< Питання щодо Нового Завіту

Питання: Якщо Ісус є єдиним шляхом до неба, то чому Його розіп’яли так пізно після початку історії? Якщо Він є єдиним шляхом, чому Його не послали на землю після першого гріха, щоб розіп’яти за гріхи світу?

Відповідь: Ви ставите важливе запитання, але дозвольте мені розширити його. Чому Ісуса було послано саме в той час, а не раніше чи пізніше? У Посланні до Римлян 5:6 сказано: «Адже саме в потрібний час… Христос помер за нечестивих». Хоча Біблія й не пояснює, чому саме цей час був найкращим, ми можемо висунути припущення.

Не занадто рано: Хтось колись запитав мене: «Чому Бог просто не зійде на землю і не покаже Себе всім?» Я відповів, що якби Бог зійшов у всій Своїй славі, ми б загинули. Але Бог є Всемогутнім, і Він міг би зійти, приховавши достатню частину Своєї слави, щоб Його безпосередня присутність не знищила нас. Якби Він зійшов так, щоб змусити нас повірити, то як би ми могли мати віру чи вільну волю, щоб прийняти рішення, не піддаючись примусу? Але якби Бог зійшов так, щоб приховати частину Своєї слави, і дав свідчення про те, хто Він є, але не настільки очевидно, щоб усі мусили вірити, хоч би вони того хотіли чи ні, скільки разів Бог мав би це робити? А що, якби Він зробив це лише один раз, 2 000 років тому?

90 % населення, що жило після: Ми припускаємо, що на Землі коли-небудь жило близько 32 мільярдів (+/- 6 мільярдів) людей. Понад 90 % з них жили після часів Христа.

Справедливість щодо тих, хто жив раніше: Бог судить людей на основі істини, якою вони володіють; гріх не зараховується там, де немає закону (Рим. 4:15; 5:13). Отже, люди, які жили до Христа, такі як Авраам, Давид тощо, могли спастися через Христа, навіть попри те, що Христос ще не прийшов.

Більш мирний час: Часи Христа були періодом відносного миру порівняно з попередніми часами римських завоювань та наступними часами , коли точилися війни між Римом і Парфією, а європейські варвари вторглися до Римської імперії. Якщо вас цікавить більше інформації про війни тих часів, дивіться www.BibleQuery.org/History/Calamities/Wars.html.

Найкращий час для поширення: Римляни побудували розгалужену мережу доріг, і якби Ісус прийшов раніше, поширити Євангеліє на різні землі було б набагато складніше.

Збереження джерел: Якби це сталося набагато раніше, у нас, можливо, було б набагато менше рукописів, що підтверджують достовірність Нового Завіту. Якби це сталося на кілька століть пізніше, їх, можливо, було б більше, але навіть так ми маємо понад 10 000 грецьких рукописів і фрагментів Нового Завіту. Найдавнішим, до речі, є папірус Джона Райлендса, датований 110–138 роками н. е. Ось інші рукописи, які ми маємо.

Лише використовуючи ті рукописи, що збереглися до нас і були написані до гонінь Марка Аврелія у 177 р. н. е., ми маємо 97% Євангелія від Івана (855/878 віршів) та 70% Послань Павла й Послання до Євреїв.

«Церковна історія» Євсевія (318 р. н. е.), книга 1, розділ 2, стор. 84, дає іншу, але доповнювальну відповідь. Він просто зазначає, що Євангеліє не проповідувалося раніше, оскільки грішне людство ще не було до цього готове. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, стор. 84

Пов’язане з цим питання полягає в тому, що навіть для людей, які жили після Ісуса, якщо вони померли, не почувши Євангелія, то для них це те саме, що якби вони жили до Ісуса. А що ж щодо них? Див. www.BibleQuery.org/Doctrine/NeverHeardTheGospel/WhatAboutThoseWhoDiedBeforeHearingTheGospel.html, щоб дізнатися більше про це.

Питання: Як Бог міг померти?

Відповідь: Ісус був повністю людиною і повністю Богом. Ісус прийняв людську природу, щоб виконати Свою місію — померти за наші гріхи. Людська природа Ісуса була розп’ята на хресті. Багато речей можна пояснити за допомогою аналогій із природою, але не існує природної аналогії до втілення, коли Бог прийшов на землю, щоб жити як людина.

Історично на це заперечення, висунуте язичниками, було дано відповідь у праці Арнобія «Проти язичників» (297–303 рр. н. е.), книга 1, розділ 60, стор. 430–431.

Питання: Я побіжно переглянув вашу статтю «Ісус є Богом». Слід визнати, що я не знайшов у ній нічого, що суперечило б чіткому, неодноразово повторюваному та офіційному месіанському й апостольському вченню про те, що Ісус онтологічно є людиною —

Іоанна 8:40, але тепер ви прагнете вбити мене, людину [ἄνθρωπος], яка розповіла вам правду, яку я почув від Бога.

Дії 2:22, 23  «Чоловіки [Aνδρες] Ізраїлю, послухайте ці слова: Ісус із Назарету, людина [ἄνδρα], про якого Бог засвідчив вам могутніми ділами, чудесами та знаменнями, які Бог чинив через Нього серед вас, як ви самі знаєте, — 23 цього Ісуса, виданого згідно з певним задумом і передбаченням Божим, ви розіп’яли й убили руками беззаконників»

1 Кор. 15:21 Бо як через [δι’] людину [ἄνθρωπος] прийшла смерть, так через [δι’] людину [ἄνθρωπος] прийшло й воскресіння мертвих.

1 Тим. 2:5 Бо є один Бог, і один посередник між Богом і людьми — людина [ἄνθρωπος] Ісус Христос,

У мене є питання, яке, на мою думку, може торкнутися суті справи —

Чи може Ісус повноцінно, самостійно діяти БЕЗ втіленого божества (так само, як це робимо ми з вами та всі люди)?

Відповідь: Біблія прямо про це не говорить, але є деякі загальні богословські концепції, які направляють наше мислення.

Ісус не був наполовину людиною і наполовину Богом. Натомість Він був на 100 % Богом і на 100 % людиною. Колосян 1:19 вказує, що Ісус мав «повноту» божества. Євреїв 4:15 вчить, що Ісус був людиною, яку можна було спокушати в усьому, і Він мав усе те, що маємо ми, за винятком того, що Він був без гріха.

З іншого боку, не існує двох Ісусів: людського та божественного. Є лише один Ісус.

Щодо всіх подробиць того, як це відбувалося, Бог нам не розповів; це є частиною таємниці Втілення.

Питання: Хто саме вбив Ісуса?

Відповідь: Щодо того, хто вбив Ісуса, є дві відповіді.

1. Ісуса вбили деякі римські солдати під командуванням Понтія Пілата. У всіх етнічних групах є і добрі, і погані люди, і те, що італійський намісник наказав стратити Ісуса, не є приводом для ненависті до будь-яких італійців. Крім того, злий єврейський первосвященик (призначений римлянами) наказав заарештувати Ісуса та привести Його перед Синедріон. Вони передали Його римлянам. До речі, Павло, Петро, Іван, Матвій, Юда та Яків — усі вони були євреями. Стверджувати, що певна невелика група євреїв була злою, не є більшим антисемітизмом, ніж стверджувати, що Гітлер і його поплічники були злими — це не означає, що це антинімецьке. (Я першим скажу, що весь нацизм був надзвичайно злим знаряддям сатани, і я сам наполовину німець. Однак я також зазначу, що багато німецьких американців стали солдатами й воювали проти Гітлера.) Так само деякі євреї були злими, але інші, як-от Петро та Павло, були добрими. Навіть деякі євреї, які не стали християнами, наприклад Йосип Флавій, все одно ставилися з повагою до Ісуса та його зведеного брата Якова.

2. Інша відповідь, не менш важлива, полягає в тому, що ти, я та всі інші — ми всі вбили Ісуса. Ісус знав, що відбувається, і міг би втекти з Гефсиманського саду. Ніхто б не вбив Ісуса, бо Він легко міг би втекти й зникнути. Але Ісус свідомо вирішив залишитися й страшно померти на тому хресті як жертва за наші гріхи. Тож, якщо ви хочете звинуватити когось у жорстокій, несправедливій смерті, яка дала нам чудовий дар вічного життя, звинувачуйте Ісуса!

«Дивімося на Ісуса, засновника й довершителя нашої віри, який заради радості, що чекала на Нього, витерпів хрест, знехтувавши ганьбу, і сів праворуч від престолу Божого» (Євреїв 12:2, NIV)

Питання: Коли люди почали відраховувати події від року, в якому, як вважається, народився Ісус?

Відповідь: До цього люди зазвичай датували події за роком правління того чи іншого царя. Інші ж датували події від передбачуваного року створення Адама — 1 вересня 5509 р. до н. е.

У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (с. 786) зазначено, що за часів Ісуса римляни відраховували роки за «A.U.C.» — тобто від заснування міста [Риму]. Рим був заснований у 753 р. до н. е. На стор. 787 Азімов зазначає, що скіфський чернець- астроном Діонісій Ексігус із Риму, який помер близько 544 р. н. е., помилково вважав, що Христос народився в 1 р. н. е. У книзі «Рукописи грецької Біблії» (с. 49) зазначено, що літочислення від часу народження Христа було запроваджено Іполитом у III столітті. Це не було загальноприйнятим, оскільки деякі візантійські переписувачі не дотримувалися його аж до XIV століття. Крім того, у «Першій апології» Юстина Мученика, розд. 46, с. 178, хоча це й не є офіційною системою літочислення, згадується, що Ісус народився 150 років тому.

Питання: Звідки в Новому Завіті взялися терміни «Старий і Новий Завіти»?

Відповідь: Тертуліан, мабуть, був першим, хто ввів ці слова латиною у 207 році н. е. у своїй праці «Проти Маркіона», книга 4, розділ 6.

Питання: Як мені обґрунтувати таке твердження: Євангелія містять певну істину, однак переписувачі II століття додали вставки, щоб створити образ Ісуса, якого християни I століття ніколи не знали. Іншими словами, фізичне Воскресіння та Ісус як «Син Божий» були додані пізніше, далеко від подій, що відбулися.

В: Дозвольте мені спочатку перефразувати ваше запитання, а потім відповісти на нього. Скептики часто стверджують, що автори не писали того, що вони написали, навіть коли для таких тверджень немає жодних підстав. Отже, як об’єктивна людина може знати, чи було поняття «Син Божий» невідомим християнам першого століття, чи ні?

а) По-перше, слід усвідомити, що тягар доказування лежить на тих, хто ставить під сумнів автентичність тексту. Якщо вони не можуть надати жодних доказів, то ми можемо зупинитися на цьому.

б) По-друге, їм довелося б додати вираз «Син Божий» у багатьох місцях, адже він часто зустрічається в Новому Завіті. Окрім Мк 1:1, він міститься в таких місцях лише в Євангеліях, в «Одкровенні» та в непавліанських листах.

Мт 3:17; 17:5; Мк 1:11; Лк 9:35; 2 Петра 1:17 (Отець каже: «Це мій улюблений Син»)

Мт 4:3, 6; 8:29; 14:33; 16:16; 26:63; 27:40, 43, 54

Мк 3:11; 5:7; 15:39

Лк 1:32,35; 4:3,9,41; 8:28; 22:70

Ів. 1:18, 34, 49; 3:16, 17, 18, 35; 5:23 (мається на увазі); 5:25; 6:69; 9:35; 10:36; 11:4, 27; 17:1 (мається на увазі); 19:7; 20:31; 1 Ів. 1:3,7; 2:22,23 (мається на увазі); 3:8,23; 4:9,10,14,15; 5:5,9,10 (2 рази), 11,12,13 (2 рази), 20; 2 Ів. 3,9; Об. 2:18.

в) Однак на цьому не слід зупинятися. Які докази того, що християни вірили в те, що Ісус був Сином Божим, ми можемо мати, оскільки копії Біблії з’явилися лише в 117 році н. е.? У нас є твори авторів ранньої церкви.

«А щодо Свого Сина Господь сказав так: Ти є Син Мій, сьогодні Я породив Тебе». 1 Климента, розд. 36, с. 15. Климент Римський писав у 96–98 рр. н. е., і ми цілком впевнені в цій даті. Перше століття закінчилося наприкінці 100 р. н. е., тож це спростовує це твердження.

Згадка про «Свого Сина, згідно з відносинами/економією, що існують між ними». «Матетес до Діогнета», розд. 8, с. 28 (бл. 130–200 р. н. е.)

«Віддав Свого Сина як викуп за нас…» «Матетес до Діогнета», розд. 8, с. 28 (бл. 130–200 рр. н. е.)

«Той, хто, будучи вічним, сьогодні називається/вважається Сином» — «Лист Матета до Діогнета», розд. 11, с. 29

«через Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа» «Мучеництво Полікарпа», розд. 20, с. 43

«Ісус Христос… будучи і Сином Людським, і Сином Божим» — «Лист Ігнатія до Ефесян», розд. 20, с. 58 (Ми не знаємо, коли Ігнатій, учень апостола Івана, написав це, але він помер або в 107, або в 116 році н. е.)

Ісус проголосив Себе Сином Божим. Послання Варнави, розд. 7, с. 141 (бл. 70–130 р. н. е.). Див. також розд. 5, с. 139, 140; розд. 12, с. 145

«Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, і Сам Ісус Христос, який є Сином Божим,…» Лист Полікарпа до філіппійців, розділ 12, с. 35. Ми не знаємо, коли саме Полікарп написав це, але він прийняв мученицьку смерть у 155 р. н. е. Іриней, який писав у 182–188 рр. н. е., згадує Лист Полікарпа до філіппійців у своїй праці «Проти єресей», книга 3, розд. 3.4, с. 416.

«Христос, якого ще перед віками називали Сином Божим, … щоб очистити нас Своєю кров’ю, … представивши нас як чистих синів перед Своїм Отцем». Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) у «Фрагменті 39», с. 575

Чи вірили вони, що Ісус був Богом?

Справжнє питання полягає в тому, чи вважали ранні християни Ісуса Богом. Ось докази того, що так:

Ігнатій (помер у 107 або 116 р. н. е.) часто писав про Христа як про Бога. Наприклад, у 1-му розділі свого листа до ефесян він згадує про «кров Божу».

Матетес до Діогнета (бл. 130–200 рр. н. е.), учень апостолів, у 7-му розділі свого твору «Матетес до Діогнета» писав про Христа, посланого як Царя, Бога, людину та Спасителя.

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.)

«Слово Мудрості, яке є Самим цим Богом, породженим Отцем усього сущого, …» «Діалог із Трифоном», розділ 61. Див. розділи 55, 56, 59, 62–64, 66, 74–78.

Мелітон Сардський (помер 180 р. н. е.) сказав про розп’яття, що «Бога вбито».

Теофіл, єпископ Антіохії (168–181/188 р. н. е.) «Адже саме Божественне Писання вчить нас, що Адам сказав, нібито він почув голос. Але що ж це за голос, як не Слово Боже, яке є також Його Сином?» «Лист до Автоліка», книга 2, розд. 22.

Іриней Ліонський (182–188 р. н. е.) написав у праці «Проти єресей», книга 3, розділ 19.2, стор. 449: «Ісус Сам по собі є… Богом і Господом…»

Навіть вороги християнства свідчать, що християни поклонялися Ісусу як Богу.

Пліній Молодший (намісник і гонитель християн у 112 р. н. е., у листі до імператора Траяна) писав: «Вони [християни] мали звичку збиратися в певний встановлений день ще до світанку, коли вони по черзі співали гімн Христу, як богу, і давали урочисту клятву не чинити жодних злих вчинків…»

Лукіан (сатирик II століття): «Християни, як ви знаєте, і донині поклоняються людині — видатній особистості, яка запровадила їхні нові обряди і була за це розп’ята… Бачите, ці заблукалі істоти…» («Смерть Перегріна», 11)

Це має велике значення, оскільки в офіційному римському запиті зазначається, що християни поклонялися Христу як Богу вже у 112 році н. е.

Питання: «Коротко кажучи, з плином часу апокаліптичне уявлення про воскресіння тіла перетворюється на вчення про безсмертя душі. Виникає віра в рай і пекло — віра, якої немає у вченнях Ісуса чи Павла, але яку вигадали пізніше християни, які усвідомили, що Царство Боже ніколи не прийде на цю землю. Ця віра стала стандартним християнським вченням, на віки віків». «Ісус, перерваний», с. 266

А: Я перечитав уривки навколо цього цитату, щоб переконатися, що правильно зрозумів: Ерман вважає, що ранні християни не вірили в рай чи пекло. Дещо незрозуміло, чи Ерман також стверджує, що пізніші християни вигадали й безсмертя душі, але, у будь-якому разі, він каже, що про це не знали ані Ісус, ані Павло, ані, ймовірно, перші християни.

Можливо, я не мав би так реагувати, але мене шокувала очевидна необізнаність цього нібито експерта з Нового Завіту. Давайте спочатку поговоримо про безсмертя душі. Ще задовго до часів Мойсея єгиптяни бальзамували свої тіла, перетворюючи їх на мумії, оскільки вірили в безсмертя душі. Стародавні шумери у своєму міфі про Інанну та Думузі демонстрували загальноприйняту віру в безсмертя душі. Також шумерська поема про Ділмун, що датується 2400 роком до н. е., згадує місце, де перебували боги, — Ділмун, — де жили боги та Зіусудра, людина, яка досягла безсмертя. Багато єврейських писань, що передували Ісусу, зокрема 2 Макавеїв 12:44 та 1 Еноха, говорять про те, що померлі перебувають у свідомості. У Старому Завіті, в Ісаї 53:8-9, страждаючий раб був відокремлений від живих і «покладений у могилу з безбожними», проте в 53:10 сказано: «він побачить нащадків своїх і продовжить свої дні». Навіть у 1-му Посланні до Коринтян, книзі, яку Ерман визнає написаною Павлом, є цілий розділ про воскресіння мертвих (розділ 15). Він також обговорює наше безсмертя у 2 Кор. 5:1-8. Навіть улюблені Ерманом гностики вірили в трансцендентне, нематеріальне життя після смерті для духовних людей.

Що стосується раю та пекла, то греки та римляни мали Елізійські поля для благословенних і Тартар для проклятих. Дохристиянські єврейські писання, такі як «1 Книга Еноха», розповідають про дві частини Шеолу (могили): в’язницю для нечестивих і рай для праведних. Ісус у Євангеліях насправді більше говорив про пекло, ніж про рай. Цікаво, що Ісус використовує відомий термін «рай», розмовляючи зі злодієм на хресті. 1 Петра 3:19 згадує духів у в’язниці.

Підсумовуючи, багато язичників вірили в безсмертя душі та існування певної форми Небес і Пекла. Євреї до Христа вірили у в’язницю та рай. Ранні листи Павла вчили про безсмертя, Небеса та Пекло. Навіть гностики вірили в нематеріальне життя після смерті для себе. Проте, як не дивно, Ерман стверджує, що безсмертя душі та безтілесні Небеса й Пекло є «пізнішими вигадками» християн.

Питання: Окрім біблійних рукописів, які ще є докази того, що ранні християни вірили, що Ісус помер як викуп за наші гріхи?

Відповідь: Хоча тягар доказування лежить на тих, хто стверджує про фальсифікацію, і вони повинні надати докази своїх тверджень, ось свідчення ранньохристиянських авторів про те, що ранні християни вірили, що Ісус помер як викуп, щоб спокутувати наші гріхи.

«Як дорогоцінна для Бога та кров [Ісуса], яка, пролита заради нашого спасіння, відкрила благодать покаяння перед усім світом». 1 Климент, розд. 7, с. 7 (96–98 рр. н. е.)

«Віддав Свого власного Сина як викуп за нас…» «Матетес до Діогнета», розд. 8, с. 28 (бл. 130–200 рр. н. е.)

«…Господь Ісус Христос, який за наші гріхи страждав аж до смерті, [але] „кого Бог воскресив із мертвих, розірвавши пута могили“». Лист Полікарпа до філіппійців, розд. 1, с. 33 (Полікарп прийняв мученицьку смерть бл. 155 р. н. е.)

Див. www.BibleQuery.org/History/ChurchHistory/WhatEarlyChristiansTaughtOnDoctrine.html (або .docx) для цитат, що датуються до 325 р. н. е., від Меліта Сардського (170–180 рр. н. е.), Климента Олександрійського (193–217/220 рр. н. е.), Тертуліана (198–220 рр. н. е.), Іполита (225–235/6 рр. н. е.), Кипріана Карфагенського (бл. 246–258 рр. н. е.) та Атанасія (318 р. н. е.). Існують також інші цитати про те, що Ісус страждав за нас і помер за нас.

Питання: Окрім біблійних рукописів, які ще є докази того, що ранні християни вірили у воскресіння Ісуса з мертвих?

Відповідь: Ті, хто вважає, що ці уривки були додані до Біблії пізніше, повинні надати докази того, що це сталося саме так. Однак ось свідчення ранньохристиянських авторів про те, що ранні християни вірили у воскресіння Ісуса з мертвих.

«Розмірковуймо, улюблені, як Господь постійно доводить нам, що буде майбутнє воскресіння, первістком якого Він зробив Господа Ісуса Христа, воскресивши Його з мертвих». 1 Климента, розд. 24, с. 11 (96–98 рр. н. е.)

Ісус воскрес із мертвих. Послання Варнави, розд. 15, с. 147 (бл. 70–130 рр. н. е.)

«…Господь Ісус Христос, Який за наші гріхи страждав аж до смерті, [але] „Якого Бог воскресив із мертвих, розірвавши пута могили“». Лист Полікарпа до філіппійців, розд. 1, с. 33 (Полікарп прийняв мученицьку смерть бл. 155 р. н. е.)

«Ісус Христос, … у Своїх стражданнях і у Своєму воскресінні». Лист Ігнатія до ефесян, розд. 20, с. 57

Народження, страждання та воскресіння Ісуса. Лист Ігнатія до магнезійців, розд. 11, с. 64

Іриней, «Проти єресей», 5:7:1. (182–188 рр. н. е.) «Отже, так само, як Христос воскрес у плоті та показав Своїм учням сліди від цвяхів і рану в боці (а це є знаки тієї плоті, що воскресла з мертвих), так, як сказано, «Він також воскресить нас Своєю власною силою».

Питання: Деякі ліберальні критики вважають, що хоча сім листів Павла були написані одним і тим самим автором (Рим., 1 і 2 Кор., Гал., Флп., 1 Сол., Фм.), вони стверджують, що інші сім листів були написані різними авторами (Еф., Кол., 2 Сол., 1 і 2 Тим., Тит. та Євр.). Звичайно, у Посланні до Євреїв не стверджується, що воно було написане Павлом.

Відповідь: Вони наводять чотири причини, на яких ґрунтуються ці твердження. Однак жодна з цих причин не витримує критики.

Довжина довгих речень (Еф і Кол): У грецькому оригіналі Нового Завіту не було розділових знаків, тому оцінити довжину речень проблематично. Але навіть якщо припустити, що вчені не мають жодних сумнівів, то, згідно з виданням «Грецький Новий Завіт» Аланда та ін., 4-те перероблене видання (1998), Ефесянам 1:3–6, 1:7–10, 1:11–12 та 13–14 — це не одне, а чотири речення. Те саме зазначається у виданні «Novum Testamentum Graece» Нестле-Аланда (1993). Ерман ніколи не вказав джерело, на підставі якого він з упевненістю стверджував, що це було лише одне речення. Однак за 23 роки до того, у 3-му виданні книги Аланда та ін. «Грецький Новий Завіт» (1975), ці уривки подавалися як одне речення, тож я припускаю, що Ерман користувався значно старішою, застарілою версією. Проте, знову ж таки, в оригінальному грецькому тексті не було розділових знаків, тому будувати аргумент на тому, де, на думку людей кінця 20 століття, мали б стояти крапки — до того, як вони змінили свою думку, — є, у кращому разі, сумнівним аргументом.

Середня довжина речення (Еф. та Кол.): З огляду на те, як сучасні вчені намагаються розділяти речення, середня довжина речення в Посланнях до Ефесян та Колосян (відповідно 37,3 та 35,2 слова) є довшою, ніж середня довжина речення в інших книгах (25,8, 23,4, 26,0; 21,7; 26,7; 29; 31,7; 22,7; 23,2; 24,2 та 25,8) для інших листів Павла у порядку переліку. Однак середня довжина речення становить 35,8, 35,6 та 32 слів у Посланні до Римлян 1–5, 1 Кор. 1 та 2 Кор. 6–10 відповідно. Отже, між коротшими, але глибокими книгами — Посланням до Ефесян та Посланням до Колосян — та Посланням до Римлян 1–5, 1 Кор. 1 та 2 Кор. 6–10 є незначна різниця.

Різні слова (2 Сол., 1, 2 Тим., Тит.): Можна було б переглянути мої праці про рукописи Нового Завіту, культи та стосунки з Богом і, використовуючи той самий метод, дійти висновку, що я був трьома різними людьми. Люди вживають різні слова, коли обговорюють різні теми. Це може мати значення лише тоді, коли існує кілька варіантів слів для позначення одного й того самого, і віддається перевага різним варіантам. Наприклад, у ранніх листах до цілих церков згадується більше імен. Тож чи слід виключати імена з підрахунку? У пастирських листах Павло згадує матір і бабусю Тимофія, а також те, як Тимофій і Тит призначають пресвітерів і дияконів, тож чи слід виключати ці згадки? Після того, як переслідування тривали певний час, Павло в пастирських листах більше говорить про піклування про вдів, ніж у ранніх листах. Тож чи слід це виключати? — і так далі.

Опис віри: Стверджувалося, що у ранніх листах Павла віра означає довірливе прийняття смерті Христа, а в пізніших листах — сукупність вірувань та догматичних уявлень. Насправді це означає і те, і інше в обох групах листів. У Гал. 1:23; Еф. 4:5; Еф. 4:13 це означає сукупність вірувань та уявлень

У 2 Тим. 1:5; 2 Тим. 3:15; Тит. 3:15 це означає прийняття смерті Христа

Віра, що означає доктринальні переконання, у ранніх листах Павла

Гал. 1:23 «Вони лише чули звістку: “Той, хто раніше переслідував нас, тепер проповідує віру, яку колись намагався знищити”».

Еф. 4:5 «один Господь, одна віра, одне хрещення»

Еф. 4:13 «аж поки ми всі не досягнемо єдності у вірі та в пізнанні Сина Божого й не станемо зрілими»,

Віра як довірливе прийняття у пізніших листах Павла

2 Тим. 1:5 «Я згадую твою щиру віру, яка спочатку жила у твоїй бабусі Лоїді та у твоїй матері Єуніці, і я переконаний, що тепер вона живе й у тобі».

2 Тим. 3:15 «які здатні зробити тебе мудрим для спасіння через віру в Христа Ісуса».

Тит. 3:15 «Привітай тих, хто любить нас у вірі».

Віру можна розуміти в одному або обох значеннях

1 Кор. 15:1-2, 14, 17: «А тепер, брати, хочу нагадати вам Євангеліє, яке я вам проповідував, яке ви прийняли і на якому ви стоїте. Цим Євангелієм ви спасенні, якщо тільки твердо тримаєтеся слова, яке я вам проповідував. Інакше ви даремно повірили. (14) А якщо Христос не воскрес, то марне наше проповідування, марна й ваша віра. Більше того, тоді ми виявляємося лжесвідками про Бога, бо ми свідчили про Бога, що Він воскресив Христа з мертвих. … (17) А якщо Христос не воскрес, то марна ваша віра…» (Це підкреслює вчення про воскресіння Христа, а також про Його смерть.)

Гал. 3:7 «ті, хто вірують»

Гал. 3:12 «Закон не ґрунтується на вірі»

Гал. 3:23 «до приходу віри»

Еф. 1:15 «почувши про вашу віру в Господа Ісуса»

Еф 2:8 «Бо ви спасенні благодаттю через віру»

2 Тим. 2:18 «відступили від істини… вони підривають віру деяких»

Тит. 1:4 «син у нашій спільній вірі»

Отже, автор не намагався навести жодних підстав для відокремлення листів Павла, окрім як звернутися до критичних вчених, які так і не змогли довести жодних підстав для розбіжностей. Але недостатньо просто показати, що існують розбіжності; скоріше, потрібно було б довести, що ці розбіжності перевищують очікувані, зважаючи на різну аудиторію, різні теми та пізніший період у житті Павла.

Питання: Що таке біблійна критика Євангелій? Що означає текстологічна критика? У чому полягає різниця між «вищою» та «нижчою» критикою? Які з цих видів критики визнаються сьогодні?

Відповідь: Існують дві форми текстової критики: так звана нижча та вища. Спочатку ми розглянемо, як вони стосуються християнства та Біблії, а потім застосуємо ці ж принципи до ісламу та Корану.

Нижча текстуальна критика Біблії визнає наявність варіантів рукописів у Святому Письмі та прагне знайти найточніший з них, оскільки оригінали нам недоступні. Ми на 97 % впевнені в кожному слові Нового Завіту, а решта — це здебільшого незначні розбіжності в одному-двох словах, що не змінюють змісту. З невизначеностями серед рукописів Нового Завіту можна ознайомитися за посиланням www.biblequery.org. Зверніть увагу на розділ «Питання та відповіді» щодо кожної книги; внизу буде посилання на варіанти рукописів. Наприклад, варіанти в Євангелії від Матвія можна переглянути за адресою www.biblequery.org/Matthew Manuscripts.html (або .doc).

Вища текстологічна критика Біблії призначена для скептиків, які ставлять під сумнів, які книги чи частини повинні входити до Святого Письма. Християни підходять до варіантів Святого Письма інакше, ніж мусульмани, оскільки для християн важливе саме значення, а не окремі слова. Натомість для мусульман важливими є саме окремі слова та приголосні.

У мусульманському світі також існує нижча та вища текстологічна критика.

Нижча текстологічна критика Корану полягає у з’ясуванні, чи версії Варша або Хафса є найближчими до арабської мови, якою розмовляли спочатку. Ось як виглядає «нижча текстологічна критика » щодо Корану. У Ємені було виявлено понад 15 000 сторінок стародавнього тексту Корану. Згідно зі статтею в журналі «Atlantic Monthly» за січень 1999 року (с. 43–56): «Деякі з пергаментних сторінок із єменського схованки, судячи з усього, датуються VII та VIII століттями нашої ери, тобто першими двома століттями існування ісламу — іншими словами, це були уривки, можливо, найдавніших з існуючих Коранів. Більше того, деякі з цих фрагментів містили невеликі, але інтригуючі відхилення від стандартного тексту Корану. Такі відхилення, хоча й не є несподіванкою для істориків тексту, тривожно суперечать ортодоксальній мусульманській вірі в те, що Коран, який дійшов до нас сьогодні, є просто досконалим, позачасовим і незмінним Словом Божим». Деякі з цих відмінностей можна побачити за посиланням www.QuranText.org

Вища текстуальна критика Корану: ось два типові приклади, а також один найважливіший.

Убаї бін Кааб, один із секретарів Мухаммеда, мав додаткові сури та опускав близько 12 сур у сучасному Корані («Фіхріст», с. 61, примітки 43–48). Абу Муса з Басри також мав текст, ідентичний тексту Убая (Суюті, «Іткан» I, с. 65; Ібн Абі Дауд, «Масахіф», с. 180–181, а також Ноельдеке, «Geschichte des Quran’s», с. 33–38).

Сура 114 відсутня у версії Ібн Масуда («Фіхріст», с. 57). Ібн Масуд був особистим секретарем Мухаммеда. Мухаммед наказав іншим людям вивчати Коран від Ібн Масуда та ще трьох осіб. (Бухарі, т. 6, № 521). Пропуск сур 113 і 114 не був випадковим. Повідомляється, що Ібн Масуд сказав: «Ці дві заклинальні сури [113, 114] не належать до Книги Бога!» [www.answering-islam.org/Quran/Text/distortion.html]

Те, що мусульмани називають «сатанинськими віршами», міститься в сурі 53. Згідно з наведеними нижче джерелами, спочатку Мухаммед читав суру 53:19–20 так: «Чи бачили ви Лат, Уззу та ще одну, третю (богиню), Манат? Це — величні посередниці, на заступництво яких слід сподіватися» (оригінал) проти «Чи бачили ви Лат, Уззу та ще одну, третю (богиню), Манат? Що ж! Для вас — чоловіча стать, а для нього — жіноча? Ось це, справді, було б найнесправедливішим поділом».

Ось ранні мусульманські автори, які задокументували це.

Аль-Вахіді/Вакіді (помер 207/823 р. н. е.) написав «Асбаб аль-Нозул».

Ібн Са’ад/Са’д (помер 230/845 р. н. е.) знав про працю аль-Вахіді, але сам був біографом, який написав 15-томний «Китаб аль-Табакат аль-Кабір».

Ібн Ісак/Ішак (помер 145/767 або 151/773 р. н. е.) був сунітом шафіїтського мазхабу, який згодом заснував власну, хоча й недовговічну, школу. Він написав «Сірат Расуллаллах» («Життя Пророка Аллаха»)

Ібн Джарір аль-Табарі (помер 923 р. н. е.) був сунітом шафіїтського мазхабу, який написав 38-томну «Ісламську історію світу» до 915 р. н. е. Його називали «шейхом коментаторів». У 6-му томі на сторінках 108–110 він пише:

Абу Ма’шар із Хорасану (787–885 рр. н. е.)

Ібн Абі Хатім

Ібн аль-Мундхір

Ібн Хаджар з Аскалана (773–852 р. х.)

Ібн Мардауя

Муса ібн ‘Укба

Знаменитий коментар Замахшарі до сури 22:52. (1070–1143 рр. н. е.)

Перші шість наведено згідно з «Книгою основних класів», перекладеною С. Мойнулом Хаком.

Питання: Чому біблійна критика [нібито] була відсутня в ранній церкві? Чи, можливо, критичні питання та проблеми, подібні до тих, що ми бачимо в сучасну епоху, існували, але тоді мали другорядне значення?

Відповідь: Це не так. Це дасть відповідь на це запитання та дозволить порівняти ситуацію з тією, що склалася в ісламі. Відповідь на запитання складається з трьох частин. Увага ранніх християн до змісту Святого Письма, їхня турбота про точність Святого Письма, а також які критичні питання мали важливе значення, що відрізнялися від тих, які ми маємо сьогодні?

1. Зміст Святого Письма: Християни гостро усвідомили важливість змісту Святого Письма, коли єретик Маркіон почав складати власну Біблію. Маркіон помер близько 170 року н. е. Ось що про це думав Тертуліан. Зауважте, що «губка» використовувалася так само, як наш сучасний ластик, для видалення чорнила.

Тертуліан (205 р. н. е.) «Адже, використовуючи образ незмінності людського завіту, він захищав Божий завіт. „Обіцянки були дані Аврааму та його нащадку. Він не сказав „нащадкам“, як про багатьох, а як про одного: „твоєму нащадку“, яким є Христос“. Ганьба губці Маркіона! Але, справді, немає сенсу зупинятися на тому, що він стер». «П’ять книг проти Маркіона», книга 5, розд. 4, с. 435

2. Передача Святого Письма. Християни також турбувалися про точність Святого Письма. Їм слід було це робити, оскільки невіруючі могли (і дійсно) фальсифікувати деякі речі. Ось кілька прикладів.

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) стверджує, що євреї неправильно процитували Псалом 96, оскільки опустили фразу «з лісу». Насправді саме Юстин тут помиляється, а в єврейському масоретському тексті фрази «з лісу» немає. «Діалог із Трифоном, євреєм», розд. 73, с. 235

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) «Друзі мої, тепер я посилаюся на Писання так, як їх тлумачили Сімдесят; бо коли я раніше цитував їх так, як ви їх маєте , я випробовував вас [щоб з’ясувати], до чого ви схильні». «Діалог із Трифоном, євреєм», розд. 87, с. 268

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) «Це тлумачення [Сімдесяти] цих Писань було зроблено до сходження нашого Господа [на землю] і з’явилося ще до появи християн — адже наш Господь народився приблизно на сорок першому році правління Августа; а Птолемей жив набагато раніше, за часів якого й було зроблено тлумачення Писань; —[оскільки все так, кажу я,] справді, ці люди виявляються нахабними й зарозумілими, які зараз виявляють бажання робити інші переклади, коли ми спростовуємо їх на підставі цих Писань і змушуємо їх вірити в прихід Сина Божого». Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 21.3, с. 452

Кай (190–217 рр. н. е.) зазначає, що єретики зухвало фальсифікували Святе Письмо. Гл. 3, с. 602 «А щодо тих людей, які зловживають мистецтвом невіруючих, щоб утвердити власне єретичне вчення, і хитрістю безбожних спотворюють просту віру в Божественне Письмо, то чи є потреба говорити, що вони далекі від віри? Саме з цієї причини вони зухвало взялися за божественні Писання, стверджуючи, що виправили їх. І що я не кажу цього про них несправедливо, може переконатися кожен, хто забажає. Бо якби хтось вирішив зібрати й порівняти всі їхні копії разом, то знайшов би між ними чимало розбіжностей. Принаймні копії Асклепіада виявляться суперечливими щодо копій Теодота. І таких копій можна знайти чимало, бо їхні учні дуже ревно вносили так звані «виправлення», тобто спотворення, зроблені кожним із них. Крім того, копії Гермофіла не збігаються з цими; а що стосується копій Аполлонія, то вони не узгоджуються навіть між собою. Адже можна порівняти ті, що були раніше підготовлені ними, з тими, що згодом були спотворені з певною метою, і можна виявити чимало розбіжностей. А щодо великої зухвалості, що міститься в цьому злочині, навряд чи навіть вони самі можуть цього не усвідомлювати. Адже або вони не вірять, що божественні Писання були продиктовані Святим Духом, і отже є невіруючими; або ж вважають себе мудрішими за Святого Духа, і що ж вони тоді, як не одержимі? Вони також не можуть заперечувати, що злочин належить їм, оскільки копії були написані їхньою власною рукою; вони не отримували таких копій Писань від тих, хто спочатку навчав їх вірі, і не можуть пред’явити оригіналів, з яких ці тексти були переписані. А деякі з них навіть не вважали за потрібне їх спотворювати; але, просто заперечуючи Закон і Пророків заради своєї беззаконної та безбожної доктрини під приводом благодаті, вони опустилися в найнижчу безодню погибелі».

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) стверджує, що єретики спотворили Писання. У праці «Проти єретиків», розд. 17, с. 251.

Оріген (235–245 рр. н. е.) розглядає варіанти рукописів у «Проповідях на Єремію», проповідь 14, розд. 3.1, с. 137, та проповідь 16, розд. 10.1, с. 177

Оріген (235–245 рр. н. е.) обговорює варіант у Септуагінті щодо Єремії 16:17. «Проповіді на Єремію», проповідь 16, розд. 5.2, с. 172

Оріген (бл. 227–240 рр. н. е.) цитує Естер 4:22 (Септуагінта) як «у книзі Естер Септуагінти»; Коментар Орігена до Євангелія від Івана, книга 2, розд. 7, с. 330.

Методій (270–311/312 рр. н. е.) «Оскільки ж очевидно, і всі це підтверджують, що ті, хто народилися від перелюбу, дійсно досягають досконалості, ми не повинні уявляти, що Дух навчав про зачаття та народження, а, скоріше, можливо, про тих, хто спотворює істину, хто, розбещуючи Писання фальшивими вченнями, породжує недосконалу та незрілу мудрість, змішуючи свою оману з благочестям». «Бенкет десяти дів», розмова 2, розд. 3, с. 314

3. Критичні питання: Ранньохристиянська церква мала дещо інші проблеми, ніж сучасна церква. Ключовими для неї були питання, як захистити паству від жорстоких переслідувань, як відповідати на аргументи різних напрямків грецької філософії, як відповідати щонайменше тридцяти різним гностичним групам, а також як довести хибність греко-римського та інших видів язичництва.

Ситуація в ісламі

У мусульманському світі розглянемо критику Корану з найдавніших часів, погляди пізніших вчених та сучасну ситуацію.

З найдавніших часів Аїша, одна з дружин Мухаммеда, турбувалася про точність тексту. Сура 2:238: Абу Юнус, визволений раб Аїши, переписав для неї копію Корану. У сурі 2:238 текст дещо відрізнявся. «Абу Юнус, визволений раб Аїши, сказав: Аїша (нехай Аллах буде задоволений нею) наказала мені переписати для неї копію Корану і сказала: «Коли дійдеш до цього аята: «Дотримуйся молитов і середньої молитви» (2:238), повідом мене»; тож коли я дістався до нього, я повідомив її, і вона продиктувала мені (таке): «Дотримуйся молитви, середньої молитви та післяобідньої молитви, і вставай, щиро підкоряючись Аллаху». Аїша (нехай Аллах буде задоволений нею) сказала: «Ось так я чула від Посланця Аллаха (мир йому і благословення Аллаха)». «Сунан Насаї», т. 1, № 475, с. 340

Бухарі, т. 6, книга 60, розд. 9, № 8, с. 10 «Умар сказав: „Нашим найкращим читцем Корану є Убай, а нашим найкращим суддею — Алі; і попри це ми відкидаємо деякі висловлювання Убая, бо Убай каже: «Я не відкидаю нічого з того, що почув від Посланця Аллаха», тоді як Аллах сказав: «Який би аят (одкровення) Ми не скасували або не дали забути, Ми замінюємо його кращим або подібним до нього» … (2:106)»

У «Фіхрісті» — збірці ісламської літератури X століття (с. 62) — сказано: «Згідно з висловлюванням Убайя ібн Кааба, загальна кількість аятів Корану становить 6 210. За словами ‘Ати ібн Ясара, загальна кількість сур Корану становить 114; у ньому 6 170 аятів, 77 439 слів ( ) та 323 015 літер. За словами Асіма аль-Джахдарі, сур налічується 113. Загальна кількість аятів Корану, як зазначив Ях’я ібн аль-Харіс аль-Дамарі, становить 6 226, а літер — 321 530». [В оригінальному цитаті цифри були написані словами.]

Сьогодні Коран налічує приблизно 78 090 арабських слів; детальніше див. www.isos.org. У порівнянні з 77 439 словами це становить різницю щонайменше у 651 слово.

Убаї бін Кааб, один із секретарів Мухаммеда, мав додаткові сури та опустив близько 12 сур у сучасному Корані («Фіхріст», с. 61, примітки 43–48). Абу Муса з Басри також мав текст, ідентичний тексту Убая. (Суюті, «Іткан» I, с. 65; Ібн Абі Дауд, «Масахіф», с. 180–181, а також Ноельдеке, «Geschichte des Quran’s», с. 33–38.)

Сьогодні існує два стандартні арабські тексти, які називаються «Варш» і «Хафс», і, здається, сьогодні ніхто особливо не переймається цими незначними відмінностями. Але історично мусульмани більше турбувалися щодо більш суттєвих змін у тексті.

Ось приклади відмінностей між версіями Варша та Хафса.

Сура 2:119 «і не питайте!» (переказ Варша. Затверджено Міністерством у справах релігії та вакуфів Алжиру) проти «і вас не запитують» (переказ Хафса. Комплекс імені короля Фахда… Саудівська Аравія) (www.QuranText.org/qiraat.html)

Сура 3:83 «ви повернулися» (переказ Варша. Затверджено Міністерством у справах релігії та вакуфів Алжиру) проти «вони повернулися» (переказ Хафса. Комплекс імені короля Фахда… Саудівська Аравія) (www.QuranText.org/qiraat.html)

Але для християн важливе саме послання, а не точні слова. Так, наприклад, якщо армія захоплює місто і бере в полон багато жінок, вони повинні запитувати: «Як Бог хоче, щоб я був святим і догоджав Йому?», а не: «Чи є якась невизначеність щодо приголосних?».

Питання: Чому в Новому Завіті ми маємо вірити в Трійцю, якщо цього слова немає в Біблії?

Відповідь: Слова «Старий Завіт», «Новий Завіт», «спокута» та «Вечеря Господня» теж не зустрічаються в Біблії, але ми віримо і в ці поняття. Краще не сперечатися про слова, а дивитися на те, чого нас навчають. Якщо поняття Трійці викладається в Біблії, ми повинні вірити в нього. Якщо поняття Трійці суперечить Біблії, ми не повинні вірити в нього. Погоджуєтеся?

Щодо того, що передбачає поняття Трійці, див. обговорення Матвія 28:19.

До речі, для мормонів: термін «вічний прогрес» у «Книзі Мормона» відсутній.

До речі, для мусульман: хоча в Корані є терміни, що позначають «один» (вахед, віхданеа, ахд, фард, вахдо), саме слово «Таухід» (єдність) — центральний теологічний принцип ісламу — також не зустрічається в самому Корані. Однак, так само як ви не можете використовувати цей факт для підтвердження чи спростування Таухіда перед мусульманами, ви не можете використовувати відсутність технічного теологічного терміна в Біблії як доказ чи спростування Трійці. Інші мусульманські поняття, яких немає в Корані, такі:

У Корані ніде не сказано, що Ісмаїл ледь не був принесений в жертву Авраамом. Натомість там згадується неназваний син.

Сучасне мусульманське уявлення про те, що Мухаммед був безгрішним, не міститься в Корані.

Для сунітських мусульман уся концепція Сунни та дотримання загальновизнаних хадисів, деякі з яких мусульмани визнають суперечливими, не міститься в Корані.

У Корані немає ідеї про те, що немусульман слід вбивати, якщо вони приїжджають до Мекки.

У Корані немає ідеї про те, що євреїв слід вигнати з Мекки / Саудівської Аравії.

Для шиїтських мусульман у Корані відсутня вся концепція імамів, а також те, що, по суті, для того щоб підкорятися Богу, достатньо підкорятися імаму. Звичайно, мученицька смерть Алі та Хусейна не згадується в Корані.

Ні в Біблії, ні в Корані немає терміна «монотеїзм», але відсутність цього слова, звичайно, не доводить, що монотеїзм є помилковим.

Питання: Звідки в Новому Завіті взявся термін «Трійця»?

Відповідь: Першою людиною, яка, наскільки нам відомо, вжила термін «Трійця» (грец. «Тріас»), був єпископ Теофіл Антіохійський (168–181/188 рр. н. е.) у своєму «Листі до Автоліка», книга 2, розділ 15, стор. 101.

Климент Олександрійський також згадував про «Святу Трійцю» у творі «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 5, розділ 14, стор. 468.

Тертуліан (бл. 213 р. н. е.) був другою особою, про яку ми маємо згадку щодо вживання терміна «Трійця» (лат. Trinitas), у своєму листі «Проти Праксея».

Іполит (225–235/6 рр. н. е.) у праці «Проти єресі Ноета» зазначає: «І цим Він показав, що кожен, хто оминув хоча б одне з них, не прославив Бога досконало. Адже саме через цю Трійцю прославляється Отець».

Оріген (225–254 рр. н. е.) згадує Трійцю у «Коментарі до Євангелія від Івана», книга 6, розділ 17, стор. 366.

Новатіан (250/254–256/7 рр. н. е.) з Риму написав 32-роздільну книгу «Трактат про Трійцю».

Кіпріан Карфагенський (256 р. н. е.), процитувавши слова Ісуса з Євангелія від Матвія 28:18–19, каже: «Він [Ісус] вказує на Трійцю, у таїнстві якої мали бути хрещені народи». «Листи Кіпріана», лист 72, розділ 5, стор. 380.

Фірміліан з Кесарії в Каппадокії у листі до Кипріяна Карфагенського (256 р. н. е.) згадує Трійцю. «Листи Кипріяна», лист 74, розд. 11, с. 393

Єпископ Муннул із Гірби згадує Трійцю і цитує Матвія 28:19: «…в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Сьомий Карфагенський собор (258 р. н. е.), с. 567

Євкратій, єпископ Тени, цитує Матвія 28:19: «…в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Сьомий Карфагенський собор (258 р. н. е.), с. 568

Григорій Чудотворець (240–265 рр. н. е.) у «Заяві про віру», с. 7, згадує Отця і Сина, а також тричі згадує «Трійцю».

«Частинна декларація віри» (бл. 240–265 рр. н. е.) (ймовірно, автор — Григорій Чудотворець, хоча це не вказано) згадує Трійцю в розд. 5, с. 41; розд. 7, с. 42; розд. 18, с. 45; розд. 20, с. 45

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) двічі згадує Трійцю за назвою у «Листі 4», розд. 8, с. 93.

Діонісій, єпископ Римський (259–269 рр. н. е.): «Бо ці [істинні учні] справді правильно знають, що Трійця проголошується у Божественному Писанні, але вчення про те, що існує три боги, не викладається ані в Старому, ані в Новому Завіті». Діонісій Римський, «Проти сабеліанців» (ANF, т. 7), розд. 1, с. 365

Методій (270–311/312 рр. н. е.) «Бо Царство Отця, Сина і Святого Духа є єдиним, так само як єдина їхня сутність і єдине їхнє панування. Тому ми одним і тим самим поклонінням вшановуємо єдиного Бога в трьох Особах, що існує без початку, нестворений, без кінця і якому немає наступника. Бо ні Отець ніколи не перестане бути Отцем, ні Син — Сином і Царем, ні Святий Дух — тим, ким Він є за суттю та особистістю. Бо ніщо в Трійці не зазнає зменшення — ані щодо вічності, ані щодо спільності, ані щодо верховенства». Промова на Псалми, розд. 5, с. 397. (Див. також «Бенкет десяти дів», розмова 8, розд. 10, с. 338 та розд. 11, с. 339)

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) стверджує, що на третій день після Своєї смерті Ісус воскрес, дарувавши нам знання про Трійцю. «Листи про аріанську єресь», Лист 5, с. 302

Майже влучно у Юстина Мученика (його «Перша апологія», 147–151 рр. н. е.): «…і ми розумно поклоняємося Йому [Ісусу], дізнавшись, що Він є Сином самого істинного Бога, і ставлячи Його на друге місце, а пророчий Дух — на третє, і ми це доведемо». «Перша апологія» Юстина Мученика, розд. 13, с. 166–167

Майже збіг у Афінагора (177 р. н. е.): «Хто ж не здивувався б, почувши, що людей, які говорять про Бога-Отця, Бога-Сина та Святого Духа, і які проголошують як їхню спільну силу, так і їхнє розрізнення за порядком, називають атеїстами? Наше вчення щодо божественної природи не обмежується цими пунктами; ми також визнаємо безліч ангелів і служителів…» «Захист християн», розд. 10, с. 133

Майже згадка у Петра Олександрійського (306, 285–311 рр. н. е.) (частково): «Творець і Господь усього видимого й невидимого створіння, Єдинородний Син і Слово, співвічне з Отцем і Святим Духом, та однієї сутності з Ними, згідно з Його божественною природою, наш Господь і Бог, Ісус Христос…» фрагмент 5, с. 282

Висновок: Ці згадки, що походять з Антіохії, Риму, Олександрії та інших місць, свідчать про те, що термін «Трійця» був широко поширений ще за понад сто років до Нікейського собору 325 р. н. е.

До речі, «майже збіг» полягає в тому, що хоча Ігнатій (помер у 107 або 116 р. н. е.), учень апостола Івана, не вживає терміна «Трійця», він часто називає Ісуса Богом. У Другому листі Ігнатія до Ефесян, у 9-му розділі, він каже: «І ви готові до будівництва Бога Отця, і ви піднесені на висоту за допомогою Ісуса Христа, яким є хрест; і вас тягне мотузка, якою є Святий Дух; і вашою блокою є ваша віра, а ваша любов — це шлях, що веде вгору до Бога» (Ante-Nicene Fathers, с. 101)

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) у своєму «Діалозі з євреєм Трифоном», розділи 57–65, також дає дуже гарне пояснення Трійці та того, чому ми повинні поклонятися Ісусу, фактично не вживаючи слова «Трійця».

Питання: Скептик Барт Ерман каже: «За часів Ісуса було багато святих людей, таких як Ханіна бен Доса та Хоні, що малював кола. Були й язичницькі святі, такі як Аполлоній Тіанський — філософ, який, як стверджують, міг зцілювати хворих, виганяти демонів і воскрешати мертвих. Кажуть, що він народився надприродним чином, а наприкінці свого життя нібито вознісся на небо. Звучить знайомо? Були й язичницькі напівбоги, такі як Геракл, який також міг воскрешати померлих» (Jesus, Interrupted, с. 172)

Відповідь: Наскільки мені відомо, не існує жодних давніх згадок про те, що Геракл міг воскрешати померлих. Не було «багато святих людей», були лише Ханіна, Хоні та Аполлоній Тіанський. Мухаммед з’явився на 600 років пізніше, і для більшості мусульман було б неприйнятно, якби Ісус творив чудеса, а Мухаммед — ні. Отже, залишаються лише Ханіна, Хоні та Аполлоній.

Єдине, що зробив Хоні, — це помолився про дощ, намалював коло і сказав Богу, що не вийде за межі кола, доки не піде дощ. Зрештою дощ пішов.

Ось перелік чудес Ханіни. Хоча ці чудеса неможливо перевірити, навіть якщо вони справжні, вони жодним чином не можуть зрівнятися з чудесами Ісуса.

1) Ханіна помолився за двох хворих, один з яких мав лихоманку, і обоє одужали.

2) Одного разу Ханіна помолився, щоб дощ припинився, і він одразу ж припинився. Коли він повернувся додому, він помолився, щоб дощ повернувся, і знову пішов дощ.

3) У Ханіни та його дружини не було хліба, тож вони все одно розігріли піч, щоб сусіди не дізналися. Коли сусід зайшов у гості, у печі дивом виявився хліб.

4) Дружина Ханіни вмовила його попросити частину своєї вічної нагороди вже зараз, тож Бог послав золоту ніжку до столу. Потім дружина побачила уві сні, що в раю люди їдять за триногими столами, а у Ханіни був лише двоногий, тож вона помолилася, щоб Бог забрав ту ніжку, і Бог зробив так, що вона зникла.

5) Стіл відсувався від Ханіни, доки він не віддав десятину зі спецій у їжі.

6) Осел Ханіни навіть не хотів їсти їжу, з якої не було відраховано десятину.

7) Ханіна хотів привезти до Єрусалима великий, відполірований камінь. П’ятеро робітників таємничим чином з’явилися, щоб допомогти йому нести його за 5 монет. Вони миттєво донесли його до Єрусалима, а потім зникли.

Показовим щодо Ханіни є те, що ці чудеса нібито відбулися у першому столітті н. е. Ці події могли бути вигадані єврейським народом, щоб протистояти чудесам Ісуса.

Ми майже нічого не знаємо про Аполлонія Тіанського, крім того, що написав його біограф Флавій Філострат (бл. 170–бл. 247 рр. н. е.). Написати цю біографію його доручила дружина імператора, який намагався викорінити християнство. Ось короткий огляд нібито чудес Аполлонія.

Аполлоній бачить ланцюги Прометея та проганяє домового. Пізніше в Ефесі спалахує чума. Аполлоній впізнає в старому жебраку демона чуми та наказує містянам закидати його камінням до смерті. Він розмовляє з привидом Ахілла, виганяє демона, пророкує майбутні події та рятує чоловіка від жіночого вампіра. За часів Нерона сувій із переліком звинувачень проти Аполлонія загадково викреслюють. Пізніше він бере гору над ефіопським сатиром. Він зцілює чоловіка від його закоханості в статую Афродіти. Пізніше, перебуваючи у в’язниці за часів Доміціана, Аполлоній чудесним чином скидає свої кайдани. Після виправдання Аполлоній вирушає до Малої Азії, де чудесним чином стає свідком вбивства Доміціана. Він залишає цей світ, піднявшись у небо з храму на Криті. Згодом він з’являється чоловікові уві сні, демонструючи, що душі безсмертні.

Християни зазнавали переслідувань за часів імператора Септимія Севера у 202 році н. е. Перші відомі британські християнські мученики були вбиті у 209 році н. е. Філострат був членом римського імператорського двору Септимія Севера після 202 року н. е., і він супроводжував імператора та його дружину до Британії, де імператор воював проти піктів аж до своєї смерті у 211 році н. е. Дружина Септимія Севера, Юлія Домна, була його покровителькою аж до своєї смерті в 217 році н. е. Саме вона доручила Філострату написати біографію Аполлонія Тіанського, який жив за 150 років до того. Дуже ймовірно, що цей твір було написано з метою протидії поширенню християнства. Історія розповідається через щоденник учня та постійного супутника Аполлонія — Даміса. Усі сходяться на думці, що цей «Даміс» був цілком вигаданим персонажем. Отже, біографія, вигадана для протидії християнству, розказана через, як визнається, вигаданого учня; ці факти Ерман безвідповідально проігнорував, намагаючись посіяти сумніви щодо чудес Ісуса.

Що стосується рукописних свідчень цього вигаданого оповідання, то збереглося лише 25 рукописів. Найдавніший датується 11 століттям, наступний — 12 століттям, а решта — 14–16 століттями, згідно з книгою «Воскресіння Ісуса» (The Resurrection of Jesus), с. 178.

Питання: Які автори ранньої церкви цитували які книги Нового Завіту?

Відповідь: Ось список того, що мені вдалося знайти.

Ранні християни розповідають, хто написав Новий Заповіт

Кр 1 Климент (Римський) (16 стор.) 96–98 рр. н. е.

Іг Ігнатій (21 стор.) бл. 110–117 рр. н. е.

Б Послання Варнави (13 стор.) бл. 70–130 рр. н. е.

Па Папій, учень Івана (2 стор.) 95–110 рр. н. е.

-Написав 6 томів, які втратилися

Ді Дідахе (Навчання 12 апостолів) (6 стор.) 60–120 рр. н. е.

Дг «Матетес до Діогнета» (6 стор.) бл. 130–200 рр. н. е.

По Полікарп, учень Івана (4 стор.) бл. 150 р. н. е.

Jm Юстин Мученик (119 стор.) бл. 138–165 рр. н. е.

Гер «Пастир Герми» (47 стор.) 115–155 рр. н. е.

Т Теофіл [Антіохійський] (33 стор.) 168–181/188 рр. н. е.

— його гармонія/коментар до Євангелій втрачено

Е Атенагор (34 стор.) бл. 177 р. н. е.

Му Мураторіанський канон Гая (3 стор.) 170–217 рр. н. е.

Ір Іриней Ліонський (264 стор.) 182–188 рр. н. е.

Те Тертуліан [Рим] (830 стор.) 198–220 рр. н. е.

Те5 5 книг у відповідь на Маркіона (24 стор.) бл. 207 р. н. е.

Ка Климент Олександрійський (424 стор.) 193–217/220 рр. н. е.

Гі Іполит (233 стор.) 225–235/6 р. н. е.

Або Оріген (понад 622 стор.) 225–254 рр. н. е.

Нв Новатіан (39 стор.) 250–257 рр. н. е.

ан Трактат проти Новатіана (7 стор.) бл. 255 р. н. е.

та «Трактат про повторне хрещення» (11 стор.)

Порівняйте Кіпріан та його послідовники (270 стор.) бл. 246–258 рр. н. е.

Не вказані: Мелітон Сардський (пом. 177/180 р.) [Мк, Лк, 1 Кор, 1 Сол, Євр] та Юлій Африканський (232–245 рр. н. е.).

W = Книги та цитати, згадані за назвою або автором

J = Книги, згадані лише як слова Ісуса / Спасителя

S = Згадуються як Святе Письмо або апостолом (апостолами).

Q = цитата з 1 або більше віршів. ½ = цитата з ½ вірша

A = Алюзія. 4G = Згадка про 4 Євангелія, - = відсутність посилання

Питання: Чи існують якісь писання, які, як вважається, належать самому Ісусу? Мені здається, я чув про деякі з них, які церква засудила.

Відповідь: Книга Об’явлення є «Об’явленням Ісуса Христа», тому деякі вважають, що вона (словесно) приписується Ісусу, хоча, звичайно, записав її апостол Іван. Ми маємо погодитися з Ефесянам 2:20, де сказано: «Церква збудована на фундаменті апостолів і пророків, а Ісус є наріжним каменем». Християнство «походить від вчення Ісуса» через пророків та апостолів (включно з Павлом), яких обрав Ісус.

Окрім «Одкровення», під час моїх досліджень я не натрапив на жодних стародавніх писань, які б претендували на авторство самого Ісуса. Існують деякі сучасні твори, які претендують на те, що вони є втраченими творами Ісуса, але, звісно, рання церква ніколи їх не засуджувала, оскільки вони ще не були написані.

Можливо, ви маєте на увазі низку творів, які претендували на авторство різних апостолів та інших осіб, але були фальшивками. Зокрема, гностики використовували «Євангеліє від Томи», хоча мали різні його версії. Крім того, ось неповний перелік інших книг, які були фальшивками і які церква відкинула:

Євангеліє від Псевдо-Матвія (сучасна назва)

«Історія Йосипа-тесляра»

Арабське Євангеліє про дитинство Спасителя

Євангеліє від Никодима

Євангеліє від Томи (гностичне) (140–200 рр. н. е.)

Звіт Понтія Пілата

Здача Понтія Пілата

Діяння святих апостолів Петра і Павла

Діяння Павла і Текли

Лист Понтія Пілата про нашого Господа Ісуса Христа = Діяння Понтія Пілата (сьогодні не збереглися, але згадуються Юстином Мучеником (бл. 138–165 рр. н. е.) та Тертуліаном (198–220 рр. н. е.))

Діяння Варнави (відрізняються від середньовічної підробки — Євангелія від Варнави)

Діяння Філіпа

Діяння Андрія та Матвія

Діяння Петра та Андрія

Книга Івана про засинання Марії

Відхід Марії

Одним із моїх «улюблених» є «Діяння Петра». Якщо я правильно пам’ятаю, Петро зайшов до готелю, і в його кімнаті було багато клопів, що заважали йому спати, а наступного дня він мав проповідувати. Тож він наказав клопам покинути кімнату, і вони послухалися. Наступного ранку він відчинив двері, і там стояла черга клопів, які чекали, щоб повернутися до кімнати. Петро наказав їм повернутися до ліжка, і вони так і зробили.

Однією з причин, завдяки якій ми можемо бути впевнені в автентичності писань, а також у вченні та характері Ісуса, окрім Біблії, є ранні християни.

Климент Римський написав листа до коринтян у 96–98 рр. н. е. Його основне послання звучало так: «Чому ви не робите того, що Павло наказав вам робити 50 років тому?» Лист Климента дуже глибокий, і він настільки хороший, що дехто з християн помилково вважав, що він має бути частиною Святого Письма. Я не знайшов у цьому листі нічого неправдивого, за винятком одного моменту. Климент, очевидно, вірить у правдивість легенди про арабського фенікса, який живе тисячу років, потім спалює себе до смерті, а потім відроджується з попелу. Ігнатій також багато писав, і він був учнем апостола Івана. Папій був ще одним учнем апостола Івана, який написав багато томів, на жаль, усі вони загубилися. У нас залишилися лише деякі уривки, збережені Євсевієм Кесарійським (діяв близько 325 р. н. е.). Мученик Полікарп, єпископ Смирни, був ще одним учнем апостола Івана, і у нього був учень — Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.), який написав працю «Проти єресей», у якій задокументовано понад 30 різних гностичних шкіл. Він навів близько 1 800 цитат і посилань з кожної книги Нового Завіту (крім Послання до Філемона та 3-го Послання Івана), і його твори свідчать, що книги в його Новому Завіті були такими самими, як і наші сьогодні.

Існує третя категорія літератури — це більш пізні твори, які в очах деяких людей вдалося видати за справжні. Однією з таких збірок є «Фальшиві декретали». Вони були написані в IX столітті, ймовірно, у Франкському королівстві. У них стверджувалося, що, наприклад, Петро передав ключі від Царства Небесного «папі», який прийшов після нього. Іншим твором є «Євангеліє від Варнави», яке, як вважається, було написане незадоволеним ченцем, що навернувся до ісламу. У ньому не враховується, що культура часів Ісуса не була культурою середньовічної Італії з її лицарями, шнурками для взуття тощо. Крім того, хоча в ньому містяться вчення, які християни вважають єрессю, там є вчення « », яке ортодоксальний іслам також вважав би єрессю. Проте, оскільки в ньому Ісус пророкує прихід Мухаммеда після нього, я чув, що це найпопулярніша релігійна книга в деяких мусульманських країнах.

Хоча рання постапостольська церква не «писала» Святе Письмо, ми завдячуємо їй за те, що вона визначила для нас, що є Святим Письмом. На кожну книгу Нового Завіту посилалися автори ранньої церкви ще до 150 року н. е., за можливим винятком двох дуже коротких книг — Послання до Філемона та 3-го Послання Івана.

Іриней у праці «Проти єресей», с. 428, розділ 11, вірш 8 (написана 182–188 рр. н. е.) зазначає, що, подібно до чотирьох частин світу та чотирьох головних вітрів, є не менше і не більше ніж чотири Євангелія. В інших місцях він згадує їх як Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана.

Див. «Загальне введення до Біблії» та «Походження Біблії» для отримання додаткової інформації.

Питання: Скептик Барт Ерман висуває безпідставне твердження: «Якщо Матвій, який писав приблизно через двадцять п’ять або тридцять років після Павла, коли-небудь читав будь-які листи Павла, то він, безперечно, не вважав їх надихаючими, не кажучи вже про те, щоб вважати їх натхненними». «Ісус, перерваний», с. 89: «Павло вважав, що послідовники Ісуса, які намагалися дотримуватися Закону, ризикували втратити своє спасіння. Матвій вважав, що послідовники Ісуса, які не дотримувалися Закону, і робили це навіть краще, ніж найрелігійніші євреї, ніколи не досягнуть спасіння». «Ісус, перерваний», с. 90

Відповідь: Матвій у своєму Євангелії від Матвія не писав про Павла, оскільки його темою був Ісус Христос. Можна було б навести такий самий безпідставний аргумент щодо Луки, що й він у своєму Євангелії нічого не знав про Павла, — але лише за умови, що ми нічого не знали б про книгу «Діяння апостолів».

Питання: Скептик Барт Ерман пише: «Для деяких читачів стає несподіванкою дізнатися, що такого роду антиюдаїзм не існував у римському, грецькому чи будь-якому іншому світі до приходу християнства і тому є християнським витвором. Звісно, деякі римські та грецькі автори зневажали євреїв за те, що здавалося дивними звичаями… Але римські та грецькі автори зневажали всіх, хто не був греком чи римлянином, і євреїв не виділяли окремо. До появи християнства» (Jesus, Interrupted, с. 244)

Відповідь: Це твердження від людини, яку визнають науковцем, справді досить дивне. Це, безперечно, стало б несподіванкою для євреїв, убитих селевкідським царем Антіохом IV Епіфаном, для євреїв, які бачили, як римлянин Помпей осквернив Святе Святих у 63 р. до н. е. Саме євреїв було вигнано з Риму за часів Клавдія.

Ерман тут помиляється в багатьох аспектах, і я не можу зрозуміти, чому він припускається такої серйозної помилки, а його все ще вважають фахівцем із давньоєврейської історії.

а) Християни не були антисемітами не більше, ніж вони були «антиіталійцями» чи «антигреками». Стверджувати, що якась релігія є неправильною, не означає бути налаштованим проти людей. Наприклад, було 17 донікейських християнських авторів, які писали, що іудаїзм є хибним. (Це не враховуючи Климента Олександрійського, який застерігав лише від фарисеїв.) Але було 19 донікейських християнських авторів, які писали, що греко-римські боги є хибними. Стверджувати, що деякі люди вірять у щось хибне, не означає, що ти їх ненавидиш або маєш до них упередження. Ерман каже, що консервативні християни помиляються. Але чи критика консервативних християн автоматично означає, що хтось мусить нас ненавидіти? Якщо він заперечує це, то не можна використовувати аргумент про те, що євреї вірили в хибне, щоб назвати це упередженням.

б) Немає жодних випадків переслідування євреїв християнами до Нікейського собору. Першим випадком переслідування євреїв християнами був імператор Костянтин, який ненасильницьким шляхом закрив єврейські синагоги, а також язичницькі храми, щоб заохотити своїх підданих відвідувати церкви. Це, мабуть, значною мірою спрацювало, і дехто стверджує, що християнство з того часу так і не відновилося повністю.

в) Павло та інші любили євреїв. Павло каже в Посланні до Римлян 10:1: «Брати, бажанням мого серця та молитвою до Бога за Ізраїль є те, щоб вони спаслися». Він висловлюється ще рішучіше в Посланні до Римлян 9:1–4а: «Я кажу правду в Христі, не брешу, і моє сумління також свідчить мені в Святому Дусі, що я маю великий смуток і постійний біль у серці. Бо я міг би побажати, щоб сам я був проклятий від Христа заради моїх братів, моїх співвітчизників за тілом, які є ізраїльтянами». Своїм прикладом Павло показує нам ту любов, яку ми повинні відчувати до єврейського народу. Щодо будь-якого нібито «статусу другого сорту» єврейського народу, Павло виступає проти цього в Посланні до галатів 3:28: «Немає ні юдея, ні грека, немає ні раба, ні вільного, немає ні чоловіка, ні жінки; бо ви всі одне в Христі Ісусі». (NKJV)

г) Антисемітизм існував ще до часів римлян.

Не знаю, чи знайомий Барт Ерман із селевкідським імператором на ім’я Антіох Епіфан. Антіох намагався насильно викорінити іудаїзм, і повстання Маккавеїв було реакцією євреїв на це. У книзі Естер йдеться про антисеміта Гамана та перський народ, який погодився вбити євреїв.

e) Антисемітизм існував ще до появи християнства. Понтій Пілат обійняв свою посаду завдяки впливу свого наставника, антисеміта Сеяна. Сеян був страчений Тіберієм 9 жовтня 31 року н. е. Пілат, який правив у 26–36 роках н. е., був п’ятим римським намісником Юдеї з 6 року н. е., згідно з «Євангельським коментарем до Біблії», с. 874.

f) Антисемітизм існував і серед нехристиян. Грек на ім’я Апіон написав книгу «Проти євреїв», а «Історія» Йосипа Флавія частково була відповіддю на книгу Апіона.

Питання: Ерман пише: «Для Павла віра означала довірливе прийняття смерті Христа з метою примирення з Богом. Це термін, що стосується стосунків і означає щось на кшталт «довіри». У Пастирських посланнях це слово має інше значення — сукупність вірувань та ідей, що складають християнську релігію (Тит 1:13). Це не термін, що стосується стосунків, а термін, який визначає сукупність християнських вчень, зміст того, у що слід вірити — саме так цей термін почав вживатися в пізніших християнських контекстах. Отже, це приклад того, як Пастирські листи, здається, походять із пізнішого, непов’язаного з Павлом середовища» (Jesus, Interrupted, с. 130).

Відповідь: Галатів 1:23; Ефесян 4:13 та інші вірші доводять, що Ерман, з одного боку, не знає, про що говорить, а 2 Тимофія 1:5; 2 Тимофія 3:15 та Тита 3:15 доводять, що Ерман помиляється з іншого боку. Павло показує обидва аспекти віри як у своїх ранніх листах (посланнях), так і в пізніших, пастирських листах.

А. Віра як доктринальні переконання:

А1. Ранні послання Павла (на відміну від Ермана)

Гал. 1:23 «Вони лише чули звістку: “Той, хто раніше переслідував нас, тепер проповідує віру, яку колись намагався знищити”».

Еф. 4:5 «один Господь, одна віра, одне хрещення»

(Ерман погоджується, що наведені нижче книги вчать, що віра — це сукупність доктринальних переконань)

Еф. 4:13 «аж поки ми всі не досягнемо єдності у вірі та в пізнанні Сина Божого й не станемо зрілими»,

А2. Пастирські послання Павла (Ерман погодився б із цим)

1 Тим. 4:6 «…істини віри»

Тит. 1:13 «Тому суворо докоряй їм, щоб вони були тверді у вірі й не зважали на єврейські міфи та на веління тих, хто відкидає істину».

Тит. 2:2 «тверді у вірі»

Висновок: І в ранніх листах Павла, і в пастирських посланнях є вірші, де віра означає істину або вчення.

Б. Віра в загальному значенні — довіра

Б1. Ранні листи Павла (Ерман погодився б із цим)

Рим. 1:17 «живуть вірою»

Рим. 3:25 «віра в Його [Ісусову] кров»

Рим. 4: Авраам, виправданий вірою

Гал. 2:16 «виправдані вірою в Христа»

Гал. 3:2б «проповідь віри»

Гал. 3:8 «виправдовує народи через віру»

Гал. 3:9 «ті, хто вірує»

Гал. 3:11 «Праведний житиме вірою»

Гал. 3:22 «обітниця через віру в Ісуса Христа»

Гал. 3:24 «виправдані вірою»

Гал. 3:25 «але віра, що прийде»

Гал. 3:26 «через віру в Ісуса Христа»

Гал. 5:5 «надія на праведність, що походить від віри»

Еф 1:1 «вірні в Ісусі Христі»

Еф 1:15 «ваша віра в Господа Ісуса»

Еф 3:17 «щоб через віру Христос оселився у ваших серцях»

Б2. Пастирські послання Павла (на відміну від Ермана)

2 Тим. 1:5 «Я згадую твою щиру віру, яка спочатку була у твоїй бабусі Лоїді та у твоїй матері Єуніці, і я переконаний, що тепер вона є й у тобі».

2 Тим. 3:15 «які здатні зробити тебе мудрим для спасіння через віру в Христа Ісуса».

Тит. 3:15 «Привітай тих, хто любить нас у вірі».

C. Віру можна трактувати по-різному

C1. Ранні послання Павла

1 Кор. 15:1-2, 14, 17 «А тепер, брати, хочу нагадати вам Євангеліє, яке я вам проповідував, яке ви прийняли і на якому ви стоїте. Цим Євангелієм ви спасенні, якщо тільки твердо тримаєтеся слова, яке я вам проповідував. Інакше ви даремно повірили. (14) А якщо Христос не воскрес, то марне наше проповідування, і марна ваша віра. Більше того, тоді ми виявляємося лжесвідками про Бога, бо ми свідчили про Бога, що Він воскресив Христа з мертвих. … (17) А якщо Христос не воскрес, то марна ваша віра…» (Це підкреслює вчення про воскресіння Христа, а також про Його смерть.)

Гал. 3:7 «ті, хто вірує»

Гал. 3:12 «Закон не ґрунтується на вірі»

Гал. 3:23 «до приходу віри»

Еф 1:15 «почувши про вашу віру в Господа Ісуса»

Еф. 2:8 «Бо ви спасенні благодаттю через віру»

C2. Пастирські послання Павла (їх можна тлумачити по-різному)

2 Тим. 2:18 «відступили від істини… вони руйнують віру деяких»

Тит. 1:4 «син у нашій спільній вірі»

Питання: Оскільки Бог не має фізичного тіла, як Ісус може бути Сином Божим? Мусульмани стверджують, що це є ключовою помилкою християнства.

Відповідь: Християни НЕ вірять, що Ісус був Сином Божим у грубому фізичному чи статевому сенсі. Натомість цей термін є виразом глибокого значення того, чим Ісус відрізняється від усіх створених істот. У шиїтських мусульман є дещо схожа концепція. Коли вони кажуть, що Алі є пальцем Божим, вони не вірять, що Бог має десять пальців, як люди. Натомість для них це вираз із глибшим значенням.

Питання: Мене турбує ваша відповідь у рубриці «Біблійні запитання», де ви стверджуєте, що Ісус є Богом, а це просто неправда. Ісус ніколи не заявляв, що є Богом. Він — Син Божий, Месія. Ви неправі, вводячи інших в оману, бо тим самим ставите під загрозу їхнє спасіння. Будь ласка, прочитайте ці уривки з Писання та змініть свою відповідь.

Ів. 14:1-4 показує різницю між Отцем і Сином.

У Лк. 18:19 Ісус Сам каже, що ніхто не є добрим, окрім одного Бога, коли хтось називає Його добрим. Він знову відмежував Себе.

У Мк 13:32 та Мт 24:36 сам Христос каже, що ніхто не знає, коли настане кінець, окрім Бога, і навіть Він Сам цього не знає.

У Мт 23:8-10 сам Христос проводить чітку різницю між вчителем, провідником та Отцем.

У Мт 5:16 сказано, що Отець перебуває на Небі.

У Діях 4:12 сказано, що спасіння приходить через Христа, але Бог дав нам Христа.

У Євр. 13:21, 1 Пет. 2:19-25, 1 Ів. 2:2-6 та 1 Ів. 2:23 чітко розмежовуються Бог і Христос. Бог — це Отець, Дарувальник, Творець. Христос — це Месія, Жертва, Син.

У Вих. 20:3, Втор. 6:4-5, Втор. 32:39 Бог каже, що не слід мати інших богів, окрім Нього. Гріхом є робити Христа Богом або називати Христа Богом. Бог є єдиним Богом, а Христос — Месія. Він є Агнцем Божим. Він є Сином Божим, створеним для того, щоб показати приклад того, якою має бути досконала людина. Людство потребувало втіленого прикладу досконалості та любові. Ісус є цим прикладом. Він був досконалим людиною з божественним знанням, і Бог жив у Ньому. Коли Він сказав, що «Я і Отець — одне», Він мав на увазі, що це тому, що Він перебував у Бозі, а Бог перебував у нас. Він перебував у досконалій єдності з Богом і був посланий до нас, щоб дати нам знати, що ми теж можемо перебувати в досконалій єдності з Богом. Він ніколи не стверджував, що є Небесним Отцем, і великим гріхом є вводити інших в оману, змушуючи їх так думати. Є багато місць у Святому Письмі, які проводять чітку межу між Богом і Христом, проте я не пригадую, щоб десь читав хоча б одне місце, де Христос сказав би, що Він є Богом.

В: Я вдячний за ваше відверте повідомлення. Я, звичайно, не хочу вводити інших в оману щодо їхнього спасіння. Сподіваюся, ми будемо «турбуватися» там, де перебуваємо у неправді, і знайдемо спокій, коли погодимося в істині. Ви підняли так багато питань у своєму короткому повідомленні « ». Я хотів би розглянути ваші 11 пунктів по черзі, щоб ми могли побачити, у чому ми можемо погодитися, а в чому — ні.

1. Ми не повинні мати інших богів, як ви зазначили, згідно з заповідями з Виходу 20:3; Повторення Закону 6:4-5; 32:39. У Посланні до Римлян 1:23, 25 сказано, що одним із гріхів безбожних людей було те, що вони поклонялися і служили створеним речам, а не Творцю. Ми не повинні поклонятися жодному ангелу чи іншій створеній істоті, як Богу, ані служити їм. Припустимо, що Ісус не був Богом, і хтось назвав Ісуса Богом — чи погоджуєтеся ви, що це було б дуже серйозним гріхом?

2. Учень Тома назвав Ісуса Богом у Євангелії від Івана 20:28. Тома навіть пішов далі. У Євангелії від Івана 20:28 насправді сказано, що Тома звернувся до Ісуса: «Господи мій і Боже мій!» Ісус відповів Томі: «Ти повірив, бо побачив Мене; блаженні ті, хто не бачили, а повірили». У словах Ісуса немає ані найменшого натяку на докір на адресу Томи. Насправді єдине, що хоч трохи нагадує негатив у словах Ісуса, — це те, що ті, хто не бачив Ісуса особисто і вірить (у це про Ісуса), є більш блаженними, ніж ті, хто бачив Ісуса і вірить у це. Отже, або

а) Томас помилявся і згрішив, назвавши Ісуса Богом, і, можливо, Ісус згрішив, прийнявши це й не дорікнувши Томасу, або

б) Томас мав рацію, і Ісус мав рацію, підтвердивши слова Томаса.

Чи погоджуєтеся ви, що в цьому випадку Томас, мабуть, мав рацію?

3. Відмінні, але не відокремлені: Деякі речі можуть бути відокремленими, не маючи нічого спільного. Деякі речі можуть бути відмінними: у них є як відмінності, так і спільні риси. Наприклад, три листочки конюшини є відмінними, оскільки це три лопаті. Проте вони не є відокремленими, бо з’єднані посередині. (Ця ілюстрація вперше з’явилася у Патріка Ірландського, справді зразкового віруючого, який жив приблизно у 400 році н. е.) У будь-якому разі, я погоджуюся, що багато з наведених вами віршів дійсно вказують на відмінність між Отцем і Сином. Доведення того, що Отець і Син є двома відмінними особами, не означає, що вони повністю відокремлені. Принаймні, вони мають спільне ім’я, адже ми хрестимося в ім’я (а не імена) Отця, Сина і Святого Духа, як зазначено в Матвія 28:19.

Християнський письменник Амброзій Міланський (378–381 рр. н. е.) у своїй праці «Про Святого Духа», книга 1, розділ 13, докладніше писав про спільне використання божественних імен. Див. «Нікейські та пост-Нікейські отці», 2-га серія, с. 110–111 для отримання додаткової інформації.

а) Вони мають одну й ту саму природу (Филип’ян 2:6)

б) Їм належить однакова шана (Івана 5:23)

в) Отець і Ісус «володіють» усім спільно. Іоанна 16:15; 17:10.

г) На землі Отець перебував в Ісусі. Іоанна 10:38; 14:10–11.

e) На землі Ісус перебував у Отці. Іоанна 10:38; 14:11

f) Якщо ви справді знаєте Ісуса, то ви знаєте Отця і бачили Отця. Іоанна 14:7-9

g) Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Ісуса. Івана 14:6; 6:45; ~8:24; Дії 4:12

h) Обох по праву шанують (Євреїв 1:6)

i) Обох по праву називають Богом (Івана 1:1; 20:28, Євреїв 1:8,9)

j) До обох звертаються в молитвах (Дії 7:59-60)

k) Усе у світі було створене через них обох (Івана 1:3, 10; Колосян 1:16)

l) У Ісусі перебуває повнота Божества (Колосян 1:19).

m) Вони єдині в дусі, любові та меті. По-справжньому слухатися одного — означає слухатися й іншого.

Отже, чи погоджуєтеся ви, що вони є окремими особами, але мають деякі спільні риси, у яких вони не розділені?

4. Пентекосталізм «єдності» є помилковим: Попередній пункт є важливим, оскільки існує єресь під назвою «модалізм», однією із сучасних форм якої є пентекосталізм «єдності», що вчить, нібито Отець, Син (Христос) і Дух є однаковими в усьому. Уривки про хрещення Ісуса, а також ті, на які ви посилалися (Ів. 14:1–4, Мт. 5:16, 1 Ів. 2:23 тощо), доводять, що п’ятидесятництво «єдності» є помилковим. Гадаю, у цьому ми можемо погодитися.

5. Христос, наш Учитель, не заперечує Трійці: я дещо не погоджуюся з вашим висновком щодо Матвія 23:8–10, адже якщо Христос є нашим Учителем, чи означає це, що ми маємо відмовлятися вчитися чомусь від Святого Духа або від того, що Бог-Отець відкрив у природі чи в Божому Слові? Звичайно, ми можемо погодитися, що це не так. Однак, я думаю, ви намагалися підкреслити свою тезу про те, що існує різниця між Отцем і Сином, і я вже погоджуюся з цим.

6. Спасіння — це діло Боже! До речі, виходячи з Діянь 4:12 та 1 Івана 2:2-6, чи є наше спасіння ділом людини чи ділом Бога? Наше спасіння — це дар від Бога. Якби Ісус був лише людиною, то це було б ділом людини, оскільки Ісус був людиною.

7. Ісус і Бог: Гадаю, я достатньо продемонстрував, що хоча Отець і Ісус є різними, це не є проблемою. Однак це ще не дає відповіді на питання щодо відмінності між Ісусом і Богом, яку показують Євреїв 13:20-21 та інші вірші. (Я не вважаю, що 1 Петра 2:19-25 це показує, але інші вірші — так, тож це спірне питання.) Пам’ятайте, що термін «елохім» (Бог/бог) має щонайменше чотири різні значення в Біблії. Ісус визнав, що існує більше ніж одне значення, у Івана 10:34-39, де Він цитує Псалом 82:6. Ось ці значення в Біблії:

Ті, кого називають богами, навіть ідоли. 1 Коринтян 8:5-6; Буття 31:30, 33

Отець. Галатів 1:1, Ефесян 1:2-3,17, Євреїв 1:9 (2-ге вживання) тощо.

Ісус. Євреїв 1:9 (1-ше згадування); Івана 1:1, 18; Осії 1:7; Ісаї 7:14; 1 Івана 5:11, 12 проти 21; Колосян 2:9 та Матвія 1:23

Святий Дух. Римлянам 8:9-16; Луки 1:35; 1 Івана 4:12, 13, 15-16; 1 Коринтян 3:16 проти 1 Коринтян 6:19; Дії 5:4

8. Уривки, що свідчать про те, що Ісус є Богом: Ви кажете, що не можете пригадати жодного місця в Писанні, де Ісус сказав би, що Він є Богом. Окрім слів Томи в Івана 20:28, автор Послання до Євреїв зазначає це в Посланні до Євреїв 1:8,9, а апостол Іван називає Ісуса Богом наприкінці Івана 1:1. Сам Ісус стверджував, що Він є Богом, в Івана 8:58. Ісус відповів: «Ще до того, як народився Авраам, Я є!». Слова «Я є» були божественним ім’ям Бога. Отже, або євреї правильно зрозуміли слова Ісуса, коли підняли каміння, щоб побити Його, або ж вони неправильно їх зрозуміли. Чи погоджуєтеся ви з цим?

9. Тільки Бог є добрим: У Луки 18:19, оскільки той чоловік так недбало вживав слово «добрий» і не визнав Ісуса Богом, Ісус запитав, чому він так вільно вживає це слово «добрий». Ісус назвав Себе Добрим Пастирем у Євангелії від Івана 10:11. Ви самі згадували, що Ісус був взірцем досконалості та любові, а також досконалим людиною. Оскільки Ісус був добрим, а уривок з Євангелія від Луки 18:19 не був запереченням того, що Ісус був добрим, то він також не був запереченням того, що Ісус був Богом. Ви згодні?

10. Ісус, перебуваючи на землі, не знав, коли Він повернеться. У Марка 13:32 та Матвія 24:36 ви зазначаєте, що навіть Ісус не знав часу Свого повернення. Це стосується Ісуса — на землі. У Філіп’ян 2:7-8 сказано, що Ісус добровільно зрекся Своєї слави, коли прийшов на землю. На землі Ісус не користувався Своєю владою чи знанням, а покладався на Бога-Отця. У Євангелії від Івана 17:5 Ісус навіть молився, щоб Йому була відновлена Його слава.

11. Ранні християни вчили, що Ісус також був Богом. Неправильно вводити інших в оману щодо істини (або неправди) про божественність Ісуса. Можна було б подумати, що про таку важливу річ апостоли висловилися б чітко. Те, що Ісус є Богом, — це не просто «якась нова ідея», яку вигадали сучасні люди. Ігнатій, учень апостола Івана, у своєму листі до Полікарпа (розд. 3) пише про друге пришестя Господа: «Шукайте Того, хто понад часом, Того, хто не має часу, Того, хто невидимий, Того, хто заради нас став видимим, Того, хто є невловимим [поза дотиком], Того, хто є непідвладний пристрастям [поза пристрастями], Того, хто заради нас страждав, Того, хто заради нас витерпів усе в будь-якій формі». Отже, Ігнатій розумів, що Бог-Син був видимим, тимчасовим проявом невидимого, позачасового Бога-Отця. У 7-му розділі Послання до Ефесян Ігнатій говорить про Христа як про втіленого Бога. Далі він зазначає, що Ісус «походив від Марії, а також від Бога, спочатку піддався стражданням, а потім перевершив їх»

Так само про це писав і Іполит (225–235/6 рр. н. е.). Ось що він сказав у праці «Проти єресі Ноета», розділ 14, с. 228. Там сказано: «Якщо ж Слово було з Богом і також було Богом, що з цього випливає? Я, звичайно, не говоритиму про двох Богів, а про одного; проте про дві Особи та про третю економію (диспозицію), а саме — благодать Святого Духа. Адже Отець, справді, є Один, але є дві Особи, бо є також Син; і є ще третя — Святий Дух».

Чи погоджуєтеся ви з тим, що, окрім Біблії, вчення про те, що Ісус є Богом, було дано ще за часів учнів апостолів?

Наостанок, якщо я не помиляюся, думаю, що відповів на кожен пункт, який ви підняли. Будь ласка, дайте мені знати, якщо я щось пропустив або якщо ви вважаєте, що моя логіка була хибною в якихось моментах. Я погоджуюся з вами, що було б гріхом називати Христа Богом, якби Христос насправді не був Богом. Однак чи погоджуєтеся ви, що було б гріхом стверджувати, що Христос не є Богом, якщо насправді Христос був Богом?

Питання: Як Отець, Син і Дух Святий можуть усі бути Богом, якщо Старий Завіт так наголошував на тому, що є лише один Бог?

Відповідь: По-перше, повний опис відносин між Отцем, Сином і Святим Духом — це не лише те, чого Бог ще не відкрив нам, але й те, що, якби Він повністю це відкрив, це, ймовірно, було б поза межами нашого розуміння. Уявіть на мить, що існують істоти, які живуть у двовимірному світі, і ви могли б спілкуватися з ними. Як би ви описали себе? Для початку ви могли б сказати, що ви — це щось, що вони можуть зрозуміти, але не до кінця. Наприклад, ви простягнули б чотири свої пальці в їхній світ і сказали б, що ті чотири кола, які вони бачать, насправді з’єднані між собою. Скептики з того двовимірного світу могли б обійтися навколо кожного з чотирьох кіл і, оскільки пальці, на їхню думку, не з’єднувалися, зробити висновок, що ви брешете. На протилежному боці спектру інші могли б сказати, що, оскільки вони з’єднані, відмінність чотирьох пальців є ілюзією, і насправді у вас немає окремих пальців. Ще хтось, можливо, захотів би намалювати ваше зображення, тож малював би дивні малюнки з чотирма колами або ж чотирма з’єднаними колами. Ви б сказали їм не перейматися цими малюнками, оскільки вони навіть близько не відображали б вас належним чином.

Ми, можливо, не здатні осягнути всього про Триєдиного Бога, але, на щастя, нам і не треба цього намагатися. Нам потрібно лише дізнатися те, що відкрив Господь: існує лише Один Бог, і ми маємо поклонятися, прославляти та молитися лише Богу, а не будь-яким створінням, які Бог створив. Проте Біблія показує, що й ангели, й люди поклоняються, прославляють та моляться Ісусу, і що Ісусу поклоняються належним чином.

Ось схема, яка може допомогти. Намалюйте в центрі коло з написом «Бог». Намалюйте навколо нього три кола: зверху — «Отець», а з боків — «Син» і «Дух». З’єднайте кожне з зовнішніх кіл із центральним трьома лініями. Напишіть на кожній лінії «є». З’єднайте кожне зовнішнє коло з іншими зовнішніми колами і напишіть на трьох лініях «не є».

Як я вже згадував у своєму попередньому листі, іноді, коли в Біблії вживається слово «Бог», воно стосується Бога-Отця. Як ви зазначаєте, коли Ісус молився до Бога, зокрема в Гефсиманському саду, Він НЕ молився до Себе самого. Мені здається дещо кумедним, що я саме зараз читаю ваш лист з цього приводу, адже лише два дні тому я писав коротку статтю, в якій згадував про помилкове вчення «П’ятидесятників єдності», і в ній я висловлював саме ту саму думку, що й ви. Слово «Бог» дійсно означає «Бога-Отця» у багатьох місцях Біблії, зокрема у виразі «твій Бог» у Посланні до Євреїв 1:9, а також у виразі «коли Бог» у Посланні до Євреїв 1:6.

Однак слово «Бог» у багатьох місцях означає й «Бога-Сина». Давайте ще раз поглянемо на Послання до Євреїв 1:8–9. У Посланні до Євреїв 1:8 сказано: «А про Сина Він каже: “Твій престол, Боже,…”».

Я не думаю, що люди просто почали поклонятися Христу через якусь помилку, адже самі безгрішні ангели поклонялися Агнцю (Ісусу) в Об’явленні 5:12, кажучи: «Достойний Агнець, що був забитий, прийняти владу, багатство, мудрість, силу, честь, славу та хвалу!» Крім того, у апостола Івана був учень — Ігнатій. Ігнатій залишив після себе кілька творів, і, судячи з усього, він підкреслював те, чого його навчали, — що Ісус є Богом.

У вашому попередньому листі ви стверджували, що Вихід 20:3; Повторення Закону 6:4-5, 32:39 доводять, що ми не повинні поклонятися жодним іншим богам. У вашому останньому листі ви з трудом намагаєтеся відійти від того моменту в Старому Завіті, що існував лише Один Бог. Ну, будь ласка, не відходьте від цього. Тримайтеся цієї істини! Проте навіть Старий Завіт натякає, що це ще не кінець історії. У Псалмі 110:1 (вірш із Старого Завіту, який найчастіше цитується в Новому Завіті) сказано: «Господь каже моєму Господу: „Сиди праворуч Мене, доки Я не покладу твоїх ворогів тобі підніжком для ніг“» (NIV). Хто цей «Син», цей «другий», якого ми також маємо називати Господом? Звичайно, це Ісус.

Я підозрюю, що вас бентежить саме це: коли в Біблії вживаються слова «Бог» і «Господь» стосовно Істинного Бога та істинного Господа, чи завжди Біблія вживає їх однаково, чи ці слова, подібно до «суддя» та «досконалий», мають кілька різних значень залежно від контексту. Доки ви вважатимете, що «Бог» (коли мова не йде про ідолів) завжди має одне й те саме значення, а «Господь» — теж, ви будете плутатися, читаючи певні вірші. Я вважаю, що «Бог» і «Господь» мають різні значення залежно від контексту.

Тепер ми підходимо до парадоксу. Оскільки існує лише Один Бог, якому слід поклонятися, а ангели й люди належним чином поклонялися Ісусу, як це може бути? Єдина відповідь, яка враховує всі «вірші, що прославляють Ісуса», полягає в тому, що Ісус є Єдиним Істинним Богом, гідним поклоніння.

Питання, тісно пов’язане з цим, — це те, що Біблія говорить, що для нас є лише один Господь (Ефесян 4:5). Тож чи є нашим Господом Ісус Христос (Римлянам 10:9; 1 Коринтян 8:6; 12:3; Івана 20:25, 28), чи нашим Господом є Дух (2 Коринтян 3:17), чи нашим Господом є Отець (Євреїв 7:21, 1 Петра 1:25 тощо)?

У 1 Коринтян 7:35 сказано, що ми маємо бути цілком віддані Господу. Чи означає це, що ми маємо бути віддані Ісусу й забути про Бога-Отця? — Звичайно, ні. Єдина відповідь полягає в тому, що Бог-Отець є нашим «єдиним Господом», але Ісус Христос і Дух також є частиною нашого «єдиного Господа».

Ось ще один парадокс у Біблії. Оскільки Ісус є Єдиним Істинним Богом, але Ісус молився до «Свого Бога», то хто ж є тим Богом, гідним нашого поклоніння? Є чотири можливості:

Тільки Отець. Це не може бути правильним, інакше ангели помилялися, прославляючи Ісуса, Степан помилявся, молячись до Ісуса, Тома помилявся, називаючи Ісуса «Мій Господь і Мій Бог», а Ісус помилявся, не виправивши його.

Лише Ісус. Це не може бути правильним, інакше Ісус, молячись до Бога [Отця] і називаючи Його Богом, помилявся б.

Обидва є Богом, і існує щонайменше два боги. Це не може бути правильним, адже Бог через Старий Завіт хотів підкреслити нам, що існує лише Один Істинний Бог.

Обидва є Богом, а Істинного Бога лише Один. Цю відповідь найважче прийняти, оскільки на землі немає точної аналогії. Ваша аналогія з вами та вашими батьками є прийнятною до певної міри, але мені вона не подобається, оскільки вона робить «Бога» чимось на зразок сімейного прізвища, а я вірю, що Троє є Одним набагато тіснішим чином, ніж це. Проте відсутність досконалої аналогії з Богом на землі не робить цю відповідь неправильною. Насправді жодна інша відповідь, яку я бачив, не робить більше, ніж «пояснює всі біблійні вірші»; ця ж, навпаки, охоплює всі біблійні вірші. Концепція Трійці підкреслює відмінність Трьох, вона також підкреслює нерозривність Трьох, і водночас підкреслює, що існує лише Один Бог.

Є одна річ, яку можна сказати про ідолів. Ці «маленькі створіння», самозванці з дрібними примхами та надто людськими слабкостями, набагато простіші для розуміння природною людиною, ніж Святий, Всемогутній Бог, що наповнює небо й землю. Я справді вважаю, що з часом багато людей відхилилися від того, що Бог відкрив про Себе в Біблії. Ось ще одна схема для вас. Намалюйте трикутник і позначте три вершини як «Один Бог», «Три Особи», «Рівна природа». Тепер поза трикутником, на лінії навпроти «Один Бог», напишіть протилежну єресь — «політеїзм». Так само поза трикутником, на лінії навпроти «Три Особи», напишіть «єресі єдинобожжя». Нарешті, на лінії навпроти «рівної природи» напишіть «Ебіоніти». Ебіоніти — це рання єресь, яка намагалася поєднати єврейські звичаї з християнством. Вони визнавали Ісуса Месією, але не визнавали Його Богом.

Тепер слід порушити таке питання: з огляду на те, що вони в деяких аспектах нерозривні, а в інших — відмінні, у чому полягає їхня нерозривність і в чому — відмінність?

Вони єдині в любові, меті та послуху. Іншими словами, не можна слухатися одного, не слухаючись іншого.

Вони єдині в імені, як ми вже обговорювали.

Вони єдині за своєю природою. Ні Отець, ні Син, ні Святий Дух не є створеними істотами. Подібно до того, як я можу створювати предмети, але мої діти походять від мене та моєї дружини, так і Син був породжений Отцем, а не створений Ним.

Чи є Отець більшим за Сина? На це запитання ми маємо відповісти у трьох різних контекстах.

Природа та шана: Отець і Син рівноправні. Філіп’ян 2:6 показує, що вони мають одну й ту саму природу. Івана 5:23: «щоб усі шанували Сина так само, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує Отця, що послав Його».

На землі Ісус був меншим за Отця. Ісус добровільно позбавив Себе значної частини Своєї слави (Филип’ян 2:7; Івана 17:5). Ісус навчився послуху (Євреїв 5:8), втомлювався (Івана 4:6), не знав усього, наприклад, години Свого повернення (Матвія 24:36; Марка 13:32) тощо.

Навіть на Небі Отець відіграє більшу роль, ніж Син. Наприклад, у шлюбі чоловік і дружина є рівними й мають однакову цінність, але виконують різні ролі, і чоловік є головою, якому дружина повинна підкорятися. Також у родині батьки виконують іншу роль, ніж діти. Отже, навіть на Небі, як батько є головою сина, так і Бог є головою Христа. (Так, під словом «Бог» тут мається на увазі Бог-Отець). (1 Коринтян 11:3) Бога-Отця також називають Богом нашого Господа Ісуса Христа в Посланні до Ефесян 1:17. Ми досі не багато говорили про Духа, але Святий Дух виконує роль заступника перед Отцем за нас (Римлянам 8:26-27), а не Отець виступає заступником перед Духом.

До речі, хтось колись запитав, чи є Трійця лише тимчасовим явищем. Чи зникне розрізнення між Отцем, Сином і Духом після того, як сатана буде кинутий у вогняне озеро? Відповідь полягає в тому, що розрізнення всередині Трійці є постійними, адже в Посланні до Євреїв 13:8 сказано: «Ісус Христос є той самий вчора, сьогодні й навіки» (NIV).

Тепер я відчуваю, що те, що Бог відкрив про Трійцю, для мене є зрозумілим, але головне — щоб це було зрозумілим для вас. Одне з того, що може допомогти, — це переконатися, що ви практикуєте ту істину, яку знаєте. Оскільки ангели співали й славили Ісуса в Об’явленні 5:9, 10; 5:12; 7:10; 11:15, приділяйте час тому, щоб співати Ісусу, славлячи Його. Оскільки ангели поклонялися Ісусу (Євреїв 1:6), волхви поклонялися Ісусу (Матвія 2:11), учні поклонялися Йому (Матвія 14:33), жінки поклонялися Ісусу (Матвія 28:9), а сліпий поклонявся Ісусу ( , Івана 9:38), то й ви повинні поклонятися Йому. Тож поклоняйтеся Ісусу, як це роблять ангели та інші, прославляйте Його піснями, моліться до Ісуса (як це робив Степан у «Діяннях апостолів» 7:59) і просіть Бога допомогти вам побачити та зрозуміти все, що Бог відкрив у Своєму чудовому Слові.

Питання: У чому полягають деякі відмінності між грецькою та римською культурами?

Відповідь: Грецькі атлети змагалися без одягу, були дуже толерантними до гомосексуальної поведінки та мали довгу культурну історію Афін та інших міст. Вони часто воювали між собою і так і не змогли по-справжньому об’єднатися, доки (технічно) негрецькі македонці не завоювали їх усіх. З іншого боку, римляни частіше вдавалися до тортур, менше дбали про справедливість і захоплювалися грецькою культурою, хоча й завоювали греків. Обидві народи мали хоробрих воїнів, але римляни були більш схильні асимілювати тих, хто їх оточував, і створювати єдину імперію.

Питання: Скільки віршів і слів міститься в Новому Завіті?

Відповідь: Згідно з Віком Еллісоном у книзі «That’s In the Bible? — The Ultimate Learn-As-You-Play Bible Quiz Book» (Dell Trade, 1994), с. 18, Новий Завіт у перекладі короля Якова містить 7 959 віршів і 198 000 слів англійською мовою. Зауважте, що в перекладі короля Якова є кілька віршів, яких немає в більшості грецьких рукописів.

Питання: Які рукописні свідчення існують щодо Нового Заповіту?

Відповідь: Детальнішу інформацію дивіться на сторінці, присвяченій рукописам Нового Завіту: http://www.BibleQuery.org/NewTestamentManuscripts.html.

Питання: Які ранні автори називали Новий Завіт саме «Новим Завітом»?

Відповідь: Ось список. Якщо автор згадує Старий Завіт, але не Новий, то мається на увазі Новий Завіт. Якщо це лише мається на увазі, назва не виділена жирним шрифтом, а поруч зазначено «Мається на увазі».

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) згадує про те, «як Новий Завіт, який Бог раніше оголосив» («Діалог із Трифоном-євреєм», розд. 51, с. 221).

Мелітон Сардський (170–180 рр. н. е.) (мається на увазі) згадує «Старий Завіт». Це означає, що мається на увазі й Новий Завіт. Фрагмент 4 з «Книги витягів», т. 8, с. 759

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) згадує Новий Завіт і Старий Завіт у праці «Проти єресей», книга 5, розд. 34.1, с. 563. Він також згадує це на с. 564.

Мураторіанський канон (бл. 170 р. н. е.), розділ 3, стор. 603, згадує Старий Завіт, що передбачає існування Нового Завіту.

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.): «Бо Бог є джерелом усього доброго; але деяких речей — насамперед, як-от Старого та Нового Завітів»; «Стромати», книга 1, розділ 5, с. 305

Тертуліан (бл. 213 р. н. е.): «Він чітко визначений для нас у всіх Писаннях — у Старому Завіті як Христос Божий, у Новому Завіті як Син Божий». «Проти Праксея», розд. 24, с. 620

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) згадує Новий Завіт у «П’яти книгах Тертуліана проти Маркіона», книга 4, розділ 1, стор. 346.

Іполит (225–235/6 р. н. е.) посилається на Новий Завіт у «Фрагментах з коментарів» до «Коментаря до Буття» 49:11, с. 165

Астерій Урбанус (бл. 232 р. н. е.) «боячись, щоб хтось не подумав, ніби я додаю якесь нове слово чи заповідь до вчення Євангелія Нового Завіту», «Екзордіум», т. 7, розд. 1, с. 335

Коммодіан (бл. 240 р. н. е.) (мається на увазі): «Перший закон Божий є основою наступного закону. Саме він, справді, призначив тобі вірити в другий закон. І не погрози від Нього Самого, а від нього мають над тобою силу. Тож, вражений, присягайся, що ти повіриш у Христа; бо Старий Завіт проголошує про Нього. Адже потрібно лише вірити в Того, хто помер, щоб мати змогу воскреснути й жити вічно». «Настанови Коммодіана», розд. 25, с. 207

Оріген (225–254 рр. н. е.) говорив про Новий Заповіт і зазначав, що існує лише чотири Євангелія. Коментар Орігена до Євангелія від Івана (225–231 рр. н. е.), книга 1, розділ 1, стор. 299.

Оріген (240 р. н. е.) згадує Новий Завіт. «Коментар до Пісні пісень», пролог, с. 56

Новатіан (250–257 рр. н. е.) згадує Старий і Новий Завіти у «Трактаті Новатіана про Трійцю», розділ 7, стор. 617. Він також згадує істину як Старого, так і Нового Завітів у розділі 17, стор. 627.

У «Трактаті про повторне хрещення» (250/4–256/7 рр. н. е.), розд. 3, с. 668, згадується Новий Завіт.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) у багатьох місцях згадує Старий Завіт, посилаючись на нього так, як ми це розуміємо. Він каже: «Було обіцяно, що з’явиться інший пророк, подібний до Мойсея, а саме той, хто дасть новий завіт і кого слід слухати». Потім він цитує Второзаконня 18:18,19 як «Второзаконня». «Трактати Кипріана», трактат 12, 18, с. 512

Діонісій Римський (259–269 рр. н. е.) зазначає, що Трійця згадується у Святому Письмі, але вчення про «трьох богів не викладається ані в Старому, ані в Новому Завіті». «Проти сабеліанців», розд. 1, т. 7, с. 365

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю у 304 р. н. е.) згадує Старий і Новий Завіти у своєму «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», с. 345. Він перелічив листи Павла: до Римлян, до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Солунян, до Філіп’ян, до Колосян, до Тимофія — і цитує 1 Тимофія 3:15 у розд. 16, с. 345. Далі він цитує 1 Коринтян 15:53 на с. 346.

Методій (270–311/312 рр. н. е.) (мається на увазі): «Я наведу вам, о діви, із Старого Завіту записане пророцтво з Книги Суддів, щоб показати, що я говорю правду», «Бенкет десяти дів», промова 10, розд. 2, с. 348

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) «І крім благочестивої думки щодо Отця та Сина, ми сповідуємо одного Святого Духа, як навчають нас Божественні Писання; Він надихнув як святих людей Старого Завіту, так і божественних вчителів того, що називається Новим». «Листи про аріанську єресь», Лист 1, розд. 12, с. 296

Лактанцій (бл. 303–325 рр. н. е.) «…і впорядкував усе, що стосувалося установ Нового Завіту; і коли це було звершено, хмара та вихор огорнули Його й піднесли Його з-під очей людей на небо». «Спосіб, у який померли гонителі», розд. 2, с. 311

Євсевій (318–339/340 рр. н. е.)

Після Нікеї

Гегемоній (IV століття) зазначає, що не існує ані двох Старих Завітів, ані двох Нових Завітів. (Говорить християнин Діодор) «Суперечка з Манесом», розд. 45, с. 220

Анатолій Олександрійський (270–280 рр. н. е.) (побічно) згадує «Старий Завіт», що передбачає існування Нового. «Пасхальний канон» Анатолія Олександрійського, розд. 8, с. 148

Атанасій (367 р. н. е.) згадує «Новий Завіт» у «Святковому листі» Атанасія № 39, розд. 5, с. 552

Челтенхемський канон (= Каталог Моммзена) (бл. 360–370 рр. н. е.)

Ефраїм/Ефрем (350–378 рр. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–379 рр. н. е.) посилається на Новий Завіт у Листі 42, розд. 3, с. 144–145.

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) згадує Старий і Новий Завіти у лекції 2.4, с. 8, та 3.6, с. 15.

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 [або 363] р. н. е.), канон 59, с. 158, згадує Старий і Новий Завіти.

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, перелічує книги Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Григорій Ніський (382–383 рр. н. е.) (непрямо) згадує Старий Завіт у праці «Проти Евномія», книга 11, розділ 5, с. 238.

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.) згадує Старий і Новий Завіти у праці «Про християнську віру», книга 1, розділ 8.57, с. 210.

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.)

Пацій Барселонський (342–379/392 рр. н. е.) згадує Новий Завіт у праці «Про каянників», розділ 4.1, стор. 74

Дідім Сліпий (398 р. н. е.) посилається на Старий і Новий Завіти. «Коментар до книги Захарії», 8, с. 201

Сирійська «Книга ступенів» (Liber Graduum) (350–400 рр. н. е.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) згадує Старий і Новий Завіти. «Панаріон», розділ 3, σχολ. 1 і 5, с. 334

Коментар Руфіна до Апостольського Символу Віри (374–406 рр. н. е.)

Іоанн Златоуст (загинув мученицькою смертю у 407 р. н. е.)

Карфагенський собор (393–419 рр. н. е.)

Єронім (417–420 рр. н. е.) згадує Новий Завіт у листі 53.9 (394 р. н. е.), с. 101.

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) згадує Новий Заповіт у праці «Про місто Боже», книга 17, розділ 4, стор. 341; книга 17, розділ 6, стор. 344

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) згадує Новий Завіт у «Коментарі до Псалмів», с. 405, 521, 531, 681

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) Новий Завіт згадується за назвою у праці «Настанови Іоанна Кассіана», книга 1.1, с. 201, та у «Бесідах абата Пафнутія», розділ 15, с. 327

Вінсент Лерінський (бл. 434 р. н. е.)

Сократ (бл. 400–439 рр. н. е.) «Церковна історія» Сократа

Теодорет Кірський (423–458 рр. н. е.)

Халкедонський собор (451 р. н. е.)

Папа Лев I Римський (440–461 рр. н. е.)

Серед єретиків та фальшивих книг

Марінус (бл. 300 р. н. е.) (мається на увазі) — бардесаніт, у суперечці з Адамантієм посилався на «Старий Завіт» і називав Давида пророком. «Діалог про істинну віру», розд. 862а, 20, с. 173

Теодор Мопсуестійський (392–423/429 р. н. е.) згадує «Новий Завіт» за назвою, цитуючи Мт 28:2–3. «Коментар до книги Захарії», розд. 1, с. 331