< Запитання щодо Біблії з книги «Суддів»

Питання: Яка головна ідея книги «Суддів» (1 Суддів)?

Відповідь: Книга «Суддів» насамперед показує, як непокора Божого народу приносить покарання, а подальша покірність — благословення. Крім того, ключовою фразою у книзі «Суддів» є те, що «кожен робив те, що було правильним у його очах», і книга показує хаотичні наслідки цього. Другорядним призначенням книги «Суддів» є демонстрація того, наскільки люди є розбещеними.

Питання: Що мається на увазі під словом «суддя» у книзі «Суддів»?

Відповідь: Згідно з Глісоном Арчером у праці «Огляд вступу до Старого Завіту» (с. 280), гебрейське слово «шопетім» (судді) означає «виконавчі лідери». Це титул, який надавався людям, що керували та судили Ізраїль від часів Йошуа до часів Саула, першого царя. Ці чоловіки, а також одна жінка, служили Богові в різній мірі. У книзі «Йошуа» ми дізналися про характер і життя чоловіка, який, наскільки нам відомо, ніколи не йшов на компроміси у своєму шляху з Богом. Тепер життя є складнішим і не таким благословенним для тих, хто ходить з Богом, але багато разів йшов на компроміси.

Питання: Чи є в книзі «Суддів» археологічні свідчення про перебування ізраїльтян на інших землях у період суддів?

Відповідь: Так, у Фівах (Єгипет) Петрі знайшов стелу фараона Меренпта/Мернептаха (1229/1225 рр. до н. е.), сина Рамзеса Великого. Ця стела (колона) була споруджена на п’ятий рік правління фараона Мернептаха. У ній вихваляється фараон і перелічуються народи, на які єгиптяни напали або яких вони завоювали. У ній згадуються хетти, Ханаан, Ашкелон, Гезер, Яноам (у північному Ханаані), Ізраїль та земля хоритів.

Питання: Які періоди гноблення та спокою згадуються у книзі Суддів?

Відповідь: Ось ці періоди. Археолог Джон Гарстанг встановив, що періоди спокою, згадані в книзі Суддів, були такими тому, що єгиптяни здійснювали контроль над прибережними ханаанеями.

Питання: У книзі Суддів періоди правління кожного судді та періоди гноблення були послідовними чи деякі з них збігалися в часі?

В: Хоча в «Книзі Суддів» про це прямо не сказано, у 1 Царів 6:1 зазначено, що від Виходу до будівництва Храму Соломона минуло 480 років. Отже, періоди, описані в «Книзі Суддів», були послідовними й не перетиналися між собою. Див. обговорення Виходу 5:2 для отримання додаткової інформації, а також працю Девіда Рола «Фараони та царі: біблійний пошук» (Crown Publishers, 1995), с. 278–283, де наведено переконливі аргументи на користь того, що Вихід відбувся у 1447 році до н. е.

Питання: Оскільки в Книзі Суддів є так багато непідбадьорливого та неприємного, чи означає це, що «людина змушена вважати Книгу Суддів більш точним відображенням світської історії, ніж Книга Йошуа», як зазначено на с. 224 у «Посібнику з Біблії» Азімова?

Відповідь: Ні; у відповіді слід врахувати два моменти.

1. У «Путівнику по Біблії Азімова» правильно зазначено, що тут є багато неприємних для Ізраїлю моментів, і це свідчить про відверту чесність автора. Однак «неприємне» не означає «неповчальне». Ми маємо вчитися на чужих помилках, і одним із головних моментів книги «Суддів» є помилка кожного, хто робить те, що вважає правильним у своїх очах.

2. «Біблійний довідник Азімова» виявляє тут суб’єктивну антибіблійну упередженість. Оскільки книга «Суддів» ставиться до ізраїльтян менш позитивно, то як саме більша позитивність чи негативність може доводити правдивість? Можливо, якби ми взяли книгу й вилучили з неї всі негативні частини, то ця книга взагалі не була б правдивою! А якби ми взяли ту саму книгу й вилучили з неї всі позитивні частини, чи зробило б це те, що залишилося, цілком правдивим? Хоча наявність негативних аспектів свідчить про те, що автор не хотів прикрашати негативні моменти, ступінь переважання позитивних чи негативних частин не доводить, наскільки точно щось відображено.

Питання: Які неправильні вчинки згадуються у книзі «Суддів»?

Відповідь: Ось перелік того, що вони зробили.

Питання: Чи перелічено в Суд. 1 дванадцять суддів, що відповідають дванадцяти колін Ізраїля?

Відповідь: Ні. Ніде не сказано, що дванадцять суддів, які «панували», відповідали дванадцяти колін. Крім того, суддів було тринадцять, а не дванадцять, оскільки Авімелех також «правив Ізраїлем» (Суддів 9:22).

Питання: Чи правильно всуддів 1:6-7 ізраїльтяни відрізали великі пальці рук і ніг Адоні-Безеку?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Можливо, це було справедливе покарання. У Адоні-Безека, так би мовити, було чимало великих пальців рук і ніг, оскільки він сам відрізав їх сімдесяти царям.

2. Писання насправді не вказує, чи правильно вчинили ізраїльтяни, чи ні; воно лише зазначає, що вони це зробили.

Питання: Як у Книзі Суддів 1:7 могло бути 70 царств на такій невеликій території, як Ханаан?

Відповідь: Майже кожне велике місто мало свого власного царя. Це було схоже на численні незалежні царства в Греції шістсот років потому.

Питання: У Суд. 1:8 сказано, що ізраїльтяни захопили Єрусалим, то чому ж Давиду довелося пізніше завойовувати Єрусалим (2 Сам. 5:6-9)?

Відповідь: Вони перемогли євусіїв і підпалили частину міста. Однак Суддів 1:21 показує, що місто залишалося непідкореним аж до часів Давида. Листи з Тель-ель-Амарни (1400–1370 рр. до н. е.) також свідчать про те, що Єрусалим не був захоплений.

Питання: У Суд. 1:10 чи були ті троє анакітів вбиті Юдою, чи їх було вигнано, як сказано в Суд. 1:20 та Йош. 15:14?

Відповідь: «Вигнані» може означати як «вбиті», так і «змушені втекти». Книга Йошуа 1:10 вказує, що цих трьох осіб було вбито. Ймовірно, що не весь їхній клан було вбито, а частину — вигнано. Вбивство та примушення решти до втечі могли бути або одним подією, або примушення до втечі могло відбутися пізніше.

Питання: У Суд. 1:16 та Суд. 4:11, чи були родичі Мойсея кенітами, чи вони були мідіанитами, як вказує Вих. 2:21?

Відповідь: Мойсей одружився із Ципорою, мідіаніткою та кушиткою (ефіопкою). Спочатку — що не є правильною відповіддю, а потім — три можливі варіанти.

Неправильна відповідь: кеніти були мідниками, і слово «кеніт» могло позначати ремесло, а не народ. Однак це малоймовірно, оскільки кеніти, судячи з Суддів 4:17 і, особливо, Чисел 24:22, здаються окремим племенем.

Можливі відповіді:

1. У Мойсея була принаймні ще одна дружина — кенітка.

2. Тесть Мойсея був мідіанітом: дві згадки у книзі Суддів були помилками переписувачів.

3. Тесть Мойсея був мідіанітом, який або заснував підплем’я кенітів, або був його членом.

Питання: Як, згідно з Книгою Суддів 1:18, ізраїльтяни захопили Газу, Ашкелон та Екрон, якщо за часів Самсона ці міста перебували під контролем філістимлян?

В: Ізраїльтяни захопили їх за часів Йошуа, приблизно 1400 р. до н. е., але це було лише тимчасово. Філістимляни зі своїми залізними колісницями (або колісницями з колесами, обіддям яких було з заліза) відвоювали їх до часу, коли з’явився Самсон, приблизно через 390 років.

Інша думка, що вони не захоплювали ці міста, як стверджує Септуагінта, є, ймовірно, неправильною, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 3, с. 388–389.

Питання: Чому в Книзі Суддів 1:19 ці колісниці названо «залізними», а не просто «колісницями»?

Відповідь: Археологія свідчить, що в стародавньому світі існувало два типи колісниць. Єгипетські колісниці були легкими двоколісними транспортними засобами, які вміщували лише двох людей — лучника та водія. Вони виготовлялися переважно з дерева та шкіри й забезпечували дуже незначний захист від стріл. Колісниці інших народів були важкими транспортними засобами, схожими на вози, на яких містилося від трьох до чотирьох осіб. Вони забезпечували певний захист від стріл. У цих колісницях було набагато більше металу.

Питання: Чи те, що в Книзі Суддів 1:19 ізраїльтяни не змогли вигнати ханаанеїв, свідчить про те, що Бог не є всемогутнім? (про це згадували як атеїст, так і мусульманин Ахмад Дідат)

Відповідь: Ні. Судячи з усього, народ зазнав поразки в битві на рівнинах. Замість того, щоб щиро молитися до Бога й знову виступити в бій, вони відмовилися від боротьби. Іноді й сьогодні ми занадто легко здаємося, коли справи йдуть важко.

Проте Бог зміг перемогти колісниці. Бараку знадобилося лише 10 000 ізраїльських воїнів, щоб знищити 900 залізних колісниць з Хацору. (Звісно, те, що Бог у потрібний момент послав дощ, який перетворив поле бою на багнюку, теж неабияк допомогло).

Питання: У Книзі Суддів 1:19 йдеться про те, що Всемогутній Бог не зміг вигнати народ рівнин, чи про те, що ізраїльтяни не змогли їх вигнати? (Про це зауважив мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: У гебрейському тексті не вказано прямо, про кого йдеться, але сенс полягає в тому, що ізраїльтяни, навіть з Божою допомогою, не могли на той час вигнати народ рівнин, оскільки той мав залізні колісниці. Проте пізніше, за часів Суддів, ізраїльтяни перемогли ханаанеїв за допомогою колісниць, а Давид переміг філістимлян за допомогою колісниць. Іноді, навіть коли ми слухняні Богові, нам все одно потрібна терпеливість, щоб побачити результати послуху Йому.

Бог є Всемогутнім, але коли Він вирішує використовувати Свій народ як засіб для здійснення Своєї волі, іноді нам доводиться чекати, щоб побачити успішний результат.

Питання: У Суд. 1:23–26, коли було допустимо заохочувати когось зрадити своє місто та свій народ?

Відповідь: Хоча книга Суддів прямо цього не схвалює, у цьому випадку це було допустимо. Дім Йосипа воював проти безбожних ханаанеїв. Більшість американців під час Другої світової війни не бачили нічого поганого в тому, щоб заохочувати японців, італійців, німців та підкорених французів зрадити режими Осі.

Питання: У Суд. 1:28, чи не вигнав Бог ханаанеїв повністю, чи вони були повністю знищені, як сказано в Йош. 10:40?

Відповідь: Канаанеї були вигнані з територій, де мешкали ізраїльтяни, перед приходом ізраїльтян. Однак і в книзі Йошуа, і в книзі Суддів йдеться про те, що багато інших канаанеїв не було вигнано.

Питання: Чому в Суд. 2:1-3 Бог сказав, що не вижене ханаанеїв, хоча раніше заявляв, що зробить це?

Відповідь: Спочатку Бог не бажав, щоб ханаанеї стали пасткою. У 2-му розділі книги «Суддів» наведено дві причини.

У Суддів 2:2 Божі наміри щодо ізраїльтян змінилися, коли вони перейшли від повного послуху до часткового послуху, що все одно є непослухом. Бог обіцяв вигнати ханаанеїв перед ними, але якщо вони не збиралися воювати і мати будь-яких ханаанеїв «перед собою», то не було б ханаанеїв, яких можна було б вигнати «перед ними».

У Суддів 2:21-23 сказано, що, оскільки вони мали бути частково слухняними, Бог використає ідолопоклонницьких ханаанеїв як випробування, щоб виявити, які ізраїльтяни будуть служити Богові.

Сьогодні Бог може використати спогади ваших дітей про різні гріховні речі у вашому домі як випробування для них, щоб перевірити, чи справді вони підуть за Богом, чи ні. З іншого боку, якщо у вас немає таких речей, то, можливо, Бог вважатиме ці випробування непотрібними.

Питання: У Суддів 2:4-6, чи відкликав Бог Свою обіцянку допомогти ізраїльтянам, коли Йошуа ще був живий?

Відповідь: Ймовірно, так. У книзі Йошуа 11:23 земля мала перепочинок від війни, ще до того, як Йошуа та інші вожді поділили землю. Хоча не обов’язково, щоб Суддів 2:6 хронологічно йшов після Суддів 2:2-3, найімовірніше, так і було.

Питання: Чи було слово «Ашторет» у Суд. 2:13 загальним терміном для позначення семітської богині?

Відповідь: Ні. Хоча ім’я тут вживається у множині, воно стосується кількох статуй однієї й тієї самої богині, а не різних богинь. У «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 700–707) є розлогий розділ, присвячений приблизно 36 конкретним божествам Близького Сходу, і Аштарта була конкретною богинею, яку шанували багато народів різними мовами. Вона була богинею сексу, родючості загалом і часто — війни. Вавилоняни називали її «Іштар», давні шумери — «Інанна», в Угаріті — ttrt, у Фінікії — ‘strt, грецькою — Астарта, а в південноарабській мові — Аттар. Астарта/Іштар також може бути пов’язана з грецькою Афродітою та римською Венерою.

Зверніть увагу, що існує також інша богиня на ім’я «Ашера», відома шумерам, південним арабам, мешканцям Угариту як Атірату-яммі, вавилонянам — як Ашратум, а єгиптянам — як Абді-Ашірта. У «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 701) зазначено, що це інша богиня, ніж Астарта/Іштар.

Питання: Чи було ім’я «Ашторет» у Книзі Суддів 2:13 спотворенням правильного імені «Аштарта», оскільки благочестиві ізраїльські редактори поєднали голосні слова «Бошет» (сором) із приголосними слова «Аштарта»/«Астарта»?

Відповідь: Деякі вчені так вважають. Оригінальні гебрейські рукописи Старого Завіту були написані без голосних знаків, тому будь-які голосні, що там використовувалися, були додані пізніше.

Питання: У Суд. 2:14–19, як і в решті книги Суддів, спостерігається ця закономірність, але чому вона виникла?

Відповідь: Бог послав гнобителів як покарання, щоб повернути ізраїльтян до Себе. Божа стратегія та суддя, якого Бог використовував, виявилися успішними, і вони повернулися. Щойно вони стали заможними, як одразу ж забули покладатися на Бога та позбутися своїх ідолів.

Іноді здається, що людині набагато легше покаятися перед Богом, коли справи йдуть погано, ніж наполегливо продовжувати жити життям, що подобається Богові.

Питання: Чому в Суд. 2:15 Бог воював проти ізраїльтян, замість того щоб просто проігнорувати їх?

Відповідь: Коли ізраїльтяни бунтували, Бог не просто ігнорував їх, а карав їх, завдаючи їм поразки, доки вони не зверталися до Нього з криком. Боже покарання для групи людей може включати смерть.

Питання: Чому, як зазначено в Книзі Суддів 2:19, смерть кожного судді змушувала народ повертатися до ідолопоклонства?

Відповідь: З тієї самої причини, з якої деякі люди відвертаються сьогодні. Прихильники багатьох релігій можуть відвернутися, коли помирає лідер, якому вони довіряли. Люди, які називають себе християнами, але довіряють християнському лідеру більше, ніж Богові, можуть відпасти, коли цей лідер помирає.

Питання: Як, згідно з Суд. 3:7, ізраїльтяни служили Ваалімам та Ашере?

Відповідь: «Баалім» — це множина від «Баал», а «Баал» був як ханаанським ідолом, так і загальним словом для позначення богів.

Питання: Чи існують археологічні докази того, що, як зазначено в Суд. 3:8, Ізраїль служив Хушану-Рішатайму, царю Арам-Нахараїму?

Відповідь: По-перше, там не йдеться про Вавилон чи Ассирію (які на той час були слабкими), а про Арам-Нахараїм. Згідно з «Коментарем до Біблійних знань: Старий Завіт» (с. 386), Арам-Нахараїм означає «Арам подвійних річок». Іншими словами, це частина Месопотамії на території сучасної Сирії між річками Тигр та Євфрат.

Питання: У книзі Суддів 3:8 ім’я «Кушан-Рішатайм» — це справжнє ім’я чи зневажливий титул?

Відповідь: Швидше за все, так. Ізраїльтяни транслітерували імена з інших мов, і, можливо, «Кушан» був саме такою транслітерацією. У будь-якому разі, «Рішатайм» означає «подвійна нечестивість», і це, ймовірно, не було його справжнім ім’ям. «Кушан» швидше є транслітерацією імені, ніж словом «кушитянин», хоча й можливе, що воно означає саме «кушитянин».

Питання: У Суд. 3:17-22 чи правильно вчинив Егуд, обманом вбивши моавітського царя Еглона?

Відповідь: Хоча Ехуд фактично не сказав неправди, він все ж обдурив царя Моава. У деяких особливих випадках християни можуть вводити в оману та спричиняти обман. Наприклад, якби ви жили під час Китайської культурної революції або за часів режиму «Червоних кхмерів» у Камбоджі, коли уряд вбивав інтелектуалів. Якби уряд попросив вас вказати всіх ваших друзів-інтелектуалів, чи поспішили б ви це зробити, знаючи, яка доля їх чекає?

Питання: Як у Суд. 3:31 Шамгар зміг убити 600 чоловіків за допомогою палиці для волів?

Відповідь: Палиця для волів була важким знаряддям. Ймовірно, це була палиця довжиною 7–10 футів, загострена з одного кінця й з долотом на іншому. У руках сильного чоловіка вона могла стати чудовою зброєю.

Питання: Чи є Суд. 4 пізнішим (джерело E) описом перемоги Барака, а Суд. 5 — більш раннім (близько 1125 р. до н. е., джерело J), як стверджує «Біблійний словник Гарпера» (Harper & Row, 1961), с. 132?

Відповідь: Ні. У них немає жодних доказів того, як можна встановити, що одна з них є ранішою за іншу. Теорія JEPD, на якій ґрунтується багато спекуляцій, була дискредитована. Однією з багатьох проблем «теорії» JEPD було те, що її прихильники мали великі труднощі, намагаючись дійти згоди щодо того, які частини походять з якого джерела.

Питання: Чи був Явін із Хацору, згаданий у Суд. 4:2, тим самим Явіном, що згадується в Іос. 11:1?

В: Ні. Ймовірно, він був нащадком Ябіна, який жив за 160 років до того, за часів Йошуа. Царі та фараони часто отримували імена на честь своїх предків.

Питання: Як місто Хазор, згадане в Суд. 4:3, могло гнобити Ізраїль, якщо воно було зруйноване раніше, як зазначено в Йош. 11:10-11?

Відповідь: Археологія свідчить, що місто Хазор було спалене в 1400 р. до н. е., в 1300 р. до н. е. єгиптянами та в 1230 р. до н. е. Незважаючи на упередженість критиків Біблії, археологія дуже точно відтворює цю історію.

Питання: Що означають імена Дебора та Барак у Суд. 4:4, 6?

Відповідь: Дебора означає «медоносна бджола», і, як жартома зауважив один викладач Біблії, вона була справжньою «медовою» суддею. Барак означає «блискавка».

Питання: Що ми знаємо про гору Табор, згадану в Книзі Суддів 4:6?

Відповідь: Гора Табор — це скелястий конус висотою 1300 футів, що знаходиться на висоті 1843 футів над рівнем моря. Вона розташована приблизно за 10 миль, або 16 кілометрів, від Кішона — сезонної річки. Колісницям було б важко піднятися на вершину гори Табор, тому військо, що перебувало на горі Табор, було б у безпеці від колісниць, доки не спустилося б для нападу.

Питання: У Суд. 4:7, чи «Я» тут означає Дебору, чи Бога?

Відповідь: Дебора передає Боже послання, тому «я» тут стосується Бога, як показує Суддів 4:14.

Питання: Чи є згадка про плем’я Ефраїма та його провідне становище у Суд. 4:9 та в інших місцях книги Суд доказом того, що книга Суд була складена після відокремлення Північного царства?

Відповідь: Ні. Судячи з усього, на думку деяких критиків, якщо в тексті згадується Ефрем, то він був написаний у Північному царстві; якщо згадується Юда — у Південному царстві; а якщо в книзі згадуються обидва, то вона складалася з двох частин, написаних у різних місцях.

Для неупередженого спостерігача цілком імовірно, що хтось у Юді міг хоча б кілька разів згадати Ефрем, і цілком імовірно, що хтось в Ефремі міг згадати Юду. Також цілком імовірно, що якби книги були написані до розколу царства, між ними не було б жодного протистояння.

Питання: Чому в Суд. 4:9 Барак не хотів очолити Ізраїль без Дебори?

Відповідь: Писання прямо цього не вказує, але ми можемо побачити одну можливу причину. Оскільки Дебора покликала Барака, це може свідчити про те, що Дебора вже деякий час була визнаною лідеркою, і Барак побоювався, що без Дебори ізраїльтяни можуть не піти за ним.

Другою причиною могло бути те, що Дебора була суддею, яка головувала на території могутнього племені Ефрема, і Барак хотів заручитися підтримкою Ефрема, перш ніж діяти.

Питання: У Суд. 4:9 та Суд. 9:54 чи було щось поганого в тому, щоб загинути від руки жінки?

Відповідь: Ні, але у відповіді слід врахувати два моменти.

1. До сучасних часів фізична сила відігравала дуже важливу роль у війні. Чоловіки зазвичай мають сильнішу верхню частину тіла, ніж жінки.

2. Хоча в тому, що Сісеру вбила жінка, а не чоловік, не було нічого поганого, більшість культур Близького Сходу (ймовірно, включаючи ханаанську) вважали б це менш почесним способом померти. Це гарантувало б, що Сісеру не запам’ятають як героя чи великого воїна.

До речі, Авімелех у Суддів 9:54 попросив свого зброєносця вбити його, щоб не говорили, ніби його вбила жінка.

Питання: Чи правильно Яель вбила Сісеру (Суддів 4:9 та 4:18)?

Відповідь: Ця неізраїльтянка не просто ввела Сісеру в оману, вона відверто збрехала: «Тут ти будеш у безпеці». Дебора, Барак та ізраїльтяни вважали Яель героїнею за те, що вона вбила їхнього заклятого ворога. Ось п’ять моментів, на які варто звернути увагу:

Кеніти подорожували разом з ізраїльтянами пустелею. До приходу ассирійців вони жили кочовим життям у Палестині. Стосунки між ізраїльтянами та кенітами завжди були дружніми.

По-своєму, використовуючи власні засоби, вона проявила ініціативу, щоб допомогти ізраїльтянам.

Наскільки вона знала про Божий закон щодо неправдивого свідчення, якщо взагалі знала, нам невідомо.

Якщо вона згрішила, збрехавши, її все одно похвалили за те, що вона допомогла Божому народу тією правдою, яку мала.

З іншого боку, дехто вважає, що вона не згрішила. У часи війни можна брехати ворогу, навіть коли ворог не підозрює, що вони не на одному боці.

Сьогодні люди іноді використовують сумнівні засоби, щоб допомогти християнам. Однак християни не повинні вдаватися до небогоугодних засобів.

У книзі «Коли критики запитують» (с. 147) згадуються такі моменти:

1. Коли Сісера, озброєний воїн, уже прийшов до намету Яелі (Суддів 4:17), що мала робити Яеля? Вона не могла перемогти його в бою, і вона не могла просто сказати Сісеру, щоб він пішов геть.

2. Сісера гнобив Божий народ, і якби він втік, то знову б їх гнобив.

3. Яель боролася проти ворогів Бога по-своєму, так само як воїни-чоловіки боролися по-своєму.

4. Незалежно від того, чи був спосіб Яелі найкращим, Дебора та Барак схвалили її вчинок за цих обставин. Це не означає, що всім слід вдаватися до обману під час війни.

Питання: Чому, згідно з Суд. 4:15, військо Барака було таким невеликим?

Відповідь: Військо налічувало лише близько 10 000 піхотинців. Відповідь можна знайти в Суддів 5:8, 9, 15–18, 23. Багато представників інших племен вирішили не приєднуватися до Барака та Дебори у боротьбі. Можливо, багато ізраїльтян уклали мир з Ябіном, щоб служити під його керівництвом.

Питання: У Суд. 4:15, оскільки колісниці були ефективною зброєю війни, як 10 000 ізраїльських піхотинців змогли перемогти військо з 900 колісницями?

Відповідь: Відповідь можна вивести з Суддів 5:4-5, 20-21. У цих віршах йдеться про дощ і розлиті річки. Тонкі колеса колісниць застрягали в багнюці. Ще одним доказом є те, що Сісера не втік на своїй колісниці, як можна було б очікувати, а залишив її й втік пішки.

Питання: Чи мав Хебер-кенієць у Книзі Суддів 4:17 окремий намет?

Відповідь: Хоча це можливо, але, ймовірно, він не мав окремого намету. Часто кочівники розбивали табори сімейними групами, і Хебер, ймовірно, мав невеликий клан.

Питання: Чому в Суд. 4:18 Яель вбила Сісеру молотком, а не якимось іншим знаряддям?

В: Жінки часто ставили намети, і для цього використовували молотки. Вона, мабуть, добре вміла працювати молотком.

П: Чому, згідно з Суд. 4:18, намет Яелі був би гарним сховищем?

В: З огляду на те, що ми знаємо про пізніші звичаї бедуїнів, чоловікові заборонялося заходити до жіночого намету, якщо тільки він не був її чоловіком, сином або батьком.

П: У Суд. 4:19, коли Яель дала Сісере молоко, чи правда, що «молоко» було евфемізмом для інтимних стосунків, як категорично стверджує книга «Born Again Skeptics» (с. 166)?

Відповідь: Ні. Чоловік Яелі так би не подумав, особливо з огляду на те, що Сісера просив лише води. Насправді, я не знаю, де молоко з бурдюка може означати щось подібне, окрім як у свідомості критика, який дуже, дуже наполегливо шукає в Біблії докази того, що позашлюбні статеві стосунки є прийнятними.

Питання: У Суд. 4:21 Сісера лежав, коли його вбили, чи він впав (а отже, стояв), коли його вбили, як натякає Суд. 5:27?

Відповідь: Сісера спав, коли його вбили. Вираз «впав мертвим» у Суддів 5:27 означає або просто те, що він помер, або те, що він ворухнувся й впав, коли помер.

Питання: Чи вважається «Пісня Дебори» у Суддів 5 однією з найдавніших частин Біблії?

Відповідь: Ні. Консервативні біблійні вчені не дотримуються цієї думки, оскільки немає підтверджуючих доказів.

Питання: Як у Суд. 6:1-6 мідіанитяни були настільки сильними, щоб завоювати Ізраїль, якщо Йошуа вбив мідіанитянських князів у Йош. 13:21?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Мідіани не були повністю знищені, як зазначено в книзі Йошуа 13:21. Подібно до цього, Німеччина зазнала нищівної поразки у Першій світовій війні, але через двадцять років, під час Другої світової війни, вона повернулася ще сильнішою.

2. У Суддів 6:1-6 мідіани були в союзі з амаликітянами та іншими народами.

3. Це гноблення відбувалося через понад 200 років після того, як Йошуа переміг мідіанців. За 200 років може статися багато чого.

Питання: Як, згідно з Суддів 6:4-6, мідіани збіднили Ізраїль?

Відповідь: Частина відповіді міститься в Книзі Суддів 6:11. Мідіаніти не були зацікавлені в осілому (некочовому) способі життя. Вони прагнули зерна та багатств, якими володіли ізраїльтяни, і їм було байдуже, чи ті виживуть, чи помруть від голоду. Тисячоліття потому монголи мали подібний погляд на речі. Вони вважали, що міста — це марнування хороших пасовищ, але дозволяли завойованим народам і далі там жити заради податків, які вони збирали.

Питання: Чому в Книзі Суддів 6:10 Бог був незадоволений тим, що вони поклонялися богам Ханаану, адже в Книзі Суддів 2:3-4 Він сказав, що вони стануть пасткою для ізраїльтян, якщо Він не вижене ханаанеїв, а Він не збирався цього робити?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

Залишення ханаанеїв не було початковим наміром: те, що в Ханаані залишаться ханаанеї, спочатку не входило до плану, який Бог їм відкрив. Лише після того, як вони перестали виганяти ханаанеїв, Бог сказав, що їх не буде вигнано.

Ідолопоклонство не було подальшим наміром: Бог залишив ханаанеїв там як випробування для Ізраїлю, щоб побачити, чи залишаться вони вірними Йому. Той факт, що Бог дозволив це випробування, жодним чином не означає, що Бог бажав, щоб вони його не пройшли.

Питання: Чому в Суд. 6:11 Гедеон молотив зерно у винопресі?

Відповідь: Це робилося, щоб приховати це від мідіанців. Крім того, оскільки зерно молотили у винопресі, ймовірно, це був невеликий урожай.

Питання: У Суд. 6:12 чи був ангел саркастичним, звертаючись до Гідеона, який ховався, як до могутнього мужа, сповненого хоробрості?

Відповідь: Ймовірно, ні. Це могло бути одне з наступного або обидва варіанти.

Заохочення: Це підбадьорило б Гедеона, давши йому впевненість, що він матиме мужність, щоб стати могутнім воїном.

Знак майбутнього: у Божих очах Гедеон уже був хоробрим воїном. Бог бачить нас не такими, якими ми є, а такими, якими ми станемо.

Питання: У Суд. 6:17 чи правильно вчинив Гедеон, попросивши знамення?

Відповідь: Іноді краще не розглядати речі з точки зору «правильно чи неправильно» або «дозволено чи заборонено», а з точки зору того, що є найкращим. Ймовірно, просити про знак не було найкращим рішенням; якби віра Гедеона була сильнішою, він би не потребував цього.

Незважаючи на ступінь його віри, Бог відповів на його прохання, не висловлюючи жодного докору. Бог милостиво зустрів Гедеона там, де той перебував — чи то у винопресі, чи посеред його сумнівів — і розвіяв його сумніви. Бог зустрічає кожну людину там, де вона перебуває, і Бог милостивий і сьогодні.

Питання: Чому у Суд. 6:22 нам розповідається про Гедеона?

Відповідь: Дві речі.

1. Гедеон знав принаймні частину Старого Завіту, бо знав, що ніхто не може побачити обличчя Бога й залишитися живим.

2а. Можливо, він насправді не вірив, що це був ангел Божий, аж доки не сталося чудо.

2б. Або ж Гедеон вірив і раніше, але лише в той момент зупинився, щоб подумати та усвідомити значення Божого послання.

Питання: У Суд. 6:22-23, хто є тим ангелом, якого побачив Гедеон?

Відповідь: Існують дві точки зору.

Ранні християни схилялися до того, щоб розглядати ангельські явлення в Старому Завіті як явлення Ісуса Христа до Його втілення.

Пізніші християни часто схильні розглядати їх як те, що Бог використовує форму ангела, щоб видимо спілкуватися з людьми. Бог міг використовувати форму палаючого куща перед Мойсеєм, і Бог може використовувати будь-яку форму, яку Він обере.

Питання: Що таке стовп Ашери, згаданий у Книзі Суддів 6:28?

Відповідь: Ашера (не плутати з Аштарт) була богинею Шумеру, Вавилону, Південної Аравії та головним божеством міста Тиру. В Угаріті її вважали дружиною Еля та матір’ю Баала.

Питання: Чому в Суд. 6:31 Йоаш захищав Гедеона, який зруйнував Йоашов вівтар Баалу?

Відповідь: Можливо, Йоаш був обурений тим, що люди, які поклонялися біля «його» вівтаря, самовпевнено вважали, ніби цей вівтар належить їм, про що свідчило їхнє переконання, що саме вони мають право карати того, хто його зруйнує.

У будь-якому разі, бажання Йоаша захистити свого сина було сильнішим за його любов до Ваала. Вівтарі Ваалу будували не лише заради релігійної відданості того, хто їх споруджував; вони також могли приносити чималий прибуток. На жаль, це був урок, про який Гідеону краще було б не знати, оскільки він скористався цією інформацією пізніше у своєму житті.

Питання: Чому в Суд. 6:34–35 всі ізраїльські чоловіки так охоче приєднувалися до війська Гедеона, тоді як за часів Барака вони робили це неохоче?

Відповідь: Згідно з Книгою Суддів 7:3, до Гідеона приєдналося 32 000 чоловік, тоді як, згідно з Книгою Суддів 4:14, до Барака приєдналося лише 10 000. Святе Письмо цього не пояснює, але ми можемо припустити низку причин.

Натхненні попереднім досвідом Барака, вони відчували, що зможуть знову здобути перемогу над ворогом.

Впевнені завдяки чуду, коли ангел спожив жертву, вони ще більше повірили, що Бог з ними.

Зневірені тим, що мідіанське військо забрало більшу частину їхньої їжі, вони вважали за краще боротися за свою свободу, ніж померти від голоду.

Питання: Чому в Книзі Суддів 6:36-40 Гедеон виклав руно, хоча вже зібрав військо?

Відповідь: Гедеон уже проявив достатню рішучість, щоб мобілізувати ізраїльтян. Малоймовірно, що він виклав руно, аби запитати поради щодо стратегії чи часу, оскільки в тексті не зафіксовано, що Гедеон просив у Бога будь-якої додаткової інформації. Існує кілька можливих пояснень того, чому Гедеон виклав руно.

1а. Хиткість віри: Можливо, Гідеон почав сумніватися, і його віра похитнулася. Він не мав би просити про це, але Бог милостиво відповів йому. Як зазначено у книзі «Складні вислови Біблії» (с. 192–193), це був момент розпачу для Гідеона, оскільки спочатку він сказав, що повірить, якщо руно буде мокрим. Потім Гідеон відмовився від своїх слів і заявив, що повірить, якщо руно буде сухим.

1б. Підтвердження: У книзі «Коментар до Біблії для віруючих» (с. 272) зазначено, що багато християн неправильно розуміють історію з руном. Оскільки Гедеон уже зібрав військо, він просив не про настанову, а про підтвердження. Гедеон знав, що робити, але прагнув впевненості в успіху.

2а. Гедеон просив про це лише для себе.

2б. Гідеон просив про це насамперед для того, щоб підбадьорити ізраїльтян.

Питання: Чому в Суд. 7:3 більшість чоловіків було відправлено додому?

Відповідь: Перемога над мідіанитами не була б надто важкою, оскільки всі ізраїльтяни згуртувалися, щоб разом битися з ними. Однак Бог хотів, щоб вони знали, що перемога походить від Нього, а не від їхньої власної сили та єдності.

Звісно, це повністю збило б з пантелику будь-яких мідіанських розвідників, які б гадали, де саме розбила табір велика ізраїльська армія.

Коли почався напад, зазвичай лише дуже невелика частина воїнів мала при собі сурми. Якби було 300 сурм, мідіани могли б легко припустити, що воїнів було у понад 100 разів більше. Зверніть увагу, що ці сурми були всіма сурмами початкового ізраїльського війська.

Питання: Яке значення мала «щойно встановлена варта» у Суд. 7:19?

Це означає, що нічна варта солдатів саме змінювала зміну. У цей час ночі в таборі блукало б більше солдатів, ніж зазвичай, і зростала ймовірність того, що ворожі воїни не впізнають один одного й почнуть битися між собою. Якби почалася сутичка, це мало б ефект «сніжного кома», оскільки збентежені й сонні мідіани, аммоніти та ісмаїліти вибігали б зі своїх наметів, почувши бойовий клич ізраїльтян і побачивши всі ці темні постаті, що бігають навколо табору.

Про війська, що воюють між собою, також йдеться в Єзекіїля 38:18-21 та Захарії 14:13-14.

Питання: Які були часи варт у Суд. 7:19?

Відповідь: Згідно з «Коментарем до Біблії: Старий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: Old Testament), с. 394, за часів Гедеона три варти тривали з 18:00 до 22:00, з 22:00 до 02:00 та з 02:00 до 06:00.

Питання: Чому в Суд. 8:6-9 Суккот і Пеніель відмовилися допомогти Гедеону?

Відповідь: Хоча в Писанні про це не сказано, це могло статися з однієї або кількох з наведених нижче причин.

Прагматизм: якщо б Гедеон переміг, вони б звільнилися. Якщо б перемогли мідіаніти, для них не було б різниці, чи залишатимуться вони нейтральними. Можливо, у них і так не було б достатньо воїнів, щоб вплинути на хід подій.

Страх: знаючи про величезну чисельність мідіанців, вони не вірили, що Гедеон зможе перемогти їх, і вирішили дотримуватися нейтралітету.

Економічні причини: Можливо, вони домовилися сплачувати данину мідіанитянам. Люди можуть нарікати перед тим, як сплатити данину, але це зробило б їхню данину марною, якби вони сплатили її за рік у повному обсязі, а потім повстали.

Якими б не були причини, було очевидно, що вони не мали високої думки ні про військо Гедеона, ні про Господа, який обрав Гедеона воєначальником.

Питання: Чому в Суд. 8:6–9 покарання Суккоту та Пеніеля відрізняється від покарання Мерозу, описаного в Суд. 4:23?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Правильно це чи ні, але, можливо, Гедеон, ймовірно, не був настільки примирительним, як міг би бути.

2. Мероз відмовився допомогти, але Писання дійсно показує, що Мероз виступив у відкритий опір Деборі та Бараку, так само як Суккот і Пеніель — Гідеону.

3. Суккот і Пеніель, можливо, слідували зразку нейтралітету, започаткованому Мерозом, і цей зразок потрібно було зламати.

На жаль, сьогодні деякі християни «дотримуються нейтралітету», тоді як усі християни повинні «…стояти твердо в одному дусі, єдиною думкою, борючись пліч-о-пліч за віру Євангелія» (Филип’ян 1:27б, NET).

Питання: Чому в Суд. 8:18-19 Бог дозволив мідіанитянам вбити братів Гедеона?

Відповідь: Писання цього не пояснює. Але якщо родина Йоаша поклонялася Ваалу, то який обов’язок має Бог захищати ідолопоклонників?

Ми не знаємо всіх Божих задумів, але віра однієї людини не може замінити віру іншої. Однак ми можемо задатися питанням: чому брати Гедеона перебували на Таборі, а не в армії разом із Гедеоном?

Питання: У Суд. 8:24 Гідеон переміг ісмаїльтян чи мідіанитів, як сказано у Суд. 8:26, що йде двома віршами далі?

Відповідь: Є дві відповіді, і обидві можуть бути правильними.

1. Згідно з книгою «Стародавній Схід і Старий Завіт» Кеннета Кітчена (IVP, 1966), с. 123, у той час терміни «ісмаїлтяни» та «мідіани» часто вживалися як синоніми.

2. Мідіани та ісмаїлтяни були союзниками. Отже, ізраїльтяни воювали проти одного спільного ворога.

Питання: Чому в Суд. 8:22-23 Гедеон відмовився правити ними?

Відповідь: Можливо, Гедеон боявся, або ж мудро усвідомлював, що не впорається з цим завданням. Однак, швидше за все, «правити» тут означало стати царем. Оскільки Бог не поставив царя над Ізраїлем, Гедеон та деякі інші могли вважати, що це означало б узурпацію Божої влади в Ізраїлі.

Однією з відмінностей між «царем» і «суддею» було те, що царська влада передавалася у спадок, а суддівська — ні. Ізраїльтяни конкретно просили, щоб і Гедеон, і його син правили ними, отже, вони просили про спадкового правителя.

Можна припустити, що згодом Гедеон вважав себе царем, адже він назвав одного зі своїх синів Авімелехом, а це ім’я означає або «батько царя», або «мій батько — цар». Авімелех — це також ім’я двох філістимських царів у давні часи.

У книзі Суддів 8:22-23 Гедеон встояв перед спокусою, щоб його та його синів коронували на царя, але Авімелех мав інші плани. Як християни, ми ніколи не повинні прагнути бути царями над нашою імперією тут, на землі.

Питання: Як Гідеон, могутній Божий чоловік, міг у Книзі Суддів 8:27 виготовити такого ідола?

Відповідь: Писання не пояснює цього, а лише фіксує цей сумний факт. Гідеон далеко відійшов від тих часів, описаних у Суддів 6:28-31, коли він зрубав стовп Ашери. Це було б джерелом сорому для Гідеона, якби він чітко обдумав це. Спочатку розглянемо кілька досить незначних причин, чому він, ймовірно, так вчинив, а потім — кілька важливих уроків, які ми можемо з цього винести.

Можливі пояснення (але не виправдання)

Спочинок на лаврах: Гедеон знав, що виконав велике Боже діло. Можливо, він відчував, що заслуговує на певну поблажливість щодо гріха. Урок, який ми можемо з цього винести, полягає в тому, що коли Бог чинить великі речі через нас, може виникнути сильна спокуса спробувати виправдати гріх тими добрими справами, які ми зробили. Дехто називає це «синдромом Робін Гуда», оскільки Робін Гуд, судячи з усього, дотримувався подібної думки. Грабувати й красти було неправильно, але якщо віддавати частину нечесно здобутої здобичі бідним, то, можливо, це було покаянням, яке компенсувало гріх.

Компроміс: Зустріч Гедеона з ангелом показала, що він дещо знав про Біблію. Проте його батько мав вівтар для ідолів. Оскільки інші намагалися поклонятися Богу, але при цьому йшли на компроміси, Гедеон робив те саме. Єдиним позитивним моментом було те, що завдяки Божому покаранню Гедеон, ймовірно, не став поганим прикладом для своїх онуків.

Проданий заради наживи: Гідеон, ймовірно, навчився від свого батька Йоаша, що наявність святилища з ідолом може бути дуже прибутковою справою. Статуя була ідолом для інших, але, можливо, для самого Гідеона вона насправді не була ідолом. Можливо, ідолом Гідеона були гроші. Скільки грошей знадобилося б вам, щоб завдати шкоди людям, які намагаються шукати Бога? Сподіваємося, ви будете мудрими й усвідомите, що жодна сума грошей на землі не варта того, щоб заставити під заставу багатства та нагороди, які людина може отримати на Небі.

Підсумок: Ми не знаємо, чому Гедеон вчинив цей «незрозумілий» вчинок. Однак це не так вже й незрозуміло, коли ми бачимо гріхи сучасних людей.

Уроки, які ми можемо винести: Щодо себе, ми маємо обов’язок наполегливо служити Богові. Щодо інших, ми маємо усвідомлювати, що люди можуть у якийсь момент вірно служити Богові, а згодом відвернутися від Нього.

До речі, цікаво порівняти те, як Гедеон зруйнував жертовник, з тим, як пізніше він спорудив ідола. Також цікаво порівняти те, що Гедеон не забув своїх убитих братів (8:18-21), з тим, що сталося з усіма, крім двох, із його 72 синів.

Питання: Як Авімелех, згаданий у Суд. 9:5, 45, може бути для нас прикладом для наслідування? (Це питання поставив атеїст)

Відповідь: Атеїст, мабуть, тут дещо заплутався, адже Авімелех не мав бути прикладом для наслідування. Те, що Святе Письмо згадує Юду як зрадника Ісуса, не означає, що Юда теж має бути прикладом для наслідування.

Авімелех був унікальним суддею, оскільки його ніколи не призначав Бог. Сумно, що Гедеон розпочав свою діяльність із руйнування вівтаря Ваала, тоді як його злий син Авімелех отримав гроші на початок своєї кар’єри саме з храму Ваала. Мати Авімелеха була наложницею Гедеона з Сихема. Якби тільки Гедеон знав, що зробить його власний син, він, безперечно, ніколи не взяв би ту наложницю за другу дружину. Якби ми тільки мали Боже бачення, щоб бачити наслідки своїх вчинків (добрих, поганих і лінивих), ми, ймовірно, були б набагато ревнішими у служінні Богу.

Див. обговорення 2 Самуїла 13:11-29 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що, згідно з Суд. 9:5, 45, повинні робити християни, якщо вони є членами християнської організації, очолюваної невіруючим або безбожним лідером?

Відповідь: Це серйозна проблема, адже в Об’явленні 2:20 церква в Тіатирі зазнала суворого докору від Ісуса через свою терпимість. Можливо, вони просто покладалися на те, що Бог усуне безбожних лідерів, тоді як Бог хотів, щоб вони не ухилялися від власної відповідальності. Ефесянам 4:3 говорить, що ми маємо обов’язок зберігати єдність Духа. Однак ми не маємо обов’язку створювати єдність із безбожними людьми там, де її немає. Ми не повинні дозволяти, щоб наші церковні пожертви йшли на справи, які не подобаються Богу. Так само Павло в 1-му Посланні до Коринтян 5 дорікнув тій церкві за те, що вона не виключила неморального брата. Це сталося лише через два розділи після того, як Павло закликав їх не допускати розколів, тож виключення з церкви того, кого слід виключити, очевидно, не спричиняє розколу в біблійному розумінні єдності та розколу.

Відповідь складається з трьох частин.

А: Що робити: Існує проста, але ефективна стратегія поводження з нечестивими людьми, тими, хто сіє розбрат, та людьми, з якими у вас можуть бути розбіжності, навіть якщо ви самі можете бути неправі. Ось що навчав Ісус у Матвія 18:15-22.

А1. Якщо ти маєш щось проти свого брата, піди й покажи йому його провину наодинці, тільки ви двоє.

А2. Якщо це не допоможе, візьми з собою ще одного або двох, щоб обговорити це з ним.

A3. Якщо це не допоможе, то повідомте про це церкві.

A4. Якщо це не допоможе, то стався до нього як до язичника (тобто виключи його з числа членів церкви).

Відповідь 5. Нарешті, у віршах 21–22 сказано: якщо він покається, то пробачте йому.

Павло каже в 1 Коринтян 6:1–8, що ми не маємо позиватися до суду на інших віруючих. Краще зазнати кривди, ніж позиватися до суду на іншого справжнього християнина.

Б: Коли це робити: Краще «програти і битву, і війну», ніж спричиняти розкол через другорядні доктринальні питання. Водночас розкол щодо невіруючих є необхідним стосовно основних доктрин християнства. Тож, що таке другорядні доктрини, а що — основні?

Хоча Біблія не наводить систематичного, вичерпного переліку, вона наводить деякі приклади.

Б1 Другорядні: У Посланні до Римлян 14 сказано, що харчування, вживання м’яса та дотримання одного дня як особливішого за інший — це саме ті питання, про які ми не повинні сперечатися, хоча в Посланні до Римлян 14:16 сказано, що ми можемо говорити, аби запобігти тому, щоб те, що ми вважаємо добрим, називали злом.

B2 Основні: З іншого боку, у 1 Коринтян 15:1-4 згадуються деякі доктрини як такі, що мають першочергове значення, наприклад, смерть Ісуса за наші гріхи, Його поховання та воскресіння. Якщо хтось заперечує ці доктрини, то він не просто віруючий, який має з вами розбіжності. Навпаки, він взагалі не є віруючим, адже Павло чітко зазначає, що його віра марна. Ми не повинні бути в єдності з такими людьми.

B3 Такі речі, як лицемірство, що полягає у відмові їсти разом з язичниками в присутності євреїв, як показано в Галатам 2:11-16, заслуговують на докір, але не обов’язково на розкол. Ми повинні публічно виступати проти таких речей, навіть якщо це означає приниження для благочестивого церковного лідера.

C: Останній засіб: Отже, якщо існує проблема з основним вченням, і метод, описаний у Матвія 18:15-22, було застосовано або принаймні спробувано, але нічого не дало, то що тоді? Тоді проблема полягає не лише в небогобоязливому лідері, а скоріше в організації чи церковній конфесії.

C1. Ситуація з 3-го листа Івана 9–10: Можливо, організацію ще можна врятувати, а небогобоязливих лідерів — вигнати. Апостол Іван зіткнувся з подібною ситуацією в 3-му листі Івана 9–10 і публічно звернув увагу на Діотрефа. Сьогодні багато консервативних християн у Лютеранській церкві — Міссурійський синод — працюють над тим, щоб поставити на керівні посади людей, які «вірять Божому Слову».

C2. Ситуація, подібна до Вавилону: З іншого боку, організацію, можливо, врятувати не вдасться, і, як у випадку з Вавилоном з Об’явлення 18:4, справжні християни мають обов’язок піти (і взяти з собою якомога більше інших). Можливо, якщо організація символічно «напилася крові святих» (Об’явлення 17:6), це є знаком того, що ситуація вимагає трохи ретельнішого дослідження, перш ніж робити висновок, що її ще можна врятувати.

Питання: У Суд. 9:7-21, що мав на увазі Йотам?

Відповідь: Йотам, можливо, ставив під сумнів саму необхідність існування царя. У будь-якому разі, Йотам запитав їх, чи справді вони хочуть, щоб над ними панував «терновий кущ», щоб переконатися, що це саме те, чого вони насправді бажають. Йотам насправді не «доводив», що вони повелися несправедливо щодо Єруб-Баала (Гідеона) та його синів. Він просто нагадав їм те, про що, як він знав, вони вже усвідомлювали. Потім він сказав, що якщо вони вчинили нечесно, то нехай обраний ними цар Авімелех знищить їх, а мешканці Сихема та сусіднього Бет-Мілло знищать Авімелеха.

Питання: Чому в Суд. 9:46 згадується ідол під назвою «Баал-Беріт» або «Ель-Беріт»?

Відповідь: Слово «Баал-Беріт» означає «господь завіту (завітів)», а «Ель-Беріт» — «бог завіту». Було сумно, що цей ідолопоклонницький вівтар знаходився поблизу Сихема, адже саме поблизу Сихема Бог уклав завіт з Аврамом.

Можливо, наявність у Шехемі вівтаря під назвою «Беріт» була навмисною, адже мешканці міста поклонялися укладанню завітів із богами, а не виключно Єдиному, Істинному Богу.

Іронічно, що гроші, які шехемляни заплатили Авімелеху за невелике військо та вбивство інших синів Гедеона, походили саме з храму «господаря завітів». Це поетична справедливість, що останнім притулком шехемлян став храм Баал-Беріта, і вони загинули там через того чоловіка, якому заплатили гроші за вбивство інших синів Гедеона.

Питання: Чи є в Суд. 9:46–49 якісь позабіблійні свідчення про те, що храм Ель-Беріта в Шехемі був спалений?

Відповідь: Так; було знайдено свідчення спалення, що датуються приблизно 1150 роком до н. е. У «Біблійному словнику Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), на сторінках 1568–1569, зазначено, що фортеця-храм мала стіни товщиною від 7 до 7,5 футів, шириною 53 фути та довжиною 41 фут, а вхід розташовувався з довгої сторони. Там зазначено: «Зруйнування Сихема Авімелехом близько 1150 р. до н. е. має численні підтвердження».

Питання: Чому в Суд. 9:54 Авімелех не хотів, щоб люди говорили, що його вбила жінка?

Відповідь: По-перше, Авімелех думав про свою спадщину — про те, як його запам’ятають люди, — і міркував, що його не запам’ятають як дуже хорошого воїна, якщо його вб’є жінка, просто кинувши камінь. Однак у цій історії з Авімелехом є щось досить цікаве.

Авімелех вбив усіх своїх братів і не лише порушив угоду з містом, яке його підтримувало, а й винищив усіх мешканців міста. А потім, коли Авімелех помирає, він має достатньо притомності, щоб турбуватися про те, як його запам’ятають інші люди. Він був настільки заплутаний у своїх цінностях, що не мав уявлення про те, що про нього подумають інші.

Хоча його найбільше турбувало те, що про нього подумають інші, тоді як він мав би тремтіти до глибини душі від того, що про нього думає Бог.

Питання: Чому в Книзі Суддів 10:12-16 Бог спочатку не погодився допомогти ізраїльтянам, а потім захистив їх?

Відповідь: Бог не збирався допомагати їм, доки вони не відкинуть своїх ідолів. Бог був правдивим у цьому, як і в усіх інших випадках. Бог ніколи не захищав би їх, доки тривали їхні непокірні ідолопоклонницькі вчинки. Коли вони покаялися, тоді Бог захистив їх. Бог не змінився, але коли змінилося їхнє серце, змінилися й Божі наміри щодо них.

Питання: У Суд. 11:14-28 хто мав рацію — Єфта чи цар Аммону?

Відповідь: Правий був Єфта, і він навів переконливі аргументи в Суддів 11:21-26. Цар аммонітян стверджував, що ізраїльтяни відібрали землю в аммонітян. Єфта заперечив це, оскільки:

1. Вони завоювали її у Сігона та Ога, а не в аммонітів.

2. Ізраїльтяни навіть не воювали з аммонітянами.

3. До того ж аммоніти не воювали з ізраїльтянами.

4. Ні за часів Йошуа, ні через сотні років після того аммонітяни ніколи не претендували на цю землю. Цар Аммону висував нову претензію.

Логічні та переконливі аргументи Єфта не мали жодного впливу на аммонітів. Іноді навіть такі ж вагомі аргументи не впливають на жадібність сучасних політичних лідерів, але ми все одно повинні намагатися.

Питання: Як, згідно з Суд. 11:26, ізраїльтяни прожили в Хешбоні та Ароері 300 років?

Відповідь: Хоча дехто помилково вважає, що терміни правління деяких суддів частково збігалися, це не має значення для цього питання. У відповіді слід врахувати три моменти.

X 1. Можливо, ізраїльські посланці від Єфта помилилися щодо цих 300 років. Біблія безпомилково зафіксувала б те, що вони сказали. Однак більш імовірно, що вони були праві щодо цих 300 років.

2. Якщо ізраїльтяни увійшли до обіцяної землі приблизно 1407 р. до н. е., а трохи раніше мешкали в Хешбоні та Ароері, то це означало б, що Ієффай став суддею трохи раніше, ніж 1107 р. до н. е.

3. Це добре узгоджується з 480 роками між Виходом під проводом Мойсея та будівництвом храму Соломона (1 Цар. 6:1) і з 450 роками між завоюванням під проводом Йошуа та смертю Соломона (Ді. 13:20).

Питання: Як у Суд. 11:29-30 Єфта міг скласти необачну й нерозумну обітницю, якщо на ньому був Дух Божий?

Відповідь: Якщо Святий Дух сходить на когось, це не означає, що його слова є безпомилковими або що він не може все ж таки припускатися нерозумних помилок.

Деякі люди вважають Бога «жорстоким», який мусить насилати на тебе випробування та забирати у тебе щось, щоб компенсувати те, що Він тобі дає. Можливо, Єфта мав таке хибне уявлення, коли складав цю обітницю в Суддів 11:30-31.

Питання: Чи справді Єфта в Книзі Суддів 11:30–40 вбив свою власну дочку як безглузду жертву?

Відповідь: Християни мають дві різні точки зору.

Так: обітниця Єфта означала, що він вб’є свою дочку. Виконання Єфтою своєї обітниці суперечило Божій волі, адже у Десяти заповідях Бог наказав ізраїльтянам не вбивати. У книгах «Now That’s A Good Question» (с. 574) та «Today’s Handbook for Solving Bible Difficulties» (с. 260–261) висловлюється думка, що Єфта дійсно приніс свою дочку в жертву, і це було гріхом перед Богом. У книзі «1001 Bible Questions Answered» (с. 331) зазначено, що Таргум Йонатана вчить, що Єфта це зробив.

Інші жінки служили храмовими служницями, і, звісно, у пізніші часи деякі чоловіки та жінки вирішували не одружуватися, щоб краще служити Царству Божому. Було б дивно щороку вшановувати її «страждання», коли багато інших жінок добровільно обрали такий шлях.

Як і Гедеон, Єфта прожив героїчне життя, що закінчилося трагічно. Однак, на відміну від Гедеона, трагедія Єфти полягає не в тому, що він порушив свою обіцянку перед Богом, а в тому, що дотримався нерозумної обітниці. На відміну від Гедеона, який зміг заспокоїти ефремлян, цей суддя цього не зробив або не зміг зробити і вбив 42 000 з них. Ніхто не ставив під сумнів рішучість Єфта дотриматися своїх обітниць. Можливо, сам Єфта мав би це зробити.

Ні: обітниця Єфта означала, що його дочка буде присвячена Богові як незаміжня діва протягом усього свого життя. У книзі «Повна книга відповідей на біблійні питання» (с. 49–50) зазначається, що вона мала не два місяці на жалобу тому, що мала померти, а тому, що ніколи не матиме дітей.

«Енциклопедія біблійних труднощів» (с. 164) переконана, що Єфта не вбив свою дочку, оскільки в Суддів 11:31 на івриті сказано «хто б не вийшов», а це слово ніколи не вживається стосовно тварин, отже, Єфта очікував, що звідти вийде людина, і він знав, що людська жертва є неприйнятною. Той факт, що вона була єдиною дитиною, має велике значення для її плачу, оскільки рід її батьків повністю вимер би. У книзі «Відповіді на 1001 біблійне запитання» (с. 331–334) також зазначається, що в цьому оповіданні немає жодного натяку на кров.

У книзі «Коли критики запитують» (с. 148–149) також наведено п’ять причин, чому це не означало, що її вбили.

1. Єфта знав про закон, що забороняв людські жертвоприношення.

2. Ніде не сказано, що він приніс її в жертву, а людей (наприклад, первістків) викуповували жертвою тварин замість того, щоб приносити їх у жертву.

3. У тій культурі рішення не мати дітей вважалося великою жертвою.

4. Дочка Єфта не виходила на два місяці, щоб оплакувати свою смерть, а щоб оплакувати те, що вона ніколи не матиме нащадків.

5. Найголовніше: якби вона два місяці оплакувала свою незайманість через те, що мала померти, то могла б вийти заміж за чоловіка на ці два місяці.

Див. також «Складні місця Біблії та уявні суперечності», с. 151–153, де наведено аналіз того, чому Єфта насправді не вбив свою дочку. У книгах «Повна книга відповідей на біблійні питання», с. 49–50, та «Складні місця Біблії», с. 85–86, зазначається, що, хоча Біблія ніде не говорить про те, що Єфта виконав свою обітницю, у Біблії немає нічого, що б вихваляло чи захищало його, якби він це зробив.

Питання: Чому в Суд. 11:30–40 ця злісна обітниця Єфта записана в Біблії?

Відповідь: Хоча Святе Письмо про це не згадує, ми можемо виділити чотири моменти.

а) Безперечно, кожна людина, про яку йдеться в Біблії, говорила й робила багато речей, які Біблія не зафіксувала. Але з усіх деталей, що були пропущені щодо Єфта, Бог вирішив включити саме цю, а не інші.

б) Усі погодяться, що цей розповідь викликає у нас дискомфорт, і я вірю, що це зроблено навмисно. Єфта був людиною слова та честі (як він це бачив) — НАВІТЬ ТОДІ, КОЛИ ЦЕ ОЗНАЧАЛО НЕСЛУХНЯНСТВО БОГУ. Єфта не приносив жертву якомусь язичницькому ідолові, а приносив Єдиному, Істинному Богу те, чого Бог ніколи не казав, що хоче. Якщо ми вважаємо, що Бог цінує наші жертви та наше служіння Йому більше, ніж нашу любов і послух, або якщо ми самі цінуємо наші жертви та служіння Йому більше, ніж нашу любов і послух, то в наших стосунках з Богом є щось дуже спотворене.

в) Єфта мав дивне й неповне уявлення про Бога. Він вважав, що той, хто вийде з його дому, буде найщасливішим, і думав, що Бог не бажає йому щастя. Але навіть сьогодні люди можуть забувати, що Бог любить нас навіть більше, ніж ми любимо себе, і що Бог бажає для нас найкращого навіть більше, ніж ми самі.

г) Тривожні емоції, що викликає ця історія про необачне непослух Богу, замасковане під жертву Богові, можуть допомогти нам краще запам’ятати цей приклад. Бог не прагне наших грошей, нашого служіння чи наших жертв так сильно, як прагне, щоб ми були повністю віддані Йому та слухняні Йому, як вчить Міхей 6:6-8.

Питання: Чи було те, що описано в Суд. 11:30–40, запозиченням доізраїльського язичницького свята?

Відповідь: Ні. Хоча на Близькому Сході існував звичай, за яким жінки оплакували Таммуза (чоловічого бога), немає жодних доказів того, що саме це було джерелом цього ізраїльського звичаю. Крім того, немає доказів того, що цей ізраїльський звичай проіснував дуже довго.

Питання: Чи існують археологічні свідчення існування Абель-Кераміма, згаданого в Книзі Суддів 11:33?

Відповідь: Так. Згідно з журналом «Biblical Archaeology Review» (січень/лютий, с. 33), сьогодні це місце називається Телль-ель-Умейрі. Воно було вперше заселене приблизно 3000 р. до н. е.

Питання: У Суд. 12:1-6, чи мав Ієфтай рацію, коли вбив ефремлян?

Відповідь: Безумовно, Єфта не проявив такої ж дипломатичності, як Гідеон у подібній ситуації. Однак, на відміну від попередньої ситуації, тут ефремляни намірилися вбити Єфту.

Це не було досконалою волею Бога, щоб Божий народ вбивав один одного. Винні тут були ефремляни, але, можливо, Єфта міг би уникнути цього, проявивши більше дипломатичності.

Прикро, що, виконуючи велику справу для Бога, часто доводиться стикатися з несправедливою критикою з несподіваного боку.

Питання: Що зробили Ібзан, Елон та Абдон як судді (Суддів 12:8–13)?

Відповідь: Хоча Писання не зазначає, що саме вони робили, важливим може бути те, чого не сталося, коли вони були суддями. Поки Ізраїль мав їх за лідерів, жодна нація не намагалася вторгнутися в Ізраїль.

Питання: Чи можна історію Самсона, описану в Суд. 13–16, вписати в тип сонячних міфів, поширених у давнину, як стверджує «Посібник з Біблії» Азімова (с. 248–251)?

Відповідь: Ні. Азімов стверджує дві речі: що Самсон був прообразом сонячних міфів (с. 248), і що назореї загалом були прообразом сонячних міфів, оскільки їхнє довге волосся [якимось чином] символізує сонячні промені (с. 249).

Самсон походив із Беф-Шемеша в Дані, що означає «дім сонця», а в «Довіднику Азімова по Біблії» (с. 251) стверджується, що філістимське ім’я Даліла тісно пов’язане з єврейським словом «ліла», що означає «ніч». Однак ліберальний «Біблійний словник Гарпера» (с. 134) зазначає, що Даліла означає «кокетка», а не «ніч». «Конкорданс Стронга» вказує, що це слово означає «мліти»

Ймовірно, можна було б навести стільки ж доказів того, що образ Самсона запозичено з ацтекської міфології (через подорож у часі на 2 500 років у майбутнє!), скільки й із так званих сонячних міфів. Пам’ятайте, що значна частина грецької та римської міфології, яку ми знаємо сьогодні, на той час ще не існувала.

Питання: Чому в Книзі Суддів 13:5 Самсону не дали вибору щодо того, чи стати назореєм, чи суддею?

Відповідь: Самсону не дали вибору щодо того, як він народився. З іншого боку, ніде не сказано, що Бог зобов’язаний був дати Самсону, або будь-кому іншому, вибір щодо того, як вони народяться.

Незалежно від того, як ми народилися, з якими б привілеями, перевагами та недоліками ми не володіли, важливо саме наближення до Бога. У кінці Бог справедливо судитиме кожного, виходячи з того, що було дано кожній людині.

Питання: У Суд. 14:1-4, чи хотів Бог, щоб Самсон одружився з філістимлянкою, і як це було від Господа?

Відповідь: Самсон не був повністю відданий послуху Богу. Проте Бог все ж використав бажання Самсона одружитися з філістимлянкою. Бог послав Самсона на землю, щоб здійснити Свій задум — зруйнувати дружні стосунки між ізраїльтянами та філістимлянами. Самсон багато разів був неслухняним Богу, і не дивно, що він не був до вподоби Богу в тих справах, для яких Той його використовував. Проте Бог використовує як неправильні вчинки, так і благочестиві, щоб здійснити Свої задуми.

Питання: Чому в Суд. 14:6, 9 важливо, що Самсон не розповів своїм батькам про лева та мед?

Відповідь: Тому що в Суддів 14:18 Самсон одразу ж напевно зрозумів, що його товариші дізналися відповідь від дружини Самсона. Самсон не поспішив підозрювати свою дружину, але зміг швидко дійти висновку, оскільки ніхто інший не міг би їм цього розповісти.

Питання: Чому в Суд. 14:15-18 дружина Самсона підтримала філістимлян, а не Самсона?

Відповідь: Дружина Самсона була філістимлянкою, і, судячи з усього, вона більше вірила в силу тих 30 чоловіків, ніж у те, що Самсон її врятує. Однак її віра в тих чоловіків не принесла їй та її батькові великої користі, оскільки пізніше філістимляни спалили їх обох у вогні, як зазначено в Книзі Суддів 15:6.

Питання: У Суд. 14:19 чи правильно Самсон вбив тридцятьох людей у місті Ашдоді (це запитання поставив атеїст)?

Відповідь: Є дві різні відповіді.

Ні. Самсон часто був неслухняним перед Богом. Засоби, які Самсон використовував для боротьби проти філістимлян, також не були надто добрими. Самсон міг би бути набагато ефективнішим на чолі ізраїльського війська, а не вбиваючи тридцятьох чоловіків через дрібний весільний конфлікт.

Так. Самсон перебував у стані війни з філістимлянами і намагався вбити якомога більше воїнів. На той момент він не мав підтримки ізраїльтян у боротьбі з філістимлянами.

Проте, до того як Самсона було захоплено в полон (за допомогою Даліли), його головною метою не було зменшення чисельності філістимлян. Самсон безповоротно зруйнував дружні стосунки між філістимлянами та ізраїльтянами. Після цього між ними тривала війна аж до часів Давида.

Іноді сьогодні трапляється, що деякі християни відіграють подібну роль; не для того, щоб вбивати людей, а щоб зруйнувати релігійну єдність між християнами та нехристиянами, з якими християни й так не мали б бути в єдності.

Питання: Чи вчить Суд. 15:2, що дружин можна просто віддавати, якщо чоловікам вони більше не подобаються? (Це запитання поставив мусульманин.)

Відповідь: Ні. У Книзі Суддів 15:2 йдеться про те, що зробив невіруючий філістимлянин, а не про те, що зробив слухняний ізраїльтянин. Тесть Самсона був філістимлянином, який не слідував за Богом.

Оскільки це питання поставив мусульманин, то в ісламі щодо розлучення жінок діють досить суворі обмеження. Жінці, яка просить про розлучення без вагомих підстав, також заборонено навіть відчувати запах Раю. Ібн-і-Маджа, т. 3, книга 10, розд. 21, № 2055, с. 237. Аналогічно, якщо жінка просить про розлучення без вагомої причини, як зазначено в Абу Дауді, т. 2, книга 6, розд. 734, № 2218, с. 600.

Однак для чоловіків все набагато простіше. У ісламі чоловік може розлучитися зі своєю дружиною з будь-якої причини. Бухарі, т. 3, книга 49, розділ 4, № 859, с. 534, зазначає, що чоловік може розлучитися через «щось неприємне у своїй дружині, наприклад, старість чи щось подібне».

Умар наказав своєму синові Абдуллаху розлучитися з дружиною, але той відмовився, бо кохав її. Тоді Умар пішов до Мухаммеда, і Мухаммед наказав йому розлучитися з нею. Абу Дауд, т. 3, книга 36, розд. 1838, № 5119, с. 1422

«Абдуллах ібн Умар (нехай Аллах буде задоволений ним) передав, що Посланець Аллаха (мир йому і благословення Аллаха) сказав: „Найбільш огидним із дозволених вчинків в очах Аллаха є розлучення“. Ібн-і-Маджа, т. 3, книга 10, розд. 1, № 2018, с. 216

Умар розповів, що Мухаммед розлучився з Хафсою (розлучення, яке можна скасувати), а потім знову взяв її за дружину. Абу Дауд, т. 2, книга 6, розділ 754, № 2276, с. 619

Мухаммед наказав своєму прийомному синові Заїду розлучитися із Зайнаб, а потім сам одружився із Зайнаб. У Заїда не було вибору, оскільки Мухаммед процитував суру 33:36–38. Мусульмани вірять, що Коран є нествореним і записаним на скрижалі в небі, але в сурі 33:36–38 згадується ім’я Заїда, і там сказано, що він не мав права вибору щодо розлучення із Зайнаб. Пізніше Зайнаб бінт Джахш «звикла хвалитися перед іншими дружинами Пророка і говорила: „Аллах одружив мене (з Пророком) на Небесах“». Бухарі, т. 9, книга 93, розд. 22, № 517, с. 382. Також т. 9, книга 93, розд. 22, № 516, 518, с. 381–383.

До речі, «бін» арабською означає «син», а «бінт» — «дочка».

Чоловік повинен розлучитися зі своєю дружиною, якщо цього вимагає його батько. Ібн-і-Маджа, т. 3, книга 10, розд. 36, № 2088–2089, с. 259–260

Двоє мусульман були добрими друзями, тож один із них запитав іншого, з якою дружиною йому слід розлучитися, щоб той міг одружитися з нею. Бухарі, т. 5, книга 58, розд. 3, № 125, с. 82

Отже, хоча мусульмани можуть вважати цілком виправданим обмінюватися дружинами майже так само легко, як люди обмінюються автомобілями, не намагайтеся виправдовувати це за допомогою Біблії.

Питання: Як у Суддів 15:4 Самсон зміг зловити 300 лисиць?

Відповідь: Є п’ять можливих способів, і відповідь може бути їхньою комбінацією.

1. Там не сказано, що Самсон зловив їх усіх одночасно. Це могло відбуватися протягом певного періоду часу.

2. Можливо, надзвичайна сила Самсона супроводжувалася й надзвичайною спритністю. Див. книгу «Коли критики запитують», с. 150, щоб дізнатися більше про цю частину відповіді.

3. Самсону не обов’язково доводилося використовувати власні руки. Ніщо не вказує на те, що він не міг скористатися пастками, щоб зловити частину або всіх лисиць.

4. Єврейське слово «су’ал» може означати як лисицю, так і шакала. Самсону, можливо, було легше ловити шакалів, оскільки вони полюють зграями.

5. Самсон міг очолити групу чоловіків, щоб виставити пастки на тварин.

Питання: У Суд. 15:5, скільки становить 1100 срібних монет, помножених на п’ять?

Відповідь: У Суддів 17:10 один левит погодився служити священиком (очевидно, за проживання та харчування плюс) лише за десять срібних шекелів на рік. 5 500 срібних монет — це була величезна сума грошей для однієї людини. Очевидно, філістимляни дуже боялися Самсона.

Питання: Чому в Суд. 15:12 вони зв’язали Самсона, щоб відвести його до філістимлян?

Відповідь: Самсон, безперечно, становив загрозу для існуючого стану речей, і хоча ізраїльтяни вважали цей стан неідеальним, вони вважали краще зберегти те, що було, ніж ризикувати змінами під владою Самсона.

Крім того, саме люди з Юди здали Самсона ворогу. Земля Юди мала багато частин, які не були так близько до філістимлян, і вони мали надлишок землі, тоді як даніти були дуже тісно розміщені на своїй землі.

Сьогодні християни не повинні погоджуватися на те, щоб під час їхнього поклоніння обмежували проповідування Євангелія.

Питання: Як у Суд. 15:16 Самсон, навіть маючи велику силу, зміг убити 1 000 навчених філістимських воїнів, не давши їм кинути спис і поранити його?

Відповідь: Жодна природна сила не могла б пояснити цей та інші подвиги Самсона (підняття міських воріт тощо). Бог мав бути з Самсоном надприродним чином. Бог міг не лише наділити Самсона силою, швидкістю та рефлексами, а й збити філістимлян з пантелику та захистити Самсона.

Питання: У Книзі Суддів 16:18–21 чи була сила Самсона в його волоссі?

Відповідь: Ні, сила була від Бога. Якби сила була у волоссі, то, мабуть, усі професійні спортсмени були б сильнішими, якби мали довге волосся.

А якщо серйозно, то після того, як Самсон відкрив Делілі свою таємницю, він міг бути цілком впевнений, що вона обстриже йому волосся, адже вона вже випробувала всі інші способи, про які він їй розповідав. Після того, як Самсон прокинувся, у Суддів 16:20 сказано: «Але він не усвідомлював, що Господь покинув його» (NET).

Питання: Чи міг Самсон потрапити до Неба, як зазначено в Книзі Суддів 16:26-27, з огляду на те, що він вчинив самогубство?

Відповідь: Так. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Існує лише один непростимий гріх — богохульство проти Святого Духа. Самогубство не є непростимим гріхом.

2. Як приклад віруючих, які вчинили самогубство, Євсевій у своїй «Церковній історії», том 8, № 2, розділ 12, розповідає про жінку та її двох прекрасних дочок, які втопилися в річці, аби не зазнати тілесного осквернення від римських солдатів. Євсевій наводить ще один приклад у 8-му томі, 14-му розділі, про Максенція, який збирався зґвалтувати вродливу християнку. Вона попросила кілька хвилин наодинці, щоб підготуватися. Коли він увійшов, вона вже зарізала себе.

3. Можна стверджувати, що Самсон не повалив колони, щоб покінчити з собою як таким, а що його мотивом було вбити філістимлян. Його смерть можна розглядати як самогубну місію, а не як самогубство, хоча він і знав, що загине.

У книзі «Now That’s A Good Question» (с. 291–292) зазначено, що психологічне дослідження показало: 90 % людей, які намагалися покінчити з життям, згодом заявляли, що не зробили б цього, якби почекали 24 години.

Питання: Чи благословив Бог Самсона за те, що він вчинив самогубство, як описано в Книзі Суддів 16:26–27?

Відповідь: Самсон не вчинив самогубство, а скоріше виконав самогубну місію. У цьому конкретному випадку, як і протягом усього його життя, Бог використовував Самсона, хоча той був неслухняним і часто опинявся в місцях, де йому ніколи не слід було бути. Див. попереднє запитання для більш детального обговорення.

У «Біблійному коментарі для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 281, зазначається, що іронічно: «Оскільки він так часто спілкувався з філістимлянами протягом свого життя і вважав їхніх жінок непереборними, Самсон тепер опинився серед філістимлян у своїй смерті — труп серед трупів у руїнах храму Дагона. Відокремлення принесло б йому більш благородну смерть».

Питання: Чому в Суд. 17:1–2 сина-злодія спочатку прокляли, а потім благословили?

Відповідь: Біблія згадує цей невеликий епізод історії, не даючи навіть натяку на те, що Бог схвалює цю ідолопоклонницьку ситуацію.

Мати прокляла того, хто вкрав гроші, не усвідомлюючи, що це був її власний син. Коли вона дізналася, що це був він, вона пошкодувала, що прокляла свого сина, і спробувала замість цього благословити його. У книзі «Складні вислови Біблії» (с. 197–198) зазначається, що автор книги «Суддів», можливо, включив цю історію, щоб показати, наскільки заплутаними були люди в ті часи.

Однак і сьогодні люди можуть бути настільки ж заплутаними. Батьки можуть ніжно любити дитину, коли вони тверезі, і знущатися з тієї самої дитини, коли вони п’яні або під впливом наркотиків. Батьки можуть дуже старатися навчити своїх дітей важливості правильних вчинків. Діти просто не розуміють цього, коли бачать, як батьки самі брешуть, перевищують швидкість і обманюють.

Питання: Чому в Суд. 17:2–3 вони присвятили гроші Єгові, щоб виготовити різьблений образ?

Відповідь: Це звучить безглуздо, і насправді було навіть гірше, ніж здається. Схоже, що вони хотіли, у порядку пріоритетності,

1) Мати образ для поклоніння

2) Поклонятися істинному Богу Ізраїлю

У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Наявність ідола, якому люди приносили жертви, часто була прибутковим бізнесом.

2. Для людей, які не знали краще, створення ідола на честь Бога ізраїльтян могло принести ще більший прибуток.

3. Багато людей мають бажання поклонятися Богу — на своїх умовах і по-своєму. Бога це не цікавить. Бог хоче, щоб люди поклонялися Йому й слухалися Його на Його умовах, по-Його-своєму.

Питання: Чому в Суд. 17:5 Міха хотів побудувати храм богів?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо побачити кілька причин:

Релігійні: Міха поважав Єгову, але, можливо, хотів «страховку», поважаючи й інших богів. Він забув, що справжній Бог ненавидить ідолопоклонство.

Фінансова: Люди приходили до статуй богів, щоб приносити їм пожертви. Ідоли Міхи, а також присутність священика, могли стати для Міхи чудовою фінансовою нагодою.

Питання: Що було не так у теології Міхи, викладеній у Суд. 17:13, де він каже: «…Тепер я знаю, що Господь дасть мені процвітання, бо левит став моїм священиком» (NRSV)?

Відповідь: Перш ніж легко відмахнутися від цього як від очевидного питання, зверніть увагу на останню частину відповіді, де майже ідентичні речі не є очевидними для багатьох людей сьогодні.

Ідоли вшановували язичницьких богів. Міха вважав, що наявність ідола, який символізує Єдиного, Істинного Бога, вшанує Його, а наявність левіта як священика вшанує Бога ще більше. Оскільки Міхей так думав (з певним логічним стрибком), то, мабуть, і Бог думає так само. Це начебто робити щось для когось, про кого ти просто «знаєш», що йому це сподобається, хоча ти ніколи не розмовляв із цією людиною і насправді не маєш уявлення, чого вона хотіла б. Це начебто як той маленький хлопчик, який купив мамі на день народження іграшкову машинку, бо «знав», що їй це сподобається.

Короткий огляд Старого Завіту загалом, і Виходу 20:4-6 зокрема, показує, що Бог ненавидить використання ідолів у поклонінні. Навіть якщо це ідоли, про які кажуть, що вони зображують Його, Бог ненавидить їх, і саме тому друга заповідь відрізняється від першої.

На жаль, навіть сьогодні люди створюють зображення Марії, різних святих та Ісуса для використання у богослужінні. Справжня Марія та справжні святі, ймовірно, жахаються від непокори, що вчиняється через їхні зображення. Навіть якщо це є спробою поклоніння істинному Богу (а отже, не порушує першу заповідь), це все одно порушує другу заповідь.

Питання: Чи правда, що, як зазначено в Суд. 18:2, вчинки Самсона не спричинили серйозного ослаблення філістимлян і не допомогли данітянам?

Відповідь: У Книзі Суддів 16:31 сказано, що перед смертю Самсон убив 3 000 чоловіків і жінок, що було більше, ніж він убив за все своє життя. Він завдав філістимлянам певної шкоди, оскільки вбив багатьох з покоління їхніх правителів. Однак, хоча вбивство від 3 000 до 6 000 філістимлян було величезним досягненням для однієї людини, для генерала армії це було б лише невеликою перемогою.

З одного боку, це правильно, і з цього можна винести урок. Самсон був надто зайнятий гонитвою за любовними пригодами, щоб бути слухняним і стати справжнім лідером ізраїльтян, і він не досягнув багато чого.

З іншого боку, Самсон все ж досягнув одного. Він поклав кінець періоду більш-менш дружніх відносин між ізраїльтянами та їхніми філістимськими володарями. Однак саме Саулу та Давиду, які служили Господу, маючи звичайну фізичну силу, довелося здійснити те, чого Самсон не зміг зробити, покладаючись лише на свою чудову силу, без допомоги інших ізраїльтян і не дотримуючись Божих шляхів.

Питання: Чи справді Бог благословив тут розвідників з племені Дана (Суд. 18:6, 10)?

Відповідь: Немає ані найменшого натяку на те, що левитський «священик» служив істинному Богу, і що його слова були чимось більшим, ніж вигадки, покликані догодити слухачам.

Не кожен, хто заявляє, що говорить від імені Бога, обов’язково це робить. Якщо поглянути в майбутнє, то даніти були одним із перших племен, які впали в ідолопоклонство під натиском арамейських вторгнень, і першою територією, яка відчула на собі силу ассирійських та вавилонських військ. Їхній початковий легкий успіх не вартий їхнього остаточного занепаду.

Питання: Якими були мотиви левіта, згаданого в Суд. 18:20?

Відповідь: Святе Письмо натякає, що це не мало нічого спільного з поклонінням істинному Богу. Ставши священиком племені, а не окремої родини, він отримав би більший престиж, повагу і, ймовірно, більше грошей.

На жаль, сьогодні не лише представники інших релігій поводяться так, але й серед тих, хто видає себе за християн, трапляються подібні люди.

Питання: Яке значення має уривок із Суд. 18:30-31?

Відповідь: Це надзвичайно важливо. Це означає, що мешканці міста Дан ніколи не покаялися у цьому злочині, і аж до приходу ассирійців вони дотримувалися традицій данітів того часу. Як це сумно.

Іноді, коли церковні конфесії відкидають Божу істину та Біблію, вони теж ніколи не повертаються до поклоніння істинному Богу. У багатьох випадках виправданням для поклоніння ідолам та інших гріхів є те саме, що й у пісні з мюзиклу «Скрипаль на даху», — традиція. Насправді під час дебатів із Мартіном Лютером один католицький теолог на ім’я Йоганн Фабер (1478–1541) заявив: «Якби довелося обирати, я б скоріше відкинув Писання, ніж шановані помилки [Римо-католицької] Церкви» (з Manschrenk, с. 165). Коли люди говорять про дотримання «шанованих помилок», чи не є вони не менш заплутаними, ніж даніти?

Питання: Чи було побоїще в Гібеї, описане в Книзі Суддів 19–21, вигаданою історією, як стверджує «Посібник з Біблії» Азімова, с. 279?

Відповідь: Ні. Два докази того, що це було насправді, такі:

1. Запис про цю подію в книзі Суддів. Жоден автор не захотів би писати цю історію, яка так неприємно виставляє як бенджамітів, так і інших ізраїльтян, якби не відчував необхідності написати правду.

2. Якби це не було правдою, то Азімову чи іншим довелося б шукати іншу причину, чому плем’я Веніаміна було настільки меншим за інші племена.

Питання: Що ми можемо навчитися з епізоду, описаного в Книзі Суддів 19:1–21:25?

Відповідь: Щодо цієї громадянської війни можна зробити надзвичайно цікаве спостереження: можна вважати, що кожна людина, за винятком самих вбивць, відчувала себе виправданою, роблячи те, що, на їхню думку, було морально правильним, принаймні з їхньої власної точки зору.

1. Бенямітяни боролися за те, що вважали правильним. Вони вважали, що захист своїх родичів і (можливо) самостійне відправлення правосуддя є вищим моральним благом, ніж дозволити комусь іншому позбавити їхніх родичів права на суд з боку бенямітян.

2. Той чоловік вважав виправданим те, що розчленував свою наложницю. Його бажання захистити свою честь і помститися можна було розглядати як важливіше за будь-яку честь чи повагу, яку він відчував до тіла своєї наложниці.

3. Ізраїльтяни могли вважати свої дії виправданими. Їхня вимога, щоб бен’ямітяни не заподіяли шкоди жодному [іншому] ізраїльтянину, вважалася вищим моральним правом, ніж геноцид бен’ямітян, включаючи жінок і дітей.

4. Ізраїльтяни могли вважати виправданим знищення всього міста Ябеш-Гілеад, за винятком незайманих дівчат. Зрештою, вони вважали, що той факт, що чоловіки Ябеш-Гілеаду не вирішили приєднатися до інших ізраїльтян у цій кривавій помсті, виправдовував вбивство чоловіків, жінок і дітей. Звісно, незаймані дівчата мали практичну користь як дружини для бен’ямітів, тож це (за якоюсь дивною логікою) виправдовувало те, що їх не вбивали, тоді як вбивство інших жінок і хлопчиків вважалося виправданим.

4. Ті, хто вижив із бен’ямітів, та ізраїльтяни разом вважали виправданим дозволити бен’ямітянам-вижившим викрасти незаміжніх ізраїльських дівчат. Очевидно, мати більше дружин для цих бен’ямітських бунтівників було важливіше, ніж бажання самих дівчат.

Нарешті, оскільки ізраїльтяни були обмежені своєю клятвою з Книги Суддів 21:5 вбити кожного, хто не з’явився на збори, та своєю клятвою з Книги Суддів 21:18, можна було б подумати, що вони винесли урок і більше не складатимуть клятв. Однак, як показує 1 Самуїла 14:24 у випадку з Йонатаном, який їв мед, вони не обов’язково винесли цей урок.

Питання: Чому в Суддів 19:4-8 тесть хотів затримати повернення сина?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але, можливо, тесть сумував за дочкою і знав, що коли його зять піде, дочка піде разом із ним.

Питання: Чому в Книзі Суддів 19:12-24 ця історія про наложницю левіта міститься в Біблії?

Відповідь: Це справді історія глибокої розпусти, як сказано в Осії 9:9. Її не проігнорували й не приховали в цій книзі, що описує факти, з трьох дуже різних, але взаємодоповнюючих причин.

Світська: Це сталося. Книга Суддів пояснює, як це зробила б світська історія, чому сталася ця жахлива громадянська війна і чому, навіть через століття, плем’я Веніаміна завжди залишалося таким невеликим.

Кожен робить так, як вважає за потрібне: Суддів 21:25 підсумовує суть цієї реальної історії: ось до чого може дійти ситуація, коли кожен робить так, як вважає за потрібне. Якщо кожен має власні критерії добра і зла, що не ґрунтуються на Біблії, все може піти дуже погано для всіх. Див. також наступне запитання.

Урок про вірність: Бенджамітян не можна було б звинувачувати у невірності, якби вірність завжди була чеснотою. Однак їх можна звинуватити в тому, що їхня вірність у цьому випадку була злом. Могло здаватися, що ізраїльтяни були вірні Богу та своєму народу, але цей випадок і війна показують, що їхня вірність була спрямована лише на їхнє плем’я. Сьогодні люди можуть бути відданими добрій справі з різних причин, і деякі з цих причин не кращі за ту відданість, яку виявляли бен’ямітяни.

Питання: Чому в Суд. 19:22–30 та Суд. 21:7–23 Біблія виправдовує ці злі вчинки? (Про це згадав один мусульманин.)

Відповідь: Біблія цього не виправдовує. Натомість вона згадує про злі вчинки, що відбувалися в ті лихі часи, коли «кожен робив те, що було правим у його очах». Чи доводило б те, що Коран згадує про злі вчинки народів Ад і Мадіян, що Коран є помилковим?

Питання: Чи означає згадка про місто Дан у Суддів 20:1, що народ Дана переселився ще до цього часу?

Відповідь: Не обов’язково. Книга Суддів була написана після обох подій, і там могло йтися про місце під назвою, яку люди знають. Два інші приклади цього — твердження, що Ефес знаходиться в Туреччині, та згадка в Буття 12:8 про те, що Авраам був у Бетелі, хоча Бетель став назвою міста лише за часів Якова, як зазначено в Буття 28:19.

Питання: Чи правда, що подія, описана в Книзі Суддів 20:47, не могла статися наприкінці періоду, описаного в цій книзі, оскільки на той час плем’я Веніаміна процвітало, як стверджує «Довідник Азімова по Біблії» (с. 259)?

Відповідь: Ні. Плем’я Веніаміна процвітало аж до цієї громадянської війни. Азімов не наводить жодних доказів — ані археологічних, ані інших — того, що Веніамін процвітав наприкінці книги Суддів. Натомість Саул у 1 Самуїла 9:21 каже, що він походить із найменшого з племен Ізраїлю.

Питання: Чи свідчить руйнування Ябеш-Гілеаду в Книзі Суддів 21:8 про те, що це не сталося наприкінці періоду Суддів, оскільки Ябеш-Гілеад був процвітаючим містом, як стверджується в «Біблійному довіднику Азімова» на сторінках 259–260?

Відповідь: Ні. Ось що говорить Біблія про Явеш-Гілеад. Саул визволив місто від аммонітян (1 Самуїл 11:1–11). Після загибелі Саула мешканці Явеш-Гілеаду забрали його тіло й поховали. Давид похвалив їх за це (2 Самуїл 2:4–7). 1 Хроніки 10:11 наводить той самий опис. Археолог Глюк знайшов місце, яке, ймовірно, є Ябеш-Гілеадом, і воно мало міські мури.

Цікаво, що, не маючи жодних додаткових доказів, Асімов може зробити висновок, що Явеш-Гілеад був процвітаючим містом, і його знищення було неможливим. Міста, особливо укріплені, з часом можуть відродитися, але використовувати наведені вище мізерні докази того, що Явеш-Гілеад був настільки процвітаючим, що його ніколи не могло бути знищено, є дивним для такої людини, як Асімов, який завжди був обережним у своїх наукових дослідженнях. На жаль, Азімов припустився подібної помилки в своїй оцінці Хацора, і археологічних доказів, що спростовують його твердження, є чимало. Див. три запитання щодо Ісуса Навина 11:10 для детальнішого обговорення відродження Хацора.

Питання: Що таке щорічне свято Господнє в Шіло, про яке йдеться в Суддів 21:19?

Відповідь: Писання не вказує однозначно, яким саме було це свято. Однак, можливо, це було свято на честь дочки Єфта, про яке йдеться в Суддів 11:39-40.

Питання: Чи викрадав хтось ще дівчат під час танців, як описано в Суд. 21:20-21?

Відповідь: Так. Пізніше, у Греції, чоловіки з міста Мессенія викрадали дівчат із Лаконії під час свята Артеміди, як зазначає Болінг на стор. 294. Про це згадується в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 3, стор. 506.

Питання: У Суд. 21:25 та Втор. 12:8, що поганого в тому, щоб «робити те, що правильно в твоїх очах», або щоб кожен робив так, як вважає за потрібне?

Відповідь: Як показує історія, записана в усій книзі Суддів, у цьому є багато поганого. Люди надто поспішно встановлюють власні стандарти, які поступаються Божим. Див. два попередні запитання, щоб дізнатися більше з цього приводу. Крім того, люди легко викривляють стандарти, щоб пристосувати їх до своїх смаків, поглядів та бажань.

Питання: Коли була написана Книга Суддів?

Відповідь: Книга Суддів охоплює події приблизно з 1380 р. до н. е. до 1050 р. до н. е. У Суддів 18:30 сказано, що ці події тривали «аж до… полону землі». Існують три точки зору щодо того, що саме малося на увазі під цим.

Ассирійський полон усіх північних племен у 722 р. до н. е. У «Біблійному словнику Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 993, зазначено: «Таблиці, складені та опубліковані Дональдом Дж. Вайзменом, надали більш конкретну інформацію для датування правління халдейських царів у період 626–566 рр. до н. е. Відповідно, дати падіння Самарії у 722 р. до н. е. та падіння Єрусалима у 587/586 рр. до н. е. визнаються фіксованими датами з похибкою приблизно в один рік».

Полон Дана, що стався приблизно 1000 р. до н. е. У книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 151, підтримується ця точка зору, оскільки, так само як Дан раптово знищив народ Лаїша, подібне знищення спіткало їх приблизно 1000 р. до н. е.

Пізніша вставка редактора — така думка Меррілла Унгера, як зазначено в праці «Огляд вступу до Старого Завіту» Глісона Арчера (Moody Press, 1974), с. 281.

Питання: Які найдавніші рукописи з книги «Суддів» збереглися до наших днів?

Відповідь: Сувої Мертвого моря: (бл. 1 р. до н. е.) 3 окремі копії. «Сувої Мертвого моря сьогодні», с. 30. (1Q6, 4Q49, 4Q50) згідно з «Сувоями Мертвого моря англійською мовою», 4-те вид., с. xxxvii та «Біблійним словником Вайкліфа», с. 436–438.

1Q6 (фрагменти Книги Суддів 6:20–22; 8:1(?); 9:1–4, 4–6, 28–31, 40–43, 48–49 (I ст. до н. е.)

4Q49 Книга Суддів 6:2–6, 11–13 (50–25 рр. до н. е.) Уривки з Книги Суддів 2:7–10 не втрачені, а відсутні.

4Q50 — три фрагменти Книги Суддів 19:5–7; 21:12–25

Загалом у Сувоях Мертвого моря збереглися 35,5 наступних віршів із загальної кількості 618 віршів книги Суддів (5,7 %).

Книга Суддів 6:2–6, 11–13, 20–22; 8:1?; 9:1–6, 28–31, 40–43, 48–49; 19:5–7; 21:12–25.

Ватиканський кодекс (325–350 рр. н. е.) містить всю книгу «Суддів».

Синайський кодекс (340–350 рр. н. е.) містить Книгу Суддів 2:20; 4:6–11:2.

«Александрійський» (бл. 450 р. н. е.) містить всю книгу «Суддів».

Питання: Які ранні автори посилалися на Книгу Суддів?

Відповідь: Донікейські автори, які посилалися або натякали на вірші з книги «Суддів», це:

Єврей Філон Олександрійський (20/15 р. до н. е. — 50 р. н. е.) посилався на Книгу Суддів 8:9 у творі «Про змішання мов» 26 (128), де, що цікаво, він зазначив, що це слова «Мойсея». «Бо, — каже Мойсей, — „Гедеон присягнувся людям Фануїла, кажучи: У той день, коли я повернуся з перемогою в мирі, я зруйную цю вежу“».

Мелето/Меліто з Сардів (170–177/180 р. н. е.) у своєму листі до Онесима «Про Пасху» (с. 72) зарахував Книгу Суддів до книг Старого Завіту. Збережено в «Церковній історії» Євсевія, книга 4, розділ 26.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) аналізує історію Самсона в книзі «Суддів» і називає джерело «Святим Писанням». Фрагменти з Іринея, фрагмент 40, с. 575. Він також згадує Самсона у фрагменті 41.

У фрагменті 27, с. 572, Іриней згадує про маленького хлопчика, який мусив вести Самсона за руку, натякаючи на Книгу Суддів 16:26.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) розглядає постать Гедеона з книги «Суддів» 6 у праці «Проти єресей», книга 3, розділ 17.3, с. 445.

Ось усі місця, де Іриней згадує Книгу Суддів.

Климент Олександрійський у творі «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розділ 21, стор. 325, каже: «Як розповідає книга Йошуа», а пізніше — «як згадує книга Суддів».

Тертуліан (198–220 рр. н. е.): «Йошуа перед смертю. І так, майже у всіх літописах суддів та царів» — «Скорпіаке», розділ 3, стор. 636

Оріген (225–254 рр. н. е.): «Ні, що стосується синів Беліала у Книзі Суддів», Оріген, «Проти Цельса», книга 6, розділ 44, стор. 593

Оріген (240 р. н. е.) також згадує Дебору та Барака у Книзі Суддів. «Коментар до Пісні пісень», пролог, с. 48

«Трактат про повторне хрещення» (бл. 248–258 рр. н. е.), розд. 15, с. 676: «Крім того, також у Книзі Суддів і в Книгах Царів ми бачимо, що на декого або спочивав Дух Господній, або Він приходив до них, як на Готоніеля [Отоніеля], Гідеон, Єфта, Самсон, Саул, Давид та багато інших».

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) посилається на Суддів 2:11–13 та 4:1 як на «у Книзі Суддів» Трактати Кіпріана, Трактат 12, розд. 1, с. 508

Методій Олімпський і Патарський (270–311/312 рр. н. е.) конкретно згадує Старий Завіт і Книгу Суддів у «Бенкеті десяти дів», роздуми 10, розділ 2, стор. 348

Після Нікейського собору

Євсевій Кесарійський (бл. 328–339/340 рр. н. е.) розглядає погляди різних авторів на канон Старого Завіту.

Атанасій (367 р. н. е.) перелічує книги Старого Завіту у «Пасхальному листі», 39, розд. 4, с. 552.

Атанасій (339 р. н. е.) називає Суддів 19:29 «Книгою Суддів» у «Циркулярному листі», розд. 1, с. 92

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) згадує Книгу Суддів

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е.)

Ефраїм Сирійський (350–378 рр. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 р. н. е.) згадує Книгу Суддів 3:10 як частину Книги Суддів, Давида — у Книгах Царств, Псалми, 2 Хроніки 15:1 — у Хроніках, Неємію 9:20 — як частину книги Езри (книги Езри та Неємії були однією книгою). Катехітичні лекції, лекція 16.28, с. 122

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.) згадує Книгу Суддів та Книгу Псалмів. «Про Святого Духа», книга 1, розд. 16, с. 95

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.)

Пацій з Барселони (342–379/392 рр. н. е.) цитує Суддів 13:18 у «Листі 2», розд. 2.2, с. 28

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) натякає на Книгу Суддів.

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) перелічує книги Старого Завіту, включаючи Книгу Суддів. «Панаріон»

Карфагенський собор (393–419 рр. н. е.)

Сульпіцій/Сульпіцій Север (363–420 рр. н. е.) згадує Книгу Суддів у «Історії», книга 1, розділ 24, стор. 85

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Старого Завіту. Зокрема, він розглядає «Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Повторення Закону», П’ятикнижжя, «Йова», «Ісус, син Наве» [«Йошуа»], «Книгу Суддів», «Книгу Рут», «Книги Самуїла та Царів» (2 книги), дванадцять пророків: Осію, Йоіла, Амоса, Овадію, Йону, Міхея, Нахума, Авакума, Софонію, Аггея, Захарія, Малахія, Ісая, Єремія, Єзекіїль, Даниїл, Естер, Ездра, Неємія, Лист 53, розд. 7–8, с. 99–101.

Руфін (374–406 рр. н. е.)

Іоанн Златоуст (-407 р. н. е.) посилається на Книгу Суддів 21:5–10, т. 11, «Коментар до Діянь», проповідь 13, с. 86

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) каже: «Господь каже», і посилається на Книгу Суддів 6:1 у Листі 46, розд. 18, с. 291

Августин Гіппонський (338–430 рр. н. е.) посилається на Книгу Суддів 3:30 як на Святе Письмо у праці «Про місто Боже», книга 17, розділ 14, с. 352

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.)

Теодорет Кірійський (324–458 рр. н. е.) натякає на Книгу Суддів.

Питання: Які існують розбіжності в перекладі книги Суддів між гебрейським текстом та грецькою Септуагінтою?

В: Ось кілька прикладів відмінностей у перекладах. Щоб ознайомитися з прикладами розбіжностей між єврейським масоретським текстом та грецьким перекладом «Септуагінти», нижче наведено аналіз 16-го розділу.

Суд. 1:14 «Офніель, — наполягала вона на ньому» проти «Офніель, — наполягав він на ній» (Септуагінта та Вульгата). У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 3, с. 388, зазначено, що хоча грецький текст і Вульгата припускають жіночий рід, Ісус Навин 15:18 показує, що насправді йдеться про чоловічий рід.

Суд. 1:16 «кенієць» проти «Хобаб, кенієць» (Септуагінта)

Суд. 1:18 «також взяли» проти «не взяли» (Септуагінта)

Суд. 1:27 «Бет-Шеан» проти «Бет-Шеан, що є містом скіфів» (Септуагінта)

Суд. 2:3 «стали» проти «бути супротивниками/ворогами і стати» (Септуагінта, Таргуми, Вульгата)

Суд. 2:9 «Тімнаф-Серах» (іврит) проти «Тімнаф-Герес» (іврит у Йошуа 19:50 та 24:30)

Суд. 3:26 «кам’яні образи» проти «кар’єри» (Таргуми)

Суд. 5:14 «в Амалеку» проти «у долину» (Септуагінта)

Суд. 5:15 «мої князі в Іссахарі» проти «князі Іссахара» (Септуагінта, сирійська, Таргуми, Вульгата)

Суд. 5:28 «вигукнув» проти «дивився» (Септуагінта)

Суд. 5:31 «ті, хто його люблять» проти «ті, хто тебе люблять» (сирійська, Вульгата)

Суд. 6:7-10 присутні в Масоретському тексті проти відсутніх у сувої Мертвого моря 4Q49. Два середньовічні гебрейські рукописи та Септуагінта опускають 6:7а.

Суд. 8:4 «і переслідуючи» проти «і зголоднілі» (Септуагінта)

Суд. 9:29 «його. Тоді він сказав до Авімелеха» проти «його. Я б сказав до Авімелеха» (Септуагінта)

Суд. 9:38 «де тепер твої слова?» проти «де тепер твоє хвастоща?» (Септуагінта) (Сенс, по суті, той самий)

Суд. 9:44 «загони, що були з ним» проти «загін, що був з ним» (деякі версії Септуагінти, Вульгата)

Суд. 11:12 «аммонійський цар» проти «мідіанці» (деякі версії Септуагінти)

Суд. 12:2 «сутичка з аммонітянами» проти «сутичка з аммонітянами, які гнобили нас» (Септуагінта, Харклейська сирійська версія)

Суд. 12:7 «у містах Гілеаду» проти «у місті Гілеаду» (деякі версії Септуагінти)

Суд. 13:19 «до нього, творячи чудеса, поки його дружина Маноа дивилася» проти «до того, хто творить чудеса» (Септуагінта)

Суд. 14:15 «четвертий день» проти «сьомий день» (деякі видання Септуагінти, сирійський переклад, Вульгата) (У «Біблійному коментарі експозитора», т. 3, с. 469, зазначено, що слова «четвертий» і «сьомий» відрізняються лише першою літерою.)

Суд. 15:5 «виноградники та оливкові гаї» проти «виноградники й оливкові гаї» (Септуагінта, Таргуми, Вульгата)

Суд. 16:2 «Газці: „Самсон прийшов сюди“» проти «Газцям було сказано: „Самсон прийшов сюди“» (Септуагінта)

Суд. 16:2 «підготували на нього пастку» проти «зачаїлися на нього»

Суд. 16:3 «Хеврон» проти «Хеброн»

Суд. 16:4 «долина Сорек» проти «алсорек»

Суд. 16:4 тощо: «Деліла» проти «Даліда»

Суд. 16:5 «принизити його» проти «завдати йому страждань»

Суд. 16:7 «сім зелених тятив, що не висохли» проти «сім вологих мотузок, що не зіпсувалися»

Суд. 16:7 «буде, як будь-який чоловік» проти «буде, як один із звичайних людей»

Суд. 16:9 «І засада чекала на неї у внутрішній кімнаті» проти «І ті, хто чекав у засідці, залишилися з нею в кімнаті»

Суд. 16:10 «погрався зі мною/обдурив мене» проти «обдурив мене»

Суд. 16:12 «І засідка чекала на неї у внутрішній кімнаті. І він зірвав їх зі своїх рук» проти «і він відламав їх зі своїх рук»

Суд. 16:13 «погрався зі мною/обдурив мене» проти «обдурив мене»

Суд. 16:13 «Скажи мені» проти «Скажи мені, благаю тебе»

Суд. 16:13 «…за допомогою павутини» проти «за допомогою павутини, і прикріпи їх шпилькою до стіни, тоді я буду слабким, як будь-який інший чоловік» (Септуагінта, відсутнє в жодному з гебрейських текстів)

Суд. 16:14 «і вона прикріпила їх шпилькою… павутиною» проти «І сталося, коли він заснув, що Даліда взяла сім пасм його волосся, сплела їх у павутину і прикріпила їх шпилькою до стіни… павутиною зі стіни»

Суд. 16:15 «Ти вже тричі знущалася з мене/обманювала мене» проти «Цього третього разу ти обманула мене»

Суд. 16:17 «Назорей Божий» проти «святий Божий»

Суд. 16:18 «Іди, бо цього разу він» проти «Піднімися ще цього разу, бо він»

Суд. 16:18 «срібло в їхніх руках» проти «гроші в їхніх руках»

Суд. 16:19 «вона» проти «Даліда»

Суд. 16:19 «і почала мучити/підкорювати/тортувати його» проти «і вона почала принижувати його» проти «і він почав слабшати/почав слабшати» (деякі версії Септуагінти)

Суд. 16:21 «бронза» проти «латунь»

Суд. 16:24 «славили свого бога» проти «співали хвалу своєму богу»

Суд. 16:24 «збільшила число наших поранених» проти «збільшила число наших убитих»

Суд. 16:26 «І поставили його між стовпами» проти «і били його долонями своїх рук, і поставили його між стовпами».

Суд. 16:28 «волав до Єгови» проти «плакав перед Господом»

Суд. 16:28 «Господь Єгова» проти «Господи, мій Господи»

Суд. 16:29 «дві середні колони» проти «дві колони»

Суд. 16:31 «Зора та Ештаол» проти «Сараа та Ештаол»

Суд. 18:7 «від сидонців» проти «з арамеями/Сирією» (деякі версії Септуагінти)

Або Суд. 18:7 «далеко від сидонців і не мав стосунків ні з ким» проти «далеко від сидонців і не мав стосунків з Арамом» (Симмах) (Це згідно з NRSV)

Суд. 18:30 «син Манасії» (Масоретський текст) проти «син Мойсея» (деякі давні версії, деякі Септуагінти, Вульгата)

Суд. 19:2 «вона була невірною» wattizneh проти «вона розгнівалася» (ймовірно, вважали, що це wattiznah) (прото-Лукіанова Септуагінта та Вульгата)

Суд. 19:4 «вона привела його» проти «він дійшов» (Септуагінта) (Це згідно з NRSV)

Суд. 19:18 «дім Господній» проти «мій дім» (Септуагінта)

Суд. 20:9 «Гібеа, проти неї за жеребком» проти «Гібеа, ми підемо проти неї за жеребком» (Септуагінта)

Суд. 20:10 «Геба» (варіант назви Гібеа) проти «Гібеа» (один з єврейських рукописів)

Суд. 20:15 «26 000» проти «25 000» (Септуагінта А) проти «23 000» (Септуагінта Б)

Суд. 20:33 «на рівнині Геби» проти «на захід від Геби» (Септуагінта, Вульгата)

Суд. 20:42 «міста» проти «місто» (Септуагінта)

Суд. 20:43 (ймовірно, місце відпочинку) (менуха) проти «з Нуа» (Септуагінта Б)

Бібліографія до цього питання: переклад з івриту взято з «Literal Translation» Джея П. Гріна, а переклад Септуагінти — з видання «The Septuagint: Greek and English» сера Ланселота К.Л. Брентона. Також використовувалися «The Expositor's Bible Commentary» та примітки в Бібліях NASB, NIV, NKJV та NRSV.

Якщо не вказано інше, цитати з Писання взяті з «Berean Standard Bible» (BSB), яка є надбанням громадськості. https://berean.bible/

www.biblequery.org