< Запитання щодо Біблії з 2-ї книги Хронік

Питання: У 2 Хр. 1:10-11, чому одні молитви є більш гідними похвали, ніж інші?

Відповідь: Розмірковуючи над цим питанням, я згадую вчорашню молитву одного з моїх маленьких дітей, який дякував Богові за свої іграшки «Дігімон». Молитва Соломона була гідною похвали з двох причин.

1. Соломон молився про те, що було на його серці, і його більше турбувало те, щоб добре служити Богу та керувати народом, ніж власна вигода.

2. Соломон цінував мудрість вище за багатство та помсту.

Можна молитися Богу про все, що лежить нам на серці, але наші молитви є більш похвальними, коли наші серця поділяють Божі турботи.

Питання: Чи, згідно з 2 Хр. 1:14, 17, Соломон одразу ж почав збирати колісниці та вершників після повернення з Гібеону?

Відповідь: Ні, те, що 14-й вірш йде безпосередньо після 13-го, не означає, що він почав збирати їх одразу. Святе Письмо не вказує, коли саме Соломон почав накопичувати колісниці та вершників, всупереч тому, що передбачав закон.

Питання: У 2 Хр. 2:3-10, коли ми повинні приймати гроші та матеріальні блага від фальшивих релігійних груп або інших нехристиян для Божої справи?

Відповідь: Спочатку давайте подивимося, що зробив Соломон, а потім застосуємо те, чого навчилися, до нашого життя. У 2 Хронік 2:3-10 Соломон надіслав листа язичницькому царю Хіраму з Тиру з проханням допомогти йому збудувати храм. Хірам надіслав Соломону листа (або до, або після цього) у 1 Царів 5:7, що створювало враження, ніби Хірам поважав істинного Бога. Згодом Соломон і Хірам уклали торговельне партнерство. Ще пізніше Соломон обміняв Хіраму ізраїльські міста на його допомогу, а також одружився з фінікійкою з Сидону, яка стала однією з тих дружин, що звели Соломона з правильного шляху. Ось різні «етапи» того, що було зроблено, у сучасному контексті.

На ринку — купівля товарів у нехристиян за справедливою ринковою ціною. Коли християни йдуть до магазину, наприклад, до магазину товарів для дому, ми не виходимо звідти лише тому, що керівництво чи власники не обов’язково є християнами. З часом можуть скластися довірчі стосунки, коли вони розуміють, що можуть покладатися на нашу чесність, а ми — на їхню. Це теж нормально. Коли ми купуємо щось у магазині для Божої справи, це не виглядає так, ніби ми (прямо чи опосередковано) схвалюємо їхні релігійні переконання, або вони схвалюють наші. Доки не відомо, що товари є краденими, це проста комерційна угода.

Ставати партнерами з невіруючими — це недобре і заборонено у 2 Коринтян 6:14-18.

Кидати перли перед свинями заборонено у Матвія 7:6. Дозволяти фінікійським робітникам працювати всередині храму може бути недоречним.

Багато хто намагатиметься звести вас з правильного шляху, і ви не повинні підкорятися ані друзям, ані іншим, хто намагатиметься відвернути вас від вашої відданості Христу, як показано у 2 Коринтян 11:3-4.

На закінчення зауважте, що кожен крок є лише поступовою зміною порівняно з попереднім кроком. Однак перший крок є прийнятним, а інші — ні.

Питання: Що дивного у висловлюванні Хірама в 2 Хронік 2:11 у світлі 1 Царів 11:5?

Відповідь: У 2 Хронік 2:11 Хірам, язичницький цар Тиру, сказав про Соломона: «Оскільки Господь любить Свій народ, Він поставив тебе над ним царем». Проте у старості Соломон поклонявся Ашторет (Іштар, Аштарт), богині сидонців. Тир і Сидон були дуже близькими культурно. Фінікійці подавали себе як друзі ізраїльтян і використовували цю дружбу, щоб відвернути Соломона та інших від Бога.

Питання: У 2 Хр. 2:11 та 1 Цар. 11:5, у чому полягає та сама проблема, з якою стикаються деякі сучасні християни?

Відповідь: Іноді ми не бачимо різниці між деякими нашими друзями, які щиро бажають нам добра, та тими, хто, хоча й бажає нам добра, вважає, що відвернути нас від Бога — це теж бажати нам добра.

Питання: Чому, згідно з 2 Хр. 2:17, Соломон не був покараний за проведення перепису чужинців, тоді як Давид був покараний у 1 Хр. 21:7-19?

Відповідь: Згідно з 1 Хронік 21:7, перепис Давида був злим в очах Бога. Хоча Писання не пояснює, чому перепис Соломона не був ані засуджений, ані схвалений Богом, ми можемо розглянути принаймні дві взаємодоповнюючі можливості.

1. Якщо перепис, проведений Давидом, стосувався ізраїльтян, то перепис Соломона — неізраїльтян. Очевидна мета перепису, яку переслідував Соломон, — справедливий підбір робочої сили — не була пов’язана лише з гордістю за велич його царства.

2. Так само, як батьки іноді по-різному ставляться до старшої та молодшої дитини, так і Бог іноді по-різному ставиться до різних віруючих. Соломон навіть не підозрював, що його перепис чужинців був неправильним (якщо це так), тоді як Давид відчував докори сумління через те, що наказав провести перепис у 2 Самуїла 24:10. У Римлянам 14:23б сказано, що «усе, що не походить від віри, є гріхом».

Питання: Чому в 2 Хр. 3:7 на стінах були витесані херувими, якщо в Вих. 20:4-5 та Втор. 5:8-9 сказано, що не слід мати перед собою витесаних образів?

Відповідь: Ці два вірші, розглянуті разом, дають нам збалансований погляд на зображення. Ми не повинні кланятися зображенням, ставити їх між Богом і нами, поклонятися їм або шанувати їх. Однак зображення в декоративному мистецтві, навіть релігійне мистецтво в Храмі, є прийнятними.

Це контрастує зі суворим мусульманським вченням, яке забороняє зображення, навіть портрети людей у нерелігійному контексті, щоб уникнути можливості їхнього поклоніння. (Зауважте, що турецькі мусульмани та інші мусульмани часто ігнорують цю традиційну заборону, якої немає в Корані.)

Це також контрастує з католицькою та більшістю східно-православних практик, які полягають не в поклонінні зображенням, а в їх вшануванні. Вони не вірять, що зображення є Богом або мають будь-яку силу, окрім того, що слугують точкою зосередження, але я ніколи не чув переконливого пояснення того, як молитва до зображень не є створенням кумира перед Богом.

У Грецькій православній церкві не завжди було так. У певні періоди вони виступали проти зображень. Наприклад, візантійського імператора Лева III, який правив у 717–741 рр. н. е., називають «іконоборцем», оскільки він намагався викорінити почитання ікон у Православній Церкві. Однак незабаром після його смерті всі ікони були відновлені.

Питання: Чому в 2 Хр. 4:2–4 та 1 Цар. 7:23 відношення довжини кола до діаметра становить 3,0, а не значення числа пі (3,14159)?

Відповідь: Оскільки ми нічого не знаємо про форму круглого «моря», крім цих двох розмірів, існує три прості пояснення.

Округлення з урахуванням значущих цифр: припустимо, що довжина кола становила рівно 30,0 ліктів. Оскільки розміри наводилися лише цілими числами, яке число, на думку Азімова, мали б вони вказати? Ідеально кругла чаша без обідка мала б діаметр 9,55 ліктів, і це число ближче до 10, ніж до будь-якого іншого.

Край: Припустимо, що або внутрішня довжина кола становила рівно 30,0 кубітів, або товщина чаші робила внутрішню та зовнішню довжини кола майже однаковими. Діаметр, що включав край товщиною 4 дюйми (0,22535 кубітів), дав би співвідношення рівно 3 до 1.

Розширення: Ніщо не вказує на те, що стінки чаші були ідеально вертикальними. Якщо чаша мала дуже незначне розширення у верхній частині на 0,75 %, то зовнішня окружність у вузькій частині та зовнішній або внутрішній діаметр у верхній частині давали б співвідношення рівно 3 до 1.

Питання: У 2 Хр. 5:10 у ковчезі не було нічого, крім двох скрижалей, чи там також були посудина з манною та жезл Аарона, що розквітнув, як сказано у Вих. 16:33–34 та Євр. 9:4?

Відповідь: Спочатку у ковчезі були всі три предмети. Однак протягом століть, коли манна та пагін, ймовірно, розклалися, а філістимляни та нешанобливі ізраїльтяни заволоділи ковчегом, очевидно, залишилися лише скрижалі. Див. книгу «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 160, де наведено практично таку саму відповідь.

Питання: Як це так, що, згідно з 2 Хр. 6:5-6, Бог раніше не обрав нікого правителем над Ізраїлем, адже в Ізраїлі було багато суддів?

Відповідь: Судді були керівниками неформального союзу племен. Вони не були царями, не мали постійної армії та не збирали податків. У цьому контексті слово «правитель» означає царя.

Питання: Як у 2 Хр. 6:5-6 Бог не обрав жодного правителя до Давида, якщо ж Бог обрав Саула?

Відповідь: Спочатку Бог обрав Саула, але після того, як Саул не дочекався, поки Самуїл принесе жертву, і після того, як Саул не послухався щодо амаликітян, Бог відкликав Свій вибір, і Саул більше не був обраним царем.

Можна стверджувати, що «не бути обраним» Саулом відрізняється від того, що Саул «ніколи не був обраний», але це не має значення. Незалежно від того, чи точно висловився Давид у своїй молитві, Біблія записує те, про що молився Давид. Дякувати Богу, що Він і досі чує наші молитви, навіть якщо ми маємо неточну інформацію або упередження.

Питання: У 2 Хр. 6:5–6 Бог був задоволений тим, що в Ізраїлі був цар, чи Він був незадоволений, як показують 1 Сам. 8:5–22 і, особливо, 1 Сам. 12:17–20?

Відповідь: У 1-й книзі Самуїла та 2-й книзі Хронік ці події розглядаються в різних контекстах. За часів Самуїла мотиви ізраїльтян викликали невдоволення як у Бога, так і в Самуїла. Бог був незадоволений тим, що ізраїльтяни хотіли бути такими ж, як інші народи навколо них.

У певному сенсі ми можемо зрозуміти ізраїльтян. Ймовірно, вони вважали свою безпеку та захищеність найважливішим. Вочевидь, вони міркували, що їм буде безпечніше, якщо вони завжди матимуть царя, який організовуватиме їх і вестиме, незалежно від того, чи слідують вони за Богом, чи ні. Це здавалося б стабільнішим, ніж мати суддів, яких Бог поставляв лише тоді, коли народ хотів слідувати за Ним. Починаючи з часів Соломона, народ мав певний рівень безпеки, але постійно стикався з проблемою поклоніння ідолам.

Сьогодні християни іноді прагнуть покладатися на програми та людських лідерів, щоб забезпечити процвітання своєї організації, незалежно від того, чи є Бог її частиною, чи ні. Люди часто природно воліють покладатися на себе, а не на Бога. Коли члени церкви чи організації перестають намагатися слідувати за Богом і не повертаються до Нього, то для такої церкви найкраще — зникнути.

Після того як народ обрав царя, Богу було до вподоби обрати Давида царем над ними. Це дає надію сучасним християнам. Коли віруючий перебуває в не надто сприятливій ситуації, він чи вона все одно може догоджати Богу. Наприклад, християнин не повинен вступати в ярмо з невіруючим, одружуючись із нехристиянином, як сказано у 2 Коринтян 6:14–18. Однак якщо християнин грішить, вирішивши одружитися з невіруючим, то після укладення шлюбу він може догоджати Богу, не розлучаючись зі своїм чоловіком чи дружиною, як вчить 1 Коринтян 7:12–14.

Питання: Чому в 2 Хронік 6:23, 30 Соломон так прагнув, щоб Бог дав кожному людині відповідно до її вчинків?

Відповідь: Соломон не вважав, що хтось є безгрішним і досконалим, адже у 2-й книзі Хронік 6:36 він сказав, що немає нікого, хто б не грішив. Натомість Соломон просить Бога покарати безбожних і виправдати справу праведних. Термін «праведні» тут не означає, що хтось є безгрішним і досконалим, а скоріше вказує на богобоязливих людей.

Питання: Чому в 2 Хронік 6:36 сказано, що всі грішать, якщо в 1 Івана 3:4-6; 1 Івана 3:9 та 1 Івана5:18 сказано, що ми маємо бути без гріха?

Відповідь: Іван не вчив, що люди безгрішні, інакше як би він міг написати 1 Івана 1:8? Грецьке слово вжито у тривалому часі. У перекладі «Нового Завіту» Вюста 1 Івана 3:9 звучить так: «Кожен, хто народився від Бога, і внаслідок цього є народженим від Бога, не грішить постійно…». У книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask, с. 539) це перекладено так: «Хто народився від Бога, той не чинить гріха постійно». Гайслер і Хау пояснюють цю різницю так: «Якщо свиня та ягня впадуть у багнюку, свиня захоче там залишитися, а ягня — вибратися. І віруючий, і невіруючий можуть впасти в один і той самий гріх, але віруючий не може залишатися в ньому й почуватися комфортно». У 2-й книзі Хронік6:36 також сказано, що всі грішать.

Питання: Як у 2 Хр. 6:38 Соломон дізнався, що ізраїльтяни можуть потрапити в полон?

Відповідь: Хоча Соломон міг дізнатися про це виключно через божественне одкровення, ніщо не вказує на те, що саме так і було. Соломон міг просто прочитати Повторення Закону 29:28 або Левит 26:33-35, 43-44.

Питання: У 2 Хр. 7 та 1 Цар. 8:65-66, коли народ відпустили додому?

Відповідь: Обидва ці описи дійсно стосуються освячення храму. У 1 Царів 8:65-66 сказано: загалом 14 днів, після чого народ відпустили. У 1 Царів 8:2 зазначено, що це сталося в 7-му місяці. У 2 Хронік 7:9 також йдеться про 7 днів плюс ще 7 днів. У 2 Хронік 7:10 сказано, що народ розійшовся по домівках 23-го дня сьомого місяця. У «NIV Study Bible» 1985 р., с. 632, та в «The Expositor’s Bible Commentary», том 4, с. 464, зазначено, що ізраїльтяни освячували храм з 8-го по 14-й день місяця, а Свято Кучок тривало з 15-го по 22-й день.

Питання: Що саме мається на увазі під «славою Господа» у 2 Хр. 7:1?

Відповідь: У книзі «735 відповідей на загадкові біблійні питання» (с. 136) це поняття визначається як «спеціалізований теологічний термін у Старому Завіті, що позначає видиме вторгнення Господа у матеріальний світ — прояв Божої присутності».

П: Чи постив Соломон у 2 Хр. 7:8–10, як того вимагає Левит 16:30?

В: Соломон не був досконалим. Однак 2 Хронік 7:8-10 насправді не свідчить про те, що Соломон порушив тут якийсь закон. Вони святкували протягом семи днів, але там не сказано, чи постили вони в День Покаяння, чи ні.

Питання: Чи, згідно з 2 Хр. 7:12, Бог мешкатиме в Храмі, чи, як проповідував Степан у Діях 7:48, Бог не мешкає в храмах, збудованих людськими руками?

В: Сам Соломон у 2-й Книзі Хронік 6:18 сказав, що навіть небеса не вміщують Бога. Соломон не бачив у цьому проблеми, і ми теж не повинні. У 2-й Книзі Хронік 7:12 Бог каже: «Я почув твою молитву і вибрав це місце для Себе як дім жертвоприношення». Там не сказано, що саме там мешкав Бог, або що Бог не міг бути деінде. Так само Степан визнавав скинію святим місцем Божим, проте у Діях 7:48 мав на увазі, що Бог не обмежується лише життям у скинії, або що Небеса були порожні, коли скинія та храм перебували на землі.

У Бога було особливе місце, яке було святим для Нього: спочатку скинія (намет зборів), а потім храм. Проте Бог наповнює Небо і землю. Коли ми називаємо церкву «Божим домом», це не означає, що Бог не може жити ніде, крім церкви на землі!

Питання: Яке значення має Божа обіцянка у 2 Хронік 7:14 зцілити їхню землю, якщо Його народ упокориться, помолиться та відвернеться від своїх злих шляхів?

Відповідь: Божі обіцянки не мають терміну дії. Ця обіцянка залишається актуальною й сьогодні. Там не сказано, що всі мешканці землі повинні відвернутися від нечестивості, але якщо лише Божий народ, який називається Його ім’ям, відвернеться від нечестивості, Бог зцілить усю землю.

Питання: Чи є Боже ім’я в Єрусалимі й сьогодні, як сказано у 2 Хронік 7:16?

Відповідь: Ім’я Боже й досі там, але Його слава там не така, як була раніше. Щоб зрозуміти цю відповідь, слід розглянути чотири аспекти.

Ім’я Боже завжди там — і як місце, де зберігався святий ковчег, і як місце, де Ісус помер, щоб спокутувати наші гріхи.

Згідно з 2 Хронік 7:1-3, Божа слава зійшла на Храм Соломона. Однак згодом народ став настільки нечестивим, що ще до вигнання Юди Божа слава відійшла від Храму, як зазначено в Єзекіїля 9:3 та 10-му розділі.

Ісус увійшов до Храму, тож, оскільки Ісус є Богом-Сином, Сам Бог увійшов до Храму 2 000 років тому. Ісус знову прийде до Єрусалима, як зазначено в Об’явленні 14 та інших віршах.

Новий Єрусалим зійде з неба на нову землю, як сказано в Об’явленні 21:1-2. Бог у Своїй славі буде там жити з людьми навіки.

Питання: Які види духовних компромісів, приклади яких наводить Біблія, згадуються у 2 Хронік 8:11?

Відповідь: У Посланні Якова 4:17 (BSB) сказано: «Тож кожен, хто знає, що слід робити, але не робить цього, винен у гріху». Ось які компроміси укладали різні люди.

Доручити комусь іншому виконати свою роботу: Цар Давид пішов на компроміс у 1 Царів 2:5, не покаравши Йоава та інших за їхні гріхи, а поклавши цей тягар на свого сина Соломона.

Шлюб заради грошей чи зв’язків: Шлюб — це добре, але він не повинен бути інструментом чи зброєю. Соломон одружився з дочкою фараона з політичних міркувань (1 Царів 3:1 та 2 Хронік 8:11). Однак фараон напав на Юдею за часів Рехавоама, сина Соломона.

Шлюб з невіруючими: Соломон згрішив, взявши багато дружин і одружившись із жінками, з якими йому не слід було одружуватися (1 Царів 3:1-3; 11:1-8). Цар згрішив, одружившись із невіруючими дружинами (1 Царів 11:1-2), а згідно з Повторенням Закону 17:17 цар не мав права брати собі багато дружин. Так само майстер-художник Хірам з Тиру, якого було послано для нагляду за художніми роботами, був наполовину тирянином, а наполовину ізраїльтянином (2 Хронік 2:13-14).

Накопичення зброї та багатства (1 Царів 10:26-29). Згідно з Повторенням Закону 17:16-17, царі Ізраїлю не мали збирати для себе колісниці, коней та велику кількість золота. Золото Єрусалима згодом стало магнітом для іноземних загарбників. Сьогодні, коли ми накопичуємо зброю та надмірне багатство, на кого ми покладаємося?

Виносячи вирок у справі двох повій у 1 Царів 3:16, Соломон проявив велику мудрість, визначивши, яка з жінок була матір’ю дитини. Однак це питання мало б бути безпредметним, оскільки обох слід було стратити за проституцію.

У 1 Царів 9:11-13 Соломон віддав Тиру ізраїльські міста в обмін на допомогу в будівництві храму. Іноді сьогодні люди можуть любити речі й використовувати людей, замість того щоб любити людей і використовувати речі.

Мудрість понад Бога: Царі землі шукали мудрості Соломона (2 Хроніки 9:23). Чи розповів їм Соломон про свого Бога? Про це не згадується, а якщо й розповідав, то, можливо, це не було надто помітним. Колись був один християнський політик, який, коли журналіст запитав його: «Чи вважаєте ви, що Христос — єдиний шлях до Неба?», відповів: «Христос — єдиний шлях до Неба — для мене». Коли люди шукають нашої мудрості, чи намагаємося ми віддати славу Богу, чи залишаємо її собі?

Численні храми: Соломон збудував величний храм на честь Єдиного Істинного Бога. Однак найбільшим розчаруванням було те, що Соломон також збудував інші храми для ідолів (1 Царів 11:5-8). Коли ми віддаємо свій час, гроші та життя на служіння Богу, чи не будуємо ми водночас якісь храми ідолів або небожі справи?

Питання: Чому в 2 Хронік 8:11 Соломон застосовував «розмежоване мислення»?

Відповідь: «Розмежоване мислення» — це використання одного набору припущень і довіра до однієї речі в певній сфері вашого життя, а в іншій сфері — використання інших, часто суперечливих припущень і довіри. Одним із прикладів є злодій, який вирішує, що красти в неділю — це неправильно. Іншим прикладом є людина, якій потрібні майже беззаперечні докази, перш ніж вона вирішить повірити в надприродного Бога, але яка легко вірить у духів та інші явища «Нової ери». Розмежоване мислення є однією з форм лицемірства. Хтось колись сказав, що більшість справді поганих рішень мають дуже переконливі обґрунтування.

У 1 Цар. 9:16 союз Соломона з Єгиптом через одруження з дочкою фараона був дуже політично коректним. Соломон отримав вигоду від весільного дару — єгиптяни захопили філістимське місто Гезер і передали його Соломону (1 Цар. 9:16). Будівництво палацу для своєї дружини здавалося цілком невинним у 1 Цар. 7:8 та 1 Цар. 9:24, але причиною цього було те, що його дружина не мала права входити до святих місць. Ну, якщо це було правдою, Соломоне, то чому ти взагалі вирішив, що Бог хотів, щоб ти одружився з нею?

Питання: Хто була цариця Шеби, про яку йдеться у 2-й книзі Хронік, 9?

Відповідь: Шеба була процвітаючою торговою державою на південно-західному краю Аравійського півострова та Ефіопії. Кораблі Соломона мали пропливати морем, яке вона контролювала.

Питання: У 2 Хронік 9:21 чи кораблі Соломона привозили золото з Таршішу (в Іспанії), чи з півдня, з Офіру, як сказано в 1 Царів9:28 ?

Відповідь: Обидва варіанти правильні. Соломон і Хірам мали по два флоти кораблів. Слід пам’ятати, що в ті часи Суецького каналу ще не існувало, тому кораблі не могли пройти з Середземного моря до Червоного. Золото було стандартом грошового обміну, і Соломон та Хірам отримували прибуток від обох флотів.

Питання: У 2 Хр. 9:25, чи мав Соломон 4 000 стійл, чи 40 000 стійл, як зазначено в 1 Цар.4:26 ?

Відповідь: У Соломона було 4 000 стійл; цифра 40 000, найімовірніше, є помилкою переписувача. У книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask, с. 181) зазначається, що, оскільки в обох уривках йдеться про 1 400 колісниць, 4 000 стійл відповідають співвідношенню майже 3 стійла на одну колісницю, а 40 000 стійл дають співвідношення 28,6 стійла на одну колісницю. Отже, цифра 4 000 дає набагато більш обґрунтований співвідношення. Єврейське слово для числа 40 — «rybym», а для числа 4 — «rbh», тож різниця становить лише дві літери.

Питання: Чому в 2 Хр. 10:4 та 1 Цар. 12:4 народ скаржився, якщо він мав частку в багатстві Соломона?

В: З огляду на всі його торговельні угоди, у 2-й Книзі Хронік 9:22 та 1-й Книзі Царів 10:23 сказано, що Соломон став надзвичайно багатим, багатшим за інших царів землі. Там не сказано, що народ став багатшим або що царство стало заможним, а лише те, що Соломон став багатим. Можливо, цариця Шеби зовсім не зрозуміла суті, коли сказала: «Як благословенні твої люди! Як благословенні ці твої слуги, що постійно стоять перед тобою і слухають твою мудрість!» (2 Хроніки 9:7 та 1 Царів 10:8). Можливо, народ зовсім не відчував себе благословенним, служачи Соломону та слухаючи про його дедалі грандіозніші плани будівництва та торгівлі, якщо він не отримував від цього користі. Лідерам надто легко дійти висновку, що їхні послідовники існують для того, щоб служити їм і примножувати їхнє багатство, а не ділитися з ними.

Коли у вас є підлеглі в бізнесі, ви хочете, щоб вони працювали для процвітання вас і вашої організації. Але деякі роботодавці не мають уявлення, чому їхні працівники не відчувають цього, або чому вони звільняються, коли роботодавці й пальцем не поворухнуть, щоб допомогти своїм працівникам процвітати.

Питання: Як ви гадаєте, чому в 2 Хронік 10:5 Рехав’ам сказав їм повернутися через три дні?

Відповідь: Це свідчить про те, що Рехав’ам був принаймні дещо розумним. Частина натовпу, якій було байдуже, розійшлася б через три дні. Крім того, Рехав’ам не був упевнений, як їм відповісти, і не хотів діяти поспішно. Ймовірно, Рехав’ам мав суперечливі бажання: він хотів залишатися в їхній прихильності, але водночас прагнув отримати від них усе, що міг. Чи існують урядовці для того, щоб служити народу, чи народ існує для того, щоб служити урядовцям? У цьому Рехав’ам був принаймні чітким: це було саме друге.

Коли ви дивитеся на урядовців або керівників релігійних організацій сьогодні, чи мають ці лідери ставлення, що вони існують для того, щоб служити людям, чи вони «панують над тими, хто їм довірений» (1 Петра 5:3)?

Питання: У 2 Хр. 10:6-7, які сьогодні радники можуть давати добрі поради, але їх часто не беруть до уваги?

Відповідь: Як показує цей уривок, люди, залишені самі на себе, часто ігнорують поради радників, коли не погоджуються з ними. Вони не погоджуються не тому, що вважають пораду неправильною, а тому, що не хочуть її чути. Якщо ви не можете відрізнити незгоду, викликану небажанням щось чути, від незгоди через те, що порада, ймовірно, є неправильною, то у вас уже зароджується велика дурість.

По-друге, люди часто відкидають поради та порадників одразу, бо ті не займають авторитетних посад, самі порадники не є досконалими, всі інші чинять інакше, або вони почули іншу пораду й повірили їй, перш ніж почути мудру пораду. Це логічні помилки, які ми маємо розпізнавати й переконатися, що самі їх не робимо.

Питання: У 2 Хр. 10:7 чи порадили радники Рехавеаму сказати: «Будь ласкавий до цього народу й догоджай йому», чи «Будь слугою цього народу й служи йому», як сказано в 1 Цар. 12:7?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

Перефразування: У гебрейському тексті не було лапок, і, ймовірно, обидва речення є перефразуваннями.

Час написання: «Хроніки» були написані значно пізніше за «Царів», і, окрім незначних змін у значенні, у 2-й книзі Хронік чіткіше видно, що вони не радили Рехавеаму зректися престолу.

З іншого боку, обидві точні фрази могли прозвучати з вуст одного або кількох радників. Коли один радник говорив одне, інший підхоплював подібну думку.

Важливий зміст: У цих віршах міститься урок для нас. Біблія зберегла для нас зміст і сенс цих слів, а не їхні точні формулювання.

Питання: У 2 Хронік 10:8–12, які сьогодні радники можуть користуватися довірою, навіть якщо вони часто дають неправильні поради?

Відповідь: Якщо радник не бачить навіть елементарних речей, які мали б бути очевидними для мудрої людини; якщо радник має поганий досвід (якщо ви потрудилися це перевірити); або якщо ви знаєте, що радник має приховані мотиви (або отримує комісійні, або побоюється втратити роботу) для надання вам певної поради, деякі люди все одно будуть слухати цього радника, якщо він скаже те, що вони хочуть почути. У такому випадку вони насправді не прагнуть поради від консультанта. Натомість вони просто хочуть легітимізувати та підтвердити перед іншими рішення, до якого вже дійшли самостійно.

Нарешті, деякі люди вважають, що навіть якщо людина нечесна, їй можна довіряти, доки вони не побачили, що ця людина нечесна саме щодо них — поки що. В Індії був політик, який потрапив до в’язниці за корупцію. Після звільнення він знову балотувався на посаду і переміг. Демократія не означає, що ви отримаєте хороший уряд; скоріше (за умови, що голоси підраховуються чесно), це просто означає, що ви отримаєте той уряд, на який заслуговують виборці.

І Ровоам, і його молоді радники, очевидно, не мали уявлення про силу почуттів десяти північних племен. Сьогодні, якщо хтось перестає піклуватися про інших людей протягом достатньо довгого часу, зрештою він не зможе зрозуміти, що відчувають інші.

Питання: Які приклади того, що хтось приймає певне рішення виключно для того, щоб показати, який він жорсткий, наведено у 2-й Книзі Хронік 10:11?

Відповідь: Рехав’аму не обов’язково було відповідати на їхнє прохання так образливо. Рехав’ам міг би сказати: «Я розумію, що реалізувати всі ці будівельні проекти може бути важко, але хочу, щоб ви зрозуміли: це необхідно на певний час, щоб зміцнити нашу оборону», або щось подібне. Але Рехав’ам намагався тут «керувати за допомогою залякування». Він не був зацікавлений у тому, щоб показати їм, що дбає про них або навіть розуміє їх. Рехав’ам не дбав про те, щоб вони зрозуміли вагому причину (якщо така була) для здійснення всіх цих будівельних робіт. Рехав’ама цікавило лише те, щоб показати, яким він є сильним, і що, можливо, завдяки більшій кількості будівництва його не вважатимуть тіньовою фігурою свого батька.

До речі, «скорпіони» у 2-й Книзі Хронік 10:11 — це не буквальні скорпіони, а особливо жорстокий вид батога з гострими металевими шматочками. Чи саме такі образи ви хочете використовувати, щоб диктаторським чином погрожувати людям, про яких ви повинні піклуватися і яких повинні пасти, як стадо?

Сьогодні люди можуть розпочинати війни або відмовлятися їх закінчувати з подібних причин. Військовий, що веде війну, повинен запитати себе: «За кого я воюю?» Чи справді це допомагає людям у країні, проти якої я воюю, і чи вважаю я, що, коли я їх підкорю, в результаті люди будуть мене любити й захочуть служити в моїй армії? Чи довіряв би я їм? Або ж я воюю за народ своєї власної країни — чи справді їм було б гірше без цієї війни, ніж зараз, коли вони гинуть у бою, вторгуючись в іншу країну? Якщо це ні те, ні інше, то чому я воюю, хіба що лише заради власної гордості та ненависті до визнання того, що я можу помилятися?

Якщо ви робите інвестицію, і вона починає приносити збитки, можливо, через обставини, яких ви не передбачали, чи схильні ви триматися її, незважаючи ні на що, бо відмова від неї означала б визнання того, що ви помилялися? Якою мірою ваше его має впливати на ваші інвестиційні рішення? Якою мірою ваше его має впливати на будь-які ваші рішення?

Питання: У 2 Хр. 10:11, коли, якщо взагалі коли-небудь, слід говорити з кимось образливо?

Відповідь: Ви можете це зробити, якщо хочете спалити мости, зруйнувати стосунки та нажити ворогів. Але якщо ви не хочете цього, то випадки, коли варто ображати, трапляються досить рідко. Якщо ви можете сказати щось смішне лише ризикуючи зіпсувати стосунки, то краще вибрати варіант, який не буде смішним.

Питання: У 2 Хр. 11:2, чи порушує розділення Ізраїлю Божу обіцянку Соломону, дану в 2 Хр. 7:18?

Відповідь: Ні. Хоча Юду можна вважати частиною об’єднаного царства Ізраїлю, це не має значення для відповіді. Відповідь міститься в умовному реченні попереднього вірша, 2-ї книги Хронік7:17 , де сказано: «якщо ти ходитимеш переді Мною, як ходив твій батько Давид…» (BSB). Деякі Божі благословення та обіцянки залежать від нашої слухняності.

Питання: Чи правильно вчинив Ровоам, одружившись із двома своїми кузинами, як зазначено у 2 Хронік 11:18?

Відповідь: Це було дозволено. Книга Левіт 20 вчить нас про обмеження щодо шлюбів між родичами, і хоча Рехав’ам не міг одружитися з тіткою, одружитися з кузиною від того самого діда було дозволено.

Питання: У 2 Хр. 11:20, чи була мати Авії, Мааха, дочкою Авесалома, чи дочкою Уріеля з Гібеї, як сказано у 2 Хр. 13:2?

Відповідь: Хоча у 2-й книзі Хронік11:20 не вказано конкретно, що цей Авесалом був тим самим сином Давида, найімовірніше, це була та сама особа.

Єврейське слово «бат», що означає «дочка», може також означати «нащадок», і Мааха могла бути онукою Авесалома. Прикладом цього є Буття 46:15, де «сини Лії» означають нащадків Лії. Існує щонайменше три можливі варіанти такого походження.

Авесалом → Уріель → Мааха У Авесалома був син Уріель, який мешкав у Гібеї, і мав дочку Мааху.

Уріель -> дочка + Авесалом -> Мааха Уріель, який мешкав у Гібеї, мав дочку, яка вийшла заміж за Авесалома. У них народилася дочка на ім’я Мааха.

Авесалом → дочка + Урієль → Мааха. У Авесалома була дочка, яка вийшла заміж за Урієля, що мешкав у Гібеї, і вони мали дочку на ім’я Мааха.

Питання: Що ми можемо дізнатися про Рехав’ама з 2 Хр. 11:21?

Відповідь: Рехав’ам не зробив висновків із помилки свого батька, бо мав 18 дружин і 60 наложниць. У Повторенні Закону (17:17 ) сказано, що цар не повинен мати багато дружин, але, мабуть, Рехав’ам не надто переймався дотриманням закону.

Питання: Хто такі суккіти, згадані у 2 Хр. 12:3?

Відповідь: Ми не знаємо багато про це плем’я, окрім того, що суккіти, ймовірно, були тим самим народом, якого єгиптяни називали «Тджуку» або «Тджуктен». Вони були легкоозброєними розвідниками . Хоча скептичний «Довідник Асімова з Біблії» (с. 418) припускає, що це могли бути мешканці Суккота — єгипетського міста в дельті Нілу, — це, ймовірно, невірно. Про них також згадується в єгипетських писаннях.

Питання: Чи сильно перебільшено в 2 Хр. 12:3 чисельність фараонового війська?

Відповідь: Ні. Ніщо не вказує на те, що дані про військо з усього Єгипту, Лівії та північного Судану, або про 1 200 колісниць, 60 000 вершників і незліченну піхоту, є перебільшеними.

Питання: Що з археологічної точки зору відомо про Шишака, фараона Єгипту, згаданого у 2 Хр. 12:5, 9?

Відповідь: Він, також відомий як Шешонк I, насправді був лівійцем, який повстав і заснував 22-у династію в Єгипті. Список із 156 міст, які він завоював у Палестині, викарбувано на південній зовнішній стіні його храму Амона в Фівах. Шишак був політичним опортуністом. Він одружив свого сина з дочкою останнього царя 21-ї династії. Коли Єровоам втік від Соломона, Шишак надав йому притулок. Однак, коли Єровоам став царем на півночі, Шишак розграбував як Ізраїль, так і Юдею. Згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 1581–1582, та, зокрема, з «Новим міжнародним словником Біблії» (The New International Dictionary of the Bible), с. 938–939, серед цих 156 міст були Адораїм, Айялон, Бет-Горон, Бет-Шан, Гібеон, Мегіддо, Шехем, Шунем, Сохо, Таанах та невідоме місце під назвою «поле Авраама».

Питання: Чи правильно вчинив Соломон, одружившись з аммоніткою (2 Хр. 12:13)?

Відповідь: Ні, Соломон згрішив. Пізніше Соломон збудував храм на честь головного аммонітського бога Мілкома (1 Цар. 11:1, 5, 7, 33).

Питання: Чому, згідно з 2 Хр. 12:15; 13:3, Бог допустив безперервну війну між Юдою та Ізраїлем, адже Він міг би її зупинити або запобігти розколу царства?

Відповідь: Це запитання передбачає, ніби Бог має якийсь обов’язок сприяти миру серед людей, які були Йому непокірними. Вони хотіли воювати за владу, і доки вони не бажали, щоб Бог панував над їхнім життям, вони ніколи не перебували б під належним владанням.

Питання: У 2 Хр. 12:15; 13:2, 1 Цар. 14:30; 15:6 наведені приклади безглуздих воєн з недавньої історії, у яких не слід брати участь ні на чиєму боці.

Відповідь: Зазвичай, коли воюють два правителі, які здаються майже однаково злими, немає сенсу воювати на боці жодного з них. Якщо ви перебуваєте в країні, де склалася така ситуація, краще знайти людей миру на протилежному боці, щоб ви могли захищати одне одного. Спочатку я висловлю свою особисту думку щодо воєн, у яких були дуже чіткі моральні проблеми, а потім — щодо воєн, у яких було марно гинути на боці будь-якої зі сторін.

Війни з чіткими моральними аспектами:

«Невійна» — «Шлях сліз» черокі: Хоча багато черокі воювали разом з Ендрю Джексоном проти племені кріків у війні 1812 року, ставши президентом Джексон наполягав на їхньому переселенні до Оклахоми. У справі «Вустер проти Джорджії» (1832) Верховний суд виніс рішення на користь черокі, але Джексон відмовився виконувати це рішення. Спираючись на спірний «Договір Нью-Ечота» (1835), уряд США під час президентства Ван Бюрена у 1838–1839 роках насильно переселив черокі до Оклахоми. Християни мали б захищати пригноблених черокі не зі зброєю в руках, а мирно — за допомогою законів, судових позовів та політичних процесів. За оцінками, під час примусового походу загинуло близько 4 000 черокі.

Громадянська війна в США (1861–1865 рр.) — питання про те, одна нація чи дві, не було моральним питанням, натомість нехристиянське, знелюднювальне поводження з 4 мільйонами чорношкірих рабів було моральним питанням. Загинуло близько півмільйона людей.

Опіумні війни в Китаї (1839–1842 та 1856–1860). Християни мали б активно виступати на боці китайців, а не британців. Більше зброї не допомогло б проти британських канонерських човнів. Натомість громадська думка в Англії мала б присоромити британців за те, що вони примушували імпортувати опій до Китаю, що призвело до появи понад 2 мільйонів китайських опіоманів.

Друга світова війна — те, чи була більша частина Європи об’єднаною, як за часів Карла Великого чи Наполеона, не було моральним питанням. Масове винищення євреїв у Європі та жорстокість щодо китайців — ось що було моральними питаннями.

Боснійська війна — Релігії різних сторін тут не були проблемою. Серби проводили «етнічні чистки» серед боснійських мусульман, боснійських чоловіків вбивали, а жінок ґвалтували. Це була складна ситуація, оскільки боснійці теж не були цілком безневинними. Однак, на мою думку, рішення полягало не стільки в тому, щоб вступити в конфлікт на боці боснійців, скільки в тому, щоб вступити в конфлікт на боці миру та припинення вогню.

Війна на півдні Судану — релігії обох сторін тут не є проблемою, і те, чи правив би всією країною мирний мусульманський режим (яким Судан не є), теж не було б тут проблемою. Порушення прав людини мусульманським урядом, що полягають у масових вбивствах чоловіків у цілих селах та продажу жінок і дітей у рабство, роблять його принаймні таким же поганим, як і сербів у Європі. Однак Америка поводиться в цьому питанні дещо лицемірно, оскільки Джессі Джексон, Луїс Фаррахан та низка видатних чорношкірих лідерів у США, судячи з усього, закривають очі на сучасне рабство чорношкірих.

Боротьба з повстанцями «Сяючого шляху» в Перу, 1980-ті: Ці маоїсти використовували гроші від наркобізнесу і виступали проти мирних людей, зокрема християнських місіонерів.

Радянсько-польська «невійна»: поляки прагнули незалежності від СРСР і досягли її без кровопролиття. Бойові дії тут не були необхідними, але «солідарність» з поляками була доброю справою.

Апартеїд у Південній Африці (невійна): Багато християн дійсно виступали проти апартеїду, використовуючи мирні засоби.

Є й інші приклади.

Війни без чітких моральних проблем:

Так само, як доброму царю Йосії не слід було втручатися у війну між Єгиптом та Ассирією, ось кілька великих воєн, у яких участь на будь-якій зі сторін була марною тратою сил і крові.

Іспано-американська війна 1898 року була помпезним демонструванням сили Америки, що розпочалася з підриву американського корабля з невідомої та недоведеної причини.

Війна Троїстого союзу (1864–1870) була особливо кровопролитною війною, що відбулася приблизно в той самий час, що й Громадянська війна в США. Парагвай воював проти Аргентини, Бразилії та Уругваю, і загинуло кількасот тисяч людей, серед яких, можливо, половина або більше населення Парагваю.

В ірано-іракській війні 1980–1988 років загинуло близько 1,55 мільйона людей. Зрештою, єдиним результатом війни стало зростання бідності та скорочення чисельності населення обох країн.

Під час громадянської війни в Таджикистані мусульмани вели запеклу боротьбу з іншими мусульманами за контроль над цією новою державою.

Питання: У 2 Хронік 13: чи покладався Авія на Господа, чи був він злим, як сказано в 1 Царів 15:3?

Відповідь: У різні періоди було правдивим і те, і інше. Авія був злим, але цього разу цар вирішив покластися на Господа.

Питання: Як у 2 Хр. 13:3-4 цар Авія міг стояти на горі Земараїм і звертатися до 1,2 мільйона воїнів?

Відповідь: Авія виголосив промову, адресовану всім, і хоча голос може далеко розноситися з гори, не обов’язково, щоб кожен солдат почув його безпосередньо. Ті, хто почув, могли передати це іншим.

Питання: Що таке «завіт солі» у 2 Хр. 13:5?

В: Про це згадується в Левит 2:13 та Числах 18:19. Усі жертви, принесені Богові, окроплювали сіллю як символ Божого завіту. Бог уклав завіти з Давидом і Соломоном у 1-й книзі Хронік17:13 –14 та 2-й книзі Хронік 7:17–22.

П: Хто в 2 Хронік 13:7 були ті «нікчемні й безбожні люди» (буквально — «сини Беліала»)?

Відповідь: Ця гебрейська ідіома означала «нікчемні люди». Термін «Беліал» також вживається в 1 Самуїла 1:16;2:12 ;10:27 ; 25:17,25 та 1 Самуїла 30:22.

Питання: Хто був пророк Іддо, згаданий у 2 Хронік 13:22?

Відповідь: Згідно з книгою «1001 Bible Questions Answered» (с. 372), за переказами Іддо був пророком, який засудив теля Єровоама в 1 Царів 13. Автор книги Захарії був сином Берехії, який був сином (або нащадком) Іддо. Цей Іддо міг бути предком Захарії.

Питання: У 2 Хронік 14:3-4, чи знищив цар Юдеї Аса чужоземні вівтарі та високі місця в Юдеї, чи, можливо, високі місця не були знищені, як зазначено в 1 Царів 15:14 та 2 Хронік 15:17?

Відповідь: Обидва твердження є правдивими. На початку свого правління він знищив усі високі місця в Юдеї, але до кінця свого правління не всі високі місця в Ізраїлі були знищені, зокрема ті, що були відбудовані. Без зміни сердець у народу проблема зі знищенням високих місць полягає в тому, що їх знову відбудовують. Високе місце було дуже простим у спорудженні, і його можна було швидко відбудувати.

На початку свого правління Аса знищив усі чужоземні вівтарі та високі місця в Юдеї. І 2 Хронік 14:3-4, і 1 Царів15:12 свідчать, що він діяв дуже ретельно.

Чи зникли вони назавжди? Ні, бо ще до 15-го року свого правління він мусив знищити ідолів не лише у Веніаміні та Ефраїмі, але там знову згадується й Юдея.

Чи зникли вони назавжди? Ні, бо десь до 35-го року його правління його власна бабуся Мааха зробила стовп Ашери (2 Хронік15:16 ). За це він позбавив її влади.

У 2-й книзі Хронік15:17 не сказано, чи всі високі місця зникли з Юди, чи ні, але там сказано, що не всі вони були усунені з Ізраїлю. Звісно, Аса не контролював весь Ізраїль, але, ймовірно, йшлося про землі Веніаміна та Ефраїма, які перебували під його контролем.

У цьому є урок для християн. Якщо з Божою благодаттю ми перемагаємо ідола у своєму житті, це ще не кінець. Пізніше, в іншому місці, ми маємо залишатися пильними, щоб він не повернувся знову.

Питання: Чому, згідно з 2 Хр. 14:3-4,15:17 та 1 Цар. 15:14, не всі високі місця були знищені в Ізраїлі?

Відповідь: Є чотири можливі причини, і справжня відповідь може полягати в їхньому поєднанні.

а) Аса не контролював весь Ізраїль, а лише Юду та частину Ізраїлю. Можливо, Бог мав намір, щоб він переміг ізраїльського царя Баашу, але високі місця в Ізраїлі не були знищені, оскільки він не мав влади над більшою частиною Ізраїлю.

б) Асі знадобилися десятиліття, щоб [як стверджується] успішно утримати всі високі місця знищеними в Юдеї, але в тій частині Ізраїлю, яку він займав, високі місця залишалися, оскільки він не контролював її достатньо довго.

в) Він позбувся всіх висот у Юдеї на початку свого правління, але вони знову з’явилися не лише в Ізраїлі, а й [імовірно] у Юдеї.

г) На початку свого життя він щиро слідував за Богом, але після того, як поклався на власні сили, щоб перемогти Баашу, ув’язнив провидця від Бога і не радився з Богом, коли його ноги захворіли, він перестав запобігати відновленню висот.

Питання: Яка послідовність подій у житті Аси описана в 2 Хр. 14:2–16:14 та 1 Цар. 15:11–24?

Відповідь: Ось послідовність подій, узагальнена з обох книг.

2 Хронік 14:2 та 1 Царів 15:11 Аса чинив те, що було праведним в очах Господа.

2 Хроніки 14:3–5 та 1 Царів 15:12: Цар Аса вигнав чоловіків, які служили в святилищах, і позбувся всіх ідолів, які зробив його батько. У 2 Хроніках 14:3–4 сказано, що Аса розбив чужоземні вівтарі та високі місця, розбив священні камені та зрубав стовпи Ашери. У вірші 5 сказано, що це було зроблено в кожному місті Юдеї. Дехто вважає, що він знищив лише високі місця, присвячені фальшивим богам, а не високі місця, присвячені істинному Богу. Це могло бути зроблено на початку його правління. З іншого боку, це може бути підсумком життя Аси, і насправді це відбулося в 2-й книзі Хронік 15:8. Однак жодна з цих альтернатив не впливає на відповідь на попереднє запитання.

2 Хроніки 14:6-8 У Юдеї панував мир, але Аса також укріпив країну.

2 Хроніки 14:9-15 Кушит Зерах вторгся до Юдеї, але Аса звернувся до Бога, і кушити були розбиті.

2 Хроніки 15:1-8 Аса послухався пророка Азарії та вигнав ідолів з Юдеї, Веніаміна та міст в Ізраїлі, які він захопив.

2 Хроніки 15:9-10 Багато людей покинули Ізраїль і оселилися в Юдеї. Аса зібрав їх усіх у третьому місяці п’ятнадцятого року свого царювання.

2 Хроніки 15:15-17а та 1 Царів 15:13-14 Аса скинув зі трону свою бабусю Мааху за те, що вона зробила стовп Ашери, але він не знищив висот в Ізраїлі.

2 Хроніки 15:17б, 19 та 1 Царів 15:14 Аса був відданий Господу все своє життя. У 2 Хроніках 15:19 сказано, що до його 35-го року не було війни.

2 Хроніки 15:18 та 1 Царів 15:15 Аса приніс до храму все срібло, золото та предмети, які присвятив його батько.

1 Царів 15:16 Між Асою та Баашею тривала війна протягом усього їхнього царювання.

2 Хроніки 16:1-6 та 1 Царів 15:17-22 У 36-му році цар Ізраїлю Бааша вторгся до Юдеї. Аса поклався на власні ресурси, щоб заплатити арамеям за напад на Ізраїль. Вони це зробили, і Аса відвоював міста.

2 Хроніки 16:7-10 Провидець Ханані дорікнув Асі, і Аса ув’язнив його. Аса також жорстоко гнобив частину народу.

2 Хроніки 16:11-13 та 1 Царів 15:23б У 39-му році свого правління Аса захворів на хворобу ніг і шукав допомоги лише у лікарів, а не в Господа.

2 Хроніки16:13 У 41-му році Аса помер.

2 Хроніки16:14 та 1 Царів 15:24а Його поховали в гробниці, яку він сам приготував собі в Єрусалимі. Аса був похований разом зі своїми батьками.

Питання: У 2 Хр. 14:5-6, чи панував спокій у царстві за часів Аси, чи, як сказано в 1 Цар.15:16 , між Асою та Баашею тривала війна протягом усього їхнього життя?

Відповідь: 2 Хронік 14:5-6 показує, що за часів Аси панував спокій аж до 2 Хронік 16:1, у 36-му році правління Аси, коли Бааша напав на Юдею. З того моменту почалася війна.

Питання: Чому, згідно з 2 Хронік 14:9-12, кушит («ефіопець») напав на Юдею?

Відповідь: Куш — це земля на південь від Єгипту, на території сучасного північного Судану, а не сучасна Ефіопія. Єгипетська кушитська династія (Двадцять п’ята династія) прийшла до влади лише приблизно через 150 років, тож Зерах, ймовірно, був або кушитським полководцем на службі у лівійських фараонів Двадцять другої династії (можливо, Осоркон I, наступник Шишака), або ж вождем кушитських поселенців, що мешкали поблизу Герару, на південь від Юдеї (2 Хроніки 14:13-15).

Питання: Як у 2 Хр. 14:9-12 могло бути згадано про мільйонне військо?

Відповідь: У цьому місці гебрейське слово буквально означає «тисячі й тисячі», що може просто означати величезне військо. Населення Єгипту та Судану, ймовірно, становило4 to 5 мільйонів людей, чого недостатньо для мільйонного війська.

Питання: Чому в 2 Хронік 15:13 вони вирішили вбити всіх євреїв, які не хотіли шукати Бога?

Відповідь: Вони жили під владою теократичної монархії. Ідолопоклонство є настільки серйозним гріхом, що згідно з Повторенням Закону 13 та 17:2-7 вони мали страчувати ідолопоклонників.

Питання: У 2 Хронік 15:16, чи була королева-мати Мааха вбита за те, що виготовила ідола?

Відповідь: Про це не сказано. Там сказано, що її позбавили титулу королеви-матері. Не вказано, чи виконали вони своє рішення і вбили її.

Питання: У 2 Хр. 16:1, чи воював Бааша проти Юди на 36-му році правління Аси, чи син Бааші Ела став царем на 26-му році правління Аси, як сказано в 1 Цар. 16:8?

Відповідь: Спочатку наведемо хронологію відповідних царів.

909–868 рр. до н. е. Аса з Юдеї почав правити з 20-го року правління Єровоама і правив 41 рік (1 Цар. 15:9–10)

909–886 рр. до н. е. Бааша, цар Ізраїлю, правив 24 роки (1 Царів 15:33)

886–885 рр. до н. е. Ела з Ізраїлю, син Бааші, почав правити на 26-му році правління Аси (1 Царів 16:8)

Це не був 36-й рік правління Аси, оскільки у 2-й книзі Хронік 16:5 Бааша, батько Ели, ще правив. У християн є дві відповіді.

Помилка переписувача: ймовірно, мається на увазі 16-й рік правління Аси. Так само у 2-й книзі Хронік 15:19 має бути «15», а не «35».

Відлік від іншої відправної точки: замість помилки переписувача деякі вважають, що 36-й рік відраховувався від розколу царства. Рехав’ам царював 17 років ( ), а Авія — 3 роки, тож це був би 16-й рік царювання Аси. Єврейське слово, що означає «царювання», може також означати «царство».

У єврейській числовій системі літери йод (10) та ламед (30) відрізняються лише двома невеликими штрихами у верхній частині.

Питання: Чому в 2 Хр. 16:4–17 ставлення Аси так раптово змінилося?

Відповідь: Аса був першим царем, який ув’язнив пророка. Єдина подія, про яку згадує Писання, — це похід ізраїльтянина Бааші проти Юдеї. Можливо, Аса думав, що доки він слухається Бога, Юдея ніколи не зазнає нападу, а тим більше — нападу з боку своїх братів-ізраїльтян. Коли Бог не виконав умов Аси, послух Аси зник. Чи вимагаємо ми сьогодні, свідомо чи несвідомо, щоб Бог виконував певні умови для нашої слухняності? Якщо так, чи зникне наша слухняність, коли Бог випробує нас, не виправдавши наших очікувань?

Бог хоче, щоб люди любили Його і служили Йому беззастережно, як це робив Авраам.

Питання: Чи вчить 2 Хр.16:12 , що Аса помер тому, що звернувся до лікарів замість Бога, як це проповідує фальшива релігія «Християнська наука»?

Відповідь: Ні. Євангеліст Лука був лікарем, і в Писанні немає докору за звернення по допомогу до лікарів та ліків. Зрештою, навіть Ісая порадив цареві Єзекії використовувати компрес із інжиру як ліки, коли Єзекія був при смерті.

Натомість 2 Хронік 16:12 вчить, що Аса звертався до лікарів, а не до Господа, тобто він не молився до Бога, а покладався лише на лікарів.

Питання: Чи є хвороба у 2 Хронік 16:12 покаранням за гріх?

Відповідь: Так, ні, так, так і так — якщо правильно це розуміти.

З часу Гріхопадіння той факт, що кожному доводиться жити з хворобами, є наслідком гріхопадіння людини. Чи знали ви, що, окрім інфекційних хвороб, у людей існує щонайменше 2 000 генетично успадкованих захворювань та станів? Світ також піддався марноті, коли людина згрішила (Рим. 8:20–22).

Проте Ісус показав, що такі речі, як сліпота, гноблення та стихійні лиха, що завдають шкоди людині, не є наслідком власного гріха цієї людини або того, що вона є гіршим грішником, ніж інші.

У певній культурі іноді поширення хвороби є природним наслідком поширеного гріха. Наприклад, СНІД та захворювання, що передаються статевим шляхом, поширюються в Південно-Східній Азії та значній частині Африки. За одними оцінками, 15 % усіх дорослих у Південній Африці помруть від СНІДу.

Світ (поки що) не є справедливим: іноді конкретна людина страждає від хвороби через конкретний гріх когось іншого. Чимало людей померли від СНІДу внаслідок переливання крові, а не через аморальну сексуальну поведінку.

З огляду на все це, іноді Бог вирішує наслати на конкретну людину хворобу як особливе покарання за гріх, як, наприклад, Елімас на деякий час осліп через те, що протистояв Павлу. Не лише Аса був уражений хворобою (2 Хронік16:12 ), але й Ірод був уражений хворобою кишечника (Діяння12:23 ), Міріам стала прокаженою (Числа 12), Єгорам був уражений невиліковною хворобою кишечника (2 Хронік21:18 –19), а Узія став прокаженим (2 Хронік 26:19).

Питання: Чому в 2 Хронік 16:12-14 Аса не помолився до Бога про зцілення?

Відповідь: Аса отримав докір у 2-й книзі Хронік 16:7–10. Аса не покаявся, і, можливо, він помилково вважав, що зробив стільки зла, що тепер немає сенсу каятися й просити Бога про зцілення. Однак, доки ви дихаєте, ніколи не пізно покаятися й звернутися до Бога. Немає гарантії, що Бог зцілить фізично, але Бог радіє, проявляючи милосердя, тож не вагайтеся щиро покаятися та просити Його про милосердя й благодать.

Додаткову відповідь див. у книзі «735 відповідей на складні біблійні запитання», с. 137.

Питання: Чому, як зазначено у 2 Хр. 16:12–14, сучасні християни іноді не просять у Бога того, у чому, як ми знаємо, маємо потребу?

Відповідь: Хоча дехто може робити це з тієї ж причини, що й Аса, частіше християни просто забувають про це, бо занадто зайняті, щоб розвивати своє молитовне життя.

Питання: Як у 2 Хронік 17:14–18 Йосафат зміг зібрати таке велике військо — 1,16 мільйона чоловік?

Відповідь: Ми не маємо певності щодо цифри, про яку тут йдеться. «200 000» тощо може означати 200 одиниць, а не 200 000. Крім того, у книзі 2-ї Хронік міститься відносно велика кількість помилок переписувачів. Див. «The NIV Study Bible» 1985 р., с. 642, де наведено практично таку саму відповідь.

Питання: Хто такий Захарія, згаданий у 2 Хронік 17:7?

Відповідь: Ці події відбувалися до вигнання, тож цей Захарія жив набагато раніше, ніж Захарія, син Берехії, який написав книгу Захарії.

Питання: Чому в 2 Хр. 18:14–16 Ахав дорікнув Міхаї?

Відповідь: Ахав сказав, що ненавидить Міхея, бо той завжди говорив погані речі про царя Ахава (2 Хроніки 18:7). Міхей дав відповідь, яку всі хотіли почути (2 Хроніки 18:14). Однак його манера, мабуть, була саркастичною, бо навіть Ахав розумів, що з ним граються, як показує 2 Хроніки 18:15. Тоді Міхей розповів усім, як насправді стояли справи.

Міхей не тільки принизив Ахава перед Йосафатом та іншими, але й, ймовірно, Ахав не хотів, щоб Міхей підірвав бойовий дух його військ.

Питання: Чому, як зазначено в 2 Хронік 18:25, Міхея відвели до Йоаша?

Відповідь: Можливо, Ахав не хотів, щоб Міхей помер, доки той не переконався, що його пророцтво було хибним. Однак саме Ахав помилявся.

Питання: Чому в 2 Хр. 19 добрий цар Йосафат вирішив об’єднатися з царем Ахавом?

Відповідь: Йосафат був незвичайною людиною. Згідно з 2 Хронік 19:1-2, Йосафат помилився, зробивши це. Ось припущення щодо причин цього.

До часів Йосафата між Ізраїлем та Юдеєю точилася жахлива війна, і він цінував дружбу та певну єдність із невірним народом північного царства так само, як і слідування за Богом.

У Об’явленні 18:4 голос з неба фактично мусив наказати Божому народу вийти з Вавилону. Інакше, ймовірно, вони б не залишили цю духовну розпусницю. Навіть сьогодні чимало християн належать до церков, де лідери заперечують спокутну жертву Христа на хресті або Його фізичне воскресіння. Інші справжні християни є членами груп, які проповідують інше Євангеліє або іншого Бога, як-от масони. Знаєте, можливо, Йосафат, зрештою, не був таким вже й винятковим у тому, що припустився помилки, вступивши в компромісну угоду. Чи є в вашому житті організації, домовленості чи зобов’язання, які ви взяли на себе, що є компромісними і не до вподоби Богу? Якщо так, то вийдіть з них якомога швидше.

Питання: Чому, згідно з 2 Хр. 20:1-2, ці люди вирішили напасти саме зараз?

Відповідь: Можливо, вони вважали, що Йосафат настільки зосереджений на внутрішніх справах, що зараз саме час послабити силу свого ворога. Вони припустилися серйозної помилки.

Питання: Чому, згідно з 2 Хр. 20:1-2, аммонітяни та моавітяни вирішили напасти на Юдею з Араму/Сирії в Ен-Геди?

Відповідь: Аммон і Моав розташовувалися на схід від річки Йордан та Мертвого моря, а Ен-Геди лежав між ними, тож розбиття табору в Ен-Геді цілком логічне. Проблема в тому, що Дамаск, столиця Араму, розташований на північ від Аммону, за 120 миль від Єрусалима, а Арам не межує з Ізраїлем, окрім найпівнічнішої його частини, і не мало б сенсу йти на північ до Араму, а потім повертатися додому, щоб рухатися на захід до Ен-Геді. Спочатку — що не є правильною відповіддю, а потім — дві ймовірні відповіді.

Неправильна відповідь: посланці Йосафата помилилися; вони думали, що ті прийшли з Араму/Сирії, але це не так. Хоча це можливо, розумніше припустити, що вони знали географію і що Ен-Геди знаходився далеко від Араму.

Частина війська дійшла аж до Араму. У 2-й Книзі Хронік 20:1-2 сказано, що військо складалося не лише з аммонітів та моавітів, а й з інших народів, аж до сирійців з Араму. Сирійці в інші часи воювали проти Ізраїлю, тож, ймовірно, вони були союзниками, хоча не виключено, що це могли бути найманці.

Варіант рукопису, де «r» замість «d». Старий Завіт спочатку писався без голосних, а різниця між Арамом та Едомом становить лише одну літеру. Це можна описати як перевернуту літеру «L» з гострим кутом на противагу перевернутій літері «L» із заокругленим кутом. У більшості рукописів вказано «Арам», але в деяких — «Едом». Едом часто був союзником Моава, з яким мав спільний кордон більшої довжини, і Едом був ближче, ніж Арам.

Див. www.carm.org для подібної відповіді.

Питання: У 2 Хр. 20:15-17, як це так, що одні битви є нашими, а інші — Господніми?

Відповідь: Можливо, Бог дозволив сатані зібрати це військо, щоб випробувати Йосафата, так само як випробовували Асу в 2 Хронік 16:1-2. Однак, хоча спочатку здавалося, що Аса покладався на Господа, Йосафат продовжував покладатися на Господа. Витривалість у випробуваннях може принести благословення, як показують Якова 1:2 та 1 Петра 1:6-7.

Питання: Чому, згідно з 2 Хронік 20:25, вороже військо мало при собі дорогоцінні камені?

Відповідь: Серед них були цар і вельможі. Коштовності могли стати в нагоді, якщо їх полонили б і знадобилося б когось підкупити. Рядові воїни також могли мати при собі коштовності, які, можливо, вони награбували в захоплених містах.

Питання: Чому в 2 Хр. 20:35 Йосафат уклав союз з Ахазією, замість того щоб винести урок із 2 Хронік 19:2 та 1 Цар. 22:6-7?

Відповідь: Йосафат або не прислухався до пророка, або ж виніс неправильний урок. Союз, про який йдеться у 2-й Книзі Хронік20:35 , був мирним торговельним союзом, а не військовим. У скептичному виданні «Посібник Азімова з Біблії» (с. 421) сказано, що Йосафат був підлеглим союзником, але немає жодних доказів того, що Йосафат правив під контролем Ахава. Можливо, Йосафат помилково вважав, що слова пророка стосувалися лише спільних бойових дій у війні. Іноді, коли люди виводять урок, він може виявитися неправильним або неповним.

Питання: Чому, згідно з 2 Хр. 20:36, вони будували кораблі в Езіон-Гебері, на березі Червоного моря, щоб плисти до Таршішу?

Відповідь: Вони були дуже амбітними, адже їм довелося б обігнути Африку. Можливо, карфагеняни обігнули Африку.

Питання: Як у 2 Хр. 21:12-15 цар Юдеї Йорам отримав цей лист від Іллі, адже Ілля був піднятий на небо за часів правління Ахазії, царя Ізраїлю?

Відповідь: Лист міг бути переданий цареві після відходу Іллі. Однак немає підстав припускати, що Ілля не був живим у 2 Хронік 21:12-15.

Лист, ймовірно, було передано після 848/7 р. до н. е. Йорам, цар Юдеї, правив з 853/2 до 841 р. до н. е. Перші п’ять років він був співправителем свого батька Йосафата. Хоча, строго кажучи, дати не вимагають, щоб лист було прочитано саме після смерті Йосафата у 848/7 р. до н. е., ймовірно, це сталося саме тоді, оскільки владу вже мав Єгорам.

З 852 по 841 р. до н. е. Ізраїлем правив Йорам, син Ахава (інша особа, ніж Йорам/Єгорам з Юдеї). Про вихор Іллі згадується після того, як Йорам, син Ахава, став царем (2 Царів1:17 ).

2-а Книга Царів часто побудована за тематичним принципом, а не суто хронологічним: наприклад, розповідь про вихор Іллі згадується після того, як Йорам Ізраїльський став царем (2 Цар. 1:17), і перед описом того, що робив Йорам Ізраїльський як цар, починаючи з 2 Цар. 3:1. Відверто кажучи, літературний стиль втратив би свою виразність, якби у 2-й Книзі Царів спочатку йшлося про Ілію, потім про Йорама, потім знову про Ілію, а потім знову про Йорама.

Питання: Як у 2 Хронік 22:1 араби вбили всіх братів Ахазії, якщо ж у 2 Хронік 21:16-17 вони взяли їх у полон?

Відповідь: На жаль, потрапляння в полон не гарантує вашої майбутньої безпеки; полонених іноді згодом вбивають. Можливо, Йорам не був готовий заплатити достатньо високий викуп.

Ще один подібний приклад вбивства полонених див. в Єремії 52:9-10. Вавилоняни взяли в полон Седекію та його оточення, потім винесли вирок Седекії, а після цього вбили його синів на його очах.

Питання: У 2 Хр. 22:8, чи слід перекладати це як «брати Ахазії» чи «родичі Ахазії»?

Відповідь: Це гебрейське слово можна перекласти по-різному. Однак, оскільки Ахазія народився, коли його батькові було 18 років, а його батько помер у віці 40 років, ймовірно, маються на увазі родичі, оскільки «сини» братів Ахазії, швидше за все, були б занадто молоді, щоб піклуватися про Ахазію.

Питання: У 2 Хр. 23:11, що було тим примірником свідчення/завіту?

Відповідь: Можливо, це був договір, за яким Йоас мав правити, але, швидше за все, це була копія Тори, в якій були викладені обов’язки царя.

Питання: Чому, як зазначено у 2 Хронік 24:2, 17–18, Йоас був таким благочестивим, поки був живий Єгояда, але відвернувся від Бога після його смерті?

Відповідь: Йоас, мабуть, відчував велику вдячність до Єгояди. Якби не Єгояда, Йоас був би мертвий, а не царем. Однак, хоча це й було непомітно для інших, віра Єгояди, очевидно, не стала вірою Йоаса. Вірність і вдячність Йоаса тривали лише доки жив Єгояда і не могли замінити справжню віру.

Йодая виховав Йоаша, і цілком можливо, що син Йодая Захарія та Йоаш гралися разом у дитинстві. На жаль, пізніше Йоаш вбив Захарію (2 Хронік 24:21).

Питання: Чому, як описано у 2 Хронік 24:2, 17–18, деякі люди сьогодні роками сумлінно відвідують церкву, а потім відвертаються від Бога?

Відповідь: Так сталося з Демасом у 2 Тимофія 4:10, з Діотрефесом у 3 Івана 9-10, і так відбувається й сьогодні. Ісус розповідав про блудного сина, а в притчі про чотири види ґрунту один із них — це ті, хто охоче приймає Євангеліє, але заглушається турботами цього світу. Декого можуть збити з правильного шляху лжевчителі, дехто розчаровується, а дехто відходить від Бога через просте нехтування своїми стосунками з Ним.

Хоча Бог знає, хто саме з обраних потрапить до Неба, Біблія дуже чітко вказує, що ми всі маємо обов’язок витримати — чи то у вірі, чи то в любові, чи то у стражданнях, чи то протягом усього нашого життя. До віршів, що вказують на обов’язок віруючого витримати, належать: Євреїв 10:23, 26; 12:1, 12–13; 1 Івана 2:24; 1 Коринтян 13:7; Римлян 5:3–4; Якова 1:3–4, 12; Якова 5:11; та 2 Петра 1.

Питання: Чи правильно вчинили слуги у 2 Хронік 24:25, коли вбили Йоаша за те, що він убив Захарію, сина Єгояди?

Відповідь: Ніщо не вказує на те, що чиновники робили це з благочестивих мотивів; їхнім мотивом, ймовірно, було просто швидко позбутися царя, який був фізично недієздатним, військово недієздатним і втратив повагу своїх чиновників.

Незалежно від їхніх мотивів, Бог може використовувати як злих, так і добрих людей для здійснення Своїх задумів.

Питання: Чи правильно вчинив Амасія, провівши перепис населення (2 Хр. 25:5)?

Відповідь: Амасія, можливо, вчинив неправильно, але це було дрібницею порівняно з тим, що він збирався зробити, поклоняючись іншим богам.

Питання: Чому в 2 Хр. 25:14-15 Амасія відвернувся від Бога?

Відповідь: Спочатку Амасія слідував за Богом (2 Хронік 25:2). Нам здається дивним, що одразу після перемоги над едомлянами Амасія почав поклонятися богам народу, якого він переміг. Можливо, Амасія вважав, що здобути лояльність едомлян було важливіше, ніж покладатися на Бога. Проте ми знаємо, що його стратегія зазнала невдачі.

Питання: Чому в 2 Хр. 26:16-21 Узія був покараний за те, що підійшов до ковчега, якщо в 2 Сам. 6:5 Давида там не було?

Відповідь: У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (с. 423) сказано, що це сталося тому, що «з тих часів позиція священиків стала більш непохитною». Однак проблема Узії полягала не у священиках, а в Бозі.

Спочатку ми відповімо на це питання з точки зору дій, а потім — з точки зору мотивів.

Дії: Давид та інші йшли перед ковчегом, який був на очах у всіх. До того, як ковчег опинився в Єрусалимі й був прихований від народу, він перебував на очах у всіх протягом понад 40 років Виходу та відтоді аж до часів Давида.

Звісно, Давид не дотримувався належного порядку під час перенесення ковчега, але він чинив неправильно через необережну необізнаність, а його серце було на правильному місці.

Мотиви: Давид поклонявся Богу і намагався догодити Йому. Узія намагався зайняти місце священика. Цікаво, що Узія намагався зробити те, що, як він знав, було заборонено Богом, і водночас намагався бути дуже релігійним.

Питання: Чому в 2 Хронік 26:19-20 Бог призначив суворе покарання у вигляді невиліковної прокази?

Відповідь: У Старому Завіті Бог використовував багато способів, щоб дати Своєму народу уявлення про важливість Божої святості. Незалежно від мотивів Уззії, у 2 Хронік 26:18 сказано, що Уззія «вчинив невірно». Він свідомо перевищив свої повноваження; те, що він зробив, було прямим образою Божої святості. І це зробив Божий слуга, який мав би знати краще ще до того, як отримав конкретне попередження. Після того, як Узія отримав чітке догану, він відреагував не покаянням, а гнівом, і покарання було призначене не лише для того, щоб зупинити навмисний опір Узії, а й як урок для інших щодо першочерговості Божої святості.

У цьому є урок для сучасних християн. Хоча люди можуть знати, що ми слідуємо за Христом, ми можемо говорити про Бога та святі речі настільки недбало чи нешанобливо, що не вшановуємо Божі справи перед іншими. Гумор може бути прийнятним, але якщо ви використовуєте гумор, який зневажає Бога, ангелів або християн, які пішли перед нами, переконайтеся, що ви не зневажаєте Божу святість в очах інших.

Питання: Які археологічні свідчення про царя Уззію ми маємо у 2 Хр. 26:20?

Відповідь: На Оливній горі, на території однієї церкви, було знайдено меморіальну дошку з написом: «Сюди принесли кістки Узії, царя Юдеї. Не відкривати».

Питання: У 2 Хр. 26:22, де Ісая писав про вчинки царя Уззії?

Відповідь: У книзі Ісаї смерть Уззії згадується лише побіжно в Ісаї 6:1, тож, очевидно, Ісая написав інший твір, якого ми сьогодні не маємо. Але якщо вийти за межі Ісаї, то, ймовірно, кожен пророк, промовляючи роками й роками, безсумнівно говорив речі, які не були записані в тих книгах, що ми маємо про них. Бог має свободу давати слова певним людям на певний час і не записувати їх для всіх інших.

Питання: Як, згідно з 2 Хронік 27:2, благочестивий правитель, такий як Давид, повинен керувати розбещеним народом?

Відповідь: Давид спочатку керував отарою, потім ізгоями, а зрештою — усім Ізраїлем. Спочатку Давид мав навести лад у власному житті. Лише тоді люди поважали б його і з більшою ймовірністю йшли б за ним.

Питання: У 2 Хр. 27:4, що таке лісисті місцевості в Юдеї?

Відповідь: Юдея була досить посушливою. Однак навіть у таких місцях, як «панель» Техасу, є лісисті райони. Зокрема, на пагорбах Юдеї росло багато невеликих дерев.

Питання: У 2 Хр. 27:5, скільки коштувала данина у розмірі 100 талантів срібла?

Відповідь: Сто талантів срібла становили приблизно 3 3/4 тонни (3,4 метричні тонни) згідно з приміткою до NIV 1985 року. У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), том 4, с. 524, згадується, що Кертіс у 1910 році розрахував цю суму як 187 500 доларів. Там також зазначено, що місто Марі сплатило подібну суму як данину місту Ебла одним платежем.

Питання: Як у 2 Хр. 27:6 Йотам «впорядкував свої шляхи перед Господом, своїм Богом»?

Відповідь: Хоча гебрейське слово kuwn має багато синонімів в англійській мові, суть 2 Хронік 27:6 зрозуміла чітко. Йотам дбав про те, щоб його наміри, плани та дії відповідали Божій волі.

Як не дивно, гебрейське слово «kuwn» (номер Стронга 3559) походить від слова, що означає «бути перпендикулярним». Воно означає «(встановити, закріпити, підготувати, застосувати) або [у переносному значенні] (призначити, зробити, впевненим, належним чи процвітаючим)».

Точне формулювання, яке тут використовується, не має великого значення; набагато важливіше те, чи вирішили ви підпорядкувати всі свої шляхи перед Господом.

Питання: Як у 2 Хр. 28:8 ізраїльське військо вивело 200 000 полонених?

Відповідь: Ізраїльське військо, по суті, взяло в полон усю верхівку Юдеї. Однак у 2-й книзі Хронік 28:14–15 вони відпустили всіх полонених. Лише через кілька років після цього ассирійці вивели з Ізраїлю багатьох людей (2 Царів 15:29; 17:6).

Питання: У 2 Хронік 28:24 чи закрив цар Ахаз двері до Божого Храму, чи, як сказано в 2 Царів16:15 , він заохочував поклоніння в Храмі?

Відповідь: Обидва твердження були правдивими в різні періоди. Цар Ахаз був злим, але на початку свого правління він дозволяв поклоніння в Храмі. Після того як арамеї, ізраїльтяни, філістимляни, едомляни та ассирійці успішно воювали проти Ахаза, у 2 Хронік 28:22 (BSB) сказано: «У час свого лиха цар Ахаз став ще більш невірним Господу».

Чому Ахаз ставав дедалі гіршим? У 2 Царів 16:17-18 сказано, що він виніс із Храму багато предметів оздоблення через царя Ассирії. Можливо, це було зроблено як для переплавлення металу на данину, так і тому, що цар Ассирії вимагав від своїх підданих поклонятися ассирійським богам.

Існує схожість між царем Ахазом на початку його правління та Хірамом, царем Тиру, який прославляв Бога Соломона у 2-й книзі Хронік 2:11. Обидва заохочували поклоніння Богу, але жоден з них не був віруючим. Сьогодні не кожен, хто говорить щось хороше про Бога і хоче, щоб люди ходили до церкви, обов’язково є християнином.

Питання: Чи не було зазначено у 2 Хронік 28:27, що Ахаз не був похований у гробницях ізраїльських царів, чи ж він був похований разом зі своїми батьками, як зазначено у 2 Царів 16:20а?

Відповідь: І в 2 Царів 16:20а, і в 2 Хронік 28:27 сказано, що Ахаз спочив із своїми батьками і був похований у Єрусалимі («у місті Давида» у 2 Царів, «у місті Єрусалимі» у 2 Хронік). Однак, згідно з 2 Хронік 28:27, цар Ахаз, який поклонявся ідолам, не був похований у тих самих гробницях, що й праведні царі Ізраїлю (Давид і Соломон) ( ). Поховання «біля своїх батьків» у 2 Царів 16:20а може означати три речі:

1) Вони були поховані в тому самому місті.

2) Їх поховали неподалік у тому самому місті.

3) Ахаз був похований поруч зі своїми батьками-ідолопоклонниками, але не разом із Давидом і Соломоном, царями Ізраїлю. (Інші царі ніколи не були царями Ізраїлю).

Ось ще кілька прикладів, коли царів ховали поруч у Єрусалимі, але не в одній гробниці.

Азарія/Узія «поклався до своїх батьків і був похований поруч із ними в Місті Давида» (2 Царів 15:7а); «поклався до своїх батьків і був похований поруч із ними на кладовищі, що належало царям; бо народ казав: “Він був прокаженим”» (2 Хронік 26:23).

Йоаш був похований «разом зі своїми батьками в Місті Давида» (2 Царів 12:21); його «поховали в Місті Давида, але не в гробницях царів» (2 Хронік 24:25).

Єгорам «поклався до своїх батьків і був похований разом з ними в Місті Давида» (2 Царів 8:24а); він «помер, і ніхто за ним не сумував, і був похований у Місті Давида, але не в гробницях царів» (2 Хронік 21:20). Тут «похований разом з ними у місті Давида» означає «похований у тому самому місті», а також, можливо, «похований неподалік».

Питання: Як у 2 Хр. 29:2 Давид міг бути батьком Єзекії?

Відповідь: Єврейське слово, що означає «батько», також вживалося у значенні «предок».

Питання: Чому, згідно з 2 Хр. 29:15–19, потрібно було очистити храм?

Відповідь: Неправильно ставити пріоритет на те, щоб більше турбуватися про прибирання власного дому, ніж про те, щоб Божа церква була чистою в усіх аспектах. Тут було два аспекти, а для нас сьогодні — ще два додаткові.

Фізичний: Спочатку вони винесли священні ідолопоклонницькі предмети та інше сміття.

Освячувальний: Потім вони провели обряд очищення, перш ніж почати використовувати храм за його прямим призначенням — для поклоніння Єдиному Істинному Богу.

Є ще два аспекти чистоти церкви, хоча тоді вони не були актуальними.

Єресь: Місцева церква має бути очищеною від серйозних у духовному плані єретичних вчень. Зокрема, тим, хто заперечує фізичне воскресіння Христа, заперечує, що Ісус помер за наші гріхи, заперечує непорочне зачаття Христа або заперечує авторитет Біблії, не слід дозволяти навчати чи ставати членами церкви.

Розбрат: На противагу попередньому пункту, ми повинні приймати один одного так, як Христос прийняв нас, «щоб прославити Бога» (Римлянам 15:7). Люди можуть мати хибні погляди на такі речі, як субота (Римлянам 14:5), їжа (Римлянам 14:1) та інші питання, і все одно залишатися справжніми християнами. Незважаючи на наші розбіжності в неістотних питаннях, ми повинні приймати їх з відкритими обіймами. Існує термін для християн, які цього не роблять, навіть якщо самі вони доктринально правильні; їх називають розкольниками, оскільки вони можуть спричиняти розколи чи розділення всередині церкви.

Питання: У 2 Хронік 29:15-19 йдеться про очищення храму. Коли сьогодні нам потрібно «очищати храм»?

Відповідь: У нашому житті бувають моменти, коли нам також потрібно вилучити будь-яких ідолів та все інше, що заважає нам наблизитися до Бога. Тоді нам потрібно присвятити себе Господу та Його служінню.

Питання: У 2 Хр. 29:34; 30:2-3; 2 Хр. 30:18-20, чи правильно вони вчинили, відступивши від Божих настанов у цьому випадку?

Відповідь: Так. Або вони не змогли б принести всі жертви, або не змогли б домогтися, щоб це робили лише священики. За незвичайних обставин вони обрали правильний шлях. Легалізм називають дотриманням закону без урахування контексту. Їхньою метою було насамперед догодити Богові, а не просто дотримуватися закону.

Сам Мойсей зіткнувся з випадком, коли деякі чоловіки не могли святкувати Пасху в звичайний час, оскільки були осквернені через перебування поблизу трупа. Мойсей запитав Бога в Числах 9:6-8, і Господь наказав їм святкувати Пасху як зазвичай, але на місяць пізніше, як зазначено в Числах 9:9-12.

Питання: Чому, згідно з 2 Хронік 30:10, ізраїльтяни зневажали посланців з Юдеї?

Відповідь: Ізраїль щойно переміг Юдею. Ізраїльтяни не боялися народу Юдеї і не хотіли Бога, якому поклонялися в Єрусалимі — місті, яке вони завоювали. Як же це відрізнялося від часів Давида, коли їхні предки працювали разом і воювали на одному боці за Боже Царство на землі.

Питання: Чому, як зазначено у 2 Хронік 31:17-18, вони вважали родоводи важливими?

Відповідь: Ассирійці вигнали еламців, ізраїльтян та інші народи, і якщо б наступними у вигнанні опинився народ Юдеї, їм знадобилися б родоводи для відновлення левитської системи. Можливо, народ Юдеї вважав, що після вигнання буде важливо визначити, хто є євреєм. І Ісая, і Єремія пророкували, що Юдея буде вигнана, тож вони знали, що це лише питання часу.

Питання: Як, згідно з 2 Хронік 32:21, загинули ассирійці?

Відповідь: Біблія прямо не вказує, якими засобами Бог вбив стільки людей за такий короткий час. Однак 2 Хронік 32:3-5 дає підказку. Там сказано, що Єзекія наказав своїм людям завалити всі джерела води. Це змусило б щурів та інших тварин також шукати інші джерела води. Геродот згадує, що ассирійське військо, перебуваючи на півночі Єгипту біля Пелузіума, страждало від нашестя щурів. Бубонна чума, яку переносять щури, може вбити людину менш ніж за тиждень.

Питання: Як, згідно з 2 Хронік 32:24, «загордилося» серце Єзекії?

Відповідь: Єзекія став гордовитим, оскільки наймогутніша імперія світу була зупинена прямо під воротами його міста. Якби не Біблія та грецький історик Геродот, який також писав про навалу польових мишей, що знищили ассирійські стріли та шкіру для щитів у Пелусіумі, світські історики були б у повній розгубленості щодо того, чому агресивна й могутня Ассирійська імперія вирішила припинити експансію в цьому напрямку. Навіть вавилоняни завітали до Єзекії, можливо, щоб дізнатися, як «він» цього домігся. Було б цілком зрозуміло, якби Єзекія піддався гріху гордості.

Питання: Чи було покаяння Манасії у 2 Хр. 33:13–16 вигаданим, оскільки у 2 Царів про це не згадується?

Відповідь: Ні. Можливо, «Книга Царів» була записана до того, як євреї дізналися про покаяння Манасії, оскільки Манасія покаявся у Вавилоні. Як показують «Енциклопедія біблійних труднощів» (с. 227–228) та більшість коментарів, загалом «Хроніки» приділяють більше уваги особистому релігійному життю та позитивним рисам кожного царя, тоді як «Книга Царів» зосереджується на політичних царствах та наслідках їхньої неправедності. У будь-якому разі, або автор 2-ї Книги Царів не знав про це, або ж вирішив не включати цю інформацію, оскільки вона не сприяла розкриттю теми наслідків послуху та непослуху царів Богу.

Питання: Чи маємо ми в 2 Хр. 33 позабіблійне свідчення про царя Манасію?

Відповідь: Так, у записах ассирійського царя Есархаддона згадуються Манасія та 21 інший цар, які мусили надавати будівельні матеріали ассирійцям, як зазначено в «The NIV Study Bible» (1985 р.), с. 663. У скептичному виданні «Asimov’s Guide to the Bible» (с. 425) зазначено, що ассирійські записи свідчать: у 672 р. до н. е. Манасія разом з іншими васальними царями мусив вирушити до ассирійської столиці, щоб присягнути на вірність Ашшурбаніпалу, наступнику царя Есархаддона.

Питання: У 2 Хр. 33:18 зазначено, що діяння Манасії та його молитва записані в «Книзі царів Ізраїля».

Відповідь: У скептичному «Довіднику Асімова з Біблії» (с. 426) зазначено, що якщо мається на увазі біблійна «Книга Царів», то літописець помиляється.

Азімов, можливо, тут дещо заплутався. «Книга (літописи) царів» — це офіційні записи, а не біблійна «Книга Царів». Ми знаємо це, оскільки сама «Книга Царів» згадує «Книгу царів Ізраїля», а також «Книгу царів Юдеї» у 32-х віршах: 1 Царів 14:19, 29; 15:7, 31; 16:5, 14, 20, 27; 22:39, 45; 2 Царів 1:18; 8:18, 23; 12:19; 13:8; 14:15, 16, 18, 28; 15:6, 11, 15, 21, 26, 31, 36; 16:19; 20:20; 21:17, 25; 23:28; 24:5.

У «Хроніках» це згадується лише у 12 віршах: 1 Хроніки 1:43; 9:1; 2 Хроніки 16:11; 20:34; 24:27; 25:26; 27:7; 28:26; 32:32; 33:18; 35:27; 36:8.

Питання: У 2 Хр. 34:1, чи був порядок подій таким: усунення ідолів, відновлення Храму, знаходження Закону та святкування Пасхи, чи, як натякає 2 Цар. 22:1–23:30, порядок був таким: відновлення Храму, знаходження Закону та усунення ідолів?

Відповідь: Це перша послідовність, оскільки у 2 Цар. 22:1–23:30 порядок не вказано.

Питання: Чому в 2 Хр. 34:3-5 Йосія знищив ідолів та жертовники, якщо Манасія вже знищив їх у 2 Хр. 33:15?

Відповідь: Це запитання ґрунтується на припущенні, що, знищивши раз і назавжди злі вівтарі, які ти сам спорудив, більше нічого робити не залишається. У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Манасія знищив лише ті вівтарі, які сам збудував (2 Хронік 33:15).

2. Можливо, так само швидко, як Манасія та Йосія знищували вівтарі, поклонники Ваала та Ашторет намагалися їх відбудувати.

Підсумовуючи, можна сказати, що, хоча Манасія й покаявся, раніше він заохочував ідолопоклонство, і плоди його попередніх гріхів продовжували приносити свої наслідки в інших.

Питання: Чому в 2 Хронік 34:5 Йосія спалив кістки священиків на вівтарях?

Відповідь: Це були кістки священиків, похованих неподалік. Спалення кісток на вівтарі мало на меті осквернити вівтарі, щоб поклонники Ваала більше не могли ними користуватися. Здається доречним, що кістки ідолопоклонницьких священиків, які збивали ізраїльтян зі шляху, були використані для осквернення того, чому вони релігійно й безбожно віддавалися.

Питання: Як, з огляду на 2 Хр. 34:5, ми сьогодні повинні «спалювати кістки на жертовниках»?

Відповідь: Коли ми індивідуально або колективно, як народ, каємося у гріху, добре, якщо це можливо, зробити так, щоб ми не могли повернутися на той шлях і знову вчинити цей гріх. Визнання свого гріха перед зрілим віруючим (Якова5:16 ) та наявність партнера, перед яким ви несете відповідальність, — це кроки у правильному напрямку. У випадку крадіжки чи фінансового шахрайства людина, яка кається, повинна повернути гроші або вкрадені речі.

Питання: Як, метафорично кажучи, у 2 Хр. 34:12-13 люди в сучасній церкві є вправними музикантами, носіями тягарів, наглядачами, писарями, службовцями та привратниками?

Відповідь: Конкретні завдання змінилися, але ролі залишаються подібними. Наглядачі організовують, керують та призначають людей. Писарі фіксують вчення, фінанси та інші записи. Привратники несуть тягарі за інших, а музиканти — як тоді, так і сьогодні — ведуть людей у музичному поклонінні Богу.

Питання: Як ми можемо знати, що в 2 Хр. 34:14-18 вони знайшли Тору, а не просто вигадали її на той час?

Відповідь: Хоча тут вжито єврейське слово «Тора», це може означати весь П’ятикнижжя або лише книгу Повторення Закону. У будь-якому разі, вони не вигадали її тоді з таких причин.

1. Якби вони тоді просто все вигадали, то не згадували б, що знайшли це тут. Вони б про це мовчали.

2. За короткий проміжок часу було б майже неможливо створити настільки складний літературний твір, як весь Старий Завіт, що існував на той час.

3. Людям, що жили в той час, було б важко правильно передати всі подробиці минулих епох, особливо ті, що стосуються життя в Єгипті.

Питання: Чому в 2 Хронік 34:23-28 Бог дав таке негативне послання благочестивому царю Йосії?

Відповідь: Бог не просто дає неприємні послання нечестивим людям, а приємні — добрим. Натомість Бог говорить їм те, що їм потрібно почути. У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Бог сказав Йосії, що наближається велике лихо. Бог сказав це Йосії не тому, що той був злим, а щоб показати Йосії, наскільки нагально потрібно повернути народ до Бога.

2. Це послання було адресоване не лише Йосії, а й народу. Хоча Йосія був благочестивим, багато жителів Юдеї такими не були, і, безперечно, серед ізраїльтян у той час таких було небагато.

Питання: У 2 Хр. 35:4, де Давид і Соломон писали про обов’язки священиків та левітів?

Відповідь: Вони писали про це в 1-й книзі Хронік 15 та 16:1-6. Можливо, вони також писали інші правила для свого часу, яких немає в Біблії.

Питання: У 2 Хр. 35:21 чи справді Бог наказав фараону Неко воювати проти вавилонян?

Відповідь: Ймовірно, ні, але це спірне питання. Бог міг мати намір, щоб фараон Неко воював проти вавилонян, і насправді міг звернутися до фараона з таким дорученням. Однак навіть якби Бог безпосередньо сказав це Неко, чи послухався б він? Неко був налаштований захищати Єгипет, атакуючи вавилонян, незалежно від того, що він стверджував, нібито почув від Бога Ізраїля. Сеннахірим зробив подібну заяву, яка була брехнею, у 2 Царів 18:25.

Питання: Чи передавав фараон Нехо в 2 Хронік 35:21 Йосії послання від Бога?

Відповідь: Так, у 2-й книзі Хронік 35:22 сказано, що Нехо це робив. Звісно, сам фараон Нехо міг просто вигадати, ніби Бог говорив до нього. Однак, незалежно від джерела, це послання було правдивим, і Йосія мав би зрозуміти, що немає сенсу воювати з єгиптянами.

Питання: Чому в 2 Хронік 35:22 Йосія переодягнувся?

Відповідь: Йосія покладав надію на цей прийом, щоб забезпечити собі більшу безпеку. Єгиптяни широко використовували луки, і багато стріл могли вистрілювати навмання. Ахав уже пробував це раніше, також без успіху, як зазначено у 2-й книзі Хронік 18:29.

Питання: Чи були ці плачі, згадані у 2 Хр. 35:25, частиною книги «Плач Єремії»?

В: У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (с. 581) зазначається, що плачі у 2 Хронік 35:25 не могли бути частиною книги «Плач Єремії», оскільки це відбувалося до падіння Єрусалима. Азімов, можливо, має рацію, або ж деякі частини були написані ще до падіння Єрусалима. Пам’ятайте, що Єремія знав, що падіння має відбутися, і, можливо, він написав деякі частини ще до цього. Більше інформації див. у першому запитанні щодо «Плачу Єремії».

Питання: Скільки становив один талант золота та 100 талантів срібла у 2 Хронік 36:3?

Відповідь: 100 талантів срібла становили приблизно 3 3/4 тонни (3,4 метричні тонни) згідно з приміткою до NIV 1985 року. Один талант золота становив приблизно 75 фунтів (34 кілограми) згідно з приміткою до NIV 1985 року. У «Біблійному словнику Вайкліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 1792, зазначено, що в Ізраїлі талант важив приблизно 75 фунтів. У Вавилоні також існував важкий талант (132 фунти) та легкий талант (66 фунтів).

У «Новому міжнародному словнику Біблії» (New International Dictionary of the Bible), с. 1062, зазначено, що євреї використовували 60 мін на талант, а 50 шекелів на міну. Храмовий шекель становив 0,35 унції, торговий шекель — 0,4 унції, а також існував «важкий» шекель вагою 0,45 унції. Таким чином, вага таланта становила б приблизно від 66 до 84 фунтів.

Питання: У 2 Хр. 36:6 Йояким був скутий ланцюгами, щоб відвести його до Вавилону, чи Йояким спочив із своїми батьками, як сказано в 2 Цар. 24:6?

Відповідь: Обидва варіанти є правдивими. Не всі, кого захоплюють у полон, обов’язково досягають місця призначення. Дехто навіть помирає ще до початку подорожі.

У 2 Цар. 24:6 вираз «поклали його до своїх батьків» означає, що він помер. Там немає жодної згадки про те, де його поховали або де він помер.

Книга Єремії (22:19 ) показує, що поховання Єгоякима мало б стільки ж королівської пишноти, скільки й поховання осла. У Єремії 36:30 сказано, що його тіло буде викинуто й залишено на показ. Остання частина у Єремії (22:19 ): «витягнуть і викинуть за ворота Єрусалима», — звучить майже як поховання осла в Єрусалимі, але насправді стосується поховання Єгоякима.

У 2-й книзі Хронік 36:6 сказано, що Єгоякима скували кайданами, щоб відвести його до Вавилону. Там не вказано, чи Єгояким помер до того, як його відвели, чи помер дорогою, чи помер у Вавилоні.

Підсумовуючи, жоден із цих віршів не вказує, де саме помер Єгояким, хоча Єремія 22:19, найімовірніше, означає, що тіло Єгоякима буде викинуто за ворота Єрусалима.

Питання: У 2 Хронік 36:9, чи був Єгоякін (Єхонія) вісім років, коли став царем, чи вісімнадцять років, як сказано у 2 Царів 24:8?

Відповідь: У 2 Хронік 36:9 міститься помилка переписувача. Один гебрейський рукопис, деякі тексти Септуагінти та сирійський переклад вказують на вісімнадцять років, тоді як більшість гебрейських рукописів вказують на вісім років. З огляду на контекст, ми можемо бути впевнені, що правильним є саме число 18, а не 8. У 1 Хронік 3:17 сказано, що Єгояхін мав сімох синів, і він правив лише 3 місяці (2 Царів 24:8), перш ніж його ув’язнили у Вавилоні. Ув’язнення восьмирічного хлопчика, який мав сімох синів, є малоймовірним.

(Ця відповідь повторюється у 2 Цар. 24:8).

Питання: Як, згідно з 2 Хронік 36:14, сучасні люди можуть оскверняти дім Господній?

Відповідь: «Забруднення» — це широкий термін, що охоплює широке коло проблем. Спочатку розглянемо забруднення землі, а потім пов’яжемо це із духовним забрудненням.

На землі забруднення стосується речей, які ми впускаємо в своє життя, хоча їх там не повинно бути, і які є шкідливими як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Забруднення на суші просто виглядає непривабливо. Люди забруднюють навколишнє середовище заради короткострокової вигоди для себе, завдаючи шкоди іншим. Забруднення може означати, що ви не зможете побудувати будинок там, де б інакше це було можливо, або скористатися струмком води, який міг би виглядати приємно та заманливо. Це може означати, що тварини, які інакше були б поруч із вами, забезпечуючи їжу та інші благословення, загинули. Зазвичай забруднення важче позначається на дітях та немовлятах, ніж на дорослих. Усунення наслідків забруднення часто є дорогим, але необхідним.

Ми — Божий дім, Божий храм. Духовне забруднення має більшість рис земного забруднення.

Єретичне вчення — це вчення, що губить душу та завдає шкоди іншим. Воно вбиває багатьох, і навіть для християн, які не вірять у нього, терпиме ставлення до нього може знечулити їх щодо важливості того, що є суттєвим для християнства. Деякі єресі, що існують сьогодні в деяких церквах, включають заперечення того, що Христос помер за наші гріхи, або того, що Ісус фізично воскрес із мертвих, як показують 1 Коринтян 15:1-5 та 1 Івана 2:2.

Людське вчення може стати забрудненням, коли люди ставлять його на один рівень із Божим словом. 1 Коринтян 4:6 та Приповісті 30:5-6 наголошують, що ми не маємо додавати нічого до Божого слова.

Розбрат оскверняє Божий Храм, коли ми не приймаємо інших справжніх християн так, як Христос прийняв нас (Римлянам 15:7; 1 Коринтян 1:11-13). В Івана 17:21 сказано, що наша єдність стане тим, за чим світ пізнає нас. Однак ми маємо відокремлюватися від тих, хто називає себе християнами, але ними не є, як наказують нам 2 Коринтян 6:14-16 та 2 Тимофія 3:1-3. В Ефесян 4:3 сказано зберігати (а не створювати) єдність Духа.

Неморальність та інші гріхи — це те, чого не повинно бути в церкві. У Об’явленні 2:20-24 церкву в Тіатирі не дорікали за неморальність, але дорікали за те, що вона терпіла неморальну жінку.

Нечесність не має місця в церкві, як показує Ефесянам 4:25.

Ідолопоклонство ніколи не сумісне з поклонінням Істинному Богу. Не можна їсти за столом Божим і за столом демонів, як показує 1 Коринтян 10:20-21.

Матеріалізм і турботи цього світу можуть бути подібними до забруднення землі. Дехто може вважати, що вони не є шкідливими, оскільки не видно жодної безпосередньої та раптової шкоди. Однак, подібно до забруднення землі, вони накопичуються, забивають простір і заважають людям будувати на них.

Відсутність турботи та любові як до інших віруючих, так і до загублених — це те, що може зробити церкву непривабливою та нехристиянською. 1 Івана 4:7-21 підкреслює важливість любові до інших.

Підсумовуючи: кожен із нас несе відповідальність за те, щоб не приносити забруднення до Божого дому, а церковні лідери (як офіційні, так і неофіційні) мають обов’язок захищати паству від усіх видів забруднення.

Питання: Чому в 2 Хронік 36:17 сказано «цар халдеїв», якщо Навуходоносор був царем вавилонян?

Відповідь: Халдея була синонімом землі Вавилонії, як показують Хабакук 1:6 та інші вірші.

У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (с. 429) міститься цікаве припущення з цього приводу, яке звучить дуже переконливо. У першому розділі 1-ї книги Хронік згадується Авраам, який покинув Ур Халдейський, а останній розділ 2-ї книги Хронік закінчується поверненням євреїв із Халдеї.

Питання: У 2 Хронік 36:17 сказано, наскільки поганим має бути народ, щоб для нього не було виправлення?

Відповідь: Він мав би бути настільки поганим, що в ньому ніколи не з’явилося б бажання змінитися. Навіть розпусна жінка біля криниці, навіть Давид після роману з Вірсавією, і навіть Савл з Тарсу, хоч якими злими вони були, не були настільки поганими, щоб бути поза межами Божого спасіння. Але фарисеї, які зовні зовсім не здавалися поганими, не бачили жодної потреби наближатися до Бога.

Незалежно від того, наскільки добрим чи поганим ти вважаєш себе, чи прагнеш ти наблизитися до Бога? Якщо так, то проводи більше часу з Ним — у молитві, у Його Слові та у служінні Іншим.

Питання: Чому в 2 Хр. 36:18–19, 2 Хр. 28:21 та 2 Цар. 18:14–16 Бог, здається, так байдуже ставиться до всіх скарбів Єрусалима?

Відповідь: Ангелам, мабуть, дивно, що люди мають таку пристрасть до блискучих металевих предметів, але, зрештою, так само поводяться й ворони. Єдиним справжнім призначенням тих скарбів було віддати їх іноземним військам, які загрожували Єрусалиму, коли євреї не були слухняними й не покладалися на Бога, щоб Він їх захистив.

Набагато ціннішими за всі скарби були люди, які любили Бога і слухалися Його.

Питання: У 2 Хр. 36:19 сказано, що вони знищили всі дорогоцінні посудини, тож як же вони перевезли їх до Вавилону, про що йдеться в Дан. 5:2-3 та Езр. 1:7-11?

Відповідь: Не всі посудини були знищені. У вірші 18 сказано, що багато посудин було вивезено до Вавилону. У вірші 19 сказано, що вавилоняни знищили все цінне, що залишилося в Єрусалимі.

Питання: Чи є згадка про Кіра у 2 Хр. 36:22-23 пророцтвом?

Відповідь: Ні, це не пророцтво, і там також не стверджується, що це пророцтво. Це свідчить про те, що написання «Хронік» було завершено лише після вигнання, оскільки там йдеться про звільнення Кіра як про подію, що вже відбулася.

Можливо, що вся «Хроніка» була написана після вигнання (548 р. до н. е.), або ж різні частини «Хроніки» були написані в різний час, а остання частина — після вигнання. Скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 403), посилаючись на «Біблійний словник Anchor», зазначає, що літописець, ймовірно, писав близько 400 р. до н. е.

Питання: Які ранні автори посилалися на 2-у книгу Хронік?

Відповідь: Донікейські автори, які посилалися або натякали на вірші з 2-ї книги Хронік, це:

Меліто/Мелето з Сардів (170–177/180 рр. н. е.) перелічує всі книги Старого Завіту, і він включає кожну книгу, яку ми маємо, за винятком Неємії та Естер. Фрагмент 4 із «Книги витягів», с. 759.

Іполит (222–235/6 рр. н. е.) називає 2-у Книгу Хронік 3:1, 3, 4 «Книгою Хронік». Фрагмент із коментаря до Єремії та Єзекіїля, с. 177.

Оріген (225–254 рр. н. е.) має на увазі 2-у книгу Хронік. Він цитує 1-у книгу Хронік 16:8 як «Знову ж таки, у Першій книзі Хронік», натякаючи на те, що існує й друга книга Хронік.

Оріген (240 р. н. е.) згадує «Першу книгу Параліпоменон», що є іншою назвою 1-ї книги Хронік. Коментар до «Пісні пісень», пролог, с. 49

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) посилається на 2-у книгу Хронік 15:2 як на «у Хроніках». «Трактати Кіпріана», трактат 3, третя книга, розд. 27, с. 542.

Після Нікейського собору

Євсевій Кесарійський (318–339/340 рр. н. е.)

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) «Вибрані доведення»

Ефраїм/Ефрем (350–378 рр. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.)

Григорій Назіанзен (330–391 рр. н. е.) згадує «Хроніки» як одну з книг у своїй поемі про Святе Письмо. Поема Григорія (грецькою мовою) міститься у томі 37 «Патрології Грецької» Міньє, стовпці 471–474 (Carmina Dogmatica, Книга 1, розділ 1, Carmen XII). Докладнішу інформацію див. на сайті http://www.bible-researcher.com/gregory.html.

Григорій Назіанзен (330–391 рр. н. е.) посилається на 2-у Книгу Хронік

Руфін (374–406 рр. н. е.)

Єронім (373–420 рр. н. е.)

Карфагенський собор (218 єпископів) (393–419 рр. н. е.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) натякав

Іоанн Златоуст (помер у 407 р. н. е.)

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) — натяк

Напівпелагіанець Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.)

Питання: Які існують відмінності у перекладі 2-ї книги Хронік між гебрейським текстом та грецькою Септуагінтою?

Відповідь: Ось кілька прикладів відмінностей у перекладі. Перше речення взято з гебрейського тексту, а друге — з грецького перекладу Септуагінти. Щоб ознайомитися з прикладами, у цій частині ми зосередимося на 22-му розділі.

2 Хр.1:13 : «прийшов до височини в Гібеоні» (масоретський текст); «прийшов з височини в Гібеоні» (давні версії, Септуагінта, Вульгата)

2 Хр. 3:1 «де Він» (Масоретський текст, Вульгата) проти «де Господь» (Септуагінта) проти «де ангел Господній» (Таргуми)

2 Хр. 3:4 «120» (Масоретський текст, Септуагінта, Вульгата) проти «20» (деякі рукописи Септуагінти, сирійські, арабські)

2 Хр.3:12 . У Масоретському тексті та Олександрійській Септуагінті, але відсутнє в інших рукописах Септуагінти.

2 Хр. 5:9 «вона [ковчег] досі там» проти «вони [поперечини ковчега] досі тут» (деякі гебрейські рукописи згідно з «Біблійним коментарем експозитора», том 4, с. 465).

2 Хр.6:42 : «Твій помазаник» проти «Твої помазаники» (Ленінградський рукопис B 19A та інші, згідно з «The Expositor’s Bible Commentary», том 4, с. 465).

2 Хр.8:16 : «виконано до того дня» (масоретський текст згідно з NRSV) проти «добре впорядковано аж до» (масоретський текст) проти «виконано від того дня» (Септуагінта, сирійський переклад, Вульгата згідно з NRSV) проти «добре впорядковано від того дня» (Септуагінта, сирійський переклад, Вульгата)

2 Хр. 9:4 «його сходження» проти «його цілопалення» (Септуагінта, Вульгата)

2 Хр.10:14 : «Я обтяжив ваше ярмо» (Масоретський текст, включаючи Ленинградський кодекс B 19A) проти «Мій батько обтяжив ваше ярмо» (багато гебрейських рукописів, включаючи Масоретський текст Бен-Хаїма (Бомберга), Септуагінту, сирійський переклад, Вульгату)

2 Хр. 13:2 «Міхая» проти «Мааха» (більшість Септуагінти, сирійська версія) (примітка до NIV 1985)

2 Хр. 15:1 «Одед» проти «Азарія, син Одеда» (Вульгата, сирійська версія)

2 Хр. 15:8 «пророцтво, пророк Одед» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «пророцтво Азарії, сина Одеда» (сирійський переклад, Вульгата)

2 Хр. 20:1 «деякі з аммонітян» (Масоретський текст, Вульгата) проти «деякі з меунітян» (Септуагінта)

2 Хр. 20:2 «з Араму» (Масоретський текст, Септуагінта, Вульгата) проти «з Едому» (один Масоретський текст, Старолатинська/Італійська версії)

2 Хр.20:25 : «спорядження та трупи» (більшість масоретських текстів) проти «зброя» (Септуагінта) проти «спорядження та одяг» (деякі гебрейські тексти, Вульгата, Старолатинська/Італіка)

2 Хр. 22:1 «наймолодший син» проти «малий [або наймолодший] син»

2 Хр. 22: «Ахазія… Аталія» проти «Охозія… Готолія» (у всьому розділі)

2 Хр. 22:1 «відрядження, що прийшло разом з арабами на битву» проти «зграя розбійників, що виступила проти них, а саме араби та алімазоняни»

2 Хр. 22:2 «42» проти «22» (деякі версії Септуагінти, сирійські переклади, 2 Цар.8:26 ) (Зверніть увагу, що якби Ахазія тут мав 42 роки, він був би старшим за свого батька у 2 Хроніках21:20 .)

2 Хр. 22:5 «сирійці» проти «лучники»

2 Хр. 22:6 «Азарія» (Масоретський текст) проти «Ахазія» (деякі гебрейські рукописи, Септуагінта, сирійський переклад, Вульгата)

2 Хр. 22:7 «гибель Ахазії була від Бога, бо він прийшов» проти «І гибель від Бога спіткала Охозіаса, коли він прийшов»

2 Хр. 22:7 «вийшов із Єгорамом проти Єгу» проти «вийшов із ним проти Єу»

2 Хр. 22:7 «якого Єгова помазав, щоб знищити дім Ахава» проти «помазаника Господнього проти дому Ахааба».

2 Хр. 22:8 «виносити вирок» проти «здійснювати помсту»

2 Хр. 22:9 «він шукав» проти «він наказав шукати»

2 Хр. 22:9 «переховувався в Самарії» проти «лікував свої рани в Самарії»

2 Хр.22:10 : «і намірився знищити все потомство царства дому Юди» проти «і знищив усе царське потомство в домі Юди»

2 Хр.22:11 : «у комору спальні» проти «у спальні»

2 Хр.22:11 : «бо вона була сестрою Ахазії» проти «сестрою Охозії»

2 Хр.22:11 : «сховав його від обличчя Аталії» проти «сховав його від Готолії»

2 Хр. 23:1 «сьомий рік» проти «восьмий рік»

2 Хр. 23:1 «Зіхрі» проти «Захарія»

2 Хр. 23:3 «сини Давида» проти «дім Давида»

2 Хр. 24:6 «і громада» (масоретський текст) проти «над громадою» (Вульгата)

2 Хр. 24:25 «сини» проти «син» (Септуагінта, Вульгата) (відомо, що був убитий лише один син Єгояди)

2 Хр. 26:5 «страх Божий» (багато гебрейських рукописів, Септуагінта, сирійська, таргуми, арабська) проти «бачення Боже» (інші гебрейські рукописи)

2 Хр. 27:8 У Масоретському тексті та Олександрійській Септуагінті, але не в інших версіях Септуагінти

2 Хр. 28:1 «20 років» проти «25 років» (деякі версії Септуагінти та сирійський переклад)

2 Хр. 28:6 «царі Ассирії» (більшість гебрейських рукописів) проти «цар Ассирії» (один гебрейський рукопис, Септуагінта, Вульгата)

2 Хр. 28:16 «царі Ассирії» проти «цар Ассирії» (Септуагінта, сирійська версія, Вульгата)

2 Хр. 32:4 «царі Ассирії» (Масоретський текст, Вульгата) проти «цар Ассирії» (Септуагінта, сирійський переклад, арабський переклад)

2 Хр. 32:22 «Він дбав про них» (Масоретський текст згідно з NIV 1985) проти «Він вів їх» (Масоретський текст згідно з NRSV) проти «Він дав їм спокій» (Септуагінта та Вульгата згідно з NRSV) проти «дав їм скарби» (Вульгата згідно з NKJV)

2 Хр. 32:28 «стада для овечих кошар» (Масоретський текст) проти «кошари для стад» (Септуагінта, Вульгата) проти (відсутнє) (сирійська, арабська)

2 Хр. 33:19 «записи Хозая» (більшість масоретських текстів) проти «записи провидців» (один гебрейський рукопис, Септуагінта)

2 Хр. 34:22 «Хілкія та ті, до кого пішов цар, щоб поговорити» (більшість масоретських текстів) проти «Хілкія та ті, кого цар послав із ним, пішли, щоб поговорити» (один гебрейський рукопис, Вульгата, сирійська версія)

2 Хр. 36:9 «8» (більшість масоретських текстів) проти «18» (один гебрейський рукопис, деякі варіанти Септуагінти, сирійський переклад)

Бібліографія до цього питання: переклад з івриту взято з «Literal Translation» Джея П. Гріна, а переклад Септуагінти — з перекладу сера Ланселота К.Л. Брентона «The Septuagint: Greek and English». Також використовувалися «The Expositor’s Bible Commentary» та примітки в Бібліях NASB, NIV 1985, NKJV та NRSV.