< Запитання щодо Біблії з 2-го листа Івана

Питання: Як ми можемо знати, що ці книги написав апостол Іван, з огляду на 2 Ів. 1 та 3 Ів. 1?

Відповідь: У цих книгах не вказано, хто їх написав, але Іван у своєму Євангелії та 1-му Посланні Івана неохоче вживав своє ім’я. 2-ге та 3-тє Послання Івана мають стиль, подібний до 1-го Послання Івана та Євангелія від Івана.

Питання: Хто така «обрана пані» у 2 Ів. 1, 5?

Відповідь: Існують дві теорії щодо особи обраної пані.

Конкретна жінка: конкретна, але нині невідома жінка з ранньої церкви.

Алегоричне тлумачення: Церква в цілому. Церкву називають нареченою Христа в Івана 3:29; Об’явленні 21:2, 9;22:17 ; та Ефесян 5:25-33.

Оскільки Іван у 2 Івана 8 вживає множину «ви» і в 2 Івана 5 закликає людей любити одне одного, цей лист насправді був адресований не лише одній жінці, а жінці та її дітям. Про жінку та її нащадків також згадується в Об’явленні 12:17.

Питання: Про кого Іоанн згадує у 2 Іоанна 7 як про тих, хто відмовляється визнати «прихід Ісуса Христа у плоті»?

Відповідь: Пізніше з’явилися дві групи людей, які заперечували прихід Ісуса «у плоті». Вони вчили, що Ісус був подібний до примари, яка лише здавалася такою, що має фізичне тіло.

Протогностики вірили, що спасіння досягається через таємне, містичне знання, що фізичний світ є злим, і що Ісус був привидом. Див. обговорення 1 Івана 1, «Хто такі гностики?», щоб дізнатися трохи більше. Для отримання більш детальної інформації див. твір Тертуліана «Проти Маркіона» (204 сторінки, 207 р. н. е.), «Спростування всіх єресей» Іполита (222–235/6 рр. н. е.), «Проти єресей» Іринея (182–188 рр. н. е.) та «Стромати» Климента Олександрійського (193–202 рр. н. е.).

Докетисти — це ще одна група, яка заперечувала, що Ісус прийшов у плоті.

Для обох груп ця ідея, ймовірно, походила з грецької філософії, яка вчить, що матерія є нечистою. Якщо Ісус був досконалим і безгрішним, то, згідно з їхньою філософією, Він не міг мати тіла з матерії.

Питання: У 2 Ів. 7 та 1 Ів. 2:18, 22 антихрист — це особа?

Відповідь: Так. Хоча існує також дух антихриста, Антихрист — це людина, яка проголосить: «Я є Той», і буде вводити людей в оману як фальшивий Христос, як показано в Матвія 24:23-24. Антихрист — це не сатана, а людина, якою сатана скористається.

Питання: У 2 Ів. 7 та 1 Ів. 2:18, 22 йдеться про багатьох антихристів чи лише про одного?

Відповідь: Згідно з Матвія 24:4-5,26; Марка 13:6,14; Луки 21:8; Даниїла 9:26-27; 11:36-37; 2 Солунян 2:3-4 та Об’явлення 13:1-10, існує лише один головний Антихрист. Однак існує багато другорядних антихристів, як показують 1 Івана 2:18,22 та 2 Івана 7. Можливо, існує зв’язок між тим, що в когось є дух антихриста (1 Івана 4:3), та тим, що психологи описують як «месіанський комплекс».

Наведені нижче особи або самі висували такі твердження, або їх про них стверджували інші.

Ось неповний перелік осіб, яких інші називали Антихристом.

Питання: Як у 2 Ів. 8 християни можуть втратити те, над чим вони працювали?

В: Хоча Бог може забрати у християн матеріальні блага, земні надбання є незначними порівняно з небесними нагородами, про які тут говорить Іван. Ми не працюємо заради свого спасіння, але отримуємо нагороди на Небі за нашу працю (1 Коринтян3:13 –15). Згідно з 2 Івана 8, ми можемо їх втратити.

П: Що саме у 2 Ів. 9 означає «випереджати», і як це пов’язано з тим, що людина не залишається в навчанні Христа?

Відповідь: Якщо ваші бажання та цілі загалом збігаються з Божими, але ви хочете робити речі так, як вам заманеться, по-своєму, то ви не слідуєте за Богом. Божа воля часто передбачає терпляче очікування, любов до інших через пристосування до них та спільну працю. У Китаї є байка про двох п’яних чоловіків, які змагалися, хто швидше намалює змію. Один з них вигравав, але в додатковий час він намалював змії руки й ноги, через що його дискваліфікували. Важливою частиною малювання, або служіння, є вміння знати, коли слід зробити паузу або зупинитися. Служіння Богу — це не лише пункт призначення, а й сама подорож.

Питання: У 2 Ів. 9: чи те, що ви залишаєтеся у вченні, дає вам Отця й Сина, чи те, що ви залишаєтеся, свідчить про те, що ви вже маєте Отця й Сина?

Відповідь: 1 Івана 2:23 показує, що це свідчить про те, що ми маємо Отця й Сина. Якби дотримання вчення було необхідною умовою для того, щоб мати Отця й Сина, то жоден християнин не мав би Отця й Сина, доки не помер.

Питання: Про що йдеться у 2 Ів. 10?

Відповідь: Існують дві основні точки зору, що доповнюють одна одну.

Гостинність у домі: Найпоширеніша думка полягає в тому, що цих лжевчителів не слід приймати у своїх домівках. Хоча християни загалом мають бути гостинними, наші домівки та гостинність не повинні сприяти поширенню лжевчення.

Гостинність у церкві: Оскільки до легалізації християнства церкви переважно збиралися в домівках, це стосується двох речей:

1. Зокрема, не приймати мандрівних лжевчителів у домашніх церквах, та

2. У більш загальному сенсі — не надавати сектантам трибуну для проповідування фальшивої доктрини.

Звісно, ніщо не заважає тому, щоб обидві точки зору були правдивими.

Питання: Чи слід нам, згідно з 2 Ів. 10, коли-небудь приймати у своїх домівках нехристиян?

Відповідь: Звісно, християни мають проявляти гостинність. У Посланні до Римлян12:13 та 1 Тимофія 5:10 нам наказано проявляти гостинність, не обмежуючи її лише іншими християнами. Однак у 2 Івана 9–11 сказано, що людей, які «випереджають», не залишаючись у вченні Христа, не слід приймати до своїх домівок. Два моменти:

1. Хто вони? Ті, хто випереджає, — це ті, хто інтелектуально сприйняв вчення Христа, але не залишився в ньому і тепер навчає чогось іншого. До таких людей належать відступники від християнства та багато членів сект.

2. Що нам робити? Ми не повинні приймати їх у свої домівки чи навіть вітатися з ними. Хоча в деяких перекладах вживається «твій дім» або «твоя оселя», слова «твій» у грецькому тексті немає. Ця заборона стосується як домашніх церков, так і наших власних осель. Це узгоджується з 1 Коринтян 5:11–13, де сказано, що ми не повинні спілкуватися з тим, хто називає себе братом, але веде безбожне життя.

Див. також попереднє запитання.

Питання: Чи слід нам, згідно з 2 Івана 10, коли-небудь приймати у своїх домівках членів сект?

Відповідь: Справжні християни мають різні погляди на це питання.

Ні: Багато хто, зокрема колишній християнин із «Свідків Єгови» на ім’я Вільям Шнелл, стверджує, що послух цьому віршу означає ніколи не впускати їх до себе. Впускати їх означає бажання вчитися у них. Вільям Шнелл написав про це у книзі «Як свідчити «Свідкам Єгови»».

Так, за певних обставин: Суть цього вірша полягала в тому, щоб ніколи не створювати у них враження, ніби ми поважаємо їхню єресь, що веде до загибелі душі. З метою проповідування їм Євангелія це допустимо, за умови, що ми чітко даємо зрозуміти, що не підтримуємо і не схвалюємо їхніх поглядів.

Питання: У 2 Ів. 10 йдеться про те, що ми не повинні впускати лжевчителів до своїх домівок, чи про те, що ми маємо любити своїх ворогів, як сказано в Матвія5:44 ?

Відповідь: І те, і інше. Створювати у когось враження, що його помилка, яка веде до загибелі душі, є прийнятною, — це одне з найнелюблячіших вчинків, які ви можете зробити щодо цієї людини. Любити когось означає не просто поводитися м’яко за будь-яких обставин, але іноді це також передбачає турботу, яка виявляється у суворій любові.

Питання: Як, згідно з 2 Ів. 11, люди можуть допомагати єретикам?

Відповідь: Люди можуть надавати єретикам гроші, житло та іншу матеріальну допомогу. Наприклад, ліберальна Всесвітня рада церков надавала гроші партизанському угрупованню Роберта Мугабе в Родезії (нині Зімбабве). Ці партизани переслідували місіонерів церков, які були членами Всесвітньої ради церков.

Люди також можуть висловлювати схвалення єретикам. Наприклад, віце-президент від Демократичної партії Волтер Мондейл написав: «Знання про глибоку залученість вашої громади до головних соціальних та конституційних питань нашої країни є для мене великим натхненням», — у рекомендаційному листі для пастора Джима Джонса (який згодом прославився трагедією в Джонстауні), оприлюдненому 2 грудня 1978 року.

Питання: Як ми можемо знати, чи те, що ми маємо сьогодні в 2-му Посланні Івана, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Ось автори, які посилалися на вірші з 2-го Послання Івана.

Іриней (182–188 рр. н. е.) цитує 2 Івана 10–11 як слова Івана, учня Господнього, у своїй праці «Проти єресей», книга 1, розд. 16.3, с. 342.

Іриней (182–188 рр. н. е.) цитує 2 Івана 7–8а як слова учня Господнього у його посланні. Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 16.8, с. 443. Він міняє місцями два речення, але, окрім цього, формулювання є точним, і саме таке формулювання зустрічається лише в 2 Івана 7–8а.

(спірне) Оріген (225–254 рр. н. е.): «Що ж сказати про того, хто схилився на груди Ісуса, а саме про Івана, який залишив одне Євангеліє, хоча й зізнавався, що міг би написати їх стільки, що світ не вмістив би їх? Але він також написав «Апокаліпсис», отримавши наказ мовчати й не записувати голоси семи громів. Крім того, він залишив після себе послання, що складається з усього кількох рядків. Припустимо, що існують ще друге й третє, оскільки не всі визнають їх справжніми; але ці два разом не становлять і ста рядків». Коментар до Євангелія від Івана, книга 5, № 3, с. 346–347

Мураторіанський канон (170–210 рр. н. е.), ANF, т. 5, с. 603, згадує два листи Івана.

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) докладно обговорює питання, пов’язані з 2-м і 3-м посланнями Івана, а також те, чи було «Одкровення» написане тим самим Іваном, що й Євангеліє та 1-е послання Івана. Фрагмент 1, розділи 4–5 у «Церковній історії» Євсевія (319–339/340 рр. н. е.), книга 7, розділ 25, с. 309–310.

Після Нікейського собору

Євсевій Кесарійський (319–339/340 рр. н. е.) докладно розглядає погляди Діонісія Олександрійського на питання, пов’язані з 2-м і 3-м посланнями Івана, а також на те, чи було «Одкровення» написане тим самим Іваном, що й Євангеліє та 1-е послання Івана. «Церковна історія» Євсевія, книга 7, розділ 25, с. 309–310.

Атанасій (367 р. н. е.) не посилається на жодні конкретні вірші з 1-го, 2-го та 3-го листів Івана, але він перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Іларій Пуатьєський (355–367/368 р. н. е.)

У «Синопсисі Святого Письма» («Synopsis Scripturae Sacrae», 350–370 рр. н. е. або V століття) три книги Івана згадуються як частина Нового Завіту. Там наводиться цитата з 2-го листа Івана 1а.

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) (побічно) згадує сім послань Якова, Петра, Івана та Юди. «Катехетичні лекції», лекція 4, розд. 36, с. 27–28

Дідім Сліпий (398 р. н. е.) посилається на 2 Івана 9

Розкольник Люцифер із Кальярі, Сардинія (361–бл. 399 р. н. е.) посилається на 2 Івана 8

Єронім (373–420 рр. н. е.) цитує весь 2-й лист Івана 1 як написаний Іваном. «Листи Єроніма», лист 146, розд. 1, с. 288

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) посилається на 2-й лист Івана 3

Іоанн Дамаскій (706–749 рр. н. е.) «…сім католицьких послань, а саме: одне від Якова, два від Петра, три від Івана, одне від Юди…» «Виклад православної віри», книга 4, розділ 17, стор. 90

Свідчення про єретиків та фальшиві книги

Немає

3. Найдавніші рукописи 2-го Послання Івана, що збереглися до нас, свідчать про незначні рукописні відмінності, але не містять теологічно значущих помилок.

p74 (=Bodmer 17) Дії 1:2–5, 7–11, 13–15, 18–19, 22–25; 2:2–4; 2:6–3:26; 4:2–6, 8–27; 4:29–27:25; 27:27–28:31; Послання Якова 1:1-6, 8-19, 21-23, 25, 27; 2:1-3, 5-15, 18-22, 25-26; 3:1, 5-6, 10-12, 14, 17-18; 4:8, 11-14; 5:1-3, 7-9, 12-14, 19-20; 1 Петра 1:1-2, 7-8, 13, 19-20, 25; 2:6-7, 11-12, 18, 24; 3:4-5; 2 Петра 2:21; 3:4, 11, 16; 1 Івана 1:1,6; 2:1-2,7,13-14,18-19,25-26; 3:1-2,8,14,19-20; 4:1, 6–7, 12, 16–17; 5:3–4, 9–10, 17; 2 Івана 1, 6–7, 13; 3 Івана 6, 12; Юди 3, 7, 12, 18, 24 (VII століття)

VII століття — 1968 рік — У «Тексті Нового Завіту» містяться Якова 2:4 та 1 Петра 1:12

VII століття — 1975 рік — Аланд та ін., третє видання

6 століття — 1998 — Аланд та ін., четверте перероблене видання

Унціальний манускрипт 0232, бл. 300 р. н. е., згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту» (Аланд відносить його до V або VI століття) 2 Івана 1–9

Ватиканус [B] (325–350 рр. н. е.), Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст 2-го послання Івана.

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III–IV століття

Вірменська [Arm] з V століття

Грузинська [Geo] з V століття

Ефіопська [Eth] — приблизно з 500 р. н. е.

Див. www.BibleQuery.org/2 John Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи 2-го Послання Івана.