< Запитання щодо Біблії з Послання до галатів

Питання: Чим відрізняється привітання Павла в Гал. 1:1-6 від привітань у інших його посланнях?

Відповідь: Листи Павла завжди починаються тепло, зазвичай словами «благодать і мир». Зазвичай Павло вихваляє своїх братів, святих або співпрацівників і дякує Богові за їхню любов, терпеливість та віру, якими вони діляться. Але тут нічого такого немає. У Посланні до галатів 1:2 навмисно відсутня та теплота, яка є в інших посланнях. Павло не вітає багатьох галатів, які, можливо, навіть не спасенні, оскільки слідують за фальшивим Євангелієм. У Посланні до галатів 1:6-9 Павло здається дуже схвильованим тим, що він почув про галатів. Уся його важка праця в південній Галатії, а також його переслідування та побиття камінням за Христа, здається, знаходяться під загрозою того, що все це може бути зметено сатаною.

Питання: Чи є в Гал. 1:1–6:18 уривки, подібні до інших частин Біблії?

Відповідь: Так. Хоча точні слова відрізняються, логічний виклад у Посланні до галатів 4:3-7 та Посланні до римлян 8:2-17 є подібним. Насправді, дехто навіть заходить так далеко, що стверджує: Послання до галатів слугувало своєрідною скороченою версією або «чернеткою» Послання до римлян. Однак це занадто спрощене твердження, оскільки в Посланні до галатів також багато говориться про юдеїстів та легалізм, чого немає в Посланні до римлян.

Питання: У Посланні до галатів 1:1 та Діяннях 13:30 — чи Бог-Отець воскресив Ісуса з мертвих, чи Ісус воскресив Себе Сам, чи Святий Дух воскресив Ісуса?

Відповідь: Усе вищезазначене є правдою. Навіть люди можуть діяти спільно. Троє в Трійці ще тісніше співпрацювали у цьому чудовому диві. Ось що говорить Писання.

1. У цьому брав участь Отець (1 Сол.1:10 ; Дії3:26 ).

2. Ісус брав участь у воскресінні Себе самого (Івана2:19 –21;10:18 ).

3. Дух брав участь у цьому (Римлянам8:11 ).

4. Бог це зробив (Діяння17:31 ;2:32 ;3:15 ; Євреїв 13:20).

5. Отець і/або Дух (2 Коринтян4:14 ).

Питання: Що в Гал. 1:1-2 мається на увазі під «фальшивими євангеліями», які проповідувалися з того часу?

Відповідь: Проповідувалося безліч фальшивих євангелій, але більшість із них належать до однієї або кількох із трьох категорій.

«Вилучальники»: Можна ігнорувати деякі частини Нового Завіту чи Біблії, особливо ті, що вважаються неприємними. Або деякі частини були настільки радикально неправильно тлумачені, що втратили майже весь свій зміст.

«Додавальники»: щоб бути по-справжньому духовним, потрібно дотримуватися тієї чи іншої форми легалізму.

Новатори: Окрім Біблії, потрібно дотримуватися на тому ж рівні, що й Біблія, інших книг або вчень.

Питання: У Гал. 1:2, коли і для кого було написано Послання до галатів?

Відповідь: Християнські вчені не дійшли згоди з цього приводу. Спочатку — трохи історичного контексту, потім — дві точки зору, і нарешті — яка з них видається більш імовірною. Те, до кого вона була написана, значно звужує часові рамки її написання.

Південна точка зору: Павло писав до церков, які він разом із Варнавою відвідав, тобто в південній частині римської провінції Галатії. Коли Павло згадує Варнаву в Посланні до галатів, він не дає жодного вступного пояснення щодо нього, що свідчить про те, що всі вже знали, хто такий Варнава.

Це робить Послання до галатів найранішим листом, написаним Павлом, приблизно у 48–50 рр. н. е., до Єрусалимського собору, описаного в 15-му розділі Діянь. З огляду на проблему з юдеїзаторами, можна було б припустити, що Павло згадав би про Єрусалимський собор, на якому було вирішено, що язичникам не потрібно ставати євреями, перш ніж стати християнами. Відповідь, згідно з «південною» точкою зору, полягає в тому, що Єрусалимський собор ще не відбувся. Цю точку зору вперше відстоював сер Вільям Рамсей, і сьогодні вона є домінуючою.

Північна точка зору: Оскільки Павло писав до «галатів», то мав на увазі нащадків галатійських галлів, а не південну частину, де не було жодних «галатів». Це означало б, що Павло писав до церков, про які ми не маємо жодних згадок, до людей, яких він ніколи не відвідував. Навіщо Павлу було б їх відвідувати, якщо він прямував до Європи? А в Галатії він затримався лише через хворобу, про що йдеться в «Посланні до галатів» 4:13. Це означало б, що « » «Послання до галатів» було написано пізніше, приблизно в 53–56 рр. н. е. Цю точку зору відстоювали німецькі вчені та видання «The New Geneva Study Bible» (с. 1845).

Найбільш ймовірна відповідь: остаточної впевненості немає в жодному з варіантів, але на користь південної точки зору свідчить більша кількість доказів. У будь-якому разі це не впливає на християнське вчення та докази автентичності книги.

Питання: Чому в Гал. 1:4 цей світ названо злим, адже насправді це добре й чудове місце?

Відповідь: По-перше, найкраще, що може запропонувати цей світ, є мізерним і незначним порівняно з чудовими речами Небес. По-друге, цей світ, створений Богом, дійсно має добрі та чудові сторони. Однак люди з Судану, Сомалі, німецьких та японських концентраційних таборів часів Другої світової війни, а також з Камбоджі не такі наївні, як деякі сучасні американці. Насправді, у буддизмі першою з чотирьох благородних істин є те, що життя сповнене болю та страждань. Окрім природних катастроф, багато фундаменталістських мусульман та відданих комуністів щиро вірять, що їхнім обов’язком є вторгнення та вбивство людей, які не воювали проти них.

Світ, безумовно, не є цілком добрим і чудовим. Ми живемо у грішному творінні (Рим.8:19 –22), і в людях є зло (Рим.3:23 ). Бог не так зацікавлений у вдосконаленні світу чи забезпеченні людям комфорту в ньому, як у визволенні людей від нього.

Питання: У Гал. 1:6–7 Павло, по суті, називає багатьох галатів «християнськими дезертирами». Як сьогодні можуть існувати християнські дезертири, і яке має бути наше ставлення до них?

Відповідь: Грецьке слово metatithemi тут НЕ означає просто відвернутися чи відійти. Воно означає «перенести свою вірність, як у випадку солдатів, які бунтують, дезертирують або загалом переходять на інший бік». У Діях 15:1 і далі юдеїсти підсумували своє послання так: «Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, ви не можете спастися».

Щодо таких людей сьогодні, ми все одно повинні молитися за них, бо справжній християнин може бути зрадником, а потім повернутися. Але ми не повинні приймати їхнє фальшиве вчення чи дозволяти їм отруювати інших. Як би болісно це не звучало, ми також не повинні плекати ілюзію, що, якщо вони не повернуться до віри, то потраплять до неба. Зверніть увагу, що Павло не просто каже, що у нього інша думка, або навіть що вони відступають від істини чи істинної віри. Натомість тут Павло каже, що вони відступають від Нього, тобто від Бога.

Питання: Чому в Гал. 1:6-7 деякі члени церкви так охоче приймають помилки, як це робили галати?

Відповідь: Є щонайменше дві причини.

а) Багато християн не мають чіткого уявлення про те, які відмінності в доктрині залишаються в межах православ’я, а які є єресями, що ведуть до загибелі душі. Інші намагалися розрізнити ці дві категорії за допомогою дещо довільних критеріїв. В основному, якщо хтось заперечує основне вчення, безпосередньо викладене в Біблії, це інша справа, ніж коли християни не погоджуються щодо непрямих вчень, висновків та наслідків, які одні християни бачать одним чином, а інші — іншим.

б) Багато християн не розуміють, що ми маємо відокремлюватися від тих, хто проповідує єресі, що ведуть до загибелі душі. У 2-му листі Івана 10 Іван каже нам навіть не запрошувати їх до свого дому й не вітати їх. Але ми маємо зберігати єдність у Дусі з іншими віруючими, які розходяться з нами у другорядних питаннях.

Питання: Які приклади християнських відступників останніх часів наводяться в Гал. 1:6-7?

Відповідь: Відступники — це ті, хто спочатку визнав віру в ортодоксальне християнство, а потім відвернувся від неї. У часи Нового Завіту Сімон Маг і Демас — це двоє, хто, на думку деяких, здавалися християнами, але відійшли від віри. У сучасні часи до таких прикладів належать Джозеф Сміт-молодший (засновник мормонізму), пастор Сун Мьонг Мун (засновник Церкви Об’єднання), Тед Тернер, Чарльз Темплтон (відомий євангеліст 1940-х і 50-х років, який став атеїстом) та Мартін Лютер Кінг-молодший, який заперечував тілесне воскресіння Ісуса.

Є багато християнських відступників, відомих і невідомих, яких немає в цьому списку. Але справа в тому, що християнські відступники були поширеним явищем і будуть ним і надалі.

Питання: Чому в Гал. 1:7 Бог допускає спотворення Свого Євангелія?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

Не втрачене: Боже Євангеліє не спотворюється в тому сенсі, що воно втрачається. Боже Слово ніколи не відійде від Божого народу, як сказано в Ісаї 59:21.

Деякі спотворені версії: Однак Бог дозволяє деяким людям навчати спотвореної версії Євангелія. Навіть за часів Ісуса садукеї заперечували існування ангелів та воскресіння мертвих, як показують Мт 22:23-32 та Дії 23:8.

Питання: Чи свідчить Гал. 1:8 про те, що рання церква настільки відпала від віри, що [вставте будь-яке ім’я] мав відновити церкву майже через 2 000 років?

Відповідь: Ні. Павло звертається лише до галатійської церкви, а не до всіх церков. Наприклад, після написання Послання до галатів сам Ісус у книзі Об’явлення 2:8–11 та 3:7–13 говорив лише хороше про церкви в Смирні та Філадельфії. У книзі «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 248, згадується, що мормони стверджують, нібито Богу довелося відновити Церкву через Джозефа Сміта. Про необхідність відновлення вчив також пастор Мун, як і інші.

Питання: У Гал. 1:8, 9 Павло не виглядає дуже милосердним, коли проклинає людей. Чи повинні ми тут наслідувати приклад Павла?

Відповідь: Павло не каже, що вони припустилися тут якоїсь дрібної помилки; Павло серйозно прагне показати, наскільки серйозним є їхнє фальшиве євангеліє. Павло не проклинає їх, але називає їх проклятими. Більше того, Павло навіть включає сюди себе та святих ангелів, кажучи: «якщо ми чи ангел з неба…». Він хоче, щоб інші чітко визнали їх проклятими і не слідували за ними, не рекомендували і навіть не погоджувалися з їхнім вченням. Сьогодні ми повинні бути обережними, щоб не створювати враження, ніби ми рекомендуємо як вчителів тих, хто проповідує фальшиве Євангеліє, яке відправляє людей до пекла.

Питання: Що саме Павло мав на увазі в Гал. 1:9, коли сказав, що «вже сказав»?

Відповідь: Існують дві точки зору:

1. Іоанн Златоуст та інші вважають, що Павло навмисно повторює 8-й вірш. (Коментар до Послання до галатів, с. 8)

2. Д-р Гросс Олександр та інші стверджують, що це неможливо, оскільки грецьке слово вживається у множині, а не в однині. Крім того, грецьке слово вказує на більший часовий розрив. Див. «Нікейські та пост-Нікейські Отці», перша серія, т. 13, с. 8, для отримання додаткової інформації.

Якщо припустити, що правильним є друга точка зору, то з цього незначного моменту ми можемо винести важливий урок. Грецька граматика була складною, і навіть християни, які розмовляли грецькою, не завжди досконало тлумачили граматику Біблії.

Питання: Що стосується Гал. 1:10–24, як бути з людиною, яка каже, що вірить в Ісуса, але відкидає Павла?

Відповідь: Павло підтверджує свою легітимність як посланця від Бога. Захист Павлом свого покликання є центральною темою 1-го розділу та однією з двох головних тем першої половини Послання до галатів. Людина, яка так говорить, або а) відкидає Боже призначення Павла апостолом, або б) визнає, що Павло був самозванцем, а вся християнська церква протягом століть помилково вважала слова Павла Святим Письмом. Павло тут висловлюється настільки прямо, що не залишає нам іншого вибору. Якщо ви відкидаєте Павла як апостола, будь ласка, не кажіть, що ви й я маємо одну й ту саму віру, бо це не так.

Теолог Ч. Г. Додд колись написав: «Іноді я думаю, що Павло помиляється, і я наважився це сказати» («Послання до римлян» у «Коментарі до Нового Завіту Моффатта», 1932 р., с. xxxiv, xxxv). Цитується за книгою Джона Р. В. Стотта «Послання до галатів», с. 15.

Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1875.

Питання: Чому в Гал. 1:10 християни намагаються догодити людям? Чому навіть Павло намагався бути всім для всіх у 1 Кор. 9:19–22?

Відповідь: У 1 Кор.9:23 , дається відповідь, що Павло намагається знайти спільну мову з усіма людьми «заради Євангелія». Павло (і ми) намагаємося бути приємними, налагоджувати стосунки з людьми та подавати вічну істину таким чином, щоб люди нашого часу могли її сприйняти. Однак Павло (і ми) не повинні йти на компроміси щодо нашого вчення чи практичного застосування істини. Цікаво, що Послання до галатів повністю присвячене свободі, а Павло часто наголошує, що він є рабом Христа.

Бажання Павла бути всім для всіх заради Євангелія було неправильно витлумачено деякими як намагання просто догодити кожному.

Питання: Чи суперечив Павло сам собі у Гал. 1:11-12 та 1 Кор. 15:3-8, як стверджував «Семінар Ісуса»?

Відповідь: Ні. У Посланні до галатів 1:11-12 Павло каже, що він не отримав Євангеліє від жодної людини, а отримав його через одкровення від Ісуса Христа. У 1 Коринтян 15:3-8 Павло сказав: «Бо те, що я отримав, я передав вам як найважливіше:…». Зверніть увагу, що в 1 Кор. 15:3-8 не вказано, як саме Павло отримав Євангеліє. Павло отримав Євангеліє від Бога і передав його нам.

Питання: У Гал. 1:11–24, коли нам слід приділити час, щоб ретельно захистити наше християнське свідчення чи служіння?

Відповідь: Юдеїсти закликали інших не довіряти Павлу, ставлячи під сумнів його повноваження. Павло захищав свої повноваження та свою незалежність. Причина, через яку він не зосереджувався на єврейському законі, безумовно, не полягала в тому, що він якось не знав його. У віршах 1:11–24 Павло наголошував на тому, що він був апостолом, призначеним самим Ісусом Христом, а не «похідним апостолом», який походив від інших апостолів і підпорядковувався їм. З іншого боку, Павло був прийнятий ними.

Питання: Чому в Гал. 1:14–16 Павло так сильно наголошував на своїй колишній ревності?

Відповідь: Ніхто з такою ревністю не піддався б переконанню звичайних людей. Для цього знадобилося б щось особливе, і Бог забезпечив це, уявивши Павлу Самого Ісуса.

Питання: Чи вчать Гал. 1:15-16 та Єр. 1:5, що єресь реінкарнації, або принаймні попереднього існування, є правдою?

Відповідь: Ні. Послання до Євреїв 9:27-28 показує, що реінкарнація є помилковою, і жоден вірш не підтверджує істинності концепції попереднього існування. Те, що Бог відокремлює когось від народження або навіть до зачаття, означає, що Бог запланував, щоб ця людина служила Йому особливим чином. Псалом 139:16 показує, що кожен день нашого життя був записаний у Божій книзі ще до того, як будь-який із них настав. Іншими словами, ще до нашого першого дня існування Бог уже все запланував для нас. Бог не обмежений. Нам не потрібно було спочатку існувати, щоб Бог міг щось для нас запланувати.

Було б надто натягнутим стверджувати, що, оскільки Бог знав про нас ще до нашого народження, Він не міг знати нашого майбутнього, якщо б ми тоді ще не існували.

Питання: Яка хронологія подій у Павла в Гал. 1:18, 2:1?

Відповідь: У Посланні до галатів 1:18 Павло каже, що він піднявся до Єрусалима через три роки. Іоанн Златоуст вважав, що Павло поїхав туди, щоб проповідувати арабам, але більш імовірно, що Павло поїхав туди, щоб навчатися від Бога. Так само, як інші апостоли провели три роки з Ісусом, Павло пробув три роки в Аравії. Потім, у Посланні до галатів 2:1, через 14 років він знову поїхав до Єрусалима.

Незрозуміло, чи ці 14 років відраховуються від моменту його навернення (що збігається з тими трьома роками), чи після закінчення тих трьох років. Однак у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 10, стор. 438, зазначено, що, як видається, Павло відраховує ці 14 років від моменту свого навернення, але там також зазначається, що найімовірніше це відбулося наприкінці тих трьох років.

Проте три роки в єврейському розумінні могли означати один повний рік плюс частини двох інших років, три повних роки або будь-який проміжок між цими значеннями. Отже, три роки — це період від трохи більше одного до трьох років. Аналогічно, 14 років — це період від трохи більше дванадцяти до 14 років.

Павло навернувся між 32 і 35 роками н. е. і вирушив до Аравії. (У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії», с. 1021, вказано проміжок між 32–36 роками н. е.) Павло втік із Дамаска в кошику й уперше прибув до Єрусалима (Дії 9:23–30), приблизно в 35–36 роках н. е. Потім Павло повернувся до Антіохії. Потім Павло вирушив у свою першу місіонерську подорож, яка розпочалася приблизно в 47 році н. е. Тоді стався великий голод, який історично датується 46 роком н. е. Павло повернувся до Єрусалима, щоб передати гроші на подолання цього голоду (Діяння 11:27–30). Потім Павло вирушив до Єрусалима на Єрусалимський собор (Дії 15:1-30) у 49 році н. е. Павло також відвідав Єрусалим наприкінці другої місіонерської подорожі (Дії 18:22). Останній раз Павло перебував у Єрусалимі, коли його ув’язнили (Дії 21:15-23:24). Євреї зазвичай відвідували Єрусалим принаймні раз на рік, тож Павло, можливо, бував у Єрусалимі й в інші часи.

Питання: У Гал. 1:21-22, чи не знали церкви в Юдеї Павла, чи Савл переслідував церкви в Юдеї та Самарії (Дії 8:1-3) (книга «Ісус, перерваний», с. 56)

Відповідь: Вони, безперечно, знали про репутацію Савла з Тарсу, хоча й не бачили його особисто. Однак після того, як він став християнином (і змінив ім’я на Павло), церкви в Юдеї не знали його особисто. У Посланні до галатів1:22 НЕ сказано, що юдейські церкви ніколи не чули про Савла. Натомість у грецькому тексті сказано: «Я був невідомий за обличчям» церквам Юдеї. Другим фактором, згаданим у книзі «The Expositor’s Greek Testament», т. 3, с. 156, є те, що приблизно через 17 років Павло «став невідомим» для багатьох християн.

Питання: Чому в Гал. 2:2 Павло сказав, що боявся, ніби даремно пробіг свій забіг?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Павло, найімовірніше, не боявся, що навчає неправильного Євангелія, оскільки в Галатам 1:11–12 він наголосив, що отримав його від Бога.

Відповідь: Павло боявся, що його зусилля, його «біг» заради того, щоб люди прийшли до Христа, можуть піти нанівець, якщо він та апостоли не будуть говорити одним голосом. Павло бачив, що їхнє неправильне рішення може мати справді жахливі наслідки. Ймовірно, Павло взяв із собою Тита, язичника, як «пробний випадок», щоб особисто продемонструвати плоди язичників.

Питання: Що незвичайного є в тому, як Павло пише в Гал. 2:3–5?

Відповідь: Павло добре володів грецькою мовою, але тут речення є уривчастими, і, як сказав єпископ Лайтфут, цей абзац — «це граматичне корабельне аварія». Очевидно, Павло писав під впливом сильних емоцій і дещо поспішно.

Питання: У Гал. 2:6, коли ми повинні підкорятися тому, хто «здається кимось», а коли — ні?

Відповідь: Ми маємо поважати авторитет, коли авторитети діють у межах своїх повноважень. Але ми не маємо підкорятися фальшивим авторитетам. Можливо, Павло не до кінця розумів роль Якова, брата Господнього, єпископа церкви в Єрусалимі, який, здавалося, мав подібний авторитет до апостолів, але не був апостолом і навіть не слідував за Ісусом аж до Його воскресіння. Якщо люди ставили під сумнів авторитет Павла, який не був одним із дванадцяти учнів, то ці юдаїсти мали б також поставити під сумнів авторитет Якова. Юдаїсти походили з «партії Якова», але Писання не вказує, що вони насправді мали підтримку самого Якова, як зазначається в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 10, с. 447, та «Грецькому Новому Завіті експозитора» (The Expositor’s Greek Testament), т. 3, с. 162.

Павло тут одночасно наголошує на двох моментах. По-перше, ці авторитети визнавали авторитет Павла, а по-друге, вони не надавали Павлу жодних повноважень, яких він уже не мав.

Питання: У Гал. 2:7 святий Павло говорить про «Євангеліє необрізаних» та «Євангеліє обрізаних». У чому полягає різниця між ними?

Відповідь: Обрізання та необрізання стосуються двох груп людей: євреїв та язичників. У Галатам 2:7 сказано, що йому було доручено проповідувати Євангеліє язичникам, так само як Петру — євреям, але йдеться лише про одне Євангеліє, а не про Євангелія у множині.

Питання: Як у Гал. 2:11–14 апостол Петро міг стати поганим прикладом?

Відповідь: Петро згрішив, і він міг помилятися у своїх думках та в тому, як подавав приклад. Ймовірно, Петро не змінив своїх переконань, але змінив свою поведінку, щоб догодити цим юдеїзаторам з Єрусалима. Божі слова, зокрема ті, що були промовлені через апостолів, були безпомилковими. Це не означає, що кожне власне слово кожного з апостолів було безпомилковим, або що апостоли були безгрішними. Петро не потребував виправлення як той, хто не знав. Натомість він потребував докору, бо Петро, безсумнівно, знав краще завдяки видінню, яке дав йому Бог, а також тому, що Петро сів за стіл разом із Корнелієм та іншими язичниками в 10-му розділі Діянь, і особливо в 11:3-4. Петро також їв разом із язичниками в Антіохії, але лицемірно припинив це, коли з Єрусалима прибули єврейські християни.

Питання: У Гал. 2:11–14 можна спробувати стверджувати, що Павло, заради єдності, мав би просто мовчки погодитися з лицемірством Петра щодо цього незначного питання. Чому це було б неправильно?

Відповідь: По-перше, це не було незначним питанням; це означало покладатися на дотримання єврейських обрядів як необхідної умови для спасіння на додаток до Христа.

Павло, ймовірно, погодився б, якби вважав, що єдність у Христі є найвищою метою. Але для Павла це не було найвищою метою, і не повинно бути нею й для нас. Насправді саме Петро першим порушив тут єдність віруючих, а не Павло. Ми повинні прагнути єдності в Дусі, як сказано в Ефесян 4:3, але натомість нашим найвищим пріоритетом має бути любов до Бога, послух Йому та прославлення Його. Збереження єдності має бути лише одним із засобів досягнення наших найвищих пріоритетів.

Насправді тут була не одна проблема, а три. Перша полягала в тому, що Петро відокремився від інших віруючих через те, що вони були язичниками. Друга — у його лицемірстві, оскільки він робив це лише в присутності єврейських віруючих; що б подумали язичники про спілкування Петра з ними після того, як єврейські християни пішли? Третя проблема полягала в тому, що Петро займав настільки високе становище, що це, здавалося б, узаконювало подібну поведінку інших християн, і інші теж піддавалися цьому, включаючи навіть Варнаву.

Павло намагався йти на компроміс із слабкими братами, а не з фальшивими братами. Однак, коли сам Петро показав цей поганий приклад, Павло не міг піти на компроміс у цьому питанні. Часто, коли хтось грішить, слід спочатку поговорити з ним наодинці. Однак, оскільки Петро вчинив це публічно, Павло мусив публічно дорікнути Петру, у тому ж масштабі, в якому стався цей поганий приклад. Якби Павло нічого не зробив, то або християнство застрягло б на рівні єврейської секти, або виникли б «дві християнські традиції» — єврейська та язичницька.

Питання: Які хитромудрі виправдання цього уривка з Гал. 2:11–14 висували деякі люди?

Відповідь: Цей уривок не виставляє Петра/Кефаса в кращому світлі. Він показує, що він робив помилки й чинив неправильні вчинки, як і решта з нас. Климент Олександрійський припустив, що це міг бути інший Кефас, а не апостол Петро. Однак немає жодних вказівок на те, що Павло говорив не про апостола. Дивний вчитель Оріген, а пізніше і Єронім, вважали, що це був лише інсценований задум між Петром і Павлом, щоб підкреслити важливість благодаті. Однак Августин та інші спростували цю думку.

Питання: Як, згідно з Гал. 2:11–14, нам слід поводитися, коли шанований церковний лідер говорить або робить те, що є поганим свідченням про Христа?

Відповідь: Перш за все, слід усвідомити, що це не поодинокі випадки. Це сталося тут із Петром; це сталося з єпископом Зефіріном Римським у 198–217 рр. н. е.; це сталося з багатьма іншими єпископами до і після того, по всій Західній Європі в Середньовіччі, і це трапляється з лідерами римо-католицької, протестантської та харизматичної церков сьогодні. Тож це те, з чим нам доводиться стикатися досить часто.

Це могло статися а) через справжніх християн, які зійшли зі шляху, або б) через те, що вони взагалі не були християнами. Як приклад другого випадку можна навести римського папи Формоза, якого всі визнають єретиком. Через сім місяців після його смерті його тіло було ексгумовано, і його судили за єресь. А тепер уявіть, що ви були християнином у той час, і спробуйте пояснити невіруючому, чому це сталося.

В основному нам слід наголошувати на тому, що ми дивимося на Ісуса як на автора й довершителя нашої віри (Євреїв 12:2), а не на будь-яку помилкову людину. Петро не був безгрішним у своєму прикладі, як і інші лідери. Петро відмовився від спасіння через діла, але тепер він знову до нього повертався. Так, це розчаровує, коли християнин грішить або коли християни нерозважливо дозволяють нехристиянину стати своїм лідером. Ми маємо підкорятися добрим християнським лідерам, хоча й усвідомлюючи, що жоден із них не є досконалим. Але хоча вони можуть бути нам корисними, ми повинні відвертатися від тих, хто, здавалося б, очолює Церкву Христову, але є безбожним, як наказує нам 2 Тимофія 3:1-5.

Питання: У Гал. 2:11–14, якщо Петро колись був поганим прикладом, чи означає це, що католицький Папа, який був поганим прикладом, не втрачає права бути наступником Петра?

Відповідь: Я припускаю, що хтось інший міг би стверджувати: якщо Папа спалював християн на вогнищі, то він не був готовий сісти й поїсти з ними, але я вважаю, що ці дві ситуації принципово відрізняються. Існує величезна різниця між тим, щоб не сідати за стіл із справжніми християнами, і тим, щоб наказувати спалювати їх на вогнищі за злочин читання Біблії. Ненавмисний гріх, пов’язаний із плутаниною Петра, не виправдовує ціле життя, сповнене демонстративної нечестивості, вбивств, аморальності, пияцтва та розкішного життя за рахунок пожертв інших. Крім того, Петро покаявся у своєму лицемірстві, а римо-католицькі папи — ні.

Папа Юлій II (1503–1513) наказав своїм військам знищити й розграбувати цілі італійські міста, щоб приєднати їх до своєї імперії — Папської держави. Згідно з книгою Остіна «Тематична історія християнства» (с. 148), після 904 року н. е. панувала так звана «порнократія», за якої повії мали владні зв’язки та сексуальні стосунки з різними папами, зокрема з папами Сергієм III, Анастасієм III, Ландо та Іоанном XII. Люди купували посаду папи, як це робили Григорій VI та Олександр VI. Деякі ставали папами внаслідок вбивства попереднього папи (Боніфацій VII, Лев V та Стефан VII — усі були вбиті). Бували періоди, коли одночасно існувало двоє, а одного разу навіть троє пап (Урсінус і Дамас (366–384); Григорій VI, Бенедикт IX і Сильвестр III). Іноді пап скидали з посади проти їхньої волі, що робить концепцію папської спадкоємності дуже інтригуючою. Папа Стефан VII (896–897) наказав ексгумувати тіло папи Формоза і засудив його за єресь під час фіктивного судового процесу.

Деякі католики можуть погодитися, що існує ймовірність того, що принаймні один із попередніх пап не перебував у центрі Божої волі. Насправді «папська спадкоємність», якщо вона взагалі коли-небудь існувала, у Середньовіччі втратила будь-який сенс через відсутність папської спадкоємності.

З одного боку, слід зазначити, що навіть якщо можна знайти католика, який є зіпсованою, безбожною людиною, це аж ніяк не доводить, що католицизм є хибним. З іншого боку, якщо мільйони католиків віддано підкоряються злим бажанням такої людини, навіть знаючи, що вона безбожна, то тут є щось дуже не так.

Питання: Чи натякає Павло в Гал. 2:16–21 на те, що Закон Старого Завіту був злом, як вчили гностичні єретики?

Відповідь: Зовсім ні. Як висловився Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.): «Він не каже, що вони відкинули Закон як злий, а як слабкий». Див. обговорення 1 Івана 1:1, щоб дізнатися більше про гностиків.

Питання: У Гал. 2:16–21 та Гал. 3:11 сказано, що праведність не може бути досягнута через Закон; тож як же сталося, що тих, хто читав Старий Завіт, навчали цієї помилки?

Відповідь: Старий Завіт не вчить цієї помилки. Однак люди мають дивну здатність тлумачити речі так, як їм хочеться, і додавати щось до Божого Слова. Деякі люди взяли все, що Бог сказав про Своє милосердя, і зробили своєю надією не Бога, а свою покірність Божому Закону. Навіть сьогодні деякі християни можуть бути незбалансованими і приділяти більшу увагу певним позитивним аспектам християнства, таким як духовний досвід, вивчення Біблії, допомога бідним або релігійні церемонії , ніж самому Богу. Деякі можуть любити релігію більше, ніж Бога.

Питання: Чи можуть, згідно з Гал. 3:1, деякі християни бути зачаровані?

Відповідь: Ні, Павло цього не каже. Павло гіпотетично запитує, чи це так, оскільки він здивований тим, як швидко багато галатів перейшли до іншого, фальшивого Євангелія. Грецьке слово «хто» (tis) вживається в однині, а не в множині, і тому стосується Сатани, а НЕ групи людей. У Біблії «дурень» — це не той, хто нерозумний чи неосвічений; це той, хто наївний щодо духовної мудрості або ж зачерствілий до неї.

У грецькій мові є кілька слів, що означають «нерозумний». Слово, вжите тут, відрізняється від того, яке Ісус використовував у притчах. Це слово — «anoetus», що означає людину, яка здатна мислити, але свідомо відмовляється це робити.

До речі, у релігії ісламу є одна річ, щодо якої християни та сунітські мусульмани можуть дійти згоди: принаймні в якийсь момент життя Мухаммед перебував під злим закляттям і говорив неправду. Ви можете прочитати Хадиси Бухарі (том 4, книга 53, розділ 33, № 400, с. 267; том 4, книга 54, розділ 10, № 490, с. 317; та том 8, книга 75, розділ 59, № 400, с. 266), щоб ознайомитися з повним описом того, як, за цими джерелами, Мухаммед колись перебував під впливом злого закляття. Мусульмани загалом вважають, що Мухаммед одужав.

Питання: У Гал. 3:1, якими способами люди можуть відволіктися на щось менш важливе, замість того, на чому їм слід зосередитися?

Відповідь: Люди часто краще збирають інформацію, ніж визначають пріоритети щодо того, що з нею робити. При прийнятті рішень щодо закупівель для компанії іноді здається, що люди схильні обирати того продавця, з яким розмовляли останнім. У процесі прийняття рішень ми можемо мати серйозні упередження, залежно від того, наскільки детально ми обговорювали якесь питання та як нещодавно розглядали той чи інший аспект. Нашу увагу надто легко відвернути. Під час нашого особистого спілкування з Богом ми маємо не лише вивчати Слово та молитися, а й медитувати та розмірковувати. Чи справді ми надаємо найважливішим речам найвищого пріоритету? Або, як це не парадоксально, чи ми просто занадто зайняті, щоб зупинитися й з’ясувати, що нам слід робити?

Питання: З Гал. 3:2–3 випливає, що протягом історії люди відчували майже непереборне бажання доповнювати Євангеліє. Як ви думаєте, чому так відбувається?

Відповідь: Людина може вважати, що Євангеліє містить істину, але не вважати його повним. Якщо ви не думаєте, що існує багато способів, якими люди намагаються доповнювати Євангеліє, дозвольте мені розвіяти цю вашу думку. Різні люди стверджували, що, крім цього, нам потрібно ще й наступне.

Весь єврейський закон (деякі представники руху «Єврейські корені»)

Обрізання та інші частини єврейського закону (Адвентисти сьомого дня)

Водне хрещення людей замість обрізання (Церква Христа)

Хрещення (кроплення) автомобілів, домашніх тварин і навіть військових танків (Російська православна церква)

Додаткову книгу правил (Тиконій)

Додаткові Священні Писання (мормони, Церква Об’єднання)

Поєднання з ісламом (C5 «Християни» та «Кріслам» у Нігерії)

Поєднання з індуїзмом (деякі індійці в Кералі)

Поєднання з греко-римськими богами (герметичні гностики)

Поєднання з додатковим таємним вченням (інші гностики)

Організація, яка вказує нам, у що вірити, оскільки Біблія може бути небезпечною («Свідки Єгови»)

Святі, які заступаються за нас

Насильницька революція (теологія визволення)

Молитва до зображень або статуй святих

Віра плюс діла (римо-католицизм)

Ікони (переважно у східно-православних церквах)

«Твори Кальвіна не були Святим Письмом, але мали б ним бути»

Прогрес теології: нам потрібен теологічний розвиток, що відбувався протягом століть, щоб бути справжніми християнами, які «відповідають вимогам».

Люди проявляли велику творчість у тому, що, на їхню думку, нам потрібно на додаток до Євангелія. Але творчість — це не завжди добре.

Імовірно, існує багато різних причин, чому так багато людей вірили, що крім Євангелія важливими є ще й інші речі, але більшість із них можна віднести принаймні до однієї з чотирьох категорій: традиції, страху, гордості та бажання.

Традиції: Перемоги у спортивних змаганнях, хороші оцінки в школі, підвищення на роботі та більшість речей у житті ми або заслужили, або принаймні вважаємо, що заслужили. Чому ж духовні речі, над якими слід докладати ще більше зусиль, мають бути іншими? Якщо ми цього не заслужили, то навіщо людям взагалі намагатися?

Страх: Вони все ще тримаються за те, що вважають «добрим» у конкуруючій світоглядній системі чи релігії, і бояться щось втратити, якщо не приймуть і це. Вважається, що краще перестрахуватися й робити ще й це, на додаток до Євангелія, аби переконатися, що всі бази охоплені.

Гордість: Бог зробив велику справу, давши нам Своє Слово, але вони можуть — і вважають, що мусять — вдосконалити його.

Бажання: Вони бачать (можливо, правильно), що життя в цьому світі було б набагато легшим, якби вони могли сказати, що є ще щось, окрім того, щоб бути християнином. Переслідувань було б менше, можливостей для бізнесу — більше, і вони просто мають бажання продовжувати жити й за своїми старими звичаями.

Питання: У Гал. 3:3, 21, які є приклади того, як люди намагаються щось додати, щоб покращити ситуацію, але в результаті руйнують саму суть того, що вони намагалися вдосконалити?

Відповідь: Коли ви змінюєте суть так, що вона вже не є тією самою сутністю, то ви випотрошуєте Євангеліє, щоб краще пристосуватися до інших, маючи принципово інше послання.

У китайській мові є сленговий вираз, що описує цю ідею: «намалювати ноги змії», тобто першим намалювати змію на конкурсі малюнків змій, а потім, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, намалювати їй ноги й тим самим дискваліфікувати свій малюнок.

Питання: У Гал. 3:3, 21, якими способами сьогодні люди фактично навчають, що Христос помер даремно?

Відповідь: Якщо потрапити до неба можна, просто будучи доброю людиною, то Христос даремно витратив свій час. Звісно, якщо хтось може визначати, хто є доброю людиною, виходячи з власних відчуттів, то поняття «добра людина» стає досить суб’єктивним. Але якщо потрапити до неба можна, дотримуючись певного набору правил, то, знову ж таки, смерть Христа на хресті була непотрібною. Чи справді Христос мав померти за наші гріхи, і чи надзвичайно важливо вірити в це? Якщо ви так вірите, то діліться цією вірою з людьми так, ніби ви самі в це вірите.

Питання: У Гал. 3:8, у чому сенс згадки про Авраама та Мойсея?

Відповідь: Як каже Джон Р. В. Стотт, Павло розглядав весь Старий Завіт як гірський хребет, де Авраам і Мойсей є двома найвищими вершинами. Але Еверест — це Ісус Христос. Авраам та обітниця, дана йому, — це перша вершина, і вона не заперечується другою великою вершиною — Мойсеєм та Законом. Павло ставиться до Закону з великою повагою і хоче підкреслити, що є не лише дві вершини, а й третя.

Питання: Як у Гал. 3:10, 13 люди, що перебувають під Законом, прокляті?

Відповідь: У Повторенні Закону 28:1–13 йдеться про благословення для ізраїльтян, які знають Закон і дотримуються його. Але у Повторенні Закону 28:15–68 йдеться про численні прокляття для ізраїльтян, які знають Закон, але відвертаються від нього.

Що стосується прокляття, то це влучний опис людей, які намагаються відповідати стандарту, якого не можуть дотриматися, ніколи цього не усвідомлюють, але все ж відмовляються слідувати єдиному шляху до Небес — Того, хто дотримав цього неможливого стандарту за них. «Під прокляттям» здається влучним описом.

Питання: Як Гал. 3:11; Рим. 1:17; 3:28 пов’язані з Ав. 2:4?

Відповідь: У книзі Авакума слово «праведний» здається, стосується тих, хто перебуває у правильних стосунках з Богом. У цих новозавітних віршах «праведний» може стосуватися тих, кого визнано праведними, і які, отже, перебувають у правильних стосунках з Богом.

Павло також цитував Хабакука 1:5 у Пісидійській Антіохії (Дії 13:41), тож Хабакук, безперечно, був у думках Павла.

Питання: У Гал. 3:13 Ісус був проклятий чи благословенний, як сказано у Пс. 72:17?

Відповідь: Обидва аспекти є правдивими. Христос був благословенний Богом-Отцем, і Христос добровільно взяв на Себе Боже прокляття за наші гріхи на хресті. У Об’явленні 5:12 Христос буде благословенний на Небі.

Питання: Чи поклоняються християни в Гал. 3:13 і чи слідують за тим, кого вони самі визнають проклятим Богом?

Відповідь: Так, ми це робимо, і ми не вибачаємося за це. Справа не лише в тому, що Ісус перебував під прокляттям, а в тому, що Ісус вирішив перебувати під прокляттям заради вас і заради мене. Ісус добровільно взяв на Себе наше прокляття, покарання та ганьбу, померши на хресті за наші гріхи. Ісус Сам не став грішним, але гріхи людей були покладені на Нього.

Питання: У Гал. 3:16 (та Дії 3:25) у порівнянні з Бут. 12:7 тощо слово «насіння» є збірним іменником однини (так само як і слово «потомство»), тож чому Павло каже, що воно може стосуватися лише одного?

Відповідь: В англійській мові ми можемо вживати слова «people», «offspring» або «going to seed», не маючи на увазі лише одну особу. Справа в тому, що Павло нагадує євреям, що їхні Писання (Старий Завіт) вчать: обітниці, дані нащадкам Авраама, здійсняться через Месію, якого і євреї, і християни визнають як одну особу.

Питання: Чи отримав Мойсей Закон лише через 430 років після Авраама, як зазначено в Гал. 3:17?

Відповідь: Ізраїльтяни жили в Єгипті 430 років; рабами в Єгипті вони були лише 400 років. Павло особливо нагадував читачам-юдаїстам, що Мойсей отримав Закон саме після цього 430-річного періоду. Звичайно, оскільки минуло більше ніж 430 років, то правильним є твердження, що це сталося через 430 років після цього.

Питання: Що в Гал. 3:17 говориться про те, що Авраамова диспенсація була замінена Мойсеєвою диспенсацією?

Відповідь: Незалежно від того, чи розглядаєте ви історію з точки зору диспенсацій, чи ні, цей вірш доводить, що час давання Мойсеєвого Закону не скасував того, що було обіцяно раніше. Безумовно, Мойсеїв Закон був новим виміром, що доповнював Божий завіт з Авраамом, але він не зробив марним усе, що було сказано Аврааму . Сьогодні взаємозв’язок між Новим Завітом у Христі та Старим Завітом за Мойсея дещо інший. Багато речей за Старим Завітом насправді відійшли в минуле, наприклад, жертви тварин, харчові закони тощо. Однак те, ким є Бог, не змінилося, і заповіді, викладені в Старому Завіті, залишаються істинними й сьогодні.

Питання: Чому в Гал. 3:17 Павло не вказав точної кількості років?

Відповідь: Перш ніж навести дві ймовірні причини, важливо пояснити різницю між точністю та конкретністю. Якщо у відрі міститься рівно 1 056 кульок, а хтось каже, що там 2 000 кульок або лише 500 кульок, обидва твердження є неточними (і хибними). Якщо хтось каже, що там тисяча кульок, це є точним (і правдивим), але не конкретним. Якщо хтось каже, що там більше ніж 500 кульок, це також є точним і правдивим, але не конкретним і не вичерпним. Біблія є цілком правдивою в своїх оригінальних рукописах, але вона часто є неконкретною і не вичерпною. Ось дві причини, які ми можемо побачити для такої неконкретності в цьому випадку.

1) Бог не бачив потреби повідомляти Павлу (чи будь-кому іншому) точну кількість років між Авраамом та Виходом. Бог наказав написати Біблію так, щоб вона була цілком правдивою та мала всю ту точність, яка нам потрібна для розуміння того, що Бог хотів повідомити про Себе, про людину, про спасіння, зростання у Христі та служіння Богу. Очевидно, Бог не бачив потреби в тому, щоб Біблія була написана з більшою точністю, ніж це було необхідно, і Він не бачив потреби в тому, щоб вона зберігалася з більшою точністю, ніж це було необхідно.

2) Павло хотів використати найбільш консервативну цифру. Якщо юдеїсти хотіли підвищити точність, це лише підкреслює думку Павла про тривалий проміжок часу.

Питання: Що саме, згідно з Гал. 3:21, зробив для нас Закон?

Відповідь: Він не очистив нас і не зробив нічого, щоб зробити нас кращими; навпаки, він показав нам, наскільки ми грішні. Як каже Тоні Еванс, Закон подібний до дзеркала. Він показує нам, що нам потрібно розчесати волосся, вмитися та поправити одяг, але сам він не може зробити за вас жодної з цих речей.

Питання: Чи є, згідно з Гал. 3:26, кожен, хто читає Послання до галатів, дитиною Божою? Чи є універсалізм істиною?

Відповідь: Ні. Євангеліє пропонується всім, але ті, хто вирішує відкинути Бога, мають право це зробити — і нести за це відповідальність. Див. обговорення Колосян 1:20.

Питання: У Гал. 3:27 сказано, що всі, хто охрестився, одягнулися в Христа. Чи означає це, що всі охрещені потраплять до Неба? А як щодо Симона Мага з Дії 8:13, 18–20?

Відповідь: Водне хрещення не спасає вас; саме Христос спасає вас. Бог наказує всім християнам хреститися водою як знак їхньої доброї совісті перед Богом, як сказано в 1 Петра3:21 .

Питання: У Гал. 3:28 сказано, що у Христі немає ні чоловіка, ні жінки, то чому ж у 1 Тим.2:11 –15 та 1 Кор.14:34 –37 існують різні ролі в церкві?

Відповідь: Цікаво, що це найдавніший відомий історичний документ, у якому сказано, що чоловіки й жінки рівні. Сьогодні християни мають різні погляди щодо ролі жінок у церкві, але всі повинні погодитися з трьома пунктами.

1. У будь-який час для Бога немає різниці в цінності чоловіків і жінок, і для нас також не повинно бути такої різниці.

2. Усі християни повинні погодитися, що рівність цінності не доводить, що ніколи не повинно бути різниці в ролях, оскільки, принаймні в той час, жінки не мали мати влади над чоловіками в церкві, як показують 1 Тимофія 2:11–13, 1 Коринтян 11:3–9 та 1 Коринтян 14:34–35.

3. Якщо хтось обмежує значення якогось новозавітного вірша, вважаючи його «лише для того часу», він повинен мати вагомі біблійні підстави, чому саме цей вірш обмежується тим часом, а не кожен інший вірш, з яким ви, можливо, не згодні.

Питання: Наскільки серйозно ми повинні ставитися до наказу в Гал. 3:28 про те, що ми всі маємо бути єдині в Христі Ісусі?

Відповідь: Галатів 3:28, здається, є прямою протилежністю молитви єврейських чоловіків: «Я дякую Богові, що Ти не зробив мене язичником, рабом чи жінкою». Звичайно, легко сказати, що ми повинні ставитися до цього серйозно. Але, з іншого боку, може виникнути спокуса применшити значення цього, коли здається, що плідніше буде привести людей до Христа. Однак це неправильно, бо якщо людина не підкоряється Божій владі, то ми повинні засумніватися, чи вона справді спасена. Відомий християнський місіонер Вільям Кері відмовлявся хрестити тих, хто називав себе християнами, але все ще дотримувався індійської кастової системи.

Питання: Як у грецькій культурі, про яку йдеться в Гал. 3:28, ставилися до жінок і шлюбу?

Відповідь: Ось кілька цитат грецьких письменників, взятих із збірки «Великі цитати», укладеної Джорджем Селдесом.

«Шлюб, правду кажучи, є злом, але необхідним злом». — Арістотель (384–322 рр. до н. е.), цитований Діогеном Лаертієм (с. 67)

«Можна сказати, що жінка — це нижчий за чоловіка чоловік» — Менандр (342?–291? рр. до н. е.) (с. 486)

Не варто черпати свої уявлення про шлюб із творів язичницьких грецьких письменників.

Питання: Що саме в Гал. 4:3 маються на увазі під «елементами» або «елементарними принципами», яким люди були підпорядковані?

Відповідь: Грецьке слово «стоїхеїа» (stoicheia) є загальним терміном, що може означати «елементи». Спочатку розглянемо, що не є правильною відповіддю, а потім — дві можливі відповіді.

Неправильна відповідь: злі духи чи ідоли. Оскільки Закон не є злим, дехто вважав, що демони чи ідоли були тими «елементарними речами», про які тут йдеться. Однак у віршах від Галатів 3:23 до 4:3 Закон згадується як наш вихователь, а у віршах від 4:4 до 4:7 йдеться саме про Закон. Єдиний вірш, який тут підтверджує цю точку зору, — це Галатів 4:8, де йдеться про те, що вони служили невизначеним речам, які не є богами. Це могло стосуватися ідолів, але тоді в Галатів 4:9 сказано, що галати розглядали можливість повернутися до цих речей, і їм загрожувала небезпека повернутися до дотримання юдаїзму, а не до поклоніння ідолам.

Неправильна відповідь: фізичні елементи. Багато греків, у тому числі християни, вважали, що фізичний світ складається з чотирьох елементів: повітря, землі, вогню та води, звідси й використання Павлом слова «елементи». Павло насправді говорить про речі, відомі їм зі світу, але ні тут, ні деінде в Новому Завіті немає жодної згадки про те, що хтось мав би проблему з поклонінням чи поверненням до «повітря», «землі», «вогню» чи «води».

Правильна відповідь: Закон. Усе Послання до галатів аж до цього місця містить послідовне послання: не відмовляйтеся від покладання на Христа, щоб додатково покладатися на Закон. «Елементи» тут — це елементарні принципи, які євреї вивчали з дитинства щодо Закону. Павло не каже, що Закон слід дотримуватися й надалі, і не каже, що Закон є поганим. Натомість Павло каже, що роль Закону була подібною до правил, яких потребували маленькі діти, перш ніж вони виросли. Закон був даний Богом, але надмірна зосередженість фарисеїв на законах, більше ніж на любові до Бога, була використана сатаною для того, щоб зв’язати людей.

Загальна відповідь: Інший спосіб перефразувати «stoicheia» — це майже «ази», за винятком того, що це не відображає дисциплінарного аспекту Закону. Окрім Закону, якого євреї навчалися з дитинства, це стосується релігійного вчення, яке людина засвоїла до свого нового народження у Христі, на яке вона покладалася або якому довіряла замість Христа або на додаток до Нього. Можливо, сюди можна навіть віднести хибну філософію, яку вони засвоїли в минулому, як згадується в Колосян 2:8. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (с. 601) підтримує цю точку зору. Хоча цей вірш може стосуватися будь-якої попередньої релігійної «історії», яку людина мала до навернення до Христа, безпосереднім контекстом для галатійських слухачів був єврейський закон.

Питання: У Гал. 4:4 та Тит. 1:3 сказано, що Отець послав Ісуса «у повноті часу»; чому ж Ісуса було послано саме тоді, а не раніше чи пізніше?

Відповідь: Цей уривок просто говорить, що Ісус був посланий у належний час, не пояснюючи причин, — але все одно цікаво розмірковувати над цим. Можна виділити принаймні чотири фактори.

Мова: Приблизно з 200 р. до н. е. до 250 р. н. е. на більшій частині території Римської імперії розмовляли грецькою мовою. Після цього на сході розмовляли грецькою, а на заході — латиною. Єдина мова значною мірою сприяла поширенню християнства.

Мир: Це був період миру. Це було після численних воєн Селевкідів, Птолемеїв та персів, які здебільшого припинилися до 141 р. до н. е. Помпей завоював Фінікію в 64 р. до н. е. Цей період відносного миру тривав до 161 р. н. е., коли парфяни вторглися до Сирії, та до 220 р. н. е., коли готи вторглися до Малої Азії. До 350 р. н. е. північні європейці, гуни та перси воювали проти Риму. Оскільки панував відносний мир, римляни змогли до 69 р. до н. е. ліквідувати значну частину піратства, яке часто тероризувало Середземне море, завдяки чому люди за часів Павла рідше стикалися з піратами. Загалом мир був великою допомогою для християн, які подорожували, щоб поширювати Євангеліє.

Дороги: Римляни побудували понад 42 000 миль розгалуженої мережі доріг, що з’єднували їхню величезну імперію. Це допомагало таким людям, як Павло, відносно безпечно й легко подорожувати до великої кількості місць.

Єврейські синагоги: На той час від Персії до Ефіопії та Ліона у Франції вже існували євреї, які навчали монотеїзму, а також єврейські синагоги. Це могло сприяти розумінню язичниками того, що існує лише один Бог.

І нарешті — пророцтво: Месія мав прийти за часів четвертого царства, про яке пророкував Даниїл у 7:1–10.

Результати були вражаючими. Протягом 300 років християнство мирно поширилося до Ефіопії, Індії, Грузії, Англії, Іспанії та Північної Африки. Єдиними двома великими світовими віруваннями, які спочатку поширювалися швидше, були іслам та комунізм, і обидва вони поширювалися переважно шляхом військових завоювань.

Питання: У Гал. 4:5 та 3:13, від чого саме Христос нас викупив?

Відповідь: У Посланні до галатів 3:13 Христос визволив нас від прокляття, пов’язаного з непокорою Закону. Але Христос зробив ще більше. У Посланні до галатів 4:5 Він також визволив нас від рабства Закону.

П: Що особливого в слові «Абба» у Гал. 4:6-7?

В: Це слово тут можна перекласти як «тату». Жоден раб, який не є сином чи дочкою, ніколи не називав би свого господаря «тату». Це слово вживав Ісус у Марка 14:36, а згодом — Павло у Посланні до Римлян 8:15.

Питання: Чому, як зазначено в Гал. 4:9, 21, деякі люди прагнуть перебувати в рабстві?

Відповідь: Це може бути через страх, надію на нагороду, те, що так їм зручніше, або, в деяких випадках, навіть через залежність.

Питання: Чому в Гал. 4:12-20 Павло змінив тут тон?

Відповідь: Протягом усієї цієї книги Павло був суворим і строгим, але тут він звертається до них ніжно. Павло звертається до їхніх сердець, закликаючи їх продовжувати йти тим самим шляхом, яким вони йшли. Можна було прочитати до 4-го розділу й інтелектуально зрозуміти, наскільки галати помилялися. Вони також могли прочитати, як Павло попереджав їх про серйозність їхньої помилки. Але вони не могли зрозуміти, наскільки Павло насправді піклувався про них. Саме це Павло і показує тут. Коли нам доводиться докоряти комусь, ми повинні показати цій людині, чому вона помиляється, і наскільки серйозною є її помилка в важливому питанні. Але ми не повинні забувати також давати зрозуміти, наскільки ми піклуємося про неї. А от у Галатам 4:15–20 Павло, по суті, запитує, чи залишилося в них ще хоч трохи сердечності до нього, і чому вони виявилися такими непостійними.

Пам’ятайте, що саме в південній Галатії, а саме в Лістрі, люди хотіли принести в жертву Павлу та Варнаві як божественним істотам (Дії 14:11-18), перш ніж Павло та Варнава їх зупинили. Віруючі там шанували Павла та його слова як слова Христа; тож як вони могли змінитися й тепер відчувати себе його ворогами?

Питання: У Гал. 4:13, якщо Павло міг зцілювати інших, чому ж сам Павло був хворий?

Відповідь: Цей цінний вірш демонструє, що сила зцілення була в Бозі, а не в апостолі. Деякі культові групи, такі як «Християнська наука» та кілька дивних харизматичних угруповань, вчать, що слухняні, духовні християни ніколи не хворіють, і що християни не повинні приймати ліки. Однак те, що Павло тут хворів, а також його турбота про майже смертельну хворобу Епафродита у Филип’ян 2:26-27 та призначення ліків від шлункових проблем Тимофія в 1 Тимофія 5:23 показують, що навіть найкращі з покірних, духовних християн можуть захворіти. Це не обов’язково означає, що їм бракує віри або що Бог їх карає.

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) у проповіді «Про статуї», 1, 14, дає більш розгорнуту відповідь щодо ситуацій, подібних до шлункових недуг Тимофія, описаних у 1 Тимофія 5:23. Іоанн Златоуст каже, що Бог допускає, щоб така ситуація траплялася з християнами. Ось переказ його восьми пронумерованих причин.

1. Щоб уберегти їх від гордості через велич їхніх добрих справ і чудес.

2. Щоб інші не мали про них занадто високої думки.

3. Щоб було ясно, що проявляється саме Божа сила, а не сила людей.

4. Щоб витривалість благочестивих людей під час випробувань чи хвороб стала прикладом для інших.

5. Щоб, коли ми бачимо, як благочестиві люди помирають від хвороб, ми згадували про загальне воскресіння.

6. Коли ми потрапляємо у страждання, ми можемо знайти втіху в тому, що інші перед нами переносили подібне.

7. Коли нам кажуть наслідувати Павла чи інших, ми не відступаємо, думаючи, що вони мають вищу природу. Вони мають ту саму природу та слабкості, що й інші люди загалом.

8. Ми можемо навчитися, що благословення благочестивої людини не залежить від стану її здоров’я.

Далі Златоуст на понад семи сторінках детально роз’яснює та доводить кожну з цих тез на основі Святого Письма.

Питання: Що Павло мав на увазі в Гал. 4:14, коли сказав: «Вони не зневажали мого випробування/хвороби»?

Відповідь: Павло страждав від хвороби, коли перебував із галатами. Ми не знаємо, чи це був напад малярії, проблема з очима чи щось інше. Павло вказує на те, що, хоча він не був здоровим, коли перебував із ними, вони аж ніяк не зневажали його за це.

Питання: У Гал. 4:22–31, у чому полягає сенс чотирьох пар?

Відповідь: Спочатку Павло переказує історію, щоб навести алегоричний приклад, який стосується нас. Є два сини, дві жінки, два завіти та два міста. Ісмаїл, Агар, Старий Завіт і Старий Єрусалим уособлюють старий, рабський шлях законів. Ісаак, Сара, Новий Завіт і Новий Єрусалим уособлюють новий шлях обітниці. Як Ізмаїл та Агар не могли залишатися разом з Ісаком та Сарою, над якими вони глузували та яких зневажали, так і життя за законом не може співіснувати з життям за обітницею Божої благодаті через віру.

Питання: У Гал. 4:25 гора Синай була в Аравії чи на Синайському півострові, як вказує Тора?

Відповідь: І те, і інше, з урахуванням того, що «Аравія» тут не означає сучасну Саудівську Аравію. Це римська провінція Аравія. Римська провінція Аравія охоплювала Синайський півострів, північно-західну частину сучасної Йорданії та невелику частину Сирії. До речі, римляни ніколи не завойовували території поблизу Мекки чи Ер-Ріяда.

Питання: Чому в Гал. 4:30 Павло робить такий висновок?

Відповідь: Агар вірила в Бога, але Агар та Ісмаїл, зневажаючи й глузуючи, не могли ужитися з Сарою та Ісааком, дитиною обітниці. Згідно з Сарою, вони мусили піти. Авраам не хотів, щоб вони йшли, але Бог сказав Аврааму в цьому послухатися Сару. Так само слід відкинути думку, що можна слідувати за Христом у свободі благодаті й водночас залишатися в рабстві Закону. Нарешті, Павло каже, що людей, які навчають, нібито треба перебувати в рабстві Закону, також треба вигнати з церкви.

Питання: У Гал. 5:1, коли Павло каже, що ми маємо твердо стояти у свободі, від якого саме рабства ми маємо утримуватися?

Відповідь: Це перехідний вірш; він однаково добре слугує як підсумок 4-го розділу Послання до галатів, так і початком 5:1-13. Є три можливі відповіді.

Гріх: Ті, хто грішить, є рабами гріха, а ми були звільнені від цього. У Посланні до Римлян 6 про це йдеться детальніше.

Закон Мойсея: Хоча попереднє твердження є правильним, гріх і плоть у Посланні до галатів 5:1–15 згадуються лише в одному місці: у Посланні до галатів 5:13. Натомість закон та обрізання згадуються шість разів. Ми маємо служити Богу, не перебуваючи в рабстві закону. Євреї говорили про те, щоб «взяти на себе ярмо закону».

І те, й інше: У менталітеті, зосередженому на законі та гріху, панує або думка «Я такий грішник, бо порушую закон», або «Я така чудова людина, бо дотримуюся закону». Незалежно від того, на якій стороні гойдалки перебуває людина, акцент залишається тим самим: «Я». Натомість ми маємо зосередитися на Того, хто є важливим: на Бозі, а не на собі. Ми живемо святим життям тому, що перебуваємо в любовних стосунках із Богом і прагнемо догодити Йому, а не лише тому, що хочемо уникнути покарання, отримати нагороди чи вважати себе кращими людьми.

Ми живемо святим (хоча й не безгрішним) життям, бо ми вільні від рабства та залежностей гріха, а також вільні від ярма Закону. Ярмо Закону слугувало добрій меті — стримувати людей від гріха. Але нам більше не потрібен Закон Мойсея, і замість цього нас стримує від гріха Божа любов.

Питання: Чи обмежує обрізання в Гал. 5:2 якимось чином силу чи дію Христа?

Відповідь: Зовсім ні. Так само, як відсутність віри в Христа означає, що жертва Христа не має ніякої цінності для людини, так і покладання на обрізання та відкидання Христа означає, що жертва Христа не має ніякої цінності для людини, і вона потрапить до пекла.

Питання: У Гал. 5:2, у часи Старого і Нового Завіту, у чому полягала б різниця між легалізмом і дотриманням Мойсеєвого Закону?

Відповідь: Як би ви назвали людину, яка дуже серйозно ставилася до дотримання Закону Мойсея і зосереджувалася на тому, щоб догодити Богу, головним чином, через послух закону? – Якби вона жила до приходу Христа, ви могли б назвати її благочестивим євреєм.

До приходу Христа євреї мали намагатися дотримуватися Закону Мойсея якомога повніше. Легалістом у ті часи вважалася людина, яка більше дбала про закон, ніж про Бога. Вони любили свої традиції та дотримання закону більше, ніж любили Господа. Подібно до фарисеїв, вони покладалися на власну праведність, а не мали віри в Бога, який прощає.

Після того, як Христос помер за наші гріхи, визначення поняття «законник» «змінилося». Тепер воно також охоплює тих, хто покладається на закон і власні діла замість Христа або на додаток до Нього. Ви вірите, що спасіння через кров Христа є необхідним, — чудово! Але чи вірите ви також, що воно є повним, що Христос завершив усе, що потрібно було зробити? Якщо людина не вірить у це, то в неї є проблема «розділеної віри», коли вона вірить, що Христос спас нас лише частково, а для повного спасіння потрібно ще щось інше.

Питання: У Гал. 5:2-3 сказано, що Христос не приносить користі тим, хто обрізаний. Чи може тоді Христос принести користь багатьом хлопчикам, яких сьогодні обрізають? Чи повинні вони теж бути боржниками перед Законом?

Відповідь: Ні, з двох причин.

1. У Галатам 5:2-3 йдеться лише про чоловіків, які піддалися обрізанню, а не про немовлят-хлопчиків.

2. У загальному сенсі йдеться про тих, хто вирішує обрізатися з метою виконання Старозавітного Закону. Вони демонструють, що не покладаються на Христа як на свого Спасителя, окремо від Закону.

Питання: Що б ви сказали людині, яка, посилаючись на Гал. 5:2-4, каже: «Я повністю покладаюся на кров Христа для свого повного спасіння, але хочу бути ще більш впевненим, тому буду дотримуватися й єврейського Закону»?

Відповідь: Ваші слова суперечать самі собі. Ви не покладаєтеся повністю на кров Христа для свого повного спасіння, інакше б не покладалися ще й на щось інше. Павло висловився дуже різко щодо людей, які так думали; Павло каже, що це або одне, або інше — або одне, або інше. Обрізання — це лише один із прикладів того, як, роблячи щось для захисту чогось цінного (спасіння), ви в підсумку нівелюєте те, що намагалися захистити.

У Посланні до галатів 5:6 Павло каже, що ні обрізання, ні необрізання насправді не мають значення. Павло навіть обрізав Тимофія в Діях 16:3. Натомість Павло так рішуче виступає проти теології, яка покладається на Христа плюс щось інше.

Питання: Як, згідно з Гал. 5:4, ми можемо відпасти від благодаті?

Відповідь: Павло безпосередньо звертається до християн, які серйозно заплуталися і перестали покладатися на Божу благодать у Христі. Павло також звертається до неспасенних законників. Як відрізнити християнина, який серйозно заплутався, від неспасенного законника? Часто це неможливо, але ви можете попередити їх незалежно від того, до якої категорії вони належать.

Питання: Які існують різні погляди християн щодо того, що мається на увазі в Гал. 5:4?

Відповідь: Спочатку про грецьку мову, потім про чотири погляди, а потім — висновок.

Грецьке слово katergethete означає «…будь-яке знищення зростання та життя, фізичне чи духовне, корисне чи шкідливе», згідно з «Expositor’s Greek Testament» (с. 184). Це слово також вживається в Рим. 7:2 для позначення скасування через смерть зобов’язання дружини перед чоловіком, а також для позначення духовної смерті в Рим. 7:6. Існують чотири основні погляди.

1. Втрата спасіння прирівнюється до відпадання від благодаті. У «Коментарі до Біблії для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1891, зазначено, що ця точка зору є хибною, оскільки вона НЕ стосується людей, які впадають у гріх і невіру. Натомість вона стосується моральних людей, які вважають, що їхні власні діла допоможуть їм здобути або зберегти спасіння. Також іронічним вважається те, що деякі з тих, хто хоче використати цей вірш на підтримку ідеї втрати спасіння, є законниками, подібними до тих, проти яких виступає Павло.

2. Віруючий, який залишає благодать заради системи законничества, але не втрачає спасіння. Це не відпадання від спасіння у невіру чи умисний гріх, а відпадання від благодаті у законничество. Це параліч духовного життя: розрив єдності з Христом має знеживляючий вплив на всю духовну природу і призводить до прагнення законного виправдання. Однак деякі стверджують, що ця точка зору є хибною, оскільки вона описує не християн, які прагнуть освячення, а неспасенних людей, які намагаються бути виправданими законом.

3. Фальшиві християни, які прагнуть виправдатися Законом. «Біблійний коментар віруючого» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1891, підтримує цю точку зору, зазначаючи, що їм доводилося обирати між двома спасителями: або Христом, або Законом. Кальвін вважав, що вони не намагалися обрати Закон замість Христа, а Закон на додаток до Христа, і віра в те, що будь-яка частина спасіння досягається ділами, означає невіру в те, що все спасіння — це благодать через віру.

2+3. І ті, й інші: нерозумні віруючі, які відмовляються від благодаті на користь законничества, та «удавані» християни, які остаточно відвертаються від Євангелія і ніколи не були спасенні.

У донікейській Церкві цей вірш фактично не обговорювався. Іоанн Златоуст викладає вчення щодо цього вірша, зазначаючи, що в ньому згадується найсуворіше покарання, але не уточнюючи нічого більше.

Висновок: З одного боку, Павло звертається до тих самих людей у Галатів 5:4, яких у 3:26 називає синами Божими; до братів, до яких він звертається у Галатів 3:15; 4:12,28; 5:13; 6:1,18, які «бігли добрий забіг» у Галатів 5:7.

Однак, з іншого боку, Павло стурбований тим, що його зусилля були марними щодо них (Галатів4:11 ), і що вони можуть опинитися серед вічно засуджених, які проповідували інше Євангеліє (Галатів 1:8,9).

Павло, як і ми, не знав, хто саме є обраними. Розгляньмо такий приклад: якщо хтось, хто здавався справжнім християнином, впадає у великий гріх, то чи є ця людина: обраною особою, яка згодом покається, повернеться і витримає до кінця, чи відкинутою особою, яка назавжди відвернулася від істини, яку чула? Бог знає; ми — ні, і нам це знати не потрібно. Але ми, безумовно, не маємо впевненості в тому, що ця людина спасена, коли вона так чинить. Так само, якщо хтось впадає у серйозну доктринальну помилку, як це зробили законничі галати, чи всі ті, до кого звертався Павло, були справжніми християнами, які впали в єресь, але повернуться, чи всі вони були неспасенними, приречені на пекло, які ніколи не повірять у Євангеліє благодаті, чи, можливо, це була суміш пшениці та куколю, і навіть Павло не знав, хто є хто, але завданням Павла було не судити їхні душі, а попередити їх про наслідки, якщо вони продовжуватимуть дотримуватися свого законничества. Отже, відповідь — «2 + 3».

Питання: У Гал. 5:7, у чому християнське життя подібне до перегонів?

Відповідь: Воно схоже на дуже напружену гонку, але християни не змагаються один з одним. Натомість ми намагаємося бігти якнайшвидше, незважаючи на повільніших бігунів чи автомобілі, що врізаються перед нами й сповільнюють нас.

Питання: Чому в Гал.5:11 , та 2 Кор.2:15 –16 Павло проповідував про хрест, якщо знав, що хрест є образливим для людей? Павло не хотів ставити перешкоду на шляху нікого (2 Кор. 6:3) або робити що-небудь, що заважало б Євангелію (1 Кор. 9:12).

Відповідь: Як і Павло, ми не хочемо робити нічого, що могло б образити людей особисто. Однак, коли ми ділимося Євангелієм, ми не хочемо приховувати чи применшувати ті моменти, які деякі люди вважають образливими. Деяких людей ображає те, що Бог спостерігає за кожним їхнім кроком, або те, що самі по собі вони є недосконалими, невдахами перед Божим судом. Деяких ображає те, що хтось наважується стверджувати, ніби вони роблять щось настільки погане, що потребують спасіння. Ображаються вони чи ні, люди повинні знати істину Євангелія.

Питання: Чому в Гал. 5:12 Павло згадує, що ті, хто дотримується обрізання, можуть «випорочити себе»?

Відповідь: Хоча для нас це може здатися дивним, у Малій Азії існувала богиня на ім’я Кібела, і всі її жерці були чоловіками, які кастрували себе. Тож навіть юдаїсти, які наголошували на обрізанні, не були настільки категоричними щодо цього, як жерці Кібели.

Питання: Що в Гал. 5:13 мається на увазі під «нагодою плоті»?

Відповідь: Павло закликає бути обережними, щоб під прикриттям християнської свободи не використовувати її як привід для гріха. Ми маємо свободу від гріха, але не свободу грішити. Грецьке слово «аформе», що означає «нагода», вживається у значенні вигідного місця для військового нападу. Тож не дозволяйте сатані використовувати раціоналізацію християнської свободи, щоб дати гріху привід увійти у ваше життя.

Питання: Що Павло має на увазі в Гал. 5:14-15?

В: Галатів 5:1–13 та Галатів 5:14–15 здаються дещо окремими темами, але насправді Павло натякає[встановлює тут зв’язок. Легалісти, які ставлять закон вище за Бога, сіють розбрат і швидко вступають у суперечки з іншими. Якщо я вважаю, що духовність полягає виключно в дотриманні всіх законів так, як я їх розумію, а ти не дотримуєшся всього так, як я це розумію, то я хочу, щоб ти приєднався до програми — тобто до моєї програми!

Питання: Як, згідно з Гал. 5:16, нам ходити/жити в Дусі? Чи означає це, що кожну секунду дня, незалежно від того, чим я займаюся, я маю молитися до Бога, роблячи це? Чи означає це, що я завжди маю думати про Бога? Розмовляти з Богом? Що означає «жити за Духом», як каже Павло? Чи означає це, що коли я йду до магазину, у думках я кажу: «Боже, кожен крок, який я роблю, повністю залежить від Тебе, і я славлю Тебе за кожен подих, який я роблю»? Я не кажу, що це безглуздо чи абсурдно, я просто намагаюся з’ясувати, чи справді саме це мається на увазі під «життям за Духом».

Якщо це правда, то завжди ходити в Дусі — це справді дуже, дуже важко, а це означає, що я грішу набагато більше, ніж думав. Дякую, хай Бог благословить. P.S. — Чи я писав цей лист у Дусі, оскільки він стосувався Бога?

Відповідь: Якщо ти прагнеш наблизитися до Бога, гріховні бажання цього світу (любов до грошей, похоть, гордість та інші бажання) втратять свою силу. Як християни, ми маємо боротися зі злом як у собі, так і зовні, як показує Римлянам 7:7-25. На щастя, у цій боротьбі ми не залишилися самі: Бог готовий нас врятувати (Римлянам7:24 –25) і навіть сам діяти в нас (Філіп’ян2:12 –13).

Замість слова «ходити» грецьке слово «peripatite» тут можна перекласти як «продовжуй ходити». Тож коли ти ходиш з Богом і бачиш спокусу, яка спонукає тебе зупинитися, просто продовжуй ходити. Ходити в Дусі нелегко, бо «завжди» — це дуже важке слово. Гадаю, ти в принципі розумієш, що це означає усвідомлювати присутність Бога у всьому, що ти робиш.

Досвід

У 1-му Посланні до Солунян 5:16-18 Павло каже: завжди радійте, безперестанку моліться та дякуйте за все.

«Завжди дякуйте Богові Отцю за все в ім’я нашого Господа Ісуса Христа» (Ефесянам5:20 ) (Біблія «Berean Standard»).

[Любов] «усе терпить, усьому вірить, на все сподівається, усе витримує. Любов ніколи не перестає». 1 Коринтян 13:7–8а (Berean Standard Bible)

Ви можете заглянути в конкорданцію і знайти інші приклади того, що нам наказано робити «завжди».

Ісус сказав, що Він завжди з нами (Матвія 28:20).

Радійте в Господі завжди (Филип’ян 4:4).

Приклад Павла

Павло постійно молився за інших (2 Солунян 1:11)

Павло дякував Богові щоразу, коли згадував філіппійців (Филип’ян 1:3-4)

Дії

Колосян3:17 «І все, що ви робите, чи то словом, чи ділом, робіть усе в ім’я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцю через Нього.» (Біблія «Berean Standard»)

Завжди будьте готові дати відповідь... 1 Петра 3:15.

У Посланні Якова4:17 сказано: «Тож кожен, хто знає, що слід робити, але не робить цього, винен у гріху». (Біблія «Berean Standard»)

У Біблії є багато віршів про наполегливість, і ми не повинні забувати й про цю важливу християнську чесноту.

Наостанок я пропоную починати кожен день правильно, присвячуючи його Богу. Я навчився цьому багато років тому в молодіжному таборі, де проповідником був Джош Макдауелл.

Питання: Чи згадуються в Гал. 5:19 перелюб і вбивства?

Відповідь: Хоча «перелюб» підходить до цього переліку, його немає в найдавніших рукописах. «Вбивства», phonoi, — це майже те саме грецьке слово, що й «заздрість», phthonoi, лише на одну грецьку літеру коротше. У деяких грецьких рукописах є «вбивства», а в деяких — ні.

Питання: Чи можуть християни, які роблять те, що перелічено в Гал. 5:19–21, потрапити до Небес?

Відповідь: Справжній християнин може вчинити одну з цих речей, а потім покаятися. Однак якщо людина постійно робить щось із переліченого, це виглядає так, ніби вона потрапить до пекла і, по суті, ніколи не була вічно спасена. У Бразилії, за оцінками, половина людей, які називають себе католиками, також практикують ту чи іншу форму чаклунства або спіритизму, або вірять у те, що за гроші можна найняти чаклуна, щоб накласти прокляття на когось. Хоча римо-католик може бути справжнім християнином, а людина, яка практикує чаклунство, може бути католиком, не схоже, щоб ці католики були справжніми християнами.

Питання: Чому в Гал. 5:19, 22 сказано «діла плоті» та «плід Духа», а не «плід плоті» та «діла Духа»?

Відповідь: Діла здійснюються людською енергією; плід (у однині, а не у множині) — це те, що Бог вирощує в нас. Незалежно від того, чи доводиться комусь докладати великих зусиль для здійснення діл (у множині) плоті (а деякі докладають дуже, дуже великих зусиль), вони працюють, намагаючись зменшити наслідки. Щоб мати плід, потрібно усунути перешкоди для зростання, які можуть бути у вашому житті. У «Біблійному коментарі для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary, с. 1894) наводиться аналогія, що діла плоті походять із фабрики, а плід Духа — із саду.

Питання: Які особливості мають ці сімнадцять перелічених у Гал. 5:19–21 діл плоті?

Відповідь: Перші чотири стосуються сексуальності, наступні два — релігії, вісім — стосунків, а два — вживання алкоголю. Якщо ви не маєте миру з Богом, ви не маєте миру ні з іншими, ні з самим собою.

Питання: Що цікавого у слові «ненависть» у Гал. 5:20?

Відповідь: Грецьке слово «echtrai» насправді є множиною, тож кращим перекладом буде «ненависті». Коли люди відчувають ненависть до людини, істини чи Бога, чи зазвичай це поодинокий випадок, чи незабаром з’являються й інші види ненависті? Якщо ви не викоріните свою ненависть, вона може породити інші види ненависті. Єдине, до чого ми повинні відчувати ненависть, — це гріхи. Ми не повинні ненавидіти навіть грішних людей.

Питання: У Гал. 5:20, що саме з плотських вчинків називається «гнів»?

Відповідь: Це сильне грецьке слово «thymoi», яке НЕ означає просто гнів. Воно означає втрату самоконтролю в приступі люті. Коли ви не контролюєте себе, а гнів контролює вас, згадайте Якова 1:20: гнів людини не приносить праведності Божої.

Питання: У Гал. 5:20 думка про те, що розбрати та фракції/єресі є лише інтелектуальними розбіжностями, здається дуже далекою від того, що мав на увазі Павло в цьому місці. Чому, на вашу думку, ці речі розміщені між іншими, такими як ідолопоклонство, чаклунство та вбивства?

Відповідь: Павло не перелічив усіх можливих вчинків плоті, а лише найсерйозніші з них, і, очевидно, розбрати та єресі є такими ж серйозними, як і інші. Вони можуть підірвати віру одних і знищити віру тих, хто покладає свою надію на якусь особу чи організацію.

Питання: Що саме означає грецьке слово «pharmakeia» (чаклунство/магія) у Гал. 5:20?

Відповідь: Це слово має широкий спектр значень. З одного боку, воно може означати чаклунство, магію або зачарування. З іншого боку, воно також може означати введення наркотиків, отруєння і навіть видачу ліків, як це випливає з нашого англійського слова «pharmacist» (фармацевт). Загалом у цьому уривку Павло застерігає від плодів розпусти, ненависті та суперечок, наркотиків і магії, а також від розгульних вечірок. Можна майже подумати, що Павло знав багато сучасних фільмів!

Питання: Що саме згадується в Гал. 5:21 як останній плід плоті?

В: У деяких перекладах вживається слово «гульні», а в інших — «оргії». Це може означати бурхливі вечірки або розгульні розваги різного масштабу. Греки та римляни влаштовували свята на честь бога вина, Бахуса/Діоніса, від імені якого походить наше слово «баканалії». Баканалії були настільки бурхливими, що римський Сенат заборонив їх (принаймні на деякий час) у 186 р. до н. е.

Питання: У Гал. 5:22-23 сказано, що якщо невіруючі виявляють плоди Духа, чи потраплять вони теж до Неба?

Відповідь: Тільки якщо носіння вовняного светра робить вас вівцею. Наявність деяких зовнішніх вчинків без внутрішнього перетворення не допомагає.

Невіруючі не виявляють плодів Духа. Вони можуть робити деякі з цих добрих справ і навіть робити їх з похвальних мотивів. Однак, якщо Дух Христа не перебуває в них, і вони не роблять ці речі заради Ісуса, то їхні вчинки не є плодами Духа, зробленими з любові до Бога, який дав нам Біблію.

Питання: Що важливого стосується дієслова в Гал. 5:24?

Відповідь: Воно в активному, а не в пасивному стані. Іншими словами, розп’яття плоті з її бажаннями — це не те, що робиться з нами. Навпаки, це те, що робимо ми самі. Як зазначає Джон Р. В. Стотт, розп’яття в стародавньому світі було безжальним, болісним і остаточним. Коли ми самі розп’ятуємо свою плоть, це відбувається так само. Павло вживає це дієслово в пасивному стані в Рим. 6:6 та Гал. 2:20, але тут Павло наголошує на тому, що ми, віруючі, маємо робити.

Питання: Що б ви сказали християнину, який, спираючись на Гал. 5:24–25, вважає, що ми повинні лише пасивно дозволяти Духу робити те, що Він хоче в нашому житті, і не проявляти жодної ініціативи та не приймати жодних рішень самостійно?

Відповідь: Цей християнин наполовину правий, а наполовину — ні. Ми маємо дозволити Святому Духу робити те, що Він хоче в нашому житті, і не ставити жодних перешкод. Але в Галатам 5:25 також сказано, що ми маємо ходити (або крокувати) у ногу з провідом Духа. Це НЕ означає приймати власні рішення, щоб задовольнити наші амбіції, незалежно від того, чого хоче від нас Бог. Але ми маємо проявляти ініціативу і свідомо прагнути приймати рішення відповідно до того, до чого Дух нас веде.

Питання: Що в Гал. 5:26 означає «провокувати когось»?

Відповідь: Це не означає гніватися чи інакше бурхливо реагувати на когось або щось. Натомість це означає сказати чи зробити щось, щоб розгнівати іншу людину або змусити її бурхливо реагувати. Це може бути зроблено навмисно або ненавмисно. Якщо щось є ненавмисним, це не обов’язково означає, що це невинно. Причиною може бути байдужість або брак турботи та любові до іншої людини чи людей. Це можна розглядати як кидання виклику на бій.

Питання: У Гал. 5:15, 26, у чому саме полягає різниця між тим, щоб піднімати та обговорювати розбіжність у поглядах, у якій інша сторона може твердо вірити, та тим, щоб перейти межу й спричинити розбрат?

Відповідь: Ймовірно, майже кожен, хто несправедливо спричиняє розбрат, вважає, що просто порушує питання, з яким не згоден, тож будьте обережні, бо частота самообману дуже висока. Існує щонайменше три різні аспекти, що відрізняють спричинення розбрату від порушування питання розбіжностей. Потрапляння в будь-який із цих трьох аспектів означає спричинення розбрату.

Мотив — чи ви говорите або робите це виключно тому, що хочете догодити Богу і бажаєте найкращого для них та для всіх, хто про це почує? Чи є також інші мотиви, такі як «поставити їх на місце» або інші прояви заздрості? Чи є тут «помста» або інші форми відплати? Чи є тут «а ти знаєш, хто я такий», демонстрація того, наскільки ви розумні чи досвідчені, або інші прояви гордості? Перед тим, як йти розмовляти з кимось іншим, вам потрібно переконатися, що ваші мотиви правильні. Коли хтось робить щось із поганими мотивами, часто інші бачать ці погані мотиви ще до того, як сама людина усвідомлює, що вона «видає» свої погані мотиви.

Метод — Ісус навів приклад виваженого підходу в Євангелії від Матвія 18:15–17. Ісус також мав приклади, коли Він «дав їм прочуханку» без будь-яких проміжних кроків, як-от у випадку з Хоразином і Вифсаїдою в Євангелії від Матвія 11:21, а також із садукеями в Євангелії від Матвія 22:23–32. Чи будуть «супутні збитки» або негативні наслідки, яких ви не бажали? Що ви можете зробити, щоб зосередити повідомлення або обмежити аудиторію, аби зменшити наслідки «дружнього вогню» чи побічних збитків?

Масштаб — якщо ви зможете переконати іншу сторону та людей, які слухають суперечку, то чудово — можливо. Чи готові ви врахувати, що, можливо, вони не погоджуються саме тому, що неправильну точку зору маєте саме ви? Можливо, це й неправда, що неправильну точку зору маєте саме ви, але якщо ви навіть не здатні поставити це питання, це тривожний сигнал. Але припустимо, ви впевнені, що маєте рацію, а вони все одно не змінюють своєї думки. Що ви будете робити, коли вже висловили свою точку зору? Чи будете ви: а) залишити це, оскільки вони вже знають; б) візьмете з собою ще двох-трьох людей або винесете це питання на розгляд усієї церкви, в) якщо ніхто не стане на бік істини (як ви її бачите), чи підете ви, струшуючи при цьому пил з ніг, г) перед тим, як піти, спробуєте врятувати якомога більше людей від «вогню», поки ще можете, д) також докладете зусиль, щоб попередити світ про цю помилку, якої вони дотримуються, і конкретно назвете цих людей по імені? Що вам слід зробити?

Кожен із цих п’яти варіантів є правильною відповіддю, залежно від конкретного вчення чи практики. Варіанти в, г та д спричиняють розбрат. Бувають випадки, коли ми маємо спричиняти розбрат, борючись проти помилки, що веде до загибелі душ, але бувають випадки, коли цього робити не слід. У Римлянам 14:1–15:7 наведено кілька прикладів того, коли ми не повинні цього робити. Галатів 1:6–10, 2 Івана 9–10 та 3 Івана 9–10 — це приклади того, коли ми повинні відстоювати істину, навіть якщо це може спричинити суперечки. Ісус навіть передбачив, що суперечки виникнуть саме через слухняних християн (Матвія 10:21–23, 34–37). Але ми не повинні спричиняти суперечок, яких Бог не хоче, щоб ми спричиняли.

Питання: У Гал. 5:16, 22-23, які три групи перелічених плодів Духа?

Відповідь: Три аспекти ходіння в Дусі — це дозвіл Богу діяти по-Своєму, «духовне дихання», тобто перебування в постійній єдності з Ним, та прийняття святих рішень.

1) Любов, радість і мир — це стосунки. Любов до Бога та інших людей — це правильні стосунки, такими, якими вони мають бути. Радість — це задоволеність і щастя в наших теперішніх обставинах, як у тому, що нам подобається, так і в тому, що нам не подобається. Мир із Богом, іншими людьми та нашою власною ситуацією — це непохитний спокій навіть посеред буревіїв.

2) Терпіння, доброта та милосердя — це ставлення, яке ми повинні виявляти одне до одного. Терпіння, грецькою «макротумія», може означати терпіння до інших. Доброта передбачає наслідування тієї доброти до інших, яку Бог виявив до нас. Милосердя має багато аспектів, і ми повинні наслідувати їх усі.

3) Внутрішнє життя — це вірність, лагідність і самоконтроль. Перше слово не означає мати віру чи вірити в щось. Воно означає бути надійною людиною, на яку люди можуть розраховувати, що вона зробить те, що обіцяє. У тогочасному суспільстві, яке цінувало силу, владу, а іноді й безжалісність, було протикультурним стверджувати, що ми, навпаки, маємо вирізнятися лагідністю. У деяких куточках сучасного світу це так само актуально. Самовладання, здається, не дуже цінується в сучасному суспільстві, але воно є ключовим для розвитку інших аспектів плоду Духа.

Перші три складові плоду — це те, що ми маємо відкрити для себе; середні три — те, що ми маємо вирішити робити; а щодо останніх трьох ми маємо вирішити покладатися на Святого Духа.

Питання: Що в Гал. 5:25 сказано про «ходіння»?

Відповідь: Це грецьке слово «стоіхумен» відрізняється від слова «періпатіте», яке вживається у значенні «ходити» в Галатам 5:16. У Галатам 5:25 це грецьке слово означає «ходити» або «крокувати в ногу», як це робить солдат. Ми прагнемо, щоб Святий Дух вказував нам загальний напрямок, куди Він хоче, щоб ми йшли. Але цей вірш наголошує на тому, що Святий Дух також направляє нас щодо того, як туди дістатися, на кожному кроці цього шляху.

Питання: Чому в Посланні до галатів 5:26 люди, які, можливо, раніше не були зарозумілими, стають зарозумілими? Що ми можемо зробити, щоб зупинити це в собі?

Відповідь: У цьому є принаймні дві складові. Перша — це всепоглинаюча зосередженість на собі. Іноді це може випливати з питання «А що я з цього матиму?», або це може бути намаганням не відставати від інших, або просто наслідуванням поганого прикладу інших. Друга причина — переконання, що ти в певному сенсі кращий за когось іншого або за більшість людей. Правда полягає в тому, що кожен із нас, ймовірно, в чомусь кращий за іншу людину. Однак це не має великого значення, бо кожен із нас, ймовірно, також у чомусь гірший за іншу людину. В основі цього лежить непокора словам з Филип’ян 2:3 і далі, де нам наказано цінувати інших вище за себе.

Хоча деякі люди прагнуть перебувати серед тих, хто має той самий гріх, зарозумілість, як правило, є протилежністю цього. Зарозуміла людина часто не може терпіти іншу зарозумілу людину. Ви заздрите комусь, якщо вважаєте, що ця людина краща за вас у певній сфері (і це для вас важливо). А ви виявляєте зарозумілість щодо когось, якщо ви кращі за цю людину в чомусь важливому — або, принаймні, важливому у ваших власних очах.

Питання: Чому, на вашу думку, у Гал. 6:1 Павло обговорює віруючого, який потрапив у пастку гріха, одразу після того, як згадав про плід Духа?

Відповідь: Це може здатися різкою зміною теми, але насправді це має сенс. Одним із аспектів зростання плодів Духа є те, що віруючий має силу — силу подолати свої залежності.

Питання: Як, на вашу думку, церква повинна відновлювати грішника, що впав, згідно з Гал. 6:1?

В: Людину не слід приймати назад, доки вона не покається. Але як тільки вона заявить, що покаялася, і буде видно, що це справді так, її слід прийняти назад. Іноді, коли людина покається, вона більше не вчиняє цього гріха. В інших випадках, особливо якщо йдеться про певні залежності, схильність і бажання можуть залишатися, і, якщо людина має намір жити життям, вільним від цієї залежності, християнам, можливо, доведеться супроводжувати її, заохочуючи та тримаючи її під контролем, щоб бути поруч у моменти слабкості. Павло особливо наголошує тут, що ми маємо робити це з лагідністю.

Сподіваємося, що коли християнин впаде, він відвідує добру церкву, де є добрі люди, готові допомогти. Якщо ви фізично хворі, ви не хочете мати поганого лікаря. Так само й у духовному плані ви не хочете мати когось, хто дає небіблійні духовні поради.

Грецьке слово «відновлювати» (katartizō) тут є тим самим словом, що вживається для вправлення зламаної кістки або лагодження сітки. Часто, хоча й не завжди, зламана кістка потребує зовнішнього втручання — допомоги іншої людини, щоб її вправити. Потім кінцівку потрібно зафіксувати — накласти гіпс або шину, щоб вона не змістилася. Людина має бути обережною під час загоєння, щоб кістка не зламалася знову . Зрештою шину або гіпс знімають, кістка стає такою ж міцною, як і раніше, а іноді навіть міцнішою. Однак м’язи будуть ослабленими, і поступово м’язову силу доведеться відновлювати.

Питання: У Гал. 6:2 ми маємо нести тягарі інших, чи лише свої власні, як сказано в Гал. 6:5?

Відповідь: Грецьке слово, що означає «нести» — bastazo, — однакове в обох віршах, але слово, що означає «тягар», різне. У Галатам 6:2 грецьке слово — «barē», що означає «нестерпний тягар». У Галатам 6:5 це слово — «phortion», яке може означати рюкзак, що його носить солдат під час маршу. Цей вірш натякає на те, що майже кожен має тягарі, а також на те, що ми не завжди маємо нести власний тягар самотужки. Тоні Еванс порівнює це з помічником, який допомагає підняти вагу, якщо важкоатлет не може підняти її самотужки.

Ми маємо брати на себе відповідальність за власні вчинки. Однак ми також маємо допомагати іншим, а також дозволяти іншим допомагати нам. Ми відповідальні за те, щоб нести власний тягар, але часто це стає легше, якщо нам допомагають інші віруючі. І ми теж повинні охоче допомагати іншим віруючим — чи то підбадьорюючи їх, чи то заохочуючи протистояти пасткам диявола, чи то матеріально, чи в інших справах.

Як зазначено у книзі «Як ходити й не втомлюватися» (с. 17): «Слово, перекладене як “нести”, має в собі значення підтримки. Крім того, слово “тягар” у вірші 2 значно відрізняється від слова “навантаження” у вірші 5. “Навантаження” просто означає щось, що несуть, а “тягар” позначає наслідки того, що щось тисне на наші ресурси».

Питання: Що, згідно з Гал. 6:2, може заважати християнам краще нести тягарі один одного?

Відповідь: Може бути щонайменше п’ять причин.

Уявна зарозумілість людини, яка може допомогти. Іноді людина вважає, що має набагато важливіші справи, ніж допомагати конкретній особі. Жоден із нас окремо не має часу, щоб допомогти кожному у світі, тож чи означає це, що ми не повинні допомагати нікому? — Звісно, ні. Але якщо кожен допоможе хоча б деяким людям зі свого оточення, то в сукупності допомогу отримають усі.

Страх зізнатися комусь, що вам потрібна допомога. Це так само пов’язано з гордістю, як і попередня причина, але це зовсім інша форма гордості. Можливо, ви часто порівнюєте себе з іншими або думаєте, що інші так роблять щодо вас. Ви не хочете визнавати, що у вас є труднощі в якійсь сфері, або що ви навіть не боретеся, а просто зазнаєте невдач у цій сфері. Ви можете думати, що люди не поважатимуть вас або не любитимуть, якби тільки дізналися про це.

Удавана скромність може бути щирою, а може — лише димовою завісою, яку людина створює для себе, щоб приховати попередню причину. «Я мав би вже подолати цю залежність, але не подолав, тож мушу вирішити це сам або лише разом із Господом. У інших людей занадто багато важливих справ, щоб витрачати час на щось таке неважливе, як я».

Відомо, що вони погано справляються з консультуванням. Коли Йов переживав важкі часи, його троє друзів прийшли йому на допомогу, і в якийсь момент Йов сказав, що їхня дружня допомога була марною. Для різних речей є свій час. Є час докоряти, а є час знати, коли не слід докоряти, наприклад, коли людина визнає, що чинить неправильно, і хоче покаятися. Є також час виправляти, а є час підбадьорювати.

Відсутність любові з боку того, хто дає пораду. Принаймні друзі Йова не були позбавлені любові до нього, на відміну від Йони щодо ніневійців. Ми маємо не лише любити своїх братів (1 Івана 4:11, 20), але й, як сказано у Філіп’ян 2:3, вважати інших важливішими за себе.

Питання: У Гал. 6:2 Павло сказав, що ми вільні від Закону, то чому ж ми маємо «виконувати Закон Христа»?

Відповідь: Ми вільні від Закону Мойсея, але ми не вільні грішити. Натомість ми перебуваємо під законом, або «правилом» Христа, про яке йдеться в Галатам 6:16. У Старому Завіті нам заборонено мати різьблені образи, займатися ідолопоклонством, красти, чинити перелюб, давати неправдиві свідчення, вбивати, жадати чужого майна та інше. Хоча ми вільні від Закону Мойсея, за Законом Христа (який полягає у служінні в Дусі, а не лише у дотриманні писаного кодексу) нам також наказано не чинити цих речей.

Питання: Чи вказує Гал. 6:2 на те, що святий може нести тягарі інших людей, як вчить Римо-католицька церква?

Відповідь: Ні. Очевидно, про це думали ще в часи Старого Завіту, і якби якийсь святий міг нести гріхи іншого, то, безперечно, Ной, Даниїл та Йов могли б це робити. Проте Єзекіїль (14:14 , 20) та Єремія (15:1) чітко кажуть, що своєю праведністю вони могли врятувати лише себе, а не інших.

Питання: Чому в Гал. 6:6 у цьому духовному розділі згадуються гроші?

Відповідь: По-перше, це свідчить про те, що бути християнським вчителем, якому платять за служіння, — це нормально; оплачувані вчителі були навіть за часів Павла. Хоча Павло був виробником наметів, інші апостоли та вчителі ним не були, і Павло не мав нічого проти цього (1 Кор. 9:3–15). Але важливіше за це те, що ваші гроші йдуть туди, куди веде ваше серце. Якщо ви справді турбуєтеся про євангелізацію, розбудову церкви, місіонерську діяльність чи інші справи, ви захочете мудро жертвувати на ці цілі.

На відміну від цього, євреї сплачували храмовий податок на утримання своїх священиків та левітів. Язичники також сплачували внески та виконували обітниці, щоб підтримувати свої храми. Джон Р. В. Стотт зазначає, що історично Римо-католицька церква очікувала великих пожертв від заможних парафіян, щоб оплачувати розкішний спосіб життя деяких представників духовенства.

Питання: Чи показує Гал. 6:7-8, що закон карми, а отже, і реінкарнація є правдою, як це вчить Школа Єдності [так званого] християнства?

Відповідь: Ні. Там просто сказано, що людина пожинає те, що посіяла. Згідно з Біблією, пожинання для невіруючих відбувається, в першу чергу, лише під час Останнього Суду.

Питання: Яким двом неправдам протидіє перша частина вірша Гал. 6:7?

Відповідь: Бога не можна зневажати (myktērizetai від грецького muktērizō), що буквально означає «насміхатися» або «зверхньо ставитися» до чогось чи когось. Перша неправда полягає в тому, що наш гріх не має значення, оскільки не має наслідків. Насправді він може не мати негайних наслідків або мати лише тимчасовий ефект, але може мати довгострокові та назавжди незворотні наслідки.

Друга брехня полягає в тому, що добрі справи, які ми робимо, не мають значення, оскільки ми не бачимо їхніх плодів одразу. Хлопчик, якого я навчав у недільній школі — від шостого класу до старшої школи, з перервами, протягом приблизно шести років, — минулого тижня нагадав мені, що навчання інших може приносити плоди. Зараз він є старшим пастором церкви PCA у Філадельфії. Але в Галатів 6:9 є одна умова: ми не повинні втомлюватися від цього, не повинні здаватися на півдорозі й кидати все.

Як у позитивному, так і в негативному сенсі Бог віддасть вам плоди ваших вчинків. Однак іноді багато доброго посіву може бути зведено нанівець гріхом. І коли ми каємося у злісному посіві гріха, іноді, але не завжди, Бог може усунути частину плодів цього посіву.

Люди можуть обманювати себе, думаючи, що можуть сіяти зло і не пожинати нічого поганого, або ж сіяти мало й очікувати багато, але вони не можуть обдурити Бога.

Питання: У Гал. 6:7, 8 і далі, які шість речей — позитивних чи негативних — ми можемо побачити щодо посіву добра в цих віршах?

Відповідь: Є щонайменше шість речей.

1) Правильне поле: чи сієте ви на полі Духа, чи на полі плоті?

2) Правильний урожай: якщо ви сієте дикий овес, чи очікуєте ви отримати пшеницю? Не жниварі вирішують, яким буде урожай, а ті, хто сіє. У книзі Йова 4:8 сказано, що якщо хтось оре нечестя та лихо, той і пожне те саме. У книзі Осії 8:7 сказано, що якщо хтось сіє вітер, той пожне бурю.

3) Майте хороше насіння: Ви не отримаєте багато пшениці, якщо ваше насіння не буде хорошим.

4) Не сійте хороше насіння скупо: ви не отримаєте багато пшениці, якщо будете сіяти лише потроху, з скупістю. Про це ми поговоримо детальніше пізніше.

5) Сійте цілеспрямовано: ви не отримаєте гарного врожаю, якщо будете нерішуче сіяти насіння навмання. Цей вірш показує, що ви можете свідомо вирішити, що саме хочете посіяти, і таким чином пожинати плоди через деякий час.

6) Це впливає й на вас внутрішньо: кожна дія, яку ви вирішуєте зробити — добра чи погана — має не лише зовнішні наслідки, а й внутрішній вплив на ваш характер.

Щоб отримати хороший урожай, ви повинні сіяти правильне насіння, хорошої якості, і сіяти рясно та наполегливо на полі Духа.

«Посійте думку — і пожнете дію; посійте дію — і пожнете звичку; посійте звичку — і пожнете характер; посійте характер — і пожнете долю» (Ральф Уолдо Емерсон, перефразування з книги Джона В. Лоуренса «Сім законів врожаю» — Закон 2 (2023))

Питання: Що ми можемо побачити в Гал. 6:7–8а щодо посіву поганого?

Відповідь: Ось щонайменше п’ять речей.

Ти пожинаєш те саме, що посіяв. У Іова 4:8 сказано, що ті, хто оре неприємності, пожинають те саме. У Псалмі 7:15-16 сказано, що якщо ти викопаєш яму, то впадеш у ту яму, яку сам зробив. У Матвія 26:52 сказано, що ті, хто бере меч, гинуть від меча, як це також показує Осія 10:13-14.

Посієш вітер — пожнеш бурю (Осія 8:7): урожай повертається набагато більшим, ніж те, що було посіяно. У Приповістях 22:8 сказано, що якщо посієш несправедливість, то пожнеш лихо.

Це може ненавмисно вплинути на інших: наслідки для інших можуть бути як навмисними, так і випадковими. Якщо ми сіємо насіння отруйних рослин, таких як отруйний плющ або паслін, вони можуть нашкодити нам або вбити нас, якщо ми їх з’їмо. Але вони можуть нашкодити й іншим. Навіть якщо насіння цих рослин випадково змішається з добрим насінням, це все одно може зробити весь урожай отруйним.

Це може відбуватися поступово: людина не стає наркоманом, алкоголіком або залежним від порнографії чи азартних ігор за один день. Це поступовий процес — пожинання того, що було посіяно з часом. Зазвичай людина, яка опиняється в безвихідній ситуації, навіть не уявляла, що так станеться, коли вперше почала «експериментувати». Звіра можна спіймати, коли пастка раптово спрацьовує. Але тут інша справа. Це пастка, що спрацьовує повільно, але приманка настільки приваблива, що жертва просто сидить на місці, наче олень у світлі фар, доки пастка повільно, але впевнено не зачиняється.

Немає втечі без відмови від гріха: зрештою, людина, що потрапила в пастку, може не бачити виходу, хоча всі навколо можуть думати, що просто припинити — це не проблема. У Південно-Східній Азії був своєрідний спосіб лову мавп — як домашніх улюбленців, так і на їжу. У джунглях ставили глиняний горщик із горловиною, а на дно клали цукерку. Мавпи обожнюють солодке, тож вони просовують лапку, хапають цукерку й йдуть собі далі. Вони роблять це знову й знову, а горловина горщика поступово звужується. Одного дня мавпа просовує лапу, і коли її рука стискається в кулак від того, що вона тримає цукерку, мавпа не може її витягнути. Щоб врятуватися, мавпі довелося б відпустити цукерку, а вона не може змусити себе це зробити. Тож мавпа відмовляється від свого вільного життя, а то й від самого життя, лише заради однієї-єдиної цукерки. Гріх теж може бути таким.

Питання: Які приклади з Біблії, наведені в Гал. 6:7 та Як. 3:5-6, ілюструють, як люди пожинають те погане, що посіяли?

Відповідь: Ми не будемо розглядати приклади людського судового покарання, такі як розсіювання Симеона та Леві в Ізраїлі, а зосередимося на більш далекосяжних речах.

Адам і Єва – смерть для людей

Каїн, що вбив Авеля, — земля не давала йому врожаю.

Авраам не залишив усю свою родину, а взяв із собою Лота – моавітяни й аммонітяни постійно були ворогами Ізраїлю.

Авраам засумнівався в Божій обітниці й народив Ісмаїла – у багатьох арабських мусульман тече кров Ісмаїла.

Ісмаїл глузував з Ісаака або знущався над ним, після чого його разом із матір’ю було вигнано.

Яків обдурив Ісава, потім сам був обдурений Лаваном і змушений знову зіткнутися з Ісавом. У 27-му розділі Книги Буття Яків змушений втекти, Ребека більше ніколи його не побачить, а Яків буде обдурений Лаваном.

Елі не виховував своїх синів – вони обидва загинули, а їхні нащадки були прокляті.

Давид перелічує ізраїльтян — чума

Давид вчинив перелюб з Вірсавією та вбив Урію — 2 Самуїл 12:9-12. Давид втік від Авесалома.

Соломон, який полюбив чужоземних дружин і збудував язичницькі храми, — половина царства була відібрана за часів його сина.

Єхонія не прислухався до Божих слів, переданих через Єремію – у нього не було нащадків, які б коли-небудь сіли на престол.

Загалом у Якова 3:5-6 сказано, що язик — це вогонь, здатний спалити ліс.

Питання: У Гал. 6:7 та Як. 3:5-6 наводяться приклади з церковної історії, коли віруючі сіяли зло, яке потім принесло плоди. Які це приклади?

Відповідь: Є чимало прикладів.

Костянтин мирним шляхом закрив язичницькі храми та багато синагог, щоб люди замість цього приходили до церкви. Дехто каже, що європейське християнство так і не оговталося повністю від того, що зробив Костянтин.

Костянтин зробив християнство законною та привілейованою релігією Римської імперії. Крім того, у 325–381 рр. н. е. за правління Шапура II близько мільйона (або ) перських християн зазнали страждань і їхня чисельність зменшилася, коли їхня релігія стала державною релігією країни-супротивника.

60 000 християн-арабів з племені лахмідів було вбито перським імператором Шапуром II після їхніх попередніх набігів на Персію.

Цвінглі зібрав армію, щоб перемогти католицький кантон у Швейцарії. Він переміг, але в наступній битві його послідовники зазнали поразки, а його самого було вбито.

Лютер навчав інших вбивати анабаптистів аж до своєї останньої проповіді, коли він змінив свою точку зору. Через 72 роки розпочалася Тридцятирічна війна між католиками та лютеранами, в результаті якої загинула приблизно чверть населення Німеччини.

Лютер став антисемітом, побачивши, що євреї не навернуться до лютеранства. Через чотири століття після того, як Лютер проповідував вбивати й зарізати їх, більшість німців толерантно ставилися до того, що нацисти змусили зникнути 6 мільйонів євреїв.

Джон Веслі применшував значення доктрини та доктринальних розбіжностей, щоб зосередитися на євангелізації. Методистська церква швидко схилилася до християнського лібералізму.

Питання: Що ми отримуємо від доброго посіву, як сказано в Гал. 6:7-8?

В: У Приповістях 11:18 сказано: «А хто сіє праведність, той пожинає справжню нагороду». Це не лише вічне життя, а й інші нагороди. Серед них може бути радість від того, що ви приводите інших людей до Господа. В Осії 10:12 сказано: «Сійте собі праведність і пожинайте плоди любові та відданості; розорюйте свою незорану землю. Бо настав час шукати Господа, доки Він не прийде і не пошле на вас праведність, як дощ» (Біблія «Berean Standard»).

Питання: Як у Гал. 6:7 люди не пожинають того, чого не посіяли?

Відповідь: У притчі Ісуса про чотири види ґрунту можна також уявити собі п’ятий вид ґрунту: там нічого не проросло, бо ніхто не посіяв насіння. Росту рослинам потрібен час, і коли вони тільки-но проростають, вони виглядають не дуже вражаюче. Могли б бути великі діла для Бога, які розквітли б через багато років, але цього ніколи не сталося, бо ніхто не доклав зусиль, щоб посіяти насіння й доглядати за ним.

У Посланні Якова 5:7-8 сказано, що нам треба бути терплячими, як фермер. Не будьте схожими на того хлопчика, який вирощував квасолину для школи. Вона так і не виросла добре, бо щодня він викопував її, щоб подивитися, як вона росте. Пам’ятайте, що ми збираємо врожай не в той самий сезон, у який сіємо.

Питання: У Гал. 6:6-8 та Матвія 6:21-33 наведено п’ять способів, за якими ми можемо визначити, куди саме ми сіємо.

Відповідь: Ви можете говорити одне, а насправді мати на увазі зовсім інше. Щоб перевірити це, є щонайменше п’ять способів проаналізувати своє життя.

Виписки з вашої кредитної картки та чекова книжка. Згідно з Матвія 6:19-20, куди ви вкладаєте свої гроші? Ваші гроші можна розглядати як насіння, незалежно від того, чи йдуть вони на підтримку церковного служіння, чи на інші цілі.

Ваше серце. Згідно з Матвія 6:21, які надії та мрії ви маєте, які б хотіли, щоб здійснилися?

Ваші очі. Згідно з Матвія 6:22-23, на що ви постійно дивитеся? На розваги, новини, фондовий ринок чи на щось інше, що забирає у вас величезну кількість часу?

Ваш календар. Згідно з Матвія 6:24, 33, як ви проводите більшу частину свого часу? Ви витрачаєте його на пошуки Царства Божого, чи на Мамону, чи на щось інше?

Ваші думки. Про що ви думаєте в ті моменти, коли вам немає про що конкретно думати? Чи є ваші думки благочестивими, чи сповненими ненависті, чи якимось іншим чином небогоугодними? Чи всі ваші думки зосереджені на турботах і тривогах, як про це застерігає нас Матвія 6:25-32, 34?

Питання: Як Гал. 6:9 пов’язаний із Гал. 6:7-8?

Відповідь: Це не посів на один день, а постійне сіяння протягом усього посівного періоду, не втомлюючись. Якщо ви втомитеся під час посіву і посієте лише дуже мало насіння, то не має значення, наскільки працьовитим ви будете решту року — ви отримаєте лише дуже мізерний урожай.

Питання: Як у Гал. 6:9, 2 Кор. 9:6 та Еккл. 11:1-6 ми пожинаємо пропорційно до того, що сіємо?

Відповідь: У Приповістях 11:24–26 це чітко пояснено. Людина, яка є щедрою і навіть розсипає більше, ніж потрібно, матиме додатковий урожай і стане багатою (матеріально чи духовно). А той, хто скупиться на інших, опиниться в бідності. Нам слід серйозно ставитися до того, що сказано в Приповістях 22:9 про щедрість до інших.

Ви можете докладати зусиль, не здаватися, сіяти й доглядати насіння, щоб отримати гарний урожай. Або ви можете взагалі нічого не робити. Але є ще й третій шлях: просто час від часу кидати потроху насіння, переконуючи себе, що ви сієте, хоча насправді ви майже нічого не робите. Що ви, мабуть, не знаєте про мене, так це те, що приблизно в 1985 році, після обговорення з моїм біржовим брокером, я вклав 5 000 доларів у компанію під назвою Apple Computer. Незважаючи на злети й падіння Apple та ринку, сьогодні ці акції коштують близько 4 мільйонів доларів. Уявіть, якби я вклав 10 чи 15 тисяч!

У будь-якому разі, приблизно через місяць ціна вже дещо зросла, і за порадою мого біржового брокера я продав ці акції. Пізніше мій брокер порадив мені знову купити акцій на 5 000 доларів, що я й зробив. Потім, коли ціна знову піднялася приблизно через місяць-два, я знову їх продав. Замість того, щоб заробити 4 мільйони доларів, я, ймовірно, заробив близько 4 000 доларів. Чи я сіяв? – технічно так. Але чи серйозно я ставився до «посіву» саме в ці акції? — ні. Чи не так само ми іноді ведемо служіння? Ми бавимося якоюсь доброю справою і переконуємо себе, що «сіємо», хоча насправді майже нічого не робимо. Як це виглядає, коли деякі люди заробляють 300 чи 400 доларів на рік, а місіонер живе серед них, на їхньому рівні доходів, протягом десятиліть. А потім група людей платить по 1 200 доларів чи близько того з людини, щоб приїхати на 8 днів і займатися місіонерською роботою. Нічого поганого в короткострокових справах немає, але не думайте, що це замінює довгострокове сіяння.

Якось я чула про досвідчену, добре оплачувану християнську хірургиню, яка роздумувала над тим, щоб залишити свою практику й поїхати до Африки, щоб там проводити операції. Але коли вона прорахувала все, то зрозуміла, що може продовжувати оперувати в Америці, а зі своїх доходів оплатити роботу трьох африканських хірургів, які проводитимуть операції. Тож економічно для неї було вигідніше фінансувати трьох хірургів, ніж їхати туди самій. Отже, є «імітація посіву», наполегливий посів, а також, як у випадку з хірургом, розумний і наполегливий посів.

Питання: Як, згідно з Гал. 6:6–9, деякі віруючі самостійно накладають обмеження на те, щоб сіяти добре?

Відповідь: Ми можемо просто бути занадто зайнятими. Ми можемо бути занадто зайняті посівом інших речей або ж марнувати час, не сіючи нічого. Як сказав один пастор: «Не дозволяйте тому, що ви робите добрі справи, заважати вам робити великі справи». Ми надто легко відволікаємося на світ, політику, поточні події, новини, коментарі, фільми та тисячі інших приємних речей, щоб мати достатньо часу для служіння Богу. Християнам потрібно стати «меншими»; тобто менше займатися іншими речами, що відволікають, щоб, звільнившись від них, ми могли наповнитися Духом до переповнення.

Другий важливий спосіб, який не тільки зупиняє посів добрих речей, а й навіть спонукає до посіву поганих, — це дозволити непрощенню залишатися в нашому серці. У Матвія 18:21-22, коли Петро запитав Ісуса, скільки разів він має прощати свого брата, Ісус метафорично відповів: «70 разів по 7».

Питання: Який часовий контекст цих віршів у Гал. 6:6, 9–10?

Відповідь: Павла переслідували євреї, які хотіли його вбити. Також Павлу довелося мати справу з християнами-юдаїстами, які прагнули дискредитувати його. Павло саме збирав велику пожертву, щоб передати її церкві в Єрусалимі для допомоги голодуючим. Вони хотіли дискредитувати збір Павла, кидаючи сумніви або щодо реальної потреби, або щодо того, як ці кошти будуть використані, або щодо мотивів Павла. Їм не потрібно було переконувати інших у тому, що Павло жадібний; їм достатньо було посіяти стільки сумнівів і невизначеності, щоб люди вагалися давати пожертви, і, отримавши лише мізерну суму, Павло опинився б у незручному становищі.

Питання: Що слід робити, якщо, як сказано в Гал. 6:9, ви відчуваєте, що починаєте втомлюватися від сіяння добра?

Відповідь: Будьте терплячішими, пробігаючи свій марафон. Припиніть дивитися на себе; замість цього підійміть погляд і озирніться навколо. Перш за все, не картайте себе за це, бо ви не самотні. Павло, який пише ці слова, сам добре знав, як це відчувається (2 Кор. 1:8–11). Але, подібно до Павла, який зазнав багатьох випробувань заради церкви, лише щоб побачити, як коринфська громада опинилася під загрозою можливого відпадання (2 Коринтян), Павло дивився вище і далі за межі себе. Результати — у Божих руках. Сила для служіння — у Божих руках. Любов, яка спонукає вас до служіння, — у Божих руках.

Ми можемо зазнати вигорання, коли намагаємося служити Богові лише власними силами, освітлюючи собі шлях самостійно (Ісая 50:11), будуючи власні тріснуті цистерни для води (Єремія 2:13), ведучи битви власною зброєю (Матвія 26:51-54) і навіть будучи настільки впевненими у своїй мудрості, що даємо Богу власні поради (Матвія 16:22-23).

Ваша цінність у Божій справі на землі полягає не в тому, ким ви є, а в тому, як Христос сяє через вас. «Я такий духовний, такий обізнаний, такий вірний і люблячий (і ще й смиренний!), тож дивіться на мене, мене, мене, — замість Христа». Справа не в тому, наскільки ви величний віруючий (подивіться на Естер і Мордехая), а в тому, яким каналом для Бога ви є. Ефективність християнського служіння полягає не в тому, що ви робите, а в тому, що Бог робить через вас. Тож просто дійте в Божій силі, а не у власній (Єремія 17:5-8), наближаючись до Нього в молитві (Лука 18:1), і радійте, бачачи Божі результати.

Нарешті, погляньте навколо — ситуація нагальна. У Івана 4:35-36 та Луки 10:2 сказано, що поля біліють від жнив. Нам не потрібно так багато молитися про те, щоб був урожай, а скоріше про те, щоб було більше жниварів. Пам’ятайте, що ваша праця не марна, як сказано в 1 Коринтян 15:10, 58.

Питання: Чому в Гал. 6:9 Павло застерігає нас і від того, щоб не втомлюватися, і від того, щоб не зневірятися / не падати духом?

Відповідь: Під час сівби важливо не робити двох речей: не втомлюватися і не знемагати (або не здаватися). Рослини готові до збору врожаю лише приблизно через чотири місяці після того, як ви їх посадили. Ви отримаєте врожай лише тоді, коли будете чекати «у належний час і не знемагатимете». Можна майже подумати, що Павло тут також звертався до самого себе, зважаючи на випробування, які він переніс, коли його побили камінням і залишили помирати за те, що спочатку було лише невеликим плодом у Галатії.

У сільському господарстві працівник може піддатися спокусі здатися й піти раніше, або ж не розрахувати свої сили й знепритомніти від спеки.

Пам’ятайте: як нас постійно вчать, усі проблеми та конфлікти вирішуються за одну годину — ЛИШЕ НА ТЕЛЕВІЗОРІ.

Як каже Джон Браун (с. 344): «Християни часто поводяться як діти щодо цього врожаю. Вони хотіли б сіяти й жнивувати в один і той самий день» (цитата з книги Джона Р. В. Стотта «Послання до галатів», с. 172).

Питання: У Гал. 6:10, чи повинні ми чинити добро всім, чи не слід нам виявляти гостинність до лжевчителів, як сказано у 2 Ів. 10–11?

В: І те, і інше. Приймаючи лжевчителів у своїх домівках, ми створюємо враження як у них самих, так і в інших, що їхнє вчення є для нас прийнятним і що ми вважаємо його прийнятним для Бога. Ми не хочемо таким чином вводити людей в оману. Приймаючи їх, ми не робимо добра ані лжевчителям, ані іншим.

П: Чому в Гал. 6:11 Павло наголосив на своїх великих літерах?

В: Існує кілька теорій, деякі з яких є надуманими. Ось одна малоймовірна та дві ймовірні.

а) Павло навмисно писав літерами більшими, ніж було потрібно, щоб підкреслити щось. Але якщо це правда, що саме Павло підкреслював?

б) Павло писав більшими літерами, ніж професійний писар.

в) Можливо, Павло мав поганий зір або втрачав зір. Якщо Павло захворів на очі ще до того, як відвідав їх, це могло бути причиною, чому Павло сказав, що галатяни «були готові вирвати собі очі заради нього» (Гал. 4:15). Таку точку зору висловлює видання «The Expositor’s Greek Testament», т. 3, с. 190.

Питання: Чому в Гал. 6:12 обрізання вважалося способом уникнути переслідувань?

Відповідь: За часів Павла (51–57 рр. н. е.) це допомагало уникнути переслідувань з боку євреїв.

Питання: Що в Гал. 6:12 означає вираз «справляти гарне враження зовні»?

Відповідь: В англійській мові це нейтральне словосполучення, яке може означати як щире створення гарного враження з добрих мотивів, так і нещире — з поганих. У грецькій мові це не так. У грецькій мові слово euprosōpēsai означає створювати гарне враження нещиро, вводити когось в оману.

Питання: У Гал.6:14 та 1 Кор.1:17 –2:2, чи маємо ми хвалитися хрестом? Мормони, Свідки Єгови та мусульмани вважають, що це неправильно.

Відповідь: Оскільки наша релігія має бути такою самою, як у апостолів, ми повинні це робити. Павло був би дуже поганим мормоном або Свідком Єгови в Посланні до галатів6:14 та 1-му Посланні до коринтян 1:17-2:2. До речі, так само і Тома, який назвав Ісуса «Господом моїм і Богом моїм» у Євангелії від Івана20:28 . Так само і Степан, який молився до Ісуса в Діяннях 7:59. Так само і Іван, який на власні очі бачив, як люди й ангели славили й прославляли Ісуса на Небі (Об’явлення 5:8-14; 7:9-10). А на довершення всього , Ісус сказав, що всі мають шанувати Сина так само, як шанують Отця (Івана 5:23).

Ігнатій був учнем апостола Івана, який помер у 107 або 116 році н. е. У Другому листі Ігнатія до Ефесян у 13-му розділі сказано: «Мій дух схиляється в поклонінні перед хрестом, який є каменем спотикання для тих, хто не вірує, але для вас — спасінням і вічним життям». (Ante-Nicene Fathers, том 1, с. 102.) Давайте вірити й практикувати те, чого навчав Ігнатій.

Питання: Хто в Гал. 6:16 є «Ізраїлем Божим»?

Відповідь: Християни дотримуються двох поглядів:

1. З часу смерті Христа Ізраїль Божий — це Церква, незалежно від того, чи є людина євреєм чи язичником.

2. Це стосується єврейського народу: або тих, хто ще не вірить у Христа, але повірить, або тих, хто вже прийшов до Христа.

У книзі «Складні вислови Біблії» (с. 633–636) наведено грецькі граматичні аргументи на користь обох точок зору.

Питання: Що за знаки були на тілі Павла, про які йдеться в Гал. 6:17?

Відповідь: Писання про це не згадує. Одне з пояснень — це шрами та фізичні ушкодження від побоїв, корабельних аварій та переслідувань, які переніс Павло. Так само, як у римському світі раба могли таврувати ім’ям його господаря, так і Павло був ніби таврований ім’ям Христа через побої та ушкодження, яких зазнало його тіло.

Друге пояснення, що це були «стигмати», є менш імовірним, оскільки рання церква, очевидно, не була знайома з цим поняттям.

Питання: Чи могли сліди на тілі Павла, згадані в Гал. 6:17, бути «стигматами»?

Відповідь: — Напевно, ні. Стигмати — це відкриті рани, що з’являлися на руках та боці деяких католицьких містиків без жодної відомої фізичної причини. Один із них був Падре Піо (1887–1968). Пізніше він помер природною смертю, яку, за словами Падре Піо, він прийняв як жертву заради єдності Церкви.

Згідно з книгою Джона Р. В. Стотта «Послання до галатів» (с. 181), до початку ХХ століття було зафіксовано щонайменше 321 випадків стігмат.

Дехто вважає, що стигмати — це психологічне явище, а інші — що це чудесний знак від Бога. Один важливий момент стосується рук. Грецьке слово «рука» включає зап’ястя, і сьогодні ми знаємо, що під час розп’яття цвяхи вбивали у верхню частину зап’ястя жертви, де кістка утримувала цвях. Якби цвяхи були вбиті в долоні, їх би вирвало. Стигмати з’являються саме на долонях.

Питання: Як ми можемо знати, що саме Павло написав Послання до галатів?

Відповідь: Є щонайменше дві причини.

1. Павло сам про це заявляє в Посланні до галатів 6:11. Ми віримо, що це правильно, оскільки ніхто в ранній Церкві ніколи цього не ставив під сумнів. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25; Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Див. два наступні запитання щодо авторів, які посилалися на Послання до галатів.

Питання: Які докази ми маємо на те, що Послання до галатів має бути в Біблії?

Відповідь: Є щонайменше чотири причини.

1. Її написав Павло, а він був апостолом. Петро засвідчив, що слова Павла є Писанням у 2 Петра 3:15-16.

2. Сам Павло назвав себе апостолом у 1 Тимофія 1:1; 2:7, Римлянам 1:1; 1 Коринтян 1:1; 9:1, 2 Коринтян 1:1, 11:5; Галатам 1:1, Ефесянам 1:1; Колосянам 1:1; 1 Тимофію 1:1; 2 Тимофію 1:1; Титу 1:1.

3. Свідчення ранньої церкви. Див. наступне запитання, де наведено імена деяких авторів, які посилалися на вірші з Послання до галатів.

4. Ранні рукописи Послання до галатів

Ось автори ранньої Церкви, які посилалися на Послання до галатів.

2 Климент, розд. 2, с. 251 (120–140 рр. н. е.) цитує як Ісаї 54:1, так і Послання до галатів 4:27

Послання Полікарпа до філіппійців (100–155 рр. н. е.) цитує чверть вірша з Послання до галатів: «Бога не можна зневажати» (3 з 14 грецьких слів).

«Матетес до Діогнета» (бл. 130–200 рр. н. е.), розд. 4, с. 26, натякає на Послання до галатів 4:10: «щодо їхнього дотримання місяців і днів»

Мураторіанський канон (бл. 190–217 рр. н. е.) згадує, що Павло у своїх посланнях писав до семи церков: до коринтян (2 листи), ефесян, філіп’ян, колосян, галатів, фессалонікійців (2 листи) та римлян. Павло написав також Послання до Філемона, до Тита та два листи до Тимофія.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує уривок з Послання до галатів 4:4–5 як слова Павла, написані до галатів. Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 16.3, с. 441

У «Страстох сцилітських мучеників» (180–202 рр. н. е.) згадуються твори Павла, однак конкретні книги не вказуються.

Климент Олександрійський цитує Галатів 3:19, 23, 24 як слова Павла у праці «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розділ 27, стор. 338

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) цитує 1 Коринтян 8:2 та Галатів 1:7 і 5:7 як слова апостола у праці «Про приписи проти єретиків», розділ 27, стор. 256.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) згадує, що Павло є автором Послань до галатів, коринтян, філіп’ян, фессалонікійців, ефесян та римлян, а Іван — автором «Апокаліпсису» («Одкровення») у праці «Проти Маркіона», книга 4, розділ 5, стор. 350.

Тертуліан у 207 р. н. е. зазначив, що Павло написав Послання до галатів, про що йдеться у його праці «Проти Маркіона», книга 4, розділ 5, стор. 350. Це була книга, «яка походить від апостолів і зберігалася як священний скарб у церквах апостолів».

Теодот, ймовірно монтаніст (бл. 240 р. н. е.), посилається на Послання до римлян8:15 , та Послання до галатів 4:6 у розділі 19, с. 45

Іполит (222–235/6 р. н. е.) цитує половину Галатів 1:1 як слова Павла у «Трактаті про Христа та Антихриста», розділ 8, с. 206. Він цитує Галатів 3:20 — уривок із «Коментарів до Книги Чисел», с. 169

Оріген (писав у 225–253/254 рр. н. е.) посилається на Галатів2:12 як на слова Павла у «Листі до галатів». Оріген, «Проти Цельса», книга 2, розділ 1, стор. 429

Новатіан (250/254–257 рр. н. е.) цитував Галатів 1:1 та1:12 як твори Павла. «Трактат про Трійцю», розділ 13, с. 622

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) «Павло до галатів» та уривок із «Послання до галатів» у «Трактатах Кіпріана», трактат 12, третя книга, 3, 9, 64, серед інших місць. Він також цитує Послання до галатів 5:17–22, зазначаючи, що це слова апостола Павла, у «Трактаті 4», розд. 16, с. 452.

Фірміліан Кесарійський у Листі 74 до Кипріяна, розд. 12, с. 393 (256 р. н. е.) цитує половину Галатів 3:27

Сьомий Карфагенський собор, с. 566 (258 р. н. е.) — Немезіан із Тубуни цитує Галатів 5:19–21 як слова апостола.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) Адамантій стверджує, що Павло написав Послання до галатів; «Діалог про істинну віру» (808a), с. 44

Методій (270–311/312 р. н. е.) цитує Послання до галатів 5:22, 23 як слова апостола. «Бенкет десяти дів», розмова 10, с. 340

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) цитує Галатів 1:8, 9 як слова «блаженного Павла» у «Листах про аріанську єресь», розд. 1.13, с. 296

Атанасій Олександрійський (бл. 318 р. н. е.)

Євсевій Кесарійський (318–325 рр. н. е.)

Після Нікейського собору

«Церковна історія» Євсевія (323–326 рр. н. е.), книга 3, розділ 3, с. 134 (мається на увазі). Він каже: «Чотирнадцять послань Павла добре відомі й беззаперечні». Далі він зазначає, що деякі сперечаються щодо того, чи написав Павло Послання до Євреїв. Він також зазначає у книзі 3, розділ 25, стор. 155, що листи Павла є Святим Письмом. «Нікейські та пост-Нікейські Отці», друга серія, т. 1, стор. 155.

Астерій Софіст (після 341 р. н. е.)

Афрахат (337–345 рр. н. е.) «Вибрані доведення»

Гегемоній (III століття) цитує частину Гал. 4:3 як слова апостола Павла. «Суперечка з Манесом», розд. 13, с. 188. Він також цитує Галатів 1:6–8. «Суперечка з Манесом», розд. 36, с. 209

Євсевій Емеський (бл. 359 р. н. е.)

Вікторін Римський (після 363 р. н. е.)

Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Іларій з Пуатьє (355–367/368 р. н. е.)

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує Послання Павла до галатів як частину Нового Завіту. У ньому наведено весь текст Галатів 1:1, за винятком останнього речення.

Марцелл з Анкири (бл. 374 р. н. е.) посилається на Галатів 1:11

Ефраїм Сирійський, автор гімнів (350–378 рр. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.) цитує Галатів 4:7 як слова Павла. «Про Духа», розд. 5.10, с. 7

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.), канон 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.)

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.)

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.)

Паціан Барселонський (342–379/392 рр. н. е.)

Григорій Ельвірський (після 392 р. н. е.)

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.)

Дідім (398 р. н. е.)

Розкольник Люцифер з Кальярі, Сардинія (361–бл. 399 р. н. е.)

Аммон (IV століття)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.)

Коментар Руфіна до Апостольського Символу Віри (374–406 рр. н. е.)

Гаудентій (після 406 р. н. е.)

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) написав коментар до Послання до галатів, який зберігся до наших днів.

Хромацій (407 р. н. е.)

Северіан (після 408 р. н. е.)

Нікета з Ремезіана (414 р. н. е.)

Єронім (373–420 рр. н. е.)

Карфагенський собор (218 єпископів) (393–419 рр. н. е.)

Августин Гіппонський (388–28 серпня 430 р. н. е.)

Напівпелагіанець Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.)

Ніл (бл. 430 р. н. е.) посилається на Послання до галатів 6:10

Марк з Ереміти (після 430 р. н. е.)

Вінсент з Лерінського (бл. 434 р. н. е.)

«Церковна історія» Сократа (бл. 400–439 рр. н. е.)

Александрійський рукопис (A) (бл. 450 р. н. е.)

Гесихій Єрусалимський (після 450 р. н. е.) посилається на Галатів 6:2, і на жодний інший вірш з Послання до Галатів

Халкедонський собор проти монофізитів (451 р. н. е.)

Кводвультдеус (бл. 453 р. н. е.)

Теодорет Кірійський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)

Папа Лев I Римський (440–461 рр. н. е.)

Проспер Аквітанський (супротивник Кассіана) (426–465 рр. н. е.)

Варімадум (445/480 р. н. е.)

Макарій/Симеон (IV або V століття)

Спекулум (V століття)

Теодот з Анкири (V ст. н. е.)

Другий Константинопольський собор (близько 153-го року) (травень 553 р. н. е.)

Прокл (412–485 рр. н. е.)

Свідчення про єретиків та фальшиві книги

Єретик Маркіон за версією Тертуліана та Адамантія

Маніхейський єретик Фаустін з Мілевіса/Мілевума (IV століття)

Єретик Присцилліан (страчений у 385 р. н. е.) посилається на Галатів 3:28

Донатист Тиконій (після 390 р. н. е.) посилається на Галатів 3:28 та інші вірші.

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.)

«Базар Гераклеїда» Несторія (451/452 р. н. е.)

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (425 р. н. е.)

Значна частина цього ґрунтується на праці Аланда та ін. (четверте перероблене видання), «Адамантій: Діалог про істинну віру в Бога» та «Книги ступенів: сирійський Liber Graduum».

Питання: Як ми можемо знати, що сучасний текст Писання є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три вагомі причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10-11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6-8; 1 Петра 1:24-25; Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Письменники ранньої церкви аж до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.) цитували Послання до галатів приблизно 182 рази, не враховуючи алюзій. Вони цитували 59 % Послання до галатів, рахуючи часткові вірші як частки. Це 87,4 з 149 загальних віршів.

Див. попереднє запитання щодо авторів, які посилалися на вірші з Послання до галатів.

3. Найдавніші рукописи Послання до галатів, які ми маємо, показують, що існують невеликі рукописні варіації, але жодних теологічно значущих помилок.

p46 Честер Бітті II (100–150 рр. н. е.) містить 140 віршів Послання до галатів, а також інші вірші. Зокрема, у ньому містяться: Послання до галатів 1:1–8;1:10 –2:9;2:12 –21; 3:2–29; 4:2–18;4:20-5:17 ;5:20 –6:8;6:10 –18 та інші уривки з листів Павла й Послання до євреїв. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 192 міститься фотографія частини папірусу p46. Також на стор. 197–198 зазначено, що якість та стихіометричні позначки свідчать про те, що цей текст написав професійний переписувач. Досить чітку фотографію сторінки папірусу Честера Бітті з уривком з Послання до галатів 6:10–18 та початком Послання до філіп’ян можна знайти у книзі «Павло: апостол звільненого серця».

Перша половина III століття — 1936 рік — Фредерік Г. Кеньон згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

II століття, 200 р. н. е. — 1935 р. — Ульріх Вілкен, згідно з працею «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту».

200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

81–96 рр. н. е. — 1988 р. — Йонг Кю Кім за даними «Повного тексту найдавніших рукописів Нового Завіту».

Приблизно 200 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Приблизно 200 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Початок — середина II століття н. е. — 1999 р. — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту». Це частково ґрунтується на тому, що почерк дуже схожий на папірус Оксиринх 8 (кінець I або початок II століття) та папірус Оксиринх 2337 (кінець I століття).

с. 51 (= Папірус Оксиринхський 2157) Галатів 1:2–10, 13, 16–20, бл. 400 р. н. е.

бл. 400 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту» та — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання, та — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання

Ватиканус [B] 325–350 рр. н. е.

Синайський [Si] 340–350 рр. н. е.

Бохайрський коптський [Boh] III/IV століття

Сахідський коптський [Sah] III–IV століття

Готичний [Goth] 493–555 рр. н. е.

Див. www.BibleQuery.org/Galatians Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи Послання до галатів.