< Запитання щодо Біблії з Євангелія від Луки

Питання, що стосуються більш ніж одного Євангелія, розглядаються в тому Євангелії, де вони вперше з’являються, або ж у розділі «Євангелія».

Питання: Які особливості притаманні Євангелію від Луки?

Відповідь: Лука наголошує на людській природі Ісуса, Сина Людського, який приніс спасіння як язичникам, так і євреям. У Євангелії від Луки Ісус постає як вчитель притч. Христос є вселенською надією. Багато хто вбачає тут більший акцент на язичниках, ніж у Євангеліях від Матвія чи Марка. У Луки міститься більше інформації про дитинство Ісуса за часів Ірода Великого. Євсевій стверджує, що Лука був язичником з Антіохії, а в Діях 13:1 сказано, що Манаен, який виховувався разом з Іродом Тетрархом, перебував в Антіохії. Лука, здається, наголошує на контрастах, таких як вдячні проти невдячних прокажених, каючіся та некаючіся злодії, самарянин і фарисеї, а також багач і Лазар.

Що стосується мови, то книги Луки та «Діянь апостолів» мають найскладнішу грецьку граматику в Біблії. Євангеліє від Луки також є найдовшим — воно налічує приблизно 19 581 грецьких слів, порівняно з 18 111 у Матвія, 11 051 у Марка та 15 436 грецьких слів у Івана. Незабаром після цього Лука також написав «Діяння апостолів», які налічують приблизно 18 460 грецьких слів.

Що стосується сект, то Свідки Єгови намагаються надати уривку з Луки 16:19–31 особливо викривлене тлумачення.

Питання: Чи існувало багато євангельських оповідань, про які йдеться в Лк. 1:1?

Відповідь: Нам відомо про три інші справжні Євангелія. Набагато пізніше, близько 170 року н. е., Татіан, ассирійський християнин, який згодом став єретиком, написав «Діатессарон» — гармонію цих чотирьох Євангелій, приблизно у 172 році н. е. Якщо й існували інші справжні розповіді, ми не маємо жодних доказів того, що хтось у ранній церкві коли-небудь чув про них. Ми також віримо, що Бог зберіг те, що Він бажав зберегти.

Було написано близько 50 гностичних та легендарних оповідань, таких як «Євангеліє від Томи» гностичних єретиків. Ілюстрації та обговорення «Євангелія від Томи» містяться у «Словнику біблійної археології Вікліфа» (Wycliffe Dictionary of Biblical Archaeology), с. 406, «Новому міжнародному словнику Біблії» (The New International Dictionary of the Bible), с. 1011–1012, та «Міжнародній стандартній біблійній енциклопедії» (The International Standard Bible Encyclopedia), т. 6, с. 384. Див. також наступне запитання.

Питання: Лука на початку свого Євангелія пише: «Оскільки багато хто вже взявся за те, щоб упорядкувати розповідь про ті речі, в які ми твердо віримо, так, як їх передали нам ті, хто від самого початку були очевидцями та служителями Слова; то й мені, який від самого початку досконало розумів усе, здалося добрим написати тобі послідовно, найдостойніший Теофіле, щоб ти міг переконатися в істинності того, чого тебе навчали» (Лк. 1:1–4). Чи Лука виглядає більш скрупульозним або правильним, ніж інші євангелісти, особливо Марк, у впорядкуванні та організації матеріалів свого Євангелія? Чи він, на відміну від інших, виклав події в хронологічному порядку? Чи означає це, що в писаннях інших були якісь сумніви?

Відповідь: Ні, здебільшого це не так. Люди часто намагаються вбачати те, чого насправді немає. Однак Папій, учень апостола Івана, зазначав, що Марк написав деякі речі, які не були в хронологічному порядку. Див.www.biblequery.org/gospels.html , щоб ознайомитися з гармонією Євангелій.

Питання: У Лк. 1:1, з огляду на те, що ми знаємо лише про три інші справжні євангельські розповіді, чи писали християни ще щось, чого немає в наших Бібліях?

Відповідь: Так, ранні християни написали багато чого. Ми маємо цінні позабіблійні твори від трьох учнів апостола Івана (Ігнатія, Полікарпа та уривки від Папія). У нас є лист від Климента Римського (96–98 рр. н. е., до написання «Одкровення»), який, ймовірно, є тим самим Климентом, про якого згадує Павло у Посланні до філіп’ян 4:3. Ми також маємо чимало апологетичних творів від Іринея, учня Полікарпа, Юстина Мученика та Атенагора. Загалом налічується близько 39 авторів, які писали до жорстоких гонінь Деція та Галла в 250/251 р. н. е., а також багато-багато інших.

Питання: Чому в Лк. 1:3 автор знав більше, ніж інші автори Євангелій, про народження та раннє дитинство Ісуса?

Відповідь: Хоча Лука лише зазначає, що він ретельно досліджував те, що розповідали очевидці, існує теорія щодо більш конкретної причини.

Євсевій Кесарійський (318 р. н. е.) зазначає, що Лука був язичником з Антіохії. У Діях 13:1 сказано, що серед пророків і вчителів у церкві в Антіохії був Манаен, який виховувався разом з Іродом Тетрархом. Лука, очевидно, знав про Манаена, оскільки він написав «Дії Апостолів». Його розмови з Манаеном про часи його дитинства, можливо, були особливо цікавими.

Звісно, церква тоді була невеликою, і ми не можемо повністю виключити, що Матвій, Марко та Іван також розмовляли з Манаеном.

Питання: У Лк. 1:3 — чи справді Лука був натхненний Богом, чи просто йому здалося доречним написати це?

Відповідь: Можуть бути правдивими обидва варіанти. Ми не знаємо, наскільки це була ініціатива Луки, але, незалежно від цього, Бог може використовувати й благословляти нашу ініціативу, як показує 2 Коринтян 8:17 (а насправді — більша частина 8 і 9 розділів). Див. також наступне запитання.

Питання: Чи означає це, що в Лк. 1:3 Лука не був натхненний, оскільки апокрифічна книга 2 Макавеїв 2:23-32 також свідчить про ініціативу?

Відповідь: Спочатку кілька основних фактів, потім порівняння цих двох текстів, і наостанок — деякі висновки.

Основні факти:

Б1. Якщо автор Біблії вирішив щось написати, Бог міг використати його рішення. Насправді кожен автор кожної книги Біблії мав вирішити написати цю книгу, інакше вона б не була написана. Див. попереднє запитання для детальнішого обговорення того, як Бог використовує нашу ініціативу.

Б2. Більшість католиків і православних вірять, що 2-а книга Макавеїв є частиною Божого Слова. (Вона була в оригінальному виданні Біблії короля Якова.) Майже всі протестанти (за винятком багатьох англіканців та єпископаліан) вважають, що це не так. Див. питання про те, чи є Апокрифи частиною Божого Слова, щоб дізнатися більше про Апокрифи загалом.

B3. Багато ранніх християн вважали, що апокрифи є частиною Святого Письма, особливо ті, хто розмовляв латиною та грецькою.

B4. Багато ранніх християн вважали, що апокрифи містять благочестиві твори, але не є Святим Письмом, особливо ті, хто розмовляв івритом.

B5. Усі можуть погодитися, що, принаймні, «2-а книга Макавеїв» була стислим викладом історії макавеївського періоду, написаним богобоязливими євреями. Немає нічого поганого в тому, що віруючі пишуть історичні твори та інші книги.

B6. Більшість справжніх християн погоджуються, що людина може мати хибний погляд на Апокрифи і все одно залишатися справжнім християнином.

Порівняння:

Лука 1:1-4 (католицька версія RSV) «Оскільки багато хто взявся скласти розповідь про те, що відбулося серед нас, так, як це було передано нам тими, хто від самого початку були очевидцями та служителями Слова, то й мені, ретельно досліджуючи все це протягом деякого часу, здалося доцільним написати для вас упорядкований виклад…»

2 Макавеїв 2:23-32 (католицька версія RSV) «Усе це, що виклав Ясон Кіренейський у п’яти томах, ми спробуємо узагальнити в одній книзі. Зважаючи на величезний обсяг цифр та на те, що тим, хто бажає заглибитися в історичні оповіді, важко орієнтуватися через велику кількість матеріалу, ми прагнули догодити тим, хто бажає читати, полегшити завдання тим, хто схильний до запам’ятовування, та принести користь усім читачам. Для нас, хто взяв на себе тяжкий труд скорочення, це не легка справа, а вимагає поту та безсоння, так само як нелегко тому, хто готує бенкет і прагне принести користь іншим. Однак, аби забезпечити вдячність багатьох, ми з радістю витримаємо цю нелегку працю, залишивши відповідальність за точні деталі укладачеві, а самі присвятимо свої зусилля тому, щоб викласти основні контури цього стислого викладу. Адже так само, як головний будівельник нового будинку повинен дбати про всю споруду, тоді як той, хто береться за його фарбування та оздоблення, має зважати лише на те, що підходить для його прикраси, так, на мій погляд, справа стоїть і з нами. Обов’язок історика-першоджерела — охопити всю тему, розглянути питання з усіх боків і не шкодувати зусиль на деталі, але тому, хто переказує розповідь, слід дозволити прагнути стислості викладу й відмовитися від вичерпного висвітлення. Отже, на цьому етапі давайте розпочнемо нашу розповідь, додавши лише те, що необхідно до вже сказаного; адже нерозумно подовжувати передмову, скорочуючи саму історію».

Висновки:

C1. Друга книга Макавеїв ніколи не претендувала на те, що є словом Божим. Лука ж стверджував, що його твір містить точні слова Ісуса.

C2. Лука, по суті, каже, що

а) Оскільки інші [Матвій і Марк?] взялися писати про життя Ісуса, і

б) Оскільки він уважно стежив за всім,

в) Луці здалося доцільним написати своє Євангеліє.

C3. Автор(и) 2-ї книги Макавеїв заявляють, що цей твір є просто скороченим викладом п’яти томів Ясона Кіренського. Автор зазначив, що це супроводжувалося багатьма труднощами, і пояснює, як і чому вони створили те, що створили.

C4. Хоча автор 2-ї книги Макавеїв 2 дуже докладно описує, як створювалася ця книга, він не згадує, що Бог мав якийсь стосунок до натхнення цього твору.

Питання: Хто такий Теофіл у Лк 1:3 та Дії 1:1?

Відповідь: У перекладі з грецької ім’я «Теофіл» означає «любитель Бога». Або ці книги були адресовані конкретній особі на ім’я Теофіл, або, що більш імовірно, вони були адресовані всім любителям Бога.

Теофіл, єпископ Антіохії в 168–181/188 рр. н. е., жив пізніше, тому це не могло стосуватися його. Крім того, це ім’я носив також патріарх Олександрії близько 391 р. н. е.

Питання: Що означає ім’я Єлизавета у Лк 1:5?

Відповідь: Ім’я Єлизавета (грец. Elisabet) відповідає єврейському імені Елішеба. Воно означає «Бог — моя клятва». Елішеба була дочкою Аммінадаба з Юдеї та дружиною Аарона (Вихід 6:23). «Біблійний словник Вікліфа» (с. 520, 522), «Новий міжнародний словник Біблії» (с. 308) та скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 918) містять подібні тлумачення.

Питання: Чому в Євангелії від Луки 1:13 було так важливо назвати дитину Єлизавети Іваном?

Відповідь: Писання про це не згадує. Іноді у Бога є конкретні причини для своїх вчинків, і Господь не зобов’язаний нам їх розкривати. Зазвичай у тій культурі право давати ім’я дитині належало батькові. Якби Бог не наказав назвати його Іваном, ми б не мали уявлення, як би його назвали.

Питання: Як у Лк. 1:15 та Мт. 11:14 Іоанн Хреститель був у Дусі та силі Іллі? Чи був він реінкарнацією Іллі?

В: Ні. Він прийшов у дусі та силі Іллі, але Іван не був реінкарнацією Іллі. Відповідь див. у коментарі до Марка 9:11-13.

Питання: Що в Луки 1:15 означає те, що Іван Хреститель був наповнений Святим Духом від народження?

Відповідь: З Дня П’ятидесятниці віруючі отримують Святого Духа, який живе в них, коли вони народжуються згори. Іван Хреститель був унікальною особистістю з унікальною місією. Він був наповнений Святим Духом ще до народження.

Питання: Як у сучасному служінні може бути «час Івана», про який йдеться в Лк. 1:15-80?

Відповідь: Про Ісуса вже майже було оголошено, але ще не зовсім. Це був час попередника, який сам готувався до того, щоб підготувати оголошення про Месію. Іноді в успішному служінні спочатку настає «тихий час» навчання, формування характеру, підготовки та розуміння поля діяльності, перш ніж «нібито» раптово вибухнути на сцені.

Питання: Як, згідно з Лк. 1:20-22, Захарія міг продовжувати служити в храмі після того, як він став німим?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

а) Принесення Захарієм жертв не вимагало від нього розмови.

б) Після того, як сталося це чудо, Лука не згадує, чи був Захарія тимчасово звільнений від своїх обов’язків, чи ні.

Див. J. Gresham Machen, «The Virgin Birth of Christ», розд. 10, с. 234, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Лк. 1:28, 42 Марія є «повною благодаті»?

В: Це не стосується ані хімічного, ані фізичного, ані духовного складу Марії. Натомість благодать тут означає незаслужену милість, і Марії було дано велику милість у вигляді привілею стати матір’ю нашого Господа. Пам’ятайте: той, хто не мав гріховної природи і ніколи не грішив, не потребував би Спасителя. У Луки 1:47 Марія показує, що вона теж потребувала Спасителя. Див. книги «Коли запитують критики» (с. 382–383) та «Коли запитують секти» (с. 142–144) для отримання додаткової інформації про те, чому Марія не була непорочно зачата і не вела безгрішне життя, як стверджує Католицька Церква. Історично жоден християнський автор до Нікейського собору не писав, що Марія була безгрішною або мала запас заслуг.

Питання: Чому в Лк. 1:31 було важливо дати ім’я дитині Марії — Ісус?

Відповідь: Святе Письмо прямо про це не згадує. Однак єврейське ім’я Ісуса — «Єшуа» — означає «Єгова спасає», і, здається, це єдине відповідне ім’я для Ісуса, оскільки воно означає «Яхве спасає». Крім того, важливим може бути той факт, що в Захарії 3:1–5 згадується первосвященик на ім’я Єшуа, який, очевидно, є прообразом Спасителя. Ім’я Йошуа та ім’я Ісуса в єврейській мові однакові.

Питання: Як, згідно з Луки 1:34 та Матвія 1:18–20, можливе народження від діви?

Відповідь: Природним шляхом це неможливо для людей. Але оскільки Всемогутній Бог може створити людину з пороху землі, то, порівняно з цим, народження від діви не було б для Нього надто складним.

Питання: Чому в Лк. 1:35 Біблія навіть не позбавляє Бога від наклепів про незаконні статеві стосунки, які приписуються Йому, коли Святий Дух осяяв Марію, не пояснюючи, як саме це сталося? (Про це заговорив мусульманин Ахмед Дідат.)

Відповідь: Хоча Бог і не розповів нам точно, як Він здійснив це чудо, жоден ранньохристиянський автор жодним чином не пояснював це як статевий акт. Дуже дивно, що Дідат підняв це питання, адже навіть Коран підтверджує, що Ісус народився від діви. Я чув про мусульманина, який, мабуть, у своєму антихристиянському запалі заперечував, що Ісус народився від діви, незважаючи на те, чого вчить його власна релігія.

Питання: Як у Лк. 1:37; Мт. 19:26; Мк. 10:27 може бути так, що для Бога немає нічого неможливого, якщо ж, згідно з Євр. 6:18, Богу неможливо брехати, згідно з 2 Тим. 2:13 — зректися Себе, згідно з Євр. 6:13 — присягати чимось більшим за Себе, а згідно з Як. 1:13 — піддаватися спокусі зла?

Відповідь: Для Бога немає «нічого» неможливого. Брехня та логічні суперечності не є «речами», і Бог їх не робить. Більш розгорнуту відповідь див. у книзі «Коли критики запитують», с. 351.

Питання: Щодо Луки 1:37, як щодо теорії, що Марія мала статеві стосунки з солдатом на ім’я Партенос?

Відповідь: Грецьке слово, що означає «діва», — це «партенос». Деякі невіруючі колись припускали, що «Пантера» був римським солдатом, який став батьком Ісуса. Однак «партенос» у грецькій мові означає «діва», у нас немає жодних згадок про когось на ім’я Партенос, і це було б дуже малоймовірним ім’ям для грецького чоловіка. Наскільки нам відомо, першим, хто відповів на це звинувачення, був ранньохристиянський письменник Оріген у своїй праці «Проти Цельса», книга 1, розділ 32, с. 410.

Питання: У Лк. 1:37, чи справді Бог є всемогутнім?

Відповідь: Так. Ось що говорить Писання про Божу силу.

Бог є всемогутнім. Лк. 1:37; Єремія 32:27; Ісая 1:9

Усе, що Бог постановляє, відбувається. Ісая 14:24, 27; 43:13; 55:11; Івана 10:26–28. Бог є суверенним над усім. Ісая 6:5; Псалом 103:14

Бог чинить так, як Йому заманеться. Матвія 20:15; Псалом 115:3; 135:6; Римлян 9:20

Для Бога немає нічого неможливого. Буття 18:14; Йов 42:2; Єремія 32:17; Матвія 19:26

Бог не може зректися Себе (2 Тимофія 2:13), брехати (Євреїв 6:18; 1 Самуїла 15:29), піддаватися спокусі зла (Якова 1:13) або присягатися на когось більшого за Себе (Євреїв 6:13).

Нічого не відбувається, крім того, що дозволяє Бог. Йов 1:12; 2:6; Якова 4:15

Кожне «рішення жеребкування» походить від Господа. Приповісті 16:33

Усе сприяє здійсненню Його волі. Римлянам 8:28; Ефесянам 1:11

Ніхто не може перешкодити Божим рішенням. Ісая 43:13; Римлянам 11:29

Багато хто успішно чинить опір Божій волі, яку Він заповідав або бажає. Дії 7:39, 51; 4:11; 13:46; 14:2; 2 Коринтян 6:1

Люди роблять деякі добрі вчинки з власної ініціативи. 2 Коринтян 8:17

Підсумовуючи, Божа сила обмежена лише Ним Самим. Все, що відбувається, відбувається за Божим велінням. Нічого не відбувається без Божого дозволу. Бог може на певний час вирішити делегувати Свою суверенність і дозволити деякі речі, які розбивають Йому серце, але в кінцевому підсумку все вплітається в Його план.

Питання: У Лк. 1:38, якби Марія відмовилася, чи не зміг би Бог спасти людство?

Відповідь: Ні. Бог використовує людей як Свої інструменти, але Він не обмежений у виборі конкретної особи. Мордехай добре це розумів у книзі Естер 4:14.

Гіпотетично кажучи, для Бога не було б проблемою придумати альтернативний план. Можливо, Він міг би обрати іншу жінку і подбати про те, щоб вона розвинула якості, необхідні для того, щоб стати доброю матір’ю для Ісуса.

Насправді Бог знає кожен день нашого життя ще до того, як ми з’явилися на світ (Псалом 139), включаючи кожне рішення, яке ми приймаємо, і кожне рішення, яке прийняла б Марія. Отже, Богу не був потрібен альтернативний план.

Питання: Чи вказує Луки 1:48 на те, що ми маємо шанувати Марію понад усі інші жінки?

Відповідь: Ні. Марія була одержувачкою Божої благодаті, а не джерелом власної благодаті. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

У грецькому тексті не сказано, що ми маємо благословляти її понад усі жінки, а що вона була найблагословеннішою серед жінок за те, що була матір’ю Ісуса.

Яель була найблагословеннішою жінкою в Книзі Суддів 5:24, бо вона вбила Сісеру. Якщо ви вважаєте, що слід шанувати Марію через формулювання в Лк 1:48, то не слід забувати шанувати Яель як найблагословеннішу серед жінок до Марії, через формулювання в Книзі Суддів 5:24.

Коли прийшли мудреці, вони вклонилися й поклонилися Ісусу. Там не сказано, що вони вклонилися чи вшановували Марію.

Пам’ятайте, що Марія теж поклонялася своєму синові.

Нарешті, у Діяннях 1:13-14, коли учні були разом, і Марія, мати Ісуса, також була там, вони всі молилися до Бога, ніхто не молився до Марії чи не вшановував її.

Див. «Коли запитують сектанти», с. 145, та «Коли запитують критики», с. 381–382, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 1:48, у чому полягає те, що Марія є найблагословеннішою серед жінок?

Відповідь: Марія була найблагословеннішою тим, що стала матір’ю немовляти Ісуса. Марія не сказала: «Душа моя радіє», а саме: «Душа моя радіє в Господі». Християни завжди пам’ятатимуть і шануватимуть її як ту, що виховувала Ісуса. У тексті « » немає жодного натяку на те, що вона була безгрішною, що сама була непорочно зачата, що все життя залишалася дівою, що має запас заслуг або що вона вознеслася на Небо. Святе Письмо ніколи не називає її співпосередницею, співвикупителькою, а також не вказує, що ми маємо її шанувати чи поклонятися їй. Християнські автори до Нікейського собору не знали жодної ідеї про те, що Марія є співпосередницею чи співвикупителькою, або що хтось взагалі думав про шанування Марії.

Називати Марію «матір’ю Божою», як це зробив Ефеський собор, є правильним, але двозначним. Марія ніяк не може бути матір’ю Бога-Отця чи Святого Духа. Несторій спочатку виступав проти того, щоб називати Марію матір’ю Божою, але згодом він прийняв цей термін, хоча й з неохотою. Марія справді є матір’ю Бога, оскільки вона є матір’ю Ісуса. Однак Ісус існував на Небі ще до того, як Марія була створена, і Марія не є матір’ю Бога-Отця чи Бога-Духа. Замість того, щоб говорити, що Марія є матір’ю Бога, краще сказати, що Марія є матір’ю Бога-Сина.

Питання: Що в Лк. 1:62–63 свідчить про Захарію?

Відповідь: Лк. 1:62-63 показує, що Захарія тут був не тільки німим, а й глухим.

Питання: Чи свідчать промови Захарії та Петра в Лк. 1:70 та Дії 3:21 про те, що Земля була молодою, оскільки пророки говорили «від початку»?

Відповідь: Ні, оскільки «від початку» — це вираз, що означає «від найдавніших часів». Вони говорили від початку людства, а не від самого початку, тобто за шість днів до того. Отже, Луки 1:70 не визначає, скільки тривав день.

Приклади вживання слова «початок», яке не стосується початку створення, див. у Луки 1:2; Івана 8:25; 15:27; 16:4; Діяннях 26:5.

Питання: Чи, як стверджують деякі прихильники руху «Нова ера», Ісус у Луки 1:80; 2:52; 4:16 подорожував до Індії та навчався у індуїстських вчителів?

Відповідь: Ні. У книзі «Коли секти запитують» (When Cultists Ask), на сторінках 146–148, згадується, що так стверджував російський автор Ніколас Нотович. Там також зазначається, що Ісус часто цитував Старий Завіт, але ніколи — індуїстські ведичні «священні писання». У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. Лука 1:80 стосується Івана Хрестителя, а не Ісуса. Захарія був батьком Івана, і пісня Захарії на славу Бога в Луки 1:67–79 стосується не Ісуса, а його дитини: «пророк Всевишнього; бо ти підеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу» (Лк. 1:76, NIV)

2. У Луки 2:39–40 сказано, що Ісус повернувся до Назарету, а не до Індії.

3. У Луки 2:41 сказано, що щороку батьки Ісуса, ймовірно разом з Ісусом, ходили до Єрусалима.

4. У Луки 2:51–52 сказано, що після того, як йому виповнилося дванадцять років, Ісус також ріс у Назареті.

5. Нарешті, у Луки 4:16 сказано, що Ісус виріс у Назареті.

Підсумовуючи, немає жодних доказів того, що Ісус виїжджав кудись за межі Палестини та Єгипту. Доказів того, що Ісус у дитинстві побував в Індії, стільки ж, скільки й того, що Він побував на Місяці.

Питання: Щодо Луки 2, мені хтось надіслав такого листа: «Причина святкування Різдва традиційно корениться в римських Сатурналіях, які християнство витіснило. У Біблії немає жодного прецеденту для цього свята».

Відповідь: Ось коротка відповідь:

а) Ми не знаємо місяця та року народження Ісуса, тому будь-яка дата підходить так само добре, як і будь-яка інша.

б) У римлян було багато свят, тож будь-який день міг би збігатися з тим чи іншим римським святом.

в) Ранні християни були готові померти, аніж поклонятися іншим богам, тож Різдво не мало нічого спільного з поклонінням Сатурну чи будь-яким іншим ідолам під час Сатурналій.

г) Багато ранніх християн-язичників були рабами, а оскільки у римлян існував звичай надавати своїм рабам тимчасову свободу на кілька днів під час Сатурналій, це був єдиний час, коли вони могли піти, щоб зібратися на Різдво, не боячись переслідувань.

Детальну відповідь дивіться у наступному питанні.

Питання: Чи є Різдво, про яке йдеться в Євангелії від Луки 2, язичницьким святом, і чому його святкують 25 грудня?

Відповідь: Ні, Різдво не є язичницьким святом. Ми не знаємо місяця та дня народження Ісуса. Однак було б нерозумно, якби всі селяни мусили кудись їхати для сплати податків саме під час жнив або посівної. Існують дві точки зору щодо того, чому Різдво припадає одразу після Сатурналій: збіг обставин і не збіг. Ось докази на користь обох точок зору.

Збіг: У різних культур свята припадали на різний час. Наприклад, у пізніх греків свят було більше, ніж звичайних днів. Римляни щомісяця в день Ід (13-го або 15-го) відзначали невелике свято на честь Юпітера. За шість днів до цього приносили жертву Юноні та Янусу. Ось неповний перелік римських свят.

1 січня — священний день на честь Януса

9 січня — Агонія (на честь Януса)

Лютий — сабінське (не лише римське) свято очищення, яке називалося «Фебруа»

15 лютого — Луперкалії (не на честь жодного бога)

17 лютого — Квіріналія (на честь Марса)

27 лютого Перша Еквіррія (на честь Марса)

1 березня Матроналії (на честь Юнони)

14 березня Другі Еквіррії (на честь Марса)

19 березня Квінкватрус (на честь Мінерви)

23 березня Тубілустріум (очищення труб)

Квітень: Свято на честь Венери

25 квітня — Робігалії (благання до роси, щоб вона пощадила зерно)

Весна? Бакханалії (п’яне, сексуальне свято)

15 травня Свято на честь Меркурія та Майї

26 травня Амбарвалія (за гарний урожай)

9 червня Весталії (на честь Вести)

13–14 червня Малі Квінкватрус (на честь Мінерви)

Місяць липень було перейменовано на честь імператора Юлія Цезаря, якого проголосили богом.

23 липня — Нептуналії (коли вода була найпотрібнішою)

Місяць серпень було перейменовано на честь імператора Августа, якого проголосили богом.

9 серпня — Віналії рустіка (на честь Венери)

13 серпня Свято на честь Діани (рабів звільняли на 1 день)

23 серпня — Вулканія (на честь Вулкана)

4 вересня Луді Магні на честь Юпітера, Юнони та Мінерви (версія «Британської енциклопедії» 1957 року)

13 вересня — Свято Юпітера (важливе для Римської держави)

15 жовтня «Жовтневий кінь» (жертвопринесення Марсу)

1 листопада Свято Помони, богині врожаю

17–24 грудня Сатурналії (вшанування золотого віку Сатурна — раби звільнялися на 8 днів)

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у 10-му розділі твору «Про ідолопоклонство» також згадує Квінкватрії, Мінервалії, Сатурналії, Септимонтіум та свято «Дороге споріднення». Однак ми не маємо певності щодо дат деяких із цих свят.

Мета переліку римських свят полягає в тому, що, коли б не святкували Різдво, воно, найімовірніше, припадало б на період, близький до того чи іншого римського свята.

Це не збіг: Святкування Різдва 25 грудня не було збігом з трьох причин.

N1. Не в ці періоди: Деякі періоди були менш підходящими для Різдва, ніж інші. Приблизно з 9 по 24 березня відбувалося багато гладіаторських вистав на честь Мінерви. Ранні християни, ймовірно, не хотіли б виходити на вулиці, щоб святкувати, коли римляни шукали людей для боротьби з дикими звірами. 13 вересня на першому плані було поклоніння Марсу, захиснику держави. Християни теж не хотіли б тоді привертати до себе уваги.

N2. Конкуренція з Сатурналіями: Проведення Різдва одразу після Сатурналій могло бути навмисним, щоб «конкурувати» з римським святом. Однак така точка зору передбачає, що Сатурналії були надзвичайно важливим святом, що не обов’язково відповідало дійсності.

N3. Багато християн були рабами: Понад половина мешканців Римської імперії були рабами, і, ймовірно, серед християн відсоток рабів був ще вищим. Язичницьке свято Сатурналії давало християнським рабам більше свободи, ніж зазвичай , оскільки в цей час раби тимчасово ставали вільними. Таким чином, вони мали вільний час, щоб планувати та збиратися для власного свята.

Див. «Now That’s a Good Question», с. 362–364, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи було Різдво, описане в Євангелії від Луки 2, просто скопійоване з язичницького римського свята «Соль Інвіктус»?

Відповідь: Ні. Свято «Соль Інвіктус» (Непереможне Сонце) відзначалося 23 грудня, а не 25-го, коли дні починали подовжуватися. Крім того, Різдво не могло бути скопійоване з «Соль Інвіктус» ще з двох інших причин.

1) Свято «Соль Інвіктус» було започатковано лише у 270/274 р. н. е. за часів імператора Авреліана, який переслідував християн.

2) Сирійський християнин Ефраїм (бл. 350–378 рр. н. е.) згадує про святкування Різдва Христового. Він вказує, що його відзначали приблизно через 13 днів після зимового сонцестояння. («Гімни на Різдво», Гімн 4, с. 235). Ефраїм жив у західній частині Перської імперії Сасанідів, де свята, проголошені римським імператором, не відзначалися.

У Римській імперії Григорій Назіанзен виголосив проповідь, яку дехто вважає однією з його найкращих, присвячену Дню народження Христа — або 25 грудня 380 р. н. е., або 6 січня 381 р. н. е. (Промова 38, с. 345–351).

Питання: Чи можна християнам, згідно з Лк. 2:1, скорочувати слово «Christmas» до «Xmas»?

Відповідь: Так, можна. Як зазначає Р. С. Спроул у книзі «Ось це хороше запитання» (с. 364–365), скороченням було не «X», а хрест, і в цьому немає жодної неповаги до Ісуса.

Питання: Чому, згідно з Луки 2:1–5, імператор Цезар Август нібито спричинив хаос, наказавши всім повернутися до своїх рідних міст?

Відповідь: Спочатку — те, що стверджує скептик Айзек Азімов, а потім — дві різні відповіді.

У книзі «Посібник Азімова з Біблії» (с. 929) прямо сказано: «Римляни нізащо не могли б провести такий дивний перепис населення. Чому вони мали б вимагати, щоб кожна людина перебувала в місті своїх предків, а не в тому місті, де вона насправді мешкала? … Ні, важко уявити собі більш заплутану мережу неправдоподібностей, і римляни, безперечно, не організували б такого перепису».

К. Вібій Максим, римський префект Єгипту, не погодився б із цим. Адже указ Вібія Максима про оподаткування від 104 року н. е. вимагав, щоб усі мешканці Єгипту повернулися до своїх рідних міст. Це не спричинило б хаосу для селян та бідніших верств населення, які й так мало подорожували. Див. «The Case for Christ», с. 135, та «Wycliffe Bible Dictionary», с. 414, для отримання додаткової інформації; там зазначено, що цей указ задокументовано в Deiss LAE, с. 271.

Власний вибір Йосипа: Щодо того, чи повернувся Йосип до Віфлеєму, чи назвав Назарет своїм рідним містом, у Євангеліях насправді не стверджується, що цезар Август вимагав від усіх мешканців імперії повернутися до своїх рідних міст. Можливо, Йосип мав свої власні причини (див. « »), і він або вважав важливим самостійно зареєструватися як нащадок королівського роду, або ж йому було наказано це зробити ангелом. Однак Йосип не був єдиним, хто відчув необхідність вирушити в дорогу для перепису, оскільки готелі у Віфлеємі були переповнені.

Питання: Чому в Лк 2:1 Йосип залишив свій дім і повернувся до рідного міста?

Відповідь: Є дві відповіді, що доповнюють одна одну.

Небесна причина: Бог у Своєму провидінні влаштував так, щоб збулося пророцтво про те, що Ісус народиться у Віфлеємі.

Земна причина: або сам Йосип просто хотів повернутися до рідного міста, або ж люди мусили повернутися до своїх рідних міст, щоб уникнути пропусків під час перепису для оподаткування. Подібна вимога, згідно з якою кожен мав повернутися до рідного міста, містилася в єгипетському указі про перепис населення 104 року н. е. Префект К. Вібій Максимус писав: «Оскільки наближається перепис населення за домогосподарствами, необхідно повідомити всіх, хто з будь-якої причини перебуває поза межами своїх адміністративних одиниць, щоб вони повернулися додому з метою дотримання звичаєвого розпорядження про перепис та залишилися на своїх сільськогосподарських угіддях». Див. «Документи Нового Завіту: чи є вони надійними?» Ф. Ф. Брюса. IVP, с. 86–87 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що ми знаємо про Квірінія з Лк. 2:2?

Відповідь: Квіріній двічі обіймав посаду намісника. Вперше — між 12 і 6 роками до н. е., коли він очолював військову кампанію проти гоманаденців в Анатолії (сучасна Туреччина). Вдруге Квіріній був намісником Сирії, починаючи з 6 року н. е., як свідчить одна з написів. Ми не маємо відомостей про те, намісником якої провінції Квіріній був уперше. Існують дві точки зору:

Сер Вільям Рамсей стверджує, що Квіріній був намісником Сирії вже вперше. (Сирія межує з горами Анатолії). Хоча ми маємо повний перелік намісників Сирії за цей період, і Квіріній згадується лише з 6 р. н. е., Квіріній міг бути спеціальним додатковим намісником для цієї військової кампанії.

Ф. Ф. Брюс вважає, що Квіріній, ймовірно, був намісником Галатії, яка розташована в Анатолії.

До речі, є багато речей щодо стародавнього світу, які ми не можемо довести. Наприклад, на дамаських монетах немає жодних згадок про римську окупацію Дамаска в період з 34 по 62 р. н. е. Проте ми впевнені, що римляни тоді правили Дамаском. Так само, коли імператор Клавдій вигнав євреїв з Риму в 49–50 р. н. е., Йосип Флавій ніколи не згадував про цю подію — лише Светоній та Лука. Див. http://www.biblehistory.net/newsletter/cyrenius.htm, щоб дізнатися більше про Квірінія. Див. також «Документи Нового Завіту: чи є вони надійними?» Ф. Ф. Брюса (с. 86–87), «Енциклопедію біблійних труднощів» (с. 365–366) та «Коли критики запитують» (с. 383–385) для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 2:1–5 згадується про переписи населення в Римській імперії. Коли вони відбувалися?

Відповідь: Перепис населення був важливим для встановлення ставок оподаткування, і римляни прагнули проводити їх, щоб більш рівномірно (і ретельно) оподатковувати населення.

У 44 р. до н. е. римляни стягували податок з євреїв (хоча й без перепису) згідно з книгою 14, розділом 271 праці Йосифа Флавія «Старожитності євреїв».

8–4 рр. до н. е. Август провів три переписи населення, друга з яких відбулася у 8–4 рр. до н. е. Август зазначає, що вперше наказав провести перепис у 8 р. до н. е., у творі «Res Gestae 8» («Діяння Августа»). Проведення перепису, ймовірно, зайняло кілька років. У «Енциклопедії біблійних труднощів» (с. 366) згадується перепис у 7 р. до н. е.

6/7 р. н. е. Архелай був позбавлений влади, а його землі приєднано до Сирії. Йосип Флавій (93–94 рр. н. е.) («Історія юдеїв», 17.13:5, с. 375) зазначає, що Кіреній «провів перепис їхнього майна», і детальніше описує Кіренія в «Історії юдеїв», 18.1.1, с. 376. Це, найімовірніше, той самий перепис, про який згадується в Діяннях 5:37.

20 р. н. е. — римський перепис населення, а після цього — кожні 14 років, згідно з Папірусом Оксиринха 225 (у Міллігана, «Грецькі папіруси», с. 44–47). Див. «Біблійний словник Вікліфа», с. 319, 414, та «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 71–72, для отримання додаткової інформації з цього приводу.

У 104 році н. е. в Єгипті відбувся перепис населення під керівництвом Вібія Максима. Це було через 14 × 6 років після перепису 20 року н. е.

Див. «Bible Difficulties & Seeming Contradictions», с. 68–69, та «http://www.biblehistory.net/newsletter/cyrenius.htm» для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи не переплутав Лука у Лк. 2:1–5 цей перепис населення з переписом, що відбувся у 6 році н. е. за часів Квірінія, про який йдеться у Діях 5:37?

Відповідь: Ні, з двох причин.

а) Лука, який згадав про перепис у Діях 5:37, навряд чи змішав би його з переписом, що відбувся до народження Ісуса.

б) Сам Лука усвідомлював можливість плутанини, і саме тому, найімовірніше, у Луки 2:2 сказано: «([Це] був перший перепис населення, що відбувся за часів, коли Квіріній був намісником Сирії.)». Це чітко вказує на те, що Лука знав про існування не одного перепису. Крім того, зверніть увагу, що слово [Цей] відсутнє в грецькому тексті, а слово «перший» можна перекласти як «попередній». Отже, згідно з книгою «Біблійні труднощі та уявні суперечності» (с. 71), Лука 2:2 також може означати: «Це відбулося як перепис, що передував призначенню Кірінія на посаду намісника Сирії».

Див. книгу «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 68–69, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 2:2: чи народився Ісус за правління Ірода Великого, який помер у 4 р. до н. е., чи за часів Квірінія, намісника Сирії, у 6 р. н. е., як зазначено в Лк. 2:2?

Відповідь: Ісус народився до смерті Ірода, приблизно у 4 р. до н. е. Спочатку наведемо дві можливі відповіді, а потім — найбільш ймовірну.

Відповідь 1: Ф. Ф. Брюс у праці «Документи Нового Завіту: чи є вони надійними?» ( : Are They Reliable?) (IVP), с. 86–87, зазначає, що багато граматиків перекладають грецький текст з Лк. 2:2 як «до того, як» Квіріній став намісником, а не «під час». У «Енциклопедії християнської апологетики Бейкера» (The Baker Encyclopedia of Christian Apologetics), с. 430–431, про це також згадується, але там віддається перевага третьому поясненню.

Відповідь 2: Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Проти Маркіона», книга 4, розділ 19, с. 378, вважав, що ім’я «Квіріній» було підставлено замість «Сатурнін». З історичних джерел відомо, що Сентій Сатурнін був намісником Сирії з 8 по 6 р. до н. е., а потім його змінив Варус, який правив у 6–3 рр. до н. е.

Найбільш ймовірна відповідь: Квіріній був намісником двічі, і ми знаємо, що вдруге це було у 6 р. н. е. Вперше він обіймав посаду намісника у 12–6 рр. до н. е., у час народження Ісуса, коли очолював військову кампанію проти гоманаденців в Анатолії. Однак ми не знаємо, в якій провінції він був намісником уперше.

Сам Лука, очевидно, усвідомлював можливість плутанини щодо Квірінія, адже у 2-му вірші сказано: «Це був перший перепис…», що натякає на те, що за часів Квірінія відбувалося більше ніж один перепис.

Див. книгу Ф. Ф. Брюса «Документи Нового Завіту: чи є вони надійними?» (с. 86–87) для обговорення всіх цих поглядів, а також «Енциклопедію біблійних труднощів» (с. 365–366) та «Коли критики запитують» (с. 383–385) для отримання додаткової інформації.

Питання: Як, згідно з Лк. 2:34, Ісус став причиною піднесення одних і падіння інших в Ізраїлі?

Відповідь: Багато з тих, хто зовні здавався близьким до Бога, виявилися б лицемірами, далекими від Нього. Багато з тих, хто був грішниками, покаялися б і прийшли б до Бога. Ісус мав стати світлом не тільки для євреїв, а й для язичників, як пророкував Симеон у Луки 2:32. Деяким євреям це могло не сподобатися.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1375.

Питання: Як у Луки 2:37 Анна могла служити Богові в той час, маючи близько 84 років?

Відповідь: Це, можливо, не означає, що їй було 84 роки, а скоріше те, що вона була вдовою вже 84 роки, що означало б, що їй було понад сто років. Люди, які мали обмежений доступ до ефективних ліків і харчувалися хлібом, невеликою кількістю м’яса, молоком, фруктами та деякими овочами, все одно могли прожити довге життя. Хоча, як не парадоксально, середній вік смерті становив трохи більше 30 років. Причиною цього було те, що майже половина всіх дітей помирала, не досягнувши повноліття. Згадайте ті часи, коли вам, будучи дитиною, потрібна була медична допомога; а що, якби ви не могли її отримати?

У будь-якому разі, навіть у віці 84 років Анна все ще перебувала в Храмі, поклоняючись і служачи Богові. Навіть у віці 84 років Бог мав для неї нове й особливе завдання — поширювати звістку про Месію. Поклонятися й служити Богові, а також поширювати звістку про Месію — це те, чим ми теж повинні активно займатися, незалежно від нашого віку.

Більше інформації див. у «Біблійному коментарі для віруючих», с. 1375–1376.

Питання: У Лк. 2:40, оскільки благодать — це незаслужена милість, якою ж була Божа благодать щодо Ісуса?

Відповідь: Це вказує на те, що Ісус мав Божу благодать; це означає, що Бог-Отець був задоволений тим, як Ісус зростав, і що Бог-Отець та Святий Дух підкріплювали людський ріст Ісуса. Див. також обговорення Луки 2:52 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 2:43-50, чи Ісус не послухався своїх батьків і, можливо, згрішив, не повернувшись до них?

Відповідь: Ні, Ісус не порушив жодної з наказів своєї матері. Марія, можливо, вважала Ісуса неслухняним, спираючись на Луки 2:48. Однак іноді батьки помиляються, коли думають, що їхні діти чинять неправильно. Вони ніколи не давали наказу, якому Ісус не підкорився, і, можливо, Ісус навіть не усвідомлював, що вони вже пішли.

Загалом діти повинні слухатися своїх батьків. Однак якщо наші батьки суперечать Божій заповіді, у цьому конкретному випадку ми маємо слухатися Бога, а не своїх батьків.

Питання: Чи відповідав Ісус своїй матері у Луки 2:49?

Відповідь: Ні. Ввічливо пояснити, чому ти перебував у певному місці, — це не означає відповідати батькам. Ісус розмовляв зі Своєю матір’ю, але не відповідав їй.

Питання: У Лк. 2:52 сказано, що ніхто не зростає в благоволенні до самого себе, а оскільки Ісус є Богом, то як же Ісус зростав у благоволенні до Бога?

Відповідь: У Біблії слово «Бог», коли воно не стосується ідола, іноді означає Бога-Отця, іноді — Бога-Сина, іноді — Бога-Духа, а іноді — Бога у Трійці. У цьому місці воно означає Бога-Отця та Бога-Духа.

Крім того, Бог-Отець виконує роль Бога щодо Бога-Сина, як чітко показує Послання до Євреїв 1:9, де сказано: «Тому Бог, твій Бог…» (NIV). Згідно з Посланням до Євреїв 5:7-8, навіть Ісус, перебуваючи на землі, навчався покірності та слухняності.

Питання: У Луки 3:1, коли саме припадає п’ятнадцятий рік правління Тіберія?

Відповідь: Існує дворічна невизначеність щодо «п’ятнадцятого року правління Тіберія», оскільки Тіберій протягом двох років був співімператором разом з Августом. Якщо рахувати від того часу, коли він став співімператором, то служіння Івана припадало б на 26–27 рр. н. е. Але якщо рахувати від того часу, коли Тіберій став єдиним імператором, то це будуть 28–29 рр. н. е. Однак більшість людей схиляється до останнього варіанту. Див. «The Expositor’s Greek New Testament», т. 1, с. 480; «The Expositor’s Bible Commentary», т. 8, с. 854 та с. 857–858; а також «Evangelical Commentary on the Bible», с. 809 для отримання додаткової інформації з цього приводу.

Питання: Які позабіблійні свідчення існують щодо Лісанія, тетрарха Абіліни, у 15-му році правління Тіберія (27–28 рр. н. е.), згаданого в Лк. 3:1?

Відповідь: Сто років тому таких свідчень не було взагалі. Лісаній з Абіліни, страчений у 34 р. до н. е., жив занадто рано, щоб мати до цього стосунок.

У ХХ столітті ситуація змінилася. Було знайдено напис, у якому йшлося: «За спасіння Імператорських Господ та всього їхнього дому, від Нимфея з Абіліни ( ), вільновідпущеника тетрарха Лісанія». Слова «Імператорські Господи» дозволяють датувати цей напис періодом між 14 та 29 роками н. е.

Див. «Документи Нового Завіту: чи є вони надійними?» Ф. Ф. Брюса (IVP), с. 87–88, та «Справа Христа» Лі Стробела, с. 130, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 3:2 Анна та Каяфа згадуються як «священство»?

Відповідь: Одночасно міг бути лише один первосвященик. Анна був первосвящеником, доки римляни не вирішили усунути його з посади. Тож Каяфа, зять Анни, став первосвящеником, але Анна все ще мав вплив за лаштунками. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 854, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як ви гадаєте, чи всі, хто прийшов подивитися на Івана Хрестителя (Лк. 3:7), були щирими?

Відповідь: Не обов’язково. Можливо, вони прийшли лише «подивитися на виставу». Прийшли також фарисеї та садукеї, і Іван дорікнув їм. Звісно, дехто спочатку міг прийти просто як «турист», але потім слухав і навернувся до покаяння.

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1377, та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 855, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Луки 3:9 означає вираз «сокира вже прикладена до кореня»?

Відповідь: У саду дерево, яке не приносить плодів, слід зрубати, щоб звільнити місце для того, що приноситиме. Це стосується й Божого саду. Іван Хреститель попереджає, що Божий суд наближається і знищить коріння дерева, яке не приносить доброго плоду — прийняття Месії. Це згідно з «NIV Study Bible» (с. 1541), «New Geneva Study Bible» (с. 1608), «New International Bible Commentary» (с. 1192–1193), «The Bible Knowledge Commentary: New Testament» (с. 211) та «Evangelical Bible Commentary» (с. 809).

«Сокира, прикладена до кореня», НЕ означає, що ми самі повинні вирубувати свої погані корені. Натомість Іван Хреститель погрожує тим, що зробить Бог.

Але є дві можливості, і обидві можуть бути правдивими.

На індивідуальному рівні: «Коментар до Біблії для віруючих» (The Believer's Bible Commentary), с. 1378, зазначає: «Прихід Христа стане випробуванням справжності покаяння людини. Ті, хто не проявить плодів покаяння, будуть засуджені».

У колективному сенсі: якщо єврейський народ відкине Месію, Христос прокляне фігове дерево (Мк. 11:13-14, 20-21) і виріже ті гілки, як сказано в Рим. 11:17-20.

Питання: Чому в Лк. 3:12-13 Ісус сказав це митникам?

В: Митників зневажали не тільки тому, що вони збирали податки для ненависної римської влади, але й тому, що вони були відомі тим, що збирали більше, ніж їм було наказано. У Римській імперії митникам не виплачували зарплату. Натомість митник був зобов’язаний здавати римській владі встановлену суму грошей. Усе, що перевищувало цю суму, він міг залишити собі. Отже, митники могли збирати стільки, скільки їм вдавалося. Ісус сказав митникам збирати лише те, що їм належало, що включало розумну суму для них самих. Ісус НЕ казав їм припиняти бути митниками. Дійсно, для людей було б краще мати чесного митника з доброю репутацією, ніж щоб митник пішов у відставку, а на його місце прийшов нечесний митник.

Питання: Чому в Лк. 3:14 Ісус лише сказав римським воїнам, щоб вони задовольнялися своєю платою?

Відповідь: Це просте зауваження означало, що вони не повинні грабувати чи вимагати хабарі від інших. Римський політичний світ був побудований на використанні влади для накопичення багатства, і Ісус сказав, що вони не повинні використовувати незаконні засоби для здобуття багатства. Але Ісус не казав римським воїнам припинити бути воїнами.

Питання: Як у Луки 3:16-17 відбулося хрещення Ісуса Святим Духом і вогнем?

Відповідь: У Діяннях 2 апостоли були хрещені Святим Духом, і на їхніх головах з’явилися язики вогню. Після цього хрещення Святим Духом стало доступним для всіх віруючих. Але вогонь тут, швидше за все, означає суд над тими, хто відкидає єдиний Божий засіб спасіння. Дехто, навпаки, розглядає вогонь як очищення. Інші вважають, що це і те, і інше.

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 856–857, та «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1378, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Луки 3:21 Іоанн хрестив для покаяння, тож чому Ісус прийняв хрещення?

Відповідь: Ісус безгрішний, тому Йому не потрібно було каятися ні в чому. Саме тому Іван запитав, чому Ісус хреститься, замість того, щоб хрестити Івана. Ісус хрестився, щоб належним чином виконати все, що повинен робити єврей. Він ототожнив Себе з Іваном та його хрещенням, хоча пізніше Він мав дати хрещення, що перевершувало це. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 859, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як уривок з Лк. 3:22 спростовує вчення про «єдинобожжя» серед п’ятидесятників?

Відповідь: Святий Дух зійшов у вигляді голуба. Ісус не є тим голубом, а голуб не є Ісусом. Коли Отець промовив з неба, Ісус не просто «кидав» свій голос, як вентрилокіст. Ісус не вводив людей в оману, змушуючи їх думати, що говорить хтось інший, тоді як насправді це був лише Ісус, який їх обманював.

Питання: Чи під час хрещення Ісуса голос промовляв до людей навколо Ісуса, як описано в Євангелії від Матвія, чи лише до самого Ісуса (книга «Ісус, перерваний», с. 39–40)? У Матвія 3:17 Отець каже: «Це Син Мій…», а в Марка 1:11 та Луки 3:22 Отець каже: «Ти є Син Мій…».

Відповідь: З одного боку, Отець міг промовити двічі: один раз до людей, а інший раз — чутно чи нечутно — до Ісуса. З іншого боку, Отець міг просто вимовити лише одне речення. У багатьох місцях автори Євангелій не наводять точних цитат, а передають суть або зміст того, що було сказано. Легко забути, що сучасні лапки були невідомі в античних текстах. У будь-якому разі, з текстів усіх трьох авторів ясно, що Отець повідомив, що Ісус є Його улюбленим Сином, у якому Він мав вподобання.

Питання: У Лк. 3:23, хто є сином Елі?

Відповідь: Слів «син» у грецькому тексті немає, там сказано лише «від Елі». Саме Марія була дочкою Елі, а Елі був біологічним дідом Ісуса.

Питання: Чому в Лк. 3:23 у багатьох перекладах сказано, що Ісус був «як вважалося» сином Йосипа, хоча вираз «як вважалося» відсутній у грецькому тексті? (Це питання порушив мусульманин Ахмед Дідат.)

Відповідь: У цьому питанні Дідат помиляється. Ці слова є в грецькому тексті. Ви можете переконатися в цьому, звернувшись до «Грецького Нового Завіту» Аланда та ін. (3-тє видання), а також до 4-го видання, «Дослівного перекладу» Гріна та «Novum Testamentum Graece» Нестле-Аланда.

Насправді ж, хоча Йосип і не був біологічним батьком Ісуса, він був його законним батьком.

Питання: Як у Лк. 3:23–33 Марія могла бути нащадком Юди, якщо в Лк. 1:5 сказано, що Єлизавета походила з дочок Аарона, а в Лк. 1:36 зазначено, що Марія та Єлизавета були кузинами?

Відповідь: Біблія не вказує племені їхніх матерів.

Отже, Марія та Єлизавета могли бути кузинами на підставі таких можливостей:

Дві матері були сестрами: якщо їхні матері походили з невизначеного племені.

Мати Марії та батько Єлизавети були братом і сестрою: якщо мати Марії була сестрою батька Єлизавети, і, отже, мати Марії походила з роду Аарона та Леві.

Батько Марії та мати Єлизавети були братом і сестрою: батько Марії був братом матері Єлизавети, і, отже, мати Єлизавети походила б з племені Юди.

Один мусульманин розцінив це як доказ того, що Марія походила від Аарона. Це важливо для мусульман, оскільки якщо Марія не походила від Аарона, то Коран містить помилку. Мусульмани загалом вірять, що Коран на землі є дослівною копією Корану, написаного на скрижалях у Небесах (Сура 85:20–22).

Подібну відповідь див. у книзі «Коли критики запитують», с. 381.

Питання: Як три спокуси, описані в Лк. 4:1-16, співвідносяться з тими, що трапляються у житті людей?

Відповідь: Три спокуси Ісуса стосувалися матеріальних потреб, здобуття влади шляхом компромісу зі злом та випробування сили й готовності Бога. Уряди утримують людей у покорі за допомогою їжі чи грошових пільг, влади, здобутої шляхом компромісу з мораллю, та повної безпеки від реальних чи уявних небезпек.

Загалом спокуси звертаються до нашого тіла, душі або духу. 1 Івана 2:16 класифікує спокуси як пожадливість тіла, пожадливість очей та гордість життя. Зверніть увагу, що сатана прикрив усі три спокуси релігією, навіть цитуючи Писання. Сатана, ймовірно, знає Писання краще, ніж будь-яка смертна людина на землі.

Для ізраїльтян, що блукали в пустелі, спокусою було покладатися на щоденне забезпечення Богом манною, а не збирати її надміру чи скаржитися на відсутність м’яса, як згадує Мойсей у Повторенні Закону 8:3. Мойсей попередив їх у Повторенні Закону 6:10-12, що вони стануть гордими, коли увійдуть до землі обітованої. Ізраїльтяни спокушували Бога в Массасі (Повторення Закону 6:16). Іншими словами, Ісус пройшов через ті самі спокуси, що й ізраїльтяни під час Виходу, проте Ісус подолав їх усі. Ісус став для нас прикладом перемоги над спокусою (Євреїв 4:14-16; 5:8).

Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1192; «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1380–1381; «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 213; та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 863–864, 865 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 4:1–16 згадуються «скорочені шляхи» до виконання Божої волі?

Відповідь: Ісус знав, що Він має бути їхнім Месією, і сатана, як на замовлення, запропонував Ісусу три «скорочення шляху» до виконання Божої волі щодо Його життя. Якби Ісус використав Свою силу, щоб перетворити камінь на хліб для всіх, люди пішли б за тим, хто міг би чудесним чином задовольнити їхні фізичні потреби. Якби Ісус мав повну владу над народами, люди пішли б за тим, хто міг би завойовувати завдяки Своїй могутності. Якби Ісус чудесним чином вижив після падіння з храму, народ, ймовірно, прийняв би Його, і здавалося б, що Ісусу не потрібно було б йти на хрест.

У нас може бути гідна мета — зробити щось для Бога або привести людей до Христа. Якщо ми достатньо ретельно пошукаємо, сатана подбає про те, щоб ми завжди могли знайти «скорочений шлях» до досягнення нашої благої мети, використовуючи засоби, які не подобаються Богу. Хабарництво, примус, залякування та видовища — це все засоби, якими ми не повинні користуватися. Наприклад, якщо хтось пропонує їжу, благодійну допомогу, медичну допомогу чи інші речі безкоштовно іншим, але лише тим, хто сповідує його релігію або якщо вони навернуться, це буде хабарництвом. Я чув про людей, яким обіцяли гроші, якщо вони навернуться до ісламу. Однак це не той «скорочений шлях», яким повинні йти християни. Коли Пісарро та його іспанські конкістадори підступно захопили інкського царя Атахуальпу й змусили його підданих сплатити викуп у розмірі 24 тонн золота та срібла, вони сказали йому, що він може або померти в муках, спалений на вогнищі, або швидко — через удушення, якщо погодиться прийняти хрещення як [римсько-католицький] християнин. Це було нечестиво.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 213–214, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 4:3–4, що було б поганого в тому, щоб перетворити каміння на хліб?

Відповідь: Зазвичай нічого, але це не суть справи. Сорок днів — це довгий час без їжі; людський організм не може витримати цього природним чином, хоча Мойсей зробив це у Повторенні Закону 9:9. Деякі з сірих вапнякових каменів, можливо, мали невелику схожість із хлібиною. Ісус міг би скоротити Свій піст, скориставшись Своїм статусом і владою як Сина Божого, щоб перетворити каміння на хліб. Звичайно, Ісус також міг би просто піти до найближчого міста й купити хліб, як, ймовірно, часто робив в інші часи. Але Ісус покладався на Духа, щоб Той надприродним чином підтримував Його, замість того, щоб покладатися на власні сили.

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 810; «Біблійний коментар віруючого», с. 1380; «Грецький Новий Завіт Експозитора», т. 1, с. 487; та «Біблійний коментар Експозитора», т. 8, с. 862, 863 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Лк. 4:9 є значущим щодо вершини храму?

Відповідь: Існувала рабиністична традиція, згідно з якою Месія мав з’явитися на вершині храму, як зазначають Штрак і Біллербек у праці «Коментар до Нового Завіту на основі Талмуда та Мідрашу» (Kommentar zum Neuen Testament aus Talmud und Midrasch), т. 1, с. 151. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 864–865 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що сказано в Лк. 4:13–14 про спокусу та гріх?

Відповідь: Спокуса — це не гріх. Ісус зазнав сильних спокус, але ніколи не згрішив. Коли ми стикаємося зі спокусою вчинити щось неправильне, але наближаємося до Бога і не грішимо, то Богу приємно те, що ми не згрішили, а не те, що нас спокушали. Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1381, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 4:19 Ісус процитував лише частину Іс. 61:2, а не останню частину: «І день помсти нашого Бога»?

Відповідь: Ісус представив Себе таким, що читає зі свитка Ісаї, і саме це Він і зробив. У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. У той час у Старому Завіті книги не були поділені на вірші, як у нашому.

2. Ісус правильно процитував Ісаї, але не процитував весь вірш.

3. Сьогодні ми часто цитуємо вірші неповно. За нашою традицією ми використовуємо три крапки, але в ті часи такої традиції не існувало.

4. Ісус сказав, що те, що Він прочитав, сповнилося на їхніх очах. Якби Ісус процитував останню частину, то це вже не було б правдою.

5. Ця частина Ісаї подібна до багатьох інших пророцтв Ісаї; вони мають подвійне виконання. Іншим прикладом подвійного виконання є Ісаї 7:14–17.

Ісус виконав лише першу частину вірша під час Свого першого приходу. Останню частину Він виконає під час Свого Другого приходу. Див. «When Critics Ask», с. 387; «The Believer’s Bible Commentary», с. 1382; та «The Expositor’s Greek Testament», т. 1, с. 489–490 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 4:25 та Як. 5:17 йдеться про те, що за часів Іллі не було дощу три з половиною роки, чи лише три роки, як нібито натякає 1 Цар. 18:1?

Відповідь: У 1 Цар. 18:1 не вказано, чи йдеться про третій рік від початку посухи, третій рік голоду чи третій рік, протягом якого Ілля перебував у вдові в Зарефат. Крім того, вираз «на третій рік» може означати «після третьої річниці».

Докладнішу інформацію див. у книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 530.

Питання: Чи є те, що все йде добре, у Луки 4:28-32, ознакою того, що ти робиш те, чого хоче від тебе Бог?

Відповідь: Ісус промовив правильні слова в Луки 4:28-32, проте справи йшли зовсім не добре; вони хотіли вбити Його. Іноді твої слова спричинять конфлікт, і це може бути саме тим, чого хоче Бог. З іншого боку, у Луки 6:26 сказано: «Горе вам, коли всі люди будуть добре про вас говорити! Бо так робили їхні батьки з фальшивими пророками».

У Ісуса все йшло добре до певного моменту. Потім Ісус викрив їхні внутрішні настрої щодо вищості їхнього народу та їхньої байдужості до інших.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 868, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 4:34–35, 41 Ісус дорікнув демону, який говорив правду?

Відповідь: Демон не намагався прославити Ісуса, а, можливо, намагався виставити Його в поганому світлі. Ісус не був зацікавлений у використанні свідчення демона, у переговорах з ним чи навіть у розмові з ним; і ми теж не повинні мати жодного інтересу до цього.

Ісус не був зацікавлений у передчасному, недоречному проголошенні того, ким Він був. Інший випадок, коли демона, який говорив правду, було докоряно, описано в Діях 16:16-18. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 872, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що цікавого в історії зцілення тещі Петра від лихоманки, описаній у Лк. 4:38–39?

Відповідь: Коли людина одужує від лихоманки, вона зазвичай дуже слабка, їсть дуже мало і лише поступово відновлює сили. Однак теща Петра відразу ж відновила сили й змогла обслуговувати їх. Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1383; «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 215; та «Грецький Новий Завіт коментатора» (The Expositor’s Greek Testament), т. 1, с. 492 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 4:40 люди приводили хворих до Ісуса, коли сонце вже сідало?

Відповідь: Це був вечір після суботи; вони чекали, поки субота закінчиться.

Питання: Чому в Лк. 4:42–43 Ісус не залишився довше з людьми, які хотіли ще більше слухати Його?

Відповідь: Ісус мав послання, яке потрібно було поширювати, і Йому потрібно було йти також у інші міста. Учні Ісуса, серед яких були не лише дванадцять, а й сімдесят та інші, могли повернутися пізніше.

У нашому служінні іноді важко зрозуміти, коли слід перейти до іншої нагоди. Ісус мав чітке уявлення про важливість, але не відчував відчайдушної терміновості. Натомість Ісус мав почуття часу і робив різні речі в різні «пори року».

Питання: Що було такого особливого в човні Петра, про який йдеться в Лк. 5:1?

Відповідь: Нічого особливого. Багато людей мали човни, і човен Петра нічим не відрізнявся від інших. Але він був дуже корисним для Ісуса, щоб відійти від натовпу й проповідувати людям. Його голос добре розносився над водою. Звичайна річ, така як звичайний човен, може стати дуже особливою, коли її віддають Богові, щоб Він використовував її так, як вважає за потрібне.

Більше інформації див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1383–1384.

Питання: У Луки 5:1–11, у чому різниця між риболовлею та ловом людей?

Відповідь: Аналогія, метафора чи притча в Біблії слугують для пояснення певної думки, але їх не можна до безкінечності застосовувати для пояснення того, чого вони не мали на меті. У цій метафорі вони мають ловити людей так само, як ловили рибу. Однак рибалки ловлять живу рибу, щоб убити її, а учні були покликані ловити мертвих людей, щоб оживити їх. Звісно, ловлячи рибу, ви, можливо, прагнете зловити найбільшу рибину. У лові людей немає переваги щодо багатих, бідних, жінок, чоловіків, сліпих, кульгавих, молодих, старих тощо. Під час риболовлі ви можете зачепитися за гілки та інші перешкоди, але все одно продовжуєте ловити.

Як часто ви ловите рибу?

Питання: У Лк. 5:3-4 Ісус попросив Симона піти ловити рибу в найспекотнішу пору дня. Як ви реагуєте, коли хтось дає вам пораду, а ви вважаєте, що ця людина знає про це менше, ніж ви?

Відповідь: Петро був смиренним і готовим до навчання, вважаючи, що Ісус може знати щось, чого він сам не знає. Коли Бог каже вам щось, що, на вашу думку, може не бути найкращим способом, ви можете запитати себе: «Чи маєте ви віру, як у мілкій воді, чи як у глибокій воді?»

З іншого боку, якщо людина вважає, що знає більше, але насправді знає менше, ви можете оцінити її щире прагнення допомогти, навіть якщо її порада може виявитися некорисною. Однак деякі люди знають менше і повинні усвідомлювати це, але просто люблять говорити. Іноді до нерозумних людей треба ставитися з терпінням.

Питання: Чому в Лк. 5:8 Ісус обрав апостолом Петра, грішну людину?

Відповідь: Усі люди грішні. Коли Петро був з Ісусом, він усвідомив, наскільки грішним був сам. Ісая мав подібні почуття в Ісаї 6:5.

Питання: У Лк. 5:8, у чому полягає різниця між риболовлею та полюванням на людей?

Відповідь: Під час полювання тварина не має вибору і її просто вбивають. Під час риболовлі риба сама вирішує, чи клюнути. Крім того, грецьке слово, що тут означає «риболовлю», передбачає «ловити їх живими». Ми маємо переконувати людей прийти до Христа, а не примушувати їх. Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1384, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що сказано в Лк. 5:12 про безнадійні ситуації?

Відповідь: Коли хтось мав проказу, це було хронічне захворювання. Насправді там не сказано, що той чоловік мав проказу; скоріше сказано, що він був «повністю охоплений проказою». Іншими словами, він перебував на запущеній стадії хвороби, і ситуація виглядала досить безнадійною.

По-друге, дехто вважав би Ісуса ритуально нечистим лише за те, що Він доторкнувся до прокаженого. Це було слушним правилом, щоб запобігти поширенню хвороби. Але, безсумнівно, для всіх було несподіванкою, що Ісус все одно простягнув руку й доторкнувся до прокаженого. Звісно, ще більш вражаючим було те, що проказа покинула його.

Для Ісуса ми всі були духовно прокаженими. Проте Ісус прийшов до нас, доторкнувся до нас, прокажених, якими ми були, і сказав нам: «Будь чистий».

Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1384, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як ви гадаєте, чи Ісусу, як зазначено в Лк. 5:16, потрібно було більше чи менше часу з Отцем, ніж нам?

Відповідь: Можна було б подумати, що Ісусу потрібно було більше часу, щоб підготуватися до хреста. З іншого боку, Ісус завжди перебував у добрих стосунках з Отцем, і у Своїх молитвах Він не мав потреби визнавати жодних гріхів.

Проте, незважаючи на це, навіть Ісус потребував часу на самоті, щоб поговорити зі Своїм Отцем. Наскільки ж більше нам потрібно спілкуватися з Богом! Мудро проводити час з нашим Отцем перед тим, як ухвалити важливе рішення, як це робив Ісус перед тим, як обрати Своїх дванадцять учнів.

Питання: Чи мав паралітик у Луки 5:20 віру?

Відповідь: Окрім воскресіння Лазаря з мертвих, це єдине чудо, яке здійснив Ісус, коли людина, яку зцілили, попередньо не виявила жодної віри. Його четверо друзів мали віру, щоб принести його й опустити крізь дах. Можливо, паралітик мав віру, але про це не записано. У будь-якому разі, паралітик проявив покірну віру, коли зробив те, про що його попросив Ісус у Луки 5:25. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 880, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому у Луки 5:20-21 фарисеї вважали прощення гріхів богохульством?

Відповідь: Іноді бездоганно правильна логіка та правильні передумови в поєднанні з однією неправильною передумовою можуть привести до хибного висновку.

Так само, як лише людина, якій заподіяли кривду, може пробачити заподіяне їй зло, вони правильно бачили, що прощати гріхи може лише Бог. Якщо звичайна людина самовпевнено заявляє, що прощає гріхи, це є богохульством і спробою зайняти місце, яке належить Богу. Можливо, вони навіть не замислювалися над тим, що Ісус міг бути кимось більшим, ніж простою людиною.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 881, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 5:27–39 Ісус обрав саме митаря?

Відповідь: Якщо трохи задуматися, це звучить божевільно. Сборників податків зневажали євреї, бо вони не лише збирали податки, які люди не хотіли платити, а й робили це на користь римських окупантів. Більшість євреїв вважали їх нечистими та ізгоями, яких слід уникати. Учнів Ісуса було обрано для того, щоб поширювати Євангеліє серед народу, і було обурливим, що Ісус обрав сборника податків одним із обраних, щоб донести слово до тих, з кого він стягував податки. Насправді Ісуса звинуватили в нечистоті лише за те, що Він їв разом із Левієм та його друзями. Але шляхи Божі не є нашими шляхами. Левій не був «головним митником», як Закхей, а лише звичайним митником. Він залишив свою професію й пішов за Ісусом як колишній митник. Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 217–218, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 812, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому саме у Лк. 5:34–35 фарисеї ставилися вороже до Ісуса?

Відповідь: Чим більше Ісус заявляв про свою владу і здійснював її, тим ворожішими ставали фарисеї. Серед фарисеїв немає ані найменшого натяку на те, що «ми так раді, що прокажений і паралітик зцілилися». Ісус кидав виклик їхній теології, їхнім соціальним звичаям, їхньому посту, їхньому суботньому відпочинку — коротше кажучи, Ісус був для них викликом. Те, що зцілений прокажений мав піти до священиків, було б нагадуванням і для них. Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1196–1197, та «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 217, для отримання додаткової інформації.

Питання: Які ще приклади «несумісних» речей, подібних до вчення фарисеїв, яке люди намагаються поєднати з вченням Христа, наведено в Лк. 5:34–35?

Відповідь: Ось кілька прикладів. У Нігерії існують дві окремі релігії під назвою «Кріслам», які намагаються поєднати християнство та іслам. (Вони не об’єдналися між собою). Бахаї вчать, що їхній Бахаулла, Мухаммед, Ісус, Мойсей, Будда та (іноді) Крішна походили від одного й того самого Бога. Однак існує дві групи бахаїстів, і в одній з них відбувалися вбивства лідерів, імовірно, з боку іншої групи. Дехто намагається поєднувати окультизм, гороскопи чи ворожіння з християнським або католицьким вченням. Дехто намагався поєднати індуїзм і християнство.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 218, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 812–813, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що означають метафори про одяг та міхи для вина в Лк. 5:36–38?

Відповідь: Новий шматок тканини не «підійде» для того, щоб його пришити як латку на старий одяг. Це тому, що після намокання нова тканина дасть усадку, а стара — ні. Так само фарисеї не змогли б навіть зрозуміти, що Ісус є Месією, доки не визнали б, що прихід Месії буде чимось новим. Нам може здаватися очевидним, що прихід Месії буде цілком новим явищем, але це не було очевидним для тих, у чиїх думках не було місця для Месії. Як сказав Ісус у Євангелії від Івана 8:37, у серцях фарисеїв не було місця для Його слова.

Метафора про міхи для вина дуже схожа, за винятком того, що вона йде ще далі. Старе не може вмістити нове, і людина, яка буде триматися лише старого, або розірветься, або не зможе вмістити нове.

Питання: Чи було «нове вино» у Лк. 5:37-39 алкогольним?

Відповідь: Єврейське слово, що означає «вино», — це «яїн». У книзі Йоіла 1:5 воно вживається стосовно п’яниць.

Грецьке слово для позначення вина — «оїнос». Ось що пише О’Браєн у книзі «Сучасний посібник з вирішення біблійних труднощів» (с. 366–369): Ной не пив занадто багато виноградного соку (Буття 9:21), Павло не застерігав від надмірного вживання виноградного соку (Ефесянам 5:18), і виноградний сік не є «насмішником» (Приповісті 20:1). О’Браєн також зазначає, що бродіння виноградного соку при звичайній температурі триває менше двох днів.

З іншого боку, у біблійні часи вино містило 10–11 % алкоголю, що менше, ніж у сучасному вині чи міцніших напоях. Крім того, вино розбавляли водою.

Питання: Як у Луки 5:39 те, що старе вино смакує краще, пов’язано з попередньою притчею про міхи для вина?

Відповідь: Це не означає, що «старе» завжди краще за «нове». Натомість багато хто з присутніх настільки віддавав перевагу «старому» вченню Старого Завіту, змішаному з їхніми традиціями, що відкидав «нове» вчення Ісуса. Не слід було очікувати, що всім євреям сподобається вчення Ісуса. Так само, як деяким більше до вподоби смак старішого вина, так і дотримання слів Ісуса не відповідало б їхньому смаку.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 457–458, та «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 885–886 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, на думку фарисеїв, у Луки 6:1 було неправильно зривати колоски?

Відповідь: У Повторенні Закону 23:25 сказано, що можна їсти невелику кількість зерна з чужого поля, тож справа була не в цьому. Натомість фарисеї розглядали це як жнива, а жнива — це робота, яка була заборонена в суботу. Звичайно, збирання великої кількості зерна — це робота, але вважати збирання кількох зерен роботою було абсурдно. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 970, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що показав Ісус, коли в Луки 6:1, 4 наказав учням їсти зерно?

Відповідь: Коли фарисеї створювали людські традиції й видавали їх за Божий закон, Ісус не вагався порушувати їх, щоб продемонструвати, що це не Божий закон. З іншого боку, людські закони, які не видавалися за Божий закон, такі як сплата податків кесарю, Ісус дотримувався.

Питання: У Лк. 6:2, у чому полягає різниця між дотриманням правил і слідуванням за Богом?

Відповідь: Часто дії в обох випадках виглядають однаково, адже Бог хоче, щоб ми дотримувалися Його законів і підкорялися владі. Звичайно, як каже Петро в Діях 4:19, існує різниця між слідуванням за Богом і дотриманням навіть релігійних законів, коли ці закони суперечать тому, що заповідав Бог. Це простий випадок.

Але чи бувають випадки, коли слідування за Богом передбачає непокору доброму й справедливому закону? Це трапляється рідко, але буває, якщо на кону стоїть вищий принцип.

Дозвольте мені спочатку проілюструвати це простим, базовим прикладом. Одного разу я вийшов із своєї машини, а моя машина стояла на вулиці в моєму районі, спрямована в неправильному напрямку. Чи було це неправильно? Ну, підійшов поліцейський, подякував мені, а потім пішов. А тепер дозвольте мені пояснити ситуацію. Інша водійка застрягла на вулиці, бо в її машині розрядився акумулятор, і я саме допомагав їй завести машину. (Хоча поліцейський цього не знав, та інша водійка насправді була моєю дружиною.)

Коли Давид з необхідності порушив закон (1 Самуїла 21:1–6), від Бога не було ні докору, ні покарання. Давид і його люди виконували Божу волю, але перебували у відчайдушній ситуації, не маючи їжі. Іноді навіть коли ми виконуємо Божу волю, ми можемо опинитися у відчайдушній ситуації. Залишатися живими було важливіше, ніж їсти обрядовий хліб, який мали їсти лише священики та їхні родини. У Луки 6:9 Ісус нагадує їм, що робити добро — це нормально; якщо чиясь тварина впала в рів у суботу, можна працювати, щоб врятувати її й витягнути звідти.

Докладнішу інформацію див. у «Новому міжнародному біблійному коментарі», с. 1197.

Питання: Про яке добро і зло говорив Ісус у Лк. 6:9?

Відповідь: Слово «зло» вживається аналогічно до англійського слова «bad»; воно може означати морально неправильні речі або ж шкідливі речі. Ісус використовував метафору шкідливих речей, щоб підкреслити значення як корисних, так і морально добрих вчинків. Ви ж не дозволили б своїй тварині загинути від недбалості в суботу. Так само, цілком допустимо чудесним чином зцілити людину в будь-який день тижня, коли ви цього бажаєте. Але цікаво, що Ісус поставив їм це запитання, а одразу після цього, у 11-му вірші, вони обговорювали, яке зло вони могли б заподіяти Ісусу в суботу.

Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1387, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому у Лк. 6:11 фарисеї так розлютилися?

Відповідь: Здавалося, що їм було байдуже до долі того чоловіка, хоча вони й не були б проти його зцілення. Фарисеї були дуже розлючені, бо рука того чоловіка була сухою вже так довго, що зачекати ще один день, після суботи, щоб зцілити його, не мало б жодного значення. Ісус міг зцілити цього чоловіка за день до суботи. Єдиною причиною вибрати саме суботу, окрім наявності натовпу, могло бути бажання кинути фарисеям в обличчя, що Він не збирається підкорятися їхньому тлумаченню суботи. Отже, з одного боку, вони були дуже розлючені, але з іншого боку, з огляду на дії Ісуса, вони чекали, що Він зробить щось подібне. Тож, у певному сенсі, вони чекали, щоб розлютитися.

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 887, та «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1387, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи є «проповідь на рівнині» у Лк 6:17–49 тією самою, що й «Нагірна проповідь» у Мт 5–7?

Відповідь: Навряд чи це одна й та сама проповідь. Хоча ані Матвій, ані Лука не стверджували, що записали все, що було сказано в кожній проповіді, у обох є достатньо відмінностей у змісті, щоб вважати їх різними проповідями. Однак у них також є багато дуже схожого змісту. Цілком очікувано, що Ісус проповідував подібне послання кілька разів перед різними натовпами.

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 890; «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1197; «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 970–971; та «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1388 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 6:19 Ісус зцілив їх усіх?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Головною метою не було надання медичної допомоги ізраїльтянам. Натомість ці зцілення мали стати знаком, щоб показати світові, що Ісус є Месією.

2. Немає жодного випадку, коли б Ісус підійшов до групи людей і зцілив їх усіх, незалежно від того, чи хотіли вони цього, чи ні. У цьому випадку зцілилися всі, хто прийшов до Ісуса; Ісус нікого з них не відіслав. Так само й щодо спасіння: спасаються всі, хто приходить до Ісуса; Він нікого не відіслає. Однак не всі спасаються, бо не всі вирішують прийти до Бога, маючи те знання, яким вони володіють.

Питання: Чи закликає Ісус у Лк. 6:20, називаючи бідних блаженними, бідний пролетаріат задовольнятися тим, що має, оскільки він повинен повстати проти багатих цього суспільства, як вчить комунізм?

Відповідь: Це правда, що Ісус вчить нас бути задоволеними та радісними у Христі. Також правдою є те, що комунізм доклав чимало зусиль, аби навчити людей бути незадоволеними, нещасними та завдавати страждань іншим. Комунізм, у тому вигляді, в якому його практикують у деяких країнах, просто замінив вищі верстви суспільства новою елітою — членами Комуністичної партії.

Це схоже на ситуацію, що склалася сотні років тому в російському степу, коли козацьке плем’я завжди вигукувало «свобода», кидаючись у бій, у тому числі під час невиправданих наступальних набігів з метою захоплення та поневолення інших.

Питання: Чому, судячи з уривків з Євангелія від Луки 6:21, 25, Ісус, здається, був проти сміху в цьому контексті?

Відповідь: Ісус не був проти сміху та радості загалом, адже, як сказано в Ісаї 61:3, замість скорботи вони матимуть радість. Ісус навіть розповідав чимало гумористичних притч. Натомість Ісус був проти людей, які ставилися до всього легковажно або раділи тому, як йдуть справи, хоча вони не були в ладах з Богом і не дбали про інших. Якщо висловити це в термінах сучасної психології, то Ісус бачив людей, які думали: «Я в порядку, ти в порядку», хоча насправді вони не були в порядку, а інші теж не були в порядку і потребували допомоги. Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1389, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 6:22, 26, що поганого в тому, що всі люди добре про тебе відгукуються?

Відповідь: Не завжди погано, коли людина добре відгукується про тебе, як, наприклад, Ісус добре відгукувався про Натанаїла в Євангелії від Івана 1:48, а добра репутація є благословенням, як зазначено в Еклезіаста 7:1. Однак будь обережним, коли всі люди добре відгукуються про тебе. Це явна ознака того, що ти йдеш на компроміс зі своїм християнським свідченням.

Це не є благословенням для тих, проти кого виступають через їхні злі вчинки. Це благословення для тих, проти кого виступають за те, що вони служать Богові.

Див. «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 389, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь, а також «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1387, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Євангелії від Луки 6:27 Ісус сказав: «Ви, хто слухаєте мене»?

Відповідь: Це не означає тих, хто випадково почув слова, які говорив Ісус. Це означає тих, хто слухав, щоб взяти до серця те, що наказував Ісус.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 893, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 6:27 нам наказано любити своїх ворогів?

Відповідь: Євреї вважали ворогами чотири основні категорії людей: більшість римлян, злодіїв, вбивць та грішників загалом. Ісус сказав любити їх усіх. Є чотири причини з чотирьох точок зору.

Наша слухняність: Бог просто так нам наказав.

Наше щастя: ми не можемо бути щасливими, якщо в нас панує ненависть до інших людей. Ще серйозніше: у 1 Івана 3:10, 15; 4:10 ставиться запитання, як ми можемо справді любити Бога, якого не бачили, якщо не любимо своїх братів, яких бачили.

Божа любов: Ми повинні любити одне одного, бо Бог любить світ (Івана 3:16). Згідно з Римлянам 5:6, Бог любить навіть неправедних.

Їхня потреба в нашій любові: Інші люди потребують нашої любові, наших молитов і послання Євангелія. Наша реакція, що суперечить природним інстинктам, є свідченням про Бога для світу.

Питання: У Луки 6:29 сказано, що коли ми повинні підставляти іншу щоку, а коли — ні?

Відповідь: Ми не повинні відплачувати злом за зло і не повинні мститися (Римлянам 12:17-19).

1. Не давайте іншим зневажати нас (1 Тимофія 4:12).

2. Ми повинні захищати бідних та пригноблених (Єремія 7:6; 22:16) (Ісая 1:17; 58:6, 10; Єремія 5:28; 22:16; Галатів 2:10; Псалом 41:1; Приповісті 14:21; 24:11-12; 29:7; 31:9, 20; Ефесян 4:28; 1 Тимофія 6:18-19; Якова 1:27).

3. Ми не повинні дозволяти іншим погано відгукуватися про те, що ми вважаємо добрим (Римлянам 14:16).

4. Зокрема, ми повинні мати відповідь щодо своєї віри (1 Петра 3:15).

Питання: У Лк. 6:30, коли ми повинні дозволяти людям забирати те, що належить нам?

Відповідь: Якщо хтось забрав ваш плащ, ймовірно, верхній одяг, це, швидше за все, було пограбуванням на вулиці. Якби це була крадіжка, вони, можливо, забрали б більше.

Є кілька загальних принципів, яких слід дотримуватися.

1. Душі інших людей цінніші за всі наші матеріальні блага.

2. Неправомірна конфіскація майна людьми чи урядом є злом, але наші страждання є свідченням для світу і прославляють Бога.

3. Ми не повинні завжди віддавати людям усе. Наприклад, згідно з 2 Солунян 3:10, ми не повинні давати їжу тому, хто відмовляється працювати. Ми не повинні надавати гостинності людям, які навчають фальшивих вчень, що ведуть душу до загибелі (2 Івана 10–11).

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 893, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як і чому, згідно з Лк. 6:35, ми повинні любити своїх ворогів, не очікуючи нічого натомість?

Відповідь: На відповідь на це питання можна було б написати цілу книгу. Ми бачимо принаймні п’ять причин, чому Бог дав нам цю заповідь, якої ми маємо дотримуватися.

Любов до інших: Ми повинні дуже серйозно ставитися до Божої заповіді любити інших, як показують 1 Івана 3:10, 18; 4:19–21.

Свідчення для світу: Любити своїх ворогів — це не природна реакція для людей. Послух Богу в цьому питанні є свідченням для світу про те, що в нас є любов, яка не є природною, а надприродною.

Деякі з них — майбутні віруючі: Навіть ті, хто зараз є ворогами Євангелія, як колись Савл з Тарсу, одного дня стануть християнами й потраплять до Неба.

Прославлення Бога: Ми відображаємо Божий характер, а Бог і досі любить Своїх ворогів. Послух Богу та любов до ворогів — це спосіб прославити Бога, а ми створені для Божої слави, як показує Ісая 43:7.

Для нашої ж користі: Зберігати ненависть у своїх серцях шкодить нам не менше, ніж будь-кому іншому.

Питання: У Луки 6:39 у чому полягає сенс того, що сліпий веде сліпого?

Відповідь: З цієї притчі ми можемо винести один головний урок, але не забувайте також звернути увагу на два другорядні моменти.

Головний урок полягає в тому, що загалом, якщо людина сліпа (фізично, духовно, через незнання чи упередження), ви не можете надати їй перевагу, щоб її вів зрячий, якщо ви самі насправді сліпі. Ви не можете провести когось до місця, де ви бували, якщо самі там ніколи не були.

Другорядний момент, про який Ісус вважав за потрібне згадати у цій притчі, полягає в тому, що нерідко трапляється, коли люди намагаються вести інших, хоча самі лише вдають, ніби мають для цього необхідні якості.

Другий другорядний момент полягає в тому, що якщо сліпа людина дійсно намагається вести іншу сліпу людину, їй може пощастити, і це насправді може вийти добре, принаймні на короткий час, особливо якщо той, хто веде, вже проходив цим шляхом раніше. Однак, коли з’являється нова або непередбачена перешкода, така як яма, результат може бути катастрофічним як для того, хто йде за ним, так і для того, хто веде.

Головний висновок тут полягає в тому, що релігійний лідер, який відкидає Ісуса як Месію та Господа, також приведе інших людей до ями загибелі.

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1391, та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 971, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи означає уривок з Євангелія від Луки 6:40, що людина має бути досконало навчена, перш ніж стати учнем, як стверджує Бостонська Церква Христа?

Відповідь: Ні. У книзі «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), на сторінці 148, це добре пояснено: «Досконале навчання — це не те, чого можна досягти за три роки інтенсивного курсу, … Це мета, до якої слід прагнути протягом усього життя, навчаючись у Христа». Навчання у Христа — це стан і мета, а досконале навчання не є обов’язковою умовою для того, щоб стати учнем. Один мій знайомий дуже старанно вивчав Біблію, читаючи кожну сторінку, коли був молодим християнином. З роками він продовжував її вивчати, але вже не так часто. Я не впевнений, чи він коли-небудь прочитав Біблію повністю вдруге.

Іноді християни в багатьох групах помилково вважають, що навчання та виховання учнів — це лише короткострокова справа для молодих християн. Однак, як човен у течії річки, коли ти не рухаєшся вперед, ти рухаєшся назад.

Питання: У Лк. 6:41–42, що означають «балки» в очах?

Відповідь: Це пов’язано з попередньою притчею двома способами. Обидва приклади стосуються так званих «експертів», яким не слід довіряти, і обидва — про лицемірів, які заявляють одне, а насправді є іншим. Проте в цьому гумористичному прикладі є ще чотири додаткові моменти.

1. Ми можемо бути справді нездатними побачити велику колоду в своєму власному оці. Або, навпаки, ми бачимо цю колоду, але дуже добре вміємо обманювати себе, вважаючи, що її або немає, або вона не має значення.

2. Ми можемо бути справді вправними у тому, щоб помічати навіть мікроскопічні вади в іншій людині. Або ж ми просто думаємо, що вміємо бачити вади в іншій людині, незалежно від того, чи вони насправді є, чи ні.

3. Ми можемо бути абсолютно несвідомі того, що зосереджуємося на дрібних уявних недоліках іншої людини, водночас залишаючись сліпими (можливо, навмисно) до власних, набагато більших недоліків.

4. Якщо ми хочемо допомагати іншим у певній сфері, нам потрібно бути хорошим прикладом у власному житті.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 971, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1391, для отримання додаткової інформації.

Питання: Які види «псевдоекспертів» існують сьогодні, як зазначено в Лк. 6:41–42?

Відповідь: У політиці, релігії, науці. Крім того, справжній експерт в одній галузі виступає як експерт в іншій, у якій він чи вона має мало знань.

Питання: У Лк. 6:43-45, у чому полягає сенс притчі про дерево та скарб?

Відповідь: Дерево не вибирає, які плоди воно приносить. Вид плодів визначається природою самого дерева. Хоча ми й маємо певний вибір щодо того, що бачать інші люди, ми не маємо такого безпосереднього вибору щодо плодів, які демонструє наше життя, як нам хотілося б думати. Здебільшого те, що проявляється, — це те, що природно виходить із нашого серця.

Якщо людина вживає нецензурну лексику і каже: «Вибачте, це просто вирвалося», то чому це взагалі було у вашому серці? Чи справді проблема в тому, що це було там і вирвалося, чи проблема в тому, що це взагалі там було?

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1391, та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 972, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 6:43 сказано, що добре дерево не приносить зіпсованих плодів, і навпаки. Чи потрапляють до Небес світські, але праведні люди?

Відповідь: Усі досконало моральні та праведні люди потрапляють до Неба, але це не має значення, оскільки жодна людина, крім Ісуса Христа, не відповідає Божим стандартам моральної праведності.

Так само дитина, яка ненавидить своїх батьків і відмовляється шанувати їх, не є слухняною дитиною, незалежно від того, чого ще вона утримується.

Питання: Що означає притча про два будинки в Лк 6:46-49?

Відповідь: На цю притчу можна поглянути з двох точок зору.

Будівельники: Один будівельник збудував дім, який мав простояти довго, на фундаменті, що не витримав би випробування часом. Отже, і дім, і фундамент разом не простояли б довше, ніж сам фундамент. Життя часто буває саме таким. Коли ви будуєте щось, що має бути постійним, на основі, яка рухається, як пісок, не дивуйтеся, що споруди, які здаються міцними, можуть так швидко зруйнуватися.

Будинки: Спочатку обидва будинки, можливо, виглядали однаково міцними. Будинок, збудований надовго, будується інакше, ніж той, що не розрахований на довговічність. Бог створив нас, щоб ми існували вічно, і ми повинні відповідно будувати своє життя.

Головна думка: Поєднуючи обидві точки зору, Ісус наголошує, що будівництво на основі послуху Йому є вічним, а все інше — це як будівництво на піску. Хоча справді перший будівельник був мудрішим і збудував краще, ніж другий, це не те, на чому наголошував Ісус. Ісус сказав, що перший будівельник почув Мої слова і виконує їх. Ось чому перший будівельник збудував кращий дім.

Див. «Біблійний коментар для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1392, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що було важливого в історії про сотника та його слугу в Лк. 7:1-9?

Відповідь: Євангеліє було призначене не лише для євреїв, а для всіх людей, включаючи цього неєврея — сотника, який боявся Бога. Сотник був унтер-офіцером, який командував приблизно сотнею воїнів. Римська армія з’явилася в Галілеї лише в 44 році н. е., тож, ймовірно, цей сотник перебував під командуванням Ірода Антипи. Лука наводить дещо більше подробиць, ніж Матвій, що відображає більший наголос Луки на Євангелії також для язичників. Лука 7:10 натякає на те, що євреї повинні поважати богобоязливих язичників, як це робили ці євреї. Насправді він мав навіть більше віри, ніж інші люди в Ізраїлі. Сотник, ймовірно, сумнівався, чи Ісус виконає його прохання, тому попросив старійшин міста також звернутися до Нього. Старійшини, ймовірно, опинилися в дуже незручному становищі. Навіть якщо вони самі не вірили в Ісуса, з поваги до сотника, який пожертвував усі ці гроші, їм все одно довелося піти до Ісуса, щоб попросити від імені сотника.

Якщо Ісус і єврейські старійшини поважали цього язичника, то й інші євреї мали б наслідувати їхній приклад. Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1392; «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 897; «Грецький Новий Завіт експозитора» (The Expositor’s Greek New Testament), т. 1, с. 510; «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 221–222; та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 815 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що саме у вірі сотника, описаній у Лк. 7:6–9, заслуговує на особливу похвалу?

Відповідь: Насправді було щонайменше дві речі. По-перше, сотник усвідомив, що Слово Ісуса мало всю необхідну владу, незалежно від того, чи стояв Ісус фізично перед слугою, чи ні. Одне, що сотник розумів краще за більшість людей, — це поняття влади. По-друге, як військовий командир окупаційних військ, у Луки 7:5-7 він виявляє таку смиренність. Він усвідомлював, що підкорений народ мав сумніви щодо того, чи не вважати його надто нечистим, щоб навіть увійти до його дому, і сотник не мав нічого проти того, щоб добровільно підкоритися цим обмеженням. Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1393, та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 897, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 7:11, у чому полягає важливість того, що Ісус звершив це чудо в маленькому містечку Наїні?

Відповідь: Наїн знаходився всього за кілька миль від Назарету, за пагорбом. Наїн був дуже близько до Шунема, де Єлисей воскресив сина шунемітянки. Усі мешканці села знали про це і розуміли, що той самий Бог, який воскресив сина шунемітянки, є тим самим Богом, який воскресив сина цієї вдови. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 899, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як, згідно з Лк. 7:11–17, оплакували померлих євреї в давнину?

В: У єврейській культурі тих часів траур тривав 30 днів. Іноді наймали професійних плакальників, які дбали про те, щоб померлого належним чином оплакували. Траур був важливою справою і мав дуже публічний характер. Коли Ісус воскресив сина вдови, плакальники, звісно, залишилися без роботи. Цікаво, що в Луки 7:11, 17 сказано, що Ісус звершив це чудо в Наїні, і слава про Нього поширилася як по всій околиці, так і аж до Юдеї.

Питання: Чому в Лк. 7:21–23 здається, що Іван підбурював Ісуса зробити більше?

Відповідь: Ймовірно, Іван уже чув про силу Ісуса, але був здивований, що Ісус досі не використовував її з авторитетом, як люди очікували б від Месії. Можливо, Іван заохочував Ісуса проявити Свою владу, а Ісус знав, що не повинен цього робити. Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1392, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 7:30 фарисеї, або будь-хто інший, могли б виконати Божий задум, зважаючи на те, що ми грішні й недосконалі?

Відповідь: Це не означає, що вони мали бути безгрішними й досконалими. Натомість, чи були вони загалом приємними Богу? Наприклад, Давид служив Божому задуму у своєму поколінні (Дії 13:36).

Питання: У Лк. 7:30, оскільки Божа благодать є непереборною, як фарисеї могли відкинути Божий задум щодо себе?

Відповідь: Лука 17:31-33 може допомогти це пояснити. Дружина Лота була врятована від знищення Содому завдяки втручанню ангелів. Однак вона вирішила залишитися й озирнутися, коли їй було наказано йти далі, і тому все одно загинула. Так само це є серйозним попередженням про те, що Бог може врятувати людей від небезпеки й діяти в їхньому житті. Проте вони все одно можуть загинути через власний вибір.

Деякі кальвіністи вживають вислів «немає безнадійних випадків». Цей вислів ефективно передає багато ключових елементів їхнього погляду. Оскільки Біблія вчить, що Бог є всемогутнім, всезнаючим, суверенним над усім, і що кожен Божий план здійснюється, легко логічно зробити висновок, що для Бога не існує «безнадійних випадків».

Так само, як твердження «раз спасений — завжди спасений» є істиною, але не збалансованою істиною, так і твердження «немає безнадійних випадків» є істиною, але теж не збалансованою. Ось кілька прикладів із Біблії, які можуть викликати труднощі у тих, хто дотримується незбалансованого погляду щодо відсутності безнадійних випадків.

1. Ангели допомогли врятувати дружину Лота від смерті. Проте вона все одно померла одразу після цього.

2. Так само всі ізраїльтяни під час Виходу були врятовані від гніву фараона, а також від Божого гніву завдяки Пассі. Проте це є для нас прикладом того, що вони все одно загинули під Божим гнівом у пустелі, як каже Павло в 1 Коринтян 10:1-10.

3. Фарисеї відкинули Божий задум щодо себе в Луки 7:30.

4. У притчі про сіяча, за Матвія 13:19, було згаяне те, що було посіяне в серці людини.

5. У притчі Ісуса про бенкет у Луки 14:23 Бог щиро запрошує гостей, які відмовляються прийти.

6. Щодо віруючих Павло застерігає нас, щоб ми не приймали Божу благодать «даремно» (2 Коринтян 6:1). Павло не давав застереження, щоб ми легковажно відмахнулися, сказавши: «зі мною такого ніколи не трапиться». Павло ставився до свого застереження серйозно, і він хотів, щоб ми сприймали його серйозно.

7. Дух Божий настільки справді перебував у житті царя Саула, що Саул став ніби іншою людиною (1 Самуїла 10:5-7, 9-11). Це чи не найдраматичніший досвід нового народження, який можна знайти в Старому Завіті. Проте Дух Господній відійшов від Саула (1 Самуїла 16:14).

8. У часи Ноя, Виходу та в багатьох інших випадках сказано, що Бог «покаявся» у тому, що щось зробив. Це не означає, що Бог шкодував про те, що щось зробив, а скоріше те, що Бог був засмучений. Можна сказати, що жодна з цих ситуацій насправді не була «безнадійною справою», оскільки Бог змінив хід подій, і вони теж стали частиною Божого плану (Ефесян 1:11; Римлянам 8:28; Приповісті 16:4). Проте твердження, що Бог «змінив хід подій», суперечить уявленню про спокійного Бога, якому кожна істота завжди повністю підкоряється, виконуючи Його бажану (хоч і таємну) волю.

9. В ім’я релігії вчинялися жахливі гріхи, які, як сказано в Єремії 7:31; 19:5; 32:35, «не спадали на думку Богу». Це не означає, що Бог не був всезнаючим. Натомість Бог не хотів, щоб вони хоч на мить подумали, ніби це було Його бажанням або частиною Його волі.

10. Іноді трапляються події, яких Бог явно не бажав, такі як смерть безбожних (Єзекіїль 18:23, 32) та справді огидні речі (Єзекіїль 8:6).

11. Бог простягає Свої руки, щоб люди прийшли, а деякі не приходять (Римлянам 10:21; Ісая 65:2; Матвія 23:37). Бог запрошує людей на Свій бенкет, а деякі із запрошених відмовляються (Матвія 22:3-8).

12. Деякі речі розбивають Боже серце (Єремія 4:19-22; 9:1; Лука 19:41-44; Матвія 23:37-39). Незалежно від того, чи погоджуєтеся ви, що це «безнадійні справи», вони, безперечно, є «справами, що розбивають серце». Я читав про принаймні одного екстреміста, який навчав, що Бог отримував задоволення від створення певних людей лише для того, щоб відправити їх до пекла й мучити їх вічно. Однак як некальвіністи, так і багато кальвіністів погоджуються, що це не те, чого навчає Біблія. Зокрема, 2 Петра 3:9 та Єзекіїля 18:23,32 стверджують, що це неправда.

Збалансована істина: «немає безнадійних випадків» — це частина біблійної істини. Усі повинні погодитися з тим, що у Бога немає несподіванок, і ніхто, про кого всезнаючий Бог знав, що той потрапить до Неба, не провалиться. Однак твердження «немає безнадійних випадків» стає помилкою, коли його тлумачать як «немає випадків, що розбивають серце», бо це змушує Бога отримувати задоволення від зла та гріха або вчить нас, що молитва не має значення, окрім як заспокійливого втішення для зміни серця того, хто молиться.

Висновок: Зло має причини. Оскільки всі погоджуються, що Бог не є ані творцем, ані безпосередньою причиною зла, існують причини, які не походять безпосередньо від Бога. Ці причини є, зрештою, безнадійними справами. У Бога немає безнадійних справ у тому сенсі, що все діє разом як частина Його плану. Проте у Бога є безнадійні справи у тому, що вседостатній, всемогутній Бог з розпачем простягає Свої руки до людей, які не приходять, і Бог вирішує дозволити їм залишатися у їхній обраній загубленості.

Питання: Чому в Лк. 7:31–35 Ісус порівнює це покоління з вибагливими дітьми?

Відповідь: Багато хто відкинув Івана через його аскетичний спосіб життя, і ті самі люди відкинули Ісуса, бо Він не вів аскетичного способу життя. Проблема полягала не в способі життя Івана чи Ісуса, а в тому, що вони просто шукали приводи, щоб не звертати на них уваги. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 973; «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 223; та «Біблійний коментар віруючого», с. 1394 для додаткової інформації.

П: Чому в Лк. 7:36 Ісус погодився поїсти з фарисеєм?

Відповідь: А чому б і ні? Було б дивно, якби Ісус приймав і їв разом із митниками та грішниками, але не з іншими, такими як фарисеї. Ісус не відкидав фарисеїв, які приходили до Нього, а навпаки — це вони відкидали Ісуса. Вони відкидали Ісуса, бо Він не визнавав їхньої влади над Собою. Див. «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 515, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 7:36, наскільки ми повинні відвідувати вечірки та інші заходи, організовані грішними людьми?

Відповідь: Ми не повинні відвідувати заходи, де ми будемо спокушені робити гріховні речі або де може скластися враження, що ми схвалюємо гріховні вчинки, які вони роблять. Так, наприклад, якщо хтось влаштовує вечірку, на якій, за їхніми словами, будуть вживати незаконні наркотики, вам не слід туди йти, навіть якщо ви самі не збираєтеся вживати наркотики. Якщо група людей хоче піти до стрип-клубу, або навіть якщо ваш начальник каже вам, що ви мусите піти до стрип-клубу, можливо, заради клієнтів, саме тоді настає час вирішити — і показати всьому світу — чи любите ви свою роботу більше, ніж Бога, чи ні. Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1395–1396, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 7:38, чи їли вони, лежачи на животі?

В: Так, саме так, і це пояснює, чому жінка стояла позаду Ісуса, щоб вмити Йому ноги. Можливо, вони навчилися цього, коли перебували під владою персів, греків та римлян, які також харчувалися таким чином. Іноді гості мали тазик з водою, щоб самостійно вмити ноги, або слугу, який це робив за них, але, судячи з усього, у Симона цього не було . Див. «The Expositor’s Greek New Testament», т. 1, с. 516, та «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 223, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 7:39 фарисей Симон дійшов висновку, що Ісус не є пророком?

Відповідь: Якщо Ісус не міг побачити очевидного — що Він не повинен дозволяти, щоб до Нього торкалася жінка, яка, безсумнівно, була грішницею, — то Симон вирішив, що може виключити те, що Ісус є пророком. Симон — поширене єврейське ім’я — здавався більш обуреним Ісусом, ніж самою жінкою. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса» (Tony Evans Bible Commentary), с. 973, та «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1199, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи натякає Лк. 7:47 на те, що людина сама здобуває собі прощення?

Відповідь: Ні, цей вірш показує взаємозв’язок, а не обов’язково причинно-наслідковий зв’язок. Жінка, якій було прощено багато, любила багато, і це було наслідком того, що їй було прощено багато. Ніщо не вказує на те, що саме її велика любов стала причиною прощення її грошового боргу. Її любов була наслідком її прощення, а не причиною його. Див. «Біблійні труднощі та уявні суперечності» (Bible Difficulties & Seeming Contradictions), с. 22, та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 897, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 7:47, чи Симону було прощено мало тому, що прощати було мало, чи тому, що багато чого все ще залишалося непрощеним?

Відповідь: Симон, ймовірно, думав перше, але Ісус знав інше. У відповіді слід врахувати два моменти.

З точки зору Симона, він, ймовірно, вважав себе досить доброю людиною, і думав, що йому потрібно пробачити лише небагато.

З Божої точки зору, у кожному з нас є чимало того, що потребує прощення.

Ісус говорив, що Симон не виявив вдячності не тому, що йому не було чого прощати, а тому, що він сам не бачив, що йому потрібно прощати.

Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1395, та «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 224, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 7:47 гріхи жінки були прощені тому, що вона сильно любила, чи ми спасаємося через віру, як сказано в Лк. 7:50 та Еф. 2:8?

Відповідь: Ці два аспекти взаємопов’язані. У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Згідно з Ф. Ф. Брюсом у праці «Складні вислови Біблії» (с. 461–463), грецьке слово в Луки 7:47 — «хоті» — може означати «через» або «внаслідок».

2. У будь-якому разі, хоча саме Бог, а не ми самі, спасає нас, наша любов, так само як і наша віра, відіграють важливу роль у тому, що ми отримуємо це спасіння. Ісус сказав: «Твоя віра врятувала тебе» (Лк. 7:50).

Докладнішу інформацію див. у «Євангельському коментарі до Біблії», с. 816.

Питання: Як у Луки 7:47–50 віра тієї жінки спасла її?

Відповідь: Ісус не говорив, що віра, яка суперечить Божій волі, може якимось чином перевершити Бога. Натомість її віра відіграла роль у її спасінні. Насправді віра є причиною (хоча й не головною) того, що людина спасається, як показує Послання до Євреїв 4:2.

Католицька Церква вчить, що віра та діла відіграють подібну роль у спасінні, оскільки обидві вони певним чином роблять нас більш гідними спасіння. Багато лютеран та кальвіністів (таких як Лорейн Беттнер) також вчать, що віра та діла не тільки не дають нам заслуг, але й відіграють однакову роль у спасінні: жодне з них не має значення для того, щоб ми отримали спасіння, але обидва є наслідком спасіння.

Справа в тому, що віра не є ділом, і віра відіграє іншу роль, ніж діла, інакше Павло ніколи б не написав Ефесян 2:8-9. Якби ми спасалися через діла, то заслуга деяких наших діл брала б участь у спасінні. Хоча більша віра є наслідком спасіння, це не суперечить вченню Павла про те, що віра є тим, через що ми спасаємося. Оскільки Павло каже, що ми спасаємося вірою, а не ділами, він не лише підкреслює, що віра не є ділом, але й те, що немає жодної «заслуги» в тому, щоб вірою усвідомити, ким є Христос, і покластися на Боже милосердя.

Лука 7:50 та Євреїв 4:2 належать до тих віршів, які показують, що віра відіграє певну роль, хоча й не дає нам заслуги. Бог милостиво дозволив нашій вірі відігравати певну роль у наверненні до Христа. Крім того, Павло провів чітке розмежування між ділами, які не спасають, та вірою, завдяки якій ми спасаємося.

Для кальвіністів і лютеран, а також для всіх християн загалом, рекомендується книга, написана кальвіністом: Р. С. Спроулом. Його книга «Лише віра» чудово розмежовує з біблійної точки зору діла та спасіння благодаттю через віру. Було б нелогічно, якби кальвініст прийняв книгу Р. С. Спроула, вважаючи, що віра — це просто ще одне діло.

Питання: Як у Луки 7:50 людина може «йти з миром», знаючи, що вчинила великі гріхи?

Відповідь: Це такий мир, якого не може дати жоден психіатр. Це мир, що походить від усвідомлення того, що Бог справді й щиро пробачив тебе. Це не заперечення того, що ти зробив, і не заперечення серйозності твого вчинку, а усвідомлення того, що Бог більший за це. Людині, можливо, все одно доведеться жити на землі з наслідками своїх вчинків, але Бог може навіть покарання та наслідки перетворити на благословення в майбутньому. Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1395.

П: У Лк. 8:2 чи жінки, одержимі нечистими духами, просто страждали від психологічного розладу?

Відповідь: Якщо ви вірите Біблії, ви не можете вважати, що демони були лише психологічною проблемою, з таких причин:

Демони є зовнішніми: вони можуть увійти в людину, вийти з неї і, наприклад, увійти в свиней.

Демони мають особистість: вони можуть мислити та діяти незалежно від волі людини.

Питання: Чи одружився Ісус у Лк. 8:3–4 та Ів. 2:1–11 з однією чи кількома жінками, які супроводжували учнів, як вірять полігамні мормони та деякі інші секти?

Відповідь: Ні. По-перше, ось жінки, про яких ми знаємо, що вони супроводжували Ісуса та учнів. Згідно з Луки 8:3-4, жінками, які подорожували з Ісусом, були Марія Магдалина, Йоанна, дружина Хузи, Сусанна та інші. В інших уривках згадуються Саломія (Мк 15:40), Марія, мати Якова (Мк 15:40, Лк 24:10), та Марта, сестра Марії. До речі, Іоанна, дружина Хузи, згадана в Лк 8:3, є першою згаданою особою, пов’язаною з королівським домом. Зверніть увагу, що вона вже була одружена.

У Івана 2:2 сказано, що Ісуса запросили на весілля як гостя. Нареченого ніколи не запрошують на власне весілля.

Немає жодних підстав стверджувати, що Ісус коли-небудь одружувався, мав дітей або що його діти народилися без гріховної природи. Хоча жоден вірш насправді не говорить, що Ісус ніколи не був одружений, жоден вірш також не говорить, що Ісус не літав на Марс. Аргумент із мовчання не доводить одне більше, ніж інше.

Ось усі інші уривки про жінок, що стосуються періоду до воскресіння:

Про Йоанну та Саломею більше ніде не згадується.

Марта (разом із Марією) згадується лише у трьох уривках, що передують Воскресінню: під час вечері (Лука 10:38–41), під час зцілення їхнього брата Лазаря (Іван 11:1–45) та під час другої вечері з Лазарем (Іван 12:1–8).

Оскільки інших згадок немає, важко знайти більш вагомий аргумент на користь того, що Ісус одружився з Марією, ніж на користь того, що він одружився з її сестрою Мартою. Однак Ісус дотримувався Закону Мойсея, а шлюб одного чоловіка з двома сестрами, поки обидві були живі, був заборонений у Левит 18:18. Мормони, які проповідують це, ймовірно, не усвідомлюють, що вони навчають, нібито Ісус порушив тут закони Старого Завіту щодо шлюбу.

Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 163, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи може «mysterion» у Лк. 8:9–10 бути подібним до грецьких містерійних релігій?

Відповідь: Деякі ліберальні вчені так вважали. Але відповідне гебрейське слово, що означає «таємниця», також зустрічалося в позабіблійній гебрейській літературі, тому немає підстав пов’язувати це з більш віддаленими грецькими релігіями. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 906, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 8:16-17, у чому полягає сенс того, щоб не ховати запалену свічку під посудиною?

Відповідь: Мета запаленої свічки — світити; ставити її під кошик чи ліжко було б безглуздо. Так само метою християнина є прославляти Бога, і приховувати своє свідчення та не прославляти Бога є настільки ж дивним. Бушелі використовувалися для зберігання зерна та товарів, які купували й продавали. Ліжко було місцем затишку, а для декого — ліні. Деякі сучасні християни приховують своє свідчення через справи або заради затишку та потурання своїм бажанням. Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1398, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 8:18 людям слід звертати увагу на те, що вони чують?

Відповідь: Бог не зобов’язаний надавати будь-кому необмежені можливості почути Євангеліє. Не сприймайте можливість знайти істину як щось само собою зрозуміле — ні для себе, ні для когось іншого.

Крім того, Бог судить людей на основі того, що вони мали можливість знати, як показано в Рим. 4:15 та 5:12. У 2 Петра 2:20-22 сказано, що для деяких людей було б краще не знати шляху істини, ніж знати його й відвернутися від нього.

Питання: Чи вшановував Ісус Свою матір у Луки 8:19-21?

Відповідь: Ісус шанував своїх батьків, але в цьому випадку Він пішов проти того, що, як Він знав, було бажанням Його матері. Ми повинні слухатися своїх батьків, але коли їхні бажання суперечать тому, чого, як ми знаємо, бажає Бог, ми маємо насамперед слухатися Бога. Маленькій дитині важко знати, чого хоче Бог, особливо якщо батьки кажуть інше. Однак у цьому випадку Ісус був уже дорослим.

Питання: Чому в Лк. 8:19-21 не було Йосипа, батька Ісуса?

В: Святе Письмо про це не згадує. Однак церковна традиція стверджує, що Йосип помер до того, як Ісус досяг повноліття.

Питання: Чому, згідно з Лк 8:22, учні не мали б боятися?

Відповідь: З одного боку, вони були професійними рибалками, які, безсумнівно, багато разів переправлялися через це озеро. З іншого боку, буря була настільки сильною, що вони боялися потонути. Але Ісус сказав: «Переправимося на той бік». Коли Ісус сказав, що вони підуть на той бік, навіть усі демони пекла не змогли б завадити їм дістатися туди. До речі, це була дуже рішуча спроба завадити Ісусу дістатися до іншого берега. Однак єдине, що, як зафіксовано, Ісус зробив на іншому березі, — це зцілив біснуватого на очах у мешканців міста. Ми не чуємо, щоб хтось із мешканців міста пішов за Ісусом, але, незважаючи на це, Ісус все одно дав їм таку можливість. Див. «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 226; «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 976–977; та «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 911–912 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як Ісус міг спати в човні під час сильної бурі, про що йдеться в Лк 8:23 та Мт 5:23–26?

Відповідь: Або Ісус спав природним сном, бо був дуже втомлений, або Його надприродним чином занурили в глибокий сон, щоб випробувати учнів. Найімовірніше, Ісус спав міцно, бо був виснажений усіма тими проповідями.

Існує три типи природного сну: глибокий сон, фаза швидкого сну (REM), під час якої люди бачать сни, та поверхневий сон. Щоночі люди проходять кілька циклів цих трьох видів сну. Можливо, Ісус перебував у глибокому сні. У будь-якому разі, Ісус, як людина, спав, коли почалася буря. Але Ісус, як Бог, втихомирив бурю одним своїм словом. Сьогодні, якщо у вашому серці вирує демонічна буря, попросіть Ісуса промовити, докорити їй і втихомирити її.

За зовсім інших обставин Йона також спав у човні під час сильної бурі.

Більше інформації див. у «Біблійному коментарі для віруючих», с. 1398.

Питання: Чому в Лк. 8:25 та Мт. 8:26 Ісус запитав, де їхня віра?

Відповідь: Це було ніби випробуванням для учнів; вони його не пройшли. У Луки 8:22 Ісус сказав учням, що вони пливуть на той бік. Ісус був здивований їхнім страхом. Вони сумнівалися, що

а) Бог-Отець захистить Ісуса від негоди, та/або

б) що сам Ісус хоче захистити їх, та/або

в) що Ісус здатний захистити їх.

Іноді наші сумніви сьогодні виникають з тих самих причин.

П: Чому, як зазначено в Лк. 8:37, деякі люди сьогодні хочуть, щоб Христос і Його вплив відійшли, навіть після того, як вони побачили їхні наслідки?

Відповідь: Ісус є занадто «незручним» для багатьох людей. Він порушує їхнє відчуття спокою, благополуччя та самодостатності. Вони усвідомлюють, що Ісус закликає їх змінити курс у напрямку, яким, на їхню думку, вони не хочуть рухатися.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1399.

Питання: Чому в Лк. 8:38 Ісус відхилив прохання чоловіка піти з Ним?

Відповідь: Ймовірно, тому що Ісус хотів, щоб цей чоловік залишився серед тих, хто його знав, як свідчення для них.

Питання: Чи правильно вчинила жінка, доторкнувшись до одежі Ісуса (Лк. 8:43–45)?

Відповідь: Насправді люди, яких вважали нечистими, не мали права торкатися інших, хто не був нечистим. Вона марно витратила всі свої гроші на лікарів. У Марка 5:26 сказано, що лікарі лише погіршили її стан, але Лука, будучи сам лікарем, можливо, вирішив оминути цю деталь. Однак, з огляду на ситуацію та безнадійність її хвороби, Ісус не висловив їй жодного докору; лише зцілив її та похвалив. Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1399–1400; «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 227; та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 817 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чим уривок з Лк. 9:1–11 відрізняється від Мт. 10:1–15 та Мк. 6:8–9?

Відповідь: Матвій наводить деталі, що Ісус наказав їм іти лише до євреїв, тоді як Лука цього не вказує. Вони не мали мати ні сумки, ні їжі, ні грошей, ні запасної туніки. У цій частині Ісус дарує Свою силу (dynamos/dynamin) та владу (exousian), тож їм не потрібні інші речі.

Але чи слід їм принести палицю (однина) чи не приносити палиць (множина)? Хоча Ісус міг просто сказати: «Принесіть одну палицю, якщо вона у вас є, але не більше», іншою можливістю є помилка переписувача.

Можливо, у тих копіях Євангелія від Марка, що збереглися до нас, слово «не» було замінено на «тільки». Хоча у всіх збережених копіях вказано «не», у грецькій мові різниця між «тільки» і «не» полягає у додаванні дволітерного грецького слова «ei». У книзі «Важкі вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible, с. 422–424) згадується інший вид помилки переписувача: хоча Матвій зазвичай дуже добре знав Євангеліє від Марка, у цьому випадку він пішов за Лукою. Отже, іншими словами, «тільки/крім палиці» у Марка, ймовірно, слід читати як «не палиця», як у Матвія та Луки.

Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1400, та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 918, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як ви вважаєте, чи мали всі дванадцять апостолів, включаючи Юду Іскаріота, цю силу та владу, про що йдеться в Лк. 9:1–11?

Відповідь: Можливо, що Юда нічого не робив, а лише стверджував, ніби творив чудеса й виганяв демонів. Однак, особливо якщо вони виходили по двоє, ймовірно, що його бачили й він не міг прикидатися. Іншими словами, навіть Юда насправді теж мав ту силу. Пам’ятайте, що на той момент демони ще не знали, що Юда стане злим.

Питання: Чому, згідно з Лк. 9:3-5, вони мали зупинятися лише в одному домі в кожному місті?

Відповідь: Незначною причиною є те, що це скоротило б зайвий час, який їм довелося б витратити на прохання людей прийняти їх у своїх будинках під час переходу від одного дому до іншого. Головною причиною було б уникнення образ щодо того, кому випаде честь прийняти в себе учня. Головна перевага — простота, як щодо можливих образ, так і щодо логістики.

Згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 918, грецький письменник Лукіан написав твір «Про життя Перегріна» — сатиру про кінічного проповідника на ім’я Перегрін, який видавав себе за християнина й жив за рахунок гостинності християн. Ранньохристиянський твір «Дідахе», розділи 11–12, застерігає від мандрівних пророків, які просто живуть за рахунок інших. Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1400.

Питання: Чи є сьогодні ситуації, про які йдеться в Лк. 9:5, коли слід, у переносному сенсі, просто струсити пил з ніг?

Відповідь: Так, хоча, сподіваємося, це траплятиметься рідко. По-перше, зверніть увагу, що навіть щодо язичників на східному березі Галілейського моря, які просили Ісуса піти з того місця, Ісус не струсив пилу зі Своїх ніг. Але тим, хто заявляв, що слідує за Богом, але відкидав Божих апостолів і слуг, Ісус сказав струсити пил зі своїх ніг. Якщо якась організація чи церква заявляє, що є християнською, але при цьому відкидає або виганяє тих, хто слідує за Богом, можливо, настав час струсити пил з ніг. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 979, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що таке «тетрарх» у Лк. 9:7?

Відповідь: Грецьке слово «тетра» означає «чотири», і правителя Галілеї називали тетрархом, оскільки він правив однією з чотирьох областей Палестини. Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1401, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи йдеться в Лк. 9:7, 9 про того самого Ірода, який правив, коли народився Ісус?

Відповідь: Ні. Ірод, який вбив немовлят-хлопчиків у Віфлеємі, називався Іродом Великим. Цей Ірод, якого звали Іродом Антіпою, був молодшим сином Ірода Великого та однієї з його десяти дружин, Мальтаки. Найімовірніше, він не знав, що це той самий Ісус, якого його батько намагався вбити ще немовлям. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 979, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 9:7–9, коли Ірод-тетрарх виявив цікавість до Ісуса, чому Ісус не кинув усе, не пішов до правителя й не розповів йому?

Відповідь: Дізнатися, ким є Ісус, було легко — достатньо було просто підійти до Нього й послухати Його. Схоже, найскладніше не в тому, щоб розголосити інформацію про те, ким є Ісус, а в тому, щоб спонукати людей задавати питання й прагнути знайти відповідь. Ісус не побіг до Ірода, того, хто ув’язнив і вбив Івана. Якби Ірод справді хотів дізнатися, він міг би прийти й послухати Його сам.

Питання: Чому в Лк. 9:14 людям потрібно було сидіти групами по п’ятдесят?

Відповідь: Це були люди, які прийшли звідусіль, щоб почути Ісуса; якби це були лише місцеві мешканці, вони б повернулися до своїх домівок. Писання не пояснює, чому вони мали сидіти групами по 50 осіб, але це полегшувало б підрахунок та розподіл кошиків. Це нагадує чудо з 2 Царів 4:42–44, де Єлисей нагодував 100 чоловіків з одного казана. Ці 5 000 людей символізували загублений світ, що голодував за хлібом Божим. Учні — це християни з обмеженими ресурсами. Їхні ресурси примножилися настільки, що залишилося навіть дванадцять кошиків (kophinoi), які використовувалися в торгівлі. Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1401, та «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 228–229, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 9:20 у чому полягає різниця між словами «Христос» і «Месія»?

Відповідь: «Христос» у грецькій мові відповідає «Месії» в івриті. Це Помазаник, обіцяний у Старому Завіті. Більш розгорнуту відповідь див. у книзі «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 28–29.

Питання: Чи відмовився Ісус у Лк. 9:20–21 від того, щоб Його називали Сином Божим, оскільки у Лк. 9:20–21 ( ) Він наказав учням нікому не говорити, що Він є Христос Божий, а в Лк. 4:11 Він дорікнув демонам за те, що вони назвали Його Христом, Сином Божим?

Відповідь: На це питання відповісти дещо складно, оскільки обидва посилання на Писання є неточними, тому мені доводиться припускати, на які саме уривки з Писання мав на увазі автор запитання. У Луки 9:20-21 не йдеться про «Сина Божого», а про «Христа Божого». Навіть у Корані визнається, що Ісус був Месією (Христом), тож навіть мусульмани мусили б погодитися, що Ісус був Христом Божим. У Луки 4:11 також не згадується «Син Божий».

Можливо, автор питання мав на увазі Матвія 8:29, де демони запитали: «Чого ти хочеш від нас, Сину Божий?», а потім попросили, щоб їх упустили в свиней. Ісус не заборонив їм розповідати про це комусь, але дозволив їм увійти в свиней. Однак демони лише визнавали, що знали, ким насправді був Ісус, можливо, сподіваючись, що так їм буде легше.

У Матвія 16:16-20 Ісус запитав учнів, ким Він є, і Петро відповів: «Ти — Христос, Син Бога живого». Але навіть тут, у той час, Ісус «застерег Своїх учнів, щоб вони нікому не говорили, що Він є Христос [Месія]». Немає жодної згадки про те, що учнів застерігали не говорити, що Він є Сином Божим.

Питання: Чому в Лк. 9:21 та Мт. 16:20 у той час учням не слід було нікому говорити, що Ісус є Христос (Месія)?

Відповідь: Яка користь була б у використанні цього імені, коли вони або не знали, що робитиме Месія, або мали хибні уявлення про Месію як про військового завойовника. Краще спочатку розвіяти хибні уявлення щодо титулу, перш ніж проголошувати себе носієм цього титулу. Досить скоро вони відкрито проголошували б усім, що Ісус є Месією, але спершу люди мали побачити, ким був Ісус, і переконатися в правдивості Його твердження.

Питання: У Лк. 9:24-26 названо дві поширені перешкоди для християнської відданості — як тоді, так і зараз. Які саме?

Відповідь: Жага до грошей і страх ганьби. Можна заробити більше грошей, вкладаючи в це все своє серце й душу, не залишаючи часу на те, чого хоче від вас Бог. Можна ухилятися від виконання Божої волі через страх бути відкинутим або втратити повагу з боку інших. Див. «Біблійний коментар для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1403, та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 979, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 9:27 та Матвія 16:28 деякі люди не зазнали смерті, перш ніж побачили Царство Боже?

В: «Скуштувати смерть» означає пережити смерть. Дехто з присутніх не помре, доки не побачить, як настане Царство Боже разом із воскресінням Ісуса та П’ятидесятницею, що відбудеться через 50 днів.

П: У Лк. 9:31, у чому полягає різниця між передбаченням того, що Ісуса можуть вбити, та словами Ісуса про те, що Його мусять вбити?

В: Ісус не говорить, що це може бути небезпечно і що існує ймовірність того, що Його вб’ють. Не було жодного ризику, що Його вб’ють; навпаки, було абсолютно певним, що Він виконає Своє призначення і буде вбитий. До речі, грецьке слово, що означає «відхід»/«смерть», є тим самим словом, що й «Вихід». Ісус, так би мовити, прямував до Свого «Виходу». Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1202, та «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1404, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 9:36 та Мт. 17:9 учні на той час нікому не розповіли про Преображення?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

1. Це могло викликати заздрість серед інших учнів.

2. Євреї, які не вірили в Ісуса, не повірили б у це чудо, свідками якого були лише троє учнів.

3. Для віруючих ця подія незабаром була б затьмарена воскресінням.

Питання: Чому в Лк 9:37-39 та Мт 17:15-17 демони часто завдають шкоди людям, якими вони володіють?

В: Відповідь див. у коментарі до Матвія 17:14-16.

Питання: Чому в Лк. 9:45 учні не змогли зрозуміти слів Ісуса про Його зраду?

Відповідь: Ймовірно, це було розмовне висловлювання, що означало: «вони не зрозуміли». Однак основне питання залишається: чому вони цього не зрозуміли? Хоча причиною могло бути те, що Бог або сатана надприродним чином утримували їх, справжнє пояснення, ймовірно, набагато простіше. Загалом люди часто не розуміють того, чого не бажають прийняти. Як міг Той, хто мав таку надприродну славу під час Преображення, зазнати такої ганебної смерті? Смерть Ісуса стала б поразкою для справи, принаймні так вони думали. Очевидно, що Ісус не дозволив би, щоб Його справа зазнала поразки. Учні ніколи раніше цього не чули, вони не бажали цього чути, і тому, ймовірно, саме самі учні не дали собі змоги зрозуміти це з першого разу.

Ісус, знаючи це, сказав про це тут, а згодом повторив, щоб дати їм час усвідомити це. Вони заперечували проти страждань Ісуса. Пізніше вони дізналися, що не тільки Ісус страждатиме, але й ті, хто слідує за Богом, також страждатимуть заради Євангелія.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 231; «Грецький Новий Заповіт для тлумачів», т. 1, с. 531; «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 980, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1405 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 9:46 учні сперечалися про те, хто з них буде найбільшим?

Відповідь: Зверніть увагу на час, коли це сталося. У Луки 9:10 вони повернулися, звітуючи про свій успіх, і, мабуть, це впало їм у голову. У своїй гордості вони поставили Ісуса на перше місце, а себе — на друге . У Посланні до філіп’ян 2:3 і далі сказано, що ми маємо цінувати інших вище за себе.

Крім того, як сказав Г. Кемпбелл Морган, «наша пристрасть до статистики є егоцентричною, походить від плоті, а не від Духа». 61,5 % людей погодилися б із цим. (жарт) (з «Біблійного коментаря віруючого», с. 1401). Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1404, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 9:49 хтось інший міг виганяти бісів?

Відповідь: Не обов’язково бути одним із дванадцяти учнів, щоб виганяти демонів; це могли робити й інші послідовники. Бог може дати цю силу кому завгодно.

Питання: Чому в Лк. 9:49 учні хотіли зупинити того чоловіка, а Ісус хотів, щоб він продовжував?

Відповідь: Вони не розуміли, як він міг вірити й робити це, якщо був їм незнайомий. Дванадцять, як і сучасні християни в будь-якій конкретній Церкві, не повинні вважати себе винятковими представниками Бога.

Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1203, «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1406, та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 980, для отримання додаткової інформації.

Питання: Які сучасні приклади, наведені в Лк. 9:49, ілюструють ситуацію, коли хтось може відчувати спокусу зупинити служіння, оскільки воно відрізняється від звичного?

Відповідь: На жаль, християни іноді можуть бути сектантськими; тобто вони цінують організацію та процедури більше, ніж саму працю. Проблема полягала не в ортодоксальності, а в приналежності до певної спільноти. Якщо вони є пасторами, їм може бути некомфортно з чимось, що перебуває під Божим контролем, але не під їхнім. Якщо це не походить від їхньої організації, це може розглядатися як загроза; але їм потрібно усвідомити, що це загроза лише для їхнього контролю та організації, які насправді не мають значення. Їх можуть звинуватити у «крадіжці овець»; але вівці не належать лідеру чи організації, вони належать Головному Пастирю, Ісусу Христу. Ви можете розчаруватися, якщо вважаєте, що люди належать вам чи вашій організації, тоді як насправді вони належать Богу. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 931, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 9:51 Ісус уже бував у Єрусалимі раніше, тож чим цей раз відрізнявся від попередніх?

Відповідь: Ісус знав, що мусить прибути туди до Пасхи, щоб «зустрітися зі своєю долею». На відміну від інших разів, Ісус знав, що не повернеться до Своєї смерті. Було самотньо зберігати цю таємницю. Він навіть намагався поділитися цією інформацією зі Своїми учнями, але вони просто не зрозуміли. Див. «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 232, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 9:53 самаряни не прийняли Ісуса так, як раніше?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Хоча, найімовірніше, це були інші самаряни, все одно залишається питання, чому саме ці самаряни не прийняли Ісуса.

2. Ці самаряни, можливо, вже чули про те, що Ісус проголошував себе [єврейським] Месією, і вони відкинули це.

3. Оскільки Ісус прямував до Єрусалима з релігійних причин, а самаряни вважали, що їхнє поклоніння краще за поклоніння в Єрусалимі, подорож Ісуса не вписувалася в їхню парадигму того, що вони вважали правильним. Вони не вважали Єрусалим належним місцем поклоніння, а скоріше гору Герізім у Самарії. Подорож Ісуса до Єрусалима не підтверджувала їхню точку зору, а навпаки — протилежну, тому вони свідомо відвернулися від Нього.

Третя причина є найімовірнішою.

Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1203; «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 933–934; та «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1406 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 9:54–55 учні хотіли, щоб самарян було вбито?

Відповідь: Хоча Святе Письмо про це не згадує, ми можемо зробити висновок з поведінки інших. Іноді людина може бути настільки зосередженою на владі, що забуває про співчуття до людей.

Можна було б подумати, що, провівши стільки часу, вивчаючи вчення Ісуса, Яків та Іван мали б краще розуміти серце Ісуса, але це не так. Віруючі можуть знати багато чого і бути ефективними у служінні, але все одно мати жахливі «сліпі зони». Ось чому нам потрібна не лише істина Біблії, а й один одного, щоб підбадьорювати один одного там, де ми не дотримуємося істини Біблії.

Одного разу я був разом із кількома християнами з Близького Сходу, і ми виходили на вулицю, щоб розповідати іншим мешканцям Близького Сходу про Христа. Ми зустріли одного чоловіка з Йорданії, який з дитинства виховувався як християнин. Ми попросили його приєднатися до нас у свідченні мусульманам, але він не хотів цього робити. Після того, що він бачив і чув про те, як мусульмани поводяться з християнами у його рідній країні, він не хотів, щоб мусульмани прийшли до Ісуса й потрапили до неба. Ми пояснили йому, що якщо він відчуває ненависть, а не любов до інших людей, то йому слід дуже уважно перевірити, чи справді він спасений (1 Івана 3:14-16; 4:8). На щастя, він змінив свою думку і вирішив прийти, щоб розповісти мусульманам про Ісуса.

Можливо, учні згадували про те, як Ілля скликав вогонь на 102 чоловіків у 2 Царів 1:9-12. Однак ситуація була зовсім іншою. Ісус не лише прийшов, щоб показати Божу любов і започаткувати нову епоху, але й самаряни просто відкинули Його, а не намагалися взяти Його під варту, як ті 102 чоловіки намагалися схопити Іллю.

Питання: Чому в Лк. 9:54-55 Ісус не хотів, щоб самарян було вбито?

Відповідь: Це ніяк не сприяло б тому, щоб привести людей до Ісуса і до Небес. Ісус не хотів, щоб людей негайно судили за те, що вони не йшли за Ним і відкидали Його, і ми маємо бути за це дуже вдячні. У Луки 9:56 Ісус сказав, що Він прийшов не для того, щоб знищити життя людей, а щоб їх спасти. Це було не лише покликанням Ісуса, а й Його серцем. Ми теж маємо мати таке саме серце. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 981, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 9:57-62 Ісус відмовив цим трьом чоловікам у тому, щоб вони безпосередньо йшли за Ним?

Відповідь: Хоча Писання прямо цього не зазначає, обставини тут, здається, дуже відрізняються від ситуації з біснуватим з Гераси. Щодо зціленого біснуватого, то тут не було ані натяку на докір, і Ісус доручив йому інше служіння — яке могло виявитися дуже ефективним, — залишаючись серед людей, які знали його ще з часів, коли він був одержимий злим духом. Щодо цих трьох чоловіків, то Ісус критично поставився до їхньої відсутності повної відданості і не згадав про жодне служіння для них.

Ці троє чоловіків погоджувалися з метою, але не з відданістю. Справа була не стільки в тому, чим вони були готові пожертвувати чи ні, скільки в тому, щоб поставити Ісуса на перше місце. У всіх трьох випадках їхня відповідь була: «Так, але…». Вони озиралися назад, замість того щоб дивитися вперед, як зазначив Ісус у Луки 9:62. У них було бажання допомагати, але не було відчуття терміновості. Бути учнем означає пожертвувати чимось, це має свою ціну.

Якщо звернути увагу лише на підмети речення, вийде: «Господи… я першим». Чи надаємо ми більшого пріоритету завданням, які можуть виконувати лише ті, хто духовно живий, чи завданням, які може виконати будь-хто? Віруючих може стримувати від служіння перша любов до матеріального комфорту, кар’єри, сім’ї та друзів.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 232–233; «Новий міжнародний коментар до Біблії», с. 1204; «Коментар до Біблії для віруючих», с. 1407; та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 981 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 9:57–59 Ісус говорив про лисиць і птахів людині, яка хотіла піти за Ним?

Відповідь: Ісус мав на увазі, що Він і Його учні не мали надійного притулку, ані багатьох зручностей, які люди вважають самозрозумілими. Цей чоловік теж не матиме цього. Немає сумніву, що він щиро прагнув піти за Ісусом. Питання полягало в його рішучості ставити слідування за Ісусом на перше місце.

У «Біблійному коментарі для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1406–1407, сказано: «Коли ми читаємо, що Син Людський не має де прихилити голову, ми схильні жаліти Його. Один коментатор зауважує: “Йому не потрібна ваша жалість. Краще пожалійте себе, якщо у вас є дім, який утримує вас, коли Христос хоче, щоб ви вийшли на висоти світу”».

Питання: Чи в Луки 9:59–60 Христос навчав людей не шанувати своїх батьків, що суперечить тому, що сказано у Вих. 20:12?

Відповідь: Ні. Ми повинні шанувати своїх батьків, але після їхньої смерті деякі речі мають пріоритет над родиною. Важливіше шанувати батьків, поки вони з нами на землі, ніж зневажати їх за життя, а потім шанувати порожні оболонки їхніх тіл після їхньої смерті.

У книзі «Важкі вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible, с. 463–464) йдеться про те, що шотландський проповідник XIX століття Джон Макніл вважав цей вірш дуже актуальним для себе. Одного разу, коли він мав проповідувати на серії євангелізаційних зібрань в Англії, йому повідомили, що помер його батько і що похорон відбудеться того ж дня, що й одне із зібрань. Він сказав: «Бо цей самий Ісус стояв поруч зі мною і, здавалося, казав: “Послухай, я з тобою. Іди й проповідуй Євангеліє цим людям. Що ти волів би: поховати померлого чи воскресити померлого?”» І Макніл пішов проповідувати.

Якби ваш син мав обирати між проповідуванням Євангелія багатьом людям і тим, щоб прийти на ваші похорони, що б ви обрали?

Див. книгу Хейлі «Нібито суперечності в Біблії», с. 287, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 9:59–60 Ісус не дозволив чоловікові спочатку поховати свого батька?

Відповідь: Коли син хотів спочатку поховати свого батька, не ясно, чи батько вже помер. Швидше за все, він, можливо, чекав, поки його літній батько відійде у вічність, перш ніж приєднатися до Ісуса. Йому потрібно було бути присутнім на похоронах батька, щоб гарантовано отримати свою спадщину. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 980, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 9:61-62 чоловік не міг попрощатися зі своєю родиною?

Відповідь: Цей чоловік навіть не звернувся б до Ісуса, якби йшлося лише про п’ятихвилинне прощання. Натомість він просив дозволу спершу провести кілька днів із родиною, ймовірно, так само, як того бажала родина Ребеки в Буття 24:54–59. Ілля дозволив Єлисею спершу попрощатися з родиною в 1 Царів 19:19–21.

Це приблизно можна порівняти зі сучасним співбесідою при прийомі на роботу. Якщо ваше перше запитання, а також багато наступних запитань стосуються відпусток та лікарняних, то інтерв’юер може засумніватися в тому, наскільки ви зацікавлені у цій роботі.

Коли Ілля покликав Єлисея, той коротко попрощався зі своїми батьками (1 Царів 19:19-21), і це було цілком нормально. Отже, справа була не стільки в дії, скільки в ставленні. Для нас важливо не просто мати Ісуса в серці, а ставити Його на перше місце у своєму серці.

Згідно з єврейськими похоронними звичаями людину зазвичай ховали того ж дня, коли вона померла. Тож, можливо, батько ще був живий, але вже на межі смерті, і чоловік хотів провести з ним останні дні його життя. Таку точку зору викладено у книзі «Біблійні труднощі та уявні суперечності» (с. 114–115).

Див. «Складні вислови Біблії», с. 464–465, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 819, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 10:1 ми читаємо: «Після цього Господь призначив ще сімдесят інших і послав їх по двоє перед Собою в кожне місто та місце, куди Він Сам мав прийти». Питання полягає в наступному:

1. З якої причини Ісус послав тих 70 після того, як послав 12 (Лк. 9:1)? Чи відрізнялися їхнє завдання чи місце призначення? Чи має число 70 символічне або алегоричне значення? Чи входили ті 70 до числа перших 12?

2- Чому інші Євангелія взагалі не згадують про цей випадок? Чи, можливо, це була алегорична історія, яка насправді не відбулася?

Відповідь: Ті сімдесят не перебували з Ісусом постійно, як дванадцять, але вони навчалися від Ісуса і були послані проповідувати. Ні, дванадцять не входили до складу сімдесяти. Я припускаю, що Ісус міг би вибрати інше число, наприклад 69 або 71. Але Ісус навмисно обрав 70 — кругле число, яке є кратним 7. Число сім символізує досконалість, і це також було б подібністю до сімдесяти старійшин, які служили під керівництвом Мойсея (Числа 11:16-17).

Не слід вважати кожен уривок суто алегоричним, доки не буде доведено протилежне. Навпаки, кожен уривок слід розуміти буквально, якщо контекст не вказує на інше. Звісно, деякі події відбувалися буквально, але мають також символічне значення.

Питання: Чому в Лк. 10:2 Ісус сказав, що робітників мало, і наказав молитися про те, щоб їх стало більше?

Відповідь: Звичайно, на той час було лише сімдесят робітників, але суть тут не в цьому.

Навіть пізніше робітників буде небагато. Християнами стає більше людей, ніж тих, хто активно працює для Бога. Це не відповідає Божій волі, адже Ісус тут каже молитися про те, щоб було більше робітників.

Питання: Як у Луки 10:3 сімдесят учнів були подібні до ягнят серед вовків?

Відповідь: Ягнята не прагнуть знищувати чи вбивати одне одного. Вовки не лише прагнуть вбивати й знищувати, але й люблять пожирати ягнят. Крім того, є люди, які навіть отримують збочене задоволення від того, що відвертають праведних людей від праведності.

Можна запитати, чому, навіть усвідомлюючи, що Він посилає їх, як ягнят серед вовків, Ісус все одно вирішив їх послати. Згодом, коли церква зростала, посланців часто вбивали, але послання було важливішим за посланця, і посланці це розуміли.

Питання: Чому в Лк. 10:4-12 Ісус засудив Коразин, Вифсаїду та Капернаум?

Відповідь: Хоча, безперечно, було набагато більше нечестивих міст, ці міста були «такими близькими, а водночас такими далекими». Вони були близькими в тому сенсі, що могли легко чути слова Ісуса, проте були глухі до Євангелія. Деякі люди саме такі: їм було дано стільки настанов і добрих прикладів наслідування Христа, а вони все одно вирішили не йти за Ним.

До речі, про Коразин більше ніде не згадується ні в Біблії, ні у Йосипа Флавія. Але його руїни, що знаходяться за 1,5 милі на північ від Капернаума, можна побачити й сьогодні. Ми не маємо певності, чи Ісус особисто відвідував Коразин, чи ні, але, незалежно від цього, прийняття чи відкидання посланців Ісуса свідчить про їхнє ставлення до Нього. Докладнішу інформацію див. у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1204, та «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 938–939.

Питання: Чи могли вони в той час, про який йдеться в Лк. 10:8, їсти те, що було заборонено в Старому Завіті?

Відповідь: Ні, цей вірш цього не підтверджує. Вони йшли до єврейських міст і будинків, і їм не пропонували б свинини, верблюжатини чи чогось іншого, що суперечило б Закону Мойсеєвому. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 938, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 10:12 Содому й Гоморрі буде легше, ніж деяким містам у Палестині?

Відповідь: Лука 10:12 та 2 Петра 2:21 показують, що існують різні ступені покарання. Хоча Содом і Гоморра прямо відкинули ангелів, вони не почули такого чіткого викладу Євангелія, як мешканці галілейських міст, які слухали Ісуса. Див. «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 233, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 10:13 сказано, що Содом і Гоморра покаялися б, якби Ісус прийшов до них, а Бог не бажає, щоб хтось загинув (Єз. 18:23, 32 та 2 Пет. 3:9). Чому ж Бог не послав до них нікого?

Відповідь: Бог і справді послав і людей, і ангелів. Там був Лот, і в 2 Петра 2:7 сказано, що Лот страждав від розпусного життя беззаконних людей. Бог також послав ангелів, якими мешканці Содому намагалися зловживати.

Питання: У Луки 10:13,14 сказано, що Тир і Сидон покаялися б, якби побачили чудеса, то чому ж Ісус не звершив жодного чуда в тому регіоні?

Відповідь: Справа не в тому, що всі покаялися б, а в тому, що навіть у Тирі та Сидоні дехто покаявся б, побачивши Ісуса, тоді як багато хто в галілейських містах не покаявся б. Насправді Ісус відвідував регіон Тиру та Сидону в Марка 3:8 і знову в Марка 7:24-31. У Луки 6:17 люди приїжджали з Тиру та Сидону, щоб послухати Ісуса.

Питання: Чи може, згідно з Луки 10:15, ціле місто бути відправлене до пекла?

Відповідь: Вулиці, будівлі та інші об’єкти не відправляються до пекла. Коли всі мешканці цілого міста відкидають Ісуса, тоді мешканці цього міста масово опиняться в пеклі.

Питання: Як у Луки 10:18 сатана впав з Неба в той час?

Відповідь: У міру того, як розгортався цей аспект служіння Ісуса, Він пророчо побачив, як сатана, обвинувач, впав з Неба, бо незабаром люди отримають слово про прощення своїх гріхів, і сатана не матиме підстав для звинувачень проти них.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 465–466, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як, згідно з Лк. 10:19, учні Ісуса могли топтати змій і скорпіонів?

Відповідь: Ісус тут не закликав бути безрозсудними чи випробовувати Бога. Натомість Бог захищатиме їх від змій та скорпіонів, так само як захистив Павла в Діях 28:3–5.

Питання: У Лк. 10:21, у чому полягає значення того, що ці істини відкриваються не вченим і мудрим, а немовлятам?

Відповідь: Як показує 1 Коринтян 1:19-30, Бог не зробив так, щоб вчені та мудрі люди мали більше шансів потрапити до Неба завдяки своїй освіті та мудрості. Якби освіта робила людину більш благочестивою та праведною, то що тоді сказати про нацистів під час Другої світової війни? Німці були одними з найосвіченіших людей на землі, а їхні технології у галузі авіації, пікіруючих бомбардувальників, ракет, танків та вугільної промисловості були найкращими у світі. Проте вони вчинили велике зло, вбивши понад шість мільйонів євреїв.

Євангеліє дивовижне тим, що воно настільки глибоке, що мудрі можуть вивчати його все життя і ніколи не переставати дізнаватися щось нове. Водночас прості люди теж можуть легко його зрозуміти.

Питання: Як, згідно з Лк. 10:22, Отець передав Ісусу все?

Відповідь: Принаймні чотирма способами:

Створення: Усе було створено Отцем через Ісуса (Ів. 1:3; Кол. 1:16).

Підтримка: Усе існує завдяки Ісусу (Кол. 1:17).

Суд: Отець доручив Ісусу суд над людьми, щоб усі шанували Сина так само, як шанують Отця (Ів. 5:22-23).

Спасіння: Немає під небом іншого імені, яким ми могли б спастися (Дії 4:12).

Питання: Як у Луки 10:24 благочестиві люди, які померли до приходу Христа, прагнули побачити те, що бачили учні?

Відповідь: Месіанські пророцтва в Старому Завіті показують, що люди з нетерпінням чекали на прихід Месії.

Питання: Як у Луки 10:25 запитання законника «спокушало» Ісуса?

Відповідь: Це краще перекласти як «випробувати Ісуса». Як і багато сучасних юристів, цей законник ставив запитання, на яке, на його думку, вже знав відповідь. Його метою було не стільки дізнатися справжню відповідь, скільки побачити, що скаже Ісус, і перевірити, чи має Ісус рацію, принаймні на його думку.

Питання: Як, згідно з Лк 10:25-37, ми маємо бути ближнім?

Відповідь: Притча про доброго самарянина не покликана розповісти нам, хто ще має бути нашим ближнім і допомагати нам, а скоріше — кому ми маємо бути ближнім і допомагати; і відповідь така: усім. Ось ознаки того, що ми є добрими ближніми.

1) Сусід не шукає виправдань. А які виправдання використовуєте ви?

2) Сусід охоче йде на незручності. Допомога пограбованому чоловікові коштувала доброму самарянину часу — йому довелося подорожувати цією небезпечною ділянкою дороги удень. Допомога іншим коштує нам часу, енергії, сну та грошей. Коли ви востаннє йшли на незручності заради когось іншого?

3) Сусід плекає свій характер. Наше співчуття має формуватися за допомогою Слова Божого, а не нашої культури. У ті часи культура не передбачала допомоги самаритянам. Чи любите ви Бога і чи молитеся? Для кого ви востаннє були сусідом? Чи є у вас учень у справі співчуття — хтось, кого ви навчаєте виявляти співчуття?

4) Чи потрібно, щоб вас про це попросили? Насправді поранений чоловік не міг просити про допомогу.

Цей уривок взято з проповіді Джефа Міллера, виголошеної 7 листопада 2010 року в Трініті Біблійній Церкві.

Питання: У Лк. 10:27 хто першим сказав ці слова — законник чи Ісус?

Відповідь: Оскільки ми не маємо запису всього, що сказав Ісус, а все в Євангеліях не обов’язково подано в хронологічному порядку, ми не можемо з упевненістю сказати, хто першим це сказав. Навіть якщо законник сказав це першим, ґрунтуючись на своєму правильному розумінні Біблії, за словами Ісуса все одно стоїть Його авторитет.

Питання: У Луки 10:29, хто є нашим ближнім?

Відповідь: У Луки 10:36 Ісус навмисно вирішив не відповідати на це запитання. Натомість Він розповів досить довгу притчу, щоб, коли Він переадресував це запитання нам, усі, хто бажав, могли самостійно дійти висновку.

Питання: Що ми знаємо про дорогу з Єрусалима до Єрихону, про яку йдеться в Лк 10:30?

Відповідь: Вона була недовгою — приблизно сімнадцять миль, — але дуже крутою; Єрусалим розташований на висоті близько 2500 футів над рівнем моря, а Єрихон — на 770 футів нижче рівня моря. На цій крутій, звивистій дорозі, оточеній пагорбами та валунами, часто чатували розбійники. Однією з її назв було «шлях крові». Вдень там існувала певна небезпека, але нізащо не хотілося затримуватися й подорожувати цією дорогою вночі. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 943, та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 820, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 10:33–36 самарянин проявив таке ставлення?

Відповідь: Хоча самарянин, ймовірно, знав, що цей чоловік не був самарянином, у Луки 10:33 сказано, що самарянин «змилосердився» над потерпілим. Звичайний мандрівник, ймовірно, не мав би достатньо бинтів, щоб перев’язати всі його рани, тому він, мабуть, зробив бинти, розірвавши на смужки власний одяг. Як дезінфікуючий засіб він використав олію та вино, які мав із собою.

У «Коментарі до Біблії для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1410, та в «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 820, зазначається, що, можливо, левіт і священик подумали, що це може бути пасткою, і не хотіли, щоб їх самих пограбували. Але самарянин з « » або не думав про це, або його міркування переважало усвідомлення того, що цей чоловік явно потребував допомоги.

Ми маємо бути тим самарянином. Але на іншому рівні євреї пройшли повз потерпілого, а Ісус був тим самарянином, який зупинився, щоб допомогти.

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), розд. 8, с. 943, та «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 234, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як ви вважаєте, чи боявся той самарянин у Лк. 10:35, що з нього візьмуть завищену плату? Чи мав він цього боятися?

Відповідь: Самарянин не «боявся», що з нього візьмуть завищену плату, хоча це було цілком імовірно. Він хотів допомогти потерпілому, і якщо допомога іншим людям робила його більш вразливим до того, щоб його обдурили, то нехай так і буде. Див. «The Expositor’s Greek New Testament», т. 1, с. 544 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи в грецькому тексті Лк. 10:36 сказано «був ближнім» (NIV) чи «став ближнім» (NET Bible)?

Відповідь: Спочатку розглянемо, що кажуть різні переклади, а потім дамо відповідь.

«був ближнім» (KJV, BSB, NKJV, NIV, NRSV)

«здається тобі сусідом» (Інтерлінійний переклад Беррі)

«здається, що ти став сусідом» (інтерлінійний переклад Джея П. Гріна)

«став сусідом» (NET Bible)

«виявився сусідом» (ESV, NASB 2020, розширений переклад Вюста)

У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), розділ 8, стор. 944, хоча й не наводиться прямий переклад, сказано: «самарянин сам став ближнім»

Відповідь полягає в тому, що це і те, і інше, і це підкреслює складність перекладу.

Це «був», оскільки фарисей запитав: «Хто є моїм ближнім?»

Це також «став», оскільки самаряни не жили в тих самих містах, що й євреї; самаряни не вважали себе сусідами чи друзями євреїв, а євреї не вважали себе сусідами чи друзями самарян.

Цікава примітка в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), розд. 8, с. 944, свідчить, що ворожнеча між євреями та самарянами була настільки сильною, що фарисей навіть не зміг змусити себе вжити слово «самарянин» у своїй відповіді Ісусу.

Питання: Як у Лк. 10:36–37 Ісус перевернув питання, поставлене законником?

Відповідь: Законник запитав, хто є Його ближнім, маючи на увазі, кому він повинен допомогти, а повз кого — пройти? Чи міг він пройти повз неєврея, когось, кого він вважав негідним допомоги тощо? Ісус міг би завершити свою відповідь, сказавши, що жертва злочину була тим ближнім, який потребував допомоги, але Ісус сказав не це. Натомість Ісус перевернув питання і запитав: «Хто був тим ближнім?», маючи на увазі не те, хто потребував допомоги, а те, хто надав допомогу. Тож не запитуйте: «Хто є вашим ближнім?» ( ), а скоріше: «Кому ви можете бути ближнім?» Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 983, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи бувають у Луки 10:38–42 випадки, коли віруючі можуть зосереджуватися на чомусь одному, хоча їм слід було б зосередитися на іншому?

Відповідь: Це не був найкращий момент у житті Марти. Зверніть увагу, що Марта не вийшла з кухні, щоб попросити Марію допомогти їй. Ні, вона вибігла з кухні, звинувачуючи Ісуса в тому, що Марія їй не допомагає. Незважаючи на її погане ставлення, причому до самого Господа, Ісус відповів їй і лагідно та м’яко дорікнув їй. Марта вважала, що добре, що вона так зосередилася на приготуванні вечері. Але замість того, щоб сказати, що вона надто зосередилася, Ісус сказав, що вона надто відволіклася від важливіших речей.

Служіння Богу і проведення часу з Богом — це добре, але з цих двох краще проводити час з Богом. Справа була НЕ в тому, що Марія та Марта не мали готуватися до вечері. Натомість Марті не потрібно було так перейматися. Вона могла б приготувати щось просте, а решту часу присвятити тому, щоб слухати Ісуса. Чи бувають у вас моменти, коли ви приділяєте чомусь більше уваги, ніж того хоче Бог?

Цікаво зауважити, що Марта взагалі не усвідомлювала, що вона щось втрачає, і саме вона мала неправильні пріоритети. Будьте пильні, щоб не опинитися в ситуації, коли ви втрачаєте близькість із Господом, а самі про це навіть не здогадуєтеся.

Ця притча є для нас застереженням. Коли ваше служіння Богу відволікає вас від стосунків із Ним та любові до інших, вам слід замислитися, чи справді ваше служіння спрямовано на Бога. Як і Марта, ми маємо бути обережними, щоб не відволікатися на безліч справ — навіть тих, що стосуються служіння — і не втрачати з поля зору те, на чому Бог хоче, щоб ми зосередилися.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 984; «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 545; та «Євангельський коментар до Біблії», с. 820 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 11:1 учні попросили: «Навчи нас молитися»?

Відповідь: У Євангеліях показано, що Ісус багато молився. Він молився, коли приймав хрещення (Лк. 3:21). Він молився, коли обирав дванадцятьох (Лк. 6:12). Він часто молився наодинці (Лк. 5:16; 9:18). Він молився в присутності інших (Лк. 9:28–29). Він молився за Симона Петра (Лк. 22:32) та в Гефсиманському саду (Лк. 22:40–44). Він навіть молився на хресті (Лк. 23:46). Зрештою один із Його учнів попросив: «Навчи нас молитися».

Це прохання включає в себе навчання нас методу молитви, але його значення набагато ширше. Воно також охоплює заклик: «Навчи нас бути людьми, які моляться». Ці слова прозвучали одразу після того, як Ісус дорікнув Марті за метушню, відвернуту від Бога, і похвалив Марію за її відданість Ісусу. Як і учень, ми повинні усвідомлювати, коли в нашому житті бракує молитви. Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 234, , «Біблійний коментар для віруючих», с. 1411, та «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1206, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому молитва в Лк. 11:1–4 відрізняється від сучасної форми?

Відповідь: У Євангелії від Луки вона найкоротша, у Євангелії від Матвія — довша, а в деяких пізніших рукописах Матвія — така сама, як і сьогодні. Якщо припустити, що сучасна форма з’явилася пізніше, то і Матвій, і Лука записали те, що запам’ятали з «Молитви Господньої», або ж Ісус міг навчати її більше ніж один раз. Урок, який ми можемо з цього винести, полягає в тому, що «Молитва Господня» — це не «магічне заклинання», яке ми всі мусимо завчити напам’ять і повторювати дослівно. Навпаки, відмінності у формулюваннях показують нам, що важливими є незмінний намір і зміст, і саме це Бог зберіг, а не якусь формулу. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 948, та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 821, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 11:2 ми, нікчемні люди, маємо молитися, щоб Ім’я Боже було святим?

Відповідь: Молитва полягає в тому, щоб Ім’я Боже було визнане святим на землі. У Псалмі 111:9 Ім’я Боже проголошується святим і величним. Єврейські молитви «Кадіш» та «Вісімнадцять благословень» також містять прохання, щоб Ім’я Боже було святим. Бог радіє, коли ми молимося і просимо, щоб Його Ім’я було прославлене на землі. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 948, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 11:4 сказано, що Ісус спокутував наші гріхи, то чому нам все ще потрібно молитися про прощення за них?

Відповідь: Ісус зняв судове покарання за гріх, але завдяки дії Духа Святого в нашому житті ми несемо відповідальність за те, щоб викорінити гріховну поведінку зі свого життя. Важко мати живі стосунки з Богом, якщо ми не ставимося серйозно до гріха у своєму житті.

До речі, у Євангелії від Луки йдеться про «гріхи», а в Євангелії від Матвія — про «борги». З одного боку, ці слова були сказані до того, як наші гріхи були зняті під час розп’яття. Але навіть після цього ми повинні бути назавжди надзвичайно вдячні Ісусу за те, що Він заплатив ціну за наші гріхи.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі Тоні Еванса», с. 985.

Питання: Чому в Лк. 11:4 ми молимося, щоб Бог не вводив нас у спокусу?

Відповідь: Бог не спокушає нас, як вчить Яків 1:13–15. Але Бог дозволяє, щоб ми проходили випробування, і ми молимося, щоб Бог не дозволив нам зазнавати випробувань, які перевищують наші сили. Англікани моляться про це так: «врятуй нас у час нашої скрути» або «виведи нас із ситуацій, з якими ми не можемо впоратися».

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 948; «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 235; та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 985 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 11:5 мандрівник прийшов опівночі?

Відповідь: Зазвичай люди подорожували вдень уздовж узбережжя та на більшій частині території Палестини. Але в західній пустелі люди, можливо, воліли подорожувати вночі, особливо під час повного місяця, щоб уникнути спеки. Або мандрівник міг неправильно розрахувати час і запізнитися.

У будь-якому разі хліб був дуже недорогим. Сім’я могла спекти багато свіжого хліба й поділитися ним із сусідами в селі. Потім, коли той починав черствіти, інша сім’я могла спекти багато хліба й також поділитися ним. Тож у селі всі знали, у кого є свіжий хліб. Тому, коли мандрівник приходив опівночі, господар міг постукати у двері того, хто щойно спек багато хліба. До речі, хліб випікали у формі круглих буханців, які зовні нагадували світло-коричневі камінці.

Незаможні сім’ї часто мешкали у маленьких однокімнатних хатах і, можливо, навіть ділилися спальними килимками. Встати, не розбудивши інших, могло бути важко. Звідси й небажання вставати та відчиняти двері. Грецький термін тут є двозначним. Він може означати, що людина, яка стукала, була сміливою, або ж що вона була «безсоромною», наполягаючи на тому, щоб стукати о такій годині.

Суть цієї притчі полягає в тому, що навіть сусід зробить те, чого б він волів не робити, через наполегливі прохання. Наскільки ж більше Бог відповість на наші молитви, якщо ми будемо наполегливо просити.

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1412; «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 948; «Грецький Новий Завіт експозитора» (The Expositor's Greek Testament), т. 1, с. 547; «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1206; та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 821 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 11:5–8 нам потрібно наполегливо просити Бога?

Відповідь: Ісус лише сказав, що нам потрібно вміти бути наполегливими; тут Він не пояснив, чому. Однак ми можемо побачити деякі причини для наполегливості.

Даниїл мав бути наполегливим, оскільки з Даниїла 10:12-13 випливає, що, про що він не знав, існував демонічний опір ангелу, який відповідав на його молитву.

Часто важливо чекати, бо все відбувається у Божий час.

Іноді наполеглива молитва потрібна тому, що ми атакуємо твердиню сатани.

Питання: У Луки 11:5-8, у чому полягає різниця між наполегливістю в молитві та марним повторенням, як у Матвія 6:7?

Відповідь: В обох випадках хтось може повторювати ті самі слова кілька разів, або прохання повторюється різними способами.

Якщо це має сенс щоразу і є вираженням того, чого справді бажають, то це наполегливість.

Якщо ж слова вимовляються без змісту, то для Бога вони не мають більшого значення, ніж для людини, яка їх марно повторює.

У християнській літургії всі промовляють одне й те саме щоразу, коли відбувається літургія. Чи є це наполегливістю, чи марним повторенням, залежить не від слів, а від сердець людей, які промовляють літургію. Як історична довідка: ми маємо копії літургій, що датуються приблизно часами Климента Олександрійського (193–217/220 рр. н. е.).

Питання: У Лк. 11:8 має йтися про наполегливість чи про сміливість/наполегливість?

Відповідь: Наполегливість означає просити знову і знову. Сміливість означає не соромитися просити про ці речі. Грецьке слово може означати і те, і інше.

У перекладах NKJV, NRSV, World English Bible, English Free Bible та Wuest’s Expanded Translation воно перекладено як «наполегливість».

У перекладах KJV, ASV 1901 року, RV 1895 року та «Буквальному перекладі Янга» воно перекладено як «наполегливість», у перекладі ESV — як «нахабство», а в NIV — як «сміливість».

Питання: У Лк. 11:10 (NIV) це слід перекладати як «двері» чи як «воно»?

Відповідь: У грецькому тексті прямо не вказано «двері», а скоріше «воно». З іншого боку, у грецькому тексті також є слова «стукати» та «відчиняти», тож неявним значенням є двері або ворота.

Питання: У Лк. 11:11–13, що мав на увазі Ісус, порівнюючи земних батьків із нашим Небесним Отцем?

Відповідь: Хоча земні батьки не є настільки досконалими, як Бог-Отець, навіть вони зазвичай дають своїм дітям те добре, про що ті просять. Вони, звичайно, не роблять усе можливе, щоб дати дітям щось погане, коли ті просять про щось добре. Тож сміливо просіть нашого Небесного Отця про те, що добре.

П: У Лк. 11:12, наскільки поширеними були яйця в ті часи?

В: Ізраїльтяни не мали курей і яєць, доки не навчилися цього від вавилонян під час полону. Але на той час вони вже були досить поширеними. Див. «The Expositor's Greek Testament», т. 1, с. 548, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 11:13 сказано, що Отець дає Святого Духа всім, хто просить Його, але ж у Діях 8:18-23 Симон Маг просив, але не отримав Святого Духа?

Відповідь: Хоча Симон просив не Отця, а апостолів, це не є головним у даному випадку.

Натомість Симон Маг ніколи не просив, щоб його самого наповнили Святим Духом. Натомість Симон запропонував хабар, щоб отримати силу дарувати це іншим і користуватися нею. Іноді сьогодні люди хочуть використовувати Бога, а не бути використаними Богом.

Питання: У Луки 11:13 сказано, що Отець дає Святого Духа тим, хто просить Його. Чи означає це, що християни не мають Святого Духа, доки не попросять Його у Бога?

Відповідь: Як зазначається у книзі «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 47–48), ці слова були сказані до П’ятидесятниці, коли Святий Дух вилився на всіх християн. З часу П’ятидесятниці ( ) прихід Святого Духа до нового віруючого є частиною прийняття Христа у своє життя. Однак у Діяннях 8:14–17 описано незвичайний випадок, коли самарянам проповідували Євангеліє не в повному обсязі: вони прийняли хрещення в ім’я Ісуса, але нічого не чули про Святого Духа. Петро та Іван прийшли до них, поклали на них руки, і тоді вони отримали Святого Духа. Проте зазвичай Святого Духа отримують у момент віри. Як тільки християнин отримує Святого Духа, він може бути наповнений Святим Духом (Ефесян 5:18-21) або ні, залежно від того, як він перебуває у Христі.

Питання: У Лк. 11:21-22 хто є тим сильним чоловіком і тим сильнішим чоловіком?

Відповідь: У цій метафорі сильний чоловік — це сатана, а ще сильніший — Ісус Христос. Христос відбирає життя та тіла, що перебували у владі сатани. Христос тут не діє оборонно, захищаючи Своє. Навпаки, Христос діє наступально, агресивно відбираючи у сатани тих людей, які інакше належали б йому. Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 236, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 11:23, як можна розбігтися, якщо ти не з Ісусом, коли ж у Лк. 9:49-50 деякі виганяли демонів в Ім’я Ісуса?

Відповідь: Обидва твердження є правдивими. Зверніть увагу, що люди, які виганяли демонів у Луки 9:49-50, все ж робили це в Ім’я Ісуса. Отже, вони були з Ісусом. З іншого боку, вони не були частиною людської організації апостолів та сімдесяти. Див. «Коментар до Біблії для віруючих», с. 1413-1414, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 11:24-26 злий дух може повернутися з 7 додатковими духами, а не з 6 чи 8?

Відповідь: У відповіді слід врахувати дві частини.

1. Ісус не говорив, що це завжди сім і ніколи інше число. Він просто наводив приклад.

2. Число сім вважалося загальним числом повноти, і, можливо, Ісус мав на увазі, що повернеться «повний набір» демонів.

У нашому житті не існує «духовної нейтральності». Якщо хтось відчуває порожнечу через те, що демони пішли, — це чудово. Але як віруючий він повинен наповнитися Святим Духом, інакше демони можуть повернутися, і навіть у гіршому вигляді.

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 822, та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 986, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Лк. 11:27–28 деякі люди помилково вважають сім’ю та материнство важливішими за Бога?

Відповідь: І добрі речі, і злі можуть стати ідолами. Наприклад, сім’я — це добре, і бути близьким до своєї сім’ї — це добре. Але якщо ваша сім’я каже вам робити те, що суперечить Божим настановам, то вам потрібно бути ближчим до Бога, ніж до своєї сім’ї. Я знаю дві подружні пари, які розлучилися головним чином тому, що сім’я одного з подружжя не схвалювала іншого з подружжя. Бог ненавидить розлучення, і коли ти розлучаєшся зі своїм партнером лише тому, що слухаєш свою родину, ти грішиш перед Богом.

Питання: Як у Луки 11:27-28 деякі люди грішать, шануючи Марію майже на тому ж рівні, що й Ісуса?

Відповідь: Ісус не заперечував, що Марія була благословенна, але важливіше було слухати Боже слово і виконувати його, ніж називати Марію благословенною. Називати її благословенною — це нормально, але ніде в Біблії не сказано, що ми маємо її обожнювати чи поклонятися їй. У Катехізисі Римо-католицької церкви Марію називають Посередницею (співпосередницею) та Спокутницею (співспокутницею) разом із Христом. Як зазначено в «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (с. 986), захоплення Ісусом та Його матір’ю не замінює послуху Ісусу.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1414, та в «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 822.

Питання: Що в Лк. 11:29–30 малося на увазі під «знаком Йони»?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Йона, безперечно, виглядав би дивно для ніневійців. Після трьох днів і ночей, проведених у великій рибі, його шкіра, ймовірно, була повністю вибілена, а волосся, можливо, частково випало. Однак Ісус тут не згадує ні про шкіру, ні про зовнішній вигляд.

Відповідь: Фарисеї просили про чудесний знак на їхню вимогу, а Ісус тут, як і Йона, не зробив би абсолютно нічого, крім того, що проповідував би їм. Так як Йона ніколи не творив чудес, то й Ісус не творив би чуда на їхню вимогу. І все ж ніневійці покаялися, коли почули проповідь Йони, але чи покаялися б фарисеї, почувши проповідь Сина Божого? Якщо ні, то наскільки жорстокосердими виглядали б фарисеї навіть у порівнянні з жорстокими, але покаяними ніневійцями.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 236, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Лк. 11:29–30 свідчить про те, що Ісус вірив у те, що Йона був історичною постаттю?

Відповідь: Деякі ліберальні християни стверджують, що Книга Йони була символічною. Однак жодна історична єврейська постать чи ранній християнин не давала жодних ознак того, що вони розглядали її інакше, ніж як історичну. Тут Ісус використовує історичний факт про Йона та ніневійців, щоб підкреслити серйозність їхньої відсутності покаяння. Так само, як цариця Шеби була історичною постаттю, так і Йона був історичною постаттю. Аргумент Ісуса ґрунтувався б на оманливій передумові, якби Сам Ісус вважав цю історію вигаданою. Якщо повернення Йони через три дні й ночі з черева великої риби було прообразом смерті та воскресіння самого Ісуса, то, якщо ви вважаєте, що історія про Йона була лише символічною, чи вірите ви, що смерть і воскресіння Ісуса також є лише символічними?

Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1414–1415; «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 236; та «Новий міжнародний коментар до Біблії» (New International Bible Commentary), с. 1207 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 11:31 «цариця півдня» повстане проти того покоління?

Відповідь: Цариця Півдня — це цариця Шеби, яка відвідала царя Соломона (1 Цар. 10:1–10). У євреїв, безперечно, не було виправдання тому, що вони були далекі від Галілеї, з огляду на приклад цариці Шеби, яка прийшла з набагато більшої відстані, щоб послухати Соломона, а вчення Ісуса було величнішим за вчення Соломона.

Питання: Як, згідно з Лк. 11:32, чоловіки Ніневії засудять те покоління?

Відповідь: Євреї не могли сказати ані того, що вони були надто грішними, ані того, що вчення Ісуса було їм надто чужим. Приклад мешканців Ніневії покаже їм, що грішні чужинці з Ніневії покаялися під час проповіді Йони, а вчення Ісуса є більшим за вчення Йони.

П: Що мав на увазі Ісус у Лк. 11:34, коли сказав, що якщо око темне, то й усе тіло сповнене темряви?

В: Ісус використав фізичну ситуацію як аналогію духовної істини. Якщо ваші очі темні (не здатні бачити), то ви всі не бачите жодного світла. Так само, якщо вашим єдиним духовним джерелом є темрява, не дивно, що те, що всередині вас, — це темрява. Іноді у людей може бути світло, яке швидко згасає, або ж стає надто тьмяним, щоб бути корисним і приносити будь-яку користь. Ісус є Світлом, яке запалило світильник, тож не дозволяйте своєму світлу тьмяніти чи згасати. Див. «The Expositor’s Greek Testament», т. 1, с. 551, та «Believer’s Bible Commentary», с. 1415, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 11:38–41 Ісус не показав доброго прикладу гігієни й не вмив руки перед їжею?

Відповідь: У Старому Завіті Бог не наказував людям мити руки перед їжею. У митті рук немає нічого поганого, але якщо ви робите це настільки релігійно, що вважаєте це ознакою праведності перед Богом, тоді це стає для вас неправильним. Ісус тут наголошував на чомусь важливішому, ніж особиста гігієна. Коли люди починають вигадувати правила і стверджувати, що для того, щоб слідувати за Богом, потрібно дотримуватися їхніх правил, Ісус заперечував це. Це тісно пов’язано з Луки 11:45-46, де Ісус сказав, що вони нехтують тим, що сказав Бог, і замінюють Божі заповіді людськими правилами.

Не кажіть, що Бог щось сказав, якщо Він насправді цього не говорив, як зазначено в Приповістях 30:5-6 та 1 Коринтян 4:6.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 237; «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 986; «Біблійний коментар віруючого», с. 1415–1416; та «Євангельський коментар до Біблії», с. 822 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Луки 11:42–54 Ісус так суворо дорікнув фарисеям?

Відповідь: Ісус висловив своє глибоке розчарування цими людьми. З одного боку, вони мали великі знання Писання і передавали їх іншим. З іншого боку, вони не мали любові до Бога, і Ісус був розчарований тим, що вони відкинули Божий задум щодо себе (Лк. 7:30). Вони любили всіх померлих пророків; проблеми у них виникали саме з живими.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі Тоні Еванса», с. 987.

Питання: Чому в Лк. 11:49 Бог послав пророка до народу, якщо знав, що той народ вб’є пророка?

Відповідь: Бог надзвичайно терплячий і надає людям можливості навернутися до Нього. Навіть коли люди вбивають благочестивого пророка, іноді ті самі люди згодом каються і навертаються до Бога, як, наприклад, це зробили індіанці аука в Еквадорі після того, як вони вбили Джима Елліота та інших християнських місіонерів.

Питання: Хто такий Захарія, згаданий у Лк. 11:51 та Мт. 23:35?

Відповідь: Найімовірніше, це був священик Захарія, якого вбив Йоас (2 Хронік 24:20-21). Це міг бути і пророк Захарія, або ж обидва вони були однією й тією ж особою. Авель був першою людиною, яка прийняла мученицьку смерть у Біблії. Священик Захарія був останньою людиною, яка прийняла мученицьку смерть в останній книзі єврейського Старого Завіту, 2-й книзі Хронік. Цікавим збігом є те, що це можна підсумувати так: «вони вбивали пророків від А до Я». Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1416, та «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 237, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 11:52, якими способами сучасні релігійні та обізнані в релігії вчителі іноді можуть насправді заважати людям наблизитися до Бога?

Відповідь: Вони мали істину, «ключ» до вічного життя, але не тільки самі не користувалися ним, а й відмовляли інших від того, щоб вони його пізнавали та використовували.

Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1416–1417, та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 956–957, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 11:53–54 до Ісуса зверталися з такою кількістю запитань?

Відповідь: Писарі та фарисеї задавали Йому стільки запитань не тому, що хотіли навчитися від Нього, а щоб заманити Його в пастку, змусивши необережно сказати щось суперечливе або таке, про що Ісус пізніше міг би пошкодувати. Див. «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 555, та «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1207, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 12:1 Ісус порівняв вчення фарисеїв із дріжджами?

Відповідь: Дріжджі тут є метафорою лицемірного вчення. Дріжджі не видно, проте їхнє розмноження та вплив глибоко змінюють тісто. Цей процес повільний і таємний, але вони повністю проникають у тісто й беруть над ним гору. Вчення фарисеїв було подібним. Ісус не вважав вчення фарисеїв просто небажаним, а скоріше духовно смертоносним. Так само й сьогодні існує вчення, яке, якщо люди в нього вірять, є духовно смертоносним. На щастя, у цьому метафоричному сенсі Бог може повернути людей із мертвих. Те саме Ісус сказав, але в іншому контексті, у Марка 8:15. Див. «The Expositor's Greek New Testament», т. 1, с. 555; «The Tony Evans Bible Commentary», с. 987; та «New International Bible Commentary», с. 1208 для додаткової інформації.

Питання: Що Ісус мав на увазі, говорячи про лицемірство в Євангелії від Луки 12:2?

Відповідь: Грецьке слово «hypokrisis» спочатку позначало людину, зазвичай актора, яка носила маску. Рано чи пізно всі втрачають маску, і люди бачать їхнє справжнє обличчя. Хоча лицемірство є гріхом, Ісус у цьому вірші наголошує на тому, що воно є нерозумним. Уявіть на мить, що людина могла б уникнути покарання за будь-який злочин, який вона захотіла б скоїти; однак про це дізналися б її батьки, діти, друзі та поліція. У такому разі, скільки злочинів вона хотіла б скоїти за таких обставин? Загалом, люди зазвичай недооцінюють ймовірність того, що їх викриють, порівняно з реальним станом речей. Частково це пов’язано з тим, як ми оцінюємо ситуацію. Якщо ви робите щось 99 разів і вам це сходить з рук, а на сотий раз вас викривають і ви потрапляєте до в’язниці, чи вважатимуть люди, що: а) це дуже добре, бо рівень успіху становив 99 %, чи б) вас викрили, ви потрапили до в’язниці і, можливо, зруйнували своє життя. Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 237, «Біблійний коментар віруючого», с. 1417, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 822–823, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Лк. 12:6 та Лк. 12:59 мається на увазі під «пенні» або мідною монетою?

Відповідь: У Лк. 12:6 та Мт. 10:29 це була римська монета, яка називалася «ассаріон» і становила одну шістнадцяту частину денарія — що дорівнювало денній заробітній платі. Це слово в Біблії вживається лише в Лк. 12:6 та Мт. 10:29.

У Луки 12:59; Марка 12:42 та Луки 21:2 вжито слово «лептос» — це єврейська мідна монета, вартість якої становила приблизно одну восьму цента.

Докладнішу інформацію див. у «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт», с. 237, 240.

Питання: Як ми можемо покластися на обіцянку, наведену в Лк. 12:11–12, і що в ній не обіцяно?

В: Нам обіцяно, що коли нас приведуть перед суддів через переслідування за віру, Святий Дух підкаже нам, що сказати, аби ми стали добрими свідками Христа.

Там НЕ сказано, що нам будуть підказані слова, які найбезпечніше виголосити або які змусять їх відпустити нас на волю. Але нашою турботою має бути свідчення про Христа, а не наша безпека.

Також там не сказано, що ми не повинні готуватися перед тим, як проводити біблійне вивчення чи проповідувати.

Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1418, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 12:14 Ісус так і не розділив спадщину між тим чоловіком та його братом?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Запитав лише той чоловік, а не його брат. Не дуже доцільно вирішувати суперечку між двома сторонами, якщо одна зі сторін ніколи не просила про це, не бажала цього чи не погодилася на таке вирішення.

2. Головною метою приходу Ісуса на землю не було вирішення дрібних цивільних справ. Вирішення спору було б доброю справою, якби це не відволікало від того, для чого Ісус перебував тут.

3. Уже існували суди, до яких цей чоловік міг звернутися.

4. Гроші не є благословенням, коли людина більше турбується про гроші, ніж про Бога, як зазначив Ісус у Луки 12:21.

Лука не уточнює, чи брат цього чоловіка чинив йому кривду, чи той просто жадав отримати більше. Ймовірно, Лука цього не знав, але, оскільки наступні вірші присвячені жадібності, принаймні хтось із них був жадібним. У ширшому контексті не мало значення, хто саме був жадібним, бо в будь-якому разі цей чоловік упустив свій шанс. Надзвичайно сумно усвідомлювати, що цей чоловік, який жив у той час, мав щастя побачити Ісуса — Бога у плоті. Проте замість того, щоб попросити Ісуса навчити його чи дати йому вічне життя, він хотів лише, щоб Ісус вирішив дрібну справу. Просити Бога про дрібниці — це нормально. Однак чи не буває так, що сьогодні ми часто звертаємося до Бога в молитві з приводу дрібниць, ігноруючи при цьому важливі речі?

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих», с. 1418.

Питання: Що саме зробив неправильно багатий чоловік у Лк. 12:15-21?

Відповідь: У багатія була серйозна проблема, але вона полягала не в тому, що він зробив щось неправильно. Навпаки, проблема полягала в тому, чого він не зробив правильно. Міркування про майбутнє, подяка Богові та питання про те, як він міг би допомогти іншим, оскільки Бог так щедро його благословив, очевидно, були дуже далекими від його свідомості. Багатію не потрібно було будувати нові комори, щоб зберігати більше, ніж йому було потрібно. Йому просто потрібно було роздати їжу бідним.

Як хтось колись сказав: «Людина планує, а Бог розпоряджається». Так само, як лицемірство є нерозумним у Луки 12:2, так і турбота про гроші є нерозумною тут, у Луки 12:28-29.

Це має подібності до Псалма 49:5–10, 16–17 та до апокрифічної книги Сираха 11:18–19. Див. «The Expositor’s Greek New Testament», т. 1, с. 557; «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 238; «The Tony Evans Bible Commentary», с. 988; «The Evangelical Commentary on the Bible», с. 822–823; «New International Bible Commentary», с. 1209–1210; та «Believer’s Bible Commentary», с. 1419 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 12:23–31 люди турбуються?

Відповідь: Лука наводить тут кілька причин.

а) Ми надто турбуємося про те, як забезпечити себе та свою сім’ю найнеобхіднішим — їжею та одягом (Лк. 12:23, 29). Ми повинні мати віру в те, що Бог про нас дбає.

б) Ми турбуємося про свою цінність і значення (Лк. 12:24). Нам слід дбати про те, щоб ім’я Боже прославлялося на землі. Насправді в очах світу нас, можливо, не вважають дуже цінними, але важливим є те, як нас бачить Бог.

в) Ми турбуємося про своє тіло та здоров’я (Лк. 12:25). Ми повинні дбати про себе, але як щодо духовних і фізичних потреб Божого народу?

г) Ми турбуємося про свою зовнішність, фізичну красу та моду (Лк. 12:27). Нам слід більше дбати про те, щоб Ісус виглядав прекрасно, коли Він сяє в нашому житті.

e) Ми турбуємося про все, про що, на думку світу, нам слід турбуватися (Лука 12:30). Ми повинні усвідомити, що, будучи приходьками та чужинцями в цьому світі, ми просто більше не переймаємося багатьма речами, про які турбувалися, коли ще були частиною цього світу.

Загалом, коли у вас виникає спокуса турбуватися, подумайте про ці речі. Ми не повинні турбуватися, тому що: а) нам наказано цього не робити (Лк. 12:22); наша віра може уберегти нас від турбот (Лк. 12:28 і далі); перестаньте шукати те, чого прагне світ (Лк. 12:30), а натомість ревно шукайте Царства Божого (Лк. 12:31), бо Отець із радістю дасть вам Царство (Лк. 12:32).

Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1419–1420, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи стосується «мале стадо» у Лк. 12:32 класу помазаних у кількості 144 000 осіб, як вчать Свідки Єгови?

Відповідь: Ні. Свідки Єгови вчать цього, зокрема, у книзі «Найвеличніша людина, що коли-небудь жила» (1991 р.), розділ 78. Ні тут, ні в «Одкровенні» немає жодної згадки про те, що Небо обмежене 144 000 людей. Насправді Ісус не вчить про якесь майбутнє «мале стадо», а звертається саме до того малого стада, яке зараз стоїть прямо перед Ним. Ця «мала отара» — це учні Ісуса, включаючи Юду. Ми — як беззахисні вівці, випущені у ворожий світ. Самі по собі ми безсилі проти Сатани, демонів та інших «вовків», але ми маємо силу Христа. У Посланні до Римлян 8:35–39 сказано, що, незважаючи на те, що ми є беззахисними вівцями, Бог обіцяв, що ніщо не відлучить нас від Його любові.

Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 148–149, «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1209, та «Біблійний коментар віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1420, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як нам це робити, про що йдеться в Лк. 12:33?

Відповідь: Там сказано продати майно; слово «усе» в грецькому тексті не вказано і не мається на увазі. Але мається на увазі жертовне давання, тобто давання до болю, щоб забезпечити бідних і служіння.

Можна дискутувати, чи основною метою було допомогти бідним, чи уберегти віруючих від обтяження майном. Проста відповідь полягає в тому, що обидві причини є слушними.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 964, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в притчі з Лк. 12:37 є надзвичайно незвичайним?

Відповідь: Більшість притч Ісуса викладають істини в контексті та у спосіб, які слухачі можуть добре зрозуміти. Ця притча теж починається саме так. Але ідея про те, що Господь винагороджує пильних і слухняних слуг тим, що сам їм служить, є абсолютно нечуваною. Який Господь, маючи здоровий глузд, зробив би таке? Саме тоді, коли Його слухняні слуги готові негайно вступити в дію й служити Йому, Він міняє ролі й зворушливо служить їм.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1420–1421, та у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1209–1210.

Питання: Як у Лк. 12:41–44 Ісус відповів на запитання Петра про те, для кого призначене це вчення?

В: Ісус відповів на це іншою притчею. Це вчення Ісуса адресоване кожному слузі, який чекає (або повинен чекати) на повернення Господаря. Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі Тоні Еванса», с. 988–989.

П: Що означає притча про рабів, які чекають на повернення господаря, у Лк. 12:42–48?

В: Існує три чіткі тлумачення цієї притчі.

За часів Ісуса, можливо, не всі люди чекали на Месію, але вони мали б чекати.

З часу вознесіння Христа на Небо нам наказано пильнувати, чекаючи на Його повернення. Ісус натякає на затримку перед Своїм Другим приходом.

У будь-який час люди повинні шукати Бога та Його спасіння.

Ця притча може стосуватися кожного, але особливо вона стосується віруючих, тобто рабів господаря, коли вони мають владу чи вплив над іншими віруючими. Нам слід ретельно обмірковувати, як ми витрачаємо свій час і ресурси, очікуючи на повернення Господаря. Ми також повинні ретельно замислюватися над тим, як ми ставимося до інших. Поки господаря не було, слуги все одно мали роботу. Те саме стосується й нас.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 966–967, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 823, для отримання додаткової інформації.

Питання: Наскільки поганим є слуга в цій притчі (Лк. 12:45)?

Відповідь: Слуга навіть не намагається виконувати наказ свого господаря. Він зухвало непокірний, бо вважає, що до повернення господаря ще багато часу. Він привласнює майно господаря та інших слуг для власних цілей і задоволення. Див. «The Expositor's Greek New Testament», т. 1, с. 562 для додаткової інформації.

Питання: Як, згідно з Лк. 12:45, будуть судитися невірні слуги Бога, Господа?

Відповідь: Деякі, справжні віруючі, будуть засуджені до втрати нагороди, як показано в 1 Коринтян 3:12-17.

Інші, які не служили Богу, хоча, ймовірно, вважали себе Божими слугами, будуть знищені, як показують 1 Коринтян 3:16-17, Матвія 7:21-23, Євреїв 6:4-8 та 2 Петра 2:1-3. Вони не були спасенні й потраплять до пекла. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 989, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1421, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що вчить нас уривок з Луки 12:47-48 про знання та відповідальність?

Відповідь: Слуга, який мав знання, буде суворо покараний. Слуга, який не мав знань, буде покараний м’якше. Існують різні ступені покарання. Це можна підсумувати словами з Луки 12:48: «Кому багато дано, від того багато й вимагатимуть». Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1421, для отримання додаткової інформації.

Питання: Про яке хрещення йдеться в Лк. 12:49-52?

Відповідь: Це стосується тієї реальності, символом якої є наше хрещення. Це стосується смерті та воскресіння Христа. Вогонь тут може означати очищення, суд або й те, й інше. Див. «Складні вислови Біблії», с. 471–472, «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 968, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1421, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 12:49, 51 Ісус, Князь Миру, прийшов не для того, щоб принести мир, а щоб принести розбрат? (Це питання підняв мусульманин Ахмед Дідат.)

Відповідь: З Ісусом ми маємо мир у трьох аспектах, але не в четвертому.

1) Ісус прийшов, щоб принести нам мир і примирення з Богом.

2) Ми також маємо мати мир із нашими братами та сестрами у Христі.

3) Наскільки це можливо, ми маємо мати мир з усіма людьми.

X 4) Однак люди будуть протистояти нам, оскільки ми несемо істину Євангелія. І Ісус, і Павло заздалегідь попереджають нас, що люди будуть ненавидіти нас, відокремлюватися від нас і переслідувати нас через Євангеліє.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 989, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Лк. 12:50 Ісус був обмежений, доки не відбулося це хрещення?

Відповідь: Це хрещення не є хрещенням Ісуса від Івана, оскільки воно вже відбулося. Натомість це стосувалося смерті Ісуса на хресті та її наслідків, зокрема Його воскресіння та вилиття Святого Духа в день П’ятидесятниці. Лише тоді Святий Дух оселиться у всіх віруючих і виконуватиме ту справу, для якої Ісус послав Його.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 472–475; «Біблійний коментар для віруючих», с. 1421; «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 239; та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 989 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Лк. 12:51 Ісус, Князь Миру, став причиною не миру на землі, а розбрату?

Відповідь: Слідування за Ісусом принесло розбрат, але не обов’язково війну та насильство. Навіть коли невіруючі застосовують насильство, щоб переслідувати християн, саме невіруючий, а не християнин, вдається до насильства. Навіть серед членів нашої власної родини можуть бути невіруючі, які переслідуватимуть нас. Це майже так, ніби батько каже: «Моя дитина, можливо, бреше, краде, зловживає алкоголем, але принаймні вона не є християнином!» Ісус повторює дуже схожу думку в Міхея 7:5-7. У Івана 15:18-21 Ісус сказав нам не дивуватися цим переслідуванням. Див. «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 239, та «Біблійний коментар для віруючих», с. 1422, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 12:52-53 християни можуть шанувати своїх батьків і не дратувати своїх дітей, оскільки Євангеліє принесе розкол у родині?

Відповідь: Християни повинні шанувати своїх батьків і слухатися їх, якщо тільки батьки не наказують їм робити щось, що суперечить Божому слову. Аналогічно, люди повинні дотримуватися постанов міста чи селища, в якому вони живуть, за винятком тих випадків, коли це суперечить законам штату чи провінції. Люди повинні дотримуватися законів свого штату чи провінції, за винятком випадків, коли це означало б непокору національним законам.

Християни повинні цінувати свою сім’ю та бути миротворцями, усвідомлюючи при цьому, що Євангеліє спричиняє розбрат. Ми повинні бути обережними, щоб не відокремлюватися від інших, тим більше, що Євангеліє іноді змушує інших відокремлюватися від нас.

Питання: У Лк. 12:57–59, що мав на увазі Ісус, кажучи, що не можна вийти, доки не буде сплачено останню копійку?

Відповідь: Коли людина ні просить, ні отримує милосердя, справедливість може бути суворою.

Питання: У Лк. 12:59, Лк. 21:2 та Мк. 12:42, якщо поглянути на це з легшого боку, чому фізики-частинки могли б зацікавитися цими віршами?

Відповідь: У Луки 12:59 грецький текст буквально говорить, що вони не вийдуть, доки не сплатите останнього лептона. У Луки 21:2 згадуються два лептони. У сучасній фізиці лептони — це клас субатомних частинок, до яких належать електрони та нейтрино, тож можна сказати, що вони не вийдуть, доки не сплатять останнього лептона.

Питання: Чому, як зазначено в Лк. 13:1, деякі люди розповіли Ісусу про галілеян, чию кров Пілат змішав із їхніми жертвами?

Відповідь: Для євреїв це було б огидним. Вони або хотіли почути від Ісуса його реакцію, його пояснення, чому Бог дозволив, щоб це сталося, або підтвердження, що такого не можна терпіти. Оскільки це, ймовірно, сталося в Єрусалимі, це вказує на те, що Ісус у той час не перебував у Єрусалимі. Вони хотіли знати, як Ісус відповість на проблему зла та страждань у цьому конкретному випадку. Чи були ці люди грішнішими за інших, чи це було щось інше? Можливо, це були зелоти, які прагнули словесної підтримки для повстання проти Риму.

Якщо перший приклад стосувався лиха, спричиненого злим чоловіком, то другий приклад — лиха, яке ніхто (принаймні навмисно) не спричинив.

Т. В. Менсон у книзі «Вислови» (Sayings), с. 273, також зазначає, що, можливо, вони розповіли про це Ісусу, щоб Він висловив якусь критику на адресу Пілата, яку вони могли б передати Пілату. Зверніть увагу, що Ісус взагалі не критикував і не згадував Пілата.

Чого б вони не хотіли, реакція Ісуса, Його відповідь і те, що Він підтвердив, були, ймовірно, цілком несподіваними. Ісус мовчки пропустив докір щодо того, що всі вже знали як зло, і натомість зосередився на тому, чому це сталося з ними. З відповіді Ісуса можна зробити три спостереження.

1. Це трапляється з людьми загалом, бо ми грішники, але це не мало нічого спільного з чимось конкретним, що вони зробили.

2. Однак помилково вважати, що їхнє покарання, у короткостроковій перспективі, було справедливим порівняно з іншими галілеянами. Не можна зробити висновок, що вони були гіршими грішниками, ніж інші.

3. Хоча Ісус ніколи не виправдовував цей вчинок і не казав, що він був добрим, із зла Пілата можна було винести один корисний урок. Рано чи пізно всі так само загинуть, якщо не покаються.

Пілат чинив подібні речі, як свідчить Йосип Флавій у «Старожитностях юдеїв», книга 18, розд. 3.2, с. 379, та «Війнах юдеїв», книга 2, розд. 9.4, с. 479. Див. «Грецький Новий Завіт коментатора» (The Expositor's Greek New Testament), т. 1, с. 564, «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1210, та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 824 для додаткової інформації.

Питання: У Лк. 13:6-9, у чому полягає сенс притчі про фігове дерево?

Відповідь: Яку роль відіграють плоди для фігового дерева? У цьому випадку — і ніякої, і все. Утворення фіг вимагає поживних речовин, які фігове дерево могло б використати для того, щоб стати міцнішим і вищим. Фіги призначені лише для того, щоб з них виросли нові дерева; вони ніяк не допомагають самому дереву. Однак, якщо дерево не приносить фіг, господар накаже його зрубати, тож у цьому сенсі фіги є справді дуже важливими для дерева.

Тут є два взаємодоповнювальні значення.

Загальне застосування: Хоча це не був сезон інжиру, можна було б подумати, що інжирове дерево біля дороги, можливо, захищене від найсуворіших зимових умов, вже могло мати трохи інжиру. Коли б Ісус не прийшов, ми маємо бути готові. Якщо ви не приносите добрих плодів у своєму житті, настане суд.

Настав час: зазвичай фігові дерева починають плодоносити лише на четвертий рік. Не вказано, чи господар чекав три роки від моменту посадки фігового дерева, чи три роки від моменту, коли воно мало б вперше принести плоди. Проте, незважаючи на це, слуга попросив господаря почекати до четвертого року. Коли Бог хоче, щоб ми щось зробили, ми маємо бути готові. Інакше можливість може бути втрачена.

Конкретне застосування: фігове дерево символізувало єврейський народ. Ісусу було дано знак щодо того, чи прийме Його єврейський народ у цілому, і відповідь була: ні, не прийме.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 240; «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 970; та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 989 для отримання додаткової інформації.

Питання: Лк. 13:12; Чи всяка фізична інвалідність є демонічною?

Відповідь: Зовсім ні. У Євангелії від Івана 9:1-5 йдеться про чоловіка, який народився сліпим, і ми не маємо жодних вказівок на те, що демони мали до цього якийсь стосунок.

Питання: У Лк. 13:13, чи повинні ми так само охоче співпрацювати у служінні з людьми, які мають фізичні хвороби, інвалідність або духовні проблеми?

Відповідь: Якби ми цього не робили, то ми б виключили Павла, який мав «терня в тілі», Тимофія, який часто хворів на шлунок, Матвія, який мав сумнівну професію митника, або Петра, який колись зрікся Ісуса. Було б справді дуже сумно сказати, що ці люди достатньо добрі для Бога, але недостатньо добрі для нас, оскільки ми не лише намагаємося бути їхніми суддями, а й намагаємося бути суворішими суддями, ніж сам Бог. Плідне служіння й так не залежить від нашої сили — фізичної чи іншої, — а від Божого Духа.

Немає абсолютно ніяких підстав стверджувати, що людина з інвалідністю чи фізичним захворюванням не може бути такою ж ефективною та корисною, як та, що не має таких проблем. Насправді, іноді Бог може використати їхнє становище для Своєї слави. Навіть можна стверджувати, що слід особливо шукати тих, хто має труднощі або кого вважають незначними, як партнерів у служінні.

Що стосується духовних проблем, то відповідь така: «залежить від обставин». Якщо людина покаялася і позбулася гріха, що її переслідував, чесно визнала, що було тоді і що є зараз, — повністю прийміть її. Можливо, вам не варто знову ставити цю людину в ситуацію, яка є для неї спокусливою. Так само, якщо людина має слабкість у певній сфері, то, можливо, не варто доручати їй роботу, де вона може легко впасти. Деякі християни, такі як Мартін Лютер, страждають від нападів депресії. Але перш ніж відкинути їх як негідних воїнів Христа, погляньте на все, що зробив Лютер, навіть попри величезний опір.

Питання: Чому в Лк. 13:14 начальник синагоги вважав, що зцілювати в суботу — це неправильно?

Відповідь: Фарисеї мали 39 категорій праці. Оскільки вони тлумачили будь-який творчий акт чи виробничу діяльність як працю, зцілення когось вважалося б і тим, і іншим. Очевидно, що як Божий Закон, так і їхні додаткові вигадані обмеження мали для них вищий пріоритет, ніж Сам Бог. Якщо Бог дарував зцілення в суботу, хто вони такі, щоб стверджувати, ніби Бог не може зцілювати? Будьте обережні, коли намагаєтеся сказати Богові, що Він має підкорятися вашим правилам, або навіть тим правилам, які Він Сам нам дав.

Питання: Чому в Лк. 13:15-17 Ісус так відповів керівникам синагоги?

Відповідь: Ісус міг би послатися на Закон Старого Завіту (щодо якого цей чоловік мав інше тлумачення) або на те, що Він є Месією (чого цей чоловік, ймовірно, не визнавав). Натомість Ісус викрив власну непослідовність і відсутність співчуття у цього чоловіка.

Згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 971, існувало багато прикладів того, як рабини навчали допомагати тваринам у надзвичайних ситуаціях у суботу. (Однак у Кумрані вони стверджували, що в суботу не слід допомагати тваринам взагалі, навіть якщо вона впала у колодязь або народжувала.) Часто під час спілкування з іншими важливо починати з «спільної позиції» — того, що ви обоє визнаєте. Лише після цього, якщо ви вкажете на непослідовність іншої сторони, тільки тоді вона (можливо) усвідомить необхідність розглянути іншу точку зору.

До речі, такий спосіб аргументації називається «аргументацією від меншого до більшого». Це був поширений спосіб, яким рабини висловлювали свої думки.

Ісус викрив, що, хоча зовні здавалося, ніби вони прагнуть пізнати релігійні істини, насправді вони не були зацікавлені в тому, щоб Бог діяв у їхньому житті.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 240; «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 970; та «Євангельський коментар до Біблії», с. 824, 825 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 13:15–17, окрім Біблії, звідки ми знаємо, що синагоги існували в біблійні часи, а не з’явилися пізніше?

В: Одним із доказів того, що вони були графами, є напис про Теодота, знайдений наприкінці XIX століття, присвячений елліністичному єврею на ім’я Теодот, син Веттеноса. Теодот був священиком і головою синагоги, сином і онуком голови синагоги. Цю напис, найімовірніше, було зроблено до 70 року н. е. Див. «Словник контексту Нового Завіту», с. 534, для отримання додаткової інформації.

П: Чому в Лк. 13:18–21 Царство Боже порівнюється з гірчичним зерном або дріжджами (закваскою)?

Відповідь: І те, й інше росте самостійно. Гірчичне зерно крихітне, але доросла гірчична рослина сягає близько 10 футів (3 метри) у висоту. Можливо, Ісус використав обидві метафори тому, що гірчичне зерно росте зовні, а закваска — зсередини. Закваску не можна побачити, але вона дає результат, який можна побачити у вигляді пухкого хліба зовні.

Цей уривок також важливий тим, що дріжджі тут символізують добро, оскільки він врівноважує інші уривки, де дріжджі є метафорою поганого вчення фарисеїв. Таке використання дріжджів показує, що не можна брати порівняння з певним значенням і надавати цьому слову однакове значення в усій Біблії, не зважаючи на контекст.

З іншого боку, у «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1424, та «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 240–241, вважається, що дріжджі завжди символізують зло та розпад. «Євангельський коментар до Біблії» (The Evangelical Commentary on the Bible), с. 824, стверджує, що в цьому випадку таке тлумачення є неправильним.

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 972, та «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1424, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи символізують птахи в Лк. 13:19 язичників чи зіпсованих і фальшивих віруючих?

Відповідь: Думки християн розходяться. Йдеться про інших створінь, які не є частиною великого куща, але користуються його тінню чи благами. Дехто вважає, що це стосується благословенних язичників. Інші вважають, що це неправдиві віруючі, яким не місце в церкві, але які все одно там перебувають.

Згідно з «Біблійним коментарем віруючого» (с. 1424), це стосується нечестивих. Однак «Євангельський коментар до Біблії» (с. 824) не погоджується з цим.

Питання: Чому в Лк. 13:23–27 спасаються лише деякі?

Відповідь: Учні, можливо, сподівалися, що велике вчення Ісуса та Його чудеса переконають майже всіх. Вони, ймовірно, були розчаровані, коли цього не сталося, і тому Ісус пояснив, що шлях до спасіння є вузьким. Спасіння отримають не ті, хто бачив і чув Ісуса, а ті, хто прийняв рішення та відреагував на почуте. Там не сказано, що під час подорожі треба пройти крізь вузькі ворота або чекати, поки ці ворота з’являться. Натомість там буквально сказано «намагатися» увійти через вузькі ворота.

Хоча Ісус не відповів на додаткове запитання, чому спасаються лише деякі, ми можемо зробити низку спостережень і висновків.

1. Ті, хто помирає, досягнувши віку відповідальності, явно чи неявно обрали свою долю.

2. Бог «затримується» з судом, бо хоче дати людям можливість покаятися (2 Петра 3:9).

3. Бог не зобов’язаний надавати можливості для покаяння вічно, ані навіть продовжувати надавати їх, доки людина ще жива. Ті, хто богохульствує проти Святого Духа, не завжди гинуть миттєво.

4. Зрештою, Бог не відчуває докорів сумління щодо того, що відправляє людей до місця призначення, яке вони обрали.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 241, «Біблійний коментар для віруючих», с. 1424, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 825, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 13:25, хто саме стукає у цій притчі?

Відповідь: Хоча в притчі про це прямо не сказано, Ісус чітко натякає, що єврейський народ буде стукати, але його не впустять, якщо він відкине Його.

Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1424, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому у Лк. 13:31 ці фарисеї повідомили Ісусу, що Ірод Антипа (син Ірода Великого) планує вбити Його?

Відповідь: Це могло статися з кількох причин.

1. Можливо, ці конкретні фарисеї симпатизували Ісусу й дбали про Його безпеку.

2. З іншого боку, можливо, вони просто хотіли, щоб Ісус пішов. Можливо, ці фарисеї не так вже й прагнули смерті Ісуса; вони просто хотіли, щоб Він не заважав їм. Див. також наступне запитання. «Коментар до Біблійних знань: Новий Завіт» (с. 241–242) підтримує цю точку зору.

3. Нарешті, якби вони змогли розповісти людям, що Ісус втік, рятуючи своє життя, коли почув погрозу, це підірвало б авторитет Ісуса в очах народу як могутнього Месії.

Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1424; «Грецький Новий Завіт для тлумачів» (The Expositor's Greek New Testament), т. 1, с. 569; «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 825; та «Новий міжнародний коментар до Біблії» (New International Bible Commentary), с. 1211, щоб дізнатися більше про те, як Ісусу могли повідомити про це з різних мотивів.

Питання: Чи доводить Лк. 13:31, що Ірод Антипа планував вбити Ісуса?

Відповідь: Ні, цей вірш ані не підтверджує, ані не спростовує цього. Біблія записує слова фарисеїв, але не вказує, чи говорили вони правду. Сьогодні люди часто чують погрози й мусять на них реагувати, не знаючи, чи вони справжні, чи ні.

Питання: Що означала відповідь Ісуса на цю погрозу в Лк. 13:31–33?

Відповідь: З цього вірша можна зробити три висновки.

1. Ісус назвав Ірода Антіпа хитрою лисицею, що не було компліментом. У ті часи лисицю вважали незначною твариною. Лисицю також вважали хитрою — як тоді, так і сьогодні.

2. Ісус не боявся його і не мав нічого проти того, щоб вони повторили Його відповідь Іроду.

3. Ісус знав, що помре на хресті, але Він також знав, що все відбудеться за Божим планом.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1424, «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 824, та «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 974.

Питання: У Лк. 13:35, у чому полягає значення слів «блаженний той, хто приходить в ім’я Господнє»?

Відповідь: Ісус міг би просто сказати: «Ви повинні говорити: “Благословенний Ісус, Месія”, або щось подібне». Однак, оскільки вони не визнавали, що Ісус є Месією, Ісус милостиво виклав це в термінах, які вони могли прийняти. Вони не потрапили б до Небес, доки не визнали б істинного Месію, ім’я якого для них було невідомим.

Цікаво порівняти те, як Ісус і Павло «робили все можливе», намагаючись донести істину, з тим фактом, що вони ніколи не йшли на компроміси щодо змісту Євангелія.

Питання: Чому, згідно з Лк. 14:1, фарисей, який обіймав керівну посаду, дозволив Ісусу навчати у своєму домі?

Відповідь: Не всі фарисеї та правителі були проти Ісуса — запитайте Йосипа з Ариматеї та Никодима. Насправді, як показує Дії 15:5, після воскресіння фарисеїв було достатньо, щоб вони утворили власну групу в церкві. У Івана 12:42 також сказано, що багато фарисеїв вірили в вчення Ісуса, але таємно, бо не хотіли, щоб їх вигнали з синагоги.

З іншого боку, у «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 1425) висловлюється думка, що це було зроблено не з щирої доброзичливості, а з метою підставити Ісуса. Адже в Луки 14:1 і далі сказано, що за Ісусом пильно стежили. Чому б фарисею запрошувати і Ісуса, і чоловіка, який потребував зцілення, якщо тільки той не завітав без запрошення?

Однак це вже вчетверте, коли фарисеї порушували питання про суботу (Лк. 6:1-5; Лк. 6:11; Лк. 13:10-17), тож вчення Ісуса про суботу було для них великим каменем спотикання. Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 976; «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 242; та «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1211.

Питання: Що таке «водянка» у Лк. 14:2?

Відповідь: Це медичний стан, що полягає у накопиченні рідини в організмі. Причини можуть бути різноманітними, наприклад: порушення роботи лівого шлуночка серця, проблеми з печінкою чи лімфатичними вузлами, вовчак або токсичні речовини, такі як олія аргемони. Аргемона — це бур’ян, що часто росте на полях гірчиці й може бути зібраний разом із насінням гірчиці. Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1425, та в «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 825.

Питання: Чому в Лк. 14:3–6 Ісус поставив їм запитання?

Відповідь: Вони намагалися поставити Його в пастку, привівши туди людину, яка страждала на водянку. Це могло бути спричинено проблемами з печінкою, нирками або раком. Ісус взяв ініціативу на себе і попросив їх визначитися: чи законно робити добро в суботу, чи ні. Якби вони відповіли «так», то добрі вчинки, не заборонені в Торі, були б дозволені. Якби вони відповіли «ні», це показало б, на що насправді були спрямовані їхні серця: на дотримання своїх правил, а не на творення добра для Бога. Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 242, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 14:7–11 у чому полягала суть вчення Ісуса про те, щоб займати найнижче місце?

Відповідь: По-перше, місця не мають значення, як і людська честь. Натомість ми повинні бути смиренними й дбати про те, щоб догодити Богу. Те, що Бог нас шанує, набагато важливіше, ніж будь-яка людська честь.

Цей уривок добре підходить для обговорення з дітьми, коли вони сперечаються, хто має сидіти на передньому сидінні в автомобілі.

Питання: Чому в Лк. 14:7-11 Ісус дав фарисеям настанову про те, щоб займати найнижче місце, одразу після того, як намагався виправити їх щодо зцілення в суботу?

Відповідь: Ми можемо припустити кілька причин.

1. Усі вчення фарисеїв об’єднувало бажання бути вшанованими та здобути пошану. Чи справді вони вигадали всі ці правила щодо суботи через свою любов до Бога? Ні, вони прагнули релігійної пошани. Ісус натякає, що не слід шукати релігійної пошани; краще дозволити Богу самому вшановувати.

2. Якщо фарисеї не могли довести, що Він помиляється щодо зцілення Божою силою у суботу, то їм слід було бути смиренними й припинити протистояти Ісусу.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Лк. 14:12–15, коли говорив про запрошення бідних, калік, кульгавих та сліпих?

Відповідь: У їхньому суспільстві вважалося, що ці люди не підходять для участі у бенкеті. Вони не були придатні для роботи, і зазвичай не мали можливості віддячити за проявлену доброту. З цього можна винести три уроки:

1. По-перше, Бог часто обирає й використовує тих, кого ми вважаємо неідеальними.

2. Ці люди часто усвідомлюють, що вони не ідеальні, і тому, швидше за все, покладатимуться на Бога та віддаватимуть Йому славу.

3. Однак істина полягає в тому, що жоден із нас не є ідеальним. Якби Божий стандарт праведності порівнювати з фізичним здоров’ям, то всі ми були б каліками та сліпими, без багатства та будь-якої надії, окрім Бога.

Більше інформації див. у книзі «Складні місця Біблії та уявні суперечності», с. 117–118.

Питання: У Лк. 14:16–24, у чому полягав сенс притчі Ісуса про бенкет, розказаної саме під час бенкету?

Відповідь: Коли один із гостей виголосив благословення на всіх присутніх, які будуть їсти в Царстві, він припускав, що всі присутні будуть їсти в Царстві. Ісус підкреслив, що не всі присутні будуть їсти в Царстві. Чи були слова Ісуса добрими? Якщо задуматися, то мовчазна згода Ісуса з тим, що всі присутні в порядку і будуть їсти в Царстві, хоча це не відповідало дійсності, була б надзвичайно недоброю. Тож так, іноді слова, що звучать суворо, є найдобрішим, що можна сказати.

Оскільки слухачі Ісуса добре розуміли, як влаштовуються людські бенкети, Ісус розповів їм притчу про Бога та Його бенкет. Було б чудово поїсти на Божому бенкеті; однак сумна правда полягає в тому, що більшість відхиляє це запрошення. Так само, як господар бенкету може запрошувати людей, а вони можуть або відхилити, або прийняти запрошення, так і Бог щиро запрошує всіх взяти участь у Його благодаті, і вони можуть або прийняти, або відхилити це запрошення. У притчі сказано, що всі відхилили друге запрошення. У тій культурі запрошення розсилали досить рано, а потім, пізніше, надсилали друге запрошення — нагадування. У них були різні виправдання, деякі — досить непереконливі, але факт залишається фактом: господар запрошував людей, які не хотіли приходити. Якщо шлюб змушував чоловіка відмовитися від приходу, то чому про це не згадали під час першого запрошення? Здається неймовірним, що хтось міг би відмовитися від запрошення на казковий земний бенкет, але таке трапляється.

Так само, ймовірно, ангелам здається неймовірним, що хтось міг би відмовитися від надзвичайно щедрої пропозиції Бога, адресованої кожній людині, але це теж трапляється.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 242; «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 978; «Грецький Новий Заповіт експозитора», т. 1, с. 574–575; «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1212, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1426 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому притча в Лк. 14:16–24 схожа на притчу в Мт. 22:1–10, але не є ідентичною їй?

Відповідь: Пам’ятайте, що Ісус навчав майже три роки, а це набагато довше, ніж потрібно людині, щоб прочитати Євангелія. Ймовірно, Ісус проповідував серію проповідей в одному місті, а потім переходив до наступного міста і проповідував подібну серію проповідей. Вони схожі, але не зовсім однакові; можливо, у Ісуса була дещо інша аудиторія, і Він трохи змінив проповідь. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 979, для отримання додаткової інформації.

П: У Лк. 14:23 господар змушує людей увійти. Чи доводить це, що люди не мають свободи волі, щоб прийти до Христа?

В: Це не більше доводить це, ніж те, що ті, кого не запросили, не мали обов’язку слідувати за Богом.

Очевидно, що ніхто в цій притчі не подумав би, ніби господар відправляє військо, закуває людей у ланцюги та бере їх як рабів на свій бенкет. Натомість у цій притчі «примушувати» означає сильне переконання.

Якби хтось спробував використати цей уривок, щоб довести, що люди не мають вільної волі, його спроба обернулася б проти нього самого. Перші гості були запрошені, але не прийшли. Отже, перше запрошення було «втраченою справою». Крім того, якби хтось у світі мав бажання прийти, але його не запросили, чи було б неправильно мати таке бажання? Є нехристияни, які хотіли б потрапити до Небес — принаймні на своїх умовах, хоча й не на Божих.

Зверніть увагу, що правило Гранвіля Шарпа має винятки: Лука 14:23 та Ефесян 2:20. Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 2064, для отримання додаткової інформації. Дотримання правила Гранвіля Шарпа щодо Тита 2:13 підтримує вчення про післятрибуляціонізм.

Питання: Чому в Лк. 14:24 жоден із гостей, яких відкинули, не отримав другого шансу?

Відповідь: Бог часто дає людям кілька шансів, але є певна межа. Хоча кількість шансів не є сутністю цієї притчі, Бог не зобов’язаний давати комусь кілька шансів.

Питання: Чого вчить Лк. 14:25–35 про оцінку витрат і панування Христа?

Відповідь: Людині слід порадити оцінити ціну, перш ніж вона візьме на себе зобов’язання йти за Христом. З одного боку, Закхей не встиг прибрати свій дім чи навести лад у своєму житті, перш ніж Ісус прийшов до нього й проголосив, що Закхей отримав спасіння. З іншого боку, Лука 14:25–35 виправляє це хибне уявлення, ніби Ісус волів би мати наполовину збудовану вежу, ніж взагалі ніякої. Люди не мають сили навести лад у своєму житті самостійно, тому ми приходимо до Ісуса ще до того, як наше життя наведено до ладу; але ми маємо прийти до Ісуса з рішучістю дозволити Йому навести лад у нашому житті. Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 826, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 14:26 учні Ісуса повинні «ненавидіти» свого батька, матір, дружину, дітей та братів?

Відповідь: З огляду на контекст як цього уривка, так і їхньої культури, що ґрунтувалася на Мойсеєвому Законі, це слід тлумачити як «любити менше». Ісус не каже їм не слухатися Божого Слова, яке в Виході 20:12 наказує любити своїх батьків, а пізніше, в Ефесян 5:25, — любити своїх дружин. Наприклад, у Повторенні Закону 21:15, де йдеться про чоловіка, який любить одну зі своїх дружин більше за іншу, вжито саме слово «ненавидіти». Подібне формулювання використовується в Буття 29:31, де Яків любив Рахіль більше, ніж Лію. Матвія 10:37 показує, що Ісус має на увазі: ми не повинні любити своїх батьків більше, ніж любимо Бога.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 475–476; «Повна книга відповідей на біблійні питання», с. 56–57; «Біблійний коментар віруючого», с. 1427; та «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 116, 210 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 14:26 вчення Ісуса про батьків пов’язане із Законом?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Усі слухачі Ісуса були добре знайомі з Мойсеєвим Законом щодо батьків, і Ісус це знав.

2. Ісус наголошував на необхідності рівноваги. Любити Бога — це перша заповідь, а любити інших — друга, а не навпаки.

3. Якщо ваша любов чи відданість батькам, дітям або будь-кому іншому більша за вашу любов і відданість Богу, ваші пріоритети мають змінитися. Навіть добрі речі можуть стати ідолами.

Питання: Як, згідно з Лк. 14:28, люди повинні оцінювати ціну того, щоб слідувати за Ісусом, і ціну того, щоб не слідувати за Ним?

Відповідь: Напівсердечне слідування за Ісусом або спроба йти за Ним деякий час, а потім повернути назад, не приносить жодної користі. Одного разу нехристиянин, який прийшов на біблійне вивчення, запитав мене: «Якщо я не зроблю Ісуса Господом свого життя, чи принесе мені християнство якусь користь?» Я відповів, що, за винятком деяких дрібних, незначних аспектів, в основному — ні. Це все або нічого. Ви повинні віддати своє життя Ісусу. Коли ми проповідуємо Євангеліє, нам потрібно наголошувати на необхідності зважити ціну. Ісус застерігає від нерішучих послідовників.

Джон Кальвін сказав: «Я відмовився від усього заради Христа, і що я знайшов? Я знайшов усе в Христі». Генрі Драммонд сказав: «Вхідний внесок у Царство Небесне — це ніщо; щорічний внесок — це все».

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1428, та «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1213, для отримання додаткової інформації.

Питання: На що вказує ця «війна» у Лк. 14:31–32?

Відповідь: Це, ймовірно, було на думці слухачів, оскільки існувала ймовірність того, що Ірод піде на війну проти Аретаса, свого тестя. Але притча Ісуса виходить за межі цього і говорить, що загалом немає користі починати те, чого не можна завершити. Насправді, почати те, чого не завершиш, може бути гірше, ніж не починати взагалі. Можливо, краще відмовитися від бажаної, потенційної перемоги, якщо насправді ти все одно не збирався перемогти.

Див. «The Expositor’s Greek New Testament», т. 1, с. 567, та «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 244, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Лк. 14:34–35, коли сказав, що сіль, яка втратила свій смак, придатна лише для гнойовища?

Відповідь: Сіль загалом є корисною для забезпечення життєвих потреб, придавання смаку та консервування їжі. Сіль, яка втратила свій смак через розведення брудом або з інших причин, майже ні на що не придатна. Сіль, що залишилася, якщо її покласти на гнойовище, сповільнить процес розкладання, що означатиме менш концентрований неприємний запах. Докладнішу інформацію див. у «Грецькому Новому Завіті для тлумачів», т. 1, с. 577, та «Біблійному коментарі Тоні Еванса», с. 992.

Питання: У Лк. 14:34–35, у яких випадках сучасні християни можуть «втратити свою солоність»?

Відповідь: З природної точки зору, високоякісна сіль була дорогою. У пізніші часи в африканському місті Тімбукту, як кажуть, фунт солі коштував стільки ж, скільки й фунт золота. Солоність може втратити свою цінність кількома способами. Вона може містити невеликі кількості домішок, що псують смак. Або її можуть розбавити інертним, несмачним наповнювачем, так що, хоча зовні вона й виглядає так само, навіть та її частина, що залишилася доброю, стає марною через розбавлення.

У духовному сенсі хтось може наполегливо працювати у служінні, але навіть найменша частка нечесності, жадібності чи похоті може зруйнувати його свідчення. Або ж людина може прагнути служити Богові, коли має на це час, але через вимогливу роботу, високі вимоги до часу, пов’язані з її способом життя, розваги чи інші справи, вона просто поводиться так, ніби має набагато важливіші справи, ніж служіння Богові.

Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1427–1428, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що спільного мають три притчі з Євангелія від Луки 15:1–32?

Відповідь: Усі три притчі стосуються загубленості та радості від того, що когось знайдено. Притча про 99 + 1 загублену вівцю показує, що Бог шукає загублених, і радість від знаходження однієї більша, ніж від тих 99, яких уже не потрібно шукати. Притча про 9 + 1 загублену монету показує, що Бог шукає дуже ретельно і радіє, коли знаходить загублене. Притча про блудного сина показує, що Бог прощає та приймає назад загублених і тих, хто збився зі шляху. Звісно, прагнучи пізнати серце Бога, ми хочемо, щоб наша любов і ставлення до інших також відображали Божу любов і ставлення.

У всьому 15-му розділі Євангелія від Луки Бог хоче, щоб ми мали таке саме серце до загублених, як і Він. У 16-му розділі Євангелія від Луки Бог хоче, щоб ми мали такий самий розум щодо загублених.

Питання: У Лк. 15:1-32, що є головною думкою: загубленість, покаяння чи радість?

В: У чому полягає головна ідея цих притч — у покаянні чи в радості? У притчах про загублену вівцю та загублену монету не йдеться про покаяння, отже, головна ідея цих притч — це радість, а не покаяння. Фарисеї, незважаючи на всі свої знання, не розуміли Божого серця. Тож коли фарисеї, сповнені самоправедності, критикували Ісуса за те, що Він спілкувався з грішниками, Ісус, по суті, відповів їм трьома притчами про радість.

Докладнішу інформацію див. у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1213, та «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 994.

Питання: Як, згідно з Лк. 15:1, нам стати «доступними» для тяжких грішників, даючи їм зрозуміти, що ми їх любимо, хоча й не схвалюємо їхніх вчинків?

Відповідь: Покажіть їм, що ви поважаєте їх, любите їх, піклуєтеся про них і готові витратити час, щоб допомогти їм. Хоча добре проводити час із ними, не робіть разом із ними речей, що суперечать моралі.

Однак є кілька речей, які ми повинні усвідомити щодо самих себе.

1) Іноді ми можемо мати схильність триматися поруч із 99 «праведними вівцями», замість того щоб мати серце, яке шукає загублену вівцю.

2) Ваш характер можуть критикувати за те, що ви спілкуєтеся з грішниками.

3) Іноді для вас найкраще не перебувати поруч із ними. Одного разу атеїст приватно запропонував християнській дівчині секс. Дівчина відмовила йому, але все одно залишалася привітною до нього. Чи слід було їй уникати його, залежить від ситуації. Якщо він вважав її привітність все ще запрошенням для себе, то їй слід було уникати його.

4) Іноді невіруючі можуть тягнути нас на дно або спокушати до безбожних вчинків. Хоча Біблія каже протистояти злу, вона ніколи не каже протистояти спокусі; навпаки, втікайте від спокуси.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1428, «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1213, 1214, та «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 992.

Питання: У Лк. 15:2 йдеться про те, коли сьогодні віруючі повинні їсти разом із грішниками, а коли — ні?

Відповідь: Старий Завіт не забороняє їсти разом з невіруючими, але євреї за часів Ісуса дотримувалися власної традиції не їсти разом з невіруючими, як показують Дії 10:28 та Галатів 2:12–14. Проте Галатів 2:12–14 вказують, що ми маємо їсти разом з усіма людьми, і єдиними винятками є наступні випадки.

1. 2 Солунян 3:10 вказує, що якщо людина відмовляється працювати, вона не повинна їсти.

2. У 2 Солунян 3:14 сказано, що ми не повинні мати нічого спільного з тими, хто нібито називає себе віруючими, але вирішує не дотримуватися того, що написав Павло.

3. 2 Івана 7–11 говорить, що того, хто є ошуканцем, не слід приймати у наші домівки.

4. 1 Коринтян 5:9-13 говорить, що хоча ми можемо спілкуватися з аморальними, жадібними, розбійниками чи ідолопоклонниками, ми не повинні їсти разом із кимось із них, якщо вони заявляють, що є християнами.

Питання: Як у Луки 15:8-10 жінка могла загубити й знайти таку монету?

Відповідь: Ця притча натякає на те, що десять срібних монет — це все, що вона мала. Срібна монета тут, ймовірно, була драхмою, що дорівнювала одному денарію — це була денна плата робітника. Монети могли бути частиною приданого, і жінка могла носити срібло як прикрасу на голові. Сьогодні щось подібне спостерігається в Індії, де жінки можуть носити золото, яке їм дали у придане.

Якби жінка думала, що загубила монету в будинку, вона доклала б усіх зусиль, щоб підмести підлогу, і монета могла б брязнути об щось.

У «Грецькому Новому Завіті для тлумачів» (The Expositor's Greek New Testament), т. 1, с. 578, зазначається, що жінка не надсилає сусідам офіційного запрошення на святкування; скоріше, вона впевнено сподівається, що вони прийдуть.

Див. «Біблійний коментар „Експозитор“», т. 8, с. 982; «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1213, 1214; «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 244; та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 992–993 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 15:12–13 деякі діти, навіть діти віруючих, стають блудними?

Відповідь: Це може бути поєднанням щонайменше восьми чинників.

1) Відчуття обмеженості, необхідність жити за нормами, які вони, можливо, не обрали б на цьому етапі свого життя.

2) Спокуса розгульного життя.

3) Відчуття, що «трава зеленіша по той бік паркану».

4) Тиск однолітків або переслідування: як соціальне, так і гірше.

5) Психічні розлади

6) Розчарування, яке зруйнувало їхні надії чи очікування.

7) Страх упустити можливість, що змушує його діяти, аби повністю задовольнити всі свої бажання в житті саме зараз; він не міг чекати, поки помирає його батько.

8) Нездатність врахувати можливі високі наслідки своїх гріховних вчинків.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 993, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 15:17-18 кого символізують двоє синів та батько?

Відповідь: Батько уособлює серце Бога. Батько радо прийняв блудного сина, але також щиро благав старшого сина.

Старший син уособлює фарисеїв, згідно з «Коментарем до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 245. Для людей, які критикували Ісуса за те, що Він їв із грішниками, ця притча була б болючою. Але це можна поширити на будь-яких релігійних людей, які цінують свої діла та релігію більше, ніж любов до ближніх.

Існує кілька поглядів на молодшого сина. У «Коментарі до Біблії для віруючих: Новий Завіт» (с. 244) сказано, що молодший син насправді символізує відпалих віруючих, оскільки він був сином ще до того, як попросив частку спадку. З іншого боку, тут не йдеться про спасіння, а лише про любов батька. Найчастіше вважається, що молодший син уособлював будь-яку загублену людину. Хоча він, можливо, і був релігійним, але все одно був загублений.

Питання: У Лк. 15:17–18 чи покаявся блудний син, чи він просто зголоднів?

Відповідь: У Луки 15:14 сказано, що настав голод. Під час голоду люди в чужій країні не хотіли його бачити й не цінували його; вони давали йому свинячий корм лише з жалю, але, можливо, таку низькоякісну їжу, щоб спонукати його піти геть. Для єврея було б принизливо мати роботу, пов’язану з годуванням свиней. Там не було ані їжі, ані любові, ані надії на будь-які зміни. Єврейська ідіома «прийшов до тями» передбачає покаяння. Можливо, було й те, й інше. Звичайно, це був голод, але голод теж може спонукати до покаяння.

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 984; «Грецький Новий Завіт експозитора» (The Expositor’s Greek New Testament), т. 1, с. 580–581; «Євангельський коментар до Біблії» (The Evangelical Commentary on the Bible), с. 827; та «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 245 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Євангелії від Луки 15:20–24 батько прийняв блудного сина назад, і чи повинен був він це зробити?

Відповідь: Батько побачив сина ще до того, як той підійшов; з цього ми можемо зрозуміти, що батько часто вичікував його. Батько прийняв блудного сина назад просто з милосердя, бо любив його. Усі добрі вчинки, які син колись зробив, були втрачені. Син вчинив неправильно щодо батька і проявив неповагу, але батько добровільно пробачив сина, який повернувся. Бенкет, можливо, був способом показати слугам, сусідам та іншим, ким був цей син і що він повернувся додому.

Один західний християнин колись читав цю притчу різним людям на Близькому Сході, які не були християнами і не знали цієї притчі, і запитував їх, що було б, якби син попросив частку спадку. Він отримав відповіді: «Такого ніколи не сталося б» і «Я би побив свого сина, якби він таке сказав». Ще одна відповідь була від чоловіка, який сказав, що чув про такий випадок, і що протягом року батько помер, розбитий горем.

Батько не мав жодного обов’язку приймати сина назад, тож ніщо не вказує на те, що він «мав» це зробити. Однак батько мав повне право проявити щедрість, і він милостиво прийняв свого сина назад.

Докладнішу інформацію див. у «Грецькому Новому Завіті для коментаторів», т. 1, с. 582.

Питання: Чи мав старший брат рацію в Лк. 15:25, 29–30?

Відповідь: Відповідь на це питання залежить від того, чи вважаються гроші та багатство важливішими за людей. Старший брат вважав, що батько повинен любити його за його працю. Старший брат отримав назад брата, якого, судячи з усього, він не цінував так само, як ще одного вгодованого теля. Турбота брата про справедливість, аж до одного вгодованого теля, свідчила про брак любові. Зверніть увагу, що старший брат не сказав «мій брат», а скоріше «цей твій син».

Кажуть, що одні люди користуються речами і люблять людей, а інші люблять речі і користуються людьми. Коли справжній християнин навіть починає любити речі більше, ніж людей, то його світогляд далекий від того, яким його хоче бачити Бог. До речей можуть належати матеріальні блага, знання, обряди і навіть релігія. Єдине, що нам наказано любити більше, ніж людей, — це Бог.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 476–477, «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 995, та «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 245, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 15:28, що саме Ісус хоче сказати про реакцію старшого брата?

Відповідь: Власник 99 овець був заможним, а жінка, що мала лише десять монет, — досить бідною. Але, окрім цього, всі три притчі досить схожі, аж доки ми не дійдемо до Луки 15:28. Ні 99 овець, ні 9 монет, що ніколи не губилися, не скаржаться й не гніваються. Батько прийняв блудного сина не заради справедливості, а через милосердя та любов. Батько називає сина буквально «моє дитя» (teknon), що звучить ніжніше, ніж «мій син». Навіть сьогодні деякі люди більше турбуються про справедливість і покарання, ніж про милосердя та любов. Місце є й тому, й іншому, але, згідно з Якова 2:13, милосердя перемагає суд.

Чи зрештою старший брат змінив свою думку й святкував, чи ні? Ісус цього не сказав, і зробив це навмисно. Ісус, по суті, запитував фарисеїв, де їхнє серце. Чи зміните ви свою думку, щоб розділити серце Боже, чи ні?

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 984–985; «Євангельський коментар до Біблії» (The Evangelical Commentary on the Bible), с. 827; та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 993 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 16:1, чи є багатий чоловік / господар Ісусом, Богом-Отцем чи кимось іншим?

Відповідь: Ніщо не пов’язує господаря з Ісусом чи Отцем. Це просто багатий чоловік, і Ісус використовує звичайну життєву ситуацію, щоб винести з неї кілька життєвих уроків. Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 827, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як саме у Луки 16:6-9 управитель виявив свою нечесність?

Відповідь: Управителя (або фінансового керівника дому) було спіймано на «розтраті» майна свого господаря ще до початку притчі, отже, управитель був нечесним або недбалим ще до початку притчі. Можливо, він обіцяв робити все можливе, щоб розпоряджатися грошима господаря, але насправді не дбав про інтереси господаря. Отже, нечесність управителя проявилася ще до того, як він зменшив рахунки, хоча господар і не знав заздалегідь про це зменшення.

Цей самий термін використовувався в Кумранських сувоях, де він означав «світський» або описував характер того часу, згідно з «Біблійним коментарем експозитора», т. 8, с. 987.

Питання: Чому в Лк. 16:6–8 нечесного управителя було похвалено?

Відповідь: Щоб зрозуміти відповідь, потрібно знати деякі культурні особливості того часу. Хоча ізраїльтянам було наказано не стягувати один з одного відсотки за позики (Левит 25:35, Вихід 22:25), насправді в той час вони зазвичай це робили. Крім того, стягувати відсотки з іноземців було дозволено (Второзаконня 23:20).

Управитель повернув 50 із 100 глечиків оливкової олії та 20 із 100 мішків пшениці. У «Біблійному словнику Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary, с. 1761) зазначено, що тодішня процентна ставка на зерно становила від 25 % до 33 1/3 %. 80 мішків пшениці плюс 25 % відсотків становили б 100 мішків. Я чув тлумачення, що відсотки за оливкову олію становили 100 %, але мені не вдалося це підтвердити, хоча «Нова Женевська навчальна Біблія» (New Geneva Study Bible), с. 1636, також пропонує це як гіпотезу. У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 988, зазначено, що 100 мір пшениці — це велика кількість: урожай приблизно зі 100 акрів, згідно з книгою «Притчі Ісуса» Єреміаса (Jeremias Parables of Jesus), с. 181. Так само в «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 828, сказано, що слуга скасовував нараховані відсотки, хоча закон Старого Завіту взагалі забороняв стягувати відсотки.

Отже, надаючи ці «знижки», управитель, можливо, не обманював господаря, а скоріше скасовував відсотки, які він і так не мав права стягувати з свого співвітчизника-ізраїльтянина. Важливим моментом є те, що управитель НЕ намагався повернути собі роботу ; він уже знав, що це неможливо. Управитель намагався привернути прихильність кредиторів, щоб ті, можливо, розглянули можливість працевлаштування його.

Господар або знав про ці знижки, або не знав. У «Коментарі до Біблії для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1430–1431, вказано, що господар знав про це і (можливо, з неохотою) похвалив управителя за його передбачливість. «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (с. 246) та «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 987, також вказують, що багач знав про це, але все одно похвалив управителя за його кмітливість.

Іноді, коли підприємство чи інвестор опиняється на межі банкрутства, банк на власний розсуд дещо зменшує суму позики. Краще отримати трохи менше грошей і уникнути вилучення майна, ніж не отримати нічого, крім застави.

Питання: Як, згідно з Лк. 16:9, віруючі повинні завойовувати друзів за допомогою грошей?

Відповідь: Нечесний управитель у той час здавався щедрим не через безкорисливий альтруїзм, а через холодний прагматизм. Коли віруючі усвідомлюють тимчасовість земних багатств, вони повинні бути тим більше готовими відмовитися від них заради Євангелія. Як написав у своєму щоденнику відомий християнський місіонер і мученик Джим Елліот: «Не дурень той, хто віддає те, чого не може зберегти, щоб здобути те, чого не може втратити».

У книзі «Важкі вислови Біблії» (с. 477–478) додається: «“Бачите, — сказав Ісус, — люди цього світу, які не думають ні про що, крім цього життя, іноді поводяться розсудливіше й передбачливіше, ніж люди іншого світу, “діти світла”. Вони використовують матеріальні багатства, щоб підготуватися до свого земного майбутнього; чому ж діти світла не можуть використовувати їх, щоб підготуватися до свого вічного майбутнього?…”»

Питання: У Лк. 16:9 сказано, що якщо ти усвідомлюєш, що вже вчинив несправедливо або невірно в очах Бога, то що тобі слід зробити в цей момент, щоб догодити Богові?

Відповідь: Усвідомити свій гріх і попросити у Бога прощення — це чудовий початок, але це ще не все. Можливо, вам слід також вибачитися перед тими людьми, яким ви заподіяли кривду. Крім того, якщо це можливо, відшкодуйте їм те, що було у них відібрано — чи то безпосередньо вами, чи то опосередковано внаслідок ваших дій.

Питання: У Лк. 16:9 уявіть, як було б добре мати клієнтів, постачальників та ділових партнерів, які завжди ставилися б до вас справедливо, навіть коли ви не усвідомлювали б несправедливого ставлення, і завжди говорили б вам правду. Що ви можете зробити, щоб стати такою людиною?

Відповідь: Немає нічого поганого в тому, щоб домовлятися про угоду, і немає нічого поганого в тому, щоб не розповідати всім усе, що ви знаєте. Але ви не повинні брехати, навіть якщо це те, що люди називають «невинною брехнею». Немає нічого поганого в тому, щоб жорстко торгуватися, щоб отримати вигідну угоду, але є межа: якщо людина, з якою ви ведете переговори, перебуває у відчайдушному становищі, ви можете перейти від простого отримання вигідної угоди до використання її відчаю у своїх інтересах. Ставтеся до інших так, як хотіли б, щоб ставилися до вас. Чи є ви тією людиною, на яку ви хотіли б працювати, яку хотіли б керувати або з якою хотіли б вести справи?

Немає жодної гарантії, що, роблячи це, ви станете багатшими. Але таким чином ви краще догоджатимете Богові.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 994, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як, з огляду на Луки 16:9, ми можемо краще пам’ятати, що ми є управителями, а не власниками того, чим Бог нас благословив?

Відповідь: По-перше, поміркуйте, які дари чи таланти ви маєте понад інших, на які б заслуговували. У вас немає жодного з них. Потім поміркуйте, яке майно чи гроші ви маєте поза Божою благодаттю. Можливо, ви здобули певні плоди та досягли чогось завдяки наполегливій праці, але хто дав вам здібності та обставини, за яких ваша праця принесла плоди?

По-друге, поміркуйте, як довго ви будете мати ті земні благословення, якими володієте зараз. Хтось сказав, що за похоронними катафалками не їдуть вантажівки «U-Haul». Усе це зникне, перейде до інших, які можуть використовувати це мудро, а можуть і ні, як сказано в Еклезіаста 2:18-19.

Нарешті, повірте словам Приповістей 8:10-11, де сказано, що мудрість краща за золото чи срібло. Витрачайте весь свій вільний час і енергію на пошук Божої мудрості та Його Царства, а не на золото чи срібло. Багатства, які ви маєте, не є метою; вони є інструментами, що допомагають вам досягти вашої мети — служити Богові та розбудовувати Його Царство.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 994–995, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 16:14 фарисеї, які любили гроші, глузували з Ісуса?

Відповідь: У «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (с. 246) це добре пояснено: там сказано, що Ісус був бідною людиною, за якою слідували інші бідні люди, і Він намагався навчити їх, як ставитися до грошей. Шіста частина всіх віршів Євангелія стосується грошей. У Євангелії від Луки 18 із 40 притч стосуються грошей. Фарисеї вважали, що можна одночасно служити і грошам, і Богу.

Докладнішу інформацію див. у «Євангельському коментарі до Біблії», с. 828.

Питання: У Лк. 16:15 і далі, які речі, що високо цінуються світом, є огидою в очах Бога?

Відповідь: Світ цінує певну нечесність та хитрість. У фільмах серії «Океан» «героями» є банда, яка краде мільйони з казино. У фільмах про «Міньйонів» «хороші хлопці» — це ті, хто краде в інших. Іноді людей шанують, якщо вони роблять щось фінансово неправильне чи сумнівне, і їм це сходить з рук. У Псалмі 49:18 і далі сказано, що люди будуть хвалити тебе, якщо ти добре влаштуєш своє життя. Однак, що цікаво, тих самих людей засуджують як лиходіїв, якщо вони припускаються помилки або їх викривають. Складається враження, ніби їх шанують не за моральні якості, а через заздрість. Судячи з усього, Кім Кардашян стала відомою після зйомок еротичної сцени. То скільки епізодів телесеріалу про сім’ю Кардашян ви переглянули? Якщо більше, ніж нуль, то чому ви це зробили?

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 995, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1432, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 16:16 та Мт. 11:12 «небо» діє активно чи пасивно, тобто чи щось робиться щодо нього або проти нього в цих віршах?

Відповідь: Спочатку трохи граматики, потім три точки зору, а потім відповідь.

У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 479–480, та в «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 829, зазначено, що грецьке дієслово в цьому місці має двозначність. Воно може бути активним, наприклад: «Царство Небесне настійно запрошує всіх прийти», або пасивним, наприклад: «люди прагнуть увійти до Царства Небесного», або «Царство Небесне зазнає насильства…», або «люди силою вриваються до Царства Небесного».

1) Активна форма: «Царство Небесне настійно запрошує всіх прийти». Таку точку зору підтримує «NET Bible», а «Євангельський коментар до Біблії» (с. 829) зазначає, що саме ця точка зору є найбільш переконливою.

2) Пасивний: Усі намагаються потрапити туди. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1432, віддає перевагу цій точці зору.

3) Пасивний і насильницький: Люди використовують світське насильство, намагаючись потрапити туди. «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (с. 247) та більшість перекладів дотримуються цієї точки зору.

Відповідь: У Матвія 11:12 слово «насильство» вживається двічі, і це вказує на те, що люди діють активно та застосовують насильство. У контексті фарисеїв це є критикою релігійних людей, які намагаються використовувати насильницькі або світські засоби, щоб увійти до Царства. Уся 16-та глава Євангелія від Луки стосується вірності та жадібності, і фарисеї згадуються конкретно в Луки 16, оскільки всі ці речі стосуються й їх.

Питання: Як у Луки 16:16 і далі та в Матвія 11:12 деякі намагаються силою увійти до Царства Божого/Небес?

Відповідь: У «Біблійному коментарі для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1432, зазначається, що контекст навколо Луки 16:16 повністю присвячений фарисеям, їхній жадібності та корисливому лицемірству. Це справедливо незалежно від того, чи люди намагалися увійти до Царства Божого, чи знищити Царство, про яке проповідував Іван Хреститель. У «Біблійному коментарі віруючого» (с. 1244) зазначається, що проповідь Івана Хрестителя викликала бурхливу реакцію.

Важливо зрозуміти, про яке Царство йдеться тут. Це не обов’язково означає, що всі ті, хто проривається силою, отримають спасіння, а скоріше те, що вони силою виривають собі місце у видимому прояві Божого Царства на землі.

Висновок полягає в тому, що ми маємо враховувати не лише мету, а й засоби. Дехто прагнув потрапити до неба — що є доброю річчю, — але намагався досягти цього за допомогою мирських засобів.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 479–480, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 828, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 16:17 сказано, що легше небу і землі зникнути, ніж найменшій частині Закону; чому ж тоді християни можуть їсти свинину, верблюже м’ясо та молюсків, і чому вони більше не приносять тварин у жертву?

Відповідь: У цьому випадку Ісус скасував Старозавітний Закон.

Харчування: У Матвія 15:10, 17–20 та Марка 7:14–15 Ісус сказав, що не те, що входить у людину, робить її нечистою, а те, що виходить із неї.

У Марка 7:19 додається, що цим Ісус проголосив усі страви чистими.

Ангел Божий наказав Петру вбити й з’їсти тварин, які раніше вважалися нечистими, як зазначено в Діях 10:12–16.

Мусульмани повинні зрозуміти цей момент, адже Мухаммед також не дотримувався Закону Старого Завіту, коли їв м’ясо верблюда.

Жертви: Ізраїльтяни мали приносити жертви; на жаль, для багатьох це перетворилося на ритуал, який втратив своє значення. Жертва є такою ж важливою, а то й важливішою для християн, ніж для ізраїльтян, як показують уривки з Послання до Євреїв 7:23–10:26. Нам теж потрібна жертва, і наша жертва була принесена раз і назавжди нашим первосвящеником, Ісусом Христом, який пожертвував Себе на хресті.

Питання: Чому в Лк. 16:19 багатія часто називають «Дівес»?

Відповідь: Оскільки в цій притчі згадується ім’я Лазаря, у деяких традиціях багатія називають «Дівесом». Однак «Дівес» — це просто латинське слово, що означає «багатій».

Лазар — це грецька форма єврейського імені Елеазар, що означає «Бог допоміг». Аїд, по-єврейськи «Шеол», — це могила. Це слово вживається в Новому Завіті десять разів. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 992, для отримання додаткової інформації.

П: Які основні моменти містяться в цій притчі (Лк. 16:19-31)?

Відповідь: Ісус розповідав притчі про гроші і продовжує ще однією. Багато євреїв вважали, що матеріальне багатство є знаком Божої прихильності. Для них було б шоком почути, що багатий єврей потрапить у вогонь.

Є три основні моменти.

1) Незворотність смерті та існування свідомості після неї.

2) Благочестивим краще, ніж нечестивим, які не піклуються про бідних.

3) Люди мають достатнє керівництво у Святому Письмі.

Докладнішу інформацію див. у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1216, та у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1433.

Питання: Як Свідки Єгови тлумачать притчу про Лазаря та багатія з Луки 16:19–31?

Відповідь: Згідно з «Біблійним коментарем віруючого» (с. 1433), ця притча спростовує вчення про «сон душі». Однак Свідки Єгови з цим не погоджуються. Про це мені розповів усно один зі Свідків Єгови, а деякі фрагменти я також бачив у письмовій формі. Тримайтеся міцніше, бо це досить дивно.

Багач — це клас фарисеїв (або духовенства / священиків), який відчуває сором перед класом вірних слуг (які слідують за Богом). Собаки символізують лжевчителів, а крихти хліба — Боже вчення. «Протягом життя» у Луки 16:24 означає, що вони жили за системою Закону. Смерть тут означає не фізичну смерть, а зміну стану. Те, що Лазаря забрали ангели, а багатія поховали, означає, що вони змінили стан, що сталося або після того, як дух Ісуса воскрес у духовному тілі, або ж у день П’ятидесятниці. (Мені це не зовсім зрозуміло.) Муки тут не мають значення фізичного дискомфорту та обмеження, як це буває в інших місцях. Натомість це означає душевний біль від того, що благочестиві проповідники говорять про них погані речі. Оскільки [нібито] люди, які горять, не прагнуть води, вогонь тут не є буквальним вогнем. Велика прірва полягає просто в тому, що весь клас не може її перетнути, хоча окремі особи можуть.

Як зазначено у книзі «When Cultists Ask» (с. 149): «Оскільки цей уривок настільки очевидно підтверджує ідею свідомого існування після смерті — а також свідомих страждань нечестивих після смерті — Свідки Єгови докладають чималих зусиль, щоб переосмислити його».

Див. також наступне запитання.

Питання: Яка відповідь на тлумачення Свідків Єгови у Лк. 16:19–31?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Ранні християни, які розмовляли грецькою мовою, одностайно вірили у свідомі муки після смерті для безбожних. Окрім ранньохристиянських писань, можна просто прочитати Матвія 13:40–42, 50, Об’явлення 20:10 та Об’явлення 14:9–11

2. Євреї також вірили в те саме. Це підтверджується 1 Еноха 22:1-4, «Вознесінням Мойсея» 10:10, 2 Ездри 7:36, Юдитою 16:17 та «Псалмами Соломона» 3:13. Див. обговорення Луки 23:43 для ознайомлення з фактичними цитатами. Рабини уявляли Шеол/Аїд як два відділення, розділені стіною товщиною з долоню або з палець (див. Вебер, «Lehre des Talmud», с. 326 і далі), згідно з «The Expositor's Greek Testament», с. 589.

3. Ісус нічим не викривав і не виправляв ці нібито хибні вірування. Насправді Ісус підтверджував їх, використовуючи ці терміни без виправлень. Крім того, терміни, які вживав Ісус: «лоно Авраама» та «Рай», насправді є термінами, що вживаються в єврейському Талмуді.

4. Або Ісус вводив їх в оману, схвалюючи нібито помилкове переконання про свідоме існування після смерті, або ж Ісус використовував як істину те, що було загальноприйнятим.

Ілюстрація, яку я навів двом місіонерам-Свідкам Єгови, ілюструє цю тезу.

Уявімо, що одного дня я взяв до рук примірник журналу «Прокинься!» Свідків Єгови, і там була розповідь про двох хлопчиків. Один з них виріс і пішов за Богом, і після смерті з ним сталися добрі речі. Другий хлопчик виріс, відкинувши Бога, і після смерті перевтілився у комаху. Тоді я запитав їх, чи вважають вони, що я коли-небудь прочитаю щось подібне в журналі «Прокинься!», і вони відповіли, що, звичайно, ні, , оскільки реінкарнація не є біблійною. Я погодився, але потім запитав: «Хіба вони все ж не намагалися б використати таке помилкове вчення, як реінкарнація, щоб довести істину — що слід слідувати за Богом?» Вони категорично заперечили, сказавши, що це було б обманом з їхнього боку. Я погодився, але зауважив: «Якщо ж існування свідомості нечестивих після смерті є помилковим вченням, то чи не стверджують вони тим самим, що Ісус зробив саме це?»

Питання: Що нам говорить уривок з Євангелія від Луки 16:19-31 про бідних?

Відповідь: Цей уривок є суворим докором для багатьох (але не всіх) багатих. Багатія тричі називається «багатієм» ще до своєї смерті, але після смерті ні його, ні Лазаря вже не називають «багатієм» чи «бідняком». Ім’я «Лазар» означає «той, кому допомагає Бог», проте він був настільки знедоленим, що його рани лизали собаки. Слина собак має сильніші антисептичні властивості, ніж наша, тож навіть безпритульні собаки допомогли Лазарю більше, ніж це зробив багач. Бідні, в’язні та пригноблені можуть бути невидимими для нас, але вони аж ніяк не невидимі для Бога. Так само деякі люди, яких у цьому світі обожнюють, можуть бути ганебними в очах Бога. Ми не повинні захоплюватися тими, чиє життя Бог зневажає. Якби ж ми могли бачити людей і речі Божими очима!

Питання: Що розповідає нам уривок з Лк 16:19–31 про багатих?

Відповідь: Там конкретно не сказано, що багатство — це зло, адже згадується Авраам у раю, а Авраам, як за стародавніми, так і за сучасними мірками, був надзвичайно заможним чоловіком. Однак багато багатих страждають від того, що Даррелл Бок називає «комою байдужості», і навіть не можуть побачити бідняка за воротами свого маєтку. Бідняк Лазар був майже невидимий для багатія. Якщо ви не будете обережними, багатство може зашкодити вашому зору та слуху, зробивши вас сліпими до бідних і глухими до крику пригноблених. Але незалежно від вашого багатства, якби ви могли бачити й чути трохи краще, ніж зараз, у духовному сенсі, який крок ви могли б зробити, щоб допомогти бідним, ув’язненим та пригнобленим, дати їм знати, що про них не забули, що хтось піклується про них і хоче їм допомогти?

Питання: Якщо Лк 16:20–25 є притчею, чому це єдина притча, де згадується чиєсь ім’я?

Відповідь: Хоча можна довго сперечатися, чи повністю це відповідає формі притчі, ім’я Лазаря відіграло важливу роль у цій притчі. Ніхто в цій притчі не має імені, крім Лазаря; Лазар, можливо, здавався незначним, але Бог знав його ім’я. Лазар означає «той, кому допомагає Бог», проте ми бачимо людину, яка не отримала значної допомоги ні від Бога, ні від багатія, ні від когось іншого в цьому житті. Нам навіть не сказано, що Лазаря поховали як слід, проте йому допомогли набагато краще, ніж це — він потрапив до Раю, де перебував Авраам. Багач знає ім’я Лазаря в Луки 16:24, тож він принаймні туманно усвідомлював, що Лазар існував просто за воротами його затишного маєтку. Але люди, які можуть здаватися невидимими для багатіїв (і, на жаль, можливо, навіть для нас), відомі й важливі для Бога. Кожна людина створена за образом Божим, і ми повинні поважати всіх людей, незалежно від того, чи шанують їх у цьому світі, чи ні.

Ім’я Лазар, а також його грецька форма — Елеазар — були поширеними іменами, і в Святому Письмі не наводиться жодної причини, чому цього жебрака назвали так само, як брата Марії та Марти. Однак це могло бути передвіщенням. Коли згодом Лазаря воскресили з мертвих, хтось міг згадати цю притчу та прохання багатія повернути Лазаря з того світу.

Питання: Яке значення має те, як Авраам звернувся до багатія у Лк. 16:25?

Відповідь: Грецьке слово тут — «текнон», тобто «дитя», а не «мій син». Це лагідне, ніжне слово, але воно не означає, що Авраам називав багатія своїм сином чи нащадком, навіть якщо той і був євреєм.

Питання: Що в Лк. 16:26 означає «велика прірва» між муками та Раєм?

Відповідь: Це прірва, яку Бог створив між Небом (раєм) і пеклом (в’язницею). Це єдине місце в Новому Завіті, де вживається це грецьке слово «chasma», і нам слід пам’ятати, що багато людей, з якими ми щодня стикаємося, після смерті опиняться по той бік великої прірви. К. С. Льюїс у своєму романі про Небо та Пекло під назвою «Великий розлучення» припускає, що мешканці Пекла могли б перейти до Неба, але мало хто з них коли-небудь вирішив би це зробити. Однак Лука 16:26 суперечить цьому припущенню К. С. Льюїса. Юда 7 та Матвія 25:46 також кажуть, що їхнє покарання є вічним.

Цікаво, що багач ніколи не просив випустити його, він лише просив полегшення. Потім він попросив, а точніше наказав, Аврааму послати Лазаря, щоб той попередив його братів, фактично кажучи: «У мене не було достатньо доказів; надішли докази моїм братам».

До речі, слово «рай» у Новому Завіті вживається лише тричі. Якби хтось із пекла міг надіслати повідомлення, що б він сказав? По-перше, багач хотів полегшити свої муки. По-друге, багач хотів надіслати повідомлення, щоб його брати не потрапили туди, де перебував він. Навіть ця людина в пеклі хотіла, щоб хтось поділився Євангелієм з іншими. Також зверніть увагу, що багач міг бачити Авраама та Лазаря, але не сказано, що Лазар міг бачити багача.

Більше інформації див. у книзі «Складні вислови Біблії», с. 480–482.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Лк. 16:31, коли сказав, що вони й тоді не повірять, навіть якщо хтось воскресне з мертвих?

Відповідь: Це було як спостереження щодо їхнього тодішнього ставлення, так і передбачення їхньої реакції на воскресіння Ісуса. Цікаво, що Авраам і далі називав багатія «сину». Звісно, незабаром після цього Ісус навіть підтвердив це, воскресивши брата Марії та Марти, Лазаря, як описано в Євангелії від Івана 11:45–53 та 12:10–11.

Питання: Чи перебував Авраам у небі, як стверджує скептичний «Посібник Азімова з Біблії» на стор. 985 (Лк. 16:31)?

Відповідь: Ні, Біблія не вказує, де саме перебував Авраам. Хоча Авраам і Лазар перебували в затишному місці, багато християн вчать, що вони ще не були в небі, а перебували в «місці очікування», куди, за словами Ісуса, того дня мав потрапити злодій, що сидів праворуч від Нього, і яке Ісус назвав Раєм. Рай — це та частина потойбічного життя, куди потрапляли ті, хто слідував за Богом, доки Ісус не воскрес із мертвих.

Питання: Чи є чудеса в Лк. 16:31 доказом місії Ісуса?

Відповідь: Згідно з Посланням до Євреїв 2:4, чудеса були свідченням на користь місії Ісуса, але саме по собі чудо не «доводить» чогось, оскільки можуть бути й фальшиві чудеса. Однак, навіть маючи докази воскресіння та інших чудес, усі виповнені пророцтва та свідчення перших християн, ми все одно не маємо «абсолютного доказу», оскільки ніколи не можна мати абсолютного доказу історичної події.

Проте, хоча Ісус надав переконливі докази, одна справа — надати переконливі докази, а інша — чи прийме слухач ці переконливі докази. Навіть у наш час можна знайти декількох людей, які вірять, що Земля пласка, вважають, що Голокосту ніколи не було, або що вбивство певних людей і вживання їхньої крові захищає від СНІДу. Але той факт, що декілька людей вірять у кожну з цих трьох неправд, навіть попри переконливі докази протилежного, не означає, що докази проти цих божевільних тверджень не є переконливими.

Додаткову відповідь див. у книзі «Коли критики запитують», с. 392–393.

Питання: Чому в Лк. 17:1–2 спокушання іншої людини вважається таким серйозним гріхом?

Відповідь: Серйозні наслідки має те, що ти стаєш знаряддям сатани, яке відвертає когось від вічного життя в радості з Богом.

Питання: Хто в Лк. 17:2 є тими «малими»?

Відповідь: Розглянемо три можливості.

а) Це можуть бути діти, але в цьому вченні немає жодних інших згадок про дітей, як це буває в інших вченнях. Ісус і Біблія ставляться до дітей так само поважно, як і до дорослих, але не вважають їх більш цінними.

б) Це можуть бути новонавернені, діти у вірі та ті, чия віра ще формується, незалежно від того, чи є вони фізично дітьми, чи старшими.

в) Це можуть бути «малі», тобто бідні люди цього світу. Однак, окрім близькості до притчі про Лазаря та багатія, ніщо інше не свідчить на користь цього тлумачення.

Відповідь: Оскільки контекст стосується образи або спокуси тих, хто може образитися чи спокуситися, правильною відповіддю буде варіант б). Можуть існувати матеріально бідні люди, які є багатими у вірі й не схильні до спокуси.

У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 994, також зазначено, що це точно не може бути варіант а), а «Біблійний коментар віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1434, «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 996, та «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1216, вказують, що це варіант б).

Питання: Чому в Лк. 17:3-4 для віруючого так грішно не прощати іншим?

Відповідь: Можливо, тут допоможе аналогія. Чому так важливо, щоб наша кров доставляла кисень і поживні речовини до клітин нашого тіла, а також виводила вуглекислий газ і відходи? Так само, як ці фізичні процеси є ознакою життя, так і любов та прощення є ознакою нашого духовного життя. Усе, що перешкоджає функціонуванню крові, є серйозною проблемою.

Як наше тіло потребує їжі та кисню, так і ми постійно потребуємо Божої благодаті та любові. Як наше тіло має позбуватися вуглекислого газу та відходів, так і ми потребуємо Божого прощення та очищення. Ми можемо легко прощати інших завдяки тому, наскільки багато Бог пробачив нас, хто перебуває у Христі. Якщо хтось не може пробачити, то або він недостатньо усвідомив, наскільки багато Бог йому пробачив, або, можливо, він не спасений.

Питання: Що Ісус вчить про віру в Лк. 17:5-6?

Відповідь: Віра — це не щось, що тобі дають, і те, що ти маєш, — це все, що ти коли-небудь матимеш. Тож справа не в тому, щоб здобути більше «частинок» віри, а в тому, щоб розвивати те, що ти вже мав, коли вперше повірив у Христа. Жива віра — це наче насіння: воно має життя і росте. Навіть якщо у вас є лише невелика кількість живої віри, вона все одно може перерости у велику віру, за умови, що її захищатимуть від бур’янів і шкідників, а також поливатимуть і доглядатимуть. Отже, вам не потрібна «велика віра»; вам потрібна лише справжня віра, бо вона може перерости у велику віру. Якщо ви справжній християнин, як ви плекаєте свою віру?

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1435, та «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 996–997.

Питання: Що ми знаємо про шовковиці з Лк. 17:6?

Відповідь: Хоча існує 12 видів шовковиці, в Ізраїлі та Середземномор’ї зазвичай вирощували чорну шовковицю, яку також називають сикаміною. Її вирощували заради плодів, а на Заході для розведення шовкопрядів її почали використовувати лише значно пізніше за часи Ісуса.

Шовковиці мають неглибоку кореневу систему, і сильний вітер може повалити дерево та віднести його. У переносному сенсі можна уявити собі сильний вітер (Святий Дух), що переносить шовковицю до моря — результат, який здається неможливим, але, безсумнівно, мав місце.

Інша відповідь: У «Новому міжнародному біблійному коментарі» (The New International Bible Commentary), с. 1217, та «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 248, зазначено, що сикамінове дерево має дуже міцне коріння. Проте на сайті https://homeguides.sfgate.com/potting-soil-and-cactus-mix-13768053.html зазначено, що шовковиці загалом мають ширшу та неглибоку кореневу систему, ніж багато інших видів дерев, що допомагає їм краще засвоювати поживні речовини. Але на пухкому ґрунті за сильного вітру це може призвести до того, що дерево легше вирветься з корінням.

Питання: Що Ісус вчить про служіння у Луки 17:7-10, розповідаючи про слугу, який повертається з поля й готує їжу?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

Гордість за свою слухняність є нерозумною. Слухняність — це лише наш належний обов’язок. Наша слухняність має бути виразом нашої вдячності Богові.

Хвастощі: Ми не повинні розповідати Богові, якими великими й слухняними ми є. Ісус навів приклад цього у молитві фарисея проти митаря (збирача податків) у Луки 18:9-14.

Особливе ставлення: Ми не повинні думати, що заслуговуємо на особливе ставлення через нашу слухняність. Жодна духовність чи минула слухняність не звільняє нас від необхідності слухати Бога та слухатися Його в майбутньому. Ми не повинні мати почуття права на щось, і не повинні давати такого почуття іншим, як показує Якова 2:1-9.

Питання: Чому в Лк. 17:11-19 Ісус образився на дев’ятьох прокажених?

Відповідь: Усі були зцілені, але лише один виявив вдячність, повернувшись до Ісуса, щоб подякувати Йому. І той жебрак не був із Юдеї та, ймовірно, не мав можливості вивчити Старий Завіт, як це зробили інші. Це може ображати інших і Бога, коли ти настільки зациклений на собі, що не виявляєш вдячності. Усі десять були зцілені від прокази, але лише той, хто повернувся, отримав особливе благословення від Ісуса. Це підкреслює, що послання Євангелія призначене в рівній мірі як для тих, хто не має єврейського походження, так і для тих, хто його має.

Після того як Ісус зцілив усіх десятьох, Він відправив їх до священиків, щоб вони виконали вимоги Левіта 14:2-32. Священик мав оглянути людину, і якщо проказа була зцілена, він мав оголосити її чистою, після чого вона могла знову приєднатися до суспільства. Це також мало стати свідченням для священиків. Ми не знаємо, чи суворо говорили священики до прокажених, коли дізналися, що Ісус їх зцілив, і не знаємо, чи давали вони їм якісь застереження. Проте, незважаючи на будь-який опір, вони все одно мали повернутися, щоб висловити вдячність Ісусу.

Але перш ніж занадто суворо судити тих дев’ятьох прокажених, усвідомте, що сьогодні багато людей поводяться саме так. Вони дуже привітні, коли просять про допомогу, але, отримавши все необхідне, не виявляють жодної вдячності, бо розглядають людину лише як засіб для досягнення мети, на яку, на їхню думку, вони мали право. Як віруючі, ми маємо дбати про те, щоб не виявляти невдячності до інших. Ісус образився, коли дев’ять прокажених не виявили жодної вдячності, а просто сприйняли Його як щось само собою зрозуміле. Чи відчуває Бог образу, коли ми не виявляємо Йому вдячності й сприймаємо Його як щось само собою зрозуміле ( )? Сподіваюся, ви щодня «підраховуєте свої благословення» і постійно з молитвою дякуєте Богові.

Див. «Біблійний коментар для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1436, та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 829, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 17:19 Ісус часто говорив людям: «Віра твоя врятувала тебе»?

Відповідь: По-перше, Ісус хотів похвалити їхню віру, і ми повинні робити те саме. Сьогодні християнам недостатньо просто терпіти й приймати віруючих з інших благочестивих служінь. Ми повинні молитися за них, славити Бога за них і публічно хвалити їх за їхню віру та працю для Господа.

Питання: У Лк. 17:20 чи були ці фарисеї щирими, запитуючи Ісуса, коли настане Царство, чи вони глузували з Ісуса, чи просто намагалися, можливо, підвести Його?

Відповідь: З огляду на контекст ми не можемо сказати, що саме це було, чи, можливо, це була частково щирість, а частково скептицизм. Хтось, хто чув це запитання в той час, можливо, теж не зміг би це визначити. Але це не має значення. Коли нам ставлять запитання, яке може бути щирим, нам не потрібно витрачати час, намагаючись оцінити чиєсь серце; просто дайте відповідь на запитання.

Більше інформації див. у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1436.

Питання: У Лк. 17:21 сказано, що Царство Боже перебуває всередині віруючих. Чи означає це, що людські царства є нереальними, як вчить секта «Християнська наука»?

Відповідь: Ні. Щоб так стверджувати, треба вірити в нереальне визначення реальності. Звісно, усе на землі, а не лише царства, не є таким реальним, як Небо. Однак земні царства, які «справді» катували й мучили християн, а також земні царства та філософії, які «справді» схиляють людей до зла, не слід зводити до рівня простої фантазії.

Див. розділ «Коли запитують секти» на стор. 150, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь.

Питання: У Лк. 17:21 сказано, що Царство Боже перебуває всередині віруючих. Чи означає це, що люди є божественними, як вчить секта «Християнська наука»?

Відповідь: Ні. Ми можемо бути впевнені, що апостол Павло знав відповідь на це питання. У Діях 14:11–18 Павло та Варнава не бажали, щоб натовп у Лікаонії поклонявся їм. Наявність Царства Божого у вас свідчить про те, що ви — дитина Божа, але це не робить вас божественними чи Богом. Цікаво, що, відповідаючи фарисеям, Ісус сказав шукати те, що вже є тут, тоді як одразу після цього, розмовляючи з учнями, Ісус сказав пильнувати за майбутнім. Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 150–151, та «Біблійний коментар віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1436, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що Ісус говорить у Лк. 17:31–33 про те, щоб пам’ятати про дружину Лота?

Відповідь: З цього можна винести щонайменше два уроки.

Раптово дружина Лота загинула саме тоді, коли вона почувалася в безпеці після того, як ангели врятували її. Бог врятував їй життя, проте згодом вона загинула через власну непокору. Проблема полягала в тому, як зазначено в «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 1437): «Вона вийшла з Содому, але Содом не вийшов із неї».

Загалом християни можуть задаватися питанням, скільки років мине, перш ніж вони зможуть послабити пильність щодо спокус і гріхів, зокрема матеріалізму, похоті, гордості та зневіри. Коли вони стануть настільки духовно зрілими, що зможуть забути про необхідність протистояти цим злам? Відповідь така: поки ми перебуваємо на цій землі, ніколи не можна послаблювати пильність. Біблія раз по раз застерігає нас про необхідність наполегливо триматися. Ось деякі способи цього:

Уважно стежити за своїм життям і вченням. 2 Тимофія 1:14; Колосян 1:23; Приповісті 22:5

Не слідувати мудрості цього світу. Колосян 2:8-9; Якова 3:15; 1 Коринтян 1:17-27; 2:6, 8, 14; 2 Коринтян 1:12

Загальна наполегливість. Євреїв 10:23, 36; 12:1, 12-13; 1 Івана 2:24; 1 Коринтян 13:7; Римлян 5:3-4; Якова 1:3-4, 12; 5:11; 2 Петра 1:8-10

Віруючі повинні виявляти наполегливість у стражданнях. Римлянам 8:17-18; 2 Коринтян 1:8-9; 4:8-12; 6; 2 Тимофія 2:3; 4:5

Питання: Що сказано в Лк. 17:34-36 про день і ніч на землі?

Відповідь: Це вказує на те, що для одних людей у вірші 34 може бути ніч, а для інших — день, як зазначено у 17:35-36. Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1437, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Лк. 17:37, коли сказав: «Де буде труп, там зберуться грифи»?

В: Незалежно від того, чи йдеться про орла-падальщика, чи про звичайного грифа, Ісус використовує метафору великих птахів-падальників як символ низки майбутніх судів. Звичайно, коли існують такі речі, як трупи, зазвичай настають певні наслідки, наприклад, прилітають птахи-падальники. Однак це не є головним у даному випадку, оскільки Ісус міг би використати безліч інших метафор, якби просто хотів сказати, що будь-які події мають наслідки.

Загальне застосування для будь-якого часу: У книзі «Важкі вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 482–483, зазначено, що деякі тлумачать це так: «де є ситуація, що дозріла для суду, там і впаде суд».

Застосування до кінця часів: Ісус розповідає притчу про один із наслідків нечестивості перед Своїм приходом. Нечестиві будуть вбиті, а птахи-падальники матимуть вдосталь їжі. Про це докладніше йдеться в Об’явленні 19:17–21.

Застосування до 70 р. н. е.: Дехто вважає, що «орли» тут також стосуються емблеми римських орлів, які були на прапорах, що їх несли військові підрозділи. Римська армія прийшла й зруйнувала Єрусалим у 70 р. н. е. У «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 830, «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 998, та «Біблійному коментарі « »: Новий Завіт» ( Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 249, це трактується просто як грифи.

Див. також «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1437, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 18:1-8, якщо Бог подібний до несправедливого судді з притчі, то чи буває Бог коли-небудь несправедливим?

Відповідь: Бог не є несправедливим, але у Своєму провидінні Він може на певний час здаватися несправедливим — просто запитайте Іова. Мета цієї притчі — показати, що якщо жертви наполегливі навіть перед несправедливим суддею, то наскільки ж більше повинні бути наполегливими Божі діти перед своїм Небесним Отцем, який є справедливим. Ісус хотів проілюструвати конкретну думку за допомогою притчі про несправедливого суддю, подібно до того, як Він хотів показати конкретну думку за допомогою притчі про багатія, який звільнив спритного управителя (Лк. 16:1-9). На землі часто панує несправедливість, але Бог може все виправити під час останнього суду. Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1217–1218; «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 249–250; «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 999; та «Грецький Новий Заповіт для тлумачів» (The Expositor's Greek New Testament), т. 1, с. 596 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що Ісус вчить у Луки 18:4–6 про необхідність наполегливості в молитві?

Відповідь: Якщо людина має бути наполегливою перед суддею, якому байдужа справедливість, то наскільки ж більше ми маємо бути наполегливими перед Богом. Це може стосуватися молитви загалом, але, згідно з «Біблійним коментарем віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1437, розміщення цієї притчі одразу після 17-го розділу Євангелія від Луки вказує на те, що вона особливо доречна для тривалої молитви про повернення Христа.

1 Солунян 5:17 наказує нам молитися безперестанку. Грецьке слово, що перекладається як «виснажує мене», насправді важко перекласти. Воно буквально означає «зроби мені синяк під оком», що може означати як «побий мене», так і «зроби так, щоб я виглядав погано».

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 1000, щоб дізнатися більше про те, як це означає «зашкодити моїй репутації». Однак «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 830, стверджує, що суддя НЕ зважав на те, що думали люди, а просто втомився від того, що жінка його турбувала.

Питання: Як, згідно з Лк. 18:4-5, можна впоратися з ситуацією, коли хтось вважає вас надто незначним, щоб зробити для вас те, що повинен?

Відповідь: Урок цієї притчі полягає в тому, щоб наполягати, доки не досягнете свого. Бувають випадки, коли нам потрібно бути наполегливими. Не грубими чи роздратованими, а ввічливо наполегливими, не відступаючи.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 998–999, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 830, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Луки 18:8 і далі, запитуючи, чи знайде Він віру на землі?

Відповідь: Ісус не знайшов багато віри на землі, як показує Ів. 1:10–12. У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 249–250, сказано, що Ісус не говорив з необізнаності, ані не ставив питання про Вознесіння, а радше закликав їх зберігати віру через молитву та ще більше служіння. Див. «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 483–484, для додаткової відповіді.

Питання: Чи можна, як сказано в Лк. 18:9, покладатися на себе в деяких справах?

Відповідь: Ми маємо брати на себе відповідальність за власні вчинки і бути впевненими, що з Божою допомогою ми можемо робити те, що Він для нас призначив.

Однак без Бога, нашого Творця та Підтримувача, ми навіть не могли б продовжувати існувати. Більше того, без Бога ми не можемо зробити жодної доброї справи, що мала б вічне значення. Отже, у нас немає підстав покладатися на власну доброту, силу чи здібності без Бога.

Питання: Чи зобов’язані ми, згідно з Лк. 18:9–14, віддавати десятину?

Відповідь: Десятина — це частина вашого доходу, яку віддають на справу Господню. У Левит 27:30-33 сказано, що вона належала Богу, і в Старому Завіті вона призначалася для священиків та левітів (Числа 18:21-32, Буття 14:20; 28:22; 2 Хронік 31:5; Малахія 3:7-12).

У Новому Завіті, після воскресіння Ісуса, ми не перебуваємо під законом Старого Завіту (включно з десятиною), а під благодаттю. Ми можемо давати більше! Але «десятину» все ще можна розглядати як стандарт щедрості у пожертвуванні. У Новому Завіті про десятину згадується в Євангелії від Луки 18:9-14; 1-му Посланні до Коринтян 16:1 та 2-му Посланні до Коринтян 8.

Питання: Чи можливо, що митник у Лк. 18:9-14 — це Закхей? Чи може це пояснити, чому Господь покликав його спуститися в наступному розділі, Лк. 19:1-10?

Відповідь: Хоча Закхей і підходив би до цієї ситуації, більшість коментаторів розглядають Луки 18:9-14 як притчу, яка не стосується конкретного митника чи фарисея.

Питання: Чи слід нам, згідно з Луки 18:11, дякувати Богові за те, що ми морально кращі за когось іншого?

Відповідь: Ця притча вказує на те, що не слід. У нас немає нічого доброго, що не було б дано нам Богом. Зарозуміло стверджувати, навіть перед Богом, що ми кращі чи важливіші за когось іншого. У Посланні до філіп’ян 2:3 сказано, що ми маємо вважати інших важливішими за себе.

Як зазначено в «Новому міжнародному біблійному коментарі» (с. 1218), фарисей «поглядає на Бога, але розмірковує про себе». Натомість митник не міг дивитися на Божу святість, бо не міг змиритися з самим собою.

Докладнішу інформацію див. у «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 830) та «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 250).

Питання: У Лк. 18:12 згадано, що євреї постили двічі на тиждень. Коли саме вони це робили?

Відповідь: Євреї, які постили, зазвичай робили це в понеділок і четвер.

Питання: Чи може молитва виправдати людину (Лк. 18:14)?

Відповідь: Ні. Цікаво, що на початку притчі багато хто припускав би, що праведний фарисей є героєм, а митник — лиходієм. Саме Бог вирішує, виправдати когось чи ні. Молитва чи інші наші вчинки не «змушують» Всемогутнього Бога виправдати когось. Однак Ісус у цьому уривку підкреслює, що Бог вирішив виправдати каючого митника, а не гордого фарисея. Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі Тоні Еванса», с. 999.

Питання: Чому в Лк. 18:16 учні хотіли дорікнути дітям?

Відповідь: Ісус був зайнятою людиною, і вони вважали, що Він «очевидно» не мав часу зустрічатися з усіма, хто хотів Його побачити. Учні намагалися зберегти дорогоцінний час Ісуса від того, що, на їхню думку, було марнуванням Його дорогоцінного часу. Вони намагалися «допомогти Богу», усунувши тих, кого вважали менш цінними людьми. Зауважте, що Ісус ніколи не просив такої допомоги.

Сьогодні нам слід бути обережними, коли ми думаємо, що Бог потребує нашої «допомоги», особливо коли ми робимо те, чого Він ніколи не просив нас робити.

На відміну від погляду учнів на дітей, благочестивий євангеліст Д. Л. Муді одного разу сказав своєму другові, що «сьогодні було спасено дві з половиною людини». Друг запитав: «Ти мав на увазі двох дорослих і одну дитину?» Муді відповів: «Ні, двох маленьких дітей і одного літнього чоловіка». По суті, у дітей попереду було ціле життя, щоб служити Богові. Чудово, що літній чоловік міг і потрапити до Неба, і служити Богові вже зараз, але у нього залишилося менше половини життя, щоб служити Богові на землі.

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 830–831, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 18:16 і далі описано, що Царство Боже належить таким, як діти?

Відповідь: Один із способів полягає в тому, що діти усвідомлюють, що вони є дітьми. Вони часто бувають скромнішими за дорослих, оскільки розуміють, що не мають знань, сил чи здібностей для багатьох речей. Однак це їх не турбує, якщо поруч є батьки, готові їм допомогти. Маленькі діти не приносять нічого у стосунки з батьками, окрім своєї слабкості, потреби, залежності та любові. Але хоча вони знають, що є залежними, вони мають сподівання та радість. Так само й ми повинні бути як діти, входячи до Царства Божого.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 999, та «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 250, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 18:18–23 Ісус наголошував на Законі перед багатим молодим правителем?

Відповідь: Це відбулося одразу після епізоду з маленькими дітьми, і тут показано людину, яка НЕ прийме Царство, як маленька дитина. Багатий молодий правитель не вважав себе загубленим, таким, що потребує прощення, чи таким, що потребує благодаті для спасіння. Ісус опустився до його рівня й згадав п’ять із Десяти заповідей, хоча ще не згадав про жадібність. Наказ Ісуса також можна розглядати як приховане запитання: « » — «наскільки важливі для тебе твої гроші?» Замість того, щоб просто сказати правителю вірити в Нього, Ісус спочатку хотів показати йому, що його діл та серця недостатньо, щоб самостійно потрапити до Небес. Ісус не звинувачував багатого молодого правителя в будь-якому лицемірстві; навпаки, Ісус хотів дати йому глибше розуміння власного серця.

Хоча і багатий молодий правитель, і сліпий прийшли до Ісуса — сліпий навіть після того, як йому сказали припинити намагатися, — Ісус запрошував лише дуже небагатьох людей залишити все й піти за Ним. Та все ж молодий чоловік відвернувся. Якби ви могли бути будь-ким з історичних постатей, чи не було б чудово бути цим багатим молодим правителем і, коли Ісус попросив би вас піти за Ним як учень, радісно віддати все й зробити це!

Див. «Коли запитують сектанти», с. 151–152, «Біблійний коментар віруючого», с. 1438–1439, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 831, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи повинні ми, згідно з Лк. 18:18–23 та Мт. 19:21, віддавати все, що маємо, бідним, як Ісус просив зробити того багатого молодого правителя?

Відповідь: Писання ніколи цього не говорить, а Авраам насправді був дуже заможним чоловіком. Павло зберіг приватну власність — свій плащ (2 Тимофія 4:13). Замість того, щоб говорити, що багаті мусять робити те чи інше, давайте просто подивимося, що Павло сказав про багатих у 1 Тимофія 6:17–19.

«Наказуй тим, хто багатий у цьому віці, щоб вони не були гордовиті й не покладалися на непевне багатство, а на живого Бога, який щедро дає нам усе, щоб ми насолоджувалися цим. Нехай вони чинять добро, щоб бути багатими на добрі справи, готовими давати, охочими ділитися, накопичуючи собі добрий фундамент на майбутнє, щоб здобути вічне життя» (NKJV).

Зверніть увагу, що багатий молодий правитель, ймовірно, дотримувався Закону краще, ніж Закхей, але їхні реакції були дуже різними.

До речі, у грецькій мові є принаймні два слова, що означають «добре». Грецьке слово kalos означає «прекрасний» або «хороший плід», а agathos — «добрий за своєю суттю». Тут вжито саме друге слово.

Див. «Коли критики запитують», с. 502, та «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 251, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 18:31, оскільки Христос, по суті, сказав: «Ми йдемо до Єрусалима, і все, що написано про Сина Людського пророками, має збутися», — чому ж пророцтва про Друге пришестя ще не збулися?

Відповідь: Усі пророцтва збудуться. Незважаючи на заздалегідь відоме відкидання Христа євреями, ці пророцтва все одно збудуться. Однак, якби вічне царювання Христа на землі розпочалося до того, як Його відкинули, і якби Ісуса ніколи не відкинули, то пророцтва з Ісаї 53 виявилися б хибними.

Це ілюструє важливий аспект щодо Бога. Бог має Свій час для виконання Своїх діл, і іноді нам доводиться бути терплячими та чекати на Божий час, як нагадує нам перша притча в Євангелії від Луки 18.

Питання: Чому в Лк. 18:34 Ісус говорив їм те, чого вони не розуміли?

Відповідь: Ісус говорив їм чітко, але вони не запам’ятали й не зрозуміли цього ясно. Це третій випадок у перших трьох Євангеліях, коли Ісус говорив їм, що Його вб’ють. Іноді, коли ви навчаєте когось, а той не може збагнути, як це може статися, потрібно терпляче повторювати пояснення кілька разів. Щоправда, кожного разу Ісус розповідав їм більше подробиць. Пізніше учні зрозуміють це чітко. Див. обговорення Луки 9:45 у «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 251, та «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 831, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що нам говорить про Ісуса у Лк. 18:40-41?

Відповідь: Ісус готовий був зупинити все заради сліпого жебрака. Як зазначається у «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 1440), тоді як Йошуа бачив, як сонце зупинилося на небі, Господь сонця зупинився заради одного сліпого жебрака. Потім, що дивно, Ісус запитав сліпого, чого той хоче. Справа не в тому, що Ісус не міг зрозуміти очевидного, а в тому, що Він хотів, аби той висловив свою потребу словами.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі Тоні Еванса», с. 1000–1001.

Питання: Що саме в історії про Закхея, описаній у Євангелії від Луки 19:1–9, дає нам надію?

Відповідь: Текст починається з того, що цей грішник шукав Ісуса, але насправді Ісус весь час шукав Закхея. Ісус не просив дозволу зупинитися в домі Закхея; Ісус сказав Закхею, що Він мусить зупинитися в його домі, ніби Закхей не мав іншого вибору. Закхей не мусив спочатку прибирати свій дім, і Ісус цього від нього не очікував. Закхей не мав можливості спочатку навести лад у своєму житті, і Ісус цього від нього теж не очікував.

Можна було б припустити, що після того, як праведний багач відмовився віддати свої статки, щоб піти за Ісусом, у корумпованого багача шансів роздатися зі своїми грошима й захотіти піти за Господом було б майже нуль. Це лише доводить, що нам не слід намагатися передбачати, хто прийме Христа, а хто — ні. Просто проповідуйте, а про реакцію подбає Бог.

Люди знали, хто такий Закхей, і хоча для Закхея було б негідним піднятися на дерево, ще гірше в очах інших виглядало б те, що Ісус прийняв Закхея. Але Ісусу було байдуже. Люди, можливо, глузували з Закхея, думаючи, що Ісус не захоче його, але Закхею було байдуже. Живучи перед великою аудиторією, чи прагнемо ми оплесків від Одного?

Закхей змінився, і це було зміною зсередини. Ісус не наказав Закхейу повернути гроші, які той забрав у бідних та інших. Нове серце Закхея підказало йому, що він мусить це зробити.

Питання: Що незвичайного є у вірші Лк. 19:2?

Відповідь: У Луки 19:2 грецький вираз «головний митник» більше ніде не вживається у всій грецькій літературі, включаючи Біблію. Ймовірно, це титул митника, який керував іншими митниками. Див. «The Expositor's Greek New Testament», т. 1, с. 603; «Evangelical Commentary on the Bible», с. 831; та «New International Bible Commentary», с. 1219 для додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 19:8 Закхей віддав половину свого майна бідним?

Відповідь: Святе Письмо цього не вказує, але одним із чинників була його нова турбота про бідних. Іншою причиною могло бути те, що, якби він відшкодував усе, чим обдурив інших, у нього, можливо, не залишилося б більше ніж половина. Згідно з «Біблійним коментарем віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1441, грецьке слово слід перекладати не як «якщо», а як «оскільки». Зверніть увагу, що, хоча багатий молодий правитель не хотів розлучатися зі своїм багатством, Закхей збирався віддати більшу його частину. Див. «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 252, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 19:13а Ісус згадав про десять слуг у притчі про таланти?

Відповідь: Ісус розповідав інші притчі про гроші, а також інші притчі про владу. Ця притча є незвичайною тим, що поєднує в собі і гроші, і владу. У Луки 19:15–26 Ісус розглянув лише результати дій трьох слуг; тому багато людей помилково вважають, що в притчі було лише троє слуг. Ісус згадує, що десять слуг отримали гроші, але не говорить про те, що зробили з своїми іншими сім. Складається враження, ніби Ісус не до кінця довів притчу; ті інші сім слуг — це ми, Його Церква, і саме ми завершуємо цю притчу тим, що робимо зі своїми мінами.

Це нагадує закінчення Книги Йони, де залишається відкритим питання, чи покаявся Йона у своєму жахливому ставленні до загублених, чи ні.

Питання: Чому в Лк. 19:14 Ісус згадав, що піддані послали делегацію, яка сказала: «Ми не хочемо, щоб цей чоловік був нашим царем»?

Відповідь: Слухачі Ісуса цілком могли співвіднести себе з цим описом, оскільки близько 4 року до н. е. делегація від Ірода Великого та його сина Ірода Архелая вирушила з Єрихону до Риму саме з цієї причини. Однак жителі Юдеї надіслали повідомлення римському імператору, що вони не хочуть, щоб Архелай був їхнім царем. До речі, Рим зрештою позбавив Ірода Архелая влади через постійні прохання його підданих. Див. «The NIV Study Bible», с. 1577, «Грецький Новий Завіт для коментаторів», т. 1, с. 603, «Біблійний коментар для віруючих», с. 1441, «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1219, де ця інформація взята з праць Йосипа Флавія «Війни юдеїв» 2.6.1 та «Старожитності юдеїв» 17.9.3 (написаних приблизно у 93–94 рр. н. е.) для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 19:16–26 господар довірив ці гроші своїм слугам?

Відповідь: Одна міна становила приблизно тримісячну заробітну плату робітника, згідно з «Коментарем до Біблійних знань: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 252, та «Євангельським коментарем до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 832. Це становило приблизно 100 днів, згідно з «Біблійним коментарем Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 1001. Хоча господареві, можливо, хотілося б отримати ще кілька срібних мін, у того, хто збирався керувати містами, напевно, була набагато важливіша причина. Він шукав управителів для міст, якими мав керувати, і хотів дізнатися, хто виявиться вірним, а хто — ні. Слуга, який з однієї міни заробив десять мін, мабуть, проявив для цього винахідливість. Так само, коли ми вірно розпоряджаємося тим, що дав нам Бог, це не просто означає, що Бог отримає ще кілька пожертв, а й те, що Він випробовує нас, щоб побачити, чи можна нам довірити більше. Див. «The Expositor's Greek New Testament», т. 1, с. 606, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Лк. 19:20 означає грецьке слово «інший»?

Відповідь: У певному сенсі грецька мова є точнішою за інші мови, і в ній є три різні слова для позначення «інший/ще один». Слово, яке вжито тут, — «етерос» (Strong's 2087), від якого походить наш префікс «гетеро», означає «інший, іншого роду». Це слово також вживається в 1 Коринтян 3:4; Євреїв 7:15 та Діяннях 1:20. Інше слово, «аллос» (Strong's 243), означає «інший того самого виду». «Аллос» вживається в Євангелії від Матвія 4:21; 6:15; 20:3; 21:23; 27:42 та в Діяннях 19:32.

Питання: У Луки 19:20 третій слуга не хотів брати на себе відповідальність за управління майном; як християни (на жаль) можуть бути такими сьогодні?

Відповідь: Немає жодних ознак того, що слуга був нечесним. Принаймні слуга не втратив те, що йому було довірено. Але слуга не був зацікавлений у справах царя під час його відсутності. Подібно до того слуги, християни можуть залишати свої дари та здібності незадіяними або не використовувати їх для Бога. Якщо ми не використовуємо свої можливості, їх можуть у нас забрати. Тоді, коли нічого не відбувається, як і той слуга, дехто може схилятися до того, щоб звинувачувати господаря.

Один із видів ліні — це не робити те, що ти повинен робити. Інший вид ліні — це небажання планувати чи думати про те, що слід робити. Жодному зі слуг не було сказано, у що саме інвестувати. Перші два слуги мусили проявити винахідливість і власну ініціативу, щоб придумати способи заробити гроші. Наша ініціатива має перебувати під владою Христа; коли якийсь напрямок здається нам вигідним, але Бог хоче, щоб ми пішли іншим шляхом, ми маємо йти Божим шляхом. Але ми все одно повинні проявляти ініціативу та бути винахідливими, намагаючись використовувати свої таланти для Бога. Ми не знаємо, чи третій слуга був ледачим у своїх діях, ледачим у тому, що не хотів планувати, чи робив те, що робив, через своє ставлення до господаря. Цілком імовірно, що це могли бути всі три варіанти, причому обидва види ліні випливали з його ставлення.

Коли третій слуга викопав яму, щоб сховати свою міну, він, у певному сенсі, копав яму для самого себе. Жоден із слуг не міг бути впевнений, що йому вдасться досягти успіху . Але, керуючись надмірною обережністю, третій слуга вчинив найгірше, що міг зробити, на думку господаря. Іноді, з остраху або коли люди відчувають загрозу, вони роблять нерозумні речі. Коли ангели сказали пастухам: «Не бійтеся», це могло означати дві різні, але пов’язані між собою речі. Перша — «не відчувайте страху», а друга — «не дійте під впливом страху».

Зрештою, коли Бог дарує нам дар чи талант, а ми вирішуємо, що або не будемо ним користуватися, або не будемо використовувати його для Бога, чи не поводимося ми так само погано, як той третій слуга? Найбільш очевидним природним даром, про який зазвичай думають люди, є багатство та кар’єра, але, можливо, важливішим природним даром є час. Коли ви просто «не можете» більше служити Богові, бо щодня витрачаєте занадто багато годин на перегляд телевізора чи фільмів, чи не копаєте ви яму, щоб закопати в ній свої таланти? Як колись сказав один телепроповідник, для декого перший крок до служіння Богові — це підняти вказівний палець прямо вгору, потім повернути руку так, щоб він вказував від себе, а потім натиснути кнопку вимкнення на телевізорі. Тож не судіть третього слугу надто суворо, бо це може обернутися проти вас. Покайтеся у тому, що, можливо, ви мимоволі копали яму, щоб марнувати свої дари й таланти, які можна було б використати для Бога.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1002; «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 252–253; та «Біблійний коментар віруючого», с. 1442 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 19:38 і далі вони не сказали «мир на землі», як під час народження Ісуса?

Відповідь: У Луки 19:38 наводяться цитати з Псалма 118:26а та Псалма 148:1; хоча вони могли б повторити слова ангелів, сказані під час народження Ісуса, але не зробили цього. Вони говорили під натхненням Святого Духа, і незабаром мав настати мир на небі, але керівники та багато євреїв відкинули Ісуса, тому мир на землі мав ще почекати. Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1443.

Питання: Чому у Лк. 19:39 фарисеї сказали Ісусу, щоб Він дорікнув Своїм учням?

Відповідь: «Осанна» означає «хвала», і вони побачили, що учні славили Ісуса, а славити слід лише Бога. У одному вони мали рацію: лише Бога слід славити таким чином.

Питання: Що в Луки 19:40 означає, що «камені будуть волати»?

Відповідь: Фарисеї були незадоволені, бо Ісус поводився так, ніби Храм і місто належали Йому. Якби народ не поклонявся Ісусу, то самі камені прославляли б Його. Євреям ця метафора була знайома, адже в книзі Авакума 2:11 сказано, що навіть камені будуть кричати. Однак у книзі Авакума 2:11 показано, що тим, хто відкидає Христа, це не на користь, бо камені будуть кричати на суд. Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1443.

Питання: Чому в Луки 19:41-44 Ісус розплакався?

Відповідь: Це НЕ через те, що Він має страждати; скоріше це через те, що станеться з Єрусалимом. Пізніше, у Гефсиманському саду, Ісус запитає, чи можна якось уникнути цієї чаші, тож Ісус знав, що з Ним станеться. Але тут Ісус зосереджується на смутку через майбутні страждання Єрусалима. Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 832; «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 253–254; та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1002–1003 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 19:44 Ісус пророкував, що єврейських немовлят розіб’ють на шматки?

Відповідь: Ісус говорив це не з радістю і не наказував цього, а лише пророкував із великим сумом і плачем. Бог дозволяє, щоб такі речі траплялися, але деякі з них засмучують Боже серце.

Питання: Чому в Лк. 20:2 провідники запитали Ісуса, звідки Він взяв Свою владу?

Відповідь: Є питання, а є ще й питання, що стоїть за цим питанням. У формульованому питанні йшлося лише про те, чому Ісус вважав, що має владу, щоб натовп славив Його та щоб вигнати міняльників із чужого храму. На перший погляд здається, ніби вони просто цікавилися, де Він отримав свій диплом, свячення чи сертифікат рабина.

Але справжнє запитання звучало скоріше так: «Як ти смієш робити ці речі, адже ти не маєш на це повноважень?» Рабин може мати послідовників, але звичайного рабина не слід так прославляти, хіба що цей рабин насправді був Месією або кимось більшим. І Ісус, і всі провідники вже знали, що жоден релігійний чи політичний лідер, та й взагалі ніхто на землі, не надав Ісусу цієї влади. І все ж, хоч як би це не розлючувало могутніх первосвящеників та інших, було очевидно, що Ісусу було байдуже. Ісус був Богом, і Його влада походила від Отця.

Ісус не відповів їм безпосередньо, а поставив своє власне запитання. На перший погляд, запитання звучало так: «Мені також цікаво, чи вважаєте ви владу Івана Хрестителя законною чи ні». Але за цим запитанням Ісус викривав їх як лицемірів. Якщо відповідь була для них очевидною, то навіщо їм було спочатку обговорювати це між собою? Якби Ісус запитав про Єремію, вони б одразу відповіли: «Так, він був від Бога». Чому ж вони вагалися щодо Івана Хрестителя? Вони не змогли відповісти навіть на просте запитання, бо або боялися, що народ поб’є їх камінням, або ж розуміли, до чого веде це запитання. Якщо Іван Хреститель теж не мав людської влади, а мав владу від Бога, то навіщо ставити мені запитання, якщо ви самі визнали, що знаєте: Іван був від Бога, але все одно не підкоряєтеся Божій владі?

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 832; «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1003; «Біблійний коментар віруючого», с. 1444; «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1220; «Коментар до Біблійних знань: Новий Завіт», с. 254–255; та «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 611 для додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 20:8 Ісус відмовився відповісти на їхнє запитання?

Відповідь: Перш ніж відповісти, зверніть увагу, що вони не запитували один в одного: «яка правильна відповідь» або «що Бог хотів би, щоб ми сказали», а радше — яку відповідь вони могли б вигадати, щоб вона звучала найкраще. Їх не цікавило, чи відповідають вони тут правдиво, чи ні.

Відповідь: Первосвященики та книжники знали, що мали світло Божого вчення в особі Івана Хрестителя, проте відмовилися прийняти те світло, яке вже мали. Ісус відмовився дати їм більше світла, коли вони відкинули те світло, яке вже мали. Див. «Біблійний коментар „The Expositor’s Bible Commentary“, т. 8, с. 1013» для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 20:9-14 чим первосвященики та садукеї були схожі на виноградарів у цій притчі?

Відповідь: У той час у Палестині було поширено явище відсутніх землевласників, тож обстановка притчі мала здаватися їм знайомою. У Ісаї 5:1-7 міститься подібна алегорія, де Бог є власником виноградника, а Ізраїль — самим виноградником, який давав нікчемні ягоди.

Є чотири подібності. І виноградарські орендарі, і первосвященики/садукеї займали чуже майно та заробляли на ньому собі на життя, що було цілком нормально. Але й ті, й інші відмовлялися визнавати владу Господаря. І ті, й інші почали вважати, що це насправді належить їм, а не законному власнику. І ті, й інші готові були вдатися до вбивства, щоб отримати те, що, на їхню думку, по праву належало їм.

Щоразу, коли група, яка перебуває при владі, вважає, що поклоніння Богу по праву належить до їхньої сфери впливу, виникають проблеми. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 1014; «Біблійний коментар віруючого» (The Believer's Bible Commentary), с. 1444; та «Євангельський коментар до Біблії» (The Evangelical Commentary on the Bible), с. 833 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що Ісус має на увазі в Лк. 20:18, кажучи, що камінь може бути як під ногами, так і впасти на когось?

В: Тут йдеться лише про один камінь. Той камінь, що заважає під ногами, — це релігійні провідники, яких турбувало перше пришестя Ісуса. Але той самий камінь, який згодом впаде з неба й розтрощить деяких, з’явиться під час другого пришестя Ісуса. Цього не уникнути; ви не можете відкинути цей камінь і залишитися неушкодженими. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1004, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1444–1445, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 20:19–22 первосвященики та книжники запитували Ісуса про податки?

Відповідь: Це питання стосувалося не лише податків, а й грошей, релігії та політики. Вони бачили в Ісусі загрозу своїй владі над релігійною системою. Вони намагалися завести Ісуса в пастку: якщо б Він відповів певним чином, багато Його послідовників могли б розчаруватися в Ньому, вважаючи, що Він все-таки закликає платити податки. Але якби Ісус відповів інакше — відмовився платити податки, — це було б ще краще. Вони могли б побігти до Пілата чи Ірода й повідомити їм, що цей чоловік публічно закликає чинити опір сплаті податків, і якщо ви віддані Риму, то зможете заарештувати Ісуса.

У багатьох євреїв було три проблеми зі сплатою податків. По-перше, вони не хотіли віддавати гроші іноземній владі, яка підтримувала гноблення єврейського народу. Згідно з «Біблійним коментарем Експозитора» (том 8, стор. 1015), з них стягували податок у розмірі до третини доходу. По-друге, на римських монетах зазвичай було зображено імператора, і вони вважали, що цей різьблений образ порушує другу заповідь. По-третє, на той час імператори проголошували себе богами, тож римська монета із зображенням імператора була блюзнірським образом ідола.

Однак Ісус не відповів їм прямо і не потрапив у їхню пастку. По-перше, у Луки 20:23 Ісус вказав, що це була пастка чи випробування. По-друге, Ісус поставив просте запитання, щоб знайти спільну мову, а по-третє, Ісус перекинув ініціативу на їхній бік. Ісус сказав віддавати Цезарю те, що належить Цезарю, а Богу — те, що належить Богу. Однак Ісус не уточнив, скільки саме має належати Цезарю. Але звідки Ісус взяв цю монету? Її мав при собі один із євреїв. Якщо зображення було блюзнірським ідолом, то чому ж цей єврей носив її при собі?

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 833; «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1004; «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1220; «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 255; та «Біблійний коментар віруючого», с. 1445 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 20:27–38 садукеї випробовували Ісуса саме цим?

Відповідь: Це випробування іншого роду. Садукеї вважали, що мають беззаперечний аргумент, який доведе не лише помилковість Ісуса, а й фарисеїв. У Повторенні Закону 25:5-10 сказано, що брат померлого чоловіка, який залишився в живих, повинен одружитися з його вдовою. Якби припустити, що шлюбні стосунки на небі такі самі, як і на землі, то їхня точка зору могла б бути слушною. Але Ісус показав їм, що їхнє припущення в цьому випадку було хибним. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1004–1005, «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1220–1221, та «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 1016 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Лк. 20:35 деяких «вважають гідними»?

Відповідь: Загалом людина є гідною (заслуговує) чогось доброго з однієї з двох причин.

1. Вона сама за це заплатила, заслужила це або володіла цим.

2. Хтось інший заплатив за це, заробив це від її імені або подарував їй це.

Ісус мав на увазі саме друге значення, а не перше, оскільки Він не каже, що ми гідні, а що нас вважають гідними.

В очах людей, ангелів і демонів ми справді вважаємося гідними мати частку у вічному житті, бо Ісус заплатив ціну за наші гріхи, даруючи нам цей дорогоцінний дар. Люди, які намагаються заслужити собі шлях до Небес, і справжні християни можуть погодитися , що віруючі спасаються завдяки заслугам. Розбіжність полягає в тому, чи це заслуги Ісуса, чи їхні власні.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Лк. 20:41-44?

Відповідь: Ці дві частини — що Месія був нащадком Давида і водночас Господом Давида — містяться в одному вірші Псалма 110:1, отже, це має бути одна й та сама особа. Де в їхній теології є місце для єдиної істоти, яка є одночасно людським нащадком Давида і Господом царя Давида? Якщо в їхній теології немає місця для цього Слова Божого зі Старого Завіту, то їм потрібно повернутися і переробити свою теологію.

Питання: Чому в Лк. 20:44-47 Ісус виступив саме проти книжників?

Відповідь: Наводиться три види причин. По-перше, вони любили довгі шати, титули та вітання, а також найкращі місця. По-друге, вони брали гроші на свою розкіш у бідних вдів. По-третє, вони виголошували довгі молитви лише для того, щоб добре звучати. Вони зловживали своїм релігійним авторитетом заради власної гордості та матеріальної вигоди. На жаль, з того часу багато релігійних лідерів у довгих шатах діяли подібним чином. У Луки 20:47 і далі сказано, що на релігійних лідерів, які поводяться таким чином, чекає суворіший суд. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1005; «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 256; «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1221; та «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 1018 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 21:1–4 Ісус похвалив вдову?

Відповідь: Ці дві монети називалися «лепта» і коштували приблизно восьму частину пенні. Це була надзвичайно мала сума, але це було все, що вона мала.

Ісус похвалив вдову з кількох причин. У Луки 20:47 Ісус щойно говорив про тих, хто пожирає будинки вдів. Тепер Ісус протиставляє цьому, розглядаючи ситуацію з точки зору самої вдови. Поки інші давали невеликий відсоток від свого достатку, вона віддала все, що мала, незважаючи на свою бідність. Поки інші, можливо, виявляли мало залежності від Бога, її пожертва свідчила про залежність від Нього. У давні часи вдовам було важко прогодуватися, якщо вони не мали синів чи дочок. Дехто міг би очікувати, що вдова буде жебрати в храмі, але натомість вона була в храмі, даючи гроші.

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 834; «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1005; «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 256, «Біблійний коментар віруючого», с. 1446, «Грецький Новий Заповіт для тлумачів», т. 1, с. 618, «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1221, та «Біблійний коментар для тлумачів», т. 8, с. 1018.

Питання: У Лк. 21:5–6, чим те, що ми вважаємо величним, відрізняється від того, що Бог вважає величним?

Відповідь: Ірод Великий розпочав реконструкцію Храму у 20/19 р. до н. е., і вона все ще не була завершена за часів Ісуса. Її завершили лише у 63 р. н. е. Ісус приділяв більше уваги вдові, ніж пишним будівлям, зведеним Іродом Великим.

Докладнішу інформацію див. у «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 834) та «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (с. 1005).

Питання: Чи слід, згідно з Лк. 21:5-6, дорого прикрашати церкви та релігійні споруди?

Відповідь: Тут Ісус говорив про те, як усе це буде зруйновано, що й сталося у 70 році н. е. Загалом, деякі люди більше зацікавлені в тому, щоб приносити Богові дорогі дари, ніж у тому, щоб віддати Йому своє життя.

Дві біблійні концепції свідчать про те, що гарне оздоблення церкви є прийнятним.

У Старому Завіті Скинія, а згодом і Храм, були вишукано прикрашені на знак пошани до Бога.

Грішна жінка, яка помазала Ісуса олією, що коштувала річний заробіток, поклонялася Ісусу належним чином. Отже, досі є прийнятним витрачати деякі кошти на те, що прославляє Бога, окрім пожертвувань на користь бідних (що також прославляє Бога).

Питання: Чому в Лк. 21:7 учні так цікавилися, коли буде зруйновано Храм?

Відповідь: З одного боку, вони були вражені тим, що така велична споруда буде зруйнована настільки, що не залишиться каменя на камені. З іншого боку, вони помилково вважали, що коли станеться така знаменна подія, одразу після цього настане Месіанське Царство.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1446, та «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 1005–1006.

Питання: Чи дав Ісус у Лк. 21:8–28 точну відповідь на їхнє запитання?

Відповідь: Так, Ісус відповів на те, про що вони запитували, але Він також відповів на те, про що вони, ймовірно, думали. Вони прямо запитували, коли буде зруйновано Храм. Ісус спочатку говорив про знамення, такі як фальшиві Христи, війни та чутки про війни тощо. Але вони не знали, що деякі з цих подій відбудуться дуже скоро, ще до руйнування Храму в 70 році н. е., а остаточне сповнення відбудеться в останні часи, коли буде зруйновано відновлений Храм.

До речі, коли євреї повстали проти римлян і розгромили дві легіони, римляни повернулися близько 67 року н. е. з п’ятьма легіонами. Після того як Єрусалим був оточений римськими легіонами (Лк. 21:20-21), вони на короткий час відступили, а потім повернулися. З міркувань безпеки можна було б залишитися в межах міських стін. Але християни знали, що потрібно саме втекти з Єрусалима й піти кудись інде, наприклад, до Пелли, що на схід від річки Йордан і на південь від Галілейського моря, на території сучасної Йорданії. У 70 році н. е. Єрусалим було захоплено, а його мешканців — вбито або поневолено.

Цікаво, що, намагаючись спростувати істинність християнства, у 362 році н. е. римський імператор Юліан Відступник видав два укази: один — щоб євреї відбудували Єрусалим, а інший — саме для відбудови храму. Юліан загинув у 363 році н. е. у бою з персами. Через кілька днів після початку будівництва сталася якась пожежа, і будівництво було припинено.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1447; «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 1006; «Грецькому Новому Завіті коментатора» (The Expositor's Greek New Testament), т. 1, с. 620; та «Біблійному коментарі віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1446.

Питання: Як події в історії до 70 року н. е. узгоджуються з пророцтвами, наведеними в Лк. 21:8–28?

Відповідь: Тут міститься низка пророцтв, тож розглянемо їх по черзі.

1 (так, але лише від 3 до 6) Фальшиві пророки та антихристи (Лк. 21:8): У Діях 5:34–37 відомий єврейський рабин Гамаліїл розповідає про Теудаса (близько 44 р. н. е.) та Юду Галілейського, які повстали разом зі своїми послідовниками, щоб визволити Ізраїль від римського ярма. У Діяннях 8:9–24 Петро докоряє фальшивому релігійному лідеру на ім’я Симон, якого згодом стали називати Симоном Магом. Історія Церкви свідчить, що Симон Маг згодом заснував власну релігію, нібито засновану на Христі, і став фальшивим Месією. 1-е Послання Івана, ймовірно, було написане після 70 р. н. е., але в 1 Івана 4:3 згадується, що з’явилося багато фальшивих пророків, які мали Духа Антихриста. Ранньохристиянські твори згадують Менандра, Керінта та Карпократа, але не ясно, чи жили вони до 70 року н. е., чи ні.

2 (так, 19 воєн) Війни (Лука 21:9-10): Хоча в цей час у Китаї точилося багато воєн, а в Індії — дещо менше, зосередимося лише на Римській та Парфянській імперіях.

35–42 рр. н. е. Парфянський полководець Варданес придушив повстання в місті Селевкія.

37 р. н. е. Ірод Антипа перемагає набатейського царя Арету.

40 р. н. е. Друге повстання проти Риму в Мавретанії

48 р. н. е. Римляни знову підкорюють фризів, які повставали протягом 20 років.

43–51 рр. н. е. Римляни під командуванням Аулуса Плавтія вторглися в Англію, захопивши Кент і фортецю Мейден-Касл.

44 р. н. е. Римляни відвоювали Мавретанію.

44 р. н. е. Римляни завойовують Паннонію (Сербію)

44 р. н. е. Теудас повстає проти Риму в Палестині.

46 р. н. е. Римлянин Пліній Старший проводить військові кампанії в Німеччині.

47–77 рр. н. е. Силури чинять опір римлянам в Англії.

47/49 р. н. е. Парфянський цар Варданес правив Вавилоном, доки його не вбили.

51 р. н. е. Парфяни розгромили й убили парфянського претендента на престол Мегердата.

54 р. н. е. У Діяннях 21:38 згадується єврей, який повів 4 000 вбивць у пустелю. Історія свідчить, що його звали Бен Стада.

60/61 р. н. е. Британська королева Будіка очолює масштабне повстання проти римлян. Загинуло близько 80 000 осіб.

66–71 рр. н. е. Євреї повстали проти Риму, розгромивши дві легіони. Римляни повернулися з ще п’ятьма легіонами.

68 р. н. е. Батави та фризи повстають проти римського імператора Нерона.

69 р. н. е. Роксолани вторглися в Мезію та знищили III Галльський легіон

69–70 рр. н. е. Веспасіан перемагає своїх суперників у боротьбі за престол римського імператора.

69–70 рр. н. е. Римлянин Веспасіан придушує батавське повстання під проводом Юлія Цивіліса

3 (так, але лише 3) землетруси в різних місцях (Лука 21:11):

33 р. н. е. Землетрус у Бітінії та Нікеї, за даними світського письменника Флегона.

60 р. н. е. Лаодікея була зруйнована землетрусом. Лаодікейці відбудували її за власні кошти, без будь-якої римської допомоги.

62 р. н. е. Землетрус на горі Везувій, Італія. (Помпеї були зруйновані виверженням лише у 79 р. н. е.)

4 (немає) Голод (Лука 21:11): У Римській та Парфянській імперіях не зафіксовано жодного випадку.

5 (немає) Епідемій (Лука 21:11): У Римській та Парфянській імперіях не зафіксовано жодної.

6 (ні) Страхітливі явища та великі знамення з неба (Лк. 21:11): Ніхто не зафіксував, щоб щось таке відбувалося.

7 (так, але лише 2) Переслідування (Лука 21:11):

54 р. н. е. Перше місцеве переслідування християн у Римській імперії за часів імператора Нерона.

64 р. н. е. Перше загальне (по всій імперії) переслідування християн за часів римського імператора Нерона.

Чесно кажучи, після 70 р. н. е. переслідувань було набагато більше.

8 (ні) християни, зражені близькими родичами (Лк. 21:16): Нічого конкретного не зафіксовано.

9 (ні) Християни, яких усі ненавиділи заради імені Христа (Лк. 21:17): Не зовсім так, за винятком гонінь Нерона, причому люди ненавиділи Нерона більше, ніж християн.

10 (однозначно так) Мешканці Єрусалима, вбиті мечем і відведені в полон (Лк. 21:24) Це сталося. Усі подробиці можна прочитати у Йосипа Флавія.

11 (так, хоча називати це «топтанням» незвично) Єрусалим, потоптаний язичниками (Лк. 21:24 і далі): Римляни захопили місто та зруйнували храм.

12 (ні) Знамення на сонці, місяці та зірках (Лк. 21:25): Нічого такого не зафіксовано.

13 (ні) Тривога народів і ревіння морських хвиль (Лк. 21:25): Менше, ніж під час громадянських воєн між римлянами та парфянами в інші періоди. Набагато менше, ніж під час навали гунів, повільного занепаду Римської імперії та розграбування Риму.

14 (ні) Прихід Ісуса з великою силою та славою (Лука 21:27): У 70 році н. е. християни нічого про це не знали.

Лише шість із чотирнадцяти частин (43%) можна вважати виконаними до 70 року н. е.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 256–257, та «Грецький Новий Заповіт для тлумачів», т. 1, с. 619, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як уривок з Лк. 21:8–28 співвідноситься з «Одкровенням»?

Відповідь: 1 (так, але лише від 3 до 6) Лжепророки та лжехристи (Лк. 21:8): У «Діяннях апостолів» 5:34–37 відомий єврейський рабин Гамаліїл розповідає про Теуду (близько 44 р. н. е.) та Юду Галілейського, які повстали разом зі своїми послідовниками, щоб визволити Ізраїль від римського ярма. У Дії 8:9-24 Петро докоряє фальшивому релігійному лідеру на ім’я Симон, пізніше відомому як Симон Маг. Історія Церкви свідчить, що Симон Маг згодом заснував власну релігію, нібито засновану на Христі, і став фальшивим Месією. 1-е Послання Івана, ймовірно, було написане після 70 р. н. е., але в ньому, у 1 Івана 4:3, згадується, що з’явилося багато фальшивих пророків, які мають Духа Антихриста. У працях ранньої Церкви згадуються Менандр, Керінт та Карпократ, але не ясно, чи жили вони до 70 року н. е., чи ні.

2 (так, 19 воєн) Війни (Лк. 21:9-10): Об’явлення 6:2-3, 12; 13:7

3 (так) Землетруси в різних місцях (Лк. 21:11): Об’явлення 6:12; 11:13

4 (так) Голод (Лк. 21:11): Об’явлення 6:6, 12

5 (так) Моровиці (Лк. 21:11): Об’явлення 11:6.

6 (так) Жахливі видовища та великі знамення з неба (Лука 21:11) Об’явлення 6:12-13.

7 (так) Гоніння (Лука 21:11): Об’явлення 12:17

8 (ні) Християни, зражені близькими родичами (Лука 21:16): У «Одкровенні» про це нічого не сказано, лише в Матвія 24 та Марка 13.

9 (так, певною мірою) Християни, яких усі ненавидять заради імені Христа (Лука 21:17): Об’явлення 11:9-10, радіють зі смерті праведних.

10 (ні) Мешканці Єрусалима, вбиті мечем і відведені в полон (Лк. 21:24)

11 (так) Єрусалим, потоптаний язичниками (Лк. 21:24 і далі) Об’явлення 11:2 і далі

12 (так) Знамення на сонці, місяці та зірках (Лк. 21:25): Об’явлення 6:12-13.

13 (так) Тривога народів і ревіння морських хвиль (Лк. 21:25): Об’явлення 6:15-17, 13:1

14 (так) Прихід Ісуса з великою силою та славою (Лк. 21:27): Об’явлення 19:11-16

Отже, 12 із 14 подій (86 %) у Євангелії від Луки також згадуються в Об’явленні. Звичайно, книга Об’явлення містить багато подій, не згаданих у Луки 21.

Питання: У Лк. 21:23, хто є «це покоління»?

Відповідь: Між словами «покоління» та «народ» є різниця лише в одній літері, тож це може означати одне покоління від часу, коли з’являться перші знамення, або ж те, що єврейський народ існуватиме доти, доки ці знамення не відбудуться. Поколінням вважалося приблизно 40 місячних років або близько 39,5 сонячних років. Оскільки пророцтво має подвійне виконання, то покоління, яке побачило перші з цих знамень, побачить і їхнє виконання. 70 рік н. е. — це лише на кілька років менше, ніж одне покоління після 33 року н. е. Оскільки перші ознаки з’являться в кінці часів, усе відбудеться протягом одного покоління від появи перших ознак. Отже, підходять як «народ», так і «покоління».

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1448, та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 1022, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що означає у Лк. 21:24 і далі «топтання язичниками»?

Відповідь: В «Одкровенні» 11:2 сказано, що в кінці часів язичники будуть топтати Святе Місто протягом 42 місяців.

Питання: Чому в Лк. 21:29-31 Ісус порівнює це з фіговим деревом?

Відповідь: Ісус не вчить нічого нового про дерева; це вже було очевидним для всіх. Ісус використовував метафору про те, що всім було знайоме, щоб пояснити: ці знамення не будуть чимось прихованим, а будуть очевидними для кожного. У Святому Письмі фігове дерево часто символізує Ізраїль, і, безперечно, це стосується саме Ізраїлю. Однак Ісус каже про фігове дерево «або будь-яке інше дерево», тож тут йдеться не лише про Ізраїль.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1006; «Євангельський коментар до Біблії», с. 835; «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 1022; та «Грецький Новий Завіт експозитора», т. 1, с. 622 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 21:34–36 віруючі стають обтяженими або заплутаними у справах цього світу?

Відповідь: Віруючим не обов’язково відкидати чи явно заперечувати щось, щоб охолонути у вірі. Вони можуть поступово надавати Божим справам дедалі менше значення, а справам цього світу — дедалі більше. Що зараз є найважливішим у вашому житті? Якщо серед цього немає прославлення Бога, проповідування Євангелія іншим, допомоги ближнім, зміцнення інших християн та захисту пастви, то, можливо, ваші пріоритети повністю переплуталися.

Сатана та демони можуть спокушати нас «вогняними стрілами». Вогняна стріла може відскочити від Божої зброї, але ви все одно відчуєте її жар. Іноді вогняна стріла може проникнути крізь щілину в броні, і як віруючі ми потребуємо зцілення від Ісуса, Великого Лікаря.

В одному сенсі битва виграна, коли ми вперше приходимо до Христа. Але в іншому сенсі битва — битва за освячення — тільки-но почалася. Переконайтеся, що ви справді боретеся, а не просто підкоряєтеся світу. Наказ у Посланні до Римлян 12:2 — перетворитися — це не наказ для неба, а наказ для нашого теперішнього життя. Хоча це, можливо, було б легше зробити, якби ми були поза цим світом, Бог хоче, щоб ми й надалі перебували у світі; але ми не маємо бути від цього світу, як сказано в Євангелії від Івана 17:14-16.

Іноді нам доводиться приймати рішення протистояти ворогу, який позбавляє нас радості, яку ми можемо мати в Бозі. Я тут не маю на увазі Сатану, демонів чи інших людей. Одним із головних ворогів, з яким нам доводиться боротися і якого ми маємо перемогти, є наша природна природа.

Питання: Як, згідно з Лк. 21:34–36, віруючий може визначити, що він або вона починає обтяжуватися чи заплутуватися?

Відповідь: Іноді це можна зрозуміти просто за своїм серцем. Що змушує вас встати з ліжка вранці? Що вас захоплює, а що здається вам нудним? Коли у вас « » — нічого, про що вам справді потрібно думати, — про що ви тоді думаєте? Чи це речі Божі, чи щось менш важливе?

Питання: Про що саме, згідно з Лк. 21:36, ми маємо пильнувати й молитися?

В: Весь розділ можна підсумувати як перелік причин, через які нам слід серйозно ставитися до заповіді пильнувати й молитися. Пильнувати за цими подіями та молитися про те, що Бог призначив статися, — це лише другорядне значення. Головне значення полягає в тому, щоб пильнувати за своїм життям і молитися, щоб Бог визнав вас гідними уникнути цих подій.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1448.

Питання: Як і чому в Луки 22:3 та Івана 13:2, 27 сатана увійшов у Юду?

Відповідь: Хоча це може стосуватися одержимості Юди демоном, це не обов’язково означає саме це. Одержимість демоном часто відбувається тоді, коли людина втрачає контроль або не усвідомлює, що робить. Немає жодних натяків на те, що Юда втратив контроль або не мав повного контролю над своїми діями. Отже, «співпраця з демоном» не завжди означає «одержимість демоном».

Крім того, звідки взялися гроші, якими священики заплатили Юді в Луки 22:5? Вони походили зі скарбниці храму; іншими словами, гроші, які були щиро принесені в жертву Богу, були використані в інших цілях — для оплати зради Ісуса. Сатана не є творцем; він не створив цих грошей. Він навіть не переконував людей приносити свої власні гроші, щоб зрадити Ісуса. Усе, що Сатана мав зробити, — це змусити первосвященика перекрутити призначення пожертви, щоб вона служила цілям Сатани.

Питання: Чи може християнин, як зазначено в Луки 22:3 та Івана 13:2, 27, перебувати під впливом демонів?

Відповідь: На жаль, так. Навіть якщо християнин не одержимий демонами, він все одно може перебувати під їхнім впливом, якщо сам цього дозволить. Якщо християнин вирішує повірити в те, чим його спокушає демон, звертається до темних речей заради задоволення або дозволяє демонам контролювати певну сферу свого життя, то він може, принаймні частково, перебувати під владою демона.

Питання: Що в Лк. 22:10 є дещо незвичайним?

Відповідь: Це не випадковість, що Ісус зміг передбачити, хто принесе воду, а потім — що господареві дому буде наказано надати кімнату для гостя, і той з радістю це зробить. Насправді багато хто вважає, що господар дому, ймовірно, вже був послідовником Ісуса.

По-друге, у тому суспільстві багато чоловіків працювали поденниками, а воду зазвичай носили жінки. Чоловік, який носить воду, не був би чимось надзвичайним, але все ж це було б рідкісним явищем. У «Коментарі до Біблії для віруючих» (The Believer's Bible Commentary, с. 1449) також зазначено, що учні просили про кімнату для гостей, але господар надав їм більше, ніж вони просили: велику, мебльовану кімнату нагорі. Цей чоловік, ймовірно, знав, ким був Ісус. Крім того, у цей час, коли на Пасху приїжджала велика кількість гостей, люди, ймовірно, здавали кімнати в оренду. Див. «Євангельський коментар до Біблії» видавництва « » (с. 835), «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (с. 259) та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (с. 1007) для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 22:19–21 Ісус уже не раз трапезував разом з учнями, тож у чому полягало особливе значення цієї трапези?

Відповідь: Замість того, щоб будувати припущення, давайте подивимося, що про це сказав сам Ісус.

Загальне значення

У Луки 22:15 Ісус сказав, що «прагнув» (буквально: «бажав з великим бажанням») з’їсти цю останню трапезу зі Своїми учнями.

У Луки 22:16, 18, Матвія 26:29 та Марка 14:25 Ісус сказав, що більше не буде їсти хліба та пити плоду винограду, доки не настане Царство Боже, тож це мало значення для кінця часів.

Особливе значення

У Євангелії від Івана 13:14-15 Ісус сказав, що дав їм приклад, умивши ноги Своїм учням.

У Євангелії від Івана 13:18 Ісус спеціально вечеряв разом з Юдою, чим сповнилося пророцтво з Псалма 41:9.

У Луки 22:19 Ісус ламав хліб і сказав робити це на згадку про Нього.

Звісно, Ісус святкував Пасху так, як це мали робити ревні євреї, і Він навчав цього також Своїх учнів.

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1450, та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 836, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Луки 22:19 хліб і вино не є фізичним тілом Христа?

Відповідь: Ми бачимо, що Ісус мав на увазі, що хліб і вино символічно являють Його тіло, з двох причин.
По-перше, немає жодних доказів того, що люди вклонялися хлібу та вину — ані в Біблії, ані в ранній церкві. Ми не маємо поклонятися нічому й нікому, крім Бога. Ми поклоняємося Ісусу, але якщо хліб і вино не є Ісусом, то ми не маємо поклонятися хлібу та вину.
По-друге, якби хтось сприйняв цю метафору так, ніби хліб і вино були або стали Ісусом, то, щоб бути послідовними, нам довелося б вважати й інші метафори про тіло Ісуса також Ісусом, як-от у 1 Коринтян 12:27. Ми (церква) є тілом Христа. Як ви вважаєте, чи повинні люди поклонятися вам або тій громаді, до якої ви належите? Якщо ні те, ні інше, то чому б вам не поклонятися християнину, створеному за образом Божим, більше, ніж хлібу та вину, які не створені за образом Божим?
Звісно, ми не маємо поклонятися християнам. Але чи було б поклоніння іншим людям, виправдовуючи це метафорою Христа, гіршим, ніж поклоніння хлібу та вину, виправдовуючи це тією самою метафорою?

Див. «Коли критики запитують», с. 393–394, для отримання додаткової інформації.

Питання: Які три зради згадуються в розділі Лк. 22:24–30?

Відповідь: Перша і найбільша — це те, що Юда взяв гроші, щоб зрадити Ісуса. Друга — те, що навіть після того, як учні провели з Ісусом понад три роки, вони все ще були сповнені егоїстичних амбіцій. Третя — це те, що страх Петра за своє життя пересилив його любов до Ісуса. Як християни, навіть якщо ми не піддамося першій спокусі, нам слід остерігатися, щоб не впасти в дві останні.

Питання: Як у Лк. 22:31 сатана просіває когось, наче пшеницю?

Відповідь: Писання цього прямо не каже, але натякає, що сатана підриває їхній опір і духовну силу, послідовність їхнього життя, і робить їх подібними до пластиліну в руках сатани, нездатними слухатися Бога. Грецьке слово «ви» тут вживається у множині, а не в однині. Отже, з одного боку, сатана хотів просіяти всіх учнів, як пшеницю. Але з іншого боку, Ісус звертався лише до Петра — того, хто мав утримати групу разом. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1008, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 22:32 чи була молитва Ісуса про те, щоб віра Симона Петра не зрадила, вислухана позитивно чи негативно?

Відповідь: Грецький текст можна перекласти як «згасне» або «зникне». Молитва Ісуса незабаром отримала негативну відповідь, оскільки віра Петра на деякий час згасла, коли він тричі зрікся Ісуса. Але в іншому сенсі молитва Ісуса зрештою отримала позитивну відповідь, оскільки Петро повернувся. Іноді віруючий повністю відвертається від Господа, але згодом повертається. У Лк. 22:32 Ісус не сказав Петру, що робити, ЯКЩО він відвернеться, але, знаючи те, що знав Ісус, Він сказав Петру, КОЛИ він відвернеться. Петро був тут надто самовпевненим, оскільки мав хибне уявлення про власну слабкість. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 1028–1029, та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 1008, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 22:38 Ісус хотів переконатися, що в них є два мечі?

В: Існує щонайменше п’ять різних тлумачень того, що саме Ісус мав на увазі, звертаючись до учнів.

Прохання виконано: Ісус хотів, щоб вони взяли два мечі. Він знав, що їм знадобиться меч, оскільки Ісусу ще належало звершити чудо — зцілити вухо раба, яке мало бути відрізане.

Докір: «Досить» означало, що Ісус говорив про мечі символічно, а учні сприймали слова «з мечем» буквально. Ісус сказав, що досить вже таких розмов. Таке тлумачення наведено в «New Geneva Study Bible» (с. 1649) та «Believer’s Bible Commentary» (с. 1452).

Байдужість: Ісус не докоряв їм і не хвалив їх. Ісус просто сказав, що двох мечів достатньо, і щоб вони більше не переймалися цим.

Здійснене пророцтво: Ісус хотів, щоб вони мали два мечі, аби здійснилося пророцтво про те, що їх зарахують до злочинців. У «Коментарі до Біблійних знань: Новий Завіт» (с. 260) розглядаються ще три точки зору, але перевага надається саме цій.

У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 486–488, додається, що це показує, наскільки вони відрізнялися від загону революціонерів-зелотів. Войовничий загін був би набагато краще озброєний для бою.

Питання: Що нам говорить уривок з Лк. 22:40 про спокусу?

Відповідь: У цій конкретній ситуації Ісус сказав їм уникати спокуси через молитву. Але це загалом хороша порада. Коли ми стикаємося зі спокусою, молімося; а ще краще — молімося разом з кимось іншим.

Питання: Що саме, згідно з Лк. 22:42, означала та «чаша», яку Ісус просив, щоб, якщо можливо, минула Його?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Дехто вважав, що Ісус молився, аби не втекти чи не покликати ангелів на допомогу, і тим самим не зрадити Свою місію — померти на хресті. Інші припускали, що Ісус просив, аби не померти від виснаження ще до того, як дістанеться до хреста.

Відповідь: Усвідомлюючи як майбутній фізичний біль, так і, що ще гірше, майбутнє розлучення з Отцем, Ісус запитував, чи є якийсь інший шлях, яким можна було б піти, щоб виконати вимоги для спасіння. Ісус мав повне право просити про це, але поява вартових, поки Він ще молився, свідчить про те, що Отець відповів на прохання Ісуса «ні».

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 1032, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Лк. 22:50–52 є важливим щодо храмової варти?

Відповідь: Це єврейська храмова «поліція», яка заарештувала Ісуса, а не римські вартові. Храмові вартові мали обов’язок підтримувати порядок у Божому Храмі, але тут вони вийшли далеко за межі храмової території, щоб бути використаними сатаною для підтримання порядку. Іноді сатана не заважає комусь виконувати свою роботу, а навпаки, вони продовжують виконувати її, будучи переорієнтованими на служіння сатані та демонам.

Див. «The Expositor’s Greek New Testament», т. 1, с. 623–624 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що ми бачимо щодо зречення Петра в Лк. 22:54–60?

Відповідь: Петро — єдиний згаданий учень, який взагалі мав мужність слідувати за Ісусом. Петро був хоробрим, але його хоробрість зникла, коли служниця здивувала його, запитавши, чи він є послідовником Ісуса. Петро не зрікся Ісуса тому, що втратив любов до Нього; скоріше, страх Петра за своє життя та сумніви щодо Божого захисту в той момент виявилися сильнішими за його любов. Якби Ісуса видали священикам, а не захистили, Петро міг би замислитися, який захист чекає на нього самого. Однак, судячи з усього, Петро добре засвоїв цей урок. У Діях 4:3-21, а також у Діях 5:18-33 Петро не турбувався про те, що доведеться жити без Божого захисту. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 1035; «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1224; «Грецький Новий Завіт експозитора» (The Expositor’s Greek New Testament), т. 1, с. 628; та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 1008–1009 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 22:57–60, у чому полягає «незграбність» заперечення Петра?

Відповідь: Петро не просто заперечив, що є учнем; Петро взагалі заперечив, що знає, ким був Ісус. З огляду на те, що Ісус навчав у Галілеї та Юдеї близько трьох років, що Він увійшов до Єрусалима з тріумфальним в’їздом, що навчав у храмі майже тиждень і що вигнав міняльників, мені цікаво: який відсоток євреїв у Єрусалимі, які мали галілейський акцент, міг би сказати, що ніколи й не чув про свого земляка-галілеянина Ісуса? Петро не тільки зрікся Ісуса, але й зробив це не дуже вправно!

Питання: У Лк. 22:64 чи зав’язали Ісусу очі, чи ні?

Відповідь: Вони зав’язали Ісусу очі на деякий час, коли гралися з Ним. Там не сказано, що Ісусу зав’язували очі весь час. Звичайно, нікому не хотілося гратися з римськими солдатами.

Питання: У Лк. 22:70; 23:3 що мав на увазі Ісус, коли сказав: «Ти кажеш, що Я є»?

Відповідь: Це було вираженням сильного підтвердження сказаного. Переклад NIV правильно передає це так: «Ти маєш рацію, кажучи: Я є».

Сувої Мертвого моря проливають додаткове світло на це запитання, поставлене Ісусу. Однією з вірувань секти в Кумрані було те, що Месія творитиме чудеса та зцілення, але особисто вб’є римського імператора. Потрібно було б роки, щоб поховати всіх загиблих у результаті військових перемог Месії. Отже, як зазначає видання «Christian News» (23.11.1998), «тепер ми знаємо, що коли Каяфа проводив суд над Ісусом, йому залишалося лише змусити Ісуса визнати, що він є Месією. Оскільки Ісус, який звершив передбачені чудеса, зробив це визнання, його вважали винним у зраді імператора».

Питання: У Лк. 23:2, оскільки вся суть суду Синедріону полягала в тому, щоб знайти звинувачення, які можна було б пред’явити Пілату, якими були звинувачення проти Ісуса і наскільки серйозними вони могли бути?

Відповідь: Єврейська рада не мала повноважень страчувати кого-небудь, тому вони передали Ісуса найвищій римській владі в країні — Понтію Пілату. Коли Синедріон передав Ісуса Пілату разом із звинуваченнями, це було офіційним засудженням Ісуса з боку єврейської влади. Було висунуто три звинувачення.

Підрив єврейської нації, ймовірно, не мав би великого значення в очах Пілата, хоча він міг би зробити вигляд, що переймається цим.

Заборона сплачувати римські податки мала б серйозне значення, і така зрада заслуговувала б на смерть. Єврейська влада знала б, що це звинувачення є брехнею.

Називання Себе Месією, Царем. Це складніше. Пілату було б байдуже, якби когось називали якимось маловідомим релігійним терміном, але єврейські старійшини додали, що це означатиме «царя». Звісно, називати себе царем було б дуже серйозним; губернатор нізащо не міг би допустити можливого повстання з боку самопроголошеного царя. Тож Пілат почав саме з останнього звинувачення.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 1039–1040; «Євангельському коментарі до Біблії» (The Evangelical Commentary on the Bible), с. 837; «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1224; «Біблійному коментарі віруючого» (The Believer's Bible Commentary), с. 1453–1454; «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 262; та «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 1010.

Питання: Чому в Лк. 23:4 Пілат був готовий відпустити Ісуса після того, як Той сказав, що Він є царем?

Відповідь: Ми маємо пам’ятати, що Євангелія ніколи не претендують на те, щоб бути дослівним записом усієї розмови. Хоча про це не згадується в Євангелії від Луки, після їхньої розмови, як показує Івана 18:33–38а, Пілат зрозумів, що Ісус не претендував на роль політичного царя цього світу і що Ісус не хотів, щоб Його послідовники воювали. Отже, тоді Пілат не мав жодних заперечень щодо Ісуса. Пам’ятайте, Пілат мав досвід спілкування зі справжніми бунтівниками, але він знав, що Ісус не був таким. Однак, як ми побачимо через кілька віршів, правильне визнання людини невинною чи винною не було головним завданням Пілата. Він більше дбав про підтримання порядку, ніж про справедливість.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 1040; «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1011, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1454 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому саме в Лк. 23:6-8 Понтій Пілат відправив Ісуса до Ірода Антипи?

Відповідь: Поверхневою причиною було те, що Ісус мешкав у юрисдикції Ірода. Але Пілат міг би проігнорувати це. Справжньою причиною була одна або кілька з трьох речей.

Пілат не хотів мати справу з Ісусом. Оскільки у Пілата був привід передати Його Іроду, нехай Ірод і розбирається з цим. Або, можливо, Пілат побачив у цьому шанс перекласти відповідальність за те, що б не сталося.

Пілат хотів дізнатися більше: оскільки Ірод знав єврейські звичаї набагато краще за Пілата, той хотів почути від експерта в цій справі, наскільки серйозним було це твердження про Месію.

Пілат хотів зробити Іроду послугу. Пілат та Ірод не мали добрих стосунків, і, можливо, Пілат думав, що якщо він у цьому незначному питанні поступиться Іроду та задовольнить його цікавість, це може покращити їхні стосунки.

Однак у Луки 23:4 Пілат не знайшов у Ісусі ніякої провини, і як Ірод Антипа, так і Пілат не знайшли в Ісусі ніякої провини у Луки 23:14-15.

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 837, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Лк. 23:16 Пілат сказав, що покарає/поб’є Ісуса батогом, а потім відпустить Його, якщо вважав Ісуса невинним?

Відповідь: По-перше, грецьке слово, що тут означає «покарати/випороти» — paideusas — відрізняється від слова, яке позначає власне бичування (phragellosas), яке Ісус згодом зазнав у Матвія 27:26 та Марка 15:15.

Пілат мав намір відпустити Ісуса після того, як злегка покарає Його. Можливо, Пілат хотів попередити Ісуса, щоб Той «зберігав спокій», аби єврейські провідники побачили, що Ісус все-таки отримав певне покарання. Крім того, Пілат, можливо, був незадоволений тим, що Ісус поводився так, що це й розлютило єврейських провідників. Нарешті, у Матвія 27:19 згадується, що дружина Пілата попередила його, щоб він нічого не робив Ісусу, бо вона багато страждала уві сні через це. Тож Пілат побачив, як він міг би знайти «золоту середину» у всій цій ситуації. Однак задум Пілата не мав здійснитися. Як висловився Гельмут Голлвіцер, «Пілат має владу, але не має свободи».

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 1040–1041; «Біблійний коментар віруючого» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1454; «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1225; «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 837; та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 1010 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 23:31, у контексті фігового дерева, що мав на увазі Ісус, сказавши: «Бо якщо люди роблять це, коли дерево зелене, що ж станеться, коли воно висохне?»

Відповідь: Зелене дерево погано горить, і невинних людей не слід страчувати. Але якщо (невинне) зелене дерево спалюють, метафорично кажучи, що ж станеться з сухим деревом і винними людьми? Якщо люди чинять так, коли Ісус присутній, навіть побачивши Його чудеса, то наскільки більше вони відкинуть Бога, коли Ісуса фізично не буде поруч із ними і вони не бачитимуть чудес? Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1225, та «Біблійний коментар віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1455, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 23:33 місце розп’яття Ісуса називалося Голгофою чи, як сказано в Мт. 27:33, Голготою?

Відповідь: І те, і інше, оскільки люди були багатомовними. Назва «Голгофа» походить від латинського римського терміна, що означає «череп», а «Голгота» — від арамейської мови. Про це також йдеться у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (с. 1225) та «Біблійному довіднику Азімова» (с. 893).

Питання: Що цікавого є у віршах з Євангелія від Луки 23:33–49?

Відповідь: Люди по-різному реагували на цю подію. Солдати були надто зайняті азартними іграми, щоб приділяти Ісусу багато уваги. Жінки плакали, Ісус помирав у муках, а більшість єврейських провідників раділи. Один злодій на хресті глузував з Ісуса, а інший повірив у Нього. Сотник, який раніше ставився до Ісуса байдуже, змінив свою думку і тепер перебуває у подиві. Докладнішу інформацію див. у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1225, та в «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 837–838.

Питання: Чи можуть люди, які все життя відкидали Бога, а в останній мить життя прийняли Ісуса, потрапити до Небес, як описано в Лк. 23:40–43?

Відповідь: І так, і ні.

Так: Якщо хтось навернеться до істинної віри в Христа на смертному одрі, то, подібно до розбійника на хресті з Луки 23:40–43, він або вона потрапить до Небес. Можливо, вони не отримають усіх нагород, про які згадує Павло в 1 Коринтян 3:11–15, але вони, безсумнівно, опиняться в Небесах.

Ні: Якщо хтось лише вимовляє ці слова, ніби це страховка від пожежі, не довіряючи насправді свою душу Христу, то, як зазначає Р. С. Спроул у книзі «Ось це гарне запитання» (Now That’s a Good Question), с. 113–115, ця людина лише «визнає віру», а не «має віру».

Питання: Що парадоксального в історії про розбійника праворуч від Ісуса (Лк. 23:40–43)?

Відповідь: Хоча дехто бачив, як Ісус воскрешав мертвих, вони все одно не повірили. Розбійник бачив, як Ісуса страчують, і все одно повірив. Після того, як Ісус воскресив Лазаря, реакцією Синедріону було планувати, як вбити Ісуса. Навіть сьогодні, якби ви могли творити стільки чудес, скільки творив Ісус, для декого це лише посилило б їхню опозицію до Євангелія.

Питання: Що злодій на хресті в Лк. 23:40–43 вчить нас про водне хрещення?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Один християнин із Церкви Христа розповів мені, що, оскільки там навчають, що для спасіння необхідно прийняти водне хрещення, розповідь про те, що злодій на хресті опинився разом з Ісусом у раю, довгий час турбувала його. Але потім він дійшов висновку, що, оскільки у злодія не було можливості прийняти хрещення, Бог, безперечно, розуміє ситуацію, в якій перебувають люди.

Його висновок є абсолютно правильним. Бог не обмежений у тому, щоб спасти когось, хто не хрещений водою. Хоча водне хрещення — це те, що робить кожен слухняний християнин, якщо і коли він має таку можливість, Бог не обмежений нашими обставинами.

2. Друга точка зору, про яку мені публічно розповіли під час дебатів із представником Церкви Христа, полягає в тому, що злодій праворуч, мабуть, раніше був послідовником Ісуса або Івана Хрестителя і був хрещений ще до того, як опинився на хресті.

3. Третя точка зору Церкви Христа полягає в тому, що злодій на хресті помер до воскресіння Христа, а хрещення є необхідним лише після воскресіння. Звісно, тоді Івана 3:5: «Якщо хтось не народиться від води й Духа, не може увійти в Царство Боже», — викладалося як істина й до воскресіння.

Ця точка зору обмежує Божу силу. Уявіть, що засуджений злочинець у в’язниці в нехристиянській країні прийшов до істинної віри в Христа, але охоронці не дозволили йому прийняти водне хрещення перед стратою. Чи дії охоронців «заблокували» б здатність Всемогутнього Бога привести до Неба людину, яка щиро вірить у Христа?

Крім того, близько 400 року н. е., за часів Амбросія, Августина та Проспера Аквітанського, поширилася думка, що хрещені немовлята, які помирають, потрапляють до Неба, а нехрещені — до Пекла. «Випадково» хрещення немовлят стало дуже популярним. Протягом більшої частини історії, аж до часів анабаптистів під час Реформації, християни майже повсюдно практикували хрещення немовлят. Чи кожен християнин від 400 року н. е. до приблизно 1514 року н. е. потрапить до пекла через нездатність або небажання Бога спасти їх?

Питання: Як у Лк. 23:43 Ісус міг сказати злодієві праворуч від Себе, що сьогодні той буде в Раю, якщо ж Ісус воскрес лише на третій день?

Відповідь: Ісус пішов до раю і проповідував духам у в’язниці одразу після своєї смерті й до Свого воскресіння. Цікаво, що Ісус НЕ сказав злодієві: «Сьогодні ти будеш зі Мною на Небі», а: «Сьогодні ти будеш зі Мною в раю».

Питання: У Лк. 23:43, чи цей вірш говорить «Поправді кажу тобі сьогодні», як стверджують Свідки Єгови, чи «Поправді кажу тобі, сьогодні»?

Відповідь: Ні. Немає жодних доказів того, що грекомовні християни розуміли, що «сьогодні» означало саме той момент, коли Ісус говорив, а не той, коли ці слова мали збутися. У книзі «Коли секти запитують» (с. 152) зазначено, що з 74 випадків вживання виразу «істинно кажу вам» це єдине місце, де слово «сьогодні» вживається разом із цією фразою. Коли сучасна група людей пропонує нове тлумачення давньогрецької граматики, мають бути якісь докази того, що принаймні деякі ранні християни розуміли це саме так.

Питання: Що саме означає «рай» у Лк. 23:43?

Відповідь: Оскільки злодій, що був праворуч від Ісуса, того дня мав бути з Ісусом у Раю, то Рай — це те місце, куди Ісус пішов того дня. Ще до народження Ісуса євреї розуміли, що могила, Шеол, поділялася на дві частини: «в’язницю» для неправедних і «рай» для праведних. Оскільки Ісус вжив цей термін без жодних уточнень, то, по суті, Він не заперечував цього вчення. Павло відвідав Третє Небо, рай, у 2 Коринтян 12:2,4.

Єврейське згадування про дві частини Шеолу міститься в 1-й книзі Еноха 22:1-4. Після суду неправедні навіки зазнаватимуть болю та мук. Інші єврейські згадки про вічне покарання для нечестивих містяться в:

«Взяття Мойсея» 10:10

2 Ездри 7:36, коли синів Макавеїв спалювали на вогні, вони сказали: «Ми будемо горіти лише недовго, а ви — на віки віків».

Книга Юдити 16:17: «Він дасть їхньому тілу вогонь і черв’яків; вони будуть плакати від болю навіки».

«Псалми Соломона» 3:13. У 4-й книзі Макавеїв у Септуагінті цей термін вживається для перекладу таких єврейських слів, як «асам», що означає спокуту провини. У Септуагінті він вживається в 1-й книзі Самуїла 6:3, 8, 17 , як жертва за провину. Він перекладається як «сором», «ганьба» в Єзекіїля 16:52, 42; 32:24, 30, а також як причину гріха та нещастя — в Єзекіїля 3:20 та 7:19. Єзекіїля 16:52, 52 та 32:24, 40 описують Божі покарання. У Книзі Мудрості 3:1 сказано, що праведні не зазнають жодних «басанос».

У 2 Макавеїв 7:13 та часто в 4 Макавеїв іменник та дієслово вживаються стосовно тортур єврейських мучеників. Цей термін вживається щодо тортур християнських мучеників у 1-му листі Климента 6:1, 15, 2-му листі Климента 17:7, «Церковній історії» Євсевія 5, 1, 20 та 24, а також у «Мучеництві Полікарпа» 2, 3.

Див. «Енциклопедію біблійних труднощів» (Encyclopedia of Bible Difficulties), с. 367–368, та «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 488–489, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 23:44, коли настала шоста година?

Відповідь: Єврейський день починався приблизно о 6:00 ранку, тож шоста година припадала приблизно на полудень. «NIV Study Bible» (с. 1587), «NET Bible», «The New Geneva Study Bible» (с. 1652) та «The Bible Knowledge Commentary: New Testament» (с. 262) всі вказують на це. Це не могло бути сонячним затемненням, оскільки, згідно з «The Expositor's Greek Testament» (том 1, с. 641), Пасха припадала на повний місяць.

Питання: Чому в Лк. 24:4 Лука назвав цих двох чоловіків, а не ангелами?

Відповідь: Лука описує події так, як вони виглядали, а вони виглядали так, ніби це були чоловіки. Однак сам Лука розумів, що це були ангели, оскільки він називає їх так у Луки 24:23. Крім того, навіть у Луки 24:4 ці чоловіки мали сяючі одежі (тобто тканину, а не обладунки), що є одягом ангелів. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 1048, та «Грецький Новий Завіт експозитора», т. 1, с. 643–644 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 24:5 і далі люди сьогодні шукають живих серед мертвих?

Відповідь: Так само, як жінки шукали воскреслого Спасителя не там, де слід, так і сьогодні люди можуть звертатися до мертвих речей, намагаючись знайти життя. З одного боку, вони можуть буквально займатися окультизмом, наприклад, відвідувати спіритичні сеанси або просити медіумів зв’язатися з померлими, хоча віруючі не повинні цього робити. У переносному сенсі вони можуть шукати життя в мертвих інституціях, ліберальних церквах та фальшивих релігіях. Вони можуть шукати життя у своїх організаціях, традиціях, покійних святих чи героях або законах. Але життя приходить лише через Ісуса. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1013, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Лк. 24:13, де знаходилося селище Емаус?

В: Емаус був невеликим містечком, і ми не знаємо точно. Лука пише, що це було шістдесят стадій, що становить приблизно сім миль. Але оскільки це було всього за декілька хвилин ходьби від Єрусалима, є три варіанти. Абу-Гош розташований приблизно за дев’ять миль, Ель-Кубейбе — приблизно за сім миль. Моца-Ілліт знаходиться лише за три з половиною милі, але туди й назад — це вже сім миль. Йосип Флавій згадує це місце як Емаус ( ), а Талмуд — як Моца. Семітське слово «Ха-Моца» схоже на «Емаус». Пізніше там була візантійська церква.

Існує ще одне місце — Імвас, яке в той час також називали Нікополісом, але воно розташовувалося на відстані 160 стадій, що становить приблизно 15 миль. У «Синайському» та деяких інших рукописах вказано 160 стадій.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 1055.

Питання: Як уривок з Євангелія від Луки 24:13–35 стосується нас сьогодні?

Відповідь: Ці віруючі не впізнали Ісуса, хоча Він ішов поруч із ними. Сьогодні ви, можливо, перебуваєте на своєму власному шляху до Емаусу. Ви ще не бачите Ісуса, хоча Він іде прямо поруч із вами. Іноді те, чого Бог хоче від вас, лежить прямо перед очима, але ви цього не бачите.

Хоча цілком можливо, що Бог надприродним чином завадив їм впізнати Ісуса, ймовірніше, що вони не впізнали Його з більш буденних причин. Окрім того, що Він, можливо, був одягнений інакше, вони бачили, що Ісус помер, вони не очікували, що Ісус буде живим, і тому не побачили того, чого не шукали. Вони знали те, що розповіли їм жінки та інші, і їхні серця палали, коли вони йшли разом із Тим, кого любили, але їм бракувало віри, і вони занадто повільно повірили в те, що Бог міг воскресити Ісуса. Навіть маючи знання та любов, ми все одно можемо не знайти гармонії у своєму шляху з Господом, якщо не маємо віри.

Питання: Як у Лк. 24:16 учні не змогли впізнати Ісуса?

Відповідь: Надприродним чином Бог міг би легко завадити їм впізнати Його, так само як чоловіки біля дверей Лота не могли знайти прості двері в Буття 19:11. З природної точки зору, якби хтось носив одяг, схожий на бедуїнську робу, щоб захиститися від сонця та пилу, то в них було б мало шансів розгледіти його обличчя. Вони також могли бути надто охоплені горем, щоб дійсно так пильно спостерігати за людьми. Вони не вірили, що Ісус переможе смерть, тож навіть якби їм здалося, що той чоловік схожий на Ісуса, вони відкинули б цю думку через свою невіру. Нарешті, вони, звісно, не шукали Ісуса, оскільки знали, що Ісуса вбили. У «Грецькому Новому Завіті для коментаторів» (The Expositor's Greek Testament), т. 1, с. 646, не вбачається жодної потреби в надприродній причині, чому вони не впізнали Ісуса. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 1013, 1014, для додаткової інформації.

Питання: У Лк. 24:19–21 двоє учнів розповідали, як вони поклали всю свою надію на Ісуса, а їхні надії та мрії були повністю зруйновані. Як ви відреагували б, або як би ви відреагували, якби Бог дозволив, щоб ваші надії та мрії були зруйновані?

Відповідь: Наша мета — догоджати Богові, а не реалізовувати власні амбіції. Ми повинні виявляти живий інтерес до того, що робить Бог, і до того, як ми можемо стати частиною цього. З іншого боку, ми повинні виявляти «менший інтерес» до речей, до яких Бог не має стосунку. Іноді може бути болісно відмовитися від того, що, на перший погляд, задовольнить ваші амбіції , але ми повинні усвідомлювати, що у Бога є щось краще. Християни, якщо правильно це розуміти, повинні бути дуже амбітними. Але ми повинні бути амбітними з Його амбіціями, заради Його Царства, а не заради наших власних амбіцій.

Питання: У Лк. 24:30-31 гість, Ісус, став господарем. Як Ісус може перетворитися з гостя на господаря у нашому житті?

Відповідь: Багато людей ставляться прихильно до християнства та Ісуса. Інші хочуть слухати те, чого Він навчав, і, можливо, дотримуватися деяких Його вчень, відкидаючи інші. Але чи дозволите ви Ісусу стати Господом вашого життя, відвернувшись від того, що здається багатообіцяючим чи приємним, тому що Він так каже — чи то в Божому Слові, чи після молитви — і слідувати тому, чого Він хоче?

Див. «Біблійний коментар для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1458, та «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1226–1227, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як, згідно з Лк. 24:39, відрізнялися тіло та кров Ісуса до і після воскресіння?

Відповідь: Святе Письмо про це не згадує, але ми можемо висунути кілька припущень. Після воскресіння Ісус більше не підлягав болю, смерті чи будь-якій можливості заподіяння шкоди Його тілу. Безсумнівно, Він міг робити зі Своїм тілом набагато більше, коли воно було прославлене, ніж тоді, коли це було звичайне людське тіло. Ісус у Своєму тілі міг проходити крізь двері та стіни, але Він також міг бути твердим, щоб Його можна було їсти та торкатися. Більш детальне обговорення див. у книгах «Коли запитують секти» (с. 154–157) та «Коли запитують критики» (с. 395–399).

Питання: Що означає уривок з Лк. 24:39–43 для Свідків Єгови та членів Церкви Об’єднання пастора Муна?

Відповідь: Цей уривок викликає у них серйозні проблеми, оскільки обидві групи вчать, що Ісус «воскрес духовно», тобто що Його фізичне тіло все ще перебувало в могилі. Отже, або

1. Ісус брехав і не мав тут фізичного тіла.

2. Оскільки учні повільно вірили, Ісус тимчасово створив фізичне тіло і видав його за Своє (я чув цю теорію від Свідка Єгови). Іншими словами, Ісус ввів Своїх учнів в оману. Якщо хтось погоджується з цим, то йому не слід надто серйозно ставитися до того, що християни, на їхню думку, неправильно представляють Ісуса як фізично воскреслого з мертвих, оскільки Ісус теж ввів у оману щодо цього.

3. Ісус говорив правду. Ісус сказав це, бо Він справді фізично воскрес із мертвих.

Що стосується мене, то я вірю, що Ісус говорив правду. Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 152–154, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь.

Питання: Що означає уривок з Лк. 24:39–43 для фальшивої релігії «Християнської науки»?

Відповідь: Прихильники «Християнської науки» вірять, що Ісус не воскрес фізично з мертвих. Згідно з книгою «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 157–158, Мері Бейкер Едді, засновниця «Християнської науки», стверджує, що Ісус «просто пристосовувався до незрілих уявлень своїх учнів (Едді, 593)».

Едді стверджує, що Ісус відверто обманював учнів. Оскільки учні навчали, що Ісус фізично воскрес, то цей нібито обман Ісуса вводив західний світ в оману протягом майже 2000 років. Крім того, якщо Ісус просто пристосовувався до незрілих уявлень, то як же так сталося, що коли Тома не вірив у фізичне воскресіння Ісуса, Ісус нібито обманув Тома, щоб змінити його погляд з «більш просвітленого» на «більш незрілий»?

Питання: Згідно з Лк. 24:41–43 та Дії 10:10–16, чи може християнин бути вегетаріанцем?

Відповідь: Так, це нормально. Однак нехристиянським є твердження, що вживання м’яса є морально неправильним. Ісус їв рибу (Лк. 24:41-43), а Петру було наказано вбити й з’їсти тварину (Ді. 10:10-16). Звісно, те, що Ісус їв рибу, свідчить про те, що Він міг харчуватися, а отже, мав фізичне, прославлене тіло. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 1018, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Луки 24:44 писання Мойсея говорили про Ісуса?

Відповідь: Давайте розглянемо основні принципи, потім конкретні пророцтва, а наостанок — символіку в Торі, перших п’яти книгах Біблії.

Ключові принципи: Неможливо читати Тору, не звертаючи уваги на частоту та важливість жертвоприношень. Бог змушував їх практикувати це протягом 1 400 років, аж поки це не стало настільки звичною частиною їхньої культури, що коли Іван назвав Ісуса «Агнцем Божим», усі розуміли, про що саме він говорив.

Конкретні пророцтва:

У Буття 3:15 сказано, що насіння (в однині) жінки розтрощить голову сатани.

У Буття 49:10 сказано, що жезл не відійде від Юди, доки не прийде «Шіло». Це означає, що вони не втратять права на виконання вироків, доки не прийде Христос. Див. обговорення Буття 49:10 для підтвердження цього твердження.

У Повторенні Закону 18:15-19 сказано, що після Мойсея з’явиться хтось із євреїв, і вони повинні слухатися Його.

Символіка: Існує низка уривків, які містять символіку та передвіщають прихід Христа, але вони не є конкретними пророцтвами.

Бронзовий змій (Ів. 3:14; Чис. 21:8, 9)

Питання: У Луки 24:46 згадується, що в Старому Завіті сказано, що Месія повинен страждати, померти і на третій день воскреснути з мертвих.

Відповідь: Деякі з віршів, які говорять про те, що Месія буде страждати й померти, — це Даниїл 9:26; Ісая 53:1–12 та Захарія 12:10 (оплакування того, кого прокололи). До цього Ісус навчав, що перебування Йони в череві риби було прообразом Його самого (Матвія 12:40–41).

Питання: У Луки 24:50-51 Ісус вознісся з Бетанії чи з Оливної гори, як сказано в Діях 1:9-11?

Відповідь: І те, і інше. Бетанія розташовувалася на південно-східному схилі Оливної гори, приблизно за милю від її вершини. У книзі «Коли запитують критики» (When Critics Ask), с. 401, також висловлюється припущення, що учні, можливо, стояли разом з Ісусом на вершині гори, а Ісус вознісся на схід (від Єрусалима) над Бетанією. Див. також «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 200; «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 651; та «Євангельський коментар до Біблії», с. 839 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи слід додати Ів. 7:53–8:11 до кінця Євангелія від Луки (Лк. 24:53)?

Відповідь: Ні. Єдиний рукопис, який, за словами Аланда та ін. (3-тє видання), містив цей уривок, — це рукопис № 1333, написаний у XI столітті. Більше того, цей уривок був доданий до цього рукопису як виправлення, очевидно, іншою рукою.

Питання: Чому Євангеліє від Луки має бути в Біблії?

Відповідь: Є дві причини, а також третя, яка робить перші дві менш важливими.

1. Луку вважають одним із найточніших античних істориків.

2. Оскільки Лука точно записує слова Ісуса, ми хочемо читати висловлювання та вчинки Месії.

3. Павло та автори ранньої церкви визнавали його Божим словом. Як зазначається у книзі «Повний збірник відповідей на біблійні питання» (с. 27–28), у 1-му Посланні до Тимофія 5:18 Павло цитував книги Повторення Закону [Втор. 25:4] та Луки [Лк. 10:7], називаючи їх обидві Святим Письмом. 1-ше Послання до Тимофія було написане у 63 році н. е., лише через три роки після Євангелія від Луки, проте Євангеліє від Луки досі називають Святим Письмом на тому самому рівні, що й Повторення Закону.

Питання: Які докази в Євангелії від Луки свідчать про те, що саме Лука написав Євангеліє, яке носить його ім’я?

Відповідь: Рання церква одностайно визнавала Луку, сподвижника Павла, автором Євангелія від Луки.

Іриней у праці «Проти єресей», с. 439, розділ 14, вірші 1, 3 (написана 182–188 рр. н. е.) цитує Луки 1:2 і згадує, що це було написано Лукою.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Проти Маркіона», книга 4, розділ 2, зазначає, що «Євангельський Завіт має за авторів апостолів». У тому ж розділі Тертуліан визнає, що Лука не був «апостолом», але був «апостольським чоловіком», оскільки перебував із Павлом. Щодо надійності Євангелія від Луки загалом, див. наступні три запитання.

Кіпріан, єпископ Карфагена (бл. 246–258 рр. н. е.), у «Трактаті 12», третій книзі, 116 цитує Луку, вказуючи, що це слова самого Луки.

Питання: Коли було написано Євангеліє від Луки?

Відповідь: Ми знаємо напевно, що воно було написане після 33 р. н. е., раніше за «Діяння апостолів» і, ймовірно, до 70 р. н. е.

Думки різних авторів

У «NIV Study Bible» (с. 1533) зазначено, що два найпоширеніші запропоновані періоди — це 59–63 рр. н. е. та 70-ті або 80-ті роки.

У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 199, зазначено, що, оскільки «Діяння апостолів» було написано ще за життя Павла, а Євангеліє від Луки — раніше, воно могло бути написане до 64 року н. е. Там пропонується дата 58–60 років н. е.

У «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), на сторінці 1599, зазначено, що Євангеліє від Луки та «Діяння апостолів» могли бути написані приблизно 63 року н. е.

У «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 1367–1368) зазначено, що найімовірніша дата — на самому початку 60-х років. «Хоча деякі датують Євангеліє від Луки 75–85 роками (або навіть II століттям), це зазвичай пов’язано, принаймні частково, із запереченням того, що Христос міг точно передбачити руйнування Єрусалима».

У «Новому міжнародному словнику Біблії» (с. 605) зазначено, що раптове закінчення «Діянь апостолів» свідчить про те, що Лука, ймовірно, не прожив довго після ув’язнення Павла. Крім того, малоймовірно, що ця книга була написана після руйнування Єрусалима. Там також зазначається, що 58–59 рр. н. е. дали б Луці достатньо часу для проведення досліджень.

У «Біблійному словнику Вайкліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 1056–1057, просто вказано «друга половина I століття».

У «Новому міжнародному біблійному коментарі» (с. 1182) наводяться аргументи на користь трьох точок зору.

80–85 рр. н. е., якщо заперечувати пророцтво: там зазначається, що ця найпоширеніша точка зору ґрунтується на тому, що слова з Луки 21:20 «коли побачите Єрусалим, оточений військами», не можуть бути пророчим передбаченням.

100 р. н. е., якщо Євангеліє від Луки та «Діяння апостолів» ґрунтуються на Йосифі Флавії: Йосиф Флавій та Лука описують деякі однакові події, тому дехто вважає, що Лука скопіював їх з Йосифа Флавія.

До 70 р. н. е., оскільки «Діяння апостолів» закінчуються тим, що Павло залишається живим.

У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (с. 912) зазначено, що, ймовірно, це сталося десь після 70 р. н. е. Хоча деякі вчені пропонують дати аж до 100 р. н. е., 80 р. н. е. є більш загальноприйнятою датою.

Питання: Звідки ми знаємо, що сьогоднішній текст Євангелія від Луки є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три вагомі причини.

1. Бог пообіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Ось декілька авторів, які посилалися на вірші з Євангелія від Луки.

1 Климент (96–98 рр. н. е.) цитує Луки 6:36–38; 8:5 (переказ притчі про сіяча); 17:2. Цитата з Луки 6:36–38 (розд. 13, с. 8) може також стосуватися Матвія 6:12–15; 7:2. Переказ Луки 17:2 може також стосуватися Матвія 18:8; 26:24; Марка 9:42.

У «Дідахе» (бл. 60–120 рр. н. е.), т. 7, розд. 1, с. 377, наводиться цитата з Луки 6:30: «Давайте кожному, хто просить у вас, і не вимагайте того назад»;

У «Посланні Варнави» (бл. 70–130 рр. н. е.), розділ 5, стор. 139, наводиться цитата з Луки 5:32 (також Матвія 9:13; Марка 2:17)

Послання Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 19, с. 148, цитує половину Луки 6:30 (також Матвія 5:42)

«2-е Послання Климента» (120–140 рр. н. е.), розд. 13, с. 254, вільно цитує Луки 6:32 як слова Господа: «Не маєте ви заслуги, якщо любите тих, хто вас любить, але маєте заслугу, якщо любите своїх ворогів і тих, хто вас ненавидить». У ньому також згадується Луки 16:12.

«2 Климент» (120–140 рр. н. е.), розд. 13, с. 254, цитує частину Матвія 9:13 та Луки 6:32 як Святе Письмо. «А інше Святе Письмо каже: “Я прийшов не покликати праведних, а грішників”». У 2-му листі Климента, у розділі 16, на сторінці 252, також наводяться цитати з Матвія 6:24 та Луки 16:13.

«2 Климент» (120–140 рр. н. е.), розд. 5, с. 252, згадує розмову Петра та Ісуса, якої немає в Святому Письмі, і завершує її цитатою з Матвія 10:28 та Луки 12:4, 5.

Це всі посилання на Євангеліє від Луки, що містяться у «2-му листі Климента».

Полікарп (100–155 рр. н. е.) цитує третину уривка з Луки 6:37: «Прощайте, і вам буде прощено»; Лист Полікарпа до філіппійців, розділ 2, стор. 33.

Полікарп (100–155 рр. н. е.) цитує те, що міститься в Матвія 7:2 та Луки 6:38: «Якою мірою ви міряєте, такою мірою вам буде відміряно»; Лист Полікарпа до філіппійців, розд. 3, с. 33.

Полікарп (100–155 рр. н. е.) вільно цитує уривки з Матвія 5:3, 10 та Луки 6:20. «Блаженні бідні та ті, кого переслідують за праведність, бо їхнє є Царство Боже». Лист Полікарпа до філіппійців, розд. 3, с. 33.

Це всі посилання на Євангеліє від Луки, що містяться у листі Полікарпа.

Юстин Мученик писав приблизно у 138–165 рр. н. е. Він цитує або переказує Луки 1:32, 35, 38, 78; 6:28–30, 34–36; 9:22; 10:16, 19; 12:48; 13:26; 18:18 і далі; 20:34, 35; 22:19, 42, 44; 23:46; 24:32

Євангеліє від Луки згадується в Мураторіанському каноні (бл. 170 р. н. е.) разом з іншими трьома Євангеліями.

У книзі 2, розділі 6, на сторінці 30 «Пастиря Герми» (бл. 160 р.) наводиться половина уривка з Луки 12:5, який також є у Матвія 10:28.

Атенагор (177 р. н. е.) цитує Луки 6:27, 28, що також відповідає Матвія 5:44, 45. «Захист християн», розділ 11, стор. 134

Атенагор (177 р. н. е.) цитує Луки 6:32, 34, що також відповідає Матвія 5:46. «Захист християн», розділ 12, стор. 134

Мелітон Сардський (170–180 рр. н. е.) цитує частину Луки 11:20: «і в Євангеліях: “Якщо я пальцем Божим виганяю демонів”». З «Промови про Страсті Господні», т. 8, с. 761

«Діатессарон» Татіана (бл. 172 р. н. е.) цитує 77,4 % Євангелія від Луки, тобто всі вірші, крім 260,3 із 1151.

Християни Відня та Лугдунума (177 р. н. е.) посилаються на Луки 1:67: «і маючи самого Заступника, Духа, ще рясніше, ніж Захарія»; т. 8, с. 779

Теофіл Антіохійський (168–181/188 р. н. е.) цитує Луки 18:27 у праці «Теофіл до Автоліка», книга 2, розділ 13, с. 99

Іриней Ліонський (182–188 р. н. е.) цитує повністю або частково 130 віршів з Євангелія від Луки.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує Луки 1:6 як твір Луки. Іриней, «Проти єресей», книга 3, розділ 10.1, с. 423

Мураторіанський канон (190–217 рр. н. е.) 1. Третя книга Євангелій — це Євангеліє від Луки. (Отже, неназвані Євангелія від Матвія та Марка вважаються двома окремими книгами.)

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) цитує Луки 3:1, 2, 23 як Євангеліє від Луки у праці «Стромати», книга 1, розділ 21, с. 333

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує Луку 16:9 як слова Господа. «Хто є той багач, що спасеться?» розд. 13, с. 594–595.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) підкреслює авторство Євангелій від Матвія, Марка, Луки, Івана, «Одкровення» та багатьох листів Павла у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 4, розділ 5, стор. 350.

Іполит (222–235/6 рр. н. е.) цитує Луки 21:28; 21:18 як «Господь каже» у «Трактаті про Христа та Антихриста», с. 218

Коммодіан (бл. 240 р. н. е.) натякає як на Марка 12:42, так і на Луки 21:2. «Настанови Коммодіана», розд. 72, с. 217

Теодот, ймовірно монтаніст (бл. 240 р. н. е.), цитує частину Луки 12:49 як слова «Спасителя». «Витяги з Теодота», розд. 27, с. 46

Теодот, ймовірно монтаніст (бл. 240 р. н. е.), цитує Луки 1:43 як «Євангеліє». Витяги з Теодота, розд. 50, с. 49

Юлій Африканський (232–245 рр. н. е.) згадує «євангеліста Матвія» та «Луку», порівнюючи два родоводи Ісуса. Лист до Арістіда, розд. 3, с. 126

Оріген (225–254 рр. н. е.) згадує Матвія, Марка, Луку та Івана. Оріген, «Проти Цельса», книга 5, розділ 56, с. 568. Також цитує Матвія 18:1 у «Коментарі Орігена до Євангелія від Матвія», книга 13, розділ 14, с. 482.

Новатіан (250/4–256/7 рр. н. е.): «Бо вони пропонують і висувають те, що сказано в Євангелії від Луки», і посилається на Луку 1:35. «Про Трійцю», розд. 24, с. 635

«Трактат проти Новатіана» (254–256 рр. н. е.), розд. 15, с. 662, цитує Луки 8:1–5, сказане Самим Господом у Євангелії.

Трактат проти Новатіана (254–256 рр. н. е.), розд. 6, с. 659, цитує Луки 10:19 як слова, сказані Господом у Євангелії. Ця праця також посилається на Луки 11:10 та 7:39.

Трактат про повторне хрещення (бл. 250–258 рр. н. е.), розд. 14, с. 675: «у Євангелії від Луки» та цитує Луки 12:50.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) цитує Луки 11:41 і каже: «Господь вчить цьому також у Євангелії» у «Трактатах Кіпріана», трактат 8, розд. 2, с. 476

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) «У Євангелії від Луки: “І ви будете ненависні всім за ім’я Моє”» (Лк. 21:17). «Трактати Кіпріана», трактат 3, розд. 29, с. 542

Фірміліан Кесарійський у листі до Кипріяна (256 р. н. е.) цитує Луки 11:23 як слова «Христа, Господа нашого». («Лист 74», розд. 14, с. 394)

Григорій Чудотворець (240–265 рр. н. е.) згадує Луки 21:2, пожертву бідної вдови, як «записане у священних писаннях». Промова та панегірик, адресовані Орігену, аргумент 3, с. 23

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) «Це було “наприкінці суботи”, як сказав Матвій; це було “рано, коли ще було темно”, як пише Іван; це було “дуже рано вранці”, як висловлюється Лука; і це було “дуже рано вранці, при сході сонця”, як розповідає нам Марко. Отже, ніхто не показав нам чітко, о котрій саме годині Він воскрес». Лист 5 до єпископа Васіліда, с. 94

Лист Гіменея (268 р. н. е.)

П’єрій Олександрійський (275 р. н. е.) написав книгу

під назвою «Про Євангеліє від Луки», фрагмент 1, с. 157

Анатолій Олександрійський (270–280 рр. н. е.) цитує Луку 15:6 як слова самого Господа. Пасхальний канон Анатолія Олександрійського, розд. 10, с. 149

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) «Чи погодитеся ви, якщо я доведу на основі Євангелій, що вони не є вигадками?» … «Їх написали учні Христа: Іван та Матвій; Марко та Лука». «Діалог про істинну віру», перша частина, «б 5», с. 41

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) цитує Луки 23:46; 50–53 як слова євангеліста. «Діалог про істинну віру», п’ята частина, 12, с. 163

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) цитує Луку 1:35 як уривок з Євангелія. «Діалог про істинну віру», п’ята частина, розд. 9, с. 159.

Вікторінус з Петау, єпископ Петау в Австрії (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.), згадує Матвія, Марка та Луку в «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», четвертий розділ, 7–10, с. 348

Памфіл (загинув мученицькою смертю 309 р. н. е.): «Отже, ми робимо це тлумачення, спираючись на історію Луки, євангеліста та історика». «Тлумачення розділів Діянь Апостолів», с. 166

Методій (270–311/312 р. н. е.) (напівцитата) цитує Марка 11:9б, що є також Псалмом 118:26а; Матвія 21:9б; Луки 19:38а; та Івана 12:13б. «Замість нашого одягу розстелімо перед Ним наші серця. У псалмах і гімнах піднесімо до Нього наші вигуки подяки; і безперестанку вигукуймо: «Благословенний Той, хто приходить в ім’я Господнє!»» Промова на псалми, розд. 1, с. 394

Атанасій (318 р. н. е.) цитує Луку 19:10: «як Він [Ісус] Сам каже в Євангеліях: „Я прийшов, щоб знайти й спасти загублених“». «Втілення Слова», розд. 14, с. 43. Він також цитує Луки 4:34, що збігається з Марка 5:7, у праці «Втілення Слова», розд. 32.5, с. 53.

Атанасій (318 р. н. е.) цитує Луки 10:18 у праці «Втілення Слова», розд. 25, с. 50

У праці Євсевія «Церковна історія» (318 р. н. е.), книга 3, розділ 24, стор. 152, йдеться про чотири Євангелія: від Матвія, Марка, Луки та Івана. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, стор. 152

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) цитує Луки 14:2 у праці «Божественні інститути», книга 5, розділ 16, стор. 151.

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) натякає на Матвія 14; Марка 6, Луки 9 та Івана 6, коли розповідає про чудо з п’ятьма хлібами та двома рибами. «Божественні інститути», книга 4, розділ 15, стор. 115

Див. наступне запитання, щоб дізнатися, які вірші та частини віршів були процитовані, а які — ні.

Після Нікейського собору

Ювенк (329 р. н. е.) написав епічну поему, що поєднує чотири Євангелія.

Євсевій написав цілі коментарі до Євангелія від Луки та 1-го Послання до Коринтян. «Нікейські та пост-Нікейські Отці», друга серія, т. 1, с. 41

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) «Вибрані докази»

Гегемоній (IV століття) цитує Луку 4:34. «Суперечка з Манесом», розд. 48, с. 225.

Філон Карпаський (IV століття) посилається на Луку 23:11

Оптат (IV століття) посилається на Луку 8:45

Зенон (IV століття)

Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.) авторитетно посилається на Євангелія від Івана, Луки, Матвія та Марка. «Про Трійцю», книга 10, розд. 43, с. 193

Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.) цитує Луки 18:19 як слова Ісуса. У праці «Про Трійцю», книга 1, розділ 31, с. 48. Він також посилається на Луки 1:35.

Атанасій (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

У «Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадується Євангеліє від Луки як частина Нового Завіту. Там наводиться весь уривок з Луки 1:1.

Розкольник Люцифер з Кальярі (370/371 р. н. е.) посилається на Луки 13:27; 19:25

Ефраїм Сирійський (373 р. н. е.)

Тит з Бостри (до 378 р. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–379 рр. н. е.) цитує Євангеліє від Луки як слова Ісуса. Він також посилається на Луку 9:26. У Листі 42, розд. 1, с. 143, він також посилається на Луку 14:29 як на слова Господа

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) цитує частину Луки 4:41 як Святе Письмо у лекції 10.15, с. 4. Він посилається на неї як на Євангеліє у лекції 2.4, с. 9.

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Челтнемський канон (= Каталог Моммзена) (бл. 360–370/390 рр. н. е.) згадує кожне з чотирьох Євангелій.

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.)

Аполлінарій Лаодікійський (бл. 390 р. н. е.) посилається на Луку 1:35

Григорій Назіанзен (330–391 рр. н. е.) натякає на Луку

Амфілохій (помер у 397 р. н. е.) цитує Луку у творі «Iambi ad Seleucum»

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) посилається на Луку 6:36 як на слова Господа у праці «Проти Евномія», книга 1, розділ 34, стор. 89

Дідім Сліпий (398 р. н. е.)

Сирійська «Книга сходинок» (Liber Graduum) (350–400 рр.) посилається на частину Євангелія від Луки як на слова Ісуса.

Максим Туринський (IV–V ст.)

Астерій Емеський (бл. 400 р. н. е.)

Сирійський каталог святої Катерини (близько 400 р. н. е.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) Лука 1:28

Коментар Руфіна до Апостольського Символу Віри (376–406 рр. н. е.)

Іоанн Златоуст (помер у 406 р. н. е.) зазначає, що родовід у Луки є повнішим, ніж у Матвія. Коментар до Євангелія від Матвія, Проповідь 1.14, с. 7 (том 10)

Гаудентій (після 406 р. н. е.)

Хромацій (помер 407 р. н. е.)

Северіан (розквіт творчості 400–408 рр. н. е.)

Єронім (317–420 рр. н. е.) згадує кожне з чотирьох Євангелій за назвою у листі 53.9, с. 101.

Созомен (370/380–425 рр. н. е.) називає Євангеліє від Луки Святим Письмом. «Церковна історія» Созомена

Карфагенський собор (393–419 рр. н. е.) (218 єпископів) (мається на увазі)

Нікета з Ремезіана (361–бл. 415 р. н. е.) цитує Євангеліє від Луки. Він посилається на Луку 12:39.

Оросій/Хосій з Браги (414–418 рр. н. е.) цитує Євангеліє від Луки

Сульпіцій/Сульпіцій Север (363–420 рр. н. е.) згадує Луку по імені у «Історії», книга 2, розділ 28, стор. 110

Августин Гіппонський (354–430 рр. н. е.) посилався на всі чотири Євангелія у своїй праці під назвою «Гармонія Євангелій».

Іоанн Кассіан (напівпелагіанець) (419–430 рр. н. е.) згадує Луку 4:27 як уривок з Євангелія від Луки у праці «Бесіди з абатом Нестеросом», розділ 1, стор. 445

Ніл (бл. 430 р. н. е.) посилається на Луку

Гесихій Єрусалимський (помер близько 450 р. н. е.) (вимовляється «Гес-ус») посилається на всі чотири Євангелія

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)

Теодорет Кірійський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)

«Speculum» (V століття)

Патрік Ірландський (420–461 р. н. е.) цитує Луку. Лист до Кортікуса

Папа Лев I Римський (440–461 р. н. е.)

Прокл (412–485 рр. н. е.)

Свідчення єретиків та фальшивих книг

Еретик-енкратит Татіан (бл. 172 р. н. е.) написав гармонію чотирьох Євангелій під назвою «Діатессарон», що означає «через чотири». У ній він посилається на 890,7 віршів з Євангелія від Луки. Це становить 77,4 % всього Євангелія від Луки.

Апостольські конституції (375–380 рр. н. е.)

Птолемей і Валентиніан за Іринеєм Ліонським (182–188 рр. н. е.)

Присцилліан (бл. 385 р. н. е.) посилається на Луку 1:35 та інші вірші.

«Базар Гераклеїда» Несторія (451/452 р. н. е.)

Маніхейський єретик Фауст-Мілевіс (383–400 рр. н. е.) цитує Луки 3:22–23 як слова самого Луки. «Відповідь Августина Фаусту-маніхею», книга 23, розділ 2, «Нікейські та пост-Нікейські отці», перша серія, т. 4, с. 313

Пелагіанський єретик Юліан з Екланума (бл. 454 р. н. е.) посилається на Луку 20:36

3. Найдавніші рукописи Євангелія від Луки, що збереглися до нас, містять незначні рукописні відмінності, але не мають теологічно значущих помилок.

Паризький рукопис Євангелія від Луки з уривками з Луки 3:23; 5:36 Філіп Комфорт датує приблизно 100 роком н. е. Більше про це можна прочитати у книзі Карстена П. Тіде та Метью д’Анкона «Очевидець Ісуса: дивовижні нові рукописні свідчення про походження Євангелій» (Нью-Йорк: Doubleday, 1996, 206 с.). Вони датують його «не набагато пізніше 68 року н. е.». Звичайно, Євангеліє від Луки було написане раніше за «Діяння апостолів».

С. 3 Лука 7:36–45; 10:38–42. VI–VII століття. Олександрійський текст.

VI або VII століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

С. 4 Лука 1:58–59; 1:62–2:1; 2:6–7; 3:8–4:2; 4:29–32, 34–35; 5:3–8; 5:30–6:16 (середина II століття згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту», с. 33). Фотографія сторінки 4 наведена у книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), с. 32. Сторінки 4, 64 та 67 походять з одного й того самого рукопису.

Датування рукопису таке:

III століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

III століття — 1975 р. — 3-тє видання Аланда

Подібний до початку II століття — 1990 — Філіп Комфорт у праці «Ранні рукописи та сучасні переклади Нового Завіту» (Early Manuscripts and Modern Translations of the New Testament), с. 32, зазначає, що донедавна його датували III століттям (близько 250 р. н. е.), але оскільки сторінка 4 є або частиною того самого рукопису, що й сторінки 64 та 67, або написана тим самим переписувачем, а сторінки 64 та 67, як відомо, належать до початку II століття, то сторінка 4, мабуть, має подібну дату. (Однак інші вчені стверджують, що це не одна й та сама сторінка.)

III століття — 1998 рік — Аланд, 4-те перероблене видання

Середина II століття — 1999 рік — Філіп Комфорт у праці «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту», с. 33

p7 Лука 4:1-3 (знаходився в Києві, зараз втрачений) (III–IV століття?)

V століття — 1968 р. — У праці «Текст Нового Завіту» зазначено, що він містить лише Луки 4:1–2.

с. 42 Лука 1:54–55; 2:29–32 (VII–VIII століття). Збігається з «Александрійським рукописом».

VII–VIII століття — 1968 рік — Текст Нового Завіту.

p45 Честер Бітті I (всі чотири Євангелія та Дії Апостолів) (100–150 рр. н. е.) (раніше вважалося, що це кінець II або початок III століття н. е.) 233 вірші з Євангелія від Луки. (Лк. 6:31–41; 6:45–7:7; 9:26–41; 9:45–10:1; 10:6–22; 10:26–11:1; 11:6–25, 28–46; 11:50–12:13 (12:9 ніколи не було написано); 12:18–37; 12:42–13:1; 13:6–24; 13:29–14:10; 14:17–33). У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts) на сторінці 146 розміщено фотографію, що показує частину рукопису « », стор. 45. На сторінках 150–151 зазначено, що цей примірник є вільним переказом, у якому автор намагається передати суть кожної фрази. У книзі «Загальний вступ до Біблії» (A General Introduction to the Bible), на сторінці 389, зазначено, що, як вважається, оригінальний сувій налічував близько 220 аркушів, з яких збереглося 30. Ми маємо 7 аркушів з Євангелія від Луки.

III століття — 1968 рік — «Текст Нового Завіту»

III століття — 1975 — Аланд та ін. Третє видання

III століття — 1998 — Аланд та ін. Четверте перероблене видання

Кінець II або початок III століття — 1999 — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту».

p69 (=Папірус Оксиринхський 2383) Лк 22:40,45–48,58–61 (середина III століття). У ньому ніколи не було уривків з Луки 22:43–44. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 460 наведено фотографію, що показує частину стор. 69, так само як і в книзі «Текст найдавніших грецьких рукописів Нового Завіту» на стор. 470.

III століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

p75 Папіруси Бодмера 14/15 (більша частина Євангелій від Луки та Івана) Містить Луки 3:18–22; 3:33–4:2; 4:34–5:10; 5:37–6:4; 6:10–7:32; 7:35–39, 41–43; 7:46–9:2; 9:4–17:15; 17:19–18:18; 22:4–24:53. Зазвичай його датують 175–200 рр. н. е. або 175–225 рр. н. е. Однак почерк у цьому документі дуже схожий на почерк іншого документа, Папірусу Фуада XIX, який, як відомо, був написаний у 145–146 рр. н. е. Текст дуже схожий на Ватиканус (A General Introduction to the Bible, с. 390) У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 495 наведено фотографію частини цього рукопису, де зазначено, що його написав професійний християнський переписувач, а на стор. 496 вказано, що він на 97 % збігається з Ватиканусом (у Євангелії від Івана — на 92 %). У книзі «Археологія Нового Завіту» (Фіннеган) на стор. 383 міститься фотографія уривка з Луки 9:23–33. У «Міжнародній стандартній біблійній енциклопедії» (1982), т. 6, стор. 414, наведено фотографію уривка з Луки 16:9–21, датування якого встановлено на 175–225 рр. н. е.

початок III століття — 1968 р. — У книзі «Текст Нового Завіту» містяться уривки з Євангелія від Луки 3:18–22; 3:33–4:2; 4:34–5:10; 5:37–6:4; 6:10–7:32, 35–43; 7:46–8:18; 22:4–24:53

с. 82 Лука 7:32–34, 37, 38 (IV–V століття)

с. 97 Лука 14:7-14 (VI–VII століття)

с. 111 (III століття) Оксиринх, Лука 17:11-13, 22-23

0171 (бл. 300 р. н. е.) містить Луки 22:44–50; 22:52–56

Ватиканський [B] (325–350 рр. н. е.), Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст Євангелія від Луки.

Вашингтонський кодекс (IV–V століття) містить весь Євангеліє від Луки.

Кембриджський, V–VI століття

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Вірменська [Arm] з V століття

Сахідський коптський, III–IV століття

«Ефраїмський рескриптус» [C], V століття

Готична мова 493–555 рр. н. е.

Ефіопська [Eth] з бл. 500 р. н. е.

Куретонська сирійська [Syr C] IV–VII століття

Синайський сирійський [Syr S] IV–VII століття

Грузинська [Geo] V століття

У «Новому міжнародному словнику Біблії» (New International Dictionary of the Bible), на сторінці 604, міститься ілюстрація до Луки 16:16–21 з папірусу Бодмера (близько 180 р. н. е.). Фотографія частини сувою папірусів Бодмера 14/15 розміщена в «Новому міжнародному словнику Біблії» на сторінці 706.

До 200 р. н. е. збереглися рукописи, що містять 71 % віршів Євангелія від Луки (818 із 1151 віршів). Це такі уривки: Лука 1:58–59; 1:62–2:1; 2:6–7; 3:8–4:2; 4:29–32; 4:34–5:10; 5:30–7:32; 7:35–39, 41–43; 7:46–9:2; 9:4–17:15; 17:19–18:18; 22:4–24:53.

Див. www.BibleQuery.org/Luke Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи Євангелія від Луки.

Питання: Які вірші та уривки з віршів з Євангелія від Луки цитували автори донікейського періоду (до 325 р. н. е.)?

Відповідь: До 325 року н. е. церковні автори цитували приблизно 84,7 % віршів з Євангелія від Луки. Це становить 975,25 віршів. Іншими словами, з 1151 вірша Євангелія від Луки цитуються всі, крім 175,75 віршів. Нецитовані вірші та частини віршів: Лука 1:1; 1:3–4; 1:5м (не 5, 3, не 19 слів);

3:21m (не 12, 1, не 3 слова); 3:24–38; 4:2a (7/9 слів);

4:3m (5 слів, а не 5 із 7); 4:4; 4:8–11; 4:12; 4:22f (7 із 24 слів); 4:31a (8 із 14 слів); 4:38f (10/23 слів); 4:40a (1/24 слів); 4:41a (5/28 слів); 4:42m (3, а не 5; 9, а не 8 слів);

5:13; 5:14m (7, а не 7; 6, а не 4 слова); 5:17a (5 із 16 слів); 5:36f (9 із 36 слів);

6:1–2; 6:5; 6:10–11; 6:13а (8 із 17 слів); 6:17ф (10 із 30 слів); 6:21а (6 із 12 слів); 6:29м (1, а не 9; 1, а не 11 слів);

7:1а (11/14 слів); 7:3 і далі (8/19 слів); 7:7; 7:37м (не 1, 1 не 19 слів);

8:4; 8:5м (не 5 3, не 16 2, не 2 слова); 8:10–12; 8:13 і далі (10/29 слів); 8:14; 8:16; 8:21; 8:22м (19, а не 6 2 слова); 8:23; 8:28а (11/26 слів); 8:29 і далі (не 10, 11, а не 11 слів); 8:37 і далі (6 із 23 слів); 8:40а (6 із 15 слів); 8:41м (2, а не 22, 3 слова); 8:42–44; 8:45а (13 із 21 слів); 8:51–52; 8:54;

9:4; 9:6; 9:10; 9:12; 9:13а (4/32 слова); 9:14а (5/17 слів); 9:16–17; 9:18а (14/23 слова); 9:19 і далі (4/18 слів); 9:23а (4/22 слова); 9:26м (не 3 1 не 10 1 не 13 слів); 9:28; 9:29а (12/18 слів); 9:30а (6/11 слів); 9:31а (4/13 слів); 9:32м (не 9, 2 не 12 слів); 9:35; 9:38а (4/20 слів); 9:39м (не 5, 13 не 2 слова); 9:40; 9:42а (22/28 слів); 9:43f (12/20 слів); 9:50a (10/17 слів); 10:23a (8/15 слів); 10:24f (17/23 слів); 10:25f (7/14 слів); 10:26; 10:27m (4 не 22 6 не 6 слів); 10:34–35; 10:36м (не 2, 2 не 6, 3 слова); 10:37м (3 не 6, 3 не 5 слів); 10:38а (3/17 слів); 11:1а (12/30 слів); 11:3–4; 11:15; 11:18м (4, а не 4; 4, а не 9 слів); 11:29; 11:33; 11:42; 11:44; 11:48–50;

12:6–7; 12:9m (не 10, 2, не 1 слова); 12:34; 12:39 (змішана цитата 1/4); 12:40; 12:42a (4/26 слів); 12:43; 12:44m (не 7, 1, не 3 слова); 12:57a (2/9 слів); 12:59a (8/12 слів);

13:18а (2/18 слів); 13:20а (2/9 слів); 13:21; 13:35f (17/23 слів);

16:13м (не 5, 20, не 3 слова);

17:1–2; 17:19а (5 із 10 слів); 17:22а (5 із 20 слів); 17:23–24; 17:26 і далі (10 із 16 слів);

18:15–17; 18:25–26; 18:27а (3/12 слів); 18:32; 18:40 і далі (7/10 слів); 18:41;

19:34; 19:44m (9, а не 8 слів); 19:45; 19:46a (1/5 цитати);

20:3; 20:4f (6/9 слів); 20:5a (7/10 слів); 20:7; 20:8a (5/14 слів); 20:9a (9/21 слів); 20:10–12; 20:15–16; 20:18–19; 20:21–22; 20:23а (3/8 цитати); 20:23f (3/8 цитати); 20:24; 20:27–28; 20:33f (половина цитати); 20:40–47;

21:1–2; 21:6; 21:10а (цитата 3/10); 21:15м (не 10, не 2, не 5 слів); 21:29а (цитата 4/11); 21:32–33;

22:1; 22:2а (11 із 15 слів); 22:4 і далі (8 із 16 слів); 22:5; 22:6 і далі (6 із 12 слів); 22:11 і далі (16 із 22 слів); 22:13; 22:17–18; 22:20; 22:22а (10 із 18 слів); 22:24; 22:25а (11 із 16 слів); 22:26; 22:33а (10 із 16 слів); 22:34а (10 із 15 слів); 22:39; 22:42а (1/19 слів); 22:45 і далі (2/15 слів); 22:46 і далі (9/12 слів); 22:47; 22:50; 22:51а (5/14 слів); 22:54; 22:55f (4/14 слів); 22:56; 22:58f (15/19 слів); 22:59a (9/20 слів); 22:60a (4/16 слів); 22:66a (4/20 слів);

23:1; 23:2а (5/22 слів); 23:3; 23:5м (не 2, 1, не 17 слів); 23:17; 23:18f (5/11 слів); 23:24; 23:25f (7/19 слів); 23:26a (12/19 слів); 23:34a (17/19 слів); 23:38; 23:45f (7/10 слів); 23:47а (10/16 слів); 23:50; 23:51м (не 10, 5, не 6 слів); 23:52–54;

24:3а (3/10 слів); 24:4а (2/17 слів); 24:8–9; 24:12–13; 24:49f (12/23 слів)

Кожен вірш або частина вірша, що не зазначені тут, були процитовані. Див. www.bibleQuery.org/Bible/BibleCanon/EarlyChristianNTQuotes.xls для отримання додаткової інформації.