< Запит щодо Біблії на основі рукописів Нового Завіту

Питання: Де можна самостійно ознайомитися з окремими рукописами Нового Завіту?

Відповідь: Однією з найкращих книг для ознайомлення з оригінальним грецьким текстом, а також з його аналізом, є «Текст найдавніших грецьких рукописів Нового Завіту (Виправлене розширене видання…)», під редакцією Філіпа В. Комфорта та Девіда П. Баррета. Видавництво Tyndale House Publishers, Inc. 1999, 2001.

Якщо ви перебуваєте в Дубліні, Ірландія, ви можете відвідати бібліотеку Честера Бітті або бібліотеку Бодмера в Женеві, Швейцарія.

Якщо ви хочете ознайомитися з переліком варіантів рукописів для конкретного вірша, хорошим джерелом є книга «Грецький Новий Завіт: четверте перероблене видання» (The Greek New Testament: fourth revised edition) авторства Курта Аланда, Метью « » Блека, Карло М. Мартіні, Брюса М. Метцгера та Аллена Вікгрена. United Bible Societies, 1988.

Питання: Як ми можемо знати, що Новий Заповіт перекладено достовірно?

В: У нас немає оригіналів, але ми маємо щонайменше 178 грецьких рукописів, датованих до кінця V століття, і якби хтось навмисно спотворив щось в англійському перекладі (як це зробили Свідки Єгови), ми всі могли б точно побачити, де саме відбулося спотворення. Однак на цьому історія не закінчується.

Можна поставити питання: звідки ми знаємо, що правильно розуміємо грецьку мову? Є три незалежні джерела, завдяки яким ми це знаємо.

1. Ми маємо численні посилання на Старий і Новий Завіти грецькою та латинською мовами у творах церковних авторів. Вони цитують близько 64 % Нового Завіту. Вони не лише повторювали те, що було в Новому Завіті, а й тлумачили та пояснювали його, і ми можемо бачити, як вони розуміли грецьку мову.
2. Ми маємо багато нерелігійних грецьких рукописів, і можемо побачити, як більшість слів у Новому Завіті вживалися в повсякденній мові. Наприклад, корабель можна було назвати «охрещеним», якщо він затонув.

3. Ми маємо Біблії, перекладені з грецької на інші мови, зокрема на коптську, вірменську, грузинську та латинську. Однією з найцікавіших є готська. Її, власне, створив аріанський єретик Ульфілас. Оскільки він був аріанином, можна було б подумати, що у нього був мотив або змінити значення, або принаймні використати ті варіанти грецького тексту, які мали значення, більш сприятливе для його теології, проте зміст його перекладу ідентичний грецькій Біблії, за одним помітним винятком. Він взагалі не переклав 1-у та 2-у книги Царів, оскільки вважав, що готи й так вже занадто войовничі.

Питання: Як недосконала книга могла походити від досконалого Бога? Коли ви читаєте Святе Письмо, ви бачите велику кількість приміток, які вказують, що ми не можемо бути впевнені, чи слід включати певні уривки. Християнам кажуть, що ці проблеми існують через нібито «помилки переписувачів», і що «оригінальні тексти» Біблії є досконалими. Але звідки це можна знати? Адже у нас немає оригінальних текстів!

Відповідь: Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; 59:21; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35. Бог є досконалим і є Богом істини. Усе, що Бог сказав у первинних рукописах, було правдою. Помилки переписувачів не впливають на істинність того, що було сказано спочатку, і вони не свідчать про те, що недосконала книга походить від досконалого Бога. Коли хтось, наприклад я, каже, що Біблія є безпомилковою, це означає, що Біблія не містить жодних помилок у первинних рукописах і не має суттєвих помилок (є непомилковою) сьогодні.

Однак, на мою думку, частина того, про що ви насправді запитуєте, полягає в тому, як ми можемо довіряти посланню книги, що містить помилки переписувачів. Згідно з моїми дослідженнями, ми маємо впевненість щодо 97 % слів у Новому Завіті, але це все одно залишає близько 3 928 слів , причому найбільшу невизначеність становить кінець Євангелія від Марка (166 слів). Я вірю, що ми можемо бути впевнені в тому значенні, яке мав на увазі Бог, оскільки ці невизначеності суттєво не змінюють змісту. (До речі, кожне вчення в кінці Євангелія від Марка згадується в інших місцях, за винятком вживання отрути.) Я не бачу проблеми в тому, що в кінці Євангелія від Марка сказано, що Бог здатний захистити Свій слухняний народ, коли той п’є отруту, адже Бог може захистити людей від отрути, так само як Він може захистити нас від будь-чого. Однак Біблія також каже, що ми не маємо випробовувати Бога (Матвія 4:7 та в інших місцях). Бог не зобов’язаний захищати людей, які нерозумно випробовують Його. Отже, підсумовуючи, я не вірю, що всезнаючий, всемогутній і всюдисущий Бог істини дозволив, щоб Його Слово було спотворено.

Хоча 3 % — це небагато, ми все ж можемо задатися питанням, чому Бог взагалі допустив це 3-відсоткове відхилення. Я припускаю, що, можливо, Бог зробив це навмисно. Можливо, Він зробив це, щоб прояснити: важливі не окремі слова, а зміст і суть сказаного. Фарисеї пишалися тим, що знали окремі слова Старого Завіту, проте вони не шукали Месію, вони грабували вдів замість того, щоб піклуватися про бідних, і любили гроші та престиж більше, ніж Бога та людей. На жаль, сьогодні дуже легко вчинити так само, і це може бути нагадуванням про те, що якщо ви вважаєте, що мета полягає лише у знанні слів, то ці 3% свідчать про те, що ваша мета ніколи не буде досконало реалізована і що ви шукаєте не там, де треба.

Питання: Яка найраніша дата, до якої було процитовано хоча б один вірш із кожної книги Нового Завіту?

Відповідь: Уже в 188 році н. е. цитувалися всі книги, крім трьох: Послання до Філемона, 3-го Послання Івана та Послання Юди.

Оріген (225–254 рр. н. е.) був першим, хто, як відомо, цитував з Послання до Філемона. Він цитує останні 11 із 20 грецьких слів з Філемона 14 як «Павло… казав до Філемона» у «Проповідях на Єремію», проповідь 20, розд. 2.2, с. 224.

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) був першим відомим автором, який цитував книгу Юди. Він повністю процитував Юди 5–6 у праці «Наставник», книга 3, розділ 8, стор. 282.

Хоча Оріген (225–254 рр. н. е.) і Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) згадували 3-й лист Івана, жоден автор не цитував його аж до 350 року н. е.

Проте Синайський кодекс (340–350 рр. н. е.) містить 3-тє Послання Івана.

Питання: Які вірші ми маємо у вигляді копій або цитат станом на 350 рік н. е., чи то в рукописах, чи то в цитатах?

Відповідь: На час появи «Ватиканікусу» та «Синайського рукопису», тобто до 350 р. н. е., ми маємо цитати з кожного окремого вірша, за винятком: Марка 15:18а (4 із 8 слів), Марка 16:11, 16–20 (фрагменти Марка 16:9, 10, 12–15), Діяння 8:37 (не 11, а 3 слова, тобто все, крім 3 слів), Діяння 15:34; Діяння 28:29, Івана 7:53–8:11. Це всі або частини кожного вірша, за винятком 20. Звичайно, додаток у 1 Івана 5:7–8 також не було знайдено, оскільки його додали пізніше.

Питання: Чи є щось правдою лише тому, що хтось це записав? Християн часто навчають, що «рукописні свідчення» підтверджують правдивість Біблії. Точніше кажучи, християнам кажуть, що існують тисячі копій рукописів Святого Письма, і це якимось чином робить Біблію надійною. Але як саме? Будь-хто міг би щось записати й виготовити тисячі копій того, що написав. Чи робить це те, що він записав, правдою? Звичайно, ні!

Відповідь: Ваше зауваження є на 100% слушним. Щоб встановити правдивість нашої сучасної Біблії, потрібно

а) довести, що спочатку це було Слово Боже, і

б) довести, що вона збереглася без істотних помилок.

Отже, рукописні свідчення, про які говорять християни (пункт б), є необхідними, але недостатніми. Рукописи важливі для підтвердження пункту б), але вони не стосуються пункту а). Коли я викладаю про надійність Біблії в недільній школі, я вважаю важливим наголошувати на обох аспектах.

Питання: Як датують стародавні рукописи?

В: Деякі, наприклад фрагмент з колекції Джона Райлендса (117–138 рр. н. е.), датуються за почерком. Інші легко датувати, оскільки автор або вказав дату написання, або згадав відому подію (наприклад, початок правління короля). Багато рукописів датуються за стилем почерку шляхом порівняння з документами, дата яких відома (наприклад, поховання в Помпеях). У кількох випадках відома дата роботи коректора рукопису, тож, очевидно, сам рукопис мав бути написаний раніше за цю дату.

В англійській мові почерк часів Американської революції, часів Авраама Лінкольна та через 100 років після цього дуже відрізняються. Граматика та слова, які ви могли б використовувати, також відрізняються. Так само спосіб написання грецьких літер та граматичних знаків іноді дозволяє датувати рукопис з точністю до 50 років.

На початку II століття переписувачі перейшли від запису на сувоях до запису в книгах. Магдаленський рукопис Матвія 26:7–8, 10, 14–15, 22–23, 31–33 (3 фрагменти, кожен з лицьового та зворотного боку) був написаний великими літерами і становив частину книги. Почерк дуже схожий на рукописи, знайдені в Помпеях та Геркуланумі. Вчені дискутують щодо цього рукопису, датуючи його навіть 50–60 роками н. е., але ми дотримаємося «доказів, пов’язаних із книгою», і погодимося з Філіпом Комфортом, який датує його початком II століття (100 р. н. е.).

Проте в деяких випадках траплялися помилкові висновки. Особливості написання деяких літер, які, як вважалося, свідчили про те, що рукопис був пізнішим за певну дату, були знайдені в більш ранніх рукописах, виявлених згодом, з відомими датами. Старіші вчені-біблеїсти, як правило, були досить консервативними у своїх висновках, тому дати, наведені в книгах початку та середини 20 століття, зазвичай є або правильними, або дещо запізнілими.

Питання: Чим є недостатнім знання багатьох християн про рукописи Нового Завіту?

Відповідь: Багато християн (в тому числі й я) викладали дещо застарілу інформацію, яка виглядає так.

117–138 рр. н. е. «Джон Райлендс» (досі правильна дата)

150–200 рр. н. е. Бодмер II (p66) (92 % Євангелія від Івана)

бл. 200 р. н. е. Честер Бітті (p45, p46, p47) (більша частина Нового Завіту)

325–350 рр. н. е. Ватиканус (B) Більша частина Старого Завіту та Євангеліє від Матвія 1 — Послання до Євреїв9:15 (досі правильна)

340–350 рр. н. е. Синайський (Алеф) — більша частина Біблії (досі правильний)

Декілька інших рукописів датовані на 25–75 років пізніше, ніж мали б бути.

Одним із недоліків такого підходу є те, що за останні п’ятдесят років було знайдено дуже багато інших ранніх біблійних рукописів. Другим недоліком є те, що було знайдено багато інших небіблійних рукописів, які змушують нас переглянути дати деяких рукописів у бік ще більшого старіння.

Щодо дати рукопису «Бодмер II» існують розбіжності. Комфорт вказує на середину II століття, Хангер — на 100–150 рр. н. е., а Тернер — на 200–250 рр. н. е. Комфорт дає переконливе спростування аргументів Тернера у праці «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), с. 367–368, і він є обережнішим, ніж Хангер. Отже, це означає, що «Бодмер II» датується 125–175 рр. н. е.

Честер Бітті II (с. 46) датований Янг Кю Кімом 81–96 роками н. е. Комфорт датує його від початку до середини II століття. Кеньон у 1936 році датував його 200–250 роками н. е., головним чином на основі стихометричних приміток. (Комфорт зазначає, що переписувач був майстерним і, очевидно, професіоналом.) Вілкен у 1935 році датував його 200 роком н. е., але він розглядав лише один аркуш. Однак Комфорт наводить ґрунтовні порівняння з іншими рукописами, і хоча він не може виключити датування Кіма, він датує «Честер Бітті II» 100–150 роками н. е.

Інші важливі факти: p4 (з Євангелія від Луки) раніше датували IV століттям, але зараз вважають, що він походить із середини II століття. p104 (з Євангелія від Матвія) датували періодом від кінця I до кінця II століття, але більш імовірно, що він належить до початку — середини II століття, приблизно так само, як і фрагмент Джона Райлендса з Євангелія від Івана 18:31–33, 37–38.

Питання: Який короткий огляд грецьких рукописів Нового Завіту?

Відповідь: Ось короткий огляд лише грецьких рукописів Нового Завіту або двомовних рукописів, одна сторона яких написана грецькою мовою.

Дати взято з праць «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (Comfort, 1999), «Рукописи грецької Біблії» (Metzger, 1981), «Грецький Новий Завіт», 4-те перероблене видання (Aland et al., 1993), «http://textus-receptus.com/wiki/List_of_New_Testament_uncials», а також з Вікіпедії, наприклад, https://en.wikipedia.org/wiki/Category:6th-century_biblical_manuscripts.

Питання: Які є подробиці щодо найдавніших фрагментарних та повних рукописів Нового Завіту?

Відповідь: До наших днів збереглося 41 рукопис Нового Завіту, датованих періодом до 300 року н. е. Нижче наведено їхній хронологічний перелік, а також перелік пізніших рукописів. Деякі з цих рукописів спочатку датувалися 70-річною давністю, але пізніші знахідки подібних папірусів показали, що деякі з цих дат були занадто консервативними (пізніми). Дати взяті, насамперед, із праці «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (Comfort 1999), а також із «Рукописів грецької Біблії» (Metzger 1981) та «Грецького Нового Завіту», 4-го переглянутого видання (Aland et al. 1993).

Питання: Коли у біблійному вірші є варіанти, як визначити, який із них, найімовірніше, є оригінальним?

Відповідь: Спочатку розглянемо чотири типи помилок, потім критерії, якими користуються багато людей, і, нарешті, відносну вагу цих критеріїв.

Чотири типи помилок

Я нарахував у Новому Завіті близько 3 928 варіантів слів, щодо яких ми не маємо впевненості, яке з прочитань є правильним. Це означає, що ми впевнені щодо 97 % слів. Зазвичай вважається, що ці варіанти походять із чотирьох джерел.

Випадкові друкарські помилки: Часто переписувачі допускають прості дрібні орфографічні помилки або інколи дублюють рядок. Більшість із них не мають певної закономірності й їх легко виправити, порівнявши з іншими рукописами. Винятком із цього правила є те, що ми не маємо повної впевненості щодо написання слова «Іскаріот», як у випадку з Юдою Іскаріотом. З усіх слів, щодо яких ми маємо сумніви в Новому Завіті, приблизно 1/3 (1 121 слово) — це варіанти одного слова, а 329 слів — варіанти двох слів. Вони належать як до цієї категорії, так і до двох наступних.

Навмисні дрібні виправлення: Часто переписувачі намагалися виправити орфографічні або дрібні граматичні помилки. Перекладачі на іншу мову намагалися точно передати зміст. Іноді їм це не вдавалося.

Удосконалення: Іноді грецька граматика чи формулювання могли бути незграбними, або вибір слів міг бути не найкращим (на думку переписувача), тому переписувач намагався виправити це, щоб краще передати зміст. У багатьох рукописах у різних віршах написано «Ісус Христос», тоді як в інших — «Христос Ісус».

Значні зміни: Є 38 місць, де змінено 10 або більше слів. Одним із найбільших варіантів є закінчення Євангелія від Марка. У рукописі «Ватиканус» (325–350 рр. н. е.) закінчення Євангелія від Марка відсутнє, натомість там є пробіл. У «Ватиканусі» пробіли є лише між кількома книгами, такими як Малахія та Матвія. У рукописі «Синайський» (340–350 рр. н. е.) там також є пробіл, але пробіли є між майже всіма книгами.

Наступні вірші відсутні в Синайському рукописі, але присутні у Ватиканусі: Мт 24:35; Лк10:32 ;17:35 ; Ів 9:38;16:15 ;21:25 ; та 1 Кор 13:2. Наступні вірші відсутні у Ватиканусі, але присутні в Синайському рукописі: Мт 12:47; Лк. 23:17. Однак у рукописі B відсутній уривок з Луки 23:34. У рукописах «Ватиканус» та «Синайський» відсутні такі уривки: Мт.17:21 ,18:11 ,23:17 ; Мк.7:16 ,9:44 , 46,11:26 ,15:28 ; Лк. 9:55-56,17:36 та Ів. 5:4.

Див. http://www.ecclesia.org/truth/vaticanus.html для отримання додаткової інформації.

Критерії «сильності» варіанту

Ці критерії підходять не лише для біблійних рукописів, а й для будь-яких стародавніх рукописів.

Більш ранні рукописи: як правило, рукопис, написаний ближче до подій, вважається більш надійним, ніж рукопис, написаний значно пізніше.

Кількість рукописів: Як правило, варіант, що зустрічається у великій кількості рукописів, матиме більшу вагу, ніж варіант, що зустрічається лише в кількох рукописах, за умови, що ці рукописи мають подібний вік.

Єретичні читання: Не обов’язково маючи на те намір, єретики зробили цінний внесок у розвиток Церкви та біблійних рукописів. Коли єретичне джерело вказує на певний варіант рукопису, а у єретика немає мотивів для упередженості в цьому напрямку або навіть можливі мотиви для упередженості в протилежному напрямку, це є вагомим доказом того, що єретик не знав про існування біблійного рукопису, який би підтверджував його точку зору.

Складність читання (Lectio difficilior potior): Хоча дуже малоймовірно, що переписувач намагався б ускладнити текст для читання, легко повірити, що якщо переписувач не скопіював текст так само, як оригінал, то він намагався зробити його легшим для читання. Отже, цей принцип передбачає, що більш складний варіант читання є ближчим до нередагованого оригіналу. Наприклад, у 1 Кор.14:38 , один варіант — «ігнорований» (Синайський, Олександрійський та інші) проти «необізнаний» (p46 та інші). Припускається, що «ігнорований» є складнішим і образливішим варіантом, тому багато хто вважатиме, що «ігнорований», ймовірно, є правильним значенням, навіть попри те, що p46 є давнішим за інші рукописи.

Другий приклад: у Мт 16:2-3 Ісус порівнює знання часу з тим, що коли небо червоне, то незабаром піде дощ. Це погодне явище характерне для Палестини, але не для Єгипту. У рукописах з Єгипту, таких як Ватиканус і Синайський, цих віршів немає. Легко припустити, що, оскільки цей варіант був складнішим для єгипетських читачів, єгипетські переписувачі внесли цю значну (30 слів) зміну.

Відносна вага критеріїв

Вчені не дійшли згоди щодо важливості цих критеріїв. Ось кілька «керівних принципів», якими керуються деякі з них, а також відповідні заперечення.

Сімейство рукописів: Багато вчених дійшли висновку, що візантійське сімейство, з його великою кількістю рукописів, хоч і пізнішого походження, загалом є точнішим. Перекладачі NKJV, здається, віддають перевагу саме йому. Багато інших вчених, таких як Весткотт і Хорт, вважають, що раніші, але менш численні александрійські рукописи (такі як «Ватиканус» і «Синайський») є точнішими. Інші, наприклад перекладачі NIV, дотримуються «еклектичного» підходу і заявляють, що не віддають перевагу виключно жодній із сімей. Загалом, коли трапляються варіанти, найчастіше в александрійській родині слово чи фраза відсутні (або вилучені, залежно від точки зору), а у візантійській родині — присутні (або додані, залежно від точки зору). В одному рукописі, Bezae Cantabrigiensis (V століття н. е.), часто зустрічаються обидва варіанти разом!

Ранні рукописи: Неправда, що всі вважають, ніби ранні рукописи завжди кращі. Пізніші рукописи часто створювали професійні переписувачі (про що свідчить почерк) і, ймовірно, з більшим дослідженням варіантів читання. Деякі з найдавніших рукописів, можливо, були поспішно написані звичайними християнами, з численними помилками.

Опираючись на досягнення та помилки попередніх вчених: Оріген Олександрійський провів грандіозну роботу зі збору варіантів різних віршів, що допомогло б визначити, який із них є найточнішим. На жаль, його праця «Гексапла» з усіма її символами та примітками загубилася. Проте ми впевнені, що результати його роботи були відомі Олександрійській церкві й, ймовірно, використовувалися для створення більш точних рукописів « ». Якщо ви вважаєте, що робота та рішення Орігена, ймовірно, були здебільшого правильними, то ви, швидше за все, більше довірятимете александрійській родині рукописів. Якщо ж ви вважаєте, що він міг у багатьох речах помилятися, і хочете розглядати рукописи без його упереджень, то, можливо, більше довірятимете візантійським, латинським, сирійським чи іншим рукописам.

Складність читання: Деякі люди використовують критерій складності читання. Це ґрунтується на припущенні, що пізніші переписувачі виправляли помилки та робили текст плавнішим для читання, тому, за умови однаковості всіх інших доказів, найдавнішим вважатиметься той варіант, який читається найскладніше.

Який тип варіанту і який рукопис: Якщо рукопис дуже схожий на інші рукописи певної родини, то варіанти в цьому рукописі, що відрізняються від інших рукописів тієї ж родини, деякі люди вважатимуть більш значущими.

Валідація: Один зі статистичних методів полягає в розділенні даних на навчальну та тестову сукупності. Отримують ваги для навчання, а потім використовують їх для прогнозування тестових даних, що є мірою того, наскільки якісним є цей розподіл ваг. Це можна застосувати до рукописів.

Застереження: Іноді ви отримуєте іншу відповідь, коли зосереджуєтеся на іншому питанні. Якщо ви запитаєте: «Який рукопис, найімовірніше, є оригіналом?», ви можете отримати «переможця» з імовірністю 60 %. Але якщо ви запитаєте: «Чи можемо ми визначити, який варіант є оригіналом, і якщо так, то який саме?», то ви можете сказати, що результат є непереконливим, якщо імовірність не становить принаймні 96 %.

Питання: Які є докази (за і проти) того, що p4 походить з того самого рукопису, що й p64 та p67?

Відповідь: Це згідно з Філіпом Комфортом у книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту», с. 38–39.

Докази походження з одного рукопису

S1. Усі літери, крім трьох, які можна було порівняти у всіх трьох рукописах, є ідентичними. Чотири літери порівняти не вдалося. Літери «сігма», «епсілон» та «альфа» у всіх рукописах досить схожі, але не зовсім ідентичні. У деяких випадках у p4 нижня частина цих літер вигнута не так сильно, як в інших. У p64 та p67 усі ці літери завжди мають менш вигнуту нижню частину.

S2. Сторінки дуже схожі; усі мають однакову ширину, однакову кількість стовпців (2), приблизно 36 рядків у стовпці та 15–17 літер у рядку.

S3. Для всіх трьох примірників характерні схожі знаки пунктуації та розбиття на абзаци.

S4. Стор. 64 та стор. 4 були придбані в одному й тому ж місті.

S5. У багатьох рукописах кінця II та початку III століття для позначення Бога, Господа, Ісуса, Христа та Духа використовувалися «священні скорочення». У цих трьох рукописах вони також були, але крім того містилися «священні скорочення» для позначення Сина, Отця, людини, хреста та розп’яття.

S6. До p4 додано ще один невеликий фрагмент, написаний пізнішим автором, який є частиною титульного аркуша «Євангелія від Матвія». Комфорт (Comfort, с. 43–44) зазначає, що для переписувачів з « » було характерно додавати титул у період з 175 по 200 р. н. е. Це не дає відповіді на питання, чи є p4 тим самим рукописом, що й p64/p67, але свідчить про ранню дату створення p4.

S7. Репутація Коліна Робертса (який визначив дату рукопису Джона Райлендса), Йозефа ван Хаелста, С. Г. Робертса та Філіпа Комфорта.

Докази на основі різних рукописів

D1. Папірус p4 має тонші та витонченіші штрихи пера, ніж p64/p67. Ця відмінність могла виникнути внаслідок використання іншого стилуса та/або чорнила тим самим переписувачем.

D2. Папіруси p64/p67 у середньому світліші за p4, хоча окремі частини p4 мають таку саму світлість, як і p64/p67. Це могло бути спричинено різницею в умовах збереження. У будь-якому разі, p4 не є однорідним, і окремі його частини відповідають p64/p67.

D3. Репутація Аланда. У 1965 році Курт Аланд припустив, що p4 є тим самим кодексом, що й p64/p67, але згодом він заніс їх до списку як окремі. Філіп Комфорт на стор. 36 зазначає, що йому невідомо про жодну причину, яку Аланд навів для такої зміни.

Питання: Скільки саме рукописів Нового Завіту (включно з фрагментами) існує сьогодні?

Відповідь: Ось підрахунки різних вчених щодо лише грецьких рукописів (повні рукописи, невеликі фрагменти та все, що між ними). Однією з причин розбіжностей у підрахунках є те, що з 1975 року було виявлено низку нових рукописів. Також деякі вчені вважають окремими рукописами те, що інші називають одним рукописом, який складається з кількох частин.

Рукописи іншими мовами, включаючи понад 89 італіцьких (старолатинських), чотири родини Вульгати, 8 сирійських родин, 8 коптських родин, арамейські, вірменські, 2 родини грузинських, 3 родини ефіопських, слов’янські, 5 готичних рукописів, арабські та перські, збільшують загальну кількість до понад 11 000 рукописів.

«Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (авторські права 1999 р.) на стор. 627 охоплює рукопис p104.

Дехто може зауважити, що насправді папірусів на чотири менше, оскільки p45 + p46 + p47, очевидно, написані одним і тим самим переписувачем. p64 + p67, судячи з усього, також належать одному й тому самому переписувачу. p20 + p27, ймовірно, також написані одним і тим самим переписувачем.

Для порівняння: у книзі «Рукописи грецької Біблії» (с. 5) зазначено, що вчені каталогізували 55 000 грецьких рукописів на всі теми. Отже, майже 10 % усіх грецьких рукописів — це біблійні рукописи. «Іліада» Гомера посідає друге місце за кількістю копій — 1 757 рукописів.

До речі, існують суперечливі дані щодо того, коли саме жив Гомер. Стародавній грецький історик Арістарх вказує на 1044 рік до н. е., авторитетні джерела у Філострата — на 1159 рік до н. е., а псевдо-Геродот у творі «Життя Гомера» — на 1102 рік до н. е. Натомість історик Теопомп стверджував, що Гомер жив аж до 685 року до н. е. Геродот зазначає, що це було не раніше ніж приблизно 730 року до н. е. Вихід відбувся приблизно в 1447 р. до н. е. Див. «Британську енциклопедію», т. 11 (1956), с. 689, стаття «Гомер». Там зазначено, що «Іліада» та «Одіссея» виконувалися в Афінах кожні чотири роки, а папірусів Гомера, датованих до 150 р. до н. е., збереглося лише 10.

Питання: Скільки багатомовних рукописів Нового Завіту існує сьогодні?

Відповідь: Найдавнішим збереженим двомовним рукописом є «Беза Кантерберійський». Ось перелік двомовних рукописів.

Грецька та латинська (20 рукописів): D («Беза Кембриджський»), D («Кларомонтанус»), E, F, G, інші

Грецька та арабська (16 рукописів) (0136, 0137, 211, 609, l6, l225, l311, l762, l804, l937, l1023, l1343, l1344, l1746, l1733, l1774)

Грецька та вірменська (1 рукопис) (256)

Грецька та коптська (52 рукописи) (p6, p41, p42, p62, T, 070, 086, 0100, 0110, 0113, 0124, 0125, 0129, 0139, 0164, інші)

Грецька та слов’янська (3 рукописи) (525, 2136, 2137)

Грецька та турецька (1 рукопис) (рукопис 1325)

Відомі три тримовні рукописи:

грецька, коптська та арабська (2 рукописи) (l1993, l1605)

Грецька, латинська та арабська (рукопис 460)

Докладнішу інформацію див. у розділі «Рукописи грецької Біблії», с. 56.

Питання: Коротко кажучи, коли були написані ці рукописи?

Відповідь: Паризький рукопис Луки (с. 4), що містить уривки з 1–6 розділів Євангелія від Луки, Філіп Комфорт датує приблизно 100 роком н. е. Звісно, Євангеліє від Луки було написано раніше за «Діяння апостолів». Більше про це можна прочитати у книзі Тіде, Карстена П. та Метью д’Анкона «Очевидець Ісуса: дивовижні нові рукописні докази про походження Євангелій» (Нью-Йорк: Doubleday, 1996, 206 с.). Однак, хоча Тіде та д’Анкона датують цей рукопис як «не набагато пізніше 68 року н. е.», Філіп Комфорт висловлює більшу обережність, датуючи його 100 роком н. е. У праці Аланда та ін. «Грецький Новий Завіт», четверте перероблене видання (1998), цей рукопис датовано IV століттям.

Найдавніший фрагмент Євангелія від Івана, відомий як «Папірус Джона Райлендса», був написаний у 117–138 рр. н. е. Наступним був папірус Честера Бітті II, датований 150–200 рр. н. е. (або 200–225 рр. н. е.). Наступним був папірус Бодмера II, написаний приблизно у 125–175 рр. н. е. (раніше вважалося, що він датується 150–200 рр. н. е.). Лише ці два рукописи містять 40 % Нового Завіту, згідно як з моїм власним дослідженням, так і з книгою «Коран і Біблія», с. 148.

Загалом збереглося 4 рукописи, датовані приблизно 200 роком н. е., ще 30 рукописів — до 300 року н. е., 8 рукописів — приблизно 300 року н. е., ще 28 рукописів — до 400 року н. е., 16 рукописів — приблизно 400 року н. е. та ще 38 рукописів — до 500 року н. е. Див. «Текст Нового Завіту: Вступ до критичних видань та до теорії й практики сучасної текстуальної критики» Аланда й Аланда, с. 52, та «Загальний вступ до Біблії», с. 387, де наведено таблиці всіх рукописів аж до 1600 року н. е.

Хосе О’Каллаган виявив у печері № 7 у Кумрані фрагменти папірусу, датованого 50 роком н. е., які, можливо, є уривками з Євангелія від Марка. Однак у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 8, с. 608, зазначено, що це «було в основному відкинуто вченими-біблеїстами, які вивчають Новий Завіт (див. EBC 1:420–421, прим. 1). Докази, наведені О’Каллаганом, є надто уривчастими, щоб вважатися надійними».

Питання: Якщо порівняти Новий Заповіт з іншими давніми творами, то яка кількість варіацій у рукописах?

Відповідь: Ми маємо впевненість щодо понад 97 % слів у Новому Завіті. «Іліада» Гомера є наступним за надійністю збереженням документом. Вона має 1 757 рукописів і є точною на 95 %. Вона налічує 15 600 рядків, з яких близько 764 рядків викликають сумніви. Індуїстська «Махабхарата» налічує 250 000 рядків і, за даними Брюса Мецгера, є точною приблизно на 90 %. У ній понад 26 000 рядків містять текстові спотворення.

Питання: Як порівняно з Новим Заповітом, які дати та кількість копій мають інші ранні документи?

Відповідь: Ось кількість збережених (існуючих) рукописів інших стародавніх творів.

Ви можете переглянути їх за посиланням: https://biblequery.org/Bible/BibleReliability/ExistingNTManuscripts.html (та .docx)

Дуже детальний перелік додаткових авторів див. також за посиланням https://www.tertullian.org/rpearse/manuscripts/greek_classics.htm

Джерела: https://www.toughquestionsanswered.org/2012/12/11/how-do-other-ancient-texts-compare-to-the-new-testament/ та https://truediscipleship.com/manuscript-evidence-for-the-superior-new-testament-reliability/, а також «Походження Біблії». Зверніть увагу, що в деяких раніших джерелах наводяться менші цифри щодо Демосфена, Геродота, Гомера, Юлія Цезаря, Платона, Тацита та Фукідіда через те, що згодом було виявлено додаткові рукописи.

Питання: Яким є підсумок відмінностей у рукописах Нового Завіту?

Відповідь: Ми практично впевнені щодо приблизно 97 % слів Нового Завіту. (Інші дослідники можуть наводити дещо інші цифри, якщо вони виключають деякі розбіжності як безперечно неправильні.) Ось підсумок по кожній книзі. Детальніше дивіться в кінці обговорення кожної книги.

Ця інформація доступна в Інтернеті за адресою https://www.biblequery.org/ntmss.html. Ви можете переглянути окремі варіанти, що складають цю цифру, за адресою www.biblequery.org/[bookname]%20Manuscripts.html, замінивши [bookname] на назву книги.

Питання: Чому відсоток перелічених варіантів (97 %) відрізняється від іншої цифри — 99,5 %?

Відповідь: У праці Аланда та ін. «Грецький Новий Завіт», окрім наведення варіацій у рукописах, наводиться оцінка достовірності тексту. У четвертому виданні на стор. 3 літери означають:

A — «вказує, що текст є достовірним»

B — «вказує, що текст є майже достовірним»

C — «вказує на те, що комісія мала труднощі з вибором варіанту для включення в текст»

D — «зустрічається вкрай рідко; вказує на те, що комісія мала великі труднощі з ухваленням рішення».

Зверніть увагу, що у 3-му виданні на стор. xii–xiii ці літери мають дещо інше значення.

A — «практично достовірний»

B — «певний ступінь сумніву»

C — «значний ступінь сумніву»

D — «дуже високий ступінь сумніву»

Цифра, близька до 97%, виходить, якщо врахувати всі категорії, а цифра 99,5% — лише категорії C і D. Цифра 99,5% не включає, наприклад, багато грецьких текстових варіантів, які були основним вибором біблійних вчених, що перекладали NKJV, зокрема довше закінчення Євангелія від Марка та перикопу про перелюбницю. Що стосується мене, то замість того, щоб намагатися сказати, яка група вчених має рацію, я просто хочу повідомити, у яких випадках авторитетні вчені не впевнені або не згодні між собою. Ось чому я включив їх у цифру 97%, а не 99,5%. Цифра 97% включає всі варіанти, крім тих, щодо яких висновки є дуже очевидними.

Питання: Які особливості мають типографічні помилки в Новому Завіті?

Відповідь: Наведена нижче таблиця була складена на основі можливих істотних варіацій у рукописах, перелічених наприкінці обговорення кожної книги.

У наведеній нижче таблиці показано відмінності, зумовлені переважно друкарськими помилками, орфографією, граматикою та змінами слів. Зверніть увагу на відносно велику кількість змін, що стосуються окремих слів.

Це можна переглянути онлайн за адресою https://www.biblequery.org/ntmss.html

Отже, понад половина слів Нового Завіту, що мають варіанти, зустрічаються у місцях, де є лише від одного до трьох варіантів слів. Цікаво, що відсоток слів, щодо яких існують невизначені типографічні помилки, є дуже схожим у випадках із 1, 2 та 3 варіантами слів. У Євангелії від Марка та інших книгах Нового Завіту більше невизначених типографських помилок, ймовірно, через те, що збереглося менше рукописів. Крім того, згідно з короткою розмовою, яку я мав із Деніелом Воллесом, варіації в стародавніх рукописах не більші, ніж варіації між сучасними версіями, такими як «Новий королівський переклад Джеймса» та «Нова міжнародна версія».

Питання: Як ви дійшли до цифри 97 % щодо невизначеностей у рукописах?

В: Я підрахував, що загальна кількість грецьких слів у Новому Завіті становить 137 986, згідно як із 3-м виданням Аланда та ін., так і з 4-м виданням Аланда та ін. Ця цифра включає слова, щодо яких існують сумніви, що наведені в дужках. Сюди входить також довше закінчення Євангелія від Марка, а не коротше.

Загальна кількість слів, що мають рукописні варіації, які я виявив, становить 3 928 слів у 1 291 місцях. Ці дані було визначено шляхом опрацювання видань «Аланд та ін., 3-тє видання», «Аланд та ін., 4-те перероблене видання», праці Метцгера «Текстуальний коментар до грецького Нового Завіту» ( ), праці Баррі, а також приміток з «NASB », NIV, NKJV та NRSV.

Я виключив щонайменше 441 слово у 82 місцях, перелічених нижче, оскільки більшість із наведених нижче критеріїв були дотримані:

1. Не було розбіжностей між александрійською та візантійською родинами рукописів,

2. Найдавніші рукописи були одностайними,

3. Аланд та ін. у 3-му або 4-му переглянутому виданні позначили це як «A — практично певне»,

4. Варіант зустрічався лише в одному рукописі або лише в деяких пізніх рукописах.

Я виходив із таких припущень.

1. Я загалом приділяв більше уваги раннім рукописам,

2. Я приділяв менше уваги церковним писанням у випадках розбіжностей у одному-двох словах, оскільки вони могли бути перефразованими,

3. Я не відкидав ані александрійської, ані візантійської сімей рукописів.

Таким чином, із загальної кількості 137 986 слів залишилося 3 928 слів, значення яких є невизначеними, або 3 928 / 137 986 = 3 %.

Питання: Які думки висловлюють інші люди щодо невизначеності слів у Новому Завіті?

Відповідь: Перш ніж порівнювати цифри, важливо зауважити, що різні цифри відображають різні речі.

Мої 97% стосуються всіх варіацій у рукописах, які мають будь-яку розумну ймовірність бути правильним прочитанням. Це незалежно від того, наскільки незначним було б змінення правопису чи інша зміна значення.

У «Енциклопедії християнської апологетики Бейкера» та у книзі «Загальний вступ до Біблії» (с. 474) зазначено, що за даними Весткотта та Хорта цей показник становив би 98,33%.

Брюс Метцгер оцінив у 99,5 % усі варіанти рукописів, які мають будь-яку зміну значення. Моя оцінка становить 98,8 % для всіх варіантів рукописів, які є невизначеними та мають будь-яку зміну значення.

Кіт Елліотт та Іан Мойр у праці «Рукописи та текст Нового Завіту» (с. 8) зазначають: «Більшість сучасних текстових критиків можуть дійти згоди щодо основної частини тексту (можливо, близько 95 відсотків). Саме щодо решти приблизно 5 відсотків виникають суперечки та можуть бути зроблені різні висновки».

Згідно з книгою «Загальне введення до Біблії» (A General Introduction to the Bible), с. 474, Езра Аббот оцінив цей показник приблизно у 95 % / 99,75 %. Цифра 95 % виходить із урахуванням варіантів та альтернативних читань. Якщо виключити ті варіації, які не мають істотного впливу на зміст тексту, отримуємо цифру 99,75 %. Знову ж таки, за тими самими критеріями я отримую 98,8 %.

Щодо всіх варіацій у всіх рукописах, у книзі «Загальний вступ до Біблії» (с. 468) зазначено, що вони зустрічаються в 10 000 місць у Новому Завіті. Якщо одна варіація зустрічається у 20 рукописах, то цю одну варіацію слід помножити на 20, і якщо зробити так само для всіх варіацій, то, як зазначено у книзі «Загальний вступ до Біблії» (с. 468), підрахунок таким чином дає 200 000 місць у рукописах. Цікаво, що як під час розмов із мормонськими місіонерами, так і під час читання приміток мусульманських авторів, єдиною цифрою, яку я бачив щодо варіацій у біблійних рукописах, є 200 000, причому без жодного пояснення, що це не 200 000 варіацій, а кількість варіацій, помножена на кількість рукописів, у яких ці варіації зустрічаються. Коли хтось повторює цю цифру, не розуміючи, що вона означає, запитайте його, як, на його думку, це може бути правдою, адже у всьому Новому Завіті менше ніж 140 000 слів.

Питання: Який ступінь невизначеності щодо варіантів читання у Новому Завіті?

Відповідь: Аланд та ін. (3-тє видання), Аланд та ін. (4-те перероблене видання) та Грін мають різні думки щодо деяких слів. Аланд та ін. (3-тє видання) наводять варіації рукописів у 1 333 місцях і поділяють їх на 4 категорії. «А» означає «практично певний», «Б» — «певний ступінь сумніву», «В» — «значний ступінь сумніву», а «Г» — «дуже високий ступінь сумніву». «На перший погляд велика кількість рішень категорії «В» пояснюється тим, що багато читань класів «А» та «Б» не мали варіантів, включених до апарату, оскільки вони не були важливими для цілей цього видання. Здебільшого найбільшу частину тексту становить те, що можна назвати ступенем впевненості «А»» (с. xiii). Якщо я правильно підрахував, у третьому виданні у всьому Новому Завіті налічується 121 (9 %) варіантів категорії «А», 468 (35 %) — категорії «Б», 603 (45 %) — категорії «С» та 141 (11 %) — категорії «D». Імовірність того, що варіація відповідає певній літері, здається досить рівномірною серед книг, за винятком того, що в «Одкровенні» 71 із 92 перелічених варіацій належать до категорії «С».

Питання: Які рукописи загалом є найнадійнішими?

Відповідь: Усі рукописи містять в основному ті самі слова, з різницею лише у 3% (близько 3 928 слів). Однак деякі християнські вчені активно дискутують щодо цих 3% відмінностей, висловлюючи переважно три різні погляди.

Александрійські рукописи є найдавнішими, і деякі вважають їх найнадійнішими (за винятком Євангелія від Івана7:53-8:11 ). Аланд та ін., перекладачі NIV, а також більшість сучасних вчених дотримуються цієї точки зору. Церковний письменник на ім’я Оріген (225–254 рр. н. е.) ретельно вивчав багато біблійних текстів, яких ми сьогодні не маємо, і його праця, безсумнівно, вплинула на александрійську групу рукописів. Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) був ще більш раннім автором, який широко цитував александрійську групу рукописів.

Ранні рукописи александрійської групи — це p45 у «Діяннях», p46, p66, p75, частина Сахідського рукопису, а також два ранні рукописи — Синайський і Ватиканський, написані на дорогому пергаменті (шкірі оленя). Ці два рукописи могли бути «офіційними копіями», які Костянтин наказав написати одразу після легалізації християнства, або ж вони могли бути відбракованими. Вони датуються приблизно 325–350 роками н. е. Двома ранніми авторами, які використовували цей текст, є Климент Олександрійський та, частково, Оріген. Згідно з книгою «Текст Нового Завіту» (The Text of the New Testament), с. 216, «більшість вчених відмовилися від оптимістичної думки Горта про те, що кодекс Ватикану (B) містить оригінальний текст, майже незмінний, за винятком поодиноких помилок».

Пізнішими александрійськими рукописами є «Ефраемі Рескриптус», L, T, «Євангелія Фріра» (у Луки 1:1–8:12 та Івана), X, Z, «Дельта» у Марка, Xi, Psi, 33, 81, 104, 326, 579, 892, 1241 та бохайрський коптський. «Александрінус» та «Ефраемі Рескриптус» є александрійськими у всьому, крім Євангелій. Щодо книги Діянь у пізньоалександрійському стилі, ми маємо p50 (284–305 рр. н. е.).

Щодо листів Павла, ми маємо H, I, 1739.

Щодо інших листів, ми маємо p20, p23, 1739.

Для «Одкровення» ми маємо 1006, 1611, 1854, 2053, 2344.

Цей перелік наведено згідно з книгою «Текст Нового Завіту», с. 216.

Візантійські рукописи є найчисленнішими, і, на думку деяких, найдостовірнішими. На Сході рукописи, що створювалися, поступово «уніфікувалися», і налічується від 1 761 до 2 209 окремих рукописів Візантійського лекціонарію. Вони датуються періодом приблизно від 850 до 1576 років н. е. Ця точка зору набуває все більшої підтримки серед вчених, оскільки рукописи, як правило, узгоджуються з цитатами Іоанна Златоуста, що простежує цю традицію аж до 392–407 років н. е. Порівняння: Щодо значних змін: між александрійською та візантійською родинами рукописів є щонайменше 54 зміни слів, а 577 слів відсутні в александрійських рукописах і присутні у візантійських. Це становить приблизно 0,5% (631 слово). Іншими словами, 20% усіх варіацій тексту зумовлені відмінностями між александрійською та візантійською традиціями.

«Textus Receptus» (TR), який також називають «Прийнятим текстом», деякі вважають найнадійнішим. Він є основною базою для католицької Біблії та Біблії короля Якова (KJV). На Заході рукописи, що створювалися, ставали дедалі більш стандартизованими. Цей латинський стандарт називається «Textus Receptus». Версія короля Якова (King James Version) слідує за Textus Receptus, за винятком того, що до неї додано 1 Івана 5:7-8. Джей П. Грін-старший у своїй паралельній Біблії з грецької та івриту на англійську мову переважно використовує Textus Receptus.

У різних уривках можна знайти переваги кожної з трьох точок зору. Було б чудово знайти «єдину лінію», яка містила б усі правильні читання, але, можливо, правда полягає в тому, що всі лінії містять кілька неправильних читань.

Божевільна точка зору, якої сьогодні дотримуються деякі люди, полягає в тому, що «натхненне Боже слово» — це не значення, яке передають слова, і не грецький та іврит, а саме англійські слова у Версії короля Якова. Усі інші версії позначаються як «версії Нової ери». Дехто називає це поглядом «Тільки короля Якова», а таких людей — «тількиїтами». Однак слід пам’ятати, що не кожен вчений, який вважає версію короля Якова найточнішим англійським перекладом, обов’язково дотримується цього божевільного погляду.

1 Івана 5:7-8 було додано до версії короля Якова, оскільки цей уривок містився у третьому виданні грецького Нового Завіту Еразма. Еразм опустив його у своїх перших двох виданнях, хоча Католицька Церква хотіла, щоб його включили, оскільки він не збирався вносити його, доки йому не покажуть хоча б один грецький рукопис, у якому він був би. Він включив його до третього видання, оскільки йому показали грецький рукопис. Він не знав, що цей рукопис був написаний лише за рік до того. Він включив його, починаючи з третього видання.

Однак, перш ніж вирішити присвятити все своє життя вивченню цих 3%-вих відмінностей, згадайте 2 Тимофія 2:14 та 1 Тимофія 6:4, де Павло наказує Тимофію уникати суперечок про слова.

Чому існують ці відмінності? Ключовою причиною є те, що грецькі переписувачі, ймовірно, вважали, що точне копіювання кожного слова не було їхнім головним завданням. Їхньою головною метою було якомога точніше й чіткіше передати Божий задум. Дехто робив це шляхом дослівного копіювання, інші — виправляючи орфографію та граматику, вдосконалюючи формулювання та уточнюючи зміст, а ще дехто — перефразовуючи.

Питання: Які найдавніші біблійні тексти належать до александрійської групи рукописів?

В: Найдавніші александрійські рукописи — це «Ватиканус» (325–350 рр. н. е.), «Синайський» (340–350 рр. н. е.), p20 (III століття), p23 «Урбана» (III століття), p45 + p46 (= «Честер Бітті I» та «Честер Бітті II»), p47, p50 (284–305 рр. н. е.), p52, p66 (125–175 рр. н. е.) (= «Бодмер II»), «Ефраемі Рескриптус» (400–500 рр. н. е.). Спірним залишається питання, чи є p4, p8 та p13 частиною цієї групи. p75 (початок III століття) називають протоалександрійським. P.Antinoopolis 2.54 містить Матвія 6:10–12, а p104 — Матвія 21:34–37, 43, 45(?). Існує також низка коптських та ефіопських рукописів, перекладених з александрійських рукописів. Самі коптські рукописи поділяються на бохайрські, сахідські, фаюмські, середньоєгипетські та інші. У праці Метцгера «Текстуальний коментар до Нового Завіту» (с. 15) зазначено, що сахідський коптський текст лише частково належить до александрійського. У книзі «Походження Біблії» (The Origin of the Bible), на сторінці 302, зазначено, що сахідський варіант, ймовірно, був вперше записаний близько 200 року н. е. Зверніть увагу, що рукопис «Александрінус» (Alexandrinus), назва якого начебто вказує на його александрійське походження, насправді вважається візантійським текстом у Євангеліях.

Серед ранньохристиянських авторів Климент Олександрійський та Оріген (частково) цитують александрійські тексти.

Питання: Які є основні візантійські тексти?

Відповідь: До них належать рукопис «Александрінус» у Євангеліях, Євангелія Фріра (Матвія та Луки8:13-24:53 ) та Візантійський лекціонарій. Готицький переклад « » є візантійським. Найдавнішим основним джерелом візантійського тексту є проповіді Іоанна Златоуста (392–407 рр. н. е.), який широко цитував Святе Письмо.

Питання: У чому полягають деякі відмінності між александрійською та візантійською родинами рукописів?

Відповідь: У Старому Завіті Ватиканус та Александрінус не містять Вихід 28:23–28. У Синайському рукописі Книга Виходу не збереглася. Ці вірші присутні у Комплутенській Септуагінті, а також у єврейському масоретському тексті. Сувій Мертвого моря 4Q22 (=4QPaleoExodus^m) містить фрагменти 28:22–24, 26–28, 30–43. Див. «Версія Септуагінти: грецька та англійська» сера Ланселота К. Л. Брентона, с. 1131–1132 для отримання додаткової інформації.

Що стосується Нового Завіту, то александрійські рукописи містять щонайменше на 33 вірші менше, ніж візантійська група, що становить 577 слів менше. Також є щонайменше 54 зміни слів. Якби хтось був упевнений, що найдавніші александрійські рукописи є цілком правильними, то такі вірші не були б у Біблії: Мт 12:47; 17:21; 18:11; 23:14; Мк 9:44, 46; 11:26; 15:28; 16:9-20; Лк 23:24; Ів 5:4; Ів 7:53-8:11. У рукописах «Бодмер 14», «Бодмер 15» та «Ватиканус» відсутній уривок з Євангелія від Луки «23:17 », тоді як у «Синайському» він є.

Сучасність не стала свідком появи перших дослідників варіацій біблійних рукописів. Незвичайний християнин з Олександрії на ім’я Оріген, судячи з усього, був першим, хто дуже систематично вивчав різні рукописи та визначав, який з них, найімовірніше, є оригінальним текстом. Оріген мав у своєму розпорядженні велику кількість рукописів, які сьогодні втрачені для нас, і вважається, що на всі олександрійські рукописи вплинула його праця. (Сьогодні християни дискутують над тим, чи є його вплив позитивним чи негативним явищем.) Ось невеликий перелік відмінностей у рукописах, де александрійські рукописи загалом містять однаковий текст, а візантійські — інший.

Мт18:11 («Бо Син Людський прийшов, щоб спасти загублених») відсутні в Синайському, Ватиканському, сахідському коптському, бохайрському коптському, Орігені (225–254 рр. н. е.), Євсевії та Єронімі. Ці 9 слів містяться у Візантійському лекціонарії, сирійських, вірменських текстах, «Діатессароні» (бл. 172 р. н. е.) та у творах Златоуста (392–407 рр. н. е.).

У Марка10:34 у Синайському, Ватиканському, «Ефраїмському рескрипту», «Беза Кембриджському», сахідському коптському та бохайрському коптському текстах є «через три дні». У Олександрійському, Візантійському лекціонарії, готському, вірменському, ефіопському, грузинському текстах та у Орігена (225–254 рр. н. е.) сказано: «На третій день».

Мк11:26 «Але якщо ви не прощаєте, то й Отець ваш Небесний не простить ваших провин» відсутнє в Синайському, Олександрійському, бохайрському коптському та сахідському коптському рукописах. (17 слів)

Мк 16:9–20 У наведених нижче джерелах відсутнє довше закінчення.

бл. 360 р. н. е. «Питання до Маріана I» Євсевія

193–217/220 р. н. е. Климент Олександрійський

225–254 рр. н. е. Оріген

407 р. н. е. Єронім, Послання 120

Щонайменше 6 інших стародавніх рукописів

Сирійська

900–1000 рр. н. е. Це міститься у вірменському рукописі, але там зазначено, що це було додано Арістіоном, про якого згадує Папій

325–350 рр. н. е. Ватиканський: там є пробіл. У Ватиканському рукописі пробіли є лише між деякими книгами, такими як Малахія та Матвія.

340–350 рр. н. е. У Синайського рукопису там також є пробіл, але він має пробіли між майже всіма книгами.

Наступні рукописи містять довше закінчення

182–188 рр. н. е. Іриней, «Проти єресей», 3:11

110–155 рр. н. е. (учень Полікарпа, учня Івана)

бл. 172 р. н. е. «Діатесарон» Татіана

200 р. н. е. Тертуліан, «Трактат про душу»

Щонайменше 38 стародавніх біблійних текстів

120–150 р. н. е. «Дідахе»

приблизно з 700 р. н. е. Сімейство візантійських текстів

V століття Євангелія Фріра

400–600 рр. н. е. Рукопис «Кодекс Беза»

Пізніші александрійські рукописи також містять його.

бл. 450 р. н. е. «Александрінус»

400–500 рр. н. е. Рукопис «Ефраемі Рескриптус»

3–4 століття, бохайрський коптський

3–4 століття, сахідський коптський

Ів. 5:4 («Бо час від часу ангел спускався до водойми і порушував воду. Як тільки її розворушували, перший, хто входив у купальню, зцілювався від своєї недуги».) відсутні в p66 (150–200 рр. н. е.), p75, Синайському, Ватиканському, сахідському коптському, бохайрському коптському, а також в оригінальних примірниках «Ефраемі Рескриптус», «Александринуса» та «Діатессарону». Цього немає у творах церковного письменника Нонна (431 р. н. е.). Найдавнішими копіями, що містять ці 29 слів, є вірменська та грузинська версії (обидві — V століття), а також пізніші виправлення до «Александрінуса», «Ефраемі Рескриптуса» та «Євангелій Фріра». Проте ранні церковні письменники Тертуліан (198–220 рр. н. е.), Амброзій Міланський (370–390 рр. н. е.), Дідім, Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) та Кирило згадують про це у своїх переказах.

Ів.7:53-8:11 називається «перикопою про перелюбницю». У Синайському, Ватиканському, p56, p75, сахідському коптському та готському рукописах її немає. У «Діатессароні» (бл. 172 р. н. е.), у Климента Римського (96–98 рр. н. е.), Тертуліана (192–220 рр. н. е.), Орігена « » (225–254 рр. н. е.) та Златоуста цей уривок також відсутній. У решті основних рукописів він присутній. Аланд та ін. зазначають, що «Александрінус» та «Ефраемі Рескриптус», судячи з усього, не містять цього уривка, хоча їхній пошкоджений стан робить це твердження непевним. Аланд та ін. оцінюють відсутність цього уривка в оригінальному рукописі як «практично певну», що узгоджується з Олександрійською родиною рукописів, яка, за винятком бохайрського коптського, не містить його. Отже, якщо покладатися на александрійську групу рукописів, то слід це робити, усвідомлюючи, що в цій групі відсутній весь цей уривок. Звичайно, хоча візантійська група містить цей уривок, у Іоанна Златоуста його немає. (Перикопа про перелюбницю та закінчення Євангелія від Марка є двома найбільшими нетривіальними варіаціями в рукописах Нового Завіту.)

Ів. 10:34 «закон» є в Бодмері II (125–175 рр. н. е.), Бодмері 14, 15 (початок III століття), Синайському, Ватиканському, Олександрійському, Візантійському лекціонарії, сахідському коптському, бохайрському коптському, готському, вірменському, Афанасії (326–373 рр. н. е.). У папірусі Честера Бітті 200 р. н. е., Синайському (виправленому), Кембриджському, у Тертуліана (197–220 рр. н. е.) та Іларія Пуатьєського (355–367/368 рр. н. е.) сказано: «ваш закон».

Еф 1:1 Слова «в Ефесі» відсутні в Честер-Бетті II (200 р. н. е.), оригінальному Ватиканікусі, оригінальному Синайському рукописі, а також у працях ранньохристиянських авторів Тертуліана (198–220 рр. н. е.) та Орігена (225–254 рр. н. е.). Пізніше коректор додав ці слова до Синайського та Ватиканського рукописів. Ці слова також містяться в Олександрійському рукописі, а також у Візантійському лекціонарії та у творах Іоанна Златоуста (392–407 рр. н. е.).

1 Кор.11:24 : «зламаний за вас» — на відміну від «зламаний» — відсутнє у рукописі Честера Бітті II (200 р. н. е.), Ватиканусі, Синайському, Ефраемі Рескриптусі (оригінал), Олександрійському та у творах Атанасія (326–373 рр. н. е.). Слово «зламаний» присутнє як пізніша поправка у Синайському, Ефраїмському рескрипту (3-й коректор), Готичному, Візантійському лекціонарії та у Іоанна Златоуста (392–407 рр. н. е.).

Розбіжність спостерігається у Мк 1:2, де Візантійський лекціонарій та вірменський рукопис, а також Александрійський, сирійський, бохайрський коптський, ефіопський, Іриней та інші рукописи вказують: «У пророків». «В Ісаї» згадується в більшості інших рукописів, включаючи «Синайський», «Ватиканський», сахідський коптський, готський, «Безае Кантерберійський» тощо.

Проте в обох родинах рукописів — александрійській та візантійській — відсутні 1 Івана 5:7–8. Найдавніший збережений грецький рукопис, що містить цей уривок, був написаний лише в X столітті, хоча єретик Присцилліан (380 р. н. е.) вже чув про нього.

Питання: Чому люди приділяють менше значення «західним текстам»?

Відповідь: «Західний текст» — це термін, що позначає рукописи, переважно європейські, які не належать до александрійської чи візантійської сімей. Дехто ставить під сумнів доцільність використання терміна «західний текст», оскільки ці рукописи не мають між собою значної «спорідненості», за винятком того, що в разі розбіжностей між александрійським і візантійським текстами в них, як правило, наводяться обидва варіанти читання. Згідно з книгою Брюса Мецгера « : Textual Commentary on the Greek New Testament» (с. 6), проблеми із західним текстом найгостріше проявляються в Діяннях апостолів, де західний текст на 10 % довший.

Питання: Що ми знаємо про цитати з Нового Завіту у Климента Олександрійського?

Відповідь: Климент досконало володів Святим Письмом, яке він широко використовував. Однак його найбільший твір, «Стромати», згідно з «Ante-Nicene Fathers», т. 2, с. 168, ймовірно, був вперше опублікований у 194 р. н. е. і завершений до того, як Климент покинув Олександрію у 202 р. н. е. Остання дата, згадана в ньому, — 192 р. н. е. На сторінці 169 сказано: «Цитати Климента зі Святого Письма взяті з Септуагінти, часто неточно з пам’яті, іноді з тексту, відмінного від того, що ми маємо, часто з вербальними адаптаціями; і нерідко різні тексти змішуються між собою». Отже, при оцінці варіантів рукописів Нового Завіту цитатам Климента слід надавати меншу вагу, ніж іншим рукописам.

Питання: Які виправлення містяться в рукописі p46?

Відповідь: Ймовірно, його копіював не професійний переписувач, а пізніше одна або дві особи виправили його. Ось кілька прикладів простих помилок у написанні літер із 1-го Послання до Коринтян, розділи 13–16, які не враховані в попередніх переліках.

1 Кор. 13:5: після слова «to» було додано «mu».

1 Кор.13:12 : слово «prosopon» було змінено на «prosupon» шляхом додавання літери «u» (омега) над лінією.

1 Кор. 14:9 «auloumenon» замінено на «laloumenon» шляхом викреслення «au» та додавання «la» над лінією.

1 Кор. 14:9 — після слова «tuchoi» додано «genu».

1 Кор.14:20 : слово «tai» змінено на «tais» шляхом додавання літери «s» над лінією.

1 Кор. 15:2 над словом «katecheiv» поставлені крапки, що означає, що коректор вважав, що це слово слід викреслити.

1 Кор.15:17 : estai замінено на easte

1 Кор15:24 : коректор перекреслив букву «i», хоча мав перекреслити букву «a»

1 Кор. 15:34 «amartanute» замінено на «amartanete»

1 Кор. 16:1 ei to eis

1 Кор. 16:7 pardu to parodu

Порівнюючи рукописи на наявність істотних варіантів, я використовував оригінальне читання (на противагу пізнішим виправленням) у всіх рукописах.

Питання: Що ми знаємо про рукопис «Ватиканус»?

Відповідь: «Ватиканус» (325–350 рр. н. е.) — найдавніший із збережених рукописів Олександрійської групи. Його часто скорочують як «B» або називають унціальним 03. Він датується 325–350 рр. н. е. згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 253, та приблизно 325–350 рр. н. е. згідно з «Загальним вступом до Біблії» (A General Introduction to the Bible), с. 393.

Що збереглося: у Ватиканусі збереглися лише вірші 46:29–50:26 з Книги Буття, а також решта Старого Завіту, за винятком 2 Царів 2:5–7 та 1–13, а також Псалма 105:27–137:6. Відсутня частина в Псалмах була додана в XV столітті. Як і в Синайському рукописі, Послання до Євреїв йде після 2-го Послання до Солунян.

У Ватиканусі, як і в більшості грецьких Біблій, містяться деякі апокрифічні книги. Ватиканус не містить 1–4 Макавеїв та Молитви Манасії.

Новий Завіт повністю зберегся аж до Послання до Євреїв 9:15. Після цього деякі аркуші були втрачені. Відсутні 1 і 2 Послання до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Філемона та Одкровення. Аланд посилається на Ватиканус у Посланні Якова, а «Новий міжнародний грецький коментар до Нового Завіту» щодо Послання Якова (с. 60) зазначає, що Ватиканус містить повну версію Послання Якова.

Зовнішній вигляд: Рукопис написано коричневим чорнилом на дорогому пергаменті, кожен аркуш має розмір 27–28 сантиметрів у квадраті. На кожній сторінці було три колонки, а в кожній колонці — 40–44 рядки. Сьогодні він зберігається у Ватикані, в центрі Рима.

Порядок книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону, Йошуа, Суддів, Рут, 1–2 Самуїла, 1–2 Царів, 1–2 Хронік, 1 Ездра, 2 Ездра (=Ездра-Неємія)

Псалтир (з Псалмом 151), Притчі, Еклезіаст, Пісня пісень, Йов, Мудрість Соломона, Еклезіастик (=Сирах, =Мудрість Сираха), Естер, Юдіт, Товіт, Осія, Амос, Міхей, Йоіл, Овадія, Йона, Наум, Авакум, Софонія, Агай, Захарія, Малахія, Ісая, Єремія, Барух, Плач Єремії, Послання Єремії, Єзекіїль, Даниїл (з Молитвою Азарії та Піснею трьох юнаків, Сусанною та Белом і драконом). Див. «Шлях від текстів до перекладів», с. 50, для отримання додаткової інформації.

Порядок книг Нового Завіту: Матвія, Марка, Луки, Івана, Діяння, Якова, 1-го Петра, 2-го Петра, 1-го Івана, 2-го Івана, 3-го Івана, Юди, Римлян, 1-го Коринтян, 2-го Коринтян, Галатів, Ефесян, Філіп’ян, Колосян, 1-го Солунян, 2-го Солунян, Євреїв, (далі йдуть книги, яких немає, але їхній передбачуваний порядок такий) 1 Тимофія, 2 Тимофія, Тита, Філемона, Об’явлення. Див. «Шлях від текстів до перекладів», с. 60, для отримання додаткової інформації.

Писарі та коректори: Один писар написав Старий Завіт, а інший — Новий Завіт. Було двоє коректорів. Один виправив рукопис приблизно у 350 році н. е., незабаром після його написання. Інший коректор жив у X або XI столітті. Цікавим фактом є те, що один з коректорів вніс зміну в Послання до Євреїв 1:3. Пізніший коректор повернув текст до попереднього варіанту і написав на полях: «Дурень і негідник, чи не можеш ти залишити старий текст у спокої й не змінювати його!» Виявляється, що оригінальний варіант був неправильним.

Особливості Ватикануса: загалом він слідує за іншими рукописами александрійської групи. У ньому відсутні Івана7:53-8:11 , Луки 22:43-44 та Луки 23:34. Як і Синайський, він має порожнє місце для довшого закінчення Євангелія від Марка. Ватиканус містить весь Послання до Римлян (за винятком16:24 ) у тому ж порядку, що й сучасні Біблії. Жоден стародавній рукопис, крім Ватикануса, не опускав 1 Петра 5:3 (9 слів).

Ів.16:28 : «від/з Отця» є у Ватикані. Багато інших рукописів містять «вийшов від Отця», зокрема p5 (200–250 рр. н. е.), p22, Синайський, Олександрійський, Ефраїмський рескриптус, Візантійський лекціонарій, Діатессарон (бл. 172 р. н. е.).

До речі, існує рукопис Євангелій під назвою «Кодекс Ватиканус 354 (S)». Однак це зовсім інший рукопис, датований 949 роком н. е., у назві якого просто випадково також міститься слово «Ватиканус».

Питання: Що ми знаємо про рукопис «Синайський»?

Відповідь: «Синайський» (340–350 рр. н. е.) — це другий за віком існуючий представник Олександрійської групи рукописів. Його часто скорочують як «Алеф» або називають унціальним 01. Згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), стор. 253, він датується 340 роком н. е., а згідно з «Загальним вступом до Біблії» (A General Introduction to the Bible), стор. 393, — приблизно 340 роком н. е. Його можна переглянути в Інтернеті за адресою www.codexsinaiticus.org/en/.

Що збереглося: У ньому збереглася половина Старого Завіту Септуагінти. Зокрема, це Буття 23:19–24:46 (з пропусками); Числа 5:26–7:20 (з пропусками), 1 Хроніки 9:27–19:17, книги Езри та Неємії як одна книга, починаючи з Езри 9:6, Естер, Ісаї, Єремії та Плачу до 2:22, від Йоіла до Малахії, Псалмів, Притч, Еклезіаста, Пісні Соломона та Йова.

В Синайському рукописі містяться апокрифи: зокрема, Книга Товіта, Книга Юдити, 1-а та 4-а книги Макавеїв, Книга Мудрості та Книга Сираха.

Новий Завіт збережений повністю, за винятком того, що переписувачі не включили Євангеліє від Івана (7:53-8:11 ), а на місці Марка 16:9–20 є пробіл. Синайський рукопис містить весь Послання до Римлян (за винятком16:24 ) у тому ж порядку, що й сучасні Біблії. Порядок книг Нового Завіту такий: Чотири Євангелія, Послання Павла, Послання до Євреїв, Діяння Апостолів, Католицькі Послання, Одкровення, Послання Варнави та «Пастир Герми», згідно з книгою Метцгера «Рукописи грецької Біблії», с. 76.

У «Синайському» містяться ще дві книги: Послання Варнави та частина «Пастиря Герми».

Зовнішній вигляд: Спочатку рукопис налічував щонайменше 730 аркушів. Сьогодні збереглося 390 аркушів та фрагменти ще 3 аркушів. (Один аркуш — це дві сторінки.) На кожній сторінці — чотири колонки, у кожній колонці — 48 рядків. Рукопис написано на дорогому пергаменті. Між словами не було пробілів, а розділових знаків майже не було. Цитати зі Старого Завіту позначені як цитати. Сьогодні рукопис зберігається в Лондоні, Велика Британія.

Порядок книг Старого Завіту: «Буття» (книги «Вихід» та «Левіт» втрачені), «Числа» (відсутні книги від «Повторення Закону» до «2 Царів»), 1–2 «Хроніки», 1 Ездра, 2 Ездра (=Ездра-Неємія), Естер, Товіт, Юдіт, 1, 4 Макавеїв, Ісая, Єремія, Плач Єремії, (втрачені: Єзекіїль, Даниїл, Осія, Амос та Міхей), Йоіл, Овадія, Йона, Наум, Авакум, Софонія, Аггей, Захарія, Малахія, Псалтир (включно з 151-м), Притчі, Еклезіаст, Пісня пісень, Мудрість Соломона, Еклезіастик (=Сирах, =Мудрість Сираха), Йов.

Порядок книг Нового Завіту: Матвія, Марка, Луки, Івана, Послання до Римлян, 1-е Послання до Коринтян, 2-е Послання до Коринтян, Послання до Галатів, Послання до Ефесян, Послання до Філіп’ян, Послання до Колосян, 1-е до Солунян, 2-е до Солунян, Послання до Євреїв, 1-е до Тимофія, 2-е до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Філемона, Дії Апостолів, Послання Якова, 1-е Послання Петра, 2-е Послання Петра, 1-е Послання Івана, 2-е Послання Івана, 3-е Послання Івана, Послання Юди, Одкровення, Послання Варнави, «Пастир Герми».

Писарі та коректори: «Синайський» переписали троє писарів. Писар А, який переписав більшість історичних і поетичних книг Старого Завіту, майже весь Новий Завіт та Послання Варнави, писав без помилок краще, ніж Б, але далеко не так добре, як Д. Б переписав книги пророків та «Пастиря Гермаса» і писав з помилками. D мав майже бездоганну орфографію. Він переписав книги Товіта та Юдити, першу половину 4-ї книги Макавеїв та перші 2/3 Псалмів. Він, очевидно, переписав 6 сторінок Нового Завіту.

Особливості Синайського рукопису: За даними Германа Хоскіра, у Євангеліях налічується така кількість місць, де Синайський рукопис відрізняється від Textus Receptus: у Матвія — понад 656, у Марка — понад 567, у Луки — понад 791, у Івана — понад 1022, що загалом становить понад 3036 місць розбіжностей у Євангеліях.

«Синайський» рукопис відрізняється своїми кінцівками Євангелій. Як і «Ватиканський», «Синайський» має порожнє місце на місці довшого закінчення Євангелія від Марка. Отже, вони знали про існування довшого закінчення, але вирішили його не переписувати.

Крім того, ультрафіолетові лампи показали, що переписувач завершив Євангеліє від Івана на 21:24, наніс дві декоративні лінії (так звані «короні») і написав, що воно завершене. Потім пергамент промили, щоб видалити ці лінії та останнє речення, і той самий переписувач дописав 25-й вірш, додав «короніс» та написав, що твір завершено. Це згідно з книгою «Текст Нового Завіту» (The Text of the New Testament), с. 45–46, написаною Брюсом Метцгером у 1968 році. Отже, ми вважаємо, що синайська версія Євангелія від Івана закінчується на21:25 , оскільки її написав той самий переписувач.

За даними Д. А. Уейта, у порівнянні з «Текстусом Рецептусом» у Євангеліях було змінено 8972 слова. 3 455 слів було пропущено, 839 — додано, 1 114 — замінено, 2 299 — переставлено, а 1 265 — змінено. У ньому більше змін, ніж у Ватиканусі. Звісно, Вайт не може довести, що якісь слова були додані чи пропущені, а лише те, що вони були включені або відсутні.

Лк.11:23 «розсіює мене» є в оригінальному «Синайському», бохайрському коптському та «Ефраїмському рескриптусі». У всіх інших основних рукописах є «розсіює».

Ів.1:34 Слово «обраний» є в p5 (198–220 рр. н. е.), оригінальному «Синайському», сахідському коптському та кількох інших рукописах. Слово «син» міститься у виправленому Синайському рукописі, «Александринусі», « », «Ватиканусі», «Кантерберійському», у Візантійському лекціонарії, у бохайрській коптській версії, у вірменській версії, у творах Орігена (225–254 рр. н. е.) та Іоанна Златоуста (392–407 рр. н. е.).

Питання: Що ми знаємо про рукопис «Александрінус»?

Відповідь: «Александрійський» (бл. 450 р. н. е.) є дещо пізнішим за «Ватиканський» та «Синайський». Його часто позначають літерою «А» або називають «Унціальним 02». Згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (с. 253), він датується бл. 425 р. н. е., а згідно з «Загальним вступом до Біблії» (с. 393) — бл. 450 р. н. е.

Що збереглося: У ньому збереглася вся книга «Буття», за винятком уривків Буття 14:14–17; 15:1–5, 16–19; 16:6–9, які є пошкодженими. Дванадцять малих пророків розміщені безпосередньо перед Ісаєю. Він містить решту Старого Завіту, за винятком 1 Самуїла 12:17–14:9 та Псалмів 49:20–79:11.

У Новому Завіті «Александринус» зберіг від Матвія 25:7 до кінця, Євангелія від Марка, Луки та Івана (за винятком6:50-8:52 ), Послання до Римлян (за винятком16:24 ), 1-е та 2-е Послання до Коринтян (за винятком4:13 –12:6), решту Нового Завіту, 1-е та 2-е Послання Климента до 12:4. «Псалми Соломона» зазначені у змісті, але втрачені.

«Александрінус» містить весь Послання до Римлян (за винятком16:24 ) у такому порядку: 1:1–14:23;16:25 –27; 15:1–16:23;16:25 –27 («Екзегетичний коментар Вікліфа: Послання до Римлян 1–8», с. 6). Він містить16:25 –27 двічі. Він містить весь Послання Якова.

В «Александрині» містяться апокрифи: доповнення до книг Даниїла, Товіта, Юдити, 1 Ездри, 1–4 Макавеїв, Сираха.

Іншими книгами, написаними наприкінці рукопису, були «Псалми Соломона» та 1 і 2 Климента, причому деякі частини 2 Климента відсутні.

Зовнішній вигляд: Розміри аркушів становлять 32,1 см на 26,4 см. Текст написано дорогою пергаменною папером коричневими чорнилами. На кожній сторінці — дві колонки, у кожній — 46–52 рядки. Між словами немає пробілів, наводяться цитати зі Старого Завіту. Текст написано великими квадратними уніціальними літерами без розділових знаків. Наразі рукопис зберігається в Лондоні, Велика Британія.

Порядок книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону, Йошуа, Суддів, Рут, 1–2 Самуїла, 1–2 Царів, 1–2 Хронік, Осія, Амос, Міхей, Йоіл, Овадія, Йона, Наум, Авакум, Софонія, Аггей, Захарія, Малахія, Ісая, Єремія, Барух, Плач Єремії, Послання Єремії, Єзекіїль, Даниїл (з Молитвою Азарії та Піснею трьох юнаків, історією про Сусанну та історією про Бела і дракона)

Порядок книг Нового Завіту: Матвія (дещо відсутнє), Марка, Луки, Івана (дещо відсутнє), Діяння, Якова, 1-го Петра, 2-го Петра, 1-го Івана, 2-го Івана, 3-го Івана, Юди, Римлян, 1-го Коринтян, 2-го Коринтян (дещо відсутнє), Галатів, Ефесян, Філіп’ян, Колосян, 1-й до Солунян, 2-й до Солунян, Послання до Євреїв, 1-й до Тимофія, 2-й до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Філемона, Одкровення, 1-й Климент (деякі уривки відсутні), 2-й Климент (деякі уривки відсутні), Псалми Соломона (лише зміст). Див. «Шлях від текстів до перекладів», с. 60, для отримання додаткової інформації.

Писарі та коректори: Цей рукопис писали від двох до п’яти писарів, і в ньому було зроблено численні виправлення як самим писарем, який спочатку записав слова, так і іншими особами. Виправлена версія дуже схожа на «Textus Receptus».

Особливості «Александрінуса»: Дехто вважає, що це александрійський рукопис із візантійським впливом. Інші вважають, що він представляє третю, західну, групу, яка є поєднанням александрійського та візантійського текстів. У ньому відсутні Луки 22:43 і далі, а також Івана7:53-8:11 .

У 2 Тим2:22 «Александринус» містить слово «люблячий», тоді як інші рукописи мають «покликаний».

Фм 12: у «Александрину» та виправленому «Синайському» майже як єдині вказано «кого я відправив назад до ваших», на відміну від інших рукописів, де сказано «кого я відправив назад до вас» або щось подібне.

Фм 25: У Олександрійському рукописі наприкінці немає слова «амінь». У Синайському рукописі, Візантійському лекціонарії та рукописі p87 (бл. 125 р. н. е.) наприкінці є слово «амінь».

Питання: Що ми знаємо про рукопис «Ефраемі Рескриптус» [C]?

Відповідь: «Ефраемі Рескриптус» (400–500 рр. н. е., або 400–450 рр. н. е., або бл. 345 р. н. е.) не вважається ані раннім, ані пізнім рукописом. Його часто позначають літерою «C» або називають унціальним 04.

Він був написаний у V столітті (400–500 рр. н. е.) згідно з Аландом та ін., або 400–450 рр. н. е., як вказується на різних веб-сайтах. Згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (с. 253) та «Загальним вступом до Біблії» (с. 393), він був написаний близько 345 р. н. е.

Що збереглося: У ньому збереглися Якова 1:1–4:2, а також Євангелія, Дії Апостолів, листи та Одкровення. «Ефраїм Рескриптус» містить весь Послання до Римлян (за винятком «16:24 ») у тому ж порядку, що й сучасні Біблії. Ймовірно, він містив весь Новий Завіт, і збереглася принаймні частина кожної книги Нового Завіту, за винятком 2-го Послання до Солунян та 2-го Послання Івана. Значна частина Старого Завіту втрачена. Збереглися лише повністю або частково книги Іова, Притчі, Еклезіаста та Пісня пісень.

Що стосується апокрифічних книг, то збереглися принаймні частини книг «Еклезіастик» та «Мудрість Соломона».

Особливості «Ефраемі Рескриптус»: у книзі «Одкровення» в ньому вказано число 616 замість 666. У «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 253) зазначено, що цей рукопис є «сукупністю всіх основних типів, але часто збігається з візантійським». У «Загальному вступі до Біблії» (с. 394) також зазначається, що це сукупність різних типів, але він часто збігається з візантійською групою. «Neron Caesar» дорівнював би 666 лише в тому випадку, якщо замінити літеру C на Q. Однак «Nero Caesar» дає число 616. Іриней згадує про заміну числа 666 на 616 як про оманливу єресь у праці «Проти єресей», книга 5, розділ 30.3, с. 559.

Питання: Що ми знаємо про рукопис «Безае Кантабрігенсіс» (D)?

Відповідь: На відміну від «Ватикануса», «Синайського», «Олександрійського», латинської Вульгати та сучасних Біблій, у рукописі «Безае Кантерберійського» Євангелія розташовані в іншому порядку.

Порядок книг Нового Завіту: У рукописі «Безае» збереглися лише такі книги в порядку: Матвія, Івана, Луки, Марка, Діяння апостолів та 3-го Івана.

Питання: Що ми знаємо про «Євангелія Фріра» (W)?

Відповідь: Євангелія Фріра також називають «Кодексом Вашингтоніанусом». Вони датуються IV або початком V століття (300–450 рр. н. е.) або IV–V століттями (Аланд та ін.).

Що збереглося: Старий Завіт втрачено, за винятком частин книги Повторення Закону, книги Йошуа та Псалмів. У Новому Завіті збереглися чотири Євангелія, 1-й і 2-й Послання до Коринтян, Послання до Галатів, Ефесян, Філіп’ян, Колосян, 1-й і 2-й Послання до Солунян, 1-й і 2-й Послання до Тимофія, Послання до Тита, до Філемона та Послання до Євреїв. (Послання до Римлян — єдине з листів Павла, яке тут не збереглося.)

Порядок книг Нового Завіту: Євангелія йдуть у такому порядку: від Матвія, від Івана, від Луки та від Марка. Євангеліє від Марка має довший кінець.

Особливості Євангелій за версією Фріра: Після Марка16:14 наводиться: «І вони виправдовувалися, кажучи: “Цей вік беззаконня та невіри перебуває під владою сатани, який не дозволяє істині та силі Божій взяти гору над нечистими речами духів. Тому відкрий свою праведність зараз» — так вони говорили про Христа. І Христос відповів їм: «Термін років влади сатани виповнився, але наближаються інші страшні речі. І за тих, хто згрішив, Я був виданий на смерть, щоб вони могли повернутися до нетлінної слави праведності, яка є на небі»» (Загальне введення до Біблії, с. 400)

Питання: У чому полягають особливості трьох коптських сімей перекладів Нового Завіту?

Відповідь: Три основні коптські групи — це сахідська, бохайрська та фаюмська, і вони, майже напевно, були перекладені з рукописів александрійської групи. У Аланда не наведено жодних особливих перекладів. Різні коптські групи не завжди узгоджуються між собою. Наприклад,

Мт12:47 : Включено вірш 47: «Хтось сказав Йому: “Дивись, Твоя мати й брати стоять зовні й хочуть поговорити з Тобою”».
(Синайський, «Ефраїмський рескриптус», бохайрський коптський) проти: вірш 47 відсутній (виправлений Синайський, Ватиканський, сахідський коптський) (17 слів)

Четвертою, меншою групою є акхмімічна. Вона містить уривки з Мт 9; Лк 12–13, 17–18, Гал 5–6; Як 5. Схожа група, яка називається субакхмімічною, містить уривки з Ів 2:12–20:20.

Питання: Що ми знаємо про давні сирійські рукописи?

Відповідь: Існують дві давні версії: синайська сирійська (IV століття) та куретонська сирійська (V століття).

Синайський сирійський (SyrS) рукопис було знайдено у 1892 році. Його важко прочитати, оскільки у VIII столітті на ньому було зроблено надписи поверх попереднього тексту. Збереглося 142 з 166 аркушів. Збережені аркуші містять Мт 1:1–6:10, 7:3–12:4, 12:6–25, 12:29–16:15, 18:11–20:24, 21:20–25:15, 25:17–20, 25:25–26, 25:32–28:7, Мк 1:12–44, 2:21–4:17, 5:1–26, 6:5–16:8 (без закінчення), Лк 1:36–5:28, 6:12–24:52, Ів. 1:25–47, 2:16–4:37, 5:6–25, 5:46–18:31, 19:40–кінець. Він вважається «західним текстом», що має менше особливостей, ніж D.

Сирійський Куретонський текст (SyrC) був виявлений у 1842 році. Він містить Мт 1:1–8:22; 10:32–23:25; Мк 16:17–20; Лк 2:48–3:16; 7:33–15:21; 17:24–24:44; Ів 1:1–42; 3:6–7:37; 14:10–29 (пошкоджений). Він має деякі подібності до синайського сирійського тексту.

Питання: Що ми знаємо про сирійський переклад Біблії «Пешитта»?

Відповідь: «Пешитта» означає «проста», і Старий Завіт було перекладено до кінця II століття н. е. Пешитта не містить 2-го Послання Петра, 2-го та 3-го Послань Івана, Послання Юди та Одкровення. Новий Завіт було перекладено в останні десятиліття IV століття (375–400 рр. н. е.), згідно з «Біблійним словником» видавництва «Ердманс» (с. 817). Аланд та ін. вказують дату 400–450 рр. н. е., але «Біблійний словник Ердманса» (с. 978) зазначає: «Хоча раніше вважалося, що Пешитта є твором єпископа Раббули з Едесси початку V століття, зараз, судячи з усього, вона була завершена наприкінці IV століття на основі більш ранніх сирійських версій». Отже, більш сучасна дата — 375–400 рр. н. е.

Питання: Що відомо про вірменський переклад Біблії?

Відповідь: Християнство прийшло до «Armenia » за правління колишнього гонителя, царя ТірідатаIII (бл. 287–314 рр. н. е.). Він навернувся до християнства завдяки Григорію Просвітителю наприкінці III століття. Тадей і Варфоломій, можливо, прибули до «Armenia » ще до цього. Діонісій, єпископ «Alexandria » (помер бл. 264 р. н. е.), писав до мешканців «Armenia ». За словами єпископа Коріуна (помер близько 450 р. н. е.), Месроп Маштоц (бл. 361–439 рр. н. е.) був колишнім воїном і християнським місіонером, який у 406 р. н. е. створив вірменський алфавіт і переклав Біблію на вірменську мову. Існує понад 1 244 вірменських рукописів Нового Завіту.

Інші книги: Окрім біблійних книг, деякі вірменські рукописи містять «Історію Йосипа та Асенати», «4-ту книгу Езри» та «Заповіти дванадцяти патріархів». У Новому Завіті містяться «Лист коринтян до Павла» та «Третій лист Павла до коринтян».

Порядок книг: Після «Діянь апостолів» йдуть «Послання до євреїв», «Послання Якова», 1-е та 2-е «Послання Петра», 1-е, 2-е та 3-е «Послання Івана» та «Послання Юди». «Одкровення» було включено лише близько 1000 року н. е.

Особливості:

Мт 1:7-8: написання імені «Аса» (Візантійський лекціонарій, сирійська версія) проти «Асафа» (p1, [очевидно] Синайський кодекс, Ватиканський кодекс, Ефраїмський рескрипт, сахідський коптський, бохайрський коптський, середньоєгипетський коптський, вірменський, ефіопський, грузинський) (різниця в 1 літері)

У Матвія 26:28

Слово «Новий» присутнє в Олександрійському (бл. 450 р. н. е.), «Ефраїм Рескриптус» (V століття), «Беза Кантерберійський», «Євангелія Фріра», сахідська коптська (III–IV століття), бохайрська коптська (III–IV століття), Візантійський лекціонарій, родина f1, родина f13 (XI століття), вірменська, ефіопська тощо.

Слово «Новий» відсутнє у p37 (середина III століття), Синайському (340–350 рр. н. е.), Ватиканському (325–350 рр. н. е.) тощо.

У Євангелії від Марка 14:24

Слово «Новий» присутнє в Олександрійському рукописі, сахідському коптському, Діатессароні, Візантійському лекціонарії, родинах f1 та f13, вірменській, ефіопській тощо.

Слово «Новий» відсутнє у Синайському, Ватиканському, «Ефраїмському рескрипту», «Беза Кембриджському», «Євангеліях Фріра», бохайрському коптському тексті тощо.

Мк7:25 «Мав нечистого духа» проти «був притиснутий/стиснутий нечистим духом» (лише у вірменському перекладі)

Ів. 5:7 «поки я йду» проти «поки я повзу» (лише у вірменській версії, тому не враховується в загальних підсумках).

Одкровення21:12 «і імена» (Александрійський) проти «і імена» (Візантійський лекціонарій) проти «і» (Синайський, вірменський) (2 слова)

Об’явлення22:14 : «ті, хто омивають свої одежі» (Синайський, Олександрійський, Вульгата, сахідський коптський, ефіопський) проти «ті, хто виконують Його заповіді» (Візантійський лекціонарій, італійський, філоксенський сирійський, бохайрський коптський, Тертуліан, Кипріан, вірменський)

Питання: Що відомо про грузинський переклад Біблії?

Відповідь: Біблію переклали грузинською мовою у V столітті н. е. Християнство було принесено до Грузії рабинею на ім’я Ніно, яку взяв у полон Бакур, цар Грузії за часів імператора Костянтина. Згідно з вірменською традицією, грузинський переклад було зроблено на основі тексту Месропа, християнина з Вірменії. Інші вважають, що, можливо, його переклали з сирійської мови. Однак також вважається, що його порівнювали з візантійськими текстами.

Грузинська мова є найважливішою з картвельських мов, вона не пов’язана ні з вірменською, ні з жодною з великих мов. Найдавніший грузинський збірник чотирьох Євангелій (Geo1) називається Адишським рукописом (897 р. н. е.). Існують також geoA та geoB, які становлять основу geo2.

Деякі відмінності:

Мт1:25 «син» (Синайський, Ватиканський, сирійський, середньоєгипетський коптський, грузинський) проти «первородний син» проти «єдинородний син» (Ефраїмський рескриптус, Євангелія Фріра, Візантійський лекціонарій, вірменський, ефіопський, Діатессарон) (4 слова). Зверніть увагу, що це відрізняється від вірменського варіанту.

Питання: Який найдавніший арабський переклад Біблії?

Відповідь: Арабський кодекс 151 з гори Синай був перекладений у 867 році н. е. Він містить коментарі перекладача та примітки до лекціонарію. Його було знайдено в монастирі Святої Катерини на горі Синай у 1800-х роках. У кодексі 151 для позначення Бога вживається слово «Аллах». Більше інформації див. на сайті http://www.arabicbible.com/bible/codex_151.htm.

Питання: Що відомо про інші папірусові рукописи?

Відповідь: Їх 88, позначених як p1–p88.

p20 + p27 (III століття) У p20 містяться уривки з Послання Якова 2:19–3:2; 3:4–9 та інші книги. Почерк дуже схожий на почерк у p27, що може означати, що обидва рукописи написав один і той самий переписувач.

p23 Урбана (III століття) — Послання Якова 1:10–12, 15–18 та інші непавлінські листи

p45 + p46 + p47, ймовірно, належать одному й тому ж переписувачу. Разом їх називають папірусами Честера Бітті I, II таIII відповідно. Див. питання про папіруси Честера Бітті нижче, щоб дізнатися більше про ці папіруси.

p54 (V–VI століття) Якова 2:16–18, 21–26; 3:2–4 та інші книги

p52 — найдавніший рукопис, відомий як папірус Джона Райлендса, датований 117–138 роками н. е. Його було знайдено в Єгипті. Це свідчить про те, що Євангеліє від Івана на той час не лише було написане, а й поширилося в Єгипті. На ньому є написи з обох боків, і він містить уривки з Івана 18:31–33 та 37–38.

p66, ймовірно, було написано приблизно в 125–175 рр. н. е. (раніше вважалося, що в 150–200 рр. н. е.). Він називається «Папірус Бодмера II». Див. питання про p66 для отримання додаткової інформації.

Див. «Біблійний словник Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 248–257, та «Загальне введення до Біблії» (A General Introduction to the Bible), с. 387–391, для більш детального обговорення найдавніших рукописів Старого та Нового Завіту.

Питання: Що ми знаємо про папірус «Оксиринх 2» (с. 1)?

Відповідь: Цей рукопис датується серединою III століття і походить з Оксиринха, Єгипет. Він містить Матвія 1:1–9, 12, 14–20; а також, ймовірно, «2:14 ». Він дуже фрагментарний. У ньому номери сторінок позначені грецькими літерами. Між ним та рукописом «p69», а також «Vaticanus» є багато подібностей.

Питання: Що відомо про папірус Оксиринх 657 + «PSI » 1292 (p13)?

Відповідь: Цей рукопис датований 225–250 роками н. е. і походить з Оксиринха, Єгипет. Він містить Послання до Євреїв 2:14–5:5; 10:8–22;10:29-11:13 ;11:28-12:17 . У ньому сторінки пронумеровані грецькими літерами. Його було знайдено разом із рукописом II століття «Папірус Оксиринхський 656», який є копією книги «Буття». Цей папірус має номери сторінок, що свідчить про наявність попередніх сторінок, які, ймовірно, містили ранніші частини Нового Завіту. Між p13 та p46 існує багато подібностей.

Питання: Що відомо про папірус Оксиринх 1229 (p23)?

Відповідь: Цей рукопис датований приблизно 200 роком н. е. і походить з Оксиринха, Єгипет. Він містить уривок з Послання Якова 1:10–12, 15–18. У ньому номери сторінок позначені грецькими літерами. Судячи з усього, переписувач вважав за краще копіювати текст дослівно (включно з граматичними помилками), а не виправляти їх.

Питання: Що відомо про папірус Оксиринх 1598 (с. 30)?

В: Він датується початком III століття. Збереглися лише три сторінки з 1 Солунян 4:12–13, 16–17; 5:3, 8–10, 12–18, 25–28; 2 Солунян 1:1–2; 2:1, 9–11. На двох із цих сторінок номери сторінок позначені грецькими літерами. Оскільки номери сторінок — 207 і 208, очевидно, що спочатку рукопис містив набагато більше тексту.

Питання: Що відомо про папірус «Мічиганський інвентарний список № 1571» (с. 38)?

Відповідь: Він датується кінцем II або початком III століття, і збереглася лише одна сторінка, що містить уривки з Діянь18:27 –19:6, 12–16. На ній вказано номер сторінки (59) грецькими літерами («ну», «тета»). Отже, Філіп Комфорт робить висновок, що спочатку він містив лише книгу Діянь.

Питання: Що відомо про папірус «Оксиринх 1780» (с. 39)?

Відповідь: Цей фрагментарний рукопис містить уривок з Євангелія від Івана 8:14–22, написаний у першій половині III століття. На парній сторінці (74) є номер сторінки, що, на думку Філіпа Комфорта, вказує на те, що спочатку він містив лише Євангеліє від Івана. Його було виявлено в Оксиринху, Єгипет, і він на 100 % збігається з Ватиканусом, що робить його частиною Олександрійської родини рукописів.

Питання: Що відомо про папіруси Честера Бітті I, II та «III » (с. 45 + с. 46 + с. 47)?

Відповідь: Насправді існує три рукописи Честера Бітті: p45, що містить Євангелія та Дії Апостолів (III століття), p46, що містить листи Павла (близько 200 р. н. е.), та p47, що містить Одкровення (кінець III століття). Можливо, всі вони датуються одним і тим самим періодом. Принаймні p45 та p46 мають нумерацію сторінок грецькими літерами.

Що збереглося: на збережених сторінках міститься більшість листів Павла (але не 1 і 2 Тимофія та Тита), а також інші книги Нового Завіту. Перші сім сторінок втрачено, а перша збережена сторінка починається з Римлян 5:17. Далі, книги йдуть у такому порядку: Послання до Євреїв, 1 і 2 Послання до Коринтян, Послання до Ефесян, Послання до Галатів, Послання до Філіп’ян, Послання до Колосян та 1 Послання до Солунян.

Зовнішній вигляд: Судячи з усього, книги були впорядковані за обсягом. Папірус p46 спочатку мав 104 аркуші, з яких 56 збереглися донині в музеї в Дубліні, Ірландія, а 30 аркушів знаходяться в Енн-Арборі. Ми знаємо про відсутні сторінки, оскільки на сторінках були номери.

Переписувачі: Був лише один переписувач, а коректорів не було.

Особливості папірусів Честера Бітті: Однією з особливостей папірусу p46 є те, що Римлянам 16:5–27 розміщено в кінці 15-го розділу.

Що стосується «Одкровення», то на p47 після деяких слів у «Одкровенні» наведені числові значення (Theomatics II, с. 27–28).

Брюс Мецгер каже про папірус p47: «Загалом текст P-47 частіше збігається з текстом Синайського кодексу, ніж з будь-яким іншим, хоча він часто виявляє значну самостійність». Дел Вошберн у книзі «Theomatics II», с. 632, зазначає, що це свідчить про значну помилковість p47.

Питання: Що ми знаємо про папірус «Бодмер II» (p66)?

Відповідь: Це третій за віком набір збережених папірусів. Мартін спочатку датував його 200 роком н. е., Хангер — 100–150 роками н. е., у праці «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), с. 366, вказано середину II століття, а в праці Аланда та ін. «Грецький Новий Завіт» (The Greek New Testament), 4-те перероблене видання, зазначено «близько 200 року». Тернер датував його 200–250 роками н. е., частково через наявність широких дельт. Однак з того часу широкі дельти були виявлені й у рукописах II століття. Комфорт дає переконливу відповідь на аргументи Тернера і стверджує, що це середина II століття (125–175 рр. н. е.). Папірус p66 було знайдено в Єгипті між Фівами та Панополісом, неподалік від Наг-Хаммаді. Вважається, що це або александрійський рукопис, або ж поєднання александрійського та західних типів. Однак він має близько 20 відмінностей від текстів, що зустрічаються у всіх західних типах.

Що збереглося: p66 містить Івана 1:1–6:11; 6:35б–14:26, 29–30; 15:2–26; 16:2–4, 6–7; 16:10–20:20, 22–23; 20:25–21:9, 12, 17. У праці «Археологія Нового Завіту» (Фіннеган), с. 381, зазначено, що сторінка 137 є дуже фрагментарною і містить частину Івана 19:16.

Зовнішній вигляд: рукопис p66 має 78 аркушів розміром 14,2 на 16,2 сантиметра. На кожній сторінці міститься 15–25 рядків, а номери сторінок позначені грецькими літерами. Зазвичай там, де зустрічаються слова «хрест» і «розп’яти», переписувач скорочував їх, наводячи одну літеру «хі» над іншою літерою «ро». Сьогодні p66 зберігається в Колоньї-Женеві, Швейцарія.

Особливості папірусу «Бодмер II»: Дехто вбачає в p66 докетичний ухил.

У Ів.1:18 йдеться про «єдинородного Бога», а не про «єдинородного Сина»

У Ів.3:13 відсутні слова «Син Людський, що на небі»

Ів.7:53-8:11 — це найдавніший із збережених рукописів, у якому відсутня історія про перелюбницю.

У Ів.9:35 замість «Син Людський» сказано «Син Божий»

У Ів. 19:5 відсутні слова: «І сказав їм: “Ось людина”»

Питання: Що ми знаємо про папірус Бодмера p72?

Відповідь: p72 було написано приблизно у 300 році н. е. Судячи з усього, це була приватна копія, яку хтось замовив чотирьом переписувачам. Вона схожа на сахідський александрійський тип і має нумерацію сторінок грецькими літерами.

Що збереглося: Книги в такому порядку: «Різдво Марії», апокрифічне «Листування Павла до коринтян», «Одинадцята ода Соломона», «Юда», «Проповідь Меліта про Пасху», «Фрагмент гімну», «Апологія Філеаса», «Псалом 33», «Псалом 34», «1-е Послання Петра» та «2-е Послання Петра».

Зовнішній вигляд: розміри — 6 на 5 ¾ дюймів (15 ¼ на 14,5 см).

Питання: Що відомо про Бодмерські папіруси 14/15, стор. 75?

Відповідь: p75 (Бодмер 14/15) було написано між 175–225 роками н. е. Комфорт і Барретт вказують на приблизно 175 рік н. е. Як і в p66, Синайському, Ватиканському та Олександрійському кодексах, грецький текст не містить розділових знаків, згідно з книгою Брюса Мецгера «Текстуальний коментар до грецького Нового Завіту», с. 167. Однак, судячи з усього, розділові знаки були додані пізніше як у p75, так і в Синайському рукописі.

Що він містить: p75 містить більшу частину Євангелій від Луки та Івана. Зокрема, він містить Луки 3:18–22; 3:33–4:2; 4:34–5:10; 5:37–6:4; 6:10–7:32; 7:35–39, 41–43; 7:46–9:2; 9:4–17:15; 17:19–18:18; 22:4–24:53. У ньому також містяться уривки з Євангелія від Івана 1:1–11:45, 48–57; 12:3–13:1; 13:8–9; 14:8–29; 15:7–8. (Уривок з Євангелія від Луки 1:1–3:17 відсутній через втрату восьми аркушів.) Уривки з Євангелія від Івана7:53-8:11 ніколи не були присутні.

Зовнішній вигляд: у рукописі p75 збереглося 102 аркуші (з початкових 144), розміром 10 ¼ на 5 1/3 дюймів (26 на 13,5 см). У багатьох, але не у всіх місцях слова «хрест» і «розп’яти» скорочувалися за допомогою літер «хі» та «ро», написаних одна над одною, згідно з книгою «Археологія Нового Завіту» (Фіннеган), с. 382, 383.

Особливості папірусів Бодмера 14/15: Згідно з книгою «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), с. 494–496, переписувач мав схильність опускати займенники. У грецькій мові підмет все одно можна визначити за закінченнями дієслів. Окрім цього, професійний християнський переписувач, судячи з усього, досить точно копіював текст. Він, очевидно, використав Дії 12:20, щоб внести зміну в Луку14:32 , а також здійснив кілька інших гармонізацій.

Статистика папірусів Бодмера 14/15: Згідно з книгою «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), с. 496, вони на 87 % збігаються з Ватиканським рукописом (у Євангелії від Івана — на 92 %). Ватиканський рукопис та папіруси Бодмера 14/15 мають 35 значущих читань , спільних лише для цих двох рукописів, а також спільні орфографічні помилки.

Питання: Що відомо про унціальний рукопис 0189?

Відповідь: Це найдавніший збережений пергаментний рукопис Нового Завіту, що датується кінцем II або початком III століття. Він складається з однієї фрагментарної сторінки, що містить Дії 5:3–21. На ній зазначено номер сторінки (15) грецькими літерами.

Питання: Що відомо про папірус Антинополіс 12 (Унціаль 0232)?

Відповідь: Він датований приблизно 300 роком н. е. і містить 2-е Послання Івана 1–9. Його було знайдено в Антинополісі, Єгипет, і на ньому є номери сторінок (164 та 165), позначені грецькими літерами.

Питання: Що відомо про «Безае Кантабрігенсіс» (також відомий як «Кодекс Безае»)?

В: Це найдавніший відомий двомовний рукопис, у якому грецький текст розміщений на лівій сторінці, а латинський — на правій. «Безае Кантабрігенсіс» — це західний текст, скопійований приблизно у 450–550 рр. н. е. Його часто позначають літерою «D» або називають унціальним 05.

Що збереглося: У ньому збереглася більша частина чотирьох Євангелій та частини «Діянь апостолів». 3 Івана 11–15 збереглися лише латиною. У грецькій частині втрачено: Матвія 1:1–20;6:20 –9:2; 27:2–12; Івана1:16-3:26 ; «Діяння апостолів»8:29-10:14 ; 21:2–10; 15–18;22:10 –20;22:29 –28:31. У латинській версії відсутні: Матвія 1:1-11; 6:8-8:27; 26:65-27:1; Івана 1:1-3:16; Діяння 8:20–10:4; 20:31–21:2; 21:7–10; 22:2–10; 22:20–28:31.

Зовнішній вигляд: Рукопис налічує 510 аркушів розміром від 25,8 до 26,7 см на 17–22,9 см. (Більшість інших основних рукописів мають більш однорідні розміри.) Він написаний на дорогому пергаменті коричневим чорнилом. На кожній сторінці — один стовпець, у кожному стовпці — 33 рядки. Між словами немає пробілів, а цитати зі Старого Завіту не позначені. Наразі рукопис зберігається в Лондоні, Велика Британія.

Переписувачі та коректори: Налічується дев’ять коректорів, які жили в період від VI до XII століть.

Особливості рукопису «Безае Кантабрігенсіс»: У ньому міститься довше закінчення Євангелія від Марка. Метцгер зазначає: «З точки зору тексту жоден відомий рукопис Нового Завіту не містить стільки характерних варіантів читання, головним чином вільного додавання (та інколи пропущення) слів, речень і навіть епізодів», — у праці «Рукописи грецької Біблії», с. 89. Брюс Метцгер у праці «Текстуальний коментар до грецького Нового Завіту», 2-ге вид. (1971), с. 356, зазначає, що рукопис «Безае Кантабрігенсіс» дуже часто вживає грецьке слово «тоте».

Пропуски: 86 слів, наведених нижче, відсутні переважно саме в рукописі «Безае Кантерберійський».

Мт5:32 : «а хто розлучився/відпустив дружину, той, одружившись, чинить перелюб» — відсутнє в цьому рукописі та в багатьох італійських рукописах, а також у Августина. (6 слів)

Мт9:34 відсутні в «Безае Кантабрігенсіс» та «Діатессароні» (12 слів).

Мк3:18 : «Лебей» проти «Тадей» у більшості інших рукописів

Лк.12:21 відсутній у ньому: «це той, хто накопичує для себе, не є багатим перед Богом» (9 слів)

У Лк 22:17-20 відсутні частини 19b-20 (приблизно 38 слів)

У ньому відсутній Лк 24:12 (21 слово)

Дії1:26 : замість «одинадцять апостолів» у цьому рукописі та у Євсевія вказано «дванадцять апостолів».

Дії 19:9 містить «Тиранн з11:00 вранці до4:00 після обіду» замість «Тиранн» проти «певного Тиранна» (на 6 слів більше)

Доповнення:

Дії12:23 : «поїденний черв’яками» проти доповнення, що є лише в сирійському тексті, проти доповнення, що є лише в Bezae Cantabrigiensis та італійському тексті

Діяння13:43 : у Bezae Cantabrigiensis, італійських рукописах та деяких сирійських додано 11 слів після «Бог». (У середньоєгипетській коптській версії додано 8 слів після «Бог».)

Дії 15:2 «здавалося, що Павло, Варнава та деякі інші з-поміж них вирушили вгору» проти заміни фрази з 10 слів на фразу з 24 слів (6 спільних слів) (також Італік, деякі сирійські рукописи, середньоєгипетська коптська версія) (не враховано в загальних підсумках)

Дії15:12 : замінено фразу з 10 слів на фразу з 25 слів (2 спільні слова) (лише у Bezae Cantabrigiensis, італійській версії, деяких сирійських перекладах та середньоєгипетській коптській версії)

Діяння15:41 : додано 5 слів

Діяння16:39 : замінено фразу з 10 слів на фразу з 36 слів (3 спільні слова)

Діяння16:35 : замінено фразу з 3 слів на фразу з 18 слів (2 спільні слова)

Дії16:35 додано 3 слова.

Дії 19:1 замінила фразу з 17 слів на фразу з 27 слів. Це також є в p38 (близько 300 р. н. е.), а також у деяких сирійських рукописах.

Окрім Беза-Кантерберійського, це зустрічається в деяких сирійських рукописах (V століття).

Питання: Що ми знаємо про Кодекс Кларомонтанус?

В: Цей рукопис був написаний у VI столітті і є доповненням до «Безае Кантабрігенсіс».

Що збереглося: Він містить значну частину того, чого бракує в «Безае Кантабрігенсіс». Він містить усі листи Павла та Послання до Євреїв, за винятком наступних уривків. У грецькому тексті втрачено Римлян 1:1-7, 27-30 та 1 Коринтян 14:13-22, а в латинському — 1 Коринтян 14:8-18 та Послання до Євреїв 13:21-23. Грецький текст виконано добре, але латинський переклад не дуже якісний.

Зовнішній вигляд: Книга налічує 533 сторінки розміром 7 на 9 дюймів (18 на 23 см). Текст написаний одним стовпцем на пергаменті.

Питання: Що ми знаємо про Візантійський лекціонарій?

Відповідь: Візантійський лекціонарій — це приблизно від 1 761 до 2 209 грецьких рукописів, які загалом узгоджуються між собою. Лекціонарії були збірками уривків з Євангелій та Діянь Апостолів. Візантійський лекціонарій не завжди є однорідним. Наприклад, у Івана 8:4 в одних версіях є «сказали Йому», а в інших — «сказали, щоб спокусити Його».

Перший збережений візантійський лекціонарій був написаний до 400 року н. е. Існував ще один екземпляр, датований до 500 року н. е., а також ще 3 — до 600 року н. е., 5 — до 700 року н. е., 22 — до 800 року н. е., 123 — до 900 року н. е. та 147 — до 1000 року н. е. Решта датуються аж до 1800 року н. е., причому більшість із них — близько 1 496 — була написана в період між 1000 і 1400 роками н. е. Див. книгу «Текст Нового Завіту: Вступ до критичних видань та до теорії й практики сучасної текстуальної критики» Аланда й Аланда, с. 82, де наведено таблицю лекціонаріїв за століттями.

Питання: Чому існує так багато дрібних відмінностей у рукописах?

Відповідь: Спочатку розглянемо кілька альтернативних гіпотетичних сценаріїв, а потім — припущення щодо відповіді.

1. УЯВІТЬ СОБІ: У невеликій печері в Ізраїлі знайдено рукописи, що містять увесь Новий Заповіт. Радіовуглецеве датування вказує, що вони датуються 90 роком н. е. ± 100 років. Наприкінці кожного рукопису є коротка примітка, в якій зазначено, що це оригінальний рукопис, написаний самим автором.

Бог є Всемогутнім, і Він міг би влаштувати все саме так, якби захотів.

2. УЯВІТЬ СОБІ: Протягом останніх кількох років було знайдено сотні повних рукописів книги «Діяння апостолів», датованих періодом між 100 і 300 роками н. е. Жоден з них не схожий на інший, і жоден не має більше ніж 20 % спільного з будь-яким іншим примірником «Діянь апостолів».

Бог міг би зробити так, щоб Його Слово в Новому Завіті фактично загубилося, якби Він того забажав.

3. УЯВІТЬ СОБІ: Було виявлено, що у 325 році н. е. християнські лідери зібрали всі наявні копії Нового Завіту й спалили більшість із них. Потім вони випустили «уніфіковану» версію. Однак кілька ранніх копій вціліли, і свідчення релігійних лідерів, що передували цьому, щодо обсягу різних розділів стають незручними для тих, хто вірить, що уніфікована версія була єдиною.

Бог міг би це влаштувати, якби забажав. Якби дату перенести вперед приблизно на 400 років, а слова «Новий Заповіт» замінити на «Коран», саме в це вам довелося б вірити, якби ви були мусульманином, який вивчає історію Корану.

Насправді ж у нас є настільки багато примірників Нового Завіту, що не залишається жодних сумнівів щодо того, що вони говорять про будь-яке християнське вчення. У нас є стільки примірників, не кажучи вже про всі цитати та перекази від авторів ранньої церкви, що ми знаємо весь зміст Біблії. Однак у багатьох примірниках є помилки переписувачів, і ми впевнені лише щодо приблизно 97 % слів Нового Завіту. З одного боку, це дуже високий відсоток. З іншого боку, він міг би бути вищим. Можливо, з цього слід винести урок, що Бог надзвичайно дбав про збереження 100% змісту Нового Завіту, але не так дбав про окремі слова.

У нас немає такої великої кількості копій Старого Завіту, але Ісус підтвердив автентичність Старого Завіту Свого часу, і ми маємо копії Старого Завіту того часу.

Питання: У чому полягають особливості вірменського перекладу Нового Завіту?

В: Перший вірменський переклад було зроблено у V столітті н. е. Раніше вважалося, що його автором був єпископ Месроп (помер 439 р. н. е.). Однак зараз ми вважаємо, що його автором був Сахак Великий (390–439 рр. н. е.). Дехто вважає, що переклад було зроблено з грецької мови, але племінник і учень Месроба стверджує, що Сахак переклав його з сирійської. У книзі «Загальний вступ до Біблії» (с. 519–520) зазначається, що вірменські рукописи були виправлені ще до VIII століття на основі грецьких рукописів, привезених із Константинополя після Ефеського собору. Сьогодні ми маємо лише виправлені версії, а найдавніші рукописи датуються IX століттям. Згідно з «Текстуальним коментарем до грецького Нового Завіту» (друге видання, с. 102), існує близько 100 вірменських рукописів.

Вірменський переклад містить усі книги Нового Завіту і слідує як візантійській, так і кесарійській групам рукописів. Ось деякі характерні варіанти читання у вірменському тексті.

Ів.7:53-8:11 Згідно з «Грецьким Новим Завітом» (4-те видання, с. 347), у деяких ранніх вірменських рукописах у Євангелії від Івана є слова «7:53-8:11 », а в інших ранніх — немає. У стандартному вірменському тексті після слів «21:25 » йдуть слова «7:53-8:11 ».

Ів. 8:8 «написав на землі» (у більшості інших рукописів) проти «написав на землі гріхи кожного з них» (5 слів). Рукописи з другим варіантом читання — це вірменські та набагато пізніші рукописи, починаючи з IX століття.

Ів.21:25 . Вірменський переклад (V століття) та сімейство рукописів «f1» додають тут «7:53 to 8:11 » замість «після Івана7:52 ». Однак Аланд зазначає, що це не « Arm», а ^«Arm^mss», що означає: це була давня версія або твір ранньоцерковного автора, який відрізнявся від відредагованого вірменського тексту.

Рим. 8:1 закінчується словами «Ісус» проти «Ісус, який не ходить за тілом» проти «Ісус, який не ходить за тілом, а за Духом»

У більшості рукописів є лише «Ісус». У книзі «1001 Bible Questions Answered» (Відповіді на 1001 питання про Біблію), с. 18, зазначено, що серед текстових критиків з цього приводу немає суперечок; там має бути просто «Ісус».

Другий варіант міститься у вірменському тексті, Готичному рукописі (493–555 рр. н. е.) та Олександрійському рукописі (бл. 450 р. н. е.).

Третя варіація міститься у Візантійському лекціонарії,

«Синайському» (виправленому) після 340 р. н. е. та «Кларомонтанському» (виправленому) VI століття.

Користь: Вірменський переклад підтверджує достовірність Біблії, починаючи приблизно з V століття. Однак пізнє походження обмежує його корисність для встановлення точного оригінального грецького тексту.

Питання: У чому полягають особливості готського перекладу Нового Завіту?

Відповідь: Готська Біблія була перекладена Ульфіласом (або кимось, хто працював разом з ним) приблизно 350 р. н. е. Готи були могутнім, войовничим народом. Ці готи, яких називали мезоготами, оселилися в Мезії ще з 250 року н. е., і під проводом свого вождя Фрітігерна розгромили римського імператора Валента поблизу Адріанополя у 378 році н. е. Сьогодні в Уппсалі (Швеція) зберігається примірник готської Біблії, в якому збереглося понад половину Євангелій. Ульфілас, гот, що розмовляв грецькою, був другим єпископом готів і аріанином. Незважаючи на це, його переклад був виконаний добре. Єдиною особливістю, яку я виявив, є Римлянам 8:1, де текст збігається з вірменським та Олександрійським рукописами.

Важливо усвідомити, що Ульфілас був аріанським єретиком. Це людина, чиє богослов’я було засуджено на Нікейському соборі, і яка не мала жодних підстав звеличувати Христа чи слідувати за православними християнами. Крім того, оскільки це був готський текст, християни, що розмовляли грецькою та латиною, не могли його переписувати чи редагувати, оскільки не знали готської мови. Проте його готський переклад був настільки об’єктивним, що з нього неможливо визначити, що його не зробив православний християнин. Тим, хто стверджує, що Біблію підробили християни, які переслідували власні богословські цілі, можна відповісти прикладом Ульфіласа та об’єктивністю готського перекладу.

Рукописи: Збереглося 5 готських рукописів. Кодекс Аргентеус датується приблизно 520 роком н. е.

Точність: Щодо текстових варіантів, у готській версії їх дуже мало. У книзі «Загальне введення до Біблії» (с. 518–519) сказано: «Переклад тісно, майже буквально, дотримується грецького тексту візантійського типу і мало що може запропонувати текстовому критику». Сьогодні ми маємо п’ять фрагментарних копій готського перекладу, датованих 493–555 роками н. е., включаючи одну готсько-латинську версію.

У праці «Текст Старого Завіту» (автор Ернст Вюртвайн), с. 206, зазначено: «Як правило, її [готську версію] цитують лише побіжно, оскільки загальний характер її текстової основи досить точно відомий; для свого перекладу Вульфілас [Ульфілас] використовував рукопис пізнього візантійського тексту, який мало чим відрізнявся від того, що ми бачимо в грецькому рукописі».

Питання: Що ми знаємо про «Діатессарон»?

Відповідь: «Діатессарон» (бл. 172 р. н. е.) в перекладі з англійської означає «через [чотири]». Це гармонія Євангелій, яку Татіан написав або сирійською, або грецькою мовою. Татіан жив у 110–177 рр. н. е. Він був ассирійським християнином, який навчався у Юстина Мученика (помер 165 р. н. е.). На жаль, згодом Татіан став єретиком, приєднавшись до енкратитів.

Енкратити (що означає «господарі самих себе») були аскетичним (і вегетаріанським) гностичним культом, що виник приблизно у 166 р. н. е. У своєму «Діатессароні» Татіан не включив уривки, які свідчили про те, що Ісус був людиною. Таким чином, він оминув родоводи та інші уривки. «Діатессарон» цитує приблизно 79 % тексту чотирьох Євангелій.

Найдавніший збережений фрагмент «Діатессарону» є єдиним, що дійшов до нас грецькою мовою. Він використовувався в місті Дура-Европос на березі Євфрату до того, як перси знищили місто у 256 році н. е. Ми маємо одну сирійську копію та три арабські копії, найдавніша з яких датується VI століттям. У 1957 році археологи виявили коментар до «Діатессарону», написаний Ефраїмом Сирійським (375 р. н. е.). Окрім гностиків, «Діатессарон» подобався лише деяким представникам Сирійської церкви. Один сирійський єпископ наказав знищити сотні копій, і саме тому сьогодні збереглося лише кілька.

Обережність при використанні «Діатессарону»: через пізню дату створення тих небагатьох збережених копій «Діатессарон» не є надто корисним джерелом для визначення точного формулювання Євангелій. Крім того, більша частина тексту збереглася арабською мовою, а арабські часи менш точні, ніж грецькі.

Велика цінність цього єретичного свідчення: проте навіть «Діатессарон» є дуже корисним свідченням в іншому відношенні. З одного боку, ми маємо справу з гностичним єретиком, який без вагань опускає зі своєї гармонії цілі уривки, що йому не підходять, а саме ті, які підкреслюють людську природу Ісуса. Можливо, це вважалося більш прийнятним, оскільки він не просто копіював одне Євангеліє, а створював гармонію з усіх них і не додавав жодного матеріалу. З іншого боку, ті 79 % Євангелій, які Татіан все-таки процитував, збереглися як самостійний твір. Коли ми розглядаємо цей твір, то бачимо дуже тісну відповідність грецьким писанням, що збереглися до наших днів.

Татіан, єретик, який не соромився опускати цілі уривки, міг мати мотив включити будь-які значні розбіжності, які нібито існували в оповіданнях про Ісуса. Проте те, що написано в «Діатессароні», — це просто цитати з чотирьох Євангелій, за винятком приблизно 20 %, які підкреслювали людську природу Ісуса.

Основні відмінності є незначними, проте можна побачити, як на них вплинули аскетичні погляди Татіана. Там сказано, що Іван Хреститель їв молоко та мед замість сарани та дикого меду, а про шлюб Марії та Йосипа не згадується.

Деталі: Ось частки віршів, яких бракує в кожному розділі «Діатессарону». Ці цифри було обчислено на основі 9-го тому «Ante-Nicene Fathers» (с. 34–138), а деякі — з праці Метцгера «A Textual Commentary on the Greek New Testament».