< Запитання щодо Біблії з 2-го Послання до Коринтян

Питання: Чим 2 Коринтян відрізняється від інших листів Павла?

Відповідь: 2-й Послання до Коринтян — одне з найбільш особистих послань Павла, присвячене сімейним питанням у церкві. Воно дуже відверте, показує церкву, яка далеко не досконала, та те, як Павло справляється з цією ситуацією. Розглядаючи проблеми в коринфській церкві, Павло у 1-му та 2-му Посланнях до Коринтян розкриває про себе більше, ніж у будь-якій іншій книзі. Схоже, що Павло написав 1-е Послання до Коринтян насамперед як вчитель, а 2-е Послання до Коринтян — насамперед як пастор.

Питання: Яка послідовність подорожей Павла та його листів до коринтян?

Відповідь: Павло мав такі контакти.

а) 50–52 рр. н. е. Павло вперше відвідав Коринф під час своєї другої місіонерської подорожі після Афін (Дії 18).

б) Написав до них листа, який зараз втрачено

в) 54–55 рр. н. е. Написав 1-е Послання до Коринтян, ймовірно, перебуваючи в Ефесі

г) Здійснив другий «болісний» візит до Коринфа (2 Коринтян 2:1; 12:21)

e) Написав третій лист до Коринфа, який зараз втрачено

f) 55–57 рр. н. е. Написав 2-е Послання до Коринтян після того, як двічі відвідав Коринф (2 Коринтян 12:14; 13:1)

g) Втретє відвідав Коринф.

Питання: Який план 2-го Послання до Коринтян?

Відповідь: Ось один із варіантів плану.

1. Відчай Павла щодо життя та його впевненість у Христі

2–3 Страждання та примирення

4–5 Не впадайте у відчай, бо ми примирилися

6–7 Заклик не приймати Божу благодать даремно

8–9 Заклик до збору пожертв для тих, хто в Єрусалимі

10–13 Заклик прийняти апостольство Павла

Питання: У 2 Кор. 1:1; 1 Кор. 1:2; 1 Сол. 1:1 та 2 Сол. 1:1, оскільки в місті була лише одна церква, чи повинна сьогодні бути лише одна церква на місто?

Відповідь: Існують три рівні прояву християнської єдності: віруючі в межах однієї місцевої громади, віруючі з різних громад та єдність між різними церквами. Ця відповідь стосується лише третього рівня, і в ній розглядаються чотири моменти.

1. Ці чотири вірші не означають, що має бути лише одне місце зібрань, особливо з огляду на те, що в одному місті мешкають сотні тисяч християн.

2. Ніщо не вказує на те, що людські адміністративні поділи мають диктувати, як організовуються церкви. Вони можуть бути розташовані в багатьох географічних місцях, хоча це не виправдовує існування церков, що розділені через доктринальні та інші розбіжності.

3. Усі справжні християни вже є частиною єдиної, істинної Церкви Ісуса Христа. Якщо відданість християнина своїй місцевій церкві чи конфесії більша за його відданість Богу, то цей християнин помиляється у своїх пріоритетах.

4. На жаль, багато християнських лідерів не сприйняли достатньо серйозно вчення та заповіді щодо єдності серед християн. Прочитайте Ефесян 4:3-4; Філіп’ян 1:27; 2:1-4; 4:2; Римлян 15:5-7; Івана 17:20-23. Дивіться наступні запитання та запитання щодо 1 Коринтян 1:10-14 та Ефесян 4:4 для подальшого обговорення.

Питання: У 2 Кор. 1:1, оскільки Біблія наводить приклад однієї церкви на місто і не наводить жодних протилежних прикладів, чи повинен цей приклад стати нашим правилом, як це вчить група, що називає себе місцевою церквою?

Відповідь: Ні. Якби ви вірили, що кожного прикладу, який не супроводжується ні наказом, ні протилежним прикладом, слід дотримуватися, то християни мусили б:

а) Ніколи не збирайтеся в будівлях; збирайтеся лише в будинках (1 Коринтян16:19 ; Філемону 2).

б) Ніколи не звертайтеся до суду як позивач з будь-якої причини.

в) Чоловіки ніколи не носять штанів. Усі можуть носити лише сандалі, а не взуття.

г) Ніколи не їжте картоплю, кукурудзу, перець халапеньйо або інші продукти з Нового Світу.

e) Не вживайте морозива, піци, льодяників або продуктів, про які не могли знати в біблійні часи.

f) Не використовуйте англійську мову під час богослужіння, оскільки вона була невідома авторам Біблії.

g) Ніколи не їздіть на автомобілях, велосипедах, літаках чи сільськогосподарській техніці.

h) Ніколи не користуватися сільськогосподарським знаряддям та будь-якими машинами, винайденими після часів Христа.

i) Ніколи не користуйтеся холодильниками, електрикою, газом, радіо чи телевізором.

j) Інші дивні правила.

Натомість нам слід наслідувати приклад Святого Письма, навіть якщо немає прямої заповіді, якщо:

1. Існує вагома причина слідувати цьому прикладу,

2. Немає протилежних прикладів, і

3. Причина відсутності протилежних прикладів не полягає просто в часі, технології, культурі чи обставинах, що не мають морального характеру.

Якщо щось не відповідає цим трьом критеріям, чи означає це, що це автоматично можна робити? — Не обов’язково. Ми повинні вирішувати, що нам робити, спираючись на знання Святого Письма та запитуючи: «Чого б Бог хотів, щоб ми зробили?»

Питання: Як, згідно з 2 Кор. 1:1–11, ми можемо отримувати втіху або втішати інших?

Відповідь: Втішання іншої людини — це індивідуальна справа, що залежить від конкретної людини та обставин. 2 Коринтян 1:1-11 показує нам шість аспектів того, як отримати втіху або втішити іншого християнина.

а). Бог розуміє наші страждання (2 Кор. 1:5)

б). Спільний минулий досвід (2 Кор. 1:6, 8–9)

в). Пам’ятання про нашу майбутню надію (2 Кор. 1:7; 1 Сол.4:16 –18)

г). Бог втішає нас безпосередньо (2 Кор. 1:3–5)

e) Покладаймося на Бога, що Він нас визволить (2 Кор. 1:9–10)

f) Молитва 2 Кор 1:11

Питання: Чи повинні ми, згідно з 2 Кор. 1:4, втішати злочинців, практикуючих гомосексуалістів, які страждають від СНІДу, та інших, хто страждає справедливо?

Відповідь: Так. 2 Коринтян 1 не обмежує коло тих, кого ми маємо втішати. Коли ми втішаємо інших, хто справедливо страждає, нам слід пам’ятати про таке.

1. Їм потрібно бачити, як через нас сяє Христова любов, і знати, що Бог їх любить та бажає, щоб вони покаялися й стали Його дітьми.

2. Нам не слід зациклюватися на їхньому злочині, але й не варто виправдовувати його, називаючи дрібним чи незначним. Не слід потурати їм, кажучи, що їх затримали несправедливо або що життя чи система несправедливі.

3. Не применшуючи їхнього гріха, ми повинні наголошувати на тому, що Христос дарує прощення та зцілення від наших гріхів.

Питання: Чому в 2 Кор. 1:5–11 Павло розповідає іншим про свої випробування, і коли нам слід розповідати про них іншим?

Відповідь: У своїх листах Павло, як правило, не багато говорить про себе, а коли говорить, то зазвичай у оптимістичному та позитивному тоні. Тут маємо помітний виняток. У віршах 1:11 він вказує, що розповідає їм про це, щоб вони могли краще молитися за нього. Це дає їм можливість краще його зрозуміти, і вони можуть побачити на його прикладі, що навіть зрілі, слухняні християни інколи можуть страждати від депресії. Нарешті, вони можуть побачити, як Павло справляється з депресією, наближаючись до Христа. Парадоксально, але Божу благодать гостріше відчувають не в найкращі часи, а в найгірші.

Питання: Як у 2 Кор. 1:6 страждання Павла та Тимофія дають коринтянам втіху та спасіння? Зазвичай люди не отримують втіхи, чуючи про страждання інших.

Відповідь: Люди справді отримують втіху, дізнаючись, що улюблений друг успішно подолав випробування. Страждання Павла заради Євангелія принесли спасіння в Ісусі коринтянам та іншим.

Питання: Чому в 2 Кор. 1:8-9 Павло зневірився в самому житті, якщо в Флп.1:21 він сказав: «Жити — це Христос, а померти — це виграш»?

Відповідь: Послання до філіп’ян1:21 показує ставлення Павла у в’язниці та те ставлення, яке ми повинні мати. Однак Павло був людиною, у якої траплялися моменти відчаю, і в 2 Кор. 1:8-9 він був відвертим, не приховуючи, наскільки пригніченим він почувався в той час.

Тут є урок, який християни можуть застосувати у своєму житті. Якщо ви навчаєте, як правильно ставитися до чогось, але самі іноді відчуваєте інакше, це нормально; будьте чесними з іншими, визнаючи, коли ви були слабкими у вірі. Важливіше, ніж надягати нещиру маску «завжди щасливого» перед іншими, — бути щирим і не приховувати своїх почуттів перед іншими братами та сестрами.

Питання: Чи збрехав Павло у 2 Кор. 1:15–20, сказавши, що знову прийде, а потім не прийшов?

Відповідь: Павло не обіцяв їм, що приїде; він лише сказав, що має намір приїхати. Сьогодні ми повинні розрізняти, коли хтось дає обіцянку, а коли просто заявляє про свої наміри. Коли ситуація змінюється, цілком нормально, що змінюються й наміри.

Питання: Як, згідно з 2 Кор. 1:15-20, світ може бути впевненим, що «так» чи «ні» християнина є чесним і щирим «так» чи «ні»?

Відповідь: Ми повинні дотримуватися своїх обіцянок і зобов’язань, навіть якщо згодом це стане незручним. З іншого боку, ми не повинні необачно брати на себе непотрібні зобов’язання. Також ми не повинні дотримуватися свого слова, якщо це означатиме гріх. Наприклад, якщо ви колись нерозважливо пообіцяли пограбувати банк, не грабуйте банк.

Один мафіозі колись визначив чесну людину так: «якщо її раз купили, вона залишається купленою». Християни не повинні бути такими. Ми маємо бути «непідкупними» і не приймати хабарів чи інших таємних виплат. Коли хтось укладає з нами угоду, він має бути впевнений, що ми не будемо «обходити правила», думаючи, що нас не викриють. Коли нам доручають судити про щось неупереджено й справедливо, ми маємо бути відкритими й чесно виконувати свій обов’язок, незважаючи на те, скільки грошей ми могли б заробити, прийнявши хабар.

Питання: Чи повинні віруючі, згідно з 2 Кор. 1:17–19, коли-небудь порушувати обіцянку?

Відповідь: Біблія вказує, що віруючі не повинні порушувати обіцянку, за винятком таких випадків.

1. Дівчина, яка живе вдома, підкоряється рішенню свого батька (Числа 30:3-5).

2. Дружина підкоряється рішенню свого чоловіка (Числа 30:6-8, 15).

3. Звісно, нашим головним пріоритетом є догоджати Богу. Тому не слід дотримуватися обіцянки, якщо вона спонукає до гріха та непокори Богу.

4. У відповідності до пункту 3 багато християн вважають, що якщо дотримання обіцянки або правди може призвести до вбивства людини, то ми повинні прагнути зберегти її життя. Ось чому деякі християни брехали нацистам, коли ті запитували, чи не переховують вони євреїв.

Див. також наступне запитання.

Питання: Як, згідно з 2 Кор. 1:17-19, віруючі повинні будувати свої плани по-божому, а не по-світськи, по-тілесному?

В: Коли ми беремо на себе зобов’язання, люди повинні мати змогу покладатися на те, що ми їх виконаємо. Єдиними винятками є зобов’язання вчинити зло або неможливість виконання через обставини, що не залежать від нас. Не змінюйте своїх планів лише заради власної вигоди. Не будьте непостійними. Не будуйте планів, керуючись бажанням помсти, заздрістю, ненавистю чи жадібністю. І нарешті, не беріть на себе зобов’язань, яких не мусите брати. Ви можете розповісти людям про свої поточні наміри, не перетворюючи це на обіцянку чи зобов’язання.

Питання: У 2 Кор. 2:1–4 йдеться про те, коли слід уникнути візиту, оскільки він є «болісним».

Відповідь: Ми не повинні уникати чогось лише тому, що це неприємно, або робити щось лише тому, що це приємно. Очевидно, попередній візит, тобто другий, для декого пройшов зовсім не добре. Павло хотів трохи часу, перш ніж повернутися знову, ймовірно, щоб уникнути повторення попереднього візиту. Метою Павла було не уникнення болю, а примирення. Іноді, якщо хтось дуже незадоволений вами, добре дати йому трохи часу, перш ніж вирішувати цю ситуацію.

Так само, як батьки, ми не повинні карати своїх дітей, коли втратили самоконтроль. Цілком нормально сказати дитині: «Я покараю тебе за це, але не зараз. Мені спочатку потрібен час, щоб заспокоїтися». Потім покарайте дитину так, як це доречно, щоб допомогти їй, а не для того, щоб задовольнити свій гнів.

Павло написав їм листа, частково, як більш доречну заміну болісного візиту.

Питання: У 2 Кор. 1:9 однією з переваг гнітючих обставин, у яких перебував Павло, було те, що це нагадувало йому не покладатися на себе. Як нам практикувати те, щоб не покладатися на себе?

Відповідь: На це питання можна подивитися з двох боків.

У довгостроковій перспективі, коли ми хочемо сказати Богові: «Я сам з цим впораюся, Ти мені не потрібен», — це ознака того, що ми прямуємо до падіння. Переважна більшість людей, принаймні на Заході, вважає, що має більший контроль над тим, що з ними відбувається, ніж насправді. Вони думають, що мають більш певне уявлення про те, як все складеться, ніж це є насправді. Навіть найкраще продумані плани можуть піти коту під хвіст через одну дорожню аварію, один злочин, одну серйозну хворобу або один діагноз раку.

Чи просимо ми щодня Божої сили та допомоги лише тоді, коли маємо проблеми або не бачимо жодного способу впоратися самостійно? Це неправильно — звертатися до Бога лише як до останнього засобу. Ми повинні просити, щоб Божа сила постійно протікала крізь нас. Причина, з якої ми повинні просити, полягає НЕ лише в повазі до Бога, а в тому, що ми справді цього потребуємо, аби виконувати все, чого Бог від нас очікує.

Питання: Чому в 2 Кор. 1:10 Павло говорить про Боже спасіння у трьох різних часах?

Відповідь: Є три різні аспекти, про які нам слід задуматися.

У минулому Бог уже визволив нас. Бог уже визволив нас від смерті та її покарання через Ісуса Христа, який помер на хресті за наші гріхи.

У теперішньому часі Бог рятує нас від небезпеки зараз і береже нас, закріплюючи наше спасіння.

У майбутньому ми отримаємо обіцяну спадщину та нагороди, але поки що їх ще не маємо.

Питання: У 2 Кор. 1:23, коли нам слід змінювати плани, щоб не поставити когось у незручне становище?

Відповідь: Немає нічого поганого в тому, щоб сказати, що ви плануєте щось зробити, якщо ви щиро це планували, а потім змінити свої плани. Пам’ятайте, що графік теж може стати ідолом. Якщо ми ще не взяли на себе твердого зобов’язання, то зважте всі «за» і «проти» того, щоб щось зробити чи не робити. Загалом, не варто робити щось, щоб поставити когось у незручне становище. Але якщо відмова від цього розчарує багатьох людей заради почуттів однієї людини, то, можливо, найкраще буде все-таки це зробити. Проте можна спробувати делікатно дати цій людині зрозуміти, що ви збираєтеся це зробити, і пояснити, чому.

Питання: У 2 Кор. 2:5 йдеться про те, що коли ми докоряємо комусь, хто цього потребує, як нам визначити межу, щоб не бути надто суворими до цієї людини?

Відповідь: Ось три моменти, які слід врахувати у відповіді.

а) Дисципліна, зокрема церковна, ніколи не повинна бути самоціллю, а лише засобом. Її мета — спробувати привести людину до покаяння та показати решті церкви й світу, що така поведінка чи переконання є неприйнятними в церкві.

б) Щодо ступеня дисциплінарного покарання, слід зважити ймовірний результат у разі продовження нинішнього курсу дій, а також ймовірний результат у разі вибору альтернативного варіанту.

в) Як дисциплінарні заходи виглядають з точки зору особи, щодо якої їх застосовують? Чи не здаються вони довільними, злісними або непослідовними — коли одних відпускають, а до інших ставляться суворіше?

Питання: Чи був Павло у 2 Кор. 2:5 розгніваний на «якусь особу, яка образила Павла», як стверджується у «Посібнику з Біблії» Азімова (с. 1113)?

Відповідь: Немає жодних доказів на підтвердження цієї гіпотези. Ця людина вчинила щось неправильне, але у 2-му Посланні до Коринтян не вказано, що саме. Однак багато хто вважає, що це була та сама особа, яка вчинила аморальний вчинок, про який йдеться в 1-му Посланні до Коринтян 5:1–13.

Крім того, гнів не є точним описом почуттів Павла в цьому випадку. Павло щойно сказав у 2 Коринтян 2:4, що писав «зі сльозами», тож Павло відчував скоріше смуток і розчарування, а не гнів на цю особу.

Питання: Як ви вважаєте, чи йдеться у 2 Кор. 2:10–11 про того самого чоловіка, який мав стосунки з дружиною свого батька, про що йдеться в 1 Кор. 5:1–5?

Відповідь: Це досить малоймовірно, оскільки Павло каже: «якщо я щось пробачив». Єдина можливість — це якщо його несправедливо звинуватили у тому, що він мав стосунки з дружиною свого батька.

Питання: Яка небезпека полягає в тому, щоб не виявляти прощення, коли це потрібно, як зазначено у 2 Кор. 2:11?

Відповідь: У 2 Коринтян 2:11 сказано, що сатана може знищити людину через надмірний смуток і зневіру. Дисциплінарні заходи, які не припиняються або коли людина, що піддається дисципліні, не бачить жодної надії на їхнє закінчення, зазвичай призводять до відчаю. Навіщо підкорятися дисципліні, якщо підкорення їй сприймається як щось, що не дає жодного ефекту , на відміну від непокорення їй. Тож якщо члена церкви піддають дисциплінарному покаранню, добре також обговорити майбутні умови відновлення. Інакше людина може дійти висновку, що немає надії на те, щоб повернутися після цього.

Як каже Дж. Сідлоу Бакстер, сатана може духовно використовувати решето (Лука 22:31), хитрощі (2 Коринтян 2:11), бур’ян, що заглушає (Матвія 13:22), «хитрощі», щоб обманути (Ефесян 6:11), маскування під ангела (2 Коринтян 11:14) та пастки, щоб заманити людей (2 Тимофія 2:26).

Питання: У 2 Кор. 2:11, у чому полягає небезпека, якщо не вжити необхідних дисциплінарних заходів?

Відповідь: Існує небезпека, що причетні особи не покаються. Існує небезпека, що це стане поганим прикладом для решти церкви. Це може здаватися «найменш болючим» варіантом у короткостроковій перспективі, але в довгостроковій перспективі це може виявитися більш болючим варіантом. Але думайте про довгострокову перспективу. Мета полягає не в тому, як людина, яка потребує дисциплінарних заходів, почуватиметься тимчасово сьогодні, а в тому, що залишиться в її серці та характері.

Питання: У 2 Кор. 2:12–13, оскільки Павло мав відкриті двері для проповіді в Троаді, чи повинен був він залишити це місце й піти до Македонії, як він це зробив?

Відповідь: Хоча ми не знаємо всіх подробиць конкретної ситуації Павла, загалом можна сказати дві речі.

1. Найважливіше — слухатися Бога, а не проходити крізь кожні відкриті двері.

2. Коли ми дуже прагнемо побачити когось, Бог милостиво розуміє й наші почуття.

Питання: Чому в 2 Кор. 2:12-13 коринтяни та Тит мали б почуватися тут трохи винуватими?

Відповідь: Павло відмовився від того, що здавалося чудовою нагодою для євангелізації в місті Троаді, щоб повернутися й перевірити, як у них справи. Багато коринтян були б раді побачити Павла, але те, що Павло відхилився від свого шляху, завадило йому проповідувати іншим.

Питання: У 2 Кор. 2:14 сказано, що християни завжди перемагають у Христі, то чому ж вони іноді грішать?

Відповідь: 2 Коринтян 2:14 не означає, що християни завжди безгрішно перемагають у всьому, адже християни все ще грішать. Натомість ми є частиною перемоги Христа на хресті, і ми переможемо життя загалом, коли увійдемо до зали переможних героїв: тобто до Неба.

Питання: У 2 Кор. 2:17 сказано, що багато хто спотворив Слово Боже; чи означає це, що у нас залишилися лише спотворені слова Божі, а істинне Слово Боже зникло з землі?

Відповідь: Ні. Оманливі вчителі й досі можуть навчати спотвореного Слова Божого. Однак істинне Слово Боже ніколи не зникне, і Слово Боже ніколи не загубиться, як обіцяє Ісая 59:21.

Питання: Як у 2 Кор. 3:5 правильно, а не неправильно, виховувати в собі невпевненість у собі?

В: Деякі люди цього не роблять. Вони випромінюють надмірну впевненість і зарозумілість, і багатьом іншим неприємно перебувати поруч із ними. Причому зазвичай вони навіть не розуміють, чому. Якщо ви просто хочете поділитися з іншими тим, що у вас відбувається, і відчуваєте цю непереборну потребу поділитися, бо це дозволить вам виглядати краще, — це не комунікабельність, а гординя.

Якщо Бог не робить нас достатніми для нашого служіння, то ми не будемо в ньому успішними. Тому ми не повинні бути ані занадто впевненими (у собі), ані не мати браку впевненості (у Бозі).

Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1828, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що саме «минуло» у 2 Кор. 3:11?

Відповідь: Це стосується всього Закону, включаючи Десять Заповідей, а не лише обрядового Закону. Звісно, їх замінили заповіді Нового Завіту. І багато з цих заповідей є тими самими: не поклоняйся ідолам, не чини перелюбу, не вбивай, не кради тощо. Хоча ми служимо за новим шляхом Духа, а не за старим шляхом писаного закону (Рим. 7:6), цей новий шлях все одно передбачає дотримання й цих заповідей.

Питання: Чи означає 2 Кор. 3:13–15, що рішення Мойсея накинути на обличчя завісу було причиною того, що євреї були засліплені щодо Христа?

Відповідь: Ні. Павло навів це як аналогію на основі Виходу 34:33-35, щоб проілюструвати, як люди, що перебували так близько до Божої слави, все ж могли бути настільки засліпленими. Павло також показує, наскільки важливо було спочатку звернутися до Господа, щоб не бути засліпленим. Нарешті, людина не може повністю зрозуміти всі значення та пророцтва Старого Завіту, якщо не читає Нового.

Питання: Чи слова з 2 Кор.3:17 , де сказано, що Господь є Духом, доводять, що Ісус є Святим Духом, як вірять п’ятидесятники-оністи?

Відповідь: Триєдиний Бог є Духом, але це не означає, що Ісус не міг мати також фізичне тіло — як до, так і після воскресіння.

Питання: Які можливі засоби для проповідування Євангелія, зазначені у 2 Кор. 4:2, ми НЕ повинні використовувати?

Відповідь: Ми не повинні застосовувати силу, інші засоби примусу чи закони. Ми не повинні використовувати штрафи, хабарі чи інші грошові спонукання. Ми не повинні вдаватися до брехні чи обману. Ми не повинні використовувати лестощі чи наклеп. Моя донька колись сказала мені: «Я з’ясую, хто з моїх друзів не є християнином, і перестану з ними дружити». Я пояснив їй, що це неправильно. Оскільки ми хочемо, щоб люди добровільно вирішили любити Бога, вони повинні мати можливість самостійно зробити цей вибір. Якщо ми чинимо на них тиск, щоб вони це зробили, то опиняємося в жахливому становищі, намагаючись замінити Святого Духа у приведенні людей до Христа.

Ось чому, коли ми даємо їжу голодним, медичну допомогу хворим або позики бідним, ми робимо це незалежно від того, чи є вони християнами, чи виявляли інтерес до навернення до Христа.

Питання: Чому, згідно з 2 Кор. 4:3–4, Бог дозволяє, щоб Євангеліє було приховане від тих, хто гине?

Відповідь: Тим, хто придушує істину про Бога, яку їм уже було дано (Рим.1:18 –32), Бог не зобов’язаний давати ще більше істини. Насправді, якщо хтось збирається відкинути Бога, 2 Петра2:20 –22 показує, що чим менше вони знають, тим краще для них.

Питання: У 2 Кор. 4:4, хто є богом цього віку?

Відповідь: Це сатана, якому, згідно з 1 Івана 5:19, надано певну владу над цим світом. Його називають князем цього світу в Івана 12:31, 14:30 та16:11 . Сатану також називають володарем повітряного царства в Ефесян 2:2. Див. також Ефесян6:12 та Колосян 1:13.

До речі, Іриней, єпископ Ліонський (182–188 рр. н. е.), обговорюючи цей вірш Павла, мав інше тлумачення цього уривка. Він вважав, що «бог цього світу» — це істинний Бог, і що саме істинний Бог засліпив невіруючих (Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 7.1, с. 420). Писарі ранньої церкви були благочестивими людьми, але вони теж припускалися помилок. Проте в книзі 3, розділі 6.2 праці Іринея «Проти єресей» він згадує, що Святе Письмо називає фальшивих богів «богами», хоча й додає пояснення, що насправді вони зовсім не є богами. У Фрагменті 46, с. 575, Іриней також зазначає, що бог цього світу — це сатана.

Питання: Що в 2 Кор. 4:7 означають «глиняні посудини», які містять скарб?

Відповідь: Щоб відповісти на це запитання, нам спочатку треба з’ясувати, що таке цей скарб, і розглянути вірші, що йдуть перед і після нього. «Цей скарб» — це, зокрема, «світло пізнання слави Божої в обличчі Ісуса Христа», згідно з 2 Коринтян 4:6.

2 Коринтян 4:8-10 показує, що ми

З усіх боків у скруті, але не пригнічені (4:8)

збентежені, але не в розпачі (4:8)

переслідувані, але не покинуті (4:9)

Повалені, але не знищені (4:9)

Ми завжди носимо в нашому тілі смерть Ісуса, щоб і життя Ісуса також виявилося в нашому тілі (4:10 )

Ми, що живемо, завжди віддані на смерть заради Ісуса, щоб життя Ісуса також виявилося в нашому смертному тілі (4:11 ).

Смерть [мучеництво] діє в нас [Павлі та його супутниках], але життя [вічне] діє у вас [коринтян] (4:12 ).

Крім того, глиняні посудини можуть використовуватися для будь-яких цілей, які забажає їхній власник (Єремія 18:1–10), одні — для благородних цілей, а інші — для неблагородних (2 Тимофія2:20 –21).

Цікаво, що 2 Коринтян 4:8-10 взагалі не мало б сенсу, якби його розмістили після 2 Коринтян 4:6, якби між ними не було 2 Коринтян 4:7, яке вирішальним чином пов’язує ці два уривки.

Глиняні посудини — це «ми» (4:8-9), наше тіло (4:10 ) та наше «смертне тіло» (4:11 ).

Бог вирішив покласти цей великий скарб у нас, яких не надто втішно називають глиняними посудинами. Глиняні посудини мають дуже простий вигляд, і посудина не служить довго; її легко розбити. Проте глиняна посудина може бути корисною, і вона може вірно утримувати рідину всередині себе, не протікаючи.

Це принципово новий досвід у Біблії: скарб, який Бог дав нам, зберігається не в скриньці для пахощів чи ковчезі, а всередині нас самих. Старий Завіт пророкував це, коли говорив: «Ось який завіт Я укладу з домом Ізраїля після тих днів, — говорить Господь. Я вкладу Свій закон у їхні серця й викарбую його на їхніх душах. І Я буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом. І вже не буде кожен навчати свого ближнього чи свого брата, кажучи: «Пізнай Господа», бо всі вони пізнають Мене, від найменшого з них до найбільшого, — говорить Господь». Єремія 31:33–34а

Питання: Чому, згідно з 2 Кор. 4:7, Бог вирішив покласти скарб у глиняні посудини?

Відповідь: Щоб підкреслити контраст між неописуваним скарбом і дуже дешевою глиняною посудиною. Коли люди зазвичай кладуть дорогоцінні камені в дорогі золоті оправи, то поміщення скарбу в глиняну посудину здавалося б дивним, хіба що ти намагався б приховати цей скарб. Глиняні посудини були поширеними і зовсім непримітними. Це має показати, що слава належить Богу, а не нам. Глиняна посудина не конкурує зі скарбом, що знаходиться всередині. Крім того, у випадку з військом Гедеона в 7-му розділі Книги Суддів світло від смолоскипів не було видно, доки вони не розбили глиняні глечики, в яких воно було. Отже, люди мають бачити скарб і світло, що виходить від нас, які, слід визнати, є дуже звичайними.

Питання: Що робить Павло у 2 Кор. 4:8-9?

Відповідь: Так само, як він говорив про скарби в глиняних посудинах, він продовжує з іншими парадоксами.

2 Коринтян 4:8, щоб зберегти грецькі каламбури, можна перекласти так: «стиснуті, але не розчавлені; у скруті, але не зневірені; переслідувані, але не залишені на смерть; повалені, але не знепритомнілі.

Збиті на землю, але не повалені, завжди на межі смерті, але ніколи не мертві». Навіть коли обставини можуть пригнічувати когось, нам не потрібно жити під їхнім гнітом.

Питання: Чому, згідно з 2 Кор. 4:1, 16–17, Павло не зневірився?

Відповідь: Коротка відповідь полягає в тому, що він вирішив цього не робити. У 2 Коринтян 4:1 сказано, що це тому, що він мав це служіння. У 2 Кор. 4:16 сказано, що зовні він знесилювався. Іншими словами, побиття, побиття камінням, перебування в темницях і в кайданах негативно позначилися на його тілі, і він уже не був таким фізично сильним і здоровим, як раніше, або як би він був, якби не переслідування. Але дві нагороди — бачити, як люди приходять до Господа, і його власне майбутнє повернення додому, до неба, — робили це вартим зусиль.

Питання: Що означає у 2 Кор. 4:17 термін «вага слави»?

Відповідь: Єврейський термін, що означає «слава», може також означати «важкий» або «вага». «Важкість» — це спосіб, у який євреї уявляли собі Божу славу. Це також хороший спосіб для нас уявляти собі Божу славу.

Питання: Як у 2 Кор. 5:21 Ісус став гріхом? Чи вторгся сатана в тіло Ісуса, як навчали багато лжевчителів, зокрема рев. Мун у «Божественному принципі» (п’яте вид., 1977 р., с. 147–148, 330)?

Відповідь: Ні. Ісус взяв на себе покарання за гріхи за нас і відчув відокремлення від Бога-Отця, на яке заслуговували ми всі.

Слід зазначити, що один із членів Церкви Об’єднання під час теледебатів заперечив, нібито вірить у те, що в тіло Ісуса вторгся сатана. Однак ось що вчив рев. Мун у своїй книзі «Божественний принцип» (п’яте видання, 1977 р.).

«Божественний принцип», с. 148: «Ісус не зміг здійснити мету провидіння щодо фізичного спасіння, оскільки його тіло було захоплене сатаною. Однак він зміг закласти основу для духовного спасіння… через… кров на хресті».

«Божественний принцип», с. 330: «Це [те, що Мойсей двічі вдарив по скелі] передвіщало можливість того, що коли прийде Ісус, Скеля в тілесному вигляді, його тіло може бути захоплене сатаною через розп’яття через невіру людей…»

«Божественне Принцип», с. 147–148: «Оскільки єврейський народ не повірив в Ісуса і видав Його на розп’яття, Його тіло було захоплене сатаною, і Він був убитий. Тому навіть коли християни вірять в Ісуса , тіло якого було захоплене сатаною, і стають з Ним одним тілом, їхні тіла все одно залишаються підвладними захопленню сатаною».

«Божественне Принцип», с. 510: «Проте… фізичне тіло Ісуса було віддане в руки сатани як умова викупу для відновлення євреїв та всього людства у лоні Бога; його тіло було захоплене сатаною. Звісно, фізичне спасіння людства залишилося нездійсненим, і Ісус помер, пообіцявши, що воно буде реалізовано, коли Господь прийде знову». (Зверніть увагу, що там сказано «Господь», а не «Він» чи «Ісус».)

У Біблії це спростовується у Діях 2:31-32, де цитується Псалом16:10 , в якому сказано, що тіло Ісуса не зазнає тління чи розкладу. Коли Ісус з’явився Томасу та іншим учням у Євангелії від Івана 20:24-28, Він продемонстрував за допомогою слідів від цвяхів та рани в боці, що це було те саме тіло, воскресле до життя. У Євангелії від Івана 2:19-21 Ісус також згадав, що Його тіло буде воскресле.

Ісус став гріхом за нас, взявши на Себе нашу провину, але Сам Він ніколи не був грішним.

Питання: Чому в 2 Кор. 5:2 Павло був таким незадоволеним життям тут, на землі?

Відповідь: З тих самих причин, з яких людина, що місяцями перебувала в дорозі, може з нетерпінням чекати на повернення додому, щоб побачити свою родину. Ми, християни, прагнемо побачити Христа віч-на-віч і зустрітися з усіма віруючими, які пішли перед нами. На жаль, фільм «Небо може почекати» несе в собі прямо протилежне послання.

Навмисна, але різка зміна Павлом метафор — від наметів до одягу — могла бути пов’язана з тим, що, як виробник наметів, Павло усвідомлював: одна й та сама тканина іноді використовувалася як для пошиття одягу, так і для виготовлення наметів.

Питання: Якщо, згідно з 2 Кор. 5:2,4, християни мають бути задоволені життям, то чому ми маємо «стогнати»?

Відповідь: Ми маємо бути задоволені й радіти тому, що слідуємо за Христом і отримуємо те, що Він нам дав. Але, як це не парадоксально, ми маємо прагнути й навіть стогнати, щоб покинути цей зіпсований, божевільний і розбитий світ і навіки оселитися з Богом. Ми майже як маленька дитина в дорозі, яка часто запитує: «Ми вже приїхали?»

Слово «стогнати» у віршах 2, 4 контрастує зі словом «впевнені» у віршах 6, 8. Отже, ми маємо бути впевненими і водночас стогнати, якщо правильно це розуміти. Однак ми стогнемо не тому, що зараз маємо земне тіло, а тому, що прагнемо нашого безсмертного тіла.

Питання: Чи можуть слова «оголені» та «одягнені» у 2 Кор. 5:2–4 означати «проміжний стан» між смертю та воскресінням?

Відповідь: Існують дві точки зору.

Три стани: у цьому тілі, на небі до воскресіння та в Новому Небі й на Новій Землі у воскреслому тілі.

Два стани: Дехто розглядає це лише як два стани: «оголена» смертність та «одягнене» вічне життя на небі. На користь погляду про два стани свідчить те, що Павло тут протиставляє лише дві речі: смертність і безсмертя.

Питання: У 2 Кор. 5:5 чи є застава обіцянкою чи знаком майбутньої виплати, першим внеском, а решта має надійти пізніше?

Відповідь: Грецьке слово, що тут означає «заставу» — arrhabon — може вживатися в обох значеннях, залежно від контексту.

Майбутня обіцянка: На користь першого значення свідчить те, що наші тіла є немічними та смертними, і ми маємо лише обіцянку небесного тіла, яке повністю відрізняється від нашого земного тіла.

Перший внесок: На користь другого значення можна сказати, що ми вже є новим творінням, ми вже належимо Ісусу, ми вже маємо Святого Духа, і Царство Небесне вже перебуває в нас.

Звісно, існує й третя точка зору: це грецьке слово ідеально підходить до цього контексту, оскільки обидва значення є правдивими.

Питання: Чи стосується вислів «Бо ми ходимо вірою, а не зором» (2 Кор. 5:7) інструментальної музики?

Відповідь: Зовсім ні, незважаючи на те, чого навчає автор із «Церкви Христа». Це не стосується інструментальної музики так само, як цей вірш не стосується співу чи плескання в долоні. У брошурі Церкви Христа «Інструментальна музика у богослужінні» (с. 28) сказано, що інструментальна музика у богослужінні «1. Порушує закон віри (2 Кор. 5:7; Євр. 11:6; Рим.10:17 )». Так само й інші два вірші, наведені на підтвердження того, що інструментальна музика порушує закон віри, теж не мають нічого спільного з музикою.

На сторінках 3–5 автор, Джеймс М. Толле, намагається довести, що будь-яке богослужіння, яке не відкрито в Божому Слові, не ґрунтується на вірі, і ретельне дослідження Христового одкровення не знайде жодного слова на користь інструментальної музики у богослужінні. Однак Старий Завіт є Божим Словом, а книга «Одкровення» насправді є Одкровенням Ісуса Христа. У Новому Завіті також не згадуються проповідницькі кафедри. Якщо ми «ретельно» ігноруватимемо такі місця Старого Завіту, як Неємія 8:4, то можна було б навести набагато вагоміші аргументи на користь того, що в церкві не повинно бути проповідницьких кафедр, ніж на користь того, що інструментальна музика взагалі недопустима. Сумно спостерігати, як люди намагаються використовувати абсолютно нерелевантні вірші для обґрунтування своїх сектантських доктрин.

Звісно, євангельські християни не стверджують, що церкви обов’язково повинні мати музичні інструменти, або що людина не може бути справжнім християнином, якщо вона помиляється в цьому питанні ( ). Однак ця проблема може бути серйознішою, ніж просто музика, оскільки легалізм може заважати людям досвідчити благодать і свободу, які є у Христі.

Питання: Не беручи до уваги 2 Кор. 5:8, скептик Ерман вбачає суперечності у погляді на загробне життя (книга «Jesus, Interrupted», с. 261). «Цей погляд на вічне й безтілесне існування душі не зустрічається в найдавніших християнських писаннях, а лише в тих, що з’явилися пізніше» (книга «Jesus, Interrupted», с. 266).

Відповідь: Насправді ми не віримо у вічне й безтілесне існування душі назавжди. Ми віримо в безтілесне існування душі протягом певного часу, доки Ісус не повернеться, а після цього — у вічне існування в новому, прославленому тілі. У будь-якому разі, як християни, так і критики Біблії вважають, що найдавнішими християнськими писаннями були листи Павла.

Ось вірші, які, на думку Ермана, належать Павлу й свідчать про існування душі після смерті окремо від тіла.

2 Кор. 5:8 «Тож ми впевнені й воліємо бути поза тілом і перебувати вдома з Господом».

Флп. 1:23б-24 «Я прагну відійти [померти] і бути з Христом, що, справді, набагато краще. Але для вас необхідніше, щоб я залишився в тілі».

Рим.8:38 –39: «Бо я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні начальства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні будь-які сили, ні висота, ні глибина, ні будь-що інше у всьому створенні не зможе відлучити нас від Божої любові, що є в Христі Ісусі, нашому Господі».

Питання: Чи навіть невіруючі постають перед судом Христовим, як сказано в 2 Кор. 5:10?

Відповідь: Ні. Існує два суди.

1. Перший суд — це Суд Великого Білого Престолу, описаний в Об’явленні 20:11–15, де віруючі визнаються праведними через Ісуса. Хоча деякі християни вважають, що віруючі навіть не присутні на Суді Великого Білого Престолу, усі християни погоджуються, що віруючим немає чого боятися цього суду.

2. 2 Коринтян 5:10 говорить про другий суд, який називається «судом перед бемою» і призначений виключно для віруючих, щоб оцінити те, що вони зробили для Христа, і нагородити їх відповідно. Див. обговорення 1 Коринтян 3:12-15 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи повинні християни, згідно з 2 Кор. 5:11, знати про «страх Господній»?

Відповідь: У сучасних перекладах сказано: «страх Господній». Ми, християни, маємо знати страх Господній — у правильному розумінні, як повагу та шану до Бога, а також як страх за тих, хто не знає Бога. Інші вірші, що говорять про наш правильний страх Господній, — це Буття 22:12; Приповісті 1:7; 1 Самуїла 12:14; 2 Хронік 6:33; 19:7; Неємія 5:9; Псалом 19:9; 22:25; 33:8; 119:74; 128:1; Еклезіаст 8:13; 12:13; Ісая 11:3; Єремія 5:22; Міхей 6:9; Малахія 3:5.

Питання: Чи був Павло, як згадується у 2 Кор. 5:13, коли-небудь психічно хворим?

Відповідь: Тут не йдеться про те, що Павло коли-небудь був божевільним. Він навіть не намагається доводити, чи був він коли-небудь божевільним, чи ні. Павло тут каже, що якщо він коли-небудь створював враження, ніби «вийшов із себе» або «втратив розум», то це було заради них.

Питання: У 2 Кор. 5:16, якими є деякі способи розглядати людину з духовної точки зору на противагу світській точці зору?

Відповідь: Зі світської точки зору можна запитати, скільки грошей чи влади має людина, що вона може для вас зробити, наскільки вона вродлива чи приваблива, або чи є вона потенційним хлопцем чи дівчиною. Не все це є поганим, але це лише погляд на поверхню речей. З духовної точки зору важливо, як виглядає її ставлення до Бога, якою вона є всередині, і що та як ви можете зробити, щоб принести їй користь.

Питання: У 2 Кор. 5:17 сказано, що коли людина стає новим створінням у Христі, чи може вона втратити своє спасіння і «перестати бути» новим створінням?

Відповідь: Справжні християни мають різні погляди щодо можливості втрати спасіння. Дивіться обговорення Ефесян1:14 та Євреїв 6:4-10 для отримання додаткової інформації.

Однак, оскільки Бог ще до створення світу знав, хто потрапить до Неба, ніхто не може здивувати Бога і стати одним із необраних.

Питання: Як, згідно з 2 Кор. 5:17, християни є новими створіннями у Христі?

Відповідь: Ми є новим творінням у таких аспектах:

1. Позиційно: нам дана певна обіцянка вічного життя.

2. З точки зору досвіду: у нас живе Святий Дух, і ми перебуваємо в процесі освячення.

Ми залишаємося тими самими в таких аспектах:

1. Фізично ми все ще маємо ті самі тіла, які піддаються хворобам, травмам і смерті.

2. Наша гріховна природа все ще присутня.

3. Ми все ще грішимо.

Питання: Що саме мається на увазі під «примиренням», про яке йдеться у 2 Кор. 5:19?

Відповідь: Ми всі були відокремлені від Бога через наші гріхи. Але Ісус Христос, який був безгрішним, приніс примирення між Богом і людьми.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 568, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у 2 Кор. 5:20 цей вірш підсумовує служіння Павла (і наше)?

Відповідь: Зрештою, Павло був посланцем, який проголошував Боже примирення всім людям, але особливо язичникам.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 568, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у 2 Кор. 5:21 Ісус міг «стати гріхом», якщо, згідно з Євр.4:15 , Він був безгрішним?

Відповідь: Відповідь міститься в самому 2 Коринтян 5:21. Бог зробив Того, Хто не мав гріха, жертвою за гріхи за нас. Тягар провини за всі наші гріхи був покладений на Того, Хто був безгрішним.

Питання: Як у 2 Кор. 6:1 люди можуть даремно приймати Божу благодать або, як у Діях 7:51, опиратися Святому Духу?

Відповідь: Пам’ятайте, що першими слухачами 2 Коринтян 6:1 були люди, які заявляли, що прийняли Христа в Коринті. У відповіді слід врахувати три ключові моменти.

1. Бог може робити все, що забажає.

2. Якщо Він забажає, Божі руки можуть чинити речі даремно. Наприклад, у Посланні до Римлян10:21 , цитуючи Ісаї 65:2, сказано: «Цілий день Я [Бог] простягав Свої руки до народу непокірного й упертого».

3. Проте Божі уста ніколи не промовляють даремно, а Божі слова завжди здійснюють те, чого Він бажає (Ісая 55:10-11).

Підсумовуючи, Божі постанови ніколи не є марними, але Бог іноді вирішує допустити те, що є марним і розбиває Боже серце.

Питання: Якими способами, згідно з 2 Кор. 6:3, ми можемо поставити перешкоду на шляху іншої людини?

Відповідь: Можна безпосередньо спокусити когось до гріха, поставивши на його шляху спокусу. Ісус сказав, що спокуси неминуче прийдуть, але горе тим, через кого вони приходять (Матвія 18:6-7). Можна також опосередковано привести до гріха, подаючи поганий приклад. Хтось може називати себе християнином, але бути поганим прикладом і свідком. Нарешті, можна підштовхувати до гріха, не роблячи нічого тоді, коли слід вжити заходів.

Питання: Як Павло класифікує свої труднощі у 2 Кор. 6:4–5?

Відповідь: Павло виділяє три групи, кожна з яких складається з трьох видів труднощів. Перша — це загальні неприємності та скрутні ситуації. Друга група — це труднощі, спричинені іншими людьми. Третя група складається з труднощів, які ми створюємо собі самі.

Питання: Чому, згідно з 2 Кор. 6:5, ми взагалі можемо мати труднощі, які ми самі собі створюємо?

Відповідь: Спочатку дві речі, які не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не є відповіддю: Хоча ми можемо мати труднощі, які ми самі собі створюємо, як наслідок наших гріхів, це не те, на чому тут зосереджено увагу.

Не є відповіддю: Іноді релігійні люди роблять нерозумні речі, які завдають їм фізичної шкоди, помилково вірячи, що Бог задоволений тим, що вони роблять зі своїм тілом те, чого Бог ніколи не вимагав. Деякі мусульмани-шиїти розривають собі спини, накидаючи на них ланцюги. Монахи-траппісти, замість того щоб присвячувати більше часу подорожам і проповідуванню Євангелія Ісуса, як заповідав Ісус, складають обітниці мовчання на певний час. Деякі ченці та черниці, замість того щоб наполегливо працювати, щоб показати Божу любов іншим людям, завдають фізичних страждань своєму тілу, зловживаючи напівголодуванням, що ослаблює його, думаючи, що це більше подобається Богу, ніж те, що Бог їм наказав робити. Пост — це добре, до певної міри, але коли ви втрачаєте здатність допомагати іншим, ви втрачаєте з поля зору своє призначення на землі.

Відповідь: Йдеться про добровільні випробування, які християнин вирішує переносити заради служіння Богу, у межах Божої волі. Навіщо нам взагалі добровільні випробування? Навіщо борцю відмовлятися від десертів, коли він намагається вкластися у вагову категорію? Навіщо хорошому продавцю вставати рано, щоб встигнути на літак і домовитися про угоду? Чому солдат постійно марширує й тренується перед тим, як вирушити в бій? У бейсбольній команді люди виконують різні ролі, але як християнин ти повинен прагнути бути чимось більшим, ніж просто запасним гравцем. Так само, як солдат, що самовільно залишив службу, — це той, хто просто зник, відійшовши від своїх обов’язків, так і серед християн можуть бути такі, що нібито зникають, коли Бог має для них якесь завдання. Наскільки серйозно ти ставишся до того, щоб розповісти світові, хто такий Христос?

Питання: Який зв’язок між уривком з 2 Кор. 6:6-7 та попереднім переліком?

Відповідь: Ці якості є секретом того, як Павло міг постійно витримувати попередні труднощі. Коли Павло вживає загальний термін «зброя праведності», він має на увазі, що не хоче використовувати іншу, неправедну зброю (примус, погрози, хабарі тощо).

Питання: Чому у 2 Кор. 6:8-10 наведено всі ці дев’ять парадоксів?

Відповідь: Це часто протилежні ситуації. У кожній з цих скрут Павло мав не лише витримувати, а й процвітати. Він підкреслює контраст між тимчасовими, земними обставинами та вічною, духовною реальністю.

Питання: У 2 Кор. 6:11-13, у якому контексті Павло звертається до слухачів?

Відповідь: Попередні шість віршів показують труднощі Павла, як він витримував їх і процвітав у будь-яких обставинах. Тут він ввічливо запитує, що вони збираються зробити . Далі він звернеться з проханням про пожертви, щоб полегшити майбутній голод, який спіткає Єрусалим та Юдею.

Хтось колись порівняв церкву з футбольним матчем. У футбольному матчі є 22 гравці, які відчайдушно потребують відпочинку, і 20 000 уболівальників, які відчайдушно потребують фізичних навантажень. Чи більшу частину роботи в церкві виконують лише кілька людей? Чи лише кілька людей у церкві віддають значну частину своїх доходів, чи всі роблять свій внесок і докладають зусиль? У церкві є люди, які в першу чергу є тими, хто дає, і тими, хто бере. Дехто може щедро давати гроші, інші — свої таланти, а ще інші — свій час. Якщо ви — новонавернений, «християнин-немовля», і ви в першу чергу берете, то це цілком нормально для того етапу, на якому ви перебуваєте. Але якщо ви вже деякий час є християнином, то чи є ви в першу чергу тим, хто дає, чи тим, хто бере?

А. В. Тозер сказав: «Павло був невеликим на зріст чоловіком із багатим внутрішнім життям; його велике серце часто ранила обмеженість його учнів. Погляд на їхні збіднілі душі дуже його боліло» («Корінь праведності», 1955). Цитується в «Біблійному коментарі віруючого», с. 1844.

Питання: Що в 2 Кор. 6:14–18 та Еф. 5:7 мається на увазі під «запряганням у ярмо з невіруючими»?

Відповідь: Це дуже влучна аналогія. Щоб досягти найкращих результатів, два воли, запряжені разом, повинні мати подібну силу й тягнути точно в одному напрямку.

Християни також застосовують цей уривок до шлюбу, індивідуальних побачень та ділових партнерств. Зазвичай вони не вважають, що це стосується роботи в компанії, володіння акціями публічних компаній та членства у світських соціальних клубах, організаціях та благодійних фондах.

Уявіть, що християнин і нехристиянин перебувають у шлюбі, і християнин хоче жертовно пожертвувати велику суму грошей на християнську місію чи церкву. Як це сприйме нехристиянин? Часто (хоча й не завжди) невіруючі подружжя відвертають віруючого від Господа.

Питання: Як у 2 Кор. 6:14–17 це пов’язано з попередніми трьома віршами (2 Кор. 6:11–13)?

Відповідь: Деякі християни, можливо, хотіли б бути кращими жертводавцями, але насправді не можуть цього зробити, бо знаходяться у компромісній ситуації. Вони можуть опинитися в компромісній ситуації через шлюб, у якому партнер не хоче робити пожертви на користь церкви. Вони можуть опинитися в компромісній ситуації через дорогі звички, що вимагають великих витрат. Вони можуть опинитися в компромісній ситуації через гріх, через який вони не придатні для певних ролей. Вони можуть опинитися в компромісній ситуації через відволікаючі фактори, що забирають весь час, який вони могли б присвятити служінню Богу. Іноді вам доводиться «позбутися компромісів», перш ніж ви зможете стати таким жертводавцем, яким вас хоче бачити Бог. Вони можуть бути в компромісі через синкретизм з іншими релігіями, астрологію, масонські ложі або окультизм.

Питання: Чому в 2 Кор. 6:17 так важлива чистота?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

Наша чистота — це один із ключових способів догодити Богу.

Чистота є добрим прикладом для інших — як для нехристиян, так і для християн, як показано в 1 Солунян 2:10.

У грецькій мові слово «чистота» означає як святість, так і цілеспрямованість. Чистота також передбачає звільнення себе від відволікаючих чинників, щоб бути відданим Богу.

Вираз «вийдіть з-поміж них» походить з Ісаї 52:11, де людям було наказано покинути Вавилон. Подібно до цього, ми повинні залишати місця, зокрема місця роботи, де ми не живемо в чистоті перед Богом. Якщо ви працюєте на роботі чи в компанії, яка активно відвертає людей від Бога чи праведності, вам слід знайти іншу роботу.

Так само ми не повинні бути членами церков, які не бажають слідувати за Богом. Хоча жодна церква не є досконалою, ми не повинні спілкуватися з церквами, де Бог і Його Слово не є найголовнішим. У «Біблійному коментарі віруючого» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1846, зазначено: «Сьогодні ця проблема широко поширена серед євангельських християн у ліберальних та неоортодоксальних церквах. Вони постійно запитують: «Що мені робити?» Божа відповідь міститься саме тут. Вони повинні залишити спільноту, де Господь Ісус не шанується і не звеличується як улюблений Син Божий і Спаситель світу. Поза такою спільнотою вони можуть зробити для Бога більше, ніж коли-небудь зможуть досягти всередині неї».

Питання: Як ми можемо очистити себе, зважаючи на те, що лише Бог може нас очистити (2 Кор. 7:1)?

Відповідь: Самотужки ми не можемо ні очистити себе, ні навіть на 100% щиро прагнути очищення.

З допомогою Святого Духа ми можемо підкоритися Богу, віддати своє життя Ісусу і дозволити Божому життю торкнутися та наповнити кожен темний куточок нашого життя. Як зазначено у Посланні до філіп’ян 2:12-13, усі справжні віруючі мають обов’язок працювати над своїм спасінням, яке є в них.

Питання: У 2 Кор. 7:1 у чому полягає різниця між: «очищенням» (2 Кор. 7:1), «обмиванням відродження» (Тит. 3:5), «оновленням Святим Духом» (Тит. 3:5), «народженням згори» (Ів. 3:7) та «новизною життя» (Рим. 6:4)?

Відповідь: Усі ці поняття стосуються християнського життя, але вони вказують на різні його аспекти. Христос забезпечив нам виправдання на хресті 2 000 років тому. Проте й сьогодні ми продовжуємо відроджуватися, маючи спасительну віру в Бога. Крім того, як християни, ми перебуваємо в процесі очищення нашого життя Богом. Бог не лише дарує прощення гріхів (тобто гріховних вчинків), але й перетворює нашу гріховну природу. Звичайно, ми не станемо безгрішними й досконалими, доки не помремо, але, слідуючи за Христом, ми стаємо дедалі більше подібними до Нього тут, на землі. Символом нашого рішення публічно ототожнюватися зі смертю та очищенням Христа є водне хрещення, яке є запорукою чистої совісті перед Богом (1 Петра3:21 ).

Питання: У 2 Кор. 7:1 сказано, що Бог очищає нас, тож як ми маємо очищати себе самі?

Відповідь: Бог дає силу, але ми теж несемо відповідальність у нашій взаємодії з Богом. У якому б становищі ми не перебували як віруючі, ми повинні очікувати (і прагнути), що через три-чотири роки ми станемо значно більше схожими на Христа, ніж зараз.

Питання: Як Павло міг сказати у 2 Кор. 7:2, що він «нікому не заподіяв кривди», адже до того, як стати християнином, він був причетний до вбивства багатьох людей?

Відповідь: Відповідь на це міститься у 2 Коринтян 5:17: «Якщо хтось у Христі, той є новим створінням. Старе минуло. Ось, нове настало!» Бог повністю пробачив Павлу все, що той зробив, і Павло також пробачив себе, як і ми повинні робити.

Питання: Чому, на вашу думку, у 2 Кор. 7:2 Павло вважав за потрібне захищати себе?

Відповідь: Очевидно, Павло чув про деяких людей, які нападали на його репутацію чи служіння. Ми не маємо бути гордими чи зарозумілими, але якщо хтось нападає на нашу репутацію чи служіння, то цілком нормально висловитися, щоб захистити себе. З того, як Павло говорить, видно, що він не вважає, ніби коринтяни повірили цим наклепам. Проте все одно добре прояснити ці речі.

Питання: Чому у 2 Кор. 7:2 для нас важливо сказати, що ми нікому не заподіяли кривди (або виправити ситуацію, якщо це сталося)?

Відповідь: Заради власної совісті та заради нашого свідчення. Відшкодування шкоди є частиною покаяння. Якщо ми щось вкрали, ми повинні це повернути. Якщо ми взяли гроші або знищили щось цінне, ми повинні це відшкодувати. Іноді ми не можемо відшкодувати шкоду, можливо, тому що втратили з ними контакт або вони померли. Але коли ми можемо відшкодувати шкоду та примиритися з ними, ми повинні зробити це негайно, бо може несподівано настати час, коли ви вже не зможете цього зробити.

Питання: 2 Кор. 7:2–8 можна розглядати як заклик до примирення після попереднього суворого листа. Коли нам слід приймати примирення, запропоноване іншою стороною, а коли ми самі маємо виявляти ініціативу у спробах примиритися з кимось?

Відповідь: Примиренню ніколи, ні за яких обставин не повинно заважати те, що ми маємо гіркий або невблаганний дух. Нам потрібно не лише пробачити ті провини, які інша людина, можливо, вчинила проти нас, але й пробачити їй те, чого вона насправді не робила, але що ми помилково вважали неправильним на той момент. Слід щиро пробачати іншу людину, але водночас слід виявляти до неї відповідний рівень довіри, особливо якщо ця людина раніше була нечесною. Пробачте злодієві, але не спокушайте його, довіряючи йому всі свої цінності.

Питання: Чому в 2 Кор. 7:8 Павло сказав, що не шкодує про це, хоча раніше заявляв, що шкодує? Як це іноді стосується наших обставин?

Відповідь: У той час, коли Павло писав цей суворий лист, йому було дуже неприємно це робити, і він побоювався, що, можливо, був надто суворим до них. Але пізніше, коли Павло побачив результат — їхнє покаяння, — він зрадів, що написав цей лист. Та він дуже хотів розповісти їм про це й позбутися будь-яких образ, які вони могли відчувати.

Хірургічне втручання може бути болісним, але необхідним. Покарання дитини може бути болісним навіть для батьків.

Питання: У 2 Кор. 7:2–8, коли ми намагаємося примиритися з кимось, що саме ми можемо сказати?

Відповідь: Залежно від ситуації, можна наголосити на трьох речах.

Згадайте минуле: любов і прихильність, гарні часи, відданість

Зверніть увагу на сьогодення: хто ми є і що робимо

Погляньте в майбутнє: наша надія та спільна праця, щоб стати сильнішими

Питання: У 2 Кор. 7:10, у чому полягає різниця між божественним сумом і світським сумом?

В: Світська скорбота включає жаль через те, що тебе викрили, та смуток через наслідки для себе та інших. Світську скорботу відчував Ісав у Посланні до Євреїв 12:16-17.

Божественна скорбота може включати або не включати вищезазначене, але обов’язково включає

1) Розуміння серйозності гріха та того, що насамперед ти згрішив проти Бога (Псалом 51:4).

2) Скорботу перед Богом (Псалом 51:17), зокрема усвідомлення нашої потреби благати Бога про милосердне прощення та очищення (Псалом 51:1-2).

3) Рішучість ніколи більше так не чинити (Псалом 51:10-12).

4) Продовження стосунків з Богом на правильному шляху та відмова від того гріховного шляху назавжди (Псалом 51:13-15, 18), водночас усвідомлюючи, що наше служіння не є таким бажаним, як наше слухняне серце (Псалом 51:16-17).

Питання: Як ви вважаєте, чи йдеться у 2 Кор. 7:11 про обурення щодо самих себе чи щодо когось іншого?

Відповідь: Обурення «швидше за все» стосується обурення щодо самих себе. Це не обов’язково має бути особисте обурення щодо себе, а колективне обурення тим, що це сталося в їхній церкві, і вони певний час це терпіли.

Питання: У 2 Кор. 7:11, коли ми повинні відчувати таке обурення?

Відповідь: Коли ми перебуваємо в гріху і не покаялися, ми повинні обурюватися тим, що не показуємо Богу, ангелам і навіть демонам, якими ми насправді є. Ми не догоджаємо Богу і не світимо як світло в цьому світі.

Питання: Як ви вважаєте, у 2 Кор. 8:1-3, чи було для церкви або християнина, які мусили жити в утисках і скруті, у той час більше ненормальним чи нормальним?

Відповідь: Для Павла це було нормальним, але, можливо, не настільки нормальним для всіх церков — принаймні на той час. Однак незабаром після того, з урахуванням гонінь, а згодом і вторгнень варварів, це стало скоріше нормою, ніж винятком. Сьогодні ми не повинні вважати, що життя християнина в умовах труднощів чи негараздів є чимось ненормальним.

Питання: У 2 Кор. 8:1-7, що насправді неймовірно у заклику Павла?

Відповідь: Павло, ще будучи Савлом з Тарсу, переслідував святих у Єрусалимі. А тепер, через роки, він настійно звертається до людей, які не знали Христа в часи переслідувань Савла, із закликом щедро пожертвувати на користь тих самих людей, яких він ув’язнював і вбивав. Якби ви запитали пересічного християнина, який втікав від Савла з Тарсу, чи вірить він, що одного дня той збиратиме пожертви для християн у Єрусалимі, він або вона подумали б, що ви божевільні, і їм було б дуже-дуже важко в це повірити. Хоча Бог іноді діє саме так.

Цікаво також те, що Павло, судячи з усього, навіть не усвідомлює, як швидко він перейшов від вдячності за те, що вони з ним примирилися, до прохання про пожертви для Церкви в Єрусалимі.

Питання: Як ви думаєте, чому в 2 Кор. 8:5, перебуваючи в скруті, вони змогли так легко віддати себе спочатку Богові, а потім іншим християнам?

Відповідь: Християнство — це любов і турбота, насамперед про Бога та Його народ. Однак, у другому плані, християнство — це й про те, чого не слід любити та про що не слід піклуватися. Це про те, щоб не любити світ і не любити себе більше, ніж інших. Це про те, щоб не дбати про себе так само, як про Царство Боже. Павло добре продемонстрував таке ставлення, адже він набагато більше турбувався про поширення слова Євангелія, ніж про те, що сталося з ним самим.

Питання: У 2 Кор. 8:6 та 2 Кор. 8:7, що таке «ця благодать/привілей» (грец. charis), у якій їм доручено бути щедрими, і чому це важливо?

Відповідь: Це благодать щедрого дарування. Ми теж хочемо сьогодні рясно проявляти цю благодать. Ми можемо втратити все, що Бог приготував для нас і що Він хоче, щоб ми робили, якщо не будемо рясно проявляти і це.

Питання: У 2 Кор. 8:8, у чому полягає різниця між тим, що Павло «говорить за наказом», і тим, що «не за наказом»?

Відповідь: Як апостол і як їхній керівник Павло міг би наказати їм пожертвувати певну суму. Але де ж тоді щедрість та ініціатива, якщо є лише наказ і примус? Він хоче, щоб вони давали, але хоче, щоб це відбувалося з їхнього власного рішення та щедрості. Якби вони запитали Павла, скільки їм потрібно пожертвувати, Павло, ймовірно, порадив би їм помолитися про це, а потім вирішити самостійно. Бувають випадки, коли нам, як християнським лідерам, слід «говорити за наказом», а бувають випадки, коли цього робити не слід.

Питання: Як у 2 Кор. 8:9 Христос, будучи багатим, став бідним?

Відповідь: Христос був багатим на небі, перш ніж прийшов на землю. Він відмовився від значної частини цього багатства, коли народився від селянки у Віфлеємі.

Питання: Чи приносить нам спокута фінансове процвітання, як стверджують деякі проповідники «віри в слово», згадуючи 2 Кор. 8:9?

Відповідь: Ні. Павло каже, що хоча Ісус був багатим [на Небі], заради нас Він став бідним, щоб ми могли стати багатими. Дивно, як хтось може плутати справжнє багатство вічного життя з мізерними матеріальними багатствами на цій землі.

Якщо хтось наполягатиме на тому, що це також гарантує земні багатства, то, мабуть, можна було б стверджувати, що християни можуть бути такими ж фінансово заможними, як Павло. (Павло взагалі не був дуже багатим, якщо говорити про земні багатства.)

Питання: Що Павло мав на увазі у 2 Кор. 8:11–13 та 2 Кор. 8:6, кажучи, що вони мають завершити те, що розпочали?

Відповідь: Деякі люди з ентузіазмом віддають свої гроші, ресурси чи час на якийсь проект, а потім їхній інтерес згасає. Інші краще доводять справи до кінця. Це не означає, що перші не є щирими, але іноді їм потрібно нагадувати та заохочувати, щоб вони довели справу до кінця.

Питання: Як, згідно з 2 Кор. 8:13-15, християни повинні досягати фінансової рівності?

Відповідь: Див. відповідь у коментарі до Дії 4:32-35.

Питання: Що, згідно з 2 Кор. 8:15, сталося з тими, хто взяв забагато манни? Як це відбувається сьогодні?

Відповідь: Павло цитує Вихід 16:18. У Вихід 16:19-20 розповідається про інших, хто взяв зайву манну, щоб накопичити її на наступний день. У накопиченій манні з’явилися черв’яки. Сьогодні, коли люди накопичують багатства, це також може породити «черв’яків», які руйнують їхнє життя та життя їхніх родин.

Питання: У 2 Кор. 8:16–17, 2 Кор. 8:6, 2 Кор. 8:23 та 2 Кор. 7:13–15, що особливого в тому, що Павло часто згадує Тита?

Відповідь: Хоча Тит, безсумнівно, був добрим християнським працівником, який знав істину, міг навчати й пастирствувати, тут про це не йдеться. Серце Тита справді піклувалося про них. Коли ми служимо іншим — у церкві, поза нею та в нашій родині — чи справді ми показуємо їм, що нам про них небайдуже, а не просто робимо це механічно?

Питання: У 2 Кор. 8:18-19, оскільки Тит був надійним, чому Павло взяв із собою ще одного брата, ім’я якого не названо? Чи завжди нам слід мати двох людей, коли йдеться про гроші?

Відповідь: Справа не в тому, що Павло не довіряв Титу, але це дозволило б уникнути видимості зла або звинувачень у тому, що, можливо, Тит привласнив частину грошей. Ми маємо чинити чесно перед Господом, але маємо чинити чесно й перед людьми.

А що, якби ви зібрали багато грошей, не перерахували їх і передали їх людині, щоб та передала їх комусь іншому? Але ви знали, що людина, якій ви віддали всі гроші, мала найвищу чесність. Чи є в цьому щось погане?

Дозвольте мені поставити інше запитання. Насправді це те саме запитання, тільки замість грошей йдеться про смертельну отруту. Чи було б у цьому щось погане? На наш погляд, самогубство шляхом навмисного вживання смертельної отрути може бути набагато гіршим, ніж крадіжка грошей. Тож якщо ці дві речі можуть бути схожими на наш погляд, що робить їх такими різними зараз?

Питання: Чому в 2 Кор. 8:24 нам слід турбуватися не лише про нашу любов, а й про доказ нашої любові?

Відповідь: Це означає прояв нашої любові. Можливо, ми глибоко любимо інших, але самі лише сентиментальні думки не дають великого ефекту. Чи виявляємо ми свою любов до інших значущими та доречними способами?

Питання: У 2 Кор. 9:1, коли нам слід турбуватися про те, що інші віруючі не завершують те, що почали?

Відповідь: Іноді люди зупиняються з поважних причин, і це нормально. Але інколи вони припиняють давати просто виправдання: причини, які не є справжніми. Іноді люди вдаються до «зникнення без сліду». Вони поводяться так, ніби дуже хочуть брати участь, а потім їх більше ніколи не бачиш.

Коли віруючі не доводити до кінця те, що почали, без поважних причин, вони погано демонструють вірність та чесність. Інші люди можуть почати сумніватися, чи можна їм довіряти.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 575, та «Біблійний коментар для віруючих», с. 1853, для отримання додаткової інформації.

Питання: У 2 Кор. 9:2–3 йдеться про те, що коли ми виявляємо, що не можемо завершити те, що, як ми знаємо, повинні зробити, що ми можемо зробити, щоб мотивувати себе діяти?

Відповідь: Важливо боротися з прокрастинацією. Як і багато інших гріхів, це може бути звичкою, що набирає сили. У Посланні Якова 4:17 сказано: «Тож кожен, хто знає, що слід робити, але не робить цього, грішить». (BSB) Одне з речей, що допомагає, — це організація: складіть список того, що вам потрібно зробити, зберігайте цей список і відмічайте виконане. Також допомагає мати партнера, який контролюватиме вас; це може бути дружина чи чоловік або хтось інший, хто буде цікавитися, як у вас справи. Звісно, поряд із цим ви не повинні нарікати чи ображатися, коли християнські сестри та брати запитують, як у вас справи в духовному плані.

Питання: У 2 Кор. 9:2–3 йдеться про те, що ми починаємо щось із найкращими намірами, але не доводимо до кінця, бо не слід цього робити?

Відповідь: Так, іноді це правильний вчинок. Іноді зовнішні обставини, стан здоров’я та фінансові негаразди змушують нас змінювати свої плани. Інколи ми можемо дізнатися більше інформації про шкоду чи негативні наслідки, які можуть виникнути від завершення чогось, про що ми раніше не знали або що раніше здавалося малоймовірним.

Питання: Що цікавого у грецькому слові, яке в 2 Кор. 9:5 означає «щедрий дар»?

Відповідь: Це слово, eulogia, часто вживалося в грецькій мові в значенні «говорити добре про благословення когось іншого». Сенс полягає в тому, що тут «говорити добре» і «робити добро» взаємопов’язані. Ви «висловлюєте» свою любов і благословення щодо інших (таких як церква в Єрусалимі), діючи відповідно.

Питання: Чи означає цей принцип сіяння, про який йдеться у 2 Кор. 9:6 та Мал. 3:8-10, що якщо ми даємо гроші Богу, то будемо фінансово заможними?

Відповідь: Ні. Посів і жнива не обов’язково мають збігатися. Було б прикро, якби пожертви Богу в цьому житті приносили нам нагороду лише в цьому житті, а не на Небі. Нагороди, які християни отримають на Небі, роблять будь-які нагороди в цьому земному житті дуже незначними. Сумно, що багато хто розглядає стосунки з Богом лише з точки зору того, що вони бачать у цьому земному житті.

Питання: Якими, згідно з 2 Кор. 9:6–11, мають бути наші мотиви для пожертвування?

Відповідь: По-перше, це має бути з любові та вдячності до Бога. По-друге, це також має бути турбота та любов до інших. Нам наказано виконувати свій обов’язок і давати, але це не має бути під примусом. Ми повинні радіти даванню, бо знаємо, що це подобається Богу. Один християнин, який був досить заможним, вирішив жити на 10 % своїх доходів, а 90 % віддавати Богу.

З іншого боку, я колись чув про одну маленьку церкву, де, оскільки всі мали давати 10 %, вони просто відраховували 10 % із зарплати пастора. Це повністю суперечило суті справи, оскільки з його боку не було добровільного давання, а отже, і можливості бути слухняним.

Питання: Як у 2 Кор. 9:8 Бог робить так, що вся доброта та благодать рясно виливаються на коринтян і на нас?

Відповідь: З боку Бога немає жодних перешкод для того, щоб Він давав нам усе, що нам потрібно в цьому житті. Бог, можливо, не завжди дає нам усе, чого ми бажаємо, але якщо нам бракує необхідного, вина за це лежить не на Бозі, а на людині. Ми повинні переконатися, що виконуємо покладену на нас Богом відповідальність — допомагати іншим мати те, що їм потрібно.

Питання: Як у 2 Кор. 9:15 цей дар може бути невимовним або неописуваним, якщо Павло міг так багато про нього говорити?

Відповідь: Одного життя на землі недостатньо ні Павлу, ні будь-кому іншому, щоб повною мірою й вичерпно описати велич того, що Бог зробив для нас, коли Ісус помер на хресті. Але ми можемо спробувати. Як християни, ми хочемо присвятити своє життя тому, щоб «дякувати Богові за Його невимовний дар».

Питання: Чи був заклик Павла у 2 Кор. 9:15 успішним?

Відповідь: Судячи з усього, так. Послання до Римлян було написане приблизно через п’ять місяців після 2 Коринтян. У Рим. 15:26–28 Павло дуже схвально відгукується про пожертвування церков у Македонії та Ахайї. Солунь і Філіппи знаходилися в Македонії, а Коринф був головним містом Ахайї.

Питання: Як ви вважаєте, чи потрібно було Павлу захищати своє служіння у 2 Кор. 10:1-12? Чи Павло лише «захищався», чи він також «наступав»?

Відповідь: Можна було б подумати, що якщо хтось і не мав потреби захищатися від звинувачень, то це саме Павло. Однак навіть Павло страждав від несправедливих звинувачень. Хоча може здатися дивним, що Павло перейшов до цієї теми, насправді не було кращого місця, щоб про це сказати. Павло діяв і оборонно, захищаючи себе, і наступально, оскільки ставив під сумнів, чому ці інші «суперапостоли» (назва, що має глузливий відтінок) вважали, що мають право стверджувати, ніби його не слід слухати.

Питання: У 2 Кор. 10:8–11, коли нам слід бути «сміливими» у своїй владі, ризикуючи, що нас вважатимуть негідниками, а коли — «покірними», ризикуючи, що нас вважатимуть слабкими й безсилими?

Відповідь: Деякі люди плутають лагідність зі слабкістю. Те, що Павло був лагідним і покірним, ще не означає, що він не міг відстоювати авторитет апостола. Наприклад, коли чаклун Елімас протистояв йому на Кіпрі, Павло сказав йому, що Бог вразить його сліпотою, і Бог так і вчинив у Діях 13:8-11. Римлянам 14:10-13, 15 вчить, що ми маємо бути лагідними до «слабших братів». Проте також у Римлянам 14:16 сказано, що ми не маємо дозволяти, щоб те, що є добрим, називали злом.

Дві основні відмінності між сміливістю та зарозумілістю полягають у тому, що зарозумілість прагне бути в центрі уваги, а зарозумілий вважає себе кращим за інших людей. Але, окрім цього, добра сміливість може бути такою ж гучною та різкою, як і зарозумілість.

Питання: Як у 2 Кор. 10:12 нам не слід порівнювати себе з самим собою, якщо ж у Гал. 6:4-5 нам саме це і наказано робити?

Відповідь: У 2 Коринтян 10:12 критикується той, хто порівнює себе з самим собою. Якщо ви просто порівнюєте себе з самим собою, то, мабуть, завжди будете на першому місці! У Галатам 6:4-5 сказано, що ми не повинні порівнювати себе з іншими і маємо перевіряти власні вчинки, але там не йдеться про те, щоб порівнювати себе з самим собою.

Питання: У 2 Кор.10:13 –15, оскільки Павло ніколи не хвалився нічим, окрім хреста (Гал.6:14 ), що ж Павло робив тут і в 2 Кор.11:18 –12:6?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. У 2 Коринтян 10:13–15 сказано, що Павло не хвалився б понад межі своєї компетенції.

2. Хоча підтвердження своїх повноважень як апостола належало до сфери компетенції Павла (а не нашої), Павло неохоче це робив, як показує 2 Кор.12:11 .

3. У 2 Коринтян 11:18–12:6 Павло об’єктивно розповідав коринтянам про певного чоловіка. Якщо уважно прочитати, можна зрозуміти, що цим чоловіком є сам Павло.

4. Ймовірно, Павло не хотів цього робити, оскільки, підтверджуючи свої повноваження таким чином, деякі могли б побачити в цьому приклад для того, щоб хвалитися, якби Павло не написав також 2 Коринтян 10:17-18.

Питання: У 2 Кор. 10:13-15, коли нам слід підкреслювати те, що ми зробили, а коли — ні?

Відповідь: Цілком нормально об’єктивно й чесно розповідати про те, що ви зробили й чого досягли. Це не є гордістю чи егоїзмом. Можливо, варто зосередитися на фактах, а не на тому, що саме ви зробили.

Однак не потрібно постійно розповідати про це всім; робіть це лише тоді, коли це корисно. Цілком нормально тримати в таємниці те, що ви зробили та чого досягли.

Питання: У 2 Кор. 10:13–15, у яких випадках християни, на жаль, можуть «перейти межу»?

Відповідь: Це включає в себе неправдиве представлення чогось як кращого чи важливішого, ніж це є насправді, часто з метою справити враження на інших. Перебільшення своїх досягнень, хвастощі тим, що зробив хтось інший, ніби це була ваша власна робота, привласнення собі всієї заслуги за те, у чому ви брали участь, хвастощі тим, що ви могли б зробити, хвастощі тим, що ви маєте намір зробити, або хвастощі собою загалом.

Очевидно, що лжевчителі багато хвалилися, і коринтяни повелися на це. Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1407–1408, «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 578–579, та «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1857–1858 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи був хрест у 2 Кор. 10:13–15 перемогою сатани, а не Бога, як стверджує «Церква» Об’єднання рев. Муна? («Курс домашнього вивчення Божественного Принципу», 5-те видання (1977), с. 30; «Божественний Принцип», с. 143; «Діалог», с. 161)

Відповідь: Ні. Цьому прямо суперечить не лише ставлення Павла у 2 Кор. 10:13-15, а й Колосян 1:20 та Колосян 2:13-15. У Посланні до Галатів6:14 сказано: «А я не хочу хвалитися нічим, окрім хреста Господа нашого Ісуса Христа, через який світ для мене розп’ятий, а я для світу».

Павло у Посланні до філіп’ян 3:18-19 нарікає, що багато хто живе як вороги хреста Христового. Павло та перші християни не вважали себе ворогами хреста Христового, як можна було б очікувати, якби вони вважали це перемогою сатани.

Питання: Що таке благочестива ревність у 2 Кор. 11:2, 11, 28–29, чим вона відрізняється від людської ревності та чому Павло її мав?

Відповідь: Людська заздрість порівнює те, що кажуть про інших, з тим, що кажуть про вас або вашу групу; вона турбується про честь і повагу, які виявляють. Божественна заздрість порівнює те, що кажуть про інших, з тим, що кажуть про Бога; вона турбується про честь і повагу, які виявляють до Бога. Згідно з «Коментарем до Біблії для віруючих» (с. 1859), Павло був навіть готовий наразитися на сором, говорячи нерозумно, якщо б це допомогло їм.

Питання: У 2 Кор. 11:2 сказано, що ми не повинні мати людської заздрості, але як нам мати більше божественної заздрості?

Відповідь: Ми можемо це зробити через особливий вид молитви. Моліться, щоб Бог зробив ваше серце більш подібним до Свого. Просіть, щоб ви могли бачити те, що важливіше, Божими очима, і те, що менш важливе. Просіть, щоб ваше серце було спрямовано не на відволікаючі фактори та інші речі, а на людей, щоб вони пізнали й полюбили Бога.

Нам потрібно усвідомити слова Освальда Чемберса: «Молитва не готує нас до великих справ; вона сама є великою справою».

Питання: У 2 Кор. 11:2, у чому полягає різниця між «божественною ревнощами» та тим, щоб називати когось «крадієм овець»?

Відповідь: Якщо хтось залишає благочестиву церкву, яка вірить у Біблію, і переходить до іншої благочестивої церкви, яка також вірить у Біблію, це може бути нормально. Насправді, можливо, Бог саме цього й хоче — щоб вони змінили церкву, навіть якщо в старій церкві не було жодних недоліків. Якщо ви — пастор, то ви є пастирем, але, зрештою, вони не є вашими вівцями. Вони — вівці Христові, і їх довірили вам, щоб ви піклувалися про них протягом короткого періоду часу.

Але якщо на вівцю нападають духовні вовки, ви зобов’язані захищати стадо від тих, хто хоче відвести вівцю до чогось небогоугодного. Питання не в тому, чи йдуть вівці від вас до іншого надійного пастиря, а в тому, чи є вони духовними вовками.

Питання: У 2 Кор. 11:4, хто ці «багато Ісусів»?

Відповідь: Існує багато фальшивих Ісусів, але є лише один справжній Ісус. Якщо людина стверджує, що вірить у Ісуса і слухається Його, цього недостатньо. Треба вірити і слухатися справжнього Ісуса з Біблії.

Питання: Як, згідно з 2 Кор. 11:4, розпізнати, чи щось або хтось є «від іншого духа»?

Відповідь: Інший дух може бути іншим Євангелієм, про що Павло суворо застерігає нас у Посланні до Галатів 1:8-9. Існує щонайменше шість способів, у яких вони можуть мати інший дух.

У доктринальному плані вони завжди ставлять під сумнів або виступають проти ключових речей.

Любов: чи немає в них захоплення справами Божими або тим, що люди приходять до Христа? Чи, може, їх захоплюють інші речі?

Дії: чи роблять вони або прагнуть робити те, що суперечить Божій волі, і чи є вони байдужими до Божих справ?

Розбрат: чи сіють вони розбрат, намагаючись спричинити розкол чи негативні почуття, чи просто сперечаються заради самого сперечання?

Гордість: чи сповнені вони заздрості, зарозумілості чи гіркоти?

Чи здатні духовно обдаровані люди, наділені даром розрізнення, побачити щось із перерахованого вище?

Питання: У 2 Кор. 11:5 Павло був «ані в чому не поступався», чи він був «найменшим з апостолів», як сказано в 1 Кор. 15:9?

Відповідь: Контекст 2 Коринтян 11:5 — це порівняння з фальшивими апостолами, які проповідували фальшиве Євангеліє. У перекладі BSB сказано: «Я вважаю себе нічим не гіршим за тих „суперапостолів“».

Контекст 1 Коринтян 15:9 полягав у порівнянні часу та дохристиянського життя з іншими справжніми апостолами. Згідно з 1 Коринтян 15:10, Павло все ще був найпрацьовитішим із справжніх апостолів.

Питання: У 2 Кор. 11:13 йдеться про те, що якщо хтось виступає проти істини, то коли слід лагідно намагатися переконати його, а коли слід публічно викрити його як фальшивого апостола чи підробленого християнина?

Відповідь: Спочатку спробуйте переконати їх, по можливості спочатку приватно. Але якщо вони не каються або не хочуть слухати й змінюватися, тоді вам слід перейти від приватних спроб допомогти їм до того, щоб насамперед публічно захищати інших від їхнього поганого вчення.

Питання: У 2 Кор. 11:12–15, судячи з усього, ці фальшиві апостоли злісно говорили про Павла. Що нам робити, коли люди злісно говорять про нас або про нашого друга?

В: Часто мовчання сприймається як визнання провини. Виступайте проти несправедливих звинувачень. Навіть якщо дехто з людей вам не повірить, все одно висловлюйтеся, щоб це було зафіксовано. Звісно, якщо кілька людей заступиться за вас, це може мати сильніший вплив, ніж якщо ви будете захищатися самостійно. Так само, якщо хтось наклепує на когось іншого, вам слід виступити на його захист.

Питання: Як у 2 Кор. 11:13–15 деякі фальшиві апостоли маскуються під дітей світла?

Відповідь: Вони заявляють, що є християнами або слідують за Богом, але відкидають те, чого вчить або чого вимагає Біблія. Вони можуть правильно навчати деяких інших речей або робити якісь добрі справи служіння. Однак часто проблема полягає не стільки в них самих, скільки в легковірності та відсутності розсуду з боку деяких християн. Проблема полягає в тому, що люди часто вірять комусь, незважаючи на докази, що свідчать проти цього.

Питання: Чому, як бачимо у 2 Кор. 11:13-15, ці маскування, здається, так добре працюють у сучасному суспільстві та історично?

Відповідь: Багато людей сприймають речі за зовнішніми ознаками. Якщо хтось заявляє, що є християнином, вони вважають, що це обов’язково так.

Питання: У 2 Кор. 11:24 Павла били 5 разів по 39 ударів чи 4 рази по 40 + 39 ударів?

Відповідь: У Повторенні Закону 25:3 не сказано, що потрібно було наносити 40 ударів, а лише — максимум 40 ударів. Це були п’ять окремих випадків, і, судячи з усього, за єврейським звичаєм завжди наносили на один удар менше, ніж 40, щоб упевнитися, що не перевищать цю кількість через помилку в підрахунку, тож, ймовірно, це 5 разів по 39 ударів.

Питання: Чи є в 2 Кор. 11:32 якісь позабіблійні свідчення про Арету, намісника Сирії?

Відповідь: Ні. Ми не знаємо, хто був намісником Сирії в той час, коли відбувалися події, описані в Діяннях 9:24, 25. Хоча Павло цитує Арата в Діях 17:28, це була інша людина — поет, який помер у 240 р. до н. е. Ми не знаємо, чи на той час Дамаск був клієнтською державою Риму, опосередковано перебував під римським контролем чи безпосередньо під римським контролем, оскільки не знайдено монет того періоду, які б це підтверджували. Однак ми знаємо, що до 63 року н. е., після цього часу, місто перебувало під прямим римським контролем.

Питання: У 2 Кор. 12:2 згадується про подію, що сталася 14 років тому. Коли саме це сталося?

Відповідь: Це, ймовірно, сталося, коли Павло перебував в Аравії, між його наверненням близько 34–36 рр. н. е. та його першою місіонерською подорожжю, яка розпочалася у 46–47 рр. н. е.

Питання: Чи вказує 2 Кор. 12:2 на існування трьох небес, що збігається з вченням мормонів?

Відповідь: Ні. Те, що Павло був піднесений до третього неба, не підтверджує мормонську концепцію, яка була абсолютно невідомою до XIX століття. Зокрема, мормонське «телестіальне небо», яке, як кажуть, є дещо гіршим за землю і куди потрапляє багато людей, для християнина чи єврея взагалі не звучало б як небо.

Питання: У 2 Кор. 12:6, 11, коли, якщо взагалі, ми повинні «говорити як нерозумний», як це робить тут Павло?

Відповідь: Павло робив це не дуже часто, і нам теж не слід цього робити. Павло розповідає про все, що він переніс і чого досяг, тому що йому кидали виклик. Мабуть, єдиний випадок, коли нам слід так чинити, — це іноді, коли нам кидають виклик.

Питання: Чому, згідно з 2 Кор. 12:7, Павлу було дано «терня»?

Відповідь: Одна з причин, про яку Павло згадує у 2 Коринтян 12:7, — це те, щоб він не став зарозумілим. Якщо у Бога були й інші причини, Він про них не сказав.

Іноді у християн є лише одна річ — чи то обставини, зовнішність чи риса характеру в них самих, у їхньому подружжя чи в інших, — яку вони хочуть, щоб Бог змінив, але Бог цього не робить. Коли Бог відхиляє наші прохання в молитві, Він не завжди пояснює нам, чому. Якою б не була причина, Бог не хоче, щоб ми були настільки задоволені цим життям, що втратили б своє нетерпляче прагнення до наступного. Пам’ятайте: деякі люди можуть бути занадто великими (у своїх очах), щоб Бог міг їх використати, але ніхто не може бути занадто малим. Див. також відповідь на наступні два запитання.

Питання: Що було тим «терном» у 2 Кор. 12:7? — фізичне страждання, зовнішність, гомосексуальність, інша злісна спокуса чи депресія?

Відповідь: Писання цього не вказує, ймовірно, тому що нам це не потрібно знати. Коли люди категорично стверджують, що це було саме те чи інше, це може більше сказати про самих цих людей, ніж про Павла. Теорії варіюються від проблем із зором, малярії, мігрені, епілепсії, болю у вухах, вад мовлення та різних спокус. «Новий міжнародний біблійний коментар» (с. 1411) схиляється до проблем із зором або малярії, яку, можливо, Павло підхопив у Перзі.

Багато християн мають «терня» — головну проблему, з якою вони борються або яку намагаються прийняти. Якщо у вас є «терня», пам’ятайте, що Павло теж мав таке, і Бог все одно міг потужно використовувати Павла, доки той покладався на Божу силу, а не на власну.

Нарешті, якщо Ісус може прийняти інших християн із терням, то й я можу (див. Рим. 15:7).

Питання: У 2 Кор. 12:7-8, оскільки Павло розумів, як важливо не бути гордим, чому ж Бог не забрав у нього «терня», після того як Павло молився про це?

Відповідь: Існує велика різниця між тим, щоб почути заклик не пишатися, і тим, щоб мати щось, що гарантує, що тобі не доведеться вести цю боротьбу. Див. також відповідь на два попередні запитання.

Питання: Що означає у 2 Кор. 12:9-10 вислів: «Коли я слабкий, тоді я сильний»?

Відповідь: Коли ти лежиш на спині, дуже легко дивитися вгору. Коли ми гостро усвідомлюємо власну недостатність, саме тоді ми часто виявляємося найсильнішими у покладанні на Господа. Наші найкращі зусилля, зроблені власними силами, — це ніщо порівняно з тим, що Бог може зробити через нас. Вільно перефразовуючи Хадсона Тейлора: коли ми можемо здійснити всі наші плани без Божого діювання в нас, то наші плани недостатньо великі.

Питання: Якими способами ми можемо віддати Богу свою слабкість, як зазначено в 2 Кор. 12:9–10?

Відповідь: Християни часто думають, що ми повинні віддавати Богові свою любов, час, гроші, амбіції, кар’єру та життя — і це справді так. Християни прагнуть дати гарне свідчення того, що ми люблячі, мудрі, розумні та «успішні», що б це не означало. Але це лише віддавання Богові наших сильних сторін.

А що, якщо у вас є гріх, у який ви постійно впадаєте? Ви можете покаятися й розкаятися, і принаймні віддати Богові своє розкаяне серце. Але що, якщо ви насправді не хочете каятися; вам навіть подобається ваш гріх? Тоді ви можете бути чесними перед Богом, сказати Йому, що у вас нечестиве серце. Попросіть Його показати вам — чи то через почуття, чи через зовнішні обставини — до чого це призводить, і перетворити ваше зле серце на каюче. Тоді ви зможете віддати Богові своє каюче серце і попросити Його очистити вас. Очищення означає не просто те, що ви більше не будете цього робити. Воно означає, що ви навіть не захочете цього більше робити.

Ти можеш бути більш відвертим з іншими щодо своїх боротьб і слабкостей, а не просто здаватися іншим «занадто добрим, щоб бути правдою». Однак, якщо ти схильний до якогось гріха, не розповідай про це тим, хто може спокусити тебе в цьому.

Нарешті, не забувайте, що Павло у 2 Коринтян 12:9 каже, що він «хвалиться своїми немочами». Іншими словами, Павло відкрито говорив про свої труднощі. Ми можемо бути чесними щодо своїх недоліків і гріхів. Однак не розповідайте про гріх так, щоб або прославляти його й спокушати когось іншого до того самого гріха, або полегшувати комусь спокушати вас, або змушувати когось відвернутися від спільноти.

Питання: Чи був Павло дивним у 2 Кор. 12:10?

Відповідь: Зовсім ні. Навпаки, Павло мудро усвідомив, що ті речі, які з мирської точки зору завдавали йому страждань, були одними з тих засобів, які Бог використовував, щоб Павло залишався сильним у Христі.

Як християнам, нам цілком природно прагнути захистити своїх дітей та інших близьких від усіх життєвих випробувань і бур. Ми ніколи не хотіли б обмежувати те, як Бог може діяти в їхньому житті, але якщо все, що ми робимо, фактично обмежує їхні можливості набувати досвіду, що сприяє зростанню, то ми не робимо своїм дітям ніякої послуги.

Питання: Якими, згідно з 2 Кор. 12:12, були ознаки апостола?

Відповідь: Хоча й інші могли пророкувати та творити чудеса, апостоли мали ці дари у надзвичайній мірі, як показують Дії 2:43; 3:3-9, 5:4-12, 14-16.

Питання: У 2 Кор. 12:14–15 йдеться про те, коли отримання грошей або фінансової підтримки є правильним, справедливим і законним; за яких обставин вам краще було б відмовитися від них?

Відповідь: Приймати фінансову підтримку можна, коли вона потрібна вам і вашій родині. Коли ви виконуєте Боже служіння, цілком прийнятно приймати фінансову підтримку як для самого служіння, так і для власних потреб, якщо це дозволяє вам утримуватися. Неправильно приймати фінансову підтримку з жадібності або збагачуватися, виконуючи Боже служіння. Наприклад, один генеральний директор нехристиянської благодійної організації, що допомагає бідним, заробляє 1 мільйон доларів на рік.

Питання: Чи свідчить те, що Павло у 2 Кор. 12:15 віддає себе за коринтян, про католицьке вчення про індульгенції?

Відповідь: Ні. Павло просто каже, що готовий «віддати все, що має» (фінансово та матеріально), а також «пожертвувати собою» (своїм часом і фізичним життям) заради коринтян.

Якби це дійсно підтверджувало вчення про індульгенції, то, оскільки Павло ще не помер, людина, що живе на землі, могла б надавати індульгенції іншим людям, які також живуть на землі.

Питання: У 2 Кор. 12:16, у чому полягала хитрість Павла?

Відповідь: Павло висловлювався саркастично тут і в 2 Кор. 12:13. Очевидно, Павла звинувачували в хитрості та використанні їхніх слабкостей, хоча насправді він міг би цілком законно попросити їх про фінансову підтримку, але вирішив цього не робити.

Як християни, ми іноді докладаємо додаткових зусиль заради інших, але підозрілі люди лише кидають це нам у обличчя. Проте ми маємо продовжувати любити їх.

Питання: Як ви гадаєте, чому в 2 Кор. 12:16-18 люди іноді вигадують звинувачення проти інших, не маючи для цього жодних підстав, і чому інші люди їм вірять?

Відповідь: Іноді, якщо немає доказів того, що звинувачення є неправдивим, то з якихось причин люди вважають, що воно має бути правдою. Якщо ви в чомусь не впевнені, то стверджувати щось як факт, не знаючи, чи це справді так, є наклепом.

Питання: У 2 Кор. 12:16-18, коли нам не слід відстоювати свої права, хоча насправді ми маємо ці права?

Відповідь: Нам не завжди треба відстоювати те, на що ми маємо право, якщо є щось важливіше за наші права. Коли відмова від того, що нам належить, може сприяти поширенню Євангелія, допомогти чиємусь духовному життю або загалом допомогти іншим. Ніхто не повинен звинувачувати Павла в тому, що він робив це лише заради грошей, оскільки він сам себе забезпечував. (Хоча його все одно звинувачували.) Є випадки, коли треба підставляти іншу щоку і не давати братові приводу до гріха. Не обов’язково завжди мати останнє слово.

Питання: Що таке плітки та наклеп у 2 Кор. 12:20, і чому вони є неправильними?

Відповідь: Плітки — це розповідь про когось іншого того, чого не потрібно говорити, навіть якщо це правда. Плітки — це зрада довіри, як сказано в Приповістях 11:13;16:28 та20:19 .

Сварки підживлюються плітками, як сказано у Приповістях26:20 .

Плітки — це спокуса, подібна до споживання вишуканих страв, як зазначено у Приповістях 18:8; 26:22.

Людей, схильних до пліток, особливо засуджують у Посланні до Римлян 1:29; 1 Тимофія 5:13.

Однак не впадайте у відчай, коли люди зловмисно пліткують про вас; те саме вони робили з апостолом Іваном у 3 Івана 10.

Наклеп тісно пов’язаний із плітками; це — висловлювання негативних речей про інших, які або свідомо є неправдивими, або ж той, хто їх говорить, не потрудився перевірити, чи вони правдиві, чи ні. Наклеп відрізняється від ситуації, коли хтось вірить, що говорить правду, але помиляється. Лестощі включають висловлювання неправдивих позитивних речей про інших.

Біблія ніколи не каже нам просто зменшити кількість наклепницьких слів, які ми говоримо; навпаки, ми маємо взагалі не мати наклепу на язиці, як показують Псалом 15:3, Тит 3:2 та Яків 4:11.

Наклеп — улюблений інструмент звіра з Об’явлення 13:6.

Не дивуйтеся, коли люди вас обмовляють; Ісуса та віруючих обмовляли (Псалом 38:20; 56:5; 119:23; 1 Петра3:16 ). Однак, хоча інші й будуть обмовляти християн, християнські вдови та інші християни не повинні давати приводу для наклепу, як показує 1 Тимофія 5:14.

Питання: Як у 2 Кор. 12:21 Павло міг бути смиренним перед коринтянами?

Відповідь: Це не означає, що Павло був гордим перед ними. Навпаки, Павло міг здаватися в їхніх очах смиренним через свою хворобу, оскільки він захворів у Галатії (Галатів4:13 ). Їм могло здатися дивним, що людина, про яку вони чули, що вона зцілює інших, сама була хворою. Насправді хвороба Павла показала, що зцілення відбувалося не завдяки силі Павла, а завдяки силі Божій.

Питання: Чому в 2 Кор. 13:1, 3, Мт. 18:16 та Втор. 19:15 люди схильні робити поспішні висновки на основі слабких доказів і не здатні визнати висновок навіть за наявності переконливих доказів?

Відповідь: Тут діють три чинники. По-перше, люди швидко, часто занадто швидко, доходять висновку, до якого вони прагнули з самого початку. Люди можуть мати упередження підтвердження (confirmation bias), зосереджуючись на доказах, що підтверджують те, до чого вони вже дійшли, та ігноруючи докази, що суперечать їхнім висновкам. По-друге, люди часто не усвідомлюють, що роблять це. По-третє, навіть коли людина бачить, що може помилятися ( ), може діяти фактор гордості, який не дозволяє їй визнати свою помилку. Так чинять і невіруючі, і віруючі. Це слабкість, яку ми маємо усвідомити в собі. Однак одним із способів пом’якшити цю слабкість є спілкування з іншими віруючими, особливо з тими, хто має інше походження та виховання, ніж ви; можливо, ви зможете допомогти їм побачити, де вони роблять поспішні висновки та мають упередження підтвердження, а вони, у свою чергу, зможуть допомогти вам.

Питання: Чи слід нам, як це робив Павло, погрожувати людям, у тому числі й братам-християнам, як зазначено у 2 Кор. 13:2 та 1 Кор. 4:21?

Відповідь: Існують відповідний час і місце для того, щоб попереджати людей трьома способами.

1. Ми не повинні ухилятися від своєї відповідальності попереджати інших про те, що Бог сказав щодо неминучої загибелі людей, якщо вони відмовляться віддати своє життя Христу.

2. Так само, як мудрі батьки встановлюють правила та наслідки для своїх дітей, а керівники підприємств — цілі, заохочення (та стримуючі заходи) для своїх співробітників, так і ті, хто очолює церкву, повинні чітко давати зрозуміти, чого вони очікують від людей, з якими працюють.

3. Тим більше, як апостол, Павло мав особливу владу наказувати, попереджати та докоряти іншим християнам.

На жаль, у деяких християнських церквах можуть бути лідери, які не ведуть людей до Бога, та члени, які не пішли б за ними, навіть якби ті це робили.

Питання: Що робити, коли, як сказано у 2 Кор. 13:3, ви зустрічаєте християн, яких вражають неправильні речі?

Відповідь: Крім як зітхати, ви можете терпляче намагатися навести їх на те, що є важливим. Запитайте їх, наскільки важливими для них будуть деякі речі через кілька років. Крім того, є шість речей, які ви можете зробити.

Моліться за них, щоб вони змогли зосередитися на тому, що є значущим, і, що не менш важливо, змогли розпізнати те, що не є таким.

Підбадьорюйте їх, коли вони зосереджуються на важливих речах.

Виправляйте їх, коли вони зосереджуються на дрібницях або на злі. Терпляче пояснюйте, чому не слід зосереджуватися на таких речах.

За необхідності докоряйте їм, коли вони продовжують тяжіти до неправильних речей.

Будьте для них прикладом того, як зосередитися на важливих речах.

Зі смиренністю перевірте, чи, можливо, саме ви помиляєтеся. Можливо, вони мають рацію або хоча б частково праві.

Питання: Як би ви описали роль «слабкості» у християнському житті, згаданій у 2 Кор. 13:3?

Відповідь: Християнське життя — це парадокс. Ми можемо мати впевненість у спасінні, довіру до Божого провидіння та старанно прагнути досягати успіху й робити все можливе, як для Господа. Проте ми маємо покладатися на Бога, покладаючись на Його силу, а не на власну, і усвідомлюючи, що без Нього ми не можемо досягти нічого вічно значущого.

Слабкість була частиною життя Павла, і слабкість є частиною нашого життя, незалежно від того, чи усвідомлюємо ми це та визнаємо чи ні.

Перед Богом визнайте свої гріхи, а також визнайте свою слабкість. Моліться про Божу силу (бо вона вам потрібна), щоб подолати слабкості у вашому житті.

Усвідомте собі, що ви самі не здатні виконати все, що Бог призначив вам зробити, і, що ще важливіше, стати тим, ким Бог призначив вас бути на землі. Але завдяки Божій силі, яка діє в вас, ви ДІЙСНО маєте силу виконати все, що Бог призначив вам зробити, і стати тим, ким Бог призначив вас бути.

Стосовно інших: сміливо визнавайте, що ви не досконалі, і будьте готові ділитися своїми слабкостями. Однак не робіть цього без розбору, не кидайте перли перед свинями. Також не розповідайте про свої спокуси так, щоб хтось міг використати цю інформацію, щоб спокусити вас.

Питання: У 2 Кор. 13:3, коли в нас проявляється «слабкість»?

Відповідь: Міцна опора і хитка опора можуть виглядати однаково, доки на них не покласти навантаження. Так само тверда віра і хитка віра можуть виглядати однаково для інших і бути неправильно оціненими в свідомості самої людини, доки не настануть випробування та труднощі.

Потенційні переслідування можуть показати, чи є віра міцною чи ні. Що, якщо люди почнуть ставитися до мене гірше, або, ще гірше, якщо я буду проповідувати Євангеліє чи служити Богові?

Зазвичай ризик здається меншим, якщо нічого не робити. Якби Бог хотів, щоб ви щось зробили, але це було б ризикованіше, ніж не робити цього, чи довірили б ви цей ризик Богу, залишаючись розсудливими, чи вважали б, що ваше життя повністю залежить від вас?

Скрута може показати, яку віру ми маємо. Ви співаєте про радість Господню, коли все йде добре, — як і слід. Але коли справи йдуть не так, або ви чи хтось із близьких помирає, чи перестаєте ви співати? Чи, стикаючись із горем і втратою, ви все ще можете співати про радість Господню? Який спів є болючішим для вух демонів і приємнішим для Бога?

Питання: Як, згідно з 2 Кор. 13:5–8, ми маємо перевіряти себе, щоб переконатися, чи перебуваємо ми у вірі?

Відповідь: Хоча люди можуть мати впевненість у спасінні, вони можуть також мати фальшиве навернення та помилкову впевненість. Як дізнатися, чи справжня ваша впевненість? Або якщо хтось не відчуває впевненості, можливо, слід усвідомити, що, можливо, йому бракує спасіння, або ж що він має спасіння, але просто не має впевненості.

Чи ви прийняли рішення визнати Ісуса своїм Господом і Спасителем? Чи вірите ви в те, що Ісус помер за наші гріхи і фізично воскрес із мертвих (1 Коринтян 15:1-6)? Чи вірите ви в те, чого Бог навчив нас у Своєму Слові (1 Івана 2:24)? Чи любите ви Бога, а не світ (1 Івана 2:15-16)? Чи проводите ви час з Богом, молячись і читаючи Його Слово? Хоча ви й не безгрішні та досконалі (1 Івана 1:8), чи хочете ви залишити свої гріхи позаду і зростати, щоб повніше слідувати за Богом (1 Івана 3:6-10)? Чи хочете ви слухатися Бога (1 Івана 2:4-6) і ходити у світлі, а не в темряві (1 Івана 1:5-7)? Чи любите ви інших (1 Івана 2:9; 3:10; 4:20-21)? Чи готові ви ділитися своєю вірою з іншими? Якщо на всі ці запитання ви відповіли «так», то у вас усе гаразд.

Але, як колись влучно зауважив хтось: «Якби вас судили за те, що ви християнин, чи вистачило б доказів, щоб засудити вас?»

Наголошуючи на цьому, Павло також натякає: «Не судіть мене, судіть самих себе».

Питання: Чому в 2 Кор. 13:6 Павло сказав: «І я сподіваюся, що ви зрозумієте, що ми не провалили випробування», адже ми ніколи до кінця не знаємо, чи спасенні інші?

Відповідь: Павло говорить про перевірку нашого життя у світлі Святого Письма. Хоча жоден християнин не буде безгрішним на землі, справжні християни поступово наближатимуться до абсолютної мети — уподібнення до Христа. Саме це випробування має на увазі Павло.

Питання: Чи доводить 2 Кор.13:14 , що Трійця є істинною?

Відповідь: Цей уривок натякає на істинність Трійці, але, слід визнати, не доводить її. «Трійця» — Отець, Син і Святий Дух — підтверджується цим уривком, а також Матвія 3:16-17; 28:19; Івана 15:26; Римлян 15:16; 1 Коринтян 12:4-6; Ефесянам 2:18; 3:14-17; 1 Солунянам 1:3-5; Євреям 9:14; Юді 20, 21; 2 Солунянам 2:13-14; 1 Петра 1:2; та Об’явлення 4:8.

Трійця є частиною вчення про Трійцю, але навіть мормони вірять у Трійцю, не вірячи в Трійцю. (Зауважте, що хоча Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів офіційно заперечує Трійцю, я зустрічав багатьох мормонів, які, щиро помиляючись, заявляють, що вірять у Трійцю. Вони кажуть це тому, що не розуміють вчення про Трійцю і просто вважають, що це означає, ніби Троє є єдиними в любові, дусі та меті.) Опис вчення про Трійцю див. у коментарі до Матвія 28:19.

Питання: Як ми можемо знати, що сьогоднішній текст 2-го Послання до Коринтян є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: У нас є щонайменше три вагомі причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Автори ранньої церкви аж до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.) цитували 2-е Послання до Коринтян приблизно 312 разів, не враховуючи алюзій. Вони цитували 47 % 2-го Послання до Коринтян, рахуючи часткові вірші як частки. Це 120,8 із загальної кількості 257 віршів.

Ось автори донікейського періоду, які посилалися на вірші з 2-го Послання до Коринтян.

Ігнатій Антіохійський (бл. 110–117 р. н. е.) цитує 9 із 18 слів з 2 Коринтян 4:18 і далі. Лист до Римлян, розд. 3, с. 74

Послання Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 18, с. 148, містить алюзію на 2-е Послання до Коринтян

Полікарп (111–155 рр. н. е.) цитує перші 11 із 25 слів 2 Коринтян 5:10а, а також 7 із 22 слів Послання до Римлян 14:10 і далі. Послання Полікарпа до філіппійців, розд. 6, с. 34

Полікарп (110–155 рр. н. е.) посилається на 2 Коринтян 4:14а (а також на першу чверть Римлян 8:11). Послання Полікарпа до філіппійців, розд. 2, с. 33

Полікарп (110–155 рр. н. е.) посилається на 2 Коринтян 8:21b (напівцитата). Послання Полікарпа до філіппійців, розд. 6, с. 34 (а також Римлянам12:17 )

Послання до Діогнета (бл. 130–200 рр. н. е.), розд. 5, с. 27 (цитата на 3/4) цитує 11 із 16 слів з 2 Коринтян6:10 .

Послання до Діогнета (бл. 130–200 рр. н. е.), розд. 5, с. 27, містить алюзію на 2 Коринтян 10:3; 6:9;6:10 ; та4:12

Християни Відня та Лугдунума (177 р. н. е.) (ANF, т. 8), с. 781, посилаються на 2 Коринтян 2:15

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) у творі «Проти єресей», книга 2, розділ 22, пункт 7, коментуючи 2 Коринтян, пише: «Про те, що на небесах існують духовні істоти, голосно проголошують усі Писання; і Павло прямо свідчить про існування духовних речей, коли заявляє, що його піднесено до третього неба, …» Він також цитує 2 Коринтян 7:7–9 як слова Павла у Другому посланні до Коринтян у праці Іринея «Проти єресей», книга 5, п. 3.1, с. 529

У «Мураторіанському каноні» (бл. 190–217 рр. н. е.) згадуються два листи Павла до коринтян, а також інші 11 листів Павла.

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) цитує 2 Коринтян 7:1 як твір Павла. «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 3, розділ 11, стор. 394

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Про воскресіння тіла», розд. 40, зазначив, що 2-й Послання до Коринтян написав апостол Павло. Він також зазначає, що Павло написав 2 Коринтян 2:5–11 у праці «Про скромність», розд. 14, с. 89

Тертуліан (204/205 р. н. е.) натякає на 2 Коринтян 4:10 у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 5, розділ 11, стор. 454.

Іполит (222–235/6 р. н. е.) цитує 2 Коринтян 12:2 як слова Павла у праці «Спростування всіх єресей», книга 5, розділ 3, с. 54

Іполит цитує частину 2 Коринтян 12:4 у праці «Спростування всіх єресей», книга 7, розділ 14, с. 107–108

Теодот, ймовірно монтаніст (бл. 240 р. н. е.), цитує останні 10 із 19 грецьких слів з 2 Коринтян 4:18. Витяги з Теодота, розд. 11, с. 44

Оріген (225–253/254 р. н. е.) цитує 2 Коринтян 4:17, 18 як слова Павла у «Другому посланні до коринтян» у праці Орігена «Проти Цельса», книга 6, розділ 19, с. 582

У «Коментарі до Євангелія від Івана» Орігена (бл. 227–240 рр. н. е.) згадуються Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана. Він згадує Павла, який пише у 2-му Посланні до Коринтян, та Івана в «Апокаліпсисі».

Новатіан (250/254–257 рр. н. е.) цитував останні 3/5 частини 2 Коринтян 3:17 у «Трактаті про Трійцю», розділ 29, стор. 641

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) цитує «друге послання до коринтян» у «Трактаті 12», третя книга, розд. 2.

Фірміліан Кесарійський (256 р. н. е.) цитує останні 10 із 10 грецьких слів з 2 Коринтян 11:2

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) зазначає, що апостол писав до коринтян, і цитує 2 Коринтян 4:6. Він також посилається на 2 Коринтян 1:20 як на слова апостола.

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) (Коринтяни) згадує Старий і Новий Завіти у своєму «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», с. 345. Він перелічив листи Павла: до Римлян, до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Солунян, до Філіп’ян, до Колосян, до Тимофія — і цитує 1 Тимофія 3:15 у розділі 16, с. 345. Далі він цитує 1 Коринтян 15:53 на с. 346

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) переказує 2 Коринтян 11:32–33. Канонічне Послання, канон 9, с. 273

Методій (бл. 250–312 рр. н. е.) цитує 2 Коринтян 10:5. «Роздуми про Воскресіння», частина 3.2, розд. 1, с. 371

Атанасій Олександрійський (318 р. н. е.) зазначає, що 2 Коринтян 5:10 написано блаженним Павлом. «Втілення Слова», розд. 56, с. 66–67.

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) цитує 2 Коринтян 6:14 і далі (6 із 16 слів) та 6:15а (6 із 123 цитованих слів) і 2:9 як слова апостола у «Листах про аріанську єресь», Лист 1, розд. 7, с. 294–295

У них є 312 цитат із 2-го Послання до Коринтян, що становить 47 % (120,8) із 257 віршів. Див. https://www.biblequery.org/Bible/BibleCanon/Early ChristianNTQuotes.xlsx для отримання всіх деталей.

Після Нікейського собору

«Церковна історія» Євсевія (323–340 рр. н. е.)

Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Гегемоній (IV століття) посилається на 2 Коринтян 2:9. Він також цитує 2 Коринтян 13:3 як слова Павла і називає його апостолом. «Суперечка з Манесом», розд. 42, с. 218

Оптат (IV ст.) посилається на 2 Коринтян 3:3

Іларій Пуатьєський (355–367/368 р. н. е.) цитує 2 Коринтян 13:4 як «до коринтян він [благословенний апостол] пише» у праці «Про Трійцю», книга 9, розд. 13, с. 159

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує два листи Павла до коринтян як частину Нового Завіту. У ній наводиться три чверті 2 Коринтян 1:1.

Розкольник Люцифер з Кальярі (370/371 р. н. е.)

Марцелл з Анкири (близько 374 р. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.) цитує 2 Коринтян 10:4 як «Павло пише до коринтян». Про Духа, розд. 16.37, с. 23

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.), канон 60, с. 159, містить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, встановлює, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) у лекції 10.17, с. 62, цитує 2 Коринтян 13:3 як написану Павлом

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.)

Паціан Барселонський (342–379/392 р. н. е.)

Амфілохій (після 394 р. н. е.)

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) посилається на 2 Коринтян 5:16 як на слова Павла у праці «Проти Евномія», книга 6, розділ 2, с. 184. Також Павло до коринтян щодо 2 Коринтян 5:20 у праці «Проти Евномія», книга 2, розділ 14, с. 128–129

Дідім Сліпий (398 р. н. е.)

Макарій/Симеон (IV або V століття)

Оптат (IV століття)

Розкольник Люцифер з Кальярі, Сардинія (361–бл. 399 р. н. е.) Еф. 5:9, 15

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.)

Гаудентій (після 406 р. н. е.)

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) записав 30 проповідей на тему 2-го Послання до Коринтян. Він стверджує, що 2-е Послання до Коринтян написав Павло.

Хромацій (407 р. н. е.)

Северіан (після 408 р. н. е.)

Нікета з Ремезіана (366–бл. 415 р. н. е.)

Оросій/Хосій з Браги (414–418 рр. н. е.) вказує на 2-е Послання до Коринтян 5:9–10 як на твір апостола Павла. «Захист проти пелагіанців», розд. 18, с. 140

Єронім (373–420 рр. н. е.)

Августин Гіппонський (388–430 р. н. е.) цитує 2 Коринтян 2:15 у праці «Про хрещення, проти донатистів», розд. 39, с. 508

Марк з Ереміти (після 430 р. н. е.)

Акакій Мелітенський (бл. 438 р. н. е.)

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)

Александрійський рукопис [A] (бл. 450 р. н. е.)

Гесихій Єрусалимський (після 450 р. н. е.)

Кводвультдеус (бл. 453 р. н. е.)

Теодорет Кірський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)

Проспер Аквітанський (противник Кассіана) (426–465 рр. н. е.)

Варімадум (445/480 р. н. е.)

Гегемоній (IV століття)

Макарій/Симеон (IV або V ст.)

Максимін (IV або V століття)

Спекулум (V ст.)

Теодот з Анкири (V ст. н. е.)

Усі ці твори збереглися до наших днів.

Свідчення про єретиків та фальшиві книги

Апостольські конституції (дата невідома, приблизно 380 р. н. е.)

Маркіон посилається на Послання до Римлян, як стверджує Тертуліан.

Мані/Манес (262–278 рр. н. е.) «Як і Павло, який надав ці додаткові свідчення, що» і цитує частину 2 Коринтян 3:6–7, 1 Коринтян 15:56. (Говорить Манес) «Суперечка з Манесом», розд. 31, с. 203

Єретик Присцилліан (бл. 385 р. н. е.)

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.)

Маніхейський єретик Фауст-Мілевіс (після 383 р. н. е.)

3. Найдавніші рукописи 2-го Послання до Коринтян, які ми маємо, показують, що в них є невеликі рукописні відмінності, але жодних теологічно значущих помилок.

p46 Честер Бітті II, 100–150 рр. н. е. 2 Кор. 1:1–11:10;11:12 -21;11:23-13:13 (95 % або 254 з 257 віршів) та інші уривки з листів Павла й Послання до Євреїв. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 192 міститься фотографія частини p46. Також на стор. 197–198 зазначено, що якість та стихіометричні позначки свідчать про те, що цей текст написав професійний переписувач.

Перша половина III століття — 1936 рік — Фредерік Г. Кеньон згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

II століття, 200 р. н. е. — 1935 р. — Ульріх Вілкен, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

81–96 рр. н. е. — 1988 р. — Йонг Кю Кім, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

Приблизно 200 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Приблизно 200 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Від початку до середини II століття н. е. — 1999 р. — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту». Це частково ґрунтується на тому, що почерк дуже схожий на папірус Оксиринхський 8 (кінець I або початок II століття) та папірус Оксиринхський 2337 (кінець I століття).

С. 46, охоплює 95 % 2-го Послання до Коринтян, або 254 з 257 віршів.

С. 34 — 1 Кор. 16:4–7; 10; 2 Кор. 5:18–21; 10:13–14; 11:2, 4, 6–7 (VII століття) — александрійський текст.

VII століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

Ватиканський [B] 325–350 рр. н. е.

Синайський [Si] 340–350 рр. н. е.

Бохайрський коптський [Boh] III/IV століття

Сахідський коптський [Sah] III/IV століття

Готичний [Goth] 493–555 рр. н. е.

Ефраїмський рескриптус [C] V століття

Див. www.BibleQuery.org/2 Corinthians Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи 2-го Послання до Коринтян.