< Запитання щодо Біблії з 2-ї книги Самуїла

Питання: У 2-й книзі Самуїла, коли ця книга була відокремлена від 1-ї книги Самуїла?

Відповідь: У сучасних єврейських Бібліях вони є однією книгою. 1 і 2 Царів також є однією книгою. 1 і 2 Самуїл були розділені під час перекладу Септуагінти приблизно у 250 р. до н. е. У Септуагінті вони називаються відповідно 1, 2, 3 і 4 Царів.

Не має значення, чи розглядаються 1 і 2 Самуїла як одна книга чи дві. Важливим є зміст, що міститься в 1 і 2 Самуїла.

Питання: Чим 2 Самуїла відрізняється від 1 Хронік 1–21?

Відповідь: Вони охоплюють один і той самий період часу та є схожими. Однак 1-а Книга Літописів більше зосереджена на генеалогії та оминає погані вчинки Давида. Крім того, хвалебна пісня у 2-й Книзі Самуїла 22 дуже схожа на Псалом 18.

Питання: Які археологічні свідчення правління Давида ми маємо у 2-й книзі Самуїла?

Відповідь: До 1993 року їх не було, але зараз ми маємо три археологічні знахідки, які, можливо, стосуються Давида.

Стела з Тель-Дана була виготовлена з дорогого каменю арамейським правителем близько 800 р. до н. е. У ній згадуються «Єгорам, син Ахава, цар Ізраїлю» та «Ахазія, син Єгорама, цар з дому Давида».

На стелі Меші (11–18) у Моаві згадується «дім [Да]вида». Зображення стелі Меші, яку також називають Моавітським каменем, можна побачити у «Книзі діаграм, карт і хронологічних таблиць Роуза» (Rose Book of Charts, Maps & Time Lines), с. 77.

Рельєф Шошенка у Фівах, Єгипет, увічнює напад фараона Шошенка/Шішака на Юдею у 925 р. до н. е. У ньому згадуються «гірські височини Давида».

Докладнішу інформацію див. на сайті http://theophilogue.com/2009/04/24/extrabiblical-evidence-for-king-david/ (4 січня 2014 р.).

Питання: Чому слова амаликітян у 2 Сам. 1:4–10 суперечать опису смерті Саула в 1 Сам. 31:3–5?

Відповідь: Деталі відрізняються. У 1 Самуїла 31:3-5 Саула поранили лучники. Отримавши смертельне поранення, Саул наклав на себе руки. Філістимляни забрали обладунки Саула, щоб прикрасити ними свій храм. Амаликітець же сказав, що це були колісниці та вершники, що він сам убив Саула, а філістимляни залишили обладунки, щоб амаликітець міг забрати їх пізніше.

Найпростіша відповідь полягає в тому, що амаликітець брехав, бо думав, що Давид дасть йому нагороду. Очевидно, амалекітець натрапив на Саула до того, як філістимляни обшукали тіло померлого, оскільки він забрав собі корону та браслет. Було б також дуже дивно, якби амалекітець перебував у таборі ізраїльтян як їхній воїн. Більш імовірно, що амалекітець перебував у цій місцевості після битви й прийшов згодом, щоб обшукати тіла загиблих на наявність цінностей.

Йосип Флавій помилково намагався узгодити слова амаликітянина з 1 Самуїла 31, але в цьому немає потреби, якщо амаликітянин брехав.

Питання: Чи трапляються сьогодні випадки, коли люди, як описано в 2 Самуїла 1:4–16, брешуть, нібито вчинили гріхи, яких насправді не скоювали?

Відповідь: У випадку з амалекітянином він бачив у цьому велику потенційну вигоду й жодної шкоди. Він, безперечно, не міг уявити, що Давид вважатиме це неправильним. Так само й сьогодні люди можуть брехати про скоєння гріхів, коли: а) вони не вважають це неправильним; або б) не бачать шкоди в тому, щоб таким чином «підвищити свою репутацію»; або в) бачать у цьому вигоду.

Чого амалекітець зовсім не зрозумів, так це того, що Давид був насамперед благородною людиною честі, а Саул, як і багато інших, — ні. Багато хто у світі не розуміє поняття «чоловік чи жінка честі».

Питання: Чому в 2 Сам. 1:6–15 Давид вбив чоловіка, який, як стверджувалося, вбив ворога Давида?

Відповідь: Давид вважав повагу до царської посади важливішою, ніж те, як швидко він міг стати царем. Можливо, Давид також менше турбувався про те, що Бог порушить Свою обіцянку, ніж про те, що люди не поважатимуть владу. Ці дві речі — віра в те, що Бог зрештою все владнає, та впевненість у тому, що Божий час є найкращим, — є важливими аспектами нашої віри в Бога й сьогодні.

З іншого боку, якби люди почули, що Давид пощадив і навіть нагородив чоловіка, який вбив попереднього царя, то його не вважали б законним царем, який винагороджує тих, хто вбив його попередника.

Питання: Яка структура цієї поетичної композиції у 2 Сам. 1:19–27?

Відповідь: Ці вірші містять тип єврейської літературної симетрії, що часто зустрічається в Старому Завіті й називається хіазмом. Очевидно, це був відомий вірш, оскільки автор 2-ї книги Самуїла згадує, що він міститься в «Книзі Яшара». Ось структура цього вірша.

2 Сам. 1:19 Йонатан (неявно)

— 2 Сам. 1:20 обидва чоловіки (неявно)

— — 2 Сам. 1:21 Саул (явно)

— — — 2 Сам. 1:22–23 Йонатан і Саул (явно)

— 2 Сам. 1:24 Саул (явно)

— 2 Сам. 1:25-26 Йонатан (явно)

2 Сам. 1:27 обидва чоловіки (неявно)

Цікаво, що в івриті така похоронна пісня, як і Книга Плачів, коли її супроводжують ридання, називається «квін». В Ірландії похоронну пісню, що супроводжується риданням, називають «кін». Давид наказав навчити цьому чоловіків Юди, оскільки він ще не був царем Ізраїлю.

Питання: Чому в 2 Сам. 1:23 Давид сказав, що Саул був «улюбленим і приємним за життя», хоча Саул неодноразово намагався вбити Давида?

Відповідь: Давид мав би чимало приводів для скарг, якби вирішив це зробити. Давид поводився ввічливо й згадував минулі, кращі часи життя Саула.

Звісно, можна було б очікувати, що Давид відчував у своєму серці гірку ненависть до Саула. Його слова тут показують, що він вирішив не живити цю образу. Так само й ми маємо вибір: чи хочемо ми живити в своєму серці ненависть та образу, чи ні. Матвія 18:21-35 та 1 Коринтян 13 показують, що ми не повинні цього робити.

Питання: Як зазначено у 2 Сам. 1:23–24, коли нам слід ігнорувати негативні та параноїдальні речі щодо людини й просто говорити про позитивне, як це робив Давид?

Відповідь: Давид, здається, дещо переборщив у своїй похвалі Саула, і Писання вірно фіксує те, що він співав. Не обов’язково говорити щось негативне про людину; іноді краще промовчати. У Давида тут було три цілі. Він щиро хотів оплакувати свого друга Йонатана. Давид хотів чітко дати зрозуміти, що він не брав участі у смерті попереднього царя і не сприяв їй. Давид хотів заручитися підтримкою північних племен. Ключовим моментом тут є те, що Давид не виявляє жодної гіркоти щодо Саула.

Питання: У 2 Сам. 1:26 сказано, що любов Давида до Йонатана перевершувала любов до жінок. Чи означає це, що вони мали романтичні почуття одне до одного?

Відповідь: Ні. Єврейське слово «ахеб», що вживається тут, означає дружню любов. Воно ніде більше не вживається у значенні гомосексуальності. Люди можуть мати сильні дружні почуття, не маючи при цьому романтичних стосунків.

Питання: У 2 Сам. 2:1, якими були наслідки помазання Давида на царя над Юдою?

Відповідь: Давид уже був таємно помазаний на царство Самуїлом приблизно п’ятнадцять років тому. Але публічне помазання Давида на царство викликало б чималий резонанс. По-перше, це було б чітким сигналом філістимлянам, що він не є їхнім васалом. По-друге, Давид чекав п’ятнадцять років, поки помре Саул, помазаник Господній, перш ніж стати царем. Але Давид не мав наміру погодитися з тим, щоб Іш-Бошет, якого не обрав Бог, став наступним царем. Коли Давида коронували царем Юдеї, це означало б розкол із рештою Ізраїлю, що призвело б до громадянської війни.

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 2:1, Бог хотів, щоб Давид зробив Хеврон своєю столицею?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо виділити п’ять причин.

1. Хеврон був одним із найбільших міст Юдеї.

2. Історично там були поховані Авраам та патріархи.

3. Ізраїльтяни на півночі ще не визнали Давида царем.

4. Хеврон розташовувався в горах, вище за будь-яке інше місто Юдеї, і був більш захищеним від нападів. Єрусалим, що лежав за 19–20 миль на північний схід, був би ще кращим варіантом, але він все ще перебував під контролем євусеїв.

5. Хеврон був одним із міст Юди, куди Давид раніше надіслав здобич (1 Самуїл 30:31).

Питання: Чому, як зазначено у 2 Самуїла 2:5-7, Давид спеціально послав посланців до міста Ябеш-Гілеад?

Відповідь: Вони могли подумати, що їхні дії на честь Саула та Йонатана розгнівають нового царя, Давида. Давид навмисно послав посланців, щоб запевнити їх, що це не так, і що він шанує пам’ять про Саула та Йонатана. Це також було розумним кроком з боку Давида, щоб мирно спробувати переконати народ Ябеш-Гілеаду прийняти його як царя.

Питання: Чому в 2 Сам. 2:8 Іш-Бошет у 1 Хр. 8:33; 9:39 називається Еш-Баал?

Відповідь: «Баал» може означати «господар», «Господь» або «ханаанський бог». «Еш-Баал» означає «вогонь Баала», а «Іш» — «чоловік». Саул назвав свого сина Іш (чоловік) Баала, найімовірніше, маючи на увазі «господар» або «Господь». Автори чи переписувачі, ймовірно, змінили ім’я на Бошета, що означає «ганьба». Іш-Бошет також може бути тим самим Ішві, про якого йдеться в 1 Самуїла 14:49.

Питання: Чому в 2 Самуїла 2:8 Авнер не підтримав Давида?

Відповідь: Якби Абнер це зробив, це б запобігло семирічній громадянській війні. Хоча Писання про це не згадує, слід пам’ятати, що Абнер, ймовірно, був одним із воєначальників, які раніше переслідували Давида. Абнер був двоюрідним братом Саула, тож після смерті Саула він мав би право на престол. Часто люди страждають від однієї з двох проблем: або вони не є вірними тоді, коли повинні, або ж вони вірні тому, чому не повинні.

До речі, Давид правив лише над Юдеєю протягом семи з половиною років, а Іш-Бошет правив на півночі два роки. Це означає, що Абнер очолював північні війська п’ять з половиною років, перш ніж став «творцем королів» і коронував Іш-Бошета, якому на той час було 40 років. Зверніть увагу, що в Писанні не сказано, що народ Ізраїлю коронував Іш-Бошета; це зробив лише Абнер. Можливо, Авнер був дуже зайнятий витісненням філістимлян з Ізраїлю. Авнер був більше зацікавлений у тому, щоб залишитися при владі, ніж у національній єдності чи в тому, щоб зробити Ішбошета царем. Але після того, як Ішбошет дорікнув Авнеру за те, що той взяв собі одну з наложниць Саула, Авнер побачив, що його влада обмежується, і тоді перейшов на бік Давида, де сподівався все ще мати владу під керівництвом або поряд із Йоавом.

Яскравим прикладом був видатний німецький хімік Фріц Габер. Він був батьком процесу Габера — способу вилучення азоту з повітря. Це дозволило Німеччині виробляти вибухові речовини, не покладаючись на імпорт із Чилі чи інших країн. У книзі Ісаака Азімова «Книга фактів» (с. 254) зазначається, що якби не робота Габера, Німеччина була б змушена вийти з Першої світової війни вже до 1916 року. Габер також керував розробкою отруйних газів у Німеччині під час Першої світової війни. У книзі Ісаака Азімова «Книга фактів» (с. 254) також згадується, що Габера було вигнано, коли до влади прийшов Гітлер, оскільки Габер був євреєм.

До чого ви залишаєтеся вірними?

Питання: У 2 Сам. 2:8, коли сьогодні нам слід терпляче чекати, поки зло розсіється, втікаючи, якщо це необхідно, а коли нам слід встати й боротися — чи то за те, що Бог дав нам, чи за те, що Бог дав іншим?

Відповідь: Те, як Давид терпляче чекав на Саула і не хотів миритися з Ішбошетом, є цікавим прикладом того, коли краще бути терплячим, а коли — ні.

Проста відповідь полягає в тому, що слід боротися, коли Бог цього хоче, і не боротися, коли Бог цього не хоче. Але як тоді дізнатися, коли Бог хоче, щоб ми боролися?

Християн переслідують у материковому Китаї, Північній Кореї, Афганістані, Ірані, Ассамі в Індії та на півночі Нігерії. Звісно, Сполучені Штати не повинні розділяти свої збройні сили на шість частин і атакувати материковий Китай та інші п’ять регіонів, щоб одночасно захистити всіх пригноблених. Тож як визначити, коли слід захищати інших, а коли — ні?

Питання: Чому в 2 Сам. 2:8–11 Авнер, а згодом Іш-Бошет, вирішили заснувати столицю Ізраїлю на східному березі річки Йордан?

Відповідь: Пам’ятайте, що філістимляни окупували значну частину землі між Юдеєю та Галілейським морем. До столиці на східному березі їм було б важко дістатися. Маханаїм, ймовірно, був добре укріплений, оскільки Давид втік туди, рятуючись від Авесалома.

Питання: Хто такі ашурійці, згадані у 2 Сам. 2:9?

Відповідь: Це, ймовірно, були мешканці села під назвою Ашурі. Народ племені Ашера мешкав далі. Вони не походили з Ашшура, ранньої столиці Ассирії.

Питання: У 2 Сам. 2:10 — чи Іш-Бошет правив два роки, чи Давид правив сім з половиною років у Хевроні, як зазначено в 2 Сам. 2:11 та 2 Сам. 5:5?

Відповідь: Християни мають дві різні відповіді.

Давид правив над Юдою лише сім з половиною років: Іш-Бошет, Авнер та ізраїльське військо мусили відступити на схід через річку Йордан після перемоги філістимлян. Спочатку Іш-Бошет був проголошений царем над Гілеадом, Ашурі та Єзреелем, згідно з 2 Самуїла 2:8-9. Лише через п’ять з половиною років їм вдалося відвоювати достатню територію на захід від Йордану. Отже, Ізраїль не мав царя протягом 5 з половиною років, потім Іш-Бошет царював два роки, а потім — Давид.

Давид царював у Хевроні сім з половиною років: хоча, можливо, перед коронацією Іш-Бошета була невелика затримка, цей семи з половиноюрічний період охоплював весь час, протягом якого Давид царював у Хевроні до завоювання Єрусалима та початку свого правління там. У проміжку між вбивством Іш-Бошета та початком правління Давида в Єрусалимі Давид не правив ніде, крім Хеврона. Отже, Іш-Бошет був царем над Ізраїлем протягом двох років, потім Давид був царем як над Ізраїлем, так і над Юдою протягом 5,5 років у Хевроні, а потім Давид переніс свою столицю до Єрусалима.

Однак, ймовірно, правильним є перший погляд; ніде не сказано, що Авнер одразу ж коронував Іш-Бошета.

Питання: Чому в 2 Сам. 2:19–24 Асаель переслідував саме Абнера і чому Абнер ударив його прикменем свого списа?

Відповідь: У 2 Самуїла 2:24 Йоав та Авішай також спеціально переслідували саме Абнера. Можливо, вони усвідомили, що Абнер був і рушійною силою повстання, і здібним полководцем, і що, якби вони просто вбили його, то ізраїльтяни підкорилися б. Асаель біг дуже швидко; можливо, він мав легшу статуру, ніж Абнер (який був старшим) та інші. Абнер, здавалося, не надто переймався тим, що Асаель може його вбити; але він розумів, що ця війна закінчиться набагато складніше, якщо він уб’є брата Йоава й Авішая. Можливо, замість того, щоб обернутися й використати гострий кінець списа, Абнер мав намір лише поранити Асаеля. Але незалежно від намірів Абнера, цей удар у підсумку вбив Асаеля, який цього не очікував.

Питання: У 2 Сам. 2:19–24 Асаель був упевнений, що його швидкого бігу достатньо, щоб перемогти могутнього, добре озброєного воїна. Занадто велика впевненість Асаеля виявилася фатальною. Чи трапляються сьогодні ситуації, коли чиїсь навички в одній сфері дають людині хибну впевненість у іншій?

Відповідь: Це часто трапляється в бізнесі, коли успіх в одній галузі змушує керівників думати, що вони можуть розширити свою діяльність на інші галузі. Іноді вони мають рацію, а іноді — ні. Іноді політики та лікарі, які мають великий досвід або знання в одній сфері, вважають, що їхня експертиза поширюється на всі сфери.

Питання: Чому в 2 Сам. 2:26–32 Йоав припинив переслідувати військо Авнера?

Відповідь: Писання цього не зазначає. Можливо, Йоав розумів, що це була безглузда війна, і він із радістю припинив переслідування, щойно цього захотів Авнер. Але якби Авнер не висунув ідею милосердя, можливо, Йоав наказав би війську продовжувати бій, щоб убити якомога більше ізраїльтян.

Питання: Чому у 2 Сам. 2:30-31 втрати були настільки нерівномірними — 360 проти 20?

Відповідь: Ймовірно, Давид дізнався про нову зброю та нові бойові прийоми, воюючи проти філістимлян, борючись на одному боці з філістимлянами з Гату (1 Самуїла 27) та маючи у своєму війську деяких філістимлян. (Їх називали херетітами та пелетітами.) У 2 Самуїла 1:18 також сказано, що Давид навчав своїх воїнів користуватися луками та стрілами. Крім того, у Давида були досвідчені воїни, а багато досвідчених воїнів з війська Саула загинули від рук філістимлян на горі Гільбоа.

Питання: Чи означає 2 Сам. 3:1, що протягом семи з половиною років тривали безперервні бої?

Відповідь: Це був стан ворожнечі, а не постійних боїв. Пам’ятайте, що й Авнер, і Давид, і Йоав були повністю зайняті боротьбою з філістимлянами. У розпал цих воєнних дій Давид попросив Іш-Бошета повернути йому його дружину Міхаль, і Іш-Бошет без заперечень погодився. Як ми побачимо пізніше в 2 Самуїла 3–4, існують різні види вірності та різні види зради. Протягом майже всього цього часу Абнер був вірним Іш-Бошету, але головне питання полягає в тому: «Чи був він вірним Богові?»

Питання: Чи повинен був Давид, згідно з 2 Самуїла 3:1–5 та 2 Самуїла 5:13–16, одружитися з усіма цими жінками?

Відповідь: Ні, деякі з їхніх дітей згодом заподіяли б Давиду чимало горя. У Повторенні Закону 17:17 сказано, що цар не повинен брати собі багато дружин, щоб його серце не відвернулося від вірності Богу. Після того як Давид одружився з Міхаль, Ахіноам та Авігаїлою, він одружився ще з Маахою, Хаггітою, Абіталом та Еглою. У Святому Письмі більше не згадується Хілеаб/Кілеаб/Калеб, тож, ймовірно, він помер, не досягнувши повноліття. Троє синів його дружин — Амнон, син Ахіноам, Авесалом, син Маахи, та Адонія, син Хагіти, — заподіють Давиду багато горя, а їхнє життя закінчиться трагічно.

Питання: Чи існують археологічні свідчення існування царства Гешур, згаданого в 2 Сам. 3:3 та 1 Хр. 2:23?

В: Так. Згорілий палац, у якому було знайдено пивне сито, датується 1100–1000 рр. до н. е., як стверджують Тімоті Реннер та Іра Спар у статті «Проєкт „Земля Гешур“» у бюлетені «New Jersey Archaeological Consortium Newsletter» № 3 (1988). Це руйнування, ймовірно, було здійснено Йоавом та ізраїльтянами безпосередньо перед тим, як Давид вчинив перелюб із Вірсавією.

П: Що ми знаємо про Різпу з 2 Сам. 3:7?

Відповідь: Ріцпа була наложницею Саула, або його другою дружиною. Коли Іш-Бошетом став царем, за звичаєм царі успадковували наложниць своїх батьків. Отже, Ріцпа була дружиною батька Іш-Бошета, що є дещо моторошним. Ця практика суперечить Левиту 18:8, а також 1 Коринтян 5:1 у Новому Завіті. Тоді Авнер вступив з нею у статеві стосунки. Ми не впевнені, чи мала Ріцпа право голосу в цих справах. Саме Ріцпа захищала оголені трупи семи чоловіків із нащадків Саула (2 Самуїла 21:8-11). Незважаючи на своє минуле, коли її «передавали з рук у руки», Ріцпа залишалася вірною гідності своєї розширеної родини.

Питання: У 2 Самуїла 3:8, чи є вірність взаємною, або, іншими словами, чи має лідер якусь відповідальність за вірність своїм послідовникам?

Відповідь: Авнер вважав, що так, і відчув себе зрадженим через звинувачення Іш-Бошета. Люди, які призначають лідера, очікують, що той виконуватиме те, для чого його призначили. Від лідерів очікують, що вони сумлінно дбатимуть про свою посаду та про тих, хто перебуває під їхнім керівництвом.

Зверніть увагу, що Авнер не сказав «собака», а «голова собаки», що все одно є зневажливим. Єврейські коментатори тлумачили це так, що Авнер втратив самоконтроль і розлючено запитав, чи Ішбошет зневажає Авнера, вважаючи його лише головою/лідером зграї собак. Авнер перебільшує і робить поспішні висновки щодо невдоволення Ішбошета тим, що Авнер вважає лише дрібницею. Однак це могло допомогти підготувати ґрунт для того, щоб Абнер згодом захопив трон, і Ішбошет не вважав це дрібницею.

Питання: Що мав на увазі Абнер у 2 Сам. 3:12, коли запитав: «Кому належить ця земля?»

Відповідь: Можливо, це був випадок стратегічної двозначності з боку Абнера. З одного боку, Абнер зробив Ішбошета царем, тож він опинився у впливовому становищі, маючи контроль над північним царством. З іншого боку, Давид був законним царем, призначеним Богом, і Абнер усвідомлював, що Давид насправді мав би бути царем над усім Ізраїлем. Обидва значення гармонійно поєднуються в словах Абнера до Давида: «Я маю фактичний контроль над північним царством, і я передаю його тобі. Тож, будь ласка, дбай про мене».

Питання: Чому в 2 Сам. 3:14–16 та 1 Сам. 25:44 Давид забрав Міхаль у її чоловіка Палті/Фалтіеля?

Відповідь: Коли чоловік одружується з жінкою, яка ще перебуває у шлюбі, а її чоловік не розлучився з нею і не покинув її, це створює складну ситуацію. Давид не залишив її добровільно, але був змушений тікати від батька Міхалі — царя Саула. Не згадується, чи протестувала Міхала проти другого шлюбу чи ні. Давид, як перший чоловік, мав повне право вимагати її повернення. Однак також немає згадки про те, чи вчинив Давид якнайкраще, чи його мотивувала насамперед любов до Міхалі, чи гордість. Оскільки її «забрали» у Фалтіеля, це вказує на те, що Давид не завдав шкоди Фалтіелю, який перебував у досить незручному становищі перед своїм царем. Палті та Міхалі були віддані одне одному, але між Давидом і Міхалі існував попередній шлюбний союз.

Крім того, оскільки Давид «одружився» з родиною Саула, це могло б зміцнити його претензії на престол після Саула в очах ізраїльтян північного царства.

Сьогодні повторний шлюб може стати причиною складних ситуацій. Як мінімум, важливо поговорити з усіма, кого це стосується.

У 2 Самуїла 3:16 Фалтіель пішов за Міхаль до міста Бахурім, яке, ймовірно, розташовувалося приблизно за 1,5 милі на північний схід від Єрусалима. Пізніше, у 2 Самуїла 16:5-8, Шімей із дому Саула прийде з того самого міста, щоб проклясти Давида.

Питання: Чи порушив Давид у 2 Сам. 3:14-16 Втор. 24:1-4, де сказано, що чоловік, який розлучився зі своєю дружиною, а вона вийшла заміж за іншого, не може взяти її назад?

Відповідь: Насправді, ні. Давид ніколи не розлучався з Міхаль; Саул відібрав її у Давида.

Питання: Чому в 2 Сам. 3:24-25 Йоав звинуватив Авнера в обмані та в тому, що той прийшов лише для того, щоб шпигувати за Давидом?

Відповідь: Ми не бачимо, щоб у Йоава були якісь підстави для таких слів. Однак це могло здатися ймовірним. Йоав поспішив на це вказати, бо не хотів мати конкурента на посаді головнокомандувача в армії Давида. Крім того, вся ця війна розпочалася через Авнера, і загинули вірні юдеї, зокрема брат Йоава, тож Йоав, мабуть, був незадоволений тим, що Давид бенкетував із вбивцею свого брата.

Авнер, найімовірніше, був чесним у своїх стосунках із Давидом. У 2 Самуїла 3:1, коли сили Давида ставали сильнішими, а сили Авнера — слабшими, Авнер передбачив кінцевий результат, оскільки Іш-Бошет не збирався добровільно відмовитися від царського престолу. Тож Авнер розумів, що це був єдиний вихід.

Йоав, здається, добре розумівся на обмані. Саме Йоав вирішив вбити Абнера, не повідомивши про це Давида (2 Самуїла 3:26-30). Йоав перейшов від послуху, слідування та служіння Давиду до того, щоб робити все, що, на його думку, було найкращим для нього самого. Хоча Авнер і вбив Асаеля в бою, і це сталося не випадково, Хеврон був містом-притулком, тож Авнер мав би принаймні право на суд. Але Йоав про це теж не турбувався.

Іноді людину, яка поводиться чесно, звинувачують у нелояльності, навіть ті, хто самі є зрадниками. Йоав звинуватив Авнера у зраді, але насправді саме Йоав був зрадником.

Питання: Чи був Йоав вірним Давиду в 2 Сам. 3:26–30?

Відповідь: І так, і ні. Йоав, безперечно, виявляв певну вірність Давиду, але він ставив свої власні інтереси — зокрема, помсту та збереження свого становища — вище за вірність Давиду. Так само, як існує часткова слухняність, існує й часткова вірність. Йоав міг виправдовувати свою вірність, посилаючись на те, що він ніколи не зраджував Давида і не йшов проти нічого, що Давид прямо наказував. Але Йоав точно знав, чого хотів Давид, і підступно перешкодив виконанню волі Давида, змусивши свого царя виглядати підступним брехуном. Можна замислитися, чи взагалі часткова вірність вважається вірністю.

Питання: Чому в 2 Сам. 3:27, 2 Сам. 4:6 та 2 Сам. 20:10 Авнера, Іш-Бошета та Амасу вбили саме під п’ятим [ребром]?

Відповідь: Ймовірно, це був вираз, що означав, що їх було проколото в нижній частині ребер. Дехто вважає, що це означає «проколото в живіт», і BSB перекладає це як «проколов його в живіт».

Питання: Чи справді, як зазначено у 2 Сам. 3:28–36, царство Давида не було винним у крові Авнера?

Відповідь: Можливо, ні. Саме Йоав та його брат Авішай, діючи самостійно, вбили Абнера. Можливо, вони думали про обов’язок родичів вбитого (Асаеля) притягнути вбивцю до відповідальності. Однак Абнер не вбив Асаеля; він чесно переміг його у бою. Тим не менш, Давид не вчинив справедливо, не заарештував Йоава та Авішая і не стратив їх за вбивство. З іншого боку, Давид розумів, що якщо він заарештує Йоава й Авішая, то, можливо, страчений буде він сам; тобто, якщо Давид не покладатиметься на Бога.

Питання: Чому в 2 Сам. 3:39 Давид лише прокляв Йоава, а не стратив його?

Відповідь: Йоав вважав Авнера просто опортуністом, і, можливо, в певному сенсі він ним і був. Йоав хотів помститися за справедливу смерть свого брата в бою. Йоав продемонстрував тут, що дбав як про власні інтереси, так і про те, що, на його думку, було найкращим для Ізраїлю; служіння Давиду не було для нього головним пріоритетом. Те, що Давид не карав своїх воєначальників і синів, коли це було потрібно, видається однією з найбільших слабкостей Давида. У певному сенсі Давид ставив свої лояльні стосунки з Йоавом, Авішаєм та своїми синами вище, ніж вірне служіння, спрямоване на виконання Божої волі. Давид виправдовував себе тим, що не мав достатньої влади, щоб покарати Йоава й Авішая.

Давид вважав Авнера не лише колишнім супротивником, а й чесною людиною. Він щиро оплакував Авнера, але це було також публічним заходом, щоб переконати всіх, що Давид не мав до цього жодного стосунку. У 2 Самуїла 3:31-38 Йоаву та Авішаю, мабуть, було надзвичайно, надзвичайно неприємно перебувати серед народу та провідників, коли Давид публічно оплакував Авнера.

Питання: Чому, як описано у 2 Самуїла 4:1-2, 4-8, Рехав і Баана вбили Іш-Бошета?

Відповідь: Ймовірно, це сталося не через якусь ненависть до Іш-Бошета. Схоже, що Абнер і так нав’язав Іш-Бошету царство. Але після смерті їхнього здібного воєначальника Авнера та з огляду на те, що деякі північні вельможі були готові перейти на бік Давида, запанувала паніка, і ці чоловіки побачили, що північне царство не має жодних шансів на перемогу. Вони також вважали, що Іш-Бошет ніколи не погодиться здатися, тож вирішили, що єдиний вихід — це підступно взяти справу у свої руки.

Можна було б стверджувати, що Рехав і Баана виконували таємну/остаточну волю Бога, оскільки Бог використав цей засіб, щоб привести все царство до Давида. Але вони пішли проти виявленої Божої волі, згідно з якою ми не маємо вбивати. Бог іноді використовує злі вчинки та злих людей для досягнення Своїх цілей, але це не звільняє цих людей від відповідальності за непокору тому, що Бог заповідав.

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 4:4, 9:6–13; 16:1–4; 19:24–30; 21:7, ніхто не хотів помазати Мефібошета на царя?

Відповідь: Мефібошет був приблизно 5-річним, коли став калікою, і йому було лише близько дванадцяти років, коли Ішбошета вбили (див. 2 Самуїла 4:4). Без Авнера не було нікого, хто міг би виконувати обов’язки регента, правлячи від імені дитячого царя. Що ще важливіше, каліка-цар не зміг би очолити військо, і йому було б важко подорожувати, щоб зустрічатися з іншими.

Питання: Чи мав Давид у 2 Сам. 4:8 радіти з того, що Рехав і Баана вбили Ішбошета, оскільки вони сказали, що Господь забезпечив помсту?

Відповідь: Як знав Давид, ми повинні усвідомлювати, що не можна вірити всьому, що хтось каже. Навіть якщо вони стверджують, що це було з волі Бога, ми завжди маємо враховувати можливість, що вони можуть вигадувати. Звісно, Бог може помститися, але це не дає їм права підступно вбивати когось.

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 4:9-12, Рехав і Баана вважали, що Давид буде задоволений ними за те, що вони зрадницьки вбили Іш-Бошета?

В: Очевидно, вони не знали або забули про амалікітянина, який стверджував, що вбив Саула. Вони вважали очевидним, що Давид побачить у усуненні бунтівника проти законного царя добру й гідну мету. Але вони не зрозуміли, що Давид не схвалював їхні підступні й ганебні методи. Вони мали доступ до дому Іш-Бошета, оскільки той їм довіряв. Одним із девізів комунізму та інших ідеологій є «мета виправдовує засоби». Рехав і Баана дуже помилково вважали, що для Давида результат є найголовнішим, а вірність — нічим.

Щось схоже на це сталося через століття. Коли Олександр Македонський завойовував Перську імперію під владою царя Дарія, і Дарія було вбито, Олександр, замість того щоб винагородити вбивць, стратив їх за підступний вчинок, як свідчать «Історія» Юстина (12:6) та Курцій (7:5). Як і багато людей, Олександр цінував честь. Олександр, ймовірно, також розумів, що в очах своїх перських підданих він матиме більшу легітимність як цар, якщо не схвалить зрадницьке вбивство.

Питання: Якими способами, як зазначено в 2 Сам. 4:9–12, люди, у тому числі й ми самі, можуть забути (а насправді — проігнорувати) важливу інформацію?

Відповідь: Рехав і Баана були впевнені, що Давид буде ними задоволений. Однак реакція Давида свідчить про те, що він припускав: вони чули, що він зробив з амалікітянином, який стверджував, що вбив Саула. У випадку багатьох людей, які забувають або ігнорують важливу інформацію, це відбувається не тому, що в них погана пам’ять; причина лежить десь інде.

Ми створюємо «моделі» інших людей, щоб легше осягнути реальність і надати своєму розуму стислі узагальнення того, як все влаштовано. Якщо ми маємо кілька фактів, і вони вписуються в нашу заздалегідь сформовану модель, то ми робимо висновок, що вся ця модель є правдивою. Моделі, як і стереотипи, — це швидкі та ефективні способи робити поспішні висновки. Проблема в тому, що висновки можуть бути хибними, а в цьому випадку — дуже, дуже хибними. Проблема створення моделей полягає в тому, що більшість людей просто відкидають факти, які не вписуються в модель. Набагато приємніше — і це вселяє в інших більше впевненості — сказати: «Я все розумію», ніж визнати, що деякі речі для мене не мають сенсу. Якщо Рехаб і Баана були схожі на більшість людей, то вони не забули про те, що чули про Давида й амаликітянина, а просто відкинули цей факт, бо звичайні царі так не поводяться.

Що стосується нас, то ми будемо мудрішими, якщо завжди будемо відкриті до можливості смиренно визнати перед собою та іншими, що деякі речі не вписуються в нашу модель. Нам потрібні моделі; ми не можемо витрачати величезну кількість часу на ретельний аналіз тисячі дрібних рішень, які ми можемо приймати щодня. Але слід усвідомлювати, що наші моделі є надмірним спрощенням. Як влучно висловився один математичний моделювальник: «Усі моделі неправильні, але деякі моделі корисні».

Питання: Чому в 2 Сам. 4:11–12 Давид назвав бунтівника Іш-Бошета праведним чоловіком?

Відповідь: Це нагадує те, що Давид співав про Саула у своїй похоронній пісні. Наскільки ми можемо судити, Іш-Бошет був чесною людиною; він чинив чесно; просто його мета була спрямована проти Божого помазаника. Під час Громадянської війни в США деякі люди звинувачували Роберта Е. Лі в зраді, оскільки він присягнув на вірність, щоб воювати за нашу країну, а потім змінив свою приналежність. Але це неправда; Лі не був зрадником. Він не вдавався до обману чи зради, а змінив свою приналежність з честю. На жаль, він воював — і воював добре — за справу, яка призвела б до постійного поневолення афроамериканців. Якби він був поганим генералом, а не таким чудовим, загинуло б набагато менше солдатів, у тому числі й південців. Якщо ви завжди чините чесно — це чудово; але також переконайтеся, що ви боретеся на правильному боці.

Після закінчення Громадянської війни Лі так і не був притягнутий до відповідальності ні за зраду, ні за військові злочини, бо всі знали, що він невинний. Зате на його землі було створено Національне кладовище Арлінгтона, звідки він завжди міг би насолоджуватися гарним краєвидом.

Питання: У 2 Сам. 5:7, якою була площа цитаделі Єрусалима?

Відповідь: Цитадель була «фортом» усередині міста та місцем останнього притулку. У 1983 році Ігаль Шілох провів розкопки того, що, ймовірно, було цитаделлю додавідових часів, і вона виявилася великою — 2 150 квадратних футів. Див. «The Expositor’s Bible Commentary», т. 3, с. 858, та статтю Гершеля Шенкса «Місто Давида після п’яти років розкопок» у журналі «Biblical Archaeology Review», 11, 6 [1985], с. 25–26 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в 2 Сам. 5:8 Давид зневажав кульгавих і сліпих?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Оскільки кульгаві та сліпі не могли вільно пересуватися, євусейські вожді доручили їм виконувати обов’язки воїнів, які охороняли водозабір.

2. Кульгаві та сліпі зазвичай не брали участі в боях. Насправді, окрім цього єдиного випадку, немає жодних згадок про те, щоб Давид чи хтось інший коли-небудь воював проти кульгавих та сліпих.

3. Але тут, оскільки вони відмовилися від свого статусу некомбатантів, щоб битися з Давидом, Давид і його люди воювали проти них, незважаючи на те, наскільки це було неприємно.

Питання: Що таке Міло (або Мілло) у 2 Сам. 5:9, 1 Цар. 9:15, 2 Цар. 12:20, 2 Хр. 32:5?

Відповідь: Археологи не впевнені, що таке Мілло, але «Біблійний словник Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 1120–1121, зазначає, що це, ймовірно, була фортеця на північній стороні стін Єрусалима.

У «Новому міжнародному біблійному словнику» (с. 651) зазначено, що це був піднятий вал, який називали фортифікаційним валом, за межами міста Давида.

У будь-якому разі, воно мало стратегічне значення, оскільки Давид його збудував, Соломон укріпив (1 Цар. 9:15, 24; 11:27), а Єзекія укріпив його проти ассирійців (2 Хр. 32:5).

Питання: У 2 Сам. 5:11 та 1 Цар. 5:1, оскільки Хірам з Тиру був таким відомим, чи не було його розміщення на троні за часів Давида анахронізмом, як стверджує скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 304, 325)?

Відповідь: Ні. Азімов стверджує, що Хірам з Тиру щойно став царем у 969 р. до н. е., через чотири роки після Соломона (Азімов, с. 325). Однак у «Навчальній Біблії NIV» (с. 479) зазначено, що Хірам правив приблизно з 978 по 944 р. до н. е. і що він, можливо, також правив як співправитель разом зі своїм батьком ще в 993 р. до н. е. У «Біблії для вивчення Нельсона» (Nelson Study Bible), с. 567, також зазначено, що Хірам правив у 978–944 рр. до н. е. У «Новій Женевській Біблії для вивчення» (The New Geneva Study Bible), с. 480, вказано, що Хірам правив приблизно з 980 по 947 рр. до н. е.

Питання: У 2 Самуїла 5 і 6: чи приніс Давид Ковчег до дому Обеда-Едома після перемоги над філістимлянами, чи до цього, як натякають 1 Хроніки 13 і 14? (Це питання поставив мусульманин.)

Відповідь: У 1-й книзі Хронік, розділах 13 і 14, не сказано, що це сталося до перемоги над філістимлянами. У цьому немає жодної складності, якщо усвідомити, що уривки не обов’язково мають бути в хронологічному порядку. Якщо уривок не переходить за допомогою слів «тоді», «після того» чи чогось подібного, події можуть відбуватися одночасно або в будь-якому порядку.

У 2 Самуїла 6:1 є слово «знову», але «знову» не обов’язково означає «після бою». У 1 Хронік також немає слів, що вказують на часовий порядок.

Подібним чином у сурі 16:115–119 йдеться про те, що євреям було заборонено вживати різні продукти. Проте сура 16:120 розповідає про Авраама. Історія євреїв починається з Якова, онука Авраама, тож ці уривки розташовані не в хронологічному порядку. Тож чи є це проблемою в Корані? У цьому конкретному випадку — ні, оскільки Коран не стверджував, що ці вірші розташовані в хронологічному порядку. У сурі 16:119–120 немає слів, що вказують на хронологічний порядок.

Питання: Що незвичайного у структурі цього уривка з 2 Самуїла 5:17–8:18?

Відповідь: Це літературний прийом, поширений у гебрейській мові, який називається хіазмом і характеризується симетрією рядків.

— Давид перемагає філістимлян (5:17–25)

— — Давид приносить Ковчег до Єрусалима (6:1–23)

— — — Бог укладає завіт з Давидом (7:1-17)

— — Давид молиться Господу (7:18–29)

— Давид перемагає своїх ворогів (8:1-14)

Питання: Що похвального зробив Давид у 2 Сам. 6:1-5?

Відповідь: Давид щойно став єдиним царем Юдеї та Ізраїлю, але все одно поставив Бога на перше місце. Коли ви досягаєте успіху або вас помазують на царя, чи влаштовуєте ви вечірку на свою честь, чи влаштовуєте свято поклоніння Богу, вашому Царю?

Питання: Що Давид зробив неправильно у 2 Сам. 6:3 та 1 Хр. 13:7?

Відповідь: Давид вшанував Бога, особливо тим, що поклав ковчег на новий віз. Однак це не був правильний спосіб поводження з ковчегом. Ковчег слід було перевозити, просунувши жердини крізь петлі, і нести його мали левіти, а не тварини.

Сьогодні ми іноді можемо робити щось, щоб особливо вшанувати Бога. Однак Бог хоче, щоб ми вшановували Його лише тими способами, які не суперечать тому, чого вчить Біблія.

Питання: Як, згідно з 2 Сам. 6:5, з’явилися цимбали?

Відповідь: Хоча ми не знаємо, звідки вони походять, це був дуже стародавній інструмент. Згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), том 3, стор. 879, форма множини в івриті — mesiltayim — очевидно походить від стародавнього угаритського слова msltm. Народ Угариту мешкав на узбережжі Сирії та Лівану ще до часів Авраама.

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 6:6-7 та 1 Хр. 13:9-14, Бог вбив Уззу?

Відповідь: Уза та інші проявили неповагу до Бога, перевозячи ковчег на нерівній возі (2 Самуїла 6:3). Його слід було нести на жердинах, і лише левітами. Дехто вважає, що Бог вчинив несправедливо, вбивши Узу за те, що той намагався стабілізувати ковчег.

Однак слід врахувати три моменти.

1. Уза та інші не ставилися до ковчега з тією повагою, яку Бог наказав їм виявляти. Пізніше Давид усвідомив, що помилився, дозволивши недбале ставлення до ковчега (1 Хронік 15:13).

2. Бог, очевидно, більше турбувався про те, з якою повагою люди ставилися до ковчега, ніж про те, потрапив він у багнюку чи ні. Багнюка все одно не зашкодила б золоту.

3. Щодо предметів поклоніння, Бог має право встановлювати правила. Наше служіння Богу має відбуватися на Божих умовах, а не на наших.

Питання: Чому в 2 Самуїла 6:6-7 Бог не вбив філістимлян, які торкалися ковчега, якщо ж у 2 Самуїла 6:6-7 Він вбив Уззу за те, що той доторкнувся до нього?

Відповідь: Біблія не вказує, чи філістимляни торкалися ковчега руками, чи за допомогою жердин. У будь-якому разі, Бог знав, що вони не були обізнані з Божими правилами щодо ковчега, і Бог бере до уваги те, наскільки людина могла знати, як показують Римлянам 4:15; 5:13.

Питання: Чи означає те, що в 2 Сам. 6:7 ковчег вважається священним, що ми повинні вшановувати реліквії, як це роблять православні та католицькі церкви?

Відповідь: Ні. Якби це стосувалося «реліквій», то це було б аргументом на користь того, щоб ніколи не торкатися реліквій, а не на користь їх вшанування. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Уза був убитий за непокору закону щодо дотику до ковчега (Числа 4:15), а не за відсутність поклоніння чи шанування.

2. Ізраїльтяни мали ставитися з повагою до цієї Ковчега Господнього, але це інший вид поваги, ніж повага до людських речей.

3. Хоча повага до Божого народу, як на землі, так і на Небі, є цілком прийнятною, це відрізняється від вшанування. Вшанування відрізняється від поваги, оскільки вшанування передбачає молитву до образу чи статуї або молитву через них.

Питання: Чому в 2 Сам. 6:20 Давид (як стверджується) танцював на публіці без одягу?

Відповідь: Давид не був голим; згідно з 2 Самуїла 6:14, він був одягнений у лляний ефод. Давид не був одягнений у царські шати і не поводився так, як, на думку Міхалі, мав би поводитися цар, і Міхаль критикувала його за це.

Одна справа — критикувати людину, щоб допомогти їй стати кращою. Інша справа — критикувати людину так, що ти демонструєш, що більше не поважаєш цю людину.

Питання: Як слід розуміти слова з 2 Самуїла 6:20, якщо, коли ми догоджаємо Господу, інший віруючий саркастично нас висміює?

Відповідь: Зверніть увагу на чотири добрі вчинки Давида.

Відсутність помсти: Ми не повинні прагнути помсти (Лк. 6:27-36 та Мт. 5:43-44) чи відплачувати (1 Пет. 2:23).

Захист: Ми повинні захищати свої дії, пояснюючи, що те, що ми робимо, є правильним. Так само в Римлянам 14:16 сказано, щоб те, що ви вважаєте добрим, не називали злом.

Продовжуйте: Давид наголошує, що він продовжуватиме так чинити.

Зосередьтеся на Бозі, а не на тому, хто насміхається: Ми повинні вирішити не дозволяти кільком поганим словам зіпсувати наше поклоніння Богу.

Питання: Чи не тому Міхаль не мала дітей через свої коментарі на адресу царя, як зазначено у 2 Сам. 6:23?

Відповідь: Так, саме це показує цей вірш. Міхаль не мала дітей через свої коментарі, що виявляли неповагу до її чоловіка — царя. Однак Біблія не згадує, чи відсутність дітей була волею Бога, чи через відсутність Давида.

Але в будь-якому разі одне нелояльне, безбожне слово від людини, від якої ви очікували б лояльності та благочестя, може мати довготривалі наслідки. У Матвія 12:36 сказано: «Але кажу вам, що люди дадуть звіт у день суду за кожне необережне слово, яке вони вимовили» (BSB). Це схиляє нас до того самого висновку, якого навчав нас Яків у 1-му листі Якова 1:19.

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 6:23, Міхаль до кінця свого життя не мала дітей?

Відповідь: Писання цього не вказує, але є чотири можливі пояснення.

1. Вона ніколи не могла мати дітей. Зверніть увагу, що вона не мала дітей і від Фалтіеля.

2. Давид навмисно не хотів мати від неї дітей, оскільки вона не поважала його.

3. Давид не часто бував із нею, і вона не зачала дітей.

4. Давид часто перебував із нею, але Бог зробив Міхаль бездітною після того, як вона проявила неповагу до свого чоловіка.

У будь-якому разі, Святе Письмо не згадує, чи Міхаль коли-небудь змінила своє ставлення, звернулася до Давида чи до Бога і попросила прощення.

Писання не згадує про безпосередню причину того, чому вона не мала дітей. Можливо, причина мовчання Писання полягає в тому, що нам не потрібно цього знати. Урок для нас тут полягає в тому, що Міхаль не шанувала свого чоловіка та царя Ізраїлю, і, незалежно від того, яким чином, Бог покарав її за це.

Питання: У 2 Сам. 7:1-2, чи всі наші добрі наміри насправді походять від Бога?

Відповідь: Ні. Хоча Бог знає все, про що ми думаємо (Псалом 139:2), і все, що ми скажемо, ще до того, як ми це скажемо (Псалом 139:4), Бог вирішив не керувати нами, як маріонетками. Деякі добрі вчинки походять від власної ініціативи віруючого, як показує 2 Коринтян 8:17. У цьому випадку Давид мав добрий намір, але Божа воля не полягала в тому, щоб Давид здійснив цей намір. Важливо підкорятися Божій волі, а не просто слідувати добрим намірам. Добрі наміри не можуть замінити послуху.

Питання: Чи був Натан у 2 Самуїла 7:3-17 фальшивим пророком, оскільки спочатку сказав Давиду робити все, що той забажає?

Відповідь: Ні. Бути справжнім пророком не означає, що ти ніколи не скажеш нічого помилкового. Це означає, що, виступаючи як пророк, коли справжній пророк каже: «Так говорить Господь», — це є справжнє Боже слово.

Питання: У 2 Сам. 7:13, 16 сказано, що царство Соломона, здавалося б, мало тривати вічно, але це не сталося. Як це пояснити?

Відповідь: 2 Самуїла 7:5–17 — це одне пророцтво, дане Давиду, яке має подвійне виконання: воно стосується нащадків Давида — як безпосередніх, так і в довгостроковій перспективі. Як тільки Давид помер, його власний нащадок, Соломон, став царем, і саме Соломон збудував Храм. У довгостроковій перспективі 2 Самуїла 7:13 обіцяє, що престол царства Соломона буде встановлений навіки.

Біблія також говорить, що Месія походитиме від Давида: Єремія 23:5; а в Новому Завіті — Лука 3:31; Дії 13:22-23; Об’явлення 22:16.

Багато єврейських Талмудів стверджують, що Месія походитиме з роду Давида. Згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 298, певні групи в пізньому іудаїзмі дотримувалися цієї думки, наприклад, автори рукопису 4QFlor.

Виявляється, це відповідає дійсності у двох різних сенсах. Біологічно Ісус походив від Марії, яка була нащадком Давида, але не Соломона (Лука 3:23-31). З юридичної точки зору, але не з біологічної, Ісус був сином Йосипа, нащадка як Давида, так і Соломона (Матвія 1:6-16). Отже, з біологічної точки зору Ісус походив від Давида через Марію, але право на царство не передавалося по материнській лінії. Таким чином, лише через Марію Ісус не мав би права на царство в Ізраїлі. Але оскільки Ісус був юридично сином Йосипа, він мав право на престол.

Однак тут є два цікаві побічні питання.

Якби Ісус насправді був біологічним сином Йосипа, це б суперечило біблійному пророцтву. Згідно з Матвія 1:11-12, Йосип був нащадком царя Єхонії (Єгояхіна), який, у свою чергу, був нащадком Соломона. Однак у Єремії 22:30 сказано, що жоден нащадок Єхонії більше ніколи не сяде на престол.

Другий момент полягає в тому, що з часів вигнання жоден нащадок Давида не був царем, і сьогодні мало хто з євреїв навіть знає, до якого племені вони належать (хоча деякі священики з прізвищем Коен це знають). Отже, з суто єврейської точки зору це пророцтво, здається, не справдилося — якщо, звичайно, трон Соломона не був встановлений назавжди через Христа.

Питання: Що є важливим у ставленні Давида, описаному в 2 Сам. 7:18-29?

Відповідь: З одного боку, це, здавалося б, дуже розчарувало б Давида. Давид запропонував збудувати Храм для Бога, використовуючи всі свої власні ресурси, а Бог тут чітко відмовив йому. Давид так сильно прагнув збудувати дім для Бога. Бог сказав «ні», але потім Бог змінив своє рішення і збудував живий дім для Давида через Соломона та його нащадків.

Можна припустити, що, оскільки Бог знав, що Давид зробить із Вірсавією та моавітянами, Він не вважав за доцільне, щоб саме Давид будував храм.

Іноді ми хочемо щось зробити, щоб допомогти Богу, бо думаємо, що Бог потребує нас. Насправді ж саме Бог дбає про нас, а не навпаки.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 328, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи правильно вчинив Давид, коли вбив дві третини моавітських чоловіків (2 Сам. 8:2)?

Відповідь: У цьому випадку Давид вчинив дуже суворо. Його метою, очевидно, було не вбити всіх моавітян, а послабити їхню здатність до повстання. У Святому Письмі немає жодного слова про те, що Бог схвалив цей вчинок. Навпаки, у 1 Царів 5:3 сказано, що Бог не хотів, щоб саме Давид будував храм, оскільки Давид був воїном.

Питання: У 2 Сам. 8:3 Давид переміг Хададезера чи Хадарезера, як зазначено в 1 Хр. 18:3?

Відповідь: Ця різниця в одній літері в гебрейському тексті, найімовірніше, є помилкою переписувача. У книзі «Біблійні труднощі та уявні суперечності» (с. 130) зазначено, що гебрейські літери «d» та «r» схожі одна на одну.

Питання: У 2 Сам. 8:4 Давид полонив 1 700 вершників чи 7 000 колісничих/вершників, як зазначено в 1 Хронік 18:4?

Відповідь: Це було тисяча колісниць і 7 000 колісничих. І в 1-й книзі літописів 18:4, і в Сувоях Мертвого моря у 2-й книзі Самуїла 8:4 вказано 7 000. У грецькому перекладі Септуагінти також вказано 1 000 колісниць і 7 000 вершників. Отже, цифра 1 700 у Масоретському тексті 2 Самуїла 8:4 майже напевно є помилкою переписувача. Те саме зазначається у книзі «Коли критики запитують» (с. 171–172), «Енциклопедії біблійних труднощів» (с. 184), «Біблійного коментаря експозитора», т. 4 (с. 398), а також у «Навчальній Біблії NIV» до 2 Самуїла 8:4. У Масоретському тексті також є граматична помилка, яка вказує на те, що одне слово було пропущено.

Питання: Чому в 2 Сам. 8:17 Ахімелех вказаний як син Авіятара, якщо батько Авіятара, якого вбили ще до того, як Давид став царем, мав ім’я Ахімелех?

Відповідь: Є дві можливості.

Помилка переписувача: Ймовірно, імена були переставлені місцями. Як у 2 Самуїла 8:17, так і в 1 Хронік 18:16 у сирійській версії написано «Авіатар, син Ахімелеха» замість «Ахімелех, син Авіатара», як це зазначено в Масоретському тексті та Септуагінті. (2 Самуїла 8:17 та 1 Хронік 18:16 не збереглися у Сувоях Мертвого моря.) Див. «Нову Женевську навчальну Біблію» (The New Geneva Study Bible), с. 438, та «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 380, для детальнішого викладу цієї точки зору.

Онук, названий на честь діда: Якщо онука назвали на честь його діда-мученика, то молодий Ахімелех, ймовірно, став священиком лише наприкінці правління Давида. У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 3, с. 911, зазначено, що така практика, яка називається паппонімією, була поширеною. (див. 1 Хронік 6:9б–10а; 7:20). Див. «The Bible Knowledge Commentary: Old Testament», с. 466, де викладено цю точку зору.

Питання: Як сини Давида могли бути священиками (2 Сам. 8:18), якщо Давид походив із племені Юди, а не Леві?

Відповідь: Вони не були священиками; немає жодних доказів того, що сини Давида виконували будь-які священицькі обов’язки в храмі. Хоча в цьому місці вжито загальне гебрейське слово для позначення священиків (коен), у 1-й книзі Хронік 18:17 сказано, що вони виконували обов’язки головних урядовців. У книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 172, зазначається, що це гебрейське слово також означає «слуга», «урядник» або «радник».

Питання: Хто такі херетіти та пелетіти, згадані у 2 Самуїла 8:18?

Відповідь: Це були філістимські воїни, які вірно служили в армії Давида. Згідно з 2 Самуїла 8:18, вони перебували під командуванням Беная, воєначальника Давида.

Зокрема, в угаритській мові слово «Krty» позначає людей з острова Крит. Отже, херетіти, ймовірно, були не просто філістимлянами, а саме тим племенем філістимлян, яке походило з острова Крит.

Питання: Яка структура розділу 2 Самуїла 9:1-13?

Відповідь: Цей уривок написаний у формі хіазму — типової риси єврейської поезії.

9:1 Давид хоче виявити милість до родини Саула

- 9:2-5 Давид розмовляє із Зібою, слугою Саула

- - 9:6-8 Давид виявляє милість до Мефібошета

- 9:9-11а Давид розмовляє із Зібою, слугою Саула

9:11б-13 Давид виявляє милість до родини Саула через Мефібошета

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі експозитора», т. 3, с. 916.

Питання: Чому в 2 Сам. 9:1-13 Давид був милостивий до кульгавого Мефібошета, якщо, згідно з 2 Сам. 5:8, він зневажав кульгавих і сліпих, які захищали Єрусалим?

Відповідь: Хоча кульгаві та сліпі не могли добре воювати, Давид ненавидів те, що йому доводилося вбивати їх, щоб захопити акведук, що живив Єрусалим. Той факт, що Мефібошет був кульгавим, не робив доброту Давида до нього більшою чи меншою.

Чи можуть сьогодні хороші солдати мати подібні почуття? Як солдат, чи хотів би ти коли-небудь стріляти в маленьку дитину? А що, якби ця дитина тримала автомат АК-47 і цілилася ним у тебе? Так, ти вбив би її, але тобі було б неприємно це робити, і ти з огидою ставився б до обставин, які змусили тебе це зробити.

Питання: Чому в 2 Сам. 9:1-13 Давид проявив доброту до Мефібошета?

Відповідь: Давид був добрий до Мефібошета не тому, що випадково натрапив на нього. Натомість Давид вирішив розшукати Мефібошета, бо шукав способів проявити милосердя до родини Саула, щоб показати, що він не відчуває до них ненависті. У 1 Самуїла 20:42 Давид дав обіцянку Йонатану піклуватися про нього та його родину, і Давид був людиною честі. У цьому полягає суть завітної любові в Старому Завіті — обіцянка, зобов’язання та довіра. Хоча Йонатан уже помер і не міг більше нічим допомогти чи нашкодити Давиду, Давид мав намір дотриматися свого зобов’язання піклуватися про нащадків Йонатана.

Однак Мефібошет, ймовірно, не знав про цю обіцянку і був вражений добротою Давида. Мефібошет був кульгавим (2 Самуїл 4:4), оскільки його годувальниця забрала його, щоб втекти від Давида. Мефібошету на той час було приблизно п’ять років. Царі часто вбивали всіх дітей своїх попередників, і вважалося, що Давид поведеться як типовий цар і захоче вчинити так само. Однак Давид не був звичайним царем.

Мефібошета можна алегорично розглядати як загублену людину. Він — бідний ізгой, кульгавий, який не мав можливості дістатися до Давида. Але завдяки благодаті та любові за заповітом Давид привіз Мефібошета до Єрусалима й піклувався про нього.

Докладнішу інформацію див. у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 380; «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 3, с. 916–918; «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 329–330; «Євангельському коментарі до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 218–219; «Біблійному коментарі віруючого» (The Believer’s Bible Commentary), с. 332–333; та «Коментарі до Біблії: Старий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: Old Testament), с. 466.

Питання: Чи сказав Давид ці слова у 2 Сам. 9:1 після страти синів Саула, як стверджується у «Посібнику з Біблії» Асімова, с. 309?

Відповідь: Азімов стверджує, що Давид сказав це після страт, оскільки до їхнього виконання не було б важко знайти членів родини Саула.

У відповіді слід врахувати два моменти.

Пошук сина, відданого йому: Давид не казав, що просто шукав одного з синів Саула. Натомість Давид сказав, що шукав одного з синів Саула, якому міг би виявити милосердя заради Йонатана.

Не хронологічний порядок: у 2 Самуїла 21:1 сказано, що страта синів Саула відбулася «за часів правління Давида», і це не обов’язково означає хронологічний порядок. Іншими словами, цілком можливо, що Асімов тут має рацію.

Питання: У 2 Сам. 9:4, де знаходилося Ло-Дебар?

Відповідь: Ло-Дебар розташовувався на схід від Йордану та на південь від Галілейського моря. Це місто було б безпечним місцем, віддаленим від Єрусалима, по той бік річки Йордан і поблизу пустелі, куди Давид міг би втекти, якщо б йому це знадобилося. У «Новому міжнародному біблійному словнику» (New International Dictionary of the Bible, с. 599) зазначено, що це місто досі не знайдено. У «Біблійному словнику Вайкліфа» (с. 1044) та «Біблійному коментарі експозитора», т. 3, с. 917, зазначено, що хоча місцезнаходження точно не встановлено, археологи вважають, що воно може знаходитися в Умм-ед-Дабарі, приблизно за 8–10 миль на південь або південний схід від Галілейського моря. Ло-Дебар також означає «нічого».

Питання: У 2 Сам. 10:2, 4–8, оскільки, судячи з усього, первинним мотивом Давида було виявити милосердя до сина Нахаша, чому ж Давид пішов на війну проти нього?

Відповідь: Давид нічого не знав — ні хорошого, ні поганого — про Хануна, сина Нахаша, але він хотів вшанувати життя царя, який був його союзником. Можливо, Давид дотримувався належної політичної формальності, але вельможі Хануна, ймовірно, переймаючись параноєю щодо великого королівства, що межувало з Аммоном, підказали Хануну, що він має трактувати це зовсім інакше. Коли Ханун несподівано продемонстрував, що хоче бути ворогом Давида, Давид пішов йому назустріч. Ханун висловлював презирство до Давида і не боявся це демонструвати. Давид, ймовірно, міркував, що якщо він не вживе заходів, інші народи також ставитимуться до Ізраїлю з презирством.

Питання: Як у 2 Сам. 10:2, 4–8 параноїдальність або припущення про найгірші наміри в інших можуть стати самореалізуючимся пророцтвом?

Відповідь: Коли ви очікуєте від інших зла, легко проговоритися, що ви вважаєте їх своїми ворогами. Коли люди знають, що ви їм не довіряєте і навіть думаєте, що вони заподіють вам шкоду, вони можуть одразу ж замислитися: «Чи є причина, чому вони так до мене ставляться?», «Чи є щось, про що я повинен знати, щоб захиститися від них?», та «Чи повинен я діяти так, як вони від мене очікують?»

Питання: Як у 2 Сам. 10:7-19 Йоав і Давид змогли перемогти об’єднане військо аммонітян і сирійців?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Бути колісничим, який воює проти погано озброєного війська, — це відносно безпечна справа. Треба лише стріляти стрілами з відстані. Якщо військо наближалося занадто близько, можна було просто відігнати коней подалі. Піхота не змогла б зупинити атаку колісниць, маючи лише короткі мечі.

2. Однак зовсім інша справа — битися проти добре озброєної піхоти. Ізраїльтяни мали досвід боротьби з філістимськими колісницями. У них були стріли, а згуртована група піхотних лучників мала б більш зосереджену вогневу потужність, ніж колісниці. Стіна піхоти з довгими списами зупинила б атаку колісниць.

3. Століттями пізніше перський цар Дарій, на своє велике розчарування, переконався в цьому, коли раз за разом фаланги македонської армії, що складалися переважно з піхоти, розбивали величезні сили перської кавалерії.

Питання: Якими були наслідки цієї війни, описаної в 2 Сам. 10:17-19?

Відповідь: Нахаш, цар аммонітів, був розбитий Саулом ще в 1 Самуїла 11 після того, як аммоніти напали на Ябеш-Гілеад. Припускають, що він допомагав Давиду, коли той переховувався від Саула. Тож Давид хотів висловити співчуття, коли помер цар Нахаш. Спочатку ця війна мала на меті лише покарати Хануна, царя аммонітів, за ганебне поводження з послами Давида, подібне до того, як зазвичай поводяться з військовополоненими. Давид розпізнав це як те, чим воно насправді було: оголошення війни. Але коли Ханун залучив численних союзників із різних арамейських (сирійських) царств, ізраїльтяни зрозуміли, що це буде нелегка битва (2 Самуїла 10:11-12). Дві ізраїльські армії зрештою розгромили їх усіх, і королівства аж до річки Євфрат стали підкорятися Давиду. З політичної та військової точки зору це виглядало як велика перемога для ізраїльтян. Але іноді навіть у розпалі великого успіху нам слід бути обережними, щоб не втратити пильність і не допустити проникнення чогось поганого, як показує наступний розділ.

Перелюб із Вірсавією став поворотним моментом у правлінні Давида. Після цього він втратив повагу серед народу, і проти нього піднялося чимало повстань. Бої та ситуація, коли він ледь не загинув від рук Авесалома, стали важливішими кризами, ніж завоювання земель аж до Євфрату.

Питання: У 2 Сам. 10:18 йшлося про 700 колісничих чи про 7 000, як зазначено в 1 Хр. 19:18?

Відповідь: Може бути і те, і інше. Очевидно, це помилка переписувача Масоретського тексту.

У 2 Самуїла 10:18 у Масоретському тексті та Септуагінті йдеться про 700 колісниць і 40 000 вершників.

У 1 Хронік 19:18 у Масоретському тексті та Септуагінті йдеться про 7 000 воїнів, які воювали на колісницях, та 40 000 піхотинців.

Ймовірно, 700 воїнів воювали на колісницях, а 40 000 — у піхоті.

Доктрина безпомилковості означає, що ми віримо: Біблія не містила жодних помилок (включно з реальними суперечностями) в оригінальних рукописах, але визнаємо, що під час передачі тексту траплялися деякі помилки переписувачів.

Об’єктивно неможливо ані довести, ані спростувати, що це була помилка переписувача чи помилка в оригінальних рукописах. Однак,

1. з огляду на численні археологічно підтверджені твердження в Старому Завіті, та

2. з огляду на те, що більшість інших місць, де в сучасних копіях є справжні розбіжності, стосуються чисел,

отже, докази не є остаточними, але свідчать на користь помилки переписувача.

Питання: Яка структура цих двох розділів у 2 Сам. 11–12?

Відповідь: Вони побудовані за принципом хіазму, і це один із найдовших хіазмів у Святому Письмі.

11:1 Давид посилає Йоава обложити Раббу

- 11:2-5 Давид завагітнів Вірсавію

- - 11:6-17 Давид наказує вбити Урію

- - - 11:18–27а Йоав посилає до Давида посланця

- - - - 11:27б Господь дуже незадоволений

- - - 12:1-14 Господь посилає до Давида посланця

- - 12:15-23 Господь вбиває немовля-сина Давида

- 12:24-25 Давид знову запліднює Вірсавію

12:26-31 Йоав покликав Давида, щоб той захопив Раббу

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі Експозітора», т. 3, с. 927, 940.

Питання: У 2 Сам. 11:1–5, оскільки Давид був Божим чоловіком, як він міг пожадати чужої дружини, вчинити перелюб, напоїти когось до нестями та наказати вбити людину? (Це запитання поставив атеїст.)

Відповідь: Немає жодного виправдання для Давида; Давид вчинив великий гріх, зробивши ці речі. Він перебував у затишному становищі; він був господарем усього — усього, як виявилося, крім самого себе. Він ледарював, замість того щоб піти з військом, він був, у певному сенсі, «занадто затишний», і його погляд блукав. Давид ходив з Богом у перемозі, і немає жодних ознак того, що Давид прагнув впасти. Навпаки, Давид поставив себе в уразливе становище і не відвернув погляду, а піддався спокусі. У Повторенні Закону 27:24 наголошується, як зло вбивати свого ближнього таємно.

У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Питання тут не в нібито суперечності в Біблії. Писання лише зафіксувало злі слова й вчинки Давида. Давид не просто думав про це; він був людиною дії й здійснив це. Іноді бути людиною дії — це погано.

2. Проблема тут полягає у внутрішній суперечності самого Давида. Давид був чоловіком за серцем Божим, але у 2 Самуїла 12:10 сказано, що в цьому випадку Давид зневажив Бога. Проте багато людей у певний момент свого життя бувають двоякими (див. Якова 1:8). Лицеміри існували завжди, і ми всі можемо погодитися, що в цьому випадку Давид був лицеміром найвищого ступеня.

3. Справжнє питання полягає в тому, чому Бог все одно любить і використовує такого, як Давид. Щодо цього є чотири дуже прості моменти.

3.1 Бог може робити все, що забажає, з ким забажає. Хто ми такі, щоб вказувати Богові, як використовувати Його створінь?

3.2 Бог знав, що Давид справді любив Його. Урок тут полягає в тому, що хоча не кожен лицемір є справжнім віруючим, деякі лицеміри все ж можуть бути справжніми віруючими і під маскою лицемірства приховувати щиру любов до Бога.

3.3 Бог любив Давида і суворо покарав його за його лицемірство. Суворе покарання може бути проявом Божої любові: хоча на той момент воно є небажаним, воно може принести плід покаяння.

3.4 Після того як Давид покаявся, Бог повністю пробачив його. На Давида все ще чекали наслідки та покарання; проте Давид отримав прощення. Ми також повинні прощати інших, хто покаявся. У Посланні до Римлян 15:7 сказано, що ми повинні приймати один одного так, як Христос прийняв нас.

Ось що про справжню суть цього питання пише «Сучасний посібник з вирішення біблійних труднощів» (с. 260–261) — це інша, але доповнювальна відповідь.

«Майте на увазі, що дуже мало хто з обраних Богом слуг був бездоганним або навіть не мав серйозних гріхів. Мойсей був вбивцею. Давид був перелюбником і вбивцею. Яків був шахраєм, а Авраам — брехуном. Йона був расистом, який бунтував проти думки, що Бог пробачить ассирійцям. А що сказати про імпульсивність Петра та сварливий характер, який проявляли Яків та Іван? Проте Бог використовував їх усіх.

Бог може використовувати кого завгодно, кого Він обере. Він використовував Валаама, сирійського пророка. Він використовував Кіра, перського царя. Він навіть використовував фараона та його твердість серця, щоб просунути Свій план. … Це знання мене надихає».

Питання: У 2 Сам. 11:1, чи зазвичай Давид залишався вдома, коли військо вирушало на війну?

Відповідь: Ні. Давид вирушав разом із військом (2 Самуїла 5:2; 8:1–14; 10:17). Однак, коли Давид постарів, його воїни просили його залишитися в місті (2 Самуїла 18:3; 21:17).

Питання: Що ми знаємо про походження Вірсавії (2 Сам. 11:3)?

Відповідь: Чоловік Вірсавії, Урія, був хеттом, а хетти зазвичай працювали у храмі. Ім’я Урія означає «Господь — моє світло», тож його батьки, ймовірно, були віруючими. Батьком Вірсавії був Еліам, один із хоробрих воїнів Давида (2 Самуїл 23:34). Еліам був сином Ахітофела, мудрого радника Давида. Пізніше, коли Авесалом повстав проти Давида, Ахітофел перейшов на бік Авесалома, а не Давида. Можливо, те, як Вірсавія втратила свого першого чоловіка, залишило у нього гіркий осад.

Питання: Що нам говорить уривок із 2 Самуїла 11:1-5 про літопис у 2 Самуїла?

Відповідь: Зазвичай придворні літописці записували літописи про царя; і цар мав прямий контроль над тим, що включати, а що опускати. Цей уривок показує, що цей запис не перебував під контролем царя. Ні Давид, ні Соломон, ймовірно, не хотіли б, щоб ця інформація стала публічною, тож це не перебувало під їхнім контролем.

Питання: Чому в 2 Сам. 11:3 Еліам, батько Вірсавії, у 1 Хр. 3:5 названий Аміелем?

Відповідь: У Старому Завіті є щонайменше 22 випадки, коли люди мали два імена. Відповідь див. у коментарі до Виходу 2:18.

Питання: Чому в 2 Сам. 11:8 і далі Давид дав Урії подарунок?

Відповідь: Це мало б створити враження, що Давид надає Урії прихильність і виявляє йому вдячність. Це також показало б іншим, що Давид дуже прихильно ставився до Урії. Насправді це був підлий і дешевий трюк. Ймовірно, це не було викликано почуттям провини, з огляду на те, що Давид зробив з Урією згодом. Давид змовився, щоб обдурити інших щодо своїх намірів, абсолютно не зважаючи на Урію.

Питання: У 2 Сам. 11:8 і далі, чи трапляються сьогодні випадки, коли хтось дарує підлий, дешевий подарунок людині, до якої йому байдуже?

Відповідь: Єдиною мотивацією Давида було приховати свій гріх, навіть якщо це означало поховати й Урію. Явний хабар дещо схожий на це; але бувають і приховані хабарі. Щоразу, коли ви отримуєте подарунок, особливо щедрий, від когось, про кого ви не думали, що він відчуває до вас таку прихильність і вдячність, варто подумки запитати себе, чому. Чи є щось, чого ця людина хоче від вас, і чи вона чесна та відверта щодо цього?

Питання: Що відчуває Давид у 2 Сам. 11:11?

Відповідь: Давид, ймовірно, відчуває суміш розчарування та відчаю, що межує з панікою. Він думав, що має ідеальний план, щоб приховати свій гріх, але Урія виявився надто відданим, щоб узяти в ньому участь. Несвідомо Урія «подрібнив» Давида, назвавши її «мою дружиною» замість «Вірсавії». Урія назвав її за її роллю. Урія знав, хто він сам, і знав, хто його дружина, тоді як Давид забував, хто він сам.

Питання: У 2 Сам. 11:14–21, у чому полягала подвійна несправедливість цієї ситуації?

Відповідь: Звичайно, було несправедливо, що Урія, вірний захисник Давида, був підступно вбитий таким чином. Але що зробили ізраїльські воїни, які були поруч, щоб заслужити смерть від зради Давида та Йоава? Їхнім єдиним «злочином» було те, що вони стали на заваді плотській пристрасті Давида. Зло Давида було спрямовано не лише проти Урії, але він був готовий пожертвувати й іншими присутніми, вірними йому людьми, щоб приховати свій гріх однієї ночі.

П: Як описано у 2 Сам. 11:15-27, як благочестиві віруючі, які спочатку були справді дуже добрими, можуть зіпсуватися, отримавши владу? Як цього можна запобігти?

Відповідь: Жоден віруючий, ким би він не був, не є настільки добрим, щоб дозволити собі розслабитися. Той самий Давид, який не наважився вбити царя Саула, що переслідував його, вбив Урію та тих, хто був поруч із ним. Той самий Давид, який оплакував смерть Саула та благородного Йонатана, очевидно, не оплакував смерть вірного Урії, чию смерть він спричинив. Це має бути для нас попередженням. Якби не Божа благодать і те, що ми щодня наближаємося до Бога, ми могли б закінчити так само, як він, або як Демас у Новому Завіті.

Якщо хтось і міг би втратити пильність, то, здавалося б, це мав би бути Павло. А проте сам Павло сказав: «Хіба ви не знаєте, що в перегонах усі біжать, але лише один отримує нагороду? Біжіть так, щоб здобути нагороду. Кожен, хто бере участь у змаганнях, тренується з суворою дисципліною. Вони роблять це заради вінка, що гине, а ми — заради вінка, що не гине. Тому я не біжу безцільно; не б’юся, наче в повітря. Ні, я підкорюю своє тіло й роблю його своїм рабом, щоб, проповідуючи іншим, сам не став негідним». 1 Коринтян 9:24-27 (BSB). Павло звертається до віруючих, коли у 2 Коринтян 13:5 каже, що ми повинні випробовувати себе, щоб переконатися, що ми «у вірі».

Щоб не втратити пильності, нам потрібно залишатися близько до Бога та перебувати у спілкуванні з іншими, які можуть тримати нас у відповідальності.

Питання: Що у 2 Сам. 11:16 свідчить про вірність Йоава?

Відповідь: Раніше ми бачили, що Йоав дійсно був вірним Давиду, але ще більше він був вірним своїм власним інтересам. Однак тут Йоав виявляє більшу вірність своєму вождю, ніж тому, що є правильним. Вірність може бути доброю річчю, але вона стає поганою, якщо спрямована на те, чого не хоче Бог. Оскільки Йоав був лише частково вірним Давиду, він був ще менш вірним тому, що є правильним.

Урія згаданий у 2 Самуїла 23:39 як один із 37 найкращих воїнів Давида, але ви бачите, до чого привела Урію його вірність: він служив частково вірному полководцю та зрадницькому цареві.

Питання: Чому в 2 Самуїла 12:1-12 Натан використав саме такий підхід, щоб поговорити з Давидом про його гріх?

Відповідь: Є дві можливі причини, і обидві можуть бути правдивими.

1. Цар Давид уже усвідомлював, що вчинив зло. Давиду тут не потрібні були ані настанови, ані виправлення; йому потрібне було докір. Натан підійшов до Давида так, щоб не викликати у нього «захисної реакції». Спочатку Натан звернувся до сильного почуття справедливості Давида і розпалив його гнів на цього «не названого гнобителя», а потім жорстко викрив Давида.

2. Давид був царем, який щойно наказав стратити цінного й відданого слугу. Хоча Натан уже ризикував своїм життям, докоряючи Давиду, він волів би застосувати непрямий, але ефективний підхід.

Також зверніть увагу, що Бог не наказав Натану дорікнути Давиду одразу. Минув певний час, щоб пристрасті вгамувалися, Давид відчув провину, і минула нагода для Давида самостійно покаятися.

Питання: Що ми можемо навчитися з майстерного підходу Натана, описаного в 2 Сам. 12:1–12?

Відповідь: У цій незручній розмові Натана є шість цікавих моментів.

1) На той момент Давид міг бачити гріх у інших більше, ніж у собі. Він бачив соломинку в чужому оці, але не бачив колоди у власному (Матвія 7:3-5). Гріх так впливає на людей, роблячи їх вибірково сліпими. Тому Натан розповів історію, яка, здавалося, стосувалася когось іншого.

2) Натан міг би використати аналогію з телям, крадіжкою у купця чи чимось іншим, але він обрав ягня — те, до чого Давид, пастух, міг легко віднестися емоційно.

3) Натан достатньо змінив обставини, щоб Давид не впізнав, що ця притча стосується саме його. Тому він не використовував аналогію про вірного слугу чи шлюб. Але багатий чоловік із великою кількістю овець символізував Давида та його дружин, а бідний чоловік — Урію та його дружину.

4) Давид мав почуття честі та співчуття до милого ягняти й його господаря. Натан звернувся до цих чеснот у Давиді.

5) Наприкінці цієї історії гнів Давида на багатія, викликаний його почуттям честі та жалем до бідного власника ягняти, був розхитаний, коли на світло вийшло ганебне й безжальне ставлення Давида до Урії.

6) Коли Натан сказав: «Ти — той чоловік!», Давиду відкрилися очі на цю несправедливість. Як пастир Ізраїлю, він усвідомив всю тяжкість шкоди, яку завдав своїй пастві.

Питання: Що цікавого у відповіді Давида на слова Натана про багатія у 2 Сам. 12:5-6?

Відповідь: Спочатку Давид каже, що цей тиран повинен померти за свій вчинок, хоча закон не передбачає за це смертної кари (на відміну від того, що зробив сам Давид згідно з Левит 20:10 та 24:17). Потім Давид стримав свій гнів і сказав, що багач має відшкодувати бідняку чотирма ягнятами, як це передбачено у Вихід 22:1. Цікаво, що померли четверо синів Давида: перший син Вірсавії (2 Самуїл 12:18), Амнон (2 Самуїл 13:28-29), Авесалом (2 Самуїл 18:14-15), а пізніше, за часів Соломона, Адонія (1 Царів 2:25).

Після того, як Натан викрив його, Давид відповів: «Я згрішив проти Господа», а не: «Давайте стратимо Натана».

Питання: Чому в 2 Сам. 12:8 Бог дав Давиду кілька дружин, якщо багатоженство було [нібито] гріхом?

Відповідь: Полігамія не була гріхом. У часи Старого Завіту практикувалися певні речі, але з приходом Ісуса ми маємо вищі стандарти. Ісус сказав, що в часи Старого Завіту Бог дозволяв деякі речі (наприклад, розлучення), оскільки серця людей були твердими. Я вважаю, що багатоженство — ще одна з таких речей. Однак у Біблії дійсно сказано, що цар не повинен мати занадто багато дружин, і що Соломон згрішив, маючи так багато дружин (Неємія 13:26; 1 Царів 11:2-11).

Старий Завіт наводить приклад моногамії (Адам і Єва, але не Ліза також) і показує проблеми, що виникли через багатоженство в житті Авраама, Якова, Соломона тощо, але Біблія насправді не забороняє багатоженство. Однак, якщо чоловік є багатоженцем, то згідно з 1 Тимофія 3:2 він не може бути пресвітером.

До речі, сьогодні у Сполучених Штатах налічується близько 50 000 членів секти, які практикують багатоженство; їх називають фундаменталістськими мормонами. Вони порушують Римлян 13:1, де сказано, що ми маємо підкорятися владі. Багато з них мешкають на півдні Юти, на північному заході Арізони та в Неваді.

Коли я свідчу мормонам, є багато тем, про які можна з ними говорити, але не всі вони однаково корисні. Найважливіші моменти стосуються:

а) Віру в Істинного, Всевишнього Бога

б) Віра в істинного Ісуса

в) віру в істину про спасіння

г) Віра в правильне Святе Письмо.

Якщо людина помиляється щодо цих чотирьох речей, не має значення, у чому вона має рацію. Замість того, щоб обговорювати з мормонами питання багатоженства, я б волів би поговорити про те, чому вони вірять у менш значущого бога, чому Джозеф Сміт, одружившись із другою дружиною, приховав це від своєї першої дружини. Оскільки античорношкіра доктрина в їхньому Святому Письмі була змінена у 1978 році, а Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів змінила свою доктрину, щоб заборонити багатоженство, які ще доктрини в мормонізмі слід відкинути?

Для будь-кого має значення, чи читає людина Біблію, щоб відповісти на питання: «Що я можу собі дозволити, не понісши покарання?», чи читає її, щоб відповісти: «Яка досконала воля Божа щодо мене?». Якби хтось у часи Старого Завіту читав Біблію першим способом, він би побачив, що розлучення та інші речі є прийнятними.
З іншого боку, людина в часи Старого Завіту могла б прочитати Малахія 2:16: «Бо Я ненавиджу розлучення, — говорить Господь, Бог Ізраїлю». Так само й багатоженство не є досконалою волею Бога, але було дозволено.

Питання: У 2 Сам. 12:9 Давид, по суті, віддав Урію ворогам Бога. Чи бувають сьогодні ситуації, коли віруючий може бачити вигоду в тому, щоб віддати щось своїм ворогам або ворогам Бога?

Відповідь: Іноді люди віддають гроші, дозвіл або довіру злій людині, щоб досягти якоїсь мети для себе. Інколи люди відмовляються від своєї чесності, репутації, сім’ї та інших стосунків, щоб досягти злої мети для себе. Наслідком того, що зробив Давид, стало зневаження Божого заповіді та ганьба Божої істини.

Сленговим терміном для позначення угоди з дияволом в англійській мові є «Faustian bargain» (фаустівська угода); німецьке прикметник — «faustisch». Ця назва походить від імені Фауста, справжнього німецького алхіміка й астролога. Пізніше ця легенда лягла в основу книги, а потім — французької опери. Фаустівська угода — це погана угода, за якою людина платить високу ціну за те, що на перший погляд здається привабливим у короткостроковій перспективі.

Іншим сленговим терміном для позначення хитрості є «візантійський». Візантійці, наприклад, укладали мир зі своїми ворогами, такими як болгари, а потім таємно платили гроші ворогам болгар — печенегам, — щоб ті напали на болгар.

Бог розбив серце Давида смертю його дітей. Давид написав про свій гріх у Псалмі 51.

Питання: У 2 Сам. 12:13, чим є значущою реакція Давида?

Відповідь: Давид постив, щоб зворушити Боже серце. Бог уже вирішив, що Він зробить, і коли дитина померла, Давид зрозумів, що немає сенсу просити Бога про те, що Бог вирішив інакше.

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 12:15-23, Бог дозволив померти першому синові Давида та Вірсавії?

Відповідь: Це було не покаранням для дитини, а покаранням за провину Давида та Вірсавії. Зрештою Бог все виправить, і нам доведеться чекати доти, щоб побачити повну справедливість на землі.

Деякі кальвіністи стверджують, що оскільки немовлята вмирають, це «доводить», що вони винні у гріху Адама. Це хибне міркування, адже зазнання наслідків не доводить провини. Інакше той факт, що кошенята вмирають, «доводив би», що вони також винні у гріху Адама. Однак істина полягає в тому, що все творіння піддалося гріхопадінню, як сказано в Римлянам 8:19-22.

Висновок:

1. Усі християни погоджуються, що новонароджені не мають власних гріхів.

2. Усі християни погоджуються, що всі народжуються з гріховною природою.

3. На жаль, ще не всі християни погоджуються з тим, що перенесення наслідків не доводить провини.

Питання: Чому в 2 Сам. 12:20 Давид поклонявся Богові одразу після смерті свого сина?

Відповідь: Ви повинні поклонятися Богу, коли перебуваєте у правильних стосунках з Ним. Ви також повинні поклонятися, коли були неслухняними, а тепер бажаєте налагодити стосунки з Богом. Під час втечі від Саула, слухаючи докір від Натана та бачачи смерть своєї дитини, Давид анітрохи не відчував образи чи гіркоти щодо Бога. Давид молився, щоб Бог врятував його від цього удару, і коли Бог цього не зробив, Давид все одно продовжував поклонятися Йому.

Питання: Чи прийняв би Бог таке поклоніння, як описано в 2 Сам. 12:20?

Відповідь: Так. Бог приймає будь-яке щире поклоніння Йому. Однак поклоніння ідолам не є поклонінням Йому, як чітко показують 1 Коринтян 10:20 та 2 Коринтян 6:15-17.

Питання: Що сказано у 2 Сам. 12:21 про католицьку практику молитви за померлих?

Відповідь: Тут сказано, що Давид не бачив сенсу молитися за свого сина, який помер. Католики вірять у молитву за померлих на підставі уривка з католицьких та православних апокрифів (2 Макавеїв 12:46), якого немає в протестантських чи єврейських Бібліях. Але Давид молився за дитину лише тоді, коли та ще була живою.

Питання: У 2 Самуїла 12:21-23 — чи потрапив перший син Давида та Вірсавії до Небес, чи ні?

Відповідь: Ніщо не вказує на те, що він не потрапив, і, ймовірно, він потрапив. Однак 2 Самуїла 12:21-23 насправді не доводить, що він потрапив. Коли Давид сказав, що піде туди, де перебуває його син, він мав на увазі могилу (Шеол), а не обов’язково Небо. У Месопотамії могилу називали «землею, з якої немає повернення».

Питання: Що мав на увазі Давид у 2 Самуїла 12:23, коли сказав, що дитина не повернеться до нього, але що він піде до дитини?

Відповідь: Біблія часто згадує Шеол, який у грецькій Септуагінті та грецькому Новому Завіті називають «Аїдом». Це означає могилу, і всі туди потрапляли. Євреї вчили, що Шеол складався з двох частин: раю, куди потрапляли праведні люди, та в’язниці, куди потрапляли грішники. Дехто вважає, що Давид має на увазі, ніби дитина зараз перебуває в раю, і Давид піде до раю разом із нею. Однак цей вірш може лише підтвердити, що дитина пішла до Шеолу, і Давид зрештою також опиниться там.

Питання: Чому в 2 Сам. 12:25 його назвали Соломоном, якщо Бог дав йому ім’я Єдідія, що означає «улюблений Господом»?

Відповідь: Давид і Вірсавія вже назвали його Соломоном, що звучить подібно до слова «мир». Згодом Бог через Натана назвав його Єдідією, щоб показати, що Бог любить його і не вб’є його. Єдідія насправді не була його ім’ям, а лише прізвиськом. Однак мати два імена було цілком звичним явищем, тож це могло бути й його ім’ям.

Питання: Чому в 2 Сам. 12:28 Йоав так звернувся до Давида?

Відповідь: Йоав і Давид знали один одного вже давно. Йоав знав, що не може наказувати Давиду, але він дуже хотів, щоб Давид прийшов і створив враження, ніби щось робить. Тому Йоав висунув удавану погрозу, що хоче перейменувати місто на свою честь, аби спонукати Давида прийти. Йоав, перш за все, був відданий самому собі. Але, зважаючи на те, що йому нічого не загрожувало, Йоав був відданий і Давиду, і хотів, щоб той прийшов, бо знав, що це буде найкраще виглядати для його царя, і дбав про інтереси Давида.

Йоав дбав про інтереси Давида, але без повної поваги. Це майже так, ніби Йоав каже: «Давиде, мені байдуже, чим ти займався в Єрусалимі, але тобі треба негайно приїхати сюди, як справжньому царю». Однак ця помірна неповага до старого друга — ніщо в порівнянні з тим, як інші пізніше ставитимуться до Давида.

Питання: У 2 Сам. 12:30, скільки важила ця корона?

Відповідь: Вона важила приблизно 75 фунтів або 34 кг. Очевидно, що людина не могла носити цю корону без опорної підставки. Але, ймовірно, ця корона призначалася не для носіння, а для демонстрації.

Питання: У 2 Сам. 12:31 чи вбив Давид деяких аммонітян, кинувши їх під пилки, сокири та в цегляну піч?

Відповідь: Ймовірно, ні. Швидше за все, Давид змушував полонених користуватися пилами та сокирами для рубання, а також виготовляти цеглу в цегляній печі. У «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary, с. 383) зазначено, що остання точка зору є домінуючою.

Питання: Яка структура розділу 2 Сам. 13:1-22?

Відповідь: Вона побудована за принципом глибокого хіазму.

13:1-2 Амнон жадав Тамару

- 13:3-5 Йонадаб радить Амнону зґвалтувати Тамар

- - 13:6-9а Тамар приходить, щоб приготувати їжу та нагодувати Амнона

- - - 13:9б Амнон наказує своїм слугам усім піти

- - - - 13:10-14а Амнон наказує Тамарі лягти з ним у ліжко; вона відмовляється

- - - - - 13:14б-15а Амнон зґвалтував Тамару, і його пожадливість перетворилася на ненависть

- - - - 13:15б-16 Амнон наказує Тамарі піти, незважаючи на її благання

- - - 13:17 Амнон наказує своєму слузі повернутися й вигнати Тамар

- - 13:18-19 Тамар йде

- 13:20 Авесалом каже Тамарі не хвилюватися; Авесалом про все подбає

13:21-22 Авесалом ненавидить Амнона

У цьому контексті 2 Самуїла 13:15 є хіазмом.

Амнон ненавидів її

- З такою ненавистю

- - Великою

- - - Надзвичайно

- - - Справді

- - Великою

- Така була ненависть

, з якою він її ненавидів.

Питання: У 2 Сам. 13:1-2, оскільки це було виконанням пророцтва Натана, чи Бог послав цей гріх?

Відповідь: Ні, але Бог, знаючи зле й недисципліноване серце Амнона, дозволив Амнону вийти з-під контролю. Бог не тільки може передбачити добро, яке Він зробить, але й може передбачити добро та зло, які люди зроблять і зробили б, якби їм випала така нагода. Бог не тільки передбачає, що люди зроблять, але й може дати їм змогу здійснити їхні наміри як частину Свого плану.

Питання: У 2 Сам. 13:5, 7–8, звідки Йонадаб взяв цю ідею?

Відповідь: Хоча ми цього не знаємо, але те, що сестра доглядала за хворим, не було чимось незвичайним. У єгипетському любовному вірші (бл. 1303–1200 рр. до н. е.) з книги «Пісня пісень» та «Стародавні єгипетські любовні пісні» (с. 13) сказано: «Я ляжу всередині й удаватиму [симулюватиму] хворобу. Тоді мої сусіди зайдуть подивитися, а потім (моя) сестра прийде разом із ними. Вона присоромить лікарів (бо вона) зрозуміє мою хворобу».

Питання: У 2 Сам. 13:5, 7–8 Йонадаб запропонував Амнону, не усвідомлюючи цього, використати Давида для здійснення свого злого плану. Чи були з того часу випадки, коли зла людина використовувала нічого не підозрюючу людину для здійснення своїх злих намірів?

Відповідь: Ось кілька прикладів.

Найпоширеніший сценарій — це «правова війна», коли хтось використовує закон або договори, підписані однією стороною з доброю вірою, щоб несправедливо нашкодити комусь. Можливо, зла людина й не намагається бути несправедливою; можливо, вона просто не має уявлення про те, що таке справедливість.

Другий приклад, пов’язаний із Давидом, Урією та Йоавом, полягає в тому, щоб передати наказ вчинити зло через нічого не підозрюючу людину.

Третій приклад — так звана «справа Хіндаві». Це сталося 17 квітня 1986 року, коли йорданець Незар Хіндаві подорожував зі своєю 32-річною ірландською подругою Енн-Марі Мерфі, яка була на п’ятому місяці вагітності, з Лондона до Тель-Авіва. Він розійшовся з нею, коли дізнався, що вона вагітна, а потім знову зійшовся з нею і сказав, що хоче одружитися з нею. Він влаштував її на роботу покоївкою в готелі «Хілтон» у Віфлеємі. Він сказав їй, що мусить летіти пізнішим рейсом, оскільки оформлення його візи займе більше часу. Хіндаві, якого Майк Ройко назвав «тим благородним мусульманським воїном», дав своїй вагітній подрузі валізу з бомбою, щоб вона вибухнула під час польоту, вбивши всіх. Чемодан пройшов британську перевірку безпеки, але охоронець авіакомпанії «Ель-Аль» запідозрив щось неладне, оскільки в Бетлехемі не було готелю «Хілтон». Він провів додатковий ручний огляд, щоб з’ясувати, чому порожній чемодан все ще був важким, і виявив бомбу. Хіндаві засудили до 45 років ув’язнення. Більше інформації див. за посиланням https://www.timesofisrael.com/35-years-after-el-al-bomb-plot-security-staff-recount-stopping-unwitting-bomber/.

Четвертий приклад: одного разу людину затримали за перевезення наркотиків на борту літака, а вона про це навіть не підозрювала. Її друг позичив їй валізу, яку вона мала забрати пізніше за місцем призначення. Мандрівниця не знала, що в підкладку валізи були вшиті наркотики.

П’ятий приклад: у Пакистані хтось на деякий час виїжджав і попросив християнина зберігати свої речі. Християнин відповів: «Звісно». Не знаючи про це, християнин не підозрював, що серед речей цієї людини була зброя. Поліція отримала інформацію про це і заарештувала християнина за наявність зброї в речах цієї людини. Християнину довелося заплатити гроші, щоб його відпустили.

До речі, Йонадаб перетворив своє ім’я на поганий жарт. Його ім’я означає «Господь — благородний».

Питання: Як у 2 Сам. 13:6 Амнон «прикинувся хворим»?

Відповідь: Амнон лише вдавав, що йому зле. Хоча людина може викликати у себе нудоту, з’ївши чи випивши щось, що її спричиняє, немає жодних вказівок на те, що Амнон саме це зробив у цьому випадку; він лише симулював хворобу. Коли він фізично змушував Тамар, він виглядав цілком здоровим фізично, хоча й не духовно. Давид був засліплений пожадливістю до Вірсавії, і тепер йому довелося спостерігати за діями, а згодом і за наслідками того, що його син «хворів від пожадливості». Однак це, ймовірно, викликало у Давида почуття нудоти.

Питання: Що ми можемо навчитися у Давида щодо виховання дітей з 2 Сам. 13:6-7?

Відповідь: Навіть той, хто любить Бога, як Давид, може бути поганим батьком, якщо не ставиться до виховання дітей достатньо серйозно. Першою помилкою Давида було не те, що він не покарав Амнона. До цього Давид був настільки м’яким у дисципліні, що Амнон вважав, ніби йому це зійде з рук.

Давид і любив своїх дітей, і вони йому подобалися. Але коли батьки не люблять своїх дітей настільки, щоб виховувати їх, то, можливо, вони більше люблять саме відчуття цих стосунків, ніж самого сина чи доньку.

Давид любив своїх дітей емоційно, особливо коли втратив їх через смерть. Однак ми не маємо жодних доказів того, що він виявляв батьківську турботу. Він не виховував Амнона; він не втішав Тамар, і він навіть не розмовляв з Амноном. Давид тримався на відстані від Авесалома. Те, що Тамар сказала, ніби Давид дозволить їй вийти заміж за свого зведеного брата, свідчить про те, що їй бракувало виховання в Божому Слові. Давид любив Божий Закон, і він любив своїх дітей. На жаль, Давид, мабуть, так і не зрозумів, що мав обов’язок навчати своїх дітей Божого Закону, і що саме це було б проявом його любові.

Питання: У 2 Сам. 13:6-7, які є сьогодні способи, за допомогою яких людина може «любити стосунки» більше, ніж саму людину?

Відповідь: Коли я навчався у старшій школі, я знав одного хлопця, який мав дівчину та гарну машину. Але одного дня він розбив машину, тож дівчина розійшлася з ним. Хтось може сказати, що кохає свого чоловіка чи дружину, але якщо той чи та робить щось не так, наприклад, старіє чи збідніє, то здається, ніби кохання зникло. Але, можливо, кохання насправді не зникло, бо його й не було з самого початку. Якщо ви кажете, що кохаєте когось, але потім сталося щось, наприклад, ця людина потрапила в серйозну аварію, обгоріла у пожежі або перенесла дуже важкий інсульт, чи продовжували б ви її кохати? Бог закликає нас кохати інших людей, і іноді ми думаємо, що робимо це, але насправді це не так; насправді ми кохаємо лише самі стосунки. Проаналізуйте свої почуття до своєї родини та друзів. Чи справді ви їх кохаєте, чи просто кохаєте самі стосунки та те, як вони змушують вас почуватися?

Один із способів це з’ясувати — уявіть, що інша людина робить щось неправильне або шкідливе для себе та інших: чи були б ви готові провести незручну розмову й сказати їй про це, чи просто проігнорували б це? Справжня любов піклується, навіть ризикуючи тим, що людина перестане вас любити.

Питання: Чому в 2 Сам. 13:11-17 почуття Амнона до Тамари так швидко перетворилися з похоті на ненависть?

Відповідь: «Кохання» Амнона так швидко випарувалося, бо насправді ніколи й не було кохання, а лише похоть. Він ставився до неї як до речі, а не як до людини. Хоча кохання й ненависть є протилежностями, похоть і ненависть не обов’язково суперечать одна одній. Щойно Амнон задовольнив свої бажання, він усвідомив, що, ймовірно, зіткнеться з жахливими наслідками за те, що зробив. Як найстарший син, він щойно поставив під загрозу своє право стати наступним царем. Складалося враження, ніби Амнон переклав своє почуття провини на Тамар. Тепер і Амнону, і Тамар, і зрештою всім стало ясно, що жага Амнона до тіла Тамар аж ніяк не означала, що він хоч трохи кохав її.

Коли Амнон наказує своєму слузі зачинити двері й не впускати Тамар, у певному сенсі ці двері зачиняються й перед самим Амноном. Його доля вирішена.

Питання: Чи повинні діти, читаючи 2 Сам. 13:11–29 та 2 Сам. 16:22, розглядати таких біблійних персонажів, як Авесалом та Амнон, як зразки для наслідування, гідні поваги та захоплення? (Це запитання поставив атеїст.)

Відповідь: Звичайно, ні; ніхто ніколи не розглядав цих людей як зразки для наслідування. Біблія не говорить, що ми повинні розглядати цих людей як героїв віри, так само як ми не повинні розглядати таким чином Юду та Каяфу. Біблія об’єктивно фіксує багато злих вчинків, скоєних нечестивими людьми.

Ця «непроблема» свідчить про те, що деякі атеїсти в корені неправильно розуміють, чого насправді вчить Біблія. Біблія — це не прикрашений пропагандистський документ, що малює ідеалізовану картину людства. Ні, це відвертий, реалістичний портрет людей — і благочестивих, і безбожних, такими, якими вони є. Якби ж то кожен міг розрізняти «хороших хлопців» і «поганих хлопців» без того, щоб вони мусили носити білі та чорні капелюхи, як у телевізійних вестернах.

Питання: У 2 Сам. 13:13, які три можливі причини Тамар назвала, щоб попросити царя, і він дозволив би їм одружитися?

Відповідь: По-перше, інцест заборонений у Левит 18:9, 11; 20:17; Второзаконня 27:22. Тамар могла сказати це з однієї з двох причин, а можливо, й з третьої, доповнювальної.

1) Тамар не знала, що Тора говорить про інцест. Це найімовірніша відповідь. Шлюби між сестрами та зведеними сестрами були досить поширеними серед єгипетської, а пізніше й перської королівської родини. Їхній предок Авраам одружився зі своєю зведеною сестрою Сарою (Буття 20:12).

2) Тамар знала, але брехала, намагаючись сказати що завгодно, аби будь-яким чином уникнути Амнона.

3) Третя можлива причина полягає в тому, що, хоча Тамар і була невинною жертвою у всьому цьому, це виглядало б для неї дуже погано; як люди могли б бути впевнені, що вона не бажала цього, якщо вона проявила нерозсудливість, погодившись залишитися наодинці з Амноном? Вона відчайдушно намагалася врятувати свою репутацію після того, як її було б зганьблено не з її вини.

Питання: Чому в 2 Сам. 13:16-17 Тамар вважала, що те, що Амнон відіслав її, було б більшою кривдою?

Відповідь: Те, як Амнон вигнав її й зачинив двері, могло б означати, що саме вона намагалася його спокусити. Це була чиста жінка, яка слухалася свого батька, але її репутацію та честь раптово відібрали у неї за лічені хвилини не з її вини. 2 Самуїла 13:19-20 показує, що вона була розбита. Справа не в тому, що Амнон тут скоїв зовсім інший гріх. Навпаки, він лише погіршував ситуацію, посилюючи свій перший гріх. Давид вчинив так само після того, як взяв Вірсавію, коли вирішив убити Урію.

Але як би Амнон не ненавидів тепер Тамар, Авесалом ненавидів би Амнона ще більше.

Питання: Чому в 2 Самуїла 13:20 Авесалом сказав Тамарі, щоб вона не так переймалася тим, що її зґвалтували?

Відповідь: Існують дві різні точки зору.

Нещире втішання: Авесалом намагався втішити Тамар, порадивши їй не зациклюватися на цьому. Однак Авесалом був тут нещирим, бо сам так не відчував. Або саме тоді, або дещо пізніше Авесалом вигадав план помститися Амнону, вбивши його.

Змова Йонадаба й Авесалома: Друга точка зору полягає в тому, що Авесалом давно плекав плани стати царем і був готовий пожертвувати чим завгодно чи ким завгодно, щоб досягти цього, включаючи свою сестру та зведеного брата. Згідно з цією точкою зору, Йонадаб був разом з Авесаломом, щоб спокусити Амнона зґвалтувати свою сестру, тому Авесалом не був здивований, коли це сталося. Тоді можна вважати, що у Авесалома була причина вбити сина, який мав право на престол. Після вбивства Авесалом втік до царства свого діда і чекав два роки, поки гнів Давида не вщух.

Питання: У 2 Сам. 13:21, чому саме Давид розгнівався в цій ситуації?

Відповідь: Ймовірно, є три причини. По-перше, очевидно, він розлютився через те, що його власна дочка зазнала ганьби.

Хоча Давид і розлютився через те, що Амнон вчинив так, сам Давид скоїв перелюб із Вірсавією та наказав вбити її чоловіка. Можливо, Давид згадав про те, що Бог сказав через Натана, і зрозумів, що Бог не забув.

Третя причина є складнішою. Амнон був первістком, наступним у черзі на престол. У Левит 20:17 сказано, що інцест карається смертю, не кажучи вже про зґвалтування. Чи мав Давид поставити на перше місце дотримання Божого закону, чи любов до свого сина Амнона? Бог і всі інші бачили відповідь. Відповідь полягала в тому, що Давид поставив свого сина на перше місце. Догана Амнону була б настільки незручною розмовою, що в Писанні немає жодних згадок про те, що Давид взагалі промовив до Амнона хоч одне слово. Нагадаємо, що коли Рувим вступив у статеві стосунки з наложницею Якова, він втратив своє право як первісток (Буття 35:22; 49:4). У Писанні не сказано, що Давид вчинив так із Амноном. Давид не став на захист справедливості, коли йшлося про його власного сина.

Питання: Як слова з 2 Сам. 13:21 можна застосувати до деяких сучасних віруючих?

Відповідь: Давид щиро любив Бога; але тут ми бачимо, що він любив свого сина більше. Коли ми любимо своїх дітей більше, ніж Бога, виявляється, що ми не робимо своїм дітям ніякої користі.

Питання: Чому в 2 Сам. 13:24-25 Авесалом попросив Давида піти на «вечірку вбивць»?

Відповідь: На той час Авесалом не намагався вбити Давида чи захопити трон, оскільки він не вбив жодного з царських синів, крім Амнона. Оскільки там було багато гострих ножів для зняття овечої вовни, вони мали забрати життя Амнона. Авесалом наказав своїм людям вбити Амнона; він не вбив його особисто, так само як і Давид не вбив Урію особисто.

Авесалом, ймовірно, знав, що Давид не зможе прийти. Він запросив Давида, щоб відвернути підозри та ввести його в оману, змусивши повірити, що це невинний задум.

Чутки, що ґрунтувалися лише на припущеннях про те, що всі сини царя були вбиті, могли з’явитися частково через те, що всі сини Гедеона були вбиті його сином Авімелехом (Суддів 9:5).

Питання: Чому в 2 Сам. 13:29 Авесалом втік разом з іншими синами царя?

Відповідь: По-перше, втеча Авесалома могла створити хибне враження, ніби він, як і решта синів, не знав про замах на вбивство. По-друге, Авесалому потрібен був час, щоб втекти до Талмая у царстві Гешур, що належало його дідові, на схід від Галілейського моря.

Питання: Як Йонадаб у 2 Самуїла 13:32-33 міг знати це настільки впевнено?

Відповідь: Йонадаб — це той самий чоловік, який у 2 Самуїла 13:3-5 запропонував Амнону прикинутися хворим, щоб зґвалтувати свою сестру. Або Йонадаб говорив з надією, намагаючись применшити значення інциденту, або ж він заздалегідь знав, що зробить Авесалом. Йонадаб не був для Амнона справжнім другом. Одне ключове запитання, яке ніколи не було поставлене, але яке мав би поставити Давид, звучало б так: «Йонадабе, звідки ти це знаєш?» Можливо, Йонадаб міг би сказати, що він лише вказував на мотив помсти у Абсалома, аби приховати той факт, що насправді саме він підказав Амнону вчинити так.

Питання: Яка структура розділу 2 Сам. 14:1–20?

Відповідь: Це досить глибокий хіазм із такою організацією.

14:1 Йоав «дізнався»

- 14:2-3 Йоав каже мудрій жінці, що їй слід сказати

- - 14:4-5а Жінка звертається до царя з проханням

- - 14:5б-10 Перше благання жінки

- - - 14:11 Їй вдається врятувати життя свого сина

- - 14:12-17 Жінка звертається з другим проханням.

- - 14:18-19а Цар задає жінці питання

- 14:19б-20а Вона зізнається, що Йоав підказав їй, що сказати

14:20b Цар «знає»

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 3, с. 975, для отримання додаткової інформації.

Питання: У 2 Сам. 14:1-9 та 13:21, що мав зробити Давид у першу чергу, щоб покарати Амнона за зґвалтування та кровозмішення, а згодом — Авесалома за вбивство, з огляду на те, що сам Давид вчинив перелюб і вбивство?

Відповідь: Давиду було важко щось зробити, враховуючи, що він публічно не покаявся у своєму гріху й не запропонував понести наслідки. Звісно, Бог через Натана сказав, що Давида не доведеться стратити за його гріхи. Тож щоб покарати Амнона, не виглядаючи лицеміром, Давид мав би спочатку визнати свої гріхи. Але, зважаючи на те, що він не був готовий цього зробити, Давид, ймовірно, вважав, що втратить ще більше поваги, якщо покарає своїх синів за вчинки, подібні до тих, що скоїв сам. Звісно, те, що Давид не вжив жодних заходів, також призвело до втрати поваги до нього.

Давид, як мінімум, мав би негайно позбавити Амнона права на престол. Рувим втратив право первородного сина, коли спав із наложницею Якова (Бут. 35:22; 49:3-4). Якби Давид публічно покарав Авесалома, це, можливо, зменшило б сподівання людей на те, що Авесалом стане наступним царем.

Питання: Чому в 2 Сам. 14:1-9 Йоав використав цю стратегію, щоб змусити Давида повернути Авесалома?

Відповідь: У коментарі Кейля-Деліцша до Старого Завіту, т. 2, ч. 2, с. 411, висловлюється думка, що Йоав неодноразово звертався до Давида з прямими проханнями, але без успіху. Придворні, ймовірно, розуміли, що Давид сумує за своїм сином, але не було способу змусити Давида зробити перший крок, оскільки він побоювався, що народ засудить його за помилування Авесалома. Тож Йоав, геній тактики, придумав план. Він був схожий на стратегію Натана, і Йоав, ймовірно, міркував, що якщо це спрацювало одного разу, то може спрацювати й вдруге. Однак цього разу все пішло не так добре.

Жінка тут апелювала до почуття жалю Давида. Давид оплакував Авесалома, і жінка теж була в жалобі, або принаймні так здавалося. Пізніше Давид побачить наслідки свого жалю, коли Авесалом повстав і спробував вбити Давида. Звісно, до Урії Давид не виявляв особливого жалю.

Давид твердо відстоював справедливість щодо інших, але був слабким у відстоюванні справедливості, коли провину несли його власні діти. Незалежно від того, чи це була переважно мудрість Йоава, жінки чи обох, жінка загнала Давида в кут. Оскільки він співчував (вигаданому) синові жінки, він мусив бути послідовним і повернути свого власного сина.

Питання: Чи бачимо ми в 2 Сам. 14:15-23 якесь покаяння з боку Авесалома?

Відповідь: Зовсім ні. Насправді Авесалом тепер плекав плани захопити трон. Замість того, щоб каятися й бути покірним, Авесалом вдавався до маніпуляцій. На той час Давиду було близько 60 років, а Авесалому — близько 30. Авесалом був достатньо зрілим, щоб стати царем уже зараз, якби не те, що хтось стояв на його шляху. Авесалом вирішив, що стане царем і змусить Давида заплатити за те, що той взагалі не покарав Амнона і насправді не пробачив Авесалома.

З одного боку, Авесалом каже, що якщо він винен у скоєнні злочину, караного смертю, то готовий прийняти страту. З іншого боку, чоловіка, який зґвалтував жінку, було страчено, і саме Авесалом виконував це покарання.

Зі свого боку Давид не пробачив Авесалома і не назвав його невинним; він лише сказав, що той не буде страчений. Коли він назвав Авесалома «молодим чоловіком», він, можливо, мав на увазі скоріше те, як він сам сприймав Авесалома та його зрілість, а не те, що тому було близько 30 років.

Питання: У 2 Сам. 14:15–23, коли ми повинні пробачити та прийняти назад того, хто вчинив зло?

Відповідь: Ісус сказав, що ми завжди повинні прощати, навіть якщо людина не просить прощення. Але якщо хтось вкрав у вас гроші й не виявляє каяття, чи слід вам надати цій людині доступ до вашого банківського рахунку? Звичайно, ні. Якщо людина не визнає своєї провини, не просить прощення й не виявляє каяття, вам слід чесно усвідомити, що вона, найімовірніше, зробить це знову, якщо матиме нагоду. У Матвія 10:16 Ісус сказав, що ми маємо бути «розумними, як змії, і невинними, як голуби».

Питання: Чи правильно вчинив Давид у 2 Самуїла 14:24, 28, не дозволивши Авесалому побачити своє обличчя?

Відповідь: Ні. Напівпрощення не дає бажаного результату. Часткове прощення — це взагалі не прощення, і той, кому прощають, це знає. Прощення, дане з неохотою, не сприймається добре і приречене на провал. Давид застосував до Авесалома «часткове покарання». Це не було справді серйозним покаранням, але воно віддалило Авесалома від Давида. Воно зробило Авесалома розгніваним на свого батька. Давид і Авесалом не бачилися два роки.

Якщо Авесалом, ймовірно, був наступним у черзі на престол, а він навіть не міг перебувати в Єрусалимі чи бачити обличчя свого батька, то це не було передумовою успіху. Йоав знав це і намагався виправити ситуацію.

Питання: Як у 2 Сам. 14:26 обрізане волосся Авесалома могло важити 200 шекелів?

Відповідь: Навіть якщо це був легший, храмний шекель, вага все одно могла становити чотири або п’ять фунтів (1,8–2,3 кг), що є дуже великою цифрою. У середньому волосся людини відростає на півдюйма на рік, хоча існують значні індивідуальні відмінності; у деяких людей воно відростає на дюйм щомісяця. Світовий рекорд становить близько 2 дюймів на місяць. Якщо Авесалом стригся лише раз на рік, це дуже багато волосся, але навіть у такому разі воно не важило б чотири фунти (1,8 кг), хіба що він зберігав волосся з попередніх років. Проте в 1-й та 2-й книгах Самуїла є багато місць, де цифри відрізняються. У цьому випадку ми не маємо жодних інших даних щодо того, яка цифра є правильною. Проте суть у тому, що Авесалом був досить марнославним щодо свого волосся. Звісно, згодом саме волосся Авесалома стало для нього фатальним.

Волосся Авесалома можна вважати повчальною історією про гордість. Його гордість щодо волосся заплутала його, затримала там, звідки він не міг вибратися, і зрештою стала фатальною. Іноді, коли людина, особливо політичний лідер, обирає курс, який зрештою всі вважають неправильним або нерозумним, вона не може зробити очевидне — змінити курс, — бо заплуталася у своїй гордості. Запитайте потенційного лідера, чи робив він коли-небудь помилку. Якщо він ніколи не припускався помилок, у яких міг би зізнатися, то ви отримаєте лідера, який воліє «розбити машину», аніж повернути, щоб уникнути аварії. Це можна побачити на прикладі Наполеона, Гітлера, Сталіна, який не дозволив своїм військам відступити, та французького маршала Філіпа Петен, який був настільки впевнений, що німці не зможуть прорватися через непрохідний Арденнський ліс, що проігнорував благання французьких військових про допомогу, коли німці саме це й робили. У серпні 1945 року японські військові керівники Анамі, Умедзу та Тойода — половина членів Верховної військової ради, що складалася з шести осіб, — стверджували, що японці повинні продовжувати боротьбу після скидання атомних бомб. Коли імператор Хірохіто наказав їм погодитися на капітуляцію та записав радіопослання до свого народу, майор Хатанака та інші офіцери вбили генерала, який відмовився приєднатися до них, і влаштували короткий, невдалий переворот, щоб не допустити передачі цього радіопослання. Вони мали намір помістити імператора під домашній арешт і натомість надіслати підроблене звернення. Однак інші генерали не підтримали цей план, тож змовники наклали на себе руки. Якщо ж поглянути на «уперту наполегливість» Саддама Хусейна, іранської гвардії та «спеціальної військової операції» Путіна в Україні, ми можемо здивуватися їхній нерозумності, що вони не визнають поразки в ситуації, коли це неминуче. Але чому ми маємо дивуватися, що вони такі ж нерозумні, як і інші лідери, що жили до них? Одним із лідерів, який все-таки здався, ймовірно врятувавши собі життя, перш ніж ситуація погіршилася, був Башар аль-Асад, колишній лідер Сирії, але він був винятком.

Див. https://www.reddit.com/r/Naturalhair/comments/1ipt9ah/has_anyone_consistently_grown_23_inches_of_hair/ та https://en.wikipedia.org/wiki/Ky%C5%ABj%C5%8D_incident для отримання додаткової інформації.

Питання: У 2 Сам. 14:27 чи мав Авесалом трьох синів, чи, як сказано в 2 Сам. 18:18, він не мав жодного сина, який би продовжив його ім’я?

Відповідь: Ймовірно, і те, і інше. У давнину приблизно половина всіх дітей могла померти, не досягнувши повноліття. Кейл і Деліцш зазначають, що імена синів зазвичай вказуються, але в 2 Самуїла 14:27 їх немає. Не було б жодної причини для такого пропуску, окрім того, що вони померли в дитинстві.

Авесалом спорудив собі пам’ятник через свій смуток з приводу того, що не мав синів, які могли б стати пам’яттю про нього. Зазвичай людина, яка не має дітей, не буде так гостро переживати відсутність тих, хто продовжить її ім’я, як та, чиї діти померли.

Питання: Що у 2 Самуїла 14:29-32 свідчить про Авесалома?

Відповідь: Авесалом був розумним і маніпулятивним. Авесалом не міг поговорити з Йоавом, оскільки той не приходив на запрошення. Тож Авесалом подбав про те, щоб привернути увагу Йоава. Однак іноді все обертається проти тебе. Авесалом і гадки не мав, що це визначить хід подій, який закінчиться тим, що Йоав власноруч вб’є Авесалома, незважаючи на те, що Давид наказав пощадити Авесалома.

Питання: Чи є в 2 Самуїла 15:1-12 інші приклади синів, які хотіли відібрати трон у свого батька?

Відповідь: У 2-й книзі Хронік 32:21 згадується, що царя Ассирії вбили його сини. Крім того, хоча подробиці не збігаються (син був законним спадкоємцем), ситуація була схожою.

В Угаріті (ще до часів Давида) принц Яссіб кинув виклик своєму батькові, цареві Керету.

Ясіб погрожує: «Слухай мене уважно! Якби вороги вторглися на цю землю, поки ти хворів, вони б вигнали тебе, змусили б тебе втекти в гори. Твоя хвороба зробила тебе бездіяльним: ти не вислухав справи вдови, не вислухав справи бідняка, не засудив гнобителя, не нагодував сироту в місті, … ані вдову в селі… Зречися царського престолу, дозволь мені царювати. Відмовся від своєї влади, дозволь мені сісти на твій трон». Це наведено у праці Дона К. Бенджаміна «Паралелі Старого Завіту: закони та історії Стародавнього Близького Сходу» [Махва: Paulist, 1991], с. 205. Цитується з «Біблійного коментаря експозитора», т. 3, с. 989–990.

Питання: Як у 2 Сам. 15:6 хтось «завойовує серця людей»?

Відповідь: Як і багато політиків пізніших часів, Авесалом вправно обіцяв людям, що зможе вміло керувати ними, насправді нічого не роблячи. Щоб переконати людей у цьому, Авесалом принижував повагу, яку інші відчували до Давида. Навіть сьогодні люди часто намагаються виставити себе в кращому світлі, принижуючи інших.

Авесалом був вродливим і, перш за все, привабливим. Люди часто мають уявлення про те, яким має бути лідер, і схильні підтримувати тих, хто відповідає цим уявленням, незалежно від того, чи будуть вони хорошими лідерами. Наприклад, на американських президентських виборах переважно перемагає вищий кандидат. Що ще важливіше, Авесалом вдавав, ніби піклується про них і щиро дбає про їхні інтереси. Авесалом був терплячим; він реалізовував цю фазу свого задуму протягом чотирьох років. Коли Авесалом влаштував бенкет у Хевроні, він запросив 200 чоловіків, які нічого не знали про його задум. Опинившись там, вони опинилися в безвихідній ситуації; їм було б дуже важко публічно сказати: «Ні, я так не думаю. Я буду підтримувати Давида».

Питання: Що в 2 Сам. 15:7–12 зробив Авесалом, що з того часу робили й інші?

Відповідь: Авесалом використовував свою релігійну практику, щоб обдурити інших. Авесалом виправдовувався тим, що їде до Хеврону, щоб виконати обітницю, дану Богові, — принести релігійні жертви. Його удаване поклоніння Богу було прикриттям для його зради. Відтоді багато хто використовував релігію (в тому числі, але не обмежуючись християнством), щоб схилити людей підтримати їхні злі плани.

В ісламі солдатам говорили, що якщо вони будуть воювати за Аллаха, то можуть бути впевнені: яким би не було їхнє минуле, вони потраплять до Раю. У римо-католицизмі, починаючи з папи Урбана II, тим, хто «взяв хрест» у першому хрестовому поході, обіцяли відпущення гріхів. Так само папа Євгеній III 1 грудня 1145 року видав папську буллу «Quantum praedecessores», в якій обіцяв відпущення гріхів усім, хто завершив Другий хрестовий похід або загинув на цьому шляху.

Див. https://www.reddit.com/r/AskHistorians/comments/76jtys/i_gather_that_papal_indulgences_were_first_issued/ та https://en.wikipedia.org/wiki/Quantum_praedecessores для отримання додаткової інформації.

Питання: У 2 Сам. 15:7 має бути вказано «40 років» чи «4 роки»?

Відповідь: Там має бути «чотири роки», що більше відповідає тривалості життя Авесалома. У Масоретському тексті вказано «40 років», але в Септуагінті, сирійському, арабському перекладах, Вульгаті, у коментарях Теодорета та Йосипа Флавія вказано «4 роки». Див. текст BSB та примітки до перекладів NKJV, NIV і NRSV.

Питання: Як у 2 Сам. 15:7, 20 Авесалом склав обітницю Господу?

Відповідь: Авесалом сказав це лише для того, щоб поїхати до Хеврона й бути коронованим на царя. Або Авесалом брехав і не складав обітниці, або, можливо, він говорив правду. В історії є й інші випадки, коли претенденти на престол складали обітницю своєму богу, якщо стануть царями. Отже, Авесалом міг скласти обітницю Богу, але не кожна обітниця, складена Богу, є доброю обітницею.

Авесалом, ймовірно, обрав Хеврон не лише тому, що там народився, а й тому, що це була колишня столиця, і деякі люди, можливо, були незадоволені тим, що столицю перенесли до Єрусалима.

Авесалом використав поклоніння Богу як «прикриття» для початку свого повстання. Пізніше в історії християнська релігія використовувалася злими папами як «прикриття» для збагачення себе та помсти своїм ворогам. Наприклад, папа Боніфацій VIII (1294–1303) проголосив «хрестовий похід» проти італійського міста Палестріна, щоб помститися розширеній родині попереднього папи, Целестіна V. На совісті Боніфація лежала провина за використання всього «механізму» Римо-католицької церкви в злих цілях.

Питання: Чи є в 2 Сам. 15:10 інші приклади, коли син намагався відібрати трон у свого батька?

Відповідь: Так. В Угаріті збереглася поема про принца Яссіба, який кинув виклик своєму батькові, королю Керету, за престол.

Питання: Чому в 2 Сам. 15:14 Давид втік з Єрусалима, адже місто було дуже міцно укріплене?

Відповідь: Давид, будучи досвідченим царем, миттєво усвідомив, що це було не просто незначне невдоволення, а прямий виклик, спрямований на те, щоб відібрати у нього царство та життя. Давид ніколи не зазнавав поразки в бою, але він знав, що цього разу все може скластися інакше. Ймовірно, Давид мудро вчинив, втікши з Єрусалима. На той момент він не знав, кому в Єрусалимі можна довіряти, а якщо серед вартових є хоча б кілька зрадників, то навіть добре укріплене місто важко утримати.

Питання: Чому в 2 Сам. 15:19-20 Давид сказав Ітаю Гітті, що той не мусить іти з ним?

Відповідь: Давид не хотів, щоб із ним ішов хтось, хто підтримував його лише наполовину. Давид дав Іттаю привід залишитися, а також хотів побачити його серце за його відповіддю. Подібна ситуація була у Ноомі з її невістками в Книзі Рут 1:11-18.

До речі, гіттієць — це мешканець філістимського міста Гат. Археологи виявили в Амарнських листах одного (або двох) намісників філістимського міста Ашкелон на ім’я Ітія та Вітія, які жили за кілька століть до Давида. Ім’я Ітай дуже схоже на ці імена.

Сьогодні, коли ми очолюємо команду, яка збирається взятися за завдання, цілком нормально надавати людям можливість відмовитися. Таким чином у вас, можливо, буде не так багато людей, але ви матимете тих, хто відданий вам.

Питання: Чому в 2 Сам. 15:31–34 Давид відправив свого наймудрішого радника, Хушая Аркітянина, назад до ворога?

Відповідь: Давид і Йоав уже знали, що найкраще зробити; і для Хушая було краще змусити Авесалома повірити в погану пораду, ніж давати Давиду та Йоаву, у кращому разі, лише трохи кращі поради. Іноді для досягнення успіху не потрібно робити розумних чи геніальних речей; потрібно просто робити менше дурниць, ніж інші.

Питання: У 2 Сам. 15:32-34 чи правильно вчинив Давид, змусивши Хушая збрехати заради нього?

Відповідь: Біблія описує те, що зробив Хушай у час війни. Християни мають дві точки зору на це питання.

Одні кажуть, що Хушай помилився, збрехавши, а Давид — наказавши йому це зробити.

Інші вважають, що під час війни можна брехати ворогу, аби врятувати життя. У 2 Самуїла обман застосовувався в таких уривках: 2 Самуїла 15:25–29, 35–36 (Садок, Авіятар та їхні сини), 2 Самуїла 15:34 (Хушай з Арки), 2 Самуїла 17:17-18 (обидва випадки) та 2 Самуїла 17:18-21 (чоловік і жінка в Бахуримі).

Питання: Що цікавого у структурі уривка з 2 Сам. 16:5-14?

Відповідь: Цей уривок побудований за принципом хіазму.

16:5а Давид тікає до Бахуріма

- 16:5б-6 Шимей проклинає та кидає каміння в Давида та його людей

- - 16:7-8 Як Шимей проклинав Давида

- - - 16:9 Авішай хоче вбити Шімея

- - 16:10-12 Давид терпить прокляття Шімея, не реагуючи

- 16:13 Давид пояснює, чому він не реагує на прокльони Шимея

16:14 Давид та його супровід проходять повз Бахурім

Питання: Чому в 2 Сам. 16:5-8 Шимей проклинав Давида за страту синів Саула, якщо ця страта відбулася лише пізніше в цій книзі, як стверджує «Посібник з Біблії» Азімова, с. 315-316?

Відповідь: Там конкретно не сказано, що Шимей проклинав Давида за страту синів Саула. Натомість Шимей проклинав Давида загалом за його дім, заплямований кров’ю. Існують два можливі пояснення прокльонів Шимея.

Інші причини: Шімей цілком міг мати на увазі тривалу війну між військами Давида та Іш-Бошета. Шімей так і не змирився з тим, що царська влада мала перейти з роду Саула.

Не хронологічний порядок: Оскільки у 2 Самуїла 21:1 сказано, що страта синів Саула відбулася «за царювання Давида», це не обов’язково означає хронологічний порядок. Отже, прокляття Шімея на адресу Давида могло хронологічно відбутися після страти синів Саула.

Питання: У 2 Сам. 16:5–12, у чому полягає важливість реакції Давида, який не намагався помститися Шімею?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. З природної точки зору людина на місці Давида, ймовірно, відчувала б дивну суміш пригніченості, гніву на Шимея та пасивного прийняття того, що він заслужив те, що з ним відбувається. Ми можемо докладно дізнатися, що відчував Давид, оскільки він описав це у Псалмі 3. Псалом 3 показує нам, що Давид мав віру в те, що Бог виведе його з цієї ситуації. На той момент Давид був упевнений, що його вороги будуть вбиті. Пізніше Давид буде оплакувати те, що одним із цих убитих ворогів був його власний син Авесалом.

2. Давид не мав уявлення, хто з його колишніх вірних друзів був на його боці, хто залишався нейтральним, а хто підтримував Авесалома. Складалося враження, що для Давида це може стати кінцем шляху. Оскільки більшість його колишніх вірних підданих повернулися проти нього, це був би жалюгідний кінець, і, можливо, вважався б гідним покаранням за Давидове перелюбство та вбивство людини, яка була йому віддана. Давид знав, що дещо з того, що говорив Шимей, було правдою. Протягом кількох років між Юдою та домом Саула точилася громадянська війна. Давид не покарав Йоава за зрадницьке вбивство Авнера. Як показують вірші 10–11, Давид думав, що, можливо, Бог хотів, щоб Шимей публічно засудив Давида.

3. Оскільки Давид відчував провину за вбивство Урії, він не мав настрою наказувати вбити людину, яка говорила правду.

4. У вірші 12 показано, що Давид залишав це у Божих руках. Якби Давид убив Шімея, а Бог вважав би це неправильним, Бог міг би покарати й Давида за це. Якби Давид пощадив Шімея, а Бог вважав би це неправильним, Бог все одно міг би покарати Шімея, а Давида — нагородити за його стриманість.

До речі, Шимей, здається, забув, що й у Саула був дім, заплямований кров’ю: він убив Ахімелеха і хотів убити кожного, хто підтримував Давида.

Висновок: Давид не знав, чи було правильно, що Шимей проклинав його в той момент, чи ні. Сьогодні, коли ми не знаємо, чи справедлива кривда, заподіяна нам, терпіння й сподівання на Бога є чеснотою.

Питання: Що ми можемо дізнатися про ставлення Давида з 2 Сам. 16:7–14?

Відповідь: Давид зробив тут одну добру річ, а згодом — одну погану.

(добрий вчинок) Деякі речі (наприклад, помста) ми повинні відпустити і дозволити Богу розібратися з ними. Давид не тільки вірив, що Бог присутній і бачить усе, але й вірив, що Бог діє. Раніше Саула слід було позбавити влади й убити, але Давид знав, що це не йому належало робити. Можливо, Шимея теж слід було вбити, але Давид знав, що сам був винним, і тому вважав, що не йому вбивати Шимея. Тож Давид залишив це в Божих руках. Після того, як Авесалома було вбито, Шимей покаявся — або принаймні вдавав, що покаявся — і допоміг перевезти родину Давида (2 Самуїла 19:16-23).

(погано) На жаль, знову ж таки, прощення Давида не було повним. У 1 Царів 2:8-9 він наказав Соломону «послати Шімея в могилу в крові» (тобто вбити його), і Соломон так і вчинив у 1 Царів 2:36-46.

Питання: Яка структура цього уривка в 2 Сам. 16:15–17:29?

Відповідь: Це складна структура; вона є хіастичною, але не є хіазмом.

16:15-19 Авесалом заводить дружбу з Хушаєм

- 16:20-22 Ахітофел дає пораду Авесалому

- - 16:23 Ахітофел описаний як дуже мудрий

- 17:1-4 Ахітофел дає свою пораду

- - 17:5-13 Хушай дає свою пораду

- - - 17:14 Порада Хушая вважається кращою за пораду Ахітофела

- - 17:15-16 Хушай радить Садоку та Авіатарю

- 17:17-22 Давид переходить річку Йордан

- - 17:23 Ахітофел накладає на себе руки

- 17:24-25 Авесалом переходить річку Йордан

17:27-30 У Маханаїмі Давида приймають Шові, Макір та Барзіллай

Питання: Чому в 2 Сам. 16:22 Авесалом спав із десятьма наложницями Давида серед білого дня?

Відповідь: Це була не ідея Авесалома, а Ахітофела, колишнього довіреного мудреця Давида. Авесалом перебував із наложницями, по одній за раз, у наметі на даху палацу. Народ не міг бачити всього, але бачив, що відбувається, і те, що це відбувалося з однією наложницею за іншою. Це було зроблено не для задоволення хтивості Авесалома; йшлося про владу, про образу його батька та про претензію на престол. Авесалом хотів показати, що тепер він є законним царем, і що, зробивши це, назад дороги немає. Він мав намір продемонструвати, що для нової вірності народу назад дороги немає, але виявилося, що назад дороги немає для самого Авесалома. Як Давид «взяв» дружину Урії, так і Господь «візьме» дружин Давида.

У культурі Близького Сходу було звичним, що цар успадковував наложниць свого батька. Однак у Левит 18:8 Бог каже, що не можна вступати у статеві стосунки з дружиною свого батька — навіть якщо вона не є твоєю матір’ю.

Пам’ятайте також, що Ахітофел був дідом Вірсавії, тож тут, можливо, були певні мотиви помсти. Після цього образливого вчинку всім стало б зрозуміло, що примирення між Авесаломом і Давидом буде неможливим. Авесалом вчинив неправильно, але ось можливе раціональне пояснення його вчинку. Багато ізраїльтян ставилися прихильно як до Давида, так і до Авесалома, який, очевидно, мав стати майбутнім царем. Після того, як ця суперечка вщухне, ці ізраїльтяни залишаться на боці переможця. Вчинок Авесалома означав не лише те, що він став царем, а й те, що Давид тепер уже не був царем. Люди мали б публічно вибрати між ними двома. Оскільки Авесалом на той час мав перевагу, найбезпечнішим шляхом для багатьох здавалося б обрати Авесалома. Ахітофел та Авесалом, ймовірно, не пам’ятали, що коли Рувим вчинив так у Книзі Буття 35:22; 49:3-4, він втратив свої права на спадщину.

Неправильна відповідь: Хоча те, що Авесалом не мав синів (2 Самуїл 18:18), могло здаватися мотивом, це малоймовірно. Спати з наложницями серед білого дня в той час не було б просто з цією метою.

Питання: Чому в 2 Сам. 17:1-14 порада Ахітофела була насправді кращою за пораду Хушая, і як ми можемо це визначити?

Відповідь: Ахітофел правильно зрозумів, що якщо Давид загине, Авесалом здобуде повну перемогу, як це бачили й воїни Давида у 2 Самуїла 18:3. Мета полягала не обов’язково в тому, щоб перемогти воїнів Давида, а лише в тому, щоб убити самого Давида. Зрештою, те, що Авесалом дослухався поради Хушая, виявилося кращим для Давида, але звідки Хушай міг це знати? Писання про це не згадує, але ми можемо висунути припущення. Ось шість моментів, які варто врахувати у відповіді.

1. Не можна сказати, що це сталося лише тому, що Хушай мав більше інформації, перебуваючи поруч із Давидом (2 Самуїла 15:32–37), адже навіть Ахітофел усвідомлював, що ця порада була поганою (2 Самуїла 16:23; 17:1–3).

2. Якщо тільки Давида не вбили, справжня битва точилася не на полі бою, а за серця та відданість ізраїльтян. Людям, які ще кілька років тому були віддані Давиду, було б легко знову захотіти бути відданими йому.

3. Хоча вбивство Давида поклало б край боротьбі, а розгром військ Давида все одно допоміг би Авесалому, це було б ризиковано, оскільки будь-яка поразка стала б поганою рекламою. Чи вартий цей ризик потенційної вигоди?

4. Порада Хушая ґрунтувалася на припущенні, що весь Ізраїль об’єднається навколо Авесалома. Якби у людей був час подумати, перш ніж кидатися в погоню за Давидом, вони, можливо, не захотіли б повставати проти нього.

5. У цьому випадку ризик був виправданий. Хоча Хушай, по суті, стверджував, що Авесалом повинен почекати, доки не буде готовий, це дало б Давиду час підготуватися, а на той момент ані Давид, ані його військо не були готові. Не дослухавшись до поради Ахітофела, Авесалом упустив ініціативу та ефект несподіванки.

6. Питання не полягало в тому, чи вступатимуть вони в бій з армією Давида, чи ні; єдине питання було — коли. Часто ми можемо втратити ініціативу через неправильні рішення. Наші емоції можуть підказувати нам відкласти дії, навіть якщо наш розум каже, що затримка погіршить ситуацію, а не покращить її.

Питання: Чи бачите ви у 2 Сам. 17:1–14 приклади мудрих, досвідчених людей, які не були вірними?

Відповідь: Ахітофел був відомий як дуже мудрий чоловік, і він багато років радив Давиду як радник і, ймовірно, як друг. Але тут Ахітофел радив Авесалому, як найкраще вбити Давида. Оце так друг! Ахітофел, безсумнівно, вважав, що перехід на інший бік відповідає його інтересам.

Сьогодні люди можуть «перейти на інший бік», коли це здається вигідним для особистої вигоди. Або вони можуть вважати, що майбутнє неминуче в будь-якому разі, і що вони можуть або опинитися перед потягом, або в ньому. Згадаймо, наприклад, Вішістську Францію, яка під час Другої світової війни була вірною нацистам у справі винищення євреїв. Філіп Петен був верховним главою Вішістської Франції. Він був французьким військовим героєм, який воював проти німців у Першій світовій війні. В Америці були Бенедикт Арнольд, а пізніше — Аарон Берр.

Питання: У 2 Сам. 17:7–14 чи правильно вчинив Хушай, збрехавши заради Давида, давши Авесалому погану пораду?

Відповідь: Християни мають різні думки з цього приводу. Деякі християни кажуть, що брехати невіруючим допустимо під час війни та для порятунку життя. Інші християни вважають, що в таких ситуаціях ми повинні покладатися на Бога, а не вдаватися до обману. Усі, однак, згодні з тим, що мовчання — це не брехня; не брешучи, людина не зобов’язана добровільно надавати конфіденційну інформацію або відповідати на кожне поставлене запитання.

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 17:23, Ахітофел повісився, коли його пораду не дотрималися?

В: Не можна не помітити, що Ахітофел дуже високо оцінював власну мудрість. Хоча в Писанні про це не сказано, ми бачимо тут як раціональний підхід, так і ірраціональну крайність. Ахітофел хотів служити тому, хто мав би успіх як цар. Ймовірно, він розумів, що той, хто прислухається до найпростішого варіанту, а не приймає стратегічних рішень, не протримається довго на царському троні — як і його радники.

Головна помилка в пораді Хушая та в міркуваннях Авесалома полягала в тому, що весь Ізраїль нібито негайно перейде на бік Авесалома й піде за ним. У своїй зарозумілості Авесалом міг лише сподіватися на це, але коли він зробив цю надію невід’ємною частиною свого плану, Ахітофел, можливо, зрозумів, що Авесалом приречений, доки живий Давид.

Іноді, коли не дослухаються до поради людини, яка вважає себе мудрою, хоча вона наводить вагомі аргументи, вона нерозумно починає відчувати, що до жодного її слова більше не прислухатимуться. Ахітофел міг би покаятися перед Богом, прийти до Давида, Божого помазаного царя, благаючи про милосердя, і покладаючи надію на те, що Бог пробачить його незалежно від того, чи стратить його Давид, чи ні. Однак ця можливість, ймовірно, навіть не спала Ахітофелу на думку.

Будьте обережні, коли ваша самоідентичність пов’язана з тим, наскільки ви розумні, мудрі чи досвідчені, а не з тим, що ви є дитиною Божою, яка слухняно ходить з Ним.

Питання: Хто такий Амаса, згаданий у 2 Сам. 17:25?

Відповідь: Нахаш було поширеним ім’ям, тож малоймовірно, що це був Нахаш, цар аммонітів. Згідно з 1 Хронік 2:17, батько Амаси був ізмаїльтянином. Мати Амаси, Авігаїль, була сестрою Зеруї, матері Йоава. Отже, Амаса був племінником Давида та двоюрідним братом Авесалома. Амаса був навіть ближчим родичем Йоава. Однак у гебрейському тексті 2 Самуїла 17:25 буквально сказано, що батько Амаси, на ім’я Ітра, «увійшов» до Авігаїли, що, на думку деяких, означає, що вони ніколи не були одружені. (У перекладі BSB це подано як «одружився».) Після закінчення повстання Давид призначив Амасу командувачем свого війська замість Йоава (2 Самуїл 19:13). Давид був розгніваний тим, що Йоав вбив Авесалома, хоча Давид чітко наказав йому цього не робити. Призначення Амаси командувачем також мало сприяти залагодженню розколу між Юдою та іншими племенами, які повстали. Йоав підступно смертельно поранив Амасу ножем (2 Самуїл 20:9-10). З точки зору Йоава, він бачив, що Давид збирався беззастережно пробачити Амасу за повстання проти нього, тоді як Йоав залишився вірним, і що Давид навіть збирався замінити Йоава на Амасу, оскільки Йоав вбив повстанця, якого треба було вбити.

Питання: У 2 Сам. 18:6, де знаходилися ліси Ефраїма?

Відповідь: Сьогодні ми не маємо певності щодо розташування лісів Ефраїма. Є дві можливості.

(ймовірно, ні) На захід від річки Йордан: Ліси знаходилися на території Ефраїма, і саме там відбулася битва. Однак, оскільки Давид і його воїни вже втекли на схід від Йордану, навіщо їм було б знову переправлятися, щоб піти на захід?

(ймовірно) На схід від річки Йордан: Те, що називали лісами Ефраїма, знаходилося за межами первісної території Ефраїма, і саме там відбулася битва.

Питання: Чому в 2 Сам. 18:6 воїни Давида воювали в лісі?

Відповідь: Професійні озброєні воїни Давида значно поступалися чисельністю війську Авесалома. Ліс міг нівелювати перевагу лучників та чисельної переваги супротивника. Це допомогло б сильнішим воїнам у поєдинках один на один.

Питання: У 2 Сам. 18:17, чи був Авесалом похований у лісі Ефраїма (далеко від Єрусалима), чи він спорудив собі пам’ятник у долині Кідрон (поблизу Єрусалима), як сказано у 2 Сам. 18:18?

Відповідь: Сталися обидві події. Авесалом спорудив собі пам’ятник у долині Кідрон, але ніде не сказано, що люди Давида поховали його там, або навіть що він мав намір бути похованим саме там.

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 18:17, над Авесаломом спорудили велику купку каменів?

Відповідь: Велика купа каменів не була пам’ятником. Це був спосіб вшанувати пам’ять про щось і позначити місце події, без будь-якої пошани до людини, похованої там. Іншими, над тілами яких було насипано велику купу каменів, були Ахан (Ісус Навин 7:26) та цар Аю (Ісус Навин 8:29).

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 18:7, 20 000 чоловіків загинули внаслідок гріхів Давида та Авесалома?

Відповідь: Ми точно знаємо, чому вони загинули: через брак поваги та відданості, який відчували багато хто після гріха Давида з Вірсавією, а також через гріх Авесалома, який повстав проти власного батька. Справжнє питання тут полягає в тому, чому навіть благочестиві люди іноді гинуть через гріхи інших.

У цьому житті люди часто страждають через гріхи інших. Будь то жертва вбивства, цивільні жертви війни чи немовлята, що народилися з зниженим інтелектом через те, що їхня мати була алкоголічкою, — значна частина страждань у цьому світі припадає на тих, хто не був безпосередньо відповідальним за це. Від часу гріхопадіння Адама й Єви саме творіння не є досконалим (Рим. 8:20–22), і весь світ перебуває під впливом лукавого (1 Ів. 5:19). Досконалість, відсутність страждань чи справедливість не гарантовані нам у цьому житті. Нам усім доведеться чекати до наступного життя, і справедливість буде відновлена в Судний день.

Питання: Чому в 2 Сам. 18:19-22 Йоав хотів завадити Ахімаазу повідомити Давиду про смерть Авесалома?

Відповідь: Йоав добре знав Давида, і Ахімааз йому подобався. Йоав намагався зробити Ахімаазу послугу. Останнього разу, коли хтось повідомив Давиду про смерть Саула (адже саме він його вбив), Давид наказав стратити того, хто приніс звістку (2 Самуїл 1:9-16). Йоав, можливо, боявся за Ахімааза.

Крім того, Давид виявляв надмірну сентиментальність щодо Авесалома. Це була не чеснота, а скоріше слабкість. Його прихильність до сина була сильнішою за любов до Бога чи за те, щоб його діти дотримувалися Божого закону.

Це свідчить про те, що Йоав уже заздалегідь підозрював, що Давид буде оплакувати Авесалома і підриватиме бойовий дух війська.

Питання: Чому в 2 Самуїла 18:16-18 Йоав наказав сурмити в сурму, щоб зупинити переможний похід, адже вони перемагали?

Відповідь: Справа була не в тому, щоб убити ворога — своїх співвітчизників-ізраїльтян, — а в тому, щоб припинити повстання. Після вбивства Авесалома повстанцям не залишилося нічого, навколо чого можна було б об’єднатися. Тож, хоча Давид хотів пощадити Авесалома, Йоав розумів, що вбивство Авесалома припинить бойові дії й врятує життя багатьох інших ізраїльтян. Тому Йоав безжально вбив того, кого сам допоміг примирити з батьком.

Питання: Як у 2 Сам. 18:19 Ахімааз, син Садока, випередив іншого посланця, якщо їхні шляхи не перетиналися?

Відповідь: Ахімааз був швидким бігуном. Він обрав інший шлях — рівнину, яка, ймовірно, була довшою за відстанню, але по ній можна було бігти швидше. Також слід пам’ятати, що саме Ахімаазу було доручено передати Давиду звістку від Хушая (2 Самуїла 17:17).

Питання: Як, згідно з 2 Сам. 18:30-33, Ахімааз насправді виявився ненадійним посланцем?

Відповідь: З одного боку, Ахімааз був швидким і прибув раніше за іншого посланця, і все, що він розповів цареві Давиду, було правдою. Але коли Давид попросив конкретної інформації, Ахімааз збрехав і сказав, що не знає. Один коментатор вважає, що Ахімааз справді не знав, але, оскільки він чув звук сурми і був разом із Йоавом, Ахімааз, ймовірно, знав.

Іноді й сьогодні люди можуть бути ненадійними посланцями, навіть якщо вони говорять лише правильні напівправди. Коли вони говорять правду, але опускають ключові моменти, або брешуть, щоб приховати ключові моменти, люди перестануть їм довіряти, щойно про це дізнаються.

Коли ми ділимося Божою істиною з іншими, нам слід бути обережними й передавати їм усю істину, навіть те, що, як ми знаємо, вони не захочуть чути. Хоча для правителя важливо мати надійних посланців, набагато важливіше для нас бути надійними посланцями Бога.

Питання: Якими способами лідери передають неправильне послання, як це майже зробив Давид (2 Сам. 19:1–7)?

Відповідь: Давид збирався висловити те, що відчував, не зважаючи на те, як це хтось може сприйняти. Йоав сказав: «Не роби цього». Якби Давид це зробив, він би тим самим дав зрозуміти, що цінує життя своїх солдатів, які самовіддано служили йому, менше, ніж життя одного бунтівника, через якого загинули деякі з них. Коли керівник компанії чи начальник дає зрозуміти, що цінує одну людину, яка не зробила значного внеску, більше, ніж інших, які лояльно зробили набагато більше, він не повинен дивуватися, коли лояльність зникає і люди йдуть.

Питання: У 2 Сам. 19:3-7, у яких випадках надмірна зосередженість лише на одній речі може призвести до того, що людина, через своє «тунельне бачення», не помітить серйозних проблем?

Відповідь: У випадку з Давидом усім було б очевидно, що він не дбав про них у порівнянні зі своїм сином, який спричинив загибель багатьох. Він вважав свою особисту втрату важливішою за національну надзвичайну ситуацію.

Лідійська імперія припинила своє існування у 546 р. до н. е. Перська армія 14 днів облягала Сарди, столицю Лідійської імперії царя Креза. Одну сторону міста не потрібно було охороняти, оскільки там були лише вертикальні скелі. Однак один перський воїн побачив, як лідійський воїн випадково упустив свій шолом у прірву. Лідійський воїн спустився вузькою звивистою стежкою, щоб підібрати шолом, і знову піднявся нагору. Перський воїн запам’ятав цю стежку, і тієї ночі перська армія таємно піднялася по вертикальній скелі, застала лідійців зненацька і завоювала їхню імперію. Можливо, тому лідійському воїну не слід було так надмірно зосереджуватися на тому, щоб повернути свій шолом!

У Великій Британії король Георг III та більшість членів парламенту або вважали скарги 13 колоній дрібницями, або ж ставилися до них як до зрадників, яких слід знищити. Бенджамін Франклін у свій час очолив делегацію до Англії, щоб спробувати вирішити ці питання та залишитися під владою Британії.

У Франції король Людовик XVI, коли 14 липня 1789 року штурмували Бастилію, написав у своєму щоденнику «нічого», оскільки йому не вдалося нічого вполювати під час полювання.

У Росії останній цар Микола II був дуже відданим сім’ї чоловіком. Він більше дбав про свою сім’ю, а особливо про свого сина, хворого на гемофілію, ніж про Росію.

У Китаї імператор Сюаньцзун та його двір були змушені втекти зі столиці під час повстання Ань Лушаня. Армія відмовилася воювати за імператора, оскільки вважала, що він більше дбає про свою улюблену наложницю Ян Гуйфей, ніж про імперію. Вони відмовилися воювати, доки не буде виконано їхню вимогу — щоб імператор стратив Ян Гуйфей. Тож імператор з великим небажанням зробив це, солдати пішли в бій, і повстання було придушене.

У нашому житті важливо іноді зупинитися, «будучи такими зайнятими», і зважити, що є важливішим, а що — менш важливим, та переконатися, що ми займаємося тим, чим потрібно. Дуже важливий урок, який можна винести з 2 Самуїла 19:3-7, — це важливість мати друзів, які піклуватимуться про вас і вказуватимуть вам на ваші «сліпі зони». Звісно, друзі, які ніколи не скажуть тобі, коли бачать потенційну «сліпу пляму», не є дуже корисними в цьому плані. Чи з любов’ю ти вказуєш своїм друзям, коли бачиш, що в них може бути «сліпа пляма»?

Питання: Якими способами сьогодні (навмисно чи ненавмисно) ви можете дати зрозуміти, що хтось для вас майже нічого не означає, як у 2 Самуїла 19:6?

Відповідь: Це дивне запитання, але нам потрібно на нього відповісти, щоб переконатися, що ми так не чинимо. Ми можемо це зробити, показуючи, що цінуємо щось незначне більше, ніж цю людину. Ми можемо це зробити, не розмовляючи з нею, коли очевидно, що слід це зробити. Ми можемо це зробити, перебиваючи її щоразу, коли вона говорить; таким чином ми показуємо, що нам уже байдуже, що вона каже. Ми можемо це зробити, висміюючи цю людину, особливо в присутності інших. Чим смішніше це приниження, тим гірше.

Коли ви розповідаєте комусь про Христа або ділитеся чимось, щоб допомогти цій людині зростати у вірі, спочатку переконайтеся, що ви даєте зрозуміти: ви поважаєте її, цінуєте її та любите її. І ви повинні розповідати про Христа всім, незалежно від того, чи є вони християнами, чи ні.

Питання: Чому в 2 Сам. 19:13 Давид згадав родинні зв’язки Амаси з ним як причину, чому той мав стати головнокомандувачем, коли Йоав мав ще тісніші родинні зв’язки?

Відповідь: Давид назвав те, що Амаса був його племінником, лише приводом, виправданням, бо не хотів називати три справжні причини. Давид не хотів, щоб Йоав був головнокомандувачем, оскільки той раніше вже публічно ігнорував його накази. Емоційно Давид дуже сумував за Авесаломом і просто не хотів, щоб людина, яка не підкорилася його наказам і вбила його сина, залишалася на командній посаді. Нарешті, це була б нагода допомогти залагодити розкол із повстанцями, призначивши їхнього воєначальника своїм воєначальником.

Питання: Чому в 2 Сам. 19:18–23 Давид взагалі не покарав Шімея?

Відповідь: Давайте відповімо на це непрямо, розглянувши, що б сталося, якби Давид це зробив. Шімей насправді не намагався нікому заподіяти шкоди. Давид, принаймні здебільшого, мав уявлення про те, як його дії виглядатимуть в очах інших, на відміну від Авішая. Якби Давид стратив Шімея, як, на вашу думку, почувалися б усі ізраїльтяни, які були в армії, що намагалася вбити Давида? Вони б замислювалися, коли ж Давид прийде за ними. Ймовірно, у разі такого вчинку у нього було б мало шансів примирити тих, хто був у війську Авесалома.

Опинившись у цій ситуації, коли найочевиднішим і найприроднішим було помститися, Давид усвідомив, що в нього є вибір. Тож Давид обрав те, що насправді було найкращим варіантом. Однак, можливо, Давид вчинив так більше заради видимості, ніж з чесноти, бо пізніше, у 1 Царів 2:8-9, він наказав Соломону обов’язково стратити Шімея.

Питання: Як ви гадаєте, чи Мефібошет у 2 Самуїла 19:24–30 та 16:3–4 справді вважав, що має шанс стати царем, чи ж Зіба брехав, щоб заволодіти тим, що Давид дав Мефібошету?

Відповідь: Існують три точки зору.

Мефібошет думав, що може стати царем. У хаосі, який мав настати, якщо б щось сталося і з Давидом, і з Авесаломом, Мефібошет хотів бути поруч, але не створювати жодних проблем — на випадок, якщо знадобиться кандидат, який не нажив собі ворогів. Мефібошет уже перебував у Єрусалимі, і йому не потрібно було нікуди тікати. Насправді супровід Давида став би для нього лише тягарем. Можливо, Мефібошет ніколи не думав, що Давиду знадобиться допомога з провіантом і що він міг би йому допомогти. Барзіллай, якому було 80 років, міг спуститися з міста Рогелім, щоб бути поруч із царем Давидом і діставати для нього провіант, але Мефібошет, який був значно молодшим, хоча й кульгавим, не міг покинути Єрусалим.

Зіба брехав щодо Мефібошета. Мефібошет усвідомив би, що після всіх цих років вони не повернуться до дому Саула. Інший син Давида стане царем раніше за Мефібошета. Мефібошет був кульгавим, тож не міг би виїхати, якби йому не допоміг хтось, хто також втікав. А що стосується тих, хто не втікав, то чому б їм допомагати йому? Невідомо, чи Мефібошет мав намір надати всю можливу допомогу, чи ж він навіть не думав поворухнути пальцем, щоб допомогти Давиду.

Коли Давид повернувся, Мефібошет не доглядав за своїми ногами (нігтями на ногах тощо), не підстригав вуса й не прав одягу. Це могло означати, що Мефібошет щиро сумував через повстання Авесалома, або ж що він лише вдавав, ніби сумує. Однак він мав би почати робити це одразу після того, як Давид пішов, що вказує на щирість його почуттів.

Але найвагомішим підтвердженням цієї теорії є слова Зіби про те, що він знав (напевно), що Мефібошет залишився в Єрусалимі, щоб його коронували на царя. Як би Зіба міг про це знати, у будь-якому разі, якби Мефібошет не оприлюднював своїх поглядів? Завжди важливо запитати, звідки хтось може знати те, про що заявляє, щоб краще розпізнати, коли щось просто вигадано. Але якби Зіба був у Єрусалимі, то, можливо, саме він і був тим слугою, який зрадив Мефібошета й залишив його там.

Найбезпечніший шлях мав першочергове значення. Мефібошет був паралізований бездіяльністю. Мефібошет міг би знайти в Єрусалимі кількох людей, які б донесли його до Давида. Затримка полягала не в пошуку когось, а в тому, щоб вирішити, що саме він хоче зробити. Найбезпечніше для Мефібошета було б залишитися в Єрусалимі й не привертати до себе уваги. У такий спосіб, хто б не переміг у цій боротьбі, не міг би звинуватити Мефібошета в тому, що він допомагав протилежній стороні. Звісно, оскільки Мефібошет не зайняв чіткої позиції, Давид не міг знати, чи був Мефібошет лояльним, чи ні.

Давид не був таким мудрим, як Соломон. Соломон, ймовірно, з’ясував би, хто говорить правду, особливо коли наприкінці Мефібошет сказав, що Зіба може залишити собі все. Але Давид у 2 Самуїла 19:29 просто розділив майно навпіл, замість того щоб дійсно прийняти рішення.

Більшість вчених дотримуються другої точки зору.

Питання: Чи правильно вчинив Давид у 2 Сам. 19:29, коли наказав Мефібошету та Зібі розділити землю?

Відповідь: Ні. Якщо Зіба брехав, то Давид винагородив його як за брехню, так і за допомогу. Якщо ж Зіба говорив правду, а Мефібошет чекав, щоб стати царем, то Давид винагородив би зрадника. Ймовірно, Давиду слід було ретельніше розслідувати цю справу. Давид був наполовину переконаний і запропонував рішення, яке нікого повністю не задовольняло, щоб йому не довелося розслідувати це далі.

Схоже, що саме Сіба тут брехав. Можливо, Давид уже підозрював це і опинився б у скрутному становищі: винагородити чи покарати того, хто надав йому суттєву допомогу в критичний момент, продемонстрував свою вірність, але при цьому збрехав щодо вірності іншої особи, щоб це зробити.

Питання: Чи правильно в 2 Сам. 19:32-40 Барзіллай відмовився від пропозиції царя?

Відповідь: Християни розходяться в думках щодо цього, а також щодо того, чи прохання Давида було насамперед винагородою чи пропозицією роботи. Якщо це була пропозиція роботи радника, щоб заповнити вакансію, яку залишив Ахітофел, то деякі християни, такі як Дж. Вернон Макгі, вважають, що Барзіллай помилився, відмовившись від цієї нагоди служити. Однак більшість вважає, що в цьому випадку Барзіллай мав рацію, відмовившись від щедрого дару, оскільки це стало б для нього тягарем.

Питання: Чому, як описано в 2 Сам. 19:41–43, між чоловіками Ізраїлю та чоловіками Юди сталася ця суперечка?

Відповідь: Обидві сторони цінували власні інтереси більше, ніж спільну роботу. Ми можемо виділити три причини: минуле, сьогодення та майбутнє.

Минуле: Багато хто як з Юди, так і з решти Ізраїлю щойно повстав і воював проти Давида. Вони прагнули знову продемонструвати свою вірність, можливо, не довіряли вірності інших, але були впевнені, що саме вони більш віддані й мають більше права бути ближчими до царя, ніж інша група. Якщо дивитися на це з позитивного боку, то вони хотіли продемонструвати свою теперішню лояльність, незважаючи на минуле повстання. Якщо ж розглядати це з негативного боку, то вони хотіли, щоб усі закрили очі на їхню минулу — і, можливо, все ще триваючу — непостійність.

Сьогодення: У цій незручній ситуації вони хотіли переконатися, що Давид помітить, що вони знову лояльні.

Майбутнє: Обидві групи прагнули стати улюбленцями Давида в майбутньому, і одним із способів досягти цього було бути ближчими до Давида та відігравати більш помітну роль у поверненні війська, ніж інша група.

Питання: Як, на вашу думку, слід поводитися в ситуації, описаній у 2 Сам. 19:41–43, коли обидві сторони створюють видимість того, що намагаються дійти згоди, хоча насправді жодна з них насправді не прагне згоди?

Відповідь: У цьому випадку Давид нічого не зробив, а в 2 Самуїла 20:1-2 Шеба, бен’ямітянин, та багато хто з північних племен влаштували повномасштабне повстання проти Давида.

У 2 Самуїла 19:41-43 північні племена прагнули відіграти більш помітну роль у поверненні Давида, тоді як юдеї вважали їх бунтівниками, які не заслуговують на таку честь. Тож у 20-му розділі багато хто з північного царства пішов. Давид намагався налагодити гармонію та прощення для всіх сторін, але юдеї не погодилися на це.

Пам’ятайте, що іноді єдина мета переговорів для однієї зі сторін полягає лише в тому, щоб виграти час. Частіше за все метою є збереження репутації та «честі». Коли ви обговорюєте щось або ведете переговори з кимось, вам слід спробувати подивитися на ситуацію їхніми очима. Це не означає, що ви обов’язково маєте погоджуватися з ними або вважати, що вони обов’язково мають рацію, але потрібно зрозуміти, як саме вони сприймають ситуацію. Спочатку ви можете спробувати зробити це з оптимізмом, «даючи їй право на помилку». Потім ви можете підійти до цього з підозрою, розглядаючи найгірший варіант розвитку подій. Іноді бездіяльність — це саме те, чого прагне одна зі сторін, готуючись до свого наступного кроку.

Але про що забув Шеба, так це про те, що, поки він намагався заручитися підтримкою серед стомленого війною народу, Давид уже мав зібране й готове до бою військо.

Питання: Чи був Шеба близьким до успіху в 2 Сам. 20:1?

Відповідь: На той момент ті, хто воював проти Давида, мабуть, помітили, що Давид був примирительним, але в них все одно залишалися питання щодо їхнього майбутнього після повстання. Десять племен бачили, що Юда мав претензії на першість, і, ймовірно, вони приписували таку поведінку Юди самому Давиду. Шеба був своєрідною «іскрою», яка розпалила їхні сумніви. Шеба, ймовірно, зрештою зміг би відвернути північні племена, якби не те, що він сказав їм повертатися додому. Вони, мабуть, і так не були впевнені, чи варто вдруге повставати проти Давида. Шеба, очевидно, не врахував, що Давид мав добре організоване військо, готове вирушити в погоню за ним.

До речі, ім’я Шеба зустрічається на єврейській печатці, на остраконі з Самарії та на буллі (печатці на глечику) в Єрусалимі, як зазначає Авігад у праці «Hebrew Bullae» (с. 111). Це, ймовірно, різні особи на ім’я Шеба, але це свідчить про те, що таке ім’я було досить поширеним.

Питання: Що ви можете сказати про вірність Йоава Давиду, з огляду на 2 Сам. 20:9–10?

Відповідь: Можна стверджувати, що Йоав не мав жодної лояльності до Давида — Йоав був відданий лише собі та збереженню свого становища. Його становище означало боротьбу за те, щоб Давид залишався при владі, а він сам — командувачем Давидового війська, тож могло здаватися, що він був відданий Давиду, хоча насправді це не так. Коли Давид збирався влаштувати публічну жалобу за Авесаломом, Йоав мудро порадив Давиду замість цього сидіти біля міських воріт, якщо той все ще прагне зберегти вірність своїх військ. Тож у цьому випадку безжальна вірність Йоава самому собі пішла Давиду на користь.

Цікаво, що раніше Йоав докладав зусиль, аби примирити Авесалома й Давида; хтось міг би вважати це доброю справою. Той самий чоловік, який примирив Авесалома, тепер убив його. Зробивши це, він свідомо пішов проти чіткого й прямого наказу Давида.

Йоав був безпринципним і готовий був використати будь-які засоби, аби зберегти своє становище. Йоав був настільки відданим, що не дозволив би нічому стати на заваді: ані Давиду, ані наказу Давида, ані навіть Богові. Коли хтось вимагає від вас відданості йому чи його справі понад усе й усіх інших, ви можете тихо запитати: «Навіть понад Бога?»

Питання: Які археологічні свідчення про Абель-Бет-Мааху ми маємо у 2 Сам. 20:14?

Відповідь: Ще до цього часу єгипетський фараон Тутмос III згадував це ханаанське місто як Абель. Воно також називалося Абель-Маїм, і арамеї завоювали його за часів Бен-Хадада I. Ассирійці згадували його як місто, завойоване Тіглат-Пілесером III, називаючи його Абілакка. Археологи вважають, що воно розташовувалося за 25 миль на північ від Галілейського моря, на північ від руїн Хацора та за чотири-п’ять миль на захід від Дану. Отже, Шеба втікав якнайдалі на північ.

Питання: Чи мав рацію Йоав, коли в 2 Сам. 20:15–26 погрожував зруйнувати місто Абель?

Відповідь: У Повторенні Закону 20:10 сказано, що, вирушаючи проти міста, спочатку слід запропонувати йому мир, а Йоав цього не зробив. Хоча Йоав часто вдавався до підступних засобів, у цьому випадку він мав би рацію, якби спершу запропонував умови миру. Він мав заарештувати бунтівника Шебу, а місто Абель не повинно було надавати Шебі притулку. Якби місто Абель видало йому Шебу, Йоав не мав би нічого проти цього міста. Однак, якщо місто Абель надавало захист бунтівнику, то воно також ставало співучасником повстання.

Урок, який ми можемо винести з цього сьогодні, полягає в тому, що якщо ми допомагаємо людям у їхньому повстанні проти Бога, то ми також беремо участь у їхньому гріху.

Питання: Як, згідно з 2 Сам. 20:15, зрозуміти, що ти збираєшся вчинити щось необачне, як тут Йоав?

Відповідь: Запитайте себе, чи обговорювали ви це з кимось. Якщо у вас навіть немає бажання обговорити це з кимось, то, ймовірно, ви збираєтеся вчинити щось нерозумне. Чи врахували ви всі наслідки та побічні ефекти? Чи врахували ви «наслідки від наслідків»? Деякі вчинки можуть мати негативні наслідки, але все одно бути вартими того, щоб їх зробити. Але чи варті того ці негативні наслідки?

Питання: У 2 Сам. 20:15, що змушує людину діяти необачно?

В: Поспішність — це логічний висновок із хибного переконання, що зробити щось швидко важливіше, ніж зробити це добре або без несправедливості. Це майже так, ніби хтось думає: «Часу, щоб зробити це правильно, ніколи не вистачає, але часу, щоб переробити, завжди вистачає». Іноді люди діють поспішно, бо вважають, що їхній керівник наполягає через якийсь термін, реальний чи просто самостійно встановлений. Іноді люди думають, що «мета виправдовує засоби».

Однак протилежністю необачності є «параліч аналізу». Існує різниця між розглядом достатньої кількості даних для ухвалення рішення з упевненістю та з абсолютною впевненістю. Іноді через відсутність абсолютної впевненості людина втрачає можливість, оскільки так і не зможе прийняти жодного рішення. Але якщо задуматися, рішення не приймати рішення, доки немає абсолютної впевненості, — це все одно свого роду рішення.

Питання: У 2 Сам. 20:15–26 чи була правильною порада жінки з Авеля — стратити Шебу?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

Закон: У Повторенні Закону 20:10 сказано, що військо має запропонувати мир чужому місту, перш ніж його зруйнувати. Наскільки ж більше вони повинні були зробити це щодо ізраїльського міста!

Прагматизм: Мешканці міста воліли б, щоб помер Шеба, ніж щоб загинули всі.

Праведність: Шеба був бунтівником проти Давида, помазаного Богом царя. Не було правильно надавати йому притулок.

Висновок: Іноді віруючі повинні бути готові заплатити високу ціну за праведність. Однак у деяких випадках, таких як цей, праведність є не лише найкращим, а й найбезпечнішим шляхом.

Питання: Як, згідно з 2 Сам. 20:16–21, найкраще переконати того, хто збирається вчинити необачно?

Відповідь: Якщо це питання, у якому ви знаєте, що Бог хоче, щоб ця людина вчинила інакше, то помоліться. Після цього спробуйте її зрозуміти.

Часто, хоча й не завжди, людина хоче зробити те, що запланувала. Якщо ви викличете в ній лише достатній сумнів, щоб вона вважала, що ймовірність того, що ви праві, становить 50 %, а ймовірність того, що ви помиляєтеся, — також 50 %, і що наслідки в обох випадках приблизно однакові, вона все одно піде на це. Щоб змусити її змінити рішення, слід застосувати триступеневий підхід.

Знання: вам потрібно якомога переконливіше довести їй, що те, що ви їй кажете, є правильним. Якщо те, що ви говорите, не викликає довіри в її очах, то їй насправді байдуже, що ви говорите.

Бажання: навіть якщо щось є неправильним, людина може не перейматися цим, якщо вона не зацікавлена в тому, чи це правильно, чи ні. Тому дайте їм привід змінити свою думку.

а) Надія на винагороду: Можливо, вони бачать, що якщо змінять свою думку, то їх або їхніх близьких чекає щось дуже хороше.

б) Страх покарання: Або, можливо, вона бачить великі втрати, які можуть статися, якщо вона продовжить йти своїм початковим шляхом.

в) Бажання виглядати кращим: А може, вона знає, що інші вважатимуть її кращою людиною, якщо вона дослухається до ваших слів. Мудра жінка апелювала саме до цього.

Знайдіть спільну мову. Погоджуйтеся з ними там, де це щиро можливо. Придумайте взаємовигідне рішення, яке вони сприйматимуть як перемогу зі своєї точки зору.

Питання: Що цікавого в тому, що у 2 Сам. 20:19 місто названо «матір’ю»?

Відповідь: У старосирійському документі, знайденому в Дурі, вживається назва mtrpwls. Від mater-polis (або «материнське місто») походить наше слово «метрополія», згідно з М. О’Коннором, «Арабські запозичення в набатейській арамейській мові», JNES 45, 3 (1986) 228, прим. 94.

Питання: У 2 Сам. 21:1, чи були голоди поширеним явищем у ті часи?

Відповідь: По-перше, однорічні голоди траплялися часто, надто часто, щоб про них згадувати, і люди зазвичай мали достатньо запасів їжі чи грошей, щоб пережити голод на один-два роки. Але цей голод тривав довше, тож ситуація починала ставати серйозною. Про інші голоди згадується в Бут. 12:10; 26:1; 41:54–57; Рут 1:1; 2 Цар. 4:38 та Дії 11:28 (під час правління Клавдія). Ми не знаємо, чи ця частина 2 Самуїла є хронологічною, тож це могло статися раніше за правління Давида.

Питання: Чому в 2 Самуїла 21:1-9 Бог послав голод, щоб загинули інші сини Саула?

В: Давид вирішив не плекати в своєму серці ненависті до Саула. Як наслідок, він помилково вважав, що не повинен карати синів Саула за їхній бунт, і був готовий залишити все як є. Бог послав гучне й чітке послання не лише Давиду, а й народу, що в цій справі має бути відправлена справедливість. Давид не прагнув справедливості щодо Амнона, Авесалома, Амаси чи Йоава, але Бог хотів, щоб у цій справі принаймні було встановлено справедливість. До цього часу Саул без жодних наслідків винищив гібеонців, з якими у них був 400-річний договір (Йошуа 9:15-20). Коли злий чоловік робить щось і не несе за це жодних наслідків, це дає йому важливий урок: він може робити це ще частіше! В історії, коли нацистам було сказано не вторгуватися до Чехословаччини, а Ірану — не здійснювати прямих ракетних ударів по Ізраїлю, але коли вони все ж це зробили, негайних наслідків не було.

Питання: У 2 Сам. 21:1-7 чи наказав Давид вбити синів Саула заради безпеки свого власного правління, а потім звалив провину на Бога, як стверджує «Посібник з Біблії» Азімова на стор. 308?

Відповідь: Ні. Якби Давид хотів це зробити, він би придумав привід задовго до цього, а не чекав так довго. Інші царі вдавалися до таємних вбивств, і якби Давид був злим, він легко міг би вчинити так само. Він зробив це, щоб покарати синів Саула, які, ймовірно, були вже дорослими чоловіками і підтримували свого батька, коли той вбив гібеонців — союзників Ізраїлю. Бог наслав посуху, щоб дати Давиду знати, що він мусить це зробити.

Питання: Чи в 2 Сам. 21:1–7 Бог наказав стратити синів Саула за гріх Саула, що суперечить Єз. 18:4, 17–20 та Втор. 24:16?

Відповідь: Ні. Книга Єзекіїля 18 була відкрита лише через століття після написання 2 Самуїла, але це не має значення для відповіді. У відповіді слід врахувати два моменти.

1. У 2 Самуїла 21:1 не сказано, що гріх був лише Саула, а скоріше йдеться про «кров, пролиту Саулом та його родиною». Саул не стратив усіх тих гібеонців самотужки, і князі, ймовірно, брали участь у вбивстві гібеонців.

2. У 2 Самуїла 3:1-6 згадується, що раніше тривала довга війна між синами Саула та Давидом. Саме ці сини тривалий час воювали проти Давида.

Питання: Чому в 2 Сам. 21:1-9 Бог наказав Давиду дозволити гібеонцям стратити сімох синів Саула, адже в 1 Сам. 24:21-22 Давид присягнувся Саулу, що не вб’є його нащадків?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім два пункти відповіді.

Не є відповіддю: якби ми пообіцяли щось неправильне, а Бог прямо наказав нам не робити того, що ми пообіцяли, ми повинні були б послухатися Бога. Однак Давид не обіцяв нічого неправильного, і він також не порушив своєї обіцянки, як показує перший пункт відповіді.

Відповідь:

1) Давид не прагнув, щоб їх вбили, але він дозволив гібеонцям вирішити, що є справедливим, і тоді гібеонці стратили їх. Наприклад, якщо цар обіцяє не вбивати особу А за будь-яку уявну нелояльність до царя, але особа А вбиває родину особи Б, цар може дозволити особі Б переслідувати їх — не за те, що вони зробили проти царя, а за вбивство родини особи Б.

2) Однак гібеонці страчували не Саула, а його синів. Ймовірно, сини були повнолітніми і дали згоду або навіть брали участь у вбивстві гібеонців. Онук Саула Мефібошет, син Йонатана, який був ще дитиною, коли Саул загинув у бою, був пощаджений.

Питання: Чому в 2 Сам. 21:4-6 гібеонці просили про сім синів?

Відповідь: Писання цього не вказує. Саул, безперечно, вбив набагато більше, ніж сім гібеонців, але число сім зазвичай вважалося числом повноти, і це мали бути власні сини Саула. До речі, ви читаєте про повстання племені Веніаміна, Авесалома, Шеби, Єровоама, про вбивство Гедалії Ісмаїлом тощо, але ніколи не читаєте про жодне повстання гібеонців.

Питання: Чому в 2 Сам. 21:6 гібеонці згадали, що Саул був «обраним Господом»?

Відповідь: Якби вони хотіли, то могли б висловити свої бажання, не згадуючи про це. Але вони навмисно підняли це питання, майже саркастично, щоб підкреслити: саме той, кого називали обраним Богом, порушив договір, який, за Божим велінням, слід було шанувати.

Питання: У 2 Сам. 21:8, чи мали тут дітей Мераб чи Міхаль, оскільки, згідно з 2 Сам. 6:23, Міхаль не мала дітей?

Відповідь: Мераб і Міхаль — це дві різні особи, і хоча Міхаль не мала дітей від Давида, у 2 Самуїла 6:23 конкретно сказано, що вона взагалі не мала дітей аж до дня своєї смерті. Є дві відповіді:

Мераб, помилка переписувача: у двох гебрейських рукописах, деяких рукописах Септуагінти та сирійському тексті вказано «Мераб», тоді як у більшості гебрейських рукописів та інших рукописах Септуагінти вказано «Міхаль». У 1-й та 2-й книгах Самуїла відносно більше помилок переписувачів, ніж в інших книгах Біблії. Див. «Коментар до Біблії: Старий Завіт», с. 476, та «Коментар Кейля-Деліцша до Старого Завіту», т. 2, ч. 2, с. 461–462, щоб дізнатися більше про цю точку зору.

Міхаль, усиновлення: Можливо, що це була саме Міхаль. Міхаль не мала власних дітей, але вона могла усиновити дітей своєї сестри Мераб та свого зятя Адріеля. Здається, що Лея та Рахіль мали на увазі щось подібне в «Буття» 30:4–24. Див. «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 314, щоб дізнатися більше про цю точку зору.

Питання: Чому в 2 Сам. 21:16-17 Давид ледь не загинув?

Відповідь: Давид, очевидно, старів. Він все ще мав бажання керувати, але настає час, коли потрібно дозволити молодшим людям очолювати деякі битви.

Питання: Чому у 2 Самуїла 21:19 серед філістимлян було так багато велетнів?

Відповідь: Якби в давнину існував баскетбол, Філістія була б тим місцем, де б ви хотіли обирати своїх гравців на драфті. Більш імовірно, що у філістимлян було кілька велетнів, а не лише один. Якби у них був лише один велетень, який мав дітей, — а оскільки зріст значною мірою залежить від генів людини, — то можна було б очікувати, що у них буде кілька велетнів.

Археологи знайшли кілька металевих зброї незвично великих розмірів. На них були сліди зносу, ніби ними користувалися. Див. https://www.cbrl.ac.uk/research-blog/middle-bronze-age-daggers-from-the-levant-lethal-weapons-or-symbols-of-power/ для отримання додаткової інформації.

Питання: У 2 Сам. 21:19 — чи вбив Елханан Голіафа, чи Давид вбив Голіафа Гіттітянина, як сказано в 1 Сам. 17:50, чи Елханан вбив Лахмі, брата Голіафа, як сказано в 1 Хр. 20:5?

Відповідь: Хоча не виключено, що існувало більше ніж один велетень на ім’я Голіаф, це малоймовірно. У збережених версіях 2 Самуїла 21:19, очевидно, є помилка переписувача, який пропустив фразу «Лахмі, брат». Про це також згадується у скептичному виданні «Посібник Азімова з Біблії» (Asimov's Guide to the Bible), с. 288.

У 1 Хронік 20:5 сказано, що Елханан вбив Лахмі, брата Голіафа.

Цю помилку переписувача легко простежити, як зазначено у книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 212–213, де наведено повний аналіз гебрейського тексту.

Питання: Чи були люди з шістьма пальцями на руках поширеним явищем у часи, описані в 2 Самуїла 21:20?

Відповідь: Вони дуже рідкісні, як і сьогодні. Однак, пишучи набагато пізніше, Пліній Старший у 11-му томі «Природничої історії», розділ 43, розповідає про поета Волкатія та дочок Горація, які всі мали по шість пальців на кожній руці.

Див. https://claudemariottini.com/2008/08/07/sedigiti/ для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому 2 Сам. 22:1–51 майже повністю збігається з Пс. 18?

Відповідь: У 1-й книзі Самуїла на початку міститься пісня подяки Ганни, а в 2-й книзі Самуїла — пісня подяки Давида наприкінці. Доречно, що псалом Давида включено сюди як підсумок, який Давид зробив щодо свого життя, що завершується кульмінацією хвали Богу. Вони майже однакові. Або Давид мав ранню версію та пізнішу версію, або принаймні одна з них була перефразуванням іншої.

Доктрина безпомилковості означає, що Бог спочатку повідомив нам істину без жодної помилки, і вона збереглася без істотних помилок. На це можна поглянути у світлі безпомилковості з трьох точок зору.

1. Можливо, і 2 Самуїла 22, і Псалом 18 безпомилково зберігають дві різні версії точних слів Давида.

2. Незалежно від того, чи це саме ті самі слова, чи ні, обидва варіанти містять ті самі істини про Бога та відображають ставлення Давида до Бога.

3. Хоча в цих відмінностях могли бути помилки переписувачів, це не обов’язково так. Оригінали могли відрізнятися; точно переказана істина все одно залишається безпомилковою істиною.

Питання: Яке значення має кожна з метафор у 2 Сам. 22:2–5, де Бог зображується як скеля, фортеця, визволитель, щит, ріг мого спасіння, твердиня та Спаситель?

Відповідь: Цей перелік є коротким підсумком решти розділу. Хоча ці образи частково перетинаються, кожен із них є окремою характеристикою Бога та наших стосунків із Ним. Перші чотири підкреслюють «незмінні» риси Бога, а останні три — Його «активні, діючі» риси.

Скеля (та Второзаконня 32:4; 1 Самуїл 2:2): Ми можемо покладатися на Бога, ми можемо стояти на Божих обітницях замість хиткого піску, і ми можемо будувати на Божій вірності.

Фортеця: Бог є нашим захистом від злих сил і від усього, що життя кидає нам на шляху. Хоча армія може зазнати поразки від більшої армії, армія у фортеці може стримати армію, яка вдвічі чи втричі переважає її чисельністю. Це не означає, що Бог обов’язково виведе нас із скрутних ситуацій, хоча Він може це зробити, але Бог проведе нас крізь ці скрутні ситуації. І Єрусалимська фортеця, і печера Адуллам називалися фортецями.

Визволитель: Коли ми перебуваємо в битві, або навіть програємо її, Бог є могутнім і може визволити нас з неї.

Щит: Як частина Божої зброї, щит захищає нас від ударів і «палаючих стріл лукавого» (Ефесян 6:16).

Ріг мого спасіння (та 1 Самуїла 2:1): Роги тверді, і для захисту тварини використовують їх як наступальну зброю. Пісня Ганни в 1 Самуїла 2:1, 10 також наголошує на «розі».

Твердиня: Твердиня — це місце, яке можна захистити, або схованка, куди група людей може піти, щоб знайти захист. Це може бути вершина гори або приховане місце, наприклад, одна з багатьох печер, у яких міг переховуватися Давид.

Спаситель: Якщо ми вже зазнали поразки, вже продані в рабство, Бог може врятувати нас від цього. Незалежно від того, чи це рабство залежності, чи гріха загалом, Бог може врятувати Своїх дітей від цього.

Ми можемо бути вдячними за те, що Бог зробив у минулому, покладатися на Нього в сьогоденні та довіряти Йому й сподіватися на Нього в майбутньому. Ми не знаємо, що принесе майбутнє, але знаємо, Хто тримає його в Своїх руках.

Питання: Чому в 2 Сам. 22:5 метафора хвиль є доречною?

Відповідь: Коли дивитися на хвилі з берега, здається, ніби вони намагаються вийти за межі моря, і вони ніколи не припиняють цих спроб. Але їм це ніколи не вдається.

Питання: У 2 Сам. 22:6, Пс. 91:3 та Пс. 116:3, у чому смерть подібна до мисливця, що розставляє пастки?

Відповідь: Ця метафора означає, що смерть розставляє смертельні пастки, у які хтось може потрапити. Це можуть бути фізичні пастки, що призводять до фізичної смерті, або більш приховані пастки, які руйнують ваше духовне життя та свідчення.

Питання: Чи завжди Бог рятуватиме віруючих від лиха, як сказано у 2 Сам. 22:7?

Відповідь: Коротко кажучи, ні, ні і так.

Ні, Давид боявся за своє життя під час повстання Авесалома. Давид переживав велике горе, бачачи, як помирають його діти: Амнон — первісток Вірсавії — та Авесалом. Давид перебував у скруті внаслідок свого гріха, як пророкував Натан у 2 Самуїла 12:1-14.

Ні, Давид перебував у великій скруті, тікаючи від Саула, хоча це не було пов’язано з жодним гріхом з боку Давида.

Так, Бог був із Давидом протягом усього цього, і Бог врятував Давида. З віруючим не станеться нічого, крім того, що дозволить Бог. Навіть коли віруючих катують і страчують, а їхніх дітей забирають, Бог буде поруч, діючи в цих складних ситуаціях.

Питання: Чому і як Давид у 2 Самуїла 22:8-16 використовував усі ці антропоморфні метафори?

Відповідь: Давид знав, що це не слід розуміти буквально, але ці метафори боротьби та битви мали велике значення для Давида та людей в Ізраїлі його часу. Думати про Бога в антропоморфних образах цілком нормально, якщо ви усвідомлюєте, що Бог набагато більше, ніж просто людина. Приголомшливо усвідомлювати, що Бог не менш прагне врятувати та визволити нас, ніж це показують ці словесні образи. Ця тверда віра в те, що Бог врятує Давида з ситуацій, які інакше були б безнадійними, становить захоплюючий контраст із безвідповідальним і безвідважним християнством, яке деякі сповідують сьогодні. Якщо вам не потрібен Бог для здійснення ваших планів, і здається, що все, до чого ви прагнете, може вдатися без будь-якого втручання Бога, то, можливо, ваші плани занадто малі. Відкиньте свої плани і прийміть Божі плани для вас. Деякі з них можуть бути тими, що ви мали раніше, а деякі — стануть для вас несподіванкою.

Проте тут грім Бога не є антропоморфним. Бог справді послав грім проти філістимлян у 1 Самуїла 7:10-11.

Питання: Чи робить Бог у 2 Самуїла 22:21, 25 щось, щоб винагородити людей відповідно до їхньої праведності?

Відповідь: Очевидно, Бог не вважав Давида вбивцею та перелюбником. Бог вважав Давида покаяним і прощеним колишнім вбивцею та колишнім перелюбником.

Якщо Давиду можна пробачити і очистити його від великих гріхів, то є надія й для нас. Давид покаявся і втратив бажання грішити в цих сферах, і завдяки Богу є надія також для всіх, хто приходить до Нього.

Питання: Що сказано у 2 Сам. 22:21–27 про діла Давида?

Відповідь: Хоча Бог був із Давидом задовго до того, як той убив Голіафа, більшість цих подій сталася саме тоді або згодом. Давид перелічує Божі благословення щодо себе не як передумови спасіння, а як плоди спасіння. Чи отримуєте ви плоди спасіння, вже перебуваючи на землі, після того як спаслися? Це не є певним; все залежить від обставин. Ви отримаєте їх, якщо залишатиметеся близько до Бога і вірно слухатиметеся Його. Але саме від вас залежить, чи будете ви слідувати Божому керівництву у своєму житті, чи ні. Давид, як віруючий, все одно мусив взивати до Бога у 2 Самуїла 22:7; так само і ми.

Питання: Чому в 2 Самуїла 22:22-23 Давид сказав, що не відступив від Бога, якщо насправді він відступив?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

Давид ніколи не відійшов у тому сенсі, що він завжди вірив у Бога і прагнув служити Йому.

Давид справді відпав від Бога, вступивши у стосунки з Вірсавією та вбивши Урію, але він покаявся і повернувся. Бог пробачив його, і хоча Давид не уникнув покарання та наслідків, Бог вважав його праведним і таким, що не згрішив. Подібно до цього, коли віруючий відпадає від Бога, а згодом кається, йому або їй повністю прощається. Однак покарання та наслідки все одно можуть бути.

Нам слід винести дорогоцінний урок із помилки Давида про те, скільки зла може вчинити цар і слуга Божий, коли він втрачає зв’язок із Богом. Можливо, Давид не був зарозумілим, але він був достатньо гордим, щоб вважати, що Божі правила більше не стосуються його.

Давид був вірним Богові, за винятком того одного разу, коли він зрадив. У останній період життя Давида, коли більшість народу повстала проти нього разом з Авесаломом, після того як Авесалом був убитий, і народ знову визнав Давида царем, Давид також міг поглянути на багатьох людей навколо себе та на своїх підданих і усвідомити, що вони всі колись теж зрадили його.

Питання: Чому в 2 Сам. 22:26–27 Бог являє Себе одночасно милосердним і проникливим?

Відповідь: Бог є і милосердним, і мудрим. Бог милосердний до тих, хто кається і приходить до Нього. Щодо інших, то Бог викриває мудрих у їхній власній хитрості, як показують Іов 5:13; Лука 20:23, 1 Коринтян 3:19 та 2 Коринтян 12:16. Ми маємо бути «розумними, як змії, і невинними, як голуби», як сказано в Євангелії від Матвія 10:16.

Питання: Чому в 2 Самуїла 22:28 Бог хоче повалити гордих?

Відповідь: Ми бачимо дві причини.

1. Гордість людини є гріхом (1 Івана 2:16), а Бог ненавидить гріх. Однак чому саме на гордості Бог зосереджується тут, а не на інших гріхах?

2. Гордість — це не стільки окремий вчинок, скільки хронічне ставлення, яке віддаляє людей від Бога. Бог милосердний, коли позбавляє людей гордості, адже гордість може заважати людям довіряти Богові, як показано у Приповістях 30:8-9.

Питання: Чи є така поведінка, описана у 2 Сам. 22:38-43, доречною для віруючих у часи Нового Завіту?

Відповідь: У особистому сенсі — ні, але в духовному — так. Давид використовував майже кожне слово, яке міг знайти в івриті, щоб описати знищення своїх ворогів. Ми повинні бути так само рішучими щодо наших ворогів; але наші вороги — це не люди. Наші вороги — це гріх, у нас самих і в інших, а також злі сили. Щодо людей, то Ісус заповідав нам любити своїх ворогів і молитися за тих, хто нас переслідує (а не проти них).

Питання: У 2 Сам. 22:45 та Пс. 18:44 яким має бути порядок слів у цих реченнях?

В: Обидва вірші містять точно ті самі дві фрази, за винятком того, що їхній порядок помінявся місцями. Однак у єврейській поезії часто використовуються симетрія та хіазми. Хоча не виключено, що Давид мав дві різні версії цього хвалебного псалма, більш імовірно, що вони є однаковими, і що порядок у Псалмі 18:44 є правильним.

П: Як нам співати (або не співати) нашу пісню перемоги, про яку йдеться у 2 Сам. 22:51?

В: Ми теж повинні співати пісню перемоги нашого життя щодня. Наші вокальні здібності не мають значення, і навіть якщо хтось німий, він все одно може співати свою пісню перемоги так само добре. Ми співаємо нашу пісню перемоги тим, як висловлюємо свою любов до Бога, залишаючись близько до Нього, люблячи Його та слухаючись Його. Як віруючі в Господа, Бог наділив нас силою через Святого Духа, щоб ми були переможцями, долаючи гріх, розчарування, страх і підлість у нашому житті. Ми також боремося і перемагаємо злі сили, коли ділимося Євангелієм, приводячи людей до Господа, роблячи їх учнями та охороняючи паству.

Тож як у вас справи зі співом?

Питання: Що цікавого є у віршах 2 Сам. 23:1–7?

Відповідь: Ці вірші утворюють особливий вид симетрії в єврейській поезії, який називається хіазмом.

2 Сам. 23:1б-е Давид говорить про себе як про «його»

— 2 Сам. 23:2-3ab Давид говорить про себе як про «я»

— — 2 Сам. 23:3cd-4 Говорить Господь

— 2 Сам. 23:5 Давид говорить про себе як «я»

2 Сам. 23:6-7 Давид говорить про злих людей як про «вони»

До речі, Давид також говорив про себе у третій особі в 2 Самуїла 7:20.

Питання: Як би змінилося життя Давида, описане у 2 Сам. 23:1-7, якби він ніколи не був помазаний на царя або ніколи не вбив Голіафа?

Відповідь: Давид дивується тому, яким шляхом Бог вів його життя, і тому, як Бог був із ним протягом усіх цих років. Давид був вірним пастухом, який поклонявся Богу. Він слідував за Богом, але «не так помітно». Після того як його проголосили царем, Давид служив дуже впливово та помітно. Його добрі вчинки набули більшого розголосу, і він став великим свідком Бога серед народу. Але помилки Давида також були висвітлені; і багато людей втратили повагу до Давида після того, як він взяв дружину Урії та наказав вбити самого Урію. Можливо, Бог не хоче, щоб деякі з Його слуг обіймали посади з великим впливом, оскільки їхні гріхи та недоліки спричиняли б занадто багато проблем. Співпрацюйте зі Святим Духом, намагаючись викорінити зі свого життя все, що робить вас непридатними для того, щоб Бог міг використовувати вас ще більше.

Давид знав, що, оглядаючись на своє життя, можна побачити людину, яка мала недоліки й припустилася великих помилок. Але Бог міг бачити в ньому того, хто завжди каявся й повертався до Нього.

Питання: Чому в 2 Сам. 23:8-39 згадуються «Троє» та «Тридцять» Давида, якщо насправді їх було 37?

Відповідь: Це не помилка в підрахунку, оскільки у 2 Самуїла 23:39 конкретно зазначено, що їх було 37. «Тридцять» могло бути терміном, яким Давид позначав своїх найкращих, найшанованіших воїнів, але коли один гинув у бою, на його місце додавався інший, як-от Асаель у 2 Самуїла 23:24 та Урія у 2 Самуїла 23:39. Подібно до цього, у пізніші часи перси мали 10 000 «безсмертних» — піхотинців, які здавалися безсмертними, оскільки, виходячи на битву в легких туніках, вони виглядали захищеними від стріл. Туніки приховували броню, що була під ними. Коли одного «безсмертного» вбивали, на його місце обирали іншого.

Питання: У 2 Сам. 23:8–39 кого помітно бракує в цьому списку і чому?

Відповідь: У списку відсутній Йоав, і це зроблено навмисно. Авішай був у списку в 2 Самуїла 23:18, а Асаель — у списку в 2 Самуїла 23:24, і обох спеціально названо братами Йоава, що ще більше підкреслює відсутність самого Йоава. Навіть Еліам, син Ахітофела, радника Авесалома, є у списку. Але сам Йоав, хоча й він здійснив багато подвигів, не був вшанований включенням до цього списку. Йоав прямо не підкорився Давиду, вбивши Авнера, потім сина Давида Авесалома, а згодом підступно вбивши Амасу. Йоав цінував хороший результат більше, ніж чесний шлях досягнення цього результату, тому цілком справедливо, що Йоав тут не був вшанований.

Питання: Чи добре в 2 Сам. 23:8–39 вшановувати віруючих, які добре служили, чи ні?

Відповідь: Можна стверджувати, що добре заохочувати їх і спонукати інших слідувати їхнім прикладам. З іншого боку, можна стверджувати, що це може спокусити їх до гордості; та й вони все одно не повинні робити це заради слави. Тож нехай усі залишаються якомога більш анонімними. Однак, хоча в обох аргументах є певна рація, Бог відповідає на це питання у Посланні до філіп’ян 2:29, де Павло закликає філіп’янську церкву вшановувати таких людей, як Епафродит, який ледь не помер від хвороби, служачи Богу. Апостол Іван також вшановував Деметрія у 3-му Посланні Івана 12.

Питання: У 2 Сам. 23:8 — чи вбив тахмонітянин 800 чоловіків, чи вбив хахмонітянин 300 чоловіків у 1 Хр. 11:11?

Відповідь: Ця різниця в одній літері в імені, ймовірно, є помилкою переписувача. Хоча помилка могла бути як у 2 Самуїла, так і в 1 Хронік, найімовірніше, вона міститься у 2 Самуїла, оскільки ця книга має найбільше помилок переписувачів серед усіх книг Старого Завіту. У «Коментарі до Біблійних знань: Старий Завіт» (с. 604) зазначено, що в івриті цифри 300 і 800 виглядають схоже.

Питання: У 2 Самуїла 23:11 ізраїльтяни були врятовані на полі сочевиці чи на полі ячменю, як зазначено в 1 Хронік 11:13?

Відповідь: Є дві можливості.

1. Можливо, це були дві різні події.

2. Ймовірно, це була лише одна подія, і тут допущено помилку переписувача. Згідно з книгою «When Critics Ask» (с. 177), івритські слова, що означають «ячмінь» і «сочевицю», дуже схожі.

Питання: Чому в 2 Сам. 23:16 Давид вилив воду?

Відповідь: Давид хотів продемонструвати, що він цінує жертви своїх воїнів більше, ніж втамування власної спраги. Це ознака лідера, який викликає повагу та відданість. Століттями пізніше, коли Олександр Македонський вів своє військо через територію сучасного Ірану, він вчинив так само.

Питання: Хто були ті два «моавські воїни» у 2 Сам. 23:20?

Відповідь: Єврейське слово — «аріель», яке в деяких перекладах передається як «люди, подібні до левів». Араби та перси називали хоробрих воїнів «аріель», тобто «левами Божими».

Питання: Чи знайшли археологи якісь із цих імен, згаданих у 2 Сам. 23:25–32?

Відповідь: Так, хоча, найімовірніше, це були інші особи з такими самими іменами. Імена «Гелез» у 2 Самуїла 23:26 та «Еліаба» (що означає «Бог приховує [новонароджене немовля]») у 2 Самуїла 23:32 були знайдені на гебрейських печатках, згідно з Авігадом, «Hebrew Bullae», с. 53, 57.

Питання: Чому в 2 Самуїла 23:39 згадується Урія Хеттеянин, якщо Урія був убитий у 2 Самуїла 11:17, 24?

Відповідь: Це перелік усіх, хто колись був офіцером Давида, а не лише тих, хто на той час був живий.

Питання: У 2 Самуїла 24:1, коли проводився цей перепис?

Відповідь: У 2 Самуїла про це не сказано, а деякі частини 2 Самуїла не йдуть у хронологічному порядку. Однак 1 Хроніки 21 вказує, що перепис населення було проведено наприкінці правління Давида, безпосередньо перед тим, як Давид дав Соломону вказівки щодо будівництва Храму.

П: У 2 Самуїла 24:1, якою була максимальна територія імперії Давида?

Відповідь: Вона становила близько 30 000 квадратних миль, що приблизно дорівнює площі американського штату Мен. Вона була меншою за єгипетську, хетську, ассирійську та вавилонську імперії в попередні та пізніші часи. Однак за часів Давида всі ці інші країни були військово слабкими або роздробленими.

Питання: Чому, згідно з 2 Сам. 24:1, Бог розгнівався на Ізраїль через перепис воїнів?

Відповідь: Писання не пояснює, чому Бог розгнівався, але, найімовірніше, це сталося через схильність до гордості та самозвеличення. Ще одне покоління тому ізраїльтяни були розрізненим об’єднанням племен, підкорених філістимлянами. А тепер, хоча й на короткий час, вони стали однією з найсильніших держав Близького Сходу на схід від Єгипту. Як показує 2 Самуїла 22:28, Бог прагне принизити гордих. Цей перепис населення може бути натяком на те, що вони пишалися собою, своєю чисельністю та військовою міццю.

Зауважте, що в давнину перепис населення використовувався для організації військової служби та стягнення податків. Крім того, Ларрі Річардс у книзі «735 відповідей на загадкові біблійні питання» (с. 117) зазначає, що національний лідер не може приймати рішення, які не впливають на його народ.

Питання: Чому, згідно з 2 Самуїла 24:1, Бог спонукав Давида провести перепис Ізраїлю?

Відповідь: У 2 Самуїла 24:1 сказано, що Бог розгнівався на Давида та Ізраїль, ймовірно, через їхню гордість своїми військовими успіхами. Отже, заради блага Ізраїлю Бог хотів, щоб вони упокорилися. Який засіб використав Бог? Бог спеціально наказав сатані спокусити Давида перелічити Ізраїль, хоча такі люди, як Йоав, усвідомлювали, що це було неправильно (2 Самуїл 24:3; 1 Хроніки 21:3-4), оскільки це робилося з гордості, а не з віри. Після того як Давид піддався спокусі, Бог дав йому можливість вибрати покарання: голод, моровицю або втечу від ворогів (1 Хроніки 21:12). Ми бачимо, що для Бога не було б так корисно покарати їх за гордість, якби вони не мали уявлення, за що саме їх карають. Вчинок Давида, який, ймовірно, відображав національну самовпевненість багатьох ізраїльтян, продемонстрував усім, за що саме було призначене це покарання.

Сьогодні навіть християни, які слухаються Бога, іноді можуть грішити, виявляючи гордість замість вдячності за Боже милосердя та благодать. Ми не маємо жодного добра, здібностей чи талантів, окрім тих, що дав нам Бог.

Питання: У 2 Сам. 24:1 чи спонукав Бог Давида провести перепис населення Ізраїлю, чи це був Сатана, як сказано в 1 Хр. 21:1?

Відповідь: Обидва варіанти правильні. Сатана був безпосередньою причиною, а Бог дозволив Сатані спокусити Давида таким чином, щоб показати гордість, якою грішили Давид і народ. Бог міг би сказати Давиду не починати цього, але не зробив цього; Він випробовував, як поведеться Давид. Давид, очевидно, не молився, щоб попросити Бога про настанову.

Дехто вважає, що коли людина стає християнином, демони більше не можуть на неї впливати. Це неправда. Демони не можуть заволодіти віруючими, але вони все ще можуть спокушати їх і гнобити. – Просто запитайте Йова.

Єврейське слово, що означає «рухати», в обох віршах одне й те саме. Бог і сатана діяли тут узгоджено. Щоб це зрозуміти, треба зрозуміти вчення про співдію. Спочатку ми обговоримо це вчення загалом, а потім — як воно застосовується в цьому випадку.

П’ять пунктів вчення про співдію

1. Бог сплітає все воєдино як частину Свого плану (Ефесян 1:11; Приповісті 16:4).

2. Деяких речей, таких як гріховні вчинки, Бог не бажає (Єремія 7:31; 19:5; Матвія 23:37).

3. Навіть те зло, яке люди планують і чинять, Бог часто не лише допускає, а й має намір використати для добра (Буття 50:18–20; Римлянам 8:28) та для Своєї слави (Римлянам 9:17–18).

4. Більше того, Бог навіть відіграє активну роль у тому, щоб дати людям можливість чинити те зло, яке вони бажають чинити. Наприклад, коли хтось навмисно не слухається Бога й очерствлює своє серце, іноді Бог ще більше очерствлює його серце, як Він зробив це з фараоном (Вихід 7:13; 8:19; 9:7, 9:34-35; 10:20, 27; 14:8).

5. Бог ніколи не чинить зла і не спокушає людей (Якова 1:13), але Бог використовує різні засоби, навіть самого сатану, щоб досягти Своїх цілей (2 Хронік 18:18–22).

У 2 Самуїла 24:1 та 1 Хронік 21:1 Бог вирішив, щоб Давид та ізраїльтяни виявили свою гордість, щоб Бог міг з нею розібратися. Бог був остаточно відповідальним за те, що «спонукав» Давида перелічити Ізраїль, делегувавши Сатані безпосередню відповідальність за те, щоб спонукати Давида. Оскільки Бог все робить згідно зі Своїм планом, як жартома зауважив один християнин, зрештою Сатана є лише мимовільним слугою Всевишнього Бога.

Нарешті, якщо вам не подобається той факт, що Бог використовує всі засоби, а не лише добрі, для досягнення Своїх цілей, ви можете обговорити це з Самим Богом. Мета цієї дискусії не полягає в тому, щоб говорити про те, як, на нашу думку, Бог «повинен поводитися». Натомість вона полягає в тому, щоб коротко викласти те, що Бог вирішив показати нам про Себе у Своєму Слові.

Питання: У 2 Сам. 24:1–10 Давид, здається, не усвідомлював, що згрішив і піддався своїй гордості, доки не завершив перепис населення у 10-му вірші, навіть попри те, що Йоав заздалегідь його попереджав. Чому люди можуть чинити щось через гордість чи зарозумілість, але при цьому абсолютно не усвідомлювати, що вони це роблять?

Відповідь: Все зводиться до одного слова: раціоналізація. Давид міг легко виправдати необхідність перепису населення — як для оподаткування, так і для того, щоб отримати рівноцінний відсоток воїнів з кожного місця. Звичайно, це був час миру, тож на той момент не було жодних воєн. Це був час процвітання, коли інші народи сплачували данину; тож чому Давиду потрібно було ще більше обкладати людей податками?

Але той факт, що для цього можна було навести вагомі аргументи, не заперечує того, що це могло підживити його гордість. Завжди пам’ятайте: без Бога наше серце від природи є злим і зазвичай гордовитим. Коли ви відчуваєте той приємний «приплив», коли ваша гордість отримує підживлення, замисліться, чи не можна взагалі уникнути цього.

Пам’ятайте: нашим найвищим прагненням є бути дітьми й слугами Бога, поклоняючись Йому на небі навіки. Ми завжди повинні прагнути, щоб уся слава належала Йому, а не нам.

Питання: У 2 Сам. 24:9 чи результатом перепису було 800 000 в Ізраїлі та 500 000 в Юдеї, чи 1 100 000 в Ізраїлі та 470 000 в Юдеї, як сказано в 1 Хр. 21:5-6?

Відповідь: Існують дві різні відповіді, і кожна з них може бути правдивою.

Помилка переписувача: в одному з віршів могла статися помилка переписувача.

Обидва варіанти правильні: З іншого боку, обидва варіанти можуть бути правильними, оскільки загальні цифри стосувалися різних груп. Цифри в 1 Хронік 21:5-6 не включають левітів та бенямітів. Цифри в 2 Самуїла 24:9 можуть також включати 288 000 осіб у постійній армії, згаданих у 1 Хронік 27:1-15, та 12 000 осіб у Єрусалимі й містах колісниць (2 Хронік 1:14). Крім того, у 2 Самуїла 6:1 згадується 30 000 вибраних чоловіків. Одне з можливих пояснень полягає в тому, що 1 100 000 – 288 000 – 12 000 = 800 000, а 500 000 – 30 000 = 470 000.

Питання: Чому в 2 Самуїла 24:10–12 Бог покарав ізраїльтян за гріх Давида, а не самого Давида?

Відповідь: Судячи з усього, Давид задавався тим самим питанням у 2 Самуїла 24:17. Хоча Святе Письмо про це не згадує, існує низка можливих причин, які можна поєднати.

Давиду все ще потрібно було навчитися розуміти наслідки своєї гордості щодо своєї земної влади, хоча він уже покаявся.

Народ мав подібну гордість, і йому теж потрібно було навчитися.

Майбутні покоління матимуть нагоду навчитися з цього, наскільки суворо Бог ставиться до гріха гордості.

Можливо, деякі з воїнів Давида насправді були ангелами в людській подобі, і сатана хотів, щоб їх перерахували, аби або викрити, що вони не звичайні люди, або змусити Бога знищити їх. Бог знищив їх, змусивши їх «померти» від чуми.

До речі, епідемія хвороби в якомусь регіоні ніколи не триває лише три дні, якщо це просто природна чума.

Урок, який ми можемо з цього винести, полягає в тому, що Бог може карати так, як Він бажає, і не зобов’язаний пояснювати нам, чому Він обрав одну форму покарання замість іншої.

Питання: У 2 Сам. 24:13 йдеться про сім років голоду, чи, згідно з 1 Хр. 21, про три роки голоду?

Відповідь: Є дві можливі відповіді.

Бог змилосердився: По-перше, Бог ніколи не говорив, що буде сім років голоду. Натомість Бог спочатку запитав Давида про можливість семирічного голоду. Пізніше Бог запропонував Давиду можливість скоротити цей термін до трьох років.

Помилка переписувача: Більш імовірною відповіддю є те, що сталася помилка переписувача. У деяких рукописах у 2 Самуїла 24:13 вказано три роки. BSB тут слідує за Септуагінтою і наводить «три роки», зазначаючи у примітці, що в гебрейському тексті вказано сім.

Питання: Чому в 2 Сам. 24:14 Давид вирішив потрапити в руки Божі, якщо в Євр. 10:31 сказано, що це дуже страшна річ?

Відповідь: Давид, як віруючий, обрав Боже покарання у вигляді мору, а не меча чи голоду. У Посланні до Євреїв 10:31 йдеться про іншу ситуацію — про останній суд, і для невіруючих це буде дуже страшним.

Питання: Як у 2 Сам. 24:16 Бог покаявся?

Відповідь: Божа воля щодо нас може виглядати інакше, коли ми змінюємося й каємося. Відповідь див. у коментарі до Бут. 6:6 та Бут. 20:3-6.

Питання: Чи був ангел-знищувач видимий у 2 Сам. 24:16-17?

В: У 2 Самуїла 24:17 конкретно сказано, що Давид побачив ангела Господнього на току Арауни. Однак у 2 Самуїла 24:20 Арауна побачив Давида та його слуг і здивовано запитав, чому вони прийшли на його ток. Отже, Арауна, мабуть, не міг бачити ангела Господнього. Писання не вказує, хто ще міг бачити ангела Господнього, а хто ні.

Питання: У 2 Самуїла 24:24 Давид заплатив Арауні 50 шекелів срібла за волів і ток, чи Давид заплатив Арауні 600 шекелів золота за все це місце?

Відповідь: Обидва варіанти правильні. 600 шекелів золота були за саму ділянку (не включаючи волів та току), а 50 шекелів — за волів та ток. У «Енциклопедії біблійних труднощів» (с. 190) зазначається, що ток зазвичай не був великим, і ток разом із волами не коштував би набагато більше, ніж 50 шекелів срібла. До речі, один шекель золота коштував приблизно в дванадцять разів більше, ніж один шекель срібла.

Питання: Які вірші з 2-ї книги Самуїла містяться в Сувоях Мертвого моря?

Відповідь: Загалом у Сувоях Мертвого моря збереглися наступні 294 вірші з 695 віршів 2-ї книги Самуїла (42,3 %).

2 Сам. 2:5–16, 25–27, 29–32; 3:1–8, 23–29; 4:1–4, 9–12; 5:1–16 (за винятком 5:4–5); 6:2–9, 12–18; 7:23–29; 8:2–8; 10:4–7, 18–19; 11:2–12, 16–20; 12:4–5, 8–9, 13–20, 30–31; 13:1–6, 13–34, 36–39; 14:1–3; 7–33; 15:1–15, 27–31; 16:1–2, 11–13, 17–18, 21–23; 18:2–7, 9–11; 19:7–12; 20:2–14, 23–26; 21:1–2, 4–6, 15–18; 22:30–51; 23:1–6, 7, 9–12; 24:16–20.

Питання: Які ранні автори посилалися на 2 Самуїла?

Відповідь: Ось автори донікейського періоду, які посилалися або натякали на вірші з 2-ї книги Самуїла. 1-а та 2-а книги Самуїла називалися 1-а та 2-а книги Царів.

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) цитує 2 Самуїла 7:14, коли Натан звертається до Давида. «Діалог із євреєм Трифоном», розд. 118, с. 258.

Мелето/Меліто з Сардів (170–177/180 рр. н. е.) у своєму листі до Онесима згадує «Чотири книги Царств» [1, 2 Самуїла, 1, 2 Царів] серед книг Старого Завіту. «Про Пасху», с. 72. Збережено в «Церковній історії» Євсевія, книга 4, розділ 26.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує 2 Самуїла 11:27, 2 Самуїла 12:1. Іриней, «Проти єресей», книга 4, розділ 27, с. 498.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) згадує 2 Самуїла 11 і 12 стосовно Урії. «Про скромність», розділ 6, с. 79

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) називає Натана у 2 Самуїла 7:22 «у першій Книзі Царів». «П’ять книг проти Маркіона», книга 3, розділ 20, стор. 339

Оріген (240 р. н. е.) посилається на 2 Царів (тобто 2 Самуїла). «Коментар до Пісні пісень», пролог, с. 49

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) розглядає 2 Самуїла 7:4, 5, 12–16 як 2 Царів. «Трактати Кіпріана», трактат 12, перша частина, розд. 15, с. 511.

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) згадує «2 Царів» і посилається на 2 Самуїла 7:4, 5, 12–14, 16. «Божественні інститути», книга 4, розділ 13, с. 113.

Від Нікеї до Ефесу (325–431 рр. н. е.)

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) натякає на 2 Самуїла.

«Житіє Антонія» (356–362 рр. н. е.) містить алюзії на 2 Самуїла.

Атанасій (367 р. н. е.) згадує «Чотири книги царів» у переліку книг Старого Завіту. «Пасхальний лист», 39, розд. 4, с. 552.

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е.)

Ефраїм Сирійський (350–378 рр. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) (натяк)

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.) цитує 2 Самуїла.

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.) натякає на 2 Самуїла.

Пацій Барселонський (342–379/392 рр. н. е.) натякає на 2 Самуїла 12:15–16. У праці «Про каянників», розд. 9.2, с. 80

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) згадує 2 Самуїла.

Руфін (374–406) у «Коментарі до Апостольського Символу Віри»

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Старого Завіту. Зокрема, він аналізує «Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Повторення Закону», П’ятикнижжя, «Йова», «Ісус, син Наве» [«Йошуа»], «Суддів», «Рут», «Царів Самуїла» (2 книги), дванадцять пророків: Осію, Йоіла, Амоса, Овадію, Йону, Міхея, Нахума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії, Малахії, Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла, Естер, Езри, Неємії. Лист 53, розд. 7–8, с. 99–101.

Епіфаній Саламський (373–420 рр. н. е.)

Іоанн Златоуст (-407 р. н. е.) цитує 2 Самуїла 12:7–9 як слова Божі у «Проповідях на Євангеліє від Матвія», проповідь 75.5, с. 455

Оросій/Хосій Бразький (414–418 рр. н. е.) посилається на 2 Самуїла 15:16–17. «Захист проти пелагіан», розд. 2, с. 117

Карфагенський собор (393–419 рр. н. е.)

Сульпіцій/Сульпіцій Север (363–420 рр. н. е.) посилається на 2 Самуїла як на «Царів» у книзі «Історія», 1, розд. 46, с. 93

Августин Гіппонський (338–430 рр. н. е.) цитує 2 Самуїла 7:14, 15 як уривок із «Книги Самуїла» у праці «Про місто Боже», книга 17, розділ 9, стор. 349

Августин Гіппонський (338–430 рр. н. е.) посилається на 2-у Книгу Самуїла як на Святе Письмо у «Коментарі до Псалмів», с. 412

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) (непрямо)

Серед єретиків та псевдоепіграфічних книг

Псевдо-Методій (270–311/312 рр. н. е.) натякає на 2 Самуїла 7:7 у «Промові Симеона та Анни», розд. 1, с. 383

Теодор Мопсуестійський (392–423/429 рр. н. е.)

Після Нікейського собору з’явилися й інші автори.

Питання: Які існують розбіжності у перекладі 2-ї книги Самуїла між гебрейським оригіналом та грецькою Септуагінтою?

Відповідь: 1-а та 2-а книги Самуїла, а також 1-а та 2-а книги Царів у Септуагінті називаються 1-ою, 2-ою, 3-ою та 4-ою книгами Царів. Зосередившись переважно на 23-му розділі та частині 24-го розділу, першим варіантом є масоретський текст, а другим — Септуагінта, якщо не вказано інше.

2 Сам. 1:12 «Господь» (Масоретський текст) проти «Юда» (Септуагінта)

2 Сам. 1:18 «книга Яшара» (Масоретський текст) проти «книга пісні» (Септуагінта. Це, ймовірно, походить від єврейського слова «пісня» (hsyr) замість «Яшар» (hysr)).

2 Сам. 3:18 «Він сказав» (Масоретський текст) проти «Бо Господь сказав» (багато гебрейських рукописів, Септуагінта, сирійський переклад, Таргум)

2 Сам. 3:3 [ім’я сина Давида] «Кілеаб» (Масоретський текст) проти «Ділеаб» (4QSam(a) та Септуагінта)

2 Сам. 3:7 «І він [Іш-Бошет] сказав до Авнера» (Масоретський текст) проти «І Іш-Бошет сказав до Авнера» (декілька єврейських рукописів, 4QSam(a), Септуагінта, сирійський переклад)

2 Сам. 3:12 «Посланці замість нього» (Масоретський текст) проти «посланці негайно» (Симмах, Халдейський переклад).

2 Сам. 3:12 «там, де він був» проти «у Хевроні»

2 Сам. 3:29 «дім свого батька» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «дім Йоава» (4QSam(a))

2 Сам. 5:4-5 відсутні у Сувої Мертвого моря 4Q51 (=4QSam(a)).

2 Сам. 5:25 «Геба» (Масоретський текст) проти «Гібеон» (Септуагінта, 1 Хронік 14:16) (Геба тут не має географічного сенсу.)

2 Сам. 6:2 «Баале-Юда» проти «до Балли, тобто Кір[ірат-Єрім, що належить] Юді» (4Q51)

2 Сам. 6:2 «Ім’я, ім’я Господа Всемогутнього» (Масоретський текст) проти «ім’я Господа Всемогутнього» (Септуагінта, Таргум, Вульгата)

2 Сам. 6:5 «святкуючи перед Господом із [усілякими інструментами, виготовленими з] сосни/ялиці та лір» (Масоретський текст) проти «святкуючи співом та лірами» (Сувої Мертвого моря, Септуагінта)

2 Сам. 6:3-4 «І принесли його з дому Абінадаба, що був на пагорбі» випадково повторюється двічі в Масоретському тексті.

2 Сам. 7:15 «Я не відійду» (Масоретський текст) проти «Я не заберу» (Септуагінта, Сирійський переклад, Вульгата)

2 Сам. 6:16 «і буде» (Масоретський) проти «і було» (4QSam(a) та 1 Хронік 15:29, що граматично має більше сенсу)

2 Сам. 7:16 «перед тобою» (більшість Масоретських текстів) проти «перед мною» (деякі Масоретські тексти, Септуагінта. «Перед мною» має більше сенсу в контексті)

2 Сам. 7:21 «слово» (Масоретський текст) проти «слуга» (деякі варіанти Септуагінти, 1 Хронік 17:19)

2 Сам. 7:23 «Чи є якийсь народ» (Масоретський текст) проти «Чи є інший народ» (Септуагінта) (сенс, по суті, ідентичний)

2 Сам. 7:23 «чудеса для твоєї землі та перед твоїм народом, якого ти визволив з Єгипту, з-поміж народів та їхніх богів» (Масоретський текст) проти «чудеса, вигнавши народи та їхніх богів з-поміж твого народу, якого ти визволив з Єгипту» (Септуагінта)

2 Сам. 8:4 «полонив 1700 його колісничих» (Масоретський текст) проти «полонив 1000 його колісниць, 7000 колісничих» (Септуагінта, ймовірно, за текстом 4QSam(a))

2 Сам. 8:8 «Бета» проти «Теба» (Септуагінта)

2 Сам. 8:8 «Тої» проти «Ту» (деякі варіанти Септуагінти)

2 Сам. 8:12 «Арам [Сирія]» (Масоретський текст) проти «Едом» (деякі гебрейські рукописи) проти «Ідумея [пізніша назва Едому]» (Септуагінта, сирійський текст, деякі гебрейські рукописи)

2 Сам. 8:13 «арамеї [сирійці]» (Масоретський текст) проти «едомляни» (деякі гебрейські рукописи) проти «Ідумея [пізніша назва Едому]» (Септуагінта, сирійська версія, деякі гебрейські рукописи)

2 Сам. 8:18 «Беная, син Єгояди, над херетітами та пелетітами» (Масоретський текст) проти «Беная, син Єгояди, був над херетітами та пелетітами» (сирійська версія, Таргум, Вульгата) (Це, очевидно, випало з гебрейського тексту.)

2 Сам. 9:11 «їв за моїм столом» (Масоретський текст) проти «їв за столом Давида» (Септуагінта; це, найімовірніше, є правильним у цьому контексті)

2 Сам. 10:18 «вершники» (Масоретський текст) проти «піхотинці» (деякі версії Септуагінти)

2 Сам. 11:1 «посланці» (Масоретський текст) проти «царі» (декілька гебрейських рукописів, Сувої Мертвого моря)

2 Сам. 11:3 [відсутнє] (Масоретський текст, Септуагінта) проти «Урія був зброєносцем Йоава» (Сувої Мертвого моря 4Q51 (=4QSam(a)) та Йосип Флавій)

2 Сам. 12:6 «чотири рази» (Масоретський текст, Йосип Флавій, «Старожитності юдеїв», книга 7, розд. 150, VII.3, Лукіанова редакція Септуагінти, деякі таргуми) проти «сім разів» (Септуагінта)

2 Сам. 12:16 «на землі» (Масоретський текст) проти «лежачи у волосяниці» (LXX, Лукіанова редакція LXX, один стародавній рукопис та Йосип Флавій у «Історії юдеїв», книга 7, розділ 154, vii.4)

2 Сам. 12:14 «змусив ворогів Господа виявити цілковиту зневагу» (Масоретський текст) проти «ти виявив цілковиту зневагу до Господа» (давня традиція єврейських переписувачів)

2 Сам. 12:24 «він покликав» (Кетубім, Септуагінта, Вульгата) проти «вона покликала» (Сувої Мертвого моря, кілька гебрейських рукописів, сирійська версія, Таргум)

2 Сам. 13:3 «Йонадаб» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «Йонатан» (4QSam(a), Лукіанова редакція Септуагінти)

2 Сам. 13:21 [відсутній] (Масоретський текст) проти: «Але він [Давид] не хотів покарати свого сина Амнона, бо любив його, адже той був його первістком» (4QSam(a), Септуагінта, Йосип Флавій, «Історія юдеїв», книга 7, розд. 173, viii.2)

2 Сам. 13:34 [відсутній] (Масоретський текст) проти: «Сторожовий пішов і повідомив цареві: „Я бачу людей у напрямку Хоронаїма, на схилі пагорба“» (Септуагінта)

2 Сам. 13:39 «Але дух/серце царя Давида» (Масоретський текст, Сирійський переклад, Вульгата) проти «і дух/серце царя» (Сувої Мертвого моря, деякі версії Септуагінти) проти «душа царя Давида» (Таргум)

2 Сам. 13:39 «заспокоївся щодо Амнона» (Масоретський текст, Таргум) проти «перестав переслідувати Амнона» (Септуагінта, Вульгата)

2 Сам. 14:4 «сказав/промовив» (більшість масоретських текстів) проти «пішов/прийшов» (деякі масоретські тексти, деякі Септуагінти, сирійська версія, Вульгата) проти «увійшов» (деякі Септуагінти)

2 Сам. 14:27 «Тамар» (Масоретський текст) проти «Тамар, і вона стала дружиною Ровоама, сина Соломона, і народила йому сина на ім’я Авія» (Септуагінта)

2 Сам. 14:30 «і він має» (Масоретський текст) проти «але не було» (4QSam(c)). Це змінює суть того, чи на ячмінному полі був ячмінь, чи там залишилося лише стерня після жнив.

2 Сам. 15:7 «сорок» (Масоретський текст, деякі версії Септуагінти) (У цьому контексті це малоймовірно) проти «чотири» (деякі версії Септуагінти, сирійський переклад, Йосип Флавій)

2 Сам. 15:8 «Господь» (Масоретський текст) проти «Господь у Хевроні» (деякі варіанти Септуагінти)

2 Сам. 15:12 «змова» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «коаліція» (Александрійський кодекс)

2 Сам. 15:20 «милосердя» (Масоретський текст) проти «і нехай Господь виявить милосердя і» (Септуагінта) (Ці слова, здається, пропущені в гебрейському тексті)

2 Сам. 15:27 «Чи ти провидець, чи бачиш ти мене? Повернися» (Масоретський текст) проти «Дивись, чи бачиш ти мене? Повернися» (Септуагінта)

2 Сам. 17:28 «і обсмажене зерно» випадково було записано двічі в Масоретському тексті.

2 Сам. 14:30 [відсутнє] (Масоретський текст) проти «Молодики Йоава прийшли до нього з розірваним одягом і сказали: „Слуги Авесалома підпалили поле“» (4QSam(c) та Септуагінта)

2 Сам. 16:12 «мої очі» (Сувої Мертвого моря) проти «сльози моїх очей» (Таргум) проти «моє горе» (Кетубім, Септуагінта, Сирійська, Вульгата)

2 Сам. 16:12 «моя неправедність» проти «моє горе» (Септуагінта, Вульгата) (У цьому контексті гебрейський текст не має сенсу)

2 Сам. 16:14 «втомилися» (Масоретський текст) проти «втомилися біля Йордану» (Септуагінта)

2 Сам. 16:15 «весь народ, чоловіки Ізраїлю» (Масоретський текст) проти «всі ізраїльтяни» (Септуагінта)

2 Сам. 17:3 «як повернення всього [є] той чоловік, якого ти шукаєш» (Масоретський текст) проти «Ти шукаєш життя лише одного чоловіка» (Септуагінта)

2 Сам. 17:9 «деякі з них» (Масоретський текст) проти «деякі з наших військ» (Септуагінта)

2 Сам. 17:25 «Ітра» (ймовірно, варіант імені Єтер) (Масоретський текст) проти «Єтер» (Септуагінта)

2 Сам. 17:25 «ізраїльтянин» (Масоретський текст, деякі варіанти Септуагінти, Таргум) проти «ісмаїлітянин» (деякі варіанти Септуагінти) проти «єзреелітянин» (деякі варіанти Септуагінти)

2 Сам. 17:28 «сочевиця та обсмажене зерно» (Масоретський текст) проти «боби та сочевиця» (більшість Септуагінти та сирійський переклад)

2 Сам. 18:2 «вислав військо» (Масоретський текст) проти «поділив військо на три групи» (Септуагінта)

2 Сам. 18:4 «турбуйся; бо тепер таких, як ми, є десять тисяч» (більшість Масоретських текстів) проти «турбуйся про нас. Навіть якщо половина з нас загине, їм буде байдуже; але ти вартий десяти тисяч з нас» (два гебрейські рукописи, деякі версії Септуагінти, Вульгата, Симмах)

2 Сам. 18:9 «і його поклали» (Масоретський текст) проти «і його залишили висіти» (Септуагінта, сирійський переклад, Таргум)

2 Сам. 18:12 можна перекласти як «Авесаломе, ким би ти не був», згідно з NIV (більшість Масоретських текстів) проти «Авесаломе, заради мене» (декілька єврейських рукописів, Септуагінта, Вульгата, сирійський переклад)

2 Сам. 19:11 «до царя, до його дому» (Масоретський текст) проти «до царя» (Септуагінта)

2 Сам. 20:24 «Адорам» (масоретський текст) проти «Адінорам» (деякі варіанти Септуагінти)

2 Сам. 20:26 «яїрітець» (Масоретський текст) проти «син Яріна» (Септуагінта, де часто використовували «І» замість «Я») проти «ітрітець» (Лукіанова редакція Септуагінти)

2 Сам. 21:8 «Міхаль» (у більшості Масоретських текстів та Септуагінти) проти «Мераб» (у двох гебрейських рукописах, деяких виданнях Септуагінти, сирійській версії)

2 Сам. 22:8а «земля» проти «гори» (Вульгата, сирійська версія)

2 Сам. 22:8 «основи небес» (Масоретський текст, Таргум) проти «основи неба» (Септуагінта) проти «основи гір» (Вульгата, сирійська версія, Септуагінта)

2 Сам. 22:11 «з’явився» (більшість Масоретських текстів, Септуагінта) проти «піднявся» (багато Масоретських текстів, сирійська версія, Вульгата) проти «промовив з силою» (Таргум)

2 Сам. 22:12 «згущені дощові хмари» (Масоретський текст) проти «темні дощові хмари» (Септуагінта та Вульгата)

2 Сам. 22:25 «згідно з моєю чистотою в Його очах» (Масоретський текст) проти «згідно з чистотою моїх рук в Його очах» (Септуагінта, Вульгата, Псалом 18:24) проти «згідно з моєю чистотою перед Його словом» (Таргум)

2 Сам. 22:2 [відсутній] проти «Я люблю Тебе, Господи, моя сила» (сирійська, лукіанівська редакція Септуагінти та Пс. 18:1)

2 Сам. 22:33 «Який є моїм міцним притулком» (Масоретський текст) проти «озброює мене силою» (Сувої Мертвого моря, деякі версії Септуагінти, Сирійська, Вульгата, Пс. 18:32) проти «підтримує мене силою» (Таргум)

2 Сам. 22:33 «шлях мій досконалий» (Сувої Мертвого моря, Септуагінта, сирійська версія, Таргум, Вульгата) проти «Його шлях досконалий» (Кетубім)

2 Сам. 22:36 «Твоя відповідь» (Масоретський текст) проти «Твоя допомога» (Сувої Мертвого моря)

2 Сам. 22:44 «від суперечки з моїм народом» (Масоретський текст) проти «від суперечки з народами» (Септуагінта)

2 Сам. 22:46 «вони озброюються» (Масоретський текст) проти «приходять тремтячи» (деякі версії Септуагінти, Вульгата, Пс. 18:45)

2 Сам. 23:1а «Слова» (Масоретський текст) проти «Вірний є» (Септуагінта)

2 Сам. 23:1б «який був піднесений на висоту» (Масоретський текст) проти «кого Бог підніс / возвеличив» (Сувої Мертвого моря, Септуагінта)

2 Сам. 23:1c «і милозвучний співак Ізраїлю» проти «прекрасні псалми Ізраїлю».

2 Сам. 23:3 «сказав мені» проти «розповів мені притчу»

2 Сам. 23:3 «хто править у страху Божому» проти «Як ти зміцниш страх перед помазаником?»

2 Сам. 23:4 «ранок без хмар» проти «від світла якого Господь відійшов»

2 Сам. 23:5 «Хіба ж не такий мій дім?» проти «Бо мій дім не такий»

2 Сам. 23:5 «упорядкований у всьому й надійний» проти «охороняється завжди»

2 Сам. 23:5 «Хіба Він не зробить його процвітати?» проти «щоб не процвітали безбожні».

2 Сам. 23:6 «Щодо безбожних» проти «Усі ці»

2 Сам. 23:6 «рукою» проти «рукою»

2 Сам. 23:7 «Але той, хто доторкнеться до них, мусить бути озброєний залізом та древком списа; вони будуть повністю спалені вогнем на своєму місці» проти «і ніхто не буде працювати серед них; і залізом, і древком списа, і він спалить їх вогнем, і вони будуть спалені у своїй ганьбі».

2 Сам. 23:8 «Башебет» (Масоретський текст) проти «Іш-Бошет» (деякі версії Септуагінти)

2 Сам. 23:8 «тахмонітянин» проти «хананітянин»

2 Сам. 23:8 «воєначальники» (Масоретський текст, Таргум) проти «Троє» (Септуагінта, Вульгата)

2 Сам. 23:8 «Троє — його [звали] Адіно Езнітянин, бо він убив вісімсот воїнів за один раз» проти «третина: Адінон Асонітянин, він витягнув свого меча проти вісімсот воїнів одночасно».

2 Сам. 23:9 «Елеазар, син Додо, сина Ахохі» проти «Елеанан, син свого дядька, сина Дуді»

2 Сам. 23:10 «повернувся за ним» проти «залишався позаду нього».

2 Сам. 23:11 «зібралися в загін» проти «зібралися до Терії»

2 Сам. 23:13 «тридцять воєначальників» проти «тридцять»

2 Сам. 23:13 «на жнива» проти «до Касона»

2 Сам. 23:15 «ворота?» проти «ворота? А тоді загін філістимлян перебував у Віфлеємі»

2 Сам. 23:18 «Троє» (у більшості гебрейських текстів, Септуагінті, Вульгаті) проти «Тридцять» (у двох гебрейських текстах, сирійському) проти «хоробрі» (Таргум)

2 Сам. 23:20 «син Єгояди з Кабзееля, син хороброго» проти «син Йодая, він був багатий на хоробрі вчинки, з Кабзееля»

2 Сам. 23:20 «Аріель/люди, подібні до левів» проти «сини Аріеля» (слово «Аріель» означає «лев»)

2 Сам. 23:23 «більш шанований, ніж тридцять» проти «шанований серед другої трійки»

2 Сам. 23:23 «І поставив його Давид над своєю охороною» проти «і зробив його Давид своїм розвідником».

2 Сам. 23:24 «Асаель» проти «І ось імена хоробрих чоловіків царя Давида: Асаель»

2 Сам. 23:24 «Додо» проти «Дуді, його дядько»

2 Сам. 23:25-26 «Шамма, хародієць; Еліка, хародієць; Хелез, палтієць; Іра, син Іккеша, текоєць» проти «Саема, рудеєць; Селлес, келотієць; Ірас, син Іски, текоєць».

2 Сам. 23:27 «Мебуннай» (масоретський текст) проти «Сіббекай» (деякі версії Септуагінти; 1 Хронік 11:29)

2 Сам. 23:27 «Анатотітець» проти «Анотітець, із синів Анотітець».

2 Сам. 23:27–37: імена та назви місць у гебрейській та грецькій мовах звучать не дуже схоже.

2 Сам. 23:39 «Урія хеттеєць» проти «Уріас хеттеєць»

2 Сам. 24:1 «І знову розпалився гнів Єгови проти Ізраїля, і спонукав Давида проти них» проти «І Господь знову розпалив Свій гнів на Ізраїль, і підбурив Давида проти них»

2 Сам. 24:2 «Йоав, воєначальник» (Масоретський текст) проти «Йоав та воєначальники» (Септуагінта)

2 Сам. 24:5 «розташувалися табором в Ароері, на південь від» (Масоретський текст) проти «почали з Ароера» (Септуагінта)

2 Сам. 24:6 «до землі Тахтім-ходші» проти «до землі хетів» (Септуагінта)

2 Сам. 24:9 «В Ізраїлі 800 000… у Юдеї 500 000» (як у Масоретському тексті, так і в Септуагінті) проти «в Ізраїлі 900 000… у Юдеї 400 000» (Йосип Флавій та лукіанська версія Септуагінти)

2 Сам. 24:10 «І після того, як він перелічив народ, серце Давида вразило його» проти «І серце Давида вразило його після того, як він перелічив народ»

2 Сам. 24:13 «сім років» (Масоретський текст) проти «три роки» (Септуагінта, 1 Хронік 21:12; це має більше сенсу в цьому контексті)

2 Сам. 24:17 «Я вчинив неправильно» (Масоретський текст, більшість Септуагінти) проти «Я, пастир, вчинив неправедно» (4QSam(a), Олександрійський кодекс) (1 Хронік 21:17 говорить: «Я вчинив неправедно»)

Бібліографія до цього питання: переклад з івриту взято з «Literal Translation» Джея П. Гріна, а переклад Септуагінти — з перекладу сера Ланселота К.Л. Брентона «The Septuagint: Greek and English». Також використовувалися «The Expositor's Bible Commentary» та примітки в Бібліях NASB, NIV, NKJV, NRSV та JPS.

Якщо не вказано інше, цитати з Писання взято з «Святої Біблії», Berean Standard Bible (BSB), яка є надбанням громадськості: https://berean.bible