< Запитання щодо Біблії з Євангелій

Питання: Хто першим написав книгу, в якій давав відповіді на питання щодо Євангелій?

Відповідь: Найдавнішим автором, якого я знайшов, є Євсевій Кесарійський (313–339/340 рр. н. е.), який написав дві праці. Перша називається «Питання та відповіді щодо Євангелій, адресовані Стефану», яка також має назву «Питання та відповіді щодо генеалогії нашого Спасителя», а друга — «Питання та відповіді щодо Євангелій, адресовані Марину». Ці дві праці разом називаються «Питання та відповіді щодо Євангелій». Крім того, Євсевій написав спростування нібито суперечностей, висунутих Ієроклом — неоплатонічним філософом і римським намісником Бітінії, а згодом Єгипту, який жорстоко переслідував християн за часів Доміціана. До цього багато ранньохристиянських авторів також давали відповіді на окремі запитання.

Згодом Амброзіастер написав «Питання щодо Старого та Нового Завітів» (латиною) близько 384 року н. е.

Див. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, с. 32, 38–39 для отримання додаткової інформації.

Питання: Великі вчителі в історії зазвичай мають учнів, і потім вони розробляють навчальний курс або книгу, що містить їхні ідеї, думки та настанови. Чому ми не знаходимо такої книги, пов’язаної з Ісусом Христом, а натомість знаходимо різні Євангелія або книги, написані двома Його учнями та ще двома особами?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1) По-перше, Ісус — це не просто «великий вчитель», яким, як вважається, були Арістотель, Конфуцій чи Будда. Ісус — це Бог.

2) У інших були писарі. У Єремії був писар на ім’я Барух. Ймовірно, саме писар Мойсея записав про смерть і поховання Мойсея у Повторенні Закону 34:5–6. Усі мусульмани сходяться на думці, що й Мухаммед нічого не записував власноруч.

3) Ісус дав Церкві апостолів, на яких покладалася важлива роль — передати Церкві те, чого навчав і що робив Ісус. Пам’ятайте, що найперші християни не мали Нового Завіту; натомість вони мали самих апостолів.

4) Здається, Ісус більше дбав про Своє служіння, демонструючи Своїми могутніми чудесами, що Він є Сином Божим, ніж про те, щоб відволікатися від Свого служіння на виконання обов’язків власного секретаря.

Чотирма авторами Євангелій були Матвій та Іван, учні Ісуса, Марк, супутник і перекладач Петра, та Лука, історик і супутник Павла у подорожах.

Питання: Якби Євангелій було достатньо для потреб Церкви чи віруючих, Святий Дух не мав би потреби надихати Павла писати ті послання, які стосуються доктринальних питань, а також проблем місцевих церков. Отже, ми не можемо сказати, що Дух перестав надихати благочестивих людей пояснювати чи показувати божественну точку зору або ставлення до різних актуальних питань протягом століть. Ось чому ми можемо стверджувати, що Божественне натхнення не припинилося і не припиниться аж до другого приходу Ісуса та кінця часів. Що ви про це думаєте?

В: Я не згоден. Згадайте, що найперші християни не мали ані записаних Євангелій, ані писань Павла, ані жодних інших текстів Нового Завіту. Натомість у них були самі апостоли. Але коли апостоли відійшли у вічність, вони зафіксували своє вчення у писаннях Нового Завіту. Церква збудована на фундаменті апостолів і пророків, як зазначено в Ефесян 2:20; 3:5. Хоча в ті часи були пророки Нового Завіту, такі як Агав та дочки Пилипа, сьогодні ми не маємо пророків Старого Завіту, які б писали Святе Письмо. Так само ми не маємо й інших апостолів Нового Завіту, фізично присутніх на цій землі.

Питання: Яке з відомих Євангелій (від Матвія, Марка, Луки, Івана) або інших є найдавнішим? Чи спиралися на нього інші Євангелія? І в якій мірі вони цитували його або запозичували з нього?

Відповідь: Ми не знаємо напевно, але багато вчених вважають, що найдавнішим було Євангеліє від Марка. Лука в 1:1-3 згадує, що він спирався на давніші свідчення, які могли бути як письмовими, так і усними. Загальноприйнято вважати, що Євангеліє від Івана було написано останнім.

У Івана був учень на ім’я Папій, і ось що він сказав. «Марк, який був перекладачем Петра, точно записав усе, що пам’ятав, — чи то слова, чи то вчинки Христа, — але не в хронологічному порядку. Адже він не був ані слухачем, ані супутником Господа; але згодом, як я вже казав, він супроводжував Петра, який адаптував його настанови відповідно до потреби, а не так, ніби він складав збірку пророцтв Господа. Отже, Марк не помилився, коли записав деякі речі так, як їх пам’ятав; адже він зосередився лише на цьому — не пропустити нічого з того, що чув, і не включити серед них жодного неправдивого твердження» (взято з «Нового біблійного словника» 1962 р., с. 782). «Церковна історія» Євсевія, книга 3, розділ 39, с. 170–173. Зокрема, у Матвія 10:32 вираз «визнати Мене» звучить дивно в грецькій мові, але природно лише в арамейській, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 256.

Питання: Деякі біблійні вчені стверджують, що чудеса в Євангелії подібні до чудес зцілення, які зустрічаються в елліністичних традиціях, і що ці чудеса не були звершені Ісусом, а були вигадані першою християнською громадою. Саме тому вони їх відкидають. Що ви про це думаєте?

Відповідь: Жоден біблійний вчений, який вірить у Біблію, так не стверджує; звичайно, скептично налаштовані автори — це інша історія. Однак навіть серед них, на мою думку, більшість навіть не стверджує, що чудеса були запозичені з елліністичних (грецьких) традицій. Тому я не думаю, що більшість із них не вірить у чудеса саме тому, що вони походять з елліністичних традицій. Швидше за все, вони не вірять у можливість будь-яких надприродних чудес.

Проте дехто так стверджував, тож давайте повернемося в історію й подивимося, де, здається, це вперше почалося. Римський імператор Олександр Север (205–235 рр. н. е.) жорстоко переслідував християнську церкву. Його мати Юлія подарувала професійному оратору Флавію Філострату примірник «Мемуарів Даміса» і попросила Філострата написати біографію Аполлонія Тіанського. У цій біографії йдеться про те, що Аполлоній Тіанський воскресив когось із мертвих і піднявся на небо. Більше про це можна прочитати за посиланням www.biblequery.org/History/Legends/ApolloniusofTyana.html.

До речі, найдавнішими рукописами, в яких згадуються чудеса Ісуса, є:

папірус p66 Бодмера II — 817 віршів (92 %) Євангелія від Івана (125–175 рр. н. е.); p4 + p64 + p67 — 95 віршів (бл. 150–175 рр. н. е.); p45 Честер Бітті I — 833 вірші (4 Євангелія та Дії Апостолів) (200–225 рр. н. е.); p75 (бл. 175–225 рр. н. е.); 0162 (Іоанна 2:11–22) (бл. 300 р. н. е.); p28 — Івана 6:8–12, 17–22 (III століття н. е.); Синайський сирійський (SyrS) (III/IV століття)

Серед найдавніших християнських авторів, які згадують чудеса Ісуса, — Квадрат Афінський (126 р. н. е.); Юстин Мученик (бл. 150 р. н. е.); Мелітон Сардський (170–177/180 рр. н. е.); Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.); Тертуліан (207/208 р. н. е.) та інші, що з’явилися пізніше.

Питання: Як Ісус міг належати до племені Юди, якщо приналежність до племені передається виключно по батьківській лінії (Числа 34:14, Числа 1:18–24, Левіт 24:10)? Племінна приналежність матері вважалася неважливою для визначення племінної приналежності її дітей, а племінна приналежність та генеалогія не могли успадковуватися через вітчима; успадковуватися могло лише майно. Оскільки християни вірять, що Ісус не мав людського батька, він не мав би племінної приналежності і, отже, не міг би вважатися нащадком Юди чи Давида, а тому був би виключений з числа претендентів на роль Месії. Веб-сайт http://www.jewsforjudaism.org/faq-primary-211/birth-of-jesus-primary-360/59-whos-genealogy-is-given-by-luke висуває такі твердження щодо генеалогії Христа: «Припущення, що Марія походила з роду Давида, створює проблему, оскільки Марія не могла передати те, чого не мала: (1) Материнська лінія не береться до уваги при спадкоємстві престолу Давида, який передається виключно по безперервній чоловічій лінії: «Не буде відрізаний від Давида чоловік, що сидітиме на престолі дому Ізраїлевого» (Єремія 33:17); (2) Згідно з Біблією, право на привілеї роду, тобто царство та священство, передається виключно по чоловічій лінії. Випадок щодо спадщини дочок Селофехада (Книга Чисел, розділи 27 та 36) тут не застосовується, оскільки він стосується передачі матеріального майна, а не привілеїв роду».

В: Спочатку відповідь за 5 секунд, потім детальна відповідь. Більшість євреїв вважають, що єврейство передається по материнській лінії, але давайте відповімо на це питання, не зважаючи на це. В основному, хоча приналежність до племені зазвичай визначалася через батька, для родини Ярхи (1 Хроніки 2:34–41) та синів священика (Ездра 2:61; Неємія 7:63) єврейська приналежність до племені визначалася через матір, а НЕ через батька. Наскільки ж більше приналежність до племені мала б визначатися через матір у випадку зачаття від діви!

Щодо детальної відповіді: хто сказав, що племінна чи кланова приналежність визначалася лише через батька? — Ніхто в Біблії. Числа 34:14 нічого не доводить. Числа 1:18-24 показує, що син єгипетського батька та ізраїльської матері не називався ізраїльтянином. Люди вважали б його єгиптянином або напівізраїльтянином. Левит 24:10 (та багато інших уривків) лише вказують, що для звичайних ізраїльтян племінна приналежність насправді визначалася через батька. Але це НЕ Є ОБМЕЖЕННЯМ ДЛЯ БОГА. Випадки з двома біологічними батьками не мають жодного відношення до випадку з одним біологічним батьком. Проте навіть у випадку двох біологічних батьків у Старому Завіті є приклади, коли племінне походження насправді визначалося через матір.

Три приклади племінної приналежності через матір.

У племені Юди Шешан не мав синів, лише дочок. Тож він віддав свою дочку заміж за свого єгипетського слугу Ярху, і вони мали сина на ім’я Аттай. Генеалогія Аттая наведена разом з іншими ізраїльтянами в 1-й книзі Хронік 2:34–41. Сини не лише вважалися ізраїльтянами, але й були занесені до списку під ім’ям Юди.

Другий приклад — Яїр, дід якого, Хезрон, походив із племені Юди, а мати — була дочкою Макіра, манасітянина. У 1-й книзі Хронік 2:21–23 Яїр володів 23 містами в Гілеаді (на території Манасії). Однак, хоча дід Яїра походив з Юди, Яїра все одно називають манасітянином, як і його матір у Числах 32:41 та Повторенні Закону 3:14.

Третім прикладом є Ездра 2:61 та Неємія 7:63, де синів священика, який одружився з дочкою Барзіллая, називали синами Барзіллая.

Ще одним прикладом, що свідчить про те, що приналежність до роду визначалася не лише через біологічного батька, є левіратний шлюб. Коли чоловік помирав, не маючи дітей, брат померлого одружувався з вдовою, і перша народжена дитина вважалася дитиною померлого першого чоловіка, хоча біологічно це не відповідало дійсності.

Проте, як би там не було, це питання здається надто дріб’язковим. Якого етнічного походження була людська ДНК Ісуса? 100% єврейська. Існувало лише 12 єврейських племен (насправді 11 племен плюс 2 напівплемена). Чи походила людська ДНК Ісуса від якогось одного племені? Так, від Юди. Якщо відсутність єврейського батька означала б, що він не належав до жодного з 12 племен, то яким би тоді було етнічне походження Ісуса?

Це питання здається спробою уникнути більш важливого питання. Якби Ісус народився від діви, посланий Богом, щоб навчати нас, чи пішли б ви за Ним, чи ні? Якби вибір стояв між тим, щоб залишитися в єврейській культурі того, хто задає питання, і тим, щоб слідувати за Єдиним Істинним Богом, що б ви обрали? Якщо людина не скаже, що пішла б за Єдиним Істинним Богом за будь-яких обставин, то проблема полягає не в ДНК Ісуса, а в тому, що більшість євреїв не бажають слідувати за Єдиним Істинним Богом.

Друге питання стосується спадкоємства престолу. Той, хто задає питання, помиляється, стверджуючи, що Марія не походила з роду Давида; її родовід у Євангелії від Луки, а також у Луки 2, Римлянам 1:3 та 2 Тимофія 2:8 показує, що Ісус (і вона) біологічно походили від Давида. Однак той, хто задає питання, має рацію, вказуючи, що родовід Марії не мав би жодного впливу на спадкоємство престолу. Тому важливо було, щоб Ісус також був усиновленим сином Йосипа, який, як чоловік із роду Давида, мав би право на престол.

Питання: Яке джерело в Євангеліях вказує на те, що біологічним батьком Ісуса був римський воїн на ім’я Пантера?

Відповідь: Наскільки нам відомо, це неправдиве звинувачення вперше висунув римський противник християнства на ім’я Цельс у III столітті н. е. Це слово, яке в іншому контексті не вживається як ім’я, близьке до грецького слова, що означає «діва»: parthenos. Пізніше це перейняв єврейський Талмуд, а також нацисти XX століття. Див. книгу Говарда Кларка «Євангеліє від Матвія та його читачі» (The Gospel of Matthew and Its Readers). Видавництво Індіанського університету, 2003 р., с. 5.

Питання: Іоанн Златоуст каже, що якби чотири євангелісти узгодили всі деталі, їх би звинуватили в змові з метою зрівняти свої розповіді. Отже, ми можемо розглядати розбіжності в їхніх Євангеліях як доказ того, що кожен з них був незалежним і працював окремо від інших, а також як підтвердження того, що їхні розповіді є справжніми та правдивими. А що ви думаєте? Особисто я вважаю, що євангелісти мали б описувати ті самі події, використовуючи різні слова, мову та стиль. А що ви про це думаєте?

В: Я вважаю, що це здебільшого правильно. Я згоден, що розбіжності у формулюваннях, у виборі подій, які вони включили, і навіть у акцентах додають їм достовірності. Звісно, автори синоптичних Євангелій, можливо, все ж знали один про одного, і Іван, ймовірно, знав про них. Але з іншого боку, навіть маючи чотири різні розповіді, скептики протягом століть все одно звинувачували їх у найрізноманітніших речах.

Різниця полягає не лише у формулюваннях, а й у акцентах та у тому, які історії розповідаються. Наприклад, у Матвія набагато більше, ніж у інших, згадок про те, як Ісус виконував пророцтва Старого Завіту. У Марка їх менше. (До речі, «Марк» — це римське ім’я, а не єврейське.) Євангеліє від Марка більше наголошує на діях, які звершив Ісус. Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) багато писав про це у праці «Проти єресей», книга 3, розд. 11.8, с. 428.

Питання: Історія про Хрещення Ісуса від Івана Хрестителя та Його спокушування сатаною описана в Євангеліях від Матвія, Марка та Луки, але її немає в Євангелії від Івана. Те саме стосується і Преображення. Чому?

Відповідь: Іоанн не пояснює, чому серед усіх подій, пов’язаних з Ісусом, він не включив саме цю, віддавши перевагу іншим. Проте ми можемо спробувати припустити відповідь. Зверніть увагу, що в трьох синоптичних Євангеліях записано багато інших подій, яких також немає в Євангелії від Івана. Зазвичай вважається, що Євангеліє від Івана було написане останнім, і припускають, що Іван хотів включити в нього події, які не згадувалися або згадувалися лише побіжно в інших Євангеліях, щоб надати більш повну картину.

П: Лише в Мт 2:1 у розповіді про народження Ісуса згадуються волхви (мудреці). Чому інші Євангелія про них не згадують? Чи є це алегоричною історією, що вказує на проповідь ранньої церковної громади, яка усвідомила, що євреї відкинули Ісуса, тому вони звернули свою увагу на народи замість них, і тому зробили волхвів першими, хто поклонився Христу, на противагу єврейським вождям, Іроду та іншим, які намагалися вбити немовля Ісуса?

Відповідь: З усіх подій у житті Ісуса автори інших Євангелій вирішили не включати саме ці. Можливо, це також пов’язано з тим, що вони не знали про візит волхвів. Хоча тут і може бути символізм, немає нічого, що вказувало б на те, що це було лише алегорією.

Щодо алегоричного тлумачення уривків загалом: якщо Бог повідомив Своєму народу щось у вигляді алегорії в Писанні, і жоден християнин за всю історію цього не побачив, то чи справді Бог це повідомив — і чи успішно? Ніхто не сприймав це значення як суто алегоричне, а не буквальне, принаймні до початку епохи скептицизму в XIX столітті.

Питання: Чому в Євангеліях існує потреба в гармонізації Євангелій?

Відповідь: Гармонізація Євангелій не була б проблемою, якби Бог зберіг лише одне Євангеліє або якби Сам Бог надав повну гармонію Євангелій. Натомість ми маємо чотири оповіді, у яких кожен людський автор записав те, що, на його думку, було найважливішим із того, що Бог провидінням дав йому запам’ятати. Дивіться наступне запитання, щоб дізнатися, чому ми маємо чотири Євангелія.

Питання: Хто був першим автором в історії, який склав гармонію Євангелій?

В: Татіан (бл. 172 р. н. е.) склав гармонію Євангелій, яку назвав «Діатессарон», що означає «через чотири». Це свідчить про те, що визнавалися лише чотири Євангелія, і він точно, слово в слово, цитує 79 % євангельських віршів. Однак Татіан був гностиком-енкратитом, і він вибірково оминув усі вірші, що підкреслюють людську природу Ісуса, такі як родоводи. Але навіть цей єретик включив усі вірші, які показують, що Ісус є Богом.

Теофіл Антіохійський (168–181/188 рр. н. е.) написав гармонію/коментар до Євангелій, як стверджує Єронім, але цей твір загубився. (ANF, т. 2, с. 87–88

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) (частково) показав, що автори Євангелій не «розходилися в думках чи суперечили один одному», і у своєму «Листі 5 — до єпископа Васіліда, канон 1» надав добру й досить повну гармонію Євангелій після воскресіння (Ante-Nicene Fathers, т. 6, с. 94–95).

Аммоній Олександрійський склав гармонію Євангелій на початку III століття. Він використовував Євангеліє від Матвія як еталон і показав, як до нього ставляться інші Євангелія. Див. «Нікейські та постнікейські отці», друга серія, т. 1, с. 38–39 та т. 6, с. 69.

Ювенк (329 р. н. е.) створив епічну поему на основі Євангелій, гармонізувавши значну їх частину.

Євсевій Кесарійський (313–339/340 р. н. е.) склав гармонію, яка була легшою для читання, оскільки він розмістив стовпці поруч. Однак у праці «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 6, с. 69, зазначається, що вона мала недолік у тому, що він часто використовував паралелізм там, де в цьому не було потреби. Див. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, с. 38–39.

Августин Гіппонський (354–430 рр. н. е.) також написав працю під назвою «Гармонія Євангелій». Вона міститься у «Нікейських та пост-Нікейських отців», друга серія, т. 6, с. 77–236.

За часів Реформації гармонії Євангелій мали такі особи: Осіандер, Янсен, Роберт Стівенс, Жан Кальвін, Дю Мулен та Хемніц, згідно з «Нікейськими та пост-Нікейськими отцями», друга серія, т. 6, с. 69.

У наш час гармонія Євангелій міститься у «Новому біблійному словнику Унгера» (The New Unger’s Bible Dictionary), с. 495–498.

Питання: Якщо Євангеліє від Марка було написане першим, то християни, безперечно, знали про нього. То чому ж вони просто не скопіювали його, а з’явилися ті, хто написав друге, третє та четверте Євангелія?

Відповідь: Вони дійсно копіювали Євангеліє від Марка, так само як і інші три Євангелія, тому, на мою думку, справжнє запитання полягає в тому, навіщо взагалі потрібні три інші Євангелія. Ми маємо багатство не лише однієї, а чотирьох точок зору на Ісуса. Бог надихнув не лише одного автора, а чотирьох, і Бог наділив їх різними перспективами та особистісними рисами.

Питання: Чому є чотири Євангелія?

Відповідь: Чотири Євангелія мають різні цілі та дещо різну аудиторію.

Матвія: згідно з Папієм, спочатку було написано мовою євреїв (арамейською?). Воно наголошує на Царстві Божому, на відміну від Євангелія від Івана, яке наголошує на тому, як спастися. Матвій перелічує багато пророцтв Старого Завіту і показує, як життя Христа паралельно відповідало життю Ізраїлю в Старому Завіті. Багато хто вважає Євангеліє від Матвія «левом», що підкреслює Христа як Царя. Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) у фрагменті 28 зазначає, що Євангеліє від Матвія було написане для євреїв, підкреслюючи, що Христос походив від Давида.

Марк: Наголошує на діях Христа. Багато хто вважає Євангеліє від Марка «волом», що підкреслює Христа як слугу.

Лука: Найдовше Євангеліє було написане лікарем і супутником Павла у подорожах. Луку називають найвидатнішим істориком античного світу. Багато хто вважає Євангеліє від Луки «людиною», що підкреслює людську природу Христа.

Іоан: Мабуть, найглибше Євангеліє, яке менше акцентує увагу на житті Христа, а більше — на Його твердженнях та вченні. Багато хто вважає Євангеліє від Іоана «орлом», що підкреслює божественність Христа.

У «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 1198) згадується, що в Старому Завіті Месію в чотирьох контекстах називають «Отростком»: «…для Давида — праведний Отросток, і Він мудро царюватиме як Цар…» (Єремія 23:5,6), «Мій раб, Отрок» (Захарія 3:8), «чоловік, ім’я якого — Отрок» (Захарія 6:12) та «Отрок Господній» (Ісая 4:2).

Інших євангелій, які б загалом визнавали християни, не існувало. Іриней, який писав приблизно у 182–188 рр. н. е., зазначав, що існувало саме чотири євангелія (Іриней, «Проти єресей», книга 3, розділ 11.8, с. 428).

Питання: Чи розташовані євангелія в хронологічному порядку?

Відповідь: Ні. Ось що кажуть чотири консервативні джерела.

У «Навчальній Біблії NIV» (с. 1437) сказано: «(Однак, схоже, що хронологічний порядок не дотримувався суворо в жодному з Євангелій)».

У «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), с. 1504, зазначено: «Однак Матвій і Лука не завжди слідують за Марком у порядку подій життя Ісуса чи у порядку Його вчень». На с. 1698 сказано: «Хоча при зіставленні деталей виникають певні труднощі, основні елементи перебувають у повній гармонії».

Ф. Ф. Брюс у праці «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), на сторінках 454–455, зазначає: …жоден із авторів Євангелій не претендує на те, що подає ретельну хронологію. … Для стародавнього історика набагато важливішим було, щоб ми осягнули сенс історії, ніж щоб ми точно встановили хронологію. Тому Матвій групує вислови Ісуса у п’ять основних «книг» за темами:… Лука має інший спосіб групування свого матеріалу. … У кожному випадку ми маємо тематичні угруповання, які дають нам впорядкований виклад, оскільки вони упорядковують матеріал так, щоб ми могли краще його зрозуміти. У жодному з цих випадків ми не обов’язково отримуємо точні обставини, за яких Ісус виголосив усі ці слова».

У ранній церкві в «Церковній історії» Євсевія (318 р. н. е.), книга 3, розділ 39, стор. 170–173, записано слова Папія, учня апостола Івана: «Марк, який був перекладачем Петра, точно записав усе, що пам’ятав, чи то вислови, чи то вчинки Христа, але не в хронологічному порядку. Адже він не був ані слухачем, ані супутником Господа; але згодом, як я вже казав, він супроводжував Петра, який адаптував його настанови відповідно до потреби, не так, ніби він складав збірку пророцтв Господа. Отже, Марк не помилився, коли записав деякі речі так, як їх пам’ятав; адже він зосередився лише на цьому — не пропустити нічого з того, що чув, і не включити серед них жодного неправдивого твердження» (цитата з «Нового біблійного словника», 1962 р., с. 782)

Автори припускали, що люди читатимуть усю книгу кілька разів. Наприклад, у Івана 11:2 згадується, що саме Марія помазала Ісуса пахощами. Але розповідь про те, як Марія помазала Ісуса пахощами, наводиться лише в Івана 12:1–3. У Матвія 10:4 згадується «Юда Іскаріот, який зрадив Ісуса», хоча Юда ще не зрадив Ісуса.

Питання: Що таке «синоптичні Євангелія»? Які між ними подібності та відмінності? Чи є якісь докази того, що вони цитували одне одного?

В: «Синоптичні Євангелія» — це просто назва Євангелій від Матвія, Марка та Луки (а не від Івана). Якби Євангеліє від Марка було найдавнішим, то автор не цитував би інших. Можливо, Матвій і Лука цитували Марка, а також один одного, але, з іншого боку, це могло бути те, що вони запам’ятали самі або почули від інших. Євангеліє від Івана, яке, найімовірніше, було написане останнім, здається, зосереджується на тому, про що інші не згадували.

Багато вчених вважають, що Матвій свідомо використовував Євангеліє від Марка під час написання; 93% тексту Марка міститься у Матвія та Луки. Є 200 віршів, які є у Матвія та Луки, але відсутні у Марка. Багато хто висував гіпотезу про існування гіпотетичного документа, названого «Q» ( ), що міг би містити ці 200 віршів. Однак немає жодних доказів того, що «Q» коли-небудь існувало, принаймні у письмовій формі. Те, що деякі вважають «Q», могло бути звичайним усним вченням церкви та бесідами між Матвієм і Лукою, супутником Павла. Існують також певні подібності в акцентах між Євангелієм від Матвія та працями видатного єврейського фарисея Йоханана бен Заккая, який жив у 30 році до н. е. — 90 році н. е. Йоханан наголошував на милосерді та допомозі іншим більше, ніж на жертвах і чистоті. Обидва бачили, що язичники мають місце в Божому Царстві, і писали про майбутній суд.

Питання: Чому три синоптичні Євангелія (від Матвія, Марка та Луки) настільки схожі між собою?

Відповідь: Існує чотири точки зору, і перші три можуть доповнювати одна одну.

1. Схожість мети: Перші три Євангелія значною мірою збігаються між собою і були написані з метою подати «короткий виклад» життя Христа. Євангеліє від Івана, яке було написане пізніше, можливо, передбачало, що читачі вже знали інші Євангелія. Зазначено, що Євангеліє від Івана було написане для того, щоб люди повірили в Ісуса і мали життя в Його імені, як сказано в Івана 20:30–31.

2. Словесний зв’язок: Марко був товаришем Петра, а Лука подорожував із Павлом. У 1 Петра 5:13 згадується, що Марко перебував у Римі. Лука та Марко, ймовірно, були в Римі одночасно, і, як висловився один із дослідників, «вони, мабуть, не весь час розмовляли про погоду». Хоча ми не знаємо, куди саме подорожував Матвій, ця точка зору стверджує, що подібності зумовлені словесним спілкуванням між авторами. У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible, с. 454) також обговорюється спільний зв’язок між Матвієм і Лукою, причому зазначається, що цей зв’язок, ймовірно, був усним.

3. Письмовий зв’язок з Марком: У «Новій Женевській навчальній Біблії» (с. 1504) сказано: «Євангелія не просто подають хронологію подій у житті Ісуса. Вони також не є сучасними, технічними біографіями, що дотримуються методів, невідомих у ті часи».

4. «Q»: Четверта точка зору, якої дотримуються багато ліберальних вчених, полягає в тому, що існувала книга, яка зараз втрачена, яку вони називають «Q» і яка містила матеріал, спільний для Матвія та Луки, але відсутній у Марка.

Питання: Що таке джерело «Q»? Де воно зараз? Якою мовою воно написане?

Відповідь: «Q» — це назва, яку дали віршам, спільним для Євангелій від Матвія та Луки, але відсутнім у Євангеліях від Марка чи Івана. Ми не маємо доказів, що воно коли-небудь існувало. З іншого боку, можна розглядати це «Q» не як єдиний твір, а як сукупність джерел. І не всі ці джерела обов’язково були записані. Іншими словами, те, що дехто називає «документом Q» (в однині), насправді могло бути вченнями, зокрема усними, апостолів та інших послідовників.

Питання: Чи містять Євангелія саме те, що насправді сказав або зробив Господь Ісус?

В: Вони узагальнили та переказали. Наприклад, у Нагірній проповіді в Матвія 5–7 Ісус, ймовірно, мав тривалий час для проповіді. Проте прочитати це можна менш ніж за п’ятнадцять хвилин. Звісно, Ісус, ймовірно, повторював деякі речі в наступних проповідях, але автор Євангелія не повторював цього щоразу. Але для християн важливим є саме послання та зміст того, чого навчав Ісус, а не конкретні склади та слова.

Питання: Що таке «збірка висловів Ісуса», на яку, як кажуть, спиралися євангелісти під час написання своїх євангелій?

Відповідь: У Новому Завіті не згадується жодна «збірка висловів». Можливо, ви маєте на увазі те, що написав Лука. Іван також записав дві речі, які можна вважати дещо доречними.

Лука 1:1-4: «Багато хто вже намагався скласти розповідь про те, що відбулося серед нас, так, як це було передано нам першими очевидцями та слугами Слова. Тому, ретельно дослідивши все від самого початку, я також вважав за доцільне написати для тебе, найдостойніший Теофіле, упорядковану розповідь, щоб ти міг переконатися в істинності того, чого тебе навчали».

Івана 20:30-31 «Ісус зробив ще багато інших чудес перед Своїми учнями, які не записані в цій книзі. Але ці записані для того, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, віруючи, мали життя в Його імені».

1 Івана 1:1-4 «Те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що споглядали й торкалися своїми руками, — це Слово життя. І ось яке життя було відкрите: ми бачили його й свідчимо про нього, і проповідуємо вам вічне життя, яке було в Отця й було відкрите нам. Ми сповіщаємо вам те, що бачили й чули, щоб і ви мали спілкування з нами. А це наше спілкування — з Отцем та з Його Сином, Ісусом Христом. Ми пишемо це, щоб наша радість була повною».

Питання: Мій викладач дозволив мені виступити з 75-хвилинною презентацією на тему «Історичний Ісус». Під час дослідження я натрапив на кілька аргументів, з якими не зовсім знаю, як впоратися, і хотів би дізнатися, чи не маєте ви якихось думок з цього приводу!

1) Ми не знаємо, чи оригінальні рукописи були написані грецькою мовою, оскільки найдавніші документи [нібито] датуються кількома сотнями років після Різдва Христового. Їх могли перекласти з якоїсь іншої мови, що могло призвести до помилок.

2) Ісус, можливо, не розмовляв грецькою. Це означало б, що автори (або перекладачі) Нового Завіту мусили тлумачити його слова по-своєму, а потім перекладати їх (не обов’язково правильно).

Чи є якась інформація про еллінізацію Палестини за часів Ісуса, яка могла б вказувати на те, що автори Нового Завіту насправді писали грецькою? Ісус, найімовірніше, розмовляв арамейською, тож як ви поясните безпомилковість того, що, як повідомляється, він сказав? Якщо автори писали арамейською чи якоюсь іншою мовою, як ми можемо довести (або принаймні продемонструвати без розумних сумнівів), що це було перекладено та передано
точно протягом століть?

Було б чудово, якби ви могли вказати мені на якісь джерела, про які знаєте. Або, якщо ви вже обміркували це питання, я з радістю вислухаю ваші висновки. Я вірю в Божу суверенність і в Його здатність захищати Своє Слово, але будь-які пояснення щодо того, як Він це робить, безумовно, були б корисними!

В: Здається, тут є чотири основні питання:
1. Що говорив Ісус

2. Якою мовою були написані Євангелія

3. Свідчення про надійність Євангелій

4. Безпомилковий запис вчення Ісуса

1. Що говорив Ісус

Ми знаємо, що Ісус говорив арамейською, оскільки він виголошував деякі фрази цією мовою (Матвія 5:22 тощо). Коли Ісус промовив на хресті: «Елої, Елої, лама саватхані», дехто подумав, що він кличе Ілію, оскільки не знав арамейської, хоча всі римляни, безперечно, знали грецьку та латинську мови. У регіоні, де виріс Ісус, багато людей розмовляли івритом, арамейською та грецькою мовами. Наприклад, на північ і на схід від Галілейського моря всі розмовляли грецькою. Саме тому Пілат наказав написати над головою Ісуса напис трьома мовами.

Крім того, у той час чимало євреїв мали як єврейські, так і грецькі чи римські імена. Окрім Симона Петра, у Діяннях 15:22 згадуються Йосип Варсава та Юда Варсава; у Посланні до Колосян 4:11 Ісус згадує Юста, у Діяннях 4:36 — Йосипа, якого називали Варнавою, а у Діяннях 12:12 — Івана Марка.

2. Якою мовою були написані Євангелія

Щодо Євангелій, ми маємо свідчення Папія, учня апостола Івана. Згідно з тим, що збереглося завдяки церковному історику Євсевію, Папій сказав, що Євангеліє від Матвія спочатку було написане мовою євреїв (івритом або арамейською). Ранні християни переважно розмовляли грецькою, хоча новонавернені з іудаїзму також розмовляли івритом та арамейською.

3. Свідчення про достовірність Євангелій

Я чув, як багато хто стверджував, що найдавніший повний (або майже повний) Новий Завіт, який ми маємо, датується приблизно 350 роком н. е. Однак така « » не враховує суті питання. Переважна більшість віршів Євангелій збереглася набагато раніше. Наприклад, до 200 року н. е. збереглися рукописи, що містять 71 % віршів Євангелія від Луки (818 із 1151 віршів). Це такі уривки: Лука 1:58–59; 1:52–2:1; 2:6–7; 3:8–4:2; 4:29–32; 4:34–5:10; 5:30–7:32; 7:35–39, 41–43; 7:46–9:2; 9:4–17:15; 17:19–18:18; 22:4–24:53.

Що стосується Євангелія від Івана, найдавнішим рукописом, який ми маємо сьогодні, є p52, що датується періодом між 100 і 150 роками н. е. Інші ранні рукописи датуються періодом до 200 року н. е. (p45, p66, p75, p90). Ці рукописи разом із p52 містять 855 із 878 віршів Євангелія від Івана (97 %). До них входять вірші 1:1–14:30; 15:2–26; 16:2–4, 6–7, 10–33; 17:1–20:20; 20:22, 23, 25–31; 21:1–9, 12, 17.

Не забувайте про твори ранньої церкви та інші писання. Найдавнішими небіблійними християнськими творами, що збереглися до нас, є «Перше послання Климента» (до коринтян) 96–98 рр. н. е., в якому, окрім інших книг, широко цитується Послання до євреїв, а також «Пастир Герми» (бл. 115–155 рр. н. е.). «Діатессарон» — це дослівна гармонія, що охоплює близько 79 % віршів Євангелій, написана гностиком-енкратитом Татіаном близько 172 р. н. е.

4. Безпомилковий запис вчення Ісуса

Оригінали були лише переказами вчення Ісуса. Коли Ісус годинами навчав натовп, а ми можемо прочитати Його слова у п’яти абзацах, очевидно, що це не було дослівним записом. Християнське вчення про безпомилковість складається з п’яти основних частин:
1. Біблія в оригінальних рукописах є правильною у всьому, про що вона говорить.

2. Ми маємо розуміти контекст; поезія є поезією, розповідь є розповіддю, ми можемо розуміти метафори та мовні вирази тощо,
3. Бог мав свободу «користуватися своїми власними перами» під час написання Біблії, і цими перами були люди, які записували слова. Отже, різні книги, написані різними людськими авторами, мають різний стиль, і це нормально; Божа істина просвічує крізь усі вони.

4. Без помилок записано саме значення, а не обов’язково кожне слово.

5. У збережених до наших днів рукописах Біблії дійсно є деякі відмінності та помилки, але Боже Слово збереглося без суттєвих помилок, які б змінювали християнське вчення, віру чи практику.
Більше інформації див. на сайті http://www.biblequery.org/NewTestamentManuscripts.html.

Питання: Чи було в Галілеї багато євреїв?

Відповідь: Площа Галілеї становить приблизно 70 на 40 миль, або 113 на 64 кілометри. За часів Макавеїв у 164 році до н. е. населення Галілеї було настільки малим, що його можна було переселити до Юдеї для захисту. До часів Ісуса населення було набагато більшим; Йосип Флавій у «Житії» 235, 45 та у «Війнах юдеїв», книга 3, розділи 41–43, зазначав, що в Галілеї було 204 міста та села, кожне з яких налічувало щонайменше 15 000 мешканців. Однак серед населення було багато неєвреїв, яких Селевкіди переселили до Галілеї, а також грекомовних неєвреїв, які вирішили переїхати туди.

Питання: скептик Барт Ерман пише: «Ми маємо деяку інформацію про те, що означало бути селянином з нижчих верств населення в сільських районах Палестини в I столітті. Одне з таких значень полягало в тому, що ти майже напевно був неписьменним. Сам Ісус був винятковим у тому сенсі, що, очевидно, вмів читати (Лука 4:16–20), але немає нічого, що вказувало б на те, що він вмів писати… Скільки людей вміли читати? Неграмотність була поширеною в усій Римській імперії. У найкращі часи, можливо, 10 відсотків населення були приблизно грамотними. І ці 10 відсотків становили заможні верстви суспільства… Ніщо в Євангеліях чи Діяннях апостолів не вказує на те, що послідовники Ісуса вміли читати, не кажучи вже про те, щоб писати. Насправді в «Діяннях апостолів» є розповідь, у якій Петра та Івана називають «неписьменними» (Діяння 4:13) — це стародавнє слово, що означає «неграмотний»» (Jesus, Interrupted, с. 105–106). Це також схоже на те, що пише Ерман у книзі «Загублені християнства» (Lost Christianities), с. 203.

В: Відсоток людей у Римській імперії (Іспанія, Британія, Німеччина тощо), які не вміли читати, не має значення; важливим є відсоток освічених людей серед євреїв у Юдеї та Галілеї. Євреї мали набагато вищий рівень освіти, ніж більшість інших народів у Римській імперії. Ніхто не вважав незвичайним те, що Захарія, батько Івана Хрестителя, вмів писати. Той факт, що Синедріон звинуватив Петра та Івана в неосвіченості, не означає, що це було так, або що вони взагалі не вміли писати.

У Повторенні Закону 6:9 ізраїльтянам наказано писати закони на одвірках своїх будинків і на воротах. Невже скептики вважають, що майже жоден із євреїв не дотримувався власного закону?

До речі, у Дейр-Алла в Долині Йордану археологи знайшли вправи з письма школяра, в яких тричі згадується Валаам, син Беора. За результатами радіовуглецевого аналізу, цей документ датується 800/760 роком до н. е.

Питання: Що означає англійське слово «synoptic»?

Відповідь: У «Біблійному словнику Вайкліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 723, зазначено: «Слово “синоптичний” походить від грецьких слів syn (разом із) та opsis (погляд, бачення)», так само як і в «Біблії для вивчення за версією NIV» (The NIV Study Bible), с. 1437. Аналогічно, у «Новому міжнародному словнику Біблії» (The New International Dictionary of the Bible), с. 399, зазначено, що грецьке слово synoptikos означає «бачити все разом, мати цілісне уявлення».

На противагу цьому скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (Asimov’s Guide to the Bible), с. 770, стверджує, що слово «синоптичний» походить від грецького слова, яке означає «одноокий», оскільки кожне з трьох синоптичних Євангелій розповідає історію Ісуса зі своєї точки зору. Можливо, автор сплутав «syn/sun» зі словом «mono», що означає «один».

У «Конкорданції Стронга» для слова «sun» (4862) зазначено: «первинний прийменник, що позначає єдність; разом із чи разом (але набагато тісніше, ніж 3326 чи 3844), тобто через асоціацію, товариство, процес, схожість, володіння, посередництво, додавання тощо» — поруч, разом із. У сполученні має подібні значення, зокрема «повнота».

Питання: Яке з чотирьох Євангелій було написане першим?

Відповідь: Найпоширенішою думкою серед християн є те, що першим було написано Євангеліє від Марка, хоча є авторитетні біблійні вчені, які вважають, що це було Євангеліє від Матвія або від Луки. У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 98) сказано: «Деяка літературна залежність, здається, є єдиним способом адекватно пояснити тісний зв’язок між синоптичними Євангеліями. Теорія пріоритету Марка, хоч і не позбавлена проблем, найкраще пояснює основний зarys подій та детальні подібності між синоптичними Євангеліями. Відмінності, ймовірно, зумовлені поєднанням усних та письмових традицій, якими Матвій та Лука користувалися незалежно один від одного на додаток до Марка».

У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (с. 770) зазначено, що Євангеліє від Матвія було вказано першим, оскільки вважалося, що воно було написане першим, але сьогодні люди загалом вважають, що першим було Євангеліє від Марка. (с. 770, с. 903) Однак Азімов на с. 771 також згадує, що Папій писав, нібито Євангеліє від Матвія спочатку було написане на івриті [арамейською?]. Можливо, що Євангеліє від Матвія спочатку було написане арамейською мовою, Марк використовував його як основне джерело при складанні свого Євангелія, а пізніше Євангеліє від Матвія було перекладено дослівно.

До речі, із 661 віршів у Євангелії від Марка (коротке закінчення) 600 подібні до віршів у Євангелії від Матвія, 350 — до віршів у Євангелії від Луки, і лише 31 не зустрічаються більше ніде.

Питання: Що таке апокрифічні Євангелія? Чому їх не визнають, хоча ми знаємо, що отці Церкви та церковні традиції спиралися на них, цитували їх, особливо під час церковних свят та обрядових практик?

Відповідь: Остання частина самого запитання є фактично невірною. Церковні отці та церковні традиції не спиралися на них і не використовували їх під час церковних свят та обрядових практик, якщо тільки в запитанні не йдеться про гностичні релігії, а не про християнство.

Єдині позитивні згадки полягають у тому, що у «2-му листі Климента» та у Климента Олександрійського згадується «Євангеліє єгиптян», а Климент Олександрійський згадує «Євангеліє євреїв». Інших донікейських християнських згадок про будь-які інші євангелія в позитивному сенсі немає. Однак отці Церкви згадували та цитували такі твори, заявляючи, що вони є фальшивими. Іриней виступає проти фальшивого «Євангелія Істини». Іполит виступає проти «Євангелія єгиптян» та «Євангелія від Томи» (а також інших творів). Отже, було б несправедливо стверджувати, що ранні отці Церкви «враховували їх», коли багато з них ще навіть не було написано, а вони виступали проти інших єретичних писань.

Нарешті, багато апокрифічних євангелій не були ані схвалені, ані відкинуті ранніми християнами, оскільки ці апокрифічні євангелія були написані лише через кілька століть. Наприклад, «Євангеліє від Никодима» було написано приблизно в 405–439 рр. н. е., а «Євангеліє від Різдва Марії» — після 625 р. н. е.

Питання: Що таке «Євангеліє дитинства», «Євангеліє істини», «Євангеліє від євреїв», «Євангеліє ебіонітів», «Євангеліє від Томи» та «Євангеліє від Петра»?

Відповідь: Це апокрифічні євангелія, написані різними людьми через довгий час після того, як відбулися описані в них події.

Ось деякі з цих євангелій та дати їх написання.

Євангеліє від Марії (II або VI століття)

Євангеліє від Петра (180–190 рр. н. е.)

Євангеліє від Томи. Ця фальшива книга, написана гностичними єретиками, ймовірно, була створена між 188 і 235 роками н. е. Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.), вичерпно описуючи кожну відому книгу та єресь, нічого про неї не знає, але його учень Іполит, який писав у 222–235/236 рр. н. е., згадує її.

Євангеліє від Никодима (405–439 рр. н. е.)

Євангеліє від Різдва Марії (після 625 р. н. е.)

У мусульманському світі існувало понад 200 000 хадисів про Мухаммеда. Переважна більшість із них вважається мусульманськими вченими фальшивими або, у кращому разі, ненадійними. Бухарі переглянув їх і визнав надійними лише 7 275.

Так само, як друзи, єзиди, алавіти та інші мають свої власні книги, гностики теж мали свої писання. Існувало щонайменше тридцять груп гностиків, тож вони мали багато книг, які вважали священними. Серед них були «Євангеліє Істини», «Євангеліє від Томи» та «Євангеліє від Петра».

Книги під назвою «Євангеліє ебіонітів» не існувало. Єретичні ебіоніти, які стверджували, що Ісус був Сином Божим лише за титулом і з поваги, мали «Проповіді Климента», «Визнання Климента» та кілька інших книг.

Питання: Які месіанські пророцтва містяться в Євангеліях?

Відповідь: Це пророцтва, які дав Бог, щоб Божий народ міг чітко впізнати Месію. Ось деякі з них.

Хто буде Месією?

З племені Юди (Буття 49:10; Матвія 1:2; Луки 3:23, 33; Євреїв 7:14).

Від Єссея (Ісая 11:1; Матвія 1:6; Луки 3:23, 32).

З роду Давида (Єремія 23:5; Лука 3:31; Матвія 1:1; 9:27; Марка 10:47-48; Івана 7:42; Дії 13:22-23; Об’явлення 22:16). У багатьох єврейських Талмудах сказано, що Месія походитиме з роду Давида.

Священик за чином Мелхіседека (Псалом 110:4; Євреїв 5:6).

Син Божий (Псалом 2:7; Матвія 3:17; 16:16-17; 27:54; Марка 9:7; Луки 9:35; Івана 1:34; Дії 13:33; Євреїв 5:5).

Господь сказав моєму Господу (Псалом 110:1; Матвія 22:43-45; Марка 12:36-7; Луки 2:11; 20:42-44). «Мідраш Техілім», коментар до Псалмів (200–500 рр. н. е.), визнає Псалом 110 месіанським

Названий «Бог з нами» (Ісая 7:14; Матвія 1:23; Луки 7:16; ~Івана 20:28).

Дитину названо Могутнім Богом, Князем Миру тощо (Ісая 9:6). Це месіанський текст згідно з Єменським Мідрашем 349–350 та «Перек Шалом», с. 101

Нащадок жінки розтрощить голову сатани (Буття 3:15). Це є месіанським за Таргумом Псевдо-Йонатана

Народження від діви (подвійне виконання) (Ісая 7:14; Матвія 1:18, 25; Луки 1:26–35). Діва згідно з Септуагінтою

Де буде Месія?

Народиться у Віфлеємі в Юдеї (Міхей 5:2; Матвія 2:1, 5-8; Івана 7:42; Луки 2:4-7). Таргум Ісаї стверджує, що це месіанське пророцтво.

Служитиме в Галілеї (Ісая 9:1-2; Матвія 4:12-16; Марка 1:14; Луки 4:31; Івана 4:43).

Увійде до Храму в Єрусалимі (Малахія 3:1; Матвія 21:12; Марка 11:15)

Коли прийде Месія?

Скіпетр не відійде (Буття 49:10; Лука 3:23, 33). Це стосується Месії згідно з Вавилонським і Єрусалимським Талмудами, Таргумом Йонатана, Псевдо-Йонатановим Таргумом, Таргумом Онкелоса, Коментарем до Сувоїв Мертвого моря та арамейським Таргумом. Згідно з Вавилонським Талмудом, розділ «Сангедрін», 4, євреї втратили право страчувати людей у 11 році н. е.

Ізраїль залишиться покинутим, доки не прийде Месія (Михей 5:3).

До руйнування Храму (70 р. н. е.) (Малахія 3:1).

Після появи попередника (Ісая 40:3; Матвія 3:1-3; 11:10; Луки 1:17; Івана 1:23).

Вбитий у 32/33 р. н. е. (Даниїл 9:20-27 + Неємія 2:1-10 (445/444 р. до н. е.)). Це месіанське пророцтво, згідно з Маймонідом у «Ігерет Тейман», рабином Мойсеєм Авраамом Леві у праці «Месія в Таргумах, Талмудах та рабинських писаннях»

Що робитиме Месія?

Служіння чудес (Ісая 35:5,6а; Матвія 9:6-7,22,32-35; 11:4-6; 12:13; Івана 5:5-9; 9:6-11 тощо)

Він поніс наші недуги (Ісая 53:4; Матвія 8:17; Марка 2:10-12; Луки 5:13; Івана 5:5-9).

Навчав притчами (Псалом 78:2; Матвія 13:34).

Увійшов як цар на ослі (Захарія 9:9; Марка 11:2-10; Луки 19:35-37; Матвія 21:5-9; Івана 12:15).

Від каменя спотикання до наріжного каменю (Псалом 118:22-23; Ісая 8:14-15; 28:16; Матвія 21:42; Марка 12:10-11; 1 Петра 2:6-8; Дії 4:11).

Не залишений на смерть (Псалом 16:8-11; 30:3; Дії 2:31; 13:33; Марка 16:6; Матвія 28:6; Луки 24:46).

Ревність за дім Свого Отця (Псалом 69:9; Івана 2:17).

Дух Господній буде на Ньому (Ісая 11:2; Матвія 3:16; Марка 1:10-11; Луки 4:15-21, 32; Івана 1:32). Це месіанське пророцтво згідно з Таргумом Ісаї та Вавилонським Талмудом

Мт показує, що життя Христа є паралеллю до життя ізраїльського народу (Єремія 31:15 та Матвія 2:18, Осія 11:1 та Матвія 2:15, Ісая 9:1,2 та Матвія 4:15-16; тощо).

Реакції народу

Ненавиділи без причини (Псалом 35:19; 69:4; Ісая 49:7; Івана 15:25).

Дехто замишляв знищити Ісуса (Псалом 38:12; Марка 11:18).

Зраджений другом (Псалом 41:9; Матвія 10:4; 26:48–50; Марка 14:43–44; Луки 22:47–48; Івана 18:3, 5).

Відкинутий Своїм народом (Ісая 53:3-4; Псалом 69:8; Івана 1:11; 7:5; Матвія 21:42-44).

Дали Йому жовч замість напою (Псалом 69:21; Матвія 27:48).

Навіть друзі стояли здалеку (Псалом 38:11; Матвія 27:55; Марка 15:40; Луки 23:49).

Після того, як пастуха вдарили, вівці розбіглися (Захарія 13:7; Марка 14:27, 50; Матвія 26:31).

Відкинутий владою (Псалом 2:1-2; Дії 4:25-28).

Як помре Месія?

Проданий за 30 срібних монет (Захарія 11:12-13; Матвія 26:15).

Монети кинули, а не поклали, у храм (Захарія 11:13б; Матвія 27:5а).

Гроші для гончара (Захарія 11:13; Матвія 27:7).

Несправедливо відведений (Ісая 53:7-8; Матвія 26:60; Марка 14:55; Луки 23:4).

Фальшиві свідки (Псалом 35:11; Матвія 26:60).

Мовчав перед своїми обвинувачами (Псалом 38:13-14; Ісая 53:7; Матвія 27:12).

Запитав, чому Бог покинув Його (Псалом 22:1; Матвія 27:46; Марка 15:34).

Над Ним глузували (Псалом 22:7,8; Матвія 27:31,39; Марка 15:31-32).

Серце, як віск (Псалом 22:14б; Івана 19:34).

Проколотий за нас (Псалом 22:16; Ісая 53:5; Захарія 12:10; Матвія 27:26; Івана 19:34).

Люди дивилися на Нього (Псалом 22:17; Лука 23:35).

Кидали жереб за Його одяг (Псалом 22:18; Марка 15:24; Луки 23:34; Івана 19:23,24).

Жодна кістка не була зламана (Псалом 22:17; Псалом 34:20; Івана 19:33).

Його били, плювали на Нього (Ісая 50:6; Міхей 5:1; Матвія 26:67; Луки 22:63).

Був страчений разом із злочинцями (Ісая 53:12; Матвія 27:38; Марка 15:27).

Заступився за грішників (Ісая 53:12б; Лука 23:34).

Похований у могилі багатія (Ісая 53:9; Матвія 27:57-60).

Понасів наші гріхи як жертву за провину (Ісая 53:5, 6, 10–12; Івана 1:29; 1 Коринтян 15:3; 1 Івана 2:2; 4:10).

Ісус помер із псалмом на устах (Псалом 31:5; Лука 23:46).

Питання: Що означає назва «Віфлеєм» у Мт 2:1, 5–8; Лк 2:4–7; Ів 7:42?

Відповідь: Згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (с. 225), «Віфлеєм» означає «дім хліба».

Віфлеєм у Юдеї — це дуже стародавнє місто, яке існувало ще до появи ізраїльтян. У Буття 35:19 сказано: «І померла Рахіль, і похована була на дорозі до Ефрату» (тобто до Віфлеєму в Юдеї). У Буття 48:7 сказано щось подібне. Отже, спочатку Віфлеєм називався Ефратом, і саме тому в Міхея 5:2 місто згадується як «Віфлеєм-Ефрата».

У Амарнських листах, написаних ханаанеями до Єгипту трохи пізніше 1400 р. до н. е., за часів Йошуа, згадується, що «Біт-Лахмі» перейшов до народу «апіру», згідно з «Словником біблійної археології Вікліфа» (Wycliffe Dictionary of Biblical Archaeology), с. 142, та «Біблійним словником Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 225, який посилається на ANET, с. 489.

До речі, існує також друге, північне місто під назвою Віфлеєм, розташоване на території Збулуна (Ісус Навин 19:15).

Питання: Скептик Барт Ерман стверджує: «У Євангеліях від Матвія та Луки немає жодних вказівок на те, що Ісус існував до свого народження» («Ісус, перерваний», с. 75; також у «Ісус, перерваний», с. 103).

Відповідь: У Міхея 5:2, який Матвій цитує у 2:6, сказано, що походження Месії «від давніх часів» у Масоретському тексті, або «від початку, навіть від вічності» у грецькому перекладі Септуагінти. У Євангелії від Матвія переписувачі пропустили деякі частини, зокрема ту, що стосується «від давніх часів», але майже будь-який єврейський рабин впізнав би решту цього вірша.

У Матвія 23:37 та Луки 13:34 Ісус каже: «О Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш тих, хто посланий до тебе, скільки разів Я прагнув зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх пташенят під крила, але ти не захотів!» Це було сказано лише через кілька днів після тріумфального в’їзду, коли Єрусалим вийшов, щоб привітати Ісуса. Тож коли саме під час земного служіння Ісуса, до цього моменту, Єрусалиму було надано можливість зібратися під опікою Ісуса? Звісно, відповідь — ніколи. Матвій і Лука (а також Ісус) мабуть мали на увазі той час, коли Ісус існував ще до Свого народження, коли пророків, яких Ісус допомагав посилати до Єрусалима, вбивали.

Питання: Скептик Барт Ерман каже: «Проте в Євангелії від Марка вражає те, що Ісус ніколи не називає себе божественною істотою, тим, хто існував раніше, тим, хто в будь-якому сенсі був рівним Богові. У Марка Він не є Богом і не стверджує, що є Ним». «Ісус, перерваний», с. 79

Відповідь: У Марка 2:5–12 (а також у Матвія 9:2–6 та Луки 5:20–23) сказано, що лише Бог може прощати гріхи, проте Ісус простив гріхи паралітика. Коли Ісуса звинуватили в тому, що Він робить те, що може робити лише Бог, Він не сказав, що просто проголошує Боже прощення, і не заперечив їхнього припущення. Натомість Він сказав і показав, що Сам має владу прощати гріхи.

Питання: Щодо Мт 12:30 та Мк 9:40 скептик Барт Ерман пише: «У Євангелії від Матвія Ісус заявляє: “Хто не зі Мною, той проти Мене”. У Євангелії від Марка Він каже: “Хто не проти нас, той за нас”. Чи сказав Він обидві ці речі? Чи міг Він мати на увазі обидві? Як обидва твердження можуть бути правдивими одночасно? Або, можливо, один із євангелістів переплутав ці висловлювання?» «Ісус, перерваний», с. 41

Відповідь: Чесно кажучи, я абсолютно не розумію, як Ерман міг сприйняти це як суперечність. Звичайно, обидва твердження можуть бути правдивими. Звичайно, Ісус може говорити різні, але взаємодоповнюючі речі в різних ситуаціях у різні дні, не суперечачи самому собі. У Матвія 12:22–37 (що відповідає Марка 3:20–29) це відбувається, коли до Ісуса приводять чоловіка, одержимого демоном. Набагато пізніше, у зовсім іншому випадку, у Марка 9:38–41 Ісусу розповідають про когось іншого, хто виганяє демонів. Можливо, Ерман якимось чином вважав суперечливим те, що якщо хтось був проти Ісуса, то міг бути й проти Його послідовників, або навпаки. Але Ісус передбачив, що Його послідовників будуть переслідувати й вбивати, бо переслідувачі не знають ні Отця, ні Ісуса (Івана 16:3). Ісус заявив у Євангелії від Івана 15:18-21: «Якщо світ ненавидить вас, знайте, що він першим ненавидів Мене. Якби ви були від світу, то світ любив би вас як своїх. Але світ ненавидить вас, бо ви не від світу, а Я вибрав вас із світу. Пам’ятайте слово, яке Я вам сказав: “Жоден слуга не більший за свого господаря”. Якщо Мене переслідували, то й вас переслідуватимуть; якщо Моє слово зберігали, то й ваше зберігатимуть. Але так поводитимуться з вами через Моє ім’я» (BSB). Ісус тісно ототожнював Себе зі Своїми послідовниками в Матвія 25:34-46 у притчі про овець і козлів. У Івана 15:1-8 Ісус каже, що ми перебуваємо в Ньому, як гілки з’єднані з виноградною лозою.

Питання: Чому в Ів. 2:19, коли Ісус помер, сказано: «Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я його знову збудую», тоді як у Мт. 26:61б і Мк. 14:58 [нібито] стверджується, що Ісус сказав це неправдиво, як зазначено у скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (с. 976)?

Відповідь: Ісус дійсно сказав це в Євангелії від Івана 2:19, а в Євангелії від Матвія 26:61б та Євангелії від Марка 14:58 НЕ сказано, що це було неправдою. Там записано, що обвинувачі Ісуса згадали це і використали для того, щоб звинуватити Його. Але Азімов просто вигадує, нібито вони стверджували, що це було неправдою.

Питання: У Мт 17:1-9 та Мк 9:2-9 складається враження, ніби Ісус піднявся на високу гору з метою перетворення, тоді як у Луки ми бачимо, що Ісус піднявся на гору, щоб помолитися, і перетворення відбулося під час молитви (Лк 9:28-36). Як це можна пояснити?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

а) Насправді не лише Лука, а й ні Матвій, ні Марк не зазначають, що Ісус піднявся на гору, щоб преобразитися. Усі вони мовчать навіть щодо того, чи знав Ісус заздалегідь, що Він преобразиться.

б) По-друге, молитва — це не ритуал! Молитва — це спілкування з Богом на небі. Ісус молився до Бога-Отця, і я не можу уявити, щоб Ісус преобразився, не сказавши нічого Богу-Отцю.

Питання: Як у Мт 17:12 та Мк 9:11-13 Іван Хреститель виконав пророцтво про Ілію? Чи був він реінкарнацією Ілії?

Відповідь: Ні. Під час першого приходу Ісуса Іван мав мету та місію Іллі. Звичайно, сам Ілля (а не Іван) ненадовго з’явився під час преображення. Багато хто вважає, що Ілля буде одним із двох свідків безпосередньо перед сьомою трубою в Об’явленні 11:3-12.

Першим письменником, який, як відомо, розглядав цей вірш, був Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.), який зауважив, що поняття про те, що одна людина має дух іншої, не є винятковим лише для Іллі та Івана Хрестителя. Бог обіцяв, що Йошуа матиме дух Мойсея. («Діалог із євреєм Трифоном», розд. 49, с. 220). Також Єлисей отримав подвійну частку духу Іллі (2 Цар. 2:9–10).

Питання: Чому в Ів. 7:1 Ісус [нібито] боявся смерті, якщо в Лк. 12 Він казав учням не боятися смерті?

Відповідь: Ісус казав учням не боятися фізичної смерті, а скоріше духовної смерті. У Ів. 7:1 НЕ сказано, що Ісус боявся смерті. Але можна вживати запобіжних заходів, не боячись смерті. Ісус уникав поїздки до Юдеї, бо тамтешні євреї хотіли Його вбити. Це було запобіжним заходом для Його служіння, а не з остраху, бо пізніше, коли настав час, Ісус все-таки пішов до Єрусалима, де євреї намагалися Його вбити і навіть досягли свого.

Питання: У Лк. 13:23 деякі прагнуть увійти, але не можуть, а в Ів. 7:34 шукають і не знаходять, чи ж ті, хто шукає, знаходять, як показують Мт. 7:7; 1 Хр. 28:9; Іс. 55:6; Дії 10:35?

Відповідь: Деякі з тих, хто шукає Бога, не обов’язково знаходять Його. Бог нічого не говорить про тих, хто не шукає Його старанно, або хто шукає Його лише частково, на своїх умовах, а не на Його умовах.

Питання: Чи в Мт 17:12 та Мк 9:11-13 те, що Ісус розмовляв із Мойсеєм та Ілією, [якимось чином] вказує на те, що ми повинні молитися до померлих, як стверджують деякі римо-католики?

Відповідь: Ні. Під час Преображення ніхто, крім Ісуса, не розмовляв із Мойсеєм та Ілією. Вони також не розмовляли ні з ким, окрім Ісуса та один з одним. Тільки Бог має бути об’єктом нашого поклоніння. Католики погодилися б із цим, але стверджують, що так само, як ми можемо просити про допомогу та молитви у християн, які живуть на землі, ми можемо просити про те саме у християн, які живуть на небі. У 2 Коринтян 11:3 сказано, що ми не маємо віддаватися нікому, крім Христа. Хоча молитва до когось не обов’язково означає, що ви віддані цій особі, багато католицьких молитов є молитвами відданості Марії чи іншим святим. У Святому Письмі немає жодного прикладу, щоб якийсь віруючий молився до когось, крім Бога.

Питання: У Марка 15:25 Ісус був розп’ятий о третій годині, чи, згідно з Івана 19:14, Він ще перебував перед Пилатом о третій годині?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Факт, який не є частиною відповіді: грецькі символи для позначення чисел «три» та «шість» відрізнялися лише одним штрихом, тому існує припущення, що це була помилка переписувача. Однак є простіше пояснення.

Відповідь: Обидва варіанти є правильними, оскільки євреї та римляни по-різному відлічували години. У Івана 19:14 сказано, що Він пішов від Пілата о 6-й годині, що відповідало б 6:00 ранку, оскільки римський день починався опівночі. У Марка 15:22,25 сказано, що Його розіп’яли на третій годині, що відповідало б 9:00 ранку, оскільки єврейський день починався зі сходу сонця (близько 6:00 ранку), а єврейська ніч — із заходу сонця (близько 6:00 вечора). Іван також використовує римсько-грецький спосіб відліку часу в Івана 20:19, де ранній вечір вважався частиною попереднього дня, тоді як євреї вважали час після заходу сонця частиною наступного дня.

Звідки ми знаємо, що римляни рахували день від півночі до півночі? Римські письменники Плутарх («Моральні настанови»: «Римські питання» 84), Пліній Старший («Природнича історія» II.77 (188), Аул Геллій (iii.2) та Макробій («Сатурналії», i.3) — всі вони стверджують, що римський день тривав від півночі до півночі, як зазначають А.Т. Робертсон у праці «Гармонія Євангелій» (с. 285–286) та Вільям Арндт у працях «Біблійні труднощі» та « : Уявні суперечності» (с. 197–199). Пліній Старший також зазначав, що в інших культурах ситуація була іншою, і вавилоняни вважали день періодом від сходу до заходу сонця.

Питання: Як узгодити уривки з Мт 19:16–30, Мк 10:17–31 та Лк 18:18–30?

Відповідь: Їх можна дуже добре узгодити, якщо зрозуміти, що автори Євангелій переказували слова Ісуса своїми словами і не завжди наводили точні цитати. Наприклад, Матвій пише: «Учителю… здобути вічне життя… Чому ти питаєш Мене про те, що є добрим? … Є лише Один, хто є добрим», тоді як Марко та Лука пишуть: «Добрий Учителю… успадкувати вічне життя… Чому ти називаєш Мене добрим? … Ніхто не є добрим, окрім одного Бога», і так далі. Детальне обговорення цього питання див. у «Енциклопедії біблійних труднощів» (Encyclopedia of Bible Difficulties), с. 329–332.

Питання: У Мт 19:28 та Лк 22:28–30 скептик Барт Ерман помилково стверджує, що Ісус сказав, ніби дванадцять учнів матимуть дванадцять престолів. А як щодо учня Юди Іскаріота? («Ісус, перерваний», с. 159)

Відповідь: Ні, для Юди немає престолу. По-перше, у Луки 22:28–30 не згадується про дванадцять престолів, а лише про дванадцять племен. Насправді в Матвія 19:28 НЕ сказано, що дванадцять учнів сидітимуть на дванадцяти престолах. Натомість там сказано: «… ви, що йшли за Мною, також сидітимете на дванадцяти престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля». (BSB) Отже, там сказано, що буде дванадцять престолів, але не сказано, що на них сидітимуть дванадцять учнів. Натомість Ісус обіцяв це лише «вам, хто пішов за Мною». Юда не продовжував слідувати за Ісусом і покинув своє місце учня після зради Ісуса, як сказано в Діях 1:20.

Питання: У Мт 26:14 скептик Барт Ерман пише, що Юда зрадив Ісуса заради грошей, тоді як у Лк 22:3 Юда зробив це тому, що в нього увійшов сатана. У Євангелії від Івана Юду називають дияволом, тож, очевидно, він мав злу натуру. (Jesus, Interrupted, с. 45–46)

Відповідь: Так само, як вогонь не виникає лише з однієї причини, а з трьох (повітря, паливо, іскра), так і багато вчинків мають кілька одночасних причин. Багато речей мають три причини: потенційну причину, таку як вода за греблею; безпосередню причину, таку як тріщина в греблі; та запобіжну причину, яку усунули, наприклад, припинення перевірок безпеки греблі. Яка з них спричинила прорив греблі? — Усі три відіграли свою роль. Так само Юда вже й раніше був злодієм, тож він був диявольським. Юді з’явився додатковий егоїстичний мотив — хабар від священиків. Нарешті, після Тайної Вечері він побачив нагоду. Тож що стало причиною зради Ісуса Юдою? — Усі три причини мали значення.

Питання: Чому в Мт 26:26–28; Мк 14:22 та Лк 22:19 хліб і вино не є фізичним тілом Христа?

Відповідь: Ми бачимо, що Ісус мав на увазі, що хліб і вино символічно являють Його тіло, з двох причин.
По-перше, немає жодних доказів того, що люди вклонялися хлібу та вину — ані в Біблії, ані в ранній церкві. Ми не маємо поклонятися нічому й нікому, крім Бога. Ми поклоняємося Ісусу, але якщо хліб і вино не є Ісусом, то ми не маємо поклонятися хлібу та вину.
По-друге, якби хтось сприйняв цю метафору так, ніби хліб і вино були або стали Ісусом, то, щоб бути послідовними, нам довелося б вважати й інші метафори про тіло Ісуса також Ісусом, як-от у 1 Коринтян 12:27. Ми (церква) є тілом Христа. Чи вважаєте ви, що люди повинні поклонятися вам або поклонятися громаді, до якої ви належите? Якщо ні те, ні інше, то чому б вам не поклонятися християнину, створеному за образом Божим, більше, ніж хлібу та вину, які не створені за образом Божим?
Звісно, ми ніколи не повинні поклонятися іншим християнам. Але чи було б поклоніння іншим людям, виправдовуючи це метафорою Христа, гіршим, ніж поклоніння хлібу та вину, виправдовуючи це тією ж метафорою?

Питання: Чому в Мт 26:49-50 Ісуса зрадив Юда поцілунком, після чого Його схопили, а в Ів 18:2-9 Ісус добровільно виходить вперед, щоб представитися, і Юда не цілує Його?

Відповідь: Те, що в Івана 18:2-9 не згадується про поцілунок, не доводить, що його не було. Юда міг поцілувати Ісуса, як описано в Матвія 26:49; потім воїни відступили (Івана 18:2-9), а потім, зрештою, схопили Його (Матвія 26:50). Єдиною подією, про яку сказано, що вона сталася «негайно», був саме поцілунок Юди на початку.

Питання: Скептик Барт Ерман стверджує, що в Євангелії від Марка Ісус пройшов швидкий суд, під час якого майже нічого не говорив, а в Євангелії від Івана — довгий, затягнутий суд, під час якого Ісус вів тривалі розмови (Jesus, Interrupted, с. 43).

Відповідь: Це досить безглуздо, оскільки ані Марк, ані Іван конкретно не вказують, скільки тривав діалог, і Ісус, ймовірно, сказав більше, ніж зафіксував кожен із них. Було не один, а два судові процеси (юдейський та римський). Марко записав два речення, які Ісус вимовив під час єврейського суду, та одне речення — під час римського. Іоанн записав п’ять речень Ісуса під час єврейського суду та дев’ять речень — під час римського. Але, знову ж таки, жоден з авторів Євангелій не стверджує, що записав усе, що сказав Ісус.

Питання: Чому в Мт 27:11-14 Ісус не відповідає на жодне звинувачення під час слухання перед намісником Пілатом, оскільки в Ів 18:33-37 [нібито] сказано, що Ісус відповів на всі звинувачення під час слухання перед Пілатом?

В: У Матвія 27:11 і Матвія 27:12 йдеться про різні моменти часу; 2:11 — це перед Пілатом. У Матвія 27:11–14, коли первосвященики та старійшини були з Ним ( , вірш 12), Ісус нічого їм не відповів. У Івана 18:28 сказано, що юдеї не хотіли входити до преторію, тому в Івана 18:29 Пілат (ймовірно, разом з Ісусом) вийшов до них. У Івана 18:33 сказано, що після цього Пілат увійшов до преторію й покликав Ісуса. Потім, у Івана 18:34–37, Ісус відповів на запитання Пілата.

До речі, у Івана 18:33–37 НЕ сказано, що Ісус відповів на всі запитання чи звинувачення Пілата; там лише стверджується, що Пілат сказав: «Я не знаходжу в Ньому ніякої провини». Пілат, можливо, поставив Йому багато запитань, а в Івана 18:33–38 перелічено лише чотири, на три з яких Ісус відповів. У Матвія 27:14 сказано, що Ісус не відповів ні словом у той час, коли священики та старійшини звинувачували Його, а також коли Пілат поставив Йому запитання, якого немає в Івана 18:33-37. Отже, Ісус не відповів ні на що з того, що говорили священики та старійшини, навіть коли Пілат запитав Ісуса, чи чує Він ці звинувачення. Після цього Ісус відповів [принаймні] на три запитання, які поставив Пілат.

Питання: Чому в Мт 28:1-8 пророцтва мали б доводити, що Ісус був Богом, якби Він був інопланетянином? (Я насправді почув це від студента коледжу, який захоплювався «Зоряним шляхом» та Церквою Саєнтології.)

Відповідь: Якби Ісус був інопланетянином, він мав би бути надзвичайно розумною істотою, щоб усі ці пророцтва могли збутися. Насправді, порівняно з нами, він здавався б всезнаючим. Ісус також мав би бути надзвичайно могутнім інопланетянином, щоб творити всі ті чудеса, які він творив, включаючи воскресіння з мертвих. Ми вважали б його всемогутнім. Щоб навчати людей тому, чого навчав Ісус, він мав би бути морально дуже добрим, майже досконалим. Отже, якщо ви вважаєте, що Ісус міг бути всезнаючою, всемогутньою, морально досконалою істотою не з цього світу, яка прийшла, щоб показати нам істину, я з вами згоден!

Питання: У Мт 28:2, Мк 16:4, Лк 24:2 камінь просто «відкотили»?

Відповідь: Ні. Грецьке слово краще перекладати як «відкинуто», а не «відкочено». Якби камінь важив кілька тонн, то щоб його відкинути, знадобився б ангел.

Питання: Хто ще, крім Ісуса, у Євангеліях заявляв, що є Месією або Богом?

Відповідь: Наступні особи або самі робили такі заяви, або ж інші робили такі заяви про них.

Питання: Чи є, крім Ісуса, ще хтось, хто творив великі чудеса в Палестині?

Відповідь: Ні. Однак деякі стверджують, що Онія, «творець кіл», що жив у I столітті до н. е., здійснив чудо. Його називають «творцем кіл», оскільки він намалював коло і сказав Богу, що не вийде за його межі, доки не піде дощ, — і тоді пішов дощ. Ось цитата з «Тааніт» 3.8 у книзі «The New Testament Background», с. 170: «Одного разу вони сказали Оніасу, «Творцю кіл»: «Помолися, щоб пішов дощ». Він відповів: «Вийдіть і принесіть пасхальні печі, щоб вони не розмокли [тобто від дощу]». Він помолився, але дощ не пішов. Що він зробив? Він намалював коло, став усередині нього і сказав перед Богом: «О Господи світу, Твої діти звернули свої обличчя до мене, бо я перед Тобою як син дому. Клянуся Твоїм великим ім’ям, що не зрушу звідси, доки Ти не змилосердишся над Своїми дітьми». Дощ почав падати крапля за краплею. Він сказав: «Я молився не про такий дощ, а про дощ, що наповнить цистерни, ями та печери». Почав лити сильний дощ. Він сказав: «Я молився не про такий дощ, а про дощ доброї волі, благословення та милості». Тоді дощ йшов помірним [і тривав], аж поки ізраїльтяни не піднялися з Єрусалима на Храмову гору через дощ». Зрештою дощу випало так багато, що вони попросили його помолитися, щоб дощ припинився. Йосип Флавій (бл. 90 р. н. е.) також коротко згадує, що Онія молився про припинення дощу, у праці «Старожитності юдеїв», книга 14, розд. 2.1, с. 290.

Питання: Які в Євангеліях є позабіблійні згадки про Ісуса, що датуються до 200 року н. е.?

Відповідь: Можна було б очікувати, що життя Ісуса та християнство не залишилися б непоміченими навіть поза Біблією. Однією з цілей наведення цих цитат є розвіювання сумнівів деяких скептичних критиків, таких як Бертран Рассел, щодо самого факту існування Ісуса.

Корнелій Тацит (бл. 55 — бл. 117 р. н. е.) був римським істориком, який писав про події в Римі та Великій Британії в період з 15 по 70 р. н. е. Судячи з його презирливого тону, він, безперечно, не був прихильником християнства. У «Аналах», 15:44, він писав: «…Але всі людські зусилля, всі щедрі дари імператора та умилостивлення богів не змогли розвіяти зловісну віру в те, що пожежа [пожежа в Римі] була наслідком наказу [імператора]. Отже, щоб позбутися цих чуток, Нерон звалив провину на клас людей, ненависних за свої огидні вчинки, яких народ називав християнами, і піддав їх найвитонченішим тортурам. Христос, від імені якого походить ця назва, зазнав найсуворішої кари за часів правління Тіберія з рук одного з наших прокураторів, Понтія Пілата, і ця надзвичайно згубна забобонна віра, на якийсь час приборкана, знову спалахнула не лише в Юдеї — першоджерелі цього зла, — а й у самому Римі, де все огидне й ганебне з усіх куточків світу знаходить свій осередок і набуває популярності. Відповідно, спочатку було заарештовано всіх, хто визнав свою провину; потім, на підставі їхніх свідчень, було засуджено величезну кількість людей — не стільки за злочин підпалу міста, скільки за ненависть до людства. До їхньої смерті додавалися всілякі знущання. Одягнені в шкури звірів, їх розривали собаки, і вони гинули, або їх прибивали до хрестів, або прирікали на вогонь і спалювали, щоб вони слугували нічним освітленням, коли день добігав кінця…»

Тацит у 5-й книзі «Історій» також докладно описує, як різні римські легіони — 5-й, 10-й, 15-й, 12-й, а також деякі воїни з 18-го та 3-го — придушили повстання в Юдеї та зруйнували Єрусалим.

Цитати Тацита взяті з «Анналів» та «Історій» П. Корнелія Тацита, Encyclopedia Britannica, Inc. 1952.

Мара Бар-Серапіон був звичайним сирійцем, який десь після 73 року н. е. написав листа своєму синові Серапіону. У ньому він закликає його брати приклад з мудреців історії, які померли за свої переконання, таких як Сократ, Піфагор та — мудрий цар, якого стратили євреї. Цей документ зберігається у Британському музеї, і Ф. Ф. Брюс згадує про нього у праці «Документи Нового Завіту: чи є вони надійними?»

Йосип Флавій — єврейський вчений, народжений у 37/38 р. н. е., який писав про Христа в позитивному ключі. Існують дві версії цього уривка: коротша — арабська, що датується X століттям, та довша — латинська. Загальноприйнято вважати, що коротша арабська версія є більш достовірною. Але незалежно від того, яка версія є правильною, це свідчення про існування та розп’яття Христа. Дивіться наступне запитання для більш детального обговорення цього питання.

Лукіан із Самосати (його також називають Лукіаном Греком), сатирик II століття, писав про Христа: «…людина, яку розіп’яли в Палестині за те, що вона запровадила у світ цей новий культ… Крім того, їхній перший законодавець переконав їх, що вони всі є братами один для одного після того, як вони раз і назавжди згрішили, відкинувши грецьких богів і поклоняючись самому тому розіп’ятому софісту та живучи за його законами». («Смерть Перегріна» — також відома як «Смерть Перегріна», 11–13) (цитата з книги «Докази, що вимагають вироку», т. 1, с. 82).

Климент Римський був християнським єпископом, який написав листа до Коринфської церкви, по суті запитуючи їх, чому вони не дотримуються того, що Павло написав 50 років тому. Лист Климента був написаний у 96–98 рр. н. е.

Пліній Молодший був намісником Бітінії, який вбив багатьох християн за їхню віру. У 112 році н. е. він написав імператору Траяну, запитуючи, чи повинен він і надалі вбивати чоловіків, жінок і дітей лише за те, що вони не поклоняються статуї імператора. Пліній каже про християн: «вони, однак, стверджували, що вся їхня провина, або їхня помилка, полягала в тому, що вони мали звичку збиратися в певний встановлений день ще до світанку, коли вони по черзі співали гімн Христу, як богу, і давали урочисту клятву не вчиняти ніяких злих вчинків, а саме: ніколи не обманювати, не красти, не чинити перелюбу, ніколи не порушувати свого слова, не зраджувати довіру, коли їх просять її виконати. «Листи» 10.96. (цитата з книги «Докази, що вимагають вироку», т. 1, с. 83.) Крім того, Пліній також надає нам інформацію про есенів.

Папій був ще одним єпископом, учнем апостола Івана. Він написав багато томів десь між 95 і 110 роками н. е. На жаль, його твори загубилися, за винятком короткого опису, зробленого Євсевієм Кесарійським (318 р. н. е.). Євсевій повідомляє нам, що, серед іншого, Папій стверджував: Євангеліє від Матвія спочатку було написане на івриті, Марк був перекладачем Петра, і що Папій проповідував премілленіалізм. (Євсевій був амілленіалістом.)

Ігнатій був учнем апостола Івана. Він написав листи до багатьох церков і помер у 107 або 116 р. н. е. за часів імператора Траяна.

Полікарп, єпископ Смирни, був християнським мучеником і учнем Ігнатія, який проповідував про Христа. Він помер близько 163 р. н. е.

Іриней, єпископ Ліона (у Франції), був учнем Полікарпа та мучеником, який жив у 120/140–202 рр. н. е. У 182–188 рр. н. е. він написав великий твір проти єресей того часу.

«Дідахе» (або «Вчення дванадцяти апостолів») — це анонімний церковний посібник, датований приблизно 60–120 роками н. е.

Юстин Мученик був грецьким філософом, який народився або в 110, або в 114 р. н. е. Він навернувся близько 138 р., і, за його словами, його «Перша апологія» була написана через 150 років після народження Христа. У своїх першій та другій апологіях, а також у «Діалозі з євреєм Трифоном» Юстин говорить про те, що Ісус є Богом. «Хроніка Пасхи» свідчить, що він прийняв мученицьку смерть за свою віру в 165 році н. е.

Суетоній, римський історик і придворний чиновник, який писав близько 120 року н. е., зазначає: «Оскільки євреї постійно влаштовували заворушення за підбурюванням Хреста (інший варіант написання слова Christus, тобто Христа), він вигнав їх із Риму». «Життя Клавдія», 25.4 (цитата з книги «Докази, що вимагають вироку», том 1, с. 83). (Заміна літер «i» та «e» була досить поширеною при перекладі з грецької на латинську, згідно з «Біблійним коментарем експозитора», том 10, с. 3)

Теофіл, єпископ Антіохії, був першим відомим нам автором, який у творі «До Автоліка», книга 2, розділ 15, стор. 101, вжив грецький термін для позначення Трійці (Тріади). Він писав у період між 168 та 181/188 роками н. е.

Климент Олександрійський, якого не слід плутати з попереднім Климентом Римським, жив у 193–217/220 рр. н. е. Він був плідним автором, зокрема написав гімн Христу та великий твір під назвою «Різне».

Іполит творив у 225–235/6 рр. н. е. і написав працю «Спростування всіх єресей». Іполит був учнем Іринея.

Татіан жив у 110–172 рр. н. е. і написав «Гармонію Євангелій», що містила близько 79 % віршів з Євангелій. На жаль, пізніше він відійшов від віри і приєднався до енкратитів — гностичної єресі.

Єврейські Талмуди згадують Ісуса в багатьох місцях. Див. книгу «Докази, що вимагають вироку», том 1, с. 85–87, де наведено цитати з Вавилонського Талмуду, «Толдот Єшу», «Бараїлу», «Амоа Улла», «Єб. IV 3» та «Бараїта». Див. також трактат «Сангедрін».

Флегон був грецьким письменником з Карії та звільненим рабом імператора Адріана. Незабаром після 137 року н. е. він написав, що в четвертому році 202-ї Олімпіади [33 рік н. е.] відбулося «найбільше сонячне затемнення» і що «у шостій годині дня [о 12:00] настала ніч, так що на небі навіть з’явилися зірки. У Бітінії стався великий землетрус, а в Нікеї багато чого було перевернуто» (The Case for Christ, с. 111). Повний текст цитати, згідно з «Енциклопедією християнської апологетики Бейкера» (The Baker Encyclopedia of Christian Apologetics, с. 384), такий: «Ісус, коли був живим, не міг сам собі допомогти, але після смерті він воскрес і показав сліди свого покарання, і показав, як його руки були пробиті цвяхами», а також пізніше: « » — «затемнення за часів Тиберія Цезаря, за правління якого, як видається, Ісус був розп’ятий, та великий землетрус, що тоді стався» — обидва у творі Орігена «Проти Цельса», книга 2, розділ 33, с. 455 у збірці «Донікейські отці», том 4, та у творі Юлія Африкана «Події в Персії», розділ 18, с. 136. Див. також Оріген, «Проти Цельса», книга 2, розділ 59, стор. 455.

Таллус був самарійським істориком, на якого посилається Юлій Африканський (писав у 232–245 рр. н. е.). Юлій каже про темряву за часів Христа: «Цю темряву Таллус у третій книзі своєї «Історії» називає, як мені здається, безпідставно, сонячним затемненням». («Донікейські отці», том 6, фрагмент 18, с. 136.) У цьому контексті Юлій обговорює, як час від указу Артаксеркса до розп’яття Христа виконав пророцтво з книги Даниїла, 9.

Самарійський історик Талл, якого не слід плутати з грецьким філософом Талесом, був досить відомим. У наведених нижче джерелах згадується Талл.

У творі «Теофіл до Автоліка», розділ 29, с. 120, згадується Талл, а також більш ранній халдейський історик Берос на с. 121.

У «Зверненні до греків» Псевдо-Юстина Мученика, розд. 9, с. 277, згадуються Талл, Філон, Йосип Флавій та інші.

У творі «Октавій» Мінуція Фелікса, розд. 22, с. 186

У «Апології» Тертуліана, розд. 19, с. 33, згадуються Талл і Йосип Флавій.

Фрагмент 18 Юлія Африкана, с. 136.

«Пастир Герми» — анонімний християнський твір, написаний приблизно у 115–155 рр. н. е.

Атенагор написав римському імператору захисний лист на захист християнства близько 177 р. н. е.

Відомо також, що Арістід Афінський та Квадрат писали апології на захист християнства, але до нас дійшли лише окремі їхні твори.

Питання: Яка з збережених версій Йосифа Флавія найближча до того, що він написав спочатку?

Відповідь: Є два уривки, в яких він згадує Ісуса. У першому Йосип Флавій описує життя та служіння Ісуса («Історія юдеїв», книга 18, розділ 3.3), а в другому він ідентифікує його як брата Якова («Історія юдеїв», книга 20, розділ 9.1). Існує кілька версій першого уривка, але ми коротко розглянемо латинську та арабську версії. Латинська версія, наведена тут, та арабська версія X століття по суті однакові, за винятком того, що арабська версія коротша, оскільки в ній відсутні підкреслені частини...». Коротша версія, ймовірно, є найточнішою. Спочатку ми покажемо відмінності, потім — докази на користь трьох точок зору, а потім — висновки різних вчених.

Відмінності:

Довша латинська версія містить підкреслені частини, а арабська версія X століття — ні.

«У той час жив Ісус, мудрий чоловік, якщо взагалі можна назвати його людиною, бо він творив дивовижні чудеса, — вчитель тих, хто з радістю приймав істину. Він привернув до себе як багатьох із євреїв, так і багатьох із язичників. Він був Христом; і коли Пілат, за намовою провідних людей серед нас, засудив Його до розп’яття, ті, хто любив Його спочатку, не покинули Його, бо Він з’явився їм живим на третій день, як божественні пророки передбачили це та ще десять тисяч інших чудесних речей щодо Нього; і плем’я християн, назване так на Його честь, не зникло й донині». («Історія юдеїв» 18.3.3, написана приблизно 93–94 рр. н. е.) (Взято з «Йосип Флавій: Повне зібрання творів». Видавництво Kregel Publications, 1960 р. Це поєднання перекладу Вільяма Вістона (1867 р.) та «Стандартного видання», опублікованого видавництвом Porter and Coates, Філадельфія, Пенсильванія)

Докази щодо підкреслених частин:

Цей текст із підкресленими частинами цитується в: «Церковній історії» Євсевія, книга 1, розділ 11 (318 р. н. е.).

Єронім (бл. 400 р. н. е.) «Життя видатних людей»

Ісидор Пелусійський, книга 4, лист 225.

Макарій у «Actis Sanctorum», том 5, с. 149, за Фабріцієм. Йосип, с. 61 (дата невідома)

Цедрен. «Compendium Historia», с. 196 (бл. 1060 р. н. е.)

Зонарас, «Анали», том 1, с. 27 (бл. 1120 р. н. е.)

Готфрід Вітербійський, «Хроніка», с. 366 за версією Руфіна (бл. 1170 р. н. е.)

Платіна, «Про життя понтифіків» (близько 1480 р. н. е.)

Наступні автори не цитували Йосипа Флавія, але зазначали, що він відкрито називав Його Христом.

«Церковна історія» Созомена, книга 1, розділ 1 (440 р. н. е.)

Кассіодор у «Тричастинній історії» Созомена (510 р. н. е.)

«Хроніки Олександрії», с. 514, 526, 527, 584, 586 (640 р. н. е.)

«Хроніки» Йохана Малели, книга 10 (бл. 850 р. н. е.)

Кодекс Фотія, книга 48 I, кодекс 238, кодекс 33 (бл. 860 р. н. е.)

«Анали» Гліка, с. 234 (бл. 1120 р. н. е.)

З їхнім текстом можна ознайомитися у книзі «Йосип Флавій: Повне зібрання творів», с. 640–643.

Крім того, стиль підкреслених частин, здається, відповідає решті тексту.

Докази проти підкреслених частин:

У арабському тексті X століття цього немає, а в латинській версії — є. Латинська версія містить стільки відомостей про Христа, що виникає питання, чому Йосип Флавій не був християнином. Насправді ранньохристиянський вчений Оріген у праці «Оріген проти Цельса» ( , книга 1, розд. 47, с. 416; книга 2, розд. 13, с. 437) зазначає, що Йосип Флавій не вірив у те, що Ісус був Месією. Ф. Ф. Брюс у праці «Документи Нового Завіту: чи є вони надійними» (The New Testament Documents: Are They Reliable, с. 108) висуває припущення, що Йосип Флавій, можливо, й справді написав це, але робив це саркастично. Однак у латинській версії немає нічого, що вказувало б на сарказм. У виданні «Йосип Флавій: Повне зібрання творів» у додатку на стор. 644 зазначено, що Йосип Флавій називає Ісуса Христом [Месією] лише тому, що Він був одним із багатьох людей, яких представляли як Месію, без натяку на те, що сам Йосип Флавій у це вірив.

Чи була котрась із цих точок зору правильною?

«За»: Тертуліан не згадує Йосипа Флавія, а Климент Олександрійський наводить слова Йосипа Флавія про певні роки, але нічого, що стосується Христа.

Проти: Настільки багато джерел згадують хоча б основну арабську версію, що було б малоймовірним, щоб усі ці джерела були повністю помилковими. Навіть такі джерела, як Оріген, які стверджують, що Йосип Флавій не вірив у те, що Ісус був Месією, натякають на те, що Оріген читав у творах Йосипа Флавія ті місця, де той згадував Ісуса. Цитата з Орігена (як наведено в Додатку до перекладу Вістона) частково звучить так: «адже Йосип Флавій свідчить у вісімнадцятій книзі своєї праці „Старожитності юдейські“, що Іван був Хрестителем і що він обіцяв очищення тим, хто приймав хрещення. Той самий Йосип Флавій, хоча й не вірив у Ісуса як у Христа, коли з’ясовував причини руйнування Єрусалима та знесення храму і мав би сказати, що їхні змови проти Ісуса були причиною тих «нещасть, що спіткали народ, бо вони вбили того Христа, про якого пророкували пророки», він, хоч і нібито мимоволі, але все ж недалеко від істини, каже, що ці лиха спіткали євреїв як помста за Якова Праведного, який був братом Ісуса, якого називали Христом»;

Висновок — арабський текст є точнішим

Дослідник Нового Завіту Р. Т. Франс пише наступне на сайті http://www.leaderu.com/truth/1truth21.html.

«Практично всі вчені сходяться на думці, що прийнятий текст [латинський переклад] є християнським переписанням, але більшість готова визнати, що в оригінальному тексті на цьому місці містився короткий опис Ісуса, можливо, у менш схвальному тоні. Побіжну згадку Йосипа Флавія про «Ісуса, так званого Месію» у 20-й книзі «Античностей», розділ 200, важко пояснити без попередньої згадки про цього Ісуса, особливо з огляду на те, що в інших місцях Йосип Флавій не згадує християнство і навіть не вживає терміна «Христос» стосовно будь-якої іншої постаті. Інша, менш «заангажована» версія «Свідчення», що збереглася в арабській цитаті з Йосифа Флавія X століття, хоч і навряд чи відображає оригінальний текст, все ж свідчить про існування розповіді про Ісуса у творі Йосифа Флавія, що лежить в основі християнізованого тексту. Але реконструкція того, що написав Йосиф Флавій, неминуче залишається спекулятивною».

У «Енциклопедії християнської апологетики Бейкера» (The Baker Encyclopedia of Christian Apologetics), с. 382, зазначено: «Справжність цього уривка ставили під сумнів вчені з усіх релігійних течій, оскільки видається сумнівним, що єврей, який жив і працював поза християнським контекстом, міг би сказати такі речі про Ісуса… Незважаючи на ці застереження, існують підстави вважати більшу частину тексту справжньою. … Навіть без тих частин, які, ймовірно, є християнськими вставками, цей текст є надзвичайним свідченням про життя, смерть та вплив Ісуса.

Посилання

Докладнішу інформацію див. у «Енциклопедії християнської апологетики Бейкера» (Baker Encyclopedia of Christian Apologetics), с. 253–254, 382, а також у «Дисертації I» у додатку до перекладу Йосипа Флавія, виконаного Вістоном.

Питання: Чому родовід у Луки сягає Адама, тоді як родовід у Матвія сягає лише Авраама?

Відповідь: Святе Письмо цього не пояснює, але ми маємо припущення. Лука наголошував на Ісусі як Сині Людському, тоді як Матвій — на Ісусі як обіцяному єврейському Месії. Генеалогія Луки через Марію доводить, що Ісус був біологічним нащадком Давида (але не Соломона). Генеалогія Матвія, за якою Йосип походив від Давида та Соломона, доводить, що Ісус, як законний син Йосипа, мав право на царство.

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) у творі «Стромати», книга 1, розділ 21, стор. 334, помилково вважав, що Євангеліє від Матвія є родовідом Марії.

Питання: Чому родовід Ісуса у Матвія (Мт 1:1–17) відрізняється від того, що наведено у Луки (Лк 3:23–38)? І чому обидва вони відрізняються від текстів Старого Завіту? Чи було це лише апологетичним вигадкою, спрямованою на те, щоб надати Ісусу давидівське походження? З іншого боку, чи не ставлять ці розбіжності та відмінності під сумнів істину про те, що Ісус із Назарету є обіцяним Месією?

Відповідь: Коротко кажучи, це пояснюється тим, що Ісус був біологічним сином Марії та усиновленим сином Йосипа. Генеалогія у Матвія — це генеалогія Йосипа, і це було важливо, оскільки право на царство передавалося по батьківській лінії. Генеалогія у Луки — це генеалогія Марії, отже, біологічно Ісус також походив від Давида.

А ще є питання щодо Єхонії (Єгохіна). Він був злим царем, і Бог сказав, що ні він, ні його батько ніколи не матимуть нащадка на троні Давида. Генеалогія Марії, наведена у Євангелії від Луки, показує, що Ісус походив від Давида по цій лінії, але не через Соломона та Єхонію. Однак родовід Йосипа, наведений у Євангелії від Матвія, показує, що Йосип походив від Єхонії. Як історична довідка: першою відомою нам особою, яка написала про це та дала відповідь щодо цих двох родоводів, був Іриней Ліонський у праці «Проти єресей», книга 3, розд. 21.9, с. 453–454, написаній у 182–188 рр. н. е.

Питання: Як генеалогія з Мт 1:1–17 узгоджується з Лк 3:23–38?

Відповідь: У королівських архівах зазвичай зазначався один родовід, але Ісус мав два. Багато хто вбачав проблему в тому, що родоводи в Євангеліях від Матвія та Луки містять суттєво різних осіб після Давида. Але давайте задамо собі два запитання. Яке право мав би Христос претендувати на трон Давида, якби Він був нащадком Давида? — Жодного, якби Він походив лише з боку матері. Ось чому в Євангелії від Матвія було важливо, щоб Ісус був законним, усиновленим сином Йосипа; люди не претендують на царську владу на підставі походження від матері. З іншого боку, якби Марія не походила від Давида, то що б тоді стало з пророцтвом про те, що Ісус походитиме від Давида? Ось чому біологічний родовід у Луки є важливим. Отже, щоб показати, що Ісус виконав роль Месії, були потрібні обидва родоводи.

Проблема, з якою стикаються деякі люди, полягає в тому, що генеалогія в Євангелії від Луки насправді не містить слів «це від Марії». Але це мається на увазі, коли там сказано: «Він [Ісус] вважався сином Йосипа, сина Елі…». Стародавні генеалогії загалом, а єврейські зокрема, не складалися за жіночою лінією.

Гелі згадується як батько Ісуса, оскільки, як писав Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.), «через Його [Ісуса] народження від Діви, яка, як я вже казав, походила з роду Давида, Якова, Ісаака та Авраама; або тому, що Адам був батьком як Його самого, так і тих, кого було перелічено спочатку, від яких походить Марія. Адже ми знаємо, що батьки жінок є батьками [тобто прабатьками] також і тих дітей, яких народжують їхні дочки». «Діалог із Трифоном-євреєм», розд. 100 (ANF, т. 1, с. 249).

Юлій Африканський (232–245 рр. н. е.) у своєму «Листі до Арістіда» («Ante-Nicene Fathers», т. 6, с. 125–127) також розрізняв генеалогії за законом і за природою. Однак він зазначив, що одна з них є юридичною генеалогією Йосипа, а інша — природною генеалогією Йосипа. Див. також «Церковну історію» Євсевія, книга 1, розділ 7, та книга 6, розділ 31.

Ще одним автором ранньої церкви, який помітив, що один родовід належав Йосипу, а інший — Марії (хоча він і переплутав їх місцями), був Климент Олександрійський у праці «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розділ 21 (ANF, т. 2, с. 334).

Питання: У Мт 1:12 та 1 Хр 3:15–17 батьком Шеалтіеля був Єхонія чи Нері, як зазначено в Лк 3:27?

Відповідь: Існувало кілька осіб на ім’я Шеалтіель та Зерубабель.

У Матвія 1:12 ланцюжок такий: Йосія (дід) —> Єхонія —> Шеалтіель —> Зерубабель —> Авіуд —> Еліаким

У Луки 3:26-27 наведено: Мелхі -> Нері -> Шеалтіель -> Зерубабель -> Реса -> Йоаннас -> Юда -> Йосип.

У 1-й книзі Хронік 3:15-17 родовід такий: Йосія -> Йояким -> Єхонія -> Шеалтіель і Педая. Про дітей Шеалтіеля не згадується, але наступним у царській лінії є син Педаї — Зерубабель.

Генеалогії Марії та Йосипа збігалися аж до Давида, а потім розійшлися. Після цього немає жодної подібності ані серед предків, ані серед нащадків. Можливо, Шеалтіель і Зерубабель у Євангелії від Луки були названі на честь правителів, згаданих у 1-й книзі Хронік 3:15-17 та Євангелії від Матвія 1:12. Зверніть також увагу, що в Євангелії від Луки 3:26-27 згадуються Юда та Йосип, але це були інші особи, ніж Юда, син Якова, Йосип, син Якова, та Йосип, чоловік Марії.

Питання: У Лк. 1:26 про народження Христа було сповіщено Марії, чи про це було сповіщено Йосипу в Мт. 1:20?

Відповідь: І тому, і тому. Спочатку про це було сповіщено Марії, оскільки вона мала б дивуватися, чому вона завагітніла. Пізніше ангел повідомив цю новину Йосипу, щоб той не розлучився з Марією через її невірність.

Питання: Які спільні риси мають оповіді про дитинство в Євангеліях?

Відповідь: Марко та Іван не наводять жодних подробиць щодо народження Ісуса. Ось шість спільних моментів у Євангеліях від Матвія та Луки:

1. Родовід від Авраама до Давида (Мт 1:2-6; Лк 3:31-34)

2. Правував цар Ірод (Мт 2:1; Лк 1:5)

3. Відвідини ангела Господнього (Йосип: Мт 1:20; Марія: Лк 1:26–38)

4. Ісус народився у Віфлеємі Юдейському (Мт 2:1; Лк 2:4-7)

5. Усі троє повернулися до Назарету (Мт 2:19-22; Лк 2:39).

6. Ісус виріс у Назареті (Мт 2:23; Лк 2:40).

Загалом ці два Євангелія чудово доповнюють одне одного, даючи досить повну картину дитинства Ісуса. Матвій розповідає про родовід Йосипа, мудреців та втечу до Єгипту. У Луки — про Гавриїла, народження Івана Хрестителя, родовід Марії, пастухів, Симеона та Анну. Хоча ми не знаємо, яке з них було написане першим, Лука згадує, що інші вже склали розповіді про Ісуса. Тож, можливо, Євангеліє від Луки було написане після Євангелія від Матвія, і, прочитавши Матвія, Лука вирішив додати деталі, яких у Матвія ще не було. Іоанн, ймовірно, писав після них обох, і, судячи з усього, йому не було чого додати.

Питання: Чи вірив Ісус у Євангеліях, що Писання є безпомилковим (без помилок в оригінальних рукописах)?

Відповідь: Ця відповідь взята з веб-сторінки, яка більше не існує: www.wam.umd.edu/~cbernard/Theology/inerrancy.html.

Ісус послідовно ставиться до історичних оповідей Старого Завіту як до достовірних записів фактів. Він згадує:

Авеля (Лука 11:51)

Ноя (Матвія 24:37-39; Луки 17:26,27)

Авраама (Івана 8:56)

Інститут обрізання (Івана 7:22; пор. Буття 17:10-12; Левит 12:3)

Содом і Гоморру (Матвія 10:15; 11:23,24; Луки 10:12)

Лот (Лука 17:28-32)

Ісаак та Яків (Матвія 8:11; Луки 13:28)

манна в пустелі (Івана 6:31, 49, 58)

Змія в пустелі (Івана 3:14)

Давид, що їв освячений хліб (Матвія 12:1-8; Марка 2:23-28; Луки 6:1-5)

Ісус як Господь Давида (Матвія 22:43; Марка 12:36; Луки 20:42)

Соломон (Матвія 6:29; 12:42; Луки 11:31; 12:27)

Елісей (Лука 4:27)

Йона (Матвія 12:39-41; Луки 11:29, 30, 32)

Захарія (Лука 11:51)

Останній уривок підкреслює уявлення Ісуса про єдність історії від «створення світу» до «цього покоління». Він неодноразово згадує Мойсея як того, хто дав Закон (Матвія 8:4; 19:8; Марка 1:44; 7:10; 10:5; 12:26; Луки 5:14; 20:37; Іоанна 5:46; 7:19). Він часто згадує про страждання справжніх пророків (Матвія 5:12; 13:57; 21:34-36; 23:29-37; Марка 6:4 [пор. Луки 4:24; Іоанна 4:44]; 12:2-5; Лука 6:23; 11:47-51; 13:34; 20:10-12) та коментує популярність фальшивих пророків (Лука 6:26). Він схвалює такі важливі уривки, як Буття 1 і 2 (Матвія 19:4,5; Марка 10:6-8).[6]

Дехто може заперечити на цьому етапі й стверджувати, що Ісус просто використовував міфи та оповіді своєї культури, щоб проілюструвати свої думки. Це, звісно, можливо щодо деяких уривків, але видається малоймовірним. По-перше, під час читання євангельських розповідей складається враження, що Ісус сприймає оповіді Старого Завіту як справжню історію. Дух, з яким Він використовував Писання, вказує на те, що Він вірив у історичність розповідей Старого Завіту. По-друге, не виглядає реалістичним стверджувати, що Ісус просто використовував міфи своєї культури для ілюстрації Своїх вчень у таких уривках, як Матвія 12:41; 24:37; 11:23,24; 5:12; 4:4.

По-третє, Ісус виходить із того, що Біблія натхненна Богом. Він вживає вирази «Писання каже...» та «Бог каже...» як синоніми, і тим самим ототожнює текст Старого Завіту зі Словом Божим. Цитуючи Буття 2:24, Ісус каже: «Хіба ви не читали, що від початку Творець “створив їх чоловіком і жінкою” і сказав: “Тому чоловік покине свого батька й матір...”». Зауважте, що Буття 2:24 у тексті не є прямою цитатою Бога, а є коментарем автора чи оповідача тексту. Ісус вважає слова біблійних текстів самими словами Творця. Натхнення оригінальних копій (autographa) передбачає безпомилковість. Якщо Ісус має рацію, визнаючи Старий Завіт самими словами Творця, то приписувати помилки Старому Завіту — це те саме, що приписувати помилки Самому Богу.

По-четверте, Ісус явно вірив у авторитет Біблії. У своїх суперечках із фарисеями та садукеями Ісус посилається на Писання так, ніби воно має авторитет для вирішення суперечки. Він розглядає Писання як остаточне слово (Ів. 5:39–47; Мт. 22:29, 31; Мк. 12:24–26; Лк. 20:37). Коли говорить Писання, говорить Бог, і питання вирішене.

Питання: Що в Євангеліях називають «гармонією» щодо подій, що передували служінню Ісуса?

Відповідь: Важливо розрізняти те, що вказано як порядок, і те, що може бути в порядку. Щодо цих 27 подій, цифри позначають події, які повинні слідувати за попередніми номерами. Літери, такі як a, b, c, позначають події, які можуть відбуватися в будь-якому порядку. До початку служіння Ісуса все в Євангеліях було записано в хронологічному порядку, за винятком підкреслених частин. Позначення місця, часу та послідовності, що містяться в Євангеліях, виділено жирним шрифтом.

До служіння Ісуса: Мт 4:1-11; Мк 1:1-13; Лк 1:1-3:18; Лк 3:21-4:13; Ів 1:1-42

Б1а. На початку Ісус вже існував на Небі. Ів. 1:1-5; Ів. 17:5

B1b. Родовід Марії від Адама (з пропусками). Лк 3:23-37

B1c. Генеалогія Йосипа від Авраама (з пропусками). Мт 1:1-17

B2. У Єрусалимі, за часів правління Ірода (37 р. до н. е. – 4 р. до н. е.), Гавриїл відвідує Захарію; Єлизавета завагітніє. Лк 1:1-25

B3. На шостому місяці вагітності Єлизавети Гавриїл відвідує Марію в Назареті й повідомляє їй, що вона зачне дитину. Лк 1:26-38

B4. Марія вагітна, хоча й залишається дівою. Мт 1:18-19

B5. Після того, як Марія завагітніла, Гавриїл з’являється Йосифу. Мт 1:20-25

B6. Подорожуючи до Юдеї, Марія відвідує Єлизавету. Лк 1:39-56

B7. Народився Іван Хреститель. Лк 1:57-80

B8. За часів царювання Ірода (37–4 рр. до н. е.) Христос народився у Віфлеємі Юдейському. Мт 2:1; Лк 2:1–7

B9. На сусідніх полях ангели кажуть пастухам, щоб вони відвідали Ісуса. Лк 2:8-20

B10a1. На 8-й день Ісуса обрізали. Лк 2:21

B10a2. Після очищення Марії (через 33 дні, згідно з Лев. 12:1-4) у храмі в Єрусалимі Ісуса приносять до Господа. Лк. 2:22-38

B10b. У будинку в Віфлеємі до Ісуса приходять поклонитися волхви зі Сходу. Мт 2:2-12

B11. Після від'їзду волхвів — втеча до Єгипту. Мт 2:13-15

B12. Протягом двох років Ірод вбиває хлопчиків у Віфлеємі. Мт 2:16-18

B13. Після смерті Ірода Йосип, Марія та Ісус повертаються до Назарету. Мт 2:19-22; Лк 2:40а

B14a. У Назареті Галілейському Ісус дорослішає. Мт 2:23; Лк 2:40б

B14b. Щороку на Пасху батьки Ісуса вирушають до Єрусалима. Лк 2:41

B15. У віці 12 років Ісус іде до Храму в Єрусалимі. Лк 2:42-52

B16. У Юдейській пустелі проповідує Іван Хреститель. Мт 3:1-12; Мк 1:1-8; Лк 3:1-18; Ів 1:6-28

B17a. Коли Ісусу було близько 30 років (ймовірно, 33–34), Він прийняв хрещення в річці Йордані. Мт 3:13–17; Мк 1:9–11; Лк 3:21–23

B17b. Наступного дня [після слів Івана] Ісус приходить до Івана Хрестителя. Іван свідчить, що Ісус є Агнцем Божим. Ів. 1:29-34

B18a. Біля річки Йордан Ісус покликав Петра, Андрія та ще одного. Ів. 1:35–42

B18b1. Ісус вирішує повернутися до Галілеї наступного дня після промови Івана Хрестителя. Ів. 1:43а

B18b2. Ісус покликав Пилипа та Натанаїла. Ів. 1:43б-51

B18c. Протягом 40 днів у пустелі сатана спокушає Ісуса. Мт 4:1-11; Мк 1:12-13; Лк 4:1-13

У цьому переліку 1 подія збігається у всіх чотирьох Євангеліях, 2 — у синоптичних Євангеліях, 3 — у Матвія та Луки, 5 — лише у Матвія, 5 — лише у Івана, 10 — лише у Луки, а 0 — лише у Марка. Марко наводить тут лише 3 події, і вони збігаються з описами у Матвія та Луки. Можна легко зробити висновок, що жоден з них не був очевидцем цих ранніх подій; вони черпали матеріал переважно з різних джерел, хоча Лука має найбільше інформації про події, що передували служінню Ісуса, а Марко — найменше.

До речі, у «Навчальній Біблії NIV» (The NIV Study Bible), на сторінках 1636–1641 (у кінці Євангелія від Івана), міститься розгорнута гармонія Євангелій. Я не знав про це, коли складав ці гармонії Євангелій, і ще не порівнював свої результати з їхніми.

Питання: Чи правда, що інформація про життя Ісуса до початку Його публічного служіння є «незначною»?

Відповідь: Ні, якщо порівнювати з іншими відомими постатями давнини. Ця думка є не результатом об’єктивних наукових досліджень, а наслідком невіри «християнських критиків». У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. Для довідки: щодо публічного служіння Ісуса до Його смерті нам відомо щонайменше 176 фактів про життя та вчення Ісуса.

2. Про Ісуса до початку Його служіння нам відомо щонайменше 37 фактів.

3. Нам відомо більше про Ісуса до початку Його публічного служіння, ніж історики повідомляють про найвідоміших царів Вавилону, Єгипту, Мідії, Персії, Греції, Македонії чи раннього Риму. Іншими словами, ми знаємо більше про Ісуса до Його першого публічного виступу, ніж про дитинство Агамемнона ( ), вавилонського Навуходоносора (Nebuchadnezzar), єгиптян Ехнатона (Akhenaten) та Нефертіті (Nefertiti), мідійців Кяксара (Kyaxares) та Астигеса (Astyges), персів Кіра (Cyrus), Дарія (Darius) та Ксеркса (Xerxes), греків Агамемнона та Перікла, або найвідоміших сенаторів Риму. Єдиною історичною постаттю, про яку ми знаємо стільки ж до початку її публічного життя, є Олександр Македонський.

4. Насправді про деяких історичних постатей XVIII та XIX століть до початку їхньої публічної діяльності ми маємо менше інформації, ніж про Ісуса.

5. Якщо хтось збирається стверджувати, що відомостей про життя Ісуса до початку Його служіння небагато, принаймні порівняно з іншими, йому слід або навести приклад кількох стародавніх історичних постатей, про життя яких до виходу на публіку відомо більше, або ж припинити поширювати неправдиву інформацію.

Див. також наступне запитання, де наведено щонайменше тридцять фактів про Ісуса до початку Його служіння.

Питання: У Мт 2:13–23, якщо Марія, Йосип та Ісус втекли до Єгипту, як вони могли повернутися безпосередньо до Назарету, як зазначено в Лк 2:39?

Відповідь: У Луки 2:39 не сказано, що сім’я Ісуса одразу повернулася до Назарету. Там сказано лише, що вони виконали те, чого вимагав закон [у Єрусалимі], перш ніж повернутися до Назарету. Можна зробити висновок, що це сталося одразу після цього, оскільки нічого іншого не згадується. Можливо, Лука не бачив потреби згадувати про подорож до Єгипту, а може, він просто не знав про цю подорож.

У будь-якому разі, це не суперечить іншим Євангеліям. У наступному питанні наведено детальну гармонію. Літери, такі як a, b, c, позначають події, які могли відбуватися в будь-якому порядку.

Питання: Що саме нам відомо про Ісуса до початку Його публічного служіння?

Відповідь: Про Ісуса до початку Його служіння нам відомо щонайменше 37 речей. Надану інформацію можна розділити на три категорії:

Сам Ісус

1. Його матір’ю була Марія.

2. Народився від діви. (Навіть якщо скептик це заперечує, він мусить визнати, що існувало твердження про те, що Ісус народився від діви)

3. Його законним батьком був Йосип.

4. Народився за часів Ірода Великого. (37–4 рр. до н. е.)

5. Народився у Віфлеємі.

6. Обрізаний на восьмий день.

7. Принесений до храму. (як і багато інших єврейських немовлят)

8. Родина втекла до Єгипту (Матвія 2:13–15).

9. Після смерті Ірода родина повернулася до Назарету в Галілеї (Матвія 2:19–23).

10а. Виріс у Назареті (Лука 2:39-51) — невеликому містечку, яке інші вважали незначним.

10б. Після того, як Ісус відвідав храм, Він також повернувся до Назарету (Лука 2:51).

11а. У віці 12 років Ісус пішов до Храму.

11б. Щороку батьки Ісуса ходили до Храму на Пасху (Лука 2:41).

12. У 12 років Він був допитливим і добре знав Писання (Лука 2:41–46).

13. Ісус був безгрішним і досконалим (Євреїв 4:15; 2 Коринтян 5:21). Навіть якщо скептик не погоджується з цим твердженням, ці вірші, а також Луки 2:40, свідчать про те, що, як мінімум, «Ісус був доброю дитиною».

14. Ісус розмовляв арамейською мовою (Матвія 5:22 тощо).

15. Мешканці Галілеї, як правило, також розмовляли грецькою мовою. (Грекомовні неізраїльтяни жили лише за 15–20 миль, 24–32 кілометри, від них.)

16. Релігією Ісуса був іудаїзм; зокрема, він був ближчим до фарисеїв, віруючи у всі книги Старого Завіту. Писарі ранньої церкви зазначали, що садукеї визнавали лише Тору.

17. Ісус працював теслею (Марка 6:3).

18. У віці близько 30 років прийняв хрещення від Івана Хрестителя (Матвія 3:13; Марка 1:9–11).

19. Перед початком свого публічного служіння пішов у пустелю (Матвія 4:1-11; Марка 1:12-13).

Сім’я Ісуса

20. Йосип був теслею (Мт 13:55).

21. Марія завагітніла ще до одруження (Матвія 1:18).

22. Йосип думав розлучитися з Марією (Мт. 1:19).

23. Родовід Йосипа. (зараховується як 1 пункт) (Матвія 1:1-16)

24. Генеалогія Марії. (зараховується як 1 пункт)

25. Мав чотирьох братів на ім’я Яків, Йосес/Йосип, Юда/Юда та Симон. (Мт 13:55-56; Мк 6:3; Гал 1:19; Юда 1, «Церковна історія» Євсевія (318 р. н. е.) 2:23 та 3:20)

26. Хоча Ісус походив із царського роду, він виріс у звичайній родині підданого народу, і вони, ймовірно, були бідними (Лука 2:24 + Левит 12:6-8).

27. Кузиною Марії була Єлизавета, нащадок священика Аарона (Лука 1:5).

28. Чоловіком Єлизавети був священик Захарія з черги Авії (Лука 1:5).

29. Іоанн Хреститель, первісток і єдиний син Захарії та Єлизавети, був родичем Ісуса.

30. Марія, Яків та Юда ще були живі, коли Ісуса розіп’яли.

Реакції на Ісуса та очікування щодо Нього

31. Очікування Марії щодо свого сина.

32. Вважалося, що Ісус відповідає месіанським пророцтвам (Матвія 2:6).

33. Поклоніння пастухів (Лука 2:15–20).

34. Дари від царів (Матвія 2:10-11).

35. Параноїдальна реакція Ірода Великого.

36. Свідчення Івана Хрестителя.

37. Анна та Симеон у храмі. (Хтось міг би заперечити, що це два пункти, але я вважатиму це одним.)

Це зовсім не мало, якщо порівняти з тим, що ми знаємо про життя інших громадських діячів до початку їхньої публічної діяльності. Для порівняння дивіться наступне запитання.

Питання: Оскільки ми знаємо щонайменше 37 фактів про Ісуса до початку Його публічного служіння, то для порівняння: що ми знаємо про інших світських історичних постатей до їхнього публічного виходу на сцену?

Відповідь: Для порівняння: про Помпея ми знаємо лише кілька фактів, про Аристотеля — близько 12, а про Олександра Македонського — 27, ще до початку їхньої публічної діяльності. (Більша частина цих даних взята з «Британської енциклопедії»).

Помпей

Гней Помпей був відомим римським полководцем і політиком, який народився 30 вересня 106 р. до н. е.

Він був сином військового командира.

3. У віці 17 років він воював разом із батьком у Соціальній війні.

4. Як і більшість римлян, він, ймовірно, поклонявся римським богам.

5. Він розмовляв латиною, а, можливо, й грецькою.

Ймовірно, є й інші факти, але точно не більше 20.

Сам Арістотель

1. Народився приблизно 384 р. до н. е.

2. Народився у Стагірі, грецькому місті на північно-західному узбережжі Егейського моря.

3. Розмовляв грецькою мовою.

4. Люди зазвичай вірили в грецьких богів.

5. Батьком був Нікомах, лікар з гільдії «синів Ескулапа».

6. З 17 до 37 років навчався у Платона в Афінській Академії.

7. У 342 р. до н. е. Аристотель став наставником Олександра Македонського і пробув на цій посаді 7 років.

8. У могилі поблизу Еретрії на Евбеї знайдено череп та особисті речі, які, ймовірно, належали Арістотелю. Він помер приблизно у 322 р. до н. е.

Сім’я Аристотеля

9. Його батько був придворним лікарем Амінта II, батька Філіпа Македонського

10. Генеалогія батька: походив з іонійської грецької родини

11. Генеалогія матері: іонійська, родом із Халкіди на Евбеї.

Реакція на Арістотеля та очікування щодо нього

12. Вони покладали на нього певні академічні надії, відправивши його навчатися до Платона в Академію в Афінах.

У нас збереглося лише п’ять рукописів його творів, найдавніший з яких датується 1100 роком н. е.

Від Індії до Іспанії найвідомішою постаттю до Ісуса був Олександр Македонський, якого часто називають Олександром Великим. Давайте розглянемо, що ми знаємо про його ранні роки.

Сам Олександр

1. Його батьком був Філіп II Македонський.

2. Його матір’ю була Олімпіада, молосська принцеса з Епіру.

3. Народився приблизно в жовтні 356 року до н. е.

4. Народився в Пеллі, столиці Македонії.

5. Коли Олександру виповнилося 14 років (342 р. до н. е.), Арістотель став його наставником на 7 років.

6. Олександр любив читати Гомера.

7. Олександр розмовляв одним із діалектів грецької мови.

8. Олександр вірив у грецьких богів.

9. Олександр був вправним вершником і мав білого коня на ім’я Буцефал.

10. У 16 років Олександр придушив повстання гірських племен, поки його батько був у від’їзді.

11. Олександр очолив атаку, яка розгромила «Священний загін» під Херонеєю у 338 р. до н. е.

12. Після того як Філіп розлучився з Олімпіадою, Олександр жив разом із матір’ю в Епірі.

Родина Олександра

13. Генеалогія Олімпіади. Вона була дочкою царя Епіру Неоптолема та племінницею Аріббаса — обоє були синами царя Алкета, молосського царя Епіру.

14. Батько Олександра, Філіп II, був третім сином македонського царя Амінта II. Однак ми не маємо певності щодо генеалогії, що передує цьому.

15. Його дядьком був Олександр I, цар Епіру.

16. Отже, Олександр отримав виховання, властиве принцу.

17. До нас дійшли статуя та саркофаг Філіпа II Македонського («Грецький світ», с. 174–175).

18. Філіп був регентом Македонії у 359 р. до н. е., але в 356 р. до н. е. став правити як цар.

19. Філіп розлучився з Олімпіадою, щоб одружитися з Клеопатрою — македонською аристократкою.

20. Олександр I одружився зі своєю племінницею Клеопатрою, зведеною сестрою Олександра, у 337 або 336 р. до н. е.

21. У Олександра був маленький зведений брат від Філіпа та Клеопатри, якого Олександр вбив, коли став царем.

22. У Олександра був двоюрідний брат на ім’я Амінтас, якого Олександр вбив, коли став царем.

23. У Олександра був брат на ім’я Арідей Філіп, син Філіпа та Філінни з Лариси. Після смерті Олександра він правив Македонією протягом 7 років, аж поки його не вбили. Про це згадує Євсевій у «Хроніконі» (Chronicon), с. 49

24. У 336 р. до н. е. Філіпа II було вбито кельтським ножем вранці в день весілля його дочки Клеопатри.

25. У 335 р. до н. е. Олександр надіслав своїй матері військові трофеї.

Реакції на Олександра та очікування щодо нього

26. Спочатку Філіп готував його до ролі наступного царя

27. Судячи з усього, між ним і Філіпом виник розлад після того, як Філіп розлучився з матір’ю Олександра.

Твори багатьох авторів, які писали про Олександра, загубилися. Серед збережених античних праць є:

«Видання Арріана у видавництві Didot» Карла Мюллера

17-та книга Діодора (бл. 20 р. до н. е.)

Квінт Курцій (бл. 42 р. н. е.)

Плутарх (бл. 45–125 рр. н. е.) «Життя Олександра»

«Анабасис» та «Індика» Арріана (150 р. н. е.)

Скорочений виклад Юстином «Історії Трога» (бл. 10 р. до н. е.?)

«Ітінерарій Олександра» (324–361 рр. н. е.)

«Епітома рерум гестарум Александрі Магні» (IV або V століття)

Сучасна біографка Мері Рено у книзі «Природа Олександра» (с. 30) пише про ранніх біографів Олександра: «Історія Арріана починається з моменту його [Олександра] сходження на престол, ймовірно, тому що так само вчинив Птолемей, що є шкодою, адже його знання про попередні роки були б безцінними».

Якщо хтось хоче стверджувати, що те, що нам відомо про Ісуса до початку його публічного служіння, є «незначним», він повинен бути чесним і додати, що, на його думку, те, що нам відомо про раннє життя більшості історичних постатей аж до римських часів, є ще більш незначним, ніж те, що відомо про життя Ісуса.

Я також вважаю, що ми знаємо більше про раннє життя Ісуса, ніж про життя інших відомих сучасних йому євреїв — Йосипа Флавія, Філона (20 р. до н. е. — 50 р. н. е.) та Бар-Кохби. Я також вважаю, що ми знаємо більше про життя Ісуса до 30 року, ніж про раннє життя Мойсея та Будди. Можливо, ми маємо більше відомостей про Юлія Цезаря та Йосипа Флавія, але про інших мені нічого не відомо.

Мойсей

Ось що ми знаємо про Мойсея до початку його публічної діяльності.

1. Мойсей народився близько 1525 р. до н. е. на півночі Єгипту.

2. Його батьків, а, швидше за все, його предків звали Амрам і Йохаведа.

3. Він був євреєм — представником народу, який перебував у рабстві протягом 320 років.

4. У нього була старша сестра на ім’я Міріам.

5. У нього був брат на ім’я Аарон.

6. Перші три місяці свого життя Мойсей провів у домі свого батька (Дії 7:20).

7. У дитинстві, коли фараон наказав кидати єврейських хлопчиків у річку Ніл, його мати поклала його в кошик.

8. Дочка фараона знайшла його і виховувала як власного сина.

9. Він виріс при дворі фараона, отримав освіту в усій мудрості єгиптян, був сильним у слові й ділі (Дії 7:21–22) та мав знання й освіту єгиптян

10. Його власна мати була його годувальницею.

11. Він переймався долею євреїв, коли вбив єгиптянина, який бив єврея.

12. Навіть у 40 років Мойсей був досить сильним, щоб убити єгиптянина.

13. Фараон намагався вбити Мойсея.

14. Мойсей втік до Мадіану, де побачив жінок, які черпали воду для своїх отар.

15. Коли пастухи намагалися їх прогнати, Мойсей врятував їх від пастухів.

16. Мойсей одружився із Ципорою.

17. Тесть Мойсея звався Реуель, якого також називали Єтро.

18. У Мойсея та Ципори народився син на ім’я Гершом.

19. Мойсею було близько 80 років, коли він побачив палаючий кущ.

Гаутама Будда

Для зручності міркувань припустимо, що легенди про юного Будду є правдивими.

Син царя племені Сак’їв — народу воїнської касти, що мешкав на північ від Косали

найімовірніше, у дитинстві поклонявся індуїстським ідолам.

3. Він відмовився б від світу, якби побачив хворого, старого чи труп.

4. Він покинув рідний дім, коли йому було 29 років.

5. Він провів 6 років у пошуках просвітлення, яке, за його словами, знайшов під деревом Бо.

6. Він помер або у 544 р. до н. е., або у 483 р. до н. е., коли йому було 80 років.

Мухаммед

Мухаммед не був частиною стародавньої історії, але оскільки він був видатним релігійним лідером, ми розглянемо те, що відомо про його раннє життя, до початку його проповідницької діяльності, для порівняння.

1. Мухаммед народився приблизно у 567–569 роках н. е.

2. Син Абдулли та його дружини Аміни.

3. Член племені Курайш, яке контролювало Мекку.

4. Його батько помер ще до його народження.

5. Спочатку його виховував дід Абд аль-Мотталіб/Мутталіб.

6. Пізніше його виховував дядько Абу Таліб.

7. Його родина була досить бідною.

8. У молодості він, ймовірно, очолював каравани.

9. У віці близько 25 років він одружився з Хадіджою, заможною 40-річною вдовою.

10. Після цього він, ймовірно, був співвласником крамниці в Мецці, де продавали сільськогосподарську продукцію.

11. Ймовірно, він не вмів писати, хоча пізніше в житті вже міг трохи читати.

12. Він був знайомий з арабськими ідолами, зокрема з трьома «дочками Аллаха» — Аль-Лат, Уззою та Манат.

13. Дещо знайомий з іудаїзмом та християнством.

14. Мухаммед був білошкірим, а згодом пофарбував своє волосся в рудий колір.

15. У хадисах зафіксовано, що коли Мухаммед мав видіння, відбувалися дивні речі. У нього дзвеніло у вухах (Хадиси Бухарі, т. 1, книга 1, розд. 1, № 2, с. 2; т. 4, книга 54, розд. 6, № 438, с. 293). Його серце билося прискорено 1:3, обличчя червоніло (Хадиси Бухарі, т. 2, № 16; т. 5, № 618; том 6, № 508, він важко дихав (Хадиси Бухарі, том 6, № 508), падав на землю з обома очима, спрямованими до неба (Хадиси Бухарі, том 5, № 170; том 6, № 448), рясно пітнів (Хадиси Бухарі, том 1, книга 1, розділ 1, № 2, с. 9; том 2, № 544; том 3, № 829, і бачив та чув те, чого ніхто інший не бачив і не чув; Хадиси Бухарі, том 1, книга 1, розділ 1, № 2, 3, с. 2–3; том 4, № 458, 461; том 6, № 447. Тоді це, можливо, здавалося дивним, але з того часу інші люди також відчували деякі з цих симптомів під час епілептичних нападів.

16. Мухаммед розповідав, що йому з’явився ангел Гавриїл, який одного разу навіть заподіяв йому фізичний біль.

Питання: Чи є непорочне зачаття Христа, про яке йдеться в Мт 1:18 та Лк 2:7, несумісним з Його попереднім існуванням, як вважали Рудольф Бультман та Вольфганг Панненберг?

Відповідь: Ні. Це здається несумісним лише відступницьким богословам, які вірять у бога, що повинен відповідати їхнім обмеженням. Христос існував раніше, але це не заважало Йому:

1. Тимчасово й добровільно вирішити не використовувати деякі зі Своїх атрибутів та приховати частину Своєї слави (Євреїв 2:9; Івана 17:5; Філіп’ян 2:7).

2. З’являтися у будь-якому вигляді, який Він бажав, у тому числі у вигляді людини (Филип’ян 2:8);

3. Фактично прийняти людську природу і стати людиною (Євреїв 2:14-17).

4. Прийти на землю спочатку як дорослий, дитина, немовля чи ембріон, або як Він забажав.

Насправді, попереднє існування Христа як Всемогутнього Бога ні в чому Його не обмежувало. Єдині обмеження для Всемогутнього Бога — це обмеження, які Він накладає на Себе Сам . Бог не може брехати (Євреїв 6:18; Тита 1:2), не може зректися Себе (2 Тимофія 2:13) і не може піддаватися спокусі зла (Якова 1:13).

Питання: У Мт 1:18-21 «Благовіщення» відбулося після того, як Марія завагітніла, чи до того, як вона завагітніла, виходячи з Лк 1:26-31?

Відповідь: Йосип і Марія — це дві різні особи. У Луки 1:26–31 ангел звернувся до МАРІЇ до того, як вона завагітніла. У Матвія 1:18–21 ангел звернувся до ЙОСИПА після того, як Марія завагітніла, а Йосип вже думав про розлучення з нею.

Питання: Хто такі єбіонітські єретики, згадані в Мт 1:18 та Лк 2:7, і в що вони вірили?

В: Ебіоніти мали «низьке» уявлення про Христа, вірячи, що Він походить від Бога-Отця, але не є Богом-Сином. Вони вважали, що Ісуса можна називати Богом у значенні пошани, але що Він не був божественним. Ебіоніти вважали, що єврейські звичаї слід і надалі дотримуватися. Вони заперечували непорочне зачаття Христа, стверджуючи, що Він народився від Йосипа (Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 21, с. 451), і визнавали лише скорочену версію Євангелія від Матвія (Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 10.7, с. 428).

Питання: Що було тією зіркою над Віфлеємом у Мт 2:2, 7, 9, коли народився Христос?

Відповідь: Хоча Святе Письмо прямо цього не вказує, ймовірно, це була слава Божа (шекіна), оскільки «зірка» могла привести їх до конкретного селища і навіть до певного будинку.

Питання: У Мт 2:2, 7 хто ще згадував про цю зірку на сході, яку побачили волхви?

Відповідь: Про це згадують декілька ранніх авторів.

Ігнатій (бл. 100–117 рр. н. е.) «Лист до ефесян», розд. 19, с. 57

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) «Діалог із Трифоном-євреєм», розд. 88, с. 237

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) «Проти єресей», книга 3, розд. 9.2, с. 423

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) «Про ідолопоклонство», розд. 9, с. 65

Іполит (222–234/5 рр. н. е.) «Спростування всіх єресей», книга 7, розд. 15, с. 108

Оріген (225–249 рр. н. е.) вважав це новою зіркою, а не існуючим небесним тілом у праці «Проти Цельса», книга 1, розділ 48, с. 422.

«Трактат про повторне хрещення» (бл. 250–258 рр. н. е.), розд. 8, с. 671

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) у «Канонічному посланні», розділ 13, стор. 277, згадує волхвів, але не згадує зірку.

Атанасій (318 р. н. е.) «Чиє народження сповістила зірка на небі, щоб оголосити світові про того, хто народився? Адже коли народився Мойсей, його батьки сховали його: … Але свідком народження Христа був не людина, а зірка на тому небі, звідки Він спускався». «Втілення Слова», розд. 38.5, с. 55.

Питання: З Мт 2:11 випливає, що маги, які прийшли поклонитися Ісусу, були обізнані з месіанським пророцтвом Даниїла, вивчали його і усвідомлювали, що прихід Месії наближається. Чи знаєте ви про якісь згадки в писаннях зороастрійців або інших персів (жителів Близького Сходу) про пророцтво Даниїла щодо Месії?

Відповідь: Даниїл деякий час проживав у Персії та мав контакти з перськими мудрецями й астрологами. Маги були племенем зороастрійських / мідійських священиків, подібним до левітів, які були священиками та храмовими служителями Ізраїлю. Я не знайомий із зороастрійською літературою, але не впевнений, що багато хто знайомий з нею, оскільки мусульмани, ймовірно, знищили значну її частину. Під владою мусульман зороастрійці мали менший захист, ніж «люди Книги», тобто християни, євреї та сабії. У мусульманській літературі часто зустрічаються згадки про зороастрійців, і, наскільки мені відомо, у ній немає жодних згадок про прихід зороастрійців.

Питання: Чому в Мт 2:11 волхви увійшли до будинку, якщо, згідно з Лк 2:7, Ісус народився у яслах?

Відповідь: Ісус народився у хліві, бо в готелі не було місця. Йосип і Марія не хотіли б залишатися у хліві довше, ніж це було необхідно. До приходу волхвів вони вже переїхали до будинку.

Сучасні західні різдвяні пісні зазвичай зображують прихід волхвів саме тієї ночі, коли народився Ісус. Насправді ж вони прибули дещо пізніше. Православні церкви святкують Різдво 25 грудня, але прихід волхвів відзначають у середині січня.

Питання: Один коментатор каже: «Ісус прийшов не як військовий завойовник з Об’явлення 19, а як Страждаючий Слуга (Іс. 53) і смиренний вождь (Зах. 9:9). Отже, Царство започатковано (Мт. 3:2; 4:17; 10:7; 11:12; 12:28; Мк. 1:15; Лк. 9:9, 11; 11:20; 21:31-32), але ще не завершено (Мт. 6:10; 16:28; 26:64)». Що це означає? Чи існує Царство в сьогоденні, чи в майбутньому? Чи, можливо, воно було започатковане з втіленням у Віфлеємі й буде завершене під час другого приходу Христа?

Відповідь: Я не знаю, на якого коментатора (або коментаторів) ви посилаєтеся, але я б погодився з ними. Під час першого приходу Ісус прийшов як Страждаючий Слуга, а не як військовий завойовник, на превеликий жаль зелотів. Царство Боже з’явилося, коли Ісус був на землі, і воно зараз перебуває всередині нас. Однак Царство Боже не прийшло в силі і не прийде, доки Ісус не повернеться, як описано в Книзі Об’явлення.

Питання: У Лк. 2:22–38 Ісуса представили в храмі (в Єрусалимі), чи Йосип повів свою родину до Єгипту після приходу волхвів, як сказано в Мт. 2:13–18?

Відповідь: І те, і інше.

1. Ісуса принесли до Храму в Єрусалимі приблизно через сорок днів після його народження. Потім вони повернулися до Віфлеєму, прямуючи до Єгипту. Коли Марія була готова, вони вирушили в дорогу.

2. На відміну від західних різдвяних оповідей, мудреці не прийшли саме тієї ночі, коли Марія народжувала. Вони прийшли декілька тижнів пізніше. До речі, східні православні християни зазвичай не дарують подарунків на Різдво. Вони дарують подарунки в середині січня, коли, на їхню думку, прийшли мудреці.

Питання: У Мт 3:17 чи сказав Бог: «Це Мій улюблений Син…», чи сказав Бог: «Ти є Мій улюблений Син…», як зазначено в Мк 1:11 та Лк 3:22?

Відповідь: Може бути так і так з трьох причин.

1. Автори Євангелій часто переказували цитати своїми словами. Але, незалежно від цього, ми бачимо, що Бог-Отець оголосив натовпу, що Він обдарував Ісуса Своєю благодаттю.

2. Бог-Отець міг сказати це на івриті та/або арамейській мові, але Євангелія, які ми маємо, написані грецькою мовою.

3. Папій, учень апостола Івана, зазначає, що Євангеліє від Матвія спочатку було написане мовою євреїв (арамейською?), і його, можливо, перефразували під час перекладу на грецьку.

Питання: У Мт 3:17; Мк 1:11 та Лк 3:22 чи звертався Ісус до Себе?

Відповідь: Ісус не звертався до Себе. Він звертався до Бога Отця, який назвав Його «Моїм Сином».

Питання: У Мт 4:1 та Мк 1:12, чи Ісус був відправлений у пустелю одразу після Свого хрещення, чи Він затримався на кілька днів, як каже Ів 1:29, 35, 43, а потім пішов до Кани, як натякає Ів 2:1?

Відповідь: Хоча Ісус вирушив до Галілеї через деякий час після закінчення цих спокус, у Матвія 4:11–12; Марка 1:13–14 та Луки 4:13–14 не вказано, де саме перебував Ісус одразу після закінчення 40 днів. Отже, існують дві різні можливості.

Спочатку хрещення, потім 40 днів, а потім Галілея: Ймовірно, що Іван охрестив Ісуса в той самий день, про який йдеться в Ів. 1:29-34. Потім Ісус залишився ще на один день (Ів. 1:35), а наступного дня вирішив вирушити до Галілеї (Ів. 1:43).

Весілля в Кані відбулося значно пізніше — або на третій день тижня, або на третій день після прибуття до Галілеї. Це не могло бути наступного дня після подій, описаних у Івана 1:43 (які відбулися після Івана 1:35), оскільки тоді минуло б чотири дні, а не три.

У Матвія 4:1 просто сказано, що Ісус пішов у пустелю після того, як прийняв хрещення. У Марка 1:12 сказано, що Ісус пішов у пустелю «відразу», але це все одно могло означати кілька днів пізніше.

Хрещення, потім 40 днів, потім повернення до Івана: у Івана 1 ніде не вказано, коли Ісус прийняв хрещення. Ісус міг бути хрещений Іваном приблизно за 40 днів до подій, описаних в Івана 1:19. Після спокус Ісус повернувся до Івана, як зазначено в Івана 1:29.

Питання: У Мт 4:1-11 чи послідовність спокус Ісуса була такою: хліб, гордість і влада, чи, як у Лк 4:1-12, хліб, влада і гордість?

Відповідь: Є дві відповіді, і обидві можуть бути правильними.

1. Лука просто вживає слово «і», що не обов’язково означає, що він наводить їх у певній послідовності. Див. книгу «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 454–457, щоб дізнатися більше про точку зору, згідно з якою Матвій наводить події в порядку, а Лука — ні.

2. Крім того, протягом сорока днів, коли Ісус піддавався випробуванням, ці та інші спокуси, ймовірно, повторювалися кілька разів у різному порядку.

Питання: Як ми можемо уявити собі, що в Мт 4:1-11; Мк 1:13 та Лк 4:1-13 «Бог» піддається спокусі від диявола, як стверджує Ахмад Дідат?

Відповідь: Сатана може намагатися робити що завгодно, але те, що Сатана спокушав Ісуса, жодним чином не применшує величі Ісуса.

Ісус був на 100 % Богом, але Він також був на 100 % людиною. Якби Ісус як Бог з’явився лише у вигляді якогось привида, то Він не міг би піддаватися спокусам. Але оскільки Ісус був повністю людиною і служив спокутною жертвою за людей, Він мав пережити те, що переживають усі люди.

Питання: У Мт 4:1-11; Мк 1:13 та Лк 4:1-13 чия це була ініціатива, щоб Ісус пішов у пустелю, де Його спокушали, і чому?

​​Відповідь: Грецьке слово «спокушати» (peirazo) та «спокуса» (peirasmos) можуть означати «заманювати до зла», але у світській грецькій літературі вони означають «випробовувати». Ісуса не викрав диявол, як стверджував один мусульманин, бо коли Ісус у Матвія 4:10 наказав сатані піти, той мусив піти. Натомість ініціатива належала Богу; Святий Дух повів Ісуса в пустелю, щоб Він зіткнувся з дияволом. Диявол повів Ісуса на високу гору та на край храму, але й Сатана, і Ісус знали, що Сатані не дозволено нічого з Ним зробити. Отже, ще до початку служіння Ісуса було продемонстровано, що Сатана не матиме над Ісусом жодної влади і не зможе змусити Його впасти. Ісус зміг протистояти фізичній пристрасті, щоб задовольнити духовну потребу.

Питання: У Мт 4:1-11 та Лк 4:1-13, як спокуси Ісуса сатаною перегукуються зі спокусами Єви у Бут 3:6?

Відповідь: Хоча вони не є ідентичними, сатана часто використовує подібні тактики знову й знову, і це, ймовірно, тому, що вони й надалі добре працюють на користь сатани. Але тоді як Адам і Єва в розкішному саду впали, Ісус у пустелі здобув перемогу. Тоді як « » Ізраїль не був вірним у пустелі протягом 40 років, Ісус був вірним у пустелі протягом 40 днів. Коли ми піддаємося спокусі, це є для нас нагодою показати, що Той, хто в нас, більший за того, хто у світі, як сказано в 1 Івана 4:4.

Єва побачила, що заборонений плід був:

1. Придатний для їжі [фізичний апетит],

2. Приємним для ока [краса, пожадливість очей],

3. Бажаним для здобуття мудрості [очі відкриються, і, як Бог, ви пізнаєте добро і зло [божественна сила після виконання наказу сатани].

Ісус, який постив, зазнав спокуси:

1. Перетворення каменів на хліб [фізичний апетит],

2. Кинутися з крила храму [показуха],

3. Владою над усіма царствами землі [божественна сила під владою сатани].

1 Івана 2:16 згадує три види гріхів у світі: пожадливість тіла, пожадливість очей та гордість життя.

Хоча порядок спокус у Матвія та Луки був іншим, ймовірно, що сатана не просто тричі спокушав Ісуса, а потім відмовився від цього. Швидше за все, сатана спокушав Ісуса знову і знову.

Питання: У Мт 4:1-11, Мк 1:13 та Лк 4:1-13, оскільки Ісус є Богом, чи не міг Він піддатися спокусі й згрішити, чи, як людина, Він міг піддатися спокусі й впасти?

Відповідь: Це парадокс, який зазвичай називають безгрішністю Христа. Спокуси були справжніми, а не удаваними. Але результат був певним: Він не згрішить. Як зазначено в «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1212: «Незважаючи на нездатність Ісуса грішити, спокуса була цілком реальною. Він міг стикатися зі спокусами до гріха, але морально для Нього було неможливо піддатися їм». Ісус не був просто нездатним згрішити, а мав здатність не грішити. Грубу аналогію можна провести з тим, чи міг би маленький сомалійський піратський човен атакувати американський бойовий крейсер. Пірати помилково вважали, що це торгове судно, яке можна захопити. Для піратів все закінчилося погано. Їхній головний човен був швидко потоплений тим, що ВМС США називають «вогнем зі стрілецької зброї», ще до того, як вони наблизилися до бойового крейсера.

Питання: Барт Ерман пише: «У Євангелії від Матвія Ісус відмовляється творити чудеса, щоб довести свою особу; у Євангелії від Івана це практично єдина причина, з якої Він творить чудеса». «Ісус, перерваний», с. 103. У Євангелії від Матвія, під час другого спокушання та в інших місцях, Ісус не творить жодних знамення, щоб довести Свою особу. «Ісус, перерваний», с. 84

Відповідь: Ерман ототожнює непокору слову сатани чи скептичним фарисеям із творенням чудес для людей, які шукають відповіді або потребують допомоги. Ісус (« ») сказав, що причиною, через яку Він не кинувся вниз, було те, що не слід випробовувати Бога (Мт. 4:7). Ісус нікому не «був зобов’язаний» творити жодного чуда; і Він ніколи не творив чудес для скептиків, які вважали, що Ісус їм це винен. Але Ісус милостиво творив чудеса для людей, які мали віру, і зміцнював їхню віру.

Питання: У Мт 4:12 та Мк 1:14, після спокуси Ісуса, чи був Іван ув’язнений до початку служіння Ісуса в Назареті та Капернаумі, чи після того, як Ісус прийшов до Галілеї (Ів 1:43)?

Відповідь: Біблія говорить наступне:

У Ів. 1:43 сказано, що Ісус вирішив повернутися до Галілеї (а не те, що Він повернувся того дня) на наступний день після того, як Іван Хреститель знову проголосив, що Ісус є Агнцем Божим. Івана Хрестителя ще не заарештували.

У Матвія 4:12 сказано, що коли Ісус дізнався про ув’язнення Івана, Він повернувся до Галілеї.

У Марка 1:14 сказано, що після ув’язнення Івана Ісус пішов до Галілеї.

Послідовність подій:

1. Іван знову проголосив, що Ісус є Агнцем Божим.

2. Наступного ж дня Ісус вирішив, що (раніше чи пізніше) повернеться до Галілеї.

3. Або перед тим, як Ісус вирушив до Галілеї, або після того, як Він вирушив, але ще до того, як прибув до Галілеї, Івана ув’язнили.

4. Ісус прийшов до Галілеї.

Питання: Чи в Марка 1:14 Ісус розпочав Своє служіння в Галілеї, чи в Юдеї та Єрусалимі, як [нібито] сказано в Івана 1:35-42? Чи є в цьому якесь конкретне значення чи сенс?

Відповідь: У Ів. 1:35-42 не йдеться про те, що Ісус розпочав Своє служіння, а про те, що Він покликав учнів Андрія та Петра. Це було саме там, де перебував Іван Хреститель, а не в Єрусалимі. Наступного дня, як зазначено в Ів. 1:43, Ісус вирушив до Галілеї й покликав Пилипа та інших учнів. У Марка 1:14 не йдеться про те, що Ісус розпочав Своє служіння як таке, але там сказано, що після ув’язнення Івана Ісус проповідував Добру Новину Божу в Галілеї.

Питання: У Марка 1:12-13 Ісус пішов у пустелю на 40 днів після Свого хрещення, чи Він пішов на весілля в Кані на третій день, як сказано в Івана 2:1?

Відповідь: І те, і інше. «Третій день» — це третій день після прибуття до Галілеї, а не третій день після хрещення, як стверджують книги «Біблійні труднощі та уявні суперечності» (с. 196) та «Біблійний коментар віруючого» (с. 1473). Інша відповідь полягає в тому, що «третій день» — це третій день тижня.

У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), том 9, с. 42, зазначено, що третій день міг бути третім днем від моменту розставання з Іваном Хрестителем. Хоча в Ів. 1:29–35, 43 сказано «наступного дня», і це може стосуватися одного й того самого дня, це малоймовірно, оскільки таке тлумачення було б зрозумілішим, якби вираз «наступного дня» не вживався кілька разів.

Питання: У Луки 3:22 про хрещення Ісуса чи слід читати: «Ти — мій Син, сьогодні Я породив Тебе», як вважають Юстин Мученик, [нібито] Климент Олександрійський, [нібито] Августин та інші, чи «Ти — мій Син, улюблений, в якому Я маю вподобання»? (Це перша половина заперечення, висунутого мусульманином.)

Відповідь: Спочатку розглянемо наслідки аргументу цього мусульманина, потім застосуємо той самий стандарт до ісламу, потім розглянемо деталі цього варіанту рукопису, і нарешті застосуємо це до християнства загалом.

А. Наслідки аргументу мусульманина

Давайте на мить припустимо, що мусульманин абсолютно правий. У вірші спочатку було сказано те, що стверджує мусульманин. Або, як варіант, припустимо, що ми можемо бути впевнені лише в тому, що було спільним в обох версіях: «ТИ Є МІЙ СИН». Вітаю: якщо Бог справді сказав це комусь, то власні слова мусульманина щойно спростували іслам і довели, що Коран бреше про Аллаха. Коран стверджує, що дуже неправильно говорити, ніби Аллах є Отцем або що Аллах має синів (сура 2:116; 4:171; 5:116, 117; 6:100 тощо). Якщо Бог справді назвав Ісуса «моїм сином», то Коран бреше про Бога. (Я припустив, що мусульманин, який поставив це запитання, був ортодоксальним мусульманином, хоча я можу помилятися в цьому.)

Б. Застосуймо той самий стандарт до ісламу

Цей варіант не змінює жодного християнського вчення, оскільки обидва вирази згадуються в інших місцях. Безпомилковість Біблії означає, що Біблія не містила жодних помилок у оригінальних рукописах; з часом у рукописи вкралися варіації, але жодна з них суттєво не змінює віри чи практики. На відміну від цього, більшість мусульман вірить, що сучасний арабський Коран є точною копією оригіналу на землі, який, у свою чергу, був точною копією скрижалей у Небі (Сура 85:20–22). Проте доведено, що Коран також зазнав змін.

а) У «Сахіх Муслім» 2:2286, с. 500, 501 згадується втрачена сура Корану. Там наведено розлогий уривок із цієї сури, і, як і слід було очікувати, її немає в сучасному Корані.

б) Рання редакція Корану («Убай»), яка збереглася після стандартизації Усмана, не містила першої та останньої сур. (Вони не просто були вирвані; їх там ніколи й не було.) Сьогодні вона зберігається в музеї Аль-Азхар у Каїрі.

в) Абу Юнус, визволений раб Аїши, переписав для неї примірник Корану. У сурі 2:238 текст дещо відрізнявся. «Абу Юнус, визволений раб Аїши, сказав: Аїша (нехай Аллах буде задоволений нею) наказала мені переписати для неї копію Корану і сказала: «Коли дійдеш до цього аята: «Дотримуйся молитов і середньої молитви» (2:238), повідом мене»; тож коли я дійшов до нього, я повідомив її , і вона продиктувала мені (таке): «Дотримуйся молитви, середньої молитви та післяобідньої молитви, і вставай, щиро підкоряючись Аллаху». Аїша (нехай Аллах буде задоволений нею) сказала: «Ось так я почула від Посланця Аллаха (мир йому і благословення Аллаха)». «Сунан Насаї», т. 1, № 475, с. 340

г) «Потім Аллах відкрив нам аят, який згодом увійшов до числа скасованих». Бухарі, т. 5, книга 59, розділ 27, № 416, с. 288.

«Передав Анас ібн Малік: … Про тих, хто загинув у Бір-Мауні, був ниспосланий аят Корану, який ми раніше читали, але який згодом був скасований. Цей аят звучав так: «Повідомте нашому народу, що ми зустрілися з нашим Господом. Він задоволений нами, і Він зробив нас задоволеними». Бухарі, т. 4, книга 52, розд. 19, № 69, с. 53. Див. також «Історію» аль-Табарі, т. 7, с. 156.

Інші згадки про скасовані аяти: Бухарі, т. 4, книга 52, розділ 9, № 57, с. 45, Бухарі, т. 4, книга 52, розд. 184, № 299, с. 191; Бухарі, т. 5, книга 59, розд. 27, № 416, с. 288; та Бухарі, т. 5, книга 59, розд. 27, № 421, с. 293 — у всіх цих джерелах повторюється те саме щодо цього вірша.

e) Хадиси Бухарі свідчать, що частини Корану були втрачені та/або скасовані: у т. 4, книга 51, розділ 12, № 62, с. 48–49; т. 4, книга 51, розділ 19, № 69, с. 53; том 6, книга 61, розділ 3, № 510, с. 479–480; том 6, книга 61, розділ 4, № 511, с. 480.

f) Деякі інші місця з варіантами (не лише щодо голосних) такі:

Сура 11:46 Абу Дауд, т. 3, примітка 3383, с. 1116

Сура 18:76 Абу Дауд, т. 3, примітка 3384, с. 1116

Сура 18:86 Абу Дауд, т. 3, примітка 3385, с. 1116

Сура 24:35 Абу Дауд, т. 3, примітка 3387, с. 1116

Сура 34:23 — через голосні, але в одному випадку — через приголосну. Абу Дауд, т. 3, примітка 3392, с. 1117

Сура 39:59 Тут наводиться цитата з жіночим займенником для позначення душі, тоді як у загальноприйнятих читаннях вживається чоловічий займенник. Абу Дауд, т. 3, примітка 3979, с. 1117

Сура 89:26 Абу Дауд, т. 3, примітка 3399, с. 1118

Сура 89:25-26 Абу Дауд, т. 3, примітка 3408, с. 1119

Сура 12:23 Абу Дауд, т. 3, примітка 3411, с. 1120

Сура 2:58 Абу Дауд, т. 3, примітка 3413, с. 1121

Сура 24:1 (відсутня або зайва літера «р»: «Фараднаха» (і що Ми призначили) проти більшості «фарраднаха» (що Ми детально описали)) Абу Дауд, т. 3, примітка 3414, с. 1121

g) Раціональне пояснення змін, що відбулися за життя Мухаммеда: згідно з Сурою 22:52, сатана завжди підкидає щось у слова пророка, але Бог мусить це нівелювати. Це може бути поясненням того, чому чотири різні мусульманські історичні джерела повідомляють, що в Сурі 53:19-20 спочатку йшлося про те, що слід сподіватися на заступництво (допомогу) чотирьох богинь-ідолів.

Чи був би мусульманський запитувач задоволений Біблією, якби християни просто знищили докази та спалили всі рукописи, крім однієї обраної версії? З одного боку, можна було б подумати, що ні, але саме це й зробив Усман, коли наказав людям здати свої примірники Корану для знищення, а потім перевидав інші примірники. Однак сучасні Корани навіть не збігаються з текстом Усмана. Наприклад, варіант: Сура 6:160а (6:159а у Юсуфа ‘Алі): «…секти, я ні в чому не належу до них;» (за часів Усмана) проти «…секти, ти не маєш у них ані найменшої частки:» аль-Табарі, т. 15, с. 181 та примітка 323.

C. Деталі цього варіанту рукопису

«Ти — мій Син, Улюблений; я в тобі маю вподобання». (с. 4 (III століття), Синайський, Ватиканський, Олександрійський, Візантійський лекціонарій, деякі італіки, сахідський коптський, ефіопський, грузинський, Августин). За даними Аланда та ін. (4-те перероблене видання), у рукописі Августина містилося перше читання, тому мусульманський запитувач помилився, віднісши Августина до другої категорії.

«Ти — мій Син, сьогодні Я породив Тебе» (Беза Кембриджський, деякі італійські рукописи, «Діалог Юстина Мученика з Трифоном», розд. 88, с. 244 (написано приблизно 138–165 рр. н. е.); Гіларій (355–367/368 рр. н. е.), Методій (270–311/312 рр. н. е.), апокрифічне «Євангеліє від Никодима» (грецька версія, розд. 2; Апокрифічний розповідь про дитинство, 54)

«Ти — мій улюблений Син, сьогодні Я породив Тебе» (Климент Олександрійський, 193–217/220 рр. н. е.). Це схоже на друге читання, за винятком аспекту «улюбленого» з першого читання. Отже, мусульманський запитувач помилився, віднісши Климента Олександрійського до другої категорії.

Д. Застосування до християнства загалом

Юстин, можливо, цитував з пам’яті, а навіть у добрих людей можуть траплятися невеликі помилки в пам’яті. Ми не віримо, що Боже послання — це приголосні та голосні Біблії, а саме послання Біблії, і це послання є незмінним, навіть якщо ви погоджуєтеся з другим читанням, оскільки інші вірші стверджують, що а) Ісус був улюбленим, і б) «сьогодні Я породив тебе» (Псалом 2). Те, що може бути щирою помилкою, хибним спогадом, не доводить підробки, тобто, хіба що Аїша, дружина Мухаммеда, яка мала у Корані вірш із іншим змістом, доводить, що вона теж була фальсифікаторкою.

Питання: Чи доводить ця варіація в рукописі в Лк. 3:22, що тут діяв фальсифікатор, і що біблійний вірш було змінено, щоб вилучити те, що Ісус став Сином Божим під час хрещення, а не при народженні чи раніше? (Це друга частина заперечення мусульманина)

Відповідь: Зовсім ні. Хоча ми не знаємо всіх подробиць, існує чотири можливості, кожна з яких дає задовільну відповідь.

Кілька висловлювань: Можливо, Отець зробив кілька висловлювань. Чому Бог-Отець мав би обмежуватися тим, щоб назвати Ісуса Своїм Сином лише один раз у цьому місці?

Одне всеосяжне твердження: Можливо, Отець вимовив лише одне речення, і воно звучало приблизно так: «Ти — мій улюблений Син, у якому Я маю вподобання; сьогодні Я породив тебе». Кожен правильно записав окремі частини цього речення.

Помилка в пам’яті Юстина Мученика: Юстин Мученик, можливо, цитуючи це з пам’яті, припустився помилки, і пізніші автори, які читали Юстина Мученика та твори попередніх авторів, які читали Юстина Мученика, скопіювали цю помилку.

Варіант у Біблії: Хтось до Юстина Мученика помилково вписав цю фразу саме тут, а Юстин правильно процитував те, що було в його Біблії.

Для багатьох мусульман, якщо будь-які зміни в Корані, навіть нетеологічні, свідчать про підробку, то кожен сучасний примірник Корану слід спалити, оскільки він теж є підробкою. У ньому є зміни порівняно з версією Усмана (сура 159а (або 160а) — лише один із прикладів). А стандартизований текст Усмана відрізняється від тексту Убая, і в обох з них опущена втрачена сура. Насправді Коран визнає, що сатана (принаймні тимчасово) вкидає трохи свого вчення й у слова пророка (сура 22:52). Як приклад цього розгляньте оригінальне формулювання сури 53:19-20.

Питання: У Лк. 3:23, скільки років було Ісусу, коли Він розпочав Своє служіння?

Відповідь: У Луки 3:23 сказано: «близько тридцяти», що може означати вік від 25 до 35 років. Ісус народився за правління Ірода Великого, який помер у 4 році до н. е., а Своє служіння розпочав після того, як його розпочав Іван Хреститель. Іван розпочав своє служіння у 15-му році правління Тіберія Цезаря, тобто у 28 році н. е. Отже, якщо вважати археологічні дати достатньо точними, Ісусу було приблизно від 33 до 35 років. Крім того, Понтій Пілат був префектом Юдеї лише з 26 р. н. е. до 36/37 р. н. е., тож Ісус мав бути розп’ятий до цього часу. Найбільш ймовірним припущенням є те, що Ісус розпочав Своє служіння приблизно у 30 р. н. е. і помер, найімовірніше, 3 квітня 33 р. н. е.

Питання: Як у Мт 4:12–13 Симон та Андрій стали учнями, коли Ісус перебував із Іваном Хрестителем, адже Ісус сказав їм йти за Ним у Галілею, як зазначено в Мт 4:18–20, Мк 1:16–20 та Лк 5:1–11?

Відповідь: Спочатку вони стали «учнями», коли Ісус перебував із Іваном Хрестителем. Лише згодом, у Галілеї, вони стали особливими учнями, яких пізніше було призначено апостолами. Пам’ятайте, що Ісус мав велику кількість учнів, деякі з яких покинули Його, як зазначено в Ів. 6:66. Окрім них, Він мав спеціально призначених учнів, яких було 72, як зазначено в Лк. 10:1. Нарешті, Ісус мав дванадцятьох, які стали апостолами, як зазначено в Мк. 6:7 та Ів. 6:67.

Питання: У Ів. 1:35-37, чи Андрій та інший учень пішли за Ісусом на наступний день після Його хрещення, чи вони чекали 40 днів після спокус Ісуса?

Відповідь: — Після. Ісус був хрещений Іваном (Матвія 3:13-17; Марка 1:9-11; Луки 3:21-23), зазнав спокус протягом 40 днів (Матвія 4:1-11; Марка 1:12-13; Луки 4:1-12) і повернувся до Івана (Івана 1:29-32)

Питання: Чи можна встановити послідовність подій у служінні Ісуса?

Відповідь: Ми можемо знати лише послідовність деяких подій. Однак багато людей можуть бути дуже збентежені щодо послідовності подій у Євангеліях через три хибні уявлення, які потрібно розвіяти.

Не кожна подія була зафіксована авторами Євангелій; однак вони й ніколи не стверджували, що роблять це. Наприклад, Іван, який раніше був учнем Івана Хрестителя, цілком зрозуміло мовчить про період між хрещенням Ісуса та моментом, коли він приєднався до Нього. В Івана 21:25 конкретно сказано, що Ісус зробив багато інших речей, які не були записані. Євангеліє від Івана було написане пізніше за інші Євангелія, і Іван, здається, наголошує на тих частинах, про які інші не згадували.

Повторення: Уявіть собі, що Ісус подорожував численними містами, які відвідував у Галілеї, Юдеї та Декаполісі, і ніколи не повторював жодної настанови чи притчі, а в кожному місті розповідав щось зовсім інше.⎯ Це не дуже ймовірно! Ймовірно, Ісус розповідав ці притчі набагато частіше, ніж це зафіксовано в кожному з Євангелій, а люди говорили про Ісуса більше, ніж записано. Так, наприклад, залишається відкритим питання, чи Нагірна проповідь у Матвія та Проповідь на рівнині у Луки були двома подіями, під час яких Він повторював певне вчення, чи однією подією, під час якої Ісус промовляв на плато.

Не в хронологічному порядку: Автори Євангелій не записували всі події в хронологічному порядку, але вони й ніколи не стверджували, що записують їх у такому порядку. Насправді Папій, учень апостола Івана, конкретно зазначає, що Марк не записував події в хронологічному порядку.

У межах кожного загального періоду служіння Христа автори Євангелій не стверджували, що щось було в хронологічному порядку, за винятком таких уривків, де вживалися слова «після», «наступного дня» тощо. У питаннях щодо гармонізації Євангелій зверніть увагу на слова, виділені жирним шрифтом, які вказують на часові, порядкові та місцеві орієнтири.

Питання: Яка гармонія існує в Євангеліях щодо раннього служіння Ісуса?

Відповідь: Раннє служіння триває до моменту вбивства Івана Хрестителя. Перш ніж розглядати послідовність подій, варто ознайомитися з деякими географічними даними.

Географія: Галілейське море, Озеро, Тіберійське море — це одне й те саме прісноводне озеро. Галілея розташована на захід від Галілейського моря, а Декаполіс — на південний схід від нього. Бефсаїда знаходиться на березі Галілейського моря прямо на північ від нього, а на захід від неї — Капернаум, а Коразин — прямо на північ від Капернаума. Магдала розташована на березі прямо на захід від Галілейського моря, а Кана — прямо на захід від неї. Наїн знаходиться на південний захід від Галілейського моря, приблизно за 10 миль (16 кілометрів) від берега. Земля герасенів, Геннесарет або гадаренів — це або одне й те саме місце, або місця, що знаходяться дуже близько одне до одного на схід і південний схід від Галілейського моря. У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 373, зазначено, що Гераса розташовувалася за 30 миль (48 кілометрів) на південний схід від Галілейського моря, і її землі не сягали до моря. Гадара знаходилася за п’ять миль (8 кілометрів) на південний схід від Галілейського моря, і її землі сягали до моря, про що свідчить згадка Йосипа Флавія та монета з Гадари, на якій зображено корабель.

Порядок: Важливо розрізняти те, що, як вважається, має певний порядок, і те, що може бути в певному порядку. Щодо цих 65 подій цифри позначають події, які за порядком повинні слідувати за попередніми номерами. Літери, такі як a, b, c, позначають події, які, можливо, мають певний порядок, але можуть відбуватися в будь-якій послідовності. Слова, виділені жирним шрифтом, вказують на орієнтири часу, порядку та місця. Підкреслені вірші вказують на уривки, які, ймовірно, не розташовані в хронологічному порядку в Євангелії.

Раннє служіння: Мт 4:12–14:12, Мк 1:14–6:29, Лк 3:19–20; 4:14–9:9, Ів 1:43–5:47

E1a1. У Кані на третій день (третій день після повернення до Галілеї, після промови Івана чи третій день тижня?) Ісус перетворює воду на вино. Перше чудо в Галілеї, хоча Його час ще не настав. Ів. 2:1-11

E1a2a. Під час Пасхи (14-й день 1-го місяця) в Єрусалимі Ісус виганяє міняльників. Ів. 2:12-25

E1a2b. Ісус навчає Никодима про народження згори. Ів. 3:1-21

E1a3. У юдейській сільській місцевості Іван свідчить про Ісуса. Ів. 3:23-35

E1a4a. У Сихарі в Самарії, дорогою до Галілеї, Ісус розмовляє з самарянкою. Ів. 4:1-42

E1b1. Іван докоряє Іроду Тетрарху. Мт 14:3; Лк 3:19-20

E1b2a. Дізнавшись, що Івана ув’язнили, Ісус повертається до Галілеї й починає проповідувати: «Царство Боже наблизилося». Мт 4:12-17, Мк 1:14-15; Ів 4:43-45

E1b2b. З Кани Ісус зцілює сина вельможі в Капернаумі — це Його друге чудо. Ів. 4:46-54

E1b2c1. У Галілеї та Назареті Ісус читає сувій. Лк 4:14-15

E1b2c2. Ісус тлумачить пророцтво, а юдеї намагаються вбити Його. Лк 4:16-31

E1b2d1. Біля Галілейського моря Ісус покликав Симона Петра та Андрія. Мт 4:18-20; Мк 1:16-18; Лк 5:1-10

E1b2d2. У Капернаумі Ісус виганяє демона. Мк 1:21–28; Лк 4:31–37

E1b2e. Покликання Якова та Івана. Мт 4:21-22; Мк 1:19-20; Лк 5:6-11

E1b2f. У Галілеї Ісус зцілює хворих. Мт 4:23-25; Лк 4:40-44

E2a. Нагірна проповідь, включаючи «Отче наш». Мт 5:1–7:29

E2b. Увечері зцілює тещу Симона та інших. Мт 8:14-17; Мк 1:29-34; Лк 4:38-39

E2c. Ісус молиться наодинці. Мк 1:35-38; Лк 4:42-44

E2d. Подорож Галілеєю. Мк 1:39

E2e. Зцілює прокаженого, який поширював плітки. Мт 8:1-4; Мк 1:40-45; Лк 5:12-15

E2f. Ісус часто відходив у відлюдні місця, щоб помолитися. Лк 5:16

E2g1. У Капернаумі Ісус зцілює паралітика. Мк 2:1-12; Лк 5:17-26

E2g2. Покликання Матвія/Левія. Мт 9:9-13; Мк 2:13-17; Лк 5:27-32

E3c1. У Галілеї біля озера — ціна послідовництва за Ісусом. Мт 8:18-22

E3c2. У Назареті Ісус зцілює паралітика. Мт 9:1-8

E3c3. Учні Івана запитують про піст. Мт 9:14-17; Мк 2:18-22; Лк 5:33-39

E2h1. Однієї суботи Ісус на полі; посилання на Давида. Мт 12:1-8; Мк 2:23-27; Лк 6:1-11

E2h2. У синагозі Ісус зцілює в’ялу руку. Мт 12:9-14; Мк 3:1-6; Лк 6:6-11

E2h3. Натовп слідує за Ісусом. Мк 3:7-12

E2i1. На схилі гори Ісус молиться до Бога всю ніч. Лк 6:12

E2i2. Ісус призначає 12 учнів. Мк 3:13-19; Лк 6:13-16

E2j1. Нагірна проповідь. Лк 6:17-49. Якби це було так само, як у Матвія, її слід було б назвати «Проповіддю на плато».

E2j2. У Капернаумі Ісус зцілює слугу сотника. Мт 8:5-13; Лк 7:1-10

E3a. Дещо пізніше в Єрусалимі під час свята [ймовірно, у 7-му місяці] біля купальні Ісус зцілює чоловіка, який був немічним протягом 38 років. Ів. 5:1-15

E3b. Життя через Ісуса. Ів. 5:16-47

E3c. У Наїні Ісус зцілює сина вдови. Лк 7:11-17

E4. На шляху до землі гадаринців/герасенців Ісус втихомирює бурю, перебуваючи в човні. Мт 8:23-27; Мк 4:35-41; Лк 8:22-26 (Примітка: бурі частіше трапляються восени та взимку)

E5a. У Геннесареті — зцілення двох одержимих; демони у свинях. Мт 8:28-34

E5b. Зцілення біснуватого з Герасени [Геннесарету]. Мк 5:1-20; Лк 8:26-39 (Примітка: Гадаринці, Геннесарет і Герасена, найімовірніше, позначають одне й те саме місце.)

E6. Воскресіння дочки Яіра та жінки, яка страждала на кровотечу. Мт 9:18-26; Мк 5:21-43; Лк 8:40-56

E7. Проходячи повз, Ісус зцілює двох сліпих, які багато базікали. Мт 9:27-31

E8. Виходячи, Ісус зцілює німого біснуватого. Фарисеї звинувачують Ісуса в тому, що Він виганяє бісів силою Вельзевула. Не згадується, щоб Ісус на той час відповів на це звинувачення.) Мт 9:32-34

E9a. Ісус відвідує багато міст і сіл. Мт 9:35-38; Мк 6:6

E9b. Ісус посилає дванадцятьох. Мт 10:1-42; Мк 6:7-13; Лк 9:1-9

E9c. Ісус проповідує в Галілеї. Мт 11:1

E9d. Іоанн Хреститель надсилає повідомлення з в’язниці, а Ісус розповідає притчу про дітей на ринку. Мт 11:2-19; Лк 7:18-35

E9e. Під час трапези в домі фарисея Симона грішна жінка з алебастровою посудиною помазує ноги Ісуса олією. Ісус говорить про те, як любити більше і як любити менше. Лк 7:36-50

E10. Негайно Ісус відходить на гору. Мк 6:45-46

E11. Потім у Геннесареті Ісус зцілює багатьох. Мк 6:53-56

E12a. Докір галілейським містам. Мт 11:20-24

E12b. У той час Ісус навчав про відпочинок для втомлених. Мт 11:25-30

E13. Ісус відходить з того місця. Мт 12:15-21

E14. У домі, де було занадто тісно, щоб їсти, родичі Ісуса вважають, що Він з’їхав з глузду. Мк 3:20-21

E15. Ісус зцілює сліпого, одержимого демоном чоловіка. Мт 12:22-23

E16. Ісус говорить про сильних у домі та про богохульство проти Святого Духа. Мт 12:24-37; Мк 3:22-30

E17. Мати та брати Ісуса. Мт 12:46-50; Мк 3:31-35; Лк 8:19-21

E18. Перша вимога знамення та пророцтво про три дні й три ночі. Мт 12:38-45

E19. У Галілеї з човна — притча про сіяча. Мт 13:1-23; Мк 4:1-20; Лк 8:1-15

E20. Притча про кукіль. Мт 13:24-30

E21. Притча про світильник на підставці. Мк 4:21-25; Лк 8:16-18

E22. Притча про насіння, що росте. Мк 4:26-29

E23. Притча про гірчичне зерно. Мт 13:31-35; Мк 4:30-34

E24. У домі пояснює притчу про кукіль. Мт 13:36-43

E25. Притчі про прихований скарб, перлину та сітку. Мт 13:44-53

E26. Ісус повертається до Назарету; пророк без пошани. Мт 13:53-58; Мк 6:1-6 (Августин та деякі інші вважають, що також Лк 4:16-30.)

E27. Як було вбито Івана Хрестителя. Мт 14:1-12; Мк 6:14-29; Лк 9:7-9

У цьому переліку з 65 подій 0 подій були спільними для всіх чотирьох Євангелій, 13 подій були спільними для трьох синоптичних Євангелій, 1 подія була спільною для Матвія та Луки, 4 події були спільними для Матвія та Марка, 4 події були спільними для Матвія та Луки, 4 події були спільними для Марка та Луки, 15 подій містилися лише в Матвія, 7 подій — лише в Марка, 7 подій — лише в Луки, а 8 подій — лише в Івана.

Питання: Які основні припущення щодо раннього служіння Ісуса містяться в Євангеліях?

Відповідь: Усе ґрунтується на припущеннях, і ось які припущення я використовував у цьому випадку.

а) Деякі уривки з Євангелія від Івана було розміщено в середньому періоді, оскільки вони також могли б підійти для цього місця. У «Гармонії Євангелій» у «Навчальній Біблії NIV» уривки з Євангелія від Івана розміщено інакше.

б) Євангелія подано в хронологічному порядку, за винятком підкреслених місць, яких налічується понад 10.

Питання: У Ів. 1:43–50 чи покликав Ісус цих учнів слідувати за Ним саме в цей час, чи призначив їх апостолами пізніше, як показують Мт. 4:18–22; Мк. 1:14–20 та Лк. 5:1–11?

Відповідь: І те, і інше. Ісус покликав їх іти за Ним саме тоді, але лише пізніше призначив їх дванадцятьма. У книзі «Коли критики запитують» (с. 405) проводиться розмежування між їхньою першою зустріччю та постійним покликанням. Там зазначається, що, як бачимо в Ів. 1:39, вони пробули з Ісусом лише один день.

Сьогодні Бог спочатку покликає нас бути Його дітьми. Багатьох людей Він згодом покликає до більшого служіння, а деяких — до ще більшого служіння.

Питання: У Мт 4:17; 10:7; Мк 1:15; Лк 8:10; Ів 3:5 — чи є «Царство Боже» та «Царство Небесне» тотожними поняттями, чи між ними є незначна різниця?

Відповідь: Багато хто вважає їх тотожними; ви не будете частиною одного, якщо не є частиною іншого. Матвій використовує обидва терміни, а Марк, Лука та Іван вживають лише «Царство Боже». Ісус вживає обидва терміни в сусідніх віршах у Матвія 19:23–24. У «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1123, зазначено, що євреї того часу не лише неохоче вимовляли власне ім’я Бога (Яхве), але й слово «Елохім». Тому вони вживали як синоніми «ха-шем» (Ім’я), «маком» (місце) та «шамайім» (небо). Отже, замість того, щоб сказати «Царство Боже», деякі євреї могли замість цього сказати «Царство Небесне».

Інші вбачають незначну різницю: Царство Небесне — це місце, куди потрапляють усі віруючі після смерті, а Царство Боже — це те, до чого ми належимо вже зараз, коли ми спасенні.

Незалежно від окремих слів, ми всі можемо погодитися, що наше спасіння має як теперішній аспект на землі, так і майбутній аспект у небі (1 Коринтян 13:12; Філіп’ян 1:21–24), який не буде реалізований, доки ми не потрапимо до неба. У Івана 3:5 дехто вважає, що вода стосується амніотичної рідини під час народження дитини, але інші вважають, що це стосується хрещення. Це не може означати хрещення, якщо тільки розбійник на хресті не був спасений! Але це може означати, що людина не є видимою частиною Божого Царства на землі, доки вона не хреститься. Подібно до цього, багато церков не хочуть, щоб хтось брав участь у Вечері Господній, доки не хреститься.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 4:26 Ісус так швидко сказав самарянці, що Він є Месією, тоді як в інших місцях, наприклад у Євангелії від Матвія 16:13-20, Він, здавалося, не хотів цього робити?

Відповідь: Є дві взаємодоповнюючі відповіді: час і аудиторія.

Час: На початку Свого служіння Ісус публічно не наголошував перед євреями, що Він є Богом і Месією. Багатьом єврейським провідникам було важко змиритися з тим, що Месія не прийде у величі з першого разу. Здавалося, що Ісус спочатку хотів, щоб Його чудеса та вчення говорили за Нього, а вже пізніше, у ході Свого служіння, підкреслити, що Він є Хлібом Життя, великим «Я Є», дорогою, істиною та життям, а також Месією. Однак розмова Ісуса з самарянкою відбулася на самому початку Його служіння.

Аудиторія: Самаряни не мали б таких самих труднощів із прийняттям Ісуса як Месії. Тому Він відкрито сказав це самарянці. Крім того, було мало ймовірності, що самаряни розкажуть про це багатьом євреям.

Питання: Чому уривки з Лк 6:12–49 та Лк 12:3–38 нагадують Нагірну проповідь з Мт 5:1–7:29?

Відповідь: Є три різні відповіді.

а. Ісус, ймовірно, виголошував подібну проповідь щонайменше двічі. Ісус звертався до багатьох різних натовпів, і, ймовірно, Він неодноразово проголошував подібне послання. Не всі могли почути проповідь з першого разу.

б. Можливо, це була та сама проповідь, і кожен автор записав переказ того, що запам’ятав. «Рівнина» на вершині гори — це просто те, що ми називаємо плато або мезою. Однак, окрім схожості змісту, немає нічого, що вказувало б на те, що це була та сама проповідь.

в. У книзі «Коли критики запитують» (с. 387) зазначається, що там сказано лише про те, що Ісус стояв на рівному місці, а не про те, що там стояли натовпи. Ісус, що стояв на рівному місці, проповідуючи натовпу, який сидів на схилі гори, утворював би природний амфітеатр.

У будь-якому разі, вчення Ісуса є позачасовим і істинним, скільки б разів Він його не повторював.

Питання: Чому те, що описано в Лк 6:12–19; Лк 12:3–38 та Мт 5:1–7:29, ми не бачимо в Євангеліях від Марка чи Івана?

Відповідь: Різні автори Євангелій зафіксували різні деталі. Крім того, Євангеліє від Івана, найімовірніше, було написане останнім, і, здається, воно містить додаткову глибину, якої немає в інших, а також оминає те, що вже було згадано іншими авторами Євангелій.

Питання: У Лк. 6:17 Ісус стояв на рівній місцевості, щоб навчати їх, чи сидів, як сказано в Мт. 5:1?

Відповідь: Є дві відповіді, і обидві, ймовірно, є правдивими.

Проповіді в Євангеліях від Матвія та Луки, ймовірно, відбувалися під час двох різних подій. Крім того, навіть коли Ісус стояв, після тривалої промови Він міг захотіти сісти. Пам’ятайте, що проповідь могла тривати кілька годин, а те, що ми маємо в Євангеліях від Матвія та Луки, — це лише стислі версії.

Питання: У Мт 5:3 Ісус згадав про «бідних духом», чи лише про бідних, як у Лк 6:20?

Відповідь: Ісус міг сказати і те, і інше. І Матвій, і Лука переказують те, чого навчав Ісус. Ці дві проповіді, можливо, відбувалися в різних ситуаціях, і Ісус міг сказати обидві речі. З іншого боку, ці дві проповіді могли бути однією й тією самою. Одна відбувалася на горі, а інша — на рівнині. Можливо, це була одна проповідь на плато — рівній місцевості на вершині гір.

У будь-якому разі, ми розуміємо, що Ісус мав на увазі тих, хто перебував у нужді, і визнавав, що вони перебували у нужді.

Питання: У Мт 8:2 ми читаємо про прокаженого, який прийшов до Ісуса, вклонився Йому, попросив Його зцілити його, і Ісус очистив його. Але в Лк 17:12 ми читаємо про 10 чоловіків-прокажених, яких Ісус зустрів у селі. Вони стояли здалеку, підняли голоси й сказали: «Ісусе, Учителю, змилуйся над нами». І коли Ісус їх побачив, Йому не потрібно було до них торкатися, але Він сказав їм: «Ідіть, покажіться священикам». І сталося так, що, коли вони йшли, вони очистилися. Чи було їх десять прокажених, чи лише один? Якщо це та сама історія, чому в цих двох Євангеліях наводяться різні подробиці?

Відповідь: По-перше, ми можемо бути впевнені, що в той час у землі Ізраїлю було більше ніж одинадцять прокажених. Ці дві події мають абсолютно різні деталі, оскільки Ісус зцілював прокажених багато разів. Ісус зцілив одного прокаженого (який згодом став пліткарем) у Матвія 8:1–4, Марка 1:40–45 та Луки 5:12–15. Набагато пізніше, у Луки 17:11–19, Ісус зцілив десятьох прокажених.

Питання: Дехто стверджує, що книжники, переписуючи рукописи Святого Письма, змінювали деякі слова чи фрази, щоб уточнити або спростити зміст для читачів.

Наприклад, у Євангеліях ми бачимо, що Марко в (Мк 2:4) пише, що четверо чоловіків, які несли паралітика й принесли його до Ісуса, щоб Він його зцілив, «розкрили дах над тим місцем, де він був; і, розібравши його, опустили ліжко, на якому лежав паралітик». Але Лука у (Лк. 5:19) каже, що «вони піднялися на дах і опустили його через черепицю разом із ліжком посеред, перед Ісусом». Те саме сталося з Посланнями Павла. Наприклад, вираз «Слово Христове» у (Кол. 3:16) ми бачимо, що переписувачі замінили його в інших рукописах на «Слово Боже», «Слово Господнє» тощо. Чи правильно це? Чи впливає це на зміст або вчення?

Відповідь: Я не бачу жодної суттєвої різниці між Марком 2:4 та Лукою 5:19. Обидва варіанти є цілком правдивими. Вони написали одне й те саме по-різному, оскільки мали різні особистості, точки зору та стилі письма. Ми маємо Євангелія не лише в «монофонічному» звучанні, а скоріше в «квадрофонічному».

Іноді переписувачі дещо змінювали окремі слова, мабуть, щоб зробити текст зрозумілішим. Ми знаємо це, оскільки маємо дуже багато рукописів Нового Завіту і можемо побачити, що саме було змінено. Проте в переважній більшості випадків зміст залишається незмінним. Наприклад, у багатьох місцях Послання до філіп’ян у деяких рукописах написано «Христос Ісус», тоді як в інших — «Ісус Христос». У більшості цих випадків ми не впевнені щодо первісного порядку слів, але це насправді не має великого значення.

Жодне з цих змін не впливає на християнські доктрини чи практики, і жодна важлива доктрина не ґрунтується лише на одному вірші. Якщо щось є важливим у Святому Письмі, Бог повторює це, зазвичай дещо інакше, щоб ми могли краще побачити весь спектр значення.

Питання: У Мт 8:5–13; 9:9–13 чи зцілив Ісус слугу сотника до того, як покликав Матвія (Левія), чи після цього, як натякає Лк 5:27–32; 7:1–10?

Відповідь: Могло бути як так, так і інакше, оскільки жодне з Євангелій не вказує на послідовність подій, а про Євангелія не сказано, що вони викладені в хронологічному порядку. Однак в обох сказано, що Матвія/Левія покликали після зцілення паралітика.

Питання: У Мт 8:5-10 сотник бачив Ісуса безпосередньо, чи, як зазначено в Лк 7:6, він не бачив Ісуса, а послав друзів?

Відповідь: Є дві можливі відповіді.

1. Сотник звернувся до Ісуса через друзів, а не безпосередньо. Матвій опускає цю деталь і просто зазначає, що сотник прийшов до Ісуса зі своїм проханням, не уточнюючи, що це сталося через друзів. Можливо, Матвій не хотів затуманювати той факт, що Ісус допомагав неєврею, як зазначається в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 200. «Біблія для вивчення» (NIV Study Bible), с. 1453, додає, що аналогічно, коли Пілат бичував Ісуса в Матвія 27:26, Матвій НЕ каже, що Пілат особисто бичував Ісуса, а що наказав бичувати Ісуса.

2. Спочатку сотник скористався допомогою друзів. Ймовірною причиною є те, що таким чином не було б надто соромно, якби Ісус відмовив у цьому проханні неєврею. Після цього сотник прийшов сам. «Енциклопедія біблійних труднощів» (с. 321–322) підтримує цю точку зору.

Питання: У Мт 9:18–25, Мк 5:23–43, Лк 7:11–17, 8:41–56 та Ів 11:1–44, під час Свого земного служіння, кого саме Ісус воскресив із мертвих і чому?

Відповідь: Усі три чудеса прославляли Бога і демонстрували, що Ісус був Сином Божим.

Син вдови в Лк 7:11-17. Можливо, померлий син воскрес не стільки заради себе, скільки заради своєї матері.

Дочка Яіра в Матвія 9:18-25; Марка 5:23, 35-43; Луки 8:41-42, 49-56. У цьому випадку дівчинка вмирала, а Ісус затримався, бо служив іншій жінці. Бог, можливо, не завжди приходить вчасно, але Він ніколи не запізнюється, щоб діяти.

Лазар у Євангелії від Івана 11:1-44. Цікаво, що хоча Ісус особливо любив Лазаря (Ів. 11:3), Він затримався ще на два дні (Ів. 11:7), коли Лазар був хворий, аж доки той не помер. Спочатку це, можливо, глибоко похитнуло віру Марії та Марти, але іноді Бог навмисно випробовує нашу віру для Своєї слави та щоб зміцнити нас у вірі.

Питання: У Мт 9:18 дочка Яіра була мертвою чи вмирала, як зазначено в Мк 5:22 та Лк 8:42?

Відповідь: Спочатку трохи грецької мови, дві речі, які, ймовірно, не є відповіддю, а потім — ймовірна відповідь.

Грецька мова

У Матвія 9:18 грецька фраза arti eteleutesen означає «щойно померла» згідно з дослівним перекладом Гріна, або «щойно померла», але не «зараз помирає», згідно з «Біблійним коментарем експозитора», т. 8, с. 230.

У Марка 5:22 грецька фраза eschatus exei означає «наприкінці». Наше слово «есхатологія» походить від першого слова.

У Євангелії від Луки 8:42 грецьке слово «apethnesken» означає «вмирає».

Неправильна відповідь: кома — це як смерть

Дихання людини в комі дуже поверхневе, і важко визначити, коли вона померла. Однак це, ймовірно, не є правильною відповіддю, оскільки Яір пішов вже деякий час тому, а людина в комі все ще була б дещо теплою. Нарешті, те, що друзі Яіра пізніше повідомили йому, що його дочка врешті-решт померла, суперечить цій версії.

Ймовірно, не правильна відповідь: Яір сказав усі три варіанти

Сам Яір не був упевнений, чи його дочка ще була живою, коли він розмовляв з Ісусом, чи вона вже померла, поки він йшов до Ісуса. Тож Яір міг у якийсь момент сказати, що вона померла, в інший — що вона на межі смерті, а ще в інший — що вона вмирає. Однак у всіх трьох Євангеліях Яір вимовив ці слова до Ісуса, і хоча він, можливо, тричі повторив своє прохання до Ісуса, використовуючи три різні формулювання, наступна відповідь є більш імовірною.

Відповідь: автори Євангелій перефразували

В інших місцях Євангелій діалоги є переказами, а не точними цитатами, і зосереджуються на головних моментах, опускаючи деталі. Наприклад, коли люди приходили цілий день, щоб слухати вчення Ісуса, але ми можемо прочитати цей опис лише за п’ять хвилин, то що вони робили решту часу? Як сказано в Івана 21:25: «Є ще багато іншого, що зробив Ісус. Якби все це записати, то, гадаю, навіть усьому світу не вистачило б місця для книг, які б були написані» (BSB).

Задумайтеся над цим: щоб прочитати те, що сказав Яір у будь-якому з цих оповідань, потрібно лише близько трьох секунд. Чи, прийшовши, Яір говорив з Ісусом лише три секунди, а потім замовк? – Звісно, ми так не думаємо. Але це означає, що кожен автор Євангелія вирішив опустити багато другорядних деталей і просто хотів зафіксувати головну думку Яіра. Яку б фразу Яір не вжив — а він міг вжити й не одну — його улюблена донька перебувала на межі смерті.

Питання: Чому в Мт 9:24, Мк 5:39 та Лк 8:52 Ісус сказав, що вона лише спить?

Відповідь: Спочатку те, що, ймовірно, не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Ймовірно, це не відповідь — вегетативний стан подібний до смерті

Хоча слово «сон» часто вживається на позначення смерті, це може бути кома або вегетативний стан. У Марка 5:39 Ісус сказав: «Дитина не померла, а спить». Однак у Марка 5:35, коли друзі Яіра сказали йому, щоб він не турбував Ісуса, бо його дочка померла, вона, наскільки вони могли судити, була повністю мертвою.

Відповідь:

Ісус хотів підкреслити, що для Нього смерть — це не більше ніж сон фізичного тіла.

Питання: У Мт 9:22, 28, 29 чи можете Ви пояснити мені різницю між вірою, що зцілює, та спасительною вірою? Наприклад, у Мт 9:22 Ісус каже: «Донько, наберися мужності, твоя віра зцілила тебе», а в Мт 9:29: «Ісус доторкнувся до їхніх очей, кажучи: „Нехай буде вам за вашою вірою“», а в Мт 15:28 «Тоді Ісус сказав їй: „О жінко, велика твоя віра, нехай буде тобі, як ти бажаєш“». І її дочка одразу ж одужала. Чи є віра природним явищем? Чи віра, проявлена під час зцілень, здійснених Ісусом, походила від самих людей, яких зцілювали, чи Бог через Святого Духа надав їм віру, необхідну для зцілення, щоб Бог міг бути прославлений? В Еф. 2:8: «Бо благодаттю ви спасенні через віру, і це не від вас, це дар Божий»; я розумію це так, що віра є даром Божим.

Відповідь: Ви поставили глибоке запитання. Коротка відповідь полягає в тому, що існує лише одна віра: віра в Бога. Але ця віра може виявлятися у фізичному зціленні та святому житті, і ця віра також може бути затьмарена або відібрана.

Щоб дати більш розгорнуту відповідь, спочатку розглянемо віру загалом, а потім — різні її аспекти. Хоча віра включає інтелектуальну згоду, Якова 2:19 показує, що це набагато більше, ніж просто згода; це довіра. Існує відома історія про те, як у XIX столітті знаменитий канатоходець на ім’я Чарльз Блондін переходив через Ніагарський водоспад по канату, штовхаючи тачку. Хтось сказав йому, що вірить, ніби він це зможе зробити. На що він відповів: «Якщо ви справді вірите, то сідайте в цю тачку». Віра — це не просто слова «я вірю», а готовність сісти в ту тачку. Чи довіряємо ми Богові настільки, що готові виглядати нерозумно, якщо Бог не виконає Своє обіцяння? Віра — це похвальна річ, і в Посланні до Євреїв 11 наведено багато прикладів не лише інтелектуальної віри, а й життя за вірою.
Віра повинна мати правильний об’єкт; щира віра в ідола нікуди вас не приведе, або, принаймні, нікуди доброго. Якщо людина вірить і робить багато добрих справ, але не вірить, що Ісус помер за наші гріхи і воскрес із мертвих, її віра марна, згідно з 1 Коринтян 15:1-8. Вони були зцілені не завдяки вірі у зцілення, вірі в себе, вірі в якогось святого чи навіть вірі у саму віру; вони були зцілені завдяки вірі в Ісуса. Цікаво, що безпосередньо перед цим уривком, у Матвія 9:1-8, Ісус зцілив паралітика, і там немає жодної згадки про його віру, ані, власне, про що-небудь інше щодо нього. Ми можемо легко зробити висновок, що його друзі мали достатньо віри, щоб докласти зусиль і принести його до Ісуса; і хоча він, можливо, і мав віру, про це не згадується. Отже, хоча ми не можемо мати спасительної віри за когось, крім самих себе, наша віра може бути ефективним знаряддям, яке Бог використовує в житті інших. З іншого боку, Ісус вирішив не творити багато чудес у Назареті через їхню невіру (Матвія 13:57-58).
На жаль, наша віра може бути частковою та неповною за тривалістю, щирістю та масштабом.

Віра лише на певний час: Юда Іскаріот повірив в Ісуса настільки, що залишив своє колишнє життя й пішов за Ним — принаймні на деякий час. Проте ще до того, як Юда зрадив Ісуса, він крав із скарбниці (Іоанна 12:6). Юда навіть виходив разом з іншими одинадцятьма учнями і проповідував у сільській місцевості (Матвія 10:4-16), але хоча віра багатьох людей могла б зміцнитися, побачивши великі чудеса, він не мав (або, мабуть, краще сказати, не хотів мати) віри в те, що Бог подбає про його матеріальні потреби і що йому не потрібно красти в Ісуса та учнів. Отже, хоча я вірю, що справді спасенні ніколи не можуть бути «необраними», я також вірю в біблійні застереження про те, що деякі, хто був просвічений і скуштував (але не сказано, що проковтнув) небесний дар, можуть відпасти до вічного знищення (Євреїв 6:4-6).

Нещирість і віра: Деякі люди, подібно до насіння, посіяного на неглибокому ґрунті, мають віру деякий час, але потім заплутуються. Вони можуть бути чесними й зізнатися, що більше не мають віри, або нечесними — стверджувати, що мають віру, але бути лицемірними. Людина може мати щиру віру, змішану з нещирістю, але бути чесною щодо цього. Коли Ісус запитав батька хлопчика, одержимого демоном, чи вірить він, той відповів: «Вірю; допоможи моїй невірі!» (Марка 9:24). Інші не мають щирої віри, а лише нещиру, як-от Симон-чародій у Діях 8:18-22.

Сфера віри: Деякі люди можуть вірити Богові у великих справах, де немає іншого вибору, але не вірити Богові у дрібних справах. Дехто, як-от Гедеон, може мати величезну віру в те, що Бог врятує їх у битві з лише кількома воїнами, але потім не вірити, що Божий шлях є найкращим, натомість заробляючи гроші на ідолі, як ганебно вчинив Гедеон у Суддів 8:24-27. Самсон був подібним.
Я не вірю, що існують два види віри — спасительна віра та віра, що зцілює; існує лише одна віра (Ефесян 4:5). Але ця віра людини, яка відгукується на Боже слово, як насіння в Євангелії від Матвія 13:12-23, може зростати (чи то сильно, чи то трохи), розмножуватися в інших, але вона також може в’янути й загинути, а людина — відпасти (Матвія 13:20-21). Як застереження для нас, розглянемо чотири приклади віри, що загинула:

Ісус навчав у Матвія 7:21-23, що будуть люди, які проповідуватимуть Євангеліє (ймовірно, істинне Євангеліє) і навіть творитимуть чудеса в ім’я Ісуса, що, як ви, безсумнівно, погодитеся, вимагає великої віри. Проте зрештою ці люди потраплять до пекла, бо вони були злочинцями. Важливо, що Ісус не сказав: «Я забув про вас», «Я втратив вас» або «ви втратили своє спасіння». Натомість Ісус сказав цим злочинцям, які мали велику віру: «Я ніколи не знав вас».

Чи може віра допомогти людині, приреченій на пекло? Так, принаймні на короткий час. У 2-му Посланні Петра 2:20-22 сказано: «Якщо вони справді втекли від розбещення світу завдяки пізнанню нашого Господа й Спасителя Ісуса Христа, а потім знову заплуталися в ньому й піддалися йому, то їхній остаточний стан гірший, ніж був спочатку. Краще було б для них не знати шляху праведності, ніж пізнати його, а потім відвернутися від святого заповіту, переданого їм. Про них справджуються притчі: «Собака повертається до своєї блювоти», і «Свиня, що вимилася, знову валяється в багнюці»». (BSB) Ця людина ніколи не була спасена; вона завжди була собакою чи свинею. Проте ця людина в певному сенсі «знала» нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Її знання було достатнім, щоб навіть підняти її з гріховного життя до благочестивого, але лише на деякий час.

Багатьом людям допомагає Ісус, так само як і тим дев’ятьом прокаженим у Луки 17:11-19. Ісус зцілив десятьох прокажених, але лише один, самарянин, повернувся й подякував Ісусу. «“Хіба не всі десять очистилися?” — запитав Ісус. “Де ж тоді інші дев’ятеро? Хіба ніхто, крім цього чужинця, не знайшовся, щоб повернутися й віддати славу Богу?” Тоді Ісус сказав йому: “Встань і йди; твоя віра врятувала тебе!”» (BSB) Іншим дев’ятьом справді було надано фізичну допомогу, і ніщо не свідчить про те, що їхнє фізичне зцілення було відібране. Але фізичне зцілення було єдиним, що вони отримали; лише самарянин прийшов до Христа і прославив Бога. Якби я мав фізичну проблему і мусив обирати між вірою, яка зцілює, та вірою, яка спасає, я б обрав віру, яка спасає і зцілює духовно, а не ту, що лише фізично зцілює. Бог дарує віру, здатну зробити й те, й інше, але переконайтеся, що ви наголошуєте на Дарувальнику, а не лише на дарі.

Наша віра має бути міцною, як вчить нас Якова 1:12; вона має бути здатною витримати навіть у суворих умовах; проте віра деяких триває лише деякий час, а потім вмирає. Я вважаю, що вся різниця полягає в тому, чи доглядає за вірою Садівник (Івана 15:1б) і чи пов’язана ваша віра з Лозою (Івана 15:1-8). Наявність віри, навіть великої віри, не буде тривалою, якщо нею постійно опікується Бог. Отже, хоча віра є важливою, ще важливіше наближатися до Бога. «А тепер залишаються ці три: віра, надія та любов; але найбільша з них — любов» (1 Коринтян 13:13, BSB).

Але яка ж роль спасительної віри?

Спасіння — це дар Божий; воно не походить від нас, і ми не спасаємося завдяки своїй вірі. Натомість ми спасаємося Божою благодаттю через нашу віру, а не ділами, як сказано в Ефесян 2:8-9. Ця коротка, але складна пара віршів говорить про три речі:

Це відбувається завдяки благодаті. Ми не можемо «заслужити» своє спасіння, інакше це не була б благодать.

Це відбувається через віру. Віра відіграє іншу роль, ніж благодать. Віра — це наша відповідь на Божу ініціативу.

Це не ділами. Діла не відіграють такої самої ролі, як благодать; вони ніяк не сприяють нашому спасінню.

Дії відіграють іншу роль, ніж віра; ми спасаємося не через діла, а через віру.

Тож можна запитати, чи мають діла взагалі якийсь стосунок до спасіння. Павло передбачає це запитання і відповідає на нього в Ефесян 2:10. Діла справді відіграють певну роль у спасінні, але не ту, про яку вчать деякі люди та багато католиків. Діла є результатом нашого спасіння, а не його причиною. Ми спасаємося не для того, щоб служити, а спасаємося, щоб служити. Якщо ці два аспекти не йдуть рука в руку в житті віруючого, можна поставити під сумнів, чи є ця людина справжнім віруючим, як це робить Яків у 2:14-25, але вони відіграють різні ролі.

Але оскільки неправильно стверджувати, що діла відіграють у нашому спасінні таку саму роль, як віра, як це стверджують деякі католики, так само неправильно стверджувати, що віра відіграє у нашому спасінні таку саму роль, як діла, як це вчать деякі кальвіністи. У Посланні до Євреїв 4:2 сказано: «Бо й ми, як і вони, отримали благовістя; але те слово, яке вони почули, не принесло їм користі, оскільки вони не мали тієї віри, що мали ті, хто його сприйняв». (BSB)

Щодо того, чи є ця стійка віра даром Божим, чи нашою відповідальністю, то це і те, і інше. Бог дарує нам віру, і ми можемо та повинні просити про віру. Проте ми маємо обов’язок вірити та обов’язок бігти з витривалістю (Послання до Євреїв 12:1). Ми маємо обов’язок випробовувати/перевіряти як самих себе, так і наших вчителів (2 Коринтян 13:5-6). Проте ми можемо покладатися на те, що Бог запечатує всіх спасенних Своїм Святим Духом, «який є запорукою нашого спадку аж до викупу тих, хто належить Богові…» (Ефесян 1:14, BSB). Див. www.BibleQuery.org у меню ліворуч у розділі «Доктрина», а потім у розділі «Передвизначення» для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи отримав Яір у Марка 5:35 та Луки 8:49 нову інформацію про те, що його дочка померла?

Відповідь: Хоча можливі обидва варіанти, перший, швидше за все, є правильним.

а) Можливо, Яір знав, що його дочка ось-ось помре, коли вирушив до Ісуса, а коли повертався, йому повідомили, що його дочка щойно померла.

б) Більш імовірно, що Яір, можливо, вже знав, що його дочка померла або практично померла, коли вирушив до Ісуса, і, коли він повертався, йому, по суті, сказали: «Не турбуй більше Ісуса, ти вже знав, що твоя дочка померла».

У будь-якому разі, послання до Яіра було таким: «Не турбуй Ісуса, бо навіть Він нічого не може вдіяти в цій ситуації». Сподіваюся, що ми ніколи не матимемо такого ставлення, так само як Яір вирішив мати віру й відкинув таке ставлення.

Питання: Чи відрізняються списки дванадцяти учнів у Мт 10:2-5, Мк 3:16-18, Лк 6:13-16, Ів 1:45-47; 21:2 та Дії 1:13, як це наводиться у «Посібнику з Біблії» Азімова (с. 998)?

Відповідь: Ні. Хоча порядок дещо відрізняється, списки є однаковими, якщо ви дотримуєтеся такого тлумачення.

Симон Бар-Йона — це той самий Петро. «Бар-Йона» означає «син Йони». Симон — це єврейське ім’я, а Петро — грецьке.

Матвій, митник, — це Левій, син Алфея, митника, з Марка 2:13–17. Левій — це єврейське ім’я. Матвій також є єврейським ім’ям, скороченою формою імені Матіас. Можливо, як митник він хотів мати псевдонім.

Яків, син Алфея, — це той самий Яків Молодший, про якого йдеться в Євангелії від Марка 15:40. Згідно з Конкорданцією Стронга, ім’я Яків є грецькою формою єврейського імені Яків.

Варфоломій (у всіх списках) — це той самий Натанаїл, що з Євангелія від Івана 1:45–47; 21:2. Арамейське ім’я Варфоломій, можливо, не було його власним ім’ям, а було його прізвищем ( ), оскільки воно означає «Бар» (син) Талмаї/Толмаї/Талмара. Натанаїл також є арамейським ім’ям, що означає «Божий дар».

Тадей — це той самий Юда, син Якова, про якого йдеться в Євангелії від Луки 6:16 та Діяннях 1:13, подібно до того, як Петро та Симон — це одна й та сама особа. Можливо, після розп’яття Тадей не хотів, щоб його називали Юдою, через можливу плутанину з Юдою Іскаріотом. Юда — це єврейське ім’я. У деяких грецьких рукописах згадується Тадей, у деяких — «Лебей», а в деяких — «Лебей, якого називали/якого звали Тадеєм»; «Лебей» — це грецька форма імені «Леві».

Юда Іскаріот відсутній у Діях 1:13 з очевидних причин.

Щодо інших — Андрія, Якова, сина Зеведея, Івана, Пилипа, Томи та Симона Зілота — нам вказано лише одне ім’я.

Можна припустити, що Натанаїл, згаданий у Євангелії від Івана 1:43–45; 21:2, не був тією самою особою, що й Варфоломій. Така точка зору не означала б помилки в Біблії, а лише те, що Натанаїл був учнем, але не входив до числа дванадцяти апостолів.

Питання: Чому в Мт 10:9-10 учням не слід було брати палиці, а в Лк 9:3 — не брати палиці, якщо в Мк 6:8-9 їм було наказано брати лише палицю?

Відповідь: Християни дають три різні відповіді, але третя відповідь є найімовірнішою.

Кілька подорожей: Вони могли здійснити кілька подорожей. Однак єдина причина, яка дозволяє припустити кілька подорожей, — це узгодження того, що в одному місці сказано брати палицю, а в іншому — не брати її.

Різні грецькі слова: «придбати» у Матвія відрізняється від «мати» у Марка. Вони могли взяти палицю, яку вже мали, але не брати запасну, або будь-що інше, якщо на те пішло. Грецьке слово, що означає «брати/придбавати» у Матвія 10:9, може означати «не купувати» або «не збирати» ці речі. Грецьке слово у Марка 6:8 означає «мати». Складність цього погляду полягає в тому, що грецьке слово у Луки 9:3 є просто іншою формою того самого грецького слова, що й у Марка 6:8.

Помилка переписувача: Можливо, у тих копіях Євангелія від Марка, що збереглися до нас, слово «не» було замінено на «тільки». Хоча в усіх наявних копіях вказано «не», у грецькій мові різниця між «тільки» та «не» полягає у додаванні дволітерного грецького слова ei. У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 422–424, згадується інший вид помилки переписувача: хоча Матвій зазвичай добре знав Євангеліє від Марка, у цьому випадку він пішов за Лукою. Отже, іншими словами, «тільки/крім палиці» у Марка, ймовірно, слід читати як «не палицю», як у Матвія та Луки.

Питання: У Мт 10:9–10 чи не мали учні купувати взуття/сандалі, чи ж вони мали брати з собою сандалі, як сказано в Мк 6:8–9?

Відповідь: Грецьке слово в Матвія може означати «взуття», тоді як грецьке слово в Марка не може означати взуття. У буквальному перекладі Гріна слово в Марка 6:9 передано як « » — «сандалі, що зав’язуються знизу». У Луки 9:3 нічого не згадується про взуття чи сандалі.

Отже, підсумовуючи, вони, ймовірно, могли брати з собою сандалі, але не взуття, яке було б кращим для довгих подорожей. Це узгоджується з тим, що вони також не брали з собою палиць.

Питання: У Мт 10:22; 24:13 та Мк 13:13, що саме означає «витримати до кінця», про що говорив Ісус?

Відповідь: Це кінець великої скорботи.

Питання: У Мк 1:15: «Час виповнився, і Царство Боже наблизилося», використовується грецьке дієслово eggizo у минулому часі, що вказує на те, що Царство Боже наблизилося, але ще не запанувало. Але в Мт 11:4-5 Ісус відкриває, що Царство присутнє в часі й пов’язане з Його особою, оскільки Матвій не вжив ані виразу «Царство Боже», ані дієслова eggizo. Чому між цими двома Євангеліями існує така відмінність щодо поняття Царства?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1) У Марка 1:15 на початку Свого служіння, ще до того, як Ісус оголосив, ким Він є, Він сказав, що час виповнився (минулий час), бо Царство Боже [тепер] наблизилося. Виповнився час, а не саме Царство Боже.

2) У Матвія 11:4-5 взагалі не йдеться про Царство Боже, не кажучи вже про те, чи вжито там минулий чи теперішній час. Натомість Ісус говорив про добру новину, що проповідується бідним.

3) Для нас Царство Боже наблизилося, бо воно перебуває всередині нас. Однак повне завершення Царства Божого відбудеться лише в майбутньому.

Питання: У Мт 11:14 та Ів 1:21, у якому сенсі Іван є тим Ілією, що має прийти?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Сам Ілля з’явився під час Преображення, і, ймовірно, Ілля буквально з’явиться перед другим приходом Ісуса, але Іван Хреститель — це інша особа, ніж Ілля.

2. Іван виконав роль Іллі, про яку йдеться в Малахії 4:5, під час першого приходу Христа, але сам Ілля з’явиться під час другого приходу Христа.

3. Як зазначає Арндт у праці «Біблійні труднощі та уявні суперечності» (с. 127), Ісус не говорив, що Іван — це старий Ілля, який повернувся. Натомість Ісус сказав, що Іван — це той Ілля, що має прийти.

4. Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) у своїй праці «Діалог із Трифоном-євреєм», у 49-му розділі, вказує, що вислів про те, що одна людина «має дух іншої», використовувався й в інших місцях Біблії: коли Бог взяв дух, що був на Мойсеї, і поклав його на Йошуа, а також коли Єлисей отримав подвійну частку духу Іллі. Ніхто не сприйме ці два приклади як реінкарнацію чи як те, що це одна й та сама особа, оскільки в обох випадках старший і молодший жили одночасно.

Питання: Чи підтверджують Мт 11:14 та Ів 1:21 реінкарнацію Іллі?

Відповідь: Ні. Помилкова доктрина реінкарнації вчить, що людина помирає, назавжди залишає своє старе тіло і повертається в новому тілі. Ілля ніколи не помер, і саме він (а не Іван Хреститель) з’явився Ісусу під час Преображення. Ілля повернеться у своєму власному тілі в останні часи. Тертуліан (198–220 рр. н. е.) добре відповідає на це питання у праці «Трактат про душу», розд. 35, с. 217–218. Він додає, що «дух і сила» були даровані як зовнішні дари благодаттю Божою.

Питання: Яка гармонія існує в Євангеліях щодо середнього періоду служіння Ісуса?

Відповідь: Середній період, що складається з 24 подій, включає два чудеса нагодування і охоплює час від вбивства Івана Хрестителя та відходу Ісуса з Галілеї до події в Кесарії Філіпповій. Цифри позначають події, які повинні слідувати за попередніми. Літери, такі як a, b, c, позначають події, які можуть відбуватися в будь-якому порядку. Слова, виділені жирним шрифтом, вказують на часові, порядкові та місцеві орієнтири. Підкреслені вірші вказують на уривки, які, ймовірно, не розташовані в хронологічному порядку.

Середина служіння: Мт 14:13–16:28, Мк 6:30–9:1, Лк 9:11–27, Ів 6:1–7:9

М1. Залишивши Галілею, Ісус та учні відійшли до Вифсаїди. Лк 9:10

С2а. Натовп знаходить Ісуса. Лк 9:11

М2б. На березі навпроти Капернаума Ісус проповідує натовпу та зцілює. Мт 14:13-14; Ів 6:1-4

М3. На траві (не в Геннесареті) Ісус вперше нагодував натовп: 5 000 чоловіків, а також жінок і дітей, п’ятьма хлібами та двома рибами. Це були євреї, які провели з Ісусом один день. Залишилося 12 кошиків. Мт 14:15-21; Мк 6:30-44; Лк 9:12-17; Ів 6:1-14

M4. На шляху до Геннесарету, під час четвертої нічної варти, Ісус і Петро йдуть по воді. Мт 14:22-36; Мк 6:45-52

М5а. У Геннесареті Ісус зцілює людей. Мт 14:34-36; Мк 6:53-56

М5б. Ісус відходить на гору. Ів. 6:15

M6a1. На шляху до Капернаума, пропливши 3 або 3,5 милі (4,8 або 5,6 кілометра), учні бачать, як Ісус ходить по воді. Ів 6:16-24а

М6а2. Негайно припливає човен. Ів. 6:24б

М6а3. На озері біля Капернаума Ісус є хлібом життя. Ів. 6:25-71

M6a4. До Свята Кучок Ісус залишається в Галілеї. Ів. 7:1-9

M6b. Фарисеї критикують учнів Ісуса; чисте й нечисте. Мт 15:1-20; Мк 7:1-23

M7. У Тирі та Сидоні Ісус зцілює дочку однієї жінки. Мт 15:21-28; Мк 7:24-30

M8. У Декаполісі Ісус зцілює глухонімого. Мк 7:31-37

M9. У Галілеї Ісус зцілює та навчає натовп. Мт 15:29-31; Мк 8:1

М10. На березі Галілейського моря Ісус вдруге нагодував ще один великий натовп: 4 000 чоловіків, а також жінок і дітей, семи хлібами та кількома дрібними рибами. Це були язичники, які провели з Ісусом три дні. Залишилося сім кошиків. Мт 15:32-38; Мк 8:2-9

М11. Ісус сідає в човен і пливе до Магадану/Далманути. Мт 15:39; Мк 8:10

М12а. Фарисеї вдруге вимагають знамення з Неба. Мт 16:1-4; Мк 8:11-13

М12б. Ісус говорить про дріжджі та два нагодування. Мт 16:5-12; Мк 8:14-21

M12c. У Вифсаїді Ісус зцілює сліпого. Мк 8:22-26

М12d. Біля Кесарії Філіппової (де була велика скеля) Петро визнає, що Ісус є Христом. Мт 16:13-20; Мк 8:27-30; Лк 9:18-20

М13. Ісус пророкує Свою смерть. Мт 16:21-22; Мк 8:31; Лк 9:21-22

М14. Ісус каже Петру: «Відійди від Мене, сатано». Мт 16:23; Мк 8:32-33

М15. Ціна послідовництва за Ісусом. Мт 16:24-28; Мк 8:34-9:1; Лк 9:23-27

Питання: Які ключові припущення були зроблені в Євангеліях для узгодження подій середнього періоду служіння Ісуса?

Відповідь: Ось які припущення я використовував для створення цієї послідовності подій.

а) Євангелія подають події середнього періоду служіння Ісуса в хронологічному порядку. Хоча деякі події могли бути розміщені не в тому порядку, немає підстав так вважати.

б) Деякі уривки з Євангелія від Луки, які я відніс до пізнішого періоду служіння Ісуса, також могли б вписатися в цей розділ.

Питання: У Мт 12:30 Барт Ерман запитує: «Деякі вислови Ісуса передаються схожим, але все ж таки відмінним чином. Одним із моїх улюблених прикладів цього явища є пара висловів, наведених у Матвія 12:30 та Марка 9:40. У Матвія Ісус заявляє: «Хто не зі мною, той проти мене». У Марка він каже: «Хто не проти нас, той за нас». Чи сказав він обидві ці речі? Чи міг він мати на увазі обидві? Як обидві можуть бути правдивими одночасно? Або чи можливо, що один із євангелістів переплутав місцями ці вислови?» «Ісус, перерваний», с. 41

Відповідь: Чесно кажучи, я абсолютно не розумію, як Ерман міг сприйняти це як суперечність. У Матвія 12:22–37 (що відповідає Марка 3:20–29) це відбувається, коли до Ісуса приводять людину, одержиму демонами. Набагато пізніше, у зовсім іншому випадку, у Марка 9:38–41 Ісусу розповідають про когось іншого, хто виганяє демонів. Тож, звісно, Ісус міг говорити різні речі в різні дні. Можливо, Ерман якимось чином вважав суперечливим те, що якщо хтось був проти Ісуса, то міг бути й проти Його послідовників, або навпаки. Але в Євангелії від Івана 16:3 Ісус передбачив, що Його послідовників будуть переслідувати й вбивати, бо переслідувачі не знають ні Отця, ні Ісуса. Ісус заявив у Євангелії від Івана 15:18-21: «Якщо світ ненавидить вас, знайте, що він першим ненавидів Мене. Якби ви були від світу, то світ любив би вас як своїх. Але світ ненавидить вас, бо ви не від світу, а Я вибрав вас із світу. Пам’ятайте слово, яке Я вам сказав: “Жоден слуга не більший за свого господаря”. Якщо Мене переслідували, то й вас переслідуватимуть; якщо Моє слово зберігали, то й ваше зберігатимуть. Але так поводитимуться з вами через Моє ім’я». Ісус тісно ототожнив Себе зі Своїми послідовниками у Матвія 25:34-46 у притчі про овець і козлів. У Івана 15:1-8 Ісус каже, що ми перебуваємо в Ньому, як гілки з’єднані з виноградною лозою.

Питання: Як у Марка 9:40 слова «хто не проти нас, той за нас» та «Не заважайте йому» у Луки 9:50 співвідносяться з Луки 11:23: «Хто не зі Мною, той проти Мене»?

Відповідь: Є дві різні відповіді.

Помилка переписувача: у книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 466–467, зазначено, що практично в усіх грецьких рукописах, датованих до VIII століття, у Луки 11:23 читається «проти вас… за вас» замість «проти нас… за нас». На це також вказує книга «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 390, де зазначається, що в перекладі Кінга Джеймса (KJV) тут допущено помилку, оскільки автори використовували лише пізніші рукописи. Проте, незалежно від цього, немає жодних підстав вважати, що ці висловлювання мають бути однаковими, оскільки вони були вимовлені в різний час.

Різні типи людей: Людина, про яку йдеться в Марка 9:40 та Луки 9:50, не просто намагалася виганяти демонів, а успішно виганяла їх в ім’я Ісуса. Натомість в іншому епізоді, описаному в Луки 11:23, Ісус докоряє людям, які стверджували, що Він виганяє демонів силою Вельзевула.

Проте той, хто виганяв демонів в ім’я Ісуса, був з Ісусом, бо вірив у Нього, хоч і перебував в іншому місці. Сьогодні легко подумати, що хтось відрізняється від нас, бо перебуває в іншому місці, належить до іншої християнської церкви чи до іншої культури і чинить інакше. Однак якщо це справжні брати й сестри у Господі, то вони перебувають з Ісусом. Також не забувайте, що люди з нашої власної культури, можливо, навіть у нашій власній церкві, які заперечують основи християнства, виступають проти Ісуса, незалежно від того, які культурні симпатії ми до них можемо відчувати.

Питання: У Мт 14:15-21; Мк 6:30-44; Лк. 9:12-17; Ів. 6:1-14 Ісус нагодував 5 000 чи 4 000 людей, як сказано в Мт. 15:32-38 та Мк. 8:2-9? Чи це алегорична історія, і тому Він її повторив? Чи цей випадок насправді відбувся двічі, але з різними деталями?

Відповідь: Це не одна й та сама історія, і обидві вони є буквально правдивими.

5 000 чоловіків, а також жінки й діти (Мт 14:21; Мк 6:34-44; Лк 9:12-17) були євреями (Ів 6:14-15), які провели з Ісусом один день (Ів 6:35) і сиділи на траві на західному (єврейському) березі Галілейського моря. Було використано п’ять хлібів і дві риби (Матвія 14:17; Марка 8:19). Залишки наповнили 12 кошиків (Матвія 14:20). Нагодування 5 000 людей — це єдине чудо, про яке згадується у всіх чотирьох Євангеліях.

4 000 чоловіків, а також жінки й діти (Матвія 15:38), ймовірно, були язичниками, які перебували з Ісусом три дні (Марка 8:2) і сиділи на сухій землі на східному (неєврейському) березі Галілейського моря. Було використано 7 хлібів і кілька дрібних риб (Марка 8:5, 7). Залишки наповнили 7 кошиків (Марка 8:8).

Про обидва випадки згадується в Матвія 16:7-11, а також у Марка 6:52. Ісус готовий і здатний піклуватися про євреїв, і Ісус готовий і здатний піклуватися про язичників.

Незалежно від того, чи зосереджуємося ми на тому, що Ісус нагодував 5 000 євреїв у Івана 6:14-35, чи бачимо, як Ісус нагодував 4 000, ймовірно, язичників, або ж обидва випадки, як вчать Матвія 15:38; 16:7-11 та Марка 6:52, 8:2-8, ми маємо вирішити, чи вирішимо ми довіряти тому, що Ісус з Євангелій вічно нагодує й нас.

Питання: У Мт 14:15-21; Мк 6:30-44; Лк 9:12-17 та Ів 6:1-14 чи були присутні лише чоловіки під час чуда нагодування 5 000 людей рибою та хлібом, про яке йдеться в Мк 6:44 та Ів 6:10?

Відповідь: Ні, там були не лише чоловіки. Грецьке слово andres (andros в однині) є однаковим у Мк 6:44; Лк 9:14 та Мт 14:21 і, по суті, означає «чоловік». Але в Мт 14:19-21 сказано, що там було близько 5 000 чоловіків, не рахуючи жінок і дітей.

Отже, у цьому змішаному натовпі можливі два варіанти:

а) Чоловіків і жінок було приблизно порівну, і вони сиділи сім’ями.

б) Чоловіків було набагато більше, ніж жінок і дітей. Тож, можливо, більшість жінок залишилися вдома.

Питання: Усі чотири Євангелія розповідають історію про те, як Ісус нагодував народ, наводячи однакові деталі: (5 хлібів, 2 риби, 5 000 людей, що їли, залишилося 12 кошиків). (Мт 14:15- ); (Мк 6:38-); (Лк 9:12- ); (Ів 6:3-). Питання полягає в тому: наскільки важливий цей випадок, що всі 4 Євангелія розповідають про нього з однаковими деталями; які теологічні істини в ньому містяться і яке він має значення?

Відповідь: Ця подія насправді мала місце, хоча тут також був навмисний духовний символізм. Так само, як Ісус міг творити чудо й фізично нагодувати 5 000 єврейських чоловіків, а також жінок і дітей, ви можете довіряти Ісусу, що Він нагодує вас і духовно.

Питання: У Лк. 9:52-53 самаряни відкинули Христа і не прийняли Його, чи, навпаки, велика юрба самарян зустріла Христа в Ів. 4:39-40?

Відповідь: Обидва твердження є правдивими у трьох різних сенсах.

а) Ці дві події відбулися в різні періоди служіння Ісуса. Прийняття відбулося на початку служіння Ісуса, а відкидання — наприкінці Його служіння, коли вони знали, що Ісус прямує до Єрусалима.

б) Вони відбулися в різних місцях; коли група людей, скажімо, група африканців, приймає щось, це не означає, що кожен африканець у будь-якому місці мусить прийняти те саме так само.

в) Однак навіть серед євреїв деякі слідували за Ісусом певний час, а потім відвернулися. У Івана 6:66 сказано, що деякі з учнів Ісуса відвернулися й більше не слідували за Ним. Серед них могли бути як самаряни, так і євреї.

Додаткову відповідь див. у книзі «Коли критики запитують», с. 390.

Питання: Що саме самаряни мали проти євреїв у Лк. 9:52–53?

Відповідь: Між ними та євреями існували історичні, теологічні, релігійні, військові та політичні розбіжності.

Історично самаряни були мешканцями столичної області Північного царства. Після часів Соломона вони відійшли від істинного поклоніння Богу й поклонялися двом золотим телятам. Під час вигнання вони становили суміш людей, що залишилися на землі, та неізраїльських поселенців, яких привели ассирійці.

Неємія відмовився дозволити їм брати участь у будівництві міста Єрусалима, і вони виступали проти його відбудови. Апокрифічна книга «Еклезіаст» 50:25–26 називає самарян, ідумеян [едомлян] та філістимлян трьома ненависними для Ізраїлю народами.

З теологічної точки зору самаряни за часів Ісуса вірили, що Святим Письмом є лише перші п’ять книг Старого Завіту, а Божий дім мав бути збудований на горі Герізім (у Самарії), а не в Єрусалимі.

З релігійної точки зору, поклоніння Богу в храмі в Єрусалимі мали здійснювати священики, які були нащадками Аарона, за допомогою нащадків Левія. Самаряни мали своїх власних священиків і храмових служителів.

З військової точки зору, коли Селевкіди намагалися змусити євреїв приносити жертви грецьким богам, самаряни допомагали Селевкідам у переслідуванні тих, хто хотів слідувати за Богом, а не поклонятися ідолам. Коли до влади прийшов маккавейський Іоанн Гіркан I, він спалив самарянський храм на горі Герізім і зруйнував місто Самарію в 127 році до н. е.

У політичному плані Ірод Великий зібрав кошти для відбудови самарійського храму на горі Герізім. Однак, коли самарійці дізналися, що Ірод також збирається відбудувати храм у Єрусалимі, вони відмовилися від цих коштів.

Питання: У Мт 16:4 та Мк 8:12 йдеться про те, що народу не буде дано жодного знака, чи про те, що не буде дано жодного знака, окрім знака Йони, про який йдеться в Лк 11:29–30?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Хоча Йона пережив чудо, мешканці Ніневії його не бачили. Йона не дав мешканцям Ніневії жодного чудесного знака, який би закликав їх покаятися; у них був лише Йона та його послання. Єдиним «знаком», який вони мали, було не чудо, яке вони могли спостерігати, а людина. Йона, який проповідував ніневійцям, був усім, що вони могли бачити. Хтось міг би сказати, що послання Йони було підтверджене чудом: він був проковтнутий великою рибою і залишився живим. Однак ніневійці могли лише чути про це чудо; вони не бачили його на власні очі.

2. Це контрастує з Ісходом, де всі ізраїльтяни могли бачити чудодійну хмару вдень і стовп вогню вночі.

3. Ісус прийшов «у стилі Йони», а не у стилі «Виходу». Ісус не прийшов у небесній славі, і хоча Він творив чудеса, що підтверджували Його послання, більшість людей не бачили цих чудес, а лише чули про них.

Підсумок: Раптове з’явлення Ісуса на сцені було подібним до приходу Йони до Ніневії. Іноді люди хочуть прийняти щось лише тоді, коли докази мають ту форму, яку вони воліють бачити. І слухачам Йони, і слухачам Ісуса потрібно було прислухатися до послання, а не заплющувати очі й не помічати того, чого вони не очікували.

Питання: Чому в Мт 16:4, Мк 8:12 та Лк 11:29-30 людям не давалися знамення, якщо Ісус творив багато чудес?

Відповідь: Хоча всі чули про чудеса, які творив Ісус, більшість людей не бачила жодного з них. Навіть найбільша аудиторія, яка була свідком чудес — нагодування 5 000 людей на траві та 4 000 людей на сухій землі — все одно становила лише невелику меншину серед людей, що жили в той час у Палестині.

Як тоді, так і згодом чудеса слугують для зміцнення віри, але самі по собі вони рідко здатні навернути людину з невіри до віри, особливо якщо ця людина не хоче вірити. Пам’ятайте, що деякі фарисеї насправді бачили, як перед їхніми очима відновилася рука паралізованого чоловіка, і все ж вони не захотіли піти за Ісусом.

Питання: Якими саме словами висловився Ісус у Мт 16:16; Мк 8:29 та Лк 9:20? У Матвія 16:16 сказано: «Ти є Христос, Син Бога Живого». У Марка 8:29 сказано: «Ти — Христос». У Луки 9:20 сказано: «Христос Божий». Якою ж насправді була форма його визнання? І чому в відповіді Петра є такі розбіжності?

Відповідь: Це свідчить про те, що автори Євангелій переказували слова своїми словами і не наводили кожної дрібниці. Звісно, «Ти є Христос Божий» — це просто більш детальне формулювання фрази «Ти є Христос». Найбільше деталей міститься у Матвія. Крім того, ми не знаємо, чи це було сказано грецькою, чи арамейською мовою. Папій стверджує, що Матвій спочатку писав «мовою євреїв» (арамейською), тоді як інші три автори Євангелій писали грецькою. Отже, хоча ми знаємо зміст того, що проголосив Петро, ми не знаємо точних слів.

Питання: У Лк. 18:7, чи повинні наші молитви бути невпинними (постійними), чи Ісус був проти тих, хто вважав, що їхні молитви будуть почуті завдяки великій кількості слів, як зазначено в Мт. 6:7?

Відповідь: І те, і інше є правдою. Бог дивиться на силу нашої молитви, а не на її тривалість. Ми маємо молитися безперестанку (1 Солунян 5:17), але не слід думати, що важливими є саме безперервні слова, а важливим є наше серце. Подібно до того, як за часів Неємії люди мали збудувати мур для своєї оборони, але не мали покладатися на мур, а покладатися на Бога.

Питання: Що в Євангеліях є гармонією щодо пізнішого служіння Ісуса?

Відповідь: Важливо розрізняти те, що вказано як порядок, і те, що може бути в порядку. Щодо цих 67 подій, цифри позначають події, які повинні слідувати за попередніми номерами. Літери, такі як a, b, c, позначають події, які можуть відбуватися в будь-якому порядку. Слова, виділені жирним шрифтом, вказують на часові, порядкові та місцеві орієнтири. Якби хтось вважав, що всі Євангелія в цій частині служіння Ісуса викладені в хронологічному порядку, він не побачив би жодних проблем.

Пізніше служіння: Мт 17:1–20:34, Мк 9:2–10:52, Лк 9:28–19:28, Ів 7:10–11:57

L1. Приблизно через вісім днів (або шість днів) Ісус взяв Петра, Якова та Івана на Гору Преображення (ймовірно, гору Табор). Мт 17:1-8; Мк 9:2-8; Лк 9:28-35

L2. Не розповідайте про це до воскресіння. Мт 17:9; Мк 9:9-10; Лк 9:36

L3. Ісус говорить про Ілію. Мт 17:10-13; Мк 9:11-13

L4. Наступного дня Ісус зцілює хлопчика, хворого на епілепсію, якого учні не змогли зцілити. Мт 17:14-21; Мк 9:14-29; Лк 9:37-45

L5. У Галілеї Ісус знову пророкує Свою смерть. Мт 17:22-23; Мк 9:30-32

L6a. У Капернаумі (на північному березі Галілейського озера) Ісус сплачує храмний податок монетами, знайденими в роті риби. Мт 17:24-27

L6b. У той час учні сперечаються про те, хто з них найбільший (це могло траплятися неодноразово). Мт 18:1-9; Мк 9:33-37; Лк 9:46-48

L6c. Іван та учні кажуть іншому, щоб той перестав виганяти демонів в ім’я Ісуса. Мк 9:38-41; Лк 9:49-50

L6d1. На шляху до Єрусалима самаряни не приймуть Ісуса. Лк 9:51-56

L6d2. Під час подорожі по дорозі — відданість учня: лисиці, померлі, родина. Лк 9:57-62

L6d3. Ісус посилає сімдесят двох. Лк 10:1-24

L7a1. У Єрусалимі на Свято Кучок (5-й день 7-го місяця) приходить Ісус. Ів. 7:10-52

L7a2. У Єрусалимі — жінка, спіймана на перелюбі. Ів. 8:1-11

L7a3. Свідчення Ісуса є правдивим. Ів. 8:12-59

L7b. Ісус зцілює сліпого, який іде до фарисеїв. Ів. 9:1-41

L7c1. Ісус навчає про пастуха. Ів. 10:1-21

L7c2. Під час Свята Посвячення [зимового] на території Храму в Єрусалимі Ісус каже: «Я і Отець — одне». Ів. 10:22–39

L7c3. Ісус іде туди, де Іоанн Хреститель хрестив. Ів. 10:40-42

L7d1. Питання законника про те, хто є моїм ближнім. Лк 10:25-28

L7d2. Притча про доброго самарянина. Лк 10:29-37

L7d3. [Ймовірно, у Віфанії Юдейській] — віддана Марія та працьовита Марта. Лк 10:38-42

L7e. У Віфанії Юдейській Ісус воскресив Лазаря з мертвих. Ів. 11:1-44

L7f. Одного дня Ісус навчив Своїх учнів, як молитися, використовуючи «Молитву Господню» (ймовірно, вдруге). Лк. 11:1-13

L7g1. Ісус виганяє німого демона, якого звинувачували у співпраці з Вельзевулом. Лк 11:14-26

L7g2. Жінка благословляє матір Ісуса; Ісус не погоджується з нею. Лк 11:27-28

L7h. Коли натовп збільшився, Ісус сказав, що їм дано лише знак Іони. Лк. 11:29-32

L7i1. Світильник тіла. Лк 11:33-36

L7i2. У домі фарисея промовляє шість «горе». Лк 11:37-53

L7i3a1. Тим часом Ісус навчає про те, як діяти у світлі. Лк 12:1-7

L7i3a2. Визнання Ісуса перед людьми та богохульство проти Святого Духа. Лк 12:8-12

L7i3b. Притча про багатія-дурня. Лк 12:13-21

L7i3c. Притча про пильність у очікуванні повернення господаря. Лк 12:35-48

L7i3d. Пророцтво про розкол у родинах. Лк 12:49-53

L7i3e. Розуміння знаків часу. Лк 12:54-59

L7i3f Ісус згадує про галілеян, які загинули під час падіння Силоамської вежі. Лк 13:1-9

L7j У суботу Ісус зцілює каліку. Лк 13:10-17

L6k. Притчі про гірчичне зерно та дріжджі. Лк 13:18-21

L6l1. Під час подорожі містами та селами: притчі про вузькі ворота та скорбота за Єрусалимом. Лк 13:22-30

L6l2. У той час Ісус сумував за Єрусалимом. Лк 13:31-35

L6m. Однієї суботи в домі відомого фарисея Ісус зцілює чоловіка, хворого на водянку, та розповідає притчу про великий бенкет. Лк 14:1-24

L6n. Коли навколо Ісуса зібралися великі натовпи, Він удруге говорив про ціну учнівства: про батьків, притчі про вежу, царя та сіль. Лк 14:25-35

L6o. Навчання про маленьких дітей. Мт 18:10-11

L6p. Притча про загублену вівцю. Мт 18:12-14; Лк 15:1-7

L6q1. Притча про загублену монету. Лк. 15:8-10

L6q2. Ісус продовжував: притча про загубленого сина. Лк 15:11-32

L6r. Притча про розсудливого управителя. Лк 16:1-15

L6s. Навчання про прощення та немилосердного слугу. Мт 18:15-35

L6t. Навчання про Івана та Закон. Лк 16:16-17

L6u. Подорож із Галілеї до Зайорданії. Мт 19:1-2; Мк 10:1

L6v. Навчання про розлучення. Мт 19:3-12; Мк 10:2-12; Лк 16:18

L6w. Притча про багатія та Лазаря. Лк 16:19-31

L6x. Своїм учням Ісус навчає про гріх, притчу про дерево, посаджене в морі, та притчу про обов’язки слуги. Лк 17:1-10

L6y. Між Галілеєю та Самарією, дорогою до Єрусалима, Ісус зцілив 10 прокажених (…а де ж інші 9?). Лк 17:11-19

L6z. Фарисеї запитують, як настане Царство Боже. Лк 17:20-37

L7a. Притча про наполегливу вдову. Лк 18:1-8

L7b. Притча про фарисея та митника. Лк 18:9-14

L7c. Люди приносили до Ісуса немовлят, щоб Він їх благословив; учні дорікають їм. Мт 19:13-15; Мк 10:13-16; Лк 18:15-17

L7d. Багатий молодий правитель ставить запитання: … вушко голки. Мт 19:16-30; Мк 10:17-31; Лк 18:18-30

L8. Притча про робітників у винограднику. Мт 20:1-16

L9. На шляху до Єрусалима Ісус пророкує Свою смерть і воскресіння. Мт 20:17-19; Мк 10:32-34; Лк 18:31-34

L10a. Мати Якова та Івана приходить разом із ними, щоб попросити Ісуса про щось. Мт 20:20-28; Мк 10:35-45

L10b. Виходячи з Єрихону (ймовірно, Старого Єрихону), Ісус зцілює двох сліпих, які волають: «Господи, Сину Давида, змилуйся над нами!» (BSB) Мт 20:29-34

L10c. Увійшовши до Єрихону (ймовірно, Нового Єрихону), Ісус зцілює сліпого Вартимея, який волає: «Ісусе, Сину Давида, змилуйся наді мною!» (BSB) Мк 10:46-52; Лк 18:35-43

L11a. У Єрихоні Ісус зустрічає Закхея. Лк 19:1-10

L11b. Біля Єрусалима (обидва Єрихони знаходилися за 15–17 миль, 24–27 кілометрів, на північний схід від Єрусалима) Ісус розповідає притчу про десять слуг і десять мін. Лк 19:11–28

L12. Каяфа та Синедріон замишляють вбити Ісуса. Ів. 11:45-53

L13. Тож Ісус відходить у село Ефраїм. Ів. 11:54

Питання: Які ключові припущення були зроблені в Євангеліях для узгодження пізнішого служіння Ісуса?

Відповідь: Усе ґрунтується на припущеннях, і якби хтось інший використовував ті самі припущення, він склав би дуже схожий перелік. Ось припущення щодо попередньої послідовності подій.

а) Усі Євангелія викладені в хронологічному порядку щодо пізнішого служіння Ісуса. Хоча вони могли б бути в неправильному порядку, немає підстав підозрювати, що це так.

б) Деякі уривки з Євангелія від Івана, розміщені тут, могли стосуватися середнього періоду служіння Ісуса.

в) Наступні події відбулися лише один раз: Преображення, притча про загублену вівцю, історія про багатого юнака.

г) Воскресіння Лазаря, брата Марії та Марти, відбулося приблизно в той самий час, коли Ісус перебував у їхньому домі.

Питання: Чи доказують Мт 19:16-17; Мк 10:18 та Лк 18:19, що Ісус не є Богом? (Про це згадували мусульмани)

Відповідь: Ні, але добре, що ми тут усвідомлюємо: Ісус пов’язує те, що чоловік назвав Його добрим, із твердженням, що Ісус є Богом. Або:

а) Ісус був Богом, і Він запитував чоловіка, чому той назвав Його «добрим», якщо тільки той не визнавав, що Ісус є Богом, або

б) Ісус заперечував, що Він є Богом, оскільки було видно, що Він не був цілком добрим.

Не може бути так і так одночасно. Ви згодні?

Тож, як же насправді? Чи був Ісус цілком добрим (і Богом), чи ні?

Тож, чи погоджуєтеся ви, що Ісус був безгрішним?

У Біблії, у 2 Коринтян 5:21, Євреїв 4:15 та 1 Петра 1:18-19 сказано, що Ісус не мав гріха.

Ісус навіть запитав у Євангелії від Івана 8:46а: «Хто з вас може довести, що Я грішив?»

Ісус обережно ставився до слова «добрий», не вживаючи його легковажно, проте в Євангелії від Івана 10:11 Він прямо назвав Себе добрим пастирем.

Для мусульман у Корані, у сурі 3:45, сказано, що Ісус був чистим. У мусульманських хадисах сказано, що Ісус був незаплямований гріхом: у «Сахіх Муслім», т. 4, № 5837 (с. 1261), у «Бухарі», т. 4, книга 55, розділ 38, № 641, с. 426, та у «Бухарі», т. 4, книга 54, розділ 10, № 506, с. 324.

Питання: У Мт 19:16-30; Мк 10:17-31; Лк 18:18-30 що саме, на думку Ісуса, є неможливим для людини, але все (включно з цим) можливе для Бога?

Відповідь: Увійти до Царства Небесного (отримати спасіння) є і важким, і неможливим без Бога. Давайте спочатку розглянемо конкретний випадок з тим багатим молодим правителем, а потім перейдемо до загальних випадків, щоб побачити два варіанти застосування.

На перший погляд цей багатий молодий правитель виглядав досить добре, оскільки розумів Божий Закон. Проте він не досяг тієї праведності, яка була необхідна для входу в Царство Небесне, бо показав: якби йому довелося обирати між своїм багатством і слідуванням за Ісусом, він не зміг би відмовитися від свого багатства.

Перший висновок полягає в тому, що багатим людям часто важче, ніж іншим, бути достатньо праведними, щоб потрапити до раю, оскільки їм дуже складно покластися на Бога, якщо це означає, що їм доведеться відмовитися від своїх багатств. Авраам був дуже багатим, і він потрапив до раю, тож проблема полягає не в самих багатствах. Саме любов до грошей є коренем усякого зла.

Однак, якщо узагальнити ще більше, то проблеми є й у тих, хто не є багатим. Люди можуть покладатися на власні здібності або так прив’язуватися до своїх гріховних звичок, дрібних пристрастей і навіть ненависті, що якби Ісус закликав їх залишити це все й піти за Ним, вони б не пішли.

Насправді, друге застосування полягає в тому, що 100% усіх людей, які коли-небудь жили, за винятком Ісуса, не досягають тієї праведності, яка необхідна для того, щоб потрапити до неба. Навіть якби Бог пробачив усі наші минулі гріхи і сказав: «Просто не грішіть відтепер, і ви потрапите до неба», — навіть тоді ми б цього не досягли. Наші серця не досконалі; ми маємо гріховну природу і потребуємо очищення.

Отже, через наші серця людям неможливо потрапити до неба; і якби на цьому все закінчилося, небо було б порожнім. Однак те, що неможливо для людей, можливе для Бога. Хоча наші серця не досконалі, ми грішили в минулому і будемо грішити й надалі, Бог, для Якого все можливо, відкрив шлях для грішної людини до неба. Цей шлях — Ісус Христос. Це нагадує історію про чоловіка, який прийшов до Ісуса, щоб той зцілив його сина, а Ісус запитав його, чи вірить він. Чоловік відповів: «Вірю; допоможи моїй невірі!» Ми повинні бути щирими й чесними перед Богом, але частина чесності перед Богом полягає в тому, щоб визнавати перед Ним, коли ми є нещирими та лицемірними.

Багатий молодий правитель міг би сказати: «Ісусе, вибач, але я просто не можу зараз відмовитися від своїх багатств; я є їхнім рабом. Змилуйся наді мною, визволь мене від мого рабства гріху і візьми під Свій контроль моє життя, яким би воно не було, щоб я міг іти за Тобою». Але замість цього багатий чоловік відвернувся. Коррі тен Бум була християнкою, яка пережила нацистський концентраційний табір у Берген-Бельзені. Одного разу після війни, коли вона говорила про Божу любов, до неї підійшов чоловік, щоб потиснути їй руку. Вона впізнала в ньому одного з жорстоких наглядачів концентраційного табору. Після війни він знайшов Христа, але Коррі, попри слова, які щойно промовила до всіх, не змогла змусити себе потиснути йому руку. Вона мовчки помолилася: «Ісусе, я не можу пробачити йому. Дай мені Твоє прощення». І тоді, на диво, її рука сама простягнулася, і вона змогла потиснути йому руку. («Сховище», с. 238)

У нашому заможному суспільстві ми, християни, іноді можемо легко забути важливу концепцію нашої великої залежності від Бога. Якщо ви думаєте, що можете досягти всього, що вам потрібно, без Бога, то ваші цілі занадто низькі. Одне, що говорить на користь бідних людей — тих, хто не знає, чим вони будуть харчуватися через два дні, — це те, що вони усвідомлюють: справжня самодостатність для них — лише ілюзія. Хоча, насправді, самодостатність є ілюзією для кожного.

Питання: У Мт 20:20 чи саме мати Якова та Івана звернулася з цим проханням до Ісуса, чи це зробили Яків та Іван, як сказано в Мк 10:35?

Відповідь: Мати та сини всі разом прийшли до Ісуса. У Матвія 20:22 Ісус одразу запитує, чи ви (тобто, звертаючись до Якова та Івана) здатні випити чашу, яку вип’є Ісус. Вони (сини) відповіли, що здатні.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 14:2 Ісус пішов, щоб приготувати для них місце, якщо, згідно з Матвія 25:34, небо було приготовано для них від заснування світу?

Відповідь: Бог перебуває як у часі, так і поза часом. Ще до початку часу Бог знав, хто піде до Неба, що передбачає, що Бог знав, що Він приготує для них місце. Смерть Ісуса була необхідною, щоб відкрити Небо для всіх, хто мав туди потрапити.

Як проста аналогія: коли подружжя усиновлює дитину, їм доводиться готувати дім для неї. Будинок уже збудований, але подружжя може придбати дитяче ліжечко чи ліжко, їжу та, можливо, прикраси для святкування.

Крім того, 1 Коринтян 3:11-15 показує, що різні люди отримують різну нагороду в Небі.

Питання: У Мт 20:29-34 Ісус зцілив двох сліпих, коли виходив з Єрихону, чи одного сліпого, як сказано в Мк 10:46-52?

Відповідь: Є дві можливості.

Дві події: Ісус міг зцілити сліпого Вартимея, а також зцілити двох інших сліпих чоловіків або до, або після Вартимея. Як тільки Ісус зцілив хоча б одного сліпого, було б справді дивно, якби мешканці міста знали про це, а жоден інший сліпий не підійшов до Ісуса, щоб отримати зцілення. Ймовірно, що в Єрихоні Ісус зцілив навіть більше людей, ніж зафіксували автори Євангелій. У книзі «Коли критики запитують» (с. 353) сказано, що якщо Ісус зцілив одного сліпого, входячи до Єрихону, і хтось це побачив та розповів іншим, то можна бути впевненим, що до того часу, як Він покинув Єрихон, біля Нього вже чекали б інші сліпі.

Один випадок: у Марка 10:46-52 згадується лише ім’я одного зі сліпих (Вартимей). Можливо, Марк не знав, що там було двоє сліпих. Звісно, якщо там було двоє сліпих, один із яких називався Вартимей, то сказати, що там був один сліпий, є правильним, але неточним.

Див. також наступне запитання для отримання додаткової інформації про два міста під назвою Єрихон.

Питання: У Мт 20:29-34 та Мк 10:34-52: чи зцілив Ісус сліпих, виходячи з Єрихону, чи входячи до нього, як сказано в Лк 18:35?

Відповідь: Ймовірно, це була лише одна подія, що сталася, коли Ісус подорожував між двома містами під назвою Єрихон.

Старе Єрихон (Телль-ес-Султан) розташоване на північний захід від сучасного Єрихону (ер-Ріха). Воно було зруйноване Йошуа, але відбудоване, як зазначено в 1 Царів 16:34. За часів Ісуса там мешкали переважно євреї.

Єрихон Нового Завіту (біля Тулул-Абу-ель-Алайїк) був насамперед язичницьким містом, збудованим навколо зимового палацу Ірода Великого, який помер там близько 4 р. до н. е. Це місце розташоване приблизно на відстані від 3/4 до 1 милі (від 1,2 до 1,6 кілометра) на південь або південний захід від Старого Єрихону. Зимовий палац мав два басейни, велику римську лазню та шість приватних мікв — місць для ритуального обмивання євреїв. Карту, на якій зображено палац і басейни Нового Єрихону, можна знайти в «Новому міжнародному словнику Біблії» (New International Dictionary of the Bible), с. 511–512.

Питання: Що в Євангеліях мається на увазі під «гармонією» Страсного тижня — останнього тижня перед Воскресінням?

Відповідь: Важливо розрізняти те, що вказано як порядок, і те, що може бути в порядку. Щодо цих 104 подій, цифри позначають події, які повинні слідувати за попередніми номерами. Літери, такі як a, b, c, позначають події, які можуть відбуватися в будь-якому порядку. Слова, виділені жирним шрифтом, вказують на часові, порядкові та місцеві орієнтири. Якби хтось вважав, що всі Євангелія в цьому розділі викладені в хронологічному порядку, він не побачив би жодних проблем.

Страсна тиждень: Мт 21:1–27:66, Мк 11:14–15:47, Лк 19:29–23:56, Ів 12:11–19:42

П1. У Віфанії, за шість днів до Пасхи, напередодні тріумфального в’їзду, Ісус бере участь у бенкеті на свою честь у домі Симона прокаженого, де Марія подавала страви. Лазар також лежить там за столом. Марія вдруге помазує Ісуса півпінтою нарду, що коштувала річну зарплату, з алебастрової посудини. (Зверніть увагу, що це місто, де жив Лазар, а не сам дім.) Юда Іскаріот та учні нарікають. Ів. 12:1-12а; Мт. 26:6-13; Мк. 14:3-9

P2. Ісус у Бетфазі на Оливній горі. Мт 21:1; Мк 11:1-6; Лк 19:29-34

P3. Ісус каже їм привести молодого ослика та його матір. Мт 21:2-6; Мк 11:2-6; Лк 19:29-34

P4. Учні повертаються з ослицею та осленям. Мт 21:7а; Мк 11:7-10; Лк 19:35; Ів 12:14-15

P5. У Вербну неділю — тріумфальний вхід. Мт 21:7б-11; Мк 11:7-11а; Лк 19:35-44; Ів 12:12б-19

P6a. Ісус пророкує Свою смерть, а Отець промовляє з Неба. Ів. 12:20-50

P6b. Ісус проводить ніч у Віфанії. Мк 11:11б

P6c. [Неділя або понеділок, або обидва дні] Ісус вдруге виганяє міняльників із храму. Мт 21:12-13; Лк 19:45-48

P6d1. У храмі Ісус зцілює сліпих і кульгавих. Мт 21:14-16

P6d2. Ісус проводить ніч у Бетанії. Мт 21:17

P7. Рано вранці наступного дня [понеділок або вівторок], повертаючись до Єрусалима, Ісус проклинає фігове дерево. Мк 11:12-14. Зауважте, що це друга подорож Ісуса до храму.

P8. Рано вранці [у вівторок або середу] Ісус вдруге проклинає фігове дерево. Мт 21:18-19а

P9a. І одразу фігове дерево засохло. Мт 21:19б-22

P9b. Фігове дерево в’яне. Мк 11:20-25

P10. Ісус входить до храму, веде розмову про владу (Мт 21:23-32) і втретє виганяє міняльників. Мк 11:15-18 (Зауважте: було б дивно, якби Ісус одного дня вигнав їх, а наступного — дозволив їм залишатися.)

P11. Увечері вони залишають місто. Мк 11:19

С. 12. Одного дня [у вівторок або середу] у храмі Ісуса запитують про Його владу. Мк 11:27-33; Лк 20:1-8

P13. Притча про виноградарів. Мт 21:33-46; Мк 12:1-12; Лк 20:9-19

P14. Ісус розповідає притчу про весільний бенкет. Мт 22:1-14

P15a. Фарисеї та геродіани запитують про сплату податків Цезарю. Мт 22:15-22; Мк 12:13-17; Лк 20:20-26

P15b. Садукеї запитують Ісуса про воскресіння. Мт 22:23-33; Мк 12:23-27; Лк 20:27-39

P16. Після садукеїв один фарисей запитує про найбільшу заповідь. Мт 22:34-40; Мк 12:28-33

P17a. Більше ніхто не ставив Ісусові запитань. Мт 22:46; Мк 12:34; Лк 20:40

P17b. Поки фарисеї були разом, Ісус ставить запитання щодо Псалма 110:1. Мт 22:41-45; Мк 12:35-37; Лк 20:41-44

С. 18а. Ісус докоряє книжникам і фарисеям. Мт 23; Мк 12:38-40; Лк 20:45-47

P18b. Ісус спостерігає за пожертвою вдови. Мк 12:41-44; Лк 21:1-4

P19. Вийшовши з храму, Ісус пророкує його руйнування. Мт 24:1-2; Мк 13:1-2; Лк 21:5-6

P20. На Оливній горі Ісус навчає про кінці часів. Мт 24:3-44; Мк 13:3-37; Лк 21:7-36

P21. Щодня в храмі Ісус навчає, а ніч проводить на Оливній горі. Лк 21:37-38

С. 22. Три притчі про повернення Господа. Мт 24:45–25:30

С. 23а. Вчення про суд над вівцями та козлами перед престолом Ісуса. Мт 25:31–46

P23b. За два дні до Пасхи первосвященики та старійшини замишляють заарештувати Ісуса. Мт 26:1-5; Мк 14:1-2; Лк 22:1-2

P24. Юда таємно домовляється зі священиками про зраду Ісуса. Мт 26:14-16; Мк 14:10-11; Лк 22:2-6

С. 25. У перший день Свята Незаквашеного Хліба вони готують Таємну Вечерю. Мт 26:17-19; Мк 14:12-16; Лк 22:7-13

С. 26. Ісус омиває ноги Своїм учням. Ів. 13:1-18

С. 27. У великій верхній кімнаті (Мк 14:15) вони споживають Вечерю Господню. Мт 26:20-29; Мк 14:17-25; Лк 22:14-23; 1 Кор 11:23-26

С. 28. Ісус каже, що Юда зрадить Його. Ів. 13:18-28а

С. 29. Нова заповідь Ісуса: любити один одного. Ів. 13:31-35

С. 30. Під час Тайної вечері Юда йде. Ів. 13:28б-30

P31. Під час Таємної вечері або незабаром після неї — чергова суперечка про те, хто з них найбільший. Лк 22:24-30

С. 32а1. Після того, як Юда пішов, дорогою до Оливної гори Ісус пророкує, що Петро тричі зречеться Його. Мт 26:30-35; Мк 14:26-31; Лк 22:31-38; Ів 13:36-38

P32a2. У Гефсиманському саду на Оливній горі. Мт 26:36-46; Мк 14:32-43а; Лк 22:39-46

P32b. Від Тайної вечері до Оливної гори: Ісус промовляє. Ів. 14:1–16:33

P33. Молитва Ісуса перед арештом. Ів. 17:1-26

P34. Після того, як Ісус закінчив молитися, вони перейшли долину Кедрон і увійшли в оливковий гай. Ів. 18:1

P35. Арешт Ісуса. Мт 26:47-56; Мк 14:43б-52; Лк 22:47-53; Ів 18:2-11

P36. Вони йдуть до дому Анни, тестя первосвященика Каяфи. Лк 22:54; Ів 18:12-13.

P37. Ісуса відвели до дому Каяфи. Ів. 18:24. Мт. 26:56-57 та Мк. 14:51-53 оминають попереднє і згадують лише це.

P38a1. У дворі первосвященика або поблизу нього Ісуса судить Синедріон. Мт 26:57-68; Мк 14:53-65; Лк 22:66-71; Ів 18:12-14; Ів 18:19-23

P38b1. Оскільки «цей учень» [Іван] був знайомий з первосвящеником, він увійшов у двір. Потім він вийшов назад, поговорив із дівчиною/служницею/прислугою, яка була на чергуванні, і ввів Петра через двері. Ів. 18:15-16

P38b2. Перше звинувачення: У дворі одна дівчина/покоївка/служниця первосвященика, яка стояла біля воріт, підійшла до нього (Мт), пройшла повз (Мк) і, поглянувши на Петра у світлі багаття, сказала йому, що він був з Ісусом. Петро грівся у дворі. Мт 26:69; Мк 14:66-67; Лк 22:54-56; Ів 18:17а

П38б3. Перше заперечення: Петро заперечив Ісуса, сказавши: «Жінко, я Його не знаю» (Лк), «Я не знаю, про що ти говориш» (Мт) або «Я не знаю й навіть не розумію, про що ти говориш» (Мк) перед усіма ними (Мт). Мт 26:70; Мк 14:68; Лк 22:57; Ів 18:17

P38b4. Друга хвиля звинувачень: Тоді Петро вийшов до воріт (Мт), і інша дівчина [allu] сказала до натовпу: «Цей чоловік був з Ісусом із Назарету» (Мт). Петра звинуватили: «Ти теж один із них». (Лк) Служниця (Мк), знову побачивши Петра, сказала натовпу: «Цей чоловік — один із них» (Мк). Петра запитали: «Хіба ти не один із Його учнів?» (Ів) Мт 26:71; Мк 14:69; Лк 22:58а; Ів 18:25а

П38б5. Друге заперечення: Петро, присягаючись, сказав: «Я не є» (Ів), «Людино [anthrope], я не є» (Лк), «Я не знаю цього чоловіка!» (Мт), і вдруге заперечив Ісуса. Мт 26:72; Мк 14:70а; Лк 22:58б; Ів 18:25б

P38b6a. Третя хвиля звинувачень: Приблизно через годину (Лк) ті, хто стояв поруч [невеликий натовп?], сказали, що Петро був одним із них, і згадали про його галілейський акцент. Мт 26:73; Мк 14:70б; Лк 22:59

P38b6b Один із слуг первосвященика, родич того чоловіка, якому Петро відрізав вухо, звинуватив Петра, що бачив його в масликовому саду. Ів. 18:26

P38b7. Третє заперечення: Петро проклявся, сказавши: «Людино, я не знаю, про що ти говориш» (Лк), «Я не знаю цього чоловіка!» (Мт) або «Я не знаю цього чоловіка, про якого ти говориш!» (Мк, Ів), і втретє заперечив Ісуса. Негайно, коли вони ще були в будинку, заспівав півень. Ісус поглянув на Петра (Мт 26:74-75; Мк 14:71-72; Лк 22:60-62; Ів 18:27).

P38c. Юда повісився. (Мотузка порвалася або до, або після його смерті.) Тіло впало й розірвалося. Первосвященики купили поле, на якому лежало тіло Юди. Поле називалося Акелдама. Мт 27:1-10; Дії 1:18-19

P38a2. Солдати глузують з Ісуса, б’ють Його та зав’язують Йому очі. Лк. 22:63-65

P39. На світанку єврейська рада запитала Ісуса (або запитала Його знову): «Якщо Ти є Христос, скажи нам». І вони ухвалили рішення. Мт 27:1; Мк 15:1; Лк 22:66-71

P40a. На той час уже настав ранок, і Ісус у супроводі священиків покинув дім Каяфи та вирушив на суд над Ісусом перед римським намісником Понтієм Пілатом. Мт 27:2; Мк 15:1; Лк 23:1; Ів 18:28-38.

P40b. Напередодні суду перед Пілатом його дружина побачила сон, у якому вона не хотіла мати нічого спільного з засудженням Ісуса. Мт 27:19

P41. Суд над Ісусом перед Пілатом. Мт 27:11-14; Мк 15:1-15; Лк 23:1-6; Ів 18:28-37

P42. Пілат відправляє Ісуса до Ірода. Лк 23:7-11а

С. 43а. Ірод відправляє Ісуса назад до Пілата. Лк. 23:11б-12

P44. Ісуса повертають до Пілата. Лк 23:13-16

P45. Пілат заявляє, що не несе відповідальності за Його кров, звертається до натовпу і відпускає Варавву. Мт 27:15-26; Лк 23:17-25; Ів 18:38-40

С. 46. Римські воїни бичують та знущаються з Ісуса, одягають на Нього пурпурно-червону мантію та терновий вінок. Мт 27:27-31а; Мк 15:16-20а; Ів 19:1-3

P47. Пілат знову виходить до юдеїв. Ів. 19:4-15

С. 48. Ісуса ведуть на розп’яття. Мт 27:31б; Мк 15:20б; Лк 23:26а; Ів 19:16

P49. Ісус [спочатку] ніс Свій хрест. Ів. 19:17а

P50. [Потім] Симона з Кірени змушують нести хрест Ісуса. Мт 27:32; Мк 15:21; Лк 23:26б

P51. Ісус каже: «Дочки Єрусалиму, не плачте за Мною, а плачте за собою та за своїми дітьми…» Лк 23:28-31

P52a. На Голгофі о третій годині [9:00 ранку] Ісуса розіп’яли. Мт 27:33; Мк 15:22,25; Лк 23:33; Ів 19:16б-22

P52b. Написали тримовний напис над головою Ісуса. Мт 27:37; Мк 15:26; Лк 23:38

P52c. Двох злочинців розіп’яли поруч з Ісусом. Мт 27:38; Мк 15:27; Лк 23:32-33

P53a. Ісус каже: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять». Лк 23:34a

P53b. Дехто пропонує Ісусу напоїти, але Він відмовляється. Мт 27:34; Мк 15:23

P53c. Кидання жеребів за одяг. Мт 27:35-36; Мк 15:24; Лк 23:34б; Ів 19:23-24

P54a. Ісус сказав: «Жінко, ось твій син… Ось твоя мати». Ів. 19:25-27

P54b. Інші кажуть: «Він рятував інших; нехай врятує Себе…». Мт 27:40-43; Мк 15:29-30; Лк 23:35a

P54c. Священики теж глузують з Ісуса. Мк 15:31-32; Лк 23:35б

P54d. Солдати глузують з Ісуса на хресті. Лк 23:36-37

P54e.1 Розбійник ліворуч ображає Ісуса. Мт 27:44; Лк 23:39

P54.e.2 Злодій праворуч захищає Ісуса. Лк 23:40-43а

P54.e.3 Ісус каже: «…сьогодні ти будеш зі Мною в Раю». Лк 23:43б

P54.f. Ісус каже: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?». Мт 27:45-47; Мк 34-36

P54.g. Ісус каже: «Я спраглий». Ів. 19:28-29. Вдруге Йому пропонують напоїти з губки. Мт. 27:48

P54.h Дехто чекає, чи не прийде Ілля. Мт 27:49

P54.i. Темрява тривала приблизно від шостої години до дев’ятої години. Мк 15:33; Лк 23:44-45а

P55a. Ісус каже: «Звершилося». Ів. 19:30

P55b. Перед самою смертю Ісус каже: «Отче, у Твої руки віддаю Свого Духа». Лк 23:46а

P56a. Ісус помирає. Мт 27:50; Мк 15:37; Лк 23:46б

P56b. У той момент завіса в храмі розірвалася надвоє. Мт 27:51а; Мк 15:38-39, Лк 23:45б (також Таллус, 52 р. н. е.)

P56c. Стався землетрус, гробниці розверзлися, і з’явилися померлі. Мт 27:51б-53.

P57a. Воїни ламають ноги злодіям, але не Ісусу. Ів. 19:31-37

P57b. Сотник каже, що це, безперечно, був праведний чоловік. Лк 23:47-49

P57c. Сотник каже: «Це був Син Божий!» Мт 27:54; Мк 15:39

P57d. Багато жінок спостерігали за цим. Мт 27:55-56

P58. Коли настав вечір, Йосип з Ариматеї просить Пілата віддати йому тіло Ісуса. Мт 27:57-58; Ів 19:38

P59a. У гробниці Йосипа з Ариматеї Йосип і Никодим поховали тіло Христа, а над гробницею закотили камінь. Мт 27:59-61; Мк 15:42-47; Лк 23:50-54; Ів 19:39-42

P59b. Перед суботою жінки готують пахощі. Лк 23:55-56

P59c. Пілат погоджується поставити вартових біля гробниці. Мт 27:62-65

P60. Вони опечатали гробницю й поставили охорону. Мт 27:66

Питання: Які ключові припущення були зроблені в Євангеліях для узгодження подій Страсного тижня?

Відповідь: Якщо скористатися цими припущеннями, можна скласти дуже подібну гармонію Страсного тижня Ісуса.

а) Ісус залишав Єрусалим більше ніж на одну ніч.

б) Ісус вигнав міняльників щонайменше двічі.

в) Ісус прокляв фігове дерево за день до того, як воно засохло, і наступного дня також.

г) Усі події Страсного тижня в Євангеліях викладені в хронологічному порядку, за винятком Матвія 26:6–13; Марка 14:3–9; Луки 22:46; Луки 22:54–62 та Луки 23:38.

Питання: У Мт 21:1-3, Мк 11:4-7, Лк 19:30 та Ів 12:13-15 Ісус їхав на осляті чи на ослі?

Відповідь: Це не відповідь: Дехто задавався питанням, чи йшлося про одну тварину, чи про дві, оскільки грецьке слово kai може означати «і» або «навіть/а саме». Єврейське слово в Захарії 9:9 також означає або «і», або «або». Детальніше про це див. працю Арндта «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 180. Однак, як показує наступна частина, насправді було дві тварини.

Відповідь: Це були дві тварини, оскільки в описі тріумфального в’їзду в Матвія 21:4-7 сказано, що там були і мати, і осля. Ослик, мабуть, був досить молодим, оскільки на ньому ще ніколи не їздили. Вочевидь, вони не відокремлювали матір від ослика, а привели з собою й матір. З природної точки зору люди робили б це, щоб заспокоїти молоду тварину. Якщо ослик був разом із матір’ю, а мати не переймалася тим, що на ньому їдуть, то й ослик теж не переймався б. Який кращий спосіб вести молоду, нервову тварину, ніж дати їй йти слідом за матір’ю?

Поза Біблією Юстин Мученик (який писав приблизно у 138–165 рр. н. е.) також згадує про те, що матір-ослицю брали з собою разом із ослям у своїй праці «Діалог із Трифоном-євреєм», розд. 53 (ANF, т. 1, с. 222).

Питання: У Мт 21:12–13, Мк 11:11–17 та Лк 19:37–46 Ісус вигнав міняльників у неділю чи в понеділок?

Відповідь: У Матвія 21:12-13 та Луки 19:37-46 не вказано, чи Ісус вигнав міняльників того ж дня, що й тріумфальний вхід (неділя), чи наступного дня. Однак Марка 11:11-17 вказує, що це сталося наступного дня.

Питання: У Мт 21:12-13, Мк 11:12-19 та Лк 19:43-48, де йдеться про очищення Ісусом храму, як Ісус міг перевернути столи міняльників, адже Він уже робив це на початку Свого служіння (Ів 2:13-19)?

Відповідь: Тому що було два очищення храму. Ісус зробив це двічі, оскільки Його ставлення до цієї торгівлі в храмі не змінилося. Уявіть собі, що на початку служіння Ісус перевернув столи, зробив батіг і вигнав міняльників. А тепер уявіть, що наприкінці Свого служіння Ісус стикається з тією самою ситуацією і каже: «Це нормально», або мовчки проходить повз те, проти чого раніше активно виступав. Ні, наприкінці Свого служіння Ісус відреагував так само, як і на початку, на ситуацію, що по суті була такою самою.

Насправді у діях міняльників у храмі було не одне, а три порушення.

1. Вони не були Божими слугами, проте заробляли гроші всередині Божого Храму.

2. Хоча люди, можливо, приходили з наміром поклонитися, їм доводилося думати про обмін та інші фінансові питання, пов’язані з «платою за поклоніння Богу».

3. Крім того, вони обкрадали людей, встановлюючи дуже високі ціни. Наприклад, вони не дозволяли людям використовувати звичайні гроші для купівлі цих тварин. Люди мусили обмінювати свої гроші на спеціальні храмові монети, якими купували тварин.

Питання: У Мт 21:12-19 чи прокляв Ісус фігове дерево на наступний день після того, як очистив Храм, чи раніше, як, здається, натякає Мк 11:12-14, 20-24?

Відповідь: Ісус прокляв фігове дерево після того, як вигнав міняльників, як пише Матвій. Марк не наводить стільки подробиць, але навіть він каже: «Наступного дня», щоб показати, що це сталося після того.

Питання: Чи, як стверджують деякі прихильники руху «Нова ера», дотримання найбільшої заповіді, про яку йдеться в Мт 22:37 та Мк 12:29-30, призводить до єдності світових релігій?

Відповідь: Ні. По-перше, це дві заповіді, а не одна. По-друге, перша заповідь — любити Бога всім серцем — важливіша за другу заповідь — любити ближнього, як самого себе. На відміну від того, у що вірять прихильники «Нової ери», НЕ всі релігії ведуть до Бога. На Страшному суді Ісус скаже тим, хто стверджував, що слідував за Ним, але насправді цього не робив: «Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, ви, що чините беззаконня!» Ви, безперечно, не хочете, щоб Ісус сказав вам: «Відійдіть від Мене».

Питання: У Мт 24–25 та Мк 13:5–30 сказано, коли ці події відбудуться?

Відповідь: Ці пророцтва сповнюються протягом певного періоду часу. Щодо Мт 24:2, Храм був зруйнований у 70 році н. е. Інші частини чекають на Друге пришестя Ісуса. Події кінця часів є «неминучими», що означає: хоча ніщо не вказує на те, що вони відбудуться в найближчому майбутньому, вони можуть статися в будь-який момент.

Питання: У Мт 24:6 та Мк 13:7; Юстин Мученик у «Діалозі з євреєм Трифоном» 35:3 пише, що існує вислів, приписаний Ісусу, про те, що «будуть заворушення та конфлікти», якого немає в Євангеліях, але він записаний у сирійському тексті «Дідахе» (6, 5) та в «Проповідях» Климента (2, 17 і 16, 21), а також у коптському «Євангелії від Томи» (16). При цьому ці джерела є окремими й не пов’язаними між собою. Як це можна пояснити?

Відповідь: Ісус говорив, що будуть війни та чутки про війни (Матвія 24:6; Марка 13:7); війни та революції (Луки 21:9). «Дідахе» — це ранньохристиянський твір, який або перефразував це, або містив фразу, сказану Ісусом, якої немає в чотирьох Євангеліях (Івана 20:30-31; 21:25). «Клементинові проповіді» належать до ебіонітів, а не до християн. Однак ебіоніти читали Євангелія і, ймовірно, читали також «Дідахе», тож вони могли почерпнути це звідти. Гностичне «Євангеліє від Томи» не було відоме до того, як Іполит написав проти нього у 222–235/236 рр. н. е., і воно містить усілякі вигадані твердження.

Отже, підсумовуючи, я не надаю жодного значення «підробкам» «Клементинових проповідей» чи «Євангелія від Томи». Однак Іван також повідомляє нам, що Ісус робив і говорив речі, які не записані в чотирьох Євангеліях. Можливо, «Дідахе» та «Діалог із Трифоном-євреєм» містять одну з таких речей, або ж «Дідахе» просто переказувала те, що також було в чотирьох Євангеліях.

Питання: Чому, згідно з Мт 24:19 та Мк 13:17, вагітним жінкам і матерям, що годують груддю, буде так важко?

В: Причин може бути дві. По-перше, поспішний переліт під час важкої подорожі є особливо складним для вагітних жінок та матерів з немовлятами. Взимку в Палестині погода холодніша, але не надзвичайно холодна. Однак річки виходять з берегів, і їх важко переправитися.

По-друге, для матерів, яких затримали, могло бути страшно думати про те, що станеться з маленькими дітьми чи ненародженими дітьми.

П: Як у Мт 24:24 та Мк 13:22 навіть обрані можуть бути введені в оману?

Відповідь: Обрані — це не ті, хто вже є віруючими. Натомість обрані — це всі ті, хто стане віруючими. Звісно, якщо немовля помирає і потрапляє до Неба, навіть воно стане віруючим у Небі.

Ці вірші кажуть, що обрані можуть бути введені в оману, але не кажуть, що назавжди. Я особисто знав людину, яку вважав справжнім християнином, яка потім приєдналася до Церкви мормонів, а незабаром після цього покинула мормонізм і повернулася до християнства.

Питання: У Мт 24:28 Ісус говорив про «труп», чи це було просто тіло — живе чи мертве, як вказує грецький текст у Лк 17:37?

Відповідь: Немає доказів того, що будь-який із авторів точно цитував усе, що сказав Ісус; вони часто переказували Його слова своїми словами. Можливо, Ісус не вживав жодного з цих грецьких слів, якщо, як це ймовірно, Він говорив арамейською мовою.

Питання: Чи прийде Ісус у Мт 24:29 одразу після Великої Скорботи, чи буде «час язичників», як вказує Лк 21:24,27?

Відповідь: І те, і інше. Велика Скорбота завершує час язичників.

Питання: У Мт 24:30-31 та Мк 13:26-27: чи збираються обранці до того, як Христос повернеться на хмарах у великій славі, чи після цього?

Відповідь: Хоча в обох уривках спочатку згадується повернення Христа, жоден з них не вказує на порядок подій.

Питання: Що, згідно з Мт 24:34 та Мк 13:30, станеться до того, як це покоління відійде?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Ісус говорив це приблизно у 33 році н. е. У єврейському розумінні покоління вважалося періодом у 40 років. Розп’яття, воскресіння та вознесіння Христа мали відбутися дуже скоро, а руйнування Храму — у 70 році н. е., що якраз укладалося в ці 40 років. Такої думки дотримуються християни, які сповідують частковий претеризм ( ). Однак складність полягає в тому, що Ісус сказав «усе це», що передбачає також пророцтва про Його друге пришестя.

Відповідь: Ймовірно, це була помилка переписувача, оскільки грецькі слова, що означають «народ» і «покоління», відрізняються лише однією приголосною. Ісус мав на увазі, що єврейський народ не зникне до Другого приходу Христа.

Питання: У Мт 24:42 та Мк 13:35-37, коли християни повинні почати пильнувати за ознаками повернення Христа?

Відповідь: Ісус наказав їм пильнувати негайно. Отже, церква мала пильнувати протягом 2 000 років. Цю концепцію, яку називають «неминучим поверненням Христа», — що ми завжди маємо пильнувати, бо не знаємо ні дня, ні години, — Бог дав нам для того, щоб ми старанно дотримувалися Слова Господнього.

Питання: Чому уривки з Мт 26:6-13, Мк 14:1-11 та Ів 12:1-11 суттєво відрізняються від уривка з Лк 7:36-50 щодо помазання Ісуса олією?

Відповідь: У Луки 7:36-50 описано іншу подію. Зокрема, Лука описує помазання ніг Ісуса грішною жінкою в домі фарисея одразу після того, як учні Івана Хрестителя запитали, коли Ісус відкриє, що Він є Месією. У інших трьох уривках йдеться про помазання Марією Магдалиною в домі зціленого прокаженого, у присутності Лазаря, безпосередньо перед Пасхою.

Одним із перших, хто відповів на це питання, був Августин Гіппонський (354–430 рр. н. е.) у своїй праці «Гармонія Євангелій», книга 2, розд. 79:154 (NPNF1, т. 6, с. 173–164).

Питання: Хто саме була та жінка, яка вилила миро на Ісуса? Адже Матвій пише (Мт 26:7-): «Підійшла до Нього жінка з алебастровою посудиною дуже дорогоцінного миру й вилила його на Його голову, коли Він сидів за трапезою», тоді як Лука (Лк 7:37) каже: «І ось, одна жінка в місті, яка була грішницею, дізнавшись, що Ісус сидить за столом у домі фарисея, принесла алебастрову посудину з миром», а Іван каже: «(Це була та Марія, яка помазала Господа миром і витерла Йому ноги своїм волоссям, чий брат Лазар був хворий.)» (Ів. 11:2), «Тоді Марія взяла фунт дуже дорогого наду з нарду, помазала ноги Ісуса й витерла їх своїм волоссям» (Ів. 12:3).

Відповідь: Усі ці розповіді стосуються однієї Марії; Марія, сестра Марти, ймовірно, є тією самою Марією Магдалиною, хоча це не є достеменним.

Питання: Чому в Мт 26:6-13 сказано, що помазали голову Ісуса, а в Ів 12:1-11 — ноги?

Відповідь: Марія Магдалина спочатку помазала одне, а потім інше.

Питання: У Мк 14:1 Марія помазала Ісуса за два дні до Пасхи, чи за шість днів до неї, як зазначено в Ів 12:1?

Відповідь: І те, і інше. Ця подія, очевидно, відбулася 8-го дня місяця нісана, тобто за два дні до початку чотириденного святкування Пасхи, яке завершувалося пасхальною вечерею, як показано у Вихід 12:1-11.

П: Розповідаючи про подію Таємної вечері в Євангелії від Луки, а також у Посланні Павла до Коринтян 11:24, Ісус каже: «Це робіть на згадку про Мене». Але ця сама фраза не зустрічається в Євангелії від Марка (Мк 14:22) чи від Матвія (Мт 26:26), натомість там сказано лише: «Візьміть, їжте: це є тіло Моє». Чому?

Відповідь: Автори Євангелій не записали всіх подробиць; вони й не були зобов’язані цього робити.

Питання: Чому в Євангеліях ми знаходимо чотири різні розповіді про Таїнство Вечері Господньої? Чи це внаслідок впливу церковних роздумів та літургійного життя?

Відповідь: Ні. Таємна вечеря була ключовою подією в житті Ісуса та Його служінні учням. Було б досить дивно, якби жоден із чотирьох авторів не згадав про неї. Я не впевнений, яке відношення до цього могли б мати церковні роздуми. Церковне літургійне життя, тобто офіційні літургії, чернечі ордени тощо, з’явилося лише через століття після написання Євангелій та збереження їхніх рукописів.

Коли з’явилися ченці та пустельники?

Хоча Філон Єврей стверджує, що за його часів (до 50 р. н. е.) в Єгипті були язичницькі пустельники, першими християнськими пустельниками були Павло Пустельник та інші, які втекли в пустелю під час гонінь Деція у 250–251 рр. н. е. Антоній був відомим пустельником у 270–356 рр. н. е. Пізніше вчення Атанасія, Іларія, Амбросія Міланського, Іоанна Кассіана та інших сприяло поширенню монастирів (для чоловіків) та жіночих монастирів (для жінок).

Коли були скопійовані найдавніші з існуючих рукописів Євангелія?

p52 — це уривок з Євангелія від Івана 18:31–33 на одній стороні та 18:37f–38 на іншій. Він був написаний до 138 року н. е.

p66 (бл. 125–175 рр. н. е.) містить 92 % Євангелія від Івана

p75 (175–225 рр. н. е.) містить 1 166 віршів з Євангелій від Луки та Івана

p45 (200–225 рр. н. е.) містить 833 вірші з чотирьох Євангелій та Діянь апостолів.

Окрім біблійних рукописів, самі ранньохристиянські твори цитували 87 % віршів з Євангелій ще до 325 року н. е.

Які ранньохристияни писали про Вечерю Господню до 250 р. н. е.?

До переслідувань за часів Деція про Вечерю Господню писали такі ранні християни.

Ігнатій Антіохійський (-107/116 р. н. е.) «Тож дбайте про те, щоб мати лише одну Євхаристію. Бо є одне тіло нашого Господа Ісуса Христа і одна чаша, щоб [проявити] єдність Його крові; один вівтар; так само, як є один єпископ разом із пресвітерами та дияконами, моїми співслужителями; щоб, що б ви не робили, ви робили це згідно з [волею] Божою». Лист Ігнатія до філадельфійців [грецькою] розд. 4, с. 81

«Дідахе» (= «Навчання дванадцяти апостолів») (бл. 60–120 рр. н. е.), т. 7, розд. 9–10, с. 379–380, розглядає питання прийняття Вечері Господньої. Однак у двох місцях автор називає її «Днем подяки», але ніколи не називає Євхаристією.

Юстин Мученик (бл. 150 р. н. е.) пояснює, як вони причащаються Вечері Господньої, у «Першій апології Юстина Мученика», розд. 65, с. 185.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) у фрагменті 37, с. 574, зазначає: «…щоб Він міг представити цю жертву — хліб як Тіло Христове, а чашу як Кров Христову — для того, щоб ті, хто приймає ці антитипи [antitopon], отримали прощення гріхів і вічне життя».

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) описує, як Ісус відправив Таємну Вечерю. «Стромати», книга 1, розд. 10, с. 310 (та в інших місцях).

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) «Це вона [Церква] запечатує водою (або хрещенням), одягає Святим Духом, годує Євхаристією, підбадьорює мучеництвом, і проти такої дисципліни, що таким чином (підтримується), вона не допускає жодного заперечувача». «Припис проти єретиків», розд. 36, с. 261 (та в інших місцях)

Іполит Портський (222–235/236 рр. н. е.) згадує сакраментальну їжу в «Коментарі до Книги Буття» 49:12–15, с. 168.

Оріген (225–253/254 рр. н. е.) вважає, що хліб Євхаристії є символом вдячності Богові. Оріген, «Проти Цельса», книга 8, розд. 58, с. 661

Питання: У Мт 26:17, Мк 14:12, Лк 22:1 та Ів 13:1–2, чи відбулася Таємна вечеря у п’ятницю ввечері чи у четвер ввечері?

Відповідь: Це був четвер увечері.

Святкування Незаквашених хлібів тривало тиждень (Числа 28:17; Повторення Закону 16:3)

Песах припадав на п’ятницю ввечері після заходу сонця. Це був чотирнадцятий день першого місяця згідно з Вихід 12:1, 6–8; Левіт 23:5; Числа 9:5; 28:16. Це означає період від заходу сонця в п’ятницю ввечері до заходу сонця в суботу ввечері.

Євреї (а також і учні) готувалися до Пасхи та зарізали пасхального ягня у перший день Свята Незквашених Хлібів, який припав на четвер (Матвія 26:17; Марка 14:12; Луки 22:7).

Оскільки Ісуса розіп’яли в п’ятницю вдень, саме тому євреї хотіли, щоб Його тіло зняли з хреста до початку суботи.

У Івана 19:14 про розп’яття сказано: «А того дня був день підготовки (paraskeue) до Пасхи». День підготовки до Пасхи триває від заходу сонця в четвер до заходу сонця в п’ятницю, тобто охоплює більшу частину п’ятниці. До речі, сучасне грецьке слово для позначення п’ятниці — «параскеве». Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «De Corona», розд. 3, с. 94, розглядав, як ранні християни святкували Вечерю Господню.

Див. «Коли критики запитують», с. 343–344, 375; «Складні вислови Біблії», с. 448–449; та «Енциклопедію біблійних труднощів», с. 375–376, щоб дізнатися більше про те, чому Ісуса розіп’яли у п’ятницю.

Щодо того, що пасхальна вечеря відбулася на день раніше, ніж зазвичай, у четвер ввечері, див. «Складні вислови Біблії», с. 448–449

Питання: Усі чотири Євангелія сходяться на тому, що Таємна вечеря відбулася у четвер увечері, а розп’яття Ісуса — у п’ятницю. Однак вони розходяться в думках щодо того, чи була Таємна вечеря пасхальною вечерею. Що ви про це думаєте? Це була пасхальна вечеря чи звичайна вечеря?

Відповідь: З огляду на характер цієї події, це була не звичайна вечеря. Це була Пасха, яку відсвяткували на день раніше. Спочатку трохи передісторії, а потім — пояснення.

Протягом тижня відзначалося свято Незаквашених хлібів (Числа 28:17; Повторення Закону 16:3)

Пасха припадала на п’ятницю ввечері після заходу сонця. Це був чотирнадцятий день першого місяця згідно з Вихід 12:1, 6–8; Левит 23:5; Числа 9:5; 28:16. Це означає — від заходу сонця в п’ятницю ввечері до заходу сонця в суботу ввечері. Хоча деякі, наприклад есени, святкували її в четвер ввечері. Ісус дуже хотів відсвяткувати Пасху зі Своїми учнями перед Своїми стражданнями (Лука 22:15). Вони не святкували її у звичний час, оскільки Ісус мав інші справи.

Питання: У Євангеліях Ісуса розіп’яли у четвер, п’ятницю чи суботу?

Відповідь: Припущення людей варіюються від середи до суботи. Підсумовуючи, середа та субота не підходять. П’ятниця узгоджується з рештою хронології, але четвер також підходить. Проте ранні християни стверджують, що це була п’ятниця, за винятком Орігена, який казав, що це була або п’ятниця, або день перед нею.

Юстин Мученик (151–155 рр. н. е.) Ісус був розп’ятий напередодні суботи [у п’ятницю] і воскрес на наступний день після суботи [у неділю]. «Перша апологія» Юстина Мученика, розд. 67, с. 186

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) «На шостий день [тобто у п’ятницю], … Цього дня також, з нагоди страстей Господа Ісуса Христа, ми або звершуємо « » (молитву) до Бога, або дотримуємося посту. На сьомий день…» «Про створення світу», с. 341

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) розглядає четвертий день і те, що Ісус постраждав за нас шостого дня [у п’ятницю]. Потім він каже: «Але день Господній ми святкуємо як день радості, бо в цей день Він воскрес, і в цей день ми прийняли за звичай навіть не схиляти коліна». «Канонічне послання», канон 15, с. 278

Оріген (225–254 рр. н. е.): «Той, про кого говорили пророки, а також іншим язичницьким народам, — що Той, кого розіп’яли вчора чи позавчора, добровільно прийняв цю смерть заради людського роду», — Оріген, «Проти Цельса», книга 1, розд. 31, с. 409.

Однак із приблизно 80 авторів, що писали після Біблії та до Нікейського собору, троє авторів, які дотримуються однієї думки, — це не дуже багато. Див. попереднє запитання для обговорення.

Питання: У Мт 12:40 Ісус перебував у гробниці три дні й три ночі, чи Він воскрес на третій день, як у Мк 8:31, чи протягом трьох днів, як у Мк 14:58, чи через три дні, як у Ів 2:19, чи «третій день» настає сьогодні, як у Лк 24:21?

Відповідь: «Через три дні» — це відома в Біблії єврейська ідіома, що означає частину або всі три дні.

День і ніч вважаються однією частиною. Раббі Елеазар бен Азарія (I століття н. е. або близько 100 р. н. е.) зазначає: «День і ніч — це она [частина часу], і частина она дорівнює цілому» (Мішна, Єрусалимський Талмуд: Шабат, розділ IX, параграф 3, Вавилонський Талмуд: Песахім 4а)

Частина дня вважається повним днем. Окрім наведеного вище цитату, раббі Симеон бен Гамаліел також обговорював це з іншими. «А скільки триває повна «она»? — пояснив раббі Симеон бен Гамаліел: ніч і півдня. Але чи вимагаємо ми, щоб «она» була такою довгою? Хіба [така вимога] не суперечить наступному: якщо винопреси чи олійні преси людини були нечистими, а вона бажала приготувати своє вино та олію відповідно в умовах чистоти, як їй слід вчинити? Вона промиває дошки, гілки та корита;» Вавилонський Талмуд, трактат «Нідда», фоліо 65а

Дехто намагався стверджувати, що «она» стосувалася лише днів нечистоти жінки, але наведений вище уривок показує, що «она» — це загальний проміжок часу.

Сьогодні ми іноді використовуємо поняття «інклюзивного часу». На сайті http://www.apologeticspress.org/apcontent.aspx?category=6&article=756 згадується, що навіть сьогодні, якщо хтось заселяється в готель вночі і не виїжджає до часу виселення, з нього стягується плата за два повних дні.

Біблійним прикладом є застосування Левит 12:2-3. Там сказано, що єврейських хлопчиків слід обрізати на восьмий день. Отже, якщо єврейський хлопчик народився у понеділок, коли його слід було обрізати? Його слід було обрізати в понеділок через тиждень. А що, якби він народився в понеділок о 23:59? Його все одно обрізали б у понеділок через тиждень. Це й є інклюзивний підхід до відліку часу.

Ось ще дев’ять прикладів інклюзивного відліку часу з Біблії.

1. У книзі Буття 42:17 Йосип ув’язнив своїх братів на три дні. Але у вірші 18 він звільнив десятьох із них на третій день.

2. Ровоам у 2-й книзі Хронік 10:5 сказав народу: «Поверніться до мене через три дні». Однак у 2-й книзі Хронік 10:12 народ повернувся «на третій день».

3. У 1-й книзі Самуїла 30:12 хворий єгипетський раб сказав Давиду, що він не їв і не пив нічого протягом трьох днів і трьох ночей. Однак людина не могла б вижити в пустелі без води протягом 72 годин. Безсумнівно, раб мав на увазі частину трьох днів.

4. У книзі Естер 4:16 Естер просить постити за неї «три дні, вдень і вночі», і вона сама робитиме те саме. Однак у Естер 5:1 сказано, що «на третій день» Естер влаштувала бенкет, отже, це той самий проміжок часу.

5. Матвія 27:62б-63а: «Кажучи: „Господи, ми згадали, що той ошуканець казав, коли був живий: „Через три дні я воскресну“. Тому накажи, щоб гробницю охороняли аж до третього дня“».

6. Говорячи про смерть і воскресіння Христа, сам Ісус у Матвія 12:40 каже: «три дні й три ночі», у Марка 8:31 — «третього дня Він воскресне», у Марка 14:58 — «через три дні», у Івана 2:19 — «за три дні», а в Луки 24:21 — «Цей третій день настає сьогодні».

7. Отже, «три дні й три ночі» у Мт 12:40 (і, ймовірно, у Йона 1:17) еквівалентні виразу «на третій день» у Матвія 16:21; 17:23; 20:19 та у Луки 13:32. Це еквівалентно виразу «Чи це третій день?» у Луки 24:21.

8. Але тут немає нічого особливого щодо числа три. Вирази «сім днів» і «на сьомий день» також є взаємозамінними. У 1 Царів 20:29а сказано: «Сім днів війська стояли табором одне навпроти одного, а на сьомий день розпочалася битва».

9. Вираз «чотири дні» у Діях 10:30 означає частину чотирьох днів у Діях 10:3, 9, 23, 24.

Питання: У Лк. 22:3-4,7 чи увійшов сатана в Юду, коли той пішов до первосвящеників, щоб зрадити Ісуса, чи це сталося під час Таємної Вечері, коли Ісус дав йому хліб (Ів. 13:27)?

Відповідь: Сталося й те, й інше. Сатана увійшов у Юду, коли той вирішив поговорити з первосвящениками про зраду Ісуса, і Сатана знову увійшов у Юду, коли той повернувся до первосвящеників, щоб повідомити їм, де перебуватиме Ісус.

Питання: У Мт 26:34, Мк 14:30-71 та Лк 22:34 скільки разів Петро зрікся Христа і скільки разів заспівав півень?

Відповідь: У Матвія 26:34, Луки 22:34 та Івана 13:38 сказано, що перш ніж заспіває півень (не вказано, скільки разів), Петро тричі зречеться Ісуса. У Марка 14:30 сказано, що перш ніж півень заспіває двічі, Петро тричі зречеться Ісуса.

1. Перше зречення описано в Матвія 26:70, Марка 14:68 та Луки 22:57.

2. Друге зречення описано в Матвія 26:72, Марка 14:70 та Луки 22:58

3. Третє зречення описано в Матвія 26:74, Марка 14:71 та Луки 22:60.

Півень проспівав вдруге у Матвія 26:75, Марка 14:72 та Луки 22:60. Святе Письмо не вказує, чи півень проспівав обидва рази після того, як Петро зрікся втретє, чи проспівав він один раз раніше, а вдруге — після третього зречення Петра. У будь-якому разі це не має особливого значення.

Питання: Чому в Мт 26:40, 42, 44 та Мк 14:27, 40, 41 учні спали, адже Ісус чітко просив їх не спати, а пильнувати й молитися за Нього?

Відповідь: Вони не мали спати. Учні, ймовірно, були дуже втомлені після стресу, пов’язаного з перебуванням у місці, де, як вони знали, керівники хотіли заарештувати Ісуса. Вони, мабуть, вважали Сад безпечним місцем, і в цій спокійній обстановці вони втомилися.

Ісус навіть не отримав від них ні підтримки, ні молитов, а лише їхнє хропіння.

Питання: У Мт 26:69–75, Мк 14:66–72, Лк 22:54–62; Ів 18:15–18, 25–27: як узгодити ці чотири розповіді, особливо друге заперечення?

Відповідь: Проблеми не буде, якщо згадати, що натовп зазвичай не мовчить. Спочатку розглянемо послідовність подій, потім виключимо те, що не є відповіддю, і, нарешті, дамо відповідь.

Послідовність подій:

1. Оскільки «цей учень» [Іван] був знайомий первосвященику, він увійшов у двір. Потім він вийшов назад, поговорив із дівчиною/служницею/прислугою, яка була на чергуванні, і ввів Петра через двері. Ів. 18:15-16

2. Перше звинувачення: У дворі одна дівчина/служниця первосвященика, яка стояла біля дверей, підійшла до нього (Мт), пройшла повз (Мк), поглянула на Петра у світлі вогню й сказала Петру, що він був з Ісусом. Петро грівся у дворі. Мт 26:69; Мк 14:66-67; Лк 22:54-56; Ів 18:17а

3. Перше заперечення: Петро заперечив Ісуса, сказавши: «Жінко, я Його не знаю» (Лк), «Я не знаю, про що ти говориш» (Мт) або «Я не знаю й навіть не розумію , про що ти говориш» (Мк) перед усіма ними (Мт). Мт 26:70; Мк 14:68; Лк 22:57; Ів 18:17

4. Другий раунд звинувачень: Тоді Петро вийшов до воріт (Мт), і інша дівчина [allu] сказала до натовпу: «Цей чоловік був з Ісусом із Назарету» (Мт). Петра звинуватили: «Ти теж один із них». (Лк) Служниця (Мк), знову побачивши Петра, сказала до натовпу: «Цей чоловік — один із них» (Мк). Петра запитали: «Хіба ти не один із Його учнів?» (Ів) Мт 26:71; Мк 14:69; Лк 22:58а; Ів 18:25а

5. Друге заперечення: Петро, присягаючись, сказав: «Я не є» (Ів), «Людино [anthrope], я не є» (Лк), «Я не знаю того чоловіка!» (Мт), і вдруге заперечив Ісуса. Мт 26:72; Мк 14:70а; Лк 22:58б; Ів 18:25б

6а. Третя хвиля звинувачень: Приблизно через годину (Лк) ті, хто стояв поруч [невеликий натовп?], заявили, що Петро був одним із них, і згадали про його галілейський акцент. Мт 26:73; Мк 14:70б; Лк 22:59

6б. Або до, або після події, описаної в пункті 6а, один із слуг первосвященика, родич того чоловіка, якому Петро відрізав вухо, звинуватив Петра, стверджуючи, що бачив його в оливковому гаї. Ів. 18:26

7. Третє заперечення: Петро проклявся, сказавши: «Людино, я не знаю, про що ти говориш» (Лк), «Я не знаю цього чоловіка!» (Мт) або «Я не знаю цього чоловіка, про якого ти говориш!» (Мк, Ів), і втретє заперечив Ісуса. Негайно, коли вони ще були в будинку, заспівав півень. Ісус поглянув на Петра (Мт 26:74-75; Мк 14:71-72; Лк 22:60-62; Ів 18:27).

Що не є правильною відповіддю:

Інший порядок подій не є правильною відповіддю, оскільки в євангельських оповіданнях вживаються такі слова, як «пізніше», «після» та «приблизно через годину».

Більше трьох зречень є віддалено можливим, як припустила одна людина, але немає переконливої причини, чому Ісус сказав, що Петро зречеться тричі, а це сталося більше ніж тричі.

Відповідь: (Натовп не мовчить)

Після першого зречення Петра трохи пізніше друга дівчина розповіла натовпу про Петра. Двір був усередині будинку і, ймовірно, не надто великий. Чи очікували б ви, що перша дівчина мовчатиме? — майже напевно, що ні. Вона повторила б те, що сказала Петру. Чи очікували б ви, що натовп мовчатиме на таке серйозне звинувачення? — дуже малоймовірно. Чоловік не звинувачував Петра, а запитав його, чи він був з Ісусом. Ось чому, хоча жінки звинувачували Петра, він відповів саме чоловікові.

Так само, під час третього заперечення, чи очікували б ви, що хтось звернеться до натовпу, а ніхто з натовпу нічого не скаже? Окрім цих двох речей, ймовірно, було сказано й більше.

Питання: Як у Марка 14:1 жінка (Марія Магдалина) помазала Ісуса за два дні до свята Пасхи, якщо це сталося за шість днів до пасхальної вечері?

Відповідь: Слова «свято» у перекладі короля Якова відсутні як в оригінальному грецькому тексті, так і в більш сучасних перекладах.

Питання: У Мк 15:25: чи був Ісус розп’ятий о третій годині, чи його суд відбувся о шостій годині, як сказано в Ів 19:14?

Відповідь: Спочатку факт, який не є частиною відповіді, а потім сама відповідь.

Факт, що не є частиною відповіді: як зазначали Євсевій та інші, грецькі символи для позначення чисел «три» та «шість» відрізнялися лише одним штрихом, тож це могла бути помилка переписувача. Це не є відповіддю, оскільки наступна частина показує, чому ці два часові позначення мають відрізнятися.

Відповідь:

Марк використовував єврейський день, який починався о 6:00 ранку, тож Ісуса розіп’яли приблизно о 9:00 ранку. Іоанн, який писав переважно для язичницьких читачів, у Ів. 1:39; 4:6; 19:14 використовував римський день, який починався опівночі, тож суд розпочався приблизно о 6:00 ранку.

Як історична довідка: римляни та греки починали день опівночі. Відомий астроном Клавдій Птолемей (II століття н. е.) починав кожну половину дня опівночі та опівдні, і, судячи з «Біблійного коментаря експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 2, с. 619, саме так, мабуть, з’явилися позначення «A.M.» та «P.M.».

Питання: Скептик Барт Ерман стверджує, що в Євангелії від Марка Ісус був апокаліптиком (зосереджувався на кінці світу), але не в Євангелії від Івана (книга «Jesus, Interrupted», с. 81).

Відповідь: Ісус висловлював апокаліптичні ідеї (говорив про кінець світу) у трьох Євангеліях: від Матвія 24–25, від Марка 13 та від Луки 17:20–37. Загальновизнано, що Євангеліє від Івана було написано пізніше за інші Євангелія. Євангеліє від Івана за обсягом приблизно таке саме, як й інші Євангелія. Автор наводить багато подробиць щодо промов, яких немає в інших Євангеліях, але, очевидно, не бачив потреби повторювати те, що в інших Євангеліях уже було досить чітко викладено. Звісно, книгою з найбільшою кількістю апокаліптичного матеріалу в Біблії є не Євангеліє, а Книга Об’явлення, записана Іваном.

Питання: У Мт 26:14–16; Мк 14:43–45; Лк 22:1–6 та Ів 18:2 Ерман вважає, що те, що Юда повідомив юдеям, де перебував Ісус, не мало великого значення; скоріше Юда повідомив юдеям, що Ісус вважав себе царем юдеїв, і вони могли використати це, щоб спонукати римлян стратити Його. Він визнає, що це «є дещо незвичайним тлумаченням». [А як щодо тріумфального в’їзду?] (Jesus, Interrupted, с. 170–171)

Відповідь: Він — єдина людина, про яку я чув, хто має таке незвичайне тлумачення. Ерман стверджує, що єврейські вожді могли б стежити за Ісусом і схопити Його, але у них не було достатньо вагомого звинувачення, щоб римляни засудили Його. Отже, Ерман, по суті, каже, що для єврейських вождів було важливо: а) довести, що Він проголошував Себе царем, і б) мати можливість схопити Ісуса, коли натовп не міг Його захистити. І як саме твердження Юди про те, що Ісус сказав саме це, могло б бути надійним свідченням?

А як щодо пальмових гілок і тріумфального входу? Це вже дало б їм привід для звинувачення, яке вони могли б висунути. Щодо стеження за Ісусом, коли Він щоночі зникав серед Своїх послідовників, їм знадобився б шпигун — хтось, хто змішався б із послідовниками й доповідав би їм. У єврейських провідників був шпигун: Юда.

Питання: У Мт 26:26-29 та Мк 14:22-23, чи справді сам Ісус їв хліб і пив із чаші під час Таємної вечері?

Відповідь: Так, Ісус їв разом з ними, як свідчить Лука 22:15-16. Для учнів було б дуже дивно, якби вони споживали повноцінну трапезу, а Ісус нічого не їв.

Питання: Що саме сказав Ісус під час Таємної вечері, як описано в Мт 26:26-29, Мк 14:17-26, Лк 22:15-38, Ів 13:3-29 та 1 Кор 11:24-25?

Відповідь: Жоден з цих уривків не претендує на дослівний опис.

Ось що ми можемо побачити.

Перед Вечерею

Ісус умив ноги Своїм учням і говорив про служіння (Ів. 13:3-20).

Перше висловлювання

«Я дуже прагнув з’їсти цю Пасху з вами перед Моїми стражданнями. Бо кажу вам, що не буду її їсти, доки вона не здійсниться в Царстві Божому» (Лука 22:15-16). Це також могло бути сказано безпосередньо перед або після п’ятого висловлювання.

Друге висловлювання

«Істинно кажу вам: один із вас зрадить Мене» (Матвія 26:21).

«Поправді кажу вам: один із вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене» (Марка 14:18б)

«Поправді, поправді кажу вам: один із вас зрадить Мене» (Івана 13:21б)

Третє висловлювання

«Той, хто занурив руку в чашу разом зі Мною, зрадить Мене…» (Матвія 26:23-24)

«Це один із Дванадцяти — той, хто занурює руку в чашу разом зі Мною. Син Людський піде так, як про Нього написано, але горе тому чоловікові, через якого Він зраджений! Краще б йому не народитися». (Марка 14:20б-21)

Ісус відповів: «Це той, кому Я дам цей шматочок, коли вмочу його». (Івана 13:26а)

Четверте твердження

«Ти сам це сказав». (Матвія 26:25)

П’яте твердження

«Те, що ти збираєшся зробити, зроби швидко.» (Іоанна 13:27f)

Шосте висловлювання

«Візьміть це й розділіть між собою. Бо кажу вам, що відтепер не питиму плоду виноградної лози, аж доки не прийде Царство Боже» (Лука 22:17б-18)

Сьома заява

«Візьміть і їжте; це є тіло Моє» (Матвія 26:26)

«Візьміть це; це є Моє тіло» (Марка 14:22).

«Це є Моє тіло, яке за вас віддається; робіть це на згадку про Мене» (Лука 22:19б)

«Це є Моє тіло, яке за вас; робіть це на згадку про Мене» (1 Кор. 11:24).

Молитва

Подяка за чашу (Матвія 26:27)

Восьме висловлювання

«Пийте з нього всі. Це Моя кров завіту, що проливається за багатьох на прощення гріхів. Кажу вам: відтепер не буду пити з цього плоду виноградної лози аж до того дня, коли знову питиму його з вами в Царстві Мого Отця». (Матвія 26:27б-29)

«Це є Моя Кров Завіту, що проливається за багатьох. Істинно кажу вам: відтепер не буду пити з плоду виноградної лози аж до того дня, коли знову питиму його в Царстві Божому» (Марка 14:24б-25)

«Ця чаша — це новий завіт у Моїй крові, що проливається за вас. Дивіться! Рука того, хто Мене зрадить, лежить разом із Моєю на столі. Справді, Син Людський піде, як визначено, але горе тому чоловікові, який Його зрадить!» (Лука 22:20б-22)

«Ця чаша — це новий завіт у Моїй крові; робіть це, коли будете пити з неї, на згадку про Мене.» (1 Коринтян 11:25б)

Суперечка про те, хто з них найбільший (Лк. 22:25-31)

Слова Петру про те, що півень проспіває, коли Петро тричі зречеться (Лк. 22:34)

Розмова про гаманець і мечі (Лука 22:35-38)

Спів гімну (Матвія 26:30; Марка 14:26)

Цитати з Писання наведені за перекладом BSB.

Питання: На підставі Мт 26:26-28; Мк 14:22-24; Лк. 22:19-21; 1 Кор. 11:23-26 скептик висунув припущення, що Остання Вечеря, як її описує Біблія, була повністю вигаданою, оскільки євреї зневажали ідею споживання «тіла і крові», тож не тільки Ісус знав би про це, але й Його учні та інші євреї були б обурені цим обрядом і відкинули б Його вчення. Чи є підстави для такого твердження?

Відповідь: Ні, я ніколи не чув твердження про те, що Таємна вечеря була вигаданою. Однак давайте розглянемо це питання.

Якби це викликало відразу у всіх євреїв, то що ж тоді сказати про Павла, колишнього фарисея? По-перше, він, ставши християнином, не відчував до цього відрази, і він продовжував навчати цьому інших, у тому числі євреїв.

Під час Пасхи кров ягняти наносили на одвірки, тож євреї добре знали про кровні жертви та жертвопринесення ягнят.

Іван Хреститель у Євангелії від Івана 1:29 справді назвав Ісуса Агнцем Божим, що бере на себе гріхи світу.

Це звучить як новаторське звинувачення XX століття, позбавлене історичного контексту. Спочатку слід знайти в Талмуді, пізніших єврейських писаннях, ранніх і пізніших християнських писаннях, римських джерелах або десь ще хоча б якісь докази того, що євреї відкидали це, що християни не практикували це тощо. Хтось міг би стверджувати, що Ісус насправді походив із Нової Зеландії, але чи повірили б люди в це без надання будь-яких реальних доказів?

У будь-якому разі, ось докази, окрім Біблії, що Таємна вечеря справді відбувалася. Тисячі ранніх християн загинули за свою віру. Їх звинувачували в атеїзмі (бо вони не вірили в римських богів) та в канібалізмі (це перекручення, оскільки вони їли й пили тіло та кров Христа під час Таємної вечері). То чому б їх несправедливо звинувачували в канібалізмі, якби вони не брали участі у Вечері Господній?

Ігнатій, учень апостола Івана, який помер до 116 року н. е., згадує Вечерю Господню у своєму «Листі до римлян», розділ 7, с. 77. «Я прагну хліба Божого, небесного хліба, хліба життя, яким є тіло Ісуса Христа, Сина Божого, що згодом став нащадком Давида й Авраама; і я прагну напою Божого, а саме Його крові, яка є нетлінною любов’ю та вічним життям».

«Тож дбайте про те, щоб мати лише одну Євхаристію. Бо є одне тіло нашого Господа Ісуса Христа й одна чаша, щоб [проявити] єдність Його крові»; Лист Ігнатія до Філадельфійців, розділ 4, с. 81.

Юстин Мученик у своїй «Першій апології» (147–151 рр. н. е.), розд. 66, с. 185 «І ця їжа називається серед нас Євхаристія [Євхаристія], до якої не має права причащатися ніхто, крім того, хто вірить, що те, чого ми навчаємо, є правдою, і хто був омитий омиванням, що служить для відпущення гріхів, та для відродження, і хто живе так, як заповідав Христос. Бо ми приймаємо це не як звичайний хліб і звичайний напій; але так само, як Ісус Христос, наш Спаситель, ставши тілом через Слово Боже, мав і тіло, і кров для нашого спасіння, так само нас навчають, що їжа, благословенна молитвою Його Слова, і від якої наша кров та тіло через перетворення живляться, є тілом і кров’ю того Ісуса, який став тілом».

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) у своїй праці «Проти єресей», книга 5, розділ 2, с. 528, писав: «Але якщо це [тіло] справді не досягає спасіння, то ні Господь не викупив нас Своєю кров’ю, ні чаша Євхаристії не є причастям Його крові, ні хліб, який ми ламаємо, не є причастям Його тіла».

Отже, або

а) Ісус справді мав Таємну вечерю, або

б) Матвій, Марко, Лука, Павло, Ігнатій, Юстин Мученик, Іриней та всі інші письменники ранньої Церкви помилялися.

в) Вони цього не писали; протягом століть це систематично додавалося до їхніх творів.

Щоб відповісти на заперечення в), нам потрібно знати дати найдавніших рукописів, що містять згадані вірші. Ось конкретні вірші, які стосуються Таємної вечері та конкретно згадують тіло й кров Ісуса.

Матвія 26:26–28

p45 Честер Бітті I (усі чотири Євангелія та Діяння) (100–150 рр. н. е.) (раніше вважалося, що це кінець II або початок III століття н. е.) (Мт 20:24–32; 21:13–19; 25:41–26:39

с. 37 (= «Енн-Арбор 1570») Мт 26:19–52 (середина III століття)

Ватиканус (325–350 рр. н. е.) та Сінайський (340–350 рр. н. е.) містять увесь Євангеліє від Матвія. Фотографія сторінки Євангелія від Матвія з Кодексу Сінайського наведена в «Новому міжнародному словнику Біблії» на стор. 2004.

«Александринський» [A] (бл. 450 р. н. е.) зберіг лише уривок від Мт 25:7 до кінця.

Марка 14:22–24

«Ватиканус» [B] (325–350 рр. н. е.), «Синайський» [Si] (340–350 рр. н. е.) та «Олександрійський» [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст Євангелія від Марка.

Лука 22:19–21

p75 Папіруси Бодмера 14/15 (більша частина Євангелій від Луки та Івана) містять Луки 3:18–22; 3:33–4:2; 4:34–5:10; 5:37–6:4; 6:10–7:32; 7:35–39, 41–43; 7:46–9:2; 9:4–17:15; 17:19–18:18; 22:4–24:53. Зазвичай датується 175–200 рр. н. е. або 175–225 рр. н. е. Однак його почерк дуже схожий на інший документ, папірус Фуад XIX, який, як відомо, був написаний у 145–146 рр. н. е.

Ватиканус [B] (325–350 рр. н. е.), Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст Євангелія від Луки.

1 Коринтян 11:23–26

с. 46 Честер Бітті II, 100–150 рр. н. е. 1 Кор. 1:1–9:2; 9:4–14:14; 14:16–15:15; 15:17–16:22

Ватиканський [B] (325–350 рр. н. е.), Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст 1-го Послання до Коринтян.

Питання: У Мт 26:27б-29, Мк 14:24б-25, Лк 22:20б-22 та 1 Кор 11:25б: чи брали вони чашу після хліба, чи перед хлібом, як це чітко показує Лк 22:17б-18?

Відповідь: І те, і інше. Під час єврейської Пасхи чотири чаші випивали на різних етапах трапези. Остання чаша, після трапези, була тією, про яку Ісус сказав: «Це є кров Нового Завіту…». Навіть не знаючи єврейських звичаїв, можна було б знайти відповідь, оскільки в Луки 22 згадуються як чаша перед хлібом, так і чаша після хліба.

Зверніть увагу, що в Євангелії від Матвія Ісус наказує всім випити чашу. Це суперечить попередній римо-католицькій практиці, за якою не-священики отримували лише хліб.

Крім того, Ф.Л. Годе у своєму коментарі до 1-го Послання до Коринтян, с. 63, зазначає, що Вечеря Господня є «зв’язком між Його двома приходами: пам’яттю про один, запорукою іншого».

Питання: У Лк. 22:31, 34 чи сказав Ісус, що Петро зречеться Його під час Пасхи, чи після того, як вони вийдуть, як зазначено в Мт. 26:34, Мк. 14:30 та Ів. 13:38?

Відповідь: Ця заява настільки вразила б Петра, що він, ймовірно, подумав би, ніби не почув чітко, якби Ісус не повторив її після Пасхи. До речі, Писання також не вказує, що Ісус сказав це лише двічі.

Питання: У Мт 26:57-68 та Мк 14:53-65 суд над Ісусом відбувався вночі чи вранці, як сказано в Лк 22:54-71 та Мт 27:1,2,11-26?

Відповідь: І те, і інше, оскільки відбувся суд перед єврейським Синедріоном і суд перед Пілатом.

Суд перед єврейським Синедріоном, про який йдеться в Матвія 26:57-68 та Марка 14:53-65, розпочався посеред ночі й закінчився на світанку. До речі, проводити суд вночі суперечило єврейському Закону.

Лука не розповідає про цей суд, окрім того, що описує, як Петро стояв зовні. Ісус увійшов до дому первосвященика, а потім він разом із священиками вийшов з дому.

Півень проспівав трохи перед світанком у Матвія 26:74-75, Марка 14:72 та Луки 22:60-62.

Потім настав світанок (Матвія 27:1; Марка 15:1; Луки 22:66).

Потім Ісус постав перед римським намісником Понтієм Пілатом на суді (Матвія 27:1-2, 11-26; Марка 15:1-5; Луки 23:1-5). Див. також наступне запитання.

Питання: Якою була послідовність подій перед судом у Синедріоні, описаних у Мт 26:57-68, Мк 14:53-65 та Лк 22:60-62?

Відповідь: Ось послідовність подій.

1. Спочатку вони пішли до дому Анни, тестя первосвященика Каяфи, одразу після того, як Ісуса заарештували в Гефсиманії (Лк. 22:54; Ів. 18:12-13).

2. Або в Івана 18:24, або раніше Ісуса відправили до дому Каяфи. Матвія 26:56-57 та Марка 14:51-53 оминають попередні подробиці й лише згадують про те, що його відвели до дому Каяфи.

3. Петро зрадив Ісуса один раз (Матвія 26:70; Марка 14:68; Луки 22:57; Івана 18:17).

4. Трохи пізніше Петро зрікся Ісуса вдруге (Матвія 26:71; Марка 14:69; Луки 22:58; Івана 18:25).

5. Приблизно через годину Петро зрікся Ісуса втретє. Вони все ще перебували в домі, коли заспівав півень (Матвія 26:74; Марка 14:71–72; Луки 22:59–62; Івана 18:27).

6. На світанку єврейська рада запитала Ісуса (або запитала Його знову): «Якщо Ти є Христос, скажи нам». І вони ухвалили рішення (Матвія 27:1; Марка 15:1; Луки 22:66-71).

7. На той час уже настав ранок, і Ісус у супроводі священиків покинув дім Каяфи та вирушив на суд над Ним перед римським намісником Пілатом (Матвія 27:2; Марка 15:1; Луки 23:1; Івана 18:28-38).

8. Пілат відправив Ісуса до Ірода (Лука 23:7-11а).

9. Ірод відправив Ісуса назад до Пілата (Лука 23:11б-12).

10. Напередодні вночі дружина Пілата побачила сон, у якому їй було наказано не брати участі у засудженні Ісуса. Матвія 27:19

11. Пілат запитав їх, кого вони хочуть звільнити: Варавву чи Ісуса (Матвія 27:15-27; Луки 23:18-25; Івана 18:39-40).

Питання: Чому в Мт 27:2 Понтій Пілат названий «правителем», хоча насправді він був префектом?

Відповідь: Префект (praefectus) — це більш конкретний термін для позначення правителя невеликої, важкокерованої території.

Питання: У Мт 27:2, 11–26, оскільки за межами Біблії Пілат був відомий як жорстокий і несправедливий правитель, чому в Євангеліях Пілат зображений як слабкий і дуже стурбований тим, щоб виглядати справедливим?

Відповідь: Існують два взаємодоповнювальні пояснення.

Непевне становище: Можливо, поведінка Пілата змінилася до 33 року н. е., оскільки саме в цей час він усвідомив, що перебуває в дуже непевному становищі перед імператором. Пілат наказав розмістити в палаці Ірода в Єрусалимі щити із зображенням імені імператора. Євреї звернулися зі скаргою до римського імператора, і сам Тіберій безпосередньо наказав Пілату прибрати ці щити.

Другою причиною невпевненості було те, що Пілат обійняв свою посаду завдяки впливу свого наставника, антисеміта Сеяна. Сеян був страчений Тіберієм 18 жовтня 31 року н. е., і Пілат, ймовірно, дізнався про це до 33 року н. е. До цього Тіберій не вагався карати своїх співвітчизників за здирництво та зраду. Сам Пілат був відкликаний з посади у 36/37 р. н. е.

Дві сторони: Крім того, у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 8, с. 559–560, згадується ще один фактор. «З психологічної точки зору людина, яка в глибині душі слабка, невпевнена в собі та егоїстична, опинившись на посаді, що дає владу, може стати деспотичною та байдужою. Іншими словами, характер Пілата не змінився, просто він проявив іншу свою сторону». Поведінка Пілата, хоч і могла здаватися дещо «проісусовою», насправді такою не була, про що свідчать тортури та розп’яття Ісуса. Замість того, щоб бути «проісусовим», Пілат насправді був «антисангедринським»».

Понтій Пілат не був впевненою в собі людиною. Після того як Тіберій усунув Пілата з посади в 36/37 р. н. е., Пілат, за словами Євсевія, наклав на себе руки.

Питання: У Мт 27:2–14, Мк 15:2–15; Лк 23:1–24 та Ів 19:1–15, окрім Біблії, які є докази існування Понтія Пілата?

Відповідь: Існує шість незалежних доказів поза Біблією.

1. Нехристиянський римський історик Тацит (100 р. н. е.) у «Анналах» 15:44 пише: «Христос, від імені якого [християни] отримали свою назву, був страчений за вироком прокуратора Понтія Пілата за часів імператора Тіберія»;

2. У книзі «Біблія як історія» (The Bible As History), на сторінці 373, наведено зображення аверсу та реверсу монети, випущеної римським прокуратором Понтієм Пілатом.

3. У 1961 році в римському театрі в порту Кесарії було знайдено напис, у якому згадується Понтій Пілат. Його фотографія міститься у «Біблійному словнику Вайкліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 1343, «Словнику біблійної археології Вайкліфа» (Wycliffe Dictionary of Biblical Archaeology), с. 456, та у праці «Археологія Нового Завіту» (Фіннеган) (The Archaeology of the New Testament), с. 138–139. У збережених частинах напису читається:

Народу Кесарії

Тіберіум

Понтій Пілат

Префект Юдеї

Про це також згадується у «Словнику історичного контексту Нового Завіту» (с. 534) та у праці «Археологія Нового Завіту» (Блейклок) (с. 58).

4. Філон Єврей також зазначає, що Понтій Пілат привіз золоті щити з ім’ям імператора Тіберія та повісив їх у палаці Ірода. Євреї вважали це образою і звернулися до Тіберія, який наказав Пілату зняти щити, що, ймовірно, поставило Пілата в незручне становище. («Про посольство до Гая», 38–39 (299–306), с. 784–785.

5. Йосип Флавій у працях «Старожитності юдеїв» 18.3.1 (написано приблизно 93–94 рр. н. е.) та «Війни юдеїв» 2.9.2 також згадує Понтія Пілата як намісника.

6. Ранньохристиянські автори.

Ігнатій (помер 107/116 р. н. е.) у «Листі до магнезійців», розд. 11–12, с. 64, згадує Понтія Пілата

Ісус справді зазнав гонінь за часів Понтія Пілата, справді був розп’ятий, помер і воскрес із мертвих. Лист Ігнатія до тралліанців, розд. 9, с. 70

Юстин Мученик (бл. 150 р. н. е.) Ісус Христос був розп’ятий за часів Понтія Пілата. «…і ми по праву поклоняємося Йому, дізнавшись, що Він є Сином самого істинного Бога, і ставлячи Його на друге місце, а пророчий Дух — на третє, і ми це доведемо». «Перша апологія» Юстина Мученика, розд. 13, с. 166–167

Розп’ятий за часів Понтія Пілата. «Перша апологія» Юстина Мученика, розд. 61, с. 183

Мелітон Сардський (170–180 рр. н. е.) у «Отцях донікейських», т. 8, розд. 4, с. 757, зазначає, що Ісуса засудив Пілат.

Іриней у праці «Проти єресей» (182–188 рр. н. е.), книга 3, розд. 4.2, с. 417, зазначає, що Ісус, який «поєднав людину через Себе з Богом», постраждав за часів Понтія Пілата і воскрес. Ісус є Суддею тих, кого судять.

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує 1 Тимофія 6:13 і згадує Понтія Пілата. Фрагмент 4, с. 579 (Евсевій, «Церковна історія», книга 6, розділ 14)

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) згадує Понтія Пілата у своїй праці «Апологія», розд. 21, с. 35

Іполит, єпископ Портуса (222–235/6 р. н. е.), згадує Каяфу, Ірода та бичування Ісуса Пілатом. «Проти єресі Ноета», розд. 18, с. 230

Оріген (225–254 рр. н. е.) зазначає, що натовп міг вплинути на Пілата, щоб той засудив Ісуса. Він також згадує про ворожість Пілата до Ірода та їхню очевидну дружбу. «Коментар до Євангелія від Матвія» Орігена, книга 12, розділ 1, с. 449–450.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) «зрештою схопив Його [Ісуса] і передав Його Понтію Пілату, який тоді був прокуратором Сирії від імені римлян, вимагаючи з жорстокою та впертою наполегливістю Його розп’яття та смерть». «Трактати Кіпріана», трактат 7, розд. 13, с. 468

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) згадує, що Ісуса передали Пілату. Канонічне послання, канон 9, с. 273

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) згадує, що після зради Ісуса Юдою євреї привели Його до Понтія Пілата. «Божественні інститути», книга 4, розд. 18, с. 119. Він згадує Ірода в розд. 18, с. 120.

Атанасій (331 р. н. е.) згадує, що Пілат під час суду над Христом умив руки. «Історія аріан», розділ 68, с. 295

Євсевій, християнський церковний історик (318 р. н. е.), згадує Понтія Пілата і каже, що після того, як його усунули з посади, він наклав на себе руки.

Понтій Пілат був намісником Юдеї, змінивши на цій посаді Гратуса, у 26–36/37 рр. н. е.

Питання: У Мт 27:2–14, Мк 15:2–15; Лк 23:1–24 та Ів 19:1–15, окрім Біблії, що ще ми знаємо про Понтія Пілата?

Відповідь: «Понтій» — це римський рід. «Пілат» означає того, хто озброєний пілумом, або списом. Більшість того, що ми знаємо про Понтія Пілата, походить від Йосипа Флавія. Імператор Тіберій Цезар мав друга на ім’я Сеян, який прагнув знищити всіх євреїв, і Понтій Пілат та його сучасник Флакк, ймовірно, були протеже Сеяна. Коли Понтій Пілат став намісником (або прокуратором) юдеїв у 26 році н. е., він першим приніс до Єрусалима прапори із зображенням Цезаря. Коли юдеї раніше просили їх прибрати, Пілат оточив їх солдатами й погрожував їх вбити. Йосип Флавій зазначає, що юдеї кинулися на землю, щоб продемонструвати: вони краще помруть, ніж порушать свій закон. Пілат вивіз прапори до Кесарії.

Потім Пілат взяв гроші зі скарбниці храму, щоб побудувати акведук для подачі води до Єрусалима. Коли євреї протестували, Пілат наказав солдатам, переодягненим у цивільне вбрання, змішатися з натовпом, і ті вбили багатьох із присутніх. У Луки 13:1 також записано, що Пілат вбив деяких галілеян, чию кров він змішав із їхніми жертвами.

Коли деякі самаряни зібралися на горі, щоб оглянути священні посудини, які, як вважалося, tam поставив Мойсей, Пілат відправив війська, щоб влаштувати на них засідку й убити їх. Самаряни звернулися до Вітеллія, легата Сирії, який відправив Марцелла тимчасово керувати Юдеєю та наказав Пілату у 36/37 р. н. е. з ганьбою вирушити до Риму, щоб відзвітувати про свої дії перед Цезарем. Сеян був страчений 18 жовтня 31 року н. е., і Тіберій намагався змінити антисемітську політику. Тіберій Цезар помер 16 березня 37 року н. е., коли Пілат був у дорозі до Риму. Пілат так і не повернувся до Юдеї. За переказами, він наклав на себе руки, втопившись у території сучасної Австрії чи Швейцарії.

Єврей Філон стверджує, що Ірод Агріппа I називав Пілата «від природи непохитним, поєднанням свавілля та безжальності».

У сьогоднішньому виданні «Посібника з вирішення біблійних труднощів» (с. 60) висловлюється припущення, що становище Пілата при імператорі було особливо хитким. Хоча імператор (Цезар) прагнув стабільності, Пілат тричі ледь не спричинив повстання. Імператор Тіберій нещодавно стратив низку чиновників за зраду. Якби Пілат був помічений у тому, що терпить когось, хто проголошував себе царем, не платив податків або прагнув власного царства, він став би лише одним із багатьох, кого Тіберій стратив. Цей момент не пройшов повз увагу євреїв, які сміливо заявили Пілату: «Якщо ти відпустиш цього царя, ти не друг Цезаря».

Питання: У Мт 27:19–26, Мк 15:7–15; Лк 23:23–25; Ів 18:38–40 скільки людей було в натовпі перед Пілатом, Ісусом та Вараввою?

Відповідь: Археологи провели розкопки на місці перед судом Пілата і, згідно з книгою «The Olive Tree Connection» (с. 48), встановили, що в цій зоні могло перебувати не більше 150 осіб. Під час Пасхи в Єрусалимі могло перебувати кількасот тисяч людей, але перед Пілатом могли бути лише 150. Священикам було б легко самостійно відібрати тих людей, яких вони хотіли бачити перед Пілатом, коли той запропонував звільнити одного в’язня.

Питання: Що ми знаємо про розп’яття до часів Христа, з огляду на Мт 27:26; Мк 15:15; Лк 23:20-25; Ів 19:16; Дії 2:23; Євр 12:2?

Відповідь: Розп’яття було жахливим, але поширеним способом страти серед багатьох народів.

Хто і коли: Цю практику застосовували фінікійці, карфагеняни та єгиптяни. Геродот у своїй «Історії» 3.125 згадує, що перси використовували розп’яття живих людей. У «Історії» 3.159 Геродот також зазначає, що Дарій (512–485 рр. до н. е.) розіп’яв 3000 провідних громадян Вавилону. У «Анкор-біблійному словнику» (том 1, с. 1207) також зазначається, що інші античні джерела, не обов’язково надійні, згадують про застосування розп’яття народами Індії, ассирійцями, скіфами, таврами, фракійцями, кельтами, германцями та британцями. Юлій Цезар повідомляв, що нумідійці застосовували розп’яття. Коли Олександр Великий нарешті захопив фінікійське місто Тир у 332 р. до н. е., він одразу вбив 6 000–8 000 людей, а згодом розіп’яв ще 2 000.

Євреїв розіп’яли за наказом селевкіда Антіоха IV (167 р. до н. е.), як зазначає Йосип Флавій у праці «Старожитності євреїв», книга 12, розділ 5, стор. 257. У праці «Історія юдеїв», книга 13, розділ 14.2, стор. 285, Йосип Флавій також зазначає, що правитель-садукей Олександр Янней (103–76 рр. до н. е.) розіп’яв у Єрусалимі 800 фарисеїв, попередньо вбивши їхніх дружин і дітей на їхніх очах.

Серед римлян Плавт (помер у 184 р. до н. е.) був першим письменником, який наводить свідчення про римські розп’яття, причому йшлося про людей, розп’ятих ще до його часів. Наприклад, у 217 р. до н. е. в Римі було розп’ято 25 чоловіків-рабів-змовників. Йосип Флавій зазначав, що існувало три основні форми римської страти: обезголовлення/кидання на поталу звірам, спалення та розп’яття. Він також зазначав, що спалення вважалося менш жорстоким покаранням, ніж розп’яття.

Звідки римляни дізналися про це: і греки, і римляни запозичили розп’яття у фінікійців. (Карфагенян можна вважати «західними фінікійцями»). Численні джерела свідчать про карфагенське розп’яття і про те, що римляни, ймовірно, перейняли цю практику саме від них.

Археологічні знахідки: Хоча про розп’яття широко згадували й його широко практикували, ми маємо лише одну археологічну знахідку, пов’язану з розп’яттям, згідно з книгою «Воскресіння Христа», с. 36, примітка 28. Ця єдина знахідка — кістки чоловіка на ім’я Єгоханан Бен Хагко. Один із цвяхів досі залишався встромленим у його щиколотку, оскільки, судячи з усього, люди, які його ховали, не змогли його витягнути. Ця знахідка зареєстрована в каталозі Управління старожитностей Ізраїлю під номером 95-2067/5. Розп’яття

Як християнський символ: Існують деякі дуже цікаві археологічні знахідки щодо використання хреста як символу. Звісно, Павло (близько 52 р. н. е.) «проповідував розп’ятого Ісуса» (1 Коринтян 2:2), «хвалився хрестом» (Галатів 6:14) і зазнав переслідувань за хрест (Галатів 5:11; 6:12). Але як ми можемо напевно знати, як саме виглядав хрест?

Коли у 79 році н. е. Геркуланум було зруйновано внаслідок виверження Везувію, у розкопаному будинку було виявлено хрест (латинський хрест, схожий на малу літеру «т»).

У Талпіоті, передмісті Єрусалима, були знайдені оссуарії (посудини для зберігання кісток), що датуються до 70 року н. е., на чотирьох сторонах яких було зображено хрест, схожий на знак «плюс».

За словами Юстина Мученика (бл. 138–165 рр. н. е.), у 60-му розділі своєї «Першої апології» він порівняв розп’яття з грецькою літерою «хі» (подібною до «Х»).

Згідно з «П’ятьма книгами у відповідь на Маркіона» Тертуліана (книга 3, розділ 120, стор. 153), хрест мав вигляд грецької літери «тау».

Атанасій (323–326 рр. н. е.) у праці «Про втілення», 25:3, зазначив, що лише на хресті людина помирає з розпростертими руками.

Крім того, у Римі на Палатинському пагорбі було знайдено римські графіті, що висміювали християн. На них зображено хрест із розпростертими раменами, як зазначено у праці «Археологія Нового Завіту» (Блейклок), с. 99.

Питання: Чому в Мт 27:15–19, Мк 15:6–7, Лк 23:16–18 та Ів 18:39–40 Ісуса, якого ще не визнали винним, розглядали як кандидата для «програми милосердного звільнення»?

Відповідь: Ніхто не стверджував, що римське правосуддя завжди було справедливим. Оскільки засудження Ісуса, очевидно, було майже вирішеною справою, я припускаю, що для Пілата було логічно висунути на помилування людину, яку ще не визнали винною. Іноді навіть акти милосердя можуть використовуватися в несправедливих цілях.

Питання: Чому, згідно з Мт 27:19, дружина Пілата перебувала в Єрусалимі?

Відповідь: Дружини часто супроводжували римських намісників. Ще до цього Тацит у «Аналах» 3:34–35 згадує, що Сенат обговорював пропозицію Севера Цецини щодо заборони дружинам супроводжувати магістратів, але пропозиція була відхилена.

Питання: У Мт 27:34 та Мк 15:23: чи інші пропонували Ісусу напої, а Він відмовився, чи Ісус сказав: «Я спраглий» і прийняв напій, як натякає Ів 19:28-29?

Відповідь: Люди, яких розпинали, відчували сильну спрагу, і Ісус, очевидно, не був тут винятком, сказавши, що Він спраглий. Йому подали губку, змочену в оцті. Напій містив жовч, яка притупляла біль. Спочатку Ісус прийняв губку й скуштував напій, але потім відмовився від подальшого вживання. Ісус не хотів вживати знеболювальне, коли страждав за наші гріхи.

Питання: У Мт 27:35-36; Мк 15:24; Лк 23:34б; Ів 10:23-24 моя дружина хоче поїхати до казино в Луїзіані з нагоди нашої 10-ї річниці. (Як християнин, я відчуваю певний дискомфорт з цього приводу, але поступився її бажанням.) Ми домовилися не витратити на азартні ігри більше 200,00 доларів. Це лише другий раз за 10 років, коли ми відвідуємо казино. (Минулого разу, коли ми були в казино, ми витратили, мабуть, не більше 100,00 доларів, і це було 3 роки тому.) Чи вчиняємо ми гріх, згідно зі Словом Божим?
Особисто я не можу знайти у Святому Письмі жодного місця, де б безпосередньо йшлося про азартні ігри. І я згоден, що індустрія азартних ігор призводить до залежності людей і що це галузь, без якої Америка могла б обійтися. Проте я сумніваюся, що справді грішу, якщо граю на таку невелику суму грошей і за 10 років відвідав лише два казино. Я навіть сказав дружині, що все, що ми виграємо, слід віддати на благодійність. Я навіть беру з собою брошури «Чік-тракти», щоб розкласти їх у казино. Гадаю, з цієї поїздки може вийти щось хороше. (Бут. 50:20) =) (Хоча це не допомагає мені почуватися краще щодо того, що я їду.)

Але… ось приклад для порівняння: чи повинні всі християни припинити купувати й пити вино (на особливі нагоди/весілля), оскільки алкогольна індустрія призводить до того, що мільйони людей стають залежними від цього напою?

Але тоді, який приклад я подаю своїм дітям? Що, якщо мій син виросте, вважаючи, що відвідувати казино — це нормально, а потім стане залежним від азартних ігор? З іншого боку, мій син міг би стати залежним від вина, але чи є його залежність моєю провиною, оскільки я в рідкісних випадках п’ю вино чи пиво? (І я не маю залежності)

Відповідь: У Біблії немає прямого вірша, який забороняв би віруючим грати в азартні ігри, але й немає нічого, що б говорило, що це нормально. (Є як у Старому, так і в Новому Завіті вірші, які кажуть, що вживати вино в помірних кількостях — це нормально.)

Звісно, як християни, ми не маємо читати заповіді в Біблії й намагатися відхилятися від них якомога далі, не порушуючи їх безпосередньо. Натомість ми маємо прагнути пізнати суть Божої волі щодо нас і дотримуватися її. Азартні ігри — це сфера , де ми маємо слухатися Бога, керуючись своєю совістю та розумінням того, що Йому до вподоби.

Ознаки того, що азартні ігри можуть бути прийнятними

Інші види відпочинку є прийнятними: Ви сказали, що не маєте залежності й не витратите більше ніж 200 доларів. Можна витратити 200 доларів на відвідування тематичного парку (наприклад, Діснейленду), і це не обов’язково є гріхом.

Християнське свідчення. Оскільки ви згадали, що збираєтеся взяти з собою брошури Чіка, щоб люди могли їх прочитати, вам варто перевірити, чи є у Чіка особливо доречна брошура про людей, які втрачають усі свої гроші на азартних іграх.

Порадуйте свою дружину: якщо це те, чого хоче ваша дружина, і це не заборонено, вам слід робити те, що приносить вам обом радість.

Ознаки того, що ваша пристрасть до азартних ігор може не подобатися Богу

Приклад для дітей: чи стане ваш син (та й будь-які майбутні діти) залежним від азартних ігор, чи, можливо, вони навіть один раз зіграють, нерозумно втративши великі суми грошей? Щоб з’ясувати, чи є це проблемою, чому б вам із дружиною не «потренуватися» наодинці пояснювати синові вашу пристрасть до азартних ігор, адже пізніше вам все одно доведеться це робити. Подивіться, як це прозвучить для нього.

Неминуча аморальність: чи будуть у місці, де ви граєте, якісь непристойні вистави? Якщо так, то вам не слід грати в азартні ігри чи робити що-небудь інше в цьому місці.

Що ще ви могли б робити: Якщо ви не граєте в азартні ігри, є інші екскурсії та атракції (а також кілька дуже чудових ресторанів), якими ви могли б зайнятися замість цього.

Усвідомлення гріха: Чи вважаєте ви, що ваше занепокоєння — це Святий Дух, який викриває вас у гріху, чи просто щось інше?

Можливо, ви зможете придумати ще більше аргументів «проти».

Намагайтеся слідувати за Богом: помоліться про те, чого Бог бажає для вас у цій ситуації. Я не маю прямого наказу чи дозволу, щоб показати вам це, але молюся, щоб ви прийняли найкраще рішення.

Питання: У Мт 27:38, Мк 15:32 та Лк 23:39 чи зневажали розбійники Ісуса, чи один із них покаявся й звернувся до Ісуса в Лк 23:40–43?

Відповідь: Спочатку обидва розбійники зневажали Ісуса. Однак розбійник праворуч від Ісуса згодом змінив своє серце й увірував в Ісуса. Ісус сказав йому, що сьогодні він буде з Ним у раю.

Питання: У Мт 27:44 та Мк 15:31-32 — коли саме розбійники зневажали Ісуса?

Відповідь: Святе Письмо не вказує точно. І Матвій, і Марко згадують три групи людей, які зневажали Ісуса: перехожі, священики та розбійники. Однак ці вірші не уточнюють ні порядку, якщо вони говорили це лише один раз, ні того, скільки разів . Загалом, нехарактерно, щоб хтось вимовив лише одне образливе речення й на цьому зупинився.

Сьогодні християн можуть висміювати за їхню віру злочинці, зовсім незнайомі люди і навіть фальшиві релігійні лідери.

Питання: У Лк. 21:7 чи навчав Ісус про останні часи в Храмі, чи на Оливній горі, як показують Мт. 24:3-44; Мк. 13:3-37?

Відповідь: Ісус навчав про це на Оливній горі, і, можливо, під час подорожі туди. У Луки 21 ніде не сказано, що Ісус перебував у Храмі, коли навчав про це.

Питання: У Мт 27:32, Мк 15:21 та Лк 23:26 чи ніс хрест Ісуса Симон з Кірени, чи сам Ісус, як показано в Ів 19:17?

Відповідь: І те, і інше. Зазвичай засуджений мав нести свій хрест сам, як сказано в Ів. 19:17. Однак Ісус був настільки ослаблений після бичування та побоїв, що не міг нести свій хрест всю дорогу. Тому римляни змусили перехожого, Симона з Кірени, нести його решту шляху.

Питання: Чи маємо ми в Мт 27:32; Мк 15:21 та Лк 23:26 якісь позабіблійні свідчення про Симона з Кірени?

Відповідь: Дуже ймовірно, що так. У долині Кідрон у Єрусалимі було знайдено оссуарій (скриньку для кісток), що датується до 70 року н. е., з написом «Олександр (син) Симона», «Олександр Кіренеянин». Для отримання додаткової інформації див.:

Е. Л. Сукенік, BASOR 88 (1942): 38. Написи опубліковано лише в 1962 році: Н. Авігад, «Сховище оссуаріїв з написами в долині Кідрон», IEJ 12 (1962): 1–12 + іл. 1–4.

Не опубліковано у популярному форматі аж до 2002–2003 рр.: «Скарби у сховищі: родинна гробниця Симона з Кірени», Biblical Archaeology Review, липень–серпень 2003 р.

П. В. ван дер Хорст, «Стародавні єврейські епітафії: вступний огляд тисячоліття єврейської похоронної епіграфіки (300 р. до н. е. — 700 р. н. е.)» (Кампен: Kok Pharos, 1991). 140–141.
«Biblical Archaeology Review», липень–серпень 2003 р., с. 51. Пор. http://israelpalestineguide.files.wordpress.com/2010/06/alexander-simon-ossuary-a-second-look-from-bar.pdf

Питання: У Мт 27:48; Мк 15:23; Лк 23:36 та Ів 19:29 що саме дали пити Ісусу на хресті?

Відповідь: У Мт 27:48 сказано: «кисле вино / винний оцет»; у Мк 15:23 — «вино, змішане з міррою»; у Лк 23:36 — «винний оцет»; а в Ів 19:29 — «винний оцет». Однак «жовч / оцет» — це не речовина, а опис чогось гіркого, і мірра була гіркою.

Питання: Що саме було написано на табличці над головою Ісуса в Мт 27:37, Мк 15:26, Лк 23:38 та Ів 19:19?

Відповідь: Спочатку п’ять фактів, що стосуються відповіді, а потім дві відповіді.

1. По-перше, там було не одне повідомлення, а три, оскільки в Ів. 19:20 сказано, що напис був зроблений арамейською, латинською та грецькою мовами.

2. Ось що записали автори Євангелій.

У Матвія 27:37 сказано: «Це Ісус, Цар юдеїв».

Марка 15:26: «Цар юдеїв».

Лука 23:38: «Це Цар юдеїв».

Іоанна 19:19: «Ісус із Назарету, Цар юдеїв».

3. Стародавні автори часто переказували слова своїх джерел своїми словами. Те, що ми маємо тут, є точним, але не дослівним. Так, наприклад, якщо один автор написав: «Це Ісус, цар юдеїв», а інший — «цар юдеїв», обидва могли зафіксувати одне й те саме твердження. Просто перший автор записав більше з цього твердження, ніж другий.

4. Папій, учень апостола Івана, зазначає, що Євангеліє від Матвія спочатку було написане мовою євреїв (арамейською?), а потім перекладено грецькою. Інші автори писали грецькою. Отже, між висловлюваннями та тим, що записали автори Євангелій, існує переклад.

5. Незважаючи на відмінності між цими трьома свідченнями, Марк, здається, просто записав те, що є спільним для всіх них.

Перша відповідь: Три повідомлення трьома різними мовами записані в Євангеліях від Матвія, Луки та Івана. Марко записує те, що є спільним між ними. Пілат, ймовірно, не знав арамейської, тому напис був зроблений латиною, а потім перекладений на грецьку та арамейську, щоб кожен міг його прочитати.

Друга відповідь: Оскільки автори Євангелій записують перекладені слова, а деякі речі, такі як «Це є» проти «Той», часто зливаються в перекладі, ми впевнені в змісті написів, але не знаємо точних слів. Однак тут важливий саме зміст, а не точні слова.

Питання: Які саме сім речей сказав Христос на хресті, у якому порядку?

Відповідь: Хоча порядок, наведений у Євангелії, не обов’язково відповідає порядку, у якому ці слова були сказані, найпростіше припустити, що вони йшли в хронологічному порядку, а саме:

1. Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять. Лука 23:34а

2. «Жінко, ось твій син… Ось твоя мати». Іоанна 19:25–27

3. Поправді кажу тобі: сьогодні ти будеш зі Мною в раю. Лука 23:43б

4. Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув? Матвія 27:46; Марка 15:34

5. Я спраглий. Матвія 27:48; Івана 19:28-29

6. Все звершилося. Івана 19:30

7. Перед самою смертю Ісус сказав: «Отче, у Твої руки віддаю Свого Духа». Лука 23:46а

Звичайно, Ісус міг би сказати й інші слова.

Питання: Чи справді, як описано в Євангеліях, Ісус помер на хресті, чи, як стверджує мусульманський Коран, Бог чудесним і непомітним чином замінив Його кимось іншим?

Відповідь: Різні погляди християн і мусульман є фундаментальною відмінністю між цими двома релігіями.

Християни стверджують, що це справді був Ісус, оскільки про це свідчать усі християнські та нехристиянські джерела. Аллах мусульман відрізняється від Бога Біблії, і Аллах обдурив та ввів в оману весь свій народ, змусивши його повірити, що Аллах замінив Ісуса кимось іншим.

Мусульмани стверджують, що Аллах — це той самий Бог, що й у Біблії. Заміна Ісуса Аллахом була б непомітною для будь-кого, а отже, історичних доказів цієї заміни не існувало б.

Обидві сторони можуть погодитися з двома речами: 1) Принаймні зовні здавалося, що Ісус помер на хресті. 2) У якийсь момент бог ісламу повністю обдурив і навмисно ввів в оману власний народ Аллаха.

Питання: У Мт 27:45; Мк 15:33 та Лк 23:44-45, які позабіблійні свідчення існують про те, що «темрява огорнула землю» під час розп’яття Ісуса?

Відповідь: Нерозумно очікувати, що кожна культура зафіксувала б таку темряву. Наприклад, підраховано, що 12 грудня 504 р. до н. е. сонячне затемнення затьмарило Єгипет, проте серед високоцивілізованих єгиптян чи будь-кого іншого немає жодних історичних згадок про це. Див. http://www.informationblast.com/500s_BC.html для отримання додаткової інформації. Це сталося під час Пасхи (тобто під час повного місяця), тож це не могло бути звичайним сонячним затемненням; це була незвичайна темрява. Крім того, темрява тривала від шостої до дев’ятої години. Природні затемнення не тривають три години. Згідно з https://www.wku.edu/eclipse/duration.php, найдовше затемнення теоретично може тривати до семи хвилин.

Проте нехристиянський самарійський історик Таллус писав у 52 році н. е., менш ніж через 20 років після розп’яття. Він писав, що розп’яття Ісуса супроводжувала темрява.

Самарянський історик Талл, якого не слід плутати з грецьким філософом Талесом, був досить відомим.

У «Зверненні до греків» псевдо-Юстина Мученика (після 165 р. н. е.), розд. 9, с. 277, згадуються Таллус, Філон, Йосип Флавій та інші.

У творі «Теофіл до Автоліка», розд. 29, с. 120, згадується Талл, а також більш ранній халдейський історик Берос на с. 121.

У творі «Октавій» Мінуція Фелікса, розд. 22, с. 186, згадується історик Талл.

У «Апології» Тертуліана, розд. 19, с. 33, згадуються Талл та Йосип Флавій.

Фрагмент 18 Юлія Африкана, с. 136.

Флегон був карійським грецьким письменником, який творив незабаром після 137 року н. е. Він писав, що в четвертому році 202-ї Олімпіади [33 рік н. е.] сталося «найбільше сонячне затемнення» і що «у шосту годину дня [о 12:00] настала ніч, так що на небі навіть з’явилися зірки. У Бітінії стався великий землетрус, і в Нікеї багато чого було перевернуто» («Справа Христа», с. 111). Оріген (225–254 рр. н. е.) також згадує, що Флегон писав про темряву у 13-й або 14-й книзі письменника Флегона. Оріген, «Проти Цельса», книга 2, розд. 14, с. 437; книга 2, розд. 33, с. 445; книга 2, розд. 59, с. 455.

У «Діатессароні» Татіана (бл. 172 р. н. е.), розділ 51, с. 123, сказано, що коли Ісуса розіп’яли, з 6-ї до 9-ї години настала темрява. У «Діатессароні» Татіана, розділ 52, с. 123, сказано, що коли Ісус помер, стався землетрус.

Мелітон Сардський (170–177 рр. н. е.) зазначає, що земля затремтіла, сонце сховалося, а день змінився, бо вони не могли знести того, що їхній Господь висів на дереві. З «Роздуму про душу та тіло», розділ 2, «Донікейські отці», т. 8, с. 756

Іриней у праці «Проти єресей» (182–188 рр. н. е.), книга 4, розділ 34, с. 512, пише: «А ті моменти, пов’язані зі стражданнями Господа, які були передбачені, не здійснилися в жодному іншому випадку. Адже ні при смерті жодної людини серед древніх не сталося так, щоб сонце зайшло опівдні, ні розірвалася завіса храму, ні затремтіла земля, ні розкололися скелі, ні воскресли мертві, ні хтось із цих людей [давніх] не воскрес на третій день, ні не був прийнятий на небо… Тому пророки говорили не про когось іншого, а про Господа, в якому зійшлися всі ці згадані знамення».

Тертуліан (бл. 200 р. н. е.) у праці «Про піст», розд. 10, т. 4, с. 109, також згадує про темряву, що супроводжувала розп’яття Ісуса. Він також згадує про це у праці «Відповідь євреям», розд. 12, с. 170.

Іполит був єпископом Портуса (222–235/6 рр. н. е.). Він згадує, що заради Ісуса «сонце потемніло, день не має світла, скелі розколюються, завіса розірвалася, основи землі похитнулися, гробниці відкрилися, а мертві воскресли». «Проти єресі Ноета», розд. 17, с. 230

У «Ебіонітських визнаннях Климента» (бл. 211–250 рр. н. е.), книга 1, розділ 42, стор. 88, сказано, що Ісус страждав за нас, сонце потемніло, а гори розкололися, коли Він пішов на хрест. Він воскрес.

Оріген (твори 225–254 рр. н. е.) згадує про темряву, що огорнула землю, та про гробниці, що розверзлися, у праці «Проти Цельса», книга 2, розділ 33, с. 445.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.): «Слово Боже мовчки ведуть на забій. І коли біля хреста Господнього зірки збентежені, стихії схвильовані, земля тремтить, ніч затьмарює день, сонце…» — «Трактати Кіпріана», трактат 9, розділ 7, стор. 486

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) згадує про землетрус у Євангелії від Матвія. «Лист до єпископа Васіліда», канон 1, с. 94.

Арнобій (297–303 рр. н. е.) у праці «Проти язичників», книга 1, розд. 53, с. 428, згадує про темряву під час смерті Ісуса.

Атанасій (318 р. н. е.) (побічно) зазначає, що сонце потемніло, а земля затремтіла, коли помер Спаситель. «Втілення Слова», розд. 49.4, с. 63

Лактанцій (260–325 рр. н. е.) описує, що в ту саму годину, коли помер Ісус, стався землетрус, а сонце раптово приховало своє світло, і з шостої до дев’ятої години панувала темрява. «Божественні інститути», книга 4, розділ 19, с. 122.

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) згадує, як гробниці розверзлися, земля хиталася, світла злякалися, а Сонце й Місяць зникли, зірки приховали своє сяйво, коли Ісус страждав на хресті. «Листи про аріанську єресь», лист 5.6, с. 301

Після Нікейського собору (325 р. н. е.)

Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.) (уривок): «Створіння звільняється завдяки посередництву цієї Жертви за гріхи; навіть скелі втрачають свою твердість і міцність». «Про Трійцю», книга 3, розділ 11, с. 65

Атанасій (бл. 371 р. н. е.) каже: «Сонце приховало свої промені, земля затремтіла, а скелі розкололися…» Особистий лист 61 (До Максима), розд. 2, с. 578

Атанасій (356–360 рр. н. е.) згадує, що завіса розірвалася, сонце сховалося, скелі розкололися, а мертві в могилах повстали. «Чотири промови проти аріан», промова 3, розд. 29, с. 424

Ефраїм Сирійський (350–378 рр. н. е.) зазначає, що під час смерті Ісуса настала темрява й стався землетрус. «Гімни Різдва», гімн 3, с. 273.

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) згадував, що за часів Єзекії сонце рухалося назад, а за Христа сталося сонячне затемнення. («Перша катехетична лекція», 2, «Нікейські та постнікейські отці», с. 12)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) зазначає, що під час розп’яття сонце потемніло. «Перша катехітична лекція», 4, розд. 10, «Нікейські та пост-Нікейські отці», с. 21, і скелі розкололися. Лекція 4, розд. 11, с. 22

Григорій Назіанзенський (330–391) під час обговорення розп’яття Ісуса каже: «Він огорнув видимий світ темрявою» та «…бо відкрилися таємничі двері Неба; скелі розкололися, мертві воскресли. Він помирає, але дарує життя, і Своєю смертю знищує смерть». Про Сина — Третя богословська промова, розд. 20, с. 309

Теодор Мопсуестійський (392–423/429 рр. н. е.) стверджує, що за часів Христа сонце й місяць справді потемніли. Він також згадує «спасительну кров Христа Господа». Коментар до книги Йоіла, розд. 2, с. 119

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) згадує про темряву, що настала, коли Ісуса розіп’яли. «Місто Боже», книга 3, розд. 15, с. 51.

Питання: Чи згадки в Євангеліях про темряву, землетрус та розірвану завісу під час розп’яття Христа є лише образними і насправді не відбувалися, оскільки про них ніде більше не згадується, як стверджується у книзі «Деякі відповіді на питання», с. 37–38?

Відповідь: Ні. Докази щодо темряви див. у попередньому питанні, а докази щодо землетрусу — у питанні щодо Мт 27:51.

Питання: У Лк. 23:45–46 скептик Барт Ерман зазначає, що завіса Храму розірвалася, коли Ісус ще був живий, тоді як у Євангелії від Марка вона розірвалася після Його смерті. («Ісус, перерваний», с. 68) Далі він запитує, чи розірвана завіса означає, що Бог відкинув єврейську систему поклоніння, чи вона символізує спокуту Ісуса за нас. (також у «Ісус, перерваний», с. 52)

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти. 1) Звісно, розірвана завіса може символізувати більше ніж одну річ, особливо коли ці дві речі тісно пов’язані. Однак насправді це не символізує того, що Бог відкинув єврейську систему поклоніння; скоріше це означає, що тепер, коли Ісус спокутував гріхи, єврейська система поклоніння добігла кінця. (Дійсно, храм буде зруйновано протягом 40 років.)

2) Лука не вказує, у який саме момент завіса розірвалася надвоє. У Луки 23:44–46 сказано, що від шостої до дев’ятої години настала темрява, завіса храму розірвалася надвоє, а Ісус вигукнув перед смертю. Порядок цих подій не вказано.

Питання: Щодо Євангелія від Луки скептик Барт Ерман у книзі «Ісус, перерваний» (с. 46–47) зазначає: «Смерть Ісуса має важливе значення як для Марка, так і для Луки. Але для Марка його смерть є спокутою; для Луки — це причина, через яку люди усвідомили, що вони грішні й повинні звернутися до Бога за прощенням. Отже, причина смерті Ісуса є досить різною, залежно від того, якого автора ви читаєте» (також у книзі «Ісус, перерваний», с. 94).

Відповідь: Ерман намагається вигадати розбіжність у віруваннях між Марком і Лукою, якої насправді немає. Навіть Ерман визнав би, що Євангеліє від Луки та «Діяння апостолів» написані одним і тим самим автором. Ймовірно, одне з найясніших тверджень про спокуту, зроблених Лукою, міститься в «Діяннях апостолів» 5:30–31: «Бог наших батьків воскресив Ісуса, якого ви вбили, повісивши Його на дереві. Бог возвеличив Його до Своєї правої руки як Князя і Спасителя, щоб дарувати Ізраїлю покаяння та прощення гріхів» (підкреслення додано, щоб показати, де Ерман помиляється).

Питання: У Мт 27:54 та Мк 15:39 чи сказав сотник: «Це був Син Божий», чи «Це був праведник», як зазначено в Лк 23:47?

Відповідь: І те, і інше. Сотник не був обмежений у тому, щоб вимовити лише одне речення. Євангелія часто не цитували дослівно і не включали кожне слово, тож, ймовірно, сотник сказав і щось ще.

Більшість людей погодиться, що протягом усього часу — від моменту смерті Ісуса до того, як вони переконалися, що Він помер, і зняли Його тіло з хреста, — сотник мав достатньо часу, щоб сказати більше, ніж одне речення. Було б досить дивно, якби сотник повністю мовчав, за винятком одного речення.

Питання: Що таке гармонія Євангелій після Воскресіння?

Відповідь: Перш за все, я повинен визнати, що тут я просто «заново винайшов колесо». Ще в 246–265 рр. н. е. Діонісій, єпископ Олександрійський, показав, що автори Євангелій не «розходилися в думках чи суперечили один одному», і надав добру та досить повну гармонію Євангелій після Воскресіння у своєму «Листі 5 — до єпископа Васіліда», канон 1, «Донікейські отці», т. 6, с. 94–95. У будь-якому разі, ось узгодження цих 29 подій, і воно збігається з його версією.

Цифри позначають події, які мають відбуватися в певному порядку, а літери, такі як a, b, c, позначають події, які могли відбуватися в будь-якому порядку. Слова, виділені жирним шрифтом, вказують на часові, порядкові та місцеві орієнтири. Підкреслені вірші вказують на уривки, які не розташовані в хронологічному порядку.

Після воскресіння Ісуса з мертвих: Мт 28, Мк 16, Лк 24, Ів 20–21

R1a. Коли минула субота, Марія Магдалина, інша Марія [мати Якова], Саломія та інші жінки вирушили до гробу. Мт 28:1б; Мк 16:1-3; Лк 24:1; Ів 20:1

R2a. Стався землетрус, коли ангел відкинув камінь. Вартові стали немов мертві. Мт 28:2-4

R2b. Ангел відкинув камінь. Мк 16:4; Лк 24:2

R1b. Тіла не знайшли, і двоє «чоловіків» заговорили до жінок. Лк 24:3-8; Ів 20:2

R3. Вранці, коли Ісус воскрес, ангел з’являється жінкам і каже їм передати учням, щоб вони йшли до Галілеї. Мт 28:5-7; Мк 16:5-8

R4a. Поки жінки поспішали назад, Ісус також з’явився їм і наказав передати учням, щоб вони йшли до Галілеї. Мт 28:8-10

R4b1. Коли жінки повернулися з гробниці, учні не повірили їм. Лк 24:9-11

R4b2. Петро та Іван біжать до гробниці; Іван прибігає туди першим. Лк 24:12; Ів 20:3-9

R4b3. Потім учні повертаються до своїх домівок [у Єрусалимі]. Ів. 20:10

R4c. Вартові розповідають про це священикам; ті дають їм хабар. Мт 28:11-15

R4d. Поки Марія плакала, до Марії Магдалини з’являються двоє чоловіків, а потім — Ісус. Мк 16:9-11; Ів 20:11-18

R5. Того ж дня на дорозі до Емауса Ісус з’являється двом учням (не з числа одинадцяти). Він залишається з ними до вечора. Мк 16:12; Лк 24:13-29

R6. Одразу ж ці двоє учнів поспішили назад до Єрусалима (відстань — 7 миль, 11 кілометрів) і розповіли про це одинадцятьом учням. Мк 16:13; Лк 24:33-35

R7. У Єрусалимі, ввечері того самого дня, коли воскрес Ісус, коли ці двоє розмовляли з учнями, Ісус вперше з’являється десятьом учням. Ів. 20:19-23

R8. Інші учні розповідають Томасу, що бачили Ісуса. Ів. 20:25

R9. Через вісім днів Ісус з’являється вдруге перед одинадцятьма учнями, включаючи Томаса. Мк 16:14; Ів 20:19, 26–31

R10. Ісус з’являється їм (втретє) біля Тиверійського моря [Галілея]. Вони виловили 153 риби. Мт 28:19-20; Ів 21:1-14

R11a. Тричі Ісус запитує Петра, чи любить той Його. Ів. 21:15-23

R11b1. Ісус з’являється перед понад 500 послідовниками. 1 Кор. 15:6

R11b2. Ісус з’являється своєму братові Якову. 1 Кор. 15:7

R12. У Галілеї Ісус з’являється учням і дає їм велике доручення. Мт 28:16-20; Мк 16:15-18

R13. Вони повертаються до Єрусалима, залишаючись там або у передмісті — Віфанії.

R14. Під час трапези Ісус наказує їм залишатися в Єрусалимі, доки вони не отримають силу з висоти (Лк. 24:49; Дії 1:4). Вони виконують цей наказ. Лк. 24:52

R15. Ісус веде їх до Бетанії, передмістя Єрусалима на схилі Оливної гори. Лк 24:50

R16. Через сорок днів після воскресіння (Ді 1:3) Ісус возноситься на Небо в хмарах у Віфанії, на схилі Оливної гори. Мк 16:19; Лк 24:50-51; Ді 1:9-11

R17a1. Повернувшись до Єрусалима, апостоли залишаються в храмі. Лк 24:52-53

R17b. Одинадцять апостолів обирають Маттіаса на заміну Юді. Дії 1:15-26

R18. У Єрусалимі в день П’ятидесятниці (через 50 днів після Пасхи) апостоли наповнюються Святим Духом. Дії 2

R19. Після цього апостоли вільно подорожують. Мк 16:20

Питання: У Мт 28:1, Мк 16:2, Лк 24:1 Марія була біля гробниці одразу після сходу сонця, чи вона прийшла до гробниці, коли ще було темно, як сказано в Ів 20:1?

Відповідь: Обидва варіанти є правдивими. У Ів. 20:1 сказано, що вони йшли до гробниці, коли ще було темно, але Мк. 16:2 вказує, що вони прибули до гробниці, коли сонце вже зійшло. Якби вони залишилися у Віфанії, а гробниця була трохи за межами Єрусалима, то їм знадобився б деякий час, щоб дістатися з передмістя до самого Єрусалима.

Питання: Чому в Мт 28:1; Мк 16:1-2, Лк 24:1, Ів 20:1 жінки пішли до гробниці, якщо, згідно з Мт 27:62-66, на ній була римська печатка?

Відповідь: Є дві можливі відповіді, але друга є більш імовірною.

Жінки думали, що їм дозволять: накладати печатку та ставити охорону з римських солдатів на гробницю не було звичайним звичаєм. Первосвященики та фарисеї спеціально попросили Пілата, щоб «гробницю було надійно охоронено аж до третього дня» (Мт 27:64). Влада не хотіла забороняти похоронні звичаї, а лише переконатися, що ніхто не викраде тіло, тож можна було очікувати, що жінкам дозволять це зробити.

Жінки не знали про печатку та охорону: охорона гробниці злочинця та встановлення на ній римської печатки й розміщення навколо неї римських солдатів було вкрай незвичайним. У Луки 23:55-56 сказано, що жінки пішли за Йосипом, щоб побачити, де покладено тіло Ісуса, а потім пішли додому, щоб приготувати пахощі та мазі. Іншими словами, вони не залишалися біля гробниці, щоб спостерігати за нею. Прохання про печатку та охорону було висловлено лише наступного дня, згідно з Матвія 27:62. Тож жінки, ймовірно, не знали ні про печатку, ні про охорону.

Питання: Чому в Мт 28:1; Мк 16:1-2, Лк 24:1, Ів 20:1 жінки пішли до гробниці, щоб обгорнути тіло, якщо Йосип з Ариматеї та Никодим уже обгорнули тіло, як зазначено в Ів 19:39?

Відповідь: Ісус помер близько 15:00, і між тим, як Йосип з Ариматеї попросив тіло, Пілат перевірив, чи Ісус справді помер, і тим, як вони зняли тіло з хреста та віднесли його до гробниці, минув певний проміжок часу. До настання темряви у них не було б достатньо часу для належного поховання (на зразок єгипетських мумій). Отже, Йосип та Никодим у Ів. 19:38-39 виконали першу частину, зокрема додали ароматичні речовини, щоб запобігти розкладанню тіла протягом кількох днів, а потім вони мали повернутися й обгорнути його належним чином, тобто обмотати смужками тканини його руки, ноги, тулуб і голову при денному світлі в неділю. Це може здаватися дещо моторошним завданням, але це був поширений звичай того часу.

Крім того, хоча ми не знаємо багато про єврейські похоронні звичаї того часу, але в єгипетських похоронних звичаях частина підготовки тіла все одно відбувалася лише через кілька днів після смерті.

Питання: У Мк 16:1–8, Мт 28:1–8, Лк 24:1–11, Ів 20:1–12, яке значення має те, що жінки побачили порожню гробницю?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

а) Хоча євреї не бальзамували своїх померлих, вони все ж використовували пахощі під час поховання. Це аж ніяк НЕ було свідченням того, що жінки вірили в те, що Ісус воскресне з мертвих. Навпаки, це були жінки, які з живим почуттям виконували свій обов’язок, поєднуючи любов і розчарування. Чи продовжували б ви вірно служити Богові, якби зіткнулися з розчаруванням?

б) У грецькій та латинській культурах жінок вважали нижчими за чоловіків. Якби хтось хотів змінити цю історію, щоб вона більше сподобалася читачам, він міг би просто опустити цю частину або ж сказати, що гробницю першими побачили чоловіки, а не жінки. Це свідчить про те, що автори просто записали те, що сталося.

в) Подібно до цього, у єврейській культурі жінок вважали важливими, за винятком того, що їхнє свідчення вважалося нікчемним згідно з єврейською Мішною «Рош Ха-Шана» 1.8.

г) Бог міг би надати честь першими побачити воскреслого Ісуса будь-кому, але Він вирішив надати її саме жінкам. Можливо, це знак для всіх культур, включаючи нашу власну, що загалом ми повинні шанувати, вірити та довіряти жінкам так само, як і чоловікам.

Питання: У Мк 15:47 Марія Магдалина та Марія, мати Йосипа, бачили, де поклали Ісуса, чи це були жінки, які прийшли з Ісусом із Галілеї, як сказано в Лк 23:55?

Відповідь: І ті, і інші. З одного боку, «жінки з Галілеї» можуть означати жінок, які подорожували з Ісусом із Галілеї, не обов’язково народжених у Галілеї. З іншого боку, Магдала була містом у Галілеї, на західному березі Галілейського моря.

Питання: У Мт 28:1 гробниця була закрита, чи камінь відкотили, як сказано в Лк 24:2?

Відповідь: У Лк. 24:2 сказано, що камінь був відкочений до того, як вони туди дійшли. Мт. 28:2 також згадує, що камінь був відкочений, пояснюючи тим самим Мт. 28:1. Ніде не сказано, що жінки були присутні, коли камінь відкочували.

Питання: У Марка 16:4 скептик Барт Ерман запитує, чи камінь уже був відкочений, чи його відкотив ангел [нібито], коли жінки були там (Мт 28:2)?

Відповідь: В обох Євангеліях камінь був відкочений до того, як ангел заговорив із жінками. У Матвія 28:2 не сказано, що жінки були присутні в той момент, коли камінь відкотили.

Питання: Що сталося, коли Ісус воскрес, як описано в Мт 28:1-8, Мк 16:1-8, Лк 24:1-10 та Ів 20:1-8?

Відповідь: Ісус знову був живим у своєму фізичному тілі. Його справжнє, з шрамами, фізичне тіло все ще можна було торкатися (Ів. 20:27; Мт. 28:9; Лк. 24:39) і їсти (Лк. 24:41-43). У Луки 24:39 Ісус сказав, що Його тіло після воскресіння мало плоть і кістки, і, гадаю, ви погодитеся, що Ісус знав це краще за будь-кого іншого! Однак тіло Ісуса було прославленим фізичним тілом, яке могло проходити крізь стіни (Іоанна 20:19-20) і зникати (Луки 24:31).

Тертуліан (198–220/240 рр. н. е.) Христос помер за наші гріхи і воскрес у Своєму тілі. Це є сама основа Євангелія, нашого спасіння. «П’ять книг проти Маркіона», книга 3, розд. 8, с. 328

Новатіан (250/254–256/7 рр. н. е.) «Те, що Він [Ісус] воскрес у тій самій тілесній субстанції, в якій помер, підтверджується ранами того самого тіла, і таким чином Він у Своїй плоті показує закони нашого воскресіння, оскільки у Своєму воскресінні Він відновив те саме тіло, яке мав від нас». «Трактат про Трійцю», розд. 10, с. 620.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) розглядає гіпотезу, що, можливо, Ісус страждав лише у видимості. «Якщо Він страждав у видимості, а не насправді, то й Ірод судив Його лише у видимості; у видимості Пілат умив руки щодо Нього, і у видимості Юда зрадив Його. Каяфа також видав Його у видимості; юдеї схопили Його у видимості, і апостоли… Навіть Його кров була пролита лише на вигляд; євангелісти проповідували Євангеліє лише на вигляд; Христос зійшов з Неба лише на вигляд, і Він вознісся лише на вигляд. Спасіння людства також було лише на вигляд, а не насправді. Чому ж тоді Христос каже: «Я є істина»?». «Діалог про істинну віру», п’ята частина, розд. 851а, с. 149

Питання: У Ів. 20:1 чи прийшла Марія Магдалина до гробу сама, чи Марія Магдалина та інша Марія (Мт. 28:1), чи Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія (Мк. 16:1), чи Магдалина, Іоанна, Марія, мати Якова, та інші жінки (Лк. 24:10)?

Відповідь: Прийшли Марія Магдалина, Іоанна, Марія, мати Якова, та інші жінки. У Ів. 20:1 НЕ сказано, що Марія прийшла сама. Якщо прийшла група жінок, то все одно є правильним, хоча й не настільки точним, згадати одну, двох або трьох із них. Якщо деякі прийшли раніше, а деякі — одразу після них, то все одно є правильним, коли в одному описі сказано, що прийшли деякі, а в іншому — згадано всю групу.

Питання: У Мт 28:2-5 та Мк 16:5 був лише один ангел, чи було їх двоє, як у Лк 24:4 та Ів 20:12?

Відповідь: Якщо було двоє або більше ангелів, то також правильно, що був один ангел. Це один із багатьох прикладів, коли євангельські розповіді є точними, але не прецизійними.

Питання: У Мт 28:8 жінки розповіли про це учням, чи нікому не розповіли, як сказано в Мк 16:8? («Ісус, перерваний», с. 48)

Відповідь: Марко, очевидно, не мав на увазі, що жінки нікому не розповідали про це до кінця свого життя. Звісно, вони нікому не розповідали про те, що бачили, коли тікали від гробниці. Якщо прочитати весь уривок з Матвія 28:8–10, то жінки бігли, ще нікому нічого не розповівши, а потім зустріли Ісуса. Ісус сказав: «Скажіть моїм братам» (тобто учням). Якщо бути прискіпливим, то, строго кажучи, у Матвія 28 насправді не сказано, що жінки послухалися й розповіли комусь. Однак дії учнів чітко вказують на те, що жінки розповіли учням.

Питання: У Мт 28:9 чи впізнала Марія Магдалина Ісуса, коли Він вперше з’явився їй, чи ні, як сказано в Ів 20:14?

В: У Матвія 28:9 не вказано, як швидко Марія впізнала Ісуса; там просто сказано, що вони на деякий час впізнали Ісуса. У Івана 20:14 Марія спочатку не знала, що це був Ісус. Але Івана 20:15-17 також показує, що потім вона ДІЙСНО впізнала Ісуса.

П: У Євангелії від Івана 20:29 благословенні ті, хто вірує, не бачивши, чи в Євангелії від Луки 10:23 благословенні ті, хто бачить?

В: Ісус говорить дві різні речі в різних контекстах, і обидві групи є благословенними, але по-різному.

У Євангелії від Івана 20:29 Ісус НЕ сказав, що ті, хто особисто бачив Його після воскресіння, не є благословенними. Натомість Ісус сказав сумнівному Томасу: «Тому що ти [тепер] побачив Мене, ти повірив; благословенні ті, хто не бачив, а все ж повірив» (BSB). Томас робив появу Ісуса після воскресіння основою своєї віри. Ісус говорив, що більш благословенні (високо оцінені) ті, хто, маючи чудеса на підтримку своєї віри, не роблять чудеса основою своєї віри, як це зробив Тома.

У Луки 10:23 Ісус каже учням (включно з Томою), що вони були благословенні (про що свідчить те, що їм було надано особливу милість) за те, що на власні очі побачили те, що побачили.

Що є основою вашої віри в Христа? Якщо це лише чудеса, то що, якщо сатана вчинить фальшиве чудо? Якщо це лише апологетика, то що, якщо ви зустрінете нехристиянина, який краще за вас веде дискусію? Якщо це лише наявність відповіді на кожне заперечення щодо Біблії, то що, якщо хтось висуне нове заперечення щодо Біблії, на яке у вас немає відповіді? Основою нашої віри має бути наш стосунок із Христом; усі ці інші речі є корисними для підкріплення нашої віри, але вони не повинні бути її основою.

Питання: У Лк. 24:44 чи поділяли євреї Біблію на три частини, чи лише на дві, як показує Мт. 5:17?

Відповідь: Євреї використовували обидва варіанти, як і Ісус.

Закон і Пророки: Євреї називали Старий Завіт «Законом і Пророками» згідно з Матвія 5:17–18; Луки 24:27 (Мойсей і Пророки); Захарія 7:12 (Закон або ранні пророки); 2 Макавеїв 15:9; Кумранський «Посібник з дисципліни» 9.11.

Тричленний поділ (Закон, Пророки, Писання): Пролог до «Еклезіаста» (бл. 132 р. до н. е.), Філон Олександрійський (бл. 40 р. н. е.): «…вивчаючи там закони та священні пророцтва Божі, висловлені святими пророками, а також гімни, псалми та всілякі інші речі…» «Контемплативне життя» 25, с. 700, Йосип Флавій (37–100 рр. н. е.) «Проти Апіона» 1.8 та Вавилонський Талмуд (IV ст. н. е.). У пролозі до книги Сираха згадуються «Закон, Пророки та інші книги отців». У Сираха 39:1 сказано: «закон, мудрість, пророцтво». У Галахічному листі з Кумрана згадуються «книга Мойсея, Пророків, Давида та історія покоління» (4QMMT).

Ісус, очевидно, не надто переймався точним поділом, аби тільки читачі розуміли, про що Він мав на увазі, коли згадував Закон, Пророків та Псалми у Луки 24:44.

Питання: У Лк. 24:49 чи мали учні залишатися в Єрусалимі, чи вони пішли до Галілеї, як зазначено в Мт. 28:10, 16?

Відповідь: Спочатку їм було наказано йти до Галілеї, що вони й зробили з восьмиденною затримкою. Потім вони повернулися до Єрусалима, і Ісус сказав їм залишатися там, доки не отримають силу з висоти. Ось послідовність подій протягом тих 40 днів, що Ісус перебував на цій землі після Свого воскресіння і до Свого вознесіння.

R2. «Ідіть до Галілеї» — саме це сказав їм ангел вранці того дня, коли воскрес Ісус (Мк. 16:7). Ісус також з’явився жінкам і наказав їм сказати учням, щоб ті йшли до Галілеї (Мт. 28:9-10).

R7. У Єрусалимі, ввечері того самого дня, коли воскрес Ісус, коли двоє розмовляли з одинадцятьма, Ісус з’явився десятьом учням (Івана 20:19-23).

R9. Через вісім днів Ісус знову з’явився всім учням, включаючи Томаса (Івана 20:19, 24–29).

R10. Вони вирушили до Галілеї, до Тиверійського моря [Галілея] (Матвія 28:19-20; Івана 21:1-24).

R14. Вони повернулися до Єрусалима, де або залишилися там, або в передмісті Бетанії. (мається на увазі)

R15. Під час трапези Ісус наказав їм залишатися в Єрусалимі, доки вони не отримають силу з висоти (Лука 24:49; Дії 1:4). Вони виконали цей наказ (Лука 24:52).

R16. Ісус привів їх до Бетанії, передмістя Єрусалима на схилі Оливної гори (Лука 24:50).

R17. Через сорок днів після Воскресіння (Дії 1:3) Ісус вознісся на Небо в хмарах (Марк 16:19; Лука 24:50-51; Дії 1:9-11).

R19. У день П’ятидесятниці, що припав на 50-й день після Пасхи, вони наповнилися силою Святого Духа (Дії 2).

R20. Після цього вони вільно подорожували між Єрусалимом та іншими містами.

Див. питання про узгодженість подій після Воскресіння, щоб ознайомитися з повною послідовністю подій.

Питання: Чи є «Свідчення Флавія» Йосипа Флавія у праці «Старожитності юдеїв» 18.63-64 історично достовірним?

Відповідь: Спочатку наведемо текст грецькою мовою, а потім — обговорення. Там сказано: «Приблизно в той час жив Ісус, мудрий чоловік, якщо, звичайно, його взагалі можна назвати людиною. Адже він був тим, хто творив дивовижні чудеса і був вчителем для тих, хто охоче приймав істину. Він привернув до себе багатьох євреїв і багатьох греків. Він був Христом. Коли Пілат, почувши звинувачення проти нього від найвизначніших серед нас людей, засудив його до розп’яття, ті, хто спочатку полюбив його, не зреклися своєї прихильності до нього. На третій день він з’явився перед ними, повернувшись до життя, бо пророки Божі пророкували про нього ці та незліченні інші дивовижні речі. І плем’я християн, назване на його честь, донині не зникло».

Майкл Дж. Вілкінс та Дж. П. Мореланд у книзі «Ісус під вогнем: сучасна наука переосмислює історичного Ісуса» (Jesus Under Fire: Modern Scholarship Reinvents the Historical Jesus), с. 212–213, зазначають: «Наукові думки щодо цього уривка можна розділити на три табори: (1) ті, хто відстоює суттєву автентичність уривка; (2) ті, хто відкидає весь уривок; (3) ті, хто вважає, що уривок має автентичне ядро, але також містить християнські вставки. Більшість сучасних науковців схиляється до останньої думки». В арабській версії, складеній Агапієм, мелькитським єпископом Ієраполіса в Сирії X століття, замість «чудес» вказано «добру поведінку», після трьох днів стоїть слово «повідомлення», а перед словами «він був Месією» вставлено слово «можливо». Євсевій Кесарійський (діяльність у 325 р. н. е.) цитує цей уривок, але Оріген (225–254 рр. н. е.) зазначає, що Йосип Флавій говорив про Якова, але НЕ говорив про Христа (Оріген, «Проти Цельса», книга 1, розд. 47, с. 416; книга 2, розд. 13, с. 437).

Питання: Які ранні автори називали Євангелія саме «Євангеліями»?

Відповідь: Ось список.

Діогнету (бл. 130–200 р. н. е.), розділ 11, стор. 29: «…віра Євангелій утвердилася, а традиція апостолів збереглася…»

Юстин Мученик (151–155 рр. н. е.): «Адже апостоли у своїх спогадах, які називаються Євангеліями, передали нам те, що їм було доручено»; «Перша апологія Юстина», розділ 66, стор. 185

Теофіл до Автоліка (168–181/188 рр. н. е.), книга 3, розд. 12, с. 114, каже: «знайдено як у пророків, так і в Євангеліях, бо всі вони говорили, натхненні одним Духом Божим».

Гегесіпп (бл. 170 р. н. е.) у праці «П’ять книг коментарів до Діянь Церкви», розд. 3, т. 8, с. 764, згадує Писання Євангелій.

Клавдій Аполлінарій (160–180 рр. н. е.) згадує Матвія, Євангелія та Закон. «Донікейські отці», т. 8, розд. 772

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.): «Неможливо, щоб Євангелій було більше чи менше, ніж є. … “Стовп і основа” Церкви — це Євангеліє та дух життя; доречно, щоб вона мала чотири стовпи, що з усіх боків випромінюють безсмертя». Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 11.8

Іриней згадує про «вивчення Євангелій» у праці «Проти єресей», книга 2, розділ 22.3, с. 390.

Мураторіанський канон (бл. 190–217 рр. н. е.) Третя книга Євангелій — це Євангеліє від Луки. Мураторіанський канон 1. (Отже, неназвані Матвій та Марк зараховуються як дві книги.)

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) згадує пророцтва, Євангелія та апостольські слова у праці «Хто є той багатий, що спасеться», розд. 42, с. 604

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) зазначає, що Маркіон «докладає великих зусиль, щоб знищити авторитет тих Євангелій, які опубліковані як справжні й під іменами апостолів, щоб, воістину, забезпечити своєму власному Євангелію ту довіру, яку він відбирає у них». Тертуліан, «П’ять книг проти Маркіона», книга 4, розд. 3, с. 348. Також книга 5, розд. 2, с. 432 та «Про воскресіння тіла», розд. 33, с. 568

Тертуліан (бл. 213 р. н. е.) «А може, зрештою, він лише звинувачував Євангелія у брехні, фактично кажучи: «Геть Матвія! Геть Луку!» «Проти Праксея», розд. 1, с. 597

Іполит (225–235/6 р. н. е.) згадує Євангелія у праці «Спростування всіх єресей», книга 6, розділ 24, стор. 85.

Оріген (225–254 рр. н. е.) присвятив цілих дві глави тому, чому саме Євангелія, а не інші книги, називаються так, у «Коментарі до Євангелія від Івана», книга 1, розділи 7, 8, с. 300, 301

Оріген (225–254 рр. н. е.) говорив про Новий Завіт і зазначав, що існує лише чотири Євангелія. «Коментар до Євангелія від Івана» Орігена (225–231 рр. н. е.), книга 1, розділ 1, с. 299.

Новатіан (250–257 рр. н. е.): «Бо як стародавні пророцтва, так і Євангелія свідчать, що Він є сином Авраама та сином Давида». «Трактат про Трійцю», розд. 9, с. 618

«Трактат про повторне хрещення», розд. 17, с. 677 (250–258 рр. н. е.) «Бо щодо цього розпусного, ба навіть вбивчого хрещення, якщо існує якийсь інший автор, то це, безперечно, книга, вигадана цими самими єретиками на користь цієї самої помилки, яка має назву „ “ („Проповідь Павла“), у якій, всупереч усьому Писанню, ти знайдеш, як Христос визнає Свій власний гріх — хоча Він один не вчинив жодного гріха — і як Його мати Марія майже примушує Його проти волі прийняти хрещення від Івана. Також там сказано, що коли Він хрестився, над водою було видно вогонь, про що не написано в жодному з Євангелій».

Кіпріан Карфагенський (246–258 рр. н. е.) згадує Євангелія у Листі 72, розд. 17, с. 383

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) згадує чотирьох «євангелістів» по імені. Лист до єпископа Васіліда, канон 1, с. 94

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) згадує чотирьох, хто проповідував Євангеліє, але вони проповідували одне й те саме, тож чотири Євангелія є одним Євангелієм. «Діалог про істинну віру», перша частина, розд. 6, с. 43.

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) каже, що світ складається з чотирьох елементів, так само як є чотири Євангелія, чотири покоління від Адама до Ноя, від Авраама до Мойсея, чотири річки в раю, чотири воїни під час розп’яття, чотири живі істоти та чотири пори року. «Про створення світу», с. 341

Методій (280–312 рр. н. е.): «З цієї ж причини було дано чотири Євангелія, бо Бог чотири рази дав Євангеліє людству», «Бенкет десяти дів», Розмова 10, розд. 2, с. 348

Атанасій (318 р. н. е.) цитує Луку 19:10: «як Він [Ісус] Сам каже в Євангеліях: “Я прийшов, щоб знайти й спасти загублених”». «Втілення Слова», розд. 14, с. 43

Атанасій (318 р. н. е.) цитує Луку 19:10: «Він [Ісус] Сам каже в Євангеліях: „Я прийшов, щоб знайти й спасти загублених“». «Втілення Слова», розд. 14, с. 43

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) згадує Бога, який дав нам Закон, пророків та Євангелія. «Листи про аріанську єресь», Лист 1, розд. 12, с. 295

Після Нікейського собору

У «Церковній історії» Євсевія (318 р. н. е.), книга 3, розд. 24, с. 152, йдеться про чотири Євангелія: від Матвія, Марка, Луки та Івана. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, с. 152

Ювенк (329 р. н. е.) (частково) написав епічну поему, використовуючи чотири Євангелія, але він не називав їх Євангеліями.

Гегемоній (IV століття) згадує «євангелія» у праці «Суперечка з Манесом», розділ 5, стор. 182

Діодор (262–278 рр. н. е.) посилається на «апостола Павла та Євангелія» у праці «Суперечка з Манесом», розд. 45, с. 221

Гіларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.) «Знову ж таки, Євангелія доповнюють те, чого бракує в інших: ми дізнаємося щось з одного, щось з іншого і так далі, бо всі вони є проголошенням одного й того самого Духа». «Трійця», книга 10, розд. 42, с. 193

Атанасій (367 р. н. е.) «Знову ж таки, не нудно говорити про [книги] Нового Завіту. Це чотири Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана». (Святковий лист Атанасія, 39, розд. 5, с. 552)

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття)

Челтнемський канон (= Каталог Моммзена) (бл. 360–370 рр. н. е.) згадує Євангелія.

Ефраїм/Ефрем, сирійський автор гімнів (350–378 рр. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.)

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) у «Лекції» 4:36, с. 27, зазначає, що існувало лише чотири Євангелія

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.)

Пацій Барселонський (342–379/392 рр. н. е.)

Амфілох «Iambi ad Seleucum» (до 394 р. н. е.)

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) згадує Євангелія у праці «Проти Евномія», книга 2, розділ 4, с. 104, та у праці «Про передчасну смерть немовлят», с. 378

Сирійський каталог Святої Катерини (бл. 400 р. н. е.) згадує Євангелія.

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) згадує чотири Євангелія, 14 листів Павла, Якова, Петра, Івана, Юди, «Діяння апостолів», «Апокаліпсис Івана», «Мудрість Соломона» та «Сирах» (= «Еклезіастик»).

Папа Іннокентій I Римський (бл. 405 р. н. е.) згадує чотири Євангелія.

У «Коментарі до Апостольського Символу Віри» Руфіна (374–406 рр. н. е.) згадуються чотири Євангелія.

Іоанн Златоуст (загинув мученицькою смертю 406 р. н. е.) у «Проповіді 1.6» на Євангеліє від Матвія, с. 3 (т. 10) розглядає питання про те, що існує чотири Євангелія, а не лише одне.

Оросій/Хосій з Браги (414–418 рр. н. е.) згадує Євангелія у праці «Захист проти пелагіанців», розд. 7, с. 123

Карфагенський собор (218 єпископів) (393–419 рр. н. е.)

Сульпіцій/Сульпіцій Север (363–420 рр. н. е.) згадує Євангелія у «Діалозі 1», розд. 26, с. 37, та «Діалозі 2», розд. 13, с. 45, Сульпіція Севера

Єронім (417–420 рр. н. е.) згадує кожне з чотирьох Євангелій за назвою як «четвірку Господа» у листі 53.9, с. 101.

Созомен (370–380/425 р. н. е.) згадує Євангелія у «Церковній історії» Созомена, книга 2, розділ 14, стор. 267.

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) згадує Послання Павла, а потім чотири книги Євангелія. У праці «Про користь віри», розділ 7, стор. 350

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.)

Вінсент з Лерінського (бл. 434 р. н. е.)

У «Церковній історії» Сократа (бл. 400–439 рр. н. е.), книга 3, розділ 16, стор. 87, сказано, що Аполлінарій тлумачив Євангелія.

У «Церковній історії» Сократа (бл. 400–439 рр. н. е.), книга 3, розділ 20, стор. 89, згадуються євреї, Закон Мойсея та Христос у святих Євангеліях.

Свідчення про єретиків та фальшиві книги

Екратитський єретик Татіан (бл. 172 р. н. е.) написав гармонію чотирьох Євангелій під назвою «Діатессарон», що означає «через чотири».

X Мегетій (бл. 300 р. н. е.), який називав себе послідовником Маркіона, у своїй суперечці з Адамантієм заявляє, що відкидає чотири Євангелія. «Діалог про істинну віру», перша частина, розд. 1, с. 36

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (392–423/429 р. н. е.) цитує Матвія 5:23–24 як слова, дані Господом у Євангеліях. «Коментар до Малахії», розд. 2, с. 410

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (392–423/429 рр. н. е.) цитує Марка 10:2–9 як «слова Господа в Євангеліях». «Коментар до Малахії», розд. 2, с. 412

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (392–423/429 рр. н. е.) згадує Луки 11:42 як «у Євангеліях». Коментар до книги Осії, розд. 5, с. 63